МОЛОДІЖНИЙ СЛЕНГ У МОВЛЕННЄВІЙ СТРУКТУРІ м. ХЕРСОНА

Краткое описание

Херсонський державний університет

На правах рукопису

Мартос Світлана Андріївна

УДК 811.161.2’276

МОЛОДІЖНИЙ СЛЕНГ У МОВЛЕННЄВІЙ СТРУКТУРІ м. хЕРСОНА

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Ставицька Леся Олексіївна,
доктор філологічних наук

Херсон — 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.4

ВСТУП..5

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ УРБАНІСТИЧНИХ ФОРМ КОМУНІКАЦІЇ..16
1.1.Місто як об’єкт лінгвістичного дослідження: підходи й напрями..16 1.2.Жаргонні стилі спілкування в системі урбаністичних форм комунікації..23
1.3.Складники мовленнєвої структури міста..30
1.3.1. Мовно-культурні шари міського простору................30
1.3.2. Мовленнєві страти міста..33
1.3.3. Молодіжний сленг як складник мовного побуту міста ...............38
1.4.Соціально-мовна характеристика м. Херсона..49
1.4.1. Етнічні та соціодемографічні показники м. Херсона...51
1.4.2.Соціально-мовна характеристика молодіжного соціуму м.Херсона54
Висновки до розділу 1...57

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ м. ХЕРСОНА.................61
2.1.Мовна картина світу та її відображення в лексико-семантичній системі молодіжного сленгу...61
2.2.Мікротопонімія м. Херсона............................84
2.2.1.Співвідношення офіційних і неофіційних найменувань внутрішньоміських об’єктів..84
2.2.2.Неофіційні найменування міських об’єктів м. Херсона....88
2.3.Взаємодія жаргонів і молодіжного сленгу....96
2.3.1. Кримінальний жаргон..96
2.3.2. Жаргон наркоманів....................106
2.3.3. Шкільний і студентський жаргони...110
2.3.4. Професійно орієнтовані молодіжні жаргони..115
Висновки до розділу 2.124

РОЗДІЛ 3. СЛОВОТВІРНІ ПРОЦЕСИ В МОЛОДІЖНОМУ СЛЕНГУ м.ХЕРСОНА.129
3.1. Словотвірна структура молодіжних сленгізмів129
3.2.Семантична деривація як джерело поповнення словникового складу молодіжного сленгу.136
3.3. Морфологічні способи творення молодіжних сленгізмів.149
3.4. Мовна гра як засіб сленгового словотворення.......................168
Висновки до розділу 3.... 174

ВИСНОВКИ.178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...184

ДОДАТКИ203
Додаток А. Словник регіональних молодіжних сленгізмів м. Херсона.203
Додаток Б. Анкета236

ВСТУП

У вітчизняній лінгвістиці не набули належного розвитку дослідження реального функціонування української мови. Так історично склалося, що в українській культурі мову переважно сприймали не прагматично, як засіб комунікації, а як національний скарб, який необхідно захищати й оберігати. Тому в українському мовознавстві спостерігалася традиція вивчати мову таку, якою вона повинна бути, а не таку, якою вона є насправді. На жаль, на сучасний момент праця «Усне побутове літературне мовлення» (1970) — остання академічна монографія дослідження української розмовної мови.
Відзначимо, що в українській лінгвістиці з середини 60-х років минулого століття лише розпочалося обговорення проблем, пов’язаних з розмежуванням понять літературної і розмовної мови. Так, у загальних рамках української національної усно-розмовної мови виділяли такі страти: а) діалекти; б) наддіалектний мовний шар, тобто мовлення без повного дотримання літературної норми; в) літературно-нормативне мовлення; г) мішаний, або «суржиковий» тип; ґ) мовлення з більшою чи меншою тенденцією до жаргону або з його елементами [190, с. 17].
Остання із зазначених страт української усно-розмовної мови залишалася тривалий час поза увагою вітчизняних учених. Причиною тому була тоталітарна ідеологія, що автоматично виводила із сфери наукового дослідження мовний шар, який фактом свого існування передбачав неоднорідність суспільства, а отже, й існування корпоративних мов з їхньою потенційною опозицією мовному офіціозові, невимушеністю і свободою мовного самовираження особистості. Тому й ставлення філологів до підмов було здебільшого негативним. На таких пуританських засадах практично не могла розвиватися українська жаргонологія. Л.Ставицька називає кілька причин такого ставлення до жаргонної лексики: «1. Виплеканий українською соціолінгвістикою 70-х років постулат про дотримання мовної дисципліни, норм літературного вислову в побуті, що було частиною тоталітарної ідеології з її принциповою монологічністю в соціокультурних, духовних та суто мовних аспектах самовияву особистості. 2. У вживанні жаргонної лексики підсвідомо відчувається щось «незаконне» не тільки з погляду мовної норми, а й з огляду на закріпленість жаргонної лексики за «соціально чужою», іноді юридично протизаконною сферою. 3. Заборонена зона заповітних страхів українця — втратити індивідуальну ідентичність та контроль за мовою з її солов’їністю, — ці слова, сказані Т.Кознарським стосовно стилізованого суржику, можна віднести до проблеми мовної екзистенції жаргону» [174, с. 215].
У 90-і роки ХХ ст. стався «бум» у вивченні жаргонного субстандарту, знижених стилів мови, що зумовлено вибухом цивільних і мовних свобод. Зникло табу не тільки на вживання жаргонно-сленгового лексикону в ЗМІ, художній літературі, а й на вивчення різнотипних жаргонних субсистем. У річищі зацікавлення науково-теоретичними, практично-прикладними аспектами нової науки — жаргонології — терміни «жаргон», «сленг» поволі почали втрачати пейоративно-зневажливі конотації.
Еволюція сучасного лінгвістичного знання пов’язана з переходом «від лінгвістичної монархії до демократії, від мови витонченої словесності до повсякденного мовлення, від відшліфованих форм до мовленнєвої стихії — до мови, зануреної у життя» [5, с. 87]. Сучасний лінгвіст не може не розуміти важливості вивчення мови в режимі реального часу й безперестанного спостереження, причому вивчати без презумпції засудження й категоричного відторгнення, адже, як зазначає В.Мокієнко в передмові до БСРЖ, «з часом скаламучені води заспокоюються, каламуть осідає на дно або її відносить у безкрайній мовний океан, а живильна свобода залишається очисною течією в мовній системі» [122, с. 3].
Актуальним і принципово важливим питанням української жаргонології є ступінь «українськості» жаргонних субкодів у їх соціокомунікативному та функціональному аспектах [171, с. 65]. Дійсно, кальок, суржику, російських вкраплень у сучасному українському жаргоновживанні аж занадто. Тому почасти складається уявлення про суто російський характер жаргонного слововживання, конкурентну неспроможність української мови в розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати іронічні сучасні стилі спілкування. Проте генетичні першовитоки українського жаргону — арготичні системи — припадають ще на ХІХ століття. О.Горбач у монографії «Арго на Україні», написаної ним у німецькій еміграції, аналізує арго українських лірників, ремісників, лаборів, жебраків, бурсацько-семінарське арго тощо [40]. Починаючи з ХІХ ст., в Україні витворюються потужні арготичні системи, для яких українська мова й окремі її арго (лірницьке, жебрацьке) служать субстратом або провідником для запозичення з інших мов (насамперед польської, німецької) [17, с. 197].
За словами О.Горбача[1], «що численніша й суспільно-вагоміша «аргомовна» якась група, тим триваліші й поширеніші і за позаарготичнім середовищі її арготизми. ... Скупчення їх мовців-носіїв по великих містах (у нас: Одеса, Київ, Харків, Львів) дало підставу витворенню міського сленгу, який став розрізнювати назверх у мові (велико)-міських «досвідчених бувальців» від неознайомлених із ним «селюхів»» [40, с. 239]. До таких арготичних систем автор відносить матроське й вояцьке арго, проступницько-вуличницьке, бурсацько-школярське й студентське. Учений вказує, що «у час, коли виникали названі арготичні системи, наші землі перебували в складі різних держав. То й відповідно до того ті арготичні системи, що посиленіше розвивалися в ХІХ ХХ ст. (проступницько-вуличницькі, школярські та міський сленг), різняться поміж собою й пов’язані з арго мов тих державних організмів, куди тоді політично належали. Так поставали осередньо-східні арготично-сленгові системи Києва-Одеси-Харкова, пов’язані з арго-сленгом Петербурга-Москви-Ростова, західні Львова — пов’язані з арго-сленгом Кракова-Варшави, Черновець — з елементами румунського, а Закарпаття — з мадярськими (і меншою мірою — чеським)» [40, с. 239240]. Отже, формування українських арготичних систем цього періоду пов’язане з входженням у минулому різних частин України до різних держав, а тому південні та східні сленгові системи продукувалися під впливом російської мови. Але це не були суто російські арготично-сленгові системи, бо «довкільні наші говірки насичували цей сленг своїми вульгаризмами та метафорично й метонімічно переосмисленими виразами» [40, с. 240]. Зокрема, засобами й джерелами творення східноукраїнського вуличницько-проступницького арго О.Горбач називає метафоричні переосмислення, емоційні відгукові утворення, суфіксальні перекручення (відмінні від російських відповідників) і обов’язково з якоюсь гумористичною асоціацією до іншого слова з таким суфіксом [40, с. 240]. Дослідник наводить зразки школярського жаргону 30-х років ХХ ст. Харкова, Полтави, Чернігова, Донецька, Перемишля, Львова, Тернополя, Станіслава, Дрогобича, Кременця, Ужгорода, Чернівців. О.Горбач виділяє і студентське арго: «Свої окремі арготизми створило в нас і студентське середовище: від школярських вони різняться всього лиш там, де мова про окремі поняття, невідомі в середньошкільному довкіллі. Осередками, де такі власні вирази виникали, було головно — студентські гуртожитки і корпорації» [40, с. 157]. Автор, перераховуючи міста України, де були відкриті вищі навчальні заклади (у тому числі Херсон, Миколаїв), припускає, що по всіх таких осередках, напевно, виникали власні студентські арготизми, але про це можна лише здогадуватися, бо систематично їх ніхто не описував; вони інколи засвідчені припадком у різних спогадах [40, с. 158]. Серед південних українських міст у плані фіксації субстандартної лексики того часу певною мірою «пощастило» лише Одесі. Аналізуючи одеський школярський жаргон, О.Горбач посилається на працю В.Стратена «Арго й арготизми». Побут одеських безпритульних і лексичний склад вуличницького арго Одеси відтворені в оповіданні «Вуркагани» І.Микитенка. Традицію фіксації розмовного мовлення Одеси продовжує словник О.Стецюченка [175].
Проблему мовного побуту українського міста було порушено у зв’язку з утвердженням української мови як державної. Структурований і належним чином розвинений мовний побут міста — важливий чинник існування етносу. Тому не випадково проблему мови міста так чи інакше спроектовано на парадигму комунікативної потужності української мови, без чого немислиме утвердження її як державної.
Сучасна мовна ситуація в Україні кардинально відмінна від ситуації початку минулого століття. Сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але «у великих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне побутування живих форм розмовного мовлення. ... якщо на початку минулого століття перед українським суспільством стояло завдання виплекати оранжерейну рослину, то тепер корінь мовних проблем полягає у потребі відновити природні стихійні форми існування мови» [110, с. 25].
Неповнота побутування живих форм усного мовлення — соціолектів, сленгів, арго — в українських містах належить до найзагрозливіших для майбутнього української мови явищ. Аналізуючи стан і статус української мови в першій половині ХХ ст., Ю.Шевельов акцентував на фактах недорозвиненості урбаністичних форм комунікації як ознаці ненормального стану, у якому перебувала українська мова. У праці «Так нас навчали правильних проізношеній» учений стверджує: «Міський сленг, відмінний від російського (за винятком звичайних фонетичних субстанцій), фактично не існує в сучасній українській мові. Сленг здебільшого не включається до радянських словників, але для української мови доволі численні приклади можуть бути виявлені в деяких творах красного письменства» [218, с. 275]. На думку Ю.Шевельова, відсутність власного міського сленгу і спричинила широке побутування в Україні суржику [218, с. 276]. Нестачу міських сленгізмів інтелігенція частково компенсувала тим, що вкраплювала в розмовну мову російські слова й вирази, надаючи їм іронічного відтінку [218, с. 382]. Учений справедливо відзначав: «... міський сленг належить до найактивніших прошарків сучасних мов і має найвищі шанси вижити, якщо брати його en masse, а не говорити про окремі слова. ...брак цього шару в сучасній мові ставить під сумнів майбутнє цієї мови. ...міський сленг націлений у майбуття мови, прогнози щодо суржику мали б бути протилежного характеру» [218, с. 276]. Отже, Ю.Шевельов стверджує, що міський сленг — явище прогресивне на відміну від суржику. Атрибут міський у словосполуці міський сленг указує на те, що сленг є ознакою насамперед мовного побуту міста.
На необхідності плекання повноцінного мовного побуту в українській столиці й перетворення Києва на столицю української мови наголошує О.Ткаченко: «Треба, щоб у Києві український увійшов у моду, а вже ця столична мода, як все столичне, почне стрімко розповсюджуватися і в регіональних провінційних центрах» [188]. Погоджуючись з думкою вченого, зазначимо, що не слід принижувати ролі регіональних провінційних центрів у відродженні української мови. Конкретизуючи поняття моди на українську мову як таку, відзначимо, що міський сленг, який включає жаргонізовану розмовну мову, обов’язково певною мірою цю моду буде формувати [171, с. 65].
При неповноцінному функціонуванні українського слова в суспільному житті головною формою літературної мови стає писемна. Життя ж розмаїтих усних різновидів міського мовлення паралізоване. Відтак українська мова застигає у фіксованій писемній формі, що блокує рух, розвиток мови. Не підтримана щоденною реалізацією в усному спілкуванні, мова дедалі більше «мумізується», замикається сама в собі, втрачає здатність реагувати на живу реальність. Адже «всі різновиди фамільярного усномовного спілкування, не закуті в застиглий писемно-нормативний канон, — це своєрідні мовні лабораторії, в яких відбувається постійний рух, стихійний розвиток мови» [111, с. 9697]. Безперечно, якщо комунікація протікає в офіційно-діловому річищі, то слід уникати немотивованого вживання жаргонізмів, діалектизмів, просторозмовних слів тощо. Проте мовленнєва практика не завжди може відповідати цій вимозі, надто суворе дотримання її призвело б «до відриву загальнолітературної мови від інших субкодів як джерел її поповнення, вона втратила б життєвість» [140, с. 26].
Наявні елементи українського сленгу повинні фіксуватися, інтерпретуватися, аби потім найбільш вартісний лексичний матеріал міг увійти до культурного континууму українського мовного існування. Тільки за таких обставин можна сподіватися, що відбудеться зворотний процес: « соціум побачить себе у дзеркалі своєї ж мови (часто вже літературно обробленої, естетизованої) і заговорить цією мовою впевненіше, голосніше» [169, с. 17]. У царині української жаргонології сьогодні працюють Л.Бакуменко, В.Балабін, А.Березовенко, Г.Врублевська, Н.Дзюбишина-Мельник, Т.Ілик, Л.Масенко, Ю.Мосенкіс, С.Пиркало, Л.Ставицька, О.Фурса, Н.Шовгун, І.Щур та інші.
Важливою проблемою є формування українського мовного обличчя в містах України, а також вивчення відповідного національно-специфічного лексико-фразеологічного ряду. «І сленг, і жаргони необхідні для повноцінного життя кожної мови. Потрібно лише, щоб сленг і жаргони формувалися в межах своєї мови» [111, с. 103].
Незважаючи на російське мовне обличчя багатьох міст України, у тому числі південних, шар російської мови й культури насправді у структурі лінгвоментальності українців дуже тонкий, під ним залягає величезний масив українського мовомислення, генетичного коду мови [171, с. 66]. У спонтанному, малоконтрольованому мовленні жаргонна лексика зазнає семантичних, морфологічних, словотвірних модифікацій, що знаменують асиміляцію запозиченої жаргонної лексики системою української мови. Матеріал КСЖЛ свідчить, що потужним джерелом поповнення розгалужених жаргонних синонімічних рядів є українська розмовна лексика. Нині спостерігаємо формування українського сленгу за рахунок загальновживаної, у тому числі з національно-культурним компонентом, застарілої, питомої розмовної або рідковживаної лексики, діалектизмів тощо. Для тих, хто сформувався в російськомовному оточенні, вона своїм незвичним звучанням, тобто гумористичною експресією задовольняє потреби жаргонної комунікації. Л.Ставицька стверджує, що «в умовах російськомовної жаргонної комунікації питома українська лексика може конкурувати функціонально з російським лексичним рядом або й витіснити його на периферію, функціонувати в російськомовній комунікації» [171, с. 67].
Природна людська дотепність і почуття гумору не можуть не продукувати сленгу в невимушеній розмовній комунікації, байдуже, про який етнос ідеться [169, с. 17]. Загалом і сама «українська російська мова» може претендувати на лексикографічне осмислення [169, с. 15]. Бо, як справедливо зауважив О.Ткаченко, «ці риси, особливо у великих містах, зумовлені значною мірою їхнім зросійщенням. Але все одно це специфічно українські риси» [187, с. 258].
Гострий брак у лінгвоукраїністиці досліджень мовного побуту українських міст, регіональних різновидів жаргонних підсистем, серед яких чільне місце посідає МС, зумовлює актуальність дисертаційного дослідження.
Метою роботи є дослідження молодіжного соціолекту як структурного складника сленгу м. Херсона.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
· обґрунтувати поняття «молодіжний сленг» під кутом зору місця даного соціолекту в мовленнєвій структурі міста;
· виявити вокабуляр сленгізмів, уживаних молоддю м. Херсона, визначивши в ньому специфічно регіональні одиниці;
· визначити фрагменти мовної картини світу досліджуваної молодіжної субмови;
· проаналізувати неофіційні найменування внутрішньоміських об’єктів м. Херсона;
· установити основні способи творення ХМС;
· дослідити взаємодію молодіжного соціолекту з іншими субстандартними системами урбаністичного мовного простору м. Херсона;
· простежити процеси формування власне українського МС в умовах асиметричної двомовності;
· представити досліджуваний лексичний матеріал у вигляді словника регіональних молодіжних сленгізмів м. Херсона.
Об’єкт дослідження: жаргоно- і сленговживання молоді й мешканців інших вікових груп у мовленнєвій структурі м. Херсона.
Предметом дослідження є лексичні й фразеологічні сленгові одиниці, співвіднесені з різнотипними жаргонними субкодами, інтегрованими в ХМС, які функціонують у сучасній усно-розмовній мові херсонської молоді та інших вікових груп.
Джерела дослідження. Основною джерельною базою дослідження слугували матеріали анкетування різних соціальних груп молоді м. Херсона віком від 14 до 27 років. До анкетування були залучені студенти І, ІV курсів інституту філології та журналістики Херсонського державного університету (85 осіб); студенти І, ІІІ, V курсів інституту природознавства Херсонського державного університету (53 особи); студенти І, V курсів факультету міжнародних економічних відносин Херсонського національного технічного університету (45 осіб); студенти ІІ, V курсів факультету економічної кібернетики Херсонського національного технічного університету (67 осіб); учні 8-11 класів Херсонського обласного ліцею (76 осіб); учні 8-11 класів Херсонської загальноосвітньої школи № 55 (54 особи); інші соціальні прошарки міської молоді (243 особи). Для аналізу залучалися записи усного розмовного спонтанного мовлення в різнотипних комунікативних ситуаціях та соціальних сферах, мова регіональних ЗМІ, реклами. Фактичний матеріал збирався впродовж восьми років (з 1998 по 2005 р.), був звірений за словниками БСРЖ і КСЖЛ. Лексеми, які не зафіксовані цими жаргонними словниками, увійшли до «Словника регіональних молодіжних сленгізмів м. Херсона», вокабуляр якого охоплює також семантичні, фонетичні, словотвірні варіанти вже лексикографічно зафіксованого жаргонного лексикону. Дисертаційна робота виконана на основі укладеного словника.
Методика дослідження. Методологічною основою дисертації є атропоцентричний підхід до мови, положення про взаємозв’язок змісту мовної номінації з прагматикою мовленнєвої діяльності особистості. Мета й завдання дослідження зумовили використання таких методів аналізу, як описовий, дефініційний, елементи порівняльно-зіставного аналізу. Значну частину результатів було отримано за допомогою соціолінгвістичних методів усного опитування, анкетування, безпосереднього і включеного спостереження.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено лексико-семантичний, словотвірний, структурний аналіз ХМС, описано його системну організацію й походження, репрезентовано оригінальну сленгову субсистему ХМС у співвіднесенні з загальноукраїнським МС, простежено специфіку формування українського сленгу в російськомовному комунікативному просторі, запропоновано підхід до вивчення регіонального молодіжного соціолекту.
Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленому обґрунтуванні низки соціолінгвістичних понять: «молодіжний сленг» як складник мовленнєвої структури міста, «мова міста», «урбаністичні форми комунікації», «міський сленг» та ін.; виявленні діалектики співвідношення універсального та регіонально специфічного в семантиці, словотворі сленгових одиниць; у роботі простежено закономірності еволюції сленгового вокабуляру та набуття ним національно-специфічних етномовних рис.
Матеріали й результати дисертації можуть знайти практичне застосування у викладанні курсів «Сучасна українська літературна мова», «Загальне мовознавство», «Практична стилістика», «Соціолінгвістика», «Українська діалектологія» та ін. Представлений словник сленгізмів може бути використаний в українській лексикографії для укладання словників жаргонної, розмовної, ненормативної лексики української мови.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження узгоджена з науковим напрямом і плановою темою кафедри української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету «Актуальні проблеми лексики і граматики». Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 22 червня 2000 р.).
Апробація результатів дослідження. Робота апробована на Міжнародних наукових конференціях: «Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні» (Херсон, 2001), «Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології» (Харків, 2004), «Міжкультурні комунікації: традиції і нові парадигми» (Алушта, 2005), та Всеукраїнських наукових конференціях: «Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку» (Херсон, 2001), «Актуальні проблеми дескриптивної лінгвістики» (Херсон, 2003), «Комунікативна лінгвістика: теоретичний і прагматичний аспекти» (Херсон, 2005). Дослідження обговорено на засіданні кафедри української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в дев’яти статтях, надрукованих у фахових виданнях України.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 позиції), переліку умовних скорочень, двох додатків. Додаток А «Словник регіональних молодіжних сленгізмів м. Херсона» містить понад 1500 одиниць і фразеосполук, додаток Б — зразки анкет (загальномолодіжний сленг, школярсько-студентський соціолект, мікротопонімія міста). Загальний обсяг дисертаційного дослідження — 244 сторінки, з яких 183 сторінки основного тексту.

[1] Збережено правопис автора.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У мовленнєвій структурі міста виділено компонент, який відображає вікову стратифікацію міського населення — молодіжний сленг. Носіями його є соціально різнотипні (школярі, студенти, робітники, службовці тощо) міські жителі віком від 14 до 27 років. Молодіжний соціолект структурують загальномолодіжний жаргон, спеціалізовані молодіжні жаргони (передусім шкільний і студентський), кримінальний жаргон, жаргон наркоманів, різні професійні соціолекти (армійський, музичний, комп’ютерний тощо). Кожен з названих складників є окремою мовною підсистемою, але в умовах міського мовного побуту вони тісно переплітаються і взаємодіють між собою. МС виступає посередником, який пов’язує окремі, позначені мовною новизною, соціолекти із зниженою розмовною мовою інших вікових груп населення, відповідним чином формуючи сленг міста.
Узявши за основу ступінь уживаності сленгових одиниць міською молоддю (а також людьми середнього й старшого віку) виділяємо в межах МС чотири групи: 1. Сленгові одиниці, уживані більшістю молодих людей. Представники середнього і старшого покоління міста їх не розуміють і не вживають. 2. Сленгізми, створені в молодіжному середовищі, але вживані не всією молоддю, бо вони неактуальні для багатьох молодих людей. Містяни середнього й старшого покоління (як і в попередній групі) кваліфікують цю лексику як молодіжну. 3. Одиниці двох типів: а) соціолектизми переважно молодіжних жаргонів (МУЗ, НАРК, АРМ). Ці лексеми вживані не всією молоддю, але водночас їх розуміють і вживають містяни середнього й старшого покоління; б) сленгові лексеми, однаковою мірою вживані більшістю людей молодого й середнього віку, меншою — людьми старшого віку. 4. Одиниці професійних жаргонів, КЖ та інших субстандартних систем, відомі лише тим молодим людям (також представникам середнього й старшого віку), які безпосередньо мають відношення до сфер функціонування цих соціолектів.
Молодіжний сленг — другорядна, функціонально додаткова форма існування мови, що характеризується специфічним набором лексико-фразеологічних засобів, їх значною динамікою; наявністю способів (прийомів) творення сленгізмів, стилістичною заниженістю й виступає засобом внутрішньогрупового спілкування молоді.
2. У центрі лексичної системи молодіжного соціолекту перебуває людина в сукупності таких ознак, як зовнішність, частини тіла, органи, фізіологія, рід діяльності, соціальний стан, національність, одяг, взуття тощо. Найбільш розробленими ЛСП у ХМС є позначення-характеристики особи в різнотипних аспектах внутрішніх якостей та зв’язку із зовнішнім світом: 1) родинні стосунки; 2) соціальні характеристики; 3) інтелектуальні особливості; 4) морально-етичні характеристики. Найчастіше характеристики особи демонструють семантичну та оцінну дифузність сленгового слова.
Субмова молоді нараховує значну велику кількість слів і висловів, які деталізують і предметно-речовий світ, інтереси її носіїв, і особливості взаємин, дій і станів людей у повсякденній поведінці. Дружба й зрадництво, боягузтво й відвага в бійці, страх і жорстокість, набридла робота й бажаний, повний задоволення відпочинок — усе це актуально для міської молоді, активно пізнано нею, а отже, і представлено в мовній картині світу.
Детально розроблені також такі ЛСП, у яких представлені назви фізичних дій людини, а також характеристики мовної поведінки, психічних станів, інтелектуальних дій. Часто одне поняття марковане розгалуженим аналого-синонімічним рядом, у якому синоніми не передають відтінків поняття, не відрізняються істотно експресивною якістю, а різняться лише власне способом подання того або іншого поняття.
3. Мікротопонімію сучасного міста формують назви районів, вулиць, площ, парків, скверів, магазинів, побутових і навчальних закладів, підприємств, кінотеатрів, театрів, кафе, ресторанів, окремих житлових будинків і т.п. Що більше місто, то ширше коло цих реалій. Устрій 350-тисячного м. Херсона представлений різноманіттям об’єктів, кожен із яких здебільшого має два варіанти найменувань — офіційний і неофіційний. Неофіційні мікротопоніми відрізняються від офіційних більшим розмаїттям і значним ступенем індивідуалізації, чим і зумовлена характерна особливість неофіційних найменувань — їх варіативність: нерідко назва одиного й того ж об’єкта має цілий синонімічний ряд неофіційних номенів. Неофіційні найменування урбаністичного простору за своєю природою соціально різнотипні, вони віддзеркалюють мовні уподобання різних соціокультурних прошарків міста. Найменування, що функціонують у міському сленгу, розрізняються ступенем поширення в мовному урбаністичному просторі м. Херсона. Виникнення мікротопонімів, особливо в середовищі молоді, зумовлено настановою на мовну гру — своєрідне обігруванням форми імені.
4. МС взаємодіє з іншими міськими жаргонними субкодами.
Кримінальні жаргонізми міська молодь запозичує 1) без зміни семантики (насамперед, це назви предметів і дій, віднесені до загальнопобутової лексики, не пов’язані з антигромадською діяльністю людини); 2) зі зміною семантики (нейтралізація сем, пов’язаних зі злочинною діяльністю). У ХМС окрему групу становлять номени, переважно з новим значенням, які виникли внаслідок словозмінних чи словотвірних трансформацій кримінальних жаргонізмів.
Жаргонізми наркоманів, потрапляючи в молодіжну субмову, зазнають метафоричного переосмислення й набувають семантичного узагальнення, не прив’язаного до якого-небудь смислового діапазону. Запозичені переважно слова, які називають відчуття й стани. На сучасному етапі спостерігаємо активний перехід одиниць НАРК у ЛСП 'пияцтво' і 'паління' у структурі ХМС.
Важливими підсистемами молодіжної субмови є ШК і СТУД. Школярсько-студентський соціум володіє загальномолодіжним жаргоном, але водночас тут виділена власна предметна галузь — навчання. Актуальними ЛСП у жаргонному слововживанні міської молоді, яка навчається, є: найменування осіб (посадові особи у сфері освіти, викладачі-предметники, особи за характерною ознакою, а також назви, що вказують на статус учня/студента, професійне спрямування); навчальних дисциплін; навчальних закладів; оцінок; приміщень у навчальному закладі; видів навчальної діяльності; предметів, пов’язаних з навчанням; дій, процесів.
Серед професійно орієнтованих субсистем найбільш помітний вплив на ХМС мають армійський, музичний, комп’ютерний жаргони, жаргон торгівців і бізнесменів, автомобілістів. У СТУД і ШК м. Херсона найменування студентів/учнів молодших курсів/класів і старших (випускників) співвіднесені тільки з одиницями армійської субмови на позначення диференціації солдатів залежно від строку служби. Особливості музичної дії та її спрямованість на масового споживача роблять популярними жаргонізми музикантів, окремі з яких, проникаючи в міський сленг, стають загальновідомими. Процес заробляння грошей у свідомості молодої людини здебільшого не пов’язаний з фізичною працею, основну увагу акцентовано на фінансових відносинах, купівлі-продажу, чим і зумовлене проникнення жаргонізмів торгівців і бізнесменів у ХМС. Комп’ютери стають невід’ємним атрибутом робочого або навчального місця, ефективним способом спілкування й отримання оперативної інформації, формою дозвілля, що й активізує формування комп’ютерного жаргону і проникнення його одиниць у молодіжний і міський сленг. Слова й вислови професійного жаргону водіїв автомобілів поширені в масовому мовленні завдяки особливій мобільності носіїв цієї підмови, популярності їх професії або масовим захоплення їздою на автомобілі.
5. Семантична деривація поповнює словниковий склад МС. Метафоричність у процесі формування ХМС є одним з основних методів мовної творчості. Метонімія (порівняно з метафорою) непродуктивна у ХМС. Ономастична база антономазії ХМС — антропоніми й топоніми.
Традиційні морфологічні способи творення — афіксація, усічення основи, словоскладання, абревіація — відзначаються продуктивністю у ХМС. Репертуар суфіксів, приєднаних у ХМС до твірних основ (і літературних, і жаргонних) розмаїтий: нормативні літературні, просторозмовні, стилістично марковані, демінутивні, узуальні. На відміну від сленгових іменників і прикметників, у яких основним формантом творення є суфікс, дієслова-сленгізми відзначені різноманітнішою афіксацією (префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-постфіксальний способи творення). Способом усічення основи у ХМС утворені лише іменники, найпоширеніша апокопа. Компоненти складних іменників-сленгізмів — літературні, жаргонні, іншомовні основи. Особливість абревіації МС у тому, що статусу складноскорочених слів набувають загальновживані слова. Широко розповсюджена у ХМС деабревіація, яка межує з мовною грою.
Мовна гра постає структуротворчим чинником МС, у її основі — фонетична мімікрія, контамінація, фонетичні деформації слова.
6. МС — динамічна за своєю природою субсистема, яка варіюється залежно від певних етномовних та культурних особливостей регіону. Носії ХМС знають і вживають одиниці загальножаргонної лексики. Водночас виділена лексична група власне херсонських молодіжних сленгізмів, на основі якої укладений «Словник регіональних молодіжних сленгізмів м. Херсона». Матеріал словника охоплює фонетичні й словотвірні варіанти, репрезентує семантичну дифузність та рухливість молодіжного сленгового вокабуляра. Синонімічні ряди ХМС включають одиниці БСРЖ, лексеми КСЖЛ, регіональні молодіжні сленгізми м. Херсона. Можливо, якісь одиниці ХМС згодом поповнять склад загальноукраїнської жаргонної лексики. Варто наголосити на тому, що укладений словник фіксує сленгову лексику «тут і тепер», а майбутнє сформує нові реалії, поняття й відповідно новий жаргонний ряд. У лінгвістичній літературі справедливо відзначено, що носії МС прагнуть до постійного оновлення жаргонної лексики, особливо найуживанішої, що пов’язане зі швидкою втратою експресивності таких одиниць. Наші спостереження над ХМС свідчать як про бажання молоді до зміни лексичного складу МС, так і про тяжіння до певної стабільності, яка видається парадоксальною для сленгу.
7. В умовах масової асиметричної двомовності лексика є тим рівнем, на якому найвиразніше виявлена негативна інтерференція, тобто суміш елементів лексичних систем української й російської мов. Таке явище спостерігаємо й у жаргонно-сленговій підсистемі. Характер функціонування регіональної жаргонної лексики обумовлений мовною ситуацією у м. Херсоні: багатонаціональністю міського населення й історично зумовленим впливом російської мови. Значна частина одиниць ХМС запозичена з російської мови. Однак це не лише пряме копіювання російської жаргонної системи, бо молодь м. Херсона вносить власні корективи в семантику запозиченого сленгізму, одиниця набуває оригінального, відмінного від російського, значення, або розвиває значення на іншій семній основі. Окремі елементи пристосування до української мовної системи спостережено й у фонетичній зміні російських жаргонізмів. Формування власне українського МС яскраво демонструють словотвірні процеси в ньому, активізувався власне український словотвір, відбувається актуалізація питомих словотвірних моделей на базі різнотипних морфемних основ. Продуктивним способом творення одиниць ХМС є семантична трансформація лексичних одиниць української літературної мови, просторозмовної мови, у тому числі власне українського походження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С. 4854.
2. Арапов М.В. Сленг // Большой энциклопедический словарь. Языкознание. М.: Большая рос. энцикл., 1998. С. 461.
3. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. М.: Наука, 1959. 351 с.
4. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 533.
5. Арутюнова Н.Д. Стиль Достоевского в рамке русской картины мира // Поэтика. Стилистика. Язык и культура. Памяти Т.Г. Винокур. М.: Наука, 1996. С. 6091.
6. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
7. Бакуменко Л. До історії становлення і розвитку терміну «жаргон» // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород: Ужгород. нац. ун-т, 2000. Вип. 3. С. 258263.
8. Бакуменко Л. Про традиції і розвиток жаргону в Україні // Рід. край. 2002. №2 (7). С. 4043.
9. Балабін В.В. Загальна характеристика, склад і функції сучасного українського військового сленгу // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2001. №5. С.1115.
10. Балабін В.В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.16. К., 2002. 308 с.
11. Балабін В.В. Український військовий сленг: міф чи реальність? // Система військової освіти як школа виховання української військової інтелігенції. К.: КВІУЗ, 2001. Ч. 1. С. 105109.
12. Баранов А.Н. Очерк когнитивной теории метафор // Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора: Материалы к словарю. М.: Изд-во ИРЯ АН СССР, 1991. С. 184192.
13. Батюкова Н.В. О соотношении студенческого жаргона и городского просторечия // Живое слово в русской речи Прикамья. Пермь: ПГУ,1989. С. 8995.
14. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика: Учебник для вузов. М.: Рос. гос. гум. ун-т, 2001. 439 с.
15. Белова В. Язык одесситов как объект филологического исследования // АиФ. 1998. № 36 (сентябрь). С. 15.
16. Беляева Т.М., Хомяков В.А. Нестандартная лексика английского языка. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. 136 с.
17. Березовенко А. Кримінальне арго в Україні // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конгр. україністів. К.: Пульсари, 2002. С. 197201.
18. Березовенко А.В. Некоторые способы образования неологизмов в молодежном сленге современного болгарского языка // Вісн. Київ. ун-ту: Літературознавство. Мовознавство. К.: Вища шк., 1989. Вип. 31. С. 5660.
19. Бесага Р.В. Нестандартизовані елементи в українській літературній мові: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01/ Ужгород. держ. ун-т. Ужгород, 1996. 23 с.
20. Бондалетов В.Д. Иноязычная лексика в русских арго: Учеб. пособие к спецкурсу. Куйбышев: КПГУ, 1990. 118 с.
21. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1987. 160 с.
22. Бондалетов В.Д. Типология и генезис русских арго. Рязань: Изд-во Рязанского ГПИ, 1987. 82 с.
23. Борисова Е.Г. О некоторых закономерностях современного молодежного жаргона // Рус. яз. в шк. 1981. № 3. С. 8387.
24. Борисова-Лукашанец Е.Г. О лексике современного молодежного жаргона (англоязычные заимствования в студенческом сленге 6070-х годов) // Литературная норма в лексике и фразеологии. М.: Наука, 1983. С. 104120.
25. Бурда Т.М. Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м. Києва): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 2002. 22 с.
26. Быков В. Жаргоноиды и жаргонизмы в речи русскоязычного населения // Русистика. Берлин, 1994. № 12. С. 8595.
27. Быков В. Проблемы словаря русского воровского интержаргона («Русской фени») // Быков В. Русская феня. Словарь современного интержарго­на ассоциальных элементов. Смоленск: Транс-Имаком, 1994. 222 с.
28. Валеева Н.Т. О деархаизирующей функции жаргонного словообразования в современном русском языке // Агрессия в языке и речи. М.: Рос. гос. гум. ун-т, 2004. С. 165173.
29. Вебер А. Рост городов в ХIХ столетии / Пер. с англ. А. Котельникова. СПб., 1903. 464 с.
30. Виденов М. Софийският език: Книга за всеки столичанин. София: Унив. изд-во «Св. Климент Охридски», 1993. 245 с.
31. Винник В.О. Опрацювання лексики обмеженого вживання у словнику української мови // Слово і фразеологізм у словнику. К.: Наук. думка, 1980. С. 185202.
32. Волкова Н.А. О специфике молодежного жаргона в условиях близкородственного взаимодействия // Проблеми міжпредметних зв’язків в умовах білінгвізму: Матеріали Всесоюз. наук.-метод. конф. Дрогобич: Дрогобицький держ. пед. ун-т ім. І. Франка, 1990. С. 108109.
33. Волкова Н.В. Имя собственное и его производные в структуре молодежной жаргонной лексики и фразеологии // Вестн. Львов. ун-та. Серия «Филология». Львов, 1990. Вып. 21. С. 6772.
34. Врублевська Г.Й. Деякі шляхи поповнення лексичного фонду молодіжного жаргону // Система і структура східнослов’янських мов. К.: Знання, 2002. С. 157160.
35. Врублевська Г.Й. Лінгвокреативні процеси формування молодіжного жаргону // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. 2004. №14. С. 186187.
36. Высоцкий С.С. О московском народном говоре // Городское просторечие (проблемы изучения). М.: Наука, 1984. С. 2237.
37. Гальперин И.Р. О термине «сленг» // Вопр. языкознания. 1956. № 6. С. 107114.
38. Гасюк О. Сленг у молодіжному середовищі // Слово і суспільство. К.: Київ. нац. ун-тім. Т.Шевченка, 2000. Ч. 1. С. 145146.
39. Гельгардт Р.Р. О литературном языке в географической проекции // Вопр. языкознания. 1959. № 3. С. 95101.
40. Горбач О. Арго на Україні: Зібрані ст. Мюнхен, 1993. 359 с.
41. Грачев М.А. Арготизмы в молодежном жаргоне // Рус. яз. в шк. 1996. № 1. С. 7885.
42. Грачев М.А. О конспиративной функции арго // Речь города: Материалы Всерос. межвуз. науч. конф. Омск: ОмГПУ, 1995. Ч. 2. С. 3336.
43. Гриценко П.Ю. Український діалектний фонофонд. К., 2004. 173 с.
44. Гусева Л.Г., Манион Я.Г. Локальный социально-возрастной жаргон // Живая речь уральского города. Свердловск: УрГУ, 1988. С. 96103.
45. Гуц Е.Н. Ненормативная лексика в речи современного городского подростка (в свете концепции языковой личности): Дис. канд. филол. наук: 10.02.01. Омск, 1995. 304 с.
46. Давидова В. Субстандартна лексика як засіб соціальної характеристики особистості // Пам’ять століть. 1998. № 6. С. 8386.
47. Дейнега В.Г. Способи словотвору молодіжного сленгу // Вісн. Київ. нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова. К., 2002. Вип. 2 С. 35.
48. Демченко В. Мовна ситуація на Півдні України: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01/ Дніпропетров. держ. ун-т. Д., 1996. 16 с.
49. Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: Монографія. Херсон: Айлант, 2001. 210 с.
50. Дзендзелівський Й.О. Українська соціальна діалектологія // Українське і слов’янське мовознавство. Л.: Наук. т-во ім. Т. Шевченка, 1996. С. 245359.
51. Дзендзелівський Й.О. Український бурсацько-семінарський жаргон середини ХІХ ст. На матеріалах повісті Люборацькі” А.Свидницького // Українське і слов’янське мовознавство. Л.: Наук. т-во ім. Т. Шевченка, 1996. С. 353359.
52. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Сучасний жаргон і сучасне розмовне мовлення // Наукові записки НаУКМА. 2002. Т. 20. С. 1418.
53. Дмитрієва М. Чи є чесна жінка чесною людиною // Гендер і культура. К.: Факт, 2001. С. 185191.
54. Друм Т. Сленг: погляд зсередини // Дивослово. 1998. № 12. С. 5960.
55. Дубровина К.Н. Студенческий жаргон // Филол. науки. 1980. № 1. С. 7881.
56. Елистратов B.C. Русское арго в языке, обществе и культуре // Рус. яз. за рубежом. 1995. № 1. С. 8289.
57. Елистратов B.C. Словарь московского арго: материалы 19801994 гг. М.: Русские словари, 1994. 700 с.
58. Ермакова О. Современный молодежный жаргон и его место среди других некодифицированных систем русского языка // Sprachlicher Standart und Substandart in Südosteuropa und Osteuropa: Beiträge zum Symposion vom 1216. Oktober 1992 in Berlin/ hrsg. Von Norbert Reiter Wiesbaden: Harrassowitz, 1994. С. 4964.
59. Ермакова О.П. Семантические процессы в русском молодежном жаргоне // Поэтика. Стилистика. Язык и культура. Памяти Т.Г.Винокур. М.: Наука, 1996. С. 190198.
60. Ермакова О.П., Земская Е.А., Розина Р.И. Слова, с которыми мы встречались: Толковый словарь русского общего жаргона. М.: Азбуковник, 1999. 273 с.
61. Єрмоленко С. Знати і «фільтрувати» (з практики вивчення жаргонізмів) // Укр. мова й л-ра. в середніх шк., гімн., ліц. та колегіумах. 2005. № 78. С. 168174.
62. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
63. Живая речь уральского города: Сб. науч. тр. Свердловск: Изд-во УрГУ, 1988. 133 с.
64. Журавлёв А.Ф. Технические возможности в области предметной номинации // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С. 45109.
65. Зайковская Т.В. Пути пополнения лексического состава современного русского молодежного жаргона: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01/ Ин-т рус. яз. РАН. М., 1993. 20 с.
66. Зеленько А.С. Обґрунтування принципів структурно-семантичного дослідження // Вісн. Львів. ун-ту. Серія філологічна. Л., 2004. Вип. 34. Ч. 1. С. 182187.
67. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 220 с.
68. Земская Е.А., Китайгородская М.В., Ширяев Е.Н. Русская разговорная речь: Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1981. 276 с.
69. Земская Е.А., Розина Р.И. О словаре современного русского жаргона. Принципы составления и образцы словарных статей // Русистика. Берлин, 1994. № 12. С. 96112.
70. Ілик Т. Про деякі специфічні шляхи творення нових лексем у комп’ютерному слензі // Лінгвістичні студії. Донецьк: Донец. нац. ун-т, 2002. Вип. 9. С. 114119.
71. Ілик Т. Соціальні варіанти мови та їх термінологічне окреслення // Мовознавчі дослідження. Донецьк: Донец. держ. ун-т, 2000. С. 6773.
72. Кав’юк В. Арго неповнолітніх засуджених Ковельської виховної колонії // Філол. студії. Луцьк: Волин. держ. у-т, Волин. Академічний Дім, 2001. № 3. С. 6068.
73. Капанадзе Л.А., Красильникова Е.В. Лексика города (к постановке проблемы) // Способы номинации в современном русском языке. М.: Нау­ка, 1982. С. 282294.
74. Карастойчева Ц. Българският младежки говор. София: Наука и изкуство, 1988. 219 с.
75. Каринский Н.М. Язык образованной части населения города Вятки и вятские говоры // Уч. зап. ин-та рус. яз. и лит. М., 1929. С. 1523.
76. Категория посессивности в славянских и балканских языках. М.: Наука, 1989. 261 с.
77. Качкан Ю., Корнієнко І. «Фільтруй базар», або ще раз про культуру мовлення школярів. Мова та мовлення в школі очима учнів, батьків та вчителів // Укр. мова та л-ра. 2001. №14 (222). С. 1112.
78.