Організаційно - правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УЧАСТІ ГРОМАДЯН В ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ
1.1. Становлення та розвиток інституту участі громадян в правоохоронній діяльності........................................................................................................... 10
1.2. Зарубіжний досвід участі громадськості в правоохоронній діяльності і можливості його використання в Україні...................................................... 42
1.3. Шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності громадськості в Україні на сучасному етапі........................................................................... 58
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ В УКРАЇНІ
2.1. Форми участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями........................................................................................... 71
2.2. Правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів....................................................................................................... 105
2.3. Форми та методи правоохоронної діяльності громадськості...................... 122
РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В СФЕРІ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БОРОТЬБИ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ
3.1. Поняття і правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю..................................................................................................142
3.2. Принципи взаємодії громадян з міліцією в сфері правоохоронної діяльності......................................................................................................... 150
3.3. Форми взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.......................... 160
ВИСНОВКИ........................................................................................................... 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 180

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Успіх демократичних перетворень в Україні неможливий без належного правового регулювання і практичного функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності – одного із найважливіших інструментів, здатних реально і дієво вплинути на рівень правопорушень та стан забезпечення громадського порядку у нашій країні. Рішучі заходи, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку населення. У більшості розвинених країн світу наголос в поліцейській діяльності робиться на попередженні злочинності саме за допомогою громадян та громадських формувань правоохоронної спрямованості. Як свідчать результати багатьох наукових досліджень, проведених останнім часом щодо діяльності вітчизняної міліції, останній часто не вистачає підтримки громадськості, хоча не викликає сумнівів, що міліція може досягти очікуваних успіхів у боротьбі зі злочинністю лише в тому разі, коли буде побудовано атмосферу взаємоповаги і співробітництва між нею і громадянами. З іншого боку, виконання громадськістю правоохоронних функцій є формою реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні справами суспільства і держави. Конституція України проголосила і гарантувала право громадян захищати своє життя і здоров’я, права і свободи, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, в тому числі шляхом утворення з цією метою відповідних об’єднань.
В наш час наукове дослідження організаційно-правових основ участі громадськості в правоохоронній діяльності залишається епізодичним і неповним. Тому аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду участі громадськості в цій діяльності, її форм та методів, правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів, визначення правових засад, принципів та форм взаємодії працівників органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями мають важливе як теоретичне, так і практичне значення. Таким чином, необхідність активізації діяльності щодо охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, захисту прав і свобод громадян обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження організаційно-правових основ участі в цій діяльності громадян та їх об’єднань.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 7.28 Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р., п. 4.10 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр., затверджених рішенням Колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 р., п.п. 3.1, 3.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України та кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність, зміст та значення інституту участі громадян в правоохоронній діяльності, особливості взаємодії громадян, які виконують правоохоронні функції, з органами правопорядку, зокрема, міліції і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових основ участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:
- з’ясувати особливості становлення та розвитку інституту участі громадян в правоохоронній діяльності нашої країни;
- визначити основні причини зниження ефективності правоохоронної діяльності як окремих громадян, так і громадських об’єднань з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;
- проаналізувати зарубіжний досвід участі громадян в правоохоронній діяльності;
- визначити поняття громадського формування з охорони правопорядку та його ознаки;
- здійснити класифікацію організаційно-правових форм участі громадян в правоохоронній діяльності;
- дослідити правовий статус громадян, які виконують правоохоронні функції, узагальнити і систематизувати форми та методи їх правоохоронної діяльності;
- сформулювати рекомендації щодо підвищення моральної та матеріальної зацікавленості громадян в правоохоронній діяльності;
- проаналізувати правові засади, принципи та форми взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;
- виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових основ участі громадян в правоохоронній діяльності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері правоохоронної діяльності за участю громадян.
Предмет дослідження становлять теоретичні і організаційно-правові питання участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1-1.2, 2.1, 3.1), виокремлено окремі складові правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів (підрозділ 2.2). Порівняльно-правовий метод широко використано для дослідження зарубіжного досвіду участі громадськості в правоохоронній діяльності (підрозділ 1.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення та розвитку інституту участі громадян в правоохоронній діяльності (підрозділ 1.1, 1.2). Статистичний метод і документальний аналіз застосовувалися для визначення недоліків правового регулювання та діяльності громадськості щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення зазначеного правоохоронного інституту (підрозділи 1.3, 3.3). Метод соціологічного опитування використано для з’ясування ефективності правоохоронної діяльності громадськості в сфері охорони громадського порядку та боротьби із правопорушеннями (підрозділ 1.3, 2.3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців в галузі теорії управління та адміністративного права – В.Б. Аверянова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, В.Г. Борисенкова, О.М. Васильєвої, І.П. Голосніченка, С.М. Іншакова, М.І. Єропкіна, Р. Емерсона, А.Е. Жалінського, А.Т. Комзюка, Л.М. Колодкіна, В.К. Колпакова, Ю.М. Козлова, Ю.Ф. Кравченка, О.П. Клюшніченка, О.П. Корєнєва, М.В. Костецького, О.Є. Луньова, А.Ф. Майдікова, П.П. Михайленка, В.П. Петкова, І.Я. Петрова, В.Г. Поліщука, О.В. Тимощука, Дж. Хоманса, Ц.А. Ямпольскої, О. Н. Ярмиша та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють питання здійснення громадянами правоохоронних функцій. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань правоохоронної діяльності в цілому та участі в ній громадськості, зокрема. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали, які стосуються участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим проблемам становлення і функціонування інституту участі громадян в правоохоронній діяльності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- поглиблено історико-правовий аналіз становлення, розвитку і функціонування інституту участі громадян в правоохоронній діяльності нашої країни;
- дістало подальший розвиток визначення сутності та змісту діяльності громадськості в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями;
- вперше визначено і проаналізовано основні причини зниження ефективності правоохоронної діяльності як окремих громадян, так і громадських формувань з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;
- уточнено визначення понять “громадський порядок”, “громадське формування правоохоронної спрямованості”;
- обґрунтовано доцільність спрощеного порядку зарахування громадян, які виконують правоохоронні функції, до кадрового резерву органів і підрозділів системи МВС України;
- сформульовано пропозиції щодо підвищення матеріальної зацікавленості громадян за участь у правоохоронній діяльності;
- поліпшено класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній діяльності;
- обґрунтовано необхідність прийняття загальної програми правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями;
- удосконалено характеристику правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів, форм та методів правоохоронної діяльності громадськості;
- отримало подальший розвиток визначення поняття, правових засад, принципів та форм взаємодії громадян і міліції в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;
- вперше сформульовано конкретні пропозиції щодо уточнення чинних та розробки нових нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності діяльності громадян в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
у сфері науково-дослідної діяльності – основні висновки дослідження може бути використано для подальшої розробки організаційно-правових питань участі громадян в правоохоронній діяльності;
у правотворчості – використання результатів дослідження буде сприяти удосконаленню правового регулювання діяльності громадян у сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями;
у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити правоохоронну діяльність громадян, підвищити ефективність їх взаємодії з органами внутрішніх справ, зокрема, сприятиме практичному забезпеченню реалізації Програми МВС України щодо розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005 рр.;
у навчальному процесі – матеріали дисертації уже використовуються під час проведення занять з дисциплін “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” і “Основи демократії” в Національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у науково-методичних розробках, підготовлених за участю автора. Положення дисертації доцільно використати для розробки спецкурсу “Взаємодія органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями”;
у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури громадян, які виконують функції щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях: “Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (Харків, 2000) і “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (Харків, 2002), а також на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України та засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” та спецкурсу “Основи демократії” у Національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Залучення широких верств населення до правоохоронної діяльності є важливою формою участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, одним із основних факторів підвищення ефективності охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності та правопорядку в країні. Правоохоронна діяльність як громадських формувань в цілому, так і окремих громадян, зокрема, була відома майже на всіх етапах розвитку нашого суспільства. Як свідчить практика минулих літ, діяльність громадських об’єднань правоохоронної спрямованості свого часу зробила значний внесок у вирішення проблем охорони громадського порядку та боротьби із правопорушеннями. Актуальним є дослідження організаційно-правових основ участі громадян в охороні громадського порядку і боротьби з правопорушеннями і в сучасних умовах.
До основних результатів, одержаних внаслідок проведеного дослідження, можна віднести:
1. Зважаючи на природу взаємозв’язків між міліцією та громадськістю, можна звести їх до двох загальних принципів (або двох типів) поліцейсько-громадських відносин. Цими принципами є консультація та співпраця. Консультативний механізм полягає в тому, що міліція разом з населенням визначає проблеми, що мають місце на території її обслуговування. Відповідно, ідея співпраці на практиці зводиться до конкретних взаємовідносин між міліцією і громадянами, в яких вони разом вирішують проблеми, які мають місце на території їх проживання (здебільшого йдеться про вирішення проблем злочинності).
2. Аналіз зарубіжного досвіду правоохоронної діяльності громадськості свідчить, що: по-перше, ефективність охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями неможливі без підтримки та участі у цій справі широких верств населення, рішучі заходи, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку населення; по-друге, поліція (міліція) може досягти значних успіхів у боротьбі з правопорушеннями в тому разі, коли буде побудовано атмосферу взаємоповаги і співробітництва між нею і громадянами; по-третє, необхідним є поступове впровадження моделі поліцейської діяльності, заснованої на підтримці громадськості, в правоохоронну діяльність органів, структур та підрозділів МВС України, запровадження в діяльності усіх без винятку правоохоронних органів України принципів співпраці та консультування з громадськістю; по-четверте, важливим слід визначити запровадження в правоохоронну діяльність України програм, спрямованих на профілактику правопорушень, проведення тижнів профілактики злочинності; по-п’яте, доцільним буде створення в Україні не тільки оперативних груп з охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, а й утворення педагогічних асоціацій та наукових структур, які будуть займатися проведенням кримінологічних досліджень та організовуватимуть обмін правоохоронним досвідом; по-шосте, варто впровадити в правоохоронну діяльність органів внутрішніх справ систематичне здійснення загальнонаціональних кампаній щодо попередження злочинів та інших правопорушень.
3. Члени громадських формувань в майбутньому повинні стати дієвим та провідним резервом кадрового забезпечення органів і підрозділів системи МВС України. Це пояснюється тим, що: по-перше, перед зарахуванням до громадських формувань передбачено обов’язкову процедуру перевірки кандидатів, яка здійснюється кадровими підрозділами органів внутрішніх справ України. Тобто члени громадських формувань в минулому уже проходили спеціальну перевірку, тому під час прийняття цих осіб на службу до органів внутрішніх справ її порядок може бути спрощено; по-друге, будучи членом громадського формування правоохоронної спрямованості, особа неодноразово виконувала правоохоронні завдання: затримувала правопорушників, охороняла взяті під охорону об’єкти, здійснювала патрулювання території, складала протоколи про адміністративні правопорушення, проводила профілактичні бесіди тощо. Тобто, простіше кажучи, зустрічалась з правопорушником віч-на-віч. А, наприклад, курсанти навчальних закладів МВС України та особи, які проходять початкову підготовку, тільки після приходу на службу до практичних підрозділів органів внутрішніх справ починають розуміти сутність правоохоронної діяльності, бачать різницю між теоретичними заняттями щодо затримання правопорушника, складання протоколу та практичним їх здійсненням. Не секрет також і те, що після першого року служби в органах внутрішніх справ окремі молоді спеціалісти починають розуміти, що вони не здатні якісно виконувати поставлені перед ними правоохоронні завдання, і залишають службу.
4. З метою належного матеріального заохочення членів громадських формувань у статутах цих правоохоронних організацій доцільно передбачити більш вагомі та диференційовані винагороди за виконання правоохоронних завдань. Варто встановити конкретні грошові суми за: один час патрулювання, затримання правопорушника, надання інформації про вчинення чи підготування до вчинення злочину, розшук злочинця чи викрадених речей тощо. Наприклад, формами матеріальної зацікавленості студентів, які виявили бажання брати участь у правоохоронній діяльності, можуть бути: зменшення оплати за навчання, оплати за проживання у гуртожитку, безкоштовне харчування, збільшення тривалості міжсесійних канікул, пільговий розподіл після закінчення навчання тощо. Слід також передбачити, з яких джерел буде здійснюватися таке фінансування. Доцільно нормативно або на договірній основі закріпити, що витрати мають відшкодовуватись підприємствами, організаціями та установами як комерційного так і некомерційного характеру, на адміністративній та прилеглій території яких проходять маршрути патрулювання членів громадських формувань або виконуються інші правоохоронні завдання. Більше того, необхідно на законодавчому рівні вирішити питання про надання податкових пільг підприємствам, організаціям і установам як комерційного, так і некомерційного характеру, які спонсорують діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості.
5. Організаційно-правові форми участі громадськості в правоохоронній діяльності можна класифікувати за такими підставами: за характером завдань, що виконуються (громадські формування, спеціально створені для охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, та громадські формування, для яких охорона громадського порядку і боротьба з правопорушеннями є тільки одним із завдань); за організаційним оформленням правоохоронної діяльності (особиста індивідуальна участь у правоохоронній діяльності та діяльність громадян у складі громадських формувань правоохоронної спрямованості); за складом (громадські формування, у складі яких є працівники органів внутрішніх справ, та громадські формування, членами яких є тільки цивільні особи.
6. Під громадським порядком, на думку дисертанта, слід розуміти урегульовану нормами права та іншими соціальними нормами систему суспільних відносин, що складаються в громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокою населення, охорону життя, здоров’я, прав та свобод, гідності громадян, створення сприятливих умов для нормального функціонування державних та громадських організацій, виховання поваги до суспільства та дотримання громадської моралі.
7. До позитивних сторін використання індивідуальної участі громадян в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ, можна віднести: мінімальні фінансові затрати; покращення роботи органів внутрішніх справ шляхом поповнення нестачі персоналу та вивільнення основної маси працівників міліції для виконання більш важливої діяльності, діяльності, яка потребує відповідних спеціально-професійних знань (боротьби з економічною та організованою злочинністю); більш широке залучення населення до правоохоронної діяльності; поповнення рядів міліції (добровільні помічники, позаштатні працівники та довірені особи є своєрідним фільтром, завдяки якому з’являється можливість визначити кращих для зарахування до кадрів органів внутрішніх справ).
8. Статус громадян, які виконують правоохоронні функції, передбачає: по-перше, безпосередню причетність до правоохоронної діяльності; по-друге, наявність у них повноважень примусового характеру і можливості виступати в межах своєї компетенції від імені держави в частині забезпечення правопорядку; по-третє, поєднання суворої нормативної регламентованості діяльності у формально-процедурному відношенні з досить широкими можливостями прийняття вольових рішень на основі суб’єктивної інтерпретації ситуації; по-четверте, належність до особливої професійно-статусної групи, яка хоча і складається із представників різних професій, але об’єднує їх в процесі здійснення правоохоронної діяльності, що передбачає наявність у громадян, які виконують правоохоронні функції, певних прав щодо застосування до правопорушників державно-владних повноважень і тим самим більш значної, ніж у більшості громадян, можливості впливати на розвиток справ у суспільстві і, відповідно, підвищеної відповідальності за їх стан.
9. Під формою правоохоронної діяльності громадян, на думку дисертанта, необхідно розуміти однорідні за своїм характером та правовою природою групи правоохоронних дій, що мають зовнішнє вираження і за допомогою яких забезпечуються охорона прав фізичних і юридичних осіб, громадський порядок, громадська безпека та здійснюється боротьба з правопорушеннями. До основних форм правоохоронної діяльності громадськості з охорони громадського порядку слід відносити: патрулювання, виставляння постів, проведення рейдів та здійснення профілактичних заходів.
10. Серед проблем, що потребують негайного вирішення, є удосконалення правового регулювання основ взаємодії органів внутрішніх справ (міліції) з громадськістю. Зокрема необхідно визначити межі юридичного закріплення їх взаємодії. Норми права мають регламентувати лише основні, найбільш важливі форми і напрямки взаємодії органів внутрішніх справ із населенням, у кожному конкретному випадку його суб'єкти за своєю ініціативою і власним розсудом повинні самі визначати найбільш доцільні засоби досягнення загальної мети – охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями. Правова регламентація основ взаємодії органів внутрішніх справ з громадянами та окремими видами громадських формувань потребує подальшого розвитку. У подальшому слід прийняти цілий ряд відомчих нормативних актів МВС України, у яких була б зазначена специфіка такої взаємодії за напрямками діяльності органів внутрішніх справ, зокрема міліції.
11. Усі можливі форми взаємодії міліції і громадськості можна згрупувати у такі умовні блоки: спільна організація і здійснення заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; узгодження самостійних дій щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; обмін оперативною інформацією; безпосередня спільна діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості і працівників міліції; здійснення громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості заходів за ініціативою органів внутрішніх справ; допомога працівників органів внутрішніх справ громадськості у здійсненні заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; організація правового і спеціального навчання громадян, які бажають виконувати правоохоронні завдання; взаємний контроль за діяльністю щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.
12. Актуальним і доцільним є розробка та прийняття на рівні МВС України загальної програми правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, де має бути визначено: завдання такої підготовки; принципи навчання, на яких вона буде базуватися; терміни навчання; місця можливого проведення занять; форми та методи навчання; перелік обов’язкових знань, умінь та навичок, якими повинні оволодіти громадяни, що виявили бажання виконувати правоохоронні функції; перелік служб та підрозділів, посадових осіб, які в обов’язковому порядку повинні проводити заплановані заняття; порядок прийняття заліків тощо.
13. До чинного Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” доцільно внести ряд змін та доповнень.
Так, по-перше, у Законі відсутнє визначення громадського формування з охорони правопорядку, яким слід доповнити ст. 1. На думку дисертанта, під громадським формуванням з охорони громадського порядку слід розуміти створену на засадах громадської самодіяльності і зареєстровану в передбаченому законом порядку громадську організацію, діяльність якої спрямована на попередження та припинення адміністративних правопорушень і злочинів, захист життя і здоров’я громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, а також на рятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.
По-друге, у розділі першому Закону “Загальні положення” мова йде тільки про участь у правоохоронній діяльності громадських формувань, але, як відомо, громадяни можуть брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями і особисто (позаштатні співробітники міліції, добровільні помічники, довірені особи та ін.) і в назві Закону йдеться про участь в охороні громадського порядку громадян, а не громадських формувань. Тому в Законі необхідно визначити види правоохоронної діяльності, які можуть виконувати громадяни, не перебуваючи у членстві громадських формувань.
По-третє, ст. 6 щодо реєстрації громадських формувань слід доповнити таким положенням: “документи, подані для легалізації громадського формування правоохоронної спрямованості, можуть підлягати правовій експертизі, під час якої перевіряються дотримання встановленого порядку його створення, повнота поданих на реєстрацію документів, відповідність їх Конституції і законам України”.
По-четверте, в Законі необхідно передбачити, що порядок внесення змін і доповнень до статуту має бути визначено у самому статуті, бо останній є головним документом громадської організації правоохоронної спрямованості, який регламентує її правосуб'єктність. Приймати рішення про внесення змін і доповнень до статуту можуть лише загальні збори членів громадської організації. Внесення змін і доповнень підлягає державній реєстрації.
По-п’яте, перелік зазначених у ст. 9 Закону завдань громадських формувань правоохоронної спрямованості необхідно доповнити такими: проведення профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень, виявлення причин та умов протиправної поведінки певних осіб, охорона власності (переважно приватної), контроль за дотриманням паспортних правил, забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів, надання правової та соціальної допомоги громадянам, контроль за виконанням правил екологічної безпеки.
По-шосте, з метою підвищення ефективності охорони громадського порядку в Законі необхідно передбачити, що члени громадських формувань правоохоронної спрямованості можуть брати участь у забезпеченні громадського порядку самостійно, тобто не обов’язково із працівниками міліції, як це передбачено у пункті 1 ст.10. Тим більше, що виконання завдань щодо охорони громадського порядку не зводиться тільки до патрулювання, це і охорона власності, здійснення профілактичних заходів, інформування про злочини тощо, тому нема потреби, щоб усі ці заходи члени громадських формувань правоохоронної спрямованості здійснювали під безпосереднім наглядом працівників міліції.
По-сьоме, доцільно доповнити Закон нормою, яка передбачала б можливість членства в громадських організаціях правоохоронної спрямованості громадян інших держав і осіб без громадянства. Так, наприклад, в місцях компактного чи тимчасового проживання іноземців або осіб без громадянства можуть бути створені громадські формування з охорони громадського порядку, членами яких будуть як громадяни зарубіжних країн, апатриди, так і громадяни України. Такий варіант залучення іноземців до охорони громадського порядку дозволить вирішити одне з актуальних питань діяльності органів внутрішніх справ – забезпечення охорони правопорядку в місцях компактного проживання іноземних громадян і осіб без громадянства.
По-восьме, доцільно закріпити у Законі положення про те, що члени громадських формувань з охорони громадського порядку та особи, які виконують правоохоронні завдання, але не перебувають у членстві цих громадських об’єднань (довірені особи, добровільні помічники, позаштатні співробітники), у разі одержання під час виконання обов’язків правоохоронного характеру від громадян чи посадових осіб інформації про факт приготування або вчинення правопорушення повинні вжити заходів до його попередження і припинення, рятування людей, затримання правопорушників, охорони місця події, якщо це не загрожуватиме їх життю, і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
По-девяте, у ст. 13 до прав членів громадських формувань правоохоронної спрямованості необхідно віднести: здійснення огляду затриманих та їх речей, що підвищить безпеку членів громадських формувань під час виконання ними правоохоронних завдань; право на зберігання, носіння і застосування зброї, зарядженої речовинами сльозоточивої чи дратівної дії. Доцільно вирішити також питання про надання членам громадських формувань права на зберігання, носіння і застосування зброї, зарядженої гумовими кулями або іншими кулями непроникливої дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30. - Ст.141.
2. Рогожин А., Страхов М. Громадське селянське управління в Україні після реформи 1861 р. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 3. – С. 71-77.
3. Российское законодательство Х-ХХ веков / Под общей редакцией О.И. Чистова. - Т. 7 – М.: Юрид лит., 1988. – 431 с.
4. Бондаревський А.В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 р. – К.: Основи, 1991. – 325 с.
5. Тимощук О.В. Спеціальні збройні формування в системі охоронного апарату гетьмана П. Скоропадського (квітень - грудень 1918) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 1. – С. 238-254.
6. Скоропадський, Павло Петрович. Спомин / Гетьман Павло Скоропадський; [Передм. Г.В. Папакіна].– К.: Україна, 1992. – 112 с.
7. Тимощук О.В. Військово-козацька організація Української держави 1918 р. // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 3. – С. 160-168.
8. Мироненко О. Розбудова національного війська режимом П. Скоропадського // Історико-політичні уроки Української державності: Зб. наук. праць. – Київ-Донецьк: Оріяни, 1998. – 232 с.
9. Захарченко В.П. Історія української державності. – К.: Основи, 1994. – 371 с.
10. Центральний державний архів громадських об’єднань України. - Ф. 5. - оп. 1- Спр. 88. – Арк. 30-40.
11. Центральний державний архів громадських об’єднань України. - Ф. 5. - оп. 1- Спр. 86. – Арк. 231, 238.
12. Центральний державний архів громадських об’єднань України. - Ф. 1216. – оп. 1 - Спр. 31. – Арк. 34.
13. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 2586. - оп. 1. - Спр.10. – Арк. 102.
14. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 1576. - оп. 1. - Спр.4. – Арк. 14.
15. Держава захищається // Армія.—1918.—10 листопада. – С. 24.
16. Варті подяки // Армія.— 1918.— 4 грудня. – С. 17.
17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. -Ф.2199 - оп.1. - Спр.108. - Арк. 163.
18. Добровольці – захисники народу // Армія.— 1918.—7 грудня. – С. 23.
19. Про робітничу міліцію. Постанова НКВС від 29 жовтня 1917 р. // СУ РСФСР. - 1917. - № 1. - Ст. 15.
20. Акименко В.П. Общественность по охране общественного порядка. – М.: Знание, 1984. – 174 с.
21. Мулкаев Р.С. К вопросу о формах социалистического самоуправления народа в охране общественного порядка // Взаимодействие ОВД с общественностью по обеспечению охраны общественного порядка: Зб. науч. тр. - К.: Вища школа, 1982 . – С. 72-78.
22. Конаненко С.В. Общественность на страже правопорядка. – М.: Наука, 1980.–173 с.
23. Яворенков А.Н. История правоохранительной деятельности общественных формирований. - М.: Юрид. лит-ра, 1989. – 118 с.
24. Сельские защитники // Бюллетень НКВД. - 1924. - № 17. - С. 14.
25. Короткий В. С. Добровольцы на селе. –М.: Юрид. лит, 1974. – 45 с.
26. Еременко В.С. Общественность в помощь милиции. – М.: Знание, 1987. – 84 с.
27. Ноздрачев А.Р. Исторический очерк правоохранительной деятельности общественности. – М.: ИНИОН, 1991. – 214 с.
28. Смирнов В.П. Административные органы в новых условиях.- М., 1930. – 214 с.
29. Положення “Про робітничо-селянську міліцію” від 25 травня 1931 р. // СУ РСФСР. – 1931. - № 34. - Ст. 327.
30. Главуш И.Д. Общественность на страже правопорядка. - К.: Политиздат Украины, 1987. – 128 с.
31. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 9415. - оп. З. - Спр. 778. -Арк. 7.
32. Про подальше удосконалення діяльності добровільних дружин: Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів від 20 травня 1974 р. // ЗП СССР. – 1974. - № 12. –Ст. 67.
33. Про основні права і обов’язки добровільних народних дружин по охороні громадського порядку: Указ Президії Верховної Ради СССР від 20 травня 1974 р. // Відомості Верховної Ради СССР. – 1974. - № 22. – Ст.326.
34. Положення про товариські суди // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1977. - № 14. - Ст. 132.
35. Краснов А.А. В помощь милиции. – М.: Знание, 1981. – 74 с.
36. Про взаємодію органів міліції з добровільними народними дружинами по охороні громадського порядку: Наказ МВС УРСР № 324 від 3 квітня 1963 р. – К.: МВС УРСР, 1963. - 7 с.
37. Громадські формування з охорони порядку і боротьби зі злочинністю: минуле і сьогодення // Міліція України. - 2001. - № 3. - С.25-28.
38. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – К.: “Аконіт”, 2000. – Т.З: 1946 – 1990. – 616 с.
39. Положення про громадських вихователів неповнолітніх // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1967. - № 34. - Ст. 243.
40. Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1967. - № 34. - Ст. 242.
41. Положення про спостережні комісії // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1967. - № 10. - Ст. 89.
42. Положення про комісії по боротьбі з пияцтвом Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1973. - № 24. - Ст. 197.
43. Карчук В. Проблеми зміцнення правопорядку // Рад. право. – 1978. - № 14. – С. 30-37.
44. Тихомиров Д.Е. Профилактика правонарушений - дело общественное. - К.: Вища школа, 1983. – 189 с.
45. Положення про громадські пункти охорони порядку // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1980. - № 32. - Ст. 597.
46. Опыт правоохранительной деятельности // Советская милиция. - 1989. - № 9. - С. 42 -43.
47. Участие общественных формирований в охране правопорядка. Причины снижения эффективности // ОИУ МВД СССР I-м: МВД СССР.-1991.- С.39-57.
48. Забудько О. Досвід і проблеми спеціалізації у діяльності оперативних комсомольських загонів дружинників // Рад. Право. - 1990. - № 10. - С.68-70.
49. Советская милиция: история и современность / А.В. Ракушев, Р.С. Игнатенко. – М.: Политиздат, 1984. – 322 с.
50. Симоненко В.П. Забезпечення правопорядку за допомогою громадськості. – К.: ІДУС, 1993. – 89 с.
51. Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства / За заг. ред. О.М.Бандурки: Матеріали науково-практичної конференції. – Х.: Вид-во Університету внутрішніх справ, 1993. – 187 с.
52. На сторожі громадського порядку // Міліція України. – 1995. - № 7. – С.17-18.
53. Досвід діяльності загонів самооборони // Іменем Закону. – 1995. - № 45. - С.12.
54. Ситненко Т.И. Детективная деятельность общественности // Сов. государство и право. – 1990. - № 8. – С. 23-28.
55. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. ред. І.П. Голосніченка, Ю.А. Кондратьєва. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 177 с.
56. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. - М.: ИНФРА- М – НОРМА, 1997. – 383 с.
57. Калюжный С.М. Правоохранительная деятельность в зарубежных странах. – М.: ИНИОН, 1991. – 345 с.
58. Взаємодія міліції та громадськості в Україні / За заг. ред. А. Дж. Бека, О.Н. Ярмиша: Навч.посібник. – Харків: Вид-во Націон. ун-ту. внутр. справ, 2001.–200 с.
59. Радченко П.И. Полиция Канады: история и современность. – М.: Дело, 1993. – 213 с.
60. Загурный Т.М. Сознательное население Запада. – М.: Квадрат, 1997. – 123 с.
61. Наумов А.М. Полиция зарубежных стран. – М.: Изд-во Луч, 1993. – 294 с.
62. Мельник С.П. Внедрение правоохранительного опыта Великобритании в Украине // Кадровая работа за рубежем. – 1997. – Вип. 2. – С. 80-87.
63. Проект создания системы “добровольной стражи” в Великобритании // Борьба с преступностью за рубежом. – 1995. - № 7. – С. 15 – 19.
64. Егер Й. Совет по предупреждению преступности в Шлезвиг-Гольштейн // Криминологические исследования в мире. - 1995. - № 4. – С. 132-135.
65. Варкутин С.М. Обеспечение правопорядка в зарубежных странах. – М.: Прогресс, 1990. – 340 с.
66. Статистика гибели полицейских в США // Борьба с преступностью за рубежом. – 2001. - № 2. – С. 41-43.
67. Белявская О.А. Уголовная политика в Японии. - М.: Знание, 1982. – 256 с.
68. Эвальд И. Насилие в странах бывшего восточного блока // Криминологические исследования в мире. – 1995. - № 3. – С.10-16.
69. Артюменко Р.К. Анализ правоохранительных функций полиции. – М.: Наука, 1979. – 115 с.
70. Костюк Г.А. Полиция и население: методология взаимодействие. – М.: Луч, 1992. – 189 с.
71. Войцюк Т.И. Криминологические исследование общественного порядка. –М.: Юрид. лит-ра, 1981. – 131 с.
72. Нетрадиционные формы борьбы с преступностью // Борьба с преступностью за рубежом. – 1993. - № 9. – С. 9-13.
73. Поліщук О.Д. Участь громадських формувань в охороні правопорядку за сучасних умов // Наукові розроби академії: Зб. наук. праць – К.: Академія внутрішніх справ, 1994. – с. 85-90.
74. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: “Аконіт”, 1999. – 432 с.
75. Проблеми довіри // Іменем Закону. – 2000. - № 24. – С. 5.
76. Корнієнко В.П. Організаційно-правова характеристика діяльності громадських формувань з охорони правопорядку. – К.: Основи, 1993. – 143 с.
77. Про відміну додаткових відпусток, що надавались за виконання громадських доручень: Постанова Ради Міністрів СРСР № 333 від 12 березня 1987 р. // ЗП СРСР. – 1987. - № 4. – Ст. 125.
78. Міліція і населення: проблеми взаємопорозуміння // Іменем Закону. – 1998. - № 32. – С. 3.
79. Про затвердження тимчасової звітності про наявність громадських формувань і результати їх діяльності: Наказ МВС УРСР № 372 від 27 листопада 1990 р. – К.: МВС УРСР, 1990. – 5 с.
80. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку: Указ Президента України від 16 червня 1999 року № 650/99 // Офіційний вісник України 1999. - № 24. – Ст. 1100.
81. Звіт перед Українським народом. Десять років на варті правопорядку // Міліція України. – 2002. - № 2.
82. Про стан виконання ст. 1 Указу Президента України від 16 червня 1999 року № 650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” / Відповідь заступника Міністра внутрішніх справ О. Харламова. – К.: МВС України, 2001.–2 с.
83. Про затвердження Типового Статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1872 // Юридичний вісник України. – 2001. - № 5. – Ст. 352.
84. Про затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ України по забезпеченню взаємодії з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 15 березня 2001 року № 197. – К.: МВС України, 2001. – 13 с.
85. Про затвердження Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки: Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року № 8/КМ. – К.: МВС України, 1999. – 27 с.
86. Про затвердження Плану основних організаційно-практичних заходів МВС України щодо реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року № 8/КМ. – К.: МВС України, 1999. – 27 с.
87. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості верховної Ради України. - 2000. - № 40. – Ст. 338.
88. Участие общин в предупреждении преступности // Борьба с преступностью за рубежом. – 2000. - № 12. – С. 31-33.
89. Анисимов С.В. Субъекты административно-правовых отношений. - М.: Знание, 1980. – 112 с.
90. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і факультетів / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
91. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості верховної Ради УРСР. –1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
92. Кримінальний Кодекс України // Відомості верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
93. Мышляев Н.П., Стахов Я.Г. Формы участия общественности в охране общественного порядка // Вопросы совершенствования работы подразделений милиции общественной безопасности: Сборник научных трудов. – М.: Академия МВД РФ, 1995. - С. 40-43.
94. Досвід правоохоронної діяльності // Міліція України. - 2001. - № 6. – С. 11.
95. Еропкин М.И., Клюшничено А.П. Советское административное право. Часть общая. – М.: Юрид. лит, 1979. – 311 с.
96. Ямпольская Ц. А. Общественные организации правоохранительной направленности. – М.: Прогресс, 1990. – 121 с.
97. Еропкин М. И. Управление в области охраны общественного порядка. – М.: Наука, 1985. – 231 с.
98. Відродження добровільних дружин // Іменем закону. – 2000. - № 42. – С. 7
99. Практика правоохоронної діяльності // Міліція України. – 2001. - № 8. – С. 23.
100. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
101. Прохоров В. Т., Кашко В. С. Органы территориального общественного самоуправления в системе местного самоуправления // Государство и право. – 1992. – № 7. – С. 46 – 53.
102. Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 6. – Ст. 30.
103. Недержавна служба безпеки // Міліція України. – 1997. - № 3. – С. 19-20.
104. Ю. Ілюшин, Л. Соболевський. Недержавна правоохоронна діяльність // Право України. – 1993. – № 2. – С. 48 – 49.
105. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст. 168.
106. Цивільний кодекс України // Відомості верховної Ради УРСР. – 1963. - № 30. – Ст. 463.
107. Хавронюк Н. Частная детективная деятельность в Украине: возможности и перспективы // Проблемы предпринимательства. – 1998. – № 12. – С. 44.
108. Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 “Про міри по удосконаленню охорони об'єктів державної та інших форм власності: Наказ МВС України № 534 від 30 серпня 1993 р.– К.: МВС України. – 1993. – 43 с.
109. Темах І. Громадські правозахисні організації в Україні: проблеми удосконалення їх юридичного статусу // Вісник Українського центру прав людини. – 1998. - № 4-5. – С. 20-23.
110. Досвід самоохорони // Міліція України. - 2001. - № 4. – С. 14-15.
111. Населення в допомогу міліції // Іменем Закону. - 2000. - № 34. – С. 4.
112. Косенко В. П. Правоохоронні функції міліції // Вісник Університету внутрішніх справ України. - 1999. - № 5. – С. 23 –28.
113. Про затвердження Інструкції “Про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів міліції: Наказ МВС України від 6 січня 1994 р. № 19 – К.: МВС України. – 1994. – 31 с.
114. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. – Ст. 504.
115. Рогожин В.П. Громадські об’єднання в Україні. – К.: “Вентурі”, 1996. –174 с.
116. Большой юридический словарь / Сост. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М.: ИНФРА-М, 1997. - VІ. – 655 с.
117. Философский энциклопедический словарь / Сост. С.С.Аверницев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев, С.М.Ковалев, Н.М.Ланда. - М.: Сов. энциклопедия, - 2-е изд., 1989. – 815 с.
118. Вебер М. Избранные произведения. Перев. с нем. (Сост. общей ред. и послесловия Ю.Н. Давыдова). - М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
119. Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / Упорядники В.П.Горбатенко, А.Г.Саприкін / За ред. Ю.М.Шемчушенка, В.Д.Бабкіна. - К.: Генеза, 1997. – 400 с.
120. Войтюк С.М. Апробація зарубіжного правоохоронного досвіду в Україні // Вісник Університету внутрішніх справ України. - 1999. - № 5. – С. 57 – 60.
121. Титар В.И. Критерии административно-правового статуса. – М.: Наука, 1990. –144 с.
122. Молдаван В.В. Основи держави і права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Юмана, 1996. – 176 с.
123. Игнатенко В.М. Общественность на страже правопорядка. – М.: Знание, 1989. - 114 с.
124. Литвак Б.Г. Управленческие решения. - М.: Изд-во ЭКМОС, 1998. – 247 с.
125. Нижник Н. Проблеми змісту державно-управлінських відносин та фактори його соціальної обумовленості в Україні // Вісник УАДУ. - 1996. - № 2. - С. 102-113.
126. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 2-ге вид., допов. – К.: Юрінком інтер, 2000. – 752 с.
127. Деятельность добровольных народных дружин по охране общественного порядка / За ред. Л.Л. Попова. - М.: Академия МВД СССР, 1984. – 60 с.
128. Аксенов В.Г. Взаимодействие ОВД с добровольными народными дружинами. – М.: Академия МВД СССР, 1975. – 62 с.
129. Акимов С. П. Щодо підвищення ефективності патрулювання // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 1. – С. 35-38.
130. Патрулювання: досвід та перспективи // Міліція України. – 2000. - № 6. – С. 15.
131. Участие общин в борьбе с преступностью // Борьба с преступностью за рубежом. – 2000. - № 12. – С. 31-33.
132. Организация охраны общественного порядка. Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Академія МВД СССР, 1984. – 379 с.
133. Дзюба В.Т. Сущность и содержание охраны общественного порядка // Роль и задачи органов внутренних дел: Сб. науч. тр. – К.: Академія внутрішніх справ, 1993. – С. 169-177.
134. Шелковникова Е. Д. Об участии трудових коллективов в охране общественного порядка // Актуальне проблемы организации охраны общественного порядка: Сб. научных трудов. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – С. 26-34.
135. Лазарев Б.М. Гражданин и аппарат управления в СССР - М.: Юрид. лит-ра, 1984. - 252с.
136. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.
137. Соболєв В.О., Попова Г.В., Болотова В.О., Московець В.І. Міліція і населення – партнери / За заг. ред. проф. Ярмиша О.Н. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 93с.
138. Московець В.І. Взаємодія населення з міліцією: стан та шляхи удосконалення: Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.07 / НУВС. - Х., 2001. – 20 с.
139. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учебное пособие. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1993. – 80 с.
140. Философский энциклопедический словарь / За ред. П.Н. Федосеева, С.М. Ковалева. - М.: Советская энциклопедия, 1980. – 672 с.
141. Полищук А.Д. Понятие взаимодействия милиции и добровольных дружин в охране общественного порядка: Учебное пособие.- К.: Наукова думка, 1982. – 44 с.
142. Кулик В.П. Методология права. – М.: Прогресс, 1978. – 121 с.
143. Философский энциклопедический словарь / За ред. С.М. Ковалева, В.Г. Панова, П.Н. Федосеева. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - 840 с.
144. Сущенко В.Д., Смирнов А.М., Коваленко О.І., Смирнов А.А. Організація управління персоналом в ОВС. – К.: Академія внутрішніх справ, 1999. – 352с.
145. Керженцев П.М. Принципы организации. Избранные произведения. - М.: Наука, 1968. – 194 с.
146. Maнгутов И.С., Уманский Л.И. Организатор и организаторская деятельность. - Л.: ЛГУ, 1975. – 185 с.
147. Научная организация управления в аппаратах милиции / За ред. Ю.М. Козлова. - М.: Юрид. лит., 1975. – 243 с.
148. Українське державотворення. Невитребуваний потенціал: Словник – довідник / О.М.Мироненко, Ю.I.Римаренко, I.Б.Усенко, В.А.Чехович. - К.: Либiдь, 1997. - 560 с.
149. Словник української мови / Ред. кол І.К.Білодід (голова) та ін. – Т. 6. –К.: Наук. думка, 1975. – 832 с.
150. Малая Сов. Энциклопедия: 3-е изд. - Т. 2. - М.: Советская энциклопедия, 1958. – 785 с.
151. Ермаков К.К. Взаимодействие и координация в органах внутренних дел. Лекция. - М.: Академия МВД СССР, 1971. – 24 с.
152. Аксенов А.А. Организация взаимодействия в органах внутренних дел как функция управления: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Академия МВД СССР. - М., 1974. – 24 с.
153. Сидоренко В.С. Управленческие правоотношения. – М.: Академия МВД СССР, 1972. – 87 с.
154. Бородін С.В. Рационализация охраны общественного порядка. – М.: Академия МВД СССР, 1977. – 121 с.
155. Про міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- № 4.-