Нікітенко Олександр Іванович. Теоретичні проблеми удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

НІКІТЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
УДК 351.74

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий керівник:
Пєтков Валерій Петрович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України

Харків  2013

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ…………………………………..

18
1.1 Суб’єкти забезпечення внутрішньої безпеки України ………………... 18
1.2. Поняття та сутність правоохоронної діяльності і системи правоохоронних органів…………………………………….……………….
26
1.3. Внутрішня безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави……………………………....……………..….
41
1.4. Роль та значення соціального забезпечення у сфері внутрішньої безпеки держави……………………....…………………...…………………
52
Висновки до Розділу 1………………………………………………………. 63
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ…………………………………..

71
2.1. Адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави……………………
71
2.2. Координація адміністративно-правових відносин у діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України…….……………………………………………...…………………..

106
2.3. Форми і методи діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави………………………………………………...
126
Висновки до Розділу 2………………………………………………………. 143
РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ…………………………………………………………………

149
3.1. Предмет та зміст нормативно-правових актів як складова забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами: поняття, суть, особливості застосування………………..…………………..

149
3.2. Зарубіжний досвід забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами та можливості його застосування в Україні…………………………………………………………….……….….

165
3.3. Особливості форм і методів забезпечення законності діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави……………………………………….…………..……............……..

186
Висновки до Розділу 3………………………………………………….…… 216
РОЗДІЛ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНЬОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ, ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…..….

223
4.1. Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення правоохоронними органами внутрішньої економічної безпеки України...
223
4.2. Місце та роль нормативно-правових відносин у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки держави …..……………………………
264
4.3. Основні напрями взаємодії правоохоронних органів щодо внутрішньої економічної безпеки держави та їх правове забезпечення.....
269
4.4. Адміністративно-правові засади забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки України ………………………………………….…
340
4.5. Сутність, задачі та цілі забезпечення внутрішньої екологічної безпеки України …………………………………..………………………….
381
Висновки до Розділу 4………...……………………………………….……. 398
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 426

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення внутрішньої безпеки є однією із важливих задач сучасного періоду нашої держави. Здійснення реформаційних процесів у сфері правоохоронної діяльності та унормування статусу правоохоронних органів в Конституції України, потребує з’ясування сутності терміна «правоохоронні органи», виявлення їх функціонального призначення і, виходячи із цього, визначення системи цих органів та виконання їх завдань залежить від характеру, форм і методів професійної діяльності. Чітке встановлення правового регулювання, структурування системи правоохоронних органів дозволить більш точно визначити і сфери їх професійної діяльності, усунути громіздкість цієї системи, дублювання повноважень, здійснення функцій, які не відповідають завданням правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Поняття «правоохоронні органи» є одним із найбільш невизначених в українському правознавстві, внутрішньо суперечливим і надмірним за обсягом. Це поняття також відрізняється своєю безпредметністю в Конституції та законах України, відсутністю суб’єктного складу, у зв’язку з чим виникає певна конкурентність термінів – «правоохоронні органи», «правозахисні органи», «органи охорони правопорядку», «органи кримінальної юстиції». Як результат, до системи правоохоронних органів відносять різні за своїм статусом та функціональним призначенням державні органи, що унеможливлює чітко визначити цю систему.
Визначення сутності та особливостей щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами не одержало належного теоретико-правового опрацювання. У вітчизняній адміністративно-правовій і науковій літературі ці питання розглядаються фрагментарно, без комплексного підходу, а саме як окремі напрями адміністративно-правової діяльності, у зв’язку з чим сутність та особливості внутрішньої безпеки держави залишаються достатньо не дослідженими, а єдиної концепції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами в адміністративно-правовій науці не розроблено. Провідне місце у системі суб’єктів забезпечення внутрішньої безпеки займають правоохоронні органи, які несуть основний тягар виконання державно-правових функцій у цій сфері. Забезпечення внутрішньої безпеки держави та визначення шляхів удосконалення правоохоронної діяльності мають не тільки теоретичне, а й велике практичне значення.
Враховуючи значну кількість наукових праць присвячених проблематиці теоретико-методологічних засад адміністративно-правового регулювання у науці адміністративного права слід відзначити, що теоретичні проблеми удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами розроблені не достатньо, хоча свого часу були предметом дослідження таких науковців, як В.Б. Авер’янов, С.М. Алфьоров, М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка, Д.І. Бахрах, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, М.Г. Вербенський, В.В. Галунько, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, С.М. Гусаров, Е.В. Додін, М.І. Єропкін, В.О. Заросило, Д.П. Калаянов, Р.А. Калюжний, В.В. Ковальська, О.Л. Копиленко, Ю.М. Козлов, С.В. Ківалов, О.М. Клюєв, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Конопльов, А.М. Куліш, Є.В. Курінний, Н.П. Матюхіна, Р.С. Мельник, А.А. Музика, О.М. Музичук, В.І. Мунтіян, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, І.М. Пахомов, В.П. Пєтков, А.М. Подоляка, В.М. Попович, Т.О. Проценко, Ю.С. Шемчушенко, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиш та інших. Останнім часом продовжується дослідження проблем удосконалення діяльності державних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України, зокрема, можна назвати окремі праці О.І. Барановського, Л.В. Герасименка, О.М. Джужи, О.Е. Користіна, В.Н. Лопатіна, В.А. Ліпкана, О.А. Лупалова, Д.Й. Никифорчука, С.М. Ніколаюка, Г.О. Пономаренко, А.М. Стовбчатого, Р.П. Томма, В.Б. Торгана, В.О. Федорчука, але в них розглядаються лише окремі теоретичні та практичні питання адміністративно-правового регулювання у сфері внутрішньої безпеки України, а комплексного дослідження забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами не було, що обумовлює нагальну потребу у визначенні теоретико-методологічних засад щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави та підготовці на їх основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на її удосконалення.
Необхідність посилення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами, наявність прогалин та відсутність практичних та теоретичних досліджень цих проблем в сучасних умовах визначають обраної теми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до п. 19 Додатку 17 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр., затверджених наказом МВС України № 347 від 29 липня 2010 р., пп. 10.10, 17.2 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011–2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці на підставі комплексного аналізу теоретичних, методологічних, організаційних і правових засад та визначення призначення та подальших напрямів і перспектив діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами та шляхів удосконалення їх функціонування.
Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно вирішити такі задачі:
 з’ясувати сутність та особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-правової діяльності;
 визначити теоретичні та методологічні засади діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки України;
 розробити поняття, зміст сутність забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами;
 дати характеристику суб’єктів загальної компетенції, які здійснюють або беруть участь у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
 уточнити мету і завдання адміністративно-правового забезпечення внутрішньої безпеки країни правоохоронними органами;
 виявити та систематизувати чинники що впливають на забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації інформаційного суспільства;
 з’ясувати характер правопорушень у сфері інформаційної безпеки держави, проаналізувати практику протидії останнім і розробити рекомендації щодо їх попередження в Україні;
 сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-правових засад у сфері забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки України;
 окреслити в історично-правовому аспекті діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України;
 охарактеризувати теоретико-методологічні засади забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами України і з’ясувати сутність, особливість, функції та систему їх адміністративно-правової діяльності;
 розглянути можливість використання зарубіжного досвіду щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами;
 з’ясувати сутність, значення та гарантії законності діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
 визначити поняття і структуру правоохоронної діяльності у сфері забезпечення внутрішньої безпеки Україні;
 сформулювати адміністративно-правові засади та особливості соціальної захищеності діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави;
 розробити шляхи удосконалення форм, методів та функцій діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави;
 з наукових позицій визначити критерії оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів України у сфері внутрішньої безпеки держави;
 внести пропозиції з удосконалення правового регулювання внутрішньої безпеки держави.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Предмет дослідження становлять теоретичні проблеми удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Вони обрані з урахуванням поставлених в роботі мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування характеризується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їхнього соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз адміністративно-правової забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави (підрозділи 1.1, 1.2, 3.4, 4.3). Визначено специфіку забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-правової діяльності правоохоронних органів (розділ 3), сутність та особливості діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки України, інформаційної та економічної внутрішньої безпеки, психологічної характеристики основних етапів у діяльності правоохоронних органів (розділ 4, підрозділи 1.2, 2.4). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення системи правоохоронної функції та системи діяльності правоохоронних органів, визначення системи принципів організації і функціонування правоохоронних органів, характеристики взаємодії їх з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та засобами масової інформації (підрозділ 2.2, 3.1, 3.3, 4.3). За допомогою документального і статистичного аналізу, методу соціологічного опитування визначені проблеми забезпечення внутрішньої безпеки країни правоохоронними органами, що застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного забезпечення внутрішньої безпеки держави (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 4.1). Порівняльно-правовий, структурно-логічний, статистичний та компаративний методи використовувалися для визначення шляхів удосконалення діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки України (підрозділ 1.3, 2.1, 3.2, 3.3, 4.4).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі адміністративного та інформаційного права, теорії управління, філософії, теорії держави і права, адміністративної діяльності та інших галузевих правових наук. Нормативною базою наукового дослідження стали Конституція України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародно-правові акти та інші законодавчі і нормативно-правові акти. Дисертант звертався також до законодавства окремих зарубіжних держав, досвід яких щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами може бути використано в Україні. Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності правоохоронних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання. Висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються також на узагальненні аналізів опитування 220 працівників правоохоронних органів з різних регіонів України, 350 курсантів та студентів вищих навчальних закладів і 190 представників громадських організацій з Херсонської, Луганської, Донецької та Вінницької областей. Використано також особистий досвід роботи дисертанта на керівних посадах в органах внутрішніх справ та досвід науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням досягнень правової науки та адміністративного права, дослідити проблемні питання діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення, а також розробити концепцію у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень і висновків щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
 визначено теоретико-методологічні засади забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами, з’ясовано сутність, особливості, функції та систему адміністративно-правової діяльності цих органів;
 обґрунтовано класифікацію правових норм, що регулюють адміністративно-правову діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки, за сферою дії на: а) норми які передбачають відповідальність за вчинення правопорушень у сфері внутрішньої безпеки держави; б) норми, які регулюють діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій і громадян у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави; в) норми, що визначають порядок діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави у межах державно-владної управлінської діяльності;
 охарактеризовано ознаки правоохоронних органів, у зв’язку з чим визначено їх систему, сформульовано поняття «внутрішня безпека держави»; засади адміністративно-правового регулювання й організаційного впорядкування суспільних відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
 визначено, що наукове дослідження особливостей внутрішньої економічної безпеки України дає підстави зробити висновок, що під внутрішньою економічною безпекою, розуміється надійна захищеність національних інтересів у сфері економіки від реальних і потенційних внутрішніх загроз. Залежно від конкретних сфер економіки, видів внутрішніх загроз, виділяються напрями внутрішньої економічної безпеки держави: виробничо-технічний, фінансовий, надійності «економічних» кордонів, керованості економіки та її детінізації. Під час визначення поняття «внутрішня економічна безпека», слід враховувати тенденції глобалізації як позитивних, так і негативних явищ серед яких тіньова економіка, незаконна міграція, транснаціональний характер наркозлочинності, корупції, хабарництва, відмивання «брудних» грошей, легалізація (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом;
 сформульовано ряд конкретних пропозицій, що будуть сприяти поліпшенню правового регулювання правоохоронної діяльності у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, зокрема щодо прийняття Законів України «Про внутрішню безпеку України», «Про координацію діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України», «Про утворення державної служби боротьби з економічною злочинністю», «Про збори, мітинги, походи, демонстрації, пікетування» та «Про внутрішню екологічну безпеку»;
удосконалено:
 поняття взаємодії правоохоронних органів з державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та громадянами у сфері внутрішньої безпеки держави;
 класифікацію контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні у зв’язку з чим виокремлено такі комплексні його види як: державний, самоврядний, громадський та міжнародний; сформульовано їх поняття та визначено особливості кожного з них щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави;
 характеристики місця, значення та специфіки правоохоронної діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, наслідком чого стали пропозиції з вдосконалення її організаційної структури, а також перегляд її ролі та призначення у сфері внутрішньої безпеки;
 прийоми і способи забезпечення внутрішньої безпеки підприємства за допомогою таких режимів: конфіденційності і захисту об’єктів інтелектуальної власності, що формують інформаційну безпеку; фізичної охорони, тобто забезпечення фізичної безпеки майна і персоналу підприємства, технічної охорони;
 перелік і змістовну характеристику найбільш поширених протиправних діянь у сфері внутрішньої інформаційної, економічної, екологічної та соціальної безпеки, а також їх обґрунтування в ролі чинника внутрішніх загроз; на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду протидії правопорушенням запропоновано організаційно-правові заходи щодо їх попередження в Україні;
 організаційно-правові засади соціального забезпечення у сфері внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами, які включають діяльність пов’язану із правами громадян на достатній життєвий рівень, соціальний захист, підвищення рівня життя населення, сприяння розвитку України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення конституційних прав і гарантій населення, поєднання політики фінансової стабільності та економічного зростання з соціальною політикою, наближення українського законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, декларацій і рішень ООН, конвенцій Міжнародної організації праці та Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку від 17 грудня 1997 року (Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН);
дістали подальший розвиток:
 з’ясування особливостей адміністративно-правового регулювання у сфері внутрішньої безпеки, у зв’язку з чим уточнено його предмет, визначено основні проблеми адміністративного законодавства, яке реалізує забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами;
 узагальнення зарубіжного досвіду міжнародного співробітництва щодо забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами, на основі національно-правових традицій та історичних особливостей, внаслідок чого сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства в цій сфері;
 характеристика рівнів адміністративно-правового забезпечення внутрішньої інформаційної, екологічної, соціальної та економічної безпеки правоохоронними органами, у зв’язку з чим виокремлено національний, регіональний та місцевий рівні;
 природа інформаційного суспільства, а також виокремлення систематизації та загально-правова характеристика негативних наслідків його глобалізації у сфері внутрішньої безпеки; усвідомлення безпосереднього зв’язку виявлених негативів із проблемами внутрішньої інформаційної безпеки держави;
 розуміння проблемних питань соціальної та психологічної характеристики діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави та шляхи їх подальшого вирішення;
 дослідження суб’єктних, предметних і функціональних сфер адміністративно-правового регулювання внутрішньої безпеки як додаткової умови щодо віднесення внутрішньої безпеки до об’єкта адміністративно-правової науки;
 методологічні підходи до створення системи критеріїв оцінки рівня ефективності діяльності правоохоронних органів і обґрунтована доцільність закріплення їх в українському законодавстві;
 з’ясування сутності та значення правоохоронної функції держави, визначено її особливості, що дозволило відмежувати її від інших подібних за змістом та спрямуванням державних функцій, а також обґрунтувати висновок про доцільність нормативного закріплення системи правоохоронних органів держави та їх координації;
 визначення питання взаємозв’язку адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів і засобів масової інформації у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави;
 з’ясування особливостей забезпечення внутрішньої безпеки в прикордонних зонах, митного, екологічного, економічного та інших видів контролю правоохоронними органами у сфері внутрішньої безпеки держави;
 пропозиції та рекомендації, спрямовані на забезпечення законності у діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України;
 висновки щодо удосконалення законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, у досліджуваній сфері, зокрема, Законів України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про національну безпеку України», «Про інформацію».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні результати становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес а можуть бути використані:
 у науково-дослідній сфері  дисертація становить як загальнотеоретичний, так і прикладний інтерес для науки адміністративного права, стимулює подальше розгортання галузевих і міждисциплінарних досліджень у сфері внутрішньої безпеки держави та правоохоронної діяльності, постаючи їм методологічним підґрунтям і конкретизуючи їх актуальні напрями;
 у правотворчій діяльності  висновки, пропозиції та рекомендації дослідження можуть бути використані для удосконалення чинних і розробки проектів законодавчих та підзаконних актів, що буде сприяти поліпшенню забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законопроектній роботі Верховної Ради України від 17.01.2012 р. № 04 – 12/15 - 88);
 у правозастосовній діяльності  використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність правоохоронних органів і органів виконавчої влади щодо забезпечення внутрішньої безпеки України та захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб від злочинних та інших протиправних посягань (акт впровадження Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17.01.2012 р. № 13/16 – 741), (акт впровадження Вінницької обласної державної адміністрації від 16.01.2012 р. № 01 – 1 – 39 – 261), (акт впровадження прокуратури Вінницької області від 16.01.2012 р. № 11 – 13 – 12), (акт впровадження УМВС України в Чернігівській області від 17.01.2012 р. № 15/1174);
 у навчальному процесі  матеріали дисертації доцільно використовувати при проведенні занять і підготовки методичних матеріалів з «Адміністративного права», «Адміністративної діяльності правоохоронних органів», «Судових та правоохоронних органів» та вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора про що свідчать акти впровадження (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 25.01.2012 р. № 12/01  25), (акт впровадження Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля від 13.01.2012 р. № 25/14 – 546), (акт впровадження Донецького юридичного інституту МВС України від 27.01.2012 р. № 28), (акт впровадження Міжнародного університету бізнесу і права від 12.01.2012 р. № 18);
 у правовиховній сфері  положення і висновки дисертації можуть бути використані у діяльності працівників правоохоронних органів щодо підвищення рівня правової культури населення.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться у дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, всі сформульовані у ньому положення і висновки обґрунтовано на підставі особистих досліджень автора. Сформульовані в роботі положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його власним науковим надбанням. У співавторстві опубліковано навчальні посібники: «Кримінальне право (альбом схем)», «Збірник нормативних актів України щодо охорони правопорядку». У дисертації ідеї та розробки, що належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Висновки, узагальнення та пропозиції розроблені на основі дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах та «круглих» столах, зокрема: «Попередження злочинності: загальносоціальні заходи» (Київ, 2001) «Проблеми удосконалення адміністративного законодавства України та практики його застосування з урахуванням прогнозу злочинності» (Луганськ, 2002); «Деякі аспекти адміністративно-процесуального законодавства України: шляхи реформування (за проектом остаточної редакції нового кримінально-процесуального кодексу України)» (Київ, 2005); «Реформування поліції у державах Центральної та Східної Європи» (Харків, 2005); «Державна політика удосконалення адміністративно-правового реформування в Україні в умовах глобалізації: теоретико-методологічний аспект» (Херсон, 2009); «Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання» (Херсон, 2009); «Україна: трансформації Європейського вибору в сучасних умовах міжнародного права та державотворення» (Херсон, 2012).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у двох індивідуальних монографіях, 24 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, у 4 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 469 сторінок. Список використаних джерел складається з 434 найменувань і займає 43 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання  визначення теоретичних проблем удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеного завдання.
1. Узагальнюючи здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання та практичної діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України, сформульовано низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами. Насамперед закцентуємо увагу на тому, що внутрішня безпека держави є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід'ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави.
2. Безумовно, що внутрішня безпека за своїм змістом передбачає, з одного боку, відсутність небезпеки, а з іншого  наявність стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від різних загроз. Під внутрішньою безпекою держави розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів: 1) особи, що виявляються в її правах і свободах; 2) суспільства, що сконцентровані в його соціальних, духовних і матеріальних цінностях та виявляються в можливості громадян виступати єдиним джерелом влади; 3) держави, що виражені в її конституційному ладі, верховенстві права, суверенітеті, територіальній цілісності та у праві здійснювати владу. Саме характер загроз, які можуть бути і внутрішніми, і зовнішніми, слугує основним критерієм розрізнення таких категорій як внутрішня і зовнішня безпека.

3. Внутрішню безпеку слід розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому  як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому  лише від тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято нами за основу під час визначення предмета дослідження у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України.
4. Забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами визначено як закріплену в нормативно-правових актах гарантовану державою сукупність юридичних можливостей та засобів у сфері внутрішньої безпеки країни. Зроблено висновок, що сутність забезпечення внутрішньої безпеки держави як об’єкта адміністративно-правового регулювання полягає у тому, що вона безпосередньо пов’язана з виконавчо-розпорядчою діяльністю правоохоронних органів яка закріплена в численних нормативно-правових актах, гарантується державою і забезпечуються можливістю застосування адміністративного примусу та визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних, економічних, соціальних та інших заходів, що реалізуються правоохоронними органами з метою забезпечення захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.
5. Особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-правової діяльності правоохоронних органів полягають утому, що: 1) така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; 2) у цій діяльності беруть участь суб'єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають правоохоронні органи які наділені правом застосування примусових заходів; 3) характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб'єктів, які її забезпечують, є специфічним; 4) забезпечується захист від внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності держави, які є наслідком вчинення правопорушень; 5) для особового складу державних правоохоронних органів, які виконують завдання щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, встановлено спеціальні звання, класні чини, передбачено особливий порядок проходження державної служби та притягнення до відповідальності.
6. Аналіз сформульованих у науковій літературі визначень поняття у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами як діяльність взаємозв'язаних між собою суб'єктів спеціальної та загальної компетенції, які здійснюють адміністративно-правовий вплив на відповідні об'єкти для досягнення загальної мети  забезпечення та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз.
7. На підставі аналізу теоретичних підходів до сутності предмету адміністративного права та особливостей адміністративно-правових відносин у сфері внутрішньої безпеки країни є головною складовою Конституційного ладу держави. Верховенство Основного Закону України, зумовлено найвищим у системі нормативно-правових актів юридичної сили та гарантування прав і свобод людини та їх гарантії. Поняття та зміст правозастосовних актів, що розуміються як оформлені відповідним чином юридично-владні рішення правоохоронних органів, що встановлюють, змінюють, припиняють на основі чинного законодавства права і обов’язки учасників правовідносин та міри відповідальності конкретних осіб за вчинення ними правопорушень. Для забезпечення внутрішньої безпеки держави прийняття нормативно-правових актів можна розділити на акти Верховної Ради України (наприклад, Закон України «Про основи національної безпеки України»), акти Президента України (наприклад, указ Президента України «Про перевірку стану реформування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України»), акти Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України затверджено «Положення про дозвільну систему»).
8. Визначено, що внутрішня безпека України – це стан захищеності життєвоважливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. У змістовому плані внутрішня безпека держави є складним багатоаспектним поняттям і передбачає такі види безпеки: політичну, економічну, інформаційну, державну, воєнну, науково-технічну, екологічну безпеку громадського порядку, індивідуального розвитку нації та інші види внутрішньої безпеки. Внутрішню безпеку держави слід розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому  як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому  лише від тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято нами за основу під час визначення предмета дослідження особливостей управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами.
9. Особливостями державно-службових відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами є те, що: 1) ці відносини є публічно-правовими, оскільки в переважній більшості регулюються нормами адміністративного права; 2) основною метою виникнення, зміни чи припинення таких відносин є забезпечення охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень; 3) їх обов'язковими учасниками є правоохоронні органи, правовий статус яких закріплено у чинному законодавстві; 4) вони можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми, які складаються з питань організації та проходження служби; 5) вони виникають в односторонньому порядку, оскільки пов'язані із виданням адміністративного акта (наказу, в деяких випадках  Указу Президента чи постанови Уряду); 6) складаються вони у ході організації державної служби та її проходження; 7) учасники таких відносин можуть бути як юридично нерівними, так і юридично рівними, однак нерівність є домінуючою у цих відносинах, що полягає у підпорядкованості волі одного суб'єкта іншому; 8) визначальним методом адміністративно-правового регулювання державно-службових відносин є імперативний, який базується на владі та підпорядкованості. Вивчення загальнотеоретичних положень та практики забезпечення внутрішньої безпеки держави, дало підстави до її напрямків віднести: внутрішню безпеку; внутрішні справи; забезпечення соціальних гарантій та внутрішньої економічної, інформаційної безпеки.
10. На основі аналізу завдань, функцій та повноважень правоохоронних органів щодо забезпеченням внутрішньої безпеки, які на сьогодні закріплені у чинному законодавстві, зроблено висновок про необхідність перегляду деяких з них. Це насамперед стосується таких завдань і похідних від них функцій та повноважень як протидія корупції, хабарництва, зловживання владою тощо: по-перше, для боротьби з цими правопорушеннями які є загальновизнаним найбільшим «національним лихом», необхідно створити єдиний, наприклад, антикорупційний центр; по-друге, для боротьби з правопорушеннями спеціальні підрозділи у системі правоохоронних органів. Створення окремого спеціального правоохоронного органу для боротьби з хабарництвом та зловживанням владою зосередження завдань, функцій і повноважень щодо попередження цих правопорушень, дозволить підвищити результативність протидії цим видам протиправної діяльності, усуне дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.
11. Внутрішні справи у діяльності правоохоронних органів доцільно розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому  як сукупність усіх існуючих в державі напрямів діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави, які дозволяють забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому  лише тих напрямів діяльності правоохоронних органів, які пов'язані із забезпеченням та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішніх загроз як правопорушення.
12. Запропоновано визначення поняття «правоохоронних органів» як єдиної системи правоохоронних органів держави, призначенням яких є захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів, які виконують забезпечувальні функції.
13. Системний погляд на роль правових актів у регулюванні діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави дозволив зробити висновок про те, що за допомогою правових норм, які в них містяться, здобувають юридичне закріплення: 1) система суб'єктів загальної та спеціальної компетенції у сфері внутрішньої безпеки держави та їх компетенція у її забезпеченні; 2) дозвільні, зобов'язуючі чи забороняючі вимоги у сфері внутрішньої безпеки України; 3) форми, методи та напрямки діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни; 4) система об'єктів, на які спрямоване діяльність правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави; 5) основні засади взаємодії та координації правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки; 6) гарантії правового та соціального захисту правоохоронних органів; 7) основні засади контролю та нагляду у цій сфері.
14. Основними напрямами удосконалення сучасного стану забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами є такі: створення сприятливих умов для прогресивного економічного, інформаційного і соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати захист та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; покращення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, зменшення негативного впливу на суспільні відносин.
15. На підставі аналізу теоретичних підходів та практики діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави являється можливим виділити принципи адміністративно-правового регулювання правоохоронної діяльності, соціальної характеристики – публічної інформації, доступності відомостей у сфері адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни, підтримання стійких зв’язків між правовими нормами та принципами правотворчості.
16. Здійснення аналізу теоретичних засад та підходів до сутності предмету адміністративного права та особливості адміністративно-правових відносин у сфері внутрішньої безпеки держави, специфіки правового регулювання визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, економічних, інформаційних, соціальних та інших заходів які є наслідками вчинення правопорушень. Тому об’єкт адміністративно-правових норм у сфері внутрішньої безпеки, об’єктивно потребує правового регулювання і може бути урегульований правовою нормою.
17. Сучасні зміни соціально-економічних і політико-правових умов у державі, функціонування правоохоронної системи детермінують потребу і реформуванні правоохоронних органів, удосконалення адміністративно-правових відносин у сфері внутрішньої безпеки держави. Для виділення з різноманіття державних органів тих, які займаються саме правоохоронною діяльністю, слід зупинитися на їх функціях. До них належать: забезпечення захисту прав та законних інтересів громадян, владний характер захисту суспільних відносин, можливість застосування заходів юридичного примусу, здійснення правоохоронної діяльності.
18. Застосування права зумовлено необхідністю владного забезпечення суспільних відносин у державі. Правоохоронна діяльність здійснюється у визначеному законом процесуальному порядку та у певних процедурних межах. Процес застосування правових норм у правоохоронній діяльності складається з чітко визначених і детально регламентованих стадій. Кожна наступна стадія логічно пов'язана з попередньою, а остання завершує цей процес прийняттям правозастосовного акту, де зафіксовані конкретні правові приписи. Використання державного примусу під час правоохоронної діяльності зумовлене необхідністю вчинення відповідних дій, спрямованих на захист порушеного адміністративного права.
19. У чинному законодавстві чітко не визначені поняття, системи правоохоронних органів та їх ознаки. Конституція України використовує термін «правоохоронні органи», проте чіткого переліку цих органів не містить, також необхідно керуватися положенням ч. 3 ст. 17 Конституції України, де закріплено, що організація і порядок діяльності правоохоронних органів визначається законом. Так, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до них відносить органи: прокуратури; внутрішніх справ; служби безпеки; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; митні; охорони державного кордону; державної податкової служби; державної пенітенціарної служби; державної контрольно-ревізійної служби; рибоохорони; державної лісової охорони; інші органи, які здійснюють правоохоронні функції. На вимоги концепції адміністративної реформи в Україні та чинних правових актів, структура правоохоронних органів визначена суперечливо. Пропонується, щодо необхідності віднесення до правоохоронних органів: Служби безпеки України, державної виконавчої служби, Антимонопольного комітету України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної екологічна інспекція, Державної інспекція України з питань захисту прав споживачів, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, Державної санітарно-епідеміологічної служби та інші.
20. Соціальне забезпечення захисту людей, суспільства, держави у сфері внутрішньої безпеки являє собою сукупність специфічних засобів впливу на особистісні відносини і зв’язки, що виникають у суспільстві, а також на соціальні процеси. Вони реалізуються у двох основних групах: способи формування сприятливого соціального клімату в суспільстві та удосконалення методів, засновані на урахуванні індивідуальних здібностей і заохочення особистих досягнень. Що стосується впливу адміністративно-правових норм у діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальних прав людини, то у цій сфері спостерігається високий рівень відповідності між правовими нормами і застосованими методами.
21. У правовому регулюванні сутність суб’єкту, вважається за доцільне розглядати у широкому та вузькому аспекті. У вузькому аспекті ми розуміємо адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів. У широкому аспекті до суб’єктів адміністративно-правового регулювання мають бути віднесені юридичні та фізичні особи, яким надано право здійснювати правозастосовну діяльність у сфері внутрішньої безпеки держави. До суб’єктів адміністративно-правового регулювання правоохоронними органами у вузькому аспекті належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, правоохоронні органи. Також до суб’єктів адміністративно-правового забезпечення внутрішньої безпеки за своїми функціональними обов’язками, які здійснюють правозастосовну діяльність, належать громадські формування тощо, яким надано право здійснення певних елементів правозастосовної діяльності в силу положень Законів України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про участь громадян у охороні громадського порядку і державного кордону», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави».
22. Аналіз сформульованих у науковій та спеціальній літературі визначень поняття забезпечення у сфері внутрішньої безпеки держави як діяльність взаємозв'язаних між собою суб'єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінський вплив на відповідні об'єкти для досягнення загальної мети  забезпечення захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз. Регулятивну роль забезпечення правоохоронними органами прав і свобод людини у сфері внутрішньої безпеки держави, необхідно розуміти як комплекс адміністративно-правових засобів забезпечення діяльності з організації, координації та контролю за виконанням правоохоронними органами поставлених перед ними цілей і завдань з метою забезпечення внутрішньої безпеки України.
23. Визначено, що адміністративно-правове регулювання забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами включає основні та допоміжні елементи. До першої групи належать адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини та акти реалізації норм права. Допоміжними елементами є джерела права, акти тлумачення норм права, юридичні факти та правові засоби. У структурі адміністративно-правового регулювання забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами можна виділити ще й інші елементи.
24. Координацію діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни визначено як сукупність дій, спрямованих на впорядкування взаємозв’язків між правоохоронними органами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, виявлення внутрішніх загроз та їх нейтралізація. До основних ознак координації віднесено наступне: координація  це сукупність правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України та забезпечення прав і свобод громадян; правоохоронні органи держави, що здійснюють координацію не завжди є безпосередніми керівниками щодо суб’єктів, діяльність яких координується; такі дії спрямовані на впорядкування діяльності нижчих суб’єктів, усунення дублювання їхніх дій та заповнення певних прогалин; координація має за мету покращення взаємодії між суб’єктами адміністративно-правового забезпечення внутрішньої безпеки держави.
25. Обґрунтовано, що дослідження правового регулювання забезпечення внутрішньої безпеки від внутрішніх загроз, на правоохоронні органи покладається низка функцій які мають теоретичне і практичне значення, оскільки дає змогу визначити основні засади: підготовки концепції забезпечення внутрішньої безпеки держави за напрямками діяльності і правоохоронних органів у цій сфері; здійснювати постійний моніторинг потенційних загроз внутрішній безпеці держави; надавати пропозиції щодо фінансування приорітетних напрямків забезпечення внутрішньої безпеки держави відповідно до покладених на правоохоронні органи завдання; забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії у сфері забезпечення внутрішньої безпеки.
26. У сучасних умовах на шляху переорієнтації державної політки з принципу «людина для держави» на принцип «держава для людини» основним змістом безпеки стає не тільки захист держави та її державних інтересів, а також людини і суспільства. На перший план вийшла проблема соціальної безпеки в широкому розумінні цього слова, інакше кажучи, безпеки особи, окремих груп, населення, суспільства в цілому, тобто соціуму. Це означає, що першоосновою концепції внутрішньої безпеки повинні бути інтереси людей суспільства, із яких витікають інтереси держави. Отже, на момент набуття Україною державного суверенітету в теорії держави не існувало понять «національні інтереси», «внутрішня безпека», а також категорій «внутрішня безпека», «система внутрішньої безпеки», визначених у чинному законодавстві держави. Раніше проблема забезпечення внутрішньої безпеки держави і розглядалася як виняткова прерогатива «силових» міністерств та відомств. Проблема забезпечення безпеки життєдіяльності і розвитку українського суспільства має багатоплановий характер. Вирішення такої проблеми полягає саме у захисті власних національних інтересів.
27. Таким чином, визначальним у діяльності правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави є попередження та профілактика скоєння адміністративних правопорушень. Ця діяльність забезпечує внутрішню безпеку держави та особисту безпеку громадян, зміцнення законності громадського порядку і дисципліни. Саме правоохоронним органам належить роль у реалізації політики в державі щодо зміцнення правового підґрунтя країни і громадського життя. Ця діяльність потребує специфічного, морально-технічного та іншого забезпечення, до працівників правоохоронного органу, до яких законом висуваються спеціальні вимоги, саме вони з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно із законом наділяються різноманітними специфічними правами, мають зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів. Враховуючи вищевикладене, можна виділити основні ознаки правоохоронних органів: 1) забезпечення внутрішньої безпеки країни; 2) здійснення профілактичної діяльності правоохоронних органів; 3) організаційне, правове, кадрове, матеріально-технічне, фінансове, економічне, інформаційне та інші забезпечення, необхідне для виконання покладених на них функцій; 4) пред’явлення спеціальних вимог до працівників правоохоронних органів, щодо ділових і моральних якостей, стану здоров’я, рівня освіти; 5) для ефективного виконання своїх обов’язків правоохоронні органи наділяються специфічними правами і мають встановлені чинним законодавством зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів. Обов’язковою умовою здійснення правоохоронної діяльності та ефективного функціонування правоохоронних органів є чітка правова регламентація їхньої діяльності. Для усунення прогалин і неточностей у законодавстві обов’язковим є нормативне визначення поняття «правоохоронні органи» та закріплення в законодавстві країни функцій правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.
28. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів представляється можливим розглядати як один із компонентів удосконалення взаємодії держав у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, захисту прав, свобод та інтересів громадян, національних інтересів, попередження та профілактика правопорушень, що на сьогодні є важливою частиною міжнародних відносин. Серед основних напрямів такого співробітництва можна виділити: надання правової допомоги із попередження правопорушень; укладання договорів про дослідження проблем боротьби із адміністративними правопорушеннями; регламентація кримінально-юридичних питань і право особи в сфері забезпечення правоохоронними органами порядку, обмін інформацією, що представляє інтерес для правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки; обмін досвідом правоохоронної діяльності в практичній і науковій діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки; надання матеріально-технічної, кадрової і консультативної допомоги.
29. Процес розвитку національної правової системи на сучасному етапі відбувається в світлі зовнішніх політичних орієнтирів України та міжнародних демократичних стандартів, зокрема набуття членства України в Раді Європи, що зумовило імплементацію норм і стандартів Ради Європи в національне право, і прагнення приєднатися до Європейського союзу, що, в свою чергу, вимагає здійснення гармонізації та адаптації національного законодавства України і законодавства Європейського союзу по вдосконаленню діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки країни, прав і свобод громадян.
30. Особисту безпеку кожна людина – не може забезпечити собі лише частково, діючи в рамках закону, і незважаючи інтересів суспільства і держави. Основним інструментом забезпечення внутрішньої безпеки мають бути правоохоронні органи, що є основною функцією і призначенням. Структурні зміни світового порядку, що мали місце протягом останніх кількох років, є унікальним, що виникають не більше одного-двох разів на сторіччя. Сьогодні світ перебуває на етапі переходу від протистояння двополярної структури «Схід – Захід» до нових міжнародних відносин, що використовують великі можливості для конструктивного співробітництва, врегулювання спірних питань і конфліктів політичними засобами, шляхом діалогу, допустимих компромісів. Для України зміни, що відбулися, здійснили прямий і кардинальний вплив практично на всі боки її міжнародного і внутрішнього становища, у тому числі і на підхід до проблем забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами країни.
31. Економічна безпека  це система забезпечення стійкості національної економіки, що зберігає свою цілісність і здатність до саморозвитку, незважаючи на несприятливі внутрішні і зовнішні загрози. В економічній науці і практиці поки що немає одностайного визначення категорії «внутрішня економічна безпека держави». У науковій літературі до цієї категорії включають такі складові: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, економічна, соціальна, воєнно-економічна, технологічна, демографічна, безпека фінансово-кредитної сфери, екологічна.
32. Сутність економічного суверенітету України та його структура у загальному розумінні безпека  це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне,  вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.
33. Сутність внутрішньої економічної безпеки держави можна визначити як такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість економічних реформ в державі, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Стратегія внутрішньої економічної безпеки країни  це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.
34. Принципи забезпечення внутрішньої економічної безпеки правоохоронними органами здійснюються на основі певних закономірностей, які можуть бути правовими і не правовими. У сфері внутрішньої економічної безпеки держави закріплені закономірності у суспільній свідомості та здійснюються у правовій формі, частіше у вигляді відповідних юридичних норм, частина з яких дістала назву принципів забезпечення у сфері внутрішньої безпеки країни. У науковій літературі принципи визначаються як: позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах закономірності, взаємозв’язки, керівні посади, на які ґрунтується певна діяльність, основні положення які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами.
35. Національні економічні інтереси невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей. В аналітичній та прогнозній діяльності правоохоронні органи повинні визначати внутрішні економічні інтереси, досліджувати їхню взаємодію, співвідношення приорітетності тощо. Можна застосувати таку класифікацію національних економічних інтересів: 1) за ступенем важливості: життєво важливі, стратегічні, тактичні; 2) за тривалістю дії: довготривалі, середньо тривалі, коротко тривалі; 3) за місцем дії: внутрішні, зовнішні; 4) за ступенем реалізації: нереалізовані, частково реалізовані, реалізовані; 5) за сферами розповсюдження: виробничі, фінансові, експертно-імпортні, технологічні, інституційні, військово-економічні, соціально-економічні, демографо-економічні, еколого-економічні та інші.
36. Визначення поняття «правоохоронний орган»  це державний орган, основним предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарання, забезпечення внутрішньої безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності. Ефективність правоохоронної діяльності правоохоронних органів об’єктивно дестабілізує низку факторів, серед яких основними є: соціально-економічна нестійкість держави, гострий дефіцит фінансових ресурсів, неповнота та протиріччя законодавчої та нормативно-правової бази.
37. Специфіка взаємодії правоохоронних органів при виявленні економічних правопорушень залежить від низки обставин. Форми такої взаємодії можна класифікувати за кількома ознаками: залежно від стадії кримінального судочинства, залежно від нормативно-правової регламентації, залежно від часу. Найбільш ефективними і поширеними на практиці є такі форми взаємодії: обмін інформації про різні порушення у сфері економіки, не процесуальна консультативна допомога працівників контрольних органів працівникам правоохоронних органів, ревізія з ініціативи правоохоронних органів, залучення працівників фінансових і контрольних органів до участі у проведенні окремих дій як спеціалістів.
38. Важливим кроком у контексті загального реформування економіки є інтеграція в економіко-правове середовище України, ринкових фінансово-господарських інструментів. Це питання є принциповим тому, що внутрішня економічна безпека у майбутньому залежить від використання у підприємницькій діяльності. Об’єктом безпеки підприємства виступає все те, на що спрямовані зусилля щодо забезпечення безпеки, або ж те, що потребує захисту: кадровий персонал підприємства, керівний склад, акціонери структурні підрозділи та їх співробітники. Об’єктом безпеки підприємства, передусім економічної є вся система її повноцінного функціонування.
39. Дослідження широкої нормативної бази з аналізованої проблеми дало можливість виробити низку обґрунтованих пропозицій щодо розробки проектів законодавчих актів, що будуть сприяти поліпшенню адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України, зокрема запропоновано Закони України «Про внутрішню безпеку України», «Про координацію діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України», «Про утворення державної служби боротьби з економічною злочинністю в Україні» та «Про збори, мітинги, походи, демонстрації, пікетування», а також змін та доповнень до деяких законодавчих актів, зокрема, Законів України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про національну безпеку України», «Про інформацію» та інших;
40. Інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики внутрішньої безпеки в інформаційній сфері, системою заходів правового, економічного, політичного й організаційного характеру, адекватних загрозам та небезпекам національним інтересам держави, суспільства та особи в інформаційній сфері. Нормативно-правові засади побудови, поточної діяльності та розвитку системи забезпечення інформаційної внутрішньої безпеки України на сьогодні складають: Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», «Про інформацію», інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Нормативно-правове підґрунтя має досить розвинений характер, оскільки більшість норм відповідають міжнародним стандартам, принципам і нормам забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на свободу слова, отримання та поширення інформації. Водночас системні проблеми даються взнаки і при вирішенні галузевих проблем, тому несформованість нормативно-правової бази щодо регулювання суспільних відносин у сфері внутрішньої безпеки, відповідним чином негативно впливає на можливість формування достатньої і ефективно діючої нормативно-правової бази з питань забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами в інформаційній сфері. Основами формування і функціонування системи забезпечення у сфері інформаційної внутрішньої безпеки є: комплексне визначення поняття інформаційної внутрішньої безпеки та її складових елементів, світоглядне і концептуальне закріплення у концепції, програмах, планах та інших документах; формування і діяльність оптимальної структури системи інформаційної внутрішньої безпеки, аналіз функціонування її окремих елементів, організація функціонування даної системи в цілому; формування єдиного методологічного підходу, а також вироблення і прийняття єдиного цілісного і узгодженого законодавства з питань інформаційної внутрішньої безпеки; створення чіткого регулювання, метою якого було б координування діяльності елементів системи забезпечення інформаційної внутрішньої безпеки на усіх рівнях державної діяльності; підготовка і забезпечення найкращими професійними кадрами всі складові елементи підсистеми інформаційної безпеки. Створення та забезпечення діяльності правоохоронних та недержавних органів та організацій  елементів системи забезпечення інформаційної внутрішньої безпеки, що включає: розроблення адміністративно-правових засад для побудови та функціонування системи інформаційної внутрішньої безпеки (концепції інформаційної внутрішньої безпеки, організаційної та функціональної структури системи); системне забезпечення діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої інформаційної безпеки є: