Некрасов Олег Олександрович. Кримінальна відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти

Краткое описание

Некрасов Олег Олександрович. Кримінальна відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Акад. адвокатури України. - Київ, 2014.- 237 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

НЕКРАСОВ ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 343.81

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТЕЧУ З МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО З-ПІД ВАРТИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Богатирьов Іван Григорович
доктор юридичних наук, професор

Дніпропетровськ – 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................... 3
ВСТУП............................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВТЕЧУ З МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО З-ПІД ВАРТИ...........................................

13
1.1. Історико-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти................................................................................................................

13
1.2. Поняття та суспільна небезпечність втечі з місця позбавлення волі або з-під варти..................................................................
32
1.3. Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії втечі з місця позбавлення волі або з-під варти.......................................................
49
Висновки до першого розділу............................................................. 69
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ВТЕЧІ З МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО З-ПІД ВАРТИ............................
73
2.1. Об’єктивні ознаки втечі з місця позбавлення волі або з-під варти................................................................................................................
73
2.1.1. Об’єкт втечі з місця позбавлення волі або з-під варти........... 73
2.1.2. Об’єктивна сторона втечі з місця позбавлення волі або з-під варти..........................................................................................................
87
2.2. Суб’єктивні ознаки втечі з місця позбавлення волі або з-під варти................................................................................................................
108
2.2.1. Суб’єкт втечі з місця позбавлення волі або з-під варти......... 108
2.2.2. Суб’єктивна сторона втечі з місця позбавлення волі або з-під варти..........................................................................................................
122
Висновки до другого розділу.............................................................. 133
РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВТЕЧУ З МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО З-ПІД ВАРТИ...........................................................................

137
3.1. Кримінальна відповідальність за кваліфіковані види втечі з місця позбавлення волі або з-під варти........................................................
137
3.2. Покарання як форма реалізації кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти................................................................................................................

156
Висновки до третього розділу............................................................ 180
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 190
ДОДАТКИ..................................................................................................... 217

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВТК Виправно-трудовий кодекс
ВЦВК Всеросійський центральний виконавчий комітет
ВУЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
ДПтС Державна пенітенціарна служба
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ
НКЮ Народний комісаріат юстиції
Постанова Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі»
РНК Рада народних комісарів
РСФРР Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СІЗО Слідчий ізолятор
СНД Співдружність Незалежних Держав
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
США Сполучені Штати Америки
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми. Втечі з місць позбавлення волі або з-під варти є не лише небезпечним посяганням на мету і завдання правосуддя та стабільну діяльність установ кримінально-виконавчої системи, а й перешкоджають кримінальному провадженню щодо осіб, взятих під варту та досягненню мети покарання, насамперед, запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими і сприяють продовженню їх злочинної діяльності. У структурі пенітенціарної злочинності одне з провідних місць посідають втечі з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України). Зокрема, під час 2007 року в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах засудженими та особами, взятими під варту, вчинено 29 злочинів, передбачених ст. 393 КК України, 2008 р. – 41, 2009 р. – 32, 2010 р. – 32, 2011 р. – 29, 2012 р. – 43, 2013 року вчинено 39 злочинів. На ліквідацію наслідків учинення цих кримінальних правопорушень витрачаються значні засоби, мобілізується велика кількість особового складу установ кримінально-виконавчої системи і органів внутрішніх справ, ускладнюючи їх нормальну діяльність. Суспільна небезпечність втеч з місць позбавлення волі або з-під варти полягає також і в тому, що дуже часто вони поєднані із вчиненням інших тяжких злочинів проти власності і проти особи. Щорічно в розшуку перебуває значна кількість утікачів. Високим є рівень групових і організованих втеч. Серед осіб, які вчинили втечі, переважають засуджені до тривалих строків позбавлення волі за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів.
Редакція ст. 393 КК України значно змінена законодавцем порівняно із КК 1960 р. Проте аналіз судової практики свідчить, що традиційно в кваліфікації цих злочинів існуючі проблеми залишаються. Цьому сприяє відсутність судового тлумачення ознак втечі та визначення поняття «втеча з місця позбавлення волі або з-під варти» в підзаконних нормативно-правових актах Міністерства юстиції і Державної пенітенціарної служби України. У зв’язку з цим виникає потреба аналізу підходів законодавця, судової влади, установ кримінально-виконавчої системи, а також органів внутрішніх справ до вирішення проблем запобігання втечам, дослідження питань кваліфікації цих злочинів і вироблення рекомендацій з удосконалення законодавства в цій сфері.
Теоретичним і практичним підґрунтям дослідження зазначених проблем стали роботи відомих вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, зокрема Ю.В. Бауліна, О.М. Бандурки, В.Т. Білоуса, І.Г. Богатирьова, В.В. Василевича, В.Б. Васильця, П.А. Вороб’я, В.К. Грищука, І.А. Гельфанда, А.П. Гетьмана, В.В. Голіни, О.М. Джужі, В.М. Дрьоміна, Т.А. Денисової, В.П. Ємельянова, З.В. Журавської, А.Ф. Зелінського, В.Є. Квашиса, О.О. Книженко, В.А. Кирилюк, О.Г. Колба, І.М. Копотуна, О.М. Костенка, Л.Г. Крахмальника, О.М. Литвинова, О.М. Литвака, С.Ю. Лукашевича, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, С.С. Мірошниченка, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, О.І. Плужнік, М.С. Пузирьова, В.К. Сауляка, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, П.Л. Фріса, С.І. Халимона, В.Б. Харченка, Ю.С. Шемшученка, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та ін.
Безперечно раніше проведені дослідження вагомі, проте, вони не вичерпують кола питань, що вимагають свого вирішення. Донині дискусійними залишаються питання кримінально-правової характеристики втечі з місць позбавлення волі або з-під варти. Зокрема, аналіз наукових розробок з проблем кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, а також аналіз архівних матеріалів засвідчив, що існують різні підходи до кваліфікації злочинів, передбачених ст. 393 КК України, що спричиняє труднощі у правозастосовній діяльності органів досудового розслідування й суду.
Зазначене вказує на відсутність нині комплексних кримінально-правових досліджень питань кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, що свідчить про актуальність теми та зумовлює необхідність проведення відповідного комплексного наукового пошуку. Тож у дослідженні нами запропоновано власний погляд на вирішення означених проблемних питань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження ґрунтується на положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1209-р; Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 8 листопада 2012 року № 631/2012; Пріоритетних напрямах розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-10; відповідає тематиці Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС України, на період 2013–2017 рр. (затверджені рішенням Наукової ради ДПтС України від 19 липня 2013 р.), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2013–2014 рр.
Тема дослідження затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 27 грудня 2012 року).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти та створення удосконаленої конструкції норми, що встановлює відповідальність за цей злочин; вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо поліпшення відповідних положень законодавства та практики його застосування.
Реалізація поставленої мети зумовила постановку й вирішення таких задач:
– дослідити генезис законодавства про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти;
– сформулювати науково обґрунтоване визначення поняття «втеча з місця позбавлення волі або з-під варти;
– обґрунтувати суспільну небезпечність втечі з місця позбавлення волі або з-під варти»;
– узагальнити зарубіжний досвід кримінально-правової протидії втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– визначити об’єкт втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– розкрити ознаки об’єктивної сторони втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– проаналізувати ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону та суб’єкта втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– дослідити особливості кримінальної відповідальності за кваліфіковані види втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– дослідити покарання як форму кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти;
– сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства в частині кримінально-правової протидії втечам з місця позбавлення волі або з-під варти та практики його застосування.
Об’єкт дослідження – правовідносини у сфері охорони правосуддя й правопорядку в установах кримінально-виконавчої системи.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, вирішення сформульованих задач, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: діалектичний як загальний метод наукового пізнання та історико-правовий метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити шляхи становлення і розвитку правових форм відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти норми про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти в Україні та зарубіжних країнах (підрозділ 1.3); логіко-семантичний метод дозволив провести поглиблене вивчення термінів і понять, що вживаються у дисертації, а також сформулювати науково обґрунтоване визначення поняття «втеча з місця позбавлення волі або з-під варти» (підрозділ 1.2); метод системного аналізу, а також формально-логічний метод дали можливість проаналізувати зміст і сутність ст. 393 КК України, обґрунтувати суспільну небезпечність втечі з місця позбавлення волі або з-під варти (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3. 1); за допомогою догматичного (формально-юридичного) методу досліджувалися норми чинного законодавства, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (підрозділи 1.2, 1.3, 3.2); метод моделювання використовувався як ефективний засіб розроблення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства в частині кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (підрозділи 1.2, 1.3, 3.2); соціологічний метод надав можливість з’ясувати позиції і думки як юристів-практиків (суддів, працівників органів внутрішніх справ, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів) щодо сучасного стану і проблемних питань притягнення осіб до кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, так і пересічних громадян щодо сучасного стану і проблемних питань протидії рецидивній злочинності (підрозділ 1.2, розділи 2, 3); статистичний метод посприяв їх узагальненню та дослідженню даних кримінально-правової статистики й статистики ДПтС України про злочини, передбачені ст. 393 КК України, в тому числі при обґрунтуванні такого показника криміналізації як поширеність суспільно небезпечного діяння (підрозділи 1.2, 3.2); структурно-функціональний метод забезпечив комплексне дослідження кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, та формулювання на основі цього науково обґрунтованих пропозицій з урахуванням існуючих умов і потреб практики (розділи 1–3) та ін.
Емпіричну базу дослідження склали: дані судової статистики, статистики ДПтС України за 2007–2013 рр.; вивчення і узагальнення судової практики; результати вивчення матеріалів 30 кримінальних справ і кримінальних проваджень за фактами вчинення протягом 2007–2013 рр. злочинів, передбачених ст. 393 КК України, у Дніпропетровській, Київській, Луганській, Чернігівській та Харківській областях; 50 обвинувальних вироків; результати анкетування суддів, працівників органів внутрішніх справ, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів (172 особи); результати інтерв’ювання населення Дніпропетровської області (360 осіб) протягом 2013 року. У роботі також використано інформацію, висвітлену в оглядах, бюлетенях, інформаційних листах, наказах ДПтС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене комплексному аналізу положень закону України про кримінальну відповідальність щодо втечі з місця позбавлення волі або з-під варти. У результаті дослідження автором сформульовано й обґрунтовано пропозиції та рекомендації, що містять елементи наукової новизни та мають теоретичне і прикладне значення для науки кримінального та кримінального виконавчого права, й практики застосування ст. 393 КК України, зокрема:
вперше:
– досліджено генезис законодавства України про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти та визначено три історичні періоди його розвитку: дореволюційний період формування підґрунтя відповідальності за цей злочин (перша половина ХVI століття – 1917 рік); радянський період ідеологізації кримінально-правових норм щодо втечі (1917–1991 рр.); пострадянський період (із 1991 року і дотепер);
– надано сучасне розуміння поняття «втеча з місця позбавлення волі або з-під варти» – це протиправне самовільне, вчинене з прямим умислом, залишення особою, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, місця відбування покарання (арештного дому, виправної колонії, виховної колонії), місця тримання під вартою або конвою, під вартою якого вона знаходилася (конвоювалася до зали судового засідання або для провадження слідчих дій тощо), шляхом перетинання лінії охорони із подальшим залишенням території установи виконання покарань (установи попереднього ув’язнення або іншого охоронюваного об’єкта) чи маршруту слідування конвою з метою ухилення від відбування покарання чи запобіжного заходу;
– сформульовано науково обґрунтоване визначення «спосіб вчинення втечі з місця позбавлення волі або з-під варти», під яким запропоновано розуміти комплекс дій щодо підготовки, вчинення та приховування втечі, вчинених суб’єктом цього злочину відповідно до поставленої мети та умов, за яких реалізовувався злочинний задум;
– на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду нормотворення і правозастосування висунуто й обґрунтовано низку важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність національного законодавства: пропонується відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти встановити у різних частинах ст. 393 КК України та запровадити спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин;
удосконалено:
– вчення про множинність злочинів, зокрема констатовано, що у разі сприйняття законодавцем пропозицій окремих вчених щодо скасування інституту повторності (із залишенням двох видів множинності – рецидиву і сукупності), то у випадку вчинення втечі особою, яка відбуває покарання за втечу, слід запровадити диференціацію такої обставини, що обтяжує покарання, як рецидив злочинів, на 2 види: загальний рецидив і спеціальний рецидив;
– науково обґрунтовані підходи щодо правильної і точної кваліфікації втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
– класифікацію втеч з місця позбавлення волі або з-під варти, на підставі чого вироблено авторську позицію з цього питання: 1) за ступенем суспільної небезпечності; 2) за місцем вчинення; 3) за механізмом подолання меж установи виконання покарань або попереднього ув’язнення;
дістали подальший розвиток:
– реалізація принципу адекватності криміналізації, на підставі чого обґрунтовано її відповідність суспільній небезпеці, стану і тенденціям вчинення втеч з місця позбавлення волі або з-під варти;
– висновок про те, що злочини, передбачені ч. 3 ст. 390 і ст. 393 КК України мають свої специфічні юридичні особливості, які виражені в об’єктивній стороні та суб’єкті цих злочинів;
– аргументація, що лише законне тримання особи в арештному домі, гауптвахті, виправній колонії, виховній колонії, установі попереднього ув’язнення охороняється законом про кримінальну відповідальність. Самовільне залишення цих місць особою, яка тримається в них з порушеннями (наприклад, понад строк покарання, визначений вироком суду) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і практичне значення для науки кримінального права, кримінології й кримінально-виконавчого права та можуть бути використані:
– у правозастосовній діяльності – для використання в оперативно-службовій діяльності установ виконання покарань і слідчих ізоляторів ДПтС України щодо протидії втечам з місця позбавлення волі або з-під варти (акт впровадження управління оперативно-розшукової роботи ДПтС України від 29 листопада 2013 року № 10/1-74-10/49-13);
– у науковій роботі – для подальших наукових розробок у теорії та практиці кваліфікації злочинів, вчинюваних у сфері виконання-відбування покарань (акт впровадження Інституту кримінально-виконавчої служби від 18 грудня 2013 року № 781-3; акт впровадження у наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15 травня 2014 року);
– у навчальному процесі – при підготовці та проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з навчальної дисципліни «Кримінальне право» та інших дисциплін кримінально-правового циклу у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах вузів (акт впровадження в навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15 травня 2014 року);
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження оприлюднено у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах: «Кримінально-виконавчому кодексу України – 9 років (м. Київ, 28 листопада 2012 р.), «Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» (м. Київ, 28–29 березня 2013 р.), «Сучасна наука – пенітенціарній практиці» (м. Київ, 24 жовтня 2013 р.), «Пенітенціарна ідея Георгія Радова: минуле, сьогодення, майбутнє...» (м. Київ, 6 лютого 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в 11 наукових працях, із яких сім – у фахових виданнях (у т. ч. дві – в зарубіжних), чотири – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій і круглих столів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягало в комплексному дослідженні кримінальної відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти та формулюванні теоретичних положень і практичних рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для теорії та правозастосовної практики, зокрема:
1. Проведений історико-правовий аналіз законодавства України про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти виявив шляхи зародження цього злочинного діяння, його генезис та сучасний стан. У роботі визначено та обґрунтовано три історичні періоди формування норм, що передбачають відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти. Доведено, що розгляд зазначеного питання крізь призму окремо взятого історичного періоду з його соціально-політичними особливостями дає можливість сформувати чітке уявлення про еволюцію законодавства про кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, а також дозволяє раціональніше використовувати історично накопичений позитивний досвід та уникати помилок і прорахунків, допущених раніше, наприклад, таких, коли в законодавстві, що діяло на теренах України до 1529 року (землі у складі Литовсько-Польської держави) та 1692 року (землі у складі Московського царства), існували норми про кримінальну відповідальність службових осіб кримінально-виконавчої системи за звільнення арештантів, без закріплення подібної відповідальності за втечу самих засуджених чи ув’язнених; коли замах на втечу не був кримінально караний, визнання простої, некваліфікованої втечі дисциплінарним проступком при одночасному визнанні сприяння втечі злочином (за Кримінальним уложенням 1903 р.) та ін.
2. Автором сформульовано сучасне науково обґрунтоване визначення поняття «втеча з місця позбавлення волі або з-під варти» – це протиправне самовільне, вчинене з прямим умислом, залишення особою, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, місця відбування покарання (арештного дому, виправної колонії, виховної колонії), місця тримання під вартою або конвою, під вартою якого вона перебувала (конвоювалася до зали судового засідання або для провадження слідчих дій тощо), шляхом перетинання лінії охорони із подальшим залишенням території установи виконання покарань (установи попереднього ув’язнення або іншого охоронюваного об’єкта) чи маршруту слідування конвою з метою ухилення від відбування покарання чи запобіжного заходу.
3. Обґрунтовано, що суспільна небезпечність втечі з місця позбавлення волі або з-під варти обумовлюється тим, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 393 КК України, переривається виконання вироку суду або рішення суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дезорганізується діяльність установи виконання покарань, слідчого ізолятора, територіального органу внутрішніх справ у зв’язку з відволіканням сил і засобів для здійснення розшукових заходів для затримання втікачів, створюється загроза вчинення такою особою інших злочинів, породжується або утверджується зневіра населення у невідворотність покарання за вчинений злочин та у здатність спеціально призначених для цього державних органів забезпечити надійну ізоляцію злочинців.
4. Доведено доцільність існування в українському законодавстві про кримінальну відповідальність спеціальних норм, що охороняють нормальну життєдіяльність установ виконання покарань і установ попереднього ув’язнення (зокрема в частині забезпечення надійної ізоляції злочинців). Ця константа підтверджується тим, що тотожні кримінально-правові норми існують у кримінальних кодексах зарубіжних країн, хоча, як правило, вони дуже специфічні, зважаючи на традиції формування законодавства про кримінальну відповідальність та особливості законодавчої техніки різних країн. На підставі порівняльно-правового аналізу позитивного зарубіжного досвіду кримінально-правової протидії втечі з місця позбавлення волі або з-під варти, а також у продовження курсу на гуманізацію кримінально-правової політики держави обґрунтовано позитивне кримінологічне значення (не лише припинення і запобігання втеч, а й інших злочинів) існування в законі заохочувальної норми у виді підстав звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення втечі за умов позитивної посткримінальної поведінки особи, на підставі чого сформульовано пропозиції щодо внесення відповідних доповнень до КК України у виді примітки до ст. 393 КК України. Обґрунтовано рішення зарубіжних законодавців про самостійну криміналізацію діянь, вчинених працівниками пенітенціарної системи, спрямованих на сприяння втечі засуджених із пенітенціарних установ, а також осіб, які перебувають під наглядом у зв’язку із вчиненням правопорушення.
5. Визначено, що основним безпосереднім об’єктом втечі з місця позбавлення волі або з-під варти є нормальна діяльність установ, на які безпосередньо покладено завдання виконання покарань чи тримання під вартою особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, в частині забезпечення ізоляції засуджених та досягнення мети попереднього ув’язнення. Додатковим безпосереднім об’єктом втечі з місця позбавлення волі або з-під варти є суспільні відносини у сфері громадської безпеки, охорони життя, здоров’я особи, власності.
6. Установлено, що для об’єктивної сторони втечі з місця позбавлення волі або з-під варти характерні такі ознаки: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки (злочинна шкода); причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками; спосіб, знаряддя і засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину. Доведено, що всі ознаки складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України, характеризуються в законі сумарно з ознаками втечі з місця позбавлення волі або з-під варти. Специфічною буде лише об’єктивна сторона діяння в частині зазначення місця, з якого вчиняється злочин, що дало підстави для пропозиції: удосконалити редакцію ст. 393 КК України в частині оптимізації співвідношення місця вчинення злочину та категорій осіб, які відбувають покарання чи перебувають у попередньому ув’язненні. Сформульовано науково обґрунтоване визначення поняття «спосіб вчинення втечі з місця позбавлення волі або з-під варти», під яким запропоновано розуміти комплекс дій щодо підготовки, вчинення та приховування втечі, вчинених суб’єктом цього злочину відповідно до поставленої мети та умов, за яких реалізовувався злочинний задум. Обґрунтовано, що не утворює складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України, самовільне залишення засудженим (особою, яка тримається під вартою) приміщення посиленої ізоляції, що знаходиться на території установи (карцеру, дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу (одиночної камери)), якщо засуджений (особа, яка тримається під вартою) не залишила межі охоронюваної території установи, визначеної лінією охорони.
7. Визначено, що втеча з місця позбавлення волі або з-під варти може бути вчинена винятково спеціальним суб’єктом, яким є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, з числа осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту, або щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Доведено, що не утворює складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України, самовільне залишення арештного дому, гауптвахти, виправної колонії, виховної колонії, установи попереднього ув’язнення особою, яка незаконно в них тримається (наприклад, понад строк покарання, визначений вироком суду, з порушенням строків тримання під вартою або щодо якої з порушенням закону обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою). Зафіксовано, що форма вини при вчиненні злочину, передбаченого ст. 393 КК України, визначається прямим умислом, а мотиви й мета залишення місця відбування покарань у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту або запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на кваліфікацію за ст. 393 КК України не впливають.
8. За результатами аналізу змісту й сутності ст. 393 КК України зроблено загальний висновок, що тільки при правильному визначенні елементів складу злочину, урахуванні всіх нюансів ознак складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України, може бути здійснено достатньо точну кваліфікацію та призначено відповідне вчиненому злочину диференційоване та індивідуалізоване покарання. Із цією метою розроблено проект постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про втечі з місця позбавлення волі або з-під варти» (додаток Д).
9. Запропоновано шляхи вирішення найбільш проблемних питань, що ускладнюють здійснення правильної кваліфікації злочину, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України. Доведено, що втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена за попередньою змовою групою осіб, можлива лише у формі співвиконавства. У тому випадку, коли співучасником втечі з місця позбавлення волі або з-під варти є співробітник установи виконання покарань або установи попереднього ув’язнення – службова особа, її дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ст. 393 з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ст. 364, 365 КК України. Якщо можливість вчинення втечі забезпечується за рахунок підкупу співробітників кримінально-виконавчої системи або інших службових осіб, з боку останніх наявний склад злочину, передбачений ст. 368 КК України. Відповідно дії особи, яка вчиняє втечу, мають додатково кваліфікуватися за ст. 369 КК України. З’ясовано, що терміном «використання зброї» охоплюються дії щодо ведення вогню вгору або погроза зброєю з метою змусити службових осіб установи виконання покарань чи установи попереднього ув’язнення полегшити вчинення втечі. Встановлено, що у разі вчинення винним при втечі з місця позбавлення волі або з-під варти дій зі зброєю, спрямованих на заподіяння іншим особам тяжких (небезпечних для життя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, шляхом використання бойових властивостей зброї, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ч. 2 ст. 393 та ст. 115 або 121 або 348 КК України.
10. Обґрунтовано, що покарання є необхідним і водночас крайнім засобом охорони суспільства від втеч з місця позбавлення волі або з-під варти і виконує важливу кримінологічну роль запобігання злочинам. На підставі аналізу теорії кримінального права, норм кримінально-виконавчого законодавства, зважаючи на криміногенний склад осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань або тримаються в установах попереднього ув’язнення, зроблено висновок, що при застосуванні покарання за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти збільшується його каральна сторона, що виражається в безальтернативному застосуванні покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення цього злочину і в посиленні умов відбування покарання.
11. Запропоновано внести низку змін і доповнень до чинного законодавства в частині кримінально-правової та кримінально-виконавчої протидії втечам з місця позбавлення волі або з-під варти. Серед них найбільш суттєвими є такі:
– доповнити ч. 1 ст. 67 КК України пунктом такого змісту:
«вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин і була засуджена за нього у встановленому законом порядку»;
– викласти ст. 393 КК України в такій редакції:
«Стаття 393. Втеча з місця відбування покарань або з-під варти
1. Втеча з-під варти, вчинена особою, яка перебуває в попередньому ув’язненні, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до чотирьох років.
2. Втеча з місця відбування покарань, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк або арешту, –
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до п’яти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років»;
– доповнити ст. 393 КК України приміткою в такій редакції:
«Примітка. Особа, яка добровільно повернулася у триденний строк з моменту вчинення втечі вперше в місця відбування покарань або місце тримання під вартою, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона не вчинила нового злочину, і втеча не була поєднана з діями, передбаченими частиною третьою цієї статті»;
– доповнити КК України нормою (ст. 393-1), яка передбачатиме відповідальність за діяння, вчинені працівниками пенітенціарної системи, спрямовані на сприяння втечі з місця позбавлення волі або з-під варти, з розширенням кола його суб’єктів за рахунок включення до нього і тих категорій працівників установ виконання покарань і попереднього ув’язнення (конвоїрів, наглядачів), які не належать до категорії службових осіб, але мають серйозні можливості щодо сприяння втечі з вказаних установ;
– доповнити ч. 2 ст. 101 КВК України пунктом такого змісту:
«7) особи, яких засуджено за вчинення злочинів, передбачених статтями 390, 393 Кримінального кодексу України»;
– доповнити ч. 2 п. 2.2 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, підпунктом такого змісту:
«7) особи, яких засуджено за вчинення злочинів, передбачених статтями 390, 393 Кримінального кодексу України».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Ю. В. Кримінальне право. Загальна частина : підруч. / Александров Ю. В., Антіпов В. І., Володько М. В. ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К. : Атіка, 2009. – 406 с.
2. Артикул Воинский от 26 апреля 1715 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.hist.msu.ru.
3. Астемиров З. А. Научный подход к организации исправления и перевоспитания осужденных в ИТУ / З. А. Астемиров // Сов. гос–во и право. – 1975.– № 10. – С.80-81.
4. Бабаев М. М. Социальные последствия преступности / М. М. Бабаев. – М. : Академия МВД СССР, 1982. – 84 с.
5. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 134 с.
6. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях / Беляев Н. А. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 186 с.
7. Белогриц-Котляревский Л. С. Общие черты истории уголовного права // Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. – Т. 7: Кримінальне право. Кримінальний процес / Упоряд.: О. М. Костенко, О. О. Кваша. – К. : Видавничий Дім «Юридична книга». 2004. – С. 205-232.
8. Богатирьов І. Г. Наукові засади визначення мети покарання / І. Г. Богатирьов, М. С. Пузирьов, Л. Г. Бандоля // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ. – 2011. – № 4 (77). – С. 148–153.
9. Богатирьов І. Г. Порівняльне кримінально-виконавче право : навч. посіб. / Богатирьов І. Г., Копотун І. М., Пузирьов М. С. ; за заг. ред. І. Г. Богатирьова. – К. : Ін-т крим.-вик. служби, 2013. – 140 с.
10. Бойцов А. И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 775 с.