Оказіоналізми у творчості Павла Загребельного: структурно-семантичний і стилістичний аспекти

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Юрченко Тетяна Григорівна
УДК: 808.3-316.1: 883.загр. 3.08.

Оказіоналізми у творчості Павла Загребельного: структурно-семантичний і стилістичний аспекти

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Єрмоленко С.Я.

Київ 2003

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень

Вступ..

4

Розділ І. Теоретичні засади дослідження оказіональної лексики в ідіостилі письменника
1.1. Суперечливість поглядів на проблему оказіонального словотворення
1.2. Проблема оказіоналізмів з погляду новизни сприйняття та індивідуально-авторського вживання

16

24

Розділ ІІ. Частиномовна співвіднесеність оказіоналізмів

2.1. Семантика та структура оказіональних дієслів..

33

2.1.1. Засоби актуалізації внутрішньої форми оказіональних дієслів.

33

2.1.2. Морфологічні способи словотворення оказіональних дієслів...

38

2.2. Семантика та структура оказіональних іменників ...

48

2.2.1. Словотворчі іменники-оказіоналізми..

48

2.2.2. Іменники-оказіоналізми, утворені на основі семантичної деривації

77

2.2.3. Іменники, утворені за допомогою оказіональних способів і прийомів

82

2.3. Прикметникове та дієприкметникове індивідуальне словотворення

89

2.4. Оказіональне прислівникове словотворення .

107

Розділ ІІІ. Експресивна своєрідність оказіоналізмів Павла Загребельного

3.1. Ономасіологічні та характеристичні функції оказіональних експресем..

114

3.2. Експресія «розмовності».

121

3.3. Експресивність оказіоналізмів, утворених редеривацією.

133

3.4. Експресивність оказіоналізмів відфраземного творення..

137

3.5. Оказіоналізми, мотивовані антропонімами

149

3.6. Ремінісцентне слововживання.

150

3.7. Актуалізація морфологічних засобів експресивності

155

Розділ ІV. Семантика і структура складних оказіоналізмів

4.1. Стилістична скерованість складних новотворів ...

166

4.2. Контаміновані оказіоналізми ..

176

4.2.1. Словотвірна контамінація.

176

4.2.2. Фразеологічна контамінація..

180

4.3. Складні слова-ремінісценції.

184

4.4. Складні новотвори, мотивовані числівниками...

187

4.5. Надскладні оказіоналізми.

190

Висновки..

194

Список використаних джерел.

199

Додаток А. Покажчик оказіоналізмів

215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БЛ Безслідний Лукас : Роман. - К.: Рад. письменник, 1989. 391 с.
ВЗР Вигнання з раю: Романи. К.: Рад. письменник, 1986. 456 с.
ГД Гола душа. К.: Преса України, 1992. 158 с.
Д Диво. Роман. К.: Дніпро, 1971. 672 с.
ДДП День для прийдешнього: Твори в 6 т. К.: Дніпро, 1980. Т. 4. 581 с.
Є Євпраксія. Роман. К.: Дніпро, 1987. 319 с.
Є-45 Європа - 45: Роман. К.: Дніпро, 1985. 543 с.
ЗПВ З погляду вічності: Романи. К.: Дніпро, 1976. 667 с.
Курс ІУЛМ Курс історії української літературної мови (радянський період): В 2-х т. / За ред. І.К.Білодіда. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т. 2. 416 с.
НО Неймовірні оповідання : Оповідання, повість. К.: Рад. письменник, 1987. 367 с.
НТ Намилена трава. К.: Рад. письменник, 1974. 275 с.
НУ Неложними устами: Статті, есе, нариси. К.: Рад. письменник, 1981. 479 с.
П Первоміст. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1974. Т. 2. 663 с.
ПДЛ Переходимо до любові: Романи. К.: Дніпро, 1976. 667 с.
ПЗТ Повне зібрання творів: В 6 т. К.: Дніпро, 1980. Т. 4. 581 с.
Р Розгін: Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1974. Т. 1. 548 с.
РО Роксолана: Роман. К.: Рад. письменник, 1980. 573 с.
СІС Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. К.: УРЕ, 1977. 775с.
СУК Смерть у Києві. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1984. Т. 2. 663 с.
ТМ Тисячолітній Миколай: Роман. К.: Довіра, 1994. 636 с.
Ю Юлія, або запрошення до самовбивства // Вітчизна, 1995. № 4-5.
ЯБ Я, Богдан: (Сповідь у славі). Роман. К.: Рад. письменник, 1983. 511 с.

ВСТУП

Висока неогенність” ХХ століття, неологічний бум” [Гак 1978: 37], притаманний поліфункціональним мовам світу, зумовили створення (або, за зауваженням В.Г.Гака , оживлення) окремої галузі лексикології неології науки про неологізми. Про це свідчать створені у США, Франції, Японії центри неології, які займаються науковим дослідженням новотворів, питаннями культури мови, стандартизації мови, організовують інформаційно-довідкову службу. Створюються словники неологізмів, здійснюється порівняння масивів неологізмів у різних мовах, встановлення тенденцій мовного розвитку, обговорення можливостей його планування тощо.
Інтенсивне вивчення індивідуального словотворення в останнє десятиліття послужило основою для вироблення самостійного спеціального погляду на розв’язання цієї проблеми лінгвостилістичного. Вивчення авторських неологізмів поставило перед вітчизняними і зарубіжними дослідниками-лінгвістами такі питання:
а) індивідуально-авторські утворення як стилетвірний засіб у системі поетичної мови (В.М.Русанівський 1988; С.Я.Єрмоленко 1977, 1978; А.П.Коваль 1978; В.А.Маслова 1999);
б) функції авторських неологізмів у художніх текстах різних жанрів і в поетичній системі окремих майстрів слова (В.С.Ващенко 1958; О.Г.Ликов 1976; Н.М.Сологуб 1991; Т.К.Черторизька 1981; Г.О.Винокур 1991; Г.М.Колесник1976);
в) місце авторських неологізмів серед інших типів нових слів національної мови (В.П.Ковальов 1991; В.А.Чабаненко 1993; А.В.Горєлкіна 1999; О.А.Стишов 2001; Д.В.Мазурик 2000);
г) вплив взаємовідношень між різними типами нових слів на розвиток лексичної та словотвірної системи мови і на мову в цілому (М.М.Пилинський 1976; В.М.Виноградова 1974; Л.П.Дідківська, Л.О.Родніна 1972; О.О.Земська 1992; І.С.Улуханов 1996; Л.О.Белей 1997; Н.В.Черникова 1997).
Для розв’язання цих завдань, безперечно, необхідне теоретичне узагальнення процесів індивідуального словотворення, яке стане можливим лише тоді, коли, по-перше, буде проведено аналіз словотворення сучасних письменників окремо, а також цілих груп авторів у синхронному зіставленні, по-друге, у зіставленні з подібними явищами в інших стилях, у тому числі й розмовному, де найбільше виявляється ця словотвірна тенденція. Увагу дослідників привертає індивідуальний стиль П.Загребельного; письменник увійшов в історію сучасної української літератури кінця ХХ початку ХХІ століття як експериментатор, чия художня творчість відзначається постійним прагненням до новацій у галузі художнього слова. Однак словотворення Загребельного на сьогодні взагалі не було предметом спеціального вивчення, хоч його оказіоналізми неодноразово служили багатим ілюстративним матеріалом у роботах В.А.Чабаненка, присвячених дослідженню стилістики експресивних засобів української мови; В.М.Білоноженко, І.С.Гнатюк присвячених вивченню українських фразеологізмів; Л.П.Дідківської, Л.О.Родніної при здійсненні порівняльного аналізу словотвору, синонімії і стилістики української та російської мов. Дослідники висвітлюють природу оказіоналізмів, виявляють специфіку нестандартних лексичних і фразеологічних утворень.
Актуальність нашого дослідження зумовлена якісними особливостями і кількісним складом індивідуально-авторських утворень у мовному стилі Павла Загребельного. Саме в останніх своїх творах (Вигнання з раю”, Левине серце”, Тисячолітній Миколай”) письменник виявляє безсумнівну тенденцію до оновлення семантики й стилістичного забарвлення сучасного літературного словника. Цій тенденції підпорядкована і вся система форм індивідуального словотворення письменника, яке, з одного боку, відображає об’єктивні загальномовні тенденції, а з іншого виявляє особливості індивідуально-авторської мовотворчості.
Павло Загребельний належить до тих письменників, які відчувають творчу потребу виходу за межі мовного стандарту. Його погляд на індивідуально-авторський експеримент у галузі мови втілюється в контексті роману Розгін: Що таке мова насправді? Чи вона вся в правильностях і нормативності синтаксичних побудов, а чи в суцільних порушеннях і відступах від норми? Людей об’єднує, робить людьми мова природна, пристрасна, сповнена уяви. Стандарт збіднює, роз’єднує, відштовхує .. Життя, як мова, привабливе саме своїми неправильностями, відхиленнями від норм” [Р:255]. Звичайно, використовуючи ненормативне як стилетвірний засіб, письменник повинен мати добрий естетичний смак, відчуття міри, відчуття харатерних рис національної мови в усіх її соціальних, територіальних і часових видозмінах. Творчу постать Павла Загребельного визначають, зокрема, його естетичні, моральні, інтелектуальні цінності, проектовані на все стильове й жанрове багатство літературної мови.
Письменник має свої погляди на збагачення сучасної літературної мови. Його обурює безвідповідальне ставлення до слова, стилістична убогість” тих, хто прекрасну українську мову так щедро збагачує, сміливо вводячи в неї слова, що не снилися й великому Шевченку: буя, мрево, рвійний, завше, покіль, відтак, котрий, сливе” [ВЗР:273]. Мовний смак письменника формувався на класичній літературі, на зразках культивованої літературної мови. Пор. таке висловлювання прозаїка: Вбивали людей, але вбивали й слова. Що ж нам лишилося? Якісь словесні протези, мумії, щось знікчемніле, завошивлене, як оте завше”, дерев’яне паліччя замість живої мови” [ТМ:486].
Індивідуальний словник П.Загребельного не завжди задовольняв і задовольняє вимоги суворих критиків, працівників видавництв. Як зазначає сам письменник, перед публікацією роману Диво” він одержав ряд зауважень щодо недоречності вживання таких слів, як розбігані очі, зрозпачений, накірчив, вудженина, по намислі, держално, окраєць, архетипи, сталий, поконані, обстав, нерушимий, неубутній, на роздертя, виокремив, некліпно, верзякання, на змаг, личчя, кулився, вартісність, даність, лежаї, руннули, мацагиря, розкричаний, повітання, втишилося. П.Загребельний, захищаючи” свої слова, називає їх звичайними, іноді трохи забутими, іноді менш уживаними, іноді не зовсім звичайної форми (розкричаний). Але що ж у них протизаконного?” [НУ: 337] запитує він.
Виняткового значення у письменницькій роботі Павло Загребельний надає пошукові виразного слова; він непримиренно ставиться до випадкового, несуттєвого, безвиразного в мові: У нас багато пишуть, як баби обвальковують хату : навкиддя. Шпурляють перші-ліпші слова, висипають їх гамузом читач розбереться”[НУ:157]. У розумінні Загребельного, справжній письменник ліпить свої твори, як ластівка, старанно відбудовуючи щонайменшу деталь. Як і Олесь Гончар, Загребельний переконаний у тому, що проза повинна бути поетична, що письменникові треба навчитись читати мову землі і мову неба. Розвиваючи думку Лютера про шляхи творчого пошуку, П.Загребельний цілковито погоджується з тим, що питати треба не в словників, не в літер книжкових, а у матері в домі, у дітей на вулиці, у простого чоловіка на площі і дивитися їм в уста, як мовлять, так і писати”: Ах, як би досягти того, щоб гостро сяяли слова, як нові, і водночас світилися тихо, мов старе, тьмаве золото”[НУ:167]. Ця позиція письменника є визначальною як у пошуках нових засобів сполучуваності узуальних лексем, так і у створенні нових слів, неологізмів.
Щодо трактування терміна неологізм” спостерігаємо певну неузгодженість: це, наприклад, стилістичні неологізми, індивідуально-авторські новоутворення, неологізми контексту, слова-експромти, ефемеричні інновації, художні оказіоналізми тощо). Більшість мовознавців надають перевагу термінові оказіоналізм”, але сам зміст поняття в лінгвістичній літературі не визначено з належною чіткістю. В.М.Русанівський кваліфікує їх як принагідно вжиті неологізми [Русанівський 1988: 30]. За А.П.Коваль, це неологізми розмовної мови, одномоментні” слова, які створюються для розв’язання разового стилістичного завдання [Коваль 1978: 74]. В.А.Чабаненко вживає терміни оказіоналізм-неологізм” та оказіоналізм” як тотожні, і вкладає у цей зміст індивідуально-авторську приналежність”, індивідуально-авторський експеримент і експромт” [Чабаненко 1993: 160].
В.П.Ковальов (1975), виділяючи у складі індивідуальних новотворів морфологічні новотвори та оказіоналізми, визначає останні як такі, що не вкладаються у рамки типових для мови способів словотворення і є більш або менш довільними” звуковими комбінаціями” [Ковальов 1975: 33]. При цьому поза межами оказіонального слововживання залишаються не тільки префіксально-суфіксальні, композитні та інші новотвори, а й семантичні переосмислення загальномовних слів або виразів, зумовлені ситуацією і контекстом. Але, як відомо, нові реалії і поняття нерідко позначаються вже наявними в мові словами. У пошуках нових засобів експресивності письменники також уміють видобувати із уже існуючих слів усе нові й нові відтінки. Це досягається шляхом пересування, здавалося б, побічного значення слова в центр уваги читача, що неминуче відсуває звичайне осмислення слова на задній план і створює своєрідний семантичний неологізм” [Будагов 1984: 150]. Інші дослідники також відносять до оказіоналізмів окремі слова та стійкі словосполучення, які зазнають семантичного переосмислення або підлягають різним видам трансформації (напр. фразеологізми) [Чабаненко 1993: 156; Білоноженко, Гнатюк 1989: 107].
Виділяючи відносну самостійність лексичного рівня мови, Л.М.Васильєв розглядає оказіональне слово- і формотворення як такі ситуації, при яких деякі означувані семеми” не відтворюються, а створюються нашою свідомістю в процесі мовно-мисленнєвої діяльності (так би мовити, ad hoc), і для їх вираження ми змушені створювати також нові означальні (оказіоналізми) або використовувати старі означальні в новій функції” [Васильев 1990: 58]. Саме тому і новотвори, які функціонують у художніх текстах, і загальновживані слова, які набувать нових мотивацій, виправданих і зрозумілих тільки в певній мовленнєвій ситуації спілкування, слід розглядати як оказіоналізми (від лат. oсcasionalis випадковий). Основною функцією таких утворень є номіналізація мотиваційних суджень” [Виноградова 1984: 157]. Іншими словами, у контекстному оточенні лексема збагачується додатковими відтінками, прирощеннями смислу, які містить у собі оказіональне мотиваційне судження”.
Нарешті, існує широке розуміння терміна оказіоналізм”, у якому об’єднуються поняття потенційне слово” та індивідуальне авторське вживання”: Оказіоналізми, тобто створені для певного контексту або ситуації нові слова, не потрапляють до словників. Їх іноді називають морфологічними, або потенційними словами” [Єрмоленко С.Я. 1990: 11].
Г.О.Винокур, досліджуючи природу потенційних слів, кваліфікує останні як такі, яких фактично немає, але які могли б бути, якби того захотіла історична випадковість”[Винокур 1991:327]. Наводячи приклад потенційного слова китиха (за аналогією до слониха), дослідник співвідносить його з природнім новаторством, тому що воно імітує реальну історію мови, створює факти мови хоч і небувалі, нові, але все ж можливі, а нерідко і реально відшукувані в яких-небудь особливих галузях мовного вживання: в давніх документах, в діалектах, в дитячому мовленні тощо”[Там само : 328]. Такий погляд заслуговує на увагу, оскільки відсутність деяких слів, (як наприклад, ліловіти у Загребельного), не закріплених словниковою традицією, може бути пов’язана також із закономірною неповнотою словників.
Оскільки статус потенційного слова ще не визначений остаточно, у своїх дослідженнях будемо використовувати терміни оказіоналізм” і потенційне слово” як тотожні, позначаючи цим умовно, з певними застереженнями, різну міру вияву експресивності (оказіоналізм сильний вияв експресивності, потенційне слово слабкий або помірний).
Дотримуючись поглядів В.В.Лопатіна (1973) та Н.М.Сологуб (1991), вважаємо доречною думку про те, що і потенційні слова” несуть у собі частину новизни, їх не завжди відрізняють від індивідуально-авторських, бо обидві групи утворюються оказіонально (в момент мовлення)” [Сологуб 1991: 78]. Потенційні слова відрізняються від звичайних узуальних і навіть від оказіональних прозорістю словотвірної структури та високим ступенем словотвірної подільності, тоді як звичайні та оказіональні слова можуть мати різний ступень словотвірного членування. Відповідно до сказаного, пропонуємо таке визначення: Оказіоналізм - це нове на певний час функціонування мови слово або стійке сполучення слів (нове за значенням і за формою, або тільки за значенням, або тільки за формою), створене за словотворчими законами цієї мови або з порушенням законів емпіричної продуктивності, яке відповідає потребам спілкування і ускладнене експресивно-оцінним значенням”.
Зауважимо, що наведене визначення оказіоналізмів не ідеальне, тим більше, що для цього існують не лише суб’єктивні, а й об’єктивні причини. У працях, присвячених опису оказіоналізмів, рідко наводиться їх визначення (крім словникових статей). У тих випадках, коли робиться спроба дати тлумачення поняття оказіоналізм”, спостерігаємо або неповноту визначення, або його не лаконічність. Очевидно, має рацію О.Г.Ликов, коли говорить, що оказіональність, або оказіональне значення, не підлягає власне логічним, поняттєвим формулюванням, воно безпосередньо виражене в самих формах мови: ми не можемо виразити мовою те, що саме виражається в мові” [Лыков 1976: 16].
У зв’язку з цим вважаємо недоцільним детальне, викінчене, нерідко однозначне тлумачення оказіоналізмів, виявлених як факт існування в художньому тексті. На наш погляд, будь-яка інтерпретація, скелетування” виражальних засобів, вилучення їх із контексту (особливо метафори і оказіоналізму), шкодить самій метафорі і оказіоналізму, нівелює їх експресивні властивості, тобто перекреслює” ті стилістичні настанови, якими керувався автор у пошуках додаткових засобів емоційно-експресивного впливу на читача (слухача). Загальновизнаною є думка про те, що функціонування оказіоналізмів у художніх текстах більшою мірою зумовлюється експресивними, а не номінативними настановами. Підтвердженням цього є новотвори П.Загребельного: трамтарарамність, сюдитудинство, інститут Проектокоровомолокофермодоїння, скрипченяточко тощо.
Отже, слід визначити терміни, які найповніше передають суть позначуваного поняття, а також мають достатньо тривалу традицію вживання. Поняття оказіоналізм” застосовуємо до новотворів, новизна звучання (значення) яких безсумнівна і відповідно супроводжується помірним або сильним виявом експресивності. Терміном потенційне слово” позначаємо в основному новотвори, побудовані за традиційними моделями, але не зафіксовані словниками, які мають слабкий вияв експресивності (поняття слабкий, помірний та сильний вияв експресивності ввів В.А.Чабаненко 1993).
На нашу думку, індивідуально-авторськими новотворами слід вважати також ремінісценції, тобто натяки на твори інших авторів, які у новому контексті набувають нових значень, ускладнюються метафоричною двоплановістю тощо.У зв’язку з тим, що ремінісцентні утворення містять у собі натяк на першоджерело, вони зберігають у собі і його семантику, але тільки певною мірою, частково. Оказіональні ремінісценції здебільшого зазнають розширення значення: Грицева шкільна наука. А баба-галамага. Скільки нас так і лишається галамагою на все життя, бо не всім же випадає щастя засвоювати уроки професора Черкаса (ТМ: 530).
Традиційно виділяються три основні способи утворення оказіоналізмів: 1) використання афіксальних засобів, притаманних певній мові; 2) семантичне переосмислення вже наявних у мові слів або морфем; 3) актуалізація іншомовних елементів, а також елементів нелітературного просторіччя, територіальних діалектів, професійних і соціальних жаргонів тощо. Слушним видається висновок О.Земської (1992) про те, що існують деякі специфічні способи і прийоми, які виявляють активність у мовотворчості багатьох письменників: контамінація, вивільнення афіксів або інших частин слова, побудова слів із вигаданими коренями, каламбурні ігри” зі словом, утворення оказіоналізмів за зразком одного із сегментів непохідного слова.
Для опису семантики та структурно-функціональних особливостей оказіоналізмів Павла Загребельного в роботі використовуються положення О.Кубрякової про два основні типи словотвірних процесів: аналогійний та кореляційний: У словотвірних процесах за аналогією механізмом процесу є копіювання готового зразка, причому зразком для наслідування стає знайома лексична одиниця з певною внутрішньою формою, яку і повторює мовець в акті номінації [Кубрякова 1981: 26]. О.Земська визначає аналогію як той двигун, який породжує всі види нових слів. Без аналогії не народжується жодне узуальне і жодне оказіональне слово” [Земская 1992: 182]. Завдяки аналогії здійснюється прочитання” будь-яких оказіоналізмів, у тому числі й у досліджуваних нами контекстах П.Загребельного (орайкомлення озеленення; обсоюзені обкантовані тощо). Зміст терміна кореляція” становить асоціативне пов’язування спільнокореневих утворень” [Кубрякова 1981: 31] (фіззаряджатися фіззарядка, пронеттили Нетте).
Своєрідність оказіоналізмів як мовленнєвих новотворів передбачає різні аспекти їх дослідження: естетико-художній, функціональний, семантичний, словотвірний, соціолінгвістичний тощо. Якщо в національній мові нове слово насамперед покликане виконувати номінативну функцію, то в художньому стилі воно вже само по собі експресема навмисно створений (оказіональний) виражальний засіб. Незважаючи на це загальне призначення, конкретні стилістичні функції оказіоналізмів відзначаються різноманітністю, ситуативною і психологічною вмотивованістю.
Актуальність теми дисертаційної роботи визначається сучасною тенденцією української літературної мови до її орозмовлювання”, потребою теоретичного осмислення явищ активізації розмовних та публіцистичних елементів у мові сучасної художньої прози. Дослідники мовотворчості П.Загребельного звертали увагу на якісну різноманітність численних новотворів письменника. У зв‘язку з цим актуальною є потреба введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу, виявлення взаємозв’язків між індивідуальним оказіональним словотворенням, жанровою специфікою художнього твору та стилістичними колоритами мови.
Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України вивченням мови ідіостилів письменників, які репрезентують художній стиль української літературної мови ХХст.
Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні тенденцій індивідуального словотворення Павла Загребельного, у здійсненні структурно-семантичного аналізу оказіоналізмів та обґрунтуванні їх стилістичних функцій у художньому тексті.
Для досягнення поставленої мети в роботі розв’язано такі завдання:
1) обґрунтовано теоретичні засади дослідження оказіональної лексики в ідіостилі письменника;
2) проаналізовано частиномовну співвіднесеність оказіоналізмів;
3) простежено механізми аналогії та кореляції в індивідуальному словотворенні письменника;
4) установлено ступені експресивності оказіональних новотворів;
5) простежено зв’язки актуалізованої внутрішньої форми оказіоналізмів із художнім текстом;
6) виявлено модифіковані фразеологізми літературного та фольклорного походження;
7) визначено стилістичні функції оказіоналізмів як елементів системи виражально-зображальних засобів мови в художній прозі Павла Загребельного;
8) укладено покажчик оказіоналізмів П.Загребельного.
Об’єкт дослідження семантика, структура і стилістичні функції індивідуально-авторських утворень.
Предмет аналізу оказіоналізми, вживані в художніх текстах Загребельного.
Методи дослідження. У роботі використано структурно-семантичний підхід до аналізу новотворів та метод виявлення внутрішньої форми слова. Встановлення співвідношення оказіоналізмів з іншими словами у структурі тексту, зіставлення та порівняння їх з узуальними лексемами здійснюється на основі лінгвостилістичного аналізу.
Оскільки індивідуальне словотворення письменника відбиває часовий зріз художньої мови, в роботі застосовуються елементи культурно-історичної інтерпретації.
Наукова новизна дослідження зумовлена застосуванням комплексного підходу до аналізу індивідуального словотворення П.Загребельного; визначенням структурно-семантичних типів та стилістичних функцій оказіоналізмів; запропоновано критерії визначення ступенів експресивності оказіональних новотворів.
Основними джерелами фактичного матеріалу стали тексти художніх творів П.Загребельного, написані протягом 60-х 90-х років ХХ ст. Усього використано 20 джерел: оповідань, автокоментарів, повістей, романів. Дослідження виконано на матеріалі зібраної картотеки, що налічує понад 1000 оказіоналізмів. Картотеку створено на основі суцільного розписування текстів.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в поглибленому вивченні індивідуально-авторських неологізмів, які ґрунтуються на активізації моделей загальнонародної мови; в розвитку теорії оказіонального словотворення, зокрема в обґрунтуванні понять потенційних слів, оказіоналізмів, оказіоналізмів-ремінісценцій, семантичних оказіоналізмів та складних слів-оказіоналізмів.
Практичне значення

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здiйснений у дослiдженнi структурно-семантичний і лінгвостилістичний аналiз iндивiдуально-авторських утворень дає пiдстави для формулювання загальних та iндивiдуальних тенденцiй утворення оказiоналiзмiв .
Загальнi тенденції:
1. Бiльша частина словотвiрних оказiоналiзмiв Павла Загребельного, хоч і відходять від системності словотворних законів i суперечать статичним кодифiкованим нормам, завжди мають аналогiйне пiдґрунтя, проекцiюються на словотвiрнi моделi, активно представленi у мовнiй свiдомостi носіїв української мови.
2. Найбiльш дериватогенною частиною мови в сферi оказiонального словотворення є iменник. Це передусім потенцiйні iменникові утворення, якi є результатом iндивiдуальних пошукiв експресивного, але, на вiдмiну вiд оказiоналiзмiв, часто мають, крiм художньо-естетично? вартiсностi, ще й комунiкативну доцiльнiсть.
3. В iндивiдуальному словотвореннi П.Загребельного виразно виявляють сво? стилiстичнi властивостi тi словотворчi засоби, в яких експресивнiть зумовлена включенням деяких розмовних елементiв, зокрема лексико-семантичних суфiксiв i префiксiв (формальних показникiв розмовностi), а також словотвiрних типiв як схем побудови слiв”, за якими утворюються словотвiрнi мовнi одиницi з вiдтiнком розмовностi (найхристияннiший, блокнотяра, медалька, препрославлений).
4. Створення оказiоналiзмiв базується на внутрiшнiй формi слова, неосемантичне забарвлення яко? конструюється образним уявленням тiє? реалi?, ознаки котро? включають нове значення: синонiмiчне (гопак гопакiзм переплигнигопченки); омонiмiчне (метафiзика Мета-Фiзика); паронiмiчне (вирiй ви-рай, без грошей i без грiхiв безгрiшний); метафоричне (iндус селянин-одноосiбник) тощо. Асоцiативно-образний потенцiал внутрiшньо? форми слова прогнозує” утворення унiкальних, експресивних, семантично нелiмiтованих, збагачених новим змiстом слiв.
5. Як по лiнi? лексично? семантики, так i по лiнi? бiльш узагальненого словотвiрного значення оказiоналiзми вступають у формально-змiстовi вiдношення з iншими словами контексту, внаслiдок чого з’являються додатковi конотацi? iнтенсифiкацi? позначуваного (препрославлений, найцентріший), активiзуються вiдношення аналогії (фітотерапія кущотерапія, озеленення орайкомлення) та кореляцi? мiж узуальним i оказiональним словом (апорiя апорiзуватися, фiззарядка фiззаряджатися), реалiзуються ритмомелодiйнi завдання, актуалiзу?ться внутрiшня форма слова, яка експлiку?ться власне контекстом.
6. Продовжучи традицi? Iвана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Павло Загребельний широко використову? оказiональнi iменники-демiнутиви з пейоративним оцiнним забарвленням, якi виступають у його творах як засiб iронi?, фамiльярностi (брачок, мерседесик, прокурорчик-нацмен).
Специфічні ознаки:
1. Оказiоналiзми Загребельного в семантичнiй структурi тексту нерiдко виконують особливу функцiю семантичного згущення, компресi?, що поляга? у здатностi оказiонального деривата виражати семантику, спiвмiрну зi значенням ряду лексем (...всi сановнi, надутi, всi пiд знаком трьох i”: iкра, iмпорт, iнтриги).
2. Книжнiсть мовомислення, аналiтичнiсть художнього бачення П.Загребельного виявля?ться в структурi оказiоналiзмiв-дi?прикметникiв (уконтектованi, розокремлений); iменникiв, утворених морфологiчним способом, у яких афiкси, як правило, книжного походження (смiшнiсть, ?рундистика, подонкiзм); в укра?нiзацi? слiв iншомовного походження (пiдбiзнесменити, прооке?ти, фiрчик, едукованiший, кшталтувати); у трансформацi? слiв i висловiв лiтературно? мови, в оказiональному переосмисленнi ремiнiсценцiй (пир во время чумы” ампир во время чумы).
3. Зафіксована у досліджуваних текстах значна кількість оказіональних відіменникових префіксально-суфіксальних дієслів пов’язана з тим, що для письменника не існує ніяких семантичних обмежень у доборі тих іменникових основ, від яких можуть утворюватися дієслівні форми. Для Павла Загребельного кожна річ, абстрактне поняття, назва особи, тварини може стати ознакою дії, активної чи пасивної: проочив (очі), зіпсів (пес), сцезарився (Цезар), розтурив (тур), відбоярити (бояри), обмаслюється (масло) ідея, заакадемітися, обінтелігентити тощо. У галузі дієслова актуалізуються оказіоналізми, утворені на основі звуконаслідувальних слів та дієслів звучання, які персоніфіковано передають різні види людської комунікації: відгахкувався, ніби з двостволки (різкеё мовлення); вибамкував (голосне мовлення); відмуркував (заспокійливе мовлення). Оказіональні прикметники також є результатом уособлення речей: диванячий голос, орденське сусідство, хрещатицька станція.
4. В iндивiдуальному словотвореннi письменника високою стилiстичною активнiстю позначенi такi суфiкси розмовно-стилiстичного потенцiалу, як -иськ- (обозовисько), -яр- (блокнотяра), -юр- (фашистюра); вiдприслiвниковi дi?слова з суфiксом -к- (тишкати, нишкати); прикметниковi утворення з лексико-семантичними суфiксами -уват-, -ист- (бандиткуватий, стовпуватий, блондинистий), якi виражають неповну мiру вияву ознаки.
5. Вибiр типiв i моделей, на основi яких утворюються оказiоналiзми, пов’язаний передусім з iдейно-художнiм задумом письменника i з жанровою специфiкою його прози. Так, у творах сатиричного спрямування продуктивним способом словотворення (на вiдмiну вiд загальнонародно? мови) є контамiнацiя, актуалiзуються також каламбурнi iгри” зi словом, що в цiлому склада? 8,6% вiд усi?? кiлькостi оказiоналiзмiв. Оказiоналiзми, утворенi редеривацi?ю (теж малопродуктивним способом словотворення в загальнонароднiй мовi), є невiд’?мною частиною iдiостилю письменника у творах на iсторичну тематику. Розглянутi у нашому дослiдженнi оказiоналiзми, утворенi редеривацi?ю, складають 10,3%.
6. Розвинена в художньому мовленнi Павла Загребельного система основоскладання та словоскладання спрямована на використання естетично мiстких, iнформацiйно-навантажених лексем i сприя? урiзноманiтненню форм, способiв осво?ння мовного матерiалу, особливо фольклорного та фразеологiчного. Сильним виявом експресивностi позначенi складнi так звані тропе?чнi оказiоналiзми”, оскiльки вони реалiзують поетичний задум, для вираження якого традицiйно використовуються тропи з узуальним лексичним наповненням. У творах письменника оказiональнi метафоричнi i не ускладненi метафоричною двоплановiстю значення порiвняння втiлюються в складних утвореннях, семантика основ яких сприя? уособленню предметiв (шорсткоприємні дощі), а iндивiдуально-авторськi епiтети пiдпорядковуються стилiстичним настановам гiперболiзацi?, а також реалiзацi? експресi? в рiзних видах метонiмiчних перенесень найменувань тощо. Отже, тропе?чнi оказiоналiзми Загребельного здебiльшого є полiфункцiональними. Так, наприклад, у семантицi композитного утворення гумовозахолола я?чня, крiм метафоричного порiвняння, реалiзову?ться компаративна конотацiя (пор. уз.: дуже твердий, нiби гумовий). Гiперболiчна конотацiя притаманна складним новотвором, мотивованим числівниками (мільйоннокусюча потвора, тисячогомінний степ) і деяким iменниковим юкстапозитам (чоловiк-бомба, чоловiк-барабан).
7. З особливостями функцiонування складних слiв у мовотворчостi Павла Загребельного пов’язанi процеси структурно-семантичних трансформацiй фразеологiзмiв. Звернення письменника до iндивiдуально-авторських перетворень фразеологiзмiв є поширеним стилiстичним прийомом, що зводиться до якiсних (лексично? замiни словами вiльного вживання) так кiлькiсних (розширення або звуження меж фразеологiзму, представленi поширенням, розгорнутою метафорою, фразеологiчним натяком та контамiнацi?ю) змiн ?х структури, що познача?ться i на семантицi фразеологiчних зворотiв. Так, трансформацiя фразеологiзму ловити рибу в каламутнiй водi пiдпорядкову?ться стилiстичним настановам iнтенсифiкацi? висловлювання: ловити в’юнiв в каламутнiй водi (в’юн вертлява, дуже рухлива риба). Подiбнi види трансформацi? притаманнi бiльшостi майстрiв художнього слова. Ідіостиль П.Загребельного тяжіє до унiверсальності й нетрадицiйності індивідуально-авторських трансформацiй. Про пошуки актуалiзацi? фразеологiчних значень свiдчать такi композитнi та юкстапозитнi утворення П.Загребельного, як журавлино-синична iнституцiя (загальномовний фразеологізм краще синиця в руках, нiж журавель в небi), криводушествувати (фразеол. кривити душею), зубоскреготати (фразеол. скреготати зубами), нiзчимна баланда (фразеол. нi з чим). Семантичнi вiдношення мiж складним словом i фразеологiзмом у Загребельного завжди прозорi i зрозумiлi. Внаслiдок структурно-семантично? переробки фразеологiзми по-новому вписуються в загальнонародний культурно-етичний i художньо-естетичний контекст, ?х слiд вважати певним внеском автора у загальнонародну мовну скарбницю. З одного боку, такi новотвори актуалiзують влучнiсть i дотепнiсть народного слова, а з iншого, деавтоматизують мовнi стереотипи i стимулюють спiвтворчiсть автора з читачем (слухачем).
8. Оказiоналiзмам Загребельного притаманне iнтегральне входження в текст, коли одна i та ж словотвiрна модель служить основою для побудови цiлого ряду оказiоналiзмiв, так що сама модель надiля?ться специфiчною семантикою, здебiльшого негативною (гопакiзм, подонкiзм, плювалiзм, клювалiзм; пiдскакувачi, вiдтакувачi; доброписець, глумотворець, смiхотворець; листоскладальник, шпаргалкоскладальник, проектоскладальник). Цi оказiоналiзми дуже рiдко спiввiдносяться з центральною темою твору, ?х функцiя iнша: створити емоцiйно-експресивне сатиричне тло, дати негативну оцiнку описуваних явищ, подiй, характерiв. Цим поясню?ться вiдсутнiсть у художнiй прозi Павла Загребельного оказiоналiзмiв-символiв, якi так часто зустрiчаються, наприклад, у творах Олеся Гончара.
Узагальнюючи сказане про семантичне й структурне розма?ття оказiоналiзмiв П.Загребельного, схиля?мося до думки дослiдникiв про те, що вражають i запам’ятовуються з книги, як свiжi, лише тi слова, що вимагають зусилля думки, як знак незнайомого” [Ларин 1974: 30]. Таке судження виправдову? доцiльнiсть новотворів, у тому числi й оказiоналiзмiв (звичайно, за умови, якщо вони є стилiстично i естетично вмотивованими). Це можуть бути не лише словотвiрнi, а й семантичнi та тропе?чнi оказiоналiзми, якi були лише частково розглянутi в нашому дослiдженнi, а тому можуть стати предметом подальших наукових пошукiв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Авксентьєв, Ужченко 1978: Авксентьєв Л.Г., Ужченко В.Д. Становлення фразеологічних одиниць (семантичний і структурний аспекти) / УМЛШ. 1978. № 12. С. 39-46.
Александрова 1972: Александрова О.И. Окказионализмы в эпистолярном жанре разговорной речи (опыт функционального анализа) // Вопр. стилистики. Саратов, 1972. Вып. 5. С. 17-32.
Арнольд 1972: Арнольд И.В. Стиль и контекст. Ленинград, 1972. 125 с.
Арнольд 1999: Арнольд И. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. СПб.: ИСПУ, 1999. 444с.
Арутюнова 1999: Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
Ахманова 1966: Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 608с.
Белей 1997: Белей Л.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVІІІ ХХ ст.: Автореф. дис д-ра філол. наук: 10.02.01. / Ужгородський держ. ун-т. Ужгород, 1997. 48 с.
Белова 1981: Белова Б.А. Об изучении окказионализмов в художественной речи (к вопросу о термине) // Семантика слова и его функционирование. Кемерово, 1981. С. 3-8.
Беспояско 1980: Беспояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интернационализацией его лексики. Дисканд. филол. наук: 10.02.02. К., 1980. 196 с.
Бибихин 1978: Бибихин В.В. Принцип внутренней формы и редукционизм в семантических исследованиях // Языковая практика и теория языка. М., 1978. С. 52-67.
Білодід 1955: Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду, 1945-1950 рр.). К.: Вид-во АН УРСР, 1955. 328 с.
Білоноженко, Гнатюк 1989: Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 154 с.
Блинова 1983: Блинова О.И. Языковое сознание и вопросы теории мотивации // Язык и личность / Отв. ред. Д.Н.Шмелев. М.: Наука, 1983. С.122-125.
Бойко 1984: Бойко Н.І. Народження нових фразеологізмів // УЛМШ. 1984. №1. С. 15-19.
Болтівець 1977: Болтівець С. Психологія творення мови // Дивослово. 1997. №4. С. 31-35.
Братусь 2002: Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т мовознавства ім. О. Потебні НАН України. К., 2002. 16 с.
Будагов 1984: Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984. 280с.
Булаховський 1955: Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
Васильев 1990: Васильев Л.М. Современная лигвистическая семантика. — М.:Высш. шк., 1990. 174 с.
Ващенко 1958: Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Харків: Вид-во Харківського ордена трудового червоного прапора держ. ун-ту ім.М.Горького, 1958. 228 с.
Ващенко 1978: Ващенко В.С. Збагачення й розвиток української мови в художніх творах Олеся Гончара // Мовознавство. 1978. №2. С.49 53.
Вежбицкая 1999: Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / Пер. с англ. А.Д.Шмелева. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
Виноградова 1984: Виноградова В.Н. Стилистический аспект русского словообразования. М.: Наука, 1984. 183 с.
Винокур 1991: Винокур Г.О. О языке художественной литературы: Учебн. пособие для филол. спец. вузов / Сост. Т.Г.Винокур; Предисл. В.Г.Григорьева. М.: Высш. шк., 1991. 448 с.
Вокальчук 1991: Вокальчук Г.М. Оказіональна номінація осіб в українській поезії 20 30 років ХХ століття. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Київ. держ. пед. ін-т ім. О.М.Горького. К., 1991. 23 с.
Воробьева 1986: Воробьева Т.Б. Тропеические окказионализмы В.Маяковского // Стилистика художественной литературы. М.: Наука, 1986. С. 199-217.
Гак 1971: Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 78-96.
Гак 1978: Гак В.Г. О современной французской неологии // Новые слова и словари новых слов / Отв. ред. Н.З.Котелова. Л.: Наука, 1978. С. 37-117.
Гак 1998: Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Языки русской культуры, 1998. 763 с.
Герман 1998: Герман В. Неологізми в поезії Івана Драча // Дивослово. 1998. №5. С.13-15.
Герман 1999: Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90-і роки). Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1999. 22 с.
Гетьман 1995: Гетьман З.О. Діалог як форма іспанського розмовно-літературного мовлення // Мови європейського культурного ареалу: розвиток і взаємодія. — К.: Довіра, 1995. 268 с.
Гнатюк 1982: Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1982. 248 с.
Гончар 1986: Гончар О.Т. Собор. Роман. К.: Дніпро, 1986 240 с.
Гончар 1978-1979: Гончар О.Т. Твори в 6-ти т. К.: Дніпро, 1978-1979.
Гончар 1982: Гончар О.Т. Твоя зоря. Роман. К.: Дніпро, 1982. 373 с.
Гончаренко 1987: Гончаренко Г.Е. Лексико-семантические особенности окказиональных слов (на материале произведений советской публицистики): Автореф. дис. канд. филол. наук. Ростов-н-Д, 1978. 24 с.
Горелкина 1999: Горелкина А.В. Словообразовательные окказионализмы в мемуарных прозаических произведениях М.Цветаевой и А.Белого: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1999. 18 с.
Городенська, Кравченко 1981: Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). - К.: Наукова думка, 1981 199 с.
Городенська 1988: Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988. № 3. С.27-34.
Григораш 1980: Григораш А.М. Письменник і фразеологізм // Культура слова. Вип. 18. К.: Наук. думка, 1980. С. 76-78.
Григорьев 1976: Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1976. 344с.
Григорьев 2000: Григорьев В.П. Будетлянин. М.: Языки русской культуры, 2000. 812 с.
Гриценко 1997: Гриценко Т. Ономастична периферія художнього прозового твору // Український діалектологічний збірник: Кн. 3. / Редкол.: П.Ю. Гриценко (відп. ред. та ін.). К.: Довіра, 1997. 471 с.
Грицютенко 1972: Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30-60-х років 19 ст. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1972. 180 с.
Грищенко 1978: Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 208с.
Ґрещук 1993: Ґрещук О. Словотвірні одиниці в семантичній структурі тексту // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присв. пам’яті проф. І.Ковалика. Тернопіль, 1993. С. 130-133.
Ґрещук 1995: Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту ім. В.Стефаника, 1995. 208 с.
Демський 1984: Демський М.Т. Граматичні особливості української дієслівної фразеології // Мовознавство. 1984. № 2. С. 24-32.
Дзендзелівський 1972: Дзендзелівський Й.О. Народне мовлення і деякі питання лексичної нормалізації сучасної української літературної мови // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів: Тези доповідей і повідомлень. К.: Наук. думка, 1972. С. 29-31.
Дідківська, Родніна 1982: Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 172 с.
Долинин 1978: Долинин К.А. Стилистика французского языка. Л.: Просвещение, 1978. 120 с.
Драч 2000: Драч Є. До проблеми мовної експресії // Збірник наук. праць. Вип.2. Вінниця: ВДПО, 2000. С.194-197.
Едличка 1967: Едличка А. О пражской теории литературного языка // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С. 544 556.
Ельмслев 1960: Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. Вып. 1. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. С. 264-389.
Ефимов 1953: Ефимов И.А. Язык сатиры Салтыкова-Щедрина. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1953. 485 с.
Єрмоленко 1990: Єрмоленко С.Я. Культура мови і час // Культура української мови / За ред. В.М.Русанівського. К.: Либідь, 1990. С. 8-17.
Єрмоленко 1998: Єрмоленко С.Я. Творчість Олеся Гончара і мовно-естетична культура сучасника // Дивослово. 1998. № 7. С. 11-13.
Єрмоленко 1999: Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 413 с.
Єрмоленко 2001: Єрмоленко С.Я. Літературна норма в часовому і просторовому вимірі // Культура слова. Вип. 57-58. К.: Наук. думка, 2001. С. 3-9.
Єрмоленко 2001: Єрмоленко С.Я. Сучасні проблеми дослідження літературної мови. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика // Зб. наук. праць. Вип.IV. К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2001. 161с.
Житиє и чудєса св. Николая Чудотворца, 1998: Житиє и чудєса св. Николая Чудотворца.- Великие Луки, Изд-во Правосл. Свято-Тихонов. богослов. ин-та, 1998. 709 с.
Загнітко, 2001: Загнітко А. Естетичне навантаження оказіоналізмів у поезії В.Стуса // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 8. Донецьк: ДонНУ, 2001. С. 208-216.
Загребельний 1971: Загребельний П. Диво. Роман. К.: Дніпро, 1971. 672 с.
Загребельний 1972: Загребельний П. Гола душа. К.: Преса України, 1992 - 158 с.
Загребельний 1974: Загребельний П. Розгін: Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1974. Т. 1. 548 с.
Загребельний 1974: Загребельний П. Намилена трава. - К.: Рад. письменник, 1974. 275 с.
Загребельний 1974: Загребельний П. Первоміст. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1974. Т. 2. 663 с.
Загребельний 1976: Загребельний П. З погляду вічності: Романи. - К.: Дніпро, 1976. - 667 с.
Загребельний 1976: Загребельний П. Переходимо до любові: Романи. - К.: Дніпро, 1976. 667 с.
Загребельний 1980: Загребельний П. Повне зібрання творів. К.: Дніпро, 1980. Т. 4. 581 с.
Загребельний 1980: Загребельний П. День для прийдешнього. Твори: В 6-и т. К.: Дніпро, 1980. Т. 4. 581 с.
Загребельний 1980: Загребельний П. Роксолана: Роман. К.: Рад. письменник, 1980. 573 с.
Загребельний 1981: Загребельний П. Неложними устами: Статті, есе, нариси. К.: Рад. письменник, 1981. 479 с.
Загребельний 1983: Загребельний П. Я, Богдан: (Сповідь у слові). Роман. - К.: Рад. письменник, 1983. 511 с.
Загребельний 1984: Загребельний П. Смерть у Києві. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1984. Т. 2. 663 с.
Загребельний 1985: Загребельний П. Євпраксія. Роман. К: Дніпро, 1987. 319 с.
Загребельний 1985: Загребельний П. Європа-45: Роман. К.: Дніпро, 1985. 543 с.
Загребельний 1986: Загребельний П. Вигнання з раю: Романи. К.: Рад. письменник, 1986 456 с.
Загребельний 1987: Загребельний П. Неймовірні оповідання: Оповідання, повість. К.: Рад. письменник. 1987. 367 с.
Загребельний 1989: Загребельний П. Безслідний Лукас: Роман. К.: Рад. письменник, 1989. 391 с.
Загребельний 1994: Загребельний П. Тисячолітній Миколай: Роман. К.: Довіра, 1994. 636 с.
Загребельний 1995: Загребельний П. Юлія, або запрошення до самовбивства // Вітчизна. 1995. № 4-5.
Занько 1972: Занько С.Ф. Основные предпосылки разработки теории разговорной речи// Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи. Вып. 49. Горький, 1972. 197 с.
Земская 1992: Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 209 с.
Івченко 1996: Івченко А.О. Українська народна фразеологія: ареали, етимологія. Харків: ОКО”, 1996. 158 с.
Кардащук, Кульбабська 1997: Кардащук О.В., Кульбабська О.В. Лексичні та синтаксичні засоби вираження інтенсивності ознаки в українській та російській мовах // Проблеми зіставної семантики. К., 1997. С. 92-94.
Кейда 2000: Кейда Л. Композиционный анализ художественного текста. Теория. Методология. Алгоритмы обратной связи. М.: Флинта, 2000. 152 с.
Клименко 1984: Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 252 с.
Ковалев 1985: Ковалев В.П. Выразительные средства художественной речи. К.: Рад. школа, 1985. 136 с.
Ковалев 1975: Ковалев В.П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы. Автореф. дис. д-ра. филол. наук.: 10.02.01 / Киевский гос. ун-т им.Т.Г.Шевченко. К., 1975. 56 с.
Ковалик 1979: Ковалик І.І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце у системі наук про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. К., 1979.
Ковалик 1975: Ковалик І.І. Семантична будова слова в сфері мови та мовлення // Студії з мовознавства. К.: Наук. думка, 1975. С. 20.
Ковалик 1962: Ковалик І.І. Питання словотворчої омонімії і синонімії в сфері іменників слов¢янських мов // Питання слов¢янознавства / Матеріали І і ІІ республіканських славістичних конференцій. Львів, 1962. С. 24.
Коваль 1978: Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища шк., 1978. 376 с.
Ковальов 1974: Ковальов В.П. Словотвір художніх оказіоналізмів: на матеріалі російської літератури // Мовознавство. 1974. №5. С. 75-83.
Ковальов 1988: Ковальов В.П. Словотвір художніх неологізмів // УМЛШ. 1988. № 6. С. 25-28.
Ковальов 1992: Ковальов В.П. Виражальні засоби українського художнього мовлення. Херсон, 1992. 216 с.
Колесник 1977: Колесник Г.М. У творчій майстерні О.Гончара // Культура слова. 1977. Вип. 12. С. 20-29.
Колесник 1978: Колесник Г.М. Мова газети в епоху НТР // Науково-технічний прогрес і мова. К.: Наук. думка, 1978. С. 91-109.
Коломиец 1986: Коломиец В.Т. Словообразование. Имя существительное // Историческая типология славянских языков. Фонетика, словобразование, лексика и фразеология / В.Т. Коломиец, Т.Г.Линник, Т.Б.Лукинова и др. / Под. ред. А.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 1986. С. 46-76.
Коломієць 1984: Коломієць М.П. Перифрази в сучасній українській літературній мові // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1984. С. 72-78.
Колшанский 1984: Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
Копусь 2002: Копусь О.А. Перифрастичні оказіоналізми у творах О.Гончара: дериваційний аспект // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. 14. Херсон: Айлант, 2002. С. 211-214.
Костомаров 1971: Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. Некоторые особенности языка современной газетной публицистики. М.: Изд. Моск. ун-та, 1971. 267 с.
Кохан 2000: Кохан Ю. Структурно-семантичні зміни фразеологізмів як вияв творчої індивідуальності письменника // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. / За заг. ред. проф. Л.А.Лисиченко. Харків: ХДПУ, 2000. Вип. 3. 204 с.
Коць 1997: Коць Т.А. Функціонування лексичних варіантів у засобах масової інформації // Мовознавство. 1997. № 6. С. 55-59.
Коць 1998: Коць Т.А. Мовні смаки і сучасні тенденції у загальнолітературній нормі (на матеріалі газет 90-х років) // Культура слова. К., 1998. Вип. 51. С. 44-52.
Кочерган 1980: Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і лексико-семантичне поле (на матеріалі темпоральних іменників східнослов¢янських мов) // Мовознавство. 1980. №6. С.26-34.
Кубрякова 1981: Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. — М.: Наука, 1981. 199 с.
Курс історії української літературної мови, 1961: Курс історії української літературної мови (радянський період) / За ред. І.К.Білодіда. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т. 2. 416 с.
Ларин 1974: Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Ленинград: Худ. литер., 1974. 284 с.
Левицкий 1999: Левицкий А.Э. Явление функциональной переориентации языковых единиц // Вісник Київського лінгвістичного університету, 1999. Т. 2. №1. С. 48-53.
Ленець 1979: Ленець К.В. Слово точне і гарне // Культура слова. Вип. 17. К.: Наук. думка, 1979. С. 26-31.
Лопатин 1973: Лопатин В.В. Рождение слова. М.: Наука, 1973. 151с.
Лыков 1976: Лыков А.Г. Современная русская лексикология (русское окказиональное слово). М.: Высш. шк., 1976. 120 с.
Мазурик 2000: Мазурик Д. Поетичні оказіоналізми: традиція і сучасність. Вип.55-56. К., 2000. С.45-51.
Мазурик 2002: Мазурик Д.В. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук.: 10.02.01 / Лівів. держ. ун-т. Львів, 2002. 20 с.
Маслова 1999: Маслова В.А. Филологический анализ поэтического текста. Минск, 1999. 207 с.
Матезиус 1967: Матезиус В. Язык и стиль // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С.444-523.
Мацько 2000: Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст. (Зміни в лексиці) // Дивослово. 2000. № 4. С. 15-20.
Мацько 2001: Мацько О.М. Стиль як основна категорія лінгвостилістики // Система і структура східнослов¢янських мов: До 200-річчя з дня народження В.І.Даля: Зб. нук. праць. К.: Т-во Знання” України, 2001. С. 262-269.
Мельничайко 1999: Мельничайко В. Аспекти лінгвістичного аналізу художнього тексту // Дивослово. 1999. № 9. С. 11 16.
Михайлов 1968: Михайлов М.М. Стилистика русской речи. Чебоксары: Чувашкнигоиздат, 1968. 370 с.
Мова 1977. Мова. Людина. Суспільство. К.: Наук. думка, 1977. 268с.
Мойсієнко 1985: Мойсієнко А.К. Експресивні відприкметникові назви // УМЛШ. 1985. № 1. С. 34-37.
Мукаржовский 1967: Мукаржовский Я. Литературный язык и поэтический язык // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С. 406 431.
Наер 1988: Наер В.Р. Единицы языковой коммуникации и коммуникативные потенции языковых единиц // Сб. науч. тр. МГПИИЯ. М., 1988. Вып.312. С.6-24.
Намитокова 1986: Намитокова Р.Ю. Авторские неологизмы: словообразовательный аспект. Ростов-н/Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1986. 145 с.
Нікітіна 1981: Нікітіна Ф.О. Виділення і визначення лексико-семантичних полів // Мовознавство. 1981. №1. С.11-15.
Новое в русской лексике 1987: Новое в русской лексике. Словарные материалы-83 / Под ред. Н.З.Котеловой. М.: Русский язык, 1987. 157 с.
Павленко 1983: Павленко Л.П. Складні іменники-оказіоналізми у поетичному тексті // УМЛШ. 1983. № 8. С. 33-34.
Пилинський 1976: Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. К.: Наук. думка, 1976. 288 с.
Плотников 1988: Плотников Б.О. Внутрішня форма мовних одиниць і їх зміст // Мовознавство. 1988. №5. С.8-16.
Плющ, Грипас 1990: Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Українська мова. Довідник. К.: Рад. школа, 1990. 225с.
Потебня 1976: Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М.: Искусство, 1976. 616 с.
Потебня 1999: Потебня А.А. Полное собрание трудов: Мысль и язык. М.: Лабиринт, 1999. 300 с.
Поэтика публицистики 1999: Поэтика публицистики / Под. ред. Г.Л.Солганика. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1999. 160 с.
Раевская 1973: Раевская Н.Н. Очерки по стилистической грамматике современного английского языка. К.: Изд-во Киевск. ун-та, 1973. 143с.
Ревзина 1996: Ревзина О.Г. Поэтика окказионального слова // Язык как творчество: Сборник научных трудов. М.: ИРЯ им. В.В.Виноградова, 1996. С.303-318.
Регушевський 1984: Регушевський Є.С. Перифрази в українській мові // УМЛШ. 1984. № 4. С. 41-42.
Реформатский 1998: Реформатский А.А. Введение в языковедение / Под ред. В.А.Виноградова. М.: Аспект Пресс, 1998. 536 с.
Рильський 1979: Рильський М.Т. Мистецтво творча праця зрима. К.: Мистецтво, 1979. 312 с.
Риффатер 1980: Риффатер М. Критерии стилистического анализа // НЗЛ. М., 1980. Вып.9. С.69-97.
Рудь 1998: Рудь О.М. Художньо-виражальні функції складних слів в українській поетичній мові ХХ століття. Дис... канд. філ. наук: 10.02.01. К., 1998. 210 с.
Русанівський 1971: Русанівський В.М. Структура українського дієслова. К.: Наук. думка, 1971. 315 с.
Русанівський 1977: Русанівський В.М. Дієслово рух, дія, образ. К.: Рад. школа, 1977. 111 с.
Русанівський 1988: Русанівський В.М. Мова в нашому житті. — К.: Наук. думка, 1988. 240с.
Русанівський 1988: Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. К.: Наук. думка, 1988. 236 с.
Русанівський, Єрмоленко, 1978: Русанівський В.М., Єрмоленко С.Я. Життя слова. К.: Вища шк., 1978. 191 с.
Санников 1999: Санников В.З. Русский язык в зеркале языковой игры. М.: Языки русской культуры, 1999. 544 с.
Святчик 2000: Святчик Е.В. Функционирование экспрессивных высказыван