ОНІМНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

Шотова-Ніколенко Ганна Василівна

УДК 811.161.2’373.2:821.161.2(0,43.5)

ОНІМНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Карпенко Юрій Олександрович,
доктор філологічних наук,
професор

Одеса 2005

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

Розділ І

АНТРОПОНІМІЯ РОМАНІВ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . .

11

1.1. Про літературну антропоніміку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

11

1.2. Ономастична історія тексту романів Ю. І. Яновського . . . . . . .

12

1.3. Антропоніми в романі Майстер корабля” . . . . . . . . . . . . . . . . .

19

1.3.1. Наймення персонажів, їх особливості . . . . . . . . . . . . . . . . .

19

1.3.2. Наймення історичних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

27

1.4. Антропоніми в романі Чотири шаблі” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

30

1.4.1. Наймення персонажів, їх особливості . . . . . . . . . . . . . . . . .

30

1.4.2. Наймення історичних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

40

1.5. Антропоніми роману Вершники” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

47

1.5.1. Наймення персонажів, їх особливості . . . . . . . . . . . . . . . . .

47

1.5.2. Наймення історичних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

56

1.6. Антропоніми роману Мир” (Жива вода”) . . . . . . . . . . . . . . . . .

63

1.6.1. Наймення персонажів, їх особливості . . . . . . . . . . . . . . . . .

63

1.6.2. Наймення історичних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

1.7. Короткі висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

79

Розділ ІІ

ТОПОНІМІЯ РОМАНІВ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

83

2.1. Про літературну топоніміку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

83

2.2. Топоніми роману Майстер корабля”. Романтичний серпанок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

84

2.3. Топоніми роману Чотири шаблі”. Фольклорно-романтичний серпанок . . . . . . . . . . . . . . . . .

94

2.4. Топоніми роману Вершники”. Героїчний серпанок . . . . . . . . . . . .

103

2.5. Топоніми роману Мир” (Жива вода”). Специфіка добору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

112

2.6. Короткі висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

122

Розділ ІІІ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНШИХ ОНІМІЙНИХ РОЗРЯДІВ У РОМАНАХ Ю. І. ЯНОВСЬКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

124

3.1. Дещо про розглядувані онімійні розряди . . . . . . . . . . . . . . . . .

124

3.2. Ідеоніми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

124

3.3. Ергоніми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

130

3.4. Хрононіми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

134

3.5. Хрематоніми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . .

139

3.6. Теоніми (міфоніми) в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . .

142

3.7. Зооніми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

148

3.8. Космоніми в романах Ю. І. Яновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

150

3.9. Короткі висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

155

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

156

Список використаної літератури та джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

162

Додаток А
Таблиця А.1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

191

Додаток Б
Таблиця Б.1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

200

Додаток В
Таблиця В.1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

206

ВСТУП

Українська література невичерпне джерело, багатюща та перспективна царина” [101: 3] для досліджень з літературної ономастики, інформація якої величезна, переважно закодована, але дуже важлива для розуміння сутності художнього твору [124: 5]. Українська класична й сучасна література дає блискучі взірці ономастичної майстерності письменників” [101: 3], вивчення якої значно просунулося вперед за останні десятиліття. Розроблено важливі теоретичні питання, з’явилися фундаментальні праці Л. О. Белея [21], [22], В. М. Калінкіна [84], проаналізовано онімію багатьох письменників у дисертаціях Т. В. Немировської [169] (це перша дисертація з української літературної ономастики [105: 12]), О. Ф. Немировської [166], Г. П. Лукаш [136], М. Р. Мельник [150], Т. І. Крупеньової [123], Л. І. Селіверстової [210], А. В. Соколової [223] та інших.
Дослідження функціонування ономастичної лексики в мові художньої літератури дуже велика й складна тема” [37: 38], одна з актуальних проблем стилістики художнього мовлення” [212: 3], художнього тексту [141: 27], [254: 87], а вивчення стилістичної ономастики в цілому випливає з нагальної необхідності глибшого та детальнішого розуміння художнього твору [69: 31]. Констатовано, що без аналізу власних імен, цих центральних вузлів” [224: 279] твору, справжнє розуміння тексту, його глибинних, підтекстових змістових шарів просто неможливе” [90: 69]. Адже, одним з найвагоміших елементів майстерності письменника є його вміння використовувати в художньо-виражальних цілях власні назви [181: 156].
До найвищих взірців ономастичної майстерності належить і творчість Ю.І.Яновського. Він з покоління тих письменників, які відкривали нові теми, нові художні форми” [24: 98], були великими новаторами в прозі та поезії з неповторними здобутками в царині художнього слова [24: 98]. Юрій Яновський класик української формотворчої культури [51: 14], письменник європейської художньої аксіології [51: 20]. Літературознавець Григорій Костюк пригадує у своїх мемуарах розмову з композитором Цветаєвим (1939 рік Г. Ш.), який наголошував: Я української літератури майже не знаю. Не знаю, чи має вона ще когось, хто силою мистецького обдарування дорівнює Яновському. Але навіть якби вона нікого більше не мала, хто дорівнював би йому, то й тоді ви можете бути горді за неї” [225: 26]. Як зазначали на першій науково-теоретичній конференції, присвяченій ювілею Ю.І.Яновського (80-річчю з дня народження), Творчість Юрія Яновського невичерпне джерело майстерності й натхнення для нашого письменства, багатий матеріал для науковців. Звертаючись до неї, ми щораз пізнаватимемо нові й нові грані, сягатимемо глибин мистецтва слова” [152: 2]. Літературний шлях Ю.Яновського прозаїка, романтика, шукача небуденного [215: 30], складний та суперечливий. Літературна спадщина письменника багатовимірна, концептуально неоднорідна й, вірогідно, не могла бути іншою, оскільки формувалася в межах від початку зоряних” 20-х і до початку унормованих” 50-х років” [49: 6].
Я. Ю. Голобородько зазначає, що творчість Юрія Яновського вже протягом багатьох десятиліть є об’єктом різноманітних філологічних студій. Існує розвинена інституція його дослідників та інтерпретацій, цілий корпус... літературознавчих текстів...” [50: 129]. Але за наявності незліченних літературознавчих студій, присвячених творчості Ю. І. Яновського, лінгвістичних досліджень мови цього видатного письменника дуже мало: праця І. К. Білодіда Мова і стиль роману Вершники”” (1955) [26] та праці вчених Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова: О. І. Бондаря, А. Л. Порожнюк, А. П. Романченко, Н. М. Хрустик, у яких приділяється увага різним аспектам мовознавчої науки: лексикології, словотвору, граматиці в збірнику Мова та стиль творів І. О. Буніна, М.Г. Куліша, Ю. І. Яновського” (1994) [158]. Що стосується дослідження ономастики письменника, то існує лише невелика розвідка М. Г. Цибульського Імена та прізвища в романі Ю. Яновського Вершники”” (1982) [253] й аналіз окремих антропонімів Ю. І. Яновського в узагальнених працях Л. О. Белея (1995, 2002).
Власні імена є дуже важливим елементом стилістичної системи будь-якого художнього твору, вивчення яких є складовою частиною дослідження творчості письменника [233: 2], адже по суті, власні назви це особливий засіб авторського письма [167: 134]. Власна назва невід’ємний компонент мовленнєвої тканини художнього твору. Як і будь-яка складова стилю письменника, власна назва в контексті твору естетично значима” [155: 101], живе та сприймається в складній і глибокій образній перспективі” [36: 18], слугує для вираження творчих інтенцій автора. Вивчаючи причини вибору найменування, ми пізнаємо авторський задум” [121: 25]. Власні назви є унікальним носієм інформації” [163: 2], засобом проникнення в творчу лабораторію письменника, розкриття замислу образу, харак­теру, твору, деталізації уявлення про особливості стилю й методу автора” [238: 1]. Власна назва художня деталь виключної вагомості [170: 23], тому дослідник власних імен не повинен обмежуватися лише мовною стороною найменувань [276: 16]. Як зазначив Р. Барт, власне ім’я завжди повинно бути... об’єктом пильної уваги, оскільки власна назва це, можна сказати, король означаючих: його соціальні й символічні конотації дуже багаті” [18: 425].
Серед інших мовних одиниць саме власні назви виступають яскравим віддзеркаленням національного менталітету, національно-мовної картини світу, в них акумулюється й зберігається століттями історико-культурна інформація” [241: 181], вони є одним з визначальних способів індивідуалізації етносу” [244: 112].
Онім є точним і тонким інструментом художнього письма [170: 23] Ю. Яновського. Дослідження ж ономастикону Ю. Яновського до теперішнього часу фактично відсутні. Отже, актуальність теми дисертації полягає в тому, що романи та й уся творча спадщина цього видатного українського письменника XX сторіччя ще не були об’єктом досліджень з літературної ономастики, хоч, безперечно, того заслуговують. А творчий доробок Ю. І. Яновського великий та неординарний: сімдесят новел, вірші, повість, п’єси, романи. Як відмічає В. Базилевський, Юрій Яновський митець широкого діапазону. В його набутку оповідання і романи, драматургія і сценарії, поезія і публіцистика” [16: 149]. Але, на нашу думку, вершина літературного досягнення Ю. І. Яновського це його романи, де найбільш розлого проявляються індивідуальні-особливості Юрія Яновського як письменника. Романістика Ю. І. Яновського стала одним з найбільших досягнень української образної-художньої цивілізації” [51: 14]. Виходячи з цього, ми обрали як онімічно найбагатші і водночас найхарактерніші твори письменника Майстер корабля”, Чотири шаблі”, Вершники”, Мир” (Жива вода”), що привертають увагу своїм насиченим і яскравим ономастичним аспектом.
Проблематика роботи відповідає науковій темі кафедри української мови Одеського національного університету Актуальні питання лексичної і граматичної систем української мови” (номер державної реєстрації 0101001415). Тему дослідження затверджено Вченою радою філологічного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова 11.12.2001 р. (протокол № 4) і науковою координаційною радою Інституту української мови НАН України 16.12.2004 р. (протокол № 24).
Мета дослідження аналіз поетонімії романів Юрія Яновського, тобто функціонального навантаження, участі у створенні художнього цілого, особливостей використання власних назв у зазначених творах.
Досягнення мети дисертації передбачає розв’язання наступних завдань:
1) виділення та систематизація власних назв усіх ономастичних розрядів, ужитих у чотирьох романах письменника;
2) встановлення частотності та варіативності кожної власної назви у творах;
3) виявлення онімічних змін та варіацій, що зафіксовані в різних виданнях романів Ю. Яновського;
4) висвітлення функціонального навантаження власних назв та розгляд кожного оніма зокрема;
5) визначення специфіки функцій власних назв у контекстах творів, їх експресивної та стилістичної ролі, взаємозв’язку жанру твору та власних назв;
6) зіставлення особливостей вжитку онімів у романах Юрія Яновського.
Об’єктом дослідження є мова романів Ю. І. Яновського Майстер корабля”, Чотири шаблі”, Вершники”, Мир” (Жива вода”).
Предмет аналізу складають власні назви зазначених романів Ю. І. Яновського, де нами зафіксовано та проаналізовано 804 різних антропонімів, топонімів і онімів інших розрядів у 6787 ономавжитках.
Матеріалом дослідження є романи Ю. Яновського Майстер корабля” (1928), Чотири шаблі” (1930), Вершники” (1935), Мир” (Жива вода”) (1956) у виданні: Яновський Ю. І. Твори: В 5 т. К.: Дніпро, 1983. Т. 2 3. Для виявлення онімічних змін, здійснених письменником (або редакторами), залучаються попередні й сучасні видання.
Методи дослідження зумовлені специфікою онімічного матеріалу, який передусім потребує системного підходу і традиційного описового методу, що уможливлює розгорнуто і деталізовано проаналізувати усі власні назви кожного роману Ю. І. Яновського, водночас належним чином систематизувати ці назви. Стилістично-контекстологічний метод дає змогу встановити і конкретно сформулювати емоційно-експресивний зміст онімів у складі кожного роману. Використано також порівняльно-зіставний метод за допомогою якого з’ясовується спільність і відмінність, подібність і розбіжність вживання онімів у романах. Оніми виокремлювались з тексту романів шляхом суцільної вибірки, із застосуванням кількісного методу, тобто точної фіксації усіх онімів і всіх їх ужитків. Для вивчення структури і змісту цих онімів використовується відповідно словотвірний та семан­тичний аналіз.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: 1) здійснено монографічний опис поетонімії романів Ю. І. Яновського, ономастичний світ яких дотепер залишався нерозкритим. Констатовано, що ономастична лексика романів письменника становить істотний художньо-виражальний засіб, є індикатором неповторного стилю письменника-новатора. Власні назви створюють онімний простір художнього тексту романів письменника, детермінують специфіку його мистецького світогляду, саму творчість Ю. І. Яновського, тим самим визначаючи ономастичну оригінальність його творів, сприяють розкриттю підтексту романів і авторської концепції; 2) виявлені та проаналізовані ономастичні розбіжності в романах Чотири шаблі”, Вершники”, Мир” (Жива вода”) різних років видання; 3) подано повний індекс усіх власних назв (їх форми, частотність) чотирьох романів письменника, що дає змогу простежити тенденцію використання все більшої кількості онімів, неухильну їх динаміку від романтичної налаштованості до народної реалістичної узвичаєності. Використання тих чи інших онімних одиниць, які є наскрізними та активними елементами в мовленнєвій тканині романів Юрія Яновського, зумовлюється тематикою та сюжетом романів письменника. Також досить помітною прикметою онімного письма Ю. І. Яновського є вживання в кожному романі іншомовних онімів.
Теоретичне значення дослідження виявляється в тому, що його результати сприяють повнішому і глибшому розумінню не лише стилю та мови романів Ю. І. Яновського, а їх змісту й творчого задуму, розкриттю художньо-виражальної сторони творчості письменника. Дослідження допомагає з’ясувати співвідношення ономастичної лексики з художнім цілим, розкриває роль онімів у створенні цього художнього цілого, що становить внесок у загальну теорію стилістичної ономастики, уточнює та поглиблює теоретичні засади літературної ономастики.
Практична цінність одержаних результатів полягає в тому, що їх можна застосовувати у працях з літературної ономастики та з історії української літературної мови, в літературознавчих розвідках творчості Ю.І.Яновського, при укладанні коментарів до видання творів письменника та лексикографічної праці Словник української літературної ономастики XIX XX ст.ст.” Робота стане в нагоді при написанні курсових та дипломних робіт з літературної ономастики, а також у курсах та спецкурсах зі стилістики, ономастики та історії літературної мови.
Апробація роботи. Матеріали та основні положення дисертації доповідалися на X Всеукраїнській ономастичній конференції Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 2003), на 59-й щорічній звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (Одеса, 2004), на XIV Міжнародній науковій конференції Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2005), на засіданнях кафедри української мови Одеського національного університету (2002 2005).
За темою дисертації опубліковано сім статей у наукових фахових виданнях.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел (327 позицій), а також додатків, представлених у вигляді таблиць антропонімів, топонімів, інших онімів досліджуваних романів, що займають 20 сторінок. Повний обсяг дисертації 210 сторінок. Обсяг основного тексту роботи складає 161 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Власні назви у романах Ю. І. Яновського репрезентують індивідуальний неповторний стиль письменника, виступають яскравими та активними показниками специфіки його онімного письма, створюють барвистий онімний простір романів. Проведений аналіз доводить, що вживання тих чи інших онімів перед­усім залежить від змісту та тематики кожного твору автора, що й зумовлює функціонування певної ономастичної лексики, організацію особливостей онімного простору, який притаманний тільки даному роману. Проаналізувавши поетонімосферу романів Майстер корабля”, Чотири шаблі”, Вершники”, Мир” (Жива вода”) Ю. І. Яновського, висновуємо наступне:
1. Використання онімів письменником тісно пов’язано з сюжетом кожного роману. Власні назви у романах Майстер корабля”, Чотири шаблі”, Вершники”, Мир” (Жива вода”) інформативні, поліфункціональні, виступають незамінними засобами когезії, пов’язуючи текст романів, займають своє чітке місце в онімній ієрархії кожного роману, виступають знаками-ідентифікаторами, обличчям” кожного роману, тим самим виконуючи текстотвірну функцію. Також яскраво проявляють себе наступні функції власних назв:
а) функція небуденності, що зростає до символічності, насамперед проявляється в романах Майстер корабля” й Чотири шаблі”, де оніми стають провідними виразниками теми твору й своєрідними ключовими словами;
б) характеризуюча функція, яка представлена опосередковано в етимології (Шахай, Остюк, Ничипір Марченко, Чабан, Найденко) та в екзотичності імен (То-Ма-Кі, Тайах, Лоретта, Герт), також письменник широко використовує загальновідомі прецедентні промовисті власні назви з певним культурно-історичним фоном, що викликають яскраві образні асоціації: князь Ігор, Олег, Хмельницький, Колумб, Наполеон; Спарта, Київська Русь, Запорозька Січ;
в) хронотопічна функція вказує на час і місце описуваних подій (Одеса, Павлівка, Париж, Олешки, Київ), а також на національну належність носія в романах (Богдан, Василишин, Чубенко, Василь Коваленко, Сміт);
г) експресивно-виразова функція майже всі оніми в романах містять певне конотативне забарвлення: Юрій Яновський добирає яскраві та насичені власні назви (Сев, Шахай, Половець, Кравчина; Місто, Весела Кам’янка); деякі розряди власних назв суцільно метафоризовані, це стосується, передусім античних міфонімів (Галатея, Геркулес, Нептун), хрононімів (Канни, Ватерлоо, Орловсько-Курська битва), космонімів (зоря Альдебаран, Південний Хрест, Чумацький Шлях).
2. Романи письменника суттєво розрізняються сюжетом, тематикою та змістом, що вимагає від автора істотно різного добору антропонімів та їх антропоформул, релевантного топосу згідно розгортанню сюжету творів.
3. У романі Майстер корабля” Ю. Яновський у романтичному стилі змальовує артистичне середовище, що зобов’язує письменника так чи так будувати незвичний антропонімікон і топонімікон, які не збігаються з реальністю. У романах Чотири шаблі” та Вершники” письменник змальовує військове середовище, але з різними настановами. Якщо в Чотирьох шаблях” персонажі воюють разом, у них спільна ідея, але різні амбіції, то у Вершниках” трагічна ситуація: рідні брати роз’єднані політичними ідеями. І цих всіх персонажів письменник повинен адекватно позначити. У Чотирьох шаблях” письменник використовує переважно прізвища, а у Вершниках” імена й прізвища. Все це відповідає настановам військового роману. Локус у романах помітно поширюється порівняно з першим романом: у них змальовуються масштабні події, для зображення яких потрібна й велика територія. У романі Мир” (Жива вода”) Ю. І. Яновський описує повоєнні часи, коли життя тільки-но піднімається з руїн. У цьому романі автор використовує реальний сільський антропонімікон, глибоко національний, зі щедрою варіативністю. В попередніх романах варіативність була незначною. Частотне використання антропонімів цього твору досягло вершини 118 одиниць. Це стосується й топонімів 136 онімів, що майже у два з половиною рази біль­ше, ніж у першому романі письменника Майстер корабля” 53. Це показує творчий шлях Ю. Яновського від романтики, яка загалом нехтує деталями, у тому числі й онімічними, автор приходить до реалізму роману Мир” (Жива вода”), де зростає увага до часопростору, насамперед до конкретного зображення подій.
4. Творячи свої романи, Юрій Яновський дбав про оптимальне їх онімічне забезпечення, яке ми й розглянули у нашій роботі. Але доля романів письменника склалася так, що їх онімічне наповнення зазнавало змін навіть і після публікації творів, при цьому не тільки і не стільки з волі автора. В цілому, завдяки редакторський, а не авторський правці, з’являлось, змінювалось або зникало у романі Чотири шаблі” 28 онімів, у Вершниках” 9 онімів, у романі Мир” (Жива вода”) 22 оніми.
5. Ю. І. Яновський, почавши з досить обмеженого використання онімів, поступово приходить до насиченого вживання власних назв, що збігається в нього з переходом до реалізму. Це стосується як антропонімії, так і топонімії, пор. (кількість антропонімів вказано перед скісною рискою, топонімів після): 26/53 в романі Майстер корабля”, 56/94 в Чотирьох шаблях”, 73/84 у Вершниках”, 118/136 у романі Мир” (Жива вода”) відповідно. У відсот­ковому відношенні простежується така динаміка: в антропонімів чітке послідовне зростання відповідно до часу написання романів: Майстер корабля” 9,5 %, Чотири шаблі” 20,5 %, Вершники” 26,8 %, Мир” (Жива вода”) 43,2 %; у топонімів трохи інша картина Майстер корабля” 14,4%, Вершники” 22,9 %, Чотири шаблі” 25,6 %, Мир” (Жива вода”) 37,1%.
6. Письменнику притаманна схильність до вживання іноземних найменувань на позначення персонажів у всіх чотирьох романах, що пов’язано із західними впливами, з потягом Юрія Яновського до західної літератури. Пор.: Тайах, Майк, Баджін, Генрі, Бой, Зекія, Сін-Бао, Стелла (Майстер корабля”), Лоретта, Лі-Тін (Чотири шаблі”), Герт, Фрідріх (Вершники”), Сміт, Джон, Джен, Марі, Мілена (Мир” (Жива вода”)) поряд з суто національними колоритними українськими іменами та прізвищами: Богдан (Майстер корабля”), Михайло Остюк, Хома Галат, Наталка, Панько Виривайло (Чотири шаблі”), Данило Чабан, Чубенко, Панас Половець (Вершники”), Ганна Кравчина, Василь Коваленко, Карпо Цар, Горпина Бойко (Мир” (Жива вода”)). Отже, динаміка використання іноземних антропонімів письменником в романах складає: Майстер корабля” 88,5%, Чотири шаблі” 42,6 %, Вершники” 63 %, Мир” (Жива вода”) 31,4%, відповідно український іменник романів складає: Майстер корабля” 11,5%, Чотири шаблі” 57,4 %, Вершники” 37 %, Мир” (Жива вода”) 68,6 %.
7. Ще одна особливість онімного письма Ю. І. Яновського широке використання загальновідомих імен історичних осіб, що містять величезну пізна­вальну та виразову інформацію і без яких не обходиться жоден роман письменника. У творах письменника історичні оніми постають необхідними орієнтирами, своєрідним історичним тлом, грають чи не найважливішу роль у створенні онімного простору романів. У Юрія Яновського історичні антропоніми беруть участь у формуванні сюжету, тематики кожного роману, вони наповнені тим художньо-зображальним змістом, якого потребує автор­ський задум, створюють специфічну ауру, притаманну тільки даному роману: прізвища відомих митців у романі Майстер корабля”, прізвища укра­їнських ватажків-повстанців, видатних військовиків, королів, імператорів у Чотирьох шаблях”, прізвища військових діячів, політиків, які змінювали хід історії XX сторіччя у Вершниках”, прізвища радянських військових діячів, керівників фашистської Німеччини, що виступають знаковими онімами Другої світової війни в Мирі” (Живій воді”). За кількістю використання історичні оніми навіть переважають чисельність наймень персонажів у двох романах письменника Чотири шаблі” 26 персонажів, 30 назв історичних осіб, Вершники” наймень персонажів 23, історичних онімів 50. Якщо порівняти загальну динаміку вжитку письменником найменувань персонажів та історичних осіб, то побачимо наступну картину (перед скісною рискою відсоткова кількість персонажів, після відсоткова кількість історичних онімів): Майстер корабля” 65,4 % / 34,6 %, Чотири шаблі” 46,4 % / 53,6 %, Вершники” 31,5 % / 68,5 %, Мир” (Жива вода”) 74,1% / 25,9 %.
8. У всіх чотирьох романах Ю. Яновського топоніми (367 онімів), що складають у відсотковому відношенні 46%, превалюють над антропонімами (273 оніми), які складають 34% онімного простору, й досягають свого піку у кількісному відношенні в останньому романі письменника Мир” (Жива вода”) 136 топонімів. Топонімікон романів Ю. І. Яновського глобально-світового масштабу, але наскрізною топонімічною трійцею в письменника є знакові географічні назви: хоронім Україна (23), адже головні події чотирьох романів відбуваються саме в Україні, топонім Одеса (46), який втілює ностальгію за молодістю, гідронім Дніпро (57) що є символом України. Що стосується відсоткового відношення використання українських та іноземних топонімів у романах, то маємо такі цифри: Майстер корабля” іноземних 92,5 %, українських 7,5 %; Чотири шаблі” іноземних 59,6 %, українських 40,4 %; Вершники” українських 65,5 %, іноземних 34,5%; Мир” (Жива вода”) українських 67,6 %, іноземних 32,4 %. В останніх двох романах письменника українські топоніми домінують над іноземними, розширюється й деталізується український топос; загальне ж співвідношення українських та іноземних топонімів в усіх чотирьох романах складає 50,4 % та 49,6 % відповідно. Отже, маємо, майже рівну кількість використання Ю. Яновським українських та іноземних топонімів.
9. Функціонування інших онімів у романах детермінується специфікою до­слід­жуваних творів. Відсоткова динаміка в них наступна: ідеоніми 26,9 %, ергоніми 22,5 %, хрононіми 14,6 %, хрематоніми 12,2 %, теоніми 12,2%, зооніми 6,7 %, космоніми 4,9 %. Отже, Ю. Яновський використовує у своїх романах усі дев’ять розрядів власних назв, що свідчить про прагнення письменника вичерпно, об’ємно й детально зобразити події у творах.
За загальною кількістю всіх ужитих онімів, з урахуванням антропонімів, топонімів та інших онімічних розрядів, передує роман Мир” (Жива вода”) 296 онімів, Вершники” 212 одиниць, роман Чотири шаблі” 176 онімів, Майстер корабля” 120 онімів. Маємо тут хронологічну послідовність за написанням романів з точністю навпаки: останній роман письменника Мир” (Жива вода”) (1947 1956) найбільш насичений онімами порівняно з першим романом Юрія Яновського Майстер корабля” (1928), який має найменшу кількість власних назв.
Оніми є яскрвими, вагомими прикметами-ознаками стилістичної системи романів Юрія Яновського, потужним засобом, виразові спроможності якого значною мірою розкривають концепцію письменника, задум його романів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова О. Ю., Грибенникова О. О., Мисюк А. В. Росія і чужина: На матеріалі лірики Й. Бродського, В. Набокова і п’єси М. Булгакова Втеча” // Питання сучасної ономастики. VII Всеукраїнська ономастична конференція. Статті та тези. Дніпропетровськ, 1997. С. 3 4.
2. Агеєва В. Романний експеримент Юрія Яновського // Патетичний фрегат. Роман Ю. Яновського Майстер корабля” як літературна містифікація. К.: Факт, 2002. С. 301 309.
3. Александрова Т. С. Народные святцы // Словарь русских личных имен. 6-е изд., стереотип. М.: Русские словари, Астрель, 2000. С. 385 475.
4. Алякринский О. А. Функция имени (наименования) в новеллистике Эдгара Аллана По // Некоторые филологические аспекты современной американистики. М.: Изд-во МГУ, 1978. С. 249 262.
5. Андреева Л. Н. Лингвистическая природа стилистической функции значащих имен” (Антономасии): Автореф. дис. канд. филол. наук. Москва, 1965. 17 с.
6. Андрєєнко О. А. Прагматичний потенціал власних назв у художньому творі // Мовознавство. 1989. № 4. С.45 49.
7. Андроникова М.И. От прототипа к образу. М.: Наука, 1974. 200 с.
8. Антонюк Е. В. Имя корабля как объект ономастики // Актуальные вопросы русской ономастики: Сборник научных трудов. К.: УМК ВО, 1988. С. 97 101.
9. Антонюк Е. В. Навионимы и особенности их функционирования в художественном тексте (преимущественно на материале произведений И. Ильфа и Е. Петрова) // Язык и стиль произведений И. Э. Бабеля, Ю. К. Олеши, И. А. Ильфа и Е. П. Петрова: Сборник научных трудов. К.: УМК ВО, 1991. С. 177 181.
10. Арагон Л. Про Вершники” Юрія Яновського // Радянське літературознавство. 1958. № 6. С. 112 121.
11. Арбатский Д. И. Множественное число собственных имен существительных в поэзии В. В. Маяковского // Исследование языка художественных произведений. Куйбышев, 1975. С. 119 123.
12. Бабишкін О. К. Юрій Яновський. К.: Рад. письменник, 1957. 302с.
13. Бабишкін О. К. Дві редакції роману Мир” Юрія Яновського // Майстер слова. Тези науково-теоретичної конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження українського радянського письменника Ю. І. Яновського. Кіровоград, 1982. С . 11 15.
14. Багазій М. Український Лопе де Вега // Думська площа. 2003. № 1. С. 4.
15. Бажан М. Майстер залізної троянди // Вітчизна. 1979. № 8. С.121 155.
16. Базилевський В. Радісна ознака ознака творчості (Нотатки на полях книг Юрія Яновського) // Дніпро. 1975. №. 7. С. 146 149.
17. Бакастова Т. В. Семантизация имени собственного в целом художественном тексте // Автореф. дис. канд. филол. наук. Одесса, 1987. 16 с.
18. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
19. Баскаков Н. А. Русские фамилии тюркского происхождения // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 98 102.
20. Баскаков Н. А. К этимологии половецких собственных имен в Слове о полку Игореве” // Проблемы истории и диалектологии славянских языков. М., 1971. С. 38 45.
21. Белей О. Функціонально-стилістичні можливості української літературної антропонімії XIX XX ст. ст. Ужгород, 1995. 120 с.
22. Белей Л. О. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 175 с.
23. Беленькая В. Д. Топонимы в составе лексической системе языка. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 167 с.
24. Бернадська Н. І., Задорожна С. В. Українська література. К.: Феміна”, 1995. 152с.
25. Білецький О. Про прозу взагалі та нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1926. № 3. С. 133 163
26. Білодід І. К. Мова і стиль роману Вершники” Ю. Яновського. К., 1955. 128 с.
27. Боєва Е. В. Номінаційне поле у контексті художнього простору оповідань Б. Грінченка // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Донеччина, 2000. Вып. 6. С. 157 164.
28. Боєва Е. В. Художній топос в авторському всесвіті В. Винниченка. Записки з ономастики: Збірник наукових праць. Одеса: Астропринт, 2003. Вип. 7. С. 45 56.
29. Бондалетов В. Д., Данилина Е. Ф. Средства выражения эмоционально-экспрессивных оттенков в русских личных именах // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 194 200.
30. Бондаренко Л. С. Елементи фольклору у Вершниках” // Радянське літературознавство. 1965. № 9. С. 21 29.
31. Булгаков С. Н. Философия имени. СПб.: Наука, 1999. 446 с.
32. Буштян Л. М. Общеязыковая коннотация собственного имени в художественном произведении // Русское языкознание. 1982. № 4. С. 95 100.
33. Буштян Л. М. Ономастическая коннотация: На материале русской советской поэзии: Автореф. дис. канд. филол. наук. Одесса, 1983. 16 с.
34. Бушуй Т. А. Обыгрывание имени собственного в художественном тексте (На материале русских переводов украинской прозы) // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки: Збірник наукових праць. К.: НМК ВО, 1992. С.145151.
35. В’язовський Г. А. Світ художньої літератури. К.: Дніпро, 1987. 251 с.
36. Виноградов В. В. О специфике словоупотребления в художественной литературе // Вопросы языкознания. 1954. № 5. С. 3 26.
37. Виноградов В. В. Стилистика, теория поэтической речи, поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
38. Войнова Л. А. Функционально-семантические особенности мифологических собственных имен и показ их в историческом словаре XVIII в. // Проблемы исторической лексикографии. Л.: Наука, 1977. С.121 129.
39. Войтенко В. Скалічений вершник // СЛОВО Просвіти. 2005, 18 24 серпня. Ч. 33. С. 11.
40. Волинський К. П. Нове прочитання Чотирьох шабель” Ю. Яновського // Майстер слова. Тези науково-теоретичної конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження українського радянського письменника Ю. І. Яновського. Кіровоград, 1982. С.6 10.
41. Волинський К. П. Тернистий шлях майстра // Яновський Ю. І. Чотири шаблі”: Романи. Оповідання. К.: Дніпро, 1990. С. 5 24.
42. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 506 с.
43. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
44. Гафуров А. Г. Лев и Кипарис. О восточных именах. М.: Наука, 1971. 240 с.
45. Гей Н. К. Искусство слова. О художественности литературы. М.: Наука, 1967. 364 с.
46. Геродот. История в девяти книгах. Л.: Наука, 1972. 600 с.
47. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: Навч. посібник // Упоряд. та приміт. О. М. Таланчук, Ф. С. Кислого; Передм. О. М. Таланчук. К.: Либідь, 1993. 432 с.
48. Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. Л.: Художественная литература, 1977. 443 с.
49. Голобородько Я. Ю. Архітектор романних форм // Ю. Яновський. Вибрані твори. Харків: Веста: Видавництво Ранок”, 2003. С. 3 22.
50. Голобородько Я. Естетична поліфонія Юрія Яновського // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2004. № 4. С. 129 142.
51. Голобородько Я. Зодчий прози. Романний світогляд Юрія Яновського // Українська мова та література. Вересень, 2005. Число 33. С. 14 20.
52. Гончар О. Т. Майстер суворий і ніжний // Ю. Яновський. Твори: В 5т. К.: Дніпро, 1983. Т. 1. С. 5 11.
53. Гордон Я. Особливості стилю Ю. Яновського // Радянська література. 1940. № 11 12. С. 343 362.
54. Горе М. С., Черезова Г. А. Географическая узнаваемость топонимов в романах И. Ильфа и Е. Петрова // Язык и стиль произведений И. Э. Бабеля, Ю. К. Олеши, И. А. Ильфа и Е. П. Петрова: Сборник научных трудов. К.: УМК ВО, 1991. С. 188 193.
55. Григорук О. П. Антропонімія художніх творів Л. Мартовича // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С. 159 162.
56. Гриценко Т. Б. Ономастикон художнього тексту як об’єкт цілісного аналізу // Щорічні записки з українського мовознавства. Одеса: ОДУ, 1999. Вип. 6. С. 92 98.
57. Громова В. В. Особенности употребления личных имен в романе М.А.Шолохова Тихий Дон” // Язык и стиль прозы М. А. Шолохова. Ростов, 1981. С. 25 40.
58. Гудим П. А. Робота над романом Ю. Яновського Вершники” в 10 класі // Українська мова та література в школі. 1969. № 11. С.40 49.
59. Гуреїв О. Остання книга // Вітчизна. 1954. № 8. С. 168 171.
60. Гуцало Є. Суворий меч романтики // Радянське літературознавство. 1982. № 8. С. 21 25.
61. Данильченко Н. И., Кныш Е. В. Функционально-семантические особенности идеонимов в фельетонах И. Ильфа и Е. Петрова // Язык и стиль произведений И. Э Бабеля, Ю. К. Олеши, И. А. Ильфа и Е.П.Петрова: Сборник научных трудов. К.: УМК ВО, 1991. С. 181 187.
62. Добровольская К. П., Немировская Т. В., Симонова Е. А. Номинация в произведениях И. Ильфа, Е. Петрова, И. Бабеля, Ю. Олеши // Язык и стиль произведений И. Э. Бабеля, Ю. К. Олеши, И. А. Ильфа и Е. П. Петрова: Сборник научных трудов. К.: УМК ВО, 1991. С. 10 18.
63. Доленго М. Проза Ю. Яновського // Червоний шлях. 1929. № 2. С.158 166.
64. Дробязко В. С. Роман Ю. Яновского «Всадники»: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1965. 16 с.
65. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 245 с.
66. Жайворонок В. В. Що не ім’я то образ, що не прізвище шукай змісту // Рідне слово. 1974. Вип. 8. С. 27 33.
67. Жулинський М. Г. Слово про Юрія Яновського // Майстер слова. Тези науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження українського радянського письменника Ю. І. Яновського. Кіровоград, 1982. С. 3 5.
68. Заверталюк Н. І. Символ як поетичний код вираження художнього світобачення в романі Чотири шаблі” Ю. Яновського // Проблеми сучасного літературознавства. Збірник наукових праць. Одеса: Маяк, 1999. С.52 60.
69. Зайцева К. Б. Английская стилистическая ономастика. Тексты лекций. Одесса, 1973. 67 с.
70. Зигель Ф. Ю. Сокровища звездного неба. 5-е изд. М.: Наука, 1986. 296 с.
71. Зинин С. И. Антропонимический мир Гренландии (Имена собственные в произведениях А. Грина) // Восточнославянская ономастика: Исследование и материалы. М.: Наука, 1979. С. 317 329.
72. Зленко, Г. Д., Левченко М. Передмова // Яновський Юрій. Майстер корабля. Одеса: Маяк, 1972. С. 3 10.
73. Зленко Г. Д. Романтика і життєва реальність (До 75-річчя з дня народження Юрія Яновського) // Дніпро. 1977. № 2. С. 142 145.
74. Зленко Г. Д. Одесские тетради: Литературоведческие очерки и разыскания. Одесса: Маяк, 1980. 103 с.
75. Зуб І. В. Овіяне романтикою слово // Яновський Ю. І. Мир: Роман. Оповідання. К.: Рад. письменник, 1982. С. 5 24.
76. Иванова Е. Б. Стилистические функции собственных имен: на материале произведений К. Паустовского: Дис. ... канд. филол. наук. Одесса, 1987. 182 с.
77. Иванова Н. И. Художественно-выразительные функции антропонимной лексики в романе В. Аксенова Остров Крым” // Восточноукраинский сборник. Донецк: Донеччина, 1998. Вып. № 4. С. 165 174.
78. Иванова Н. И. Множественное число как актуализатор коннотативного значения антропонимов // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Донеччина, 1999. Вып. 5. С. 102 113.
79. Иванова Н. И. Смысловая перспектива поэтонима как проявление его символичности // Записки з ономастики: Збірник наукових праць. Одеса: Астропринт, 1999. Вип. 2. С. 40 47.
80. Иванова Н. И. Текстообразующая функция вариативных способов именования персонажей (на материале произведений В. Аксенова) // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Донеччина, 2000. Вып. 6. С. 165 174.
81. Ирисханова К. М. Стилистические функции топонимов // Сборник научных трудов МГПИНИЯ им. М. Тореза. 1978. Вып. 135. С. 149 157.
82. Калачева Н. Д. Функции античных мифонимов в творчестве А. С. Пушкина // Записки з ономастики: Збірник наукових праць. Одеса: Астропринт, 2005. Вип. 8. С. 60 67.
83. Калинкин В. М. Из наблюдений над поэтонимами романа Евгений Онегин” // Записки з ономастики: Збірник наукових праць. Одеса: Астропринт, 1999. Вип. 2. С. 8 18.
84. Калинкин В. М. Поэтика онима. Донецк: Юго-Восток, 1999. 408 с.
85.&