ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЮРЕМНОЇ РЕФОРМИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ)

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП .......................................................................................................... ..3 - 15
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ...........................................................................................16 - 25
РОЗДІЛ ІІ. ПРИЧИНИ ТА ПЕРЕДУМОВИ РЕФОРМУВАННЯ ТЮРЕМНОЇ СИСТЕМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ.............................................................26 - 68
Підрозділ 2.1. Тюремне законодавство та система виправних закладів російської держави у дореформений період: ............................................ 26 – 49
Підрозділ 2.2. Умови і проблеми визначення концептуальних засад реформування російської пенітенціарної системи ....................................49 - 69
РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЦИВІЛЬНОГО ВІДОМСТВА В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЮРЕМНОЇ РЕФОРМИ (ЧЕРВЕНЬ 1879 - ЛЮТИЙ 1917 рр.)......................................70 -128
Підрозділ 3.1. Система управління загальнокримінальними тюремними установами .....................................................................................................70 - 89
Підрозділ 3.2. Нормативно-правове регулювання режиму відбування і виконання покарання у вигляді позбавлення волі....................................90 - 118
Підрозділ 3.3. Загальна тюремна інструкція 1915 р. як остаточна спроба гармонізації та уніфікації російського тюремного законодавства........118 - 130
РОЗДІЛ IV. ПРАВОЗАСТОСОВЧИЙ АСПЕКТ ТЮРЕМНОЇ РЕФОРМИ (НА ПРИКЛАДІ ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ)............................................................................131 - 169
Підрозділ 4.1. Проблеми практичної реалізації реформи в тюремних установах українських губерній................................................................131 -159
Підрозділ 4.2. Виховно-виправні установи для неповнолітніх злочинців (на прикладі Харківського притулку)........................................................... 159- 172
ВИСНОВКИ................................................................................................173 - 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.......................177- 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної української держави пов’язано з реформуванням системи органів державної влади. За нових історичних умов вони мають стверджувати та забезпечувати права і свободи людини, оскільки Конституцією України найвищою соціальною цінністю визнана людина, її життя, здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека.
Однією з ключових проблем розбудови демократичної, соціальної та правової держави є визначення концептуальних засад реалізації пенітенціарної політики. Реформа української пенітенціарної системи об’єктивно зумовлена необхідністю подолання властивих колишній радянській командно-адміністративній системі негативних рис, що проявлялися у використанні переважно репресивних методів виконання покарання, нехтуванні законними правами та інтересами засуджених, нівелюванні особистості в’язня, який сприймався своєрідним “гвинтиком” величезного карального механізму, жорсткому централізмі, відомчості та закритості. Пенітенціарна система тривалий час у суспільній свідомості асоціювалася із беззаконням, свавіллям і зловживаннями влади, а реалізована тюремна політика спричиняла озлоблення і посилення асоціальної установки у свідомості осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі.
Розуміння органами державної влади нагальної необхідності запобігання накопиченню негативних явищ у функціонуванні пенітенціарної системи, що потенційно могли спричинити її параліч, вже призвело до реалізації окремих реформаторських заходів з метою упорядкування управління кримінально-виконавчою галуззю та модернізації кримінального та кримінально-виконавчого законодавства. Так, Указом Президента України №248/99 від 12 березня 1999 р. з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ було виведено Державний департамент України з питань виконання покарань, який отримав самостійний статус центрального органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати пенітенціарну політику. Було вжито також окремих заходів по вдосконаленню нормативно-правової бази щодо виконання покарань: вилучено такі види покарань, як заслання і вислання та направлення до виправно-трудового профілакторію; призупинено умовне звільнення засуджених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці; у відповідності до вимог норм міжнародно-правових актів смертну кару замінено довічним тюремним ув’язненням, а до Виправно-трудового кодексу України були внесені важливі зміни та доповнення, що визначають правовий статус засуджених, регулюють режим, умови праці, виховну роботу тощо.
Однак пенітенціарна система України перебуває лише на початковій стадії реформування. Проголошений Україною зовнішньополітичний курс на європейську інтеграцію передбачає приведення національного кримінально-виконавчого законодавства у повну відповідність з чинними Європейськими стандартами щодо умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань, перебудову пенітенціарної системи на засадах гуманізації покарань, максимальної “прозорості” діяльності тюремних установ і створення передумов для налагодження ефективного контролю за місцями позбавлення волі з боку громадського суспільства, створення розгалуженої мережі центрів соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі осіб. Важливим кроком у цьому напрямку стало недавнє прийняття Верховною Радою України нового Кримінально-виконавчого кодексу.
Безумовно, реформа української пенітенціарної системи неможлива без урахування історичного досвіду, оскільки сучасні проблеми зумовлені попередніми рішеннями та подіями. Серед низки важливих історико-правових наукових проблем особливий інтерес складає реалізована в Російській імперії, до складу якої на той час входила переважна більшість українських земель, тюремна реформа другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Система виконання покарань на протязі століть традиційно займала особливе місце у репресивному апараті російського самодержавства. Вона використовувалася для реалізації державної пенітенціарної політики, суть якої полягала у широкому застосуванні позбавлення волі як одного з найжорсткіших видів кримінальної репресії. Тюремна реформа була усвідомленою спробою радикального відходу від архаїчної практики організації та здійснення виконання і відбування покарань. Вперше було заявлено про необхідність централізації та уніфікації управління тюремною системою, про потребу диференційованого підходу до арештантів у залежності від тяжкості скоєного злочину та особистісних характеристик, про доцільність і важливість проведення цілеспрямованих виховних і освітніх заходів з метою морального виправлення в’язнів, про необхідність залучення як посадових осіб різного відомчого підпорядкування та рівня, так й представників широких кіл громадськості, для вирішення проблем виконання покарання у вигляді позбавлення волі, особливо пов’язаних з соціальною адаптацією (ресоціалізацією) осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Підняті в ході тюремної реформи другої половини ХІХ - початку ХХ ст. проблеми, незалежно від ступеню їх практичної реалізації в ході реформи, торкаються основоположних засад функціонування сучасних пенітенціарних установ. Результати, отримані внаслідок комплексного вивчення та аналізу зазначених проблем, можуть об’єктивно сприяти чіткішому визначенню теоретико-концептуальних засад реформування кримінально-виконавчої системи – однієї з важливих галузей життєдіяльності держави і суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п. 1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки”.
Мета та завдання дослідження. Об’єктом дослідження є державний апарат та правова система Російської імперії у період реалізації буржуазних реформ другої половини ХІХ – на початку ХХ ст.
Предметом дослідження є система центральних і місцевих тюремних органів, а також причетних до виконання тюремного покарання установ і організацій, та тюремне законодавство Російської імперії у період реалізації буржуазних реформ другої половини ХІХ – на початку ХХ ст.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період буржуазних перетворень у Російській імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Визначення таким чином хронологічних рамок зумовлено наміром прослідкувати еволюцію тюремної системи та генезис тюремного законодавства Російської імперії на широкому тлі глибинних буржуазних соціально-економічних зрушень, започаткованих селянською 1861 р. та судовою 1864 р. реформами, аж до буржуазно-демократичної революції в лютому 1917 р.
Територіальні рамки роботи охоплюють українські землі, що входили до складу Російської імперії.
Метою дослідження є комплексний ретроспективний аналіз організаційних та правових засад функціонування російської пенітенціарної системи, особливостей виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі в тюремних установах цивільного відомства, проблем і соціальних наслідків правозастосовчої тюремної практики в українських губерніях.
У відповідності з метою дисертації визначені такі основні завдання:
- здійснити історіографічний аналіз проблеми, виявити та проаналізувати науковий доробок дореволюційних, радянських і сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників по вивченню питань підготовки та практичної реалізації тюремної реформи в Російській імперії у зазначений період;
- виявити сутність пенітенціарної політики російського самодержавства, специфічні ознаки та проблеми організаційного-правового регулювання виконання покарання у вигляді позбавлення волі у дореформений період;
- з’ясувати причини і передумови реалізації тюремної реформи в Російській імперії;
- дослідити ступінь зарубіжного впливу на визначення концептуальних засад і пріоритетів здійснення тюремної реформи в Росії;
- простежити процес розробки фундаментальних положень тюремної реформи;
- виявити ступінь взаємозумовленості темпів і результативності тюремної реформи з ефективністю буржуазних перетворень в інших галузях суспільних відносин;
- простежити хід тюремної реформи та з’ясувати природу сутнісних змін, що відбулися в управлінні загальнокримінальними місцями позбавлення волі на терені України;
- охарактеризувати діяльність Головного тюремного управління, губернських тюремних інспекцій, комітетів і відділень Товариства піклувального про тюрми, чинів тюремної адміністрації та сторожі по дотриманню вимог режиму виконання покарання у вигляді позбавлення волі в місцях позбавлення волі цивільного відомства;
- проаналізувати основоположні нормативно-правові акти щодо організації діяльності пенітенціарної системи, з’ясувати їх спрямованість;
- виявити форми та методи пенітенціарного пливу на арештантів, з’ясувати їх обумовленість і дієвість;
- визначити правовий статус працівників пенітенціарних установ, виявити критерії визначення ефективності їх діяльності та сутнісну спрямованість відомчої системи відбору та професійної підготовки персоналу;
- дослідити на прикладі загальнокримінальних тюремних установ цивільного відомства, розташованих на терені України, умови та типові проблеми практичної реалізації тюремної реформи;
- визначити специфіку діяльності виховно-виправних установ для неповнолітніх злочинців;
- з’ясувати сутність патронату та напрямки діяльності товариств патронату, ознайомитися з досвідом організації морально-духовного впливу на арештантів і формами ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;
- здійснити спробу на підставі аналізу історичного досвіду реформування пенітенціарної системи сформулювати деякі пропозиції з метою вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи за сучасних умов.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, в рамках якого застосовувалися спеціально-наукові методи конкретно-історичного, формально-логічного, порівняльно-правового та структурно-системного аналізу. Аналіз ідеологічних, організаційних і правових засад функціонування пенітенціарних установ, їх компетенції, форм і методів роботи здійснювався у контексті сходження від абстрактного до конкретного, від простого до складного. Проблема досліджувалася також з позицій принципу історизму, що отримало свій вияв у аналізі подій у їх послідовності та взаємозумовленості, у чіткій відповідності реальним історичним обставинам. Зважаючи на ієрархічність побудови системи управління тюремними установами цивільного відомства і наявність взаємопов’язаних структурних елементів тюремного механізму, у дослідженні використовувалися структурно-системний та структурно-функціональний методи. Правові засади функціонування загальнокримінальних пенітенціарних установ досліджувалися з використанням формально-юридичного та порівняльно-правового методів. Соціальна та економічна зумовленість змін у тюремному законодавстві Російської імперії, що призводило до чіткішого визначення правового та соціального статусу тюремної адміністрації та сторожі і умов відбування покарання арештантами, визначення відповідності правозастосовчої практики інтересам і очікуванням суспільства, реальні умови утримання в’язнів, організація арештантської праці, здійснення заходів морально-виховного впливу та заходів з метою ресоціалізації осіб, які звільнялися з місць позбавлення волі, зумовили використання соціологічного методу.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
1. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням причин і передумов, ідеологічних та організаційно-правових засад і правозастосовчої практики реалізації тюремної реформи в українських губерніях Російській імперії.
2. Визначено, що тюремна система самодержавної Росії еволюціонувала в три етапи. Перший етап тривав з моменту створення централізованої держави до початку поширення пенітенціарних ідей наприкінці ХVІІІ ст. і характеризувався превалюванням жорстоких видів покарань з метою залякування злочинця та повною відсутністю в суспільстві зацікавленості пенітенціарними проблемами. З кінця ХVІІІ до середини ХІХ ст. продовжувався другий період, що знаменувався активною філантропічною діяльності приватних осіб, зацікавлених в покращанні долі арештантів. Визначальною рисою третього етапу (середина ХІХ - лютий 1917 р.) стала активна діяльність держави з метою модернізації тюремного законодавства та реорганізації системи виконання покарань як інструменту захисту панівних суспільних відносин і дійового засобу виправлення злочинця.
3. Встановлено, що у дореформений період за відсутності центрального органу управління пенітенціарними установами функції керівного центру фактично реалізовувало Піклувальне товариство про тюрми, що інституювалося у 1819 році як громадське об’єднання філантропічного спрямовання, але з часом трансформувалося у наділену значними владними повноваженнями напівофіційну організацію.
4. Доведено, що необхідність чіткого організаційно-правового урегулювання виконання покарань у вигляді позбавлення волі була об’єктивно обумовлена глибинними соціальними структурними змінами, а саме: ліквідацією патримоніальної влади поміщиків над кріпосними селянами, які набули юридичного статусу свободи, скасуванням тілесних покарань для представників податних верств населення і реорганізацією системи судочинства.
5. Обґрунтовано, що ключовою проблемою тюремної реформи була відсутність уніфікованої нормативної бази та організаційно-управлінської єдності пенітенціарної системи, оскільки крім місць позбавлення волі цивільного відомства, що складали ядро тюремної системи і підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ, існувала низка відособлених тюремних установ різного відомчого підпорядкування.
6. Встановлено, що практичній реалізації тюремної реформи передувала копітка аналітична робота по узагальненню даних про стан і проблеми функціонування місць позбавлення волі, проведена спеціальними комісіями. Найвпливовішою з них слід визнати комісію під головуванням статс-секретаря К.К. Грота, до складу якої входили виключно члени Державної Думи, що сформулювала схвалений імператором проект концепції реформування кримінально-виконавчої галузі.
7. Визначено, що ініційована зверху тюремна реформа розпочалася зі створення у 1879 році Головного тюремного управління (ГТУ), що реалізовувало функції загальнодержавної контролюючої та розпорядчої інстанції і сприяло централізації та уніфікації управління тюремними установами. Вперше була реалізована спроба створення стрункої управлінської вертикалі, де ГТУ уособлювало вищий щабель ієрархічної драбини, середню управлінську ланку тюремної складали губернатори, губернські тюремні інспектори та тюремні комітети Піклувального товариства про тюрми, а низовий рівень складав чисельний тюремний персонал.
8. Доведено, що реорганізація тюремної системи здійснювалася поетапно, шляхом подрібнення проблеми на окремі завдання, що вирішувалися по мірі появи невідкладної необхідності. Некоординовані заходи локального характеру, що здійснювалися в окремих ланках тюремної системи, не могли суттєво змінити практику виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
9. Встановлено, що новим явищем у світовій пенітенціарній практиці стало запровадження в Росії інституту тюремних інспекторів у центральному тюремному апараті та тюремних інспекцій на губернському рівні.
10. Визначено, що до вичерпного кола суб’єктів безпосереднього управління пенітенціарними установами були віднесені такі категорії посадових осіб тюремної адміністрації: начальники тюрем та їх помічники, помічниці начальників тюрем та наглядачки при жіночих відділеннях, священики, диякони та псаломщики, закріплені за місцями позбавлення волі, лікарі та фельдшері. Посилена увага зверталася на підвищення загальноосвітнього та професійного рівня тюремного персоналу.
11. Доведено, що розпорошеність в управлінні тюремною частиною цивільного відомства остаточно подолати не вдалося. Відповідно до положень “Статуту про осіб, які утримуються під вартою”, на початку ХХ ст. головне завідування тюремною частиною цивільного відомства було віднесено до компетенції Міністерства юстиції, у складі якого з 1895 року перебувало ГТУ. Водночас функція вищого нагляду за місцями позбавлення волі, де утримувалися засуджені за скоєння державних злочинів особи, належала міністру внутрішніх справ. Крім того, градоначальники, губернські правління і поліція мали займатися благоустроєм місць позбавлення волі і виконанням приписів щодо порядку утримання арештантів. Арештантські відділення ж підпорядковувалися губернаторам, а нагляд у господарському відношенні та за звітністю цих відділень було віднесено до компетенції губернських правлінь.
12. Визначено, що режим у місцях позбавлення волі українських губерній розглядався переважно в широкому розумінні і передбачав всю систему засобів впливу на арештантів (диференціацію в’язнів, розпорядок дня, організацію робіт тощо).
13. Встановлено, що до набуття чинності Загальною тюремною інструкцією 1915 року в Російській імперії не існувало єдиного нормативно-правового акту, що б акумулював в собі положення чинного законодавства та відомчих підзаконних актів щодо визначення чіткої і вичерпної регламентації режиму в місцях позбавлення волі.
14. Доведено на основі аналізу документальних джерел про функціонування тюремних установ на території українських губерній, що режим виконання покарання у загальнокримінальних місцях позбавлення волі цивільного відомства з останньої чверті ХІХ ст. втратив репресивний характер і набув яскравих ознак виправно-виховної спрямованості.
15. Встановлено, що напередодні першої світової війни в українських губерніях остаточно ствердилися традиції патронатної діяльності. Як на державному рівні, так і в суспільстві, визріло переконання у доцільності налагодження мережі патронатних установ з метою полегшення соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
16. Доведено, що тюремна реформа мала половинчатий, консервативний, непослідовний характер. ЇЇ практична реалізація співпала з початком реакційних контрреформ. Відсутність необхідного бюджетного фінансування, нерозвиненість матеріальної бази та бюрократизм державної машини спричинили незавершеність реформи. Як наслідок, не вдалося остаточно усунути проблему децентралізації управління пенітенціарними установами, уповільненими теплими здійснювалася модернізація тюремної інфраструктури, низьким залишався рівень престижу тюремного персоналу, не вдалося викорінити становість у виконанні покарання у вигляді позбавлення волі.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості широкого використання його матеріалів, узагальнень і висновків при написанні монографій, підручників і навчальних посібників з історико-правової та пенітенціарної проблематики та при підготовці лекційних курсів з нормативних навчальних дисциплін “Історія держави та права України”, “Кримінально-виконавче право”, спеціальних курсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідалися на VІ щорічних історико-правових читаннях “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.) та VІІІ історико-правовій конференції “Юридична біографістика: історія, сучасність і перспективи” (м. Феодосія, 15-18 вересня 2002 р.), що проходили під егідою Міжнародної асоціації істориків права, Національного університету внутрішніх справ, Інституту держави та права ім. В.М.Корецького НАН України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями і складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг тексту складає 197 сторінок, список використаних джерел містить 256 назв.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Необхідність реформування пенітенціарної системи Російської імперії у другій половині ХІХ ст. була об’єктивно зумовлена бурхливими процесами ствердження буржуазних суспільних відносин. Самодержавна система виконання покарання у вигляді позбавлення волі традиційно базувалася на дотримані принципу становості, що кардинально суперечило новим історичним реаліям. В Росії не існувало цілісної загальнодержавної тюремної системи та центрального державного органу управління пенітенціарними установами. Натомість зберігалося розмаїття видів місць позбавлення волі, що суттєво відрізнялися за призначенням, режимом утримання в’язнів, різним відомчим підпорядкуванням, страждали від відсутності чіткої нормативної бази та недостатнього фінансування. Наявність неупорядкованої і некоординованої системи виконання кримінальних покарань зумовлювала появу проблем у систематизації видів ув’язнення. Російське кримінальне законодавство продовжувало містити елементи феодальних пережитків (розподіл арештантів за становою ознакою, клеймування в’язнів, застосування знарядь, що завдавали фізичних страждань тощо).
Скасування особистої залежності селян від поміщиків, докорінна реорганізація системи судочинства та зміна структури злочинності в умовах ствердження основ ринкової економіки змусили царат зосередитися на визначенні базових засад реалізації державної тюремної політики.
Загальну концепцію здійснення тюремної реформи вдалося чітко визначити лише наприкінці 70-х років ХІХ ст. Практичній реалізації тюремної реформи передувала проведена спеціальними комісіями аналітична робота по узагальненню відомостей про стан, проблеми та недоліки функціонування місць позбавлення волі. Слід визнати, що найвпливовішою з них була комісія під головуванням К.К. Грота, яка сформулювала проект концепції реформування кримінально-виконавчої галузі.
Ініційована “зверху” реорганізація тюремної системи здійснювалася поетапно, шляхом подрібнення проблеми на окремі завдання. Акцентування уваги на усуненні окремих недоліків функціонування місць позбавлення волі в умовах відсутності комплексного підходу до реформування тюремної системи не сприяло якісній зміні практики виконання кримінальних покарань.
Засноване у 1879 році Головне тюремне управління практично реалізовувало функції загальнодержавної контролюючої та розпорядчої інстанції і сприяло централізації та уніфікації управління тюремними установами. ГТУ уособлювало вищий щабель ієрархічної драбини, середню управлінську ланку тюремної складали губернатори, губернські тюремні інспектори та тюремні комітети Піклувального товариства про тюрми, а низовий рівень складав чисельний тюремний персонал.
Безсумнівним успіхом реформи стала нормативна урегульованість організаційно-штатних питань, визначеність теоретичних основ організації тюремної системи, розбудова підвалин відомчої системи професійної підготовки службовців. Водночас маємо констатувати, що розпорошеність в управлінні тюремною частиною цивільного відомства остаточно усунути не вдалося, оскільки до виконання покарань залишалися причетними різні центральні відомства, а також місцеві державні органи та громадські організації.
Російське тюремне законодавство в умовах здійснення реформи набуло цілісності. Режим у місцях позбавлення волі тлумачився в широкому розумінні і охоплював всю систему засобів впливу на арештантів (диференціацію в’язнів, розпорядок дня, організацію робіт тощо). Нарешті було запроваджено диференційований підхід до організації виконання покарання стосовно різних категорій в’язнів. Статут про осіб, які утримуються під вартою, у редакції від 1890 року та Загальна тюремна інструкція 1915 року стали віховими нормативними актами, що знаменували поступальний розвиток російського пенітенціарного законодавства у напрямку чіткого формального визначення уніфікованих умов виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Аналіз документальних джерел щодо функціонування тюремних установ на території українських губерній дає підстави стверджувати, що режим виконання покарання у загальнокримінальних місцях позбавлення волі цивільного відомства з останньої чверті ХІХ ст. втратив репресивний характер і набув ознак виправно-виховної спрямованості. Місця позбавлення волі на території України були невід’ємною складовою частиною каральної системи Російської імперії і не мали відчутної специфіки. Вони функціонували на підставі нормативних актів, що видавалися центральними органами влади. Нормотворча діяльність місцевих органів влади губернського та повітового рівнів була зорієнтована на якомога якіснішу реалізацію приписів центральних владних інстанцій. Реформа тюремної системи зумовила суттєві зміни у практичній діяльності пенітенціарних установ українських губерній, однак не вдалося викорінити низку недоліків (нерозвиненість матеріальної бази тюремних установ, перманентна їх переповненість, плинність кадрів тощо).
В цілому ж, тюремна реформа мала непослідовний, половинчатий характер, що пояснюється співпадінням фази її практичної реалізації з початком реакційних контрреформ. Вирішальними чинниками незавершеності реформи стали відсутність необхідного бюджетного фінансування, нерозвиненість матеріальної бази та бюрократизм державної механізму. Як наслідок, не вдалося остаточно усунути проблему децентралізації управління пенітенціарними установами, уповільненими теплими здійснювалася модернізація тюремної інфраструктури тощо. Очевидними позитивними наслідками реформи стало запровадження буржуазних принципів виконання покарання, чітка нормативна визначеність режиму виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі, використання апробованих у зарубіжних країнах новітніх форм соціальної адаптації колишніх в’язнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

1. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – 400 с.
2. Давидович А.М. Самодержавие в эпоху империализма. – М.: Наука, 1975. – 349 с.
3. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России. 3-е изд. – М.: Высшая школа, 1983. – 352 с.
4. Ефремова Н.Н. Министерство юстиции Российской империи 1802-1917 гг.: Историко-правовое исследование. – М.: Наука, 1983. – 149 с.
5. Зайончковский П.А. Военные реформы 1860-1870 годов в России. – М.: МГУ, 1952. – 371 с.
6. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.: Мысль, 1978. – 286 с.
7. Захарова Л.Г. Земская контрреформа 1890 г. – М.: МГУ, 1968. – 178 с.
8. Коротких М.Г. Мировая юстиция в России по судебной реформе 1864 г. // Советское государство и право. – 1986. - №11. – С. 132-137.
9. Курицын В.М. Правительственный конституционализм в России в 60-80-е годы ХІХ в. // Советское государство и право. – 1986. - №2. – С. 104-112.
10. Кузнецова Е.Н. Контрреформы 80-90-х годов ХІХ века в России (Государственно-правовая характеристика): Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Л., 1977. – 18 с.
11. Нардова В.А. Городское самоуправление в России в 60-х-начале 90-х ХІХ в. (Правительственная политика). – Л.: Наука, 1984. – 260 с.
12. Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма с середины 50-х до начала 80-х гг. ХІХ в. – Л.: Наука, 1981. – 248 с.
13. История полиции дореволюционной Росси (Сборник документов и материалов по истории государства и права): / Отв. ред. В.М. Курицын. – М.: Наука, 1981. – 312 с.
14. Россия в революционной ситуации на рубеже 1870-1880 годов: Коллективная монография / Отв. ред. В.С. Итенберг. – М.: Наука, 1983. – 557 с.
15. Калмыков П.Д. Учебник уголовного права: Часть общая. – СПб., 1866. – 535 с.
16. Кашкаров П.А. Общая разработка вопроса о необходимости коренного тюремного преобразования в России. – СПб., 1883. – 24 с.
17. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права: Общая часть. Т. 1. – Киев, 1875. – 413 с.
18. Сергеевский И.Д. Русское уголовное право. Пособие к лекциям: Часть общая. – 8-е изд. – СПб., 1910. – 355 с.
19. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2-х т. – СПб., 1902. – 815 с.
20. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции…: Часть общая. Т. 2. 2-е изд. – СПб., 1902. – 1460 с.
21. Познышев С.В. Основы пенитенциарной науки. – М., 1924. – 342 с.
22. Фойницкий И.Я. На досуге: Сборник юридических статей исследований. Т. І. – СПб., 1898. – 432 с.
23. Фойницкий И.Я. Русская карательная система. – СПб., 1874. – 48 с.
24. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – СПб., 1889. – 503 с.
25. Дриль Д.А. Ссылка во Франции и России: Из личных наблюдений во время поездки в Новую Каледонию, на о. Сахалин, в Приамурский край и Сибирь. – СПб., 1899. – 174 с.
26. Дриль Д.А. Учение о преступности и мерах борьбы с ней. – СПб.: Шиповник, 1912. – 568 с.
27. Лучинский Н.Ф. Краткий очерк деятельности Главного тюремного управления за первые ХХХV лет его существования (1879-1914 гг.). – СПб.: Главное тюремное управление, 1914. – 146 с.
28. Лучинский Н.Ф. Курс практического тюрьмоведения // Тюремный вестник. – 1912. - №12. – С. 3-145.
29. Лучинский Н.Ф. Наши тюремные и тюремно-благотворительные учреждения // Журнал Министерства Юстиции. – 1910. - №1. – С. 165-197.
30. Лучинский Н.Ф. Основы тюремного дела. – СПб.: Тюремный вестник, 1904. – 180 с.
31. Лучинский Н.Ф. Полиция и арестанты. – Пг.: Тюремный вестник, 1915. – 116 с.
32. Лучинский Н.Ф. Тюремный режим // Тюремный вестник. – 1913. - №8-9. – С. 1157 – 1216.
33. Мокринский С.П. Наказание, его цели и предположения. – М., 1902. – 257 с.
34. Муравьев Н.В. Наши тюрьмы и тюремный вопрос // Муравьев Н.В. Из прошлой деятельности: Статьи по судебным вопросам. Т. І. – СПб., 1900. – С. 107-146.
35. Никитин В.Н. Быт военных арестантов в крепостях. – СПб., 1873. – 528 с.
36. Никитин В.Н. Русский тюремный вопрос в старину: Оттиск. – Б.м., б.г. – 30 с.
37. Никитин В.Н. Тюрьма и ссылка. – СПб., 1880. – 674 с.
38. Пассек А.В. Проект о преобразовании тюрем. – СПб., 1867. – 96 с.
39. Пионтковский А.А. Дисциплинарное взыскание в карательных учреждениях // Журнал Министерства Юстиции. – 1904. – Апрель. – С. 62-94.
40. Палюмбецкий А.И. О происхождении и распространении пенитенциарной системы. Речь, написанная для произнесения на торжественном собрании Харьковского университета 30 августа 1854 г., ординарным профессором А. Палюмбецким. - Харьков, 1854. – 105 с.
41. Тальберг Д. Тюремная литература или тюрьмоведение. – М., 1876. – 64 с.
42. Тальберг Д.Г. К истории тюрем и ссылки в России 1805-1820 гг. // Русская старина. – 1879. – Т. ХХIV. – С. 541-551.
43. Юферов В.Н. Материалы для тюремной статистики России. – СПб., 1873. – 264 с.
44. Ядринцев Н.М. Русская община в тюрьме и ссылке. Исследования и наблюдения… Сравнение разных систем наказания у нас и в Западной Европе. Основа новой рациональной системы исправления согласно выводам пенитенциарной науки и опытам русской тюремной общины. – СПб.: А. Морингеровский, 1872. – 729 с.
45. Галкин-Враский М.Н. Записки начальника Главного тюремного управления о порядке исполнения наказаний, предустановленных проектом Уголовного уложения, редакция 1895 года. – СПб.: Главное тюремное управление, 1895. – 28 с.
46. Галкин-Враский М.Н. Материалы к изучению тюремного вопроса. – СПб.: Главное тюремное управление, 1868. – 174 с.
47. Галкин-Враский М.Н. Остров Сахалин. Необходимые и желательные мероприятия. Записка начальника Главного тюремного управления Галкина-Враского по обозрению острова Сахалина в 1894 году. – СПб., 1899. – 48 с.
48. Гогель С.К. Арестантский труд // Тюремный вестник. – 1913. - №2. – С. 297-333.
49. Журчало Я. Современная тюрьма и ее особенности. С инструкцией тюремным надзирателям. – СПб.: Русское знамя, 1910. – 32 с.
50. Краинский Д.В. Материалы к истории русских тюрем в связи с историей учреждения общества попечительного о тюрьмах. – Чернигов, 1912. – 133 с.
51. Мещанинов И.В. Из воспоминаний старого тюремного деятеля. – Спб., 1908.- 15 с.
52. Мещанинов И.В. Из истории русской тюрьмы. Лекция, прочитанная 29 марта 1905 г. сенатором И.В. Мещаниновым посетителям Санкт-Петербургского комитета по оказанию содействия молодым людям в достижении ими нравственного и физического развития. – СПб.: Типография Санкт-Петербургской тюрьмы, 1910. – 40 с.
53. Саломон А.П. Тюремное дело в России. Лекция, прочитанная 18 февраля 1898 года А.П. Саломоном воспитанникам Императорского Александровского Лицея перед посещением ими санкт-петербургских мест заключения. – СПб., 1898. – 38 с.
54. Соллогуб В.А. Об организации в России тюремного труда. – СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1866. – 64 с.
55. Стремоухов А.М. Краткий очерк мероприятий в области тюремного дела в России за период с 1900 по 1905 год, составленный для VII Международного тюремного конгресса в Будапеште начальником Главного тюремного управления А.М. Стремоуховым. – СПб.: Типография Санкт-Петербургской тюрьмы, 1905. – 26 с.
56. Тучков М.П. Докладная записка по поводу проекта «О некоторых изменениях в порядке управления и хозяйства в Санкт-Петербургских местах заключения». – СПб.: Департамент Уделов, 1883. – 23 с.
57. Булатов С.Я. Уголовная политика империализма. – М.: Советское законодательство, 1933. – 225 с.
58. Волков Г.И. Уголовная политика эпохи промышленного капитализма. – М.: Советское законодательство, 1932. – 105 с.
59. Исаев М.М. Основы пенитенциарной политики. – М.-Л.: Госиздат, 1927. – 196 с.
60. Карательная политика капиталистических стран: Сб. статей. – М.: Советское законодательство, 1933. – 196 с.
61. Познышев С.В. Учебник уголовного права: Часть общая и особенная. – М., 1923. – 576 с.
62. Тюрьма капиталистических стран: Сб. статей. – М., 1937. – 235 с.
63. Уголовная политика капиталистических стран. – М., 1937. – 143 с.
64. Утевский Б.С. Буржуазия и царская тюрьма. – М.: Советское законодательство, 1933. – 42 с.
65. Утевский Б.С. Тюремная политика царизма и Временного правительства. Учебное пособие. – М.: ВШ МВД СССР, 1957. – 33 с.
66. Ширвиндт Е.Г., Утевский Б.С. Советское пенитенциарное право. Учебное пособие. – М.: Юридическое издательство НКЮ РСФСР, 1927. – 276 с.
67. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.І. – М.: Госюриздат, 1960. – 348 с.
68. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.ІІ. – М.: Госюриздат, 1961. – 582 с.
69. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.ІІІ. – М.: Госюриздат, 1961. – 430 с.
70. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.ІV. – М.: Госюриздат, 1962. – 302 с.
71. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.V. – М.: Госюриздат, 1963. – 340 с.
72. Гернет М.Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологии. – Х.: Юридическое издательство Украины, 1930. – 264 с.
73. Гайдук С.Л. Тюремная реформа и тюремное законодательство пореформенной России. Дис… канд. юрид. наук. – М.: Московская высшая школа милиции МВД СССР, 1987. – 226 с.
74. Астемиров З.А. Буржуазные пенитенциарные системы и тюрьмоведение. – Рязань: Высшая школа МВД СССР, 1975. – 112 с.
75. Астемиров З.А. Исправительные учреждения в зарубежных странах: Учеб. пособие. – Рязань: Высшая школа МВД СССР, 1972. – 95 с.
76. Ахмадеев Ф.Х. Режим в тюрьмах дореволюционной России. – Уфа: Уфимская высшая школа МВД РФ, 1992. – 49 с.
77. Ахмадеев Ф.Х. Становление и развитие режима в исправительно-трудовых учреждениях РСФСР (1917-1930 гг.). – М.: Академия МВД России, 1993. – 134 с.
78. Воробейкова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразования административно- полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине ХІХ века: Учеб. пособие. – Киев: Киевская высшая школа МВД СССР, 1973. – 67 с.
79. Миненок М.Г. Наказание в русском уголовном праве: Историко-правовой почерк. Учеб. пособие. – Калининград: Калининградский государственный университет, 1985. – 79 с.
80. Невский С.Г., Федорова Т.И. Тюрьмы, каторга и ссылка в дореволюционной России. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 50 с.
81. Скрипилев Е.А. Карательная политика Временного правительства и аппарат ее проведения (март-октябрь 1917 г.). – М.: Академия МВД СССР, 1970. – 48 с.
82. Скрипилев Е.А. Тюремная политика и тюремное законодательство Временного правительства. Лекция. – М.: Высшая школа МООП СССР, 1968. – 62 с.
83. Смольяков В.Г. Тюремная система дореволюционной России, ее реакционная сущность: Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1979. – 23 с.
84. Стручков Н.А., Бажанов О.И., Ускова И.Б. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне: Учеб. пособие. – Рязань: Рязанская высшая школа МВД СССР, 1977. – 66 с.
85. Туманов Г.А. Реакционный характер тюремной политики и тюрьмоведения в капиталистических государств: Лекция – М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1965. – 32 с.
86. Шаргородский М.Д. Наказание по уголовному праву: Часть 1. Наказание поголовному праву эксплуататорского общества. – М.: Госюриздат, 1957. – 304 с.
87. Шинджикашвили Д.И. Министерство внутренних дел царской России в период империализма (структура, функции, реакционная сущность, связь с другими министерствами): Учеб. пособие. – Омск: Высшая школа МВД СССР, 1974. – 111 с.
88. Ширвиндт Е.Г., Утевский Б.С. Советское исправительно-трудовое право. – М.: Госюриздат, 1957. – 241 с.
89. Беляева Л.И. Отклоняющееся поведение как социальное явление: несовершеннолетние правонарушители и учреждения для их исправления в России в середине ХІХ – начале ХХ вв. Библиографический сборник. Ч.2. – М.: Академия управления МВД России, 1996. – 124 с.
90. Беляева Л.И. Патронат в России (ХІХ - н. ХХ вв.). – М.: Академия МВД России, 1996. – 115 с.
91. Беляева Л.И. Правовые, организационные и педагогические основы деятельности исправительных заведений для несовершеннолетних правонарушителей в России: (Середина ХІХ- начало ХХ ст.). Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – М.: Академия МВД РФ, 1995. – 539 с.
92. Беляева Л.И. Становление и развитие исправительных заведений для несовершеннолетних правонарушителей в России (середина ХІХ- начало ХХ вв.). – М.: Академия МВД РФ, 1995. – 100 с.
93. Беляева Л.И. Учреждения для несовершеннолетних правонарушителей в России (история вопроса). – Белгород: Белгородская высшая школа МВД РФ, 1996. – 135 с.
94. Детков М.Г. Исполнение наказания в дореволюционной России: организационно-правовые аспекты становления и развития системы исполнения наказания в виде лишения свободы. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – 85 с.
95. Детков М.Г. Наказание в царской России. Система его исполнения. – М.: ИМА “Интерправо”, 1994. – 120 с.
96. Детков М.Г. Научное и организационно-правовое обеспечение исполнения уголовных наказаний в виде лишения свободы в Российском государстве: исторический аспект и современность. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1998. – 293 с.
97. Детков М.Г. Особенности исполнения уголовного наказания в России: исторический опит и современность // Преступление и наказание. – 1995. – №2. – с. 24-27.
98. Детков М.Г. Служба надзора в дореволюционной тюремной системе // Информационный бюллетень №16. – М.: ГУИН МВД, 1993. – С. 68-73.
99. Детков М.Г. Содержание пенитенциарной политики Российского государства и ее реализация в системе исполнения уголовного наказания в виде лишения свободы в период 1917-1930 годов. – М.: Респуб. ин-т повышения квал-ции работников МВД России, 1992. – 192 с.
100. Лисин А.Г. , Петренко Н.И., Яковлева Е.И. Тюремная система Российского государства в ХVIII - начале XX в. – М.: Академия МВД РФ, 1996. – 60 с.
101. Мулукаев Р.С. Полиция и тюремные учреждения дореволюционной России. – М.: Высшая школа МООП СССР, 1964. – 28 с.
102. Мулукаев Р.С. Система органов внутренних дел дореволюционной России. – М.: Академия МВД СССР, 1978. – 56 с.
103. Петренко Н.И. Организационно-правовые основы режима исполнения наказания за общеуголовных наказания в местах заключениях России в пореформенный период (1864-1917 гг.). Дис.... канд. юрид. наук. – М.: Академия МВД РФ, 1997. – 213 с.
104. Печников А.П. Гуманистические идеи как предпосылки тюремной реформы в Российской империи // Международное гуманитарное право. Актуальные проблемы: Труды Академии управления МВД РФ. – М., 2000. – С. 118-123.
105. Печников А.П. Структура и компетенция Главного тюремного управления Российской империи // Отечественные ОВД: история и современность: Труды Академии управления МВД РФ. – М., 2000. – С. 19-20.
106. Пирогов П.П. Кадровый состав исправительных заведений для несовершеннолетних преступников дореволюционной России // МВД России – 200 лет: Материалы международной научно-практической конференции. Ч.2. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – С. 132-134.
107. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Инструкция смотрителя губернского тюремного замка 1831 г. как исток уголовно-исполнительного права России // Правоведение. – 2000. - №2. – С. 244-249.
108. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Исправительные арестантские роты гражданского ведомства как вид лишения свободы в российском праве ХІХ в. // Правоведение. – 2000. - №4. – С. 180-185.
109. Рассказов Л., Упоров И., Белозеров А. Тюремные заключенные в ХVIII веке // Преступление и наказание. – 2001. - №8. – С. 43-46.
110. Упоров И.В. Состояние тюремной системы и попытки ее преобразования в России в ХІХ веке (дореформенный период) // МВД России – 200 лет. Материалы международной научно-практической конференции. Ч.2. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – С. 94-97.
111. Упоров И.В. Ссылка и лишение свободы в России конца XVIII–начала ХХ в. // Российский экономический журнал. – 1999. - №1. – С. 139-149.
112. Упоров И.В. Так начиналось лишение свободы (история возникновения наказания в виде тюремного заключения) // Преступление и наказание. – 1998. - №9. – С. 26-31.
113. Ярмыш А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине (1895-1917 гг.): Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Харьковский юридический институт. – Харьков, 1991. – 30 с.
114. Ярмыш А.Н. Наблюдать неотступно... Административно-полицейский аппарат царизма и органы политического сыска в Украине в конце ХІХ – начале ХХ веков. – К.: Юринформ, 1992. – 186 с.
115. Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: Монографія. – Харків: Консум, 2001. – 288 с.
116. Григорьев А.Н. Тюремные учреждения Таврической губернии в начале ХХ в. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - №7. – С. 37-45.
117. Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О.Радов, І.І.Резник. – К.: РВВ КІВС, 1998. – Т.І. – Ч.І. – 414 с.
118. Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О.Радов, І.І.Резник. – К.: РВВ КІВС, 1998. – Т.І. – Ч.ІІ. – 402 с.
119. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. – СПб, 1830. - №27895.
120. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2-е. – СПб, 1852. - №25725; 1879. - №59630; 1879. - №60033; 1879. - №60289; 1881. - №61814; 1881. - №107; 1881. - №60268; 1882. - № 668; 1883. - №1523; 1883. - №1788; 1884. – 2035; 1884. – 2172; 1884. - №2498; 1885. – 3210; 1885. - №3221; 1886. – 3447; 1886. – 3465; 1886. - №3989.
121. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 3-е. – СПб, 1887. - №4591; 1887. - №4591; 1887. - №4930; 1889. - №6020; 1890. - №6653; 1893. - №9958; 1895. - №12272; 1896. - №12414; 1901. - №20121; 1906. - №28388; 1907. - №29272; 1909. - №32241; 1912. - №80; 1912. - №2308; 1912. - №2309; 1913. - №1676.
122. Свод законов Российской империи. – СПб., 1832. – Т. ХIV; 1857. – Т.І. – Ч. 2; 1857. – Т. ХІV; 1857. – Т. ХV.
123. Устав о содержащихся под стражею, дополненный циркулярными распоряжениями и инструкциями Министерства внутренних дел, Главного тюремного управления и Министерства юстиции. Составил товарищ прокурора В.Р. Долопчеев. Изд-е неофициальное. – Одесса: Одесский вестник, 1889. – 669 с.
124. Сборник циркуляров, изданных по Главному тюремному управлению в 1879-1910 гг.: В 2-х ч. Ч. І. – СПб.: Главное тюремное управление, 1911. – 188 с.
125. Сборник циркуляров, изданных по Главному тюремному управлению в 1879-1910 гг.: В 2-х ч. Ч. ІІ. – СПб.: Главное тюремное управление, 1911. – 259 с.
126. Обзор преобразований по тюремной части при новых законодательных установлениях (1906-1912 гг.). – СПб.: Главное тюремное управление, 1913. – 143 с.
127. Коковцев В.Н., Рухлов С.В. Систематический сборник узаконений и распоряжений по тюремной части. 2-е изд. – СПб.: И.Н. Скороходов, 1894. – 843 с.
128. Справочная книга для тюремних инспекторов, тюремних комитетов и их отделений, начальников тюрем, земских управ, попечителів земских арестных домов и других должностных лиц губернських, уездных и непостредственных управлений местами заключения. Составил по официальным данням поморник Харьковского губернського тюремного испектора Т.М. Лопато. – Полтава: Тип. губернского правления, 1898. – 343 с.
129. Кара и другие тюрьмы Нерчинской каторги. Сборник воспоминаний, документов и материалов / Под ред. А. Диковской-Якимовой, В. Плескова. – М.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев. - 1927. – 304 с.
130. На женской каторге: Сборник воспоминаний / Под ред. М.М. Константинова. – М.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев. - 1932. – 265 с.
131. Нерчинская каторга: Сборник Нерчинского землячества / Под ред. М.А. Брагинского. – М.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев. - 1933. – 266 с.
132. Орловский каторжный централ: Сборник воспоминаний бывших орловских политкаторжан (1908-1917 гг.). – М.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев. - 1929. – 216 с.
133. Тюрьмы, каторга и ссылка в почерках и воспоминаниях. – М.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев. - 1927. – 496 с.
134. Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения. – М., 1915. – 321 с.
135. Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. – Курск: РОСИ, 2000.
136. Мишин Г.К. Уголовная политика: от истоков науки – к проблемам современности // Вестник Московского университета. Серия 11 «Право». – 2001. - №4.
137. Бентам И. Избранные сочинения. Т. 1. – СПб., 1867. – 436 с.
138. Судебник 1497 года // Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.2– М., 1985.
139. Судебник 1550 года // Российское законодательство. Х-ХХ вв. Т.2.– М., 1985.
140. Российское законодательство Х - ХХ вв. Т.І. – М.: Юридическая література, 1984. – 430 с.
141. Соборное Уложение 1649 года. Российское законодательство Х-ХХ века. Т.3. – М.: Юридическая література, 1985. –– 511 с.
142. Жильцов С.В. Политические аспекты наказания в уголовной политике Петра І // Правоведение. – 2002.- № 1.
143. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – СПб., Киев,: Изд. Оглоблина, 1909. – 699 с.
144. Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ). 1-е изд. Т. 5. – СПб., 1830. - №2673.
145. Ромашкин П.С. Основные начала уголовного и военно-уголовного законодательства Петра І. – М.: Наука, 1947. – 125 с.
146. Ключевский В.О. Курс русской истории. Собр. соч. Т. 2. – М., Мысль,1986. –- 446 с.
147. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. ХІІІ. – М.: Мысль, 1965. –- 647 с.
148. Сергиевский Н.Д. Наказание в русском праве ХVII в. – СПб., 1887. – 543 с.
149. Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ). Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 176.
150. Российское законодательство Х - ХХ. – М., 1987. – Т.ІІ.
151. Полное собрание законов. Собрание 1-е. – СПб., 1830. – Т. ХХХVI. - № 27895.
152. Свод учреждений и уставов о содержащихся под стражей. Т. ХІV // Полное собрание законов.- СПб., 1832. –
153. Багрименко В.І. З історії реформування карально-репресивної системи в ХІХ – на початку ХХ століть // Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України ї. – К., 1996. – С. 63-68.
154. Кодан С.В. Законодательная регламентация отбывания принудительных работ в дореволюционной России // Теория и практика борьбы с преступностью и правонарушениями в современных условиях. – Екатеринбург, 1994. – С. 40-43.
155. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных // Свод законов Российской империи. Т. ХV.– СПб., 1857.
156. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 г. // Российское законодательство Х-ХХ вв. Т. 6. - М., 1988.
157. ГАРФ. - Ф. 122. - Оп.1. - Д. 176.
158. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2-е. – СПб., 1854. – Т. ХХVIII. – Отд. 1-е. - №27722.
159. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2-е. – СПб., 1866. – Т. ХХXVIII. – Отд. 1-е. - № 39504.
160. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных с приведением статей Свода законов, на которые сделаны ссылки в Уложении издания 1866 года и с прибавлением всех дополнений и изменений. Глава 2. О наказаниях. Ст. 16-89 // Свод законов уголовных. – СПб.: В. Готье, 1866. – 608 с.
161. Гогель С.Н. Курс уголовной политики в связи с уголовной социологией. – СПб., 1910. – 215 с.
162. ГАРФ. - Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 2.
163. ГАРФ. - Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 3.
164. Остроумов С.С. Преступность и ее причины в дореволюционной России. – 2-е изд. – М.: МГУ, 1980. – 204 с.
165. ГАРФ. - Ф.122. - Оп. 3. - Д. 294.
166. Российский государственный исторический архив, Санкт-Петербург (РГИФ, СПб.) . - Ф. 1149.- Оп. 8. - Д. 102а.
167. Правительственный вестник. – 1872. – 17/29 мая.
168. ГАРФ. - Ф. 122. - Оп. 3. - Д.1.
169. РГИА, СПб. - Ф. 1196. - Оп. 1. - Д.1.
170. РГИА, СПб. - Ф. 1149. - Оп. 8. - Д. 102 б.
171. О преобразовании тюремной части // Журнал Государственного Совета №74 от 16 декабря 1878. – СПб., 1878. – 14 с.
172. ГАРФ. – Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 138.
173. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАУ). – Ф. 1191. - Оп. 1. - Спр. 3.
174. ГАРФ. – Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 842.
175. Обзор десятилетней деятельности Главного тюремного управления. 1879-1889 гг. – СПб.: Главное тюремное управление, 1889. – 195 с.
176. Полное собрание законов ІІІ. – СПб., 1895. - №12272.
177. Кони А.Ф. А.С.Суворову // Собрание сочинений. – М.: Юридическая литература, 1966. – Т. 8. – С. 288-422.
178. ГАРФ. - Ф. 122. - Оп. 1. - Д. 6592.
179. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 2056.
180. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 3511.
181. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 2870.
182. Отчет по Главному тюремному управлению за 1908 г. // Тюремный вестник. – 1910. - №2.
183. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 4929.
184. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 3511.
185. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 3219.
186. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 670.
187. ГАРФ. – Ф. 122, Оп. 1. - Д. 7595.
188. Лучинский Н.Ф. Тюремный режим // Тюремный вестник. – 1913. - №8-9. – С. 1157-1216.
189. Полное собрание законов ІІ. – 1881. - №60268.
190. Обзор десятилетней деятельности Главного тюремного управления. 1879-1889 гг. – СПб.: Главное тюремное управление, 1889. – 196 с.
191. Полное собрание законов ІІ. – СПб., 1882. – № 668.
192. Свод учреждений и уставов о содержащихся под стражею. 1890. Оттиск. – М.: 4 отделение ЛТСО. Академия МВД СССР, 1976. – 95 с.
193. Органы и войска МВД России: Краткий исторический опыт / Авторский коллектив под руководством Некрасова В.Ф. - М. Объединенная редакция МВД России, 1996. – 462 с.
194. Гаген В.А. Духовно-нравственное и просветительское воздействие на заключенных // Тюремный вестник. – 1913. - №8-9. – С. 1216-1263.
195. Общая Тюремная Инструкция // Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О.Радов, І.І.Резник. – К.: РВВ КІВС, 1998. – Т. І. – Ч. 2.
196. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 442. – Оп. 100. – Спр. 209.
197. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 48. – Спр. 130.
198. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 533. – Спр. 205.
199. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 533. – Спр. 183.
200. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 533. – Спр. 242.
201. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 533. – Спр. 158.
202. ЦДІАУ. – Ф. 1191. – Оп. 1. – Спр. 45.
203. Державний архів Автономної Республіки Крим (ДААРК). – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 261.
204. ДААРК. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 759.
205. ДААРК. – Ф. 36. – Оп. 1. – Спр. 690.
206. ДААРК. – Ф. 36. – Оп. 1. – Спр. 859.
207. ДААРК. – Ф. 36. – Оп. 1. – Спр. 792.
208. ЦДІАУ. – Ф. 1191. – Оп. 1. – Спр. 182.
209. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 53. – Спр. 430а.
210. ЦДІАУ. – Ф. 1191. – Оп. 5. – Спр. 65.
211. ЦДІАУ. – Ф. 1191. – Оп. 1. – Спр. 401.
212. ДААРК. – Ф. 36. – Оп. 1. – Спр. 949.
213. ГАРФ. – Ф. 122. – Оп. 1. – Д.844.
214. ДААРК. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 525.
215. ДААРК. – Ф. 36. – Оп. 1. – Спр. 922.
216. Гайдук С.Л. Тюремная политика и тюремное законодательство пореформенной России: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1987. – 23 с.
217. ГАРФ. – Ф. 122. – Оп. 1. – Д. 2056.
218. ГАРФ. – Ф. 122. – Оп. 1. – Д. 3176.
219. ГАРФ. – Ф. 122. – Оп. 1. – Д. 844.
220. Тюремный вестник. – 1906. - №4.
221. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 257.
222. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 86.
223. ЦДІАУ. – Ф. 347. – Оп. 1. – Спр. 3459.
224. ЦДІАУ. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 366.
225. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 367.
226. ЦДІАУ. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 640.
227. ЦДІАУ. – Ф. 31. – Оп. 1. – Спр. 1447.
228. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 57.
229. ЦДІАУ. – Ф. 335. – Оп. 1. – Спр. 84.
230. ГАРФ. – Ф. 122. – Оп. 1. – Д. 3176.
231. ЦДІАУ. – Ф. 315. – Оп. 1. – Спр. 552.
232. ЦДІАУ. – Ф. 317. – Оп. 1. – Спр. 2708.
233. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 11.
234. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 6.
235. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 280.
236. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 261.
237. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 98.
238. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 114.
239. ЦДІАУ. – Ф. 422. – Оп. 639. – Спр. 313.
240. ЦДІАУ. – Ф. 1335. – Оп. 1. – Спр. 922.
241. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 631. – Спр. 217.
242. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 114.
243. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 639. – Спр. 817.
244. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 255.
245. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 87.
246. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 335.
247. Завалишин Д.И. Исправительные заведения для малолетних преступников и порочных детей. – М.,1868. – 234 с.
248. Савенко О.Г. Строение и жизнь исправительных колоний и приютов для малолетних преступников. – Одеса: Тип. Фесенко, 1888.- 55 с.
249. Пусторослев П.П. Наказательно-исправительные заведения для малолетних и несовершеннолетних преступников // Ученые записки Юрьевского университета. – 1893. - №4.- С.65-70.
250. Уставъ Харьковскаго исправительнаго приюта. – Х., 1876. – 10 с.
251. Харьковское общество исправительных приютов. Отчет за 1881 г. – Х., 1883. – 76 с.
252. Харьковское общество исправительных приютов. Отчет за 1882 р. – Х., 1883. – 84 с.
253. Отчет Харьковского общества патроната над несовершеннолетними, двух воспитательно-исправительных приютов для подследственных мальчиков и девочек и других учреждений. – Х., 1914. – 124 с.
254. Труды Седьмого съезда представителей русских исправительных заведений для малолетних. – М., 1909.
255. Тюремный вестник. – 1895. - №5.
256. О воспитательно-исправительных заведениях для несовершеннолетних: Закон 19 апреля 1909 г. // Свод Узаконений . – 1909. – Отд.1. – Ст. 547.