Міжнародно-правова регламентація взаємовідносин Європейського Союзу з державами-членами (проблематика модифікації державного суверенітету в умовах євроінтеграції)

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Хоббі Юлія Сергіївна

УДК 341.238:061.1ЄС(043.3)

Міжнародно-правова регламентація взаємовідносин
Європейського Союзу з державами-членами
(проблематика модифікації державного суверенітету
в умовах євроінтеграції)

Спеціальність 12.00.11- міжнародне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Баймуратов Михайло Олександрович

Київ – 2011
ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................................3
Розділ 1. Суверенітет.....................................................................................................13
1.1. Державний суверенітет..........................................................................................14
1.2. Модифікація суверенітету у добу глобалізації....................................................39
Висновки до 1 розділу...................................................................................................50
Розділ 2. Суверенітет та європейська інтеграція........................................................53
2.1. Правова природа Європейського Союзу в контексті суверенітету його держав-членів..............................................................................................................................54
2.2. Форми прояву державного суверенітету в ЄС.....................................................82
2.3. Лісабонський договір та проблеми суверенітету в Європейському
Союзі.............................................................................................................................108
Висновки до 2 розділу.................................................................................................132
Розділ 3. Проблема суверенітету у відносинах Європейського Союзу з третіми країнами........................................................................................................................135
3.1. Взаємодія Європейського Союзу з кандидатами на вступ...............................138
3.2. Взаємодія Європейського Союзу з третіми країнами......................................150
3.3. Відносини України з Європейським Союзом....................................................167
Висновки до 3 розділу.................................................................................................185
Висновки.......................................................................................................................190
Список використаних джерел……………….............................................................197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема державного суверенітету завжди була в центрі уваги філософів, істориків, політологів, теоретиків права та набула значної актуальності після хвилі становлення нових незалежних держав по закінченню Другої світової війни та процесу деколонізації через реалізацію одного з головних принципів міжнародного права - права націй на самовизначення. Актуальність дослідження цієї проблеми обумовлювалася тим, що суверенітет втілюється в різних формах, його реалізація пов’язана з багатьма чинниками зовнішнього та внутрішнього, об’єктивного та суб’єктивного характеру. Теорія і практика суверенітету, в свою чергу, суттєво впливає на інші політико-правові явища, насамперед, і на процеси інтеграції, призводить до їхньої трансформації, модифікації, обмеження. Це потребує ґрунтовних досліджень поняття і сутності суверенітету, його ознак та форм реалізації, місця і значення у системі політичних та юридичних категорій.
Певної гостроти проблемі збереження державного суверенітету надали процеси глобалізації та інтеграції, зокрема європейської, що призводять до поступового зникнення економічних, правових, політичних та навіть територіальних бар’єрів між державами та об’єктивують необхідність переосмислення концепції суверенітету, особливо для держав-членів Європейського Союзу (далі - ЄС). Через це виникає багато точок зору, згідно з якими державний суверенітет втратив своє значення та роль у житті міжнародного співтовариства, а також такі, що посилення наддержавних рис у рамках систем міжнародних організацій загрожує незалежності та самостійності держав.
ЄС дійсно є унікальним об’єднанням держав, що виникло в результаті розвитку економічної, політичної та правової інтеграції на Європейському континенті. За своїми цілями та правовою структурою воно не має аналогів у міжнародному співтоваристві. Унікальність ЄС виявляється у посиленні його наднаціональних рис, що не може не позначитися на державному суверенітеті його держав-членів і обумовлює актуальність цього дослідження.
Занепокоєння держав-членів викликають спроби реформувати ЄС у федерацію, розширення сфер компетенції Союзу, що підтверджує провал прийняття Конституції для об’єднаної Європи та складності у ратифікації Лісабонського договору про внесення змін до Договору про ЄС та Договору про заснування Європейського співтовариства (далі – Лісабонський договір).
Розходження точок зору щодо майбутнього ЄС серед держав-членів позначається на становищі держав-кандидатів на вступ та країн, що проголосили своєю метою вступ до європейської спільноти, зокрема України. Отже, від самого початку свого існування це об’єднання надавало великого значення співробітництву з іншими суб’єктами міжнародного права, особливо в економічній сфері. Поступово це співробітництво набуло досить розвинутих форм: асоціації, спільних програм та ініціатив. Це співробітництво, зазвичай, ґрунтується на міжнародних договорах ЄС з суб’єктами міжнародного права, які здебільшого приписують його партнерам певні дії, зокрема у сфері сприйняття acquis communautaire, що вимагає внесення змін до національного законодавства держав та суттєво впливає на їхній суверенітет.
З приводу цього дане дослідження є актуальним і для України, зважаючи на її європейські прагнення та проголошення європейської інтеграції одним із головних напрямів та завдань її зовнішньої політики. Тому важливим завданням для України є приведення національного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює реформування правової системи країни на основі принципів та стандартів, що утвердилися на загальноєвропейському рівні на основі сучасного демократичного міжнародного права в результаті діяльності європейських регіональних міжнародних організацій.
Важливість процесів європейської інтеграції, актуальність збереження державного суверенітету держав-членів ЄС та його майбутніх членів пов’язане з реформуванням Союзу та необхідністю гармонізації законодавства із правовими нормами ЄС зокрема, та європейської інтеграції загалом, обумовлюють необхідність повного і всебічного дослідження цих проблем як у практично-прикладному, так і в загальнотеоретичному аспектах.
Стан наукової розробки проблеми. Теоретичною основою дослідження державного суверенітету стали наукові праці: Ж. Бодена, Т. Гоббса, Г. Гроція, Г. Еллінека, М. Палієнко, І. Левіна, М. Марченко, В. Шевцова, М. Баймуратова, О. Копиленка, І. Лукашука, М. Ушакова, В. Денісова, В. Буткевич, Р. Гаврилюка, В. Сухоноса, А. Татама, П. Пескатора, В. Муравйова та інші.
Дослідженнями становлення та розвитку Союзу, його права, набуттям ним певних форм займалися Л. Ентін, С. Кашкін, В. Топорнін, Ю. Юмашев, Ю. Кондратенко, М. Микієвич, Ю. Волошин, В. Муравйов, М. Корольов, М. Гнатовський, А. Капустін, С. Селіверстов, І. Яковюк, І. Хохлов, А. Сеїдов, І. Кравчук, В. Чиркін, а також такі західні вчені як А.Татам, Р. Болдін, П. Пескатор та ін.
Не вщухають наукові спори і щодо форми ЄС. Так, одні автори (М. Ушаков, І. Яковюк, А. Арбузов) вважають ЄС конфедерацією, інші (М. Микієвич,) – федерацією, М. Костенко, Ю. Юмашев визнають його міжнародною організацією. Виділяється і четверта точка зору (Р. Каламкарян, А. Капустін), згідно якої ЄС має особливий правовий статус, який відрізняється від раніш відомих видів міжнародних об’єднань.
Розходяться точки зору і щодо долі суверенітету держав-членів ЄС, особливо зважаючи на наміри його реформувати. Так, М. Костенко, Н. Лавренова, В. Левін, наприклад, стверджують, що держави-члени ЄС не втрачають свого суверенітету, проте обмежують сферу його реалізації шляхом передавання частини своїх функцій і повноважень у компетенцію федеративного утворення. А Х. Кельзен, Д. Брайерлі вважають, що суверенітет заважає розвитку міжнародних відносин і повинен мати відносний характер.
Однак, незважаючи на досить велику кількість наукових досліджень, пов’язаних із характеристикою різних аспектів розвитку державного суверенітету в епоху глобалізації, особливо в рамках реформування ЄС, враховуючи необхідність змін у законодавстві держав-членів ЄС та держав-кандидатів на вступ, необхідність зближення правових систем держав, що проголосили своїм наміром вступити до ЄС, серед яких є і Україна, з правовою системою ЄС, слід зазначити, що наразі відсутні комплексні теоретико-правові пошуки, автори яких пропонували б системний підхід до аналізу проблеми, а більшість робіт про суверенітет були написані ще у ХХ столітті і не враховують геополітичних та економічних змін останніх років.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету „Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції ” (державний реєстраційний № 0108U008427).
Мета й завдання дослідження. Мета дисертації обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у дослідженні природи суверенітету, ґенези і становлення його концепцій, модифікації концепції „державного суверенітету”, яка обумовлена глобалізаційними та інтеграційними процесами в світі, насамперед у рамках ЄС. У дисертації також висвітлюється проблема збереження державного суверенітету держав-кандидатів на вступ та країн-партнерів ЄС в рамках спільних ініціатив, асоціацій, програм тощо.
Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
- виявити основні напрями розвитку ідеї суверенітету за умов світових процесів глобалізації та інтеграції;
- розкрити зміст первинних та сучасних концепцій суверенітету;
- на основі виявлених закономірностей розвитку ідеї суверенітету розробити та сформулювати універсальну дефініцію „суверенітет держави”;
- виявити найбільш суттєві фактори, що визначають сучасне розуміння державного суверенітету та впливають на його реалізацію;
- проаналізувати процес формування ЄС та особливості його функціонування;
- з'ясувати природу і принципи формування та функціонування правової системи ЄС;
- визначити правову природу ЄС та спробувати спрогнозувати варіанти його подальшого розвитку;
- спрогнозувати тенденції розвитку державного суверенітету в умовах все більшої політизації ЄС, враховуючи притаманну йому наднаціональність;
- визначити головні види співробітництва ЄС з суб’єктами міжнародного права, зокрема з державами-кандидатами на вступ і тими, що проголосили євроінтеграцію своїм прагненням;
- дослідити правову природу інституту асоціації у праві ЄС та його вплив на державний суверенітет асоційованих країн;
- вивчити правові механізми регулювання відносин ЄС з асоційованими країнами, країнами-партнерами;
- дати характеристику організаційно-правових засад співробітництва України з ЄС;
- розкрити теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
Об'єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері модифікації державного суверенітету в умовах європейської інтеграції.
Предмет дослідження - суверенітет як політико-правова категорія.
Методи дослідження. Методологічна база дослідження поєднує в собі загальнонаукові та спеціальні наукові концепції, теорії і методи. В якості методологічної бази дослідження використовуються такі методи пізнання, як історичний, методи компаративного аналізу, емпіричного узагальнення, моделювання та абстрагування, системний, порівняльно-правовий, діалектичний, комплексний та інші. Так, для пізнання концепції „державного суверенітету” використовується діалектичний метод, що дає змогу розглянути категорію суверенітету як динамічне явище, що постійно поповнюється елементами якісно нового змісту, змінює обсяг та форми свого прояву протягом історичного розвитку під впливом процесів глобалізації та європейської інтеграції в рамках ЄС. Історичний метод використовувався насамперед під час аналізу закономірностей виникнення перших теорій суверенітету в європейській політико-правовій думці та їхньої поступової теоретичної та практичної трансформації. Цей метод застосовувався також і для висвітлення передумов становлення та основних етапів розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств, співпраці України з ЄС. Системний – при аналізі конституцій та конституційних законів держав-членів ЄС, що закріплюють їхній суверенітет; метод компаративного аналізу – при виявленні загальних та особливих рис у первинних та новітніх моделях державного суверенітету. Широко також використовуються загально-гносеологічні прийоми пізнання – індукції, дедукції, аналізу та синтезу, що дозволило вирішити завдання дослідження теоретичної та логічної сутності феномену суверенітету та допомогло на основі аналізу правової бази ЄС та його держав-членів спрогнозувати розвиток суверенітету за умов реформування ЄС.
Емпіричну базу дослідження склали Конституція України та Конституції зарубіжних країн, закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні нормативні документи та судова практика, зокрема ЄС - у межах досліджуваних питань. Аналіз правової інтеграції України в ЄС та адаптації законодавства України до законодавства ЄС як найбільш значущої складової цього процесу проводився на основі комплексного підходу. Важливе місце в методології дисертації посідає порівняльно-правовий метод, за допомогою якого зроблено аналіз Договору про Конституцію для об’єднаної Європи (далі – Конституція ЄС) та Лісабонського договору 2007 р., а також дослідження теоретичних та практичних проблем правової інтеграції України до ЄС, що об'єктивно потребує вивчення та використання досвіду країн-учасниць ЄС в процесі європейської інтеграції, насамперед країн Центральної та Східної Європи (далі – країни ЦСЄ).
У процесі виявлення подальших варіантів розвитку форми устрою ЄС та майбутнього становища суверенітету його держав-учасниць, а також для розробки пропозицій щодо вдосконалення механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС використовується метод прогнозування. Таке поєднання різних за характером і рівнем методологічних засобів зумовило своєрідність наукового дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дана дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому обґрунтовано теоретико-правові проблеми суверенітету в епоху глобалізації та інтеграції, насамперед у рамках ЄС, що допоможе виявити закономірності та проблеми подальшого розвитку не лише ЄС, а й інших міжнародних інтеграційних організацій. Крім того, висвітлено організаційно-правові аспекти процесу трансформації ЄС, проведено системний аналіз механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС в якості нормативної основи її курсу на європейську міждержавну інтеграцію.
У межах здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:
вперше:
- визначено, що етапи розгортання ідеї суверенітету розвивалася поетапно у парадигмальному напрямку „суверенітет держави” – „суверенітет народу” – „суверенітет нації”, а з розвитком демократії державний суверенітет починає розглядатися як вторинний, похідний від суверенітету народу, розуміння ж державного суверенітету поступово трансформується в напрямку його все більшої юридизації;
- сформульоване положення про те, що оскільки суверенітет держави має дві сторони свого прояву: внутрішню та зовнішню, які є єдиними та нероздільними, то вживання понять „внутрішній суверенітет” та „зовнішній суверенітет” є не зовсім коректним, бо це дає хибне уявлення про сутність суверенітету, як іманентної властивості держави;
- проведений комплексний аналіз існуючих доктринальних підходів щодо проблеми співвідношення права ЄС з національним правом держав-учасниць, який показав, що відображення ідеї верховенства права ЄС в Основних законах та законодавстві держав-членів супроводжується й закріпленням форм делегування частини їх суверенних прав європейським інституціям;
- проведений порівняльний аналіз Договору про Конституцію для об’єднаної Європи та Лісабонського договору ЄС 2007 р. дав змогу прогнозування подальшого розвитку ЄС та системної модифікації суверенітету його держав-членів з прийняттям останнього;
- обґрунтовано положення про умовність існування такого виду асоціації, як підготовка до членства в ЄС, через те, що юридична природа асоціації є договірною і не обов’язково тягне за собою майбутнє членство, на що Україні слід звернути увагу.
удосконалено:
- визначення феномену суверенітету, де він розуміється як невід’ємний юридичний домінуючий елемент якості влади незалежної держави, яка є: а) необхідною для верховенства влади всередині країни; б) означає її незалежність в міжнародних відносинах; в) наявність усієї повноти законодавчої, виконавчої і судової влади держави на своїй території, виключаючи будь-яку сторонню владу, а також підпорядкування влади держави владі іноземних держав та будь-яких міжнародних організацій та інших суб’єктів у сфері міжнародно-правових відносин, що виникає або зникає в силу явно вираженої або добровільної згоди з боку держави як єдиного соціального та політико-правового організму, що забезпечується сучасним міжнародним правом;
- шляхи реформування законодавства України в контексті інтеграції України до ЄС.
дістали подальшого розвитку:
- доктринальні погляди щодо розвитку ЄС, як особливої моделі взаємодії держав у формі міжнародної організації наднаціонального характеру, а також права ЄС, як самостійної правової системи, що розвивається власним шляхом, відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об'єднанням, так і міжурядовим організаціям;
- пропозиції щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір до нього приєднатися.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що здобуті автором результати можуть бути застосовані: у науково-дослідній діяльності - галузях конституційного, міжнародного права, теорії держави і права, політології для опанування питань, пов’язаних з функціонуванням сучасної держави, для подальшого розвитку концептуальних уявлень у вітчизняній науці про роль державного суверенітету і місце права ЄС у розвитку правової науки, реформуванні правової системи України, про механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС і більш глибокого розуміння закономірностей інтеграційних процесів, що відбуваються у Європі, зокрема у сфері права; у нормопроектній, правотворчій роботі – як теоретико-методологічна основа розробки проектів законів, нормативно-правових актів, спрямованих на адаптацію законодавства України до відповідних європейських стандартів, вдосконалення системи законодавства України; у правозастосовчій діяльності – для оптимізації форм, методів і засобів діяльності суб’єктів конституційного та міжнародного права, реалізації ними своїх функцій і повноважень, а також при аналізі політико-правової ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив розвитку ЄС як юридичної особи та інтеграції Української держави до європейської спільноти; у навчальному процесі – при підготовці підручників та посібників, викладання таких навчальних дисциплін, як „Право Європейського Союзу”, „Право міжнародних організацій”, „Міжнародне право”; у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, правознавців, політологів, при підготовці навчально-методичних матеріалів.
Апробація результатів дисертації відбувалась у процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертації на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету, під час проведення І Літньої академії Європейського публічного права (м. Маріуполь, 7-19 липня 2008 року). Окремі аспекти дослідження були оприлюднені шляхом публікації тез і участі в роботі науково-практичних конференцій: Всеукраїнській науково-практичній конференції для студентів і молодих науковців „Українська державність: історія і сучасність” (м. Маріуполь, 2007 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Українська державність: історія і сучасність” (м. Маріуполь, 2008 р.), Х, ХІ підсумкових науково-практичних конференціях викладачів МДГУ (м. Маріуполь, 2008 р., 2009 р.), І Міжрегіональній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (м. Маріуполь, 2008 р.), І Всеукраїнській конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (Маріуполь, 2009 р.), „European Union after Lisbon Treaty – Consequences and Challanges” (м. Варшава, 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях і тезах 6 доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків до дисертації, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 219 сторінок, з них основного тексту – 196 сторінок. Список літератури містить 239 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягало у дослідженні природи суверенітету, ґенези і становлення його концепцій, модифікації концепції „державного суверенітету”, обумовлених глобалізаційними та інтеграційними процесами в світі, насамперед у рамках ЄС. У дисертації також висвітлюється проблема збереження державного суверенітету держав-кандидатів на вступ та країн-партнерів ЄС в рамках спільних ініціатив, асоціацій, програм тощо. Головними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі узагальнення, висновки та пропозиції:
1. Зважаючи на відсутність компромісу щодо єдиного розуміння суверенітету, державний суверенітет розуміється нами як невід’ємний юридичний домінуючий елемент якості влади незалежної держави, яка є: а) необхідною для верховенства влади всередині країни; б) означає її незалежність в міжнародних відносинах; в) наявність усієї повноти законодавчої, виконавчої і судової влади держави на своїй території, виключаючи будь-яку сторонню владу, а також підпорядкування влади держави владі іноземних держав та будь-яких міжнародних організацій та інших суб’єктів у сфері міжнародно-правових відносин, що виникає або зникає в силу явно вираженої або добровільної згоди з боку держави як єдиного соціального та політико-правового організму, що забезпечується сучасним міжнародним правом. Але, враховуючи реалії останніх років (Косово, Македонія, Ірак), суверенітет – це скоріше невід’ємна властивість влади незалежної держави, яка, враховуючи об’єктивну реальність, наділяє її пріоритетним правом визначати свою внутрішню та зовнішню політику, дотримуючись міжнародного права та зобов’язань.
2. Поняття „суверенітет” не є тотожним сукупності певних прав, оскільки суверенітет не складається з прав, а є основою прав та ґрунтується на праві, виражає і характер здійснення цих прав. Хоча ці права може мати і несуверенна держава, специфічною для суверенних держав є, перш за все, повнота цих прав. Крім того, слід пам’ятати, що конкретний перелік цих прав не є постійним, а визначається функціями держави на даній історичній стадії розвитку суспільства, змінюючись у залежності від того, як змінюються функції країни і засоби здійснення цих функцій.
3. Під впливом глобалізаційних та інтеграційних процесів змінюється не суверенітет, а його складові, які набувають нових характеристик, водночас втрачаючи дещо старе, а також посідають місце на інших аренах поза межами держави та рамками національної території. Уявлення про суверенітет повинно змінюватися в залежності від якісногозростання взаємозв’язків, обумовлених і глобалізацією, і досвідом європейської інтеграції.
4. Не дивлячись на те, що прибічники теорії так званого „відмирання суверенітету” в своїх дослідженнях багато в чому керуються послабленням ролі держави на світовій арені через появу нових впливових акторів, вважаємо, що держава була і залишається вирішальним чинником на політичній арені світу, навіть за умов всеохоплюючої світової глобалізації вона не втрачає свого суверенітету і зберігає суттєві важелі впливу на інших суб’єктів, як національних, так і міжнародних. При створенні будь-яких наднаціональних організацій держави не відмовляються від свого суверенітету на їхню користь, а делегують їм частину своїх владних повноважень. Процес міжнародної інтеграції слід розглядати як результат продовження внутрішньої політики держав через відстоювання їхніх національних інтересів у наднаціональних політичних інституціях. При цьому суверенні держави повинні розглядатися як рівноправні учасники будь-якої міжнародної спільноти.
5. Суверенітет – це політичний і юридичний принцип, який визначає як відносини між державою і громадянами (суверенітет в державному праві), так і відносини між державами (суверенітет у міжнародному праві). У обох випадках суверенітет виражає верховенство і незалежність держави. Тому недоцільно розрізняти внутрішній і зовнішній суверенітет. Суверенітет є невід’ємним атрибутом держави, але не є абсолютною та абстрактною категорією, він ґрунтується на наявності таких ознак, як єдність влади, незалежність, монополізація владного примусу, верховенство держави, необмеженість державної влади, зовнішня незалежність.
6. Розвиток загального міжнародного та регіонального, зокрема європейського, права, яке ґрунтується на міжнародних принципах, не лише не ставить під сумнів існування у майбутньому державного суверенітету, а й є його запорукою, адже він обумовлений міжнародним правом, яке за сучасних умов набуло все більшого поширення і, в свою чергу, базується та ґрунтується на принципі державного суверенітету.
7. При аналізі діяльності ЄС та його правового здобутку варто мати на увазі, що на сьогодні немає об’єктивних підстав для будь-яких однобічних категоричних висновків щодо визначення форми устрою ЄС. І, незважаючи на притаманні ЄС федеративні риси, ЄС є міжнародною організацією особливого (або наднаціонального) характеру, оскільки, хоча її правопорядок визнано Судом ЄС автономним, він є особливою частиною міжнародного права, отже правова система ЄС значною мірою складається з міжнародно-правових актів, особливо в рамках другої та третьої опор, де держави-члени зберігають свій суверенітет. Право ЄС виступає в якості особливої самостійної правової системи, що існує поряд з національними правовими системами та системою міжнародно-правовою і відрізняється від них цілою низкою дуже важливих кваліфікаційних рис і особливостей. Серед них слід зазначити основні принципи європейської правової системи: наднаціональність, пряма дія норм права ЄС та верховенство права ЄС.
8. Не дивлячись на посилення політичної інтеграції Союзу, що характеризується значною „наднаціоналізацією” його правових актів та рішень і значні кроки в напрямку посилення консолідації та створення федерації чи конфедерації, передачу державами-членами частини своїх суверенних прав в усе більших сферах інституціям ЄС (правові форми участі в діяльності ЄС знайшли досить чітке конституційно-правове визначення в документах держав-членів, де передбачено умови делегування чи спільного розподілу владних повноважень між суб’єктами ЄС), в ЄС фактично реалізується концепція „спільного” суверенітету, згідно з якою формальний суверенітет розподіляється між інститутами ЄС та урядами держав-членів, але значною мірою він є спільним для них.
9. Концепція інтеграції ЄС, заснованная на правових актах ЄС, до яких додається ще і Лісабонський договір, та висновках Європейського суду, призвела до зміни конституційної концепції суверенітету, коли законодавчі, виконавчі та судові функції держави фактично відішли за межі країни до органів ЄС, що применшує права національних урядів. Аналіз Лісабонського договору показав, що суверенітет держав-членів ЄС значно звужується, але не зникає і навряд чи зникне у майбутньому, інакше це вже буд інше утворення.
10. Орієнтація більшості країн на євроінтеграцію призвела до необхідності напрацювання єдиних критеріїв вступу до ЄС, враховуючи нові політичні реалії, що вимагало від Союзу підготовки нової стратегії розширення, яка будувалася на таких критеріях, як міжнародна безпека, внутрішня стабільність ЄС, підтримка демократії та реформ у регіоні ЦСЄ через формування єдиного європейського політичного простору, геостратегічні переваги; розширення мало проходити поступово та поетапно, щоб звести до мінімуму негативні наслідки вступу нових країн, що вимагає узгодженості стратегій і позицій країн-членів ЄС. Політичні та економічні критерії вступу отримали назву Копенгагенських.
11. Оскільки процес вступу до ЄС є дуже складним і нараховує п’ять етапів, не регламентованих у часі, це робить його довготривалим та економічно важким, особливо зважаючи на необхідність прийняття acquis communautaire, який постійно збільшувався та поширювався на все нові сфери співробітництва у зв’язку з розширенням компетенції ЄС. У зв’язку з цим нові кандидати (країни ЦСЄ) стикаються з більш складними в нормативному, політичному та економічному плані умовами вступу, а їхній державний суверенітет піддається суттєвому випробуванню.
12. Загалом реалізація асоційованими країнами ЦСЄ актів ЄС, внесених до Білої книги, зводиться здебільшого до рецепції положень постанов інститутів останнього. І, незважаючи на створення в цих країнах відповідних парламентських та урядових структур, покликаних займатися гармонізацією внутрішнього права з правом ЄС, їхня роль фактично обмежувалась ухваленням перекладених національною мовою постанов європейських інтеграційних організацій.
13. Запровадження Європейською Комісією перехідного періоду, під час якого здійснюватиметься моніторинг за дотриманням взятих на себе зобов’язань новими членами ЄС після їх приєднання, вимагає певного обмеження участі країн-кандидатів у окремих сферах діяльності Союзу, що іноді призводить до ускладнення механізму прийняття рішень на основі комплексної згоди, яка дає можливість пошуку компромісів між державами, взаємних поступок у різних взаємозалежних сферах діяльності, а також створює додаткові проблеми інституційного характеру. Тобто нові держави-члени повинні сприйняти весь acquis communautaire, дотримуватися стандартів ЄС, але в деяких сферах діяльності Союзу мають підкорятися рішенням, прийнятим без їхньої прямої згоди, оскільки на час їхньої адаптації до права ЄС, їхня участь у цих галузях є обмеженою.
14. Головним інструментом зовнішніх зносин ЄС виступає укладання міжнародних угод, які, як правило, містять у собі запозичення з первинного та вторинного права ЄС, або необхідність приведення внутрішнього права третіх країн у відповідність до положень окремих галузей права ЄС.
15. Однією з найпоширеніших організаційно-правових форм співробітництва ЄС є асоціація, яка регулює відносини останнього не лише з окремими країнами, а й навіть із цілими групами країн окремих регіонів світу. Хоча установчі договори про заснування ЄС та про ЄС не передбачають інституту „асоційованого членства”, натомість вони включають положення про асоціацію з так званими „заморськими країнами і територіями” та встановлюють можливість укладання спеціальних угод про асоціацію з третіми країнами й міжнародними організаціями, що передбачають „взаємні права та обов’язки, спільні дії та особливі процедури”. У цьому випадку мова йде про асоційоване партнерство, що здійснюється через спеціально створені органи (ради, комітети асоціації) і полягає в запровадженні співробітництва сторін у різних галузях, а не асоціацію з метою вступу до ЄС.
16. Юридична природа асоціації ЄС з третіми країнами є передусім договірною, оскільки асоційовані партнери ЄС не є учасниками установчих договорів Об’єднання, а джерелом асоціації виступають спеціальні міжнародні договори про асоціацію, укладені на підставі ст. 310 Договору про заснування ЄС, яка, слід зауважити, не містить жодних обмежень щодо територіальної приналежності другої договірної сторони. Отже, асоціюватися з ЄС можуть не лише європейські країни, але асоціація не обов’язково передбачає членство.
17. Відносноперспектив України щодо отримання статусу асоційованого члена ЄС, слід зазначити, що практика ЄС свідчить про те, що для створення асоціації з інтеграційною перспективою третя країна має відповідати низці критеріїв історичного, політичного та економічного характеру, які мають багато спільного з Копенгагенськими критеріями членства у ЄС. Однак окрім відповідності України зазначеним критеріям слід брати до уваги і політичну позицію ЄС щодо можливості укладання з нашою державою угоди про асоціацію з перспективою подальшого членства в Об’єднанні.
18. ЄС широко використовує впровадження різноманітних ініціатив для підтримки відносин з певними групами країн, які залишилися поза Союзом після його останнього розширення (концепція „Ширша Європа – Сусідство”, головним принципом якої є привілейовані відносини партнерства між Союзом та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітництва; програма „Східне партнерство” цікава для України). Ці ініціативи та програми передбачають сприйняття країнами-учасницями значної частини acquis communautaire ЄС, що тягне за собою імплементацію цих положень у національне законодавство та обмеження в деяких випадках суверенітету цих країн.
19. Співробітництво України з ЄС ґрунтується на відповідній нормативно-правовій базі, в основі якої лежить Угода про партнерство і співробітництво та інституційній системі, яка включає як центральні органи виконавчої влади, так і високих посадових осіб, які впливають на процес інтеграції України в Європу.
20. Згідно з Угодою та іншими нормативними документами, що регулюють відносини між Україною та ЄС, головною умовою поглиблення співробітництва є адаптація національної правової системи до європейської через гармонізацію законодавства України із європейським, основним джерелом якого є законодавство ЄС. Процес гармонізації супроводжується рядом проблем, серед яких слід зазначити наступні: великий об’єм законодавства ЄС у кожній із галузей, щодо якої передбачене зближення нормативно-правових джерел, складність у визначенні тих джерел ЄС, до яких необхідно адаптувати свої кодекси та закони у першу чергу; відсутність цілісного законодавчого поля в Україні, низька якість нормативних актів, їх не функціональність, декларативність та неадекватність встановлення строків виконання Програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС та відсутність ефективного механізму її реалізації; фактична відсутність перекладів актів законодавства ЄС на українську мову та їх нерозповсюдженість серед широкого кола громадськості; низький рівень мовної та професійної юридичної підготовки у галузі європейського права законотворців та у вищих навчальних закладах; відсутність уніфікованого глосарію термінів права ЄС; слабке інформаційне забезпечення процесу адаптації законодавства серед населення, особливо учасників виборчого процесу; не визначеність чітких джерел та принципів фінансування Програми адаптації, тощо.
21. Аналіз відповідних документів і рішень України та ЄС свідчить про асиметричний характер позиції сторін щодо можливого членства України в ЄС, що зумовлено низкою причин, зокрема довготривалою соціально-економічною кризою, повільним ходом економічних перетворень в Україні, уповільненням темпів адаптації законодавства України до законодавства ЄС, певний скепсис ЄС щодо перспективи набуття Україною статусу асоційованого члена з подальшим вступом до ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Agenda 2000. – European Commission (1998b) // http://europa.eu.int/comm/agenda2000/index_en.html
2. Amoore L. e. a. Overturning „Globalization” // New Political Economy. – 1997. – No.2. – P. 179.
3. Arrêt du 30.09.1987, Demirel c. Ville de Schwäbisch Gmünd, aff.12/86, Rec. 3719.
4. Baldwin R. Towards an Integrated Europe / Baldwin R. – London: Centre for Economic Policy Research, 1994. – 234 p.
5. Birkelbach W. Rapport sur les aspect politiques et institutionells de l’adhésion et de l’association à la Communauté. APE, Doc.séance, 1961–1962. - №122, 15-1-1962.
6. Blazyca G. Will Europe Ever Be ‘Round and Whole’? Reflections on Economic Boundaries and EU Enlargement after the Collapse of Communism / G. Blazyca // Geopolitics. – 2001. – Vol.6. – No.1. – P. 6–27.
7. Cases 209–213/84, Ministere Public v. Asies [1986] ECR 1425.
8. Inglis K. The Europe Agreements Compared in the Light of their Pre-accession Reorientation / K. Inglis // Common Market Law Review. – 2000. – V.37, №5. – P. 1173–1210.
9. Jorgensen K. E. The Social Construction of Acquis communautaire: A Cornestone of the European Edifice / K.E. Jorgensen // European Integration Online Papers // http://eiop.or.at/eiop/text/1999-005.pdf.
10. Kapteyn P.J.G., VerLoren van Themaat P. Introduction to the Law of the European Communities / Kapteyn P.J.G., VerLoren van Themaat P. – 3-rd Edit. – London: Edit. Kluwer Law International, 1998. – 1447 p.
11. Krasner S. Sovereignty / S. Krasner // Foreign Policy. – 2001. – February. – P. 47–48.
12. Maynes Ch. W. America’s Fading Commitments / Ch. W. Maynes // World Policy Journal. Summer 1999. – P. 18.
13. Peres de Couelyar A new conception of state influence / Peres de Couelyar //World Policy Journal. – Summer 1999. – P. 1.
14. Pescatore P. Les relations extérieures des Communautés européennes / P. Pescatore // RCADI. – 1961. – V.II. – P. 9–239.
15. Petrović D. L’effet direct des accords internationaux de la Communauté Européenne: à la recherche d’un concept / Petrović D. – Genève: Presses Universitaire de France, 1999. – 304 p.
16. Preston C. Poland and EU Membership: Current Issues and Future Prospects / C. Preston // Journal of European Integration. – 1998. – V.21, №2. – P. 147–168.
17. Raepenbusch S.V. Droit institutionnel de l’Union et des Communautés européennes / Raepenbusch S.V. – Bruxelles: Edit. de Boeck Université, 1998. – 643 p.
18. Reinecke W. Global Public Policy / W. Reinecke // Foreign Affairs. November-December 1997. – P. 137.
19. Sally McNamara Implications of Lisbon Treaty on EU-US Relationship / Sally McNamara // www.realclearworld.com/.../implications_of_the_lisbon_treaty_ on_the_eu-us.relationship_97438.html).
20. Sassen S. Losing Control? Sovereignty in an Age of Globalization / Sassen S. - N.Y., 1996. — Р. 54, 56.
21. Tchakaloff M.-F.Christophe. Le concept d’association dans les accords passés par la Communauté: Essai de clarification. Actes du colloque / Tchakaloff M.-F.Christophe. – Bruxelles: Bruyant, 1999. – 389 р.
22. The European Council in Copenhagen, 21-22 June 1993: Presidency Conclusions. – The European Councils: Conclusions of the Presidency 1992 – 1994. – Brussels: European Commission, Directorate-General for Information, 1995. – P. 74–89.
23. The European Council in Madrid, 15-16 December 1995: Presidency Conclusions. – The European Council: Conclusions of the Presidency 1995. – Brussels: European Commission, 1995. – P. 46–59.
24. Treaty on European union. – Luxemburg: Office for Official Publications of the European Communities, 1993. – Art. O.
25. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community, signed at Lisbon, 13 December 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://eur-lex.europa.eu/JOHtml.do?uri=OJ:C:2007:306:SOM:EN:HTML
26. Verhoeven J. Droit de la Communauté Européenne / Verhoeven J. – Bruxelles: Edit. Larcier, 2001. – 510 p.
27. Абдульдін Бассам Саїд. Глобалізація і проблема відсталості у постбіполярному світі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 „Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / Абдульдін Бассам Саїд. – Київ, 2001. – 18 с.
28. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Вісник Національного інституту стратегічних досліджень. – 2003. – №2. – С. 36–48.
29. Актуальні аспекти Європейського права в контексті розширення Європейського Союзу // Науково-практична конф. студ., аспірантів, молодих вчених та викладачів, 25 травня 2004 року: тези допов. / Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – К.: Ін-т міжнародних відносин, 2004. – 111 с.
30. Алаїс С. І. Генезис вітчизняного праворозуміння / С. І. Алаїс // Держава і право: збірник наукових праць. Вип. 6. – К.: Ін-т дер. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 10–18.
31. Алєксєєнко І. В. Інтеграція Європи: демократичний виклик чи виклик демократії? / І. В. Алєксєєнко // Держава і право: збірник наукових праць. Вип. 39. – К.: Ін-т держави і права ім. В.С. Корецького НАН України, 2008. – С. 639 –645.
32. Андрійчук О. Про примат Європейського права / Олесь Андрійчук // Юридичний журнал. – 2007. – №7/8. – С. 38–39.
33. Андрусевич Н. І. Історія розвитку громадянства Європейського Союзу / Н. І. Андрусевич // Держава і право: збірник наукових праць. Вип. 13. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 493–497.
34. Анцелевич Г. А. Парадоксы современного международного права / Г. А. Анцелевич // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №9. – С. 34–36.
35. Арбузов А. В. Европейский Союз: международная организация или конфедерация? / А. В. Арбузов // Правоведение. – 2005. – №4. – С. 115–123.
36. Баймуратов М. А. Международное публичное право / Баймуратов М. А. – Х.: Одиссей, 2003. – 752 с.
37. Барнашов А. М. Общепризнанные принципы и нормы международного права и их взаимодействие с нормами российского законодательства / А. М. Барнашов // Юрист – международник. – 2003. – №6. – С. 16–23.
38. Береза О. Я. Співвідношення міжнародного й національного права в законодавстві України / О. Я. Береза // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2004. – №4. – С. 15–23.
39. Блавацкий С. М. Дилемма глобализации и государственного суверенитета / С. М. Блавацький // Зеркало недели. – 2002. – №1 (12 января). – С. 4.
40. Богун Л. А. Вхождение в Европейский Союз: опыт для Украины / Богун Л. А. – Р.: Астропринт, 2005. – 40 с.
41. Боден Ж. Шесть трактатов о республике / Жан Боден // История политических и правовых учений. – М.: Наука, 1995. – С. 180.
42. Буренко Н. М. Еволюція політики Європейського Союзу щодо країн Центральної та Східної Європи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пол. наук: спец. 23.00.04 „Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / Натілія Миколаївна Буренко. – Київ, 2004. – 20 с.
43. Бурляй Я. А. Интеграционные процессы в Западном полушарии / Я. А. Бурляй // Международная жизнь. – 2002. – №8. – С. 78–84.
44. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права / Буткевич В. Г. – К.: Вища шк., 1981. – 311 с.
45. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.69 // Міжнародні договори України. – 1997. – Т.1 – С. 6.
46. Вовк Д. О. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні / Д. О. Вовк // Право України. – 2003. – №11. – С. 127–130.
47. Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: [монографія] / За ред. М. О. Баймуратова / Ю. О. Волошин. – К.: Логос, 2010. – 428 с.
48. Вступ до права Європейського Союзу / Р. А. Петрова, А. О. Вакуленко, З. Й. Опейда, Д. Е. Федорчук. – Донецьк: Донецький нац.університет, 2001. – 247 с.
49. Габуев А. Т. Евросоюз обустраивается на постсоветском пространстве [Электронный ресурс] / А. Т. Габуев. – Режим доступа: http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1093941
50. Гаврилов В. В. Основные направления взаимодействия нормативных компонентов международной и национальных правовых систем // В. В. Гаврилов // Право и политика. – 2004. – №11. – С. 80–90.
51. Гаврилов В. В. Теории согласования международных и внутригосударственных правовых норм / В. В. Гаврилов // Государство и право. – 2005. – №12. – С. 61–70.
52. Гаврилюк Р. О. Розвиток теорій суверенітету держави / Р. О. Гаврилюк // Держава і право: збірник наукових праць. Вип. 36. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 114–121.
53. Гладенко О. М. Лісабонський договір ЄС 2007 року як новий етап еволюційного розвитку права Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – №1. – С. 73–77.
54. Гнатовський М. М. Європейський правовий простір: концепція та сучасні проблеми / Гнатовський М.М. – К.: Видавничий дім „Промені”, 2005. – 222 с.
55. Гнатовський М. М. Концепція Європейського правового простору в контексті проблеми Європейської інтеграції / М. М. Гнатовський // Право України. – 2003. – №1. – С. 133–135.
56. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс / Предисловие и редакция А. Ческиса, пер. П. С. Юшкевича. – М.: Соцэкгиз, 1936. – 503 с.
57. Голосніченко Д. І. Поняття повноважень, їх владна природа та походження від суверенітету українського народу / Д. І. Голосніченко // Право України. - 2007. – №2. – С. 123–127.
58. Гринин Л. Е. Национальный суверенитет и процессы глобализации / Л. Е. Гринин // Полис. – 2008. – №1. – С. 123–133.
59. Грицяк І. А. Європейська інтеграція в східноєвропейському та південному напрямах / І. А. Грицяк // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2008. – №1. – С. 5–15.
60. Грицяк І. А. Європейське управління в Договорі про запровадження Конституції для Європи / І. А. Грицяк // Право України. – 2005. – №4. – С. 118–123.
61. Громницкая А., Веселовский А.: „Восточное партнерство” не cоздано для членства в ЕС, но предполагает его возможность [Электронный ресурс] / Алена Громницкая, Андрей Веселовский. – Режим доступа: http://www.profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=540
62. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Гуго Гроций / Пер. с лат. А. Л. Саккетти – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.
63. Гуцель В. Г. Принцип субсидіарності та його роль у реалізації функцій держави (на прикладі країн ЄС) / В. Г. Гуцель // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2005. – №3. – С. 234–242.
64. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року №55-XII // Відомості Верховної Ради України. 1990. – №31. – Ст. 429.
65. Джантаев Х. М. Международные договоры и внутригосударственное (национальное) право: проблемы взаимодействия / Х. М. Джантаев // Юрист-международник. – 2003. – №4. – С. 58–64.
66. Дзюба В. И., Симоненко И. П. Цена „европейских устремлений” Украины [Электронный ресурс] / В. И. Дзюба, И. П. Симоненко. Режим доступа: http://www.ura-inform.com/politics/2008/11/27/evro/
67. Дідікін А. Лісабонськи договір і реформа правової системи Європейського союзу / Антон Дідікін // Юридичний журнал. – 2010. – №1. – С. 42–43.
68. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право / А. І. Дмитрієв, В. І. Муравйов. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 638 с.
69. Дмитрієв А. І., Шепель А. О. Деякі проблеми еволюції міжнародного права / А. І. Дмитрієв, А. О. Шепель // Часопис Київського університету права. – 2003. – №2. – С. 59–64.
70. Добрянський С. П. Хартія основних прав ЄС: причини прийняття та значення / С. П. Добрянський // Право України. – 2002. – №11. – С. 147–150.
71. Довгерт А. С., Калакура В. Я. Синтез іноземного та вітчизняного права / А. С. Довгерт, В. Я. Калакура // Закон і бізнес. – 2000. – №4. – С. 14.
72. Друзенко Г. В. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС: досвід часткового прийняття Acquis communautare без чіткої перспективи членства в союзі / Г. В.Друзенко // Юридичний журнал. – 2005. – №4. – С. 27–36.
73. Еврокомиссия намерена взять в ассоциацию шесть восточных стран [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ura-inform.com/politics/2008/11/25/evrokomissija
74. Европейская интеграция: правовые проблемы (Сб. ст.) / Рос. акад. наук, Инс-т госуд. и права: (ред.колл.: Б. Н. Топорнин и др.) – М. ИГПАН, 1992. – 122 с.
75. Европейская конституция в вопросах и ответах [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_3826000/3826081.stm
76. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека / Л. М. Энтин. – 2-е изд., пересмотр. и доп. – М.: Норма, 2007. – 960 с.
77. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Георг Еллинек. – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004. – 752 с.
78. ЕС уступит Ирландии ради одобрения Лиссабонского договора [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.vesti.ru/doc.html?id=232203&cid=9
79. Європейський Союз: консолідовані договори / За ред. В. І. Муравйова. – К.: Європейська комісія в Україні, 1999. – 206 с.
80. Жадько О. С. Конституція для об’єднаної Європи / Олена Сергіївна Жадько // Юридичний журнал. – 2005. – №9. – С. 56–62.
81. Журавський В. С. Етапи гармонізації законодавства України із Європейським законодавством / В. С. Журавський // Держава і право: збірник наукових праць. Вип.16. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 399–402.
82. Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом: [зб. наук.-практич. матеріалів / наук. ред. В. О. Зайчук]. Вип.4. – К.: Інститут Законодавства Верховної Ради України, 2005. – 200 с.
83. Замятин В. Н. В Европу надо верить. Расширение ЕС ставит Украину в новую ситуацию, – считает Александр Чалый / В. Н. Замятин // День. – 08.02.2003. – №24. – C. 1–4.
84. Запара М. Європейський вибір: рухаємось точно за азимутом (Україна – ЄС) / Марія Запара // Євробюлетень. – 2003. – №3 (20 червня). – С. 10–11.
85. Зеленов Р. Ю. Федерализм и его институциональный аспект в Конституционном Договоре Европейского Союза (проблема разграничения законодательных полномочий) Р. Ю. Зеленов // Юрист-международник. – 2004. – №3. – С. 47–55.
86. Зеркаль О. В., Качка Т. А. Методичні настанови з питань адаптації законодавства України до acquis communautaire / Олена Володимирівна Зеркаль, Тарас Андрійович Качка. – К.: ТОВ „Ніка-Прінт”, 2005. – 128 с.
87. Зимненко Б. Л. Соотношение общепризнанных принципов и норм международного права и российского права / Б. Л. Зимненко // Международное право. – Москва, 2000. – №2. – С. 53–60.
88. Иванец Г. И., Червонюк В. И. Глобализация, государство, право / Г. И. Иванец, В. И. Червонюк // Государство и право. – 2003. – №8. – С. 87–94.
89. Иноземцев В. Л., Кузнецова Е. С. Дилеммы европейской интеграции [Электронный ресурс] / Владислав Леонидович Иноземцев, Екатерина Сергеевна Кузнецова. – Режим доступа: www.atreidis.narod.ru/politiligy/ino-kuz.html.
90. Ирландия сказала „нет” единой Европе: как Брюссель „выплывет” из этой ситуации [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.prime-tass.ru/news/show.asp?id=2588&ct=articles.
91. Калина М. Нормативно-правове регулювання державної євроінтеграційної політики України: сучасний стан та пропозиції з удосконалення / Марина Калина // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2008. – №1. – С. 163–170.
92. Кашкин С. Ю. Лиссабонский договор – новый этап развития права Европейского союза / С. Ю. Кашкин // Государство и право. – 2008. – №9. – С. 59–66.
93. Квашеников Н. Ю. Лиссабонский договор: как меняется Европейский союз [Электронный ресурс] / Н. Ю. Квашеников. – Режим доступа:
http://www.perspektivy.info/oykumena/europe/lissabonskij_dogovor_kak_menajetsa_jevropejskij_sojuz_2009-12-22.htm
94. Клименко Б. М. Суверенитет правового государства / Б. М. Клименко // Московский журнал международного права. – 2000. – №3. – С. 15–22.
95. Коваль В. С. Створення Конституції ЄС: pro et contra / В. С. Коваль // Право України. – 2003. – №2. – С. 145–147.
96. Ковальова О. О. Європейський Союз і країни Центральної та Східної Європи: політичні стратегії інтеграції / Олена Олексіївна Ковальова // Держава і право: збірник наукових праць. Вип.18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 403–410.
97. Ковальова О. О. Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими системами держав-кандидатів на вступ до ЄС / Олена Олексіївна Ковальова // Право України. – 2003. – №9. – С. 138–142.
98. Ковальова О. О. Політико-правові і процедурні питання вступу до Європейського Союзу / Олена Олексіївна Ковальова // Право України. – 2003. – №4. – С. 119–123.
99. Ковальова О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України: [монографія] / Ковальова О. О. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 338 с.
100. Ковальчук В. Б. До питання про державний суверенітет та легітимність державної влади в політико-правовій концепції Ніколло Макіавеллі та Жана Бодена / В. Б. Ковальчук // Держава і право: збірник наукових праць. Вип.35. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. – С. 49–56.
101. Колісник В. П. Національний суверенітет та право націй на самовизначення / В. П. Колісник // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №3. – С. 33–39.
102. Конвенція про правовий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організації, що діють у певних галузях співробітництва від 05.12.1980 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua
103. Кондратенко Ю. Право Європейського Союзу – особлива модель регулювання міждержавних відносин / Юрій Кондратюк // Право України. – 2005. – №7. – С. 130–134.
104. Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1999 – 677 с.
105. Конституция Европейского Союза: Договор, устанавливающий Конституцию для Европы: с комментарием / А. О. Четвериков, С. Ю. Кашкин. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 622 с.
106. Конституція для Європи: конституційні акти Європейського Союзу / Г. Заворотня, Т. Качка, Г. Друзенко. – К.: ЮСТІНІАН, 2008. – 520 с.
107. Конституція об’єднаної Європи / Олена Перегоза // Євробюлетень. – 2002. – Листопад. – С. 8–9.
108. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
109. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – 448 с.
110. Королев М. А. Наднациональность с точки зрения международного права / М. А. Королев // Московский журнал международного права. – 1997. – №2. – С. 3–20.
111. Костенко М. Л., Лавренова Н. В. К вопросу о наднациональности и особенностях права ЕС / М. Л. Костенко, Н. В Лавренова // Европейская интеграция: правове проблемы / Б. Н. Топорнин, А. И. Ковлер, М. М. Славин, И. С. Крылова. – М. – 1992. – С. 41–50.
112. Костюк С. М., Істягіна Н. О. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського союзу: стан, проблеми та перспективи / С. М. Костюк, Н. О. Істягіна // Науковий вісник Дипломатичної академії України при МЗС України. – 2001. – №4 – С. 196–204.
113. Котюк В. О. Поняття і визначення права / В. О. Котюк // Закон і бізнес. – 1998. – №51. – С. 14.
114. Кравчук І. В. Контроль правотворчого процесу з метою адаптації права України до права Європейського союзу / Ірина Вікторівна Кравчук // Право України. – 2005. – №4. – С. 75–77.
115. Кравчук І. В. Реформування інституційного механізму адаптації права України до права ЄС / Ірина Вікторівна Кравчук // Право України. – 2005. – №1. – С. 16–20.
116. Кравчук І. В., Парапан М. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / Ірина Вікторівна Кравчук, Михайло Васильович Парапан. – К.: Видавничий дім „Слово”, 2005. – 320 с.
117. Кремень Т. В. Державний суверенітет у добу глобалізації / Тетяна Василівна Кремень // Політика і час. – 2003. – №10. – С. 36–40.
118. Кузнецова Е. С. Западные концепции государственного суверенитета [Электронный ресурс] / Екатерина Сергеевна Кузнецова. – Режим доступа: http://www.intertrends.ru/eleventh/007.htm
119. Кузнецова Е. С. Суверенитет. Незыблемый и неделимый?: Суверенитет государства может быть ограничен, если оно им злоупотребляет / Екатерина Сергеевна Кузнецова // Международная жизнь. – 2004. – №7/8. – С. 150–167.
120. Лаба О. В. Правовий статус органів Європейського Союзу (теоретико-правові аспекти) / Оксана Василівна Лаба // Держава і право: збірник наукових праць. Вип. 19. – К.: ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – С. 79–86.
121. Левин И. Д. Суверенитет / Левин И. Д. – СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2003. – 373с.
122. Ледях И. А. Хартия основных прав ЕС / Ирина Андреевна Ледях // Государство и право. – 2002. – №1. – С. 51–58.
123. Лейтерман В. Деятельность городов Европейского Союза в совете общин и регионов Европы / Вальтер Лейтерман // Муниципальные и региональные процессы в условиях глобализации и европеизации / Под ред. Витткемпера Г. В. – М.: Книжный дом „Университет”, 2006. – С. 183–190.
124. Лихачев В. Н. Россия и современный мир: международное право как фактор формирования и интеграции государств / В. Н. Лихачев // Независимая газета. – 1998. – 10 сентября. – С. 8.
125. Лісученко Є. С. Поділ компетенції між Європейським Співтовариством та державами-членами ЄС / Є. С. Лісученко // Актуальні аспекти Європейського права в контексті розширення ЄС: наук.-практич. конф. студ., аспірантів, молодих вчених та викладачів, 25 травня 2004 р.: тези допов. – К.: Ін-т міжнародних відносин, 2004. – С. 19–25.
126. Ліщина І. Ю. Сучасний погляд на теорії співвідношення міжнародного та національного права / І. Ю. Ліщина // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. Вип.12. – Одеса, 2001. – С. 401–403.
127. Лиссабонский договор - вопросы и ответы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7142000/7142376.stm
128. Локк Дж. О государственном правлении / Джон Локк // Избранные философские произведения в 2-х томах. – Т.1. – М. – 1960. – 734 с.
129. Лукашук И. И. Внутреннее право государства и соблюдение международного договора / И. И. Лукашук // Юрист-международник. – 2004. – №3. – С. 2–9.
130. Лукашук И. И. Глобализация, государство и право, ХХІ век / Лукашук И. И. – М.: Спарк, 2000. – 279 с.
131. Магновський І. Й. Формування внутрішньодержавного права в умовах інтеграційних правових процесів сучасності / І. Й. Магновський // Право України. – 2005. – №3. – С. 118–121.
132. Майбутнє Європейського Союзу та перспективи європейської інтеграції України: [матеріали міжнар. студ. наук-практич. конф., 12 травня 2006 р.] / В. Г. Лавриненко. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2006. – 90 с.
133. Макаренко О. В. Конституційний порядок надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародних договорів в Україні / О. В. Макаренко// Право України. – 2007. – №6. – С. 78–82.
134. Маланчук П. М. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Маланчук П. М. – Х., 2003. – 486 с.
135. Манделл Р.-А. У европейской валюты огромная потенциальная и хорошая перспектива / Роберт Александр Манделл // Евро. – 2000. – №3. – С. 2–3.
136. Мармазов В. Є. Адаптація законодавства до стандартів ЄС: підсумки п’ятирічного шляху / В. Є. Мармазов // Урядовий кур’єр. – 2003. – 11 грудня. – С. 7.
137. Мармазов В. Є. Принцип Верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини / В. Є. Мармазов // Адвокат. – 2002. – №6. – С. 15–16.
138. Мартиненко П. Ф. Конституція України і міжнародне право: аспекти взаємодії / П. Ф. Мартиненко // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №3. – С. 56–80.
139. Марченко М. Н. Государственный суверенитет: проблемы определения понятия и содержания / М. Н. Марченко // Правоведение. – 2003. – №1. – С. 186–197.
140. Марченко М. Н. Государство и право в условиях глобализации / Марченко М. Н. – М.: Проспект, 2009. – 400 с.
141. Марченко М. Н. Виды источников права Европейского союза. Источники первинного права / М. Н. Марченко // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право, 2009. – №3. – С. 3–15.
142. Медушевский А. Н. Демократия и тирания в новое и новейшее время / А. Н. Медушевский // Вопросы философии. – 1993. – №10. – С. 3–23.
143. Микієвич М. М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та без