Орлеан Андрій Михайлович. Кримінально-правове забезпечення охорони людини від експлуатації

Краткое описание

Орлеан Андрій Михайлович. Кримінально-правове забезпечення охорони людини від експлуатації.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.08, Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Київ, 2014.- 478 с.

ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ОРЛЕАН Андрій Михайлович

УДК 343.2/7 (081)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД ЕКСПЛУАТАЦІЇ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант:
ЯРМИШ Наталія Миколаївна,
доктор юридичних наук,
професор

Київ – 2014
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД ЕКСПЛУАТАЦІЇ 23
1.1. Понятійно-категоріальний апарат дослідження кримінально-правової охорони людини від експлуатації 23
1.2. Філософсько-правовий аспект визнання людини вищою соціальною цінністю 43
1.3. Історичні та міжнародно-правові передумови становлення й розвитку законодавства у сфері кримінально-правової охорони людини від експлуатації 59
1.4. Стан теоретичної розробки питань кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації 98
Висновки до Розділу 1 118
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД ЕКСПЛУАТАЦІЇ 122
2.1. Методологічні засади дослідження кримінально-правової охорони людини від експлуатації 122
2.2. Теоретичні основи визнання людини предметом злочинів, пов’язаних з експлуатацією 129
2.3. Теоретичні засади диференціації форм впливу на людину, як підґрунтя дослідження кримінально-правового забезпечення її охорони від експлуатації 142
2.4. Теоретичне підґрунтя та методологія втілення загальних підстав і принципів криміналізації в конструювання складів злочинів, призначених для охорони людини від експлуатації 184
Висновки до розділу 2 221
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД БІОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ 228
3.1. Поняття біоетики та її роль у формуванні й розвитку кримінально-правових норм, спрямованих на охорону людини від біологічної експлуатації 229
3.2. Загальна характеристика сучасного стану кримінально-правового забезпечення охорони людини від біологічної експлуатації (здобутки та недоліки) 248
3.3. Шляхи оптимізації кримінально-правового забезпечення охорони людини від посягань, пов’язаних із біологічною експлуатацією 281
Висновки до розділу 3 289
РОЗДІЛ 4. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД ТРУДОВОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ 296
4.1. Загальна характеристика сучасного стану кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової експлуатації (здобутки та недоліки) 296
4.2. Шляхи оптимізації кримінально-правового забезпечення охорони людини від посягань, пов’язаних із трудовою експлуатацією 331
Висновки до розділу 4 340
РОЗДІЛ 5. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЛЮДИНИ ВІД СЕКСУАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ 343
5.1. Загальна характеристика сучасного стану кримінально-правового забезпечення охорони людини від сексуальної експлуатації (здобутки та недоліки) 344
5.2. Шляхи оптимізації кримінально-правової охорони людини від сексуальної експлуатації 364
Висновки до Розділу 5 380
ВИСНОВКИ 383
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 395
ДОДАТКИ 455

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
абз. – абзац
арт. – артикул
ВМА – Всесвітня Медична Асоціація
КК – Кримінальний кодекс
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
м. – місто
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОМ – Міжнародна організація з міграції
МОП – Міжнародна організація праці
млн – мільйон(ів)
НАПУ – Національна академія прокуратури України
ОВС – Органи внутрішніх справ
ООН – Організація об’єднаних націй
прим. – примітка
п. – пункт
п.п. – пункти
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
ПВССУ – Пленум Вищого спеціалізованого суду України
р. – рік
розд. – розділ
рр. – роки
ст. – стаття (століття)
ст.ст. – статті
США – Сполучені Штати Америки
тис. – тисяча (тисяч)
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. З давніх часів протидія найсуттєвішим порушенням прав та законних інтересів людини здійснювалась за допомогою кримінально-правових заходів. Актуальна протягом тривалого періоду часу проблема боротьби з рабством в середині ХХ сторіччя здавалася вирішеною: воно було скасоване у більшості країн світу. Работоргівлю було заборонено міжнародними правовими нормами. Однак на рубежі третього тисячоліття, незважаючи на загальносвітові тенденції щодо гуманізації суспільства та широке розповсюдження ідей захисту прав людини, людство зіштовхнулося з новою хвилею випадків корисливого протиправного використання людини. Примусова праця, незаконне вилучення органів чи тканин людини або насильницьке донорство, примушування до створення продукції порнографічного характеру чи до заняття проституцією, незаконні досліди над людиною, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини утворюють далеко не повний перелік різновидів експлуатації, які існують, незважаючи на скасування рабства, та мають високий рівень латентності.
Матеріали судової практики та проведеного нами опитування прокурорів, слідчих, оперативних працівників органів внутрішніх справ свідчать, що від кримінально караної експлуатації потерпають переважно особи, котрі мають низький рівень доходів, невисокий рівень освіти, довірливість та схильність до підкорення, а нерідко й негативне соціальне оточення (Див. Додаток А). Серед залучених до примусової трудової експлуатації в світі близько 44% чоловіків та юнаків і 56% жінок та дівчат. У примусову комерційну сексуальну експлуатацію втягнуто 2% чоловіків та юнаків і 98% жінок та дівчат [2]. Світові прибутки від трудової та сексуальної експлуатації людей міжнародні експерти оцінюють в 150 мільярдів доларів на рік. При цьому 99 мільярдів з цієї суми приносить сексуальна експлуатація, а решту – трудова. [23].
Непоодинокими сьогодні є випадки експлуатації дітей. На думку опитаних нами експертів, до 30% від загальної кількості експлуатованих осіб є дітьми (Див. Додаток А). Згідно з даними, які містяться в глобальній доповіді генерального директора Міжнародної організації праці про дитячу працю, до примусової праці у світі залучено 5,7 мільйонів дітей. За даними Дитячого фонду ООН (UNICEF), близько 1,2 мільйони дітей у світі стають потерпілими від торгівлі детьми [12].
Створення віртуальних соціальних мереж, електронної пошти, поява «скайпу» та можливості створення власних сайтів, а також інші надбання комунікаційних технологій окрім очевидних позитивних наслідків для суспільства мають і негативну сторону. Вони, зокрема, обумовили ситуацію, коли злочинність, пов’язана з трудовою, біологічною та сексуальною експлуатацією людини, стала мобільною та набула ознак транснаціонального явища.
Нові комунікаційні можливості Інтернету, вдосконалення технологій запису, зберігання та передачі відео-, фото- та аудіоінформації, а також спрощення порядку здійснення дистанційних грошових операцій обумовили розвиток порнобізнесу, невід’ємною складовою якого є сексуальна експлуатація людини. Надзвичайно поширились випадки появи в різних країнах віртуальних порностудій, в яких для створення продукції порнографічного характеру залучають жінок та чоловіків із застосуванням насильства, обману, шантажу, погрози знищення майна, використанням уразливого стану. Через соціальну та економічну незахищеність значної частини українського населення для незаконного збагачення в цьому секторі транснаціональної злочинної діяльності нерідко використовується людський ресурс нашої країни.
Наявність великих міграційних потоків надзвичайно активно використовується організованою злочинністю для отримання надприбутків від трудової та сексуальної експлуатації людини. Злочинці добре усвідомлюють, що жорстко «відпрацьованому» людському ресурсу завжди є заміна, та розширюють свою діяльність як в середині України, так і за її межами.
Науково-технічний прогрес та нестабільність соціально-економічних умов суспільного життя сприяють появі нових сфер життєдіяльності, в яких людину експлуатують. Зокрема, разом із виникненням можливостей штучного запліднення, сурогатного материнства, збереження життя передчасно народженої дитини або, навпаки, переривання вагітності будь-якого строку, разом із розвитком трансплантології та відкриттям можливостей терапевтичного використання тканин, клітин та органів людини суттєво розширилось та продовжує зростати коло зловживань, пов’язаних із біологічною експлуатацією людини. Органи та тканини людини набули конкретної ринкової вартості, теж саме відбувається з ембріональними та стволовими клітинами, а отже з’являються посягання, спрямовані на незаконне заволодіння ними. Поширеність безплідності та великої кількості захворювань у репродуктивній сфері, а також поява медичних можливостей використання людського організму для виношування біологічно чужої дитини обумовило появу зловживань у сфері сурогатного материнства.
Сучасне суспільство потребує встановлення дієвих обмежень застосування та подальшого розвитку нових біомедичних технологій і цілком обґрунтовано покладає певні сподівання на кримінальне право, яке на окремих напрямах поки що суттєво відстає від життєвих реалій.
Враховуючи наявні реалії, надзвичайно актуальною сьогодні є необхідність дослідження масиву конкретних випадків експлуатації та практики застосування законодавства у сфері захисту людини від таких посягань. Погляд на зазначену проблематику через призму сучасних доктринальних напрацювань створюватиме серйозне підґрунтя для вдосконалення чинних та створення нових кримінально-правових норм, покликаних забезпечувати охорону людини від експлуатації, а також надаватиме практикам конкретні рекомендації щодо застосування чинного законодавства. Крім того, таке дослідження слугуватиме платформою для подальших наукових розробок.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці, присвячені питанням протидії окремим видам експлуатації людини, таких, зокрема, вчених, як: М. Й. Бажанов, І. О. Бандурка, О. В. Бесчастнова, В. І. Борисов, В. О. Глушков, С. В. Гринчак, С. Ф. Денисов, О. М. Джужа, І. М. Доляновська, В. О. Єгорова, В. О. Іващенко, Д. О. Калмиков, В. А. Козак, І. М. Козьяков, М. О. Колесник, Н. Є. Крилова, В. А. Козак, В. В. Кузнецов, Л. С. Кучанська, В. М. Куц, А. В. Ландіна, О. М. Лемешко, Я. Г. Лизогуб, О. В. Паньчук, А. В. Плотнікова, С. П. Репецький, Н. О. Семчук, Є. Л. Стрельцов, С. Ф. Степанюк, Я.О. Триньова, М. І. Хавронюк, Г. В. Чеботарьова, С. Д. Шапченко та ін. Проте сьогодні назріла необхідність комплексного опрацювання всієї сукупності проблем кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації для розробки науково обґрунтованої концепції удосконалення цього напряму, що до сьогодні в кримінальному праві України не було зроблено.
Під час дослідження, окрім вказаних наукових робіт, використовувалися праці таких вчених, як: П. П. Андрушко, О. М. Бандурка, Ю. В. Баулін, Є. М. Блажівський, В. К. Грищук, В. Т. Дзюба, С. Ф. Денисов, В. М. Дрьомін, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, А. Ф. Зелінський, О. М. Костенко, М. В. Костицький, В. М. Кудрявцев, Н. В. Лісова, О. М. Литвак, О. М. Литвинов, С. Я. Лихова, В. Т. Маляренко, П. С. Матишевський, С. С. Мірошниченко, В. А. Мисливий, А. А. Музика, В. О. Навроцький, В. І. Осадчий, М. І. Панов, В. М. Попович, М. В. Сенаторов, П. П. Сердюк, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, В. М. Трубников, В. О. Туляков, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, Ю. С. Шемшученко, С. С. Яценко, Н. М. Ярмиш та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Закон України від 18 березня 2004 року № 1629-IV); Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року» (Закон України від 5 березня 2009 року № 1065-VI); Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1209-р).
Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової, сексуальної й біологічної експлуатації.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:
– визначити понятійно-категоріальний апарат дослідження кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації;
– сформувати та пояснити власне бачення людини як вищої соціальної цінності у філософсько-правовому аспекті;
– з’ясувати історичні та міжнародно-правові передумови розвитку законодавства у сфері кримінально-правової охорони людини від експлуатації й встановити їх значення для сучасних тенденцій у правотворчості;
– оцінити загальний стан теоретичної розробки питань кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації й виділити напрями, що потребують подальшого наукового опрацювання;
– висвітити питання диференціації форм впливу на людину для її експлуатації;
– опрацювати методологію втілення загальних підстав і принципів криміналізації в конструювання складів злочинів, призначених для охорони людини від експлуатації;
– проаналізувати сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від біологічної експлуатації в теоретичному і практичному вимірах;
– визначити напрями удосконалення кримінально-правового забезпечення охорони людини від біологічної експлуатації;
– проаналізувати сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової експлуатації в теоретичному і практичному вимірах;
– визначити напрями удосконалення кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової експлуатації;
– проаналізувати сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від сексуальної експлуатації в теоретичному і практичному вимірах;
– визначити напрями удосконалення кримінально-правового забезпечення охорони людини від сексуальної експлуатації.
Об’єктом дослідження є правове забезпечення охорони людини від експлуатації.
Предмет дослідження – кримінально-правове забезпечення охорони людини від експлуатації.
Методи дослідження. Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету та задачі з урахуванням його об’єкта і предмета. Методологічну основу дослідження становлять: ідеї та концепції філософії, антропології, історії, кримінології, загальної теорії права, кримінального права, теорії криміналізації, соціології, біоетики, порівняльного правознавства. Найважливішими серед них є теорія природного права, концепція розвитку прав і свобод людини, антропоцентричний, аксіологічний, гуманістичний, системний, комплексний та інші підходи.
У процесі виконання дисертаційної роботи було використано сукупність різних наукових методів і прийомів пізнання: діалектичний – для дослідження теоретичних та нормативних положень щодо забезпечення охорони людини від різних видів експлуатації (у всіх розділах); порівняння – для з’ясування перспективних для розвитку вітчизняного кримінального законодавства ідей (розділи 3, 4, 5); історичний – при дослідженні генезису кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації на підставі аналізу вітчизняного, зарубіжного та міжнародного кримінального законодавства минулих років (підрозділ 1.3); системного аналізу – при характеристиці внутрішньої побудови системи кримінально-правових норм, що забезпечують охорону людини від експлуатації, для встановлення взаємозв’язку та взаємообумовленості як елементів у середині системи, так і з іншими кримінально-правовими поняттями та категоріями, а також при виявленні суперечностей і прогалин у кримінальному законодавстві та формулюванні пропозицій щодо його змін і доповнень тощо (у всіх розділах); абстрагування – при розгляді об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, пов’язаних із експлуатацією людини (розділи 3, 4, 5); моделювання у формі уявного експерименту – при конструюванні системи нових кримінально-правових заборон (розділи 3, 4, 5); індукції – при вивченні судової практики з питань кримінально-правової охорони людини від експлуатації; дедукції – при застосуванні загальнонаукових розробок щодо складу злочину в дослідженні ознак конкретних складів злочинів, пов’язаних із експлуатацією людини (розділи 3, 4, 5); аналізу та синтезу – при класифікації злочинів, пов’язаних із експлуатацією людини, дослідженні окремих елементів складів злочинів, пов’язаних із експлуатацією людини, та для опрацювання використаних у роботі емпіричних даних (розділи 1, 3, 4, 5); соціологічний – при анкетуванні експертів, опрацюванні конкретних матеріалів кримінальних проваджень і статистичних даних (у всіх розділах); опису – при описанні основних та найбільш важливих аспектів сприйнятої в ході спостереження інформації (у всіх розділах); догматичний (формально-догматичний, юридичний) – при систематизації норм, що підлягали порівнянню, для визначення змісту певних юридичних термінів і тлумачення кримінально-правових положень, які стосуються кримінально-правової охорони людини від експлуатації. Комплекс зазначених методів наукового пізнання та прийомів логічного мислення використано у нерозривному взаємозв’язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків і практичних рекомендацій.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) дані вибіркового вивчення 750 судових рішень (вироків та ухвал) за статтями 143–144, 149, 150, 173, 301–303 КК України (за 2004–2014 рр.); б) результати анкетування 65 суддів, 823 прокурорів, 88 слідчих, 186 оперативних працівників ОВС з питань, пов’язаних із темою дослідження (з усіх областей України за 2012–2013 рр.); в) узагальнення судової практики, здійснені Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ; г) показники статистичної звітності МВС України (за 2004–2014 рр.) та Державної судової адміністрації України (за 2004–2014 рр.) щодо злочинів розглядуваної категорії; д) узагальнення інформації стосовно практичної проблематики, отриманої автором як експертом з питань протидії торгівлі людьми при обміні досвідом під час поїздок до Австрії, Грузії, Італії, Німеччини, Росії, Словаччини, США й Естонії та співпраці з такими міжнародними правозахисними організаціями, як: Міжнародна організація з міграції; Організація безпеки та співробітництва в Європі; Міжнародна організація праці; Американська асоціація юристів; Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»; Координаційна рада генеральних прокурорів країн – учасниць СНД.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) дані вибіркового вивчення 750 судових рішень (вироків та ухвал) за статтями 143–144, 149, 150, 173, 301–303 КК України (за 2004–2014 рр.); б) результати анкетування 65 суддів, 823 прокурорів, 88 слідчих, 186 оперативних працівників ОВС з питань, пов’язаних із темою дослідження (з усіх областей України за 2012–2013 рр.); в) узагальнення судової практики, здійснені Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ; г) показники статистичної звітності МВС України (за 2004–2014 рр.) та Державної судової адміністрації України (за 2004–2014 рр.) щодо злочинів розглядуваної категорії; д) узагальнення інформації щодо практичної проблематики, отриманої автором як експертом з питань протидії торгівлі людьми при обміні досвідом під час поїздок до Австрії, Грузії, Італії, Німеччини, Росії, Словаччини, США й Естонії та співпраці з такими міжнародними правозахисними організаціями, як: Міжнародна організація з міграції; Організація безпеки та співробітництва в Європі; Міжнародна організація праці; Американська асоціація юристів; Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»; Координаційна рада генеральних прокурорів країн – учасниць СНД.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм характером і змістом дисертація є першою в Україні монографічною працею, в якій комплексно та системно досліджено проблеми кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації. Автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, які утворюють новий напрям досліджень та є важливими для подальшого розвитку кримінально-правової доктрини, удосконалення законодавчої бази й практики застосування чинного кримінального законодавства. Зокрема, вперше:
– сформульовано поняття кримінально караної експлуатації як корисливого протиправного використання іншої людини, на підставі якого окреслено коло кримінально-правових норм, охоплених предметом цього дослідження;
– розроблено класифікацію видів експлуатації людини за різними критеріями. Запропоновано, зокрема, залежно від віку людини, на яку спрямовано посягання, виділяти експлуатацію дітей та експлуатацію дорослих; за сферою неправомірного її використання – трудову, сексуальну та біологічну; за способом протиправного впливу на особу – насильницьку та ненасильницьку;
– встановлено утворені використаними способами й обстановкою вчинення злочину основні форми впливу на людину для отримання необхідної винному її активної чи пасивної поведінки з метою експлуатації, серед яких: 1) використання уразливого стану особи (за винятком використання безпорадного стану); 2) обман; 3) зловживання довірою; 4) погроза порушенням прав і законних інтересів потерпілого; 5) використання безпорадного стану; 6) застосування непереборного фізичного насильства;
– у результаті проведеної диференціації форм впливу на особу для її експлуатації розроблено структурований за основними, кваліфікуючими й особливо кваліфікуючими ознаками макет уніфікованої конструкції статті, що пропонується як шаблон для формулювання в КК України конкретних кримінально-правових заборон окремих видів експлуатації людини;
– розроблено класифікацію різновидів біологічної експлуатації за різними сферами використання людини, згідно з якою виділено: 1) експлуатацію у сфері репродукції та використання репродуктивних матеріалів людини; 2) експлуатацію у сфері вилучення і використання органів, тканин, клітин людини та її крові; 3) експлуатацію у сфері використання людського організму для дослідів;
– обґрунтовано необхідність створення спеціального комплексу кримінально-правових норм, які забезпечуватимуть охорону людського ембріона та плоду. Для цього пропонується закріпити їх в розділі Особливої частини КК України, що матиме узагальнюючу назву «Злочини у сфері репродукції та використання репродуктивних матеріалів людини». У зазначеному розділі має бути охоплено не повною мірою реалізовані або цілком відсутні в чинному кримінальному законодавстві заборони: 1) неправомірного запліднення, а також незаконного використання жінки для виношування та народження дитини; 2) незаконного отримання і використання статевих клітин (гамет) людини; 3) незаконного створення, отримання та використання ембріонів і плодів людини; 4) незаконного медичного переривання вагітності, отримання та подальшого використання фетальних матеріалів; 5) репродуктивного клонування і незаконної зміни ДНК людини;
– обґрунтовано необхідність розширення та подальшої диференціації низки охоплених статтями 143, 144 КК України неправомірних форм впливу на особу, які у разі їх використання для вилучення органів або крові утворюють достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпечності діяння. Також пропонується зняти обмеження відповідальності за незаконне вилучення та використання органів чи тканин – метою трансплантації, а крові – метою використання особи як донора, оскільки поза межами криміналізації залишаються суспільно небезпечні діяння, що можуть вчинюватись із будь-якою іншою метою;
– обґрунтовано необхідність унеможливити поширення кримінальної відповідальності на випадки продажу особами власних органів або тканин шляхом внесення до статті 143 КК України відповідних змін, а також доопрацювати конструкцію складу злочину, передбаченого статтею 142 КК України, реалізувавши не повною мірою використані можливості щодо диференціації відповідальності залежно від форм впливу на людину та, відповідно, ступеня тяжкості вчиненого діяння;
– запропоновано концепцію принципово нової кримінально-правової норми, сфера дії якої розшириться порівняно зі сферою дії норми, що забороняє примус до виконання роботи, не обумовленої трудовою угодою, та є складовою статті 173 чинного КК України. На додаток до криміналізованих на цей час посягань вона має охоплювати випадки будь-якого недоговірного використання праці людини із застосуванням до неї примусу, а також випадки застосування примусу при виконанні роботи за договором підряду тощо. Новостворений склад злочину має бути винесений за межі статті 173 КК України і закріплений в окремій статті Розділу V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина»;
– на заміну передбаченій статтею 150 КК України нормі розроблено модель удосконаленої кримінально-правової заборони, яка поряд з іншим передбачатиме відповідальність за використання праці дитини будь-якого віку на шкідливому виробництві, важких роботах та роботах із небезпечними умовами праці, а також за використання примусової праці дитини будь-якого віку. Удосконалену кримінально-правову норму пропонується назвати «Трудова експлуатація дитини» та передбачити у статті 172-1 Розділу V Особливої частини КК України.
– обґрунтовано необхідність виділення зі статті 301 КК України в окрему статтю та суттєвого розширення кримінально-правової заборони примушування людини до участі у створенні предметів порнографічного характеру. Злочинним має бути визнане використання іншої людини у створенні порнографії, вчинене із: використанням уразливого стану особи; обману; зловживання довірою; погрози порушенням прав і законних інтересів потерпілого; застосуванням фізичного насильства. Новостворену норму пропонується розмістити у Розділі XII Особливої частини КК України;
удосконалено:
– поняття людини як найвищої соціальної цінності. У філософсько-правому вимірі її пропонується розглядати як живу природну біологічну істоту, котра є духовною та соціальною, має мислення і мову, здатна діяти, пристосовуватись до обставин або змінювати їх відповідно до власних потреб, створювати предмети, які не існують у природі;
– поняття біоетики, яку пропонується розглядати як науку про принципи розвитку та застосування нових технологій, призначених для використання в сфері біології і медицини, метою створення яких є забезпечення гідного ставлення до людського життя в усіх його проявах та загальне виживання людства. Досліджено і визначено значення біоетики для кримінального права та її співвідношення з останнім;
– поняття уразливого стану, під яким пропонується розуміти зумовлений віковою незрілістю (недосягненням повноліття), фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, що обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею рішення з урахуванням власних інтересів, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. При цьому доведено, що використання безпорадного стану на відміну від інших проявів використання уразливого стану характеризується насильницьким фізичним впливом (інші різновиди уразливого стану характеризуються ненасильницьким психічним впливом) на людину, яка внаслідок малолітства, своїх фізичних чи психічних властивостей або зовнішніх обставин не розуміла характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильницьким чи іншим протиправним діям.
дістало подальший розвиток:
– наукова думка щодо доцільності визнання «особою» в кримінальному праві людини як носія конкретних юридичних прав та обов’язків, що є учасником кримінально-правових відносин. Наведено додаткове підтвердження думки про те, що слово «особа», на відміну від слова «особистість», може використовуватись у кримінальному праві на заміну поняття «людина» для позначення потерпілого, предмета злочину (у разі, якщо ним є людина), а також суб’єкта злочину;
– позиція стосовно доцільності об’єднання поняття шантажу й інших видів погроз більш широким поняттям «погроза порушенням прав та законних інтересів потерпілого». Останнє визначається як форма впливу на людину, що пов’язана з формуванням та використанням її «вимушеної» волі й полягає у протиправному психічному впливі на неї для нав’язування небажаної поведінки під загрозою порушення її прав і законних інтересів;
– теоретичні положення про необхідність використання у кримінальному праві поняття «непереборне фізичне насильство», яке пропонується розглядати як безпосереднє або опосередковане впливом на речі матеріального світу (безконтактне) фізичне блокування можливості потерпілого реалізовувати свою волю та опиратись незаконним діям з боку винного;
– пропозиція щодо необхідності декриміналізації некорисливого звідництва та поєднання кримінально-правової заборони усього спектра суспільно небезпечних дій, пов’язаних із використанням іншої особи для заняття проституцією в одній статті, побудованій на основі кримінально-правових заборон, передбачених статтею 302 КК України «Створення або утримання місць розпусти і звідництво» та статтею 303 КК України «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертації висновки та пропозиції використовуються: у правотворчості – з метою удосконалення правових норм про відповідальність за злочини, пов’язані з експлуатацією людини (акт впровадження у законотворчий процес Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 25 березня 2014 року); у правозастосуванні – в діяльності органів прокуратури України (акт впровадження у практичну діяльність Генеральної прокуратури України від 6 червня 2014 року) та Департаменту боротьби зі злочинами у сфері моральності МВС України під час попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів (акт впровадження у діяльність Департаменту боротьби зі злочинами у сфері моральності від 15 квітня 2014 року); у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень», «Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», «Підтримання державного обвинувачення», а також підготовці підручників і навчальних посібників із кримінального права (акт впровадження у навчальний процес Національної академії прокуратури України від 5 березня 2014 року).
Особистий внесок здобувача. Винесені на захист викладені у дисертації положення розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовувалися. В працях, опублікованих у співавторстві, від 60 % до 90% змісту становлять власні теоретичні напрацювання дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Результати, що розкривають основні положення дисертаційного дослідження, оприлюднені дисертантом на шістнадцяти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, конгресах і круглих столах, а саме: «Впровадження гендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України» (м. Євпаторія, 18-20 травня 2005 р.); «Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України: матеріали науково-практичної конференції» (м. Євпаторія, 11-13 травня 2006 р.); «Проблеми правового забезпечення медичної діяльності в Україні» (м. Харків, 26 жовтня 2006 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 7-8 квітня 2006 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.); «Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей» (м. Кіровоград, 21-22 червня 2007 р.); «Противодействие преступности: уголовно-правовые, криминологические и уголовно-исполнительные аспекты» (г. Москва, 29-30 мая 2008 г.); «Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти» (м. Львів, 26-27 березня 2009 р.); «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології» (м. Донецьк, 24 квітня 2009 р.); «Боротьба з торгівлею людьми» (м. Донецьк, 26 червня 2008 р.); «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (м. Луганськ, 20-21 травня 2011 р.); «10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн» (м. Харків 13-14 жовтня 2011 р.); «Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права» (м. Луганськ, 19-20 квітня 2012 р.); «Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність» (м. Харків, 11-12 жовтня 2012 р.); «Актуальні проблеми кримінальної відповідальності» (м. Харків, 10-11 жовтня 2013 р.); «Актуальні проблеми застосування кримінального законодавства» (м. Київ, 28 листопада 2013 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Кримінально-правове забезпечення в Україні охорони людини від експлуатації» (м. Київ, 2014), двадцяти трьох статтях у фахових наукових виданнях з напряму підготовленої дисертації (зокрема, п’ять із них опубліковано в наукових періодичних виданнях інших держав), шістнадцяти тезах доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, конгресах і круглих столах, у сімнадцяти працях, які додатково відображають наукові результати дисертаційного дослідження (дві колективні монографії, дев’ять науково-практичних і навчальних посібників, п’ять статей та одні методичні рекомендації).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене в цій роботі дослідження кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації дало змогу зробити низку висновків, які видаються корисними для подальшого розвитку кримінально-правової доктрини, удосконалення законодавчої бази й практики застосування чинного кримінального законодавства.

1. Використане у назві роботи поняття «кримінально-правове забезпечення охорони» доцільно розглядати як сукупність призначених для здійснення охорони людини кримінально-правових норм, які встановлюють злочинність і караність діяння. Кримінально караною експлуатацією є корисливе протиправне використання іншої людини. Залежно від віку суб’єкта протиправного корисливого використання виділяємо експлуатацію дітей та експлуатацію дорослих; за сферою неправомірного використання суб’єкта – трудову, сексуальну та біологічну; за способом протиправного впливу на суб’єкта – насильницьку та ненасильницьку.

2. Погляд на людину як на найвищу соціальну цінність та звернення до її філософсько-правого осмислення дозволяє акцентувати увагу на тому, що людину доцільно розглядати як живу природну біологічну істоту, котра є духовною та соціальною, має мислення та мову, здатна активно діяти, пристосовуватись до обставин або змінювати їх відповідно до власних потреб; створювати предмети, відсутні в природі.
При цьому, для прикладного юридичного використання поняття «людина» в контексті забезпечення охорони останньої, на перший план виступатимуть насамперед біологічні її властивості. Духовність та соціальність, мислення та мова, здатність активно діяти, тощо є людськими властивостями, потенційна наявність яких завжди презумується. Незважаючи на їх нереалізованість у новонародженого або відсутність у психічно хворого, закон захищатиме цих осіб поряд з іншими.

3. Кримінально-правове забезпечення охорони людини від трудової та сексуальної експлуатації має глибоке історичне та міжнародно-правове підґрунтя. Вектор кримінально-правового забезпечення охорони людини від біологічної експлуатації порівняно новий, проте побудований на солідній міжнародно-правовій базі, створеній протягом останніх десятиріч. Отже удосконалення та розширення вітчизняної законодавчої бази з питань кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації є цілком закономірним і природнім процесом.

4. Сучасний стан теоретичної розробки питань кримінально-правового забезпечення охорони людини від експлуатації свідчить про відсутність комплексних дослідницьких праць вказаної тематики. Проте необхідність ґрунтовного опрацювання та врахування наявних результатів наукових досліджень за напрямами протидії окремим видам експлуатації для формування системного погляду на окреслену проблематику не викликає сумніву.

5. Застосовуваний спосіб (способи) у поєднанні з використаною обстановкою вчинення злочину утворюють декілька основних форм неправомірного впливу на особу для отримання необхідної винному її активної чи пасивної поведінки з метою експлуатації:
1) використання уразливого стану особи (за винятком використання безпорадного стану);
2) обман;
3) зловживання довірою;
4) погроза порушенням прав і законних інтересів потерпілого;
5) використання безпорадного стану;
6) застосування непереборного фізичного насильства. Для переведення в практичну нормотворчу площину теоретичних розробок щодо зазначених форм впливу на особу створено уніфіковану конструкцію статті з кримінально-правовою забороною конкретного виду експлуатації людини, яка має наступний вигляд:
«1. Діяння (експлуатація або дії, вчинені з метою експлуатації), вчинене шляхом використання уразливого стану особи, обману, зловживання довірою, погрози порушенням прав та законних інтересів потерпілого, −
карається…
2. Ті ж самі дії, вчинені з використанням безпорадного стану або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров’я, або погрозою застосування такого насильства, −
караються…
3. Дії, передбачені частинами 1 або 2, поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров’я, або погрозою застосування такого насильства, −
караються…
Примітка. Під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений віковою незрілістю (недосягненням повноліття), фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, що обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею рішення з урахуванням власних інтересів, а також стан, зумовлений збігом тяжких особистих, сімейних або інших обставин.
Примітка. Під безпорадним станом особи слід розуміти зумовлений малолітством, фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, коли вона не розуміє характеру чи значення вчинюваних з нею дій або фізично не здатна чинити опір насильницьким чи іншим протиправним діям».

6. Практичне впровадження розробок теорії криміналізації в конструювання конкретних складів злочинів, призначених для охорони людини від експлуатації доцільно забезпечувати за допомогою розгляду підстав і принципів криміналізації.
При цьому характерною для системи кримінально-правових норм, спрямованих на охорону людини від експлуатації, є наявність усіх або більшості з виділених та розглянутих у роботі підстав криміналізації. Такі діяння переважно мають необхідну для криміналізації поширеність, не можуть бути нейтралізовані шляхом усунення умов, що впливають на їх поширення, відповідають міжнародно-правовим зобов’язанням і необхідності гарантувати охорону конституційних прав та установлень.
Суспільна небезпечність як головна підстава криміналізації для різних видів експлуатації утворюється не лише використанням іншої особи, а й впливом на неї та корисливим мотивом вчинення зазначених дій. Дотримання принципів криміналізації для заборон, які утворюють систему кримінально-правових норм, спрямованих на захист людини від експлуатації, є цілком реальним. Принципових перепон, які перешкоджали б можливості впливу на біологічну, сексуальну та трудову експлуатацію за допомогою кримінально-правових заходів, не існує. Суттєвих перешкод із дотриманням принципу процесуальної здійсненності переслідування криміналізації не виникає.
Для забезпечення домірності санкції та економії репресії з урахуванням всього спектра обставин, що підвищують ступінь суспільної небезпечності вчиненого, доцільно приводити санкції у відповідність до запропонованої в роботі типової структури диференційованої побудови кримінально-правової норми, призначеної для охорони людини від різних видів експлуатації. Перевага позитивних наслідків криміналізації різних видів експлуатації людини над негативними за умови дотримання інших підстав та принципів криміналізації зберігатиметься.
Суттєвого збільшення кількості ресурсів, необхідних для кримінально-правової охорони людини від експлуатації, не передбачається. Загалом ідея кримінально-правової охорони людини від експлуатації цілком відповідає суспільній правосвідомості й психології та наявним історичним традиціям.

7. Кардинальних змін у теоретичному і практичному вимірах потребує сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від біологічної експлуатації. При цьому доведено, що для створення якісної, ефективної системи заборон на вчинення тих чи інших суспільно небезпечних діянь у сфері біології та медицини, яка справді відповідатиме вимогам часу, в кримінально-правовій науці мають значно активніше використовуватись біоетичні напрацювання. Саму біоетику у вузькому розумінні слід розглядати як науку про принципи розвитку і застосування нових технологій, призначених для використання в сфері біології та медицини, мета створення яких – забезпечення гідного ставлення до людського життя в усіх його проявах і загальне виживання людства.
Виділено такі види біологічної експлуатації людини, як:
1) експлуатація у сфері репродукції та використання репродуктивних матеріалів людини (незаконне використання жінки для виношування і народження дитини; незаконне отримання та використання статевих клітин (гамет) людини; незаконне створення, отримання та використання ембріонів і плодів людини; незаконне отримання та подальше використання фетальних матеріалів);
2) експлуатація у сфері вилучення та використання органів, тканин, клітин людини і її крові;
3) експлуатація у сфері використання людського організму для дослідів.
Має бути враховано обґрунтований в роботі висновок про те, що повноцінна кримінально-правова охорона життя людини здійснюється або з моменту початку природних пологів (навіть у випадку перебування плоду в утробі матері), або з моменту штучного вивільнення життєздатного плоду з утроби матері внаслідок кесарева розтину. До цього моменту відповідно до національного законодавства життя ембріона та плоду людини може бути лише додатковим факультативним об’єктом у складах злочину, спрямованих на захист життя та здоров’я вагітної жінки (йдеться про кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження та умисне вбивство).
Обґрунтовано необхідність створення спеціального комплексу кримінально-правових норм, які забезпечуватимуть охорону людського ембріона та плоду. При цьому, з одного боку, людському ембріону та плоду необхідно забезпечити поводження, гідне людини, на виконання вимог міжнародних нормативно-правових актів, а з другого – утриматись від повного прирівнювання обсягу його кримінально-правової охорони до обсягу охорони прав та свобод людини, щоб не обмежувати громадян у можливостях планування сім’ї за допомогою біотехнологій.
Сукупність кримінально-правових норм у зазначеній сфері пропонується закріпити в розділі, що матиме узагальнюючу назву «Злочини у сфері репродукції та використання репродуктивних матеріалів людини». Цим розділом має бути охоплено не повною мірою реалізовані або цілком відсутні у чинному кримінальному законодавстві заборони таких діянь, як:
1) неправомірне запліднення, а також неправомірне використання жінки для виношування та народження дитини;
2) незаконне отримання та використання статевих клітин (гамет) людини;
3) незаконне створення, отримання і використання ембріонів та плодів людини;
4) незаконне медичне переривання вагітності, отримання і подальше використання фетальних матеріалів;
5) репродуктивне клонування та незаконна зміна ДНК людини.
Доведено необхідність розширення низки охоплених нормами, закріпленими в статтях 143, 144 КК України неправомірних форм впливу на особу, які у разі їх використання для вилучення органів або крові утворюють достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпечності діяння. Обґрунтовано доцільність вдосконалення цих статей в аспекті диференціації відповідальності залежно від ступеня тяжкості вчиненого діяння. Визначено необхідність зняти обмеження відповідальності за незаконне вилучення і використання органів чи тканин – метою трансплантації, а крові – метою використання особи як донора.
Шляхом відповідної зміни статті 143 КК України пропонується унеможливити поширення кримінальної відповідальності на випадки продажу власних органів або тканин людини, оскільки наявна законодавча база дає підстави для обвинувачення потерпілих від незаконного вилучення органів чи тканин у незаконній торгівлі власними органами або тканинами.
Обґрунтовано необхідність перегляду доцільності перебування кримінально-правової заборони незаконного вилучення органів чи тканин у померлої людини разом з аналогічними діями, вчиненими стосовно живої людини в Розділі ІІ Особливої частини КК України «Злочини проти життя та здоров’я особи».
Показано напрями доопрацювання конструкції складу злочину, передбаченого статтею 142 КК України, шляхом реалізації не повною мірою використаних можливостей щодо диференціації відповідальності залежно від форм впливу на людину і, відповідно, ступеня тяжкості вчиненого діяння.

8. Певних змін у теоретичному і практичному вимірах потребує сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової експлуатації. Наявний арсенал правових засобів хоч і містить основні заборони, проте не утворює вкрай необхідної чіткої, логічно структурованої системи кримінально-правових норм і потребує відповідного реформування.
Перший напрям реформування – кримінально-правове забезпечення охорони людини від примусової праці.
Об’єктивною для цього напряму є необхідність створення принципово нової кримінально-правової норми, сфера дії якої значно розшириться порівняно зі сферою дії норми, що забороняє примус до виконання роботи, не обумовленої трудовою угодою, закріпленою в статті 173 чинного КК України. На додаток до криміналізованих на сьогодні дій вона має охоплювати випадки будь-якого недоговірного використання праці людини із застосуванням до неї примусу, а також випадки застосування примусу при виконанні роботи за договором підряду тощо. Новостворений склад злочину має бути винесений за межі статті 173 КК України та закріплений в окремій статті Розділу V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».
Другим напрямом такого реформування є кримінально-правове забезпечення охорони людини від торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, вчиненої з метою експлуатації у виді примусової праці, примусового надання послуг, рабства або звичаїв, подібних до рабства, підневільного стану.
Першу форму цього злочину, виписану в чинному законі як «торгівля людьми», доцільно сформулювати таким чином: «купівля-продаж людини». Другу форму вказаного злочину, яка виписана в чинному законі як «здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина» необхідно викласти так: «здійснення іншої незаконної угоди, предметом якої є людина». Крім того, по-новому потрібно сформулювати мету як ознаку суб’єктивної сторони цього складу злочину. Доцільно взагалі відмовитись від розгляду як такої рабства або вести мову про стан фактичного рабства, оскільки юридично воно не може існувати як скасований низкою міжнародних документів інститут.
Третій напрям реформування – кримінально-правове забезпечення охорони дитини від неправомірного використання її праці.
Кримінально-правову заборону трудової експлуатації дитини пропонується передбачити у статті 172-1 (Розділ V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»), яку відповідно до її змісту назвати «Трудова експлуатація дитини». У зазначеній кримінально-правовій нормі, крім використання праці дитини, яка не досягла віку, з якого відповідно до законодавства дозволяється працевлаштування (тобто дій, що в чинному КК України охоплюються статтею 150 КК України), має бути криміналізованим використання праці дитини будь-якого віку на шкідливому виробництві, важких роботах та роботах із небезпечними умовами праці. Водночас ця кримінально-правова норма має передбачати відповідальність за використання примусової праці дитини будь-якого віку. Як ознаку суб’єктивної сторони вказаного складу злочину слід передбачити вчинення зазначених дій з корисливих мотивів.
Під час подальшої розробки кожного з виокремлених напрямів кримінально-правового забезпечення охорони людини від трудової експлуатації необхідно враховувати наведені у цій роботі напрацювання щодо методології втілення загальних підстав і принципів криміналізації в конструювання конкретних складів злочинів, а також напрацювання щодо диференціації відповідальності залежно від форм неправомірного впливу на особу.

9. Певних змін у теоретичному та практичному вимірах потребує сучасний стан кримінально-правового забезпечення охорони людини від сексуальної експлуатації. Аналіз теоретичних і практичних аспектів кримінально-правового забезпечення охорони людини від сексуальної експлуатації надав можливість дійти висновку про зазначені нижче перспективні напрями оптимізації кримінального законодавства.
Перший напрям пов’язаний із кримінально-правовим забезпеченням охорони людини від її використання для створення порнографічної продукції. Об’єднана в статті 301 КК України із забороною дій щодо незаконного виготовлення та обігу порнографічної продукції кримінально-правова заборона примушування людини до участі у створенні предметів порнографічного характеру потребує виділення в окрему статтю та суттєвого розширення. Новостворену норму пропонується розмістити у Розділі XII Особливої частини КК України «Злочини проти громадського порядку та моральності» поряд із статтею 301 КК України. Диспозицією цієї норми має охоплюватись використання іншої людини у створенні порнографії, вчинене з: використанням уразливого стану особи; використанням обману; зловживанням довірою; погрозою порушенням прав і законних інтересів потерпілого; застосуванням фізичного насильства. Важливу роль при цьому відіграватиме обґрунтоване в дослідженні віднесення неповнолітнього та малолітнього віку до безумовних ознак уразливого стану. Запропонований підхід дасть змогу позбутись очевидної наявної невідповідності, пов’язаної з визнанням кримінально караним лише примусового залучення неповнолітньої особи до участі у створенні порнографічної продукції (відповідно до частини 4 статті 301 КК України), та карати будь-яке (в тому числі і за добровільною згодою дитини) її залучення до таких дій.
Найбільш суспільно небезпечні різновиди форм впливу (зокрема, насильство та погрозу застосування насильства, використання безпорадного стану, використання стану матеріальної чи іншої залежності або службового становища) доцільно закріпити як кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі обставини. Крім того, є сенс посилену відповідальність встановити за вчинення таких дій стосовно дитини та диференціювати її залежно від неповнолітнього та малолітнього віку.
Другий напрям пов’язаний із кримінально-правовим забезпеченням охорони людини від її використання для надання сексуальних послуг іншим особам. Для вирішення проблеми невиправданої конкуренції між кримінально-правовими нормами, передбаченими статтею 302 КК України «Створення або утримання місць розпусти і звідництво» та статтею 303 КК України «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією» пропонується поєднати в одній із них весь спектр суспільно небезпечних дій, пов’язаних із використанням іншої особи для заняття проституцією.
Диспозицію удосконаленої кримінально-правової норми пропонується сформулювати таким чином: «дії щодо організації або забезпечення заняття проституцією, вчинені з корисливих мотивів» або «використання особи, котра займається проституцією, вчинене з корисливих мотивів». Вона має охоплювати дії, які сьогодні розглядаються як вчинене з корисливих мотивів звідництво, утримання місць для заняття проституцією, сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до заняття проституцією. Крім того, цією нормою охоплюватиметься й перешкоджання припиненню заняття проституцією, що є злочинним відповідно до законодавства багатьох зарубіжних країн.
Кваліфікуючими ознаками цього складу злочину мають бути визнані випадки вчинення зазначених дій, поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров’я, або із погрозою застосування такого насильства чи іншого порушення прав і законних інтересів потерпілого.
Особливо кваліфікуючими ознаками цього злочину мають бути визнані випадки вчинення вказаних дій, поєднані з застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров’я, або погрози застосування такого насильства. Крім того, посилену відповідальність має бути встановлено за вчинення таких дій стосовно дитини.
Оновлена норма може отримати назву «Експлуатація особи, котра займається проституцією». Її запропоновано закріпити у Розділі XII Особливої частини КК України «Злочини проти громадського порядку та моральності».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. A future with out child labour. Global report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work. Report of the Director-General, 2012 // Інтернет-сторінка Міжнародної організації праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilo.org/global/publications/ilo-bookstore/order-online/books/WCMS_PUBL_9221124169_EN/lang--en/index.htm
2. A global alliance against forced labour. Global report under the follow-up to the ILO Declarationon Fundamental Principles and Rights at Work. Report of the Director-General, 2005 // Інтернет сторінка Міжнародної організації праці. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/@ed_norm/@relconf/documents/meetingdocument/wcms_154782.pdf
3. Applying and promoting International Labour Standards // Інтернет сторінка Міжнародної організації праці. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilo.org/global/standards/applying-and-promoting-international-labour-standards/lang--en/index.htm
4. A Source Book for Medieval Economic History / Ed. by R.C. Cave, H.H. Coulson. − NewYork: Biblo&Tannen, 1965. – 688 p.
5. Bader-Zaar B. Abolitionism in the Atlantic World: The Organization and Interaction of Anti-Slavery Movements in the Eighteenth and Nineteenth Centuries / B. Bader-Zaar [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://ieg-ego.eu/en/threads/transnational-movements-and-organisations/international-social-movements
6. Bradley K. Slavery and Society at Rome / K. Bradley. – Cambridge: University Press, 1994. – 202 p.
7. Сlarence-SmithW.G., Eltis D. White Servitude / W.G. Сlarence-Smith, D. Eltis // The Cambridge World History of Slavery, Volume 3: AD 1420-AD 1804 / Ed.by D.Eltisand S.L. Engerman. − Cambridge: University Press, 2011. – P. 132-161.
8. Code of Federal Regulations. Title 45. Public welfare. Department of Health and Human Services. Part 46. Protection of human subjects [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hhs.gov/ohrp/humansubjects/guidance/45cfr46.html