Мороз Олена Омелянівна. Інституціональні основи розвитку аграрної економіки

Краткое описание

Мороз Олена Омелянівна. Інституціональні основи розвитку аграрної економіки : дис... д-ра екон. наук: 08.07.02 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" УААН. — К., 2006. — 472арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 399-436

Мороз О.О. Інституціональні основи розвитку аграрної економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН, Київ, 2006.
В роботі сформульовані теоретико-методологічні основи моделі інституціонального розвитку аграрної економіки України. В зв’язку з цим вперше, з позицій історичної динаміки та інституціональної еволюції розвитку, обґрунтовано пріоритетні задачі і основні напрями забезпечення соціально-економічної ефективності аграрної політики, основою яких є використання потенціалу інституціональної системи аграрного соціуму. Встановлено інституціональний характер закономірностей проблематики, напрямів і шляхів реалізації аграрних реформ в Україні як суспільного процесу інституціонального розвитку, основу якого складала ідеологія формування та поглиблення ринкових відносин.
Представлені методологічні та методичні основи інституціонального аналізу оцінювання ефективності та моделювання соціоекономічних процесів у сільському господарстві. Обґрунтована концепція системно-інтеграційної моделі підприємства, згідно з якою сільськогосподарським підприємствам належить основна роль у генерації, інкубації та закріпленні інституціональних інновацій. Практична інтерпретація результатів дослідження дозволила обґрунтувати основні напрями щодо корекції і підвищення ефективності аграрної політики, спрямованої на пріоритетний розвиток ринкових інститутів, інноваційний характер розвитку і вдосконалення управлінської моделі на постіндустріальному етапі АПК.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення природи, еволюції і впливу соціально-економічних інститутів на розвиток аграрної економіки України і нове вирішення наукової проблеми формування інституціональної моделі розвитку аграрної сфери на основі трансформації сільськогосподарських підприємств та формування ринкових інститутів; розроблені теоретико-методологічні підходи до аналізу інститутів дають можливість розробити практичні рекомендації щодо їх вдосконалення.
Результати дослідження дозволяють зробити такі основні висновки:
1. Глобальні фундаментальні зміни на початку 90-х рр. (форм власності, господарювання, державного регулювання, соціоекономічні аспекти поведінкової моделі тощо) в основі своїй мають інституціональну природу. Складність трансформаційних процесів можна пояснити невідповідністю між новими ринковими нормами та консервативним за своєю природою інституціональним середовищем. Особливо гостро ці проблеми проявились у сільському господарстві у зв’язку з інерційністю цього сектору та особливостями аграрного соціуму з його традиціями, усталеними звичаями, нормами поведінки. Перебудова соціальних норм і інститутів потребує значного часу і зусиль. А тому пропагування цих норм, суспільний і державний контроль за їх дотриманням здатний забезпечити синергічний ефект зниження трансакційних витрат суспільства.
2. Зростаюче значення інституціонального середовища дає можливість визначити останнє як важливий нематеріальний фактор розвитку економіки і суспільства загалом. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається інституціональним середовищем його функціонування. Воно створює необхідні умови розвитку, збільшення обсягів та підвищення якості продукції аграрного сектора.
3. Аналіз і систематизоване порівняння основних принципів неокласичної, еволюційної і інституціональної теорій дозволили зробити висновок про життєздатність синтезованого підходу до аналізу розвитку економіки, в т.ч. її аграрного сектора з широким залученням інструментарію інституціональної теорії, що дає змогу здійснювати економічний аналіз комплексно і всебічно, з урахуванням національних традицій, звичаїв і культури.
4. Функціонування і розвиток аграрного соціуму як способу виробництва, філософії і життя селян передбачають домінантність інституціональних аспектів аналізу, прогнозування і моделювання еволюційних процесів. Особливістю організації та функціонування українського аграрного соціуму є його глибока структурованість як інституціонального комплексу колектократичних основ та відносно низька орієнтація на ринкові пріоритети, а також те, що первісний розподіл власності і владного формування балансу в процесі останніх реформ стали визначальними факторами недосконалості реальної моделі корпоративного управління. При цьому на перехідному етапі структура власності не тільки не відповідала критеріям ефективності, але й створила передумови для загострення соціально-економічних проблем в інституціональному середовищі і довгостроковій перспективі. Звідси критеріями ефективності реформ є зменшення перешкод стосовно обмінного процесу, чітке визначення прав власності селян і вдосконалення на цій основі владної конфігурації, формування адекватної інформативності, науково-інноваційної забезпеченості, становлення ефективної ринкової інфраструктури. Водночас інститути ринку повинні пройти шлях органічної адаптації до реального інституціонального середовища українського села. Звідси перехід до нової ідеології реформ в організаційно-економічному плані означає стратегічний перехід аграрної політики держави на підтримку ефективних в інституціональному відношенні організаційних форм та формування відповідних ринкових інститутів.
5. Обґрунтована природа інституціонального середовища аграрного соціуму, яка обумовлена системним впливом у матриці взаємодії визначальних детермінантних факторних суспільних сил (економічних, культурних, владних та організаційних), інституцій (ринку, власності, державного впливу, організації виробництва, культури) та конкретних інститутів як результату реалізації відповідних суспільних норм та традицій. Категорія „інституціональне середовище” розуміється автором як система інститутів, які реально мають місце і визначають характер суспільного життя, перш за все у його соціально-економічних проявах. Такий підхід дає можливість наблизитися до моделювання інститутів в матриці конкретного інституціонального середовища як самостійних динамічних об’єктів дослідження та визначити функціональну ефективність системи інститутів в аграрній економіці.
6. Уточнено поняття «інститут», яке розглядається як відносно стійка система норм, що регулює прийняття рішень, діяльність і взаємодію суб’єктів і ґрунтується на системній ієрархічності і взаємообумовленості універсальних детермінантних факторних сил суспільства та відповідних інституцій.Інститути розглядаються автором як система, структурними елементами якої є базові норми, норми підтримки, регулятивні, конструктивні та когнітивні норми. Відповідно інституціалізація певної базової норми передбачає формування механізмів їх контролю і дотримання. Цей висновок набуває особливої ваги в період трансформації економіки і запозичення (трансплантації) інститутів із зарубіжної практики. Сутність інституціональної еволюції полягає у постійному діалектичному процесі видозміни впливу певних інституцій та інститутів, домінуючих і формалізованих на даному історичному етапі, що є тривалим, унікальним і органічним процесом, для якого неприйнятним є штучні імплантації. Визнано як важливість інститутів, так і складність їх аналізу. На думку автора, інститут може бути проаналізований описом визначених автором ознак інституту.
7. Інституціональний простір господарських організацій може бути описаний за сукупністю показників, яка є значно ширшою порівняно з традиційним економічним аналізом. Виділено методичні особливості інституціонального аналізу соціоекономічних систем аграрного соціуму з точки зору множинності, комплексності і неоднозначності критеріїв інституціональної ефективності. Сукупність показників такого аналізу представляє собою матрицю деталізованих оцінювальних критеріїв економічного, культурного, владного, організаційного змісту, які є незамінними і можуть в кожному окремому випадку мати визначальний характер, обумовлюючи причини занепаду, життєздатності, конкурентоспроможності та потенціалу розвитку підприємства як мікроінституту. Оцінювання еволюції інституціональної системи та її направленості запропоновано здійснюватись з використанням теорії нечіткої логіки/нечітких множин. Використання даної теорії є оправданим, оскільки для аналізу використовуються як кількісні, так і якісні характеристики, які обмежують використання традиційних методів аналізу. Використання таких інтегрованих критеріїв оцінювання дає можливість висвітлити також перспективи і напрямки модернізацій інститутів.
8. Практична апробація методики аналізу ефективності реформування (інституціональної ефективності) сільськогосподарських підприємств Таращанського р-ну Київської обл. та Вінницької обл. з використання методу нечітких множин дозволяє зробити висновок про поступове покращення інституціональних характеристик сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі їх функціонування та встановлення прямої залежності між інституціональною та ресурсною ефективністю. Це підтверджує важливість не лише ресурсного забезпечення, а й інституціонального середовища функціонування підприємства. Запропонована методика дала змогу визначити вплив окремих факторів на розвиток конкретних підприємств. Виділення таких факторів дозволяє, на думку автора, побудувати і оптимізаційну модель розвитку підприємства.
9. В контексті інституціональної теорії аграрна реформа являє собою системний соціально-економічний процес цілеспрямованого впливу, природа якого обумовлена стратегічною орієнтацією моделі еволюційного інституціонального розвитку аграрних відносин. Згідно з авторським підходом, аграрну реформу можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на ініціацію або прискорення змін щодо функціонування інституціонального середовища аграрного соціуму, перш за все щодо ролі та значення окремих традиційних чи відносно нових інститутів. Ефективність реформ повинна оцінюватися з точки зору орієнтації на цілі, які є важливими і зрозумілими передусім для пересічних економічних і соціальних агентів, а також природними для інституціонального середовища та інституціональної природи реформаторських змін, у т.ч. з позицій ефекту спонтанного взаємовпливу наслідків реформ. Сучасну аграрну реформу у сільському господарстві України правомірно і необхідно розглядати в історичному контексті загальної проблематики, аналізу мотивів, цілей і досягнутих результатів реформування галузі впродовж принаймні останніх 500 років. Всі основні відомі аграрні реформи на терені України відбувалися під впливом процесу глобалізації світового ринку продовольства, передбачаючи за своєю сутністю зміну пріоритетів у напрямку посилення впливу інститутів ринку. Особливістю реформ стали кризовий характер інституціональної динаміки розвитку, у т.ч. ідеологічних постулатів, організаційних змін, механізмів і шляхів реформування, що знайшло своє яскраве відображення, зокрема, у питанні земельної власності. Інституціональна діалектичність таких змін історично зумовлена полярністю розвитку колективного способу організації аграрного соціуму та пріоритетами ринкового його розвитку.
10. Обгрунтовано, що вітчизняне сільське господарство за своєю інституціональною природою орієнтоване на можливість реалізації переваг постіндустріального суспільства. Сучасна інституціональна система вітчизняних аграрних підприємств є результатом тривалого історичного розвитку. Незважаючи на кризовий характер розвитку, різкі зміни у політичних, соціальних та економічних пріоритетах, які обумовлювали зовнішній тиск, на таких підприємствах була сформована унікальна корпоративна культура, що само по собі є важливим нематеріальним активом, різновидом капіталу.
11. Найважливішими результатами трансформацій як наслідків останніх реформ є посилення значення процесу формування конкурентоспроможних організаційно-економічних форм господарювання за умов зростання конкуренції саме як основи створення ефективної інституціональної структури аграрного соціуму. Перспективи розвитку вітчизняної аграрної сфери вимагають зміни змісту і цільової орієнтації реформ на основі створення/відновлення впливу інститутів, які забезпечуватимуть усталений і позитивний характер інноваційного розвитку. Елементами нової стратегії повинні стати ефективний менеджмент, зростання ролі людського і соціального капіталу, орієнтація на забезпечення конкурентоспроможності виробництва, широке впровадження нових технологій, інноваційне інвестування та інші фактори системного плану.
12. Досягнення ефективності інституціонального середовища залежить від вдосконалення структур корпоративного управління і балансу влади. Реформи повинні мати об’єктне спрямування, яке включає такі ключові моменти: 1) в соціокультурному аспекті формування потужного середнього класу, який був би носієм конструктивної соціокультурної парадигми позитивної інституціональної еволюції; 2) в економіко-організаційному аспекті розвиток інституціонально ефективних підприємств, що є основою фундаментальних трансформацій. Концептуальна ідея формування та зміни інституціонального середовища на основі системного багаторівневого і багатопростірного підходу полягає у домінантній ролі сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм як основного елементу взаємодії факторів інститутогенезису: агентів, технологій, базисних координуючих інститутів, ієрархічних управлінських структур та ін. Водночас саме інститут підприємства здатний координувати у часі і просторі цілеспрямовану діяльність з корекції і стабілізації поведінки та менталітету представників аграрного соціуму і бути генератором інституціонального створення та розвитку середнього класу.
13. Наукове узагальнення досвіду реформування вітчизняного сільського господарства, універсальність окремих принципових положень і загальної ідеології реформ свідчать про можливість їх використання при корекції аграрної політики. З цією метою пропонується здійснити:
вдосконалення програми підтримки сільського господарства з точки зору пріоритетності основних критеріїв інституціональної ефективності (забезпечення пільгових умов для зниження відсоткових ставок кредитування аграрного виробництва на рівні 3-5% річних, стимулювання науково-дослідницької діяльності фундаментального і прикладного змісту, захисту інтелектуальної власності, збереження і розвиток науково-освітянських інститутів, створення адекватного інформаційного моніторингового поля);
введення у практику державного регулювання процесу кредитування сільгоспвиробників, обов’язковість тендерного підходу при розгляді відповідних бізнес-планів, де критеріями будуть також і орієнтовні показники інституціональної ефективності;
здійснення рейтингового оцінювання інституціональної ефективності підприємств галузі, узагальнення та поширення позитивного досвіду;
введення у навчальний процес ВНЗ Міністерства аграрної політики України циклу навчальних дисциплін за напрямком «Управління інституціональним розвитком».