Міхелі Сергій Володимирович. Становлення і розвиток українського ландшафтознавства

Краткое описание

Міхелі Сергій Володимирович. Назва дисертаційної роботи: "Становлення і розвиток українського ландшафтознавства"

Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова
На правах рукопису
МІХЕЛІ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 911.5 (477)
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора географічних наук
Науковий консультант:
Шищенко Петро Григорович,
доктор географічних наук, професор,
член-кореспондент НАПН України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………. 4
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження процесу
становлення і розвитку українського ландшафтознавства
1.1. Дослідження процесу становлення і розвитку українського
ландшафтознавства як наукова проблема ………………………………... 12
1.2. Стан розробленості проблеми …………………………………………….. 20
1.3. Концептуальні основи дослідження проблеми ………………………….. 34
1.4. Методика дослідження ……………………………………………………. 59
1.5. Джерельна база дослідження ……………………………………………… 69
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………….. 74
Розділ 2. Періодизація процесу становлення і розвитку українського
ландшафтознавства
2.1. Довоєнний період розвитку ландшафтознавства в Україні
(1805–1944 рр.) …………………………………………………………….. 75
2.2. Післявоєнний період розвитку ландшафтознавства в Україні
(1945–2010 рр.) …………………………………………………………….. 82
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………….. 100
Розділ 3. Витоки українського ландшафтознавства
3.1. Зародження поняття про ландшафт як наукової категорії
(1805–1884 рр.) …………………………………………………………….. 101
3.2. Формування концепції ландшафту (1885–1909 рр.) ……………………. 111
Висновки до розділу 3 …………………………………………………………. 121
Розділ 4. Зародження українського ландшафтознавства
4.1. Зародження вчення про ландшафт (1910–1931 рр.) …………………….. 123
4.2. Формування вчення про ландшафт (1932–1944 рр.) ……………………. 136
Висновки до розділу 4 ………………………………………………………….. 146
Розділ 5. Становлення українського ландшафтознавства
5.1. Розгортання ландшафтознавчих досліджень в Україні
3
(1945–1950 рр.) …………………………………………………………….. 148
5.2. Фізико-географічне районування України на ландшафтно-типологічній
основі (1951–1966 рр.) …………………………………………………….. 154
Висновки до розділу 5 ………………………………………………………….. 179
Розділ 6. Утвердження українського ландшафтознавства
6.1. Дрібномасштабне картографування ландшафтів України
(1967–1970 рр.) ……………………………………………………………... 181
6.2. Середньомасштабне картографування і системний аналіз ландшафтів
України (1971–1985 рр.) …………………………………………………… 190
Висновки до розділу 6 ………………………………………………………….. 220
Розділ 7. Сучасний розвиток українського ландшафтознавства
7.1. Екологізація та інформатизація українського ландшафтознавства
(1986–1995 рр.) …………………………………………………………….. 223
7.2. Теоретизація і гуманізація українського ландшафтознавства
(1996–2000 рр.) ……………………………………………………………. 247
7.3. «Антропогенізація» українського ландшафтознавства
(2001–2010 рр.) ……………………………………………………………... 261
Висновки до розділу 7 ………………………………………………………….. 295
Висновки ……………………………………………………………………….. 299
Список використаних джерел ……………………………………………….. 304
Додатки …………………………………………………………………………. 338
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним із стратегічних завдань
вітчизняного ландшафтознавства після набуття Україною державної незалежності
є необхідність ефективного використання його високого наукового потенціалу,
створеного на попередніх етапах розвитку. Це актуалізує потребу в узагальненні,
критичному аналізі, об’єктивній і неупередженій оцінці й переоцінці здобутків
українського ландшафтознавства, визначенні його сутності та історичної
самоідентичності. Дослідження історії науки проливає світло на об’єктивну логіку
її розвитку, виконує систематизуючу та інтегративну функції, впорядковує
напрацьоване попередніми поколіннями знання, робить можливим імовірний
прогноз її подальшої еволюції. Відтак значної актуальності і великої наукової
значимості набуває проблема вивчення тенденцій і рушійних чинників
становлення і розвитку ландшафтознавства в Україні, закономірностей
формування його концептуальної бази, методичного апарату і понятійнотермінологічної системи, ролі наукових центрів, шкіл і персоналій у створенні
теоретичних і практичних засад ландшафтознавчої науки в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано згідно тематичного плану науково-дослідних робіт
Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова за науковим
напрямом «Проблеми природничо-математичних наук» у відповідності із
постановою колегії Міністерства освіти і науки України і Президії Академії
педагогічних наук від 27.11.1996 р., затвердженого Вченою радою Національного
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 7 від 31 січня
2008 р.), за темою «Історія становлення і розвитку ландшафтознавства в Україні»,
ухваленою на засіданні кафедри фізичної географії Національного педагогічного
університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 4 від 28 листопада 2011 р.).
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національного
5
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 8 від 01 березня
2010 р.).
Мета дослідження полягає у розробленні концепції процесу становлення і
розвитку українського ландшафтознавства як наукової і навчальної дисципліни,
виявленні тенденцій і рушійних чинників еволюції ландшафтознавчих концепцій,
теорій, парадигм, методів, понятійно-термінологічного апарату, наукових центрів і
шкіл в Україні.
Гіпотеза дослідження. Гіпотеза дослідження складається з таких припущень:
а) історія становлення і розвитку ландшафтознавства в Україні як цілісна
наукова проблема досі не була предметом спеціального дослідження,
узагальнюючих аналітичних праць із вивчення проблеми немає;
б) методологічною основою дослідження процесу становлення і розвитку
українського ландшафтознавства мають бути конкретно-наукові принципи,
розроблені на підґрунті загальнонаукових, історико-наукових та наукознавчих
принципів пізнання;
в) теоретичним підґрунтям дослідження можуть слугувати положення
наукознавства про науку, як феномен, що має дуальний характер і виступає
одночасно як соціальний інститут (онтологічний підхід), і як система знань
(гносеологічний підхід) та розвивається у відповідності із положеннями
екстерналістської концепції розвитку науки;
г) методичним інструментарієм дослідження може стати взаємозв’язана
сукупність підходів, методів і прийомів, що використовуються в історичних і
наукознавчих дослідженнях;
д) процес становлення і розвитку українського ландшафтознавства можна
представити як сукупність хронологічно послідовних історичних етапів, що
відрізняються рівнем сформованості уявлень про ландшафт, домінуванням
дослідницьких проблем та ступенем їх наукового опрацювання;
е) об’єктивний поділ процесу становлення і розвитку українського
ландшафтознавства на окремі хронологічні етапи можливий за умови
6
використання якісних і кількісних методів дослідження текстів ландшафтознавчих
публікацій українських і зарубіжних авторів;
є) якісними показниками рубежів між етапами розвитку можуть слугувати
суттєві історичні події: народження наукового поняття, концепції, вчення, науки,
навчальної дисципліни; знакові наукові і навчальні публікації; визначальні наукові
наради, конференції, з’їзди;
ж) кількісними показниками можуть слугувати річна кількість публікацій
ландшафтознавчого спрямування, число публікацій за окремими напрямами
досліджень і ландшафтознавчими центрами, кількість бібліографічних посилань
на праці українських авторів тощо;
з) річна кількість публікацій може бути об’єктивним показником рубіжності
між окремими етапами післявоєнного розвитку українського ландшафтознавства,
оскільки цей показник уособлює інтенсивність наукової праці, що буде
змінюватись по мірі підйому чи спаду наукової активності: число публікацій буде
збільшуватись по мірі наближення до розв’язання певної наукової задачі і сягати
максимальних величин наприкінці кожного історичного етапу, після чого буде
спостерігатись значне короткочасне зменшення числа публікацій як наслідок
спаду наукової активності після досягнення мети.
Завдання дослідження. Для досягнення поставленої мети та підтвердження
гіпотези були поставлені такі основні завдання теоретико-методологічного і
методичного характеру:
1. Розробити теоретико-методологічні засади дослідження процесу
становлення і розвитку ландшафтознавства в Україні.
2. Розробити методику дослідження процесу становлення і розвитку
ландшафтознавства в Україні.
3. Розробити та обґрунтувати схему періодизації процесу становлення і
розвитку ландшафтознавства в Україні.
4. Виявити структуру, закономірності і рушійні чинники процесу становлення
і розвитку ландшафтознавства в Україні у контексті російської і світової
географічної науки:
7
– основні віхи становлення і розвитку українського ландшафтознавства як
самостійної наукової і навчальної дисципліни;
– тенденції і рушійні чинники виникнення і розв’язання наукових проблем;
– закономірності формування концептуальної бази, методичного апарату і
понятійно-термінологічної системи українського ландшафтознавства;
– особливості формування і регіонального розподілу основних центрів
розвитку ландшафтознавства в Україні;
– роль наукових шкіл і персоналій у створенні теоретичних і практичних
засад ландшафтознавчої науки в Україні.
Об’єктом дослідження є процес становлення і розвитку українського
ландшафтознавства як науки і навчальної дисципліни.
Предметом дослідження є зміст, структура, закономірності і рушійні
чинники процесу становлення і розвитку українського ландшафтознавства.
Методологія і методи дослідження. Методологічну основу дослідження
складають загальнонаукові, історико-наукові і наукознавчі принципи пізнання, що
були реалізовані шляхом використання загально- і конкретно-наукових методів і
дали змогу здійснити реконструкцію процесу становлення та розвитку
ландшафтознавства в Україні. Методи аналізу і синтезу використовувались на
етапах визначення мети, об’єкта, предмета і завдань дисертаційної роботи, синтезу
результатів, осмислення їх наукової новизни і практичної значимості. Методи
узагальнення і систематизації застосовувались для розробки теоретикометодологічних основ. Метод абстрагування використовувався для виділення у
процесі наукового пізнання визначальних для наукової проблеми аспектів і
властивостей. Метод класифікації використовувався для упорядкування
інформації про напрями наукових досліджень, ландшафтознавчі центри і школи.
Метод алгоритмізації застосований для встановлення послідовності дослідницьких
дій. Метод аналізу інформаційних джерел застосовувався при оцінці ступеню
наукового опрацювання проблеми, виявленні переліку напрямів досліджень та їх
пріоритетності, визначенні питомої ваги наукових центрів, шкіл і персоналій у
створенні теоретичних і методичних засад ландшафтознавчої науки в Україні.
8
Метод періодизації використовувався для упорядкування історичного фактичного
матеріалу. Методи проблемної хронологізації та персоналізації допомогли
встановити структуру історіографічного комплексу, простежити якісні зміни у
ландшафтознавчій науці, охарактеризувати персональний внесок в її поступ
вітчизняних і зарубіжних учених. Бібліометричний аналіз застосовувався для
виявлення найбільш значимих з точки зору наукової спільноти публікацій.
Порівняльно-історичний метод був використаний для виявлення загального й
особливого у розвитку українського ландшафтознавства.
Джерельну базу дослідження склав масив опублікованих документів і
матеріалів загально-географічного, природничо-географічного і
ландшафтознавчого спрямування, що були систематизовані у 16 груп. Всього у
процесі дослідження було опрацьовано понад 5 000 літературних і картографічних
джерел українських і зарубіжних авторів.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає
у тому, що автором вперше:
– поставлена нова наукова проблема: розробка концепції процесу
становлення і розвитку українського ландшафтознавства;
– розроблено методологічні принципи і методику дослідження процесу
становлення і розвитку українського ландшафтознавства;
– розроблено та обґрунтовано періодизацію процесу становлення і розвитку
українського ландшафтознавства;
– встановлено послідовність виникнення і розв’язання наукових проблем у
процесі становлення і розвитку українського ландшафтознавства;
– виявлено зміст, структуру і закономірності формування концептуальнометодичного апарату українського ландшафтознавства на різних етапах його
становлення і розвитку;
– виявлено роль наукових центрів, шкіл і окремих вчених України у
розв’язанні наукових проблем на різних етапах процесу становлення і розвитку
українського ландшафтознавства;
9
удосконалено:
– теоретичні засади і методику періодизації процесу становлення і розвитку
українського ландшафтознавства;
дістало подальший розвиток:
– уявлення про закономірності розвитку ландшафтознавчої науки;
– уявлення про центри ландшафтознавчих досліджень і наукові
ландшафтознавчі школи;
– уявлення про роль окремих вчених у розвитку українського
ландшафтознавства;
– методи і прийоми наукометричного аналізу ефективності досліджень
окремих учених і наукових колективів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони:
– дають змогу удосконалити зміст історії ландшафтознавчого вивчення
України в навчальних програмах для студентів вищих навчальних закладів та
учнів загальноосвітніх шкіл;
– впроваджені у зміст навчальних програм нормативних і варіативних
дисциплін «Основи ландшафтознавства», «Ландшафти України», «Екологічне
ландшафтознавство», «Історія і методологія українського ландшафтознавства», що
включені до навчального плану Національного педагогічного університету імені
М.П.Драгоманова;
– використовуються у навчальному процесі Вінницького державного
педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка № 21/175 від
06.06.2014 р.), Дніпропетровського національного університету імені Олеся
Гончара (від 22.10.2014 р.), Мелітопольського державного педагогічного
університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 06/1494 від 04.06.2014 р.),
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка № 05 від
6.10.2014 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені
В.Г.Короленка (акт про впровадження № 4373/01-55/11 від 29.10.2014 р.),
Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка (акт про
10
впровадження № 1794 від 08.10.2014 р.), Східноєвропейського національного
університету імені Лесі Українки (акт про впровадження від 20.10.2014 р.),
Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира
Гнатюка (акт про впровадження № 1471-33/03 від 27.10.2014 р.), Харківського
національного університету імені В.Н.Каразіна (акт про впровадження № 762/1701
від 21.10.2014 р.), Чернівецького національного університету імені Юрія
Федьковича (довідка № 11/15–1673 від 12.06.2014 р.).
Особистий внесок здобувача. Автором особисто сформульована проблема
дослідження, що полягає у розробці концепції становлення і розвитку
ландшафтознавства в Україні, розроблені теоретико-методологічні засади і
методика її розв’язання, зібраний та опрацьований значний статистичний
матеріал, проведений його багатоаспектний наукометричний аналіз, виявлені
зміст, структура, тенденції і рушійні чинники процесу еволюції
ландшафтознавчих ідей в Україні. У спільній праці з Ю.В.Тимошенко (пункт № 8
у списку публікацій) автором розроблена концепція та алгоритм дослідження,
зібрана більша частина фактичного матеріалу, здійснений його аналіз,
узагальнення і систематизація.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати
дисертаційного дослідження оприлюднено на звітно-наукових конференціях
викладачів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
(Київ, 2002–2015), з’їздах Українського географічного товариства (Чернівці, 2004;
Київ, 2008; Київ, 2013), Міжнародних наукових конференціях
«Ландшафтознавство: традиції та тенденції (Львів, 2004), «Ландшафти та
геоекологічні проблеми Дністровсько-Прутського регіону» (Чернівці, 2005),
«Історія української географії та картографії» (Тернопіль, 2007), «Проблеми
розвитку депресивних регіонів» (Ніжин, 2007), «Ландшафтні читання, присвячені
90-літтю Григорія Євдокимовича Гришанкова» (Сімферополь, 2008), «Українська
історична географія та історія географії в Україні» (Чернівці, 2009), «Природничогеографічна наука і освіта: стан, перспективи та шляхи розвитку» (Київ, 2009),
«Стале природокористування: підходи, проблеми, перспектива» (Тернопіль, 2010),
11
«Ландшафт і туризм», (Сімферополь, 2010), «Фундаментальні проблеми сучасної
географії» (Київ, 2010), «Історія української географії та картографії» (Тернопіль,
2010), «Світ сучасної географії» (Сімферополь, 2011), «Географія: проблеми науки
та освіти» (Санкт-Петербург, 2012), «Еволюція та антропогенізація ландшафтів
передгірських і гірських територій» (Чернівці, 2012), «Географічна наука і
практика: виклики епохи» (Львів, 2013), «Географія: інновації у науці та освіті»
(Санкт-Петербург, 2013), «Актуальні проблеми дослідження довкілля» (Суми,
2013), «Антропогенне ландшафтознавство: перспективи розвитку» (Вінниця,
2013),«Географія: виклики ХХI століття» (Сімферополь, 2014), «Географія:
традиції та інновації у науці та освіті» (Санкт-Петербург, 2014), «Географія та
геологія у вищій школі: сучасний стан та проблеми» (Одеса, 2014),
«Ландшафтознавство: стан, проблеми, перспективи» (Львів, 2014), Всеукраїнських
науково-практичних конференціях «Актуальні питання природничих наук та
методики їх викладання» (Ніжин, 2012), «Сучасні проблеми природничих наук та
методики викладання» (Ніжин, 2013), «Конструктивна географія і картографія:
стан, проблеми, перспективи» (Львів, 2015), «Географічна наука і освіта в
Україні» (Київ, 2015).
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у 53 публікаціях. До
їх числа входять: 1 монографія, 1 навчальний посібник, 23 статті у наукових
фахових виданнях України, 9 статей – у наукових періодичних виданнях інших
держав, 11 статей – у збірниках наукових праць, 8 тез доповідей у матеріалах
міжнародних і всеукраїнських конференцій.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація містить вступ, сім розділів, висновки,
список використаних джерел (541 найменування на 34 сторінках, 28 найменувань
– іноземними мовами) і додатки (на 38 сторінках), робота містить 69 таблиць і 50
рисунків. Загальний обсяг роботи становить 388 сторінок машинописного тексту.
Основний текст викладено на 268 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми створення цілісної концепції процесу становлення і розвитку
українського ландшафтознавства як одного із розділів вітчизняної географічної
науки. Основними теоретико-методологічними, методичними і практичними
результатами роботи є такі.
1. Розроблено теоретико-методологічні принципи дослідження процесу
становлення і розвитку українського ландшафтознавства, що дали змогу
об’єктивно і методологічно правильно встановити основні закономірності і
рушійні чинники хронологічних і сутнісних змін у процесі еволюції
ландшафтознавчих ідей в Україні. Такими принципами є принципи
концептуально-ландшафтознавчої спрямованості, національно-загальносвітової
приналежності, історичної детермінованості, хронологічної послідовності,
проблемної змістовності, колективно-персональної детермінованості, кількісноякісної об’єктивізації, системної організації, плюралізму поглядів.
2. Розроблено методику дослідження процесу становлення і розвитку
ландшафтознавства в Україні, що являє собою сукупність загальнонаукових
(аналізу і синтезу, узагальнення і систематизації, абстрагування, класифікації,
алгоритмізації, моделювання) і конкретно-наукових (критичний аналіз
інформаційних джерел, періодизації, хронологічний і проблемно-хронологічний,
наукометричний, бібліометричний, порівняльно-історичний, графічний) методів і
прийомів дослідження, які використовуються у дослідженнях історичного і
наукознавчого спрямування, і дають змогу комплексно вивчити предмет дослідження та здійснити обґрунтовану наукову реконструкцію процесу становлення і
розвитку ландшафтознавства в Україні.
3. Розроблено та обґрунтовано періодизацію процесу становлення і розвитку
ландшафтознавства в Україні, яку можна представити як історичний процес, що
поділяється на хронологічно послідовні відрізки часу – етапи, періоди і
мегаперіоди, що якісно відрізняються один від одного змістом і значимістю подій,
299
рушійними чинниками їх виникнення і закономірностями розвитку. Всього було
виділено 17 етапів і п’ять періодів (витоки, зародження, становлення,
утвердження, сучасний розвиток). Критеріями для виділення етапів слугували
якісні і кількісні показники еволюції ландшафтознавчих ідей: форма уявлень про
ландшафт в її історичному розвитку; суттєві ландшафтознавчі події; кількість
публікацій ландшафтознавчого спрямування. Критерієм для виділення періодів
був обраний факт домінування певної наукової проблеми (напряму досліджень)
протягом початку, розвитку і закінчення її розв’язання.
4. Встановлено, що витоками українського ландшафтознавства є німецька
географія ХІХ ст. Точкою відліку слід вважати 1805 р., коли Г.Г.Гоммейєр
вперше використав слово «ландшафт» як науковий термін. Подальший розвиток
ідеї ландшафту пов’язаний з іменами німецьких, російських та українських
науковців, які: ввели поняття «ландшафт» у науковий вжиток і запропонували
перші зразки класифікації ландшафтів; удосконалили визначення поняття
«ландшафт» і почали розробляти концепцію його комплексної та компонентної
будови; висунули ідею необхідності дослідження постійних перетворень
ландшафту; запропонували ідею генезису ландшафту як головного чинника
формування його властивостей; запропонували концепцію природного комплексу
як основного об’єкта географічних досліджень; імплантували німецьке поняття
«ландшафт» у російську та українську географічну науку.
5. Показано, що початком зародження українського ландшафтознавства слід
вважати 1910 р., а не 1913 р., як це прийнято у радянській географічній
історіографії, а першою російською публікацією, де ландшафти розглядались як
головний об’єкт географічних досліджень, стала праця П.А.Тутковського
«Зональність ландшафтів і ґрунтів у Волинській губернії», що вийшла друком у
1910 р., а не праця Л.С.Берга «Досвід поділу Сибіру і Туркестану на ландшафтні і
морфологічні області» від 1913 р. Домінуючими науковими проблемами були
розроблення вчення про ландшафт та його реалізація у дослідженнях природних
умов і ресурсів. Головними результатами їх розв'язання стало розширення
об'єктно-предметного поля ландшафтознавства і формування його майбутніх
300
структурних розділів: генезису, внутрішньої будови, компонентного складу,
динаміки, антропогенних змін і систематики ландшафтів, методики
ландшафтознавчих досліджень. Концептуально-методичний апарат базувався на
комплексній або ландшафтознавчій парадигмі, проте діючою залишалась і
компонентна парадигма. Концептуальне поле формували концепції взаємозв’язку
і взаємозалежності природних компонентів ландшафту, зонально-азональної
природи географічних комплексів, природної районізації України, сезонних
станів і антропогенних модифікацій географічних комплексів.
6. Виявлено, що становлення українського ландшафтознавства прийшлось на
післявоєнний час (1945–1966 рр.) і відбувалось у ході розв’язання дослідницької
проблеми великої практичної значимості – фізико-географічного районування
України для цілей сільського господарства. Основними тенденціями розвитку
українського ландшафтознавства на етапі його становлення були концентрація
зусиль усіх науковців на вирішенні однієї наукової проблеми при одночасному
розвитку інших напрямів ландшафтознавчих досліджень, сувора ідеологічна та
адміністративна залежність тематичного спрямування досліджень, регіональний
характер і прикладна спрямованість більшості ландшафтознавчих досліджень,
стрімкий розвиток ландшафтознавчих центрів. Велика увага приділялась також
зйомці і картографуванню ландшафтів, де українські науковці досягли помітних
успіхів. Значної ваги набули прикладні ландшафтознавчі дослідження. Перші
ландшафтознавчі центри почали формуватись у Київському (1951), Львівському
(1951), Чернівецькому (1953) та Одеському (1954) університетах. Згодом до них
приєднались Сімферопольський (1958), Харківський (1959) і Дніпропетровський
(1960) університети. Найбільш ефективною була діяльність Львівського
ландшафтознавчого центру на чолі із проф. К.І.Геренчуком.
7. Доведено, що початком четвертого періоду у розвитку українського
ландшафтознавства слід вважати 1967 р., коли були завершені дослідження із
фізико-географічного районування Української РСР на ландшафтно-типологічній
основі і розпочались дослідження із зйомки і картографування ландшафтів
України у дрібному і середньому масштабах. Під час періоду українське
301
ландшафтознавство набуло загальнонаукового визнання і утвердилось як
фундаментальна географічна наука. Основною тенденцією розвитку українського
ландшафтознавства на етапі його становлення було домінування дослідницької
проблеми зйомки і картографування ландшафтів України у поєднанні із
розвитком геохімічних і геофізичних досліджень функціонування і динаміки,
природних та антропогенних змін ландшафтів, у тому числі на комплексних
географічних стаціонарах, розвитку системного і прикладного аналізу
ландшафтів. У концептуальному полі українського ландшафтознавства остаточно
утвердилась структурно-морфологічна (структурно-генетична) парадигма, а її
основні положення перейшли у розряд теоретичних і методичних основ
ландшафтознавчої науки. В її межах українськими науковцями були розроблені
оригінальні концепції взаємозв’язку сучасних фізико-географічних процесів із
ландшафтною структурою гірських і рівнинних територій, аксіоматизації вчення
про ландшафт, стійкості ландшафтів до антропогенного впливу, радіофізики
геосистем та ін. Новими для українського ландшафтознавства стали структурнодинамічна, системна та екологічна дослідницькі парадигми. Серед центрів
ландшафтознавчих досліджень найбільш помітну роль грав колектив
ландшафтознавців Відділення географії ІГФ АН УРСР. Лідируючи позиції
займали також ландшафтознавці Київського, Чернівецького і Львівського
університетів. Персональні ландшафтознавчі школи функціонували у Львівському
університеті (К.І.Геренчук) і Відділенні географії ІГФ АН УРСР (О.М.Маринич).
8. Встановлено, що рубіжною віхою між періодами утвердження і сучасного
розвитку українського ландшафтознавства є 1986 р., коли аварія на
Чорнобильській АЕС призвела до різкого загострення взаємовідносин між
суспільством і природним середовищем і екологізації вітчизняної географії.
Іншими рушійними чинниками стало набуття Україною державної незалежності і
відмова від радянської моделі науки, що зумовило її трансформацію і ріст
наукового потенціалу, а також рішення міжнародних суспільних інституцій –
Конвенції про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992),
Загальноєвропейської стратегії в галузі біологічного і ландшафтного
302
різноманіття» (Софія, 1995), Європейської ландшафтної конвенції (Флоренція,
2000; Страсбург, 2004). Найбільш помітною тенденцією сучасного розвитку
українського ландшафтознавства (1986–2010 рр.) стала трансформація його
концептуально-методологічних та організаційних засад, що виразилось у
послідовній зміні етапів екологізації (1986–1995 рр.), теоретизації (1996–2000 рр.)
та «антропогенізації» (2001–2010 рр.) ландшафтознавчої науки. Сформувався
новий – гуманістичний напрям ландшафтознавчих досліджень. Діючими
дослідницькими парадигмами були геокомпонентна, геокомплексна, структурноморфологічна, структурно-динамічна, геоструктурна, системна, екологічна та
інформаційна, яка надала комп’ютерні технології для розв’язання
ландшафтознавчих завдань, але геокомплексна і геосистемна парадигми
залишалась концептуальним базисом усіх ландшафтознавчих центрів і шкіл.
Парадигма поліструктурності розширила та урізноманітнила можливості
ландшафтного аналізу і виступила рушійним чинником подальшого розвитку
ландшафтно-гідрологічних і природоохоронних досліджень ландшафтів. До
названих слід додати і гуманістичну парадигму, яка визначила основні напрями
досліджень на останніх етапах розвитку українського ландшафтознавства.
Найбільш потужними і стабільними центрами розвитку ландшафтознавства в
Україні були Київський, Львівський, Чернівецький і Таврійський національні
університети, а також Інститут географії НАН України, а найбільшого прогресу
досягли Вінницький, Тернопільський, Криворізький та Уманський педагогічні
університети. Персональні ландшафтознавчі школи функціонували у Київському
(школи проф. П.Г.Шищенка, проф. М.Д.Гродзинського, проф. О.Ю.Дмитрука,
проф. В.М.Самойленка), Львівському (школи проф. С.І.Кукурудзи, проф.
А.В.Мельника, проф. В.М.Петліна), Одеському (школа проф. Г.І.Швебса),
Чернівецькому (школи проф. В.М.Гуцуляка, проф. М.О.Куниці) і Таврійському
(школи проф. В.О.Бокова і проф. К.А.Позаченюк) університетах, Інституті
географії АН України (школи проф. О.М.Маринича і проф. Пащенко В.М.),
Вінницькому педагогічному університеті (школа проф. Г.І.Денисика).