Ніколаєва Анна Володимирівна. Апотропеї та нормативи у повсякденному житті українців Полісся (кінець XIX - початок XXI століття)

Краткое описание

Ніколаєва Анна Володимирівна. Апотропеї та нормативи у повсякденному житті українців Полісся (кінець XIX - початок XXI століття).- Дисертація канд. іст. наук: 07.00.05, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 341 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НІКОЛАЄВА АННА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 94: 398.3 (477.41/42+477.82)" 18/20''
Спеціальність 07.00.05 - етнологія
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник доктор історичних наук, професор Капелюшний Валерій Петрович
КИЇВ - 2014
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ 11
1.1. Стан наукової розробки проблеми 11
1.2. Джерельна база дослідження 42
1.3. Термінологічний та категоріальний апарат дослідження 47
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВИ В СИСТЕМІ СИМВОЛІЧНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, СЕМАНТИКА ТА СТРАКТУРА 66
2.1. Обрядові нормативи 66
2.1.1. Нормативи родин 69
2.1.2. Нормативи, пов’язані зі смертю 86
2.1.3. Весільні нормативи 98
2.2. Побутові нормативи 104
РОЗДІЛ 3. АКТИВНІ АСПЕКТИ СИМВОЛІЧНОГО ЗАХИСТУ 119
3.1 .Індивідуальна апотропеїчна ситуація 119
3.2. Захист індивідуального простору 148
3.3. Захист спільного простору 178
ВИСНОВКИ 191
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 201
ДОДАТКИ 257

Список литературы

ВИСНОВКИ
Як підсумок змісту дисертаційної роботи відзначимо, що і до сьогодні апотропеї та нормативи залишаються важливою частиною трансльованої традицією аксіонормативної інформації, яка формує ціннісні орієнтири, мотивації та поведінкові моделі членів сучасного соціуму. Винятково показовим у цьому зв’язку є українське Полісся, в звичаєвості якого представлені ті архаїчні етноформи, які в інших ареальних варіантах втрачені або збережені частково.
- На основі аналізу ступеня розроблення проблеми підтверджено, що узагальнювальних досліджень апотропеїв та нормативів традиційної культури в ареальній специфіці українського Полісся з врахуванням трансформаційних змін ХХ - початку ХХІ ст. на сьогодні немає. Безумовним здобутком попередніх етапів вивчення питання є накопичення значної кількості етнографічних даних та висвітлення окремих аспектів символічного захисту. Саме це, у поєднанні з матеріалами власних польових розвідок, дає змогу систематизувати регіональні та субрегіональні варіанти апотропеїв і нормативів та проаналізувати їхнє застосування впродовж досліджуваного періоду.
- Теоретичне узагальнення даних архівних та наукових джерел дозволяє зробити висновок, що апотропеї та нормативи є складниками символічного захисту - системного утворення, заснованого на символічному врегулюванні взаємодії людини зі світом шляхом пасивного (нормативи) та активного (апотропеї) убезпечення від імовірнісної небезпеки, яка в народній свідомості вмотивовується взаємодією природного та надприродного рівнів буття.
Нормативами називаємо засновані на узагальненні причинно -
наслідкових зв’язків оточуючої дійсності рекомендації і заборони щодо уникнення небезпечних ситуацій та станів, вихід з них із найменшими втратами або моделювання бажаного розвитку подій. Основними структурними елементами нормативів визначаємо: 1) повір’я, тобто світоглядну основу нормативу; 2) текстову частину, яка складається з формулювання заборони або припису та пояснення наслідку їхнього дотримання (чи недотримання);
3) програму поведінки, тобто прагматичний рівень буття нормативу. Також диференціюємо: 1) зміст, тобто дію, що слугує об’єктом нормативної регуляції; 2) характер фіксованої норми (спонукання або заборона); 3) умови застосування, тобто обставини (час, місце), за яких належить виконувати чи не виконувати дію; 4) суб’єкт, тобто особу, групу осіб чи громаду, яким адресовано нормативний посил.
Вважаємо, що крім безпосереднього превентивно-захисного призначення нормативи виконують низку функцій, зумовлених їхньою належністю до регламентуючих текстів культури, зокрема формують набір усталених моделей поведінки, які сприймаються мінімально рефлексивно і в практично незмінному вигляді. У цій якості нормативи постають одним із чинників соціалізації індивіда та своєрідним кодом соціокультурної комунікації, який, незважаючи на ареальні розбіжності та включення у новочасні контексти, зберігає своє інваріантне ядро. У свою чергу, стосовно спільноти нормативам притаманні соціально-консолідуюча, соціально-ідентифікаційна,
компенсаторна, психологічно-стабілізуюча й адаптивна функції. У
діахронічному аспекті вони забезпечують трансляцію соціального, а завдяки долученості до сфери обрядовості - й етнокультурного досвіду. Щодо сучасного раціонального мислення нормативи постають «непротирічною, компліментарною іншістю». За даними польових досліджень, у різних ареалах вони є одними з найбільш стійких компонентів традиційної культури, в практично незмінному вигляді асимільованими в сучасні світоглядні контексти, або ж існуючими паралельно із ними.
Поняттям апотропеї означуємо вербальні, предметні та акцидентальні магічні засоби, призначені для активної превентивної охорони певного об’єкта або чітко визначеної частини культурного простору. Доцільність застосування терміна «апотропей» (від гр. алотрол^ - той, що відганяє зло), яким у сучасній етнології послуговуються як синонімом терміна «оберіг», вбачаємо у тому, що він підкреслює активний характер захисту, а, відтак, виявляє його специфіку в порівнянні з нормативами, які є захистом пасивним. Крім того, термін
«апотропей», який має більш широку сферу застосування, відображає контекстуалізованість українських світоглядних уявлень у світовому культурному полі.
Найбільш загальною характеристикою апотропеїв та нормативів вважаємо їхню належність до групи культурних текстів, що регламентують взаємодію людини зі світом шляхом превентивного захисту від факторів загрози. Відмінність апотропеїв і нормативів полягає в тому, що перші наділені магічним значенням, а другі такого статусу не мають. Не втілюючи надприродні сили безпосередньо, вони передбачають знання їхнього ймовірного впливу на перебіг подій і врахування останнього у виборі моделей поведінки.
- Відштовхуючись від того, що життя індивіда та громади складається з ритуально впорядкованих темпоральних відрізків і повсякденного перебігу подій, розрізняємо побутові та обрядові нормативи життєвого і календарного циклів. У свою чергу, корелятивність загрози рівням переходу від «свого» до «чужого» світів (людина - дім - поселення - зовнішній чужий світ) надає підстави для диференціації апотропеїв індивідуального захисту, індивідуального простору та спільного середовища.
- Вважаємо, що світоглядну основу обрядових нормативів складає осмислення ритуальної ситуації як причетної трансцендентному, пов’язаної з порушенням звичного перебігу подій або зміною статусу особи, а тому відкритої факторам загрози. Аналіз етнографічного матеріалу та дані власних польових досліджень доводять зв'язок нормативного регулювання обрядів життєвого циклу з їхнім переходовим характером, що обґрунтовує виокремлення нормативів прелімінальної, лімінальної та постлімінальної стадій. Відштовхуючись від того, що предметом регуляції в обрядовому процесі постають дії, мовлення та сприйняття, розрізняємо акцидентальні, вербальні та рецептивні обрядові нормативи. Загалом у всіх обрядах переходу простежуємо обмеження діяльнісної, рецептивної та мовної активності в елімінативній фазі та її посилення на стадії інтеграції. Унаслідок аналізу етнографічного матеріалу, що охоплює кінець ХІХ - початок ХХ ст., постає очевидним, що основним змістом нормативів переходу є уникнення перетину з іншими межовими (подієвими, часовими та просторовими) контекстами, які подвоюють існуючу загрозу.
Дослідження поширених в ареалі Полісся наприкінці ХІХ - початку ХХІ ст. нормативів родин підтверджує їхню детермінованість переходовим характером обряду та поєднанням у його структурі двох ритуальних сценаріїв: вагітної (поліжниці, молодої матері) та новонародженого. Домінуючі на прелімінальній стадії обмеження акцидентальної, комунікативної та рецептивної активності мають подвійну спрямованість, визначену сприйняттям вагітної як істоти, не лише вразливої до факторів загрози, але й небезпечної для інших. Порівняльний аналіз архівних і опублікованих джерел та авторські польові матеріали дозволяють стверджувати, що на Поліссі прескрипції вагітності були більш численними, диференційованими, категоричними, а їхня видозміна з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. менш значною, ніж у інших регіонах України. Аналіз пологового етапу засвідчує, що зменшення кількості прескрипцій у порівнянні з періодом вагітності пояснюється структурно - функціональною впорядкованістю ритуального комплексу, яка виключає необхідність більш простого нормативного врегулювання. Також встановлено, що в 1950-х рр. на українському Поліссі збереглися ті нормативні елементи пологів, які в інших регіонах України були нівельовані, або відомі лише у розповідях. Водночас констатуємо, що в др. пол. ХХ - на поч. ХХІ ст. з усіх нормативів родин саме нормативи пологів зазнали найбільшої трансформації, що пояснюється втратою елементів ритуального комплексу. В руслі аналізу польових матеріалів підтверджено, що з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. прескрипції щодо обмеженням комунікативно-діяльнісного простору вагітної і породіллі зазнають значної трансформації, у той час як нормативи захисту новонародженого майже в незмінному вигляді представлені в сучасній культурі.
У площині дослідження прескрипцій полегшення переходу у потойбіччя та захисту оточуючих, властивих поліському варіанту поховального обряду, простежено нерівномірну нормативну навантаженість ритуальних відрізків, зумовлену різним рівнем небезпеки, найбільш високим від смерті до поховання. З’ясовано відмінності цільової спрямованості нормативів різних стадій обряду: тих, що передбачають дистанціювання світів живих і мертвих до поховання, й тих, що призначені для поновлення порушеної смертю цілісності індивідуального та спільного просторів - після нього. Підтверджено, що характерною рисою поліського поховального обряду є незначна диференційованість охоронних та катартичних дій на тлі розгалуженості та розгорнутості в обрядах календарного циклу нормативної програми взаємодії світу живих і світу предків. Доведено, що завдяки усталеності уявлення про небезпеку світу мертвих для світу живих з-поміж усіх обрядів життєвого циклу нормативи захисту оточуючих найбільшою мірою збережені саме в поховальному обряді.
Дослідження нормативного регулювання весілля засвідчує редукцію ізолятивних прескрипцій прелімінальної та постлімінальної стадій обряду, пов’язаних з уявленням про лімінальних осіб як джерело загрози, поряд із збереженістю нормативів центральної ланки обрядового сценарію. Аналіз польових матеріалів підтверджує, що весільні вірування виконують переважно попереджувальну функцію (розриву, біди, нещастя тощо). Семантичною домінантою більшості з них залишається уникнення роз’єднання, небажаних життєвих контекстів, перетину з іншими переходовими станами, нерегламентованого порушення кордону «свого» та «чужого» світів та впливу потойбіччя. Визначено, що значна частина весільних нормативів об’єднується семантикою обрядового шляху, який є локусним корелятом зміни соціального статусу, а тому асоціюється з підвищеною загрозою. Зазначено, що його необхідним елементом є церква, з якою пов’язано чимало нормативів вінчання.
На підставі аналізу структури повсякденної діяльності та семантичної навантаженості її елементів запропоновано авторську класифікацію побутових нормативів на: 1) акцидентально-темпоральні нормативи доби, днів тижня, високосних років, місячного циклу; 2) акцидентально-просторові нормативи діяльності в межових або семіотично навантажених локусах (поріг, дім в цілому, огорожа, дорога, перехрестя тощо); 3) предметно-акцидентальні нормативи поводження з речами чи матеріальними субстанціями, семантично пов’язаними з добробутом, щастям, здоров’ям (або їх протилежностями), кордоном між окультуреним та природним світами; 4) суб’єктно-акцидентальні нормативи діяльності в маркованих, проте не охоплених обрядами станах суб’єктів господарчо-побутового життя. Основними семантичними домінантами побутових нормативів визначено опозиції «свій - чужий», «зовнішній - внутрішній», «повний - неповний», «темний - світлий», «верх - низ», які в традиційній і сучасній культурах асоціюються із засадничими характеристиками повсякденного буття (заможністю, злагодою, здоров’ям або ж їх протилежностями). Установлено, що подібно до нормативів обрядів життєвого циклу, побутові нормативи виконують профілактично-захисну функцію або ж спрямовані на привернення удачі та моделювання бажаного перебігу подій.
- Світоглядною основою активних форм символічного захисту визначено віру у вияв в повсякденні надприродних сил та можливість магічного превентивного впливу на фактори загрози. З огляду на те, що апотропеїчний захист охоплює усі сфери життя індивіда та громади, диференційовано ритуальні, окказіональні та повсякденні апотропеїчні сценарії індивідуального захисту, захисту індивідуального простору та спільного середовища. Стосовно індивідуального захисту це переходові сценарії вагітності, пологів, післяпологового періоду, новонародженого, нареченої і нареченого, убезпечення учасників поховального обряду; апотропеїчні дії індивідів під час тих чи інших свят календарного циклу; захист у переломні періоди життя (переїзд, дорога, екзамени, випускний вечір тощо) та в повсякденні. Щодо індивідуального простору - захист помешкання як середовища здійснення rite de passage; апотропеїчний супровід календарних свят, пролонгований у наступні періоди (накреслення хрестів на Водохреща і випалювання в Чистий четвер, використання клечального зілля, освяченої верби, воскової свічки, великоднього рушника, паски, зберігання в помешканні і закопування на городі шкарлупи великодніх яєць тощо); окказіональний захист від стихійних лих, пожежі, «ходіння» мерця; повсякденний захист помешкання. Стосовно спільного середовища - освячення, хресний хід навколо полів та території поселення в ті чи інші проміжки календарного циклу, окказіональний захист від посухи, епідемій, а також постійне убезпечення за допомогою придорожнього хреста.
Для активного превентивного захисту від факторів загрози застосовують як церковні, так і народні апотропеї, зазвичай в послідовному чи одночасному поєднанні. Водночас, виокремлюємо групу предметних засобів, які наділяються апотропеїчними властивостями завдяки освяченню, проте до церковних не належать і формують окрему групу, проміжну між церковним та народним типами захисту (освячений мак, сіль, освячене зілля тощо).
Вербальні, предметні та акцидентальні апотропеї, використовувані українцями Полісся з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. відображають семантичні моделі оточення сакральним кордоном, заміщення, внаслідок якого простір перебування предметів з високим сакральним статусом стає недосяжним для сил зла, встановлення бар’єру, знищення та відгону небезпеки. Водночас, аналіз архівного та польового матеріалу засвідчує значно нижчий рівень семантичної диференційованості спільного захисту у порівнянні з індивідуальним та захистом особистого простору. Також констатуємо, що на тлі втрати частини апотропеїчних форм через раціоналізацію світосприйняття, зміну побуту та спрощення обрядових сценаріїв, на Поліссі зберігається значна кількість предметних, акцидентальних та вербальних апотропеїв та способів їхнього застосування.
- Дослідження засвідчує, що типи і форми символічного захисту характеризуються не лише стійкістю традиції, але й трансформаційними процесами, зумовленими соціокультурними чинниками: міграцією, урбанізацією, раціоналізацією світосприйняття, виникненням нових джерел отримання інформації та зростанням інтенсивності її перебігу, модернізацією господарства, секуляризацією і плюралізацією індивідуальних поведінкових програм та втратою елементів обрядових сценаріїв