ОЦІННО-ОБРАЗНА НОМІНАЦІЯ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ “МАЛОЇ ПРОЗИ” КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

СОЛОВІЙ УЛЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2’371

ОЦІННО-ОБРАЗНА НОМІНАЦІЯ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ МАЛОЇ ПРОЗИ” КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор
філологічних наук, професор
Голянич Марія Іванівна

Івано-Франківськ 2003

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень3
Перелік скорочень назв мов, наріч і діалектів...4
Вступ......5-13
I. Оцінність як конотативний аспект семантики
номінативних одиниць...14-107
1.1. Сутність і структура оцінки: витоки, історія, інтерпретації....4-37
1.2. Концептуальний, логіко-семантичний, психологічний та прагматичний принципи класифікації типів абсолютної оцінки.38-57
1.3. Суб'єкт оцінки як експліцитно-імпліцитний компонент
аксіологічної структури. 58-79
1.4. Прагматична зумовленість загальнооцінних номінацій хороший (гарний) та поганий у художньому тексті... 80-107
II. Функціонально-комунікативна спрямованість оцінно-образних
номінацій у художньому тексті.108-191
2.1. Суб'єктивний та об'єктивний фактори оцінки в художньому тексті..108-128
2.2. Внутрішня форма слова як імпліцитний вияв оцінності в
художньому тексті ...129-143
2.3.Ілокутивні функції оцінно-образних номінацій у мовленнєвих
актах художнього тексту... 144-170
2.4. Оцінно-образна номінація як образотвірний засіб у структурі художнього тексту ...171-191
Висновки ....192-200
Список використаних джерел ..201-202
Список використаної літератури 203-218

Перелік умовних скорочень

див. дивись
діал. діалектне
ім. імені
ін. інші
книжн. книжне
лайл. лайливе
м. місто
підсил. підсилювальне
пор. порівняймо
розм. розмовне
ст.(C.) сторінка
т. ін. таке інше
фольк. фольклорне
чит. читайте

Перелік скорочень назв мов, наріч і діалектів

ав. авестійська
болг. болгарська
бр. білоруська
вл. верхньолужицька
гр. грецька
гол. голландська
двн. давньоверхньонімецька
дінд. давньоіндійська
др. давньоруська
лат. латинська
нвн. нововерхньонімецька
п. польська
полаб. полабська
псл. праслов'янська
р.(рос.) російська
сл. слов'янські
слн. словенська
слц. словацька
стсл. старослов'янська
схв. сербохорватська
фр. французька
ч. чеська

Вступ

Сучасна лінгвістика характеризується взаємодією з найрізноманітнішими позамовними парадигмами, що засвідчує виникнення новітніх комплексних напрямків дослідження лінгвальної системи. З-поміж них важливе місце займає лінгвоаксіологічний, центральною категорією якого вважається оцінка, що тлумачиться як суттєва складова прагматичного аспекту спілкування, а тому є самостійним об'єктом вивчення семантики, теорії комунікації, когнітивного аналізу мови (Ю.Апресян, Н.Арутюнова, Т.Булигіна, А.Вежбицька, О.Вольф, В.Гак, М.Гловинська, Є.Какоріна, Н.Миронова, Т.Ніколаєва, А.Пеньковський, Н.Рябцева, Д.Шмельов та інші).
Питання, пов’язані з аксіологічною категорією, розглядалися насамперед у філософському (Аристотель, І.Бентам, Т.Гоббс, І.Кант, Дж.Локк, Дж.Мілль, Дж.Мур, Х.Ортега-і-Гассет, Платон, Г.Сіджуїк, Б.Спіноза, Р.Хеар, Д.Юм та інші) і логічному аспектах (Х.Врігт, О.Івін, Р.Павільоніс, Я.Хінтикка). З позицій аргументативної риторики оцінка трактувалася Р.Бартом та Х.Перельманом. Однак власне лінгвістичний її характер виявила насамперед О.Вольф, яка назвала кваліфікацію універсальною категорією, що відзначається комплексністю змісту [33,16].
Перші лінгвістичні праці з аксіологічної проблематики були переважно формально-семантичного характеру, оскільки пояснювали загальні механізми оцінної діяльності (Н.Арутюнова, А.Вежбицька, Л.Крисін, А.Пеньковський, Б.Шварцкопф та інші). Згодом об'єктом мовознавчих досліджень стали окремі аспекти реалізації кваліфікативної категорії у лінгвальній системі. Серед них характеристика різних типів оцінок (А.Василевич, С.Плямовата); активізація аксіологічних конотацій у складних реченнях з підрядним означально-оцінного типу (Н.Андрамонова) та в оцінних реченнях із найменуваннями на позначення істот або зі словами з субстантивним змістом у називному відмінку (Л.Девлісупова); використання кваліфікативної семантики у різних частинах мови (Н.Арутюнова, Г.Архарова, О.Вольф, Н.Ємельянова, О.Жданова, Є.Кадькалова, Н.Лисицина та інші); вивчення оцінних значень одиниць однієї мови (С.Григорян, М.Ретунська, С.Сімакова), а також зіставлення аксіологічних явищ у різних мовах (Н.Арутюнова, О.Безсонова, А.Вежбицька, О.Вольф, Т.Космеда, В.Телія та інші).
Функціональний підхід до аналізу лінгвальних явищ зумовив актуалізацію низки проблем, які репрезентують зв'язок граматикалізованої аксіологічної категорії з текстознавством, етнолінгвістикою, соціолінгвістикою (А.Вежбицька, О.Вольф, В.Кононенко, А.Мойсієнко, Л.Ставицька та інші); висвітлюють її роль як необхідного елемента у формуванні індивідуального письменницького стилю (Н.Арутюнова, В.Гак, Т.Космеда, Н.Сологуб); характеризують оцінку як засіб індивідуалізації та експресивізації мовної картини світу (Ю.Апресян, Г.Золотова, Л.Мацько). Окремих аспектів оцінки торкаються у своїх працях учені, що працюють у галузі функціонально-прагматичного та комунікативного синтаксису (І.Вихованець, Н.Гуйванюк, П.Дудик, Н.Іваницька, Л.Кадомцева). На сучасному етапі розвитку мовознавства
досліджуються прагмасемантичні особливості категорії оцінки у рекламних текстах, де вона є компонентом переконувально-спонукального впливу, засобом забезпечення комунікативно-змістової цілісності тексту” 75,1 (Л.Киричук);
маніфестується спрямованість оцінки у синонімії (В.Кирилова);
оцінка описується як один із лінгвостилістичних засобів передачі емоційного стану та формування емотивного значення номінацій (О.Островська, Н.Позднякова, А.Троцюк);
виокремлюються основні тенденції аксіологічних змін у семантичній структурі запозичень, зокрема американізмів (Т.Антонченко);
визначається співвідношення денотативної та конотативної (в тому числі й емоційно-оцінної) інформації в процесі перекладу (М.Дудник);
характеризується функціонування кваліфікативних номінацій у діалогічному мовленні (О.Яшенкова);
розглядається явище активізації аксіологічних сем у лексико-семантичних полях ад’єктивів, кольоративів зокрема (Г.Ковальова, І.Кононенко, В.Москович);
здійснюються дослідження словотвірних процесів у лексемах з аксіологічною семантикою (О.Ґрещук, Л.Шутак);
розкривається характер кваліфікативного потенціалу в непрямій, вторинній номінації (І.Нестеренко).
Проте питання функціонування аксіологічних номінацій як ключових елементів художнього тексту все ще залишається недостатньо висвітленим.
Актуальність теми. Необхідність саме такого аспекту дослідження пояснюється актуальністю проблеми Функціонально-комунікативна спрямованість оцінки і художній текст”. Питання оцінки як особливого виду модальності, як і питання співвідношення об'єктивного (деонтичного, дескриптивного, ознакового) та суб'єктивного (аксіологічного, власне оцінного) в номінації, надзвичайно важливе. Воно передбачає умови окреслення кола тих найменувань, які у відповідних контекстах можуть бути названі оцінно-образними, та розкриття їх функціонування в художньому тексті як смислопороджувальній величині. Врахування змістового навантаження номінацій з аксіологічним компонентом семантики є необхідним при інтерпретації будь-яких художніх текстів, оскільки вони формують авторський погляд на світ стосунків між об'єктами дійсності, відображуваний у тексті як множинності структур, а отже, є важливим засобом творення індивідуального стилю письменника. Особливо це стосується текстів малої прози”, в яких власне оцінний чинник виступає важливим засобом розкриття їх глибинного змісту, прочитання прихованих смислів.
Незважаючи на важливість й актуальність зазначеної проблеми, у сучасній лінгвістиці вона перебуває у стадії становлення. Сьогодні ще немає її комплексного монографічного опрацювання. В опублікованих дослідженнях, предметом аналізу яких є аксіологічні найменування, розглядаються особливості загально- та частковооцінних значень, деякі аспекти семантико-синтаксичного функціонування кваліфікативних найменувань у складі окремих комунікативних конструкцій (Г.Золотова, П.Іванова, Л.Олзоєва, Л.Павліна, Е.Френкель та інші), мовленнєвих актів оцінки (Н.Арутюнова, О.Вольф) або висвітлюється значущість вербалізованих емоцій та оцінок у створенні особливої емоційно-оцінної рамки висловлювання і тексту (В.Гак).
Вивчення ж номінацій з домінантним аксіологічним компонентом семантики як сутнісних елементів у процесі породження, функціонування та інтерпретації художніх текстів ще не отримало у мовознавчій науці належного опрацювання. Таким чином, актуальність дослідження взаємозв'язку художнього тексту та кваліфікативно маркованих найменувань зумовлена важливістю цієї проблеми для сучасної лінгвістики і недостатнім рівнем її висвітлення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана як із прикладною тематикою Інституту українознавства при Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника, так і з загальнотеоретичними дослідженнями проблем функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності".
Мета роботи полягає у виявленні функцій оцінно-образних номінацій у структурі художнього тексту, висвітленні їх прагматичної зумовленості, з’ясуванні ролі аксіологічних найменувань як текстоорганізуючих та образотвірних засобів у малій прозі” кінця XIX початку XX століття.
Відповідно до мети визначаються такі основні завдання:
1) розглянути особливості становлення, формування, розвитку та граматикалізації категорії оцінки;
2) охарактеризувати концептуальний, логіко-семантичний, психо-логічний та прагматичний підходи до класифікації типів абсолютної оцінки;
3) висвітлити функціональне навантаження суб'єкта як експліцитно-імпліцитного елемента кваліфікативної модальної рамки;
4) проаналізувати прагматичну зумовленість загальноаксіоло-гічних номінацій хороший (гарний) та поганий у художньому тексті;
5) з’ясувати співвідношення дескриптивного та аксіологічного компонентів значення номінативних одиниць у структурі мовленнєвого акту і тексту;
6) визначити аксіологічні можливості внутрішньої форми як первинної ознаки, закладеної в основу номінації;
7) розкрити ілокутивні функції оцінно-образних найменувань у художньому тексті як смислопороджувальній величині.
Об'єктом дисертаційного дослідження є тексти малої прози” кінця ХІХ початку ХХ століття з домінантними та смисловизначальними в їх структурі оцінно-образними найменуваннями.
Предметом аналізу стали оцінно-образні номінації у процесі породження та інтерпретації художнього тексту (картотека налічує близько 6000 найменувань з конотативною оцінною семою).
Матеріалом дисертаційного дослідження послужили тексти української малої прози” кінця XIX початку XX століття, для яких аксіологічні найменування як ключові елементи є особливо значущими, оскільки оповідання, новели, етюди, образки та інші види малої прози” мінімальним обсягом мовного матеріалу покликані створити відповідний психологічний фон розгортання подій, передати динамізм, незвичайність ситуації, високу концентрацію почуттів і дії.
Письменники представники малої прози” кінця XIX початку XX століття звертаються не стільки до типових, як до індивідуальних характеристик людини; на перший план частіше виходять не соціальні, а психологічні проблеми, виникає прагнення збагнути особливості людської психіки, діяльність таємничих підсвідомих структур. Інтерес авторів до психологічного” принципу зображення відкриває простір для вияву багатогранності характерів та факторів впливу на їх формування. Якщо ж говорити про кінець XIX початок XX століття, то специфіка малої прози” зазначеного періоду полягає в унікальності ситуації рубежу століть”, а отже, в утвердженні модерної течії як бунту проти народництва, у спробі художнього героя розірвати коло традиційних для реалістичної літератури ознак (див. про це у В.Агеєвої, Т.Гундорової, С.Павличко), що відбилося на манері письма, мовно-стилістичній системі виражальних засобів, зокрема тих, які формують аксіологічний вимір тексту і не є ще достатньо проаналізованими.
Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування відомих положень про зв’язок мови і мислення, взаємодію суб’єктивного та об’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту лінгвальних одиниць. Характер дослідження зумовив використання методу контекстного аналізу, що доповнюється описовим, компаративним, трансформаційним і порівняльним методами.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є першою спробою в українському мовознавстві розглянути тексти малої прози” кінця XIX початку XX століття крізь призму оцінно-образних номінацій як ключових елементів образо- та текстотвірного характеру, визначити їх роль у розкритті імпліцитних значень тексту, з'ясувати прагматичну зумовленість та охарактеризувати ілокутивні функції. У науковий обіг уведено великий фактичний матеріал, який засвідчує текстоорієнтовані й текстозумовлені функції оцінно-образних найменувань.
Теоретичне значення наукової роботи виявляється в поглибленні положень про лінгвальну природу категорії оцінки, у розкритті функціонального навантаження власне аксіологічних та контекстуально аксіологічних номінацій (дескриптивних найменувань з оцінними конотаціями, що виявляються тільки у відповідному контексті) у кваліфікативних мовленнєвих актах та в художньому тексті в цілому.
Результати дослідження матимуть застосування в подальших наукових розробках з проблем стилістики, семасіології, прагмалінгвістики, текстознавства, комунікативного синтаксису.
Практична цінність виконаного дисертаційного дослідження визначається безпосереднім зв’язком його результатів з практикою викладання української мови та літератури в школах і вищих навчальних закладах. Теоретичні узагальнення і сам фактичний матеріал можуть бути використані у процесі розробки лекційних та спеціальних курсів із проблем стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, лінгвістичної прагматики, комунікативного синтаксису, при написанні відповідних підручників та навчальних посібників, у процесі дослідження індивідуального стилю письменника, у науково-пошуковій роботі аспірантів та здобувачів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника в 1999-2002 рр. Основні теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях і теоретичних семінарах: Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку” (Львів, 1999), Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000), Українська мова в системі освіти” (Івано-Франківськ, 2000), Розвиток української філології на Буковині” (Чернівці, 2000), Міжнародна конференція на честь 80-річчя професора Йосипа Дзендзелівського (Ужгород, 2000); на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (1998-2002).
Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 8 публікаціях, з них 6 у наукових фахових виданнях (усі публікації одноосібні).

Список литературы

Висновки

У дисертації представлене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми Функціонально-комунікативна спрямованість оцінки і художній текст”, що виявляються у прагматичному аналізі власне аксіологічних та контекстуально аксіологічних номінацій як стрижневих, смисловизначальних, характеризуючих, образотвірних компонентів кваліфікативних мовленнєвих актів й аксіологічних текстів у цілому.
1. Оцінка як універсальна лінгвофілософська категорія пройшла тривалий шлях становлення, формування та розвитку. Починаючи з найзагальніших уявлень про добро і зло з часів античності та давніх слов’ян, наступного розширення аксіосемантики та вдосконалення мовленнєвих форм її вираження (піфагорійці, платоніки, Аристотель), розвитку негативного аспекту оцінки, аксіологізації поняття байдужий” (неоплатоніки, стоїки), розгляду оцінки у концептуальному аспекті (класичний період західноєвропейської філософії), формування кваліфікації завершилося виникненням функціонально-комунікативного, прагматичного підходів до аналізу аксіологічних понять (післямурівський період західноєвропейської філософії), запровадженням культурологічного, етнолінгвістичного, логіко-психологічного принципів розгляду кваліфікативних явищ (теперішній етап розвитку вітчизняного та зарубіжного мовознавства).
У сучасний період кваліфікація трактується як граматикалізована філософська категорія, що реалізується на різних рівнях системи мови (морфемному, словотвірному, лексичному, фразеологічному, морфологічному, синтаксичному), має універсальну структуру (аксіологічну модальну рамку), зумовлена властивостями об’єкта настільки, наскільки експлікується ними; явно чи приховано репрезентується окремими номінаціями, мовленнєвими актами та цілими текстами різноманітного стилістичного спрямування, є смисловизначальним, образотвірним та текстоструктурувальним засобом.
2. Оцінка, розглянута в такому аспекті, вже не може сприйматися лише на формально-семантичному рівні. Її розкриття вимагає інтегративного (інтерпарадигматичного) підходу, суть якого полягає у синтезуванні різних поглядів на лінгвістичний об’єкт з метою окреслення його концептуального, логіко-семантичного, психологічного і функціонального вимірів, що стосується і виділення окремих класифікацій оцінних значень.
Однак для всебічного висвітлення ролі і значення оцінно-образних номінацій у процесі породження, структурування та інтерпретації художнього тексту, як показали результати дослідження, найдоцільніше використовувати поділ кваліфікативних найменувань на власне оцінні та контекстуально оцінні, оскільки саме прагматичний принцип класифікування найчіткіше репрезентує текстові можливості оцінно-образних номінацій, їх високий значеннєвий потенціал та гнучкість аксіосемантики.
3. Функціонуючи у художньому тексті, будь-яка кваліфікативно маркована лексема відтворюється в аксіологічній структурі, що маніфестується оцінною модальною рамкою з явно вираженими та прихованими компонентами. Одним із найважливіших експліцитно-імпліцитних компонентів аксіологічної рамки є суб’єкт кваліфікації особа, частина соціуму чи соціум в цілому, з позиції якого здійснюється процес оцінювання. У дисертаційному дослідженні виявлено 13 форм реалізації аксіологічного суб’єкта в окремих комунікативних ситуаціях, що сприяє формуванню різних типів оцінки (емоційної, раціональної тощо), індивідуалізації та експресивізації мовленнєвих актів.
Тісна взаємодія суб’єкта оцінної модальної рамки з суб’єктом денотативної структури, суб’єктом мовлення та суб’єктом користі” виявляє у текстах малої прози” кінця XIX початку XX століття різні види семантичних трансформацій; процес неоднозначного оцінювання об’єкта з боку кількох суб’єктів, що є принциповою особливістю оцінки в цілому, дозволяє поєднувати характеристики з протилежними знаками, створюючи тим самим ефект аксіологічної суперечки (Малий Мирон” І.Франка; Грішниця”, Мужицька смерть”, Народна ноша”, Політика”, Пророцтво грішника” Л.Мартовича; Мати”, Сходка”, Товариш Гавриш” Г.Косинки; Радощі” А.Тесленка; Думи старика” О.Кобилянської тощо).
4. Загальнооцінні найменування хороший (гарний) і поганий та їх синоніми як полісемантичні різновиди оцінно-образних номінацій виражають аксіологічний підсумок або співвідносяться з окремою ознакою об’єкта, що оцінюється. Прагматично зумовлюючись окремими комунікативними ситуаціями, вони виконують в аналізованих текстах малої прози” кінця XIX початку XX століття такі функції: 1)характеризуючу; 2) заміщувальну (кореферентну); 3)конденсаційну.
Прагматична зумовленість аксіологічних найменувань холістичного виду виявляє різний ступінь градації позитивної чи негативної ознаки у відповідних контекстах, регулює частотність вживання та процес модифікації їх синонімічних варіантів. Згідно з результатами дослідження доведено, що частотність використання загальнооцінної номінації хороший (гарний) та її синонімів є значно вищою, ніж загальнооцінних найменувань негативного характеру (65 семантичних різновидів, або 63,1% позитивних оцінно-образних лексем і 18 семантичних варіантів, або 17,5% негативноаксіологічних найменувань; 390 вживань холістичних номінацій з позитивною оцінкою 77,5% від загальної кількості слововживань, 80 вживань лексем з негативною оцінкою 15,9% від загальної суми). Це пояснюється існуючою в суспільстві тенденцією до позитива, що активізує розвиток і використання відповідної лексики, яка реалізується в художньому текстовому просторі як певній моделі суспільних відносин, віддзеркаленні явних чи прихованих інтенцій їх учасників.
Найбільша кількість холістичних оцінно-образних номінацій з різним ступенем градації позитивної ознаки та їх різновидів наявна у текстах О.Кобилянської та А.Тесленка. Ідіостиль письменниці характеризується детальними експлікаціями аксіологічних найменувань, що використовуються для оцінки зовнішності індивіда крізь призму психологічних особливостей його внутрішнього світу (риса модерної течії в українській літературі, що маніфестує формування модерної української свідомості та розрив із романтичною народницькою культурософією).
Манера письма А.Тесленка вирізняється репрезентацією позитивних загальнооцінних найменувань, які характеризують суто зовнішність персонажів або виконують функцію заміщення частковоаксіологічних значень. Це зближує його стиль зі стилем письменників представників народницького” реалізму з виразними рисами етнографізму та ідилічного” сентименталізму (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, М.Костомаров, Ю.Федькович та інші), у творах яких оцінно-образні номінації холістичного типу часто не мали вагомого змістового навантаження, використовувалися як традиційні супроводжувачі” наскрізь позитивних характеристик персонажів з відповідним зниженням рівня їх аксіологічної значущості як засобів характеро- та образотворення.
5. Включення оцінно-образних номінацій у комунікативний акт передбачає актуалізацію двох чинників, які одночасно є і компонентами аксіологічної структури найменувань: об’єктивного (дескриптивного, деонтичного, ознакового) та суб’єктивного (власне оцінного, аксіологічного). У структурі художнього тексту (в аналізованих текстах зокрема) вони взаємодіють, є контекстуально зумовленими. Процеси взаємозаміщення кваліфікативної та денотативної номінативних структур, явища нейтралізації оцінних та деонтичних значень сприяють виявленню глибинних текстових смислів, визначають спрямування сюжетної лінії, активізують характеро- та образотворення, розкриття імпліцитних текстових потенцій та експлікацію прихованих сем лексико-семантичного поля ключових найменувань (Пістунка” В.Стефаника, твір без назви А.Крушельницького, Зоря благовіщення” М.Яцкова, Мати” Г.Косинки тощо).
6. Одним із вагомих імпліцитних виявів оцінності найменування є його внутрішня форма первинна ознака, закладена в основу найменування у процесі його творення. Активізуючись у відповідному контексті, внутрішня форма слова може викликати позитивні чи негативні за емоційним сприйняттям асоціативно-образні уявлення і бути основою конотації. На текстовому рівні внутрішня форма стрижневих найменувань часто є імпліцитним виявом кваліфікації. Аналіз текстів малої прози” кінця XIX початку XX століття засвідчив, що, активізуючись, вона сприяє модифікації своєрідних асоціативно-образних сценаріїв, текстів-вірогідностей” чи передтекстів”, виконуючи тим самим прогнозувальну функцію.
Внутрішньоформна концептуальна ознака ключових слів художнього тексту є точкою відштовхування у процесі розширення значеннєвого обсягу номінації; коливання аксіосемантики, що відбуваються в її межах, виявляють приховані смисли, які репрезентують взаємостосунки героїв, їх внутрішній світ, вони здатні передбачати” основні напрямки розгортання текстових тем, а також сприяти виявленню його естетичної вартісності (Дозрілий” О.Маковея; Домократи” А.Тесленка; Бувальщина”; В казармі” М.Яцкова; Уміркований” та щирий” В.Винниченка, Злодій”; В.Стефаника; Більмо” Марка Черемшини).
7. Максимально реалізуючись у кваліфікативних мовленнєвих актах текстів малої прози” кінця ХІХ початку ХХ століття, оцінка як частина прагматичного значення, виконує особливого виду ілокутивні функції, а також маніфестує сформовані ними види взаємодії: (конститутивну ілокутивну функцію та декларативно-експресивний вид взаємодії; репрезентативну ілокутивну функцію й контактно-регулятивний тип взаємодії; інтерактивну ілокутивну функцію та директивний вид взаємодії; когнітивну ілокутивну функцію й інформативно-дескриптивний тип взаємодії). Ілокутивність оцінного висловлювання визначається прагматичною ситуацією та передбачає модифікацію відповідної емоційної реакції адресата повідомлення, що полягає у зміні його психічного стану (перлокутивний ефект мовленнєвих актів з емоціональною оцінкою) та/або має за мету викликати згоду з думкою адресата (перлокутивний ефект мовленнєвих актів з раціональною оцінкою).
Крім перелічених типів ілокутивності, оцінно-образні номінації в аналізованих текстах виконують і такі функції, завдяки яким формується цілісність та зв’язність художнього тексту: 1) акумуляційну; 2) евфемізаційну; 3) дисфемізаційну; 4) експресивізаційну; 5) трансформаційну. Однак, згідно з результатами дослідження, аксіологічні найменування найчастіше репрезентують синтез зазначених функцій, комплексність дії яких передбачає глибше мотивування образів, повніше виявлення аксіосемантичного номінативного потенціалу тексту та гібридизацію” його змісту. Процес втрати мовленнєвими актами кваліфікативної інформативності зумовлює їх трансформацію і зміну виконуваних ними функцій на функції модальностей інших типів (схвалення, заохочення, комплімент, осуд, задоволення чи невдоволення тощо), передбачаючи тим самим відповідну позицію оцінно-образних номінацій у структурі висловлювання (Під мінаретами”, На камені” М.Коцюбинського; Грушка”, Писанка” Марка Черемшини; У панів” С.Васильченка; Природа”, Жебрачка” О.Кобилянської; Лесишина челядь” І.Франка; Момент” В.Винниченка; Дзвони” Б.Лепкого; У хвилини зневірря” А.Крушельницького тощо).
У художніх текстах малої прози” кінця ХІХ початку ХХ століття оцінно-образні номінації виступають репрезентаторами складних семантико-прагматичних процесів. Серед них 1) нейтралізація (актуалізація) аксіологічного значення, що породжує його нові типи, зокрема й перехідного характеру, а також мотивує зміну граматичної парадигми (Більмо” Марка Черемшини; Невідомий” М.Коцюбинського; Пістунка” В.Стефаника; твір без назви А.Крушельницького; Інвалід” О.Маковея; Мати” А.Тесленка; Бувальщина”, Зоря благовіщення” М.Яцкова тощо); 2) девальвація, що передбачає втрату кодифікованої оцінки внаслідок виникнення противаги появи додаткових даних, що знижують/підвищують цінність об’єкта (Гармонія” Г.Косинки; Зле діло” Л.Мартовича тощо); 3) компенсація явище збереження позитивного чи негативного значення попри можливе його руйнування якимись додатковими аргументами (Про жидка Марчика, бідного кравчика” С.Васильченка; Ой не ходи, Грицю...” М.Яцкова тощо); 4) конотативна трансформація, що сприяє реалізації імпліцитного семантичного простору і його видозміні у різні моменти декодування тексту. Названий процес виявляється при інтерпретації усіх аналізованих нами текстів.
8. У дисертаційному дослідженні оцінно-образні номінації визначаються як одиниці суб’єктивно-об’єктивного змісту, які характеризуються функціонально-комунікативною спрямованістю, що неоднаково виявляється у різних мовленнєвих ситуаціях. Крім традиційних для будь-якої аксіологічно маркованої лексеми функцій репрезентації й ідентифікації об’єкта, в аналізованих текстах малої прози” кінця ХІХ початку ХХ століття оцінно-образні найменування виконують роль конденсаторів змістової інформації, виступають образотвірним засобом, здатні окреслювати основну дотекстову ідею; вони сприяють тому, що невеликі за обсягом тексти передають високу концентрацію, динамізм почуттів та дії. Збільшення семантичного навантаження на аксіологічні номінації викликає згущення художнього простору, ущільнення сюжету, підсилення ваги індивідуального, суб’єктивного світосприймання героя. Оцінно-образні номінації не тільки конструюють єдність, внутрішню цілісність тексту, а й сприяють глибшій його інтерпретації, виявленню в ньому латентних значень, здатних залишатися інваріантними при будь-яких текстових трансформаціях.

Список використаних джерел
1. Васильченко С. Твори в трьох томах. Т.1. К.: Дніпро, 1974. 406 с.
2. Васильченко С. Твори в трьох томах. Т.2. К.: Дніпро, 1974. 415 с.
3. Винничеко В. Краса і сила. К.: Дніпро, 1989. 752с.
4. Збірка українських новел. Нью-Йорк: Наукове товариство імені Т.Шевченка в Америці. 1955. 352с.
5. Кобилянська О. Ю. В неділю рано зілля копала...: Повість; Оповідання. К.: Радянська школа, 1986. 462с.
6. Кобринська Н. І. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1998. 446 с.
7. Косинка Г. Новели. К.: Дніпро, 1967. 198 с.
8. Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. Т.2. К.: Дніпро, 1978. 288с.
9. Крушельницький А. Буденний хліб. Оповідання з життя. Київ-Відень-Львів: Наклад. Літерат. Інститута, 1920. 281с.
10. Маковей О. Вибрані твори. К.: Державне видавництво художньої літератури”, 1954. 471 с.
11. Мартович Л. С. Твори. К.: Державне видавництво художньої літератури”, 1963. 566 с.
12. Стефаник В. С. Твори. К.: Дніпро, 1971. 431с.
13. Тесленко А. Ю. Прозові твори; Драматичні твори; Вірші; Листи; К.: Наукова думка, 1988. 480 с.
14. Франко І. Я. Твори в двох томах. Т.2. К.: Дніпро, 1981. 495с.
15. Хоткевич Г. М. Авірон; Довбуш: Повісті. Оповідання. К.: Дніпро, 1990. 559 с.
16. Черемшина М. Твори в двох томах. Т.1. К.: Наукова думка, 1974. 335с.
17. Черемшина М. Твори в двох томах. Т.2. К.: Наукова думка, 1974. 303 с.
18. Яцків М. Муза на чорному коні: Оповідання і новели; Повісті; Спогади і статі. К.: Дніпро, 1989. 846 с.

Список використаної літератури

1. Агафонова А. М. Авторизовані конструкції в сучасній українській мові: Автореф. дис к. філол. н.: 10.02.01/Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. — Івано-Франківськ, 1999. — 19 с.
2. Арнольд И.В. Оценочность комментария в устной речи и тексте // Межуровневая организация текста в естественном языке. Челябинск: ЧГУ, 1987. С.3-11.
3. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1999. 444 с.
4. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Наука; Смысл, 1999. 350 с.
5. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1984. С.5-23.
6. Арутюнова Н.Д. Об объекте общей оценки // Вопросы языкознания. 1985. №3. С.13-24.
7. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1978. 383 с.
8. Арутюнова Н.Д. Сравнительная оценка ситуации // Изв. АН СССР. Сер. Лит.яз. 1983. №4. Т.24. С.330-341.
9. Арутюнова Н.Д.Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М: Наука, 1988-339с.
10. Арутюнова Н.Д. Оценка в механизмах жизни и языка // Язык и мир человека. М.: Наука, 1999. С. 130-247.
11. Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 356 с.
12. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпед., 1957. 294 с.
13. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Наука, 1966. 607 с.
14. Баган М. П. Семантико-синтаксична структура безособових ґенітивно-заперечних речень // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. ― Донецьк: Дон НУ, 2001. ― Випуск 7. ― С. 126-131.
15. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
16. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Издательство МГУ, 1988. 121 с.
17. Бібік С.П. та ін. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 4301 с.
18. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1968. 81 с.
19. Блинов А. Общение. Звуки. Смысл: об одной проблеме аналитической философии языка. М.: 1996. 276 с.
20. Блисковский З.Д. Муки заголовка. М.: Книга, 1981. 111 с.
21. Богуславский В.М. Словарь оценок внешности человека. М.: Космополис, 1994. 336 с.
22. Ващенко В.С. Слово та його значення. Посібник з лексикології. Дніпропетровськ: ДДУ, 1976. 39 с.
23. Вежбицкая А. Сематические универсалии и описание языков. М: Языки русской культуры”, 1999-I-XII. 780 с.
24. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
25. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови ― К.: Наукова думка, 1992. ― 208 с.
26. Виноградов В.В. Наука о языке художественной литературы и её задачи. М.: Издательство АН СССР, 1958.
27. Витгенштейн Л. Голубая книга. М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. 128 с.
28. Витгенштейн Л. Коричневая книга. М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. 160 с.
29. Витгейштейн Л. Лекции и беседы об эстетике, психологии и религии / Перев. с англ. Руднева В.П. М: Дом интеллектуальной книги, 199992с.
30. Вольф Е.М. Варьирование в оценочных структурах // Семантическое и формальное варьирование. М., 1979. С.21-36.
31. Вольф Е.М. Грамматика и семантика прилагательных. На материале иберо-романских языков. М.: Наука, 1978.
32. Вольф Е.М. Роль субъекта в оценочных структурах // Лимба ши литература молдовеняскэ. 1979. №1. С.18-29.
33. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М: Наука, 1985. 228с.
34. Гак В.Г. О соотношении языка и действительности // Языковые преобразования. М: Языки русской культуры”, 1999. С.210-223
35. Гак В.Г. Повторная номинация //Языковые преобразования. М: Языки русской культуры”, 1999. С. 524-553.
36. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
37. Гамзюк М.В. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць. К.: КДЛУ, 2000. 273 с.
38. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Освіта, 1985. 360 с.
39. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Коломия: Вік, 1997. 180с.
40. Горський В.С. Історія української філософії. К.: Наукова думка, 1997. 286 с.
41. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наукова думка, 1978. 207 с.
42. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. В.Хлебников. М.: Наука, 2000. 223 с.
43. Гуйванюк Н. В. Антифразисні висловлювання як засіб гумору та іронії в усній народній творчості // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Науковий щорічник. ― Тернопіль, 1999. ― С. 182-186.
44. Гулыга А.В. Эстетика в свете аксиологии. Пятдесят лет на Волхонке / Научное издание. Ответственный редактор-составитель, автор предисловия: И.С.Андреева. СПб.: Алетейя, 2000. 447с.
45. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. — К.: Критика, 2002. — 272 с.
46. Ґрещук О. Б. Словотвір у процесі породження тексту: Дис канд. філол. наук: 10.02.01. — Івано-Франківськ, 1996. — 150 с.
47. Демський М.Т. Краснова Л.В. Словник метамови інтерпретара художнього твору: Навчальний посібник. К.: ІСДО, 1994. 60 с.
48. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. М.: Политиздат, 1978. 272 с.
49. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имён прилагательных в тексте художественной прозы. Кишинёв: Штиинца, 1980. 160 с.
50. Друга книга Мойсеєва: Вихід // Біблія або Книга Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Об’єднання біблійних товариств, 1980. С. 56-103.
51. Еко У. Маятник Фуко. Львів: Літопис, 1998. 724 с.
52. Етимологічний словник української мови: В 7 Т. Т.1. К: Наукова думка, 1982. 631 с.
53. Етимологічний словник української мови: В 7 Т. Т.2. К: Наукова думка, 1985. 571 с.
54. Етимологічний словник української мови: В 7 Т. Т.3. К: Наукова думка, 1989. 550 с.
55. Євангеліє від Св. Матвія // Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Об’єднання біблійних товариств, 1980. С.3-44.
56. Єфремов С. Історія українського письменства. Т.1. Видання 4 з одмінами й додатками. Київ-Ляйпціґ, 1991. 236 с.
57. Жаркова Л.П. Емоційно-оцінна лексика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1969. 366 с.
58. Жоль К.К. Мысль. Слово. Метафора: Проблемы семантики в философском освещении. К.: Наукова думка, 1984. 303 с.
59. Жоль К.К. Язык как практическое сознание (философский анализ). К.: Высшая школа, 1990. 238 с.
60. Зарубежная лингвистика: Избранное. Выпуск 1.: Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1999. 308 с.
61. Зарубежная лингвистика: Избранное. Выпуск 2.: Новое в лингвистике. Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1999. 268 с.
62. Зарубежная лингвистика: Избранное. Выпуск 3.: Новое в лингвистике. Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1999. 352 с.
63. Звягинцев В.А. Семасиология. М.: Издательство Московского университета 1957. 322 с.
64. Зінченко І.В. Способи і засоби лексичної номінації. Чернівці: Рута, 1999. 60 с.
65. Значение и его варьирование в тексте. Волгоград: ВГПИ, 1987. 190 с.
66. Іваненко С.М. Поліфонія тексту. К.: КДЛУ, 1999. 318 с.
67. Іванова О.В. Індивідуально-психологічні особливості нечіткого лінгвістичного оцінювання в процесі прийняття рішення. К.: Знання, 1998. 20 с.
68. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: Издательство Московского университета, 1970. 230 с.
69. Испарова Ф.Х. Платоновская семантика сна-грёзы в стихотворении Брентано Wenn der Lahme weber traumt, еr webe” // Филологические науки. М., 1998. - №2. С.88-92.
70. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови: 15000 синонімічних рядів. К.: Кобза, 1995. 472 с.
71. Карасев Л.В. Пьесы Чехова // Вопросы философии. 1998. №9. С.79-92.
72. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 261 с.
73. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. М.-Л.: Наука (Ленинградское отделение), 1965. 110 с.
74. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. М.: Наука (Ленинградское отделение), 1972. 216 с.
75. Киричук Л.М. Прагмасемантичні особливості категорії оцінки в рекламному тексті (На матеріалі реклами журналу Time”). Автореф.на здоб.н.с. канд. філол.наук, КДЛУ. К., 1999. 19 с.
76. Кияк Т.Р. Мотивированность лексических единиц / количественные и качественные характеристики. Львов : Издательство при ЛГУ Выща школа, 1988. 164 с.
77. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 149 с.
78. Комлев М.Г. Компоненты содержательной структуры слова. М.: Издательство Московского университета. 1969. 192 с.
79. Кононенко В. І. Оцінка як етнолінгвістична категорія // Українознавчі студії. — Івано-Франківськ: Плай. —1999. — №1. ― С. 13-25.
80. Кононенко В. І., Кононенко І. В. Атрибут у семантичній структурі символу // Вісник Прикарпатського університету. ― Філологія. ― Випуск ІІ. ― Івано-Франківськ: Плай ― 1999. ― С. 3-13.
81. Контекстная семантика и стилистика. М.: Наука, 1985. 239 с.
82. Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: Формування і розвиток категорії оцінки. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 350с.
83. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи: Из наблюдений над речевой практикой масс-медия. С.Пб.: Златоуст, 1999. 320 с.
84. Кочерган М.П. Слово і контекст: Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: Вища школа, видавництво при ЛНУ, 1980. 183 с.
85. Кошевая И.Г. К проблеме знака и значения в языке. М.: МГПИ, 1976. 143 с.
86. Кротевич Е.В. Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: АН УРСР, 1957. 235 с.
87. Крутоус В.П. Категория прекрасного и эстетический идеал. М.: МГУ, 1985. 168 с.
88. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений: Семантика производного слова. М.: Наука, 1981. 200 с.
89. Кубрякова Е.С. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. М.: Наука, 1991. 238 с.
90. Культурология: ХХ век: Словарь. СПб.: Университетская книга, 1997. С.23-27.
91. Лексическая синонимия. Сборник статей. М.: Наука, 1967. 179 с.
92. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. М.: Просвещение, 1969. 214 с.
93. Лившиц Т.Н. Реклама в прагмалингвистическом аспекте. Таганрог, 1999. 212 с.
94. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М: Советская энциклопедия, 1990. 685с.
95. Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М. Кожевникова и П.А. Николаева. М: Советская энциклопедия, 1987. 752с.
96. Літературний словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К: ВЦ Академія”, 1997. 752с.
97. Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. М.: Наука, 1989. 286 с.
98.