Наукова діяльність: соціальна детермінація та перспективи

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

МАЛИШ Ліна Олександрівна

УДК 316.74:001

Наукова діяльність: соціальна детермінація та перспективи.

22.00.04 — спеціальні та галузеві соціології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:

Тарабукін Юрій Орестович,
кандидат соціологічних наук,
доцент

Київ — 2005

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.....................................................14
1.1 Соціологія науки серед дисциплін наукознавчого комплексу.............15
1.2 Основні теоретичні напрямки в соціології науки...................................32
1.2.1. Соціологічні концепції західних вчених...................................................36
1.2.2. Розвиток соціології науки в СРСР та в Україні........................................57
1.3 Способи визначення механізмів соціальної детермінації наукової діяльності..............................................................................................................67
Висновки до першого розділу............................................................................80

РОЗДІЛ 2
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В АГРАРНИХ ТА ІНДУСТРІАЛЬНИХ СУСПІЛЬСТВАХ..................................................................................................82
2.1. Інституціональний аспект проблеми........................................................83
2.2 Організаційний аспект проблеми.............................................................106
Висновки до другого розділу...........................................................................123

РОЗДІЛ 3
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ.............126
3.1. Перспективи розвитку соціального інституту науки за умов інформаційного суспільства...........................................................................128
3.2. Принципи організації наукової діяльності в інформаційному суспільстві..........................................................................................................147
Висновки до третього розділу.........................................................................162

ВИСНОВКИ........................................................................................................165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................176

ВСТУП

Актуальність теми. Людство вже давно усвідомило той надзвичайний потенціал, що криється у знанні: володіння ним відкриває шлях до реалізації цілої низки нових соціальних сценаріїв. Тому не дивно, що дослідження пізнавальної діяльності мало надзвичайну привабливість для вчених всіх часів, від Античності до сучасності.
Поступове збільшення ролі наукового знання в різних сферах суспільного життя, яке стимулювало розвиток природничих наук в Європі в добу Нового часу, сприяло становленню особливого статусу наукового пізнання в суспільстві, а відтак і зробило цей процес предметом спеціальних досліджень вчених.
Подальше зміцнення позицій науки у суспільному житті, і, нарешті, розгортання НТР у середині XX століття, яке мало своїм наслідком її перетворення в один з визначних чинників суспільного розвитку, супроводжувалось інтенсифікацією вивчення науки. Так, наприклад, значні масиви матеріалу стосовно процесу наукового пізнання були накопичені в межах природознавчих та гуманітарних дисциплін, що дало змогу формування у 60х роках XX ст. нової дисципліни - соціології науки, яка досліджувала б діяльність з виробництва наукового знання, її структуру та зв’язок з іншими видами суспільних відносин.
Поява такого напрямку зумовлюється перш за все тим, що на фоні зростання впливу науки на різні сфери суспільного життя, і, перш за все, на економічну сферу, одночасно відбувається посилення залежності науки від них, яке знаходить свій вияв через потребу у вдосконаленні матеріально-технічної бази наукових досліджень для задоволення зростаючих потреб у знанні з боку різних підрозділів як матеріального, так і духовного виробництва. І ефективність взаємодії науки та інших елементів суспільної структури можлива лише за умов наявності чіткого уявлення про функціонування соціального інституту науки, а відповідно і про ті чинники, які зумовлюють динаміку його розвитку.
Дослідження наукової діяльності є досить актуальним і для сьогодення з огляду на те, що становлення нового типу суспільства інформаційного можливе лише на засадах інтенсивного використання накопиченого масиву знань та його доповнення за допомогою низки інноваційних методів, що і становитиме стратегічно важливий ресурс для утворення суспільства нового типу. Так, вся система господарювання в інформаційному суспільстві має стати не ресурсомісткою (в тому сенсі, що її функціонування потребує використання значної кількості природних ресурсів), а наукомісткою.
Отже, з огляду на ті соціальні трансформації, які відбуваються зараз в усьому світі, каталізовані розвитком наукових технологій, гостро відчувається потреба в ревізії наявних теорій, що описують наукову діяльність. Є невиправданим з пізнавальної точки зору пояснення нових суспільних реалій з застосуванням старого теоретико-методологічного апарату, оскільки вже цей останній у значній мірі є породженим попереднім соціальним контекстом, а отже не є зорієнтованим на те, щоб у повній мірі осягнути нові тенденції в суспільному житті. Більше того, в світлі нових суспільних змін іншого забарвлення набуває розуміння тих подій, що мали місце в минулому, розгляд яких під новим кутом дозволяє краще зрозуміти сучасний стан речей.
Також потрібно зробити наголос на особливій актуальності досліджень наукової діяльності для нашої країни, оскільки недбале ставлення до наукової сфери з боку державних структур, небажання бачити її потреби, яке останніми десятиріччями стало традицією, вже призвело до значного відтоку провідних науковців з України. І таким самим закономірним наслідком наявної державної політики є порівняно невисока доля інноваційних технологій, які застосовуються у виробництві, що, у свою чергу, аж ніяк не сприятиме тому, щоб Україна зайняла гідне місце серед розвинутих держав світу.
Відповідно, наукова проблема полягає в тому, що в умовах становлення суспільства інформаційного типу стають недостатніми не лише наявні соціологічні знання щодо перебігу наукової діяльності, але і взагалі уявлення про соціальну детермінацію її розвитку з урахуванням тих змін в соціальній реальності, які мають місце як у всьому світі загалом, так і в Україні зокрема.
Ступінь наукової розробки теми. Наука, багатогранне суспільне явище, починає привертати до себе увагу дослідників досить давно. Так, проблеми, пов’язані зі здійсненням процесу пізнання, досить чітко формулюються вже у XVII­ XVIII ст. Ф.Беконом у Новому Органоні” та Ш.Монтеск’є у Перських листах”. На дослідження науки та її продуктів, великий вплив справили ідеї К.-Р. Сен-Сімона, Р.Декарта, Ч.Спенсера, І.Канта, В.Гегеля. Теоретичні підходи до аналізу наукового знання та діяльності з його виробництва започатковано представниками соціології знання К.Марксом, К.Мангеймом, М.Шелером, Е.Дюркгеймом.
Відчуваючи нестачу знання про науку як специфічне соціокультурне явище в період розгортання НТР, низка природознавців робить її об’єктом своїх досліджень, визначаючи її основні характеристики та функції у суспільному житті (Д.Менделєєв, П.Вальден, В.Вернадський, А.Пуанкаре, Н.Вінер та ін.). Зростання кількості досліджень науки соціологічної спрямованості відбувається в 30-і рр. XX ст.: в цей час Дж.Берналом видано працю Соціальні функції науки”, Р.Мертон публікує роботу про розвиток науки та техніки в Англії, Б.Барбер випускає перший підручник з соціології науки. До вивчення деяких аспектів соціальної зумовленості наукової діяльності звертались у своїх працях Р.Арон, Ф.Знанецький, П.Сорокін Ф.Франк та інші. Дослідженням кількісних параметрів науки займались П.Оже та Д.Прайс.
Серед радянських вчених вивченням науки займались Я.Ауерхан, Г.Осіпов, С.Шухардін. Безпосередньо як виробничу силу її розглядали Г.Добров, В.Єльмєєв, І.Майзель, С.Струмилін та інші. Значний внесок до розвитку соціології науки як самостійної дисципліни було зроблено і Г.Волковим, О.Зворикіним, В.Келлє, С.Кугелем, С.Мікулінським, Є.Мірським, О.Мірською. Відтворення наукових кадрів та стан вітчизняної науки в період суспільних трансформацій досліджувала низка вітчизняних фахівців, серед яких С.Войтович, В.Ворона С.Макєєв, В.Тарасенко, та ін. Важливі результати для розуміння сутності місця та ролі науки в житті суспільства містяться в працях П.Гайденко, І.Касавіна, В.Кушерця, Л.Косаревой, Н.Мотрошилової, М.Наумової, В.Поруса, Л.Рижко, Ю.Саєнка, В.Толстих, Б.Юдіна. При цьому для радянських та вітчизняних дослідників є характерним прагнення розглядати науку на макрорівні”, як підсистему більш широкої соціальної системи.
Для робіт західних дослідників, навпаки, є більш характерним зосередження на аналізі внутрішніх” чинників процесу створення наукового знання, яким часто надається визначна роль. Досить ґрунтовно проблематика, пов’язана зі створенням наукового знання, аналізується в працях С.Б.Барнса, Б.Барбера, Д.Блура, К.Кнорр-Цетіни, Д.Крейн, Р.Коллінза, Т.Куна, Б. Латура, М.Малкея, Р.К.Мертона, Д.С. Прайса, Н.Сторера, С.Уолгара, М.Хесс, Д.Холтона, С.Шейпіна.
Важливе місце серед досліджень соціальної детермінації наукової діяльності займають праці П.Бурдьє, М.Фуко, Ж.-Ф. Ліотара, в яких здійснено спроби визначити вплив влади на формування її змістовних характеристик. В подібному руслі виконано і роботи російських вчених З.Сокулер та О.Огурцова. Відображення латентного соціального замовлення в змісті наукового знання розглянуто українським соціологом Л.Ніколаєнком.
Мета роботи: Концептуалізація механізмів соціальної детермінації наукової діяльності, які визначають її зміст, місце та роль на різних етапах суспільного розвитку.
Її досягнення в даному дисертаційному дослідженні реалізовано через вирішення низки завдань:
· виявити специфіку дослідження наукової діяльності соціологією науки порівняно з іншими дисциплінами наукознавчого комплексу;
· оцінити адекватність основних підходів західних та вітчизняних соціологів до вивчення наукової діяльності;
· ввести в науковий обіг комплексний підхід до вивчення наукової діяльності;
· довести зумовленість змісту наукової діяльності в індустріальному та аграрному суспільствах впливом соціальних детермінант;
· визначити соціальні детермінанти наукової діяльності в період становлення інформаційного суспільства.
Об’єктом дослідження є наукова діяльність.
Предметом дослідження виступають соціальні детермінанти наукової діяльності та їх вплив на змістовні характеристики наукової діяльності на різних етапах суспільного розвитку.
Методами дослідження є загальнонаукові методи: порівняльний аналіз та синтез, абстрагування, критичний метод, історичний та діалектичний методи.
Фактичний матеріал, на якому виконана робота, включає низку теоретичних джерел: соціологічних, історико-наукових, гносеологічних, аксіологічних, етичних - на основі яких розглянуто соціальну детермінацію наукової діяльності.
Теоретичну базу для розгляду соціальної детермінації наукової діяльності склали праці, присвячені суспільному виробництву, серед яких як класичні роботи К. Маркса, так і праці вітчизняних науковців: О.Лебедєва, В.Толстих, Г.Ойзермана. Вивчення соціальної детермінації наукової діяльності на різних етапах її розвитку здійснено на засадах концепції В.Хмелька, в якій обґрунтовано еволюцію суспільства як таку, що є зумовленою зміною детермінант суспільного виробництва. Внутрішню структуру наукової діяльності було визначено на основі засад теорії соціальної дії (М.Вебер, Т.Парсонс, Ф.Знанецький). При цьому окресленню сутнісних характеристик наукової діяльності у значній мірі сприяло звернення до концепції ціннісно-нормативного етосу Р.Мертона. Також були застосовані положення щодо латентної соціальної детермінації наукової діяльності О.Мірської, дослідження взаємовпливу науки та влади (Ж.-Ф. Ліотар, П.Бурдьє, О.Огурцов, З.Сокулер) та визначення соціальної структури знання Л.Ніколаєнка.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці комплексного підходу до розгляду соціальної детермінації наукової діяльності. В результаті було отримано наступні наукові результати, які претендують на новизну та виносяться на захист.
· Проаналізувавши існуючі уявлення про предмет соціології науки, згідно з якими він включає в себе три взаємопов’язані аспекти: наукове знання, наукова діяльність, соціальний інститут до нього була включена ідеологія, що дає змогу визначити вплив специфічного легітимізуючого дискурсу, продукованого науковою діяльністю, на відтворення або трансформацію соціальної структури. Було обґрунтовано акцент на вивчення наукової діяльності як ядра складного соціокультурного явища науки, від якого легко можна здійснити перехід як до розгляду її продуктів (системи наукових знань та ідеології), так і до її функцій у суспільному житті (через визначення характеристик соціального інституту науки, який ґрунтується на науковій діяльності).
· Узагальнюючи погляди на місце соціології науки в комплексі наукознавчих дисциплін виходячи зі специфіки її підходу до вивчення науки, спрямованого, на думку автора, перш за все на визначення ролі науки у творенні суспільних відносин, було встановлено, що соціологія науки виступає метатеорією, яка, узагальнюючи теоретичний доробок інших дисциплін наукознавчого комплексу, формує уявлення про науку як цілісне соціокультурне явище.
· Отримало подальший розвиток визначення специфічних рис, притаманних підходам до розгляду наукової діяльності у радянських (а згодом і вітчизняних) та закордонних соціологів, зумовлених розбіжностями в місці науки у суспільному виробництві в різних країнах. Стверджується, що спрямування наукової саморефлексії, здійснюваної радянською та пострадянською наукою з позицій макростратегії, а західними дослідниками через використання мікростратегії є визначеним різними способами легітимізації наявного розподілу влади у суспільстві, а саме: через поверхнево інституційний підхід, який дозволяв маскування реальних суб’єктів владних відносин (макростратегія) та шляхом підміни системи наукового знання на континуум, елементи якого можна переводити в розряд закритого знання для спрощення маніпуляції суспільною свідомістю (мікростратегія).
· Дістала подальшого розвитку соціологічна інтерпретація процесу суспільного виробництва, представленого єдністю трьох родів виробництва: матеріального, духовного та соціального через висвітлення ролі наукової діяльності в процесі соціального виробництва, зумовленої її здатністю створювати дискурси, що легітимізують розподіл влади між елементами соціогрупової структури, а відтак сприяють її трансляції чи трансформації.
· Вперше запропоновано комплексний підхід до визначення механізмів соціальної детермінації наукової діяльності, який включає три взаємопов’язаних рівні аналізу: макрорівень, де суб’єктом наукової діяльності виступає соціальний інститут науки у його зв’язках з іншими елементами інституціональної структури; мезорівень, де суб’єктами наукової діяльності є наукові організації, завдяки яким є можливим ефективне виконання наукою своїх функцій у суспільному житті; мікрорівень, де суб’єктами наукової діяльності є окремі науковці, які становлять її „атоми”.
· Доповнено уявлення про роль наукової діяльності як чинника трансформації соціальної структури в індустріальному суспільстві. Стверджується, що зміна критерію істинності знання з когерентного(такого, що не суперечить за змістом церковним догматам) на кореспондентний (відповідність знання досліджуваній реальності) дозволила обґрунтувати новий критерій для позиціонування у владній ієрархії матеріальний статок, завдяки чому стала можливою трансформація соціогрупової структури.
· Вперше визначено роль національної науки як чинника позиціонування в політичному просторі в епоху інформаційного суспільства через продукування науковою діяльністю специфічних легітимізуючих дискурсів. Було встановлено, що легітимізуючі дискурси, які створюються національною наукою, мають деструктивні (закріплення політичного домінування одних країн над іншими через витіснення їх власних наукових дискурсів) та конструктивні (регуляція політичних відносин між країнами шляхом опору поглинанню власних дискурсів; розробка сценаріїв ефективного функціонування суспільства відповідно як до соціокультурних реалій, так і до особливостей природного середовища) функції.
Практичне значення роботи є визначеним тією винятковою роллю, яку набуває наукова діяльність в суспільстві нового, інформаційного, типу, а відтак, необхідністю її комплексного дослідження як складової частини соціальної структури та чинника подальших суспільних трансформацій.
Отримані результати можуть бути використаними:
· як теоретичне підґрунтя для створення методик для емпіричних досліджень різних характеристик наукової діяльності та її взаємозв’язків з іншими соціальними процесами;
· для розробки теоретичних побудов більш високого рівня абстракції, присвячених розгляду суспільного розвитку; як база для подальшого вивчення механізмів соціальних трансформацій;
· як основа для низки практичних рекомендацій стосовно державного регулювання в науковій галузі;
· як теоретична основа для низки навчальних курсів, як-то: соціологія науки, соціологія знання, основи інформаційного суспільства, загальна соціологічна теорія.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на наукових конференціях студентів та аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003- 2005рр.), методологічних семінарах факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004-2005рр.), на засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002-2005рр.).
Публікації. Основні результати дисертації відображені у 5-х публікаціях, з них у фахових виданнях - 4 публікації.
У фахових виданнях:
1. Малиш Л. Соціологічні технології аналізу наукової діяльності // Соціальні технології. Київ-Запоріжжя-Одеса, 2003.-Вип. 20.-С. 52-60.
2. Малиш Л.О. Соціологія науки в комплексі наукознавчих дисциплін // Нова парадигма. К., 2004. - Вип. 38. - С. 207-212.
3. Малиш Л.О. Наукознавча проблематика в працях представників напрямку соціології знання // Нова парадигма. К., 2004. - Вип.39. - С. 192-199.
4. Малиш Л.О. Етапи інституціоналізації науки в різні епохи суспільного розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К.: ВПЦ Київський університет”, 2005. - № 22-23. - С. 75-77.
В інших виданнях:
1. Малиш Л.О. Наукова діяльність у соціологічних теоріях західних авторів// Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць-К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003.- Вип.1.- С.48-51.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (231 найменування). Обсяг дисертації - 175 сторінок. Список використаних джерел у кількості 19 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Достатньо давно є відомим, яку значну роль відіграють наукові знання у суспільному розвитку. Однак, саме в інформаційному суспільстві їх запровадження у різні сфери суспільного життя набуло найширшого розмаху та дало найбільш помітні результати порівняно з іншими історичними періодами. В цих умовах не повинен залишатись поза дослідницькою увагою і процес створення наукових знань, розгляд якого має здійснюватись з урахуванням його взаємозв’язків з іншими соціальними процесами. Відтак, визначаючи механізм соціальної детермінації наукової діяльності на різних етапах суспільного розвитку, стає можливим визначити специфіку її сучасного стану та напрямки модернізації цього виду соціальної діяльності, чому і присвячено дану роботу, в процесі написання якої було отримано низку наступних результатів.
1. Соціологія науки поруч з психологією науки, історією науки, етикою науки, естетикою науки економікою науки та іншими є дисципліною наукознавчого комплексу, що спрямовує свої зусилля на вивчення місця та функцій науки в інституційній структурі. І основними напрямками такого дослідження науки, які можна виділити на базі аналізу літератури, є звернення до таких її аспектів, як система знань, наукова діяльність та соціальний інститут. Однак, здається, що такий підхід не дозволяє дослідити всю повноту взаємозв’язків науки з її соціальним оточенням, а отже вимагає звернення до розгляду науки у формі ідеології як системи правових, моральних, етичних, філософських поглядів. І саме такий її вимір дозволяє науці легітимізувати розподіл влади як в межах конкретного суспільства, так і на світовому рівні.
2. Водночас, специфіка предмету соціології науки вимагає, щоб незалежно від завдань конкретного дослідження, реалізованого в її межах, відбувалось не просто звернення до одного з визначених вище аспектів, а й визначались його взаємозв’язки з іншими. При цьому в якості змістовного ядра при здійсненні такого аналізу в даній роботі запропоновано наукову діяльність Це зумовлено тим, що система наукового знання є результатом наукової діяльності на певному етапі, її статичним зрізом, де відображено всі ті соціальні впливи, які мали місце тоді, коли вона здійснювалась. Соціальний інститут науки виникає на базі наукової діяльності тоді, коли вона набуває статусу суспільно значимої. І, нарешті, ідеологія також генерується в процесі здійснення наукової діяльності, відбиваючи інтереси прошарку, який займає найвище положення у владній ієрархії. Відтак, саме наукова діяльність і є тим динамічним аспектом науки, завдяки якому відбувається перетворення зовнішніх соціальних імпульсів у внутрішні імперативи для її подальшого здійснення.
3. Як самостійній дисципліні наукознавчого комплексу, соціології науки притаманний і специфічний підхід до досліджуваного предмету, оскільки вивчення місця науки в інституціональній структурі має здійснюватись на засадах врахування як впливу на неї низки соціальних чинників, так і спричинених нею самою трансформацій в суспільному житті. Відповідно, соціологічне дослідження науки спрямоване на створення системного уявлення про науку як складне соціокультурне явище, в чому воно за своєю метою наближується до загальної наукової теорії.
Отже, аналізуючи місце соціології науки серед інших дисциплін наукознавчого комплексу слід відмітити, що, оскільки вона здатна до створення побудов достатньо високого рівня абстракції, а тому з необхідністю потребує звернень до масиву інформації, накопиченої в межах інших наукознавчих дисциплін, то з цієї точки зору вона є розробником метатеорій, в яких описано сутнісні характеристики науки. Завдяки цьому соціологія науки важливим ресурсом для розвитку як для всього наукознавчого комплексу дисциплін, так і для його окремих елементів.
4. При співставленні теоретичних доробків радянської та пострадянської наукової спільноти та закордонних вчених, присвячених науці та науковій діяльності, можна помітити низку принципових розбіжностей в підходах до її вивчення. Це зумовлено різницею у місці та ролі науки у суспільному виробництві в різних країнах, що, цілком закономірно, накладає відбиток і на здійснення наукової саморефлексії.
Так, вітчизняній традиції притаманне прагнення до розгляду науки як продуктивної сили, зорієнтованої перш за все на вирішення потреб ВПК, що дозволило б переможно завершити холодну війну. При цьому вивченню піддавались і наукові колективи та перебіг наукової діяльності в них, однак без звернення до розгляду впливу на них зовнішніх по відношенню до науки чинників, де виняток становили лише потреби матеріального виробництва. Так само слабко дослідженими залишались і функції соціального інституту науки у його зв’язках з іншими елементами інституційної структури. Такий поверхнево інституційний підхід, що базувався на уявленні про відсутність антагоністичних класів у соціальній структурі (внаслідок скасування приватної власності) дозволяв полишати поза увагою стратифікацію за критерієм доступу до здійснення владних повноважень, а відтак і прошарок номенклатурної еліти, яка ці повноваження присвоїла. Ця сама тенденція простежується і у вітчизняній соціології науки, оскільки і нова правляча верхівка, легітимізувавши власні владні домагання, аж ніяк не потребує висвітлення механізмів отримання нею надприбутків.
Західна соціологія, так само, як і радянська спочатку орієнтувалась на реалізацію макростратегії, яка спиралась на вивчення соціального інституту науки. Однак вона дуже швидко була змінена прагматичною мікростратегією. ЇЇ запровадження можна пояснити по-перше тим, що вивчення невеликих спільнот було напряму пов’язано зі збільшення продуктивності праці науковців, а відповідно, з можливістю при запровадженні їх розробок у виробництво отримати матеріальний зиск. По-друге, звернення до мікростратегії, спрямованої на дослідження окремих епізодів в науковому розвитку через вивчення лише невеликих груп науковців, наприклад, здійснення опису наукового відкриття в дослідницькій лабораторії, дозволяло створити ідеальні умови для того, щоб представити знання не у вигляді єдиної системи, а на зразок мозаїки. В цих умовах легко можна було обмежити доступ до окремих знань, а відтак і полегшити маніпуляцію свідомістю широких мас.
5. Попри значні недоліки концепцій західних авторів, присвячених перебігу наукової діяльності в дослідницьких колективах, потрібно відмітити, що в них накопичено значний масив матеріалу, використання якого з урахуванням низки обмежень дає можливість створення цілісного уявлення про взаємозв’язки наукової діяльності з іншими соціальними процесами, особливо за умов його доповнення здобутками радянських та вітчизняних науковців.
Перш за все, розгляд наукової діяльності в окремих спільнотах вчених не повинен реалізовуватись поза зверненням до тих суспільних відносин, частину яких вона складає, оскільки саме її зовнішнє соціальне оточення і надає імпульси для розвитку наукової діяльності. Тому і зміна наукових парадигм, і трансформації у ціннісно-нормативному етосі науки викликані не тільки і не стільки внутрішніми науковими чинниками, як зовнішніми соціальними детермінантами, без звернення до яких неможливо їх адекватно оцінити. Відповідно, наукова діяльність за своїми характеристиками завжди відповідає вимогам того часу, в який вона здійснюється. Але на будь-якому етапі суспільного розвитку вона спрямовує свої зусилля на достовірне відображення сутнісних характеристик реальності, в чому і полягає її відмінність від інших форм як пізнавальної, так і псевдопізнавальної діяльності.
6. Здійснюючи вивчення наукової діяльності у взаємозв’язку з її соціальним оточенням, є доцільним звернутись до поняття суспільного виробництва. При цьому даний теоретичний конструкт у свою чергу включає в себе такі елементи, як матеріальне, духовне та соціальне виробництво. Коротко визначаючи зміст кожного з них, можемо відмітити, що матеріальне виробництво пов’язується зі створенням засобів для життя, які не лише забезпечують існування людини, а і сприяють подальшому розвитку виробництва. Духовне виробництво спрямоване на генерування носіїв життя, людей, як культурних істот. І, нарешті, завдяки соціальному виробництву відбувається зв’язок між матеріальним та духовним виробництвом через створення системи суспільних відносин.
Повертаючись до визначення напрямків взаємодії наукової діяльності з її соціальним контекстом слід відмітити, що вона знаходить свій прояв через її зв’язок з усіма зазначеними родами суспільного виробництва. Так, впливаючи на матеріальне виробництво через втілені в технологіях наукові знання, наукова діяльність отримує від нього стимули для подальшого розвитку через розвинуту матеріальну базу для своїх дослідів. Вплив наукової діяльності на духовне виробництво здійснюється через використання наукових знань культурними та освітніми закладами, ЗМІ тощо в результаті чого відбувається виховання особистостей, які згодом залучаються до здійснення наукової діяльності, спрямованої на отримання результатів більш високого рівня. І, нарешті, зв’язок наукової діяльності з соціальним виробництвом визначається тим, що вона здатна створювати дискурси, які б легітимізували певний статус соціальних груп у ієрархії володіння владою, а відповідно наукове знання може слугувати засобом трансляції або трансформації соціогрупової структури суспільства. В свою чергу від наявних суспільних відносин, створених в процесі соціального виробництва, залежать характеристики наукової діяльності на конкретному етапі суспільного розвитку.
7. З’ясовуючи безпосередньо механізми впливу різних родів соціального виробництва на наукову діяльність, слід враховувати, що наукова діяльність є відносно автономною від інших соціальних процесів в тому сенсі, що зовнішні по відношенню до неї соціальні чинники не знаходять прямого відображення у її перебігу та результатах. Так, соціальні впливи засвоюються лише за умов переломлення через внутрішню структуру наукової діяльності, перетворюючись у наукові проблеми та вимоги до отримання нових знань, сприяючи її розвитку. Водночас, наукова діяльність здатна гнучко взаємодіяти зі своїм оточенням, адаптуючись до його потреб.
Для створення цілісного уявлення про механізм соціальної детермінації наукової діяльності є доцільним виділити три взаємопов’язаних рівні його аналізу. Так, на першому з них, макрорівні, розглядається взаємодія соціального інституту науки та інших елементів інституціональної структури з огляду на їх участь у процесі творення суспільних відносин, де роль науки відображується у низці функцій, які вона виконує, відповідно до нагальних потреб різних сфер суспільного життя (соціальне замовлення).
На мезорівні вивчається перебіг наукової діяльності в спеціалізованих організаціях, існування яких і дозволяє соціальному інституту науки ефективно виконувати свої функції, оскільки саме на рівні організаційної структури відбувається „засвоєння” науковою діяльністю суспільних потреб. Відслідковувати цей процес можна завдяки виділенню в структурі наукової діяльності двох рівнів: по-перше, управлінського, що слугує її координації та на якому наявні суспільні проблеми, усвідомлюючись, перетворюються у проблеми наукові; та, по-друге, пізнавального, скерованого на здійснення безпосередньо пізнавальної діяльності. При цьому кожному з зазначених рівнів притаманна внутрішня структура, представлена, за аналогією до структури соціальної дії, такими елементами, як норми, цінності та методи, через які безпосередньо і інкорпорується соціальне замовлення.
І нарешті, на мікрорівні досліджуються окремі суб’єкти наукової діяльності з огляду на те, який соціальний тип дослідника відбирається на основі сумісності його особистої ієрархії цінностей з тими, які притаманні науковій діяльності у досліджуваний період, для ефективного здійснення наукової діяльності в спеціалізованих установах, а відтак і для трансляції в часі соціального інституту науки.
8. Відзначаючи залежність змісту наукової діяльності на різних етапах суспільного розвитку від її місця у процесі суспільного виробництва, потрібно відмітити низку специфічних рис, притаманних їй в аграрному та індустріальному суспільствах.
Так, в аграрному суспільстві розвиток наукової діяльності відбувався в межах соціальних інститутів освіти та релігії, оскільки її місце у суспільному виробництві було достатньо незначним: для ефективного здійснення матеріального, духовного та соціального виробництва на той час цілком достатніми були зусилля наявних елементів інституційної структури. Втім, становлення індустріального суспільства, яке супроводжувалось швидким зростанням населення, а отже і потребувало масового речового виробництва вносить свої корективи в такий стан речей. По-перше, масове виробництво вимагало відповідних технічних засобів, а отже і розвинутої системи наукових знань, яка б дозволяла б їх створити. По-друге, масове виробництво зумовлює виникнення прошарку промислової буржуазії, в руках якої накопичується матеріальна власність, але відсутнє право на здійснення владних повноважень, яке залишалось прерогативою шляхти. Тому перші жадали перерозподілу владних повноважень на власну користь, легітимізувати який вже не могла релігія, зусилля якої були спрямовані на виробництво дискурсів, що сприяли б трансляції наявної соціогрупової структури. Наукове знання, навпаки, мало трансформуючий потенціал через можливість розробки нового критерію доступу до влади - матеріального статку. В результаті відбувається набуття науковою діяльністю інституційного статусу, а головною її функцією стає виробництво знання для задоволення нагальних потреб матеріального, духовного та соціального виробництва.
Успішне виконання наукою цієї функції потребувало відповідної достатньо розгалуженої організаційної структури та становлення професії науковця, що вимагало і низки змін у внутрішній структурі наукової діяльності. Так, на управлінському рівні розробляються сталі системи норм та цінностей, які б регламентували соціальну взаємодію в дослідницьких колективах та методи адміністрування у науковій сфері. На пізнавальному рівні, де головною цінністю є отримання істинного знання, навколо якої і зосереджено ціннісно-нормативний етос, відбувається перевизначення критерію істинності знання з когерентного (істинне знання за змістом не повинно було суперечити релігійним догматам) на кореспондентний (відповідність істинного знання досліджуваній реальності), що є зумовленим прагненням забезпечити можливість доступу до влади на нових „емпіричних” засадах за наявності певного рівня матеріального статку. Методичний же арсенал на пізнавальному рівні в індустріальному суспільстві включає в себе не лише засоби для отримання нового знання, але і його перевірки на істинність.
І, в свою чергу, при зверненні до мікрорівня наукової діяльності в індустріальному суспільстві, потрібно відмітити, що для забезпечення виробництва нею значних кількостей наукового знання їй потрібен специфічний тип науковця-виробника, гвинтика складного пізнавального процесу, здатного якісно виконувати свою роботу на відміну від вченого-сподвижника у аграрному суспільстві, де лише за наявності такого типу науковця була можливою трансляція в часі наукової діяльності як особливої форми соціокультурної діяльності.
9. Для інформаційного суспільства є характерним отримання наукою статусу провідного чинника суспільного розвитку. Інноваційна за своїм налаштуванням, вона ініціює значний підйом в економічній сфері, де відбувається швидке зростання галузей виробництва, пов’язаних зі створенням інформації та наданням інформаційних послуг. Набуває масштабності і вплив науки на здійснення розподілу влади в суспільстві через виробництво дискурсів, що легітимізують домінування не лише окремих соціальних прошарків, а й цілих країн, оскільки в інформаційному суспільстві з його тяжінням до глобальності боротьба за владу здійснюється на світовому рівні. При цьому місце країни в ієрархії суб’єктів політичного впливу неможливо пояснити лише здатністю науки до побудови абстракцій високого рівня. Ймовірно, зміст та спрямованість легітимізаційного дискурсу залежать від специфіки соціокультурного оточення, в якому існує наука, його етнічних компонентів. Відтак, доцільно вести мову про існування національної науки, як одного з важливих чинників суспільного розвитку.
Основні функції, які виконують дискурси, створені національною наукою в інформаційному суспільстві, можна умовно розділити за їх спрямуванням на конструктивні та деструктивні. Так, деструктивним є прагнення до утвердження політичного домінування одних країн над іншими, оскільки легітимізуючий дискурс домінуючої країни прагне до витіснення подібного дискурсу у „переможеної” країни, нав’язуючи їй його власний варіант, який би затвердив її підпорядкований стан. Водночас, конструктивна роль дискурсів національної науки якраз і полягає в тому, щоб створити такий за своїм спрямуванням дискурс, який би здійснював опір його витісненню, а це, у свою чергу, не дозволяло б одній країні „поглинути” всі інші. Крім того, конструктивна функція дискурсів, створених національною наукою полягає також в тому, що вони є оптимально адаптованими до життєвих реалій кожної країни, що дозволяє як ефективно здійснювати перетворення в соціальній сфері кожної з них, так і розробляти сценарії для виходу з кризових ситуацій.
Виконання зазначених функцій дискурсами, створеними соціальним інститутом науки, забезпечується тим, що і на рівні його організаційної структури відбувається низка пристосувань. Так, через управлінський рівень запроваджуються такі напрямки пізнавальної діяльності, які б якнайкраще забезпечували задоволення владних зазіхань з боку окремих соціальних груп. Для цього на пізнавальному рівні впроваджуються як поліпарадигмальність наук, а звідси і перетворення системи наукових знань на їх континуум та подальше вилучення тих його фрагментів, які можуть становити загрозу існуючому стану соціогрупової структури, з загального обігу, так і новий критерій істини конвенція (наявність згоди в науковій спільноті з приводу того, що вважати істиною), завдяки якому спрощується маніпулювання суспільною свідомістю. Так, по-перше, таким чином легко розмити межі між науковим та псевдонауковим знанням, а відтак зменшити критичність сприйняття інформації завдяки стереотипному уявленню про наукове знання як достовірне. По-друге, враховуючи здатність наукового знання до легітимізації домінування, невідомо, хто насправді має приходити до згоди щодо того, що вважати істинним і які будуть наслідки цієї „істини” для всіх інших, які нею послуговуватимуться.
Стосовно того типу кадрів, від яких залежатиме подальше втілення в життя основних принципів науки такого кшталту, слід зазначити, що вони, хоча і матимуть високий потенціал до здійснення інноваційної діяльності, скоріше всього володітимуть їм лише в межах окремої вузької спеціальності.
Водночас вчені, які володіють здатністю до здійснення наукової діяльності на інноваційних засадах, в силу тяжіння науки до створення стикових дисциплін можуть стати і „джерелом” для формування всебічно розвинутої особистості спочатку через створення системного наукового знання, а згодом через його засвоєння іншими членами суспільства завдяки освітнім закладам, а відтак стати рушійною силою нового етапу суспільного розвитку, на якому принципи гуманізму та демократії будуть запровадженими в усі сфери соціального життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники: Пер. с англ.-М.: МФФ, 1998.- 344с.
2. Академічна наука і науковці в сучасній Україні (за результатами наукового дослідження)/ НАН України Інститут соціології/ Підгот.Ворона В.М. та ін. - К.,1998.- 67с.
3. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики/ Під ред. Малицького Б.А.- К.:УкрІНТЕІ,2001.- 201с.
4. Александров А.Д. Истина как моральная ценность// Наука и ценности/ Под ред. Кочергина А.Н,.- Новосибирск: «Наука», Сиб. отд., 1987. - С.27-23.
5. Али-Заде А.С. Социальные последствия научно-технической революции в кривом зеркале буржуазной социологии.- М.: Знание, 1973. - 39с.
6. Арутюнов В.С. Стрекова Л.Н. Социологические основы научной деятельности. М.: Наука, 2003.- 299с.
7. Атомная энергетика: ответственность перед общественностью: Методические рекомендации/ Подгот. Базеев Е.Т. - К: О-во «Знание» Украины, 1991.- 19с.
8. Барбер Б. Социология науки// Социология сегодня. Проблемы и перспективы. Американская буржуазная социология середины XX века: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1965.- С.236-250.
9. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма ответы на глобализацию.- М.: Прогресс-Традиция, 2001.- 301с.
10.Белл Д. Третья технологическая революция и ее возможные социоэкономические последствия. [Реферат].-М.: ИНИОН, 1990.- 8с.
11.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ.- М.:Academia, -2004.- 788c.
12.Белов В.А.Ценностное измерение науки.- М.:Идея-Пресс, 2001.- 284с.
13.Белов Л.М. Научно- техническая революция и развитие личности.- Л.: Ленинградская организация общества Знание” РСФСР, 1974.- 35с.
14.Бернал Д. Наука в истории общества: Пер. с англ. -М.: Изд-во иностр. лит., 1956.- 735с.
15.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер с англ. -М.: «Медиум», 1995.- 323с.
16.Бесстужев- Лада И.В. Мир нашего завтра.- М.: Мысль, 1986.- 267с.
17.Бесстужев- Лада И.В. Социальные последствия научно-технического прогресса.- М.(Б.и.), 1970.- 30с.
18.Бовш В.И. «Социальная технология» о будущем: иллюзия и мифы.-Минск:«Наука и техника» , 1976.- 86с.
19.Боричевский И.А. Науковедение как точная наука // Вестник знания.-1926.-№12.- С.777-786.
20.Бузгалин А.В. «Постиндустриальное общество» - тупиковая ветвь социального развития?// Вопросы философии.- 2002.- №5.-С.26-43.
21.Бургин М.С., Онприенко В.И. Социальные стериотипы и научные парадигмы как регуляторы научной деятельности/ НАН Украины Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Доброва Г.М.- К.:Б.и., 1996.- 29с.
22.Бурдье П. Клиническая социология поля науки: Пер с фр. http://sociologos.narod.ru/PB_sociologie_clinique.htm
23.Бурдье П. Рынок символической продукции: Пер с фр. http://sociologos.narod.ru/Pbbienssymboliques11.htm
24.Бутурлов Р.В., Кравченко С.А. Будущее человечества: Критика буржуазных концепций.- М.: Знание, 1985.-64с.
25.Быков В.В. О некоторых методах изучения науки.// Очерки истории и теории развития науки/ Под ред. Микулинского С.Р.-М.:Наука, 1983.-С.77-93.
26.Введение в социологию науки: Учебное пособие: В2ч, ч.1./ Под ред. Кугеля С.А., Черняковой Н.С.- СПб.: Издание Сан-Петербургского Университета экономики и финансов, 1992.-151с.
27.Вебер М. Про внутрішнє покликання до науки// Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика: Пер. з нім. -К.: Основи, 1998.-С.310-337.
28.Вергун В.А.,Кравченко С.А. Майбутнє людства: Критика сучасних буржуазних концепцій соціально-економічного прогнозування.- К.: Тов-во Знання” УРСР, 1984.- 47с.
29.Вернадский В.И. О науке.- Дубна: Феникс, 1997.- Т.1:Научное знание. Научное творчество. Научная мысль.- 576с.
30.Взаимодействие научно- технического и социального прогресса в условиях НТР: (Информационные материалы).-Свердловск: АН СССР Уральское отделение. Институт истории и археологии, 1989.- 122с.
31.Виленский М.А. Научно-технический прогресс: социально- экономические аспекты.- М.: «Знание», 1985.- 64с.
32.Виноградова Т.В. Социология научного знания: научно-аналитический обзор. -М.: ИНИОН, 1998.- 68с.
33.Волков Г.Н. Гуманизм науки. -М.: Политиздат, 1970.- 17с.
34.Волков Г.Н. Истоки и горизонты прогресса: социологические проблемы развития науки и техники.- М.: Политиздат, 1976.- 335с.
35.Волков Г.Н. Наука и общество.- М.:Знание, 1967.- 64с.
36.Волков Г.Н Социология науки: социологические очерки научно-технической деятельности.- М.: Политиздат, 1968.- 328с.
37.Волков Г.Н. Человек и научно-техническая революция.- М.:Политиздат, 1972.- 128с.
38.В поисках теории развития науки (Очерки западноевропейских и американских концепций ХХ в.// Под ред Микулинского С.Р.- М.: Наука, 1982.-296с.
39.Габриэльян Г.Г. Наука и ее роль в обществе.- Ереван:Армгиз, 1956.- 339с.
40.Гайденко П.П. Эволюция понятия науки.(ХVIII-XXвв). Формирование научных программ нового времени.- М.: Наука, 1987.-447с.
41.Гайденко П.П. История греческой философии в ее связи с наукой.- М.:Университетская книга:Per Se. 2000-378c.
42.Галковська Т. Академічні фінанси хором співають романси // Дзеркало тижня №15-16 (543-544) 23 квітня 2005р.- С.18.
43.Ганов В.А. Соціальна сутність науки.-К.: Вища школа. Гловне вид-во, 1978.-171с.
44.Гегель Г.В.Ф. Наука логики: Пер с нем.- СПб.: Наука, 1997.- 799с.
45.Гелнер Э. Нации и национализм: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1991.-319с.
46.Гилберт Д., Малкей М. Открывая ящик Пандоры: Пер с англ. -М.:Прогресс, 1987.-269с.
47.Глобальные проблемы научно-технической революции: научно-аналитический обзор /Сост.Данилин Г.Д.- М.: АН СССР Ин-т начной информации по общественным наукам, научный совет при Президиуме по философским и социологическим проблемам науки и техники, 1986.-63с.
48.Дмитриенко В.А. Опыт философско-социологического анализа общественной деятельности.// Общественное производство: понятие, социальная природа и сущность. М.:Б.и., 1982.-С16-19.
49.Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология: В 3 т.- М.:Инфра-М ,2000.- Т.3: Социальные институты и процессы.- 520с.
50.Добров Г.М. Актуальные проблемы науковедения.-М.: «Знание», 1968.-49с.
51.Добров Г.М. Наука о науке: начала науковедения.-3 изд., доп и перераб.- К.: Наукова думка, 1989.- 304с.
52.Духовное производство: социально-философский аспект проблемы духовной деятельности/ Под ред. Толстых В.И.- М.:Наука, 1981.- 352с.
53.Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение.- М.: Канон, 1995.- 203с.
54.Епископов Г.Л. Техника и социология. -М.: Высшая школа, 1967.- 288с.
55.Життєва компетентність особистості:науково-методологічний посібник/ За ред. Сохань Л.В., Єрмакова І.С., Несен Г.М..- К.: Богдана, 2003.- 520с.
56.Замошкин Ю.А. Взаимоотношение идеологии и науки // Социологические проблемы науки/ Под ред.Келле В.Ж., Микулинского С.Р.- М.:Наука,1974.- С.87-110.
57.Зворыкин А.А. Социология науки // М.: Институт Философии АН СССР, отдел конкретно-социологических исследований, 1968.- 37с.
58.Зворыкин А.А., Жирицкая И.Г. Системный подход к изучению науки.// Социологические проблемы научной деятельности/ Под ред. Келле В.Ж..- М.: ИСИ, 1978.- С25-44.
59.Знание как элемент культуры. http:// sharh.freenet. uz/lib/kult_4.htm
60.Золотухін Г. Освіта не товар, студенти не покупці (продовження)// Соціальна психологія 2005. -№1.- С.14-36.
61.Зотов А.Ф. Диалектика развития науки, ее ценностные установки и познавательные схемы // Вопросы философии.- 1976.-№1.- С.105-116.
62.Игнатьев А.А., Мирская Е.З., Райкова Д.Д. Новые тенденции в социологии науки.// Социологические исследования.- 1985.- №3.- С.192-194.
63.Идеология// Советский энциклопедический словарь/ Гл.ред Прохоров А.М.-изд.4-е.- М.:Советская энциклопедия, 1987.- С.476.
64.Ильюшина Э. Глобализация и постмодерное общество// Социология: теория, методы. маркетинг.- 2004.- №4.- С.79-98.
65.Иноземцев В.Л. Социология Д. Белла и контуры современной постиндустриальной цивилизации// Вопросы философии.- 2002.-№5.- С3-12.
66.История буржуазной социологии XIX- начала XX в. /Под ред Кона И.С.- М.: Наука, 1979.- 344с.
67.История науки: Сборник/ Под ред. Двали Р.Р.- Тбилиси:Мецниереба, 1984.- 143с.
68.История науки в контексте культуры/ Под ред. Гайденко П.П.-М.:АН ССС, Ордена Трудового Красного Знамени Інститут Философии.- 150с.
69.Каптерев А.И. Мультимедиа как социокультурный феномен: Учебное пособие.- М.:ИПО, Профиздат, 2002.- 223с.
70.Кара-Мурза С.Г. Социальные функции науки в условиях кризиса. http://vivovoco.rsl.ru/
71.Касавин И.Т. Деятельность: теории, методология, проблемы.- М.: Политиздат, 1990.- 336с.
72.Келле В.Ж Институциональные аспекты науки как факторы ее развития // Социологические исследования.-1981.-№4.-С.35-42.
73.Келле В.Ж. Проблема уровней теории и социологии науки.-М.,1970- 14с.
74.Келле В.Ж. Структура и динамика науки как социального института //Социология науки в СССР: вопросы теории и практики.- М: ИОП.-1982.- С.26-37.
75.Келле В.Ж., Макешин Н.И. Социологические аспекты исследования отношений и деятельности в сфере науки.//Социологические проблемы научной деятельности: Сборник статей/ Под ред. Келле В.Ж..- М.: Институт социологических исследованй.- 1978.- С.8-24.
76.Келле В.Ж. Социология науки// Энциклопедический социологический словарь/ Под ред. Осипова Г.В., М.:ИСПИ РАН, 1995.- С.730-732.
77.Климов С.М. Интеллектуальные ресурсы общества.- СПб.: ИВЭСЭП, Знание, 2002.- 199с.
78.Кобзарь В.И., Шилкова М.А. Лидерство как одна из особенностей развития науки.// История науки и науковедения. Прибалтийская конференция по истории науки. Тезисы докладов./ Под ред. Валеса П.И. и др.-Рига: «Зинатне».-1975.- С.149-150.
79.Козловский В.В. Интервью с профессором С.А. Кугелем. // Журнал социологии и социальной антрорпологии.-2001.-Том IV.№3(15).- С.5-15.
80.Константинов Ф.В. Научно-техническая революция и проблемы нравственного прогресса //Вопросы философии.- 1976.-№1.- С.75-98.
81.Корниенко А.А., Корниенко А.В. Философские вопросы развития науки (Социологический и методологический аспекты).- Томск: Издательство Томского университета, 1990.- 228с.
82.Косарева Л.М. Внутренние и внешние факторы развития науки.(Философский и социологический аспект проблемы). Аналитический обзор.- М.:ИНИОН, 1984.- 75с.
83.Косарева Л.М. «Социально-конструктивистская» концепция генезиса науки.//Вопросы философии1984.-№8.- С.122-131.
84.Косолапов В.В., Гончаренко А.Н XXI век в зеркале футурологии.- М.: Мысль, 1987.- 238с.
85.Косолапов В.В. НТР: Мифы и иллюзии буржуазной футурологии.-К.: Наукова думка, 1985.- 135с.
86.Кочергин А.Н., Семенов Е.В., Семенова Н.Н. Наука как вид духовного производства. Новосибирск: «Наука», Сиб.отд., 1981.- 135с.