Музична мова хорових творів Лесі Дичко

Краткое описание

Львівська державна музична академія ім. М.Лисенка

На правах рукопису

Письменна Оксана Богданівна

УДК 78.0929(477)19+783.6

Музична мова хорових творів Лесі Дичко

17.00.03. музичне мистецтво
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Кияновська Любов Олександрівна
доктор мистецтвознавства, професор

Львів - 2004

Зміст
Вступ. 4
Розділ 1 Трансформація фольклорних первнів в індивідуальній манері композитора. 13
1.1. Фольклорний матеріал та канони класичних форм.. 13
1.1.1. Домінування узагальненого національного архетипу при індивідуальному композиторському інтонаційному матеріалі 14
1.1.2. Мовно-стильова система композиторського виразу та інтонаційні первні фольклору. 14
1.2. Композитори -„шістдесятники” та постмодернізм.. 16
1.3. Засади нового хорового мислення в доробку Лесі Дичко. 21
Розділ 2 Кантатно-ораторіальна (світська) та духовна творчість. 26
2.1.Твори Лесі Дичко 60-х-70-х років в руслі "Нової фольклорної хвилі". 26
2.1.1. Тема єдності природи та людини у творчості композиторки - "Чотири пори року". 26
2.1.2. Світ дитинства у хоровому доробку Лесі Дичко „Сонячне коло”, „Здрастуй, новий добрий день!”, „Весна”. 46
2.2.Тема історичного минулого. 84
2.2.1. Романтичне відображення козацьких визвольних змагань . 84
„Червона калина”. 84
2.2.2. Висвітлення духу язичництва та початків християнства - 93
”І нарекоша ім’я Київ”. 93
2.3. Духовна творчість - Літургії 101
2.3.1.Урочиста Літургія святого Іоана Златоустого для мішаного хору (1999) 101
2.3.2. Літургія № 2. 158
Розділ 3 Мовновиразові засоби та композиційно-драматургічні аспекти хорових творів. 162
3.1. Ладо-гамонічні собливості. 163
3.1.1. Ладоінтонаційні закономірності: лади народної музики та вузькооб’ємні звукоряди. 163
3.1.2. Ладова мінливість, мелодичні модуляції, ладова модуляційність. 168
3.1.3.Тональні співставлення на рівні побудов. 170
3.1.4. Види багатоголосся. Стрічкове голосоведення - паралельні суміжнощабельні тризвуки та в терцевому співставленні. Підголоскова поліфонія та гетерофонія. 171
3.1.5. Вертикалізація ладу. 176
3.1.6. Трактування тональності: класична тональність; тональний центр; „акорд-тональність” (у серединних та у заключних побудовах, каденціях) 177
3.1.7. ”Персональний„ акорд тризвук (іноді кварт чи секстакорд) 180
з доданим тоном.. 180
3.1.8. Органні пункти та остинатні явища. 182
3.1.9. Політональні поєднання. 186
3.2. Драматургія і форма. 186
Висновки. 190
Використані джерела. 194

Вступ
Сучасний музичний континуум представляє величезну кількість „індивідуалізованих висотних структур” коли „знаючи закономірності горизонталі, вертикалі та „діагоналі” в одному творі (або в одній групі творів), ми найчастіше не маємо можливості застосувати відому нам закономірність до іншого твору”[177, с.10]. Найпоширенішою тенденцією кожного творчого явища цього періоду (друга половина ХХ століття) є прагнення до „граничної індивідуалізації авторських рішень. Відсутність уніфікації, неприйняття канонізації любого, найцікавішого підходу, індивідуалізація форм і жанрів, інструментальних складів і музично-технологічних засобів в теперішній час очевидні, і навряд чи можна знайти їм історичну паралель в минулому”[76, с.25]. Пошук новаторського, неповторного, атипового, стає одним із найважливіших стимулів еволюції творчості, перебирає основні категорії науково-технічного прогресу на рівень художнього мислення. В кожному з видів мистецтва встановлюються „домінантні напрямки, які сприймаються як своєрідна вершина розвитку модернізму, ідеальна, „очищена” від всього побічного квінтесенція його духу. ... В музиці логічним завершенням пошуків минулих десятиліть сприймається серіальна техніка, що ... захоплює в своє коло нові експери­ ментальні ділянки (зокрема, електронну музику)”[38, с.56]. Прагнення до постійної ускладненості музичної мови, „дискомфортність” сприйняття, в якому „ілюзія” так рішуче переважає над „константою”[1], що робить її ближчим до вирішення наукової проблеми, аніж до духовного співпереживання і емоційного піднесення, притаманних художньо-психологічному процесові; це змушує мистців шукати протилежної точки опори, постійно перебуваючи при цьому у діалозі з традицією.
Тенденція до діалогічності в найширшому розумінні цього поняття як прагнення до постійного оновлення і переосмислення духовних констант минулого присутня в творчості більшості сучасних мистців світу, а в українській культурі набуває особливого значення, не лише суто художнього, але й суспільно-патріотичного, як одна з дієвих форм національного відродження і повернення національної самоідентичності. Особливо ж тлумачення діалогу розширюється в сучасній ситуації постмодерну, що ґрунтується на діалогізації реальності з ірреальністю, залишеною в минулому”: наступає момент, коли авангарду (модернізму) уже нікуди йти, адже він створив свою власну метамову і виголошує на ній свої неможливі тексти (понятійне мистецтво). Постмодернізм відповідає модернізмові тим, що визнає минуле: якщо його неможливо зруйнувати, адже тоді ми доходимо до повного мовчання, його треба переглянути іронічно, без наївності Іронія, метамовна гра, переказ у квадраті” вичерпно точно описує явище постмодернізму Умберто Еко у Позначках на полях Імені троянди”[39, с.101-102].
Ці процеси неповторно і самобутньо, опираючись на національну традицію, протікають у вітчизняному мистецтві. Стрімка естетико-стильова еволюція, що, незважаючи на несприятливі історико-політичні обставини комуністичного панування і стагнації, все-таки відбувалась протягом другої половини ХХ ст., витворюючи вельми цікавий, розмаїтий і переконливий у своїй контрастності звуковий образ світу, який динамічно змінювався в залежності від „дихання епохи” і так само чутливо реагує на нього сьогодні.
Однією з центральних постатей української музичної культури останніх сорока років є, безперечно, Леся (Людмила) Дичко, учениця К.Данькевича та Б.Лятошинського.
Згадані суперечливі і неоднозначні художні процеси, розділені між двома протилежними полюсами апелювання до ідеалів минулого і потяг до радикального оновлення знайшли в її доробку вельми своєрідне втілення. Твори Лесі Дичко цілком природно уявляються рядами із безкінечної множинності згаданих „індивідуалізованих висотних структур”, які відображують тенденцію до відродження прадавнього, первинного, сутнісного для духовного буття будь-якого покоління.
І тому, ця внутрішня багатоманітність і гнучкість як образно-смислових концепцій, так і виразових засобів, знайдених авторкою для їх втілення, змушують обрати такі ж різні „інструменти аналізу” для того, щоби збагнути сутність її індивідуального стилю, крізь призму елементів музичної мови побачити мистецьку цілісність. Розгляд кожного нового твору Лесі Дичко, крім спільних моментів, вимагає нового підходу в аналізі певних, специфічних саме для нього, виразових засобів. А оскільки стиль композиторки найяскравіше проявився у сфері гармонії та ладової організації, то саме цей аспект став домінуючим в дослідженні. Власне в цій площині „відбуваються не поверхові, а найбільш глибинні зв’язки народно-музичної ладогармонічної системи мислення з професійно-композиторською”[145, с.5].
Актуальність теми дослідження зумовлена потребою науково-теоретичного аналізу музичної мови талановитого творця особливо крупних жанрів хорової музики, де авторська індивідуальність знайшла найбільш яскравий вияв. Особливої уваги заслуговує аспект звернення мисткині до фольклору, як до найдавніших зразків дохристиянської цивілізації - вічного джерела духовних надбань народу, що зберіг „в собі первинну міфологічну цілісність, яка витворилася в глибинному внутрішньому процесі творчого становлення людини як частки питомого земного середовища і космічної всеєдності”[9, с.5].
Паралельно з аналізом виразових засобів, а саме, ладо-гармонічних особливостей мови хорових творів, видається доцільним звернути увагу на композиційну архітектоніку досліджуваних кантат, ораторій, Літургій, оскільки семантика та виразова першооснова народнопісенних джерел, трансформуючись в процесі композиторського переосмислення, безумовно впливає на форму творів, відіграє важливу роль в еволюції хорових жанрів.
Оскільки хоровий доробок Лесі Дичко є доволі багаточисленний (перелік подано у додатках), то для аналізу були вибрані твори, які найяскравіше представляють різноманітну образну тематику та хронологічно охоплюють увесь період творчості композиторки.
Зв’язок теми з науковими програмами, планами. Тема дисертації відображає певні напрямки наукових досліджень кафедри історії музики Львівської державної музичної академії ім. М.В.Лисенка, під керівництвом якої здійснюється її розробка, відповідає темі №3 Українська музика в контексті світової музичної культури” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Львівської державної музичної академії на 2002-2006рр.
Мета дослідження: осмислення характерних рис мовностильового середовища останньої третини ХХ століття, визначення його впливу на розвиток творчої особистості Лесі Дичко; формування музично-виразових засобів її хорових композицій; окреслення специфічних рис, притаманних музичній мові композиторки; вплив народнопісенних джерел в процесі авторського переосмислення та створення індивідуалізованих ладових та гармонічних аспектів, а також розвиток формотворчих процесів в жанрах кантати, ораторії, Літургії; визначення місця композиторки в контексті стильових напрямків цього періоду.
Цій меті підпорядковані основні завдання дисертації:
· Окреслення традиційних та нових тенденцій у співвідношенні фольклор-композитор та підходу до народнопісенних джерел композиторів „шістдесятників”; відзначення особливостей роботи з фольклорними джерелами Лесі Дичко (з’ясування впливу фольклору і рівнів його перевтілення в кантатно-циклічних творах).
· Здійснення глибокого комплексного аналізу вибраних творів для виявлення стилістичних особливостей та специфічних моментів у розвитку жанру, відповідно до ідейно-образного задуму.
· Визначення ролі християнських теологічних канонів у сакральній музиці, трансформованих крізь призму сучасних художніх тенденцій, їх вплив на музичну мову та формотворчі процеси.
Об`єкт дослідження. Українська музична культура другої половини ХХ ст., передумови виникнення різноманітних стильових напрямків, тенденцій, концепцій: мистецтво „шістдесятників” як реакція на „хрущовську відлигу”; особливості художнього розвитку 70-х рр., коли ідеали і надії попереднього десятиріччя трансформуються в постмодерних рефлексіях; неонапрямки як цілісний контекст становлення і еволюції індивідуального стилю Лесі Дичко.
Предмет дослідження. Особливості музичної мови та архітектоніки хорових творів Лесі Дичко (в контексті художніх пошуків української композиторської школи другої половини ХХ століття).
Ступінь дослідженості даної проблеми. Творчості Лесі Дичко присвячена відносно невелика кількість публікацій. В українській музикознавчій літературі немає праць із глибоким аналізом стилю, особливостей творчих пошуків і здобутків в різні періоди діяльності композиторки, які загострили б увагу на музичній мові мисткині. Слід також відзначити, що переважна більшість публікацій (до останнього часу) написана близько двадцяти років тому.
Творчість Лесі Дичко розглядалась у працях переважно історичного та естетико-культурологічного плану та одній монографічній: це невелика робота М.Гордійчука "Леся Дичко" із серії "Творчі портрети українських композиторів" (1978)[21]. Постать композиторки частково окреслена в контексті інших досліджень (історико-теоретичний та виконавський ракурс) у працях: А.Терещенко "Українська радянська кантата і ораторія" (1975)[163]; Н.Семененко Фольклорні риси гармонії хорової музики” (1987)[145]; О.Козаренко „Феномен української національної музичної мови” (2000)[69]; О.Бенч-Шокало „Український хоровий спів: Актуалізація звичаєвої традиції”[9] та в ряді статей у збірниках та журналах: Є.Дзюпина „Деякі принципи втілення карпатського фольклору в струнних ансамблях Л.Дичко, М.Скорика, Є.Станковича”[33]; Зінькевич О. Пошуки і відкриття”[50]; Зинькевич Е. Умение чувствовать прекрасное”[51]; Н.Некрасова Імпульси натхнення”[113]; Н.Некрасова Пісня життя”[114]; С.Павлишин Путь к народному”[120]; С.Павлишин Найвизначніша українська композиторка”[121]; Л.Пархоменко Відлуння віків”[123]; І.Шмат За мотивами літопису”[186].
В останні роки, навпаки, постать Лесі Дичко перебуває в полі постійних зацікавлень музикознавців. Це два дисертаційні дослідження: Н.Степаненко „Хорові твори Л. Дичко „І нарекоша имя Киев” та „У Києві зорі”. Питання поетики” (1996) та Л.Серганюк „Стилістика української акапельної хорової опери (На матеріалі творчості Л.Дичко)” (2004). Окремо слід зупинитись на збірнику статей Леся Дичко: грані творчості”, Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, 2002р. У ньому ґрунтовно, різнобічно розкриті різні аспекти її творчості, переважно в поетико-образному та музикознавчо-виконавському плані. Це статті: - І.Драч Інтерпретація канонічного тексту у Другій Літургії Лесі Дичко”[35], В.Самохвалов О музыкальном колорите ладовой техники в Торжественной литургии Л.Дычко”[142] та О. Булаш „Урочиста Літургія Л.В.Дичко: до проблеми єдності циклу”[13]. Аналізу виконавських засобів третього літургічного твору композиторки присвячена стаття Н.Александрової „Урочиста літургія” Л.Дичко у контексті виконавської традиції”[1]. Оглядову характеристику деяких духовних творів композиторки в контексті загальної проблематики дає О. Козаренко у праці „Сакральна творчість українських композиторів ХХ століття в контексті національних музично-семіотичних процесів”[68].
Велику цінність для нас становить узагальнююча праця О.Мельник

Список литературы

Висновки
Мистецька ситуація в Україні останньої третини ХХ століття позначена розмаїттям палітри творчих пошуків, виникненням багатьох стилів, шкіл чи напрямків. Період творчості „шістдесятників” ознаменований відкриттям нових можливостей поєднання національних традицій та свіжих, недоступних дотепер, мистецьких здобутків Заходу.
Ця множинність стильових напрямків та течій у значній мірі призвела до суттєвих змін у системі музично-виразових засобів, а також формотворчих процесів. Дослідження творчості українських композиторів показало, наскільки глибокий вплив на формування їхньої стилістично-жанрової системи має звернення до глибинних засад української народно-пісенної творчості. Як вважають музикознавці, однією з провідних, серед багатьох інших у цьому періоді, виявилась стильова тенденція під назвою „нова фольклорна хвиля”, найяскравішим представником якої є Леся Дичко. Композиторкою „обдарованою світлосяйним талантом” називає її Лю Пархоменко[123, с.3]. Вона стала знаковою постаттю у музичному мистецтві України другої половини ХХ століття. Слід відзначити, що найвагоміші досягнення композиторки пов’язані з жанрами хорової музики та відкриттям нової сторінки у „функціонуванні хорової культури, репрезентування нової хорової естетики, нового хорового мислення”[191].
У творчості Лесі Дичко зримо проступають зв’язки з найдавнішими зразками народної музики: старовинними шарами календарно-обрядових, лірико-епічних „напрочуд виразні й органічні перегуки із іншими історичними епохами національної культури, відлуння інших світів, ще не осягнених мистецьких просторів”[123, c.2].
У творчості композиторки панівною є трансформація автентичних фольклорних жанрів - календарно-обрядового фольклору. Насамперед, це кантати „Чотири пори року”, „Сонячне коло”, „Здрастуй новий добрий день!”, у яких переважає яскрава образність, прагнення відобразити гармонію людини з природою. Творам композиторки притаманне „гостре відчуття часу”[156, с.44], вона усвідомлює тісну приналежність мистця до історії, старається відобразити це у своєму доробку. Знаковою в її творчості виявилась „Червона калина” (1968). Розробка фольклорно-історичної теми „стала тріумфом, що визначив початок осучаснення жанру кантати, а ще переоснащення всього хорового виконавства прийомами модерної стилістики, технікою кластерних звучань, сонористики, алеаторики тощо”[123, с.3]. Аркою з архетипно-міфологічними пластами національного поганства є ораторія „І нарекоша ім’я Київ”.
Прикладами майстерного поєднання теологічних канонів, переплетення традиційних рис духовної музики із зразками народно-пісенної творчості стали Урочиста Літургія та Літургія №2. У творах Лесі Дичко, як у світських, так і в духовних, долаються міжжанрові межі, тісно поєднуються риси музичної драматургії образно-обрядової театральності та ритуальності. На рівні формотворення стираються міжвидові відмінності: архітектурні та музичні композиції.
Фольклорний матеріал в творчості композиторки одержав індивідуальне прочитання та авторське переорієнтування. Опираючись на зразки народно-пісенної творчості та використовуючи нові досягнення сучасної композиторської техніки, вона створила свій неповторний стиль, в якому проявились яскраві риси української національної ментальності: схильність до кордоцентричності, „філософії серця”, тонке відчуття і високий етос єдності людини і природи, міфопоетичність світостворення, відображених в обрядах і звичаях. Власне багатство та глибина людської думки приваблюють композитора в народній пісенності, ... їй властива і тривка віра в сили добра та красоти, духовну міць людей”[120, с.5].
Звернення композиторки до пісенно-фольклорних прототипів різних жанрів, поряд з опорою на традиційні форми, вплинуло на виникнення нових архетектонічних конструкцій та різновидів змішаних форм.
Експерименти з розширенням функцій хору (використання двох хорів, просторове звучання, елементи театралізації) призвели до знахідок в жанрах кантати, ораторії, духовних творів. При переважаючій ролі фольклору та його трансформації, основний акцент припадає на формування нової образності, актуалізації змісту та семантичному навантаженні.
Леся Дичко вимальовує свої хорові картини, змушуючи звичні кольори яскравіти безліччю відтінків, створюючи найтонше звукове колористичне плетиво. І кожним звуком засвідчує: так могла написати тільки українка!” [191]. Цей емоційний сплеск, що належить перу Ірини Сикорської, ще раз підкреслює неповторність стилю Лесі Дичко справжнього корифея хорової культури.
Як уже відзначалось, ряд індивідуальних особливостей ладо-гармонічної мови Лесі Дичко зумовлені плідним впливом народнопісенного багатоголосся: характер і засоби модулювання, накреслення самостійних горизонтальних ліній, творення хорової вертикалі, відповідно і фактури. Творчість композиторки вирізняє невимушене оперування принципом змінності, джерелом якого є використання ладів народної музики чи їх елементів. Творення вертикалі та потовщення хорової фактури досягається шляхом додавання горизонтальних ліній і ніколи не буває випадковим явищем чи суто технічним прийомом: за ним завжди стоїть образно-символічна сутність: „Одним із суттєвих імпульсів, які вплинули на „реконструкцію” гармонічних уявлень, було засвоєння ресурсів народної музики”[31, c.23]. Лесі Дичко притаманний крещендуючий тип драматургії, який символізує безкінечне втілення вічної максими per aspera ad astra. Відповідно до цієї провідної концепції у застосуванні засобів виразності характеристичним прийомом розвитку є наростаюча динамізація. Прикладами фольклорного походження є доволі часте використання органних пунктів чи різних явищ остинатності, що приводить найрізноманітніших поліутворень. Слід відзначити, що трансформуючи фольклорні елементи, використовуючи новітні прийоми сучасної музики, композиторка не відкидає також традиційні мовновиразові засоби, які сформувались у попередні століття. Спираючись на здобутки сучасної ладо-гармонічної системи - переважаюча соноризації акордики - у багатьох побудовах відчутна класична ясність та функційна стрункість. Всі перелічені мовновиразові елементи (традиційні, новітні, фольклорні, звідси - індивідуальні) мають застосування з перевагою тих чи інших в тісному взаємодоповненні.
Отже, на формування стилю композиторки мають вплив система фольклорно-виразових засобів, досягнення сучасної музичної мови та традиційні класичні засади.
Творчість Лесі Дичко у хоровій музиці - кантатно-ораторіальній та літургійній в контексті жанрово-стильових пошуків другої половини ХХ століття займає одне з провідних місць. „Сьогодні постать Лесі Дичко справжнє явище мистецтва, втілення національної стихії, філософічности, самобутніх духовних традицій незалежної України”[191].
Дана робота не є герметично замкнутою на творчості Лесі Дичко. Крізь призму особливостей музичної мови її хорових творів прослідковується ряд характерних засад української музичної культури останніх десятиріч це, насамперед інтенсивність перетворень фольклорних першооснов як мовно-стильових так і універсальних філософсько-етичних категорій на світському і на релігійному грунті, органічне поєднання класичних і сучасних засад музичної лексики. У тому сенсі результати дослідження можуть бути використані для пізнання „множинних сутностей” національного самоусвідомлення в мистецтві, їх конкретної знаково-структурної системи, трансформованої в індивідуальних стилях.

Використані джерела
1. Александрова Н. ”Урочиста літургія” Л.Дичко у контексті виконавської традиції // Науковий вісник музичної академії України ім. П. І. Чайковського.-К., 2002. - Вип.22. -Кн.8: Музичне виконавство. С. 67-80. -НМАУ ім. П.І.Чайковського.
2. Адам Л. О некоторых ладообразованиях в современной музыке // Теоретические проблемы музыки ХХ века: Сборник статей. Вып. 1. М.: Музыка, 1967. С.69-90.
3. Андрос Н., Дженков В., Семененко Н. Українська хорова література:(радянський період). -Ч. І, -К.: Музична Україна, 1985. -99 с.
4. Андрос Н., Дженков В., Семененко Н., Тимошенко О. Українська хорова література. (радянський період). -Ч. ІІ. К.:Музична Україна, 1986. -134 c.
5. Антонович М. Musica sacra: Збірник статей з історії української церковної музики: -Львів: Інститут українознавства ім.. І.Крип’якевича НАН України, 1997. -250с. Серія: Історія української музики: Вип. 1: Дослідження.
6. Антонюк В. Духовні джерела українського співу // Тернопільський державний педагогічний університет ім.В.Гнатюка: Наукові записки. -Вип.2 (7). Тернопіль, 2001. -С.36-41.- Серія: мистецтвознавство.
7. Асафьев Б. О народной музыке. Л.: Музика, 1987.-248с.
8. Асафьев Б. Хоровая культура // Асафьев Б. Русская музыка: ХІХ и начала ХХ века. Л.: Музыка, 1968. -С.117-139.
9. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: Актуалізація звичаєвої традиції: Навчальний посібник. К.: Український Світ, 2002.-433с.
10. Берегова О. Проблематика творів сучасних українських композиторів // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Центр музичної Україністики. Вип. 30. К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 2001. С. 150-155.
11. Берков В. К изучению современной гармонии // Сов. Музыка, 1962. -№4. -С.39-43.
12. Бершадская Т. Лекции по гармонии. -Изд. 2-е, доп. Л.: Музыка, 1985. -236 с.
13. Булаш О. «Урочиста Літургія Л.В.Дичко: до проблеми єдності циклу» // Науковий вісник музичної академії України ім. П. І. Чайковського.-К., 2002. - Вип.19, кн.3: Леся Дичко: Грані творчості: Збірка статей. С. 113-117, НМАУ ім. П.І.Чайковського
14. Болгарский Д. Киево-Печерский распев как отражение личности // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. -Вип.15: Православна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність: До 2000- ліття християнської доби. -К., 2001. С.21-32.
15. Велімирович М. Минулі надбанняя та майбутні завдання у дослідженні Східного Православного літургічного співу // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. -Вип.15: Православна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність: До 2000- ліття християнської доби. -К., 2001. С.9-12.
16. Гаспаров Б. О некоторых принципах структурного анализа музыки // Проблемы музыкального мышления: Сб. статей. М.: Музика, 1974. С.129-153.
17. Герасимова-Персидська Н. Монодія як символ сакрального // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип.15: Православна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність: До 2000- ліття християнської доби. -К., 2001.С.13-20.
18. Головацький Р., о.ЧСВВ. Пояснення богослужень. Вечірня - повечір’я північня утреня - часи українського обряду. -Вип.ІІ. -Львів: Місіонер, 1998. 303с.
19. Головинский Г. Композитор и фольклор: Из опыта мастеров ХIХ-ХХ веков. Очерки.- М.: Музыка, 1981. -270с.
20. Гончаров А. Неофольклоризм як стимул до театралізації в музичному виконавстві // Науковий вісник музичної академії України ім. П. І. Чайковського.-К., 2002. - Вип.22. -Кн.8: Музичне виконавство. С. 81-93. -НМАУ ім. П.І.Чайковського.
21. Гордійчук М. Леся Дичко.. К.: Музична Україна, 1978. -77с. -Творчі портрети українських композиторів
22. Гордійчук М. Леся Дичко // Музика і час: Розвідки й статті. К.: Музична Україна, 1984. С. 200-203.
23. Горюхина Н. Вопросы теории музыкальной формы // Проблемы музыкальной науки:. Сб. Ст. -Вып.3. М.: Сов. композитор, 1975. С.3-16.
24. Горюхина Н. Националный стиль: понятие и опыт анализа // Проблемы музыкальной культуры. Вып. 2-й. К.: Музична Україна, 1989. -С.52-56.
25. Гошовский В. У истоков народной музыки славян : Очерки по музыкальному славяноведению. -М.: Сов. композитор, 1971.-302с.
26. Григорьев С. Теоретический курс гармонии. М.: Музыка, 1981. -466с.
27. Грица С. Новое в современном народном творчестве // Музыкальная культура Украинской ССР. -М.: Музыка, 1979. -С.396-415.
28. Грица С. Семантика народного мелосу і конкретне середовище його побутування // Народна творчість та етнографія, 1976. -№3. С.40-49.
29. Грица С. Украинская песенная эпика. -М., Сов. Композитор, 1990. -242с. -АНУ искусствознания, фольклора та этнографии им. М. Т.Рыльского.
30. Губанов Я. Кластер як компонент сучасного музичного мислення (на прикаді української радянської музики 70-80-років) // Українське музикознавство (республіканський міжвідомчий науково-методичний збірник). АН УРСР Міністерство культури УРСР. Вип. 24. К.: Музична Україна, 1980. -С.118-125.
31. Гуляницкая Н. Введение в современную гармонию: -М.: Музыка, 1984. -254с.
32. Гусарчук Т. До проблеми індивідуально-особистісного в хоровій творчості Лесі Дичко // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.-К., 2002. - Вип.19. -Кн.3: Леся Дичко: Грані творчості: Збірка статей. С. 13-39. -НМАУ ім. П.І.Чайковського.
33. Дзюпина Є. Деякі принципи втілення карпатського фольклору в струнних ансамблях Л. Дичко, М.Скорика, Є.Станковича // Українське музикознавство. Випуск 17. (Республіканський міжвідомчий науково-методичний збірник).К.: Музична Україна, 1982. -С.82-90.
34. Дичко Л. Відлуння віків. Третій хор-фест Золотоверхий Київ”. -К., 1999.-30с.
35. Драч І. Інтерпретація канонічного тексту у Другій Літургії Лесі Дичко // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.-К., 2002. - Вип.19. -Кн.3: Леся Дичко: Грані творчості: Збірка статей. С. 109-112. -НМАУ ім. П.І.Чайковського.
36. Дрібненький Василь В. о.ЧСВВ. Життя у повноті. Божественна Літургія (Служба Божа) у висвітленні християнської віри. Торонто; Канада: Друк. Отців Василіян, 1988. 213с.
37. Друскин М. Игорь Стравинский: Личность, творчество, взгляды. Л.: Сов. композитор, 1982. -197с.
38. Дувірак Д. Мистецтво постмодерної епохи // Syntagmation. Збірка наукових статей на пошану доктора мистецтвознавства професора Стефанії Павлишин.-Львів: Сполом, 2000. -С.53-66.
39. Еко У. Заметки на полях Имени розы” // Иностранная литература, 1988. №10. -С.101-102.
40. Енциклопедія українознавства: Загальна частина. К.: Ін-т укр. археографії АН України, 1994. -400с.
41. Евдокимова Ю., Назайкинский Е. Актуальнейшие проблемы стиля // Сов. музыка, 1983. -№ 8. С.119-121.
42. Єфремов Є., Пономаренко В. Дослідження локальної народнопісенної традиції як основа діяльності вторинного фольклорного ансамблю // Українське музикознавство (республіканський міжвідомчий науково-методичний збірник). АН УРСР Міністерство культури УРСР. Випуск 24. К.: Музична Україна, 1980. С.3-16.
43. Задерацкий В. О некоторых новых стилевых тенденциях в композиторском творчестве 60-70-х годов // Музыкальная культура Украинской ССР. -М.: Музыка, 1979. -С.416-451
44. Задерацкий В. Сверстники по веку // Советская музика, 1967. -№8. С.5-10.
45. Зак В. Броскость лада в песенной интонации (Развитие идеи Б.Асафьева) // Проблемы музыкальной науки: Сб. статей. -Вып. 6. -М.: Сов. Композитор, 1985. С.29-54.
46. Земцовский И. Мелодика календарных песен. -Л.: Музыка, 1975. -192с.
47. Земцовский И. О фольклоре, историзме и парадоксах //Советская музика, 1968. -№4. -С.86-91.
48. Земцовский И. Фольклор и композитор. Теоретические этюды. Л.; М.: Сов. композитор, 1978. 172с
49. Зинькевич Е. Методологические аспекты проблемы традиции и наваторства // Исторические аспекты теоретических проблем в музыкознании: Сб. науч. трудов. -К., 1985. -С.65-80.
50. Зінькевич О. Пошуки і відкриття // Музика, 1975. -№6. С.9-11.
51. Зинькевич Е. Умение чувствовать прекрасное // Советская музика, 1978. -№1. -С.55-61.
52. Зіньків І., Шевчук О. Особливості регіонального опрацювання фольклору в обробках Миколи Колесси // Записки Наукового Товариства імені Т.Шевченка. Праці музикознавчої комісії. -Т.ССХХVІ. Львів, 1993. -С. 130-151.
53. Золочевський В. Ладо-гармонічні основи української радянської музики (деякі питання народності). -К.: Наукова думка, 1964.-163с.
54. Золочевський В. Про модуляцію. К.: Музична Україна, 1972. -274с.
55. Іваницький А. Українська народна музична творчість. Посібн. - К.: Музична Україна, 1990.-329с.
56. Калуцка Н. Драматургічні аспекти аранжування обрядового фольклору (Канти і псальми О. Кошиця) // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Центр музичної Україністики. Випуск 30. К.: НМАУ ім.П.І.Чайковського. 2001. -С.129-137.
57. Катрій, Юліан Я. о.ЧСВВ, Божественна Літургія - джерело святости. -Вип.ІІ. Торонто; Нью-Йорк; Львів: Місіонер, 2001. 137с.
58. Киприан (Керн), Архимандрит Професор. Евхаристия (из чтений в Православном Богословском институте в Париже). Изд.2-е. М.: Храм св.бесср. Космы и Дамиана на Маросейке, 1999. -316с.
59. Киприан (Керн), доктор церковных наук. Литургика гимнография и эортология. Книга 5. М.: Крутицкое Патриаршее Подворье, 1997. -148с. -Серия «Богословская библиотека».
60. Кияновська Л. Мирослав Скорик: творчий портрет композитора в дзеркалі епохи. -Львів: Сполом, 1998.-216с.
61. Кияновська Л. Портрет сучасника в інтер’єрі постмодернізму (спроба естетико-аналітичних студій над творчістю Віктора Камінського) // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Центр музичної Україністики. -Вип.. 30. К.: НМАУ ім.П.І.Чайковського, 2001. С.159-169.
62. Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ ХХ ст. -Тернопіль: Астон, 2000. 339с.
63. Коваль В. Приурочена народно-вокальна творчість Рожнятівщини: Дипломна робота / Наук. кер. Луканюк Б. -Львів, 1994. - 97с.
64. Козаренко О. Деякі тенденції розвитку національної музичної мови в першій третині ХХ століття // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). НМАУ ім.П.І.Чайковського. Центр музичної Україністики. -Вип.. 28. К., 1998. С. 144-155.
65. Козаренко О. Національна музична мова в контексті постмодернізму // Тернопільський педуніверситет ім. В.Гнатюка. Наукові записки. Тернопіль: Астон, 1999. Вип.1. С.9-16. -Серія Мистецтвознавство.
66. Козаренко О. Національна музична мова як фактор історичного прогресу // Тернопільський педуніверситет ім. В.Гнатюка. Наукові записки.Тернопіль: Астон, 1999.- Вип. №2(3). С.3-5. -Серія Мистецтвознавство.
67. Козаренко О. Постмодерністичний акцент в музичній мові В. Сильвестрова // Syntagmation. Збірка наукових статей на пошану доктора мистецтвознавства професора Стефанії Павлишин.-Львів: Сполом, 2000. -С.80-86.
68. Козаренко О. Сакральна творчість українських композиторів ХХ століття в контексті національних музично-семіотичних процесів // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Центр музичної Україністики. Вип.. 30. К.: НМАУ ім.П.І.Чайковського. 2001. С. 138-149.
69. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови. -Львів: НТШ, 2000. -284 с.
70. Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. -К.: Наукова думка, 1969. -С.591.
71. Колесса Ф.Огляд пісенних форм української народної поезії // Колесса Ф. Музикознавчі праці / Упоряд. С.Грици.-К.: Наукова думка, 1970. -С.113-176.
72. Колесса Ф. Ритміка українських народних пісень // Колесса Ф. Музикознавчі праці / Упоряд. С.Грици.-К.: Наукова думка, 1970. -С.25-236.
73. Колесса Ф.Фольклористичні праці / Ред. кол. Л.Ревуцький, М.Гордійчук та ін. -К: Наукова думка, 1970. -412с.
74. Колеса Ф.Як розумів Микола Лисенко проблему гармонізації українськи