Олексюк Віталій Олександрович. Формування раціональної структури землекористування в аграрних підприємствах

Краткое описание

Олексюк Віталій Олександрович. Формування раціональної структури землекористування в аграрних підприємствах : Дис... канд. наук: 08.00.04 2009

Олексюк В.О. Формування раціональної структури землекористування в аграрних підприємствах. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 економіка і управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК). Дніпропетровський державний аграрний університет. Дніпропетровськ, 2009.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню науково-методичних засад землекористування, обґрунтуванню напрямів та організаційно-економічних заходів щодо становлення раціональної структури використання сільськогосподарських угідь у контексті форм землеволодіння і землекористування.
Розглянуто різні підходи науковців до визначення економіко-правової сутності понять землеволодіння і землекористування та дано авторське визначення форм останнього, тенденції та сучасне співвідношення в економічно високорозвинених країнах. Досліджено соціально-економічний потенціал форм землекористування, зокрема на засадах власної та орендованої землі. Опрацьовані методичні підходи щодо змісту понять «ефективне» і «раціональне» землекористування.
Здійснено оцінку становлення і сучасний стан ринкових форм землекористування в Україні щодо секторів «господарства населення» і «сільськогосподарські підприємства». Розглянуто можливі варіанти здійснення земельної реформи. Визначені напрями, закономірності і важелі досягнення раціональної структури форм землекористування товарних сільськогосподарських підприємств і удосконалення орендних відносин. Розроблена модель оптимізації площ землекористування для сільськогосподарських підприємств.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення проблем формування раціональної структури форм землекористування в сільськогосподарських підприємствах. Виконане наукове дослідження дозволяє сформулювати такі висновки.
1. Об’єктом земельних відносин є земля провідне джерело існування людства. В аспекті відновлення родючості ґрунту це відновний ресурс. Землеволодіння це привласнення і належність земельної ділянки конкретному суб’єкту. Землекористування є господарською діяльністю на земельній ділянці. Її може здійснювати власник землі або суб’єкт, якому вона не належить. Відповідно мають місце два типи землекористування землеробство на власній і «чужій» землі і відповідні їм форми: а) землекористування, яке в одній особі здійснює власник-господар (менеджер) і працівник, або їх певне об’єднання; б) землевласник виконує щодо своєї землі тільки функції власника-господаря, а працівника найманці; в) землевласник передає землю в оренду; г) орендар сам обробляє землю; д) наймає для цього працівників; ж) форма землекористування на засадах трудового права (безоплатна передача державою земельних ділянок тим землекористувачам, хто бажає й уміє на ній господарювати, і на термін доки він буде це здійснювати).
2. Економічний потенціал форм землекористування визначається їх впливом на ефективне й раціональне використання землі як виробничого ресурсу. Перше це отриманий продукт від використання землі і його відношення до відповідних витрат. Друге відновлення й підвищення родючості ґрунту. Ринково-підприємницькі закони і принципи (максимізація прибутку, конкуренція) змушують усіх землекористувачів ефективно використовувати землю, незалежно від форми землекористування. Водночас використання власної землі або довічне користування нею на засадах трудового права забезпечує відносно більшу гарантію щодо перспектив економічної стійкості і стабільності розвитку господарства, бізнес-планування і менеджменту. Власна земля також може слугувати як застава для одержання довгострокового кредиту та його використання для відтворення на інтенсивно-інноваційній основі. Незаперечні переваги у використанні власної землі щодо збереження, відновлення й підвищення родючості ґрунту.
3. Землекористування на орендних засадах нерідко визначається як «ринок оренди сільськогосподарських угідь». Таке словопоєднання суперечить економічній теорії. Результатом будь-яких ринкових угод, зокрема щодо земельних ділянок є зміна власника. Оренда це передача землі її власником у тимчасове і платне користування іншому суб’єкту, без права розпорядження нею. Економічний потенціал землі не можна оцінити однозначно. В аспекті ефективного господарювання вона не тільки не поступається іншим формам, а має навіть певні переваги, оскільки орендар частку доходу виплачує орендодавцю, що (за незмінності інших умов) знижує його конкурентоспроможність.
В контексті збереження, відновлення й підвищення родючості ґрунту, орендне землекористування поступається усім іншим. Зменшити негативний вплив оренди на цей процес можна шляхом збільшення термінів дії орендних договорів з врахуванням повного циклу сівозмін і середнього терміну окупності інвестованих витрат. У цілому оренда землі це одна із форм тимчасового і платного використання «чужих» виробничих ресурсів. Вона дає можливість відкрити власну справу в землеробстві або розширити її з метою досягти оптимальних розмірів землекористування. У цілому використання власної землі має переваги, а тому оренду слід розглядати як додатковий ресурс в землеробстві, який не має перевищувати власний з огляду на можливе дострокове припинення орендного договору з боку орендодавця. В соціально-економічному контексті орендна плата є «довічним» нетрудовим доходом для землевласника-рантьє.
4. Ретроспективний погляд на земельну реформу дає підстави стверджувати про нереальність проголошеного напряму земельної реформи «землю тим, хто її обробляє». Адже земельні паї отримали не тільки ті, хто бажав і міг їх обробляти, мав для цього певні технічні засоби, професіоналізм, а й ті, хто був явно неспроможний до цього. Немає підстав стверджувати, що відбулися помітні зрушення в добробуті селян, оскільки орендна плата за землю знаходиться на низькому рівні і далеко не всі орендодавці її отримують. Держава не використала інші варіанти земельної реформи, зокрема передачу в довгострокову оренду землі тим, хто бажав і мав можливість її обробляти. Раціональним могла бути комбінація різних варіантів земельної реформи.
5. На сьогодні головними землекористувачами при узагальненому підході є два сектори: господарства населення і сільськогосподарські підприємства. У 2007 р. їх питома вага у загальній площі сільгоспугідь становила в Україні 47,4% і 52,6% (в Дніпропетровській області відповідно: 31,3% і 68,7%). В секторі господарств населення практично повністю здійснюється «трудове» землекористування. За рахунок інтенсивних культур і тваринництва їх землі використовуються більш продуктивно, оскільки на менших земельних площах, вони виробляють більше валової продукції сільського господарства. Але зростання площ землекористування в сільських домогосподарствах при низькій їх технічній оснащеності призвело до «затухання» продуктивного використання в них земель. У цілому невеликі розміри (1-2 га) сільських домогосподарств не дають їм можливості використовувати переваги великих господарств.
6. Відносно розмірів сільськогосподарських угідь, то в розрахунку на одне сільськогосподарське підприємство у 2007 р. по Україні вони становили 360 га, що не відповідає показнику оптимальності. Він визначається багатьма чинниками (рівень спеціалізації, кооперування, інтеграції, виду виробництва тощо) і має тенденцію до зростання. Водночас є підстави стверджувати, що в Україні найбільш ефективне й раціональне використання земель потребує земельної площі 3000-5000 га. В Дніпропетровській області сформувався і ефективно функціонує такий сектор великотоварних підприємств. Вітчизняний досвід ФГ підтверджує світовий щодо зростання урожайності основних культур в міру збільшення зібраної їх площі. Подальший розвиток ринково-підприємницького середовища, покращення ринкової ситуації, менеджменту підприємств підвищать рівень концентрації земель у межах окремих господарських одиниць. Цьому будуть сприяти такі чинники: 1) введення повноцінного ринку сільськогосподарських угідь; 2) розвиток конкуренції, який відсіє неефективних агровиробників, особливо зі вступом України до СОТ.
7. В економічно високорозвинених країнах оренду використовують передусім великотоварні агроструктури. Співвідношення орендованих і власних земель у цілому становить близько 40:60. В Україні в сільськогосподарських підприємствах використовують переважно оренду землі. Головною проблемою для таких агроструктур є «національні» особливості оренди земельних паїв: абсолютне переважання коротких термінів оренди; невеликі розміри орендованих земельних паїв, що зумовлює укладення договорів з багатьма їх власниками; низький розмір орендної плати. Короткі терміни оренди землі призводять до того, що орендатор не зацікавлений у збереженні родючості ґрунту і нерідко використовує «комерційні» сівозміни, які призводять до того, що суттєво погіршується родючість земель сільгосппризначення, а відповідно послаблюються їх продуктивні функції.
8. Удосконалення орендних відносин має здійснюватися за такими напрямами: а) орендарі, як правило, заключають орендний договір з великою кількістю власників земельних паїв, що у випадку дострокового анулювання договору, чи їх короткому терміні загрожує цілісності обробітку орендованих земельних масивів. Держава і місцеві установи влади мають сприяти створенню спілок (гурту) орендарів з правом юридичної особи, яка б і заключала договір з великими агроформуваннями; б) впровадження механізму застави права оренди земельних ділянок; в) використання державою важелів щодо збільшення як термінів, так і розмірів орендної плати, зокрема встановлення мінімальних термінів і збільшення розмірів оренди до 5% вартості землі. Особливості оренди землі зумовлюють те, що для орендарів великих агроформувань, виникає чимало проблем щодо реальності бізнес-планів, забезпечення економічної стабільності й фінансової стійкості. В них не має стимулів піклуватися про збереження родючості ґрунтів.
9. Головним напрямом зростання питомої ваги «трудової» приватної власності на землю на перспективу є створення повноцінного та цивілізованого ринку землі. За умови його цивілізованості, активного регулювання з боку держави це сприяло б підвищенню економічної стійкості, стабільності й ефективності виробничо-господарської діяльності великих підприємницьких агроформувань, збереженню родючості ґрунтів. І головне буде досягнуте більш-менш оптимальне співвідношення орендованих і власних земель.
10. Використання економіко-математичної моделі для СТОВ Дніпро-Н” Верхньодніпровського району дозволило визначити перспективні напрями виробництва і розрахувати оптимальні обсяги виробництва та реалізації продукції. Використання методів математичного моделювання економічних процесів забезпечує удосконалення методів планування і дозволяє ефективніше використовувати обмежені ресурси, що досить важливо в умовах ринкової економіки. Розрахунки, проведені за моделлю оптимізації виробничо-галузевої структури, враховують всі напрямки спеціалізації і дозволяють отримувати високі показники ефективності та визначити перспективи економічного зростання.