МІСЦЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ І СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 Р. В УКРАЇНІ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….…...3
Розділ І. Місцевий державний апарат і підготовка та проведення скасування кріпосного права: історіографія проблеми ……………………….…...14
Розділ ІІ. Постійні органи місцевого державного управління в реалізації реформи 1861 р. в Україні………………………………………….….….44
2.1. Скасування кріпосного права в Україні: загальна правова характеристика ...44
2.2. Адміністрація…………………………………………………………………...51
2.3. Самоврядні інститути, на які покладено функції державного управління ..…84
Розділ ІІІ. Місцеві органи державного управління, спеціально уповноважені на проведення селянської реформи…………………………………….…..107
3.1. Губернські з селянських справ присутствія……………………………….….107
3.2. Повітові мирові з’їзди………………………………………………………....122
3.3. Мирові посередники……………………………………………………….…..138
Висновки ……………………………………………………………………….…..183
Список джерел та літератури……………………………………………………....189
Додатки……………………………………………………………………………..213

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Десять років незалежності України переконливо показали, наскільки важливо послідовно і впевнено здійснювати реформування всіх галузей державного та суспільного буття. З крахом світової системи командно-адміністративного, державно-розподільчого, мілітарного соціалізму ціла низка країн Центральної та Східної Європи постали перед необхідністю вирішення винятково складної, але вкрай необхідної задачі – відродження засад ринкової економіки і побудови правової держави, повернення викоріненого інституту приватної власності.
В умовах інформаційної революції, глобалізації суспільства “змагання” міста і села неодмінно завершується на користь першого. Тут телекомунікації та Інтернет, твориться велика політика, вкладаються інвестиції і т.д. і т.п. Про село і його проблеми нерідко забувається, або воно перебуває в затінку інших проблем. У той же час, селянин, який не має можливостей для вільної і продуктивної праці, негативно впливає на економічний стан держави, а він же, доведений до відчаю, може стати чинником великої соціальної напруги (особливо, якщо знайдуться більш організовані сили, котрі захочуть використати цей рух). На економічних уламках сільського господарства неможливо побудувати скільки-небудь успішну економіку країни в цілому. Це довели і 1861-й, і 1905-й, і 1917-й, 1921-й, і 1929-й, і наступні роки вітчизняної історії.
Саме тому навколо аграрного питання точиться така затята політична боротьба в сучасній Україні. Шалений опір, небажання політичних кіл, не зацікавлених в існуванні самої української державності допустити таке звичне й нормальне для абсолютно переважної частини оточуючого світу право приватної власності на землю, вирішити це питання на законодавчому рівні, уповільнювали перетворення в аграрному секторі. У той час, коли повільно, болісно і суперечливо, але економіка України все-таки просувалась до ринку, колгоспне село “тягло” народне господарство назад, до позаекономічних, командно-адміністративних принципів організації господарського життя. Боротьба навколо Земельного кодексу України, яка стала однією з найпомітніших подій (якщо не найпомітнішою) в політичній історії нашої держави 2001 року, показала, який складний вузол економічних, соціальних, політичних протиріч зав’язався навколо аграрної проблеми в нашій державі.
Найголовнішою тепер стає успішність правозастосовчої практики, те, наскільки буква закону втілиться в конкретні суспільні відносини. Життя показує, що у повній мірі й сьогодні, в умовах глобалізації та інформатизації цивілізації, зберігається увесь справжній, не декларативний сенс норми першої частини статті 14 Конституції України: “Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” [1]. Стаття 11 Земельного кодексу України її дослівно повторює, чим підкреслює значення [2]. Отже, сама особлива цінність землі як багатства детермінує особливу роль, завдання держави у регулюванні земельних відносин в Україні.
Скільки і як би ми не говорили про громадянське суспільство, гарантом, запорукою, єдиним дієвим інструментом забезпечення реалізації суспільних інтересів щодо перебудови відносин в аграрному секторі економіки є держава і її механізм. При всьому значенні громадського контролю, здійснити реальний вплив на перебіг подій в сфері матеріальних відносин одному лише йому не під силу. Від того, наскільки ефективно спрацюють і адміністративні, й правоохоронні, і судові органи залежить врешті – решт не тільки успіх аграрної реформи, а й збалансованість, ефективність економічних перетворень в Україні взагалі. На цьому шляху чатує чимало проблем і труднощів: це і недосконалість правової бази, і вади організаційного характеру.
Запобігти цьому неможливо без звернення до історичного досвіду, передусім власного. За своїм масштабом сучасна реформа аграрного сектору економіки в Україні відповідає найбільш радикальним перетворенням на селі у вітчизняній історії, а якщо зважити на те, що змістом сучасних реформаторських процесів є відкриття шлюзів для ринку в сільському господарстві, то до таких перетворень можемо віднести тільки два – скасування кріпосного права і столипінську аграрну реформу.
Особливий інтерес, з нашої точки зору, становить діяльність місцевого державного апарату під час першої з них. Правові основи його дій по втіленню епохальної реформи (одноразового завершення багатосотлітнього феодально-кріпосницького етапу вітчизняної історії) тільки-но формувалися, а організаційні форми реалізувалися вже в ході самих перетворень. В Російській імперії другої половини ХІХ ст. почали інтенсивно наростати процеси становлення основ ринкової економіки, лібералізації у суспільному житті, незважаючи на жорстку (і цілком нерозумну з точки зору власних інтересів) протидію самодержавства, національно-визвольного руху. Їх поштовхом, чинником, але одночасно і складником стало скасування кріпосного права. Кріпак опинявся сам на сам зі своїм колишнім паном, котрий “до труни” не міг зізнатися сам собі (коли він був затятим кріпосником, а таких нараховувалось чимало, в чорноземних губерніях – явна більшість), що його раб тепер має, в найзагальнішому вигляді, такі ж самі права (окрім політичних), як і він сам. У таких умовах те, як реалізовувались правові основи реформи, у великій, якщо не вирішальній мірі визначалось діями державного апарату, в тому числі його низової ланки.
Безумовно, порівнювати середину ХІХ і рубіж ХХ-ХХІ століть неможливо. Повністю змінились умови, сьогодні інший етап історії, розвитку суспільства, зовсім інша його соціальна структура, умови, обставини, правосвідомість тощо. Та зміст, мета тодішніх і сучасних реформ, у найбільш загальному, “модельному” вигляді схожі – це становлення селянського землеволодіння, приватної власності перш за все селянина на землю. Тому історичний досвід зазначеної доби може і має бути корисним при реалізації сучасної аграрної реформи. У той же час наукова актуальність теми даного дослідження полягає в можливості вивчення динамічних характеристик місцевого державного апарату Російської імперії в Україні, що у вітчизняній юридичній історіографії робиться нечасто. Стосовно ж такого роду дійсно етапних, вузлових моментів історії, як селянська реформа 1861 р., подібні історико-правові дослідження не проводились. Таким чином, актуальність теми полягає і в тому, що її розробка створить можливість доповнити картину історії імперського державного апарату в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., надати й додаткових штрихів щодо вітчизняної аграрної історії.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що склалися в процесі скасування кріпосного права за реформою 1861 р. в Україні.
Предмет дослідження – правові основи та організація діяльності місцевого державного апарату Російської імперії щодо підготовки та здійснення селянської реформи 1861 року.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період основних подій реформи в Україні: 1857 – 1874 роки. Нижня межа визначається початком гласної підготовки скасування кріпосного права. Верхня визначена припиненням існування спеціально уповноважених для проведення перетворень на селі органів – мирових посередників та їх з’їздів. На цей час основні завдання реформи вже були реалізовані.
Територіальні рамки дослідження є традиційними для історико-правових досліджень періоду другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це дев’ять українських губерній в складі Російської імперії: Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з Цільовою комплексною програмою НАН України “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”, п.1 – “Історія держави, права і правоохоронних органів України” “Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996–2000 рр.”, п.1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”.
Метою роботи є з’ясування місця і ролі місцевого державного апарату Російської імперії під час підготовки і реалізації селянської реформи 1861 р., визначення організаційно-правових основ його діяльності, спрямованої на скасування кріпосного права в Україні. Досягнення вказаної мети визначило коло завдань, визначених при проведенні дисертаційного дослідження:
- з’ясувати ступінь готовності місцевих органів державного управління до масштабних і складних перетворень;
- дослідити участь державного апарату в українських губерніях у підготовці реформи, формуванні її правових засад;
- простежити вплив специфіки побудови та організації місцевого дер-жавного апарату на реалізацію положень реформи;
- з’ясувати основні напрями і форми діяльності місцевих органів дер-жавного управління щодо втілення селянської реформи;
- висвітлити взаємодію окремих ланок державного апарату в ході підготовки та реалізації реформи в Україні;
- з’ясувати міру адекватності дій місцевих державних органів Російської імперії в Україні як вимогам, закладеним в чинне законодавство, так і реаліям соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку;
- дослідити регіональні особливості організації правозастовчої діяльності місцевого державного апарату по реалізації реформи 1861 р. в Україні.
Методологічна база роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження. Щодо загального методологічного фундаменту, дисертація виконана в річищі методу матеріалістичної діалектики при дослідженні історико-правових явищ. У той же час, такий важливий аспект теми, як вплив правосвідомості учасників аграрних перетворень в Україні за реформою 1861 р. на процеси правореалізації, аналізувався з використанням методологічного арсеналу школи “Анналів”.
Щодо спеціально-наукових методів, основне застосування знайшов формально-юридичний метод, завдяки якому було досліджено зміни в компетенції місцевих органів державного управління в зв’язку з реалізацією реформи 1861 р., проаналізовано динаміку розвитку правової бази їх діяльності. Структурно-функціональний спеціально-науковий метод був використаний під час дослідження мети, завдань, правових основ та організаційних засад створення і діяльності тимчасових (окремі з них набули фактично становища постійних), спеціально уповноважених на реалізацію реформи 1861 р. органів державного управління: Головного комітету про устрій сільського стану, Тимчасової комісії в Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторстві, губернських з селянських справ присутствій, повітових мирових з’їздів, мирових посередників та кандидатів на цю посаду. Соціологічний метод дозволив врахувати під час дослідження вплив соціальних процесів в Україні на перебіг подій, пов’язаних з реформою 1861 р.
Джерельна база роботи поєднує в собі як нормативно-правові акти Російської імперії, так і інші історичні джерела досліджуваного періоду. Основний нормативний матеріал законодавчого характеру вміщено в 36-му томі другого “Полного собрания законов Российской империи”, де зібрано закони, видані в 1861 р., у тому числі основні документи селянської реформи. У дисертації використано також законодавчі акти, опубліковані в інших томах “Полного собрания законов”, а також у “Своде законов Российской империи” видання 1857 та наступних років.
Сталий інтерес дослідників до реформи 1861 р., широкий громадський інтерес до подій її розробки та реалізації викликали до життя велику кількість укладених і виданих в дореволюційний період збірок нормативних актів, пов’язаних з нею. Виняткове значення для дослідження правових та організаційних основ діяльності місцевого державного апарату Російської імперії щодо скасування кріпосного права в українських губерніях, а також для вивчення реформи 1861 р. в цілому, має видаваний Міністерством внутрішніх справ у 1862-1864 рр. періодичний збірник законів та урядових розпоряджень “з селянського питання” [3]. Збірник складається з чотирьох томів і побудований згідно з хронологічним принципом. Перший том вміщує підготовчі документи реформи, у тому числі значну кількість рескриптів Олександра ІІ, циркулярів міністра внутрішніх справ, призначених спеціально для українських губерній. Другий, третій і четвертий складаються кожен з двох частин, відповідно за півріччями 1861, 1862, 1863 років. Всередині томів матеріали розташовані відповідно за їх юридичною силою: від маніфестів до міністерських циркулярів.
Велике значення має й інший, зовсім невеликий за обсягом збірник нормативних актів селянської реформи, які стосуються губерній Правобережної України (Південно-Західного краю) [4]. Важливо, що тут зібрано й обов’язкові постанови, видані адміністрацією краю стосовно здійснення перетворень на селі. Це і розпорядження Київського генерал-губернатора, і акти Тимчасової комісії, створеної з метою реалізації положень реформи 1863 р. (переходу на обов’язковий викуп) на Правобережжі.
Для розуміння специфіки підготовки реформи, подій, пов’язаних з нею, в Україні, мають значення й інші видання документів, здійснені в дореволюційний період [Див.: 5-11]. Думається, що небагато тем з “історії держави Російської” мали таке забезпечення опублікованими джерелами, передусім нормативно-правового характеру, як скасування кріпосного права.
Публікування документів реформи 1861 р. зазнало великої перерви після революції 1917 р. та громадянської війни. Воно було відновлене тільки в повоєнні роки (друга половина 40-х рр. ХХ ст.), при цьому змістились акценти. Тепер видавались не стільки джерела нормативного характеру, скільки ті, які були присвячені висвітленню боротьби селянства проти реформи та застосуванню каральних методів місцевою адміністрацією щодо її придушення. Серед цих збірок [12-14] особливе значення мають видані доповіді та звіти міністрів внутрішніх справ С.С. Ланського та П.О. Валуєва Олександрові ІІ, в яких відображено роль і місце місцевого державного апарату Російської імперії, зокрема губернського рівня, у реалізації положень реформи 1861 р. в Україні.
Суттєве значення для висвітлення організаційно-правових засад діяльності місцевих органів державного управління Російської імперії в Україні мало використання діловодної документації, котра накопичена у фондах архівів України та Російської Федерації. При написанні дисертації використано матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф.442), Державного архіву Харківської області (ф.3, 16), Державного архіву Одеської області (ф.1), Державного архіву Полтавської області (ф.222), а також Російського державного історичного архіву (ф.1180, 1291), Державного архіву Російської Федерації (ф.569, 722).
При написанні дисертації використано також спогади працівників державних органів, установ місцевого самоврядування, які брали участь у проведенні селянської реформи, інших її сучасників, а також матеріалів періодичного друку.
Аналіз джерельної бази дозволяє зробити висновок про її достовірність і достатність для висвітлення всіх аспектів теми. Значна частина джерел вводиться в сучасний науковий обіг вперше.
Наукова новизна результатів, одержаних в ході дисертаційного дослідження, полягає в тому, що:
1. Однією з причин незавершеності і половинчастості реформи був феодаль-ний державний апарат, об’єктивно не здатний провести більш кардинальні перетворення.
2. В умовах слабкості й громіздкості місцевого бюрократичного апарату, надмірної ролі органів дворянської корпорації в реалізації державно-владних функцій урядом був знайдений єдино можливий варіант організації здійснення реформи: надання загальній губернській та повітовій адміністрації допоміжних повноважень, максимальне усунення дворянських зібрань від вирішення конкретних питань реформи.
3. Досягненню завдань реформи 1861 р. суттєво шкодило надмірне адміністративне регулювання цивільного обігу, можливість держави, у тому числі уособленої місцевими органами управління, активно втручатись в приватну сферу суспільного життя.
4. Уперше у вітчизняній історіографії детально проаналізована компетенція мирових посередників, повітових мирових з’їздів, губернських з селянських справ присутствій, ґрунтуючись не тільки на “Положенні про губернські та повітові з селянських справ установи”, а й усьому пакеті законодавчих актів реформи 1861 р. та подальших узаконеннях з аграрного питання.
5. В умовах, коли поміщики втратили вотчинну владу над селянами, а компетенція мирових посередників щодо нагляду була розповсюджена і на державних селян, з’їзд мирових посередників на чолі з предводителем дворянства фактично ставав основним колегіальним органом управління в повіті, відсуваючи на другий план повітове дворянське зібрання.
6. В зв’язку з особливостями проведення селянської реформи на Правобережній Україні, організація і правові основи діяльності місцевих органів державної влади мали суттєву специфіку; після польського повстання 1863 р. тут був спрощений порядок формування інституту мирових посередників, створений регіональний орган управління селянською справою – Тимчасова комісія; на відміну від решти губерній Російської імперії легалізовані міжповітові з’їзди мирових посередників.
7. Внаслідок змін в селянській політиці самодержавства щодо західних губерній після польського повстання 1863 р., на Правобережжі сформувалась власна, специфічна правова база діяльності мирових установ, а самі вони набули характери органів коронної адміністрації, хоч і з розширеними повноваженнями.
8. Селянська реформа в Україні, як і всій Російській імперії, стала ще до утворення позастанових органів земського і міського громадського управління важливим чинником втрати дворянською корпорацією своєї адміністративної ролі у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
9. Порівняння законодавчих передбачень щодо визначення компетенції мирових посередників та її втілення в Положеннях 19 лютого 1861 р., а також аналіз правозастосовчої практики свідчать: ненадання селянам права обирати мирових посередників було однією з найбільших помилок самодержавного уряду при намаганні провести реформу максимально помірковано; наслідком стали підвищена соціальна напруженість, а також те, що і без того половинчасті й непослідовні реформи на місцях часто не доводились до кінця, мали місце порушення законів (що було виявлено, зокрема, при перевірці уставних грамот на Правобережжі в 1863-1865 рр.).
10. Поєднання в компетенції мирових посередників та повітових мирових з’їздів адміністративних та судових функцій було феодальним пережитком, суперечило самому духові реформи 1861 р. як буржуазної; утворення органів земського самоврядування і мирового суду показали, що інститут мирових посередників мав тимчасовий, перехідний характер, як і вся вертикаль органів “з селянської справи”; після 1874 р. губернські та повітові з селянських справ присутствія були вмонтовані до системи місцевої адміністрації Російської імперії в Україні.
11. Впровадження реформи ускладнювалось відмінністю в правосвідомості її учасників, причому якщо поміщики і селяни виявляли побутову правосвідомість (останні патріархальну, міфологізовану, пристосовану до звичаєвого права), то державні службовці – мирові посередники - суттєві елементи професійної. Особливості правосвідомості селян не враховувались ні при підготовці реформи, ні при її реалізації.
Теоретичне та практичне значення роботи. Викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки можна використати для подальшого вивчення проблем історії місцевого державного управління в Україні, організаційно-правового забезпечення реформування в галузі аграрних відносин, при створенні загальних праць з історії держави і права України, історії держави і права та загальної історії України другої половини ХІХ століття. Важливим напрямом використання результатів та рекомендацій даної дисертації є впровадження їх в процес організаційно-правового забезпечення аграрної реформи в сучасній Україні. Можливим є і використання матеріалів та висновків дисертації при викладанні загальний і спеціальних курсів історії держави і права України, історії державного управління в Україні, а також при проведенні занять з історії України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на VI Міжнародних історико-правових читаннях “Наступність в праві та юридичній науці” (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.).
Публікація основних положень дисертації. За темою дисертаційного дослідження підготовлено та опубліковано у фахових з юридичних наук ви-даннях три наукових статті, в яких викладено положення та висновки роботи:
1. Місцеві органи державного управління російської імперії в реалізації реформи аграрних відносин 1861 і наступних років //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. - №15. – С.137-142.
2. Селянське (волосне і сільське) самоврядування під час проведення реформи 1861 р. в Україні //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. - №16 – С.230-236.
3. Роль генерал-губернаторів у підготовці та проведенні селянської реформи 1861 р. в Україні //Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. - №4. – С.307-315.
Структура дисертації. Робота побудована у відповідності з метою і завданнями дослідження згідно з проблемним принципом і складається з вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 188 сторінок, список джерел та літератури 308 назв.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Історики, фахівці з історії права, історії економіки досліджують проблеми селянської реформи 1861 р. вже протягом 140 років. Значення цієї події забезпечило стабільність дослідницького інтересу до неї, прагнення авторів знайти якийсь новий кут зору, висвітлити невідомий раніше аспект.
Спеціально проблема дослідження правових основ та організації діяльності органів місцевого державного управління щодо функціонального забезпечення скасування кріпосного права в історико-правовій науці не ставилась. У той же час її окремі аспекти досліджувались як в роботах, присвячених селянській реформі 1861 р., так і тих, які розглядали історію державного апарату, у тому числі в Україні. Більший інтерес становить перша група робіт, в яких обов’язково у тій чи іншій мірі показано завдання, роль і місце органів державного управління у підготовці та здійсненні реформи.
І хронологічно, і за змістовими ознаками, сутнісними, методологічними характеристиками дослідження селянської реформи в Україні можна поділити на три періоди. Це дореволюційна література, науковий доробок радянських часів, новітні історико-правові дослідження. Більш цільним масивом виглядають наукові праці зарубіжних вчених, перш за все американських. Досліджуючи питання історико-юридичного та загальноісторичного аналізу місцевого державного апарату Російської імперії в контексті підготовки і проведення селянської реформи 1861 р. в Україні, можемо, з одного боку, простежити відсутність свідомого наукового інтересу до цієї тематики, а з іншого – у великій кількості студій, котрі побіжно торкаються її, відобразився історичний шлях вітчизняної історико-правової науки за останні 140 років.
Селянська реформа 1861 р. стала складним і важким випробуванням для всього державного апарату Російської імперії. Побудований на феодально-бюрократичних засадах, призначений для управління суспільством, наскрізь просякнутим кріпосницькими відносинами, він за своєю компетенцією і побудовою був спрямований на жорстку регламентацію всіх сторін суспільного життя. Формалізм, бюрократизм, негнучкість і неефективність його функціонування, низький професіоналізм, акцентованість на каральні функції, застосування державного примусу становили його головні вади.
Вказані риси в повній мірі були притаманні місцевим органам державного управління Російської імперії в Україні. До того ж, специфіка розвитку українських земель в складі Росії, згадки про козацькі вольності, особливості звичаєвого права (займанщина та ін., подвірно-сімейне землекористування, поділ господарств на тяглі й піші та ін.) вимагали особливо вправних дій при проведенні селянської реформи.
Слабкість повітового апарату, некваліфікованість поліцейських чинів у повній мірі проявились під час обнародування реформи та її реалізації. Фактично, окрім здійснення карально-примусових дій (як правило, не за власною ініціативою), місцева загальна поліція як орган загальної адміністрації в повіті виявилась не здатною ні на що. Наслідком стала поліцейська реформа 1862 р. Вади повітової поліції підкреслили цілковиту правильність рішення про перенесення основного тягаря реалізації селянської реформи на спеціально організований інститут мирових посередників.
Проведення глобального аграрного перетворення 1861 р. в Російській імперії та в Україні як її складовій частині супроводжувалось створенням нової системи місцевої адміністрації (побудованої у формі, чи з зовнішніми атрибутами самоврядування). У той же час воно створювалось на таких правових засадах, які мусили забезпечити і власне саму реформу, створити певний баланс у відносинах поміщика та селянської громади в умовах, коли остання небезпідставно вважала себе обдуреною і обділеною при даруванні жаданої “волі”. Про це свідчила і вторинна, підпорядкована роль громад та їх органів у процедурі впорядкування правовідносин між поміщиками та селянами, що “вийшли з кріпосної залежності”. З метою нейтралізації негативного латентного ставлення кріпосницької більшості дворянських зібрань до реформи, законодавець зосередив основні повноваження по реалізації Положень 19 лютого 1861 р. в руках мирових посередників. Цьому сприяв і їх особливий статус – перш за все незмінність та незалежність. Посередник виконував як адміністративно-наглядові, так і судові функції, його головним завданням було забезпечення законності в проведенні реформи і максимальне “зняття”, пом’якшення протиріч між поміщиками та їхніми колишніми кріпаками і дворовими. До першої групи повноважень посередників та їх повітових з’їздів належали здійснення судо-вих, нотаріальних функцій, нагляд і загальне керівництво за органами волосного і сільського самоврядування, керівництво податковою справою щодо селянства. До другої – виконання процедурних дій, пов’язаних з розмежуванням поміщицьких і селянських земель, упорядкування правовідносин дворян і селян, складання і введення в дію уставних грамот, проведення викупної операції.
Для звичних до мало чим обмеженого адміністрування в усіх галузях життя губернаторів незалежність і незмінність мирових посередників, повітових мирових з’їздів були незручними і неприйнятними, суперечили статусу “хазяїв губернії”. Однак, протягом перших років реформи губернатори мирились з таким станом, як правило, сприяли і підтримували мирові установи. І тільки після того, як було завершено введення уставних грамот, губернатори підтримали наступ міністра внутрішніх справ П.О. Валуєва на інститут мирових посередників.
Можна спостерігати, як знизу і догори бюрократичне забарвлення “се-лянських” органів від мирового посередника до Головного комітету ставало все більш насиченим. У самому принципі формування інституту мирових по-середників з крупних спадкоємних дворян – землевласників, поєднанні вико-навчих та судових функцій ще бачимо прояви старих, феодальних підходів до організації та здійснення державного управління на місцях.
Запорукою того, що мирові посередники та їх повітові з’їзди в цілому впоралися з поставленими перед ними складними завданнями реалізації селянської реформи 1861 р., було більш чітке, ніж у випадку з іншими місцевими органами управління, визначення компетенції. Порівнюючи з крайнім формалізмом адміністрування в кріпосницькій Росії, більш простою і ефективною була процедура взаємовідносин мирового посередника, повітового мирового з’їзду та губернського з селянських справ присутствія між собою.
Власної специфіки набули мирові установи на Правобережній Україні після кореляції селянської реформи у 1863. Тут був змінений порядок призначення мирових посередників (це повноваження відійшло до компетенції генерал-губернатора Південно-Західного краю), сформувались особливості нормативно-правової бази, були створені паралельні повітовим мировим з’їздам структури – повітові перевірочні відділення. У той же час саме на Правобережжі в умовах проведення реформи щодо переведення всіх селянських господарств на обов’язковий викуп, були офіційно дозволені міжповітові з’їзди мирових посередників, які в інших регіонах імперії так і не були легалізовані. Це свідчило про більшу довіру царату до посередників західних губерній, де вони фактично являлись коронними чиновниками, зберігались і після 1874 р., стали однією з низових ланок адміністративного апарату Російської імперії в Правобережній Україні.
Значення державного апарату в проведенні перетворень обумовлювалось і надмірною роллю адміністративного права в регулюванні цивільного обігу в Російській імперії, слабкістю й залежністю судових органів. Створюючи інститут мирового посередника, царат робив вимушену спробу надати судді з цивільних питань хоча б формально незалежного характеру, накопичував досвід майбутніх земської і судової реформ.
Взаємовідносини селянства та мирових посередників були досить складними, нерідко залежали від суб’єктивних якостей останніх. У той же час відмінності, протиріччя рівня правосвідомості перших і других, неврахування особливостей праворозуміння селян законодавцем стали негативним чинником проведення реформи.
Таким чином, половинчастість, непослідовність аграрних перетворень були об’єктивно спричинені слабкістю, непідготовленістю управлінського апарату. Неординарними заходами, створенням інституту мирових посередників царат досяг того, що завдання реформи все-таки в цілому були досягнуті. Більш послідовні й рішучі дії по поглибленню демократичних кроків, які було зроблено в роки “великих реформ”, давали, на нашу думку, історичний шанс самодержавству безкровно лібералізувати й реформувати як державний механізм, так і суспільне життя в цілому, однак консервативно-охоронна течія вкотре вже взяла гору.
Історичний досвід спонукає до спроби сформулювати рекомендації загального характеру щодо реалізації аграрної реформи в сучасній Україні. Дослідження минулого вказує на необхідність гармонізації її проведення з адміністративною реформою. Перетворення на селі, окрім того, що мають відбуватись в умовах гласності й громадського контролю, мусять супроводжуватись чітко відповідною вимогам законності ефективною діяльністю місцевого державного апарату, органів місцевого самоврядування. Для цього необхідно чітко визначити компетенцію щодо цих питань всіх адміністративних структур, задіяних тим чи іншим чином в проведенні аграрної реформи. Однак, в умовах формування правової держави основний тягар забезпечення законності всіх дій, пов’язаних з проведенням реформи в українському селі на рубежі ХХ – ХХІ століть, має лежати не на адміністративно-поліцейській, як це було під час здійснення перетворень 1861 і наступних років, а на судовій владі.
У той же час, констатуючи, що рівень відповідності організаційної будови та правового регулювання сучасних місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування демократичним принципам, є сьогодні реально найбільш високим за всю вітчизняну історію, мусимо виступити з певними пропозиціями щодо уточнення правових основ їх діяльності в чинному Земельному кодексі України.
Так, згідно зі ст. 13-“г” і ст.15-“б” проведенням координації дій щодо земельної реформи мають займатися Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. На місцевому рівні ця функція втрачається. Саме формулювання “земельна реформа” є в цих статтях, на нашу думку, надто загальним і декларативним. Пропонується наступне визначення: “координація проведення земельної реформи, спрямованої на приведення земельних відносин у відповідність з принципами ринкової економіки”. В зв’язку з цим пропонується вилучити п. “є” ст.15, як такий, чий зміст уже враховано в новій редакції п. “б” цієї ж статті.
Окрім цього, доцільним видається, в силу особливого, виняткового суспільного значення земельних ресурсів, опрацювати питання про організацію спеціального нагляду Президента України за ходом перетворень в аграрному секторі. Для цього було б корисним, на нашу думку, визначити його роль і повноваження у формуванні національної земельної політики, надати право призначати за поданням обласних рад і за погодженням з Верховною Радою України уповноважених з питань реформи земельних відносин в областях. Зважаючи на суттєве моральне значення діяльності цих осіб, ознаки не лише державного, а і суспільного контролю, важливо було б призначати цих осіб з числа народних депутатів від відповідних областей. При цьому термін уповноважених не перевищував би терміну перебування на своїй посаді Президента України і був би чітко пов’язаний з часом, необхідним на проведення аграрної реформи. Компетенція цих органів, не підпорядкованих ні обласним радам, ні дер-жавним адміністраціям, має визначатись в залежності від того, яким чином буде остаточно розв’язано питання про здійснення прокуратурою загального нагляду за дотриманням законності в Україні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 черв. 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
2. Земельний кодекс України: Підп. Президентом України 25 жовт. 2001 р. //Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 лист. – С.3-14.
3. Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864. – Т.1-4.
4. Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян – собственников Юго-Западного края. – СПб.: Тип. Правит. сената,1865. – 120,8 с.
5. Первое издание материалов Редакционных комиссий для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. – СПб.,1859-1860. – Ч.1-18.
6. Второе издание материалов Редакционных комиссий. – СПб.,1859-1860. – Т.1-3.
7. Материалы для истории упразднения крепостного состояния помещичьих крестьян в России в царствование Александра ІІ. – Берлин,1860-1862. – Т.1-3.
8. Журналы Секретного и Главного комитетов по крестьянскому делу. – Пг.,1915. – Т.1-2.
9. Приложения к журналу Главного комитета по крестьянскому делу. – Пг.,1915.
10. Журналы и мемории Общего собрания Государственного Совета по крестьянскому делу с 28 января по 14 марта 1861 г. – Пг.,1915.
11. Скоров А. Сборник узаконений и распоряжений правительства, относящихся к крестьянскому общественному управлению и крестьянским учреждениям. Изд. неофиц. Изд.3-е, испр. и доп. – Уфа: Тип. М.Гран,1891. – 1040, 44 стб.
12. Крестьянское движение в России в 1861 году после отмены крепостного права. Донесения свитских генералов и флигель-адъютантов, губернских прокуроров и уездных стряпчих. – М.; Л.: Изд-во АН СССР,1949. – 368 с.
13. Отмена крепостного права. Доклады министров внутренних дел о проведении крестьянской реформы 1861-1862 гг. – М.; Л.: Изд-во АН СССР,1950. – 311 с.
14. Крестьянская реформа в России 1861 г.: Сборник законодательных актов. – М.: Госюриздат,1954. – 500 с.
15. Сладкевич Н.Г. Борьба общественных течений в русской публицистике конца 50-х – начала 60-х годов ХІХ века. – Л.: Изд-во ЛГУ,1979. – 127 с.
16. Черкасский В. Некоторые черты будущего сельского управления //Сельское благоустройство. – 1858. - №9. – С.225-270.
17. Кашкаров В. Два слова о настоящем и будущем мировых посредников //Современная летопись. – 1861. - №43.
18. Слово дідича до земляків (Вид.: Слово дидыча до землякив). – Житомир: Друк. Хжонце,1862. – 26 с.
19. Рощаковский К. Введение уставной грамоты //Одесский вестник. – 1861. - №136.
20. Калистратов А. Несколько впечатлений по случаю поверки и подписа-ния первой уставной грамоты в Киевской губернии, в с. Мировке, уезда Киевского. – К.: Тип. Давиденко,1862. – 28 с.
21. Кармазин В. Заметка о ходе помещичье-крестьянского дела в Новороссийском крае //Мировой посредник. – 1863. - №10
22. А. По поводу мировых учреждений и полиции //Одесский вестник. – 1863. - №19
23. Власовский. Отчет о ходе крестьянского дела в одном мировом участке (4-й участок Сумского уезда Харьковской губернии) //Санкт-Петербурские ведомости. – 1864. - №41.
24. Скребицкий А. Крестьянское дело в царствование императора Александра ІІ: Материалы для истории освобождения крестьян. – Бонн-на-Рейне: Тип. Крюгера,1862-1868. – Т.1-4.
25. Семенов Н.П. Освобождение крестьян в России в царствование императора Александра ІІ. Хроника деятельности Комиссии по крестьянскому делу. – СПб.,1889-1892. – Т.1-3.
26. Семенов Н.П. Наше дворянство. – СПб.,1899.
27. Коркунов Н.М. Русское государственное право. 4-е изд. – Т.1.– СПб.: Тип. Стасюлевича,1901. – 573 с.
28. Иванюков И. Падение крепостного права в России. – СПб.: Обществ. польза,1903. – 400 с.
29. Захарова Л.Г. Первое исследование по истории крестьянской реформы 1861 г. в России //Вестник Московского университета. Сер.: История. – 1977. - №1. – С.34-50.
30. Евреинов В.А. Крестьянское дело по Положению 19 февраля 1861 г.: Исторический обзор. – СПб.,1913. – Т.1-3.
31. Головачев А.А. Десять лет реформ. – СПб.: Вестник Европы,1872. – 398,2с.
32. Джаншиев Г.А. Эпоха великих реформ. Исторические справки. Изд. 10-е. – СПб.,1907. – 37, 855 с.
33. Самарин Ю.Ф. О крепостном состоянии и о переходе из него к гражданской свободе //Сочинения. – Т.2. – М.,1878. – С.17-136.
34. Самарин Ю.Ф. О теперешнем и будущем устройстве помещичьих крес-тьян в отношениях юридическом и хозяйственном //Сочинения. – Т.3. – М.,1885. – С.19-55.
35. Самарин Ю.Ф. Замечания на проект плана работ, предстоящих дворянским Губернским комитетам по устройству крестьянского быта //Сочинения. – Т.3. – М.,1885. – С.56-71.
36. Самарин Ю.Ф. Труды по составлению проекта Положения о крестьянах в Редакционных комиссиях с 3 июня 1859 г. по 10 октября 1860 г. //Сочинения. – Т.4. – М.,1911. – С.3-261.
37. Самарин Ю.Ф. Труды во время рассмотрения проекта Положения о крестьянах в Главном комитете. //Сочинения. – Т.4. – М.,1911. – С.265-381.
38. Лосицкий А. Выкупная операция. – СПб.,1906.
39. Лосицкий А. Надел и выкуп. К характеристике раскрепощения крестьянства //Современный мир. – 1911. - №3.
40. Кованько П.Л. Реформа 1861 года и ее последствия с финансовой точки зрения (выкупная операция 1861-1907 гг.). – К.,1914. – 565 с.
41. Корнилов А.А. Губернские комитеты по крестьянскому делу в 1858-59 гг. //Русское богатство. – 1904. - №№1-5.
42. Корнилов А.А. Крестьянская реформа. – СПб.: Типо-литогр. Вайсберга и Гершунина,1905. – 271 с.
43. Корнилов А.А. Очерки по истории общественного дела и крестьянского дела в России. – СПб.,1905. – 7,473 с.
44. Корнилов А.А. Губернские дворянские комитеты 1858-1859 гг. //Великая реформа. – М.,1911. – Т.4. – С.146-165.
45. Великая реформа (19 февраля 1861 - 1911): Русское общество и крестьянский вопрос в прошлом и настоящем /Юбилейное издание. Ред. А.К. Дживелегов и др. В 6 т. – М.,1911. – Т.1-6.
46. Корнилов А.А. Деятельность мировых посредников //Великая реформа. – М.,1911. – Т.5. – С.237-252.
47. Василенко Н.П. Крестьянский вопрос в юго-западном и северо-западном крае при Николае І и введение инвентарей //Великая реформа. – М.,1911. – Т.4. – С.94-109.
48. Василенко Н.П. Первые шаги по введению Положения 19 февраля 1861 года в Черниговской губернии (К 40-летию со дня освобождения крестьян) //Киевская старина. – 1901. - №11. – С.290-315.
49. Ковалевский А. Освободительная реформа императора Александра ІІ и осуществление ее в пределах Черниговской губернии (1858-1861 гг.). – К.,1911. – 231 с.
50. Дорошенко П. Очерк крепостного права Малороссии и крестьянской реформы в Черниговской губернии. – Чернигов,1911. – 81 с.
51. Ребрин И. Крестьянская реформа 1861 года в Екатеринославской губернии (исторический очерк) //Памятная книжка и адрес-календарь на 1903. – Екатеринослав,1903. – С.32-186.
52. Попельницкий А.З. Влияние идеологии крестьян на ход освобождения их от крепостной зависимости //Современный мир. – 1916. - №2. – С.18-36.
53. Андреевский И.Е. О наместниках, воеводах и губернаторах. – СПб.: Тип. Є. Праца, 1864. – 156 с.
54. Анучин Е. Исторический обзор развития административно-полицейских учреждений в России с учреждения о губерниях 1775 г. до последнего времени. – СПб.: Тип. МВД, 1872. – 238 с.
55. Блинов И.А. Губернаторы: Историко-юридический очерк. – СПб: Типо-литор К.А. Пентковского, 1905. – 366 с.
56. Лохвицкий А.В. Губерния, ее земские и правительственные учреждения. В 2 ч. – СПб.: Тип. Бочкарева, 1864. – Ч.1-2.
57. Подлигайлов П.Н. Местное управление в России. – СПб.: Тип. Хана,1884. – 211 с.
58. Страховский И.М. Губернское устройство (правительственные учреждения). – СПб.: Сенат. тип.,1913. – 168 с.
59. Флоровский А.В. Воля панская и воля мужицкая. Страница из истории аграрных волнений в Новороссии. – Одесса,1921.
60. Покровский М.Н. Крестьянская реформа. – Х.: Пролетарий,1926. – 149 с.
61. Ленин В.И. Развитие капитализма в России //Полн. собр. соч.– Т.3. – С.1-609.
62. Ленин В.И. “Крестьянская реформа” и пролетарски-крестьянская рево-люция //Полн. собр. соч.– Т.20. – С.171-180.
63. Ленин В.И. По поводу юбилея //Полн. собр. соч.– Т.20. – С.161-170.
64. Ленин В.И. Пятидесятилетие падения крепостного права //Полн. собр. соч. – Т.20. – С.139-142.
65. Ленин В.И. Гонители земства и аннибалы либерализма //Полн. собр. соч. - Т.5. – С. 21-68.
66. Шахназаров И.Д. “Крестьянская реформа” 1861 года и крестьянство после “освобождения”. – Л.,1935.
67. Мороховец Е.А. Крестьянская реформа 1861 года: Науч.-поп. очерк. – М.,1937.
68. Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60-90-ті роки ХІХ ст.). – К.: Вид-во АН УРСР,1959. – 307 с.
69. Лещенко Н.Н. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года (60-е годы ХІХ ст.). – К.: Изд-во АН УССР,1959. – 524с.
70. Щербина П.Ф. Крестьянская реформа 1861 года на Подолии: Автореф. дис. … канд. ист. наук. – К.,1964. – 24 с.
71. Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866-1900 гг.). – Днепропетровск,1960. – 487 с.
72. Пойда Д.П. Крестьянское движение в Екатеринославской губернии накануне крестьянской реформы 1861 г. //Научные записки Днепропетровского государственного университета. – Т.40. – Днепропетровск,1951. – С.79-108.
73. Пойда Д.П. К вопросу о подготовке и ходе реформы 1861 г. в Екатеринославской губернии //Научные записки Днепропетровского государственного университета. – Т.42. – Вып.2. – Днепропетровск,1953. – С.83-106.
74. Максименко М. Крестьянское движение в Таврической губернии накануне и после отмены крепостного права. – Симферополь: Крымиздат,1957. – 102 с.
75. Максименко М.М. Отмена крепостного права и крестьянское движение в Таврической губернии: Автореф. дис. … канд. ист. наук. – Симферо-поль,1958. – 24 с.
76. Максименко М.М. Уставные грамоты Таврической губернии //Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. – Минск,1964. – С.435-463.
77. Бондаревський А.В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К.: Вид-во АН УРСР,1961. – 128 с.
78. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. – М.: Госполитиздат,1954. – 292 с.
79. Зайончковский П.А. Проведение в жизнь крестьянской реформы 1861 г. – М.: Соцэкгиз,1958. – 470 с.
80. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX веке. – М.: Мысль, 1978. – 228 с.
81. Зайончковский П.А. О правительственный мерах для подавления народных волнений в период отмены крепостного права //Исторический архив. – 1957. - №1. – С.151-193.
82. Найденов М.Е. Классовая борьба в пореформенной деревне (1861-1863). – М.,1955. – 328 с.
83. Нечкина М.В. Реформа 1861 года как побочный продукт революционной борьбы //Революционная ситуация в России: Сб. статей под ред. М.В. Нечкиной. – Вып.2. – М.,1962. – С.3-17.
84. Дружинин Н.М. Мировые посредники 1860-1870 годов (к вопросу о реализации реформы 1861 г.) //Труды института экономики и права. – 1968. – Вып.15. – С.114-127.
85. Дружинин Н.М. Русская деревня на переломе 1861-1880 гг. – М.: Нау-ка,1978. – 287 с.
86. Чернуха В.Г. Крестьянский вопрос в правительственной политике России (60-70 гг. ХІХ в.). – Л.: Наука,1972. – 226 с.
87. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. – М.: Просве-щение,1968. – 368 с.
88. Корелин А.П. Дворянство в пореформенной России 1861-1904. – М.: Наука, 1979. – 304 с.
89. Корелин А.П. Дворянство в пореформенной России (1861-1904 гг.) //Исторические записки. – Т.87. – М.: Наука,1971. – С.91-173.
90. Корелин А.П. Российское дворянство и его сословная организация (1861-1904 гг.) //История СССР. – 1971. - №5. – С.56-81.
91. Софроненко К.А. Аграрное законодательство в России (вторая половина ХІХ – начало ХХ века). – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та,1981. – 160 с.
92. Ерошкин Н.П. Крепостническое самодержавие и его политические инс-титуты: (первая половина ХІХ века). – М.: Мысль,1981. – 252 с.
93. Захарова Л.Г. Самодержавие и отмены крепостного права в России 1856-1861. – М.: Изд-во Моск. ун-та,1984. – 256 с.
94. Дружинин Н.М. Мировые посредники 1860-1870 годов (к вопросу о реализации реформы 1861 г.) //Труды института экономики и права. – Вып.15. – Тбилиси,1968. – С.114-127.
95. Дружинин Н.М. Главный комитет об устройстве сельского состояния //Исследования по социально-политической истории России. – Л.,1971. – С.269-286.
96. Мухина Е.Н. Начало подготовки крестьянской реформы в России (1856-1857 гг.)//Вестник Московского университета. Сер.: История. – 1977. - №4. – С.39-52.
97. Мухина Е.Н. Отклики дворянства на первые рескрипты об учреждении Губернский дворянских комитетов по крестьянскому делу //Вестник Московского университета. Сер.: История. – 1983. - №4. – С.34-46.
98. Захарова Л.Г. Дворянство и правительственная программа отмены крепостного права в России //Вопросы истории. – 1973. - №9. – С.32-51.
99. Захарова Л.Г. Правительственная программа отмены крепостного права в России //История СССР. – 1975. - №2. – С.22-47.
100. Захарова Л.Г. Итоги и задачи изучения подготовки крестьянской реформы 1861 г. в России //Сельское хозяйство и крестьянство СССР в современной советской историографии. – Кишинев,1978. – С.85-94.
101. Захарова Л.Г. Программа отмены крепостного права Редакционных комиссий и дворянство (Из истории крестьянской реформы 1861 г. в России) //Вестник Московского университета. Сер.: История. – 1979. - №2. – С.22-37.
102. Захарова Л.Г. Подготовка крестьянской реформы в России в 1861 г. и крестьянство //Социально-экономические проблемы российской империи (Материалы XVII сессии симпозиума по изучению проблем аграрной истории). – Ростов-на-Дону,1980. – С.121-137;
103. Захарова Л.Г. Редакционные комиссии 1859-1860 гг.: учреждение, деятельность (к проблеме кризиса «верхов» накануне падения крепостного права в России) //История СССР. – 1983. - №3. – С.53-71;
104. Устьянцева Н.Ф. Институт мировых посредников в системе государст-венного строя России: Дис. … канд. ист. наук,1984.
105. Устьянцева Н.Ф. Институт мировых посредников в оценке современни-ков (по материалам газеты “Мировой посредник”) //Вестник Московского университета. Сер.9. – 1984. - №1. – С.64-75.
106. Устьянцева Н.Ф. Институт мировых посредников в системе государст-венного строя России (формирование и компетенция) //Государственный строй и политико-правовые идеи России второй половины ХІХ столетия. – Воронеж,1987. – С.24-34.
107. Устьянцева Н.Ф. Институт мировых посредников в Крестьянской реформе //Великие реформы в России 1856-1874: Сб. /Под ред. Л.Г.Захаровой, Б.Эклоффа, Дж.Бушнелла. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та,1992. – С.166-184.
108. Карпачев М.Д., Коротких М.Г. Нарастание «кризиса верхов» в России второй половины ХІХ столетия //Буржуазные реформы в России второй половины ХІХ века: Межвуз. сб. науч. трудов. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та,1988. – С.6-15.
109. Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась реформаторская альтернатива. – М.: Политиздат,1991. – 302 с.
110. Кириченко В.Е. Правовая регламентация крестьянского землевладения и землепользования на Украине в конце ХІХ – начале ХХ веков: Дис. … канд. юрид. наук. – Х.,1992.
111. Шумилов М.М. Местное управление и центральная власть в России в 50-х – начале 80-х годов ХІХ в.: Дис. … докт. ист. наук. – СПб.,1992.
112. Грицак В.М. Губернатор в державному механізмі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. (на матеріалах Харківської губернії): Історико-правове дослідження: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса,1999. – 24 с.
113. Грицак В.М. Губернатор в державному механізмі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. (на матеріалах Харківської губернії): Історико-правове дослідження: Дис. … канд. юрид. наук. – Одеса,1999.
114. Мельничук О.Ф. Адміністративний апарат та органи самоврядування на Поділлі у другій половині ХІХ століття: Автореф. … дис. канд. юрид. наук. – К.,2000. – 21 с.
115. Холод Ю.А. Загальна поліція Російської імперії в Україні в 1862-1905 рр.: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х.,2002. – 20 с.
116. Emmons T. The Russian Landed Gentry and the Peasant Emancipation of 1861. – Cambridge,1968.
117. Adams A. Imperial Russia after 1861: Peaceful Modernization of Revolution? Boston,1965.
118. Field D. The End of Serfdom: Nobility and Bureaucracy in Russia, 1855-1861. – Cambridge (Mass.),1976.
119. Kohn H. The Mind of Modern Russia. – New Jersey,1957.
120. Wcislo F.W. Reforming rural Russia: State, Local society, national politics, 1855-1914. – Princeton, 1990.
121. Saunders D. Russia in the Age of Reaction and Reform. 1801-1881. – London, 1992.
122. Macey D.A.J. Government and Peasant in Russia. The Prehistory of the Stolypin Reforms. – Dekalb (Illinois),1987.
123. Scheibert P. Die Russische Agrarreform ron 1861. Thre Probleme und der ihrer Erfoschung Kohln – Wien,1973. – 327 S.
124. Moritsch A. Landwirtschaft und Agrarpolitik in Russland von der Revolution. – Wien,1986.
125. Linkoln W.B. In the Vanguard of Reform: Russia’s Enlightened Bureaucrats 1825-1861. – Dekalb,1989.
126. Robinson G. Rural Russia Under the Old Regime: A History of the Landlord – Peasant World and a Prologue to the Peasant Revolution of 1917. – Berceley,1967.
127. Yaney G. The Urge to Mobilize: Agrarian Reform in Russia,1861-1930. – Urbana,1982.
128. Almedingen E. The Emperor Alexandre II. – London,1962. – p.186.
129. Mosse W. Alexander II and the Modernization of Russia. – N.Y.,1962. – p.106.
130. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист,1996. – 576 с.
131. Филд Д. 1861: “Год юбилея” //Великие реформы в России 1856-1874: Сб. /Под ред. Л.Г.Захаровой, Б.Эклоффа, Дж.Бушнелла. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та,1992. - С.73-89.
132. Пайпс Р. Россия при старом режиме. – М.,1993.
133. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. У 2 т. - К.,1992 – Т.2.
134. Смолій В.С., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К.: Либідь,1993. – 500 с.
135. Самарин Ю.Ф. Замечания об инвентарях, введенных в 1847 и 1848 гг. в помещичьих имениях Киевской, Волынской и Подольской губерний и о крепостном праве в Малороссии//Сочинения. – Т.2. – М.,1878. – С.1-16.
136. Покровский М.Н. Крестьянская реформа //История России в ХІХ веке: Эпоха реформ. – М.: ЗАО «Центрополиграф»,2001. – С.72-181.
137. Бартків В.П. Місцеві органи державного управління Російської імперії в реалізації реформи аграрних відносин 1861 і наступних років //Вісник Національного унівверситету внутрішніх справ. – 2001. - №15. – С.137-142.
138. Улащик Н.Н. Из истории рескрипта 20 ноября 1857 года //Исторические записки. – Т.28. – М.,1949. – С.164-189.
139. Полное собрание законов Российской империи. – Собрание 2-е (ПСЗ – ІІ.) – Т.36. - №36657.
140. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2 т. /За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т.1: Ін Юре,2000.
141. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №36662.
142. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №36663.
143. ПСЗ – ІІ.- Т.36. - №36664.
144. Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права //Український історичний журнал. – 1996. - №1.
145. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №36658.
146. Глисон Э. Великие реформы в послевоенной историографии //Великие реформы в России. 1856-1874. – М.,1992. – С.8-23.
147. Корф М.А. Император Николай в совещательных собраниях. – СПб.,1896.
148. Гросул В.Я., Итенберг Г.С., Твардовская В.А., Шацилло К.Ф., Эймонтова Р.Г. Русский консерватизм ХІХ столетия. Идеология и практика. – М.: Прогресс-Традиция,2000. – 440 с.
149. ПСЗ – ІІ. – Т.41. - №43888.
150. Ходский Л.В. История Уделов за столетие их существования. – СПб.,1901.- Т.1-2.
151. Посохов С.І., Ярмиш О.Н. Генерал-губернатор //Юридична енциклопедія: в 6 т. /Редкол. Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл.,1998. – Т.1.– С.563.
152. Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. – К.,1999. – 144 с.
153. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк.,1983. – 352 с.
154. Посохов С.И., Ярмыш А.Н. Губернаторы и генерал-губернаторы. – Х.: Ун-т внутр. дел,1997. – 164 с.
155. ПСЗ – ІІ. – 1853. - №27293.
156. Корнилов А.А. Курс истории России ХІХ века. – М.: Высш. шк.,1993. – 446 с.
157. Записки сенатора Якова Александровича Соловьева о крестьянском деле в 1853 – 1858 гг. //Русская старина. – 1882. – №№1-3.
158. Вайсберг Н. Классовая борьба помещичьих крестьян Киевской губернии в период подготовки и проведения крестьянской реформы 1861 г.: Автореф. дис. … канд. ист. наук. – К.,1954.
159. Барабай А.З. Обезземелення поміщиками кріпосних селян Подільської губернії і посилення експлуатації їх в період між “інвентарною” і “селянською” реформами //Наукові записки Інституту історії АН УРСР. – 1958. - №12.
160. Семевский В.И. Крестьянский вопрос в России в XVIII – первой половине ХІХ века.СПб.,1888. – Т.1-2.
161. Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – Х.: Консум,2001. – 288 с.
162. Свод законов Российской империи/ Изд. 1857 г. – Т.2.
163. Захарова Л.Г. Самодержавие и реформы в России. 1861-1874 (к вопросу о выборе пути развития) //Великие реформы в России. 1856-1874: Сборник /Под ред. Л.Г.Захаровой, Б.Эклофа, Дж.Бушнелла. – М.: Изд-во Моск. ун-та,1992. – С.24-43.
164. Енциклопедія українознавства. – К.,1993.
165. Марахов Г.И. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. – К.,1967.
166. Російський державний історичний архів (РДІА). – Ф.1180. – Оп.15. – Спр.11.
167. Киевские губернские ведомости. – 1858. – 29 марта.
168. РДІА. – Ф.1180. – Оп.15. – Спр.52.
169. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-і роки ХІХ ст.). – К.: Наук. думка,1970. – 304 с.
170. ПСЗ – ІІІ. – Т.1. - №575.
171. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК). – Ф.442. – Оп.300. – Спр.9.
172. Шаманда Л.А. Местные учреждения. Русское государственное право. – Юрьев,1908.
173. Державний архів Одеської області (ДАОО). – Ф.1. – Оп.203. – Спр.29.
174. Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма с середины 50-х до начала 80-х гг. ХІХ в. /Под ред. Р.Ш. Ганелина. – Л.: Наука,1978. – 248 с.
175. Российское законодательство Х – ХХ веков. В 9 т. – Т.7. Документы крестьянской реформы. – М.: Юрид. лит.,1989. – 816 с..
176. ДАОО. – Ф.1. – Оп.125. – Спр.68.
177. ЦДІАК. – Ф.442. – Оп.303. – Спр.7.
178. ПСЗ – ІІ. – Т.38. - №39337.
179. РДІА. – Ф.1291. – Оп.33. – Спр.53.
180. ПСЗ – ІІ. – Т.38. - №40175.
181. О предоставлении начальникам Западного края определять и увольнять мировых посредников без утверждения Сената //Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян – собственников Юго-Западного края. – СПб.: Сенат. тип.,1865.–С.43-44.
182. Степович А. До діяльності “Временной комиссии по прекращению обя-зательных отношений крестьян к помещикам в Юго-Западном крае” //Ювілейний збірник на пошану академіка М.С. Грушевського. – К.,1928. – Т.1. – С.332-341.
183. О закрытии Киевской временной комиссии, учрежденной для исполнительных распоряжений по высочайшему указу 30 июля 1863 г.: Высоч. повеление от 29 янв. 1865 г.// Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян – собственников Юго-Западного края. – СПб.: Сенат. тип.,1865.– С.42.
184. О мировых посредниках: Цирк. киевского, подольского и волынского генерал-губернатора от 8 февр. 1865 г.// Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян – собственников Юго-Западного края. – СПб.: Сенат. тип.,1865. – С.110.
185. ПСЗ – ІІ. – Т.40. - №42043.
186. ПСЗ – ІІ. – Т.43. - №46133.
187. ПСЗ – ІІ. – Т.12. - №10303.
188. Греч Н.И. Записки моей жизни. – М.;Л.,1930.
189. Державний архів Полтавської області (ДАПО). – Ф.222. – Оп.1. – Спр.712.
190. О содействии мировым учреждениям и о доставлении сведений: Цирк. МВД начальникам губерний от 24 мая 1861 г. // Сборник правительст-венных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864. - Т.2, ч.1. – С.117-118.
191. Державний архів Харківської області (ДАХО). – Ф.16. – Оп.1. – Спр.19.
192. ДАХО. – Ф.16. – Оп.1. – Спр.2.
193. ДАХО. – Ф.16. – Оп.7. - Спр.4.
194. ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.300. – Спр.2.
195. О допущении мировых посредников к временному, до утверждения Правительствующим сенатом, исправлению должности: Высоч. повеление от 6 мая 1861 г. // Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864. - Т.2, ч.1. – С.42-43.
196. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №36604.
197. Об ускорении хода дел по выкупной операции: Циркуляр МВД начальникам губерний от 26 окт.1862 г. // Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864. - Т.3, ч.2. – С.120-121.
198. ДАХО. – Ф.598. – Оп.1. – Спр.1.
199. О дозволении начальникам губерний поручать исправление некоторых обязанностей вице-губернаторам: Высоч. повеление от 24 февр. 1861 г. // Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864. - Т.2, ч.1. – С.34.
200. О представлении начальникам губерний в случаях особой важности, возлагать поручения на губернских штаб-офицеров корпуса жандармов: Высоч. повеление от 16 июля 1861 г. // Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел,1862-1864.- Т.2, ч.2. – С.148.
201. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №37388.
202. ПСЗ – ІІ. – Т.36. - №37389.
203. Ярмыш А. Наблюдать неотступно…: Административно-полицейский аппарат и органы политического сыска царизма в Украине в конце ХІХ – начале ХХ вв. – К.:Юринформ, 1992. – 186 с.
204. ДАХО. – Ф.16. – Оп.7. – Спр.39.
205. ДАХО. – Ф.16. – Оп.7. – Спр.21.
206. Шелкопляс В.А. Полицейская реформа в России в 60-х годах ХІХ века. – Минск,1981.
207. Андреевский И..Е. Полицейское право. – Т.1. – СПб.,1871.
208. ЦДІАК. – Ф.442. – Оп.300. – Спр.25.
209. ЦДІАК. – Ф.442. – Оп.300. – Спр.28.
210. Министерство внутренних дел, 1802-1902 гг.: Исторический очерк. – СПб.: Тип. МВД,1901. – Разд. паг.
211. Холод Ю.А. Організація поліцейського апарату в Україні у другій половині ХІХ ст. //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Вип.1. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ,1996. – С.5-6.
212. О порядке замещения должностей уездных предводителей в 1861 и 1862 годах: Высоч. повеление от 18 февр. 1861 г. //Сборник правительственных распоряжений по устройству быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости. – СПб.: Тип. МВД, 1862-64. – Т.2, ч.1.- С.27.
213. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел,2000. – 704 с.
214. Ключевский В.О. Сочинения. В 9 т. – Т.2. – М.: Мысль,1987. – 446 с.
215. История государственного управ