ОБҐРУНТУВАННЯ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ РІШЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ОБҐРУНТУВАННЯ ПО КОНКРЕТНІЙ КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ..............15
1.1. Поняття кримінально-процесуального рішення як об’єкта обґру-нтування по конкретній кримінальній спра-ві..........................................................15
1.2. Форма та зміст кримінально-процесуальних рішень та місце об-ґрунтування в їх загальній структу-рі………………………………………............25
1.3. Обґрунтування в системі вимог, що ставляться до кримінально-процесуальних рі-шень……………………………………………………............38
1.4. Класифікація кримінально-процесуальних рішень та її значення для визначення специфіки їх обґрунтування …………...........................................48
РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ ОБҐРУНТУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ........................................................................................................................64
2.1. Поняття та природа обґрунтування кримінально-процесуальних
рішень………………………………………………………………...………....64
2.1.1. Поняття обґрунтування кримінально-процесуальних рішень..................................................................................................................64
2.1.2.Природа обґрунтування кримінально-процесуальних
рішень..................................................................................................................76
2.1.3.Значення обґрунтування кримінально-процесуальних рішень..................................................................................................................86
2.2. Цілі обґрунтування кримінально-процесуальних рішень …………….....92
2.2.1. Поняття і значення цілей обґрунтуван-ня…………..........................92
2.2.2. Види цілей обґрунтування та їх характеристи-ка……………........92
2.3. Предмет та межі обґрунтування кримінально-процесуальних
рішень..............................................................................................................100
2.3.1. Поняття предмета обґрунтування кримінально-
процесуальних рішень.....................................................................................100
2.3.2. Структура предмета обґрунтування кримінально-процесуальних
рішень................................................................................................................102
2.3.3. Межі обґрунтування кримінально-процесуальних рішень.........109
РОЗДІЛ 3
ПРОЦЕС ОБҐРУНТУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
РІШЕНЬ ....................................................................................................................139
3.1. Сутність та структура процесу обґрунтування кримінально-процесуальних рішень ……………………………………………………….....139
3.1.1. Поняття та значення процесу обґрунтування …………………139
3.1.2. Поняття структури процесу обґрунтування, види його скла-дових елементів та їх характеристика………………………......142
3.2. Засоби обґрунтування кримінально-процесуальних рі-шень..................152
3.2.1. Поняття, природа та значення засобів обґрунтування кри-мінально- процесуальних рішень ……………………………..........152
3.2.2. Види та характеристика засобів обґрунтування криміналь-но-процесуальних рішень ………………………………………………….....153
3.3. Результат обґрунтування кримінально-процесуальних рішень ……..164
3.3.1. Поняття та види результатів обґрунтування кримінально-процесуальних рі-шень..................................................................................164
3.3.2. Вимоги, що ставляться до результату обґрунтуван-ня..............165
ВИСНОВКИ................................................................................................................178
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...…188

ДОДАТКИ...................................................................................................................218
А) Анкета вивчення кримінальної справи...............................................218
Б) Анкета вивчення матеріалів по застосуванню запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту ..........................................................................223
В) Анкета вивчення думки слідчого (прокурора)...................................226
Г) Анкета вивчення думки судді ...............................................................230
Д) Рекомендації щодо вдосконаленню чинного законодавства та розроб-ки нового КПК Украї-ни....................................................................................233

ВСТУП

Послідовне втілення в Україні принципів правової держави і міжнародно-правових стандартів дотримання прав людини сприяє здійсненню масштабного реформування всіх галузей національного права, у тому числі й кримінально-процесуального, у сфері дії якого є можливим істотне обмеження прав і свобод людини. Необхідною умовою раціонального розвитку чинного законодавства в напрямку реального захисту прав людини є розробка кримінально-процесуальною наукою актуальних проблем, що мають безпосередньо практичне значення. До числа останніх належить і проблема обґрунтування рішень, що приймаються у кримінальному процесі.
Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення цих прав і свобод є головним обов'язком держави (ст.3). Як відомо, кримінально-процесуальна діяльність пов'язана з мож-ливістю істотного обмеження конституційних прав і свобод людини і громадяни-на, втручанням з боку держави в особисте життя, у тому числі під час обрання тих чи інших заходів примусу. Зазначені обмеження можуть застосовуватися тільки на підставі особливих рішень, спеціально прийнятих компетентними осо-бами у встановленому законом порядку. У зв'язку із зазначеним, правильне рі-шення питання про обґрунтованість названих актів має вихідне і до того ж безпо-середньо практичне значення, оскільки тільки рішення такої якості можуть вико-нати своє функціональне призначення. Крім того, з обґрунтованістю рішень За-кон пов'язує можливість реалізації права обвинуваченого на захист, здійснення прав і свобод іншими учасниками процесу.
Положення про те, що обґрунтованим повинне бути будь-яке рішення, прийняте по справі, у даний час є аксіоматичним не лише в теорії, але і на прак-тиці. Поширення вимоги обґрунтованості на всі процесуальні рішення відповідає сучасній кримінально-процесуальній доктрині, а також і міжнародним стандар-там у сфері захисту прав людини. Справедливий судовий розгляд у тому розу-мінні, який цьому поняттю надає ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод, - це не тільки результат здійснення правосуддя у ви-гляді обґрунтованого рішення по справі, але і сам процес досягнення такого ре-зультату. Складовими частинами даного процесу є все різноманіття рішень, при-йнятих під час провадження по конкретній кримінальній справі, від законності, обґрунтованості і своєчасності винесення яких залежить, в остаточному підсумку, можливість обґрунтованого і справедливого вирішення справи по суті. Проте чинне законодавство не висуває вимоги обґрунтованості до всіх кримінально-процесуальних актів. Частина 2 ст.130 Кримінально-процесуального кодексу України1 закріплює як обов'язковий елемент змісту будь-якої постанови слідчого або прокурора "обґрунтування прийнятого рішення". Що ж стосується судових рішень вимога обґрунтованості ставиться законом тільки до вироку суду. При цьому самого визначення поняття обґрунтованості, а також обґрунтування в За-коні не надається. Між тим, у правозастосовчій практиці органів дізнання, слідст-ва, прокуратури та суду ще непоодинокі випадки прийняття безпідставних, не-правосудних, нічим не обґрунтованих рішень. Таке положення підтверджується не лише аналізом відповідних статистичних даних, але й офіційною позицією Верховного Суду України, яку зазначений орган неодноразово висловлював при оцінці якості здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції [292, 293]. Ра-зом з тим, якщо обґрунтованість процесуальних актів забезпечує стабільність та функціональну ефективність прийнятих рішень, то їх необґрунтованість, навпаки, дестабілізує процес ухвалення рішення, обумовлює низку різноманітних негатив-них наслідків як для окремих осіб, органів, що ведуть процес, так і для держави в цілому. Тому невипадково дослідження теоретичних і практичних питань забез-печення правильності здійснення правосуддя, а отже і винесення обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень є однією з центральних проблем криміналь-но-процесуальної науки і, через це, привертає увагу багатьох вчених.
Слід зазначити, що довгий час у радянській спеціальній літературі пробле-ма обґрунтованості процесуальних актів розроблялася, головним чином, стосов-но вироку суду. Найбільш активно ця проблема досліджувалася, насамперед, у роботах М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, В.Я. Дорохова, О.С. Кобликова, В.С.Ніколаєва, П.Ф. Пашкевича, І.Д. Перлова, А.Л. Рівліна, М.С. Строговича. У 1967 році вперше в науці кримінального процесу проф. М.І. Бажановим була ви-сунута і докладно аргументована ідея про те, що вимога обґрунтованості повин-на ставитися не до окремих, нехай навіть найважливіших правових актів, а до всіх кримінально-процесуальних рішень. У подальшому ця точка зору була під-тримана й одержала обґрунтування, зокрема, в роботах С.В. Бородіна, А.Я. Ду-бінського, П.А.Лупінської, Ю.В. Манаєва, О.Р. Михайленка, О.Б. Муравіна, Н.Г. Муратової, П.Н.Сергійка, А.В.Смірнова, С.С. Тюхтенєва, С.Ф. Шумілина. Суттє-вий внесок у розробку проблеми обґрунтованості окремих процесуальних рі-шень внесли Л.О.Богословська, В.Г. Заболоцький, В.С. Зеленецький, Л.М. Карне-єва, О.М. Толочко, В.М. Хотенець та інші Прикладні питання названої пробле-матики висвітлювалися й у різних виданнях зразків слідчих, прокурорських та судових актів. Разом з тим у зазначених та інших наукових працях розглядалися важливі, але лише окремі аспекти обґрунтованості кримінально-процесуальних рішень, і в науці поки що відсутнє комплексне дослідження багатопланової суку-пності питань, що стосуються інституту обґрунтування рішень у кримінальному процесі. У той же час здійснювана в Україні судова і правова реформи, а також вступ України до Ради Європи потягли за собою не тільки наповнення новим змі-стом традиційних положень кримінально-процесуального права, але і появу но-вих інститутів, що мають безпосереднє практичне значення.
Слід зазначити, що обґрунтованість процесуального акта - це результат пе-вного спеціально здійснюваного процесу, який зветься обґрунтуванням криміна-льно-процесуальних рішень. Тому для того щоб конкретне рішення було обґрун-тованим, є потрібним доброякісне здійснення зазначеного процесу. У криміналь-но-процесуальній науці сутність, природа і структура останнього ще не були предметом самостійного дослідження. Разом з тим, їх правильне з'ясування являє собою не тільки певний теоретичний інтерес, але й має безпосереднє практичне значення, оскільки саме в процесі розслідування і судового розгляду криміналь-них справ щодня реалізуються процеси обґрунтування кримінально-процесуальних рішень. Як видно, оптимальне вирішення всього комплексу пов'я-заних з цим питань має значення, насамперед, для практичної діяльності всієї сис-теми правоохоронних органів, зобов'язаних приймати обґрунтовані процесуаль-ні рішення.
Вивчення різних видів юридичної практики свідчить про те, що органи діз-нання, слідства, прокуратури та суду мають гостру потребу в науково-обґрунтованих рекомендаціях щодо предмету, правил, методики, засобів та меж обґрунтування не лише основних, але і всіх інших процесуальних актів.
Усі названі обставини й обумовили актуальність даної проблеми, необхід-ність її розробки в рамках дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами.
Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом нау-кових досліджень Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України та спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Мета та завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є розробка теорії обґрунтування кри-мінально-процесуальних рішень з урахуванням природи цього процесу та спе-цифіки його здійснення на різних стадіях кримінально-процесуальної діяльності; формулювання пропозицій щодо доповнення або змін чинного законодавства, розробки відповідних розділів та норм нового КПК України, що стосуються кримінально-процесуальних рішень; розробка методики застосування основних положень теорії у практичній діяльності органів та посадових осіб, які ведуть процес.
Дослідження актуальних проблем обґрунтування рішень у кримінальному процесі обумовило необхідність вирішення комплексу наступних завдань:
- аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми обґрунтування рі-шень в юридичній літературі і на цій основі виявлення напрямків теоретичного дослідження тих аспектів, які мають актуальне практичне значення;
- розгляд комплексу питань, що стосуються кримінально-процесуального рішення як об'єкта відповідного процесу його обґрунтування;
- дослідження природи процесу обґрунтування кримінально-процесуальних рішень, а також специфіки його здійснення на різних стадіях кримінального су-дочинства, формулювання поняття обґрунтованості як специфічного результату названого процесу;
- визначення цільового та функціонального призначення обґрунтування рі-шень у кримінальному процесі;
- визначення предмета та меж обґрунтування кримінально-процесуальних рішень, а також специфіки обґрунтування їх окремих видів;
- розкриття сутності та з'ясування структури процесу обґрунтування кримі-нально-процесуальних рішень, його засобів та результату;
- вивчення слідчої та судової практики прийняття та обґрунтування проце-суальних рішень; формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного зако-нодавства, слідчої, прокурорської, судової практики та розробки нового КПК України.
Об'єктом дослідження є процес обґрунтування рішень у кримінальному процесі, а також правовідносини, що виникають, змінюються або припиняються між різними суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності під час обґрунту-вання і підтвердження правильності прийнятого рішення.
Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, що стосуються криміна-льно-процесуальних рішень, і вимог, що ставляться до їх змісту і форми, а також практика обґрунтування рішень органами дізнання, слідства, прокуратури і суду.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі цілей і за-вдань, з урахуванням специфіки об'єкта і предмета дослідження. Їх основу скла-дає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв'язків із практичною діяльністю правоохоронних органів. Крім того, застосовувалися і такі окремі наукові методи пізнання, як-то: системно-структурний (при визначенні поняття, структури і видів процесуальних рішень, виділенні класів предмета обґрунтування, а також структурних елементів процесу обґрунтування та ін.), порівняльний (у ході аналізу співвідношення понять об-ґрунтування процесуальних рішень і оцінки доказів), статистичний (при узагаль-ненні результатів вивчення практики, аналізі помилок, що припускаються у пра-возастосовчій практиці), логіко-юридичний (у процесі розробки правової приро-ди і визначення змісту обґрунтування процесуальних рішень, а також формулю-вання понять обґрунтування й обґрунтованості), соціологічний (під час вивчення кримінальних справ, анкетування суддів, прокурорів і слідчих), метод узагаль-нення (зокрема, наукових позицій вчених, а також результатів їх досліджень), інші методи. При цьому всі наукові методи дослідження використовувалися у взаємозв'язку і взаємозалежності, що сприяло всебічності, повноті та об'єктивнос-ті дослідження.
Теоретичні основи дослідження багатоаспектні. Вони представлені, насам-перед, працями вчених таких галузей права, як кримінальне і кримінально-процесуальне право, а також прокурорський нагляд, криміналістика, представ-ників науки кримінологія. Правильне вирішення поставлених у науковому дослі-дженні завдань було б неможливим без глибокого аналізу літератури з логіки, загальної теорії держави і права, психології, етики, а також з інших галузей знань, перелік яких наведений у списку літератури, використаної при написанні дисертації.
Правові основи дослідження складають міжнародні акти з прав людини, положення Конституції України, кримінально-процесуального і кримінального законодавства України. Вивчено і проаналізовано підготовлені за останні роки різні проекти КПК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду Укра-їни, опублікована в офіційних виданнях практика розгляду судами України кри-мінальних справ.
Емпіричну основу дослідження склали результати вивчення матеріалів 200 кримінальних справ, що знаходяться в архівах місцевих судів Харківської обла-сті, а також матеріалів про розгляд суддями понад 100 подань слідчих про об-рання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Крім того, за спеціально розробленими анкетами опитано 60 слідчих органів МВС України і прокуратури у Харківській області, 50 помічни-ків прокурорів, 58 суддів різних судів м. Харкова. Використані також статистич-ні матеріали органів прокуратури, Міністерства юстиції України. При розробці окремих наукових проблем використані й результати проведених та опубліко-ваних в Україні соціологічних досліджень.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні виконаним на монографічному рівні науковим дослідженням багатопланового комплексу питань, що стосуються проблеми обґрунтування рішень у криміналь-ному процесі; розробки спеціального понятійного апарата, який є загальним для обґрунтування всіх процесуальних актів; формулювання методичних рекоменда-цій з оптимального застосування теоретичних положень щодо обґрунтування кримінально-процесуальних рішень у практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.
При цьому особливо вагомими, що мають як теоретичне, так і безпосеред-ньо практичне значення, вбачаються такі положення дисертації, що виносяться на захист:
1. Об'єктом правового обґрунтування виступають кримінально-процесуальні рішення. У зв'язку з цим, для адекватного з'ясування сутності об-ґрунтування сформульовано низку істотних положень щодо поняття, природи, форми, структури і класифікації кримінально-процесуальних рішень як об'єкта обґрунтування по конкретній кримінальній справі, а саме:
- одержала подальше вирішення проблема визначення суттєвих рис криміна-льно-процесуального рішення як об'єкта обґрунтування; надане авторське визна-чення кримінально-процесуального рішення; з'ясоване місце обґрунтування у структурі змісту кримінально-процесуального рішення; визначене місце обґрун-тованості в системі вимог, що ставляться до кримінально-процесуальних рішень;
- обґрунтовано положення про те, що у формі постанови мають бути виражені подання слідчого, прокурора про обрання щодо підозрюваного чи обвинуваче-ного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст.165-2 КПК), продовжен-ня строків тримання під вартою (165-3 КПК), а також про проведення деяких слі-дчих дій (проведення обшуку житлового приміщення (ч.5 ст.177 КПК), накла-дення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку (ст.187 КПК));
- розвинута і доповнена існуюча в науці класифікація рішень на вихідні, про-міжні та кінцеві; сформульовано визначення цих видів процесуальних актів; інди-відуалізовані вихідні, проміжні та кінцеві рішення як у межах усього процесу, так і в межах деяких стадій кримінального судочинства; з'ясовано прикладне значен-ня проведеної класифікації для визначення вимог, що ставляться до обґрунтуван-ня відповідних кримінально-процесуальних актів.
2. Уперше в правовій науці досліджена низка положень, що стосуються процесу обґрунтування кримінально-процесуальних рішень та його результату у вигляді обґрунтованості прийнятого рішення:
- сформульовані та описані суттєві ознаки обґрунтування кримінально-процесуальних рішень; сформульовано визначення обґрунтування як специфіч-ного виду інтелектуально-практичної діяльності суб'єктів, що приймають рішення по справі, а на його базі й поняття обґрунтованості як необхідного результату цього процесу; визначено співвідношення сукупності доказів та сукупності дово-дів у загальній системі обґрунтування кримінально-процесуальних рішень;
- з'ясована природа процесу обґрунтування шляхом виділення та опису логіч-них, гносеологічних та психологічних аспектів;
- виявлено функціональне призначення обґрунтування кримінально-процесуальних актів; з'ясовано поняття мети цієї діяльності, сформульовано та описано сім аспектів її цільового призначення;
- розроблено поняття предмету обґрунтування кримінально-процесуального рішення; з'ясована структура зазначеного предмета, надана характеристика його складових елементів; сформульовані практичні рекомендації щодо індивідуаліза-ції цього предмета при обґрунтуванні індивідуального рішення, що приймається по справі;
- визначені межі, в яких необхідно здійснювати обґрунтування правильності висновків, відбитих у конкретному кримінально-процесуальному рішенні по справі; розроблено комплекс питань, що стосуються специфіки визначення меж обґрунтування окремих різновидів рішень;
- розроблена структура процесу обґрунтування кримінально-процесуальних рішень, визначені та охарактеризовані його етапи; з'ясовано співвідношення об-ґрунтування та оцінки доказів у структурі цього процесу;
- сформульовано та охарактеризовано систему засобів обґрунтування кримі-нально-процесуальних рішень; наведена їх відповідна класифікація усередині ко-жної з виділених груп;
- зроблено висновок про те, що результат обґрунтування кримінально-процесуального рішення, так само як і процес досягнення результату, повинні ві-дповідати системі взаємопов'язаних між собою вимог, які за своєю природою є гносеологічними, логічними, процесуальними, соціально-психологічними та ети-чними.
3. Надана теоретична аргументація практичної доцільності правового за-кріплення вимоги обґрунтованості щодо кожного виду кримінально-процесуальних рішень, а також сформульовано визначення цієї вимоги на право-вому рівні.
4. Виявлена специфіка обґрунтування окремих процесуальних рішень, а са-ме: постанови слідчого про притягнення особи як обвинуваченого, порушення кримінальної справи, відмову в порушенні кримінальної справи, закриття кримі-нальної справи; обвинувального висновку; подання слідчого, прокурора про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та рішень суду, що приймаються за результатом розгляду такого по-дання.
5. На підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сфор-мульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень чинного КПК, а також про-позицій по розробці нового КПК України, що стосуються правової регламентації форми та структури кримінально-процесуальних рішень, вимог, що ставляться до процесуальних актів, законодавчого закріплення вимог, що ставляться до об-ґрунтування будь-якого рішення по справі, а також специфіки обґрунтування окремих кримінально-процесуальних рішень.
6. Забезпечення обґрунтованості та ефективності правозастосовчої діяльно-сті органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду обумовлює необ-хідність включення до навчального процесу спеціальної дисципліни під назвою "Теорія обґрунтування кримінально-процесуальних рішень", розробку навчаль-них, навчально-методичних планів і програм; підготовку курсу лекцій і навчаль-них посібників за цією темою, проведення системи семінарів і практичних занять.
Практичне значення і теоретична цінність отриманих результатів поля-гає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять певний вклад у теорію кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність вимоги обґрунтування рішень, його ролі у прийнятті правильних рішень на досудових і судових стадіях процесу.
Результати дослідження можуть бути використані:
а) у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки на підставі вже отриманих даних теорії питань обґрунтування окремих рішень у кримінальному процесі, а також нових пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства;
б) у нормотворчій діяльності - для вдосконалення чинного законодавства, а також розробки нового КПК України;
в) у практичній діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду - викладені в дисертації положення можуть виконувати важливу для названих органів методичну функцію, яка забезпечує доброякісне здійснення процесу об-ґрунтування процесуальних рішень, одержання необхідного для справи резуль-тату у вигляді обґрунтованості прийнятого акта, що буде сприяти поліпшенню загальної якості правозастосовчої діяльності зазначених органів;
г) у навчальному процесі - при викладенні курсу лекцій з "Кримінального процесу", а також спецкурсу "Теорія обґрунтування рішень у кримінальному процесі"; підготовці науково-методичної літератури; підготовці аспірантів з ме-тою складання кандидатського іспиту з курсу "Кримінальний процес", а також для підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, слідства, прокуратури і суду.
Апробація результатів дисертації.
Дисертація підготовлена в науково-дослідному Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, обговорена на засіданні відділу до-слідження проблем слідчої, прокурорської та судової діяльності, де одержала по-зитивну оцінку і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися авто-ром на конференціях молодих вчених "Сучасні проблеми юридичної науки та правозастосовчої діяльності" (2001р.) та "Проблеми розвитку юридичної науки в новому столітті" (2002р.); на міжнародній науково-практичній конференції "Стан судової реформи в Україні: проблеми та перспективи" (2002 р.), яка відбулася у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого в м. Харкові .
Пропозиції автора щодо вдосконалення чинного та розробки нового кри-мінально-процесуального законодавства спрямовані до робочої групи Кабінету Міністрів України по розробці проекту КПК України і Голови Комітету Верхов-ної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльнос-ті.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 7 публікаціях: 4 наукових статтях у фахових ви-даннях у галузі юридичних наук та 3 статтях, опублікованих за результатами на-укових доповідей на регіональних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження, від-повідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України, складається із вступу, трьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку літератури (414 найменувань) і додатку на 20 сторінках (5 додатків). Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок, обсяг основного тексту 187 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Демократизація суспільного життя та реформування законодавства України обумовлюють необхідність по-новому подивитися на безліч проблем кримінально-процесуальної науки, що мають безпосередньо-практичне значення. Однією з них є проблема обґрунтування рішень, що приймаються у кримінальному процесі. Робота над дисертацією ще раз переконала автора в тому, що обрана тема дослідження вельми актуальна не тільки для юридичної науки, але й для практики, оскільки доброякісне здійснення процесу обґрунтування рішень на різних стадіях кримінально-процесуальної діяльності забезпечує досягнення необхідного результату цього процесу у вигляді обґрунтованості рішення, а отже, й створює необхідні умови як для реалізації прав особи, яка залучається до сфери кримінального процесу, так і для законного та істинного вирішення конкретної кримінальної справи по суті. Нерозробленість проблеми у кримінально-процесуальній науці потребувала особо зваженого підходу до дослідження аргументації відповідних теоретичних положень та висновків з метою розробки необхідних у цій сфері рекомендацій для задоволення потреб практики.
Отримані в результаті дослідження наукові дані сприяли формулюванню концептуальних положень відносно теоретичного та нормативного забезпечення діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, спрямованого на доброякісне обґрунтування прийнятих по справі рішень з метою оптимального вирішення всього комплексу кримінально-правових, процесуальних та кримінологічних завдань.
1 Стосовно кримінально-процесуальних рішень як об’єкта обґрунтування по конкретній кримінальній справі в теоретичному аспекті доцільно відмітити ряд положень, а саме:
- істотними ознаками кримінально-процесуального рішення є: його правовий, державно-владний, загальнообов’язковий, владно-розпорядницький, пізнавально-посвідчувальний, спонукальний (ініціюючий) характер, обов’язковість прийняття у встановленому законом порядку і відбиття у встановленій законом формі, спрямованість на рішення конкретних кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінологічних завдань;
- під кримінально-процесуальним рішенням слід розуміти виражений у встановленій законом формі індивідуальний правозастосовчий акт, у якому компетентні державні органи і посадові особи у передбаченому законом порядку з метою вирішення правових і кримінологічних завдань кримінального судочинства, надають відповіді на питання, що виникли у справі, і виражають владне волевиявлення про дії або бездії, які випливають з установлених на момент винесення рішення фактичних обставин справи і приписів чинного законодавства;
- будь-яке кримінально-процесуальне рішення має внутрішню і зовнішню форми. Останні знаходяться у відношенні взаємної додатковості. Зовнішня форма виражає зовні зміст прийнятого рішення, доводить його до інших суб’єктів кримінального процесу, у першу чергу тих, кому це рішення адресоване. Разом з тим зміст прийнятого рішення не може одержати зовнішнього вираження без властивого йому змісту. Отже, зовнішня і внутрішня форми рішення не тільки взаємозалежні, але і знаходяться в невід’ємній функціональній взаємозалежності;
- центральна частина змісту будь-якого кримінально-процесуального рішення повинна іменуватися не описовою, а “описово-мотивувальною”, що має велике практичне значення, оскільки орієнтує осіб, які ведуть процес, на необхідність не лише опису обставин вчиненого діяння, але і наведення тих мотивів, з урахуванням яких на підставі закону й отриманих доказів прийняте конкретне рішення;
- обґрунтування кримінально-процесуального рішення виражається в мотивувальному розділі описово-мотивувальної частини документу. У той же час обґрунтування тісно пов’язане з описовим розділом розглянутої частини процесуального акта, оскільки саме тут описуються ті фактичні обставини, адекватність і правильність установлення яких й підлягає обґрунтуванню в мотивувальному розділі рішення. Тому закономірні об’єктивна єдність і взаємозалежність названих розділів описово-мотивувальної частини того ж самого процесуального акта;
- вбачається, що форма постанови найбільш відповідає правовій сутності і владно-розпорядницькій природі рішень слідчого про обрання у відношенні підозрюваного або обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст.1652 КПК), про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (ст.1653 КПК). а також проведення деяких слідчих дій (проведення обшуку житлового приміщення) (ч.5 ст.177 КПК), накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку (ст.187 КПК));
- законність і обґрунтованість є індивідуальними, а тому самостійними вимогами, що мають свою, тобто властиву тільки їм якісну визначеність. Тому названі вимоги не можна не тільки ототожнювати, але і протиставляти, наприклад, шляхом абсолютизації самостійності кожної з названих властивостей. Обґрунтованість як вимога, що відображає якісну визначеність змісту процесуальних актів, повинна не лише відповідати законності як загальній вимозі до форми і змісту будь-якого рішення, але і забезпечити його реалізацію у правозастосовчій діяльності всіх органів, що ведуть процес, тобто органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду;
- для забезпечення обґрунтованості прийнятого рішення неабияке практичне значення має знання правозастосувачем як загальних, так і особливих ознак процесуальних актів, що виділяються під час їх класифікації, і повинні бути враховані при їх обґрунтуванні. Класифікація процесуальних рішень на вихідні, проміжні і кінцеві дозволяє загальним чином визначити вимоги, що ставляться до обґрунтування таких актів. Для прийняття вихідних рішень закон вимагає встановлення лише деякої групи обставин вчиненого злочину, для проміжних рішень – необхідне встановлення конкретних обставин процесуального характеру, і, нарешті, для підсумкових рішень закон вимагає достовірного установлення всіх обставин вчиненого діяння. Більш того, по мірі руху кримінальної справи з однієї стадії до іншої вимоги до відповідного рішення індивідуалізуються;
- під вихідними рішеннями необхідно розуміти процесуальні акти, що відображають виникнення кримінального процесу в цілому або його окремої стадії і що встановлюють основну мету, реалізації якої повинна бути підлеглою одна або певна кількість стадій. Під проміжними рішеннями розуміються такі акти, що приймаються у структурі з метою реалізації проміжних (окремих) завдань на шляху до досягнення основної мети, встановленої у вихідному процесуальному рішенні. І, нарешті, під кінцевими (або підсумковими) рішеннями слід розуміти ті процесуальні акти, що підбивають підсумок провадженню у справі в конкретній стадії процесу або всієї кримінально-процесуальної діяльності в цілому;
- вихідні, проміжні та кінцеві рішення знаходяться у взаємозв’язку і властивій їм взаємозалежності та забезпечують виконання відповідних завдань у їх об’єктивній єдності. Прийняття доброякісних актів на початку, а також у ході провадження у справі є необхідною передумовою законного, обґрунтованого, а також істинного вирішення справи по суті;
- з метою вдосконалення чинного законодавства, слідчої та судової практики, досягнення необхідної однаковості у правозастосовчій діяльності, вбачається необхідним у майбутньому КПК у відповідній главі викласти загальну норму, присвячену формі, структурі та змісту кримінально-процесуального рішення за назвою “Форма, структура та зміст процесуального рішення” (Додаток Д).
2. Розгляд питань, пов’язаних із проблемою визначення правової природи, поняття, значення, цілей і предмета обґрунтування рішень у кримінальному процесі, дозволити сформулювати наступні висновки і пропозиції:
- обґрунтування рішень у кримінальному процесі є особливим видом інтелектуально-практичної діяльності суб’єктів, які приймають кримінально-процесуальні рішення, що міститься у приведенні у відповідних розділах процесуального акта посилань на правові норми, сукупність доказів і заснованих на законах логіки доводів, що підтверджують правильність прийнятого рішення. Обґрунтування носить демонстративний, сукупний, системний і комплексний характер, і виражається у виді мотивування прийнятого рішення. Поняття обґрунтування і мотивування прийнятого рішення знаходяться у певному взаємозв’язку і взаємозалежності, і в реальному кримінальному процесі поза об’єктивною єдністю вони один без одного не існують;
- докази і доводи, що наводяться в обґрунтування прийнятого рішення, знаходяться не лише у певному взаємозв’язку, але й в об’єктивно властивій для них взаємозалежності, і тільки їх реальна єдність забезпечує обґрунтованість конкретного процесуального акта. Доводи, що наводяться в обґрунтування правильності зроблених висновків, відбитих у конкретному процесуальному рішенні, виконують певну функцію, що систематизує, а також роз’яснювальну функцію стосовно доказової інформації, яка є у справі, узагальнюють і упорядковують доказовий матеріал для надання йому тієї переконливості, що робить прийняте рішення переконливим і безперечним. При такому підході до викладення матеріалу сама сукупність доводів, у свою чергу, здобуває системного характеру;
- під обґрунтованістю кримінально-процесуальних рішень, як результатом процесу обґрунтування, необхідно розуміти підтвердження правильності усіх висновків, що містяться в конкретному актів, посиланнями на відповідні норми права, сукупністю доказів і взаємопов’язаних з ними переконливих доводів. Оскільки обґрунтованість є загальною вимогою, що ставиться до всіх кримінально-процесуальних рішень, остільки правильне його визначення доцільно сформулювати у відповідній нормі загальної частини КПК. З цього погляду вбачається необхідним у новому Кримінально-процесуальному кодексі у главі, присвяченій кримінально-процесуальним рішенням, передбачити окрему норму, назвавши її “Вимоги, що ставляться до кримінально-процесуальних рішень” (Додаток Д);
- природі обґрунтування як особливого виду практично-інтелектуальної діяльності, здійснюваної в рамках кримінального процесу, притаманні відповідні логічні, гносеологічні і психологічні аспекти, без знання яких є неможливим повне й адекватне уявлення щодо сутності розглянутого поняття;
- в основі будь-якого рішення, прийнятого по кримінальній справі, повинне лежати тільки достовірне, всебічно обґрунтоване знання про фактичні обставини справи, що виступають як підстава прийнятого рішення;
- значення обґрунтування кримінально-процесуальних рішень багатогранно і проявляється в таких аспектах: забезпечення законності, обґрунтованості та справедливості індивідуально прийнятого рішення і всієї системи процесуальних актів, які приймаються по даній кримінальній справі; створення умов для оптимального захисту прав та законних інтересів учасників процесу, стосовно яких прийнятий даний акт; для органів, що ведуть процес, а також тих, хто перевіряє конкретне рішення з точки зору його законності та обґрунтованості; формування в інтересах суспільства раціональної політики діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а також суспільне (або зовнішнє) призначення обґрунтування;
- виходячи зі значення, сутності і природи розглянутої діяльності виділяється сім аспектів цільового призначення обґрунтування рішень у кримінальному процесі: виконання вимог закону про прийняття обґрунтованих рішень; вираження позиції правозастосувача з конкретного правового питання; забезпечення логічної не суперечливості висновків, відбитих у конкретному рішенні; переконання суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності в правильності прийнятого рішення; забезпечення виконання прийнятого рішення; попередження необґрунтованого оскарження прийнятого рішення; створення гарантій правової стабільності конкретного процесуального акта і напрямку діяльності підконтрольних і піднаглядних органів, усунення недоліків у їх діяльності;
- обґрунтуванню кримінально-процесуальних рішень властивий свій предмет, під яким слід розуміти відображені у кримінально-процесуальному рішенні висновки правозастосувача правового та фактичного характеру, які підлягають обґрунтуванню за допомогою конкретних норм права, доказів та відповідних доводів. Предмет обґрунтування є індивідуально-визначеним, складним, цілісним та невідмінно комплексним утворенням, яке включає у свій склад різні як за якісною визначеністю, так і за функціональним призначенням обставини вчиненого злочину, їх правову оцінку та відповідні висновки правозастосувача. Вказаний предмет уявляє собою деяке сукупне утворення та складається з низки його складових структуроутворюючих елементів, які за своєю сутністю є кримінально-правовими, кримінально-процесуальними, кримінологічними та контрольними. Зазначені елементи знаходяться у певному співвідношенні, яке виражається в закономірно властивому їх взаємозв’язку.
3. Для того, щоб процес обґрунтування рішень у кримінальному процесі був у всіх випадках раціональним, необхідно щоб він був обмежений тимчасово-просторовими межами. Правильне встановлення останніх є можливим лише на підставі адекватного визначення, як поняття, так і функціонального призначення меж обґрунтування кримінально-процесуальних рішень. У зв'язку з цим велике теоретичне та прикладне значення мають такі положення:
- під межами обґрунтування слід розуміти ті границі, в яких необхідно здійснювати обґрунтування правильності зроблених правозастосувачем висновків;
- індивідуалізація предмета обґрунтування і визначення його структури в конкретній правовій ситуації є первинним, а визначення меж, в яких необхідно здійснювати підтвердження адекватності встановлення такого предмета як у цілому, так і будь-якого окремого його елемента, є похідним;
- вирішення питання про межі, в яких необхідно здійснювати обґрунтування правильності зроблених правозастосувачем висновків, є можливим з урахуванням як загальних, так й індивідуально-визначених вимог, що ставляться до обґрунтування кримінально-процесуальних актів узагалі, і тих, що вимагають спеціального (або особливого) обґрунтування;
- з точки зору загальних вимог, межі обґрунтування кримінально-процесуальних рішень повинні бути адекватними об’єму предмета обґрунтування, тобто вичерпно повно охоплювати всі елементи цього предмету, а саме: процес обґрунтування повинний здійснюватися до приведення такої логічно правильної системи норм права, доказів і переконливих доводів, які б із вірогідністю підтверджували адекватність установлення кожного елемента предмета обґрунтування, а отже, і предмета в цілому, і переконували кожного, хто знайомиться з прийнятим рішенням, у його обґрунтованості;
- при визначені меж обґрунтування індивідуального рішення, що приймається по справі, слід враховувати як функціональне призначення того чи іншого акта, так і ті конкретні життєві обставини, на врегулювання яких він спрямований. Проте в будь-якому випадку необхідно виходити з вимоги вичерпного обґрунтування процесуального рішення та застосовувати його відповідно до специфіки встановленого по справі предмета обґрунтування.
4. Дослідження питань, що стосуються сутності, структури, засобів і результату процесу обґрунтування кримінально-процесуальних рішень, дозволяє сформулювати ряд висновків і пропозицій:
- обґрунтування рішень у кримінальному процесі як особливий вид діяльності, спрямованої на підтвердження правильності зроблених висновків, містить у собі як розумовий (або інтелектуальний), так і безпосередньо практичний (або праксиологічний) компоненти. У реальному пізнавально-посвідчувальному процесі обґрунтування, як процес, і обґрунтованість, як його підсумковий результат, реалізуються в конкретній справі поступально і неодмінно у взаємозв'язку та взаємозалежності, і тільки правильне здійснення процесу обґрунтування може привести до очікуваного від такого процесу результату, тобто до обґрунтованості прийнятого рішення.
- обґрунтування рішення являє собою не одноактну дію, а триваючий у часі багатоетапний процес, що має свою власну структуру. Остання представлена відносно-самостійними, але взаємозалежними елементами (етапами): індивідуалізація предмета обґрунтування прийнятого рішення; установлення доказової бази рішення, що обґрунтовується; формулювання логіко-гносеологічних доводів рішення, що обґрунтовується; викладення результатів обґрунтування у структурі процесуального рішення. У момент прийняття рішення оцінка доказів становить один з необхідних етапів процесу обґрунтування процесуального акта; останнє положення обумовлює необхідність комплексного дотримання, з одному боку, сукупності законів логіки, а, з іншого боку, сукупності вимог КПК, що ставляться до оцінки доказів, для забезпечення прийняття обґрунтованих та правильних по суті рішень. Враховуючи значення сукупної оцінки доказів для прийняття обґрунтованих рішень по справі, уявляється за необхідне його збереження у вигляді самостійної вимоги й у новому кримінально-процесуальному законодавстві;
- засоби обґрунтування кримінально-процесуальних рішень за своїм характером і функціональним призначенням є різнорідними і можуть бути підрозділені на чотири групи: фактичні, нормативні, логічні та лінгвістичні. У кримінальному судочинстві інформаційний зміст фактичних засобів обґрунтування складають сукупності належних і доступних до конкретної кримінальної справи доказів, що утворюють у своїй єдності цілісну та стабільну структуру. Зазначені сукупності можуть бути класифіковані на: загальну (або генеральну) і приватну; достатню і недостатню; пряму і непряму; обвинувальну і виправдувальну; первісну і похідну. Суть нормативних засобів обґрунтування складають ті норми чинного процесуального і матеріального законодавства, які передбачають підстави, порядок і умови прийняття конкретного рішення, у визначених випадках норми Конституції України, міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, а також окремі положення постанов Пленуму Верховного Суду України, використані для підтвердження правильності прийнятого рішення в єдності з відповідною нормою законодавства. Логічні засоби обґрунтування кримінально-процесуальних рішень мають комплексний характер, оскільки засновані на законах логіки, які мають різне призначення і за своїм характером є фактичними, правовими й етичними. І, нарешті, лінгвістичними (чи мовними) засобами обґрунтування виступають словесні вираження (або словосполучення, мовні форми), за допомогою яких визначені думки – судження, що приводяться в підтвердження висновків, одержують зовнішнє вираження. До понятійного апарата обґрунтування (або до лінгвістичних засобів) повинні пред'являтися, по-перше, такі вимоги, що є загальними для літературної мови в цілому (або літературні вимоги), по-друге, вимоги, специфічні для стилю викладення процесуальних документів (або стилістичні вимоги), і, по-третє, вимоги, обумовлені цільовою специфікою конкретних висловлень;
- незважаючи на особливу якісну визначеність і специфічне призначення в досягненні цілей обґрунтування, усі види названих засобів знаходяться у взаємозв'язку та взаємозалежності, і тільки їх комплексне використання робить обґрунтування повним, всебічним і переконливим;
- результат обґрунтування кримінально-процесуального рішення, рівно як і сам процес досягнення результату, повинні відповідати системі взаємопов'язаних між собою вимог, які за своєю природою є гносеологічними, логічними, процесуальними, соціально-психологічними та етичними. Названі вимоги виконують специфічну гарантійну функцію, забезпечуючи при їх дотриманні досягнення потрібного для справи результату у виді обґрунтованості прийнятого рішення, що гарантує захист прав особи у кримінальному процесі, стабільність прийнятих рішень, підвищення рівня їх фактичного виконання та функціональну ефективність.
5. З урахуванням розроблених теоретичних висновків вбачається недосконалими, і такими, що потребують додаткової регламентації, положення чинного кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення вимог щодо специфіки обґрунтування деяких кримінально-процесуальних рішень (постанови про порушення кримінальної справи; відмову в її порушенні; притягнення особи як обвинуваченого; закриття кримінальної справи; обвинувального висновку; подання органу дізнання, слідчого або прокурора про обрання у відношенні підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; ухвали суду про обрання у відношенні підозрюваного, обвинуваченого цього запобіжного заходу та про відмову в його обранні; постанови (ухвали) про обрання (зміну) будь-якого запобіжного заходу).
6. Для підвищення рівня обґрунтованості й ефективності правозастосовчої діяльності правоохоронних органів України вбачається доцільним здійснення цілої низки заходів у таких основних напрямках: по-перше, у новому КПК вимога обґрунтованості й істинності всіх процесуальних рішень повинна пронизувати всі, як загальні, так і ті норми законодавства, що регулюють порядок і підстави прийняття конкретних рішень; по-друге, необхідно підвищити рівень вимогливості контрольних та наглядових органів щодо доброякісності актів, які виносяться підконтрольними та піднаглядними органами, так само як і щодо якості своїх власних рішень, до рівня їх аргументації, переконливості, логічності, лінгвістичної оформленості; по-третє, орієнтувати суди вчасно реагувати шляхом винесення окремих ухвал на усі виявлені випадки порушення законності й обґрунтованості як у діяльності органів досудового розслідування, так і нижчестоящих судів; і, по-четверте, з метою підвищення професійного рівня підготовки кадрів для роботи в органах суду доцільно у всіх вищих юридичних навчальних закладах увести вивчення обов'язкового спеціального навчального курсу під назвою “Теорія обґрунтування рішень у кримінальному процесі України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абчук В.Я., Емельянов Л.А., Матвичук Ф.А., Суздаль В.Г. Введение в теорию выработки решения. М.: Наука, 1972. – 240 с.
2. Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. М.: Изд-во МГУ, 1991. – 149 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. М.: Статут, 1999. – 712 с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.2. Свердловск, 1973. – 399 с.
5. Альперт С.А., Бажанов М.И. Законность и обоснованность актов обвинения в стадии предварительного расследования // Правоведение. 1965. №3. – С.103-105.
6. Альшевский Т.В. Образцы судебных документов по уголовным делам. М.: Юрид. лит., 1976. – 192 с.
7. Андреев И.Д. Диалектика процесса познания: Автореф. дис. ... д-ра филос. наук. М., 1962. – 39 с.
8. Анохин П.К. Проблемы принятия решения в психологии и физиологии // Вопросы психологии. 1974. №4. – С.23-28.
9. Анцупов А.П., Шепилов Е.П. Введение в конфликтологию. М.: Норма, 2000. – 456 с.
10. Арсеньев В.Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в отдельных стадиях советского уголовного процесса // Тр. Иркутск. ун-та. Т.45. Вып.8. Ч.4. Томск, 1969. – С.11-14.
11. Арсеньев В.Д. К вопросу об объекте и предмете советского уголовного процесса и уголовно-процессуального доказывания. В кн.: «Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе». Ярославль, 1981. – С.22-30.
12. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательствах и опровержение. М.: Госюридиздат, 1954. – 88 с.
13. Асташенков В.Г. Требования, предъявляемые к обвинительному заключению // Правовые и организационные вопросы предварительного расследования. Вып.17. Волгоград, 1977. – С.60-63.
14. Аунапу Ф.Ф. Научные методы принятия решений в управлении производством. М.: Экономика, 1974. – 134 с.
15. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. М.: Политиздат, 1968. – 213 с.
16. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. М.: Политиздат, 1975. – 368 с.
17. Бабаев В.К. Логико-юридическая природа правоприменительных актов. В кн.: Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности в СССР. Ярославль, 1977. – С.19-21
18. Бажан В.В., Дьшлевый П.С., Лукьянец В.С. Диалектиче¬ский материализм и проблема реальности в современной физике. Киев: Наукова думка, 1974. – 126 с.
19. Бажанов М.И. Законность и обоснованность акта возбуждения дела в советском уголовном процессе. В кн. «Советское государство и право в период развернутого строительства коммунизма». Воронеж, 1962. – С.51-54.
20. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Харьков, 1967. – 34 с.
21. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Дис. ... д-ра юрид. наук. Харьков, 1967. – 474 с.
22. Бажанов М.И. Предание суду в советском уголовном процессе (конспект лекций). Харьков, 1965. – 35 с.
23. Бакаев Д.М., Зеленецкий В.С., Финько В.Д. Прокурорский надзор за законностью избрания меры пресечения в стадии предварительного расследования: Учеб. пособие. Харьков, 1986. – 53 с.
24. Балакшин В. Истина в уголовном процессе // Рос. юстиция. 1998. №2. – С.18-19.
25. Банин В.А. Гносеологическая и правовая природа предмета доказывания в советском уголовном процессе: Учеб. пособие. Уфа: Башкирск. гос. ун-т, 1975. Вып.1. – 95 с.
26. Банин В.А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе: гносеологическая и правовая природа. Саратов: Саратов. юрид. ин-т, 1981. – 158 с.
27. Баранов А.М. Процессуальные ошибки на этапе окончания предварительного следствия и способы их исправления: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Мн., 1992. – 24 с.
28. Басков В.И. Процессуальные акты предварительного следствия. М.: Юрист, 1996. – 180 с.
29. Батыгин Г.С. Обоснование научного вывода в прикладной социологии. М.: Наука, 1986. – 269 с.
30. Бахарев Б.М. Законность и обоснованность привлечения в качестве обвиняемого // Актуальные проблемы государства и права. Краснодар, 1976. – С.40-57.
31. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. М.: Юрид. лит., 1991. – 207 с.
32. Белкин А.Р. Теория доказывания. М.: Норма, 2000. – 429 с.
33. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учеб. пособие. 3-е изд, доп. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 837 с.
34. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. М.: Наука, 1966. – 294 с.
35. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание (методологические проблемы). М.: Юрид. лит., 1969. – 216 с.
36. Белозеров Ю.Н. Законность и обоснованность возбуждения уголовного дела: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. М., 1972. – 19 с.
37. Белозеров Ю.Н., Чувилев А.А. Проблема обеспечения законности и обоснованности возбуждения уголовного дела. М.: Юрид. лит., 1973. – 123 с.
38. Боголюбов С. Язик правоприменительных актов // Сов. юстиция. 1970. №15. – С.20-21.
39. Богомолова С.Н. О принятии решения в ситуациях неопределенности и риска // Личность преступника как объект психологического исследования. М.: Юрид. лит., 1979. – С.110-114.
40. Богословская Л.А., Хотенец В.М. Законность и обоснованность кассационного определения: Учеб. пособие. Харьков, 1977. – 38 с.
41. Большая Советская Энциклопедия. 2-е изд., доп. Т.36. М., 1957. – 672 с.
42. Боннер А.Т. Законность и справедливость правоприменительной деятельности. М.: Норма, 1992. – 320 с.
43. Борецкий А., Долежан В. Акты прокуратуры по общему надзору: Учеб. пособие. Харьков, 1983. – 35 с.
44. Бородин С.В. Проверка заявлений и сообщений о преступлениях до возбуждения уголовного дела органами дознания и предварительного следствия Министерства внутренних дел // Проблемы повышения эффективности предварительного следствия. Вильнюс, 1969. – 74 с.
45. Брутян Г.Н. Аргументация. Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1984. – 181 с.
46. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Защита прав и законных интересов человека в уголовном судопроизводстве (судебные прецеденты, комментарии практики, образцы процессуальных документов). Харьков: Ксилон, 2000. – 420 с.
47. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Судебный контроль (теория и практика). Харьков: Ксилон, 2001. – 204 с.
48. Быков В.М. Тактическое решение следователя. В кн.: «Уголовно-правовые и процессуальные гарантии защиты конституционных прав граждан». Калинин, 1980. – С.108-112.
49. Васильев В.Л. Юридическая психология. М.: Юрид. лит., 1991. – 464 с.
50. Васильев Р.Ф. Акты управления. М.: Политиздат, 1987. – 142 с.
51. Вдовиченко Г.Г. Проблема структуры в теории отражения: Автореф. дис. … д-ра филос. наук. Киев, 1969. – 32 с.
52. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1140 с.
53. Великошин И.И. Обеспечение законности и обоснованности отказов в возбуждении уголовного дела: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. М., 1980. – 192 с.
54. Венделин А.Г. Процесс принятия решения. Таллин, 1973. – 216 с.
55. Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. М.: Наука, 1982. – 278 с.
56. Веретехин Е.Г. Восполнение пробелов предварительного расследования в суде первой инстанции и его пределы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. М., 1984. – 15 с.
57. Веселов П.В. Аксиомы делового письма: культура делового общения и официальной переписки. М.: Информ.- внедренч. Центр «Маркетинг», 1993. – 210 с.
58. Ветрова Г.Н. Санкции в судебном праве. М.: Наука, 1991. – 160 с.
59. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. М.: Наука, 1987. – 113 с.
60. Вильчик Т.Б. Обеспечение всесторонности, полноты и объективности исследования обстоятельств уголовного дела органами прокурорского надзора: Дис. ... канд. юрид. наук. Харьков, 1993. – 210 с.
61. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
62. Власов В.И. О проверке оснований к возбуждению уголовных дел. В кн.: «Проблемы предварительного следствия». Вьш.9. Волгоград, 1979. – С.48-53.
63. Власов В.И. Проблемы качества расследования преступлений и пути их решения: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. М., 1991. – 37 с.
64. Волженкина В.М. Применения норм международного права в российском уголовном процессе: Учеб. пособие. СПб, 1997. – 48 с.
65. Володина Л.М. Цели и задачи уголовного процесса // Государство и право. 1994. №11. – С.45-47.
66. Вопленко Н.Н. Причины ошибок в правоприменении: Опыт конкретно-социол. изуч // Сов. государство и право. 1982. №4. – С.103-108.
67. Воробьев Т.Г. Документ. Информационный анализ. М: Наука, 1973. – 255 с.
68. Ворожцов С.А. Право обвиняемого быть судимым без неоправданной задержки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. М., 1998. – 22 с.
69. Воронович Б.А. Философский анализ структуры практики. М.: Наука, 1972. – 120 с.
70. Всеобщая Декларация прав человека // Международная защита прав и свобод человека: Сб. документов. М.: Юрид. лит., 1990. – С.14-20.
71. Гаврилин Г.Г. Объективизация доказательств как фактор повышения эффективности суда присяжных: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. Екатеринбург, 2000. – 18 с.
72. Газета «Сегодня». 2002. 16 ноября. №259 (1308).
73. Гальперин И.М., Лукашевич В.З. Предание суду. М.: Юрид. лит, 1963. – 150 с.
74. Гамолин И.Д. Понятие документа в советском уголовном процессе и криминалистике // Сб. статей адъюнктов и соискателей. М., 1969. – С.34-38.
75. Гапанович Н.Н. Отказ в возбуждении уголовного дела. Мн.: Вышейша школа, 1967. – 83 с.
76. Геворкян Г.А. Вероятное и достоверное знание. Ереван: Изд. АН Арм. ССР, 1965. – 204 с.
77. Голиков В.И. Теория принятия управленческих решений. Киев: Наукова думка, 1976. –129 с.
78. Голина В.В. Попередження злочинності правоохоронними органами: Навч. посібник. К.: УМК ВО, 1991. – 92 с.
79. Горбачов А.В., Хотенець В.М. Процесуальні документи у кримінальному процесі: Конспект лекцій. Харків: Вид. Укр. держ. юрид. акад., 1994. – 32 с.
80. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та, 1973. – 272 с.
81. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в Советском уголовном процессе. Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та, 1978. – 303 с.
82. Горский Д.П. Краткий словарь по логике. М.: Просвещение, 1991. – 207 с.
83. Горшенев В.М. Природа и значение процессуальной формы в советском праве // Вестник Ярославского ун-та. 1972. №4. – С.23-27.
84. Григорьев Ф.А. Акты применения норм советского права: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Саратов, 1971. – 19 с.
85. Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристика, класифікація: Конспект проблемної лекції. Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2002. – 63 с.
86. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. Харьков: Консум, 1997. – 97 с.
87. Гришина Е.К. Достоверность доказательств и способы ее обеспечения в уголовном процессе: Дис. ... канд. юрид. наук. М., 1996. – 213 с.
88. Гродзинский М.М. Государственный обвинитель в советском суде. М.: Госюриздат, 1954. – 194 с.
89. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. М.: Госюриздат, 1946. – 219 с.
90. Гродзинский М. Учение о доказательствах: Настольная книга следователя. Харьков, 1933. – 48 с.
91. Громов Н.А., Зайцева С.А. Оценка доказательств в уголовном процессе. М. БЕК, 2002. – 240 с.
92. Громов Н.А., Полунин С.А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России. М.: Городец, 1998. – 152 с.
93. Грошевий Ю. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі // Вісник Академії правових наук України. 1997. №3(10). – С.69-76.
94. Грошевой Ю.М. Законность и обоснованность приговора советского суда: Дис. ... канд. юрид. наук. Харьков, 1965. – 308 с.
95. Грошевой Ю.М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. 1998. №2 (13). – С.125-131.
96. Грошевой Ю.М. Правовые свойства приговора – акта социалистического правосудия: Учеб. пособие. Харьков, 1978. – 62 с.
97. Грошевой Ю.М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм в доказуванні // Вісник Академії правових наук України. 1997. №2(9). – С.112-121.
98. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи в социалистическом правосудии. Харьков: Вища школа, 1986. – 183 с.
99. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. Харьков: Вища школа, 1979. – 144 с.
100. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. Харьков: Вища школа, 1975. – 144 с.
101. Грязнов В.С., Дынин Б.С., Никитин Е.П. Теория и ее объект. М.: Просвещение, 1973. – 192с.
102. Губаева Т.В. Словесность в юриспруденции. Казань, 1995. – 129 с.
103. Гудков Н.А., Трофимов А.В. Технология принятия и реализации управлен-ческого решения. М.: Домодедово, 1998. – 124 с.
104. Гуляев А.П. Процессуальные документы и сроки. М.: Норма, 1992. – 127 с.
105. Гурвич М.А. Судебное решение. М.: Юрид. лит., 1976. – 170 с.
106. Гурней Б. Введение в науку управления. М.: Прогресс, 1969. – 430 с.
107. Давлетов А.А. Единые критерии законности и обоснованности решений в уголовном процессе // Правоведение. 1990. №2. – С.92-99.
108. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1974. – 246 с.
109. Давыдов П.М. Основания привлечения в качестве обвиняемого // Сб. уч. трудов. Вып.17. Свердловск, 1977. – С.205-211.
110. Дмитриев А., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтологии. М.: Юристъ, 1993. – 200 с.
111. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под ред. В.А. Власихина. М.: Юристъ, 2000. – 272 с.
112. Документы и делопроизводство / Сост. М.Т. Лихачева. М., 1991. – 192 с.
113. Домбровский Р.Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Киев, 1990. – 44 с.
114. Дорохов В.Я. Понятие документа в советском праве // Правоведение. 1982. №2. – С.54-56.
115. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе. М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1959. – 236 с.
116. Драпкин Л.Я. Решения следователя и тактические приемы в структуре процессуальных действий. В кн.: «Следственные действия». Свердловск, 1983. – С.7-15.
117. Дружинин В.В., Конторов Д.С. Идея, алгоритм, решение (Принятие решений и автоматизация). М.: Воениздат, 1972. – 328 с.
118. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. Киев: Наукова думка, 1984. – 146 с.
119. Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений. Саратов, 1987. – 96 с.
120. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. М.: Юрид. лит., 1973. – 168 с.
121. Дулов А.В. Судебная психология. Мн.: Изд-во БГУ, 1970. – 392 с.
122. Дюрягин И.Я. Право и управление. М.: Юрид. лит., 1981. – 168 с.
123. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. К.: Українська Правнича Фундація, 1997. – 38 с.
124. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения. Т.2. М.: БЕК, 2000. – 342 с.
125. Жеребкин В.Є. Логіка: Підручник для ВУЗів. Харків, 1999. – 256 с.
126. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. М.: Юрид. лит., 1961. – 205 с.
127. За