МІФ І МИСТЕЦЬКА ГРА В ЕСТЕТИЦІ НЕОРОМАНТИЗМУ

Краткое описание

Національна Академія Наук України
Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології
ім. М.Т. Рильського

На правах рукопису

УДК 7.01.036.9

Чумаченко Олександр Анатолійович

МІФ І МИСТЕЦЬКА ГРА В ЕСТЕТИЦІ

НЕОРОМАНТИЗМУ

Спеціальність 17.00.01 Теорія і історія культури”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Руда Тетяна Петрівна,
доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу культурології ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАНУ

Київ - 2003

З М І С Т

1. ВСТУП.________________________________________________________
2. Розділ 1. МІФ ТА МИСТЕЦЬКА ГРА В КУЛЬТУРІ ТА ФІЛОСОФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ. ______________________________________________________
1.1. Проблема інтерпретації культури і мистецтва.______________________
1.2. Культурософське осмислення міфу і мистецької гри в першій половині ХХ століття.______________________________________________________
1.3. Творча еволюція Редьярда Кіплінга і проблема культурного шоку.____
3. Розділ 2. МИСТЕЦЬКА ГРА, КУЛЬТУРНИЙ ШОК І ПРОБЛЕМА ІНШОСТІ” В РОСІЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ._____
2.1 Творча біографія М.Гумільова: на шляху до створення кіплінгіанського” художнього світу._________________________________
2.2. Гра і метафора в художній системі М.Гумільова: творча естетика, фольклорно-міфологічні джерела і рецепція образів.____________________
4. Розділ 3. МИСТЕЦЬКА ГРА, МІФ ТА ПРОБЛЕМА ІНШОГО” У ВІТЧИЗНЯНІЙ ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ 20-70-х. РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ._______________________________________________________
3.1. Історично-культурні умови розвитку українського мистецтва в 1920-х роках. ___________________________________________________________
3.2. На шляху до переосмислення міфу: від революційної романтики до постмодерністичної рецепції.________________________________________
3.3. Традиції неоромантичної естетики у світовому і українському кіномистецтві 1890-1920-х років.____________________________________
3.4. Культурні міфи і символи у кіномистецтві. ________________________
5. ВИСНОВКИ____________________________________________________
6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ_____________________________
7. ДОДАТКИ _____________________________________________________
ДОДАТОК 1. Фільмографія._______________________________________
І. Фільми за творами Дж.Р.Киплінга _______________________________
ІІ. Фільми, використані для порівняння з творами Кіплінга. ____________
ІІІ. Опис фільмів Олександра Довженка. ____________________________
IV. Радянські художні фільми, проаналізовані в дисертації._____________
ДОДАТОК 2. Ілюстрації барельєфи Джона Локвуда Кіплінга до роману Джозефа Редьярда Кіплінга Кім”.____________________________________

ВСТУП
Актуальність дослідження. Висуваючи проблему міфу і миcтецької гри в естетиці неоромантизму треба, перш за все, окреслити деякі принципові термінологічні аспекти дослідження.
В даній дисертації під неоромантизмом буде розумітися мистецька естетична позиція, яка не обмежується стильовими паралелями з творами європейських романтиків 1790-1840-х років, але є декларацією певного світосприйняття, в якому пошук ідеального світу переростає в його ствердження на основі пріоритету авторського я” та свободи миcтецького самовияву .
Український неоромантизм як естетичне та історико - культурне явище залишається ще маловивченим. У дослідницьких роботах, присвячених цій темі, неоромантизм розглядається переважно лише як одна із стильових течій української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Одне з найбільш стислих і виважених визначень неоромантизму знаходимо у Літературознавчому словнику-довіднику”, виданому у 1997 році під редакцією Р.Т.Гром’яка, Ю.І.Коваліва та В.І.Теремка: Неоромантизм стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на початку ХХ ст. Визначальною рисою Н., на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом і дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння”. [1. 504]
Автори словника посилаються на критичні праці та зауваги Лесі Українки яка вважала реалістичний спосіб фотографувати” довкілля униженням свого хисту”, зважувалася боронити прапор модернізму” і не зректися прапора новоромантичного”, витворюючи своїм поривом у у блакить” основу для естетичних та національних осяянь в українській поезії”[1.504]. Серед послідовників неоромантизму в українській літературі вони називають представників розстріляного відродження” - Олексу Влизько, Майка Йогансена, Юрія Яновського, та празької школи” Олену Телігу, Олега Ольжича. Дуже вагомою є згадка про те, що творчість українських неоромантиків перегукувалася з творчістю” Джозефа Редьярда Кіплінга, Роберта Луїса Стівенсона, Етель Ліліан Войнич, Генріка Ібсена, Кнута Гамсуна, Джека Лондона, Миколи Гумільова та представників Молодої Польщі”. [1. 504]
Незважаючи на відносну розробленість проблеми неоромантизму в сучасному українському літературознавстві, загальномистецтвознавчі аспекти його теоретичного осмислення залишаються мало вивченими. І це є проблемою не тільки української науки. Світова філософська та естетична теорія модернізму звикло оперує фактами з різних видів і родів мистецтва, прив’язуючи їх до стрімких змін в суспільному житті Західної цивілізації в кінці ХІХ на початку ХХ століття, зумовлених індустріально-технічною революцією [2]. Такий узагальнюючий погляд крім всіх своїх позитивів несе із собою недостатність уваги до національних митецьких шкіл та до конкретних митецьких засобів, завдяки яким різні явища з різних мистецтв стають співзвучними один одному.
Характерно, що в енциклопедії Британіка” термін неоромантизм” вжито виключно в статтях про датську та естонську літератури ХХ століття, які стверджували національну свідомість через романтичну настанову і модерні стилеві пошуки. Прикметно, що Мартін Андерсен Нексе в цьому випадку є неоромантиком, а Роберта Луїса Стивенсона, якого в радянських вузівських підручниках називали неоромантиком, в Британиці” не віднесено до подібної течії, але розглянуто паралельно в категорії дитяча література”. Так само і Джозеф Конрад (Коженьовський) не характеризується як неоромантик [3] Справа не тільки в тому, що в англоамериканській історії літератури не прийнято характеризувати авторів за напрямами і групами, якщо письменник сам не заявляв про свою приналежність до тієї чи іншої течії, але і в певній термінологічній настанові щодо неоромантизму, яка виявляється в порівнянні статей про датську та англійську літератури.
Романтизм, який ствердився як літературний напрям раніше в Німеччині, а потім і у Європі, висунув національну ідею як одну з основних в новому світобаченні. Реакція на реалізм і натуралізм, яка розпочалася в європейській культурі кінця ХІХ- початку ХХ століття, доповнена пошуком національних коренів і ствердженням культурного я” народів, як у випадку з датською літературою, підпала під визначення неоромантизму. Цей підхід може бути застосований до української літератури 1920-30-х років - періоду українізації і так званого розстріляного відродження”.
Разом з тим, визначення неоромантизму як широкого і перш за все ідейного явища дозволяє не обмежувати його рамки тільки літературою, що часто бувало контекстом розгляду так званого неоромантичного стилю у вітчизняній культурології. Неоромантизм як настанова і ракурс світобачення не заперечував різноманітності стильових пошуків, навпаки, він обіймав в різних національних культурах різні явища. Важливо визначити ракурс застосування терміну неоромантизм” до мистецтва в цілому. Це досить непросто, бо в історії музики, яка завжди вважалася ідеальним способом вираження романтичних настроїв та думок, наприклад, існує дуже широке поняття романтизму. Під категорію романтиків підпадають і Франц Шуберт (1797-1828) і Гектор Берліоз (1803-1869), і Едвард Гріг (1843-1907), і навіть Семюель Барбер (1910-1981)[4. 58]. Історики музики аналізують національні школи в європейській музиці, включно з російською могучою кучкою”, творчість якої припала на період розквіту критичного реалізму в літературі, і великим фінським композитором Жаном Сібеліусом (1865-1957), який був іконою фінського національного і культурного відродження навіть тоді, коли вже майже не писав[5].
У порівнянні з цим Нова прінстонська енциклопедія поезії і поетики” вживає термін постромантична поетика” до таких письменників другої половини ХІХ століття як Верлен, Рембо, Уайльд, а період романтизму обмежує епохою Байрона і Пушкіна. Разом з тим в даній енциклопедії зроблено цікаве зауваження: Романтична література Південної Європи, Східної Європи, Скандинавії та Америки відрізняється від літератури, описаної вище в двох важливих аспектах. По-перше, вона, звичайно, звільнена від високої романтичної амбіції осмислення Всесвіту і тотального переродження людської раси. По-друге, вона поєднує романтичну експансію і свободу з практичними цілями (національне єднання і відродження, соціальні і політичні реформи, структурна модернізація), і також із спонтанним сприйняттям неокласицистичних та просвітницьких цінностей” [6.1089]
Орієнтованість українського мистецтва 1920-30-х років на національне культурне і політичне відродження можна віднести до рис загальноромантичних, а широку стилістичну палітру, відкритість до модерністичних і авангардних пошуків - до того, що означається префіксами пост” або нео”. Ми віддаємо перевагу терміну неоромантизм”. Його застосовують по-різному. В англомовній музичній критиці не розрізнюються неоромантизм” і романтизм”, але існує німецький аналог терміну - neuromantic, який вживається до групи: Вагнер, Брамс, Вольф, Брукнер [7. 489]. В історії західної музики прийнято вживати термін постромантизм” до модерністичної музики ХХ століття (Арнольд Шонберг), яка декларативно відмежувала себе від попереднього музичного розвитку.
В Історії української музики” аналіз творів вітчизняних композиторів початку ХХ століття проведено теж з використанням терміну романтичний”, наприклад про тему в творі Якова Степового сказано як про романтично збуджену” [8. 241]. Якщо врахувати, що українське мистецтво першої третини ХХ століття (крім футуризму) не визначалося розривом традиції, до нього варто вживати термін неоромантизм”, а не постромантизм”, за яким стоїть значення завершення певного етапу і початку нового.
Хоча термін неоромантизм” не є загальновживаним, коли мова йде про різні види мистецтва, як здається, може бути досягнуто компроміс, перш за все - коли мова йде про загальний культурологічний аналіз. В нашому випадку ми будемо мати справу з кіномистецтвом в тих його аспектах, які надзвичайно близькі до літератури. І хоча, наприклад, творчість Олександра Довженка як кінорежисера може підпадати під категорію експресіонізму (композиційне рішення кадру, розвиток кінообразу), його місце в українській культурі, його роль в створенні сценаріїв і поетичність його стилю дають змогу говорити про загальну неоромантичну настанову.
Таким чином, виходячи з матеріалу дисертації, ми будемо вживати термін неоромантизм” як культурологічне поняття, що дає нам змогу розвинути компаративний аналіз різних видів мистецтва, в першу чергу - літератури і кіно, не перекреслюючи їх стильової різноманітності і взаємозв’язків з різними школами і традиціями.
Проблема міфу і міфотворення в українській літературі і кіномистецтві 1920-1970-х років має глибокі історико-культурні корені та широкий спектр проявлення в естетиці неоромантизму. Наше завдання - визначити, як і де саме було сплетене павутиння”, яке зв’язало українську культуру 1920-х років з розвитком європейської культури. Взявши як основний предмет дослідження явище кіплінгізма” в мистецтві українського неоромантизму, ми зосередимося на описі його власного культурологічного значення та на дослідженні його зв’язків з попередніми та наступними культурними епохами.
Щодо власне українського неоромантизму 1920-30-х років, то це була не просто художня течія, а певна світоглядна й громадянська позиція українських митців 20-х початку 30-х років ХХ століття, для якої характерні пошуки ідеального світу, утвердження самобутнього авторського я” та свободи самовияву в контексті національного відродження. З цією позицією та відповідною творчою діяльністю пов’язана тенденція до міфотворчості та до використання художніх прийомів, пов’язаних із так званою мистецькою грою”.
Одним із найяскравіших моментів мистецького руху даного періоду було переосмислення революційної романтики, болісний пошук компромісу між національними ідеалами та компартійними настановами. В літературі прикладом таких зв'язків може бути проза Юрія Яновського, а в кіномистецтві - традиція, започаткована Олександром Довженко. В історичній ретроспективі за ними постають такі фігури як Джозеф Редьярд Кіплінг та Микола Гумільов. Подібний ракурс порівняння можна пояснити не тільки подібністю стилів письменників, а прямою вказівкою Юрія Яновського в анкеті ВАПЛІТЕ на те, що його літературні орієнтації - Джек Лондон і Кіплінг, а також Гоголь [9. 139]. а в кіномистецтві - традиція, започаткована Олександром Довженком.
Будучи породженням конкретної, можна сказати, навіть унікальної соціально - політичної ситуації, український неоромантизм 20-х років XX століття водночас мав цілком певні ідейні та літературно-художні джерела, витоки яких ведуть до творчості письменників кінця XIX - початку XX століття, (зокрема таких, як англієць Дж.Р.Кіплінг та росіянин М.Гумільов). Творче перевтілення неоромантизму 1920-х років відбулося в радянській літературі й особливо в кіномистецтві 1960-80-х років, де мотиви Кіплінга проявилися в комбінації з традицією Довженка. Цим і зумовлений вибір теми дослідження Міф і мистецька гра в естетиці неоромантизму”
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тему дослідження узгоджено з науковими планами відділу культурології та етномистецтвознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, затверджено Вченою радою цього інституту в рамках дослідницького напряму Академії Наук 4.16.9.5 (Порівняльно - історичний аналіз української художньої культури в контексті міжнаціональних взаємин”) та Міністерства освіти України (Етнокультурні процеси на Півдні України: історія, видатні постаті”) .
Джерельна база роботи - творча спадщина Юрія Яновського, Олександра Довженка, Івана Багряного, Ред’ярда Кіплінга, Миколи Гумільова та мистецько-культурні явища, що створювали історичний контекст творчості цих митців і продовжували традиції, започатковані ними (книги нарисів, поезії й прози Бориса Антоненко-Давидовича, Юрія Липи, Миколи Хвильового, Юрія Клена, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Лариси Рейснер; кінематографічна спадщина О. Довженка; художні фільми Бумбараш” (кіностудія ім. Довженка), Біле сонце пустелі” (кіностудія Мосфільм”), європейські та американські екранізації творів Кіплінга. Використано рідкісні наукові і літературні видання (зокрема,1920-1930-х років).
Мета дослідження полягає у з’ясуванні місця українського неоромантизму 20-х- початку 30-х років ХХ століття в загальноєвропейському культурному контексті та його значення в розвитку вітчизняної художньої культури.
Відповідно до зазначеної мети визначено такі основні завдання :
- з’ясувати особливості європейського неоромантизму в літературі та мистецтві кінця ХІХ- початку ХХ ст.;
- проаналізувати соціально-політичні передумови та літературно-художні джерела українського неоромантизму 20-х початку 30-х років ХХ ст.;
- виявити специфіку українського неоромантизму 20-х років ХХ ст., та місце міфу і мистецької гри в його естетитичний системі.
- дослідити вплив традиції неоромантизму на мистецтво другої половини ХХ ст.
Об’єкт дослідження український неоромантизм, його джерела та еволюція в контексті актуальних явищ художньої культури кінця ХІХ - початку ХХ століття.
Предмет дослідження становлення й особливості (міф та мистецька гра) українського неоромантизму 20-х-30-х років ХХ ст
Методи дослідження визначають принципи історизму та компаративістики, концепції модернізму і постмодерності, апліковані до українського матеріалу сучасними вітчизняними вченими; культурологічні концепції Теодора Адорно, Кліфорда Гірца, Мірча Еліаде та ін.
В аналізі художніх творів (літературних текстів, кінофільмів) використовуються принципи історико-функціонального, типологічного та порівняльного аналізу, які дозволяють осмислити мистецькі твори в широкому культурному контексті, порівняти явища, що виникали паралельно в різних культурах чи переходили через типологічно подібні стадії розвитку. Завдяки цьому естетика українського неоромантизму розглядається в контексті явищ мистецького життя Росії, Західної Європи та Північної Америки.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в, тому що:
- український неоромантизм уперше досліджується в широкому контексті розвитку культури західної цивілізації;
- український неоромантизм 20х-30х років ХХ століття розглядається не лише як стильова літературно - мистецька течія, а й як життєва настанова, принципова позиція тогочасних українських діячів культури, які шукали шляхів виходу з драматичної ситуації зіткнення національних ідеалів із комуністичними ідеями ;
- виявляється опосередкована літературно-художня паралель неоромантизму українських митців до специфічних особливостей творчості ряду європейських (Р. Кіплінг, О.Уайльд) та російських (М.Гумільов) письменників;
- проводиться порівняння мистецьких тенденцій, які накреслилися в європейському та вітчизняному неоромантизмі кінця ХІХ першої чверті ХХ ст. і відбилися в літературі та кіномистецтві 1930-1980-х років.
Практичне значення одержаних результатів. Результати даного дослідження можуть бути використані при розробці спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з української літератури ХХ сторіччя, а також з історії кіномистецтва. Матеріали дослідження використані при розробці дисертантом курсу Історії української літератури ХХ століття” у Херсонському державному педагогічному університеті.
Теоретичні аспекти дослідження використані при розробці планових тем Відділення історико-культурних проблем Півдня України Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (1995-1998), у роботі за науково-дослідною темою Міністерства освіти та науки України Етнокультурні процеси на Півдні України: історія, видатні постаті” (Херсонський державний університет, 1997-1999), та під час викладання у Херсонському державному університеті протягом 1997-2003 років.
Апробація дисертаційної роботи. Основні положення дисертації оприлюднені на наукових конференціях:Дванадцята щорічна конференція аспірантів із російських, східноєвропейських та євразійських питань.” (Університет Вірджинії у Шарлотсвіл, США, 29-30 березня 1996 р) /Twelfth Annual Graduate Student Symposium on Russian, East European and Eurasian Issues. - (University of Virginia, Charlottesville, VA, USA - March 29-30, 1996); Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку”. (Херсон, 21-24 травня 1997р); Перша Всеукраїнська сходознавча науково-практична конференція.” (Київ, 7-10 квітня 1997 р.); Гуманістичне суспільство та соціальні права. Міжнародний симпозіум. (Крим, Ялта, 8-10 жовтня 1997 р.); Другий Всеукраїнський сходознавчий симпозіум” (Київ, 27-29 квітня 1998 р.);Міжнародна наукова конференція ХХ століття у дзеркалі літератури та культури, присвяченої 100- річчю Нобелівської премії” (Херсон, 19-21 листопада 2001); Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 19-20 листопада 2002.)
Публікації Основні положення дисертації викладено у 10 публікаціях, з них 3 у фахових виданнях:
1. Культурологічні ідеї Мірча Еліаде в контексті конфлікту заходу і сходу.// Питання культурології: Міжвідомчий збірник наукових статей. Випуск 18. К.: Київський національний університет культури і мистецтв, 2002. - С.142-146.
2. Міф і мистецька гра в культурософському осмисленні естетики модернізму і авангарду: тема гри у поезії Редьярда Кіплінга.// Вісник КНУКіМ: Збірник наукових праць. Серія Мистецтвознавство”. Випуск 7 К.: Київський національний університет культури і мистецтв, 2002. - С.114-118.
3. Неоромантичні тенденції в ранньому українському кіномистецтві.// Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. К. Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2003. - № 3.- С.70-75.
4. Чумаченко О.А. Розвиток поетики українського кіно в контексті неоромантичних та оріенталістських ідей. Київ 2002. - 54с. (брошюра).
5. Чумаченко О.А. Український кіплінгіанець” Ю. Яновський. // Слово і час. - 1998. - №3. - С.34-33.
6. Чумаченко О.А. Українське мистецтво 20-40 р.р. Шляхи переосмислення міфу: від революційної романтики до постмодерністичної рецепції // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. Зб. наукових праць. - К: Знання, 2000. С.217-222
7. Чумаченко О.А. Проблема культурного шоку і мистецької гри у європейській художній культурі ХХ століття//Південній архів. Випуск ХІІХерсон.2001.- С. 72-76.
8. Чумаченко О. А. Феномен "культурного шоку" на Півдні України. // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку. Зб.наук. праць - Херсон .- 1997. - С.211-215
9. Чумаченко О.А. Гра і метафора в художній системі М. Гумільова: творча естетика, фольклорно міфологічні джерела і рецепції образів // Мистецтвознавчі аспекти славістики . Зб.наук. праць. Київ 2002. С.54-59.
10. Alexander Chumachenko, Anna Chumachenko Rudyard Kipling and Kiplingism” of the Soviеt Age // Germano-Slavica, a Canadian journal of Germanic and Slavic Comparative and Interdisciplinary Studies. - University of Waterloo, Ontario, Canada. 1999. vol.XI. - P.47-66.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження та його основними завданнями. Дисертація (на 204 сторінках) складається із вступу, трьох розділів, висновків, списка використаних джерел (143 позиції) та 2 додатків (на 7 та 10 сторінках). Повний обсяг тексту дисертації без урахування списку використаних джерел та додатків становить 171 сторінки (7,1 авторських аркуша)

Список литературы

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження можна зробити наступні висновки.
Міф і митецька гра як теоретичні поняття пов’язані з процесами осмислення феномену іншого” та іншості”, які, в свою чергу, є формуючими силами неоромантичного світобачення.
Для української літератури і кіномистецтва важливими культурно-історичними чинниками були традиції європейської літератури. Досвід Джозефа Редьярда Кіплінга виявився одним з найпродуктивніших, особливо для неоромантичної течії, з багатьох причин.
По-перше, деякі провідні українські письменники безпосередньо були під впливом Кіплінга, про що, наприклад, прямо писав Юрій Яновський.
По-друге, кіплінгізм” - творче наслідування стилю Кіплінга, що виявилось у використанні тем, мотивів, естетики і поетики, прямій та опосередкованій цитації творів англійського письменника - був спільним явищем в українській і російській літературі. Російські переклади Кіплінга стилістично пов’язані з поезією Миколи Гумільова і його учнів з Цеху поетів”, таких як Ада Оношкович-Яцина.
По-третє, мистецтво 1920-х років мало загальнокультурну базу для розвитку неоромантичних стилів і форм, що зокрема, виявилося у зверненні до міфу і міфотворенні та використанні принципу митецької гри, а також у осмисленні пост-імперіалістичних ідей і ствердження гуманістичного підходу до теми зустрічі Сходу і Заходу.
У поезія М.Гумільова побудовано індивідуальний художній світ на основі рецепції міфів і символів. Започатковані ним художні моделі і мотиви, такі, як мотив корабля і конквістадорів, знайшли широкий відгук в українській неоромантичній поезії.
Процеси українізації в радянській Україні 1920-х років сприяли плідному художньому процесу і витворенню специфічної революційної романтики. Але в той же час почалося переосмислення таких явищ, як соціальне замовлення”, партійна настанова” тощо. Разом цим відбувся і розвиток світобачення, в якому головною ідеєю було апробування імперіалістичної або анти-імперіалістичної настанови.
Звернення українських письменників до творчості Кіплінга було віддзеркаленням інтересу до західноєвропейського мистецтва, що відзначало ВАПЛІТЕ як літературну організацію.
Намагаючись зрозуміти шляхи розвитку світової літератури, українські письменники прагнули визначити своє національне обличчя. Ми можемо стверджувати, що цей процес означав не сліпе наслідування, а творче сприйняття і переосмислення традиції Кіплінга
Роман Ю.Яновського Чотири шаблі” став своєрідним етапним твором, в якому автор знайшов компроміс між революційною романтикою і переосмисленням новітніх міфів, застосувавши стилістику прозових творів Кіплінга і поезій Гумільова. Він створив своєрідну модель неоромантичного світобачення .
В творах М.Хвильового, Є.Плужника, Є.Маланюка, І.Багряного проблема компромісу між революційною романтикою і неоміфотворенням була представлена через проблему поетичного слова, в якому українські письменники побачили вже сказанність”, що потребувала ре-цитації.
В українському поетичному кіно його основоположник Олександр Довженко зміг вирішити і проблему компромісу з владою, і проблему художньої правди.
Довженко виступив як завершувач тенденцій розвитку раннього українського кіно. В 1900-1910-х роках такі режисери як А.Олексієнко і Д.Сахненко розпочали випуск фільмів української тематики на основі кращих творів української літератури і театру. Співпраця Д.Сахненка з театром М.Садовського заклала основи традиційного синтезу різних видів мистецтва в українському кінематографі.
Раннє українське та українське радянське кіно, представлене фільмами В.Гардіна, П.Чардиніна, І.Перестіяні. розвивалося в контексті швидкої еволюції світового кіно від сінематографу братів Люмьєрів до новацій французьких режисерів Film d’Art (художнього фільму), американців Д.В.Гриффітса, М.Сеннета, Ч.Чапліна, німецьких експресіоністів Ф.Ланга, Е.Поммера, Ф.Мурнау та російських радянських новаторів кіно В.Пудовкіна і С.Ейзенштейна. Особливе місце в становленні українського радянського кіно займали невеликі кінороботи Леся Курбаса, в роботі над якими він застосував тренінг акторів через мімосцени, чим продовжив ідею синтезу мистецтв.
Довженко творчо переплавив в своїй естетиці елементи експресіонізму і традиції української ідеї в кіно. Він створив цілісний поетичний кіносвіт на основі неоромантичної метафори і символу.
В 1970-х роках розгорнулося кіно-епігонство Довженка, одним з проявів якого був телефільм Бумбараш”. Він засвідчив перехідний етап до постмодерністичних тенденцій в радянському кіно таких як стильові і прямі цитати з вже відомих творів та їх іронічне переосмислення. В Білому сонці пустелі” відбулося ствердження цих нових тенденцій, які в той же час привели до відновлення конотацій з Кіплінгом.
Кіплінгівське за темою і духом кіно пройшло декілька стадій розвитку. Спершу американські і англійські режисери зосереджувалися на гостроті сюжету знаходячися під впливом суспільного міфу про Кіплінга як про співця імперії”. В 1930-1940-х роках надзвичайно популярним став образ юного героя (Кім та Ві Віллі Вінкі), що служив посередником у спілкуванні Заходу і Сходу. З часом Схід отримував все більше право голосу в екранізаціях Кіплінга і пізніші екранізації Кіма” вже поетизували туземних героїв” віддаючи їхні ролі таким зіркам екрану як Ерол Флін та Пітер О’Тул. В 1970-1980-х роках в фільмах, поставлених за творами Кіплінга з’являються індійські актори (наприклад, Радж Капур), а екранізація Людини, яка хотіла бути королем” з Крістофером Пламмером, Майклом Кейном і Шоном Коннорі стала всесвітньо відомою кінодекларацією антиімперіалістичної ідеї.
Тенденції розвитку світового кіно і радянського кіно в багатьох моментах співпадали.
Таким чином, ми можемо визнати, що звернення до Кіплінга послужило поштовхом для розвитку постмодерністичних елементів в українському і ширше - радянському мистецтві, які базувалися на досягненнях неоромантизму 1920-х років.
Дослідження кіплінгівської традиції стало для даної дисертаційної роботи специфічним засобом визначення культурологічних особливостей епохи, яка була позначена специфічним відношенням до міфу і митецької гри в естетиці неоромантизму.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Літературознавчий словник-довідник. Київ: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.

2. Rodrigues, Chris and Garratt, Chris. Introducing Modernism. Cambridge: Icon Books UK, 2002. 176 p.

3. Encyclopaedia Britannica CD. 1999 Standart Edition.- Encyclopaedia Britannica, Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary, Tenth Edition, 1999. (СD-ROM)

4. The Norton/Grove Concise Encyclopedia of Music. Edited by Stanley Sadie. - New York, London: W.W.Norton & Company, 1994. 909 p.

5. Plantinga, Leon. Romantic Music. A History of Musical Style in Nineteenth-Century Europe. - New York, London: W.W.Norton & Company, 1984. 452 p.

6. The New Princeton Encyclopedia of Poetry and Poetics. Ed. Alex Preminger, T.V.F.Brogan. - Princeton, New Jercey: Princeton University Press, 1993. - xlvi, 1383 p.

7. Apel, Willi. Harvard Dictionary of Music.- Cambrige, Massachusets: Harvard University Press, 1966. - x, 935 p.

8. Історія української музики. - Т.3. Кінець ХІХ-початок ХХ ст.- К.:Наукова думка, 1990. 351 c.

9. Ваплітянський збірник/ The VAPLITE Collection. Ed. by George Luckii . - CIUS, Mosaic Press, 1977. 259 c.

10. Kompridis, Nikolas. Teodor W. Adorno // Encyclopedia of Contermporary Literary Theory. Approaches, Scholars, Terms. / Ed. Irena R.Makaryk.- Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press, 1997. - P.226-230.

11. Geertz, Clifford. The Interpretation of Cultures. Selected Essays. - New York:
Basic Books Publishers, 1973.- ix, 470 p.

12. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Наука, 1989. 406 с.

13. Потебня А.А. Думка й мова. // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думкм ХХ ст. Ред. Марія Зубрицька. Львів: Літопис, 1996. С.25 39.

14. Фізер, Іван. Психолінгвістична теорія Олександра Потебні. // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думкм ХХ ст. Ред. Марія Зубрицька. Львів: Літопис, 1996. С.23 24

15. Українка, Леся. Твори в 5-ти томах. Т.5. Листи 1881 - 1913. - Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1956. 862 c.

16. Chomsky, Noam. Pirates and Emperors. International Terrorism in the Real World. Montreal - New York: Blach Rose Books, 1991. 201 p.

17. Тахо-Годи А.А. Жизнь как сценическая игра в преставлении древних греков. // Искусство слова. М.: Наука, 1973. С.306 314.

18. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика. М: Искусство, 1976. 776 с. С. 416.

19. Платон. Государство.// Сочинения. В 3-х томах. М.: Искусство,1972. -- Т.3. Ч.1. С.89- 459.

20. Миллер Т.А. Аристотель и античная литературная теория. // Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. С.5-105.

21. Гегель. Сочинения. Т.12: (Лекции по эстетике. Кн. 1) М. 1958, 471 с.

22. Лившиц , Бенедикт. Гилея.- Нью-Йорк: Издательство Марии Бурлюк, 1931.- 29 c.

23. Кагаров Е. Очерк современного состояния мифологической науки. // Вопросы теории и психологии. Т.5. Харьков, 1914. С.293 372.

24. Кагаров Е. Типическое развитие религиозно-мифологического творчества. // Вопросы теории и психологии. Т.5. Харьков, 1914. С. 372 416.

25. Волошинов В. Слово в жизни и слово в поэзии. // Звезда. 1926. № 6. С.244 -267.

26. Барт Р. Избранные работы. Семиотика, поэтика. М.: Искусство, 1989. 615 с.

27. Драган Н.Я Очерк жизни и творчества Мирча Элиаде // Мирча Элиаде Космос и история. -М.: Прогресс, 1987. - С.3-26

28. Ясперс К. Истоки истории и её цель. М.: Прогресс, 1978. 210 с.

29. Mircea Eliade. Myth, Dreams and Mysteries. New York: Harper Torchbooks, 1995. 254 p.

30. Фуко М. Археология знания. - К. : Ника-Центр”, 1996.- 207 с.

31. Kipling, Rudyard. Kim. New York: Doubeday, Page & Cо., 1901.- 532 с.

32. Ратнер-Штенберг С.А. Музейные материалы по тлингитскому шаманству.// Сборник музея антропологии и этнографии. Т.4. Л., 1927. С.79 114.

33. М.Элиаде . Мифы, сноведения, мистерии. М.:Прогресс,-1996 256 с.

34. The Oxford Companion to Philosophy. Edited by Ted Honderich Oxford New York: Oxford University Press, 1995. xviii, 1009 p.

35. Lyotard, Jean-Francois Answering the Question: What is Postmodernism?” // The Postmodern Reader. Edited by Charles Jencks. London: Academy Editions, New York: St.Martin’s Press, 1992. P. 138 150.

36. Connor, Steven, Postmodernist Culture. An Introduction to Theories of the Contemporary. - Oxford, UK and Cambridge, USA: Blackwell, 1994.- viii, 274 p.

37. Эко, Умберто. Из заметок к роману "Имя розы" //Называть вещи своими именами.- М.: Прогресс,1986. - С.224 -229.

38. Бенуа А. Н. Мои воспоминания. / Серия Литературные памятники” Т.2.- М.: Наука, 1980.- 737 с.

39. Киплинг, Редьярд. Стихотворения / Rudyard Kipling . Poems. - СПб.: Северо-Запад, 1994. 477 с.

40. Улюблені англійські вірші та навколо них./ Пер. і упор. Максим Стріха. К.:Факт, 2003. 456 с.

41. Дымшиц В. Редьярд Киплинг // Р.Киплинг. Стихотворения / Rudyard Kipling. Poems. - СПб:Северо-Запад, 1994 - С.5-21.

42. Рорті, Річард. Пов’язаність та самотворення: Пруст, Ніцше та Гайдеггер.// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Ред. Марія Зубрицька.- Львів: Літопис, 1996. С. 582-597.

43. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге.- М.: Высшая школа, 1991.- 192 с.

44. Джеймс У. Психологія. // Зарубіжна філософія ХХ ст. К.: Фірма Довіра”, 1993.- С.31-38. - С.35

45. Lohman, W.J., Jr. The Culture Shocks of Rudiyard Kipling.- N.Y.- Peter Lang, 1990. 631 р.

46. Said, Edward W. Orientalism . New York: Vintage Books, 1994. xi, 394 p.

47. Said, Edward W. Culture and Imperialism. - New York: Vintage Books, 1994. xxviii, 380 p.

48. Грабович Г. Заклинання українського модернізму. // Слово і час.- 1996.- N 1.- С.41-49. ­­­

49. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського державного університету ім.І.Франка, 1997. 297 с.

50. Долинин А. Интрепретация текста.- М.: Просвещение,1985.- 288 с.

51. Леви-Стросс К. Из книги «Мифологичные». 1. Сырое и вареное. // Семиотика и искусствометрия. М.: Мир, 1972. С.25-49.

52. Софронова Л.А. Поэтика славянского театра XVII- первой половины XVIII в. Польша. Украина. Россия. М.: Наука, 1981. 263 с.

53. Софронова Л.А.Польская театральная культура эпохи барокко и Просвещеня. М.: Наука, 1985. 272 с.

54. Лотман Ю.М., Успенский Б.Н. Изгой” и изгойничество” как социально-психологическая позиция в русской культуре преимущественно допетровского периода. (Своё” и чужое” в истории русской культуры) // Типология культур. Взаимное воздействие культур/ Труды по знаковым системам. ХV/- Тарту, 1982. С. 110-121.

55. Топоров В.Н. Об одном поэтическом” комплексе и его психофизиологических основах (море берег дно небо) // Всесоюзная конференция История культуры и поэтика”. Тезисы. М.: Институт славяноведения и балканистики АН СССР, 1989. С. 12 19.

56. Хейзинга Й. Homo ludens.В тени завтрашнего дня. - М.: Издательская группа Прогресс”, Прогресс - Академия”,1992.- 464 с.

57. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М.: Политиздат,1989. 573 с.

58. Gilmar, Robin. Stalki & Co.”: Revising the Code. // Kipling Cosidereng. -
N.Y.,1989 - p.19-32.

59. Библия.- М.: Издание Московской патриархии,1993. 1372 с.

60. Гумилёв Н.С. Избранное. - М.: Просвещение. 1990 . 383 с.

61. Лесков Н. Повести и рассказы. М.: Правда, 1981. 576 с.

62.Анненский И. Избранное. М.: Правда, 1987. 592 с.

63. Лермонтов М.Ю. Собрание сочинений в 4-х т. Т.1. - М.: Правда, 1969. 415 с.

64. Анненский И.Ф. О романтических цветах // Н.С. Гумилёв: рro et сontra CПб.: РХГИ, 1995.- С.347 - 349

65. Гумилёв Н.С .Стихи.Поэмы.- Тбилиси: Мерани, 1989. 494 с.

66. Гумилёв Н.С. Стихотворения. М.: Молодая гвардия,1989 189 с.

67. Блок А. Избранное.- К.: Веселка,1980. 191 с.

68. Бакстер М.О. О Пьяном дервише” Николая Гуми лева // Вестник русского христианского движения.- Париж - Нью-Йорк - Москва, 1991.- №162 - 163. -С.200-228.

69. Руская поэзия ХХ века. - М.: Амирус,1991- 671, 12 с.

70. Кассирер Э. Сила метафори // Теория метафоры. - М.: Прогресс,1990 - С.32-42.

71. Афанасьев А.Н. Живая вода и вещее слово. - М.: Советская Россия, 1988. 512 с.

72. Гамкрелидзе Т.Р., Иванов В.В. Индоевропейский язик и индлевропейцы - Т.2 .- Тбилиси: Издательство Тбилисского университета, 1984. С.439-1328.

73. Юнг К.Г. Архетип и символ. М.: Ренессанс, 1991. 304 с.

74. Нойманн Є. Искусство и время.//Юнг К., Нойманн Є. Психоанализ и искусство. М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1996. 304 с. С.153 195. - С.157

75. Пушкин А.С. Сочинения в 3 т.- Т.2 - М.:Художественная литература,1989. 527 с.

76. Український фольклор. Хрестоматія. Упорядники О.Ю.Бріцина, Г.В.Довженок, Н.С.Шумада. Київ:Освіта, 1997. 752 с.

77. Дончик В. Позбуваючись догм. // 20-і роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. - К.:Дніпро, 1991. - С.5-18.

78. Шевчук В.О. Хатяни” і український неоромантизм. // Українське літературознавство. Республіканський міжвідомчий збірник. Вип.57.- Львів: Світ, 1993. - С.18-25.

79. Єфремов С. Історія українського письменства. - Вид. 4. - Т.2.- Київ-Ляйпциг:Українська накладня [Коломия, Winnipeg, Man.] , 1919 (1923). 352 с.

80. Агєєва В.П. Українська імпресіоністична проза. - К.: Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ, 1994. - 159 с.

81. Агєєва В. Проблеми розвитку малої” прози в журнальній критиці 20-х років. // 20-ті роки: літературні дискусії, полеміка. - К.: Дніпро, 1991. - С.124 -136.

82. Забужко, Оксана. Дві культури. // Літературна панорама. 1989. - К.:Дніпро,1989.- С.208 - 226.

83. Жулинський М. Із забуття - в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини),- К.: Дніпро, 1990.- 446 с.

84. Рудницький, Михайло. Між загальнодоступністю і футуризмом. // Українське літературознавство. Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. 59.- Львів: Світ, 1994. - С.135-142.

85. Донцов Д. Туга за героїчним. Ідеї і постаті літературної України. - Лондон: Видання СУМ, 1953. 160 с.

86. Луначарський А. Соціалістичний реалізм. // Матеріали до вивчення історії української літератури.- Т.5. Радянська література. Кн.2.- К.: Радянська школа, 1966. - С.7-15.

87. Ilnytzkyj, Oleg S. Ukrainska khata and the Paradoxes of Ukrainian Modernism //Journal of Ukrainian Studies. - Winter 1994. - Volume 19, Number 2. - P.5-30. - P.6

88. Гісторія беларускага тэатра. У 3-х т. - Минск: Навука і тэхніка, 1983. - Т.1. Беларускі тэатр ад витакау да Кастрычніка 1917 г. - 496 с.

89. Mudrak, Myroslava M. The New Generation and Аrtistic Modernism in Ukraine.-
Ann Arbor: University of Michigan Press, 1986. - X, 282 p.

90. Shkandrij, Myroslav. Modernists, Marxists and the Nation. The Ukrainian Literary discussion of the 1920s.- Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, University of Alberta, 1992. - xii, 265 p.

91. Зеров, Микола. Catalepton. - Філядельфія: Київ”, 1951. - 79 с.

92. Лейтес, Абрам. Путі письменницькі. // ВАПЛІТЕ: зошит перший. - Харків, 1926. - С.57-76

93. Серж, Віктор Перегрупування революційних французьких письменників. // ВАПЛІТЕ: зошит перший. - Харків, 1926. - С.77-91.

94. Ковалів Ю. Так, Камо Грядеши...” // 20-і роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно критичні статті. - К.:Дніпро, 1991. - С.19-36.

95. Фащенко В.В. Вибрані статті.- К.:Дніпро, 1988.- 371 с.

96. Панченко, Володимир. Магічний кристал. Сторінки історії українського письменства. - Кіровоград, 1995. 234 с.

97. Бабишкін О. Співець соціалістичної романтики. // Яновський Ю. Зібрання творів. В 5 т. ­- Т.1.- К.:Державне видавництво художньої літератури,1958. - С.7-48.

98. Пархоменко М. Обновление традиций. - М.:Художественная литература, 1970. - 399 с.

99. Антоненко-Давидович Б. Землею українською. - Філядельфія:Київ”,1955.163 с.

100. Військово-політична угода Революційно-повстанської армії (махновців) з Радянською владою // Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К.: Вища школа, 1997. - Ч.1.- С.557-560.

101. Яновський Ю. Чотири шабли. - Мюнхен: Україна”, 1954. 223 с.

102. Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація К.: Факт, 2002. 344 с.

103. Островський Г. Все, що залишилось... або авторський спогад про ліричний роман. // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.187 230.

104. Яновський Ю. Майстер корабля. // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.11-176.

105. Панченко В. Пролог. // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.5 - 10.

106. Якубовський Ф. Новий роман Ю.Яновського // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.272.

107. Підмогильний В. Новий роман Ю.Яновського. // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.271

108. Панченко В. Книга легка і життєжадібна...” // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація К.: Факт, 2002.- С.287 300.

109. Яновський Ю. Твори. В 5-ти томах. Т.5. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1959. 422 с.

110. Новицький Я. Народна пам’ять про Запорожжя. Перекази та оповідання, зібрані на Катеринославщині (1875 1905 рр.) // Народна пам’ять про козацтво. Запоріжжя: Интербук”, Запорізький центр, 1991. - !60 с. С.11 99.

111. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. В 3-х томах. Т.1. Львів: Світ, 1990. 319 с.

112. Етнографічні дослідження автора дисертації в рамках проектів Відділення історико-культурних проблем Півдня України ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАНУ та Херсонського державного університету в 1994-1999 роках.

113. Яновський Ю. Лист Ю.Яновського до М.Хвильового. // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.333 - 337

114. Ласло-Куцюк, Магдалена. Вікно до великого світу” Юрія Яновського // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.311 330

115. Бажан М. Майстер залізної троянди // Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер Корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002.- С.179 186

116. Соловей Э. Лариса Рейснер: Очерк жизни и творчества. - М.: Советский писатель, 1985. 159 с.

117. Рейснер Л. Избранные произведения. М.:Гослитиздат, 1958.- 536 с.

118. Багряний, Іван. Скелька.- Melbourne, Australia: Ластівка, 1984.- 148 с.

119. Савченко, Зоя. Біблійно-Християнські мотиви та образи в романі Сад Гетсиманський”.// Слово і час.- 1996.- № 10.- С.57-61.

120. Багряний, Іван, Тигролови .- Detroit, Michigan: Ivan Bahriany Foundation,1991. 278 с.

121. Гришко В.І. Невгасна віра в людину. Творчий профіль Івана Багряного та його посмертна книга. // Багряний, Іван. Людина біжить над прірвою. Новий Ульм Нью-Йорк: Україна, 1965. С. i хvi.

122. Прохання селянина Іларіона Снігура, жителя с.Чебакли Юдинської волості Каїнського повіту Томської губернії до Центральної Ради про повернення на Україну//Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К.: Вища школа, 1997. - Ч.1.- С.433

123. Плужник, Євген. Рівновага.- Ausburg: Anton Bilous, 1948. 62 с.

124. Клен, Юрій. Твори. - Т.3.- Торонто, Канада: Фундація ім.Юрія Клена, 1960. 560 с.

125. Хвильовий М. Твори. В 5 т.- Т.1.- Нью-Йорк, Балтимор, Торонто: Смолоскип, 1986.- 503 с.

126.Донцов, Дмитро. Твори. - Том 1. Геополітичні та ідеологічні праці. - Львів: Кальварія, 2001. - 488с.

127. Радзикевич В. Історія української літератури. - Т. 3. Нова доба. - Детройт: Батьківщина, 1956. 274 с.

128. Маланюк, Євген. Поезії. - Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Шевченка, 1954.- 307 с.

129. Маланюк, Євген. Влада. - Філядельфія: Київ”, 1951.- 75 с.

130. Mast, Gerald. A Short History of Movies. Fourth edition. New York: Macmillan Publishing Company, London: Collier Macmillan Publishers, 1986. 562 p.

131. Василько В. Микола Садовський та його театр. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. 196 с.

132. Садовський М.К. Мої театральні згадки. 1881 1917. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. 203 с.

133. Encyclopedia of European Cinema. Edited by Ginnete Vincendeau. New York: Facts on File, 1995. 475 p.

134. Бобошко Ю. Духовна спадщина Леся Курбаса. // Курбас Лесь. Березіль. Із творчої спадщини. Київ: Дніпро, 1988. С. 9 29.

135. Плачинда, Сергій. Олександр Довженко. // Українські радянські письменники. Критичні нариси. VI. - К.: Радянський письменник, 1968. -С.3 -38.

136. Katz, Ephraim. The Film Encyklopedia. N.Y.: Harper Perrenial, Harper Collins Publishers, 1998. 1506 p.

137. Полум’яне життя. Спогади про Олександра Довженка. - Київ: Дніпро, 1973.- 718с.

138. Кошелівець І. Олександер Довженко. Спроба Творчої біографії. Нью-Йорк: Сучасність, 1980. 428с.

139.Берест Б. Олександер Довженко. - Нью-Йорк:Сучасність, 1961. - 128 с.

140 Безклубенко С. Д. Українське кіно: Начерк історії.- К.: КНУКіМ, 2001.-170 с.

141. Припущення про зв’язок пісні Пил” з фільмом (або театральною виставою) Бумбараш” було зроблене доцентом Херсонського педагогічного університету К.П.Югай та професором Г.А.Чумаченко у приватній розмові з дисертантом (серпень 1998).

142. Feininger, Lyonel. Kin-der-Kids; Wee Willie Winkie’s World. - Paris: P.Horay, 1974. - 56 p.

143. Edwards, Anne. Shirley Temple, American Princess - New York: W.Morrow, 1988.- 444 p.