МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ІРОНІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ

Краткое описание

Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова

На правах рукопису

Калита Оксана Михайлівна

УДК 811.161.2’38

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ІРОНІЇ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мацько Любов Іванівна
доктор філологічних наук,
професор, дійсний член
АПН України

Київ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ІРОНІЇ ЯК ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ ................................................ 12
1.1. Іронія в системі категорій комічного ......................................................... 12
1.1.1. Комічне як соціолінгвальний феномен ............................................ 12
1.1.2. Національна специфіка комічного ................................................... 19
1.1.3. Статус іронії серед інших категорій комічного .............................. 28
1.2. Сучасні лінгвістичні парадигми іронії ....................................................... 34
1.2.1. Логіко-семантична парадигма вивчення іронії ............................... 36
1.2.2. Прагматична парадигма вивчення іронії ......................................... 42
1.2.3. Когнітивно-гносеологічна парадигма вивчення іронії .................. 48
1.3. Класифікація типів іронії ............................................................................. 54
1.3.1. Специфіка іронії як лінгвістичного явища ...................................... 54
1.3.2. Критерії класифікації іронії .............................................................. 61
1.3.3. Контекст як критерій виділення стилістичних типів іронії .......... 65
1.4. Висновки до І розділу .................................................................................. 69
РОЗДІЛ ІІ. МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СИТУАТИВНОЇ ІРОНІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ ........................................................................... 72
2.1. Лексико-стилістичні засоби творення іронічного ефекту ........................ 72
2.1.1. Типологія лексем з інгерентною іронічною конотацією .............. 72
2.1.2. Стилістично маркована лексика в іронічному тексті ..................... 76
2.2. Логіко-смислові прийоми формування іронічного смислу ...................... 81
2.2.1. Семантичні механізми антифразисного переосмислення лексем . 81
2.2.2. Тематичні групи іронічних епітетів ................................................. 90
2.2.3. Типи іронічних порівнянь ................................................................. 95
2.2.4. Метафора як засіб вираження іронічного смислу ........................ 100
2.2.5. Тематичні групи іронічних перифразів ......................................... 111
2.2.6. Лексико-семантичні зміщення при грі слів .................................. 119
2.3. Синтактико-стилістичні прийоми формування іронічного смислу ...... 126
2.3.1. Риторичні питання з іронічним ефектом ....................................... 126
2.3.2. Парцеляція як іронічний прийом ................................................... 130
2.3.3. Роль вставних і вставлених конструкцій у передачі іронічного смислу ............................................................................................... 134
2.3.4. Синтаксичні конвергенції як засіб передачі іронії ....................... 137
2.4. Висновки до ІІ розділу ............................................................................... 140
РОЗДІЛ ІІІ. СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ АСОЦІАТИВНОЇ ІРОНІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ .................... 143
3.1. Роль макроконтексту у формуванні іронічного смислу ......................... 143
3.1.1. Формування іронічного смислу через горизонтальний контекст 146
3.1.1.1. Лексичний повтор як прийом асоціативної іронії .......... 146
3.1.1.2. Моделі генерування іронічного смислу при діалогічному цитуванні ............................................................................. 152
3.1.2. Реалізація іронічного смислу засобами вертикального контексту........................................................................................... 156
3.1.2.1. Інтертекстуальність та прецедентний текст .................... 156
3.1.2.2. Цитата як інтертекстуальний елемент іронічного тексту.................................................................................. 159
3.1.2.3. Типологія алюзій у сучасних іронічних текстах ............. 172
3.2. Структура образу автора в іронічному тексті .......................................... 178
3.2.1. Антропоцентричність як основна ознака художнього тексту ..... 178
3.2.2. Реалізація суб’єктивно-оцінної іронічної модальності тексту через наративну перспективу ................................................................... 180
3.4. Висновки до ІІІ розділу ............................................................................. 185
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................... 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................. 202

ВСТУП

У сучасному мистецтві, зокрема в літературі, склалися певні умови, що сприяють розвиткові іронічного світовідчуття і, як наслідок, іронічної прози. Екстралінгвальна причина виникнення у кінці ХХ на початку ХХІ століття значного прошарку іронічних текстів демократизація суспільства, а інтралінгвальна полягає у тенденції до комунікативної рівності адресата та адресанта мовленя, яка ґрунтується на їх спільних фонових знаннях.
Відбуваються активні процеси інтелектуалізації мови, які спричинені необхідністю виражати складні мислительні операції і реалізуються як еволюційні процеси реалізації інтелектуальної діяльності людини у мовних формах. Л. Шевченко зазначає, що „у мові матеріалізованому кореляті розуму з’являються нові значення лексичні, фразеологічні, нова ритміка фрази, нові функції, контексти та синтагматична сполучуваність одиниць, окреслених і визначених в ієрархії системно-структурної цілісності мовним законом, узусом граматичним і словниковим. Виявлені як різні типи перенесень (метафоричних, метонімічних, функціональних), як використання зовні парадоксальне, контрастивне чи асоціативне, вони репрезентують інтелектуальний пошук розуму, буття не за статичним, строго детермінованим правилом, а за діалектичною природою руху, функціональною доцільністю” [183, 68]. Внаслідок цього відбуваються зміни в частотності використання мовних одиниць, функціональній спеціалізації, продуктивності граматичних і семантичних моделей, сполучуваності слів, асоціативних метонімічних перенесеннях значень слів, процесі творення фразеології літературного походження тощо.
Велике значення контексту для декодування іронії зумовлює її інтелектуалізм і, як наслідок, зростання її ваги у сучасному мистецтві, розширення засобів і механізмів її реалізації у художніх текстах. Іронія, зводячи два плани в парадоксальному протиріччі, представляє речі в незвичному, новому ракурсі, створює ефект відчуження, підвищує інтерес комунікантів до предмета іронічної оцінки, визначає ціннісну орієнтацію, сприяючи перетворенню протиріччя на творчий пошук ідеалу. У літературі з кінця ХХ століття поряд із поліфонізмом, інтелектуалізацією, філософічністю та міфологічністю закріпилося поняття „іронічність”, яке є однією із суттєвих її ознак. Д. Мюкке стверджує, що в сучасному художньому письменстві склалася така ситуація, коли для більшості письменників іронія „набагато рідше є стилістичним чи драматичним прийомом, який вони можуть застосовувати на власний розсуд: набагато частіше це спосіб мислення, який непомітно виник як загальна тенденція нашого часу” [202, 10].
Поняття іронії останнім часом перебуває в центрі ува­­ги тих вітчи­з­ня­них та зарубіжних лінгвістів, які намагаються окреслити феномен постмодернізму або інтерпре­ту­вати творчість авторів, у текстах яких знаходять риси пост­­мо­дерності. Визначальними ознаками постмодернізму є культ незалежної особистості, прагнення поєднати, взаємодоповнити істини багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, використання підкреслено ігрового стилю, зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді, запозичення, перегуки на сюжетному, образному, мовному рівнях, іронічність та пародійність тощо. Характерною рисою постмодерної літератури є іронічне ставлення не лише до навколишньої дійсності, а й до самого себе, до самого людського існування та до мови як способу вираження внутрішнього стану письменника. Іронію пов’язують із „виявом творчої свободи та незаангажованості, з принципом релятивізму, тобто можливістю переходити від одного принципу до іншого, змінювати думку чи художню форму вираження, підкреслюючи цим відносність і обмеженість усіх настанов і правил” [174, 16].
У дослідженнях на матеріалі таких творів іронію розглядають як стилетворчу ри­су тексту, що може бути реалізована на різних мовних рівнях, від оди­ни­ч­­ного слова, висловлювання до окремого тексту в обов’язковому кон­текст­уальному оточенні. Таким чином, іроніч­ність вважають одним із можливих регістрів світогляду митця вза­галі і лі­тератора зокрема. У цьому контексті значної ваги й актуальності набуває аналіз мовних засобів іронічності в сучасній українській художній прозі малих жанрів, яка в такому аспекті ще не була предметом спеціального дослідження. Мала художня проза має тендентцію до концентрації смислу, яка полягає в тому, що письменник, обмежений обсягом твору, не відмовляється від вагомості змісту, шукає специфічних прийомів його вираження через підтекст. У результаті змістовне навантаження на кожне слово у невеликому тексті більше, ніж у інших жанрах.
Дослідження питань іронії, гумору і сатири є актуальною проблемою різних галузей філологічних наук. Мовні засоби сміхової культури у структурі художніх творів привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема таких, як М.Бахтін, Ю.Борєв, Т.Буйницька, С.Голубков, С.Іваненко, А.Макарян, Е.Нокс, Н.Нокс, Г.Почепцов, Дж.Сазерленд, О.Титаренко, А.Щербина та ін. Проте ряд питань проблеми залишаються недостатньо дослідженими, вимагають подальшого аналізу та теоретичного осмислення. Це стосується, зокрема, питань лінгвістичної та екстралінгвістичної диференціації поняття іронія та суміжних понять, визначення характеру та діапазону мовних засобів їх реалізації в художній літературі.
Вивчення комічного та його категорій здійснювалося в лінгвістиці у кількох аспектах. Українськими та російськими дослідниками здійснювався лінгвістичний аналіз мовних засобів комічного у літературних текстах різних періодів: від пам’яток давньоруської літератури (П. Коржева) до творчості письменників нового часу. У цьому аспекті досліджувався літературний доробок І. Котляревського (П. Плющ), Т. Шевченка (Г. Нога, Н. Ярмоленко), Г. Квітки-Основ’яненка (О. Скорик), І. Нечуя-Левицького (О. Долгушева), Остапа Вишні (Б. Пришва), Є. Гуцала та О. Чорногуза (А. Попова). Також вивчалася роль окремих стилістичних засобів різних мовних рівнів для створення комічного (гумористичного, сатиричного, іронічного) ефекту: словотвірних засобів (В. Виноградова), лексичних засобів (М. Виноградова, Я. Януш), наукових термінів (Н. Бочегова), антропонімів (Л. Кричун), гри слів (В. Санніков, О. Тимчук), каламбурів (В. Вакуров), фразеологізмів (Б.Пришва), перифразів (Г. Євсеєва, І. Кобилянський, О. Копусь), повтору (Н. Молотаєва, Р. Харитонова), цитації (О. Земська, С. Походня, О.Третьякова), алюзії (С. Походня, А. Тютенко), авторського і персонажного мовлення (С. Іваненко).
Неоднозначність у трактуванні явищ комічного пов’язана із багатством його проявів. Тому принциповим є здійснений Б. Пришвою поділ комічного на словесний та ситуаційний комізм [139, 20 33]. Таке розмежування здійснюється на основі положення про те, що зміст комічної ситуації і слова, що передають комізм, становлять різні сфери. При ситуативному комізмі смішним є зміст, а не слова, якими він передається. Натомість гумор, спричинений словом, ніби автономний до змісту ситуації, він створююється на основі контрасту мовних одиниць.
Складність дослідження іронії зумовлена тим, що вона як вид комічного так само наявна не лише у вербальному спілкуванні, а є загальносеміотичним явищем, оскільки може реалізуватися як у лінгвістичних об’єктах різного ступеня складності, так і в інших знакових системах, зокрема в різних видах мистецтва. Найбільш повно досліджені такі аспекти іронії, як естетичний (Ю.Борєв, Б. Дземідок, В. Півоєв, В. Пропп) і літературознавчий (Л. Болдіна, Д. Мюкке, Р. Семків, Р. Струць,А. Щербина). Іронія також розглядалася у таких галузях мовознавства, як лінгвостилістика (Т. Буйницька, В.Виноградова, Н. Ніколіна, О. Шонь), лінгвістика тексту (І. Гальперін, Г.Попова, С. Походня, О. Третьякова,) та прагмалінгвістика (Т. Андрієнко, Н. Ланчуковська, С. Литвак, А. Приходько, Г. Прокоф’єв).
Стан дослідження проблем мовних засобів вираження іронії, який склався у сучасному мовознавстві, зумовлений ще й тим, що до 60-х років ХХ століття іронія у художній літературі Радянського Союзу функціонувала тільки на рівні стилістичного прийому, тому її дослідженню довгий час не приділялося достатньо уваги (натомість активно вивчалися різноманітні аспекти сатири).
Аналізуючи мовні засоби іронічності на матеріалі сучасної української малої прози, потрібно враховувати їх детермінованість загальними особливостями традиційукраїнської сміхової культури, що зумовлює використання специфічних мовностилістичних засобів. Характеристики цих мовностилістичних засобів спричиняються також і загальними особливостями малих прозових жанрів лаконічністю, стислістю, значним семантичним навантаженням одиниці тексту.
Актуальність дослідження зумовлюється потребою лінгвістичного вивчення мовних засобів реалізації іронії у художньому тексті, необхідністю залучення до наукового обігу нової джерельної бази сучасної української прози малих жанрових форм.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах наукової проблеми кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова „Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення, мовних жанрів, тропіки, риторики, культури української мови та методики викладання української мови” і полягає у дослідженні мовних виражальних засобів художнього стилю, зокрема у вивченні мовних засобів вираження іронії у сучасній українській прозі малих жанрових форм. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 26 лютого 2004 року, протокол № 8 та схвалена Науковою координаційною радою Українська мова” НАН України 20 травня 2004 року, протокол № 20.
Метою роботи є з’ясування лінгвістичної природи іронії в сучасній українській малій прозі, виявлення системи мовних засобів її реалізації з позицій лінгвістики тексту, когнітивної лінгвістики та прагмастилістики.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завданння:
1) вивчити історію дослідження комічного у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці, виявити його диференційні ознаки;
2) з’ясувати зміст та природу поняття «іронія», диференціювати її від суміжних понять та здійснити класифікацію її видів;
3) розглянути сучасні лінгвістичні парадигми вивчення іронії, на їх основі виокремити специфічні риси іронії як лінгвістичного явища, з’ясувати її функції у тексті;
4) провести системний лінгвостилістичний аналіз мовних засобів іронії в сучасній українській малій прозі;
5) розкрити зв’язок іронії з контекстом, з’ясувати роль інтертекстуальності у творенні іронії;
6) дослідити способи реалізації іронічного смислу в текстах з різними типами наративної перспективи.
Об’єктом дослідження є іронія у сучасній українській малій прозі.
Предмет дослідження мовностилістичні засоби реалізації ситуативної та асоціативної іронії у сучасній українській малій прозі.
Джерельною базою дослідження є художні твори малих жанрових форм сучасних українських письменників Ю. Андруховича, В. Медведя, О. Ірванця, Ю. Винничука, В. Даниленка, Б. Жолдака, А. Коктюхи, М. Рябчука, В. Слапчука та ін. (всього 125 творів 69 авторів), опубліковані як окремими збірками, так і в періодичних літературно-культурологічних часописах „Вітчизна”, „Дзвін”, „Дніпро”, „Київ”, „Кур’єр Кривбасу”, „Сучасність”. Головний критерій відбору джерельного матеріалу - час написання і видання твору. До аналізу залучалися тексти малої прози, які вийшли у збірках та часописах з 1991 року по 2006 рік. Широкий і різноманітний матеріал дав можливість для виділення та опису найбільш типових, загальних, закономірних різновидів іронії і мовних засобів її реалізації.
Методи та прийоми дослідження. Дослідження здійснювалося на основі врахування філософських положень про зв’язок мови і мислення, мови і мовлення, взаємодію суб’єктивного та об’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Завдання і характер дослідження зумовили використання групи методів, серед яких провідними є описовий метод, що включає такі прийоми, як спостереження, порівняння та узагальнення; метод контекстного аналізу та метод компонентного аналізу. Частково використовували трансформаційний, порівняльний і статистичний методи.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі засобів іронії в сучасній українській художній прозі малих жанрових форм, у поглибленій кваліфікації лінгвістичної сутності іронії, механізмів її формування та структури іронічного смислу відповідно до сучасного стану лінгвостилістики, визначенні її стилістичного потенціалу для реалізації авторської прагматики в художньому тексті. Новизна полягає також у виборі джерел фактологічного матеріалу. Для аналізу обрано твори сучасних українських письменників, які ще не були об’єктом лінгвостилістичного аналізу.
Теоретичне значення дисертації полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми, в розумінні й тлумаченні іронії як вагомого концепта комічного, що дозволяє поглибити сприйняття її прагматики, системно представити і дослідити мовні засоби її реалізації на сучасному рівні, визначити їх продуктивність на основі дослідження функціонування мовних засобів вираження іронії різних мовних рівнів у різних авторів, зокрема для виявлення спільних та індивідуальних тенденцій добору лексичного матеріалу для реалізації індивідуально-авторських стратегій текстотворення.
Практичне значення роботи полягає в тому, що теоретичні засади дисертаційного дослідження та систематизований фактаж стане базою для подальших досліджень і може бути використаний для написання підручників і навчальних посібників зі стилістики, лексикології і граматики української мови, лінгвістичного аналізу тексту. Практичне використання результатів дослідження розширюється завдяки використанню матеріалів у процесі викладання курсів мовознавства, сучасної української літературної мови, проведення спецсемінарів, при написанні студентських науково-дослідних робіт.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (2004, 2005, 2006 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, 2004 р.), Науково-практичних читаннях „Українська філологія: теоретичні та методологічні аспекти вивчення” (Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київський національний університет імені Т. Шевченка, м. Київ, 2006 р.) та в процесі викладання курсів „Стилістика української мови”, „Риторика” та „Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження” в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, а також у п’яти публікаціях автора.
Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання української мови і літератури учням гімназії № 315 м. Києва (довідка про впровадження № 126 від 20.04.2006 р.) та при написанні журналістських матеріалів та редагуванні періодичних видань Всеукраїнського товариства „Просвіта” імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження №01-142 від 17.04.2006 р.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає підстави зробити наступні висновки.
Процеси суспільного життя останніх десятиліть (науково-технічний прогрес, свобода слова, світові глобалізаційні процеси) спричинили плюралізм та демократизацію мистецтва загалом і художньої літератури зокрема. У зв’язку з цим у сучасній українській літературі виник значний за обсягом прошарок текстів малих жанрових форм, основною ознакою яких є іронічне зображення дійсності. Іронія у цих текстах може займати різне місце у їх ідейно-естетичній структурі: бути окремим прийомом чи мати всеохопний характер, набуваючи статусу текстової категорії суб’єктивно-авторської модальності.
Комічне має національну специфіку, зумовлену: 1) різними фрагментами реальної дійсності, які впливають на колективну свідомість етносу; 2)особливостями колективної етнічної свідомості носіїв мови, які виявляються в емоційно-оцінних, соціально-оцінних та морально-етичних компонентах національної мови. Національна специфіка комічного тісно пов’язана з загальнокультурними, соціально-груповими, індивідуальними особливостями мовців і виявляється у комізмі ситуацій та мовному комізмі.
Іронія, поряд із сатирою та гумором, є рівноправною формою складного комізму. Для неї, як і для комічного в цілому, характерні такі ознаки: наявність певного протиріччя (мети засобам, форми змісту, дії обставинам, старого новому тощо); здатність викликати у суб’єкта певну реакцію сміх; соціальний характер. Специфічними ознаками іронії є суб’єктивізм, двоплановість вираження (зовнішнє ствердження, внутрішнє заперечення і кінцеве ствердження); здатність до двоспрямованості: на об’єкт і на себе. Особливістю вербального вираження іронії є співіснування двох смислових планів прямого експліцитного та імпліцитного, який суперечить прямому. Імпліцитний смисловий план іронії складається з таких компонентів: конотативного (експресивного, емоційного, оцінного), контекстуального (елементи інформації, які виникають завдяки контексту, фоновим знанням), імплікативного та інтенціонального. На мовному рівні іронія не має спеціальних прийомів вираження, а може створюватися стилістичними засобами всіх мовних рівнів за умови їх вживання у певних контекстах, які спричиняють смислову двозначність і, як результат, іронічний ефект.
У сучасній українській малій прозі інтенсивність іронічної насмішки може бути різною: її діапазон варіюється від дружньої і доброзичливої до злої, гострої, саркастичної. Ступінь насмішки залежить від емоційної насиченості критики, яка виражається іронією, а вибір форм і засобів її вираження зумовлений суб’єктивним та об’єктивним співвідношенням ціннісних потенціалів суб’єкта і об’єкта іронії, моральними обмеженнями й контекстом. Встановлено, що в розмовному мовленні іронія виконує такі функції: полемічну, емоційно-оцінну, ексклюзивну, фатичну, інтимізуючу, саморегулювальну, когнітивну, функцію висміювання. У художньому тексті, крім названих, іронія виконує характерологічну, композиційну, художню та стилетворчу функції. Основним критерієм розмежування стилістичних типів іронії є умови і способи її реалізації. Відповідно, виділено ситуативний та асоціативний типи іронії, які для свого декодування вимагають різних контекстів і займають різні позиції в ідейно-образній структурі твору.
Ситуативна іронія в сучасній українській малій прозі реалізується за допомогою лексико-стилістичних, логіко-смислових та синтактико-стилістичних прийомів. Серед лексико-стилістичних прийомів у текстах українських письменників малих жанрових форм зустрічаються традиційні вживання лексем, які мають узуальну (інгерентну) іронічну конотацію (добродій, розумака, публіка, артист, мадам, мудрагель). Продуктивнішим є прийом використання стилістично маркованої лексики, бо він дає змогу авторові створювати оказіональні зіткнення лексем, які завдяки ефекту невиправданого сподівання, порушенню власної норми тексту продукують яскравий стилістичний ефект. Серед таких лексем у сучасній українській малій прозі активно функціонують медичні, юридичні та дипломатичні терміни, старослов’янізми й архаїзми. Потрапляючи у невідповідний, „чужий” їм контекст, ці стилістеми передають іронічне ставлення автора до зображуваного. Сучасна українська мала проза також характеризується активним залученням жаргонної та просторічної лексики для створення іронічного ефекту (бабки, базарити, бомжатник, повільняк, генделик, дембель, зелені). Серед жаргонізмів значний прошарок складають лексеми на позначення іронічної характеристики особи (амбал, алкаш, алканавт, вар’ят, гевал) та слова іншомовного походження (фейс, геппі-енд, аміго, арівідерчі, екстезі, о’кей ).
Серед логіко-смислових прийомів створення іронічного смислу в сучасній українській малій прозі функціонують антифразис, іронічні епітети, іронічні порівняння, іронічні метафори, іронічні перифрази, гра слів. Виявлено, що у текстах сучасних українських письменників іронія при антифразисі може інтенсифікуватися за допомогою таких засобів: 1) ступенів порівняння прикметників; 2) зменшувально-пестливих суфіксів; 3) часток дуже, тільки, особливо, надто, вельми, суто; 4) інтонаційним виділенням.
Тропеїчна сутність епітета вносити суб’єктивно-оцінний компонент у значення денотата робить його продуктивним засобом реалізації іронічного смислу. У сполученнях з іронічним епітетом в сучасних художніх текстах малих жанрових форм вживаються денотати певної семантики. Найчисельнішу групу становлять іменники на позначення особи та різних її характерологічних ознак, яким ужитий при них епітет дає іронічну характеристику. Серед таких лексем функціонують іменники, які позначають особу за професією чи родом занять, особу за ідеологічними переконаннями, особу за соціальним статусом. Також іронічна характеристика особи може даватися опосередковано через іронічне означення її поведінкових характеристик та іронічне означення частин тіла людини.
У сучасній українській малій прозі функціонують іронічні порівняння трьох типів: 1) коли об’єкту порівняння приписуються невластиві йому якості шляхом порівняння з іншим об’єктом, у якому ці якості відсутні; 2)унаслідок реалізації суперечності між реальними якостями денотата і його авторською характеристикою, коли вибраний для порівняння об’єкт містить негативні для автора конотації; 3) при несподіваних авторських асоціаціях, коли порівнюються об’єкти віддалених предметно-смислових сфер. Саме порівняння третього типу найактивніше використовуються при індивідуально-авторському слововживанні.
Серед іронічних метафор, які функціонують в сучасній українській малій прозі, виділяємо дві групи: антифразисні й оказіональні. Найпродуктивнішими у створенні іронічного смислу є такі групи оказіональних метафор: 1) антропоморфна метафора, у якій перенесення ознак здійснюється за моделлю „людина людина” (монстр літературної критики, геній половинчастості, принагідні вболівальники літератури, лицар розуму); 2) антропоморфна метафора, у якій перенесення ознак здійснюється за моделлю „людина нежива істота” (навідалась думка, гвалтувати мізки, капіталізм оминув своєю вгодованою тушею); 3) зоометафора (священні корови,кільки у томаті, комфортно-кав’ярне гніздовище); 4) метафори, які характеризують діяльність людини, пов’язану з творчістю (пекти романи, стругати віршики, фабрика метафор); 5) метафори на основі термінів (симфонія смердючості, ментальна травма особистості, протез совісті). У сучасній українській малій прозі продуктивним засобом створення іронічного смислу є матеріалізовані метафори (перечепившись за спущені струни душі, поет гепнув на коліно).
Проведене дослідження дає підстави виділити найпродуктивніші тематичні групи іронічних перифразів, які вживаються для передачі іронічного смислу в сучасній українській малій прозі. Серед них найчисельнішою є група прифразів на позначення реалій радянської доби (назви Радянського Союзу; позначення вождів радянської доби; загальновідомі, знакові реалії радянської доби). Менш продуктивними у реалізації іронії є перифрази на позначення негативних реалій періоду незалежності та перифрази, які дають емоційно-експресивну іронічну характеристику особі.
Гра слів також є продуктивним засобом реалізації іронічного смислу. Сучасні українські письменники використовують стилістичні можливості омонімії, полісемії та паронімії. Авторське використання паронімів є однією з характерних ознак індивідуального стилю письменника.
У сучасній українській малій прозі для створення іронічного ефекту використовуються такі синтаксичні конструкції, які мають потенційну здатність підсилювати емоційно-експресивне вираження думки. Ці синтаксичні конструкції, зазвичай, служать для виділення, інтенсифікації іронічного смислу, вираженого за допомогою інших прийомів. У результаті проведеного дослідження було визначено синтаксичні моделі, які є найчастотнішими у реалізації іронії в сучасній українській малій прозі. Риторичне питання реалізується у межах трьох типів: 1) риторичне питання є засобом виділення іронії, вираженої логіко-смисловим прийомом; 2)риторичне питання містить абсурдне твердження чи гіпотезу; 3) риторичне питання, яке побудоване на запереченні і виражає додаткові смислові відтінки (сумнів, впевненість, передбачення).
Продуктивними у реалізації іронічного смислу є парцельовані конструкції. Чинником, який зумовлює виникнення суб’єктивно-оцінної іронічної модальності, є емоційно-експресивне та інтонаційне виділення парцельованої частини. У сучасній українській малій прозі для вираження іронії використовуються конструкції різної граматичної структури: від окремих слів і словосполучень до простих речень і підрядних парцелянтів. У сучасних текстах малих жанрових форм ефективним засобом реалізації іронічного смислу є ланцюжки парцелянтів.
Традиційним засобом вираження іронії є вставні та вставлені конструкції. Проведене дослідження свідчить про те, що різниця у передачі ними іронічного смислу зумовлена різницею їхнього модального статусу: функція вставлених конструкцій подавати додаткове до основного повідомлення, а вставні є засобом вираження суб’єктивно-оцінної авторської модальності. Для вираження іронії такі синтаксичні конструкції мають допоміжний характер: вони підсилюють уже наявну у висловлюванні іронію, а не створюють її. Характерною ознакою вставних та вставлених конструкцій у сучасній українській малій прозі є те, що вони рідко функціонують ізольовано від інших засобів експресивного синтаксису, а творять іронічну експресію разом з парцельованими конструкціями або синтаксичними конвергенціями.
Синтаксичні конвергенції, які слугують для передачі ситуативної іронії у сучасних прозових текстах малих жанрових форм, поділяються на два типи: 1) структурні конвергенції, у яких іронічний ефект виникає завдяки ефекту складання, нарощування експресії; 2) структурно-семантичні, у яких іронія виникає через семантичну віддаленість синтаксично однорідних членів.
Прийоми ситуативної іронії в сучасній українській малій прозі рідко вживаються ізольовано, вони, як правило, входять в певну систему інших засобів і прийомів, об’єднаних спільністю стилістичної функції створення іронічного смислу.
На відміну від ситуативної, асоціативна іронія реалізується не лише в лінійних контекстах, а вимагає для свого втілення вертикального контексту. Її адекватне декодування залежить від текстової пресупозиції глобального характеру, екстралінгвістичної та інтертекстуальної пресупозицій. При сприйманні асоціативної іронії збільшується активність читача. Наявність фонових знань у реципієнта для адекватного декодування асоціативної іронії робить її ефективним засобом інтелектуалізації мовлення.
Традиційним засобом вираження іронії у сучасній українській малій прозі є різні види лексичного повтору. За допомогою якого відбуваються смислові та конотативні прирощування смислу лексичних одиниць, що повторюються в різних контекстах. Специфічним прийомом, який використовується сучасними письменниками, є створення іронічного образу за допомогою контактного тотожного лексичного повтору, коли одне слово виступає означенням до різних денотатів. Такий прийом виконує функцію зближення, встановлення подібності між цими денотатами з метою передачі авторського іронічного ставлення.
Результати дослідження також дозволили встановити найпродуктивніші моделі діалогічного цитування, за допомогою яких виникає іронічний ефект. Це такі моделі: 1) другий учасник діалогу повторює висловлювання першого з метою вираження іронічного ставлення до співрозмовника або його репліки; 2) слова персонажа повторюються в авторському мовленні; 3)квазіцитація, коли слова персонажа передаються через невласне пряму мову.
У сучасній українській малій прозі продуктивним засобом вираження асоціативної іронії є використання в тексті знайомої для читача цитати, яка може виступати як у своєму початковому, незміненому, так і в трансформованому вигляді. Іронічний ефект створюється завдяки тому, що цитата під упливом нових контекстних умов набуває нового значення, яке зазвичай дуже відрізняється від того, яке вона мала у тексті-джерелі. Виникає натяк на щось знайоме читачеві у його попередньому асоціативному і перцептивному досвіді. Результати дослідження свідчать про те, що найпродуктивнішими у сучасних українських текстах малих жанрових форм є фразеологізми та фрази-кліше (у тому числі й широковживані штампи радянської епохи), значно рідше зустрічаються цитати з Біблії, літературних творів, з пісень та кінофільмів. У сучасних художніх текстах існує тенденція до збільшення кількості трансформованих цитат. Це явище можна пояснити тим, що трансформована цитата має більший потенціал для вираження авторської іронічної позиції, бо трансформація може збільшувати експресивність цитати та зміщувати смислові акценти.
У аналізованих текстах спостерігається збільшення кількості алюзій. Вибір джерел алюзій авторами тісно пов’язаний з культурним, соціальним і політичним минулим та теперішнім певного суспільства, причому вирішальну роль відіграє актуальність певного знака. Тому найчастотнішими в сучасній українській малій прозі є мистецькі та історичні алюзії, рідко зустрічаються фольклорні, міфологічні, релігійні, майже не представлені біблійні алюзії. Таке співвідношення джерел алюзій пояснюється екстралінгвальними факторами ступенем доступності джерела алюзії та інформативністю.
Однією з основних ознак художнього тексту є його антропоцентричний характер, який полягає в тому, що всі елементи як первинного, мовного рівня тексту, так і його глибинної смислової структури служать для розкриття тем буття людини. Антропоцентричність художнього твору має три центри автора, персонажів і читача. Досліження усіх можливих форм взаємодії двох із цих категорій - автора і читача - в іронічному тексті дало змогу виявити, що іронічна позиція автора по-різному реалізується у текстах з різними типами наративної перспективи. У текстах, у яких розповідь ведеться від 1-ї особи, іронічний ефект створюється за допомогою таких засобів: 1) наївний тон викладу оповідача; 2) діалогізація монологічного мовлення; 3) довільне маніпулювання предметами і явищами внутрішньотекстової площини; 4)зміна особи, від якої ведеться оповідь з 1-ї на 3-ю. Інші способи вербальної репрезентації іронічної позиції автора спостерігаються у текстах, у яких розповідь ведеться від 3-ї особи: 1) невідповідність авторських прямих характеристик (фактуальної інформації) і прихованого смислу (підтекстової інформації); 2) включення певних елементів у мовлення персонажа; 3)авторський коментар персонажного мовлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрухович Ю. Аве, „Крайслер” // Сучасність. 1995. - № 5. С. 5 15.
2. Андрухович Ю. Ерц-герц-перц // Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. С. 5 14.
3. Андрухович Ю. Зліва, де серце // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 16 24.
4. Андрухович Ю. Королівські лови // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 24 35.
5. Андрухович Ю. Московіада // Сучасність. 1993. - № 1 2. С. 40 84, 10 53.
6. Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Сучасність. 2000. - № 3. С. 5 32.
7. Антонишин С. Гладіолуси для Скорпіона // Київ. 1996. - № 5 6. С. 104 107.
8. Антонишин С. Приречена до любові // Дзвін. 1999. - № 2. С. 65 71.
9. Бондар В. Калина в головах // Кур’єр Кривбасу. 1994. - № 4. С. 6 14.
10. Врублевський В. Ажіотаж, або Хроніка одного жарту // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 119 121. С. 180 193.
11. Врублевський В. Банальна сценка з дешевенької мелодрами // Кур’єр Кривбасу. 1995. - № 27. С. 29 32.
12. Говда О. Простак, або Вечеря перед Різдвом // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 110. С. 11 21.
13. Голобородько Ю. Давній знайомий // Київ. 1998. - № 7 8. С. 102 109.
14. Гордасевич Г. До питання про переселення душ. Науково-художнє дослідження // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 118. С. 16 22.
15. Гудзь Ю. Ісихія. Книга щастя // Кур’єр Кривбасу. 2001. - № 139. С. 3 30.
16. Гужва В. Лакейський вальс, або Подорож конформіста // Сучасність. 2005. - № 6. С. 9 44.
17. Даниленко В. Віолета з драндулета // Кур’єр Кривбасу. 2000. - № 130. С. 3 11.
18. Даниленко В. Кієвскій мальчик // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 92 104.
19. Демська Л. Квіти святого Яна // Сучасність. 2004. - № 2. С. 9 27.
20. Демська Л. Спокуса сірого голуба // Кур’єр Кривбасу. 1996. - № 51 52. С. 12 14.
21. Дімаров А. „Божа кара” // Київ. 2003. - № 10. С. 61 66.
22. Дімаров А. Борода // Київ. 2001. - № 1 2. С. 2 10.
23. Дімаров А. Наталка-полтавка // Київ. 2001. - № 1 2. С. 21 29.
24. Дімаров А. Печатка // Кур’єр Кривбасу. 1996. - № 45 46. С. 10 12.
25. Дімаров А. Тукало // Київ. 2003. - № 10. С. 44 50.
26. Дімаров А. Ригорович // Київ. 2003. - № 10. С. 54 61.
27. Жадан С. Anarchy in the UKR // Кур’єр Кривбасу. 2005. - № 188. С. 3 29.
28. Жолдак Б. Свинопас // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 156 165.
29. Жолдак Б. Столична мить // Кур’єр Кривбасу. 2001. - № 139. С. 38 41.
30. Забужко О. Дівчатка // Забужко О. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С.35 68.
31. Забужко О. Інструктор з тенісу // Забужко О. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 155 166.
32. Івченко В. За дивідендами // Київ. 1996. - № 11 12. С. 46 52.
33. Івченко В. Плагіат // Київ. 1998. - № 9 10. С. 27 33.
34. Іздрик Ю. Трактат про мудаків // Опудало. Українська прозова сатира, гумор, іронія 80 90-х років двадцятого століття. К., 1997. С. 300 306.
35. Ірванець О. Львівська брама // Кур’єр Кривбасу. 2003. - № 158. С. 3 17.
36. Ірванець О. Рівне/Ровно (Стіна) // Кур’єр Кривбасу. 2001. - № 138. С. 38 74.
37. Калинець І. Похорон // Дзвін. 1997. - № 5 6. С. 63 68.
38. Кашка В. Дівчинка та піаніно // Дзвін. 1997. - № 1. С.
39. Кожелянко В. Шлях воїна в Україні // Кур’єр Кривбасу. 2000. - № 128. С. 10 22.
40. Кокотюха А. Весілля // Опудало. Українська прозова сатира, гумор, іронія 80 90-х років двадцятого століття. К., 1997. С. 312 315.
41. Кокотюха А. Знайомий журналіст // Кур’єр Кривбасу. 2005. - № 189. С. 89 103.
42. Кокотюха А. Польська готовальня // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 119 121. С. 171 179.
43. Кокотюха А. Француз Кирило // Кур’єр Кривбасу. 2003. - № 161. С. 103 112.
44. Колесник С. Весільні музики // Дніпро. - 2002. - № 3 4. С. 68 86.
45. Кондратюк А. Про царя Малєнкова // Кур’єр Кривбасу. 2003. - № 168. С. 73 83.
46. Кононенко Є. Земляки на чужині // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 174 184.
47. Косенко В. Зливна машина часу для мене та Нефертіті // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 119 121. С. 105 108.
48. Косенко В. Карма // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 193 202.
49. Кривенко М. Візантійська історія // Сучасність. 2002. - № 4. С. 9 40.
50. Кримчук Г. Чай із осетриною // Київ. 2001. - № 11 12. С. 25 41.
51. Криштопа О. А я яй! // Кур’єр Кривбасу. 2005. - № 183. С. 3 50.
52. Логвин Ю. Мій щасливий день // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 118. С. 70 82.
53. Малащук А. Атентант на Герострата, або Рецензія на ненаписаний роман // Сучасність. 1999. - № 1. С. 6 20.
54. Малащук А. Ботокуди // Сучасність. 2002. - № 7 8. С. 11 21.
55. Малишевський І. Втеча від ювілею // Київ. 2003. - № 7 8. С. 55 82.
56. Малишевський І. За законами кавказької гостинності // Київ. - 2003. - № 7 8. С. 42 50.
57. Малишевський І. Круїз не відбудеться // Київ. 2003. - № 7 8. С. 33 42.
58. Малишевський І. Спецкафедра, або Сценки з армійського життя // Вітчизна. 2003. - № 5 6. С. 24 60.
59. Малишевський І. Фімуля на прізвисько Пойзонер України // Вітчизна. 2004. - № 1 2. С. 18 36.
60. Малишевський І. Художній задум // Київ. - 2003. - № 7 8. С. 53 55.
61. Малишевський І. Як я став грузином // Київ. - 2003. - № 7 8. С. 27 33.
62. Матіос М. Млин мерців // Дніпро. 1996. - № 5 6. С. 48 93.
63. Медвідь В. Життя і правда // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 112. С. 3 27.
64. Мулик В. Бог // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 279 284.
65. Мушкетик Ю. Бомж // Київ. 2004. - № 3. С. 19 20.
66. Мушкетик Ю. Гегемон // Київ. 1998. № 7 8. С. 35 52.
67. Мушкетик Ю. Забутий Месія // Київ. 1993. - № 10. С. 17 19.
68. Мушкетик Ю. Купити президента // Київ. 2004. - № 3. С. 13 17.
69. Мушкетик Ю. Нам весело // Київ. 1995. - № 6. С. 15 18.
70. Мушкетик Ю. Сповідь // Київ. 1995. - № 6. С. 10 15.
71. Мушкетик Ю. Срібна куля // Київ. 1998. № 7 8. С. 27 29.
72. Неборак В. Про алкоголізм і запійне пияцтво // Кур’єр Кривбасу. 2002. - № 155. С. 65 69.
73. Осташ В. Пристрасті за генієм // Київ. 2004. - № 9. С. 99 128.
74. Павлюк І. Мова молекул // Сучасність. 1998. - № 10 С. 11 37.
75. Павлюк Я. Просто проза // Кур’єр Кривбасу. 1997. - № 87 90. С. 87 91.
76. Панчук І. Улюблений місяць вересень // Київ. 2004. - № 9. С. 134 143.
77. Поклад Н. Марґінес // Сучасність. 2003. - № 6. С. 56 59.
78. Полянецький В. Криницю виливали // Дніпро. 2003. - № 3 4. С. 66 71.
79. Полянецький В. Никанорович // Дніпро. 2003. - № 3 4. С. 53 65.
80. Порфімович О. Доторкнутися до пустки // Київ. 1995. - № 7 8. С. 102 118.
81. Процюк С. Галюциногенна квітка // Кур’єр Кривбасу. 1999. - № 119 121. С. 34 36.
82. Процюк С. Love story. Майже сентиментально-клінічна // Кур’єр Кривбасу. 2000. - № 132. С. 42 63.
83. Рябий М. Горіховий мільйонер // Дзвін. 1995. - № 1. С. 83 103.
84. Рябчук М. До Чаплі на уродини // Опудало. Українська прозова сатира, гумор, іронія 80 90-х років двадцятого століття. К., 1997. С. 331 337.
85. Рябчук М. Історія одного кохання // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 323 327.
86. Сверстюк Є. Віккерс на Гоголя // Сучасність. 1997. - № 12. С. 56 59.
87. Сизоненко О. Де ви, докторе Турула? // Київ. 1995. - № 7 8. С. 41 45.
88. Сизоненко О. Плачі // Київ. 1995. - № 7 8. С. 15 18.
89. Слапчук В. Кенгуру завбільшки з цвіркуна // Київ. 2004. - № 1 2. С. 68 82.
90. Слапчук В. Коротка стрілка жіночого годинника // Кур’єр Кривбасу. 2003. - № 162. С. 22 46.
91. Сняданко Н. Екскурсія містом // Сучасність. 2003. - № 2. С. 19 27.
92. Сологуб В. Благородна душа // Дніпро. 2002. - № 9 10. С. 43 49.
93. Сологуб В. Котяра, обпоєний валер’янкою влади // Київ. 2000. - № 5 6. С. 56 82.
94. Стусенко О. В епіцентрі погибелі // Київ. 2002. - № 3. С. 78 80.
95. Стусенко О. Дурненький // Дніпро. 2004. - № 7 8. С. 69 77.
96. Сушко О. Два роки // Київ. 2003. - № 11 12. С. 24 72.
97. Тарасюк Г. Бермудський трикутник // Київ. 2002. - № 12. С. 104 115.
98. Тарасюк Г. Мій третій і останній шлюб // Кур’єр Кривбасу. 2002. - № 156. С. 35 61.
99. Тарасюк Г. Театр навпроти вареничної // Київ. 2002. - № 12. С. 99 103.
100. Тарнавський В. Дерево життя // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 328 342.
101. Трубай В. Кінець світу // Київ. 1991. - № 10. С. 75 77.
102. Ульяненко О. Рецедив // Кур’єр Кривбасу. 2000. - № 128. С. 3 9.
103. Ульяненко О. Хрест на Сатурні // Кур’єр Кривбасу. 2004. - № 176. С. 3 55.
104. Фішбейн М. Антеноїди // Сучасність. 2003. - № 2. С. 14 18.
105. Чемерис В. Вареники з вишнями // Вітчизна. 2001. № 3 4. С. 81 85.
106. Чемерис В. Золотий сон українців // Вітчизна. 2001. - № 3 4. С. 88 92.
107. Чемерис В. Коктейль у президента // Дніпро. 2003. - № 5 6. С. 100 105.
108. Чемерис В. Цей хитрий-хитрий Викрутень, який завжди викрутиться... // Вітчизна. 2001. - № 3 4. С. 92 94.
109. Чубук М. Метакса // Сучасність. 1996. - № 9. С. 27 34.
110. Чубук М. Покер // Сучасність. 2004. - № 12. С. 80 85.
111. Шарварок О. Під бузиною // Київ. 2003. - № 11 12. С. 80 111.
112. Шевчук В. Горбунка Зоя // Сучасність. 1994. - № 3. С. 9 63.
113. Шевчук В. Двері навсті