Мовна майстерність Миколи Зерова

Краткое описание

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 821. 161. 2.08

Зіневич Людмила Василівна

Мовна майстерність Миколи Зерова

10. 02. 01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Наукові керівники: кандидат філологічних наук, професор, академік АПН України

Арват Федір Степанович

доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна

Київ - 2002

Зміст
Вступ ..4
Розділ І. М. К. Зеров у мовно-літературному процесі 20-30-х років ХХ ст...11
Розділ ІІ. Поетична мовотворчість М. К. Зерова..22
2.1. Лексичні та фразеологічні джерела мовотворчості М. К. Зерова поета22
2.1.1. Книжна лексика...23
2.1.1.1. Авторське використання абстрактної лексики та поетичних універсалій.23
2.1.1.2. Лексика на позначення реалій античної культури та біблійного світу25
2.1.1.3. Іностильова (суспільно-політична, термінологічна) лексика в поетичній мові М.К.Зерова.27
2.1.2. Урбаністична лексика.33
2.1.3. Народнорозмовні елементи та діалектизми .34
2.1.4. Активізація і функціонально-стильове навантаження пасивної лексики (архаїзми, церковнослов’янізми).....37
2.1.5. Контраст як головний принцип організації різностильової лексики.40
2.1.6. Авторське використання синонімії як засобу увиразнення поетичної мови42
2.1.7. Індивідуально-авторські новотвори 45
2.1.8. Фразеологічні засоби поезії М.К.Зерова .51
2. 2. Стилістичні домінанти поетичної мовотворчості М.К.Зерова 55
2.2.1. Концепт Україна” в словесно-поетичній інтерпретації М.К.Зерова55
2.2.1.1. Образ національного простору56
2.2.1.2. Образ часу.65
2.2.2. Кольористика М. К.Зерова.70
2.2.3. Поетичний ономастикон.80
2.2.4. Звукосмислова організація поетичного мовлення...94
Висновки до ІІ розділу...101
Розділ ІІІ. Мовна майстерність поетичної творчості М.К. Зерова- перекладача
3.1. Теоретичні засади перекладацької творчості М.К. Зерова...103
3.1.1. Ідіостиль перекладача як наукова проблема104
3.1.2. М.К.Зеров - теоретик художнього перекладу.107
3.1.3. Переклад як відображення часового зрізу літературної мови....112
3.2. Лексико-фразеологічні засоби художньо-стилістичної виразності поетичних перекладів М.К.Зерова119
3.2.1. Семантична, стилістична і словотвірна синонімія у мові перекладів М.К.Зерова...119
3.2.2. Стилістично маркована лексика як засіб відтворення своєрідності мови оригіналу...131
3.2.2.1. Архаїзми...131
3.2.2.2. Старослов'янізми у мові перекладів М. К. Зерова ..138
3.2.2.3. Народнорозмовна та діалектна лексика у мові перекладів....152
3.2.3. Авторське використання загальномовної фразеології у поетичному перекладі ..165
3.2.4. Засоби відтворення національного колориту в перекладах М.К.Зерова....169
Висновки до ІІІ розділу..175
Висновки.178
Бібліографічні скорочення..185
Список використаних джерел ....186
Список використаної літератури...187

Вступ
Видатний поет, талановитий перекладач, авторитетний учений, М.К. Зеров належить до тієї когорти митців Розстріляного Відродження, які своєю творчою, науковою і громадською працею виводили національне мистецтво, літературу на шляхи високоестетичного європейського розвитку, які зробили великий внесок у розвиток українського художнього слова. Поетична мовотворчість М.К. Зерова синтезує в собі найкращі досягнення національної та європейської літературної традиції. Його поезія характеризується філософською глибиною змісту, класичною довершеністю форми, красою і вишуканістю словесно-художніх засобів, шляхетністю мовнопоетичного стилю. Вона репрезентує високий інтелектуальний рівень української літературної мови.
Актуальність дисертаційного дослідження.
Хоч перевидання творів М.К.Зерова здійснено в 60-х роках ХХ ст. в Україні, вони не були введені в активний науково-освітній контекст. У нових суспільних умовах відбувається вирівнювання мовно-літературного процесу, заповнюються штучно утворені порожнини. Потреба скласти цілісне, повне уявлення про мовно-національний розвиток 20-30-х років ХХ ст., зокрема у царині поетичної творчості, скеровує інтерес дослідників до вивчення мови репресованих у той час письменників, до яких належить і М.К.Зеров. Актуальність дисертаційної роботи визначається також тим, що в особі М.К.Зерова українська культура має одночасно талановитого поета і перекладача, тобто його мовотворчість розвивалася у річищі традицій класичної і перекладної літератури.
Творчу та наукову діяльність М.К.Зерова в літературознавчому аспекті досліджували С. Білокінь, В. Брюховецький, О. Гальчук, С. Гречанюк, М.Жулинський, Ю. Ковалів, Л. Череватенко, їй присвятили наукові розвідки зарубіжні літературознавці: В. Державін, Б.Кравців, Ю. Лавріненко, М. Ласло-Куцюк, В.Петров, Б. Рубчак, Ю.Шевельов. Перекладацька майстерність була об’єктом аналізу І.Заславського, Р.Зорівчак, В.Коптілова, Г.Кочура, А. Содомори. Лінгвістичні аспекти художньої мовотворчості М. Зерова в загальному контексті досліджень поетичної мови 20-30-х років розглядали С. Костянтинова, М.Кудряшова, Л. Ставицька, метафору в поетичній мові письменника аналізувала Л. Кравець. Проте цілісного дослідження поетичної мовної майстерності М.К. Зерова, причому в аспекті вивчення його оригінальної і перекладної поезії, ще немає. Саме цим і зумовлений вибір теми дисертації.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з напрямом наукової роботи у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, зокрема з темою Українська стилістика ХХ століття”.
Метою дисертаційної роботи є вивчення мовотворчості М.К.Зерова, реалізованої в оригінальній та перекладній поезії, виявлення характерних мовних ознак ідіостилю поета.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
q Розкрити теоретичні засади мовотворчості М.К.Зерова як неокласика;
q Простежити вплив світоглядних констант та ціннісних орієнтирів поета на семантичну структуру поетичного тексту;
q Визначити домінанти ідіостилю письменника;
q Виявити тенденції використання лексичних та фразеологічних джерел літературної мови в ідіостилі поета;
q Охарактеризувати структурно-семантичні типи та стилістичні функції синонімів в оригінальній та перекладній творчості М.К.Зерова;
q Висвітлити наукові погляди М.К.Зерова як теоретика художнього перекладу;
q Простежити взаємовплив мовотворчості М.К. Зеровапоета і М.К.Зерова- перекладача.
Об’єктом дослідження стала мова оригінальних та перекладних поетичних творів М.К.Зерова, а також теоретичні засади мовотворчості його як неокласика.
Предметом дослідження стала лексика, фразеологія, стильові домінанти поетичного тексту М.Зерова.
Методи дослідження: метод мовно-естетичного аналізу, функціонально-стилістичного аналізу лексики та фразеології, порівняльно-зіставний метод.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дослідження є першою спробою комплексного вивчення оригінальної і перекладної мовотворчості М.Зерова. Вперше поетичні тексти М.Зерова проаналізовано з погляду виявлення лексико-фразеологічних джерел його мовної майстерності.
Теоретичне значення роботи. Запропоновано лінгвостилістичний аналіз поетичних текстів М.Зерова в плані зіставлення оригінальних і перекладних творів і виявлення тенденцій взаємовпливу двох різновидів мовотворчості поета. У дослідженні поглиблюються теоретичні положення про зв’язок мовотворчості М.Зерова із світоглядними, мовно-естетичними засадами неокласиків.
Практична цінність роботи визначається можливістю використання результатів дослідження у створенні підручників та посібників з курсу історії та стилістики української літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, з історії та теорії українського художнього перекладу, при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, присвячених аналізу індивідуальноавторських особливостей мовотворчості поета і перекладача.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Ніжинського педагогічного університету ім. М. Гоголя, на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, на науковій конференції Українська мова: з минулого в майбутнє” (Київ, 1998), на Науково-практичній конференції Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі” (Суми, 1999).
Матеріали дослідження знайшли висвітлення в таких публікаціях :
1. Зіневич Л.В. І в щедрій поводі кольорів, фарб” (кольористика Миколи Зерова) // Сіверянський літопис. - 2001,- № 4.- С.122-125.
2. Зіневич Л.В.Поетичний ономастикон М.К.Зерова // Наукові записки. - Випуск 37.- Серія: філологічні науки (мовознавство).-Кіровоград: РВЦ КДПУ
Ім. В.Винниченка, 2001.- С.161-167.
3. Зіневич Л.В. Основні тенденції розвитку художнього перекладу 20-х років ХХ століття // Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Філологічні науки. - Ніжин, 1998.- С. 83-88.
4. Зіневич Л.В.Микола Зеров як теоретик художнього перекладу // Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі. Збірник наукових праць. - Суми,: Видавництво СумДу, 1999.- С.34-37.
Структура роботи: дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Дослідження виходить із концептуальних координат, заданих лінгвопоетичними дослідженнями В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, В.П.Григор’єва, С. Я. Єрмоленко, С. Т.Золяна, Н. А. Кожевникової, Б. А. Ларіна, Ю. М. Лотмана, Л. О. Пустовіт, О. Г. Ревзіної, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицької, О.І.Сєверської, О. І. Федорова та ін. Вважаємо за потрібне дати визначення ключових понять і стисло окреслити теоретичні положення, якими ми послуговуємося у своїй роботі.
Поняття індивідуального стилю письменника визначається як система зображувально-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і виявляють характерні риси мовотворчості. Проблема індивідуального стилю письменника пов’язана з виділенням того стилістичного ядра, тієї системи засобів вираження, яка незмінно присутня у творах цього автора” [26, 91].
При лінгвостилістичному аналізі ідіостилю необхідно брати до уваги, що творчість кожного письменника здійснюється у межах розробленості національної мови відповідного періоду. Ідіостиль виростає з тієї чи іншої національної мови і є одним з виразників духовності нації. Літературна мова певного періоду є базою індивідуально-стильових модифікацій у творчості письменника, переломленням загальних об’єктивних закономірностей історико-літературного процесу” [130, 51].
На формування індивідуального стилю впливають ідейно-естетичні настанови школи, напрямку, угрупування, до яких належить митець або на які орієнтується у своїй творчості, стильові норми слововживання відповідної літературної течії. Художній твір має на собі відбиток особистості автора: його світогляду й ідеології, з одного боку, літературного напрямку (школи) й індивідуальної письменницької манери - з другого, врешті мови і прийомів індивідуального слововживання з третього” [119, 100].
Ідіостиль визначається характерною єдністю і взаємозумовленістю усіх використовуваних митцем мовних засобів. Взаємодіючи між собою, набуваючи різноманітних переносно-метафоричних, символічних значень, стилістичних відтінків, вони сплавляються висловленою письменником ідеєю в єдину образну систему” [51, 5]. Тому при лінгвістичному аналізі поетичних творів враховуються характерні особливості як цілісного твору, так і його компонентів.
Під поетичною мовою лінгвісти розуміють складну систему, у якій відбувається емоційнообразна, естетична трансформація засобів загальнонародної мови” [25, 185]. Виразові засоби поетичної мови, на думку Г.О.Винокура, наділені образністю, мають особливі експресивні якості та естетичний потенціал. Це мова рефлексивна, тобто звернена сама на себе [29, 129-130]. Поетична мова це мова з настановою на творчість, що має естетичне значення [40, 74]. Концепцію естетичного значення слова розвинув Б. О. Ларін, він вважав, що слово у поетичній мові семантично ускладнюється, зазнає різноманітних образних трансформацій і виконує крім інтелектуально-повідомлювальної функції ще і навіювальну (сугестивну), естетичну, емотивну і вольову” [105, 80-81]. Традиційно поняття естетичне значення слова витлумачується як індивідуально-авторські значення, відтінки значень, емоційно-експресивні, емоційно-оцінювальні і стилістичні зсуви в смисловій структурі слова, багатоплановість і узуально-символічні можливості яких створюються, розкриваються в лінгвістичному (внутрішньому, мовному) і ідейно-художньому (зовнішньому, екстралінгвістичному) контекстах” [44, 15].
У художній творчості відображаються особливості індивідуального світосприйняття, авторські інтенції, специфіка асоціативно-образного мислення. У художньому тексті письменник реалізує образне мислення, яке являє собою складне відображення фактів, явищ дійсності у вигляді чуттєвих уявлень, асоціативно пов’язаних один з одним, реальних чи створених уявою художника” [161, 21].
Кожен письменник по-своєму моделює світ, згідно із власним життєвим досвідом, світоглядом, зі своєю системою цінностей. Парадигму інтерпретації поняття індивідуально-поетична модель світу, або картина світу, становлять дефініції бачення світу”, розуміння речей і подій”, ідеологія”, художнє уявлення” тощо [159, 118].
Навколишній реальний світ єдиний у своїх зовнішніх проявах, але його художнє осмислення і відтворення у поетичному слові різних поетів неоднакове. Звертаючись до так званих вічних тем, проблем, кожен поет по-своєму інтерпретує їх, пропускаючи через призму індивідуального світосприйняття, розставляючи по-своєму акценти, змінюючи кут зору, а відповідно і добирає інші мовні засоби, вибудовує власну, неповторну художньо-образну систему. Своєрідність світосприйняття визначає самобутність його поетичної мовотворчості.
Оскільки художньо-поетичний світ письменника є системою усіх образів і мотивів” [36, 416] і постає як результат відбору, класифікації, узагальнень різних проявів реального світу, то можна говорити і про ієрархію мовних засобів, виділяючи при цьому одиниці першого плану і периферійні. Носіями ідейноестетичної вагомої інформації у поетичному творі є концептуальні слова. Слова-концепти, або за іншими класифікаціями ключові, наскрізні, тематичні, опорні, домінантні слова, мовознавці визначають як лексеми, що характеризуються семантичною вагомістю, поліфункціональністю, полісемантичністю, образністю, частотністю, розгалуженою системою зв’язків із спорідненими лексемами (Арнольд, 73, 6-11, Донецьких, 90, 112; Кухаренко, 88, 48; Масенко, 89, 25-30, Москальська, 81, 19; Пустовіт, 93, 185). Ключові слова це опорні точки, на які орієнтується сутність усього твору і які інтегрують елементи певного контекстуального відрізка або всього твору [18, 32]. Ключові слова визначають ідейно-естетичний заряд і структурно-семантичний каркас художнього тексту. Ключове слово нерідко виступає як ядро текстового семантичного поля [120, 31].
У поезії М.К.Зерова знаками авторської концептосфери, семантично й естетично наповненими одиницями, на наш погляд, є ключові слова тематичної групи Україна” (національний простір і час), кольористичні номінанти та поетоніми. Безумовно, таке розчленування досить умовне, тому що усі ключові слова складним чином взаємопов’язані, взаємозумовлені і лише в сукупності створюють цілісну картину мовнопоетичної індивідуальності поета. Оскільки поетична творчість - це система взаємодіючих, перехресних лексико-семантичних полів, то із будь-якого семантичного поля, через більш або менш довгий ланцюг проміжних ланок, можна потрапити в будь-яке інше поле”,- стверджує Ю.Д. Апресян [4, 252]. Тому виділені концепти і їх лексико-семантичні розгалуження мають багато дотичних і перехресних ліній.
Отже, виходячи із зазначеного, у своєму дисертаційному дослідженні ми виділили ті стилістичні домінанти, які є визначальними для поетичної мовотворчості М.К.Зерова, які найбільш повно відбивають типологію ідіостилістики: це добір лексичних мовних засобів, ключові слова, звукова організація поетичної мови.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що мовотворчість М.К.Зерова, реалізована в оригінальній і перекладній поезії, синтезувала традиції класичної поезії та новітні тогочасні тенденції розвитку поетичної мови. Стиль М.К.Зерова відобразив основні ідейно-естетичні позиції автора як представника неокласичного літературного напрямку. Відправним пунктом авторської програми розвитку української літератури було засвоєння досягнень західноєвропейського та національного мистецького розвитку. Цінність класичної спадщини для української літератури митець пов’язував з удосконаленням техніки вірша, збагаченням його форми, із виробленням високого стилю, ознаками якого поет вважав логічність і ясність художньої думки, сконденсованість змісту, пластичність словесного зображення. Микола Зеров прагнув надати поетичній мові довершеності античного стилю, що полягає в єдності думки, зорового і звукового мовного зображення.
Погляди М. К. Зерова на національно-культурний та мовно-літературний розвиток, оригінальність концепції світу і його художнього бачення зумовили індивідуально-неповторний характер авторського відтворення дійсності в поетичному слові. Ідейно-естетичні настанови поета позначилися на його оригінальній і перекладацькій мовотворчості, зумовили активізацію лексичних та фразеологічних джерел української літературної мови, розвиток її образної системи.
Орієнтація письменника на високий стиль визначила модифікацію лексичної системи поетичної мови. Звертаємо увагу на високу питому вагу книжних елементів у класичних поезіях (сонетах, александрійських віршах) М.К.Зерова. Поет активізує абстрактну лексику, залучає і стилістично переосмислює іностильові елементи (суспільно-політична, термінологічна лексика), використовує назви - поняття, які мають структуру складного слова.
Загальновживані і вузькоспеціальні термінологічні назви у поетичному контексті розширюють свою сполучуваність, детермінологізуються, набувають емоційно-експресивного забарвлення, переростаючи в поетичні образи. Вживання у поезіях М.К.Зерова літературознавчої термінолексики (стиль, сонет, антитеза, алегорія, сага, рима тощо) відбиває зосередженість автора на проблемах культури національного поетичного слова, а звертання до лексики на позначення різних мистецьких понять (архітектор, бароко, партеніт, кант, кларнет, ліра, серенади тощо) засвідчує домінування естетичних категорій у системі поетичного світосприйняття письменника.
Заглиблення М.К. Зерова в історію України, в античне минуле, осмислення сучасності через призму історичних подій зумовлює функціонування у поезії історичної термінології (гетьманат, курінь, спис, берло, меч, шолом, байдаки тощо). Загострена здатність поета відчувати національну історію й поетично реконструювати її відповідно до власного історичного мислення виявляють контексти із термінолексикою на позначення назв етноплемен (авари, готи, гуни, сармати, скити).
Окнижнення поетичної мови виявляється у частотному використанні утворень на ість, -ання, -ення, -ство, а також складних слів (многоденний, міцновладний, староденний та ін.). Останні характеризуються експресивно-виражальними стилістичними потенціями, що зумовлено впливом перекладацької творчості поета та національною книжною традицією.
Своєрідність авторського світосприйняття через призму духовних, естетично-мистецьких здобутків минулого, звертання до античності і християнства як вищого вияву культури усього людства сприяли активізації лексики із культурологічним значенням. Залучення слів на позначення реалій античної культури та біблійного світу (панагія, літургія, синедріон, кесар, претор, ексод тощо) виявляє інтелектуальні джерела національної поетичної мови.
Характерною ознакою ідіостилю М.К.Зерова, пов’язаною з культивуванням античного мистецтва, є використання нетранслітерованих запозичень (рruderie”, valle lacrimarum”, Lucrosa” та ін.).
На поетичному лексиконі Миколи Зерова позначилася тенденція освоєння поетичною мовою 20-30-х рр. урбаністичної теми, що виявилося у використанні назв на позначення реалій міста (бульвар, антена, вітрини, тротуари тощо).
У досліджуваних поетичних текстах відзначено стилетворчу роль таких груп пасивної лексики української літературної мови, як архаїзми, старослов’янізми. Вони виступають засобом стилізації історичного часу, створюють урочисто-піднесену чи, навпаки, знижену тональність поетичного тексту.
Авторський поетичний словник містить народнорозмовні елементи, функціонування яких визначається жанрово-тематичною своєрідністю поетичних творів. У поезіях строгих форм (сонетах, александрійських віршах) вживання цієї групи лексики обмежене. Дотримуючись принципу стилістичної відповідності мовних засобів, поет свідомо уникає у таких поезіях народнопісенних елементів, слів із зменшувально-пестливими та збільшувально-згрубілими суфіксами. Розмовна, побутова, просторічна лексика активізується в сатиричних творах, в епічних жанрах перекладів.
В арсеналі зображально-виражальних засобів поетичної мови М.К. Зерова досить вагомим є прийом контрасту як спосіб організації різностильової лексики, поєднання в найближчому контекстуальному оточенні стилістично зниженої лексики з традиційно високою”. Характерною рисою поетичного ідіостилю М.К.Зерова є зіставлення, протиставлення семантично контрастних чи навіть несполучуваних в загальномовному обігу слів, понять (вівчар вівтар, шкурна громада Еллада, легка тягота, веселий гнів).
Особливістю мовної майстерності М.К.Зерова є використання загальномовної (лексико-семантичної, словотвірної, стилістичної) та контекстуальної синонімії. У діалектах, у глибинних шарах мови письменник віднаходить свіжі, часто рідковживані слова, що надавало його стилеві оригінальності.
Показовим для ідіостилю М. К. Зерова є функціонування емоційно-експресивної народної та книжної фразеології. Чільне місце у поезії досліджуваного автора посідають фразеологічні одиниці, пов’язані із національною та європейською літературною традицією. Це запозичені із відомих творів крилаті вислови, цитати, ремінісценції. Культурно-естетичним змістом наповнюються в оригінальній і перекладній поезії античні усталені вирази, афоризми (Аїдові дороги, Фебовий лавр, Церерин дар та ін.). У фразеологічних авторських інноваціях Зевсові перуни” та капища муз” поєднання міфонімів античного та слов’янського походження набуває концептуально вагомого значення і відображає ідею М.К.Зерова синтезувати європейські та національні культурні традиції.
Стилістично і естетично вагомим компонентом поетичної мови М.К.Зерова є авторські новотвори. Вони передають особливості художнього мислення поета, різні нюанси, відтінки авторського осягнення й переживання світу. Новотвори ускладненого типу (смутноокий, зоряноока, гострозір, згуба-вічність, запомин-океан) переважають у контекстах високої стилістичної тональності, надаючи їм поетичності, мальовничості, виступаючи маркерами авторської оцінки. Неологізми афіксального типу (спочиванці, перетончений естет, спаламарив, змолитвував) переважають у поезіях гумористично-іронічних, що зумовлюється їх високими експресивно - емоційними властивостями.
Традиційний поетичний словник з його ключовими словами типу степ, небо, вітер, сон, день, ніч, вечір, весна, літо, осінь є вагомим засобом вираження світоглядних ідей та ціннісних орієнтирів поетичної мовотворчості М.К. Зерова.
Індивідуально-авторське осмислення образу України в поетичній мовотворчості М.К.Зерова відповідає неокласичній естетиці, згідно з якою свідомість епохи співвідноситься із античним минулим, національні цінності із загальнолюдськими. Художньо-мовна структура зазначеного образу конструюється із найрізноманітніших компонентів на позначення національного часопростору: ономатів (Ольвія, Таврида, Київ, Дніпро); типових знаків національного ландшафту (степ, гай, сад, поля, левади. дороги), національно конотованих номінант рослинного і тваринного світу (тополі, верби, вишні, жита, журавлі, лелеки, воли) тощо.
Критичне ставлення письменника до національної провінційності, його несприйняття революційних катаклізмів доби і спричинених цим суспільних дисонансів зумовлюють і пояснюють асоціативний зв’язок образу країни із вертепищем, цілиною, пусткою, пустелею, глухим бур’яном, смітником, скитами-дикунами тощо.
Осягнення навколишнього світу в поетичній уяві митця відбувається за допомогою конкретно-чуттєвих зорових, слухових, одоративних образів (сонць легкі кружала”, гомонять каштани”, дзвінкий цвіт”, полиновий вітер”, запашний простір”). Естетичну активність у поезії М.К.Зерова виявляють синестезовані образи (добірних звуків шата пурпурова”, оксамит небес”, холодний запах” та ін.), що надає творам особливої відчутності, пластичності, рельєфності.
Своєю творчістю поет підносить культуру психологічного малюнка в українській ліриці. Образи на позначення чуттєвих вражень у поєднанні із абстрактними поняттями або такими, що в узуальному мовленні не мають предметно-логічного зв’язку із цими відчуттями, метафорично передають оцінні, настроєві нюанси, душевні рефлексії поета (солодощі спокою”, гірка межа” холодне безгрішшя”, гіркий полин людського горя” , терпкі слова”).
Характерна ознака авторського ідіостилю функціонування широкої гами кольорів: зелений, синій, жовтий, золотий, чорний, білий (темний світлий. осяйний). Крім прямих кольороназв, поет активізує слова, що належать до іншої лексико-семантичної групи, але у своїй предметній семантиці мають сему кольору (золото, срібло, бурштин, латаття та ін.). У поезії М.Зерова колірні мовні одиниці виконують роль експресивних, оцінно-психологічних мовних засобів. В авторській художньо-образній системі актуалізується лексика на позначення чорного та білого кольорів. Епітет чорний із символічним значенням гіркий, зловісний у поетиці автора є постійним атрибутом реалій сучасності. Такі словосполуки, як чорний день є концептуально вагомими для передавання суб’єктивного ставлення до тогочасних подій, авторських передчувань загальнонаціональної і особистої трагедії.
Частотне використання епітетного потенціалу кольороназв (чорний білий, тьмяний - осяйний) у перекладних творах є відображенням впливу індивідуально-авторської стилістичної манери на ідіостиль М.Зерова-перекладача.
Концептуально навантаженими, частотними компонентами поетичної мови М.К.Зерова є різні групи ономастичних одиниць. Вони засвідчують інтелектуальну, культурософську глибинність творчості поета, ідентифікують часопростір, виступають символами авторських духовних, мистецьких цінностей (Куліш, Горленко, Заборовський, Вергілій, Овідій тощо). Поет активно послуговується книжними, переважно античними, біблійними образами. Переосмислюючи їх по-своєму, М.Зеров виражає власний ціннісний комплекс: краса і мудрість (Навсікая), краса і наука (Гелена), мистецтво і творчість (Хірон) тощо.
Індивідуальному стилеві М. К. Зерова-поета і М. К. Зерова-перекладача притаманні найрізноманітніші прийоми звукопису: алітерації, асонанси, паронімічна атракція. Вони сприяють естетичній дієвості поетичних творів, увиразнюють ритмомелодику вірша, слугують засобом подолання звукової нейтральності поетичного тексту.
Органічною частиною національного мовно-літературного процесу була для М.К.Зерова перекладацька творчість. Письменник розробляв теоретичні проблеми художнього поетичного перекладу та окреслив основні віхи історії національного пеерекладацького мистецтва. До об’єкта перекладу М.Зеров підходив як до цілісної семантично-стилістичної системи, відтворюючи яку в матеріалі іншої мови, важливо визначити і зберегти передусім авторські стилістичні домінанти.
Мова перекладів М.К.Зерова характеризуються високим рівнем поетичної культури слова, стилістичною гнучкістю, багатством лексики. Як і в оригінальній, у перекладацькій творчості автор уміло використовував різні засоби загальномовної та контекстуальної синонімії. З метою урізноманітнення поетичного мовлення та уникнення словесних повторів перекладач активізовував лексику різних шарів: плечі - рамена, рука правиця, молоко набіл, батько-панотець тощо. У поетичних перекладах значну активність виявлять словотвірні синоніми (приконеччя - поконеччя, твердота- твердість твердінь, плем'я племено, Сатурн - Сатурній; трой - троєць - троянець- троян та ін.).
Завдяки перекладам досліджуваного автора поетичний словник збагатився лексичними та фразеологічними запозиченнями, що сприяло інтелектуалізації й естетизації української поетичної мови.
Взаємовплив ідіостилю М. Зерова-поета і М. Зерова-перекладача виявляється на різних рівнях і, передусім, на лексичному та образному. І в оригінальних, і в перекладних творах високі поетичні смисли задаються периферійною лексикою (архаїчною, церковнослов’янською, діалектною, рідковживаною). Частотність і висока поетична тональність складних слів в оригінальній мовотворчості письменника зумовлюється впливом перекладацької творчості, зокрема античних класиків, у поетичній мові яких така лексика є питомою. На основі зіставного аналізу було виявлено спільні найчастотніші слова-образи, до яких належать, наприклад, епітети: дзвінкий, гомінкий, чорний, білий, ясний, осяйний тощо. Постпозиція епітета це також характерна ознака ідіостилю поета, яка яскраво виявляється і в оригінальній, і в перекладацькій творчості .
Виокремлені стилістичні домінанти вибудовують складну, високохудожню естетично дієву поетичну систему ідіостилю М.К.Зерова.

Бібліографічні скорочення

ЕСУМ Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР.
Ін-т. Мовознавства ім. О.О. Потебні; Редкол. О.С. Мельничук та ін. К.: Наукова думка, 1983 1989.- Т.-3.
НТСУМ Новий тлумачний словник української мови: В 4 т./ Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко.- К.: Аконіт, 1998.
ПСГ Голоскевич Г. Правописний словник. -Нью-Йорк Париж Сидней Торонто Львів,- 1994.
РУС Російсько-український словник: В 3 т.- К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1983.
Сл. Гр. Словарь української мови / упор. Б.Д.Грінченко: В 4 т.- К.: Наукова думка, 1996.
ССУМ Словник синонімів української мови: В 2 т./ А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. - К.:Наукова думка, 1999-2000.
ССУМ (а) Словник староукраїнської мови 14-15 ст.: В 2 т./ Редколегія: Л.Л.Гумецька та ін. -К.: Наукова думка, 1977-1978.
СУМ Словник української мови: В 11-ти т.- К.: Наукова думка, 1970-1980.
СЯП Словарь языка Пушкина: В 4 т./ Под ред., В.В.Виноградова. - М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1956.
ФСУМ Фразеологічний словник української мови / Укладачі В.М.Білоноженко та інші: в 2-х т.- К.: Наукова думка,1999.

Список використаних джерел

Зеров М.К. Твори: В 2 т.- К.Дніпро, 1990.-Т.1: Поезії. Переклади / Упоряд. Г.П.Кочур, Д.В.Павличко. - 843 с.
Лермонтов М.Ю. Сочинения: в двух томах. Том 1.- М.:Правда, 1988.-720 с.
Пушкін А.С. Собрание сочинений в одном томе.- М.:Художественная литература, 1984.- 623 с.
Сосюра В. Твори: В 10 т. К.: Дніпро, 1972.- Т.9: Переклади. - 290 с.
Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Антологія / Упор.
М. М. Москаленко К.:Дніпро, 1995. 693 с.
Франко І.Я. Зібрання творів у 50-ти т.- К. : Наукова думка,1981.-Т. 11: Поетичні переклади та переспіви. - 527с.
Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 6 т. Том 1.- К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1963.- 483 с.

Список використаної літератури
1. Азнаурова Э. С. Очерки по стилистике слова. - Ташкент: Фан, 1973. - 405 с.
2. Антична література: Довідник / Буркат О.П., Бєляєв Р.С., Вишневська Н.О. та ін. За ред. С.В. Семчинського.-К.: Либідь, 1993.- 320 с.
3. Античные теории языка и стиля/ Под общ. ред. О.М. Фрейденберг.- М., Л. ОГИЗ СОЦЭК ГИЗ, 1936.-344 с.
4. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М., 1974.- 252 с.
5. Арват Ф.С. Іван Франко теоретик перекладу. - Чернівці, 1969.-38 с.
6. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Стилистика декодирования. - Л.: Просвещение, 1973.- 303 с.
7. Арутюнова Н.Д. Аномалия и язык // Вопросы языкознания. 1987. - №3.
С. 3-19.
8. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода.- М.: Межд. отношения, 1975.-236 с.
9. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке.- М.:Наука, 1975.-288 с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979.- 424 с.
11. Безсмеpтнi. Збipник спогадiв пpо М.Зеpова, П.Филиповича, М.Дpай-Хмаpу. Мюнхен, 1963.-334 с.
12. Бiлецький О. Двадцять років нової української лірики (1903 1923) // Літературно-критичні статті.-К.: Дніпро, 1990.-С. 17-44.
13. Бiлецький О. Зiбpання пpаць: В 5-ти т.- К.: Наук. думка, 1966. Т. 5 - 655 с.
14. Білодід І. К. Поетична мова Максима Рильського // Вибрані праці: В трьох томах.- К.: Наукова думка.-1986.- Т.3. С. 267-390.
15. Білокінь С. Закоханий у вроду слів. М. Зеров долі і книги. - К.:Час.- 1990.-56с.
16. Брюховецький В. Микола Зеров // Гроно нездоланих співців. К.: Український письменник, 1997.- С.73-82.
17. Брюховецький В. Микола Зеров. Літературно-критичний нарис. - К.: Радянський письменник, 1990. - 307 с.
18. Будагов Р.А. История слов и история общества.- М., 1971.- 270 с.
19. Булаховский Л.А. Вибрані праці: В 5-ти т. К.:Наук. думка, 1975. Т. 1.- 495с.
20. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Наук. зап. Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні. -К., 1946. -Т.ІІ ІІІ, С.113 - 154.
21. Ващенко B. C., Медведев Ф. П., Петрова П. О. Лексика Енеїди” І.П.Котляревського.- Харків, 1955.- 208 с.
22.&n