Особливості Екологічної свідомісті в умовах наслідків техногенної катастрофи

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

На правах рукопису

СКРЕБЕЦЬ Василь Олексійович

УДК 159.922.2

Особливості Екологічної свідомісті
в умовах наслідків техногенної катастрофи

Спеціальність: 19.00.01 загальна психологія,
історія психології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
Моляко Валентин Олексійович доктор психологічних наук, професор, академік АПН України

ЧЕРНІГІВ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СВІДОМОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1. Теоретичні витоки психологічних уявлень про свідомість в теорії діяльнісного підходу ............................................................................................
1.2. Сутність та визначення поняття свідомості в психології ..........................
1.3. Психологічна сутність категорії значення, як структурної складової свідомості ..............................................................................................................
1.4. Психологічна характеристика категорії сенсу у складі свідомості ..........
1.5. Можливості, досягнення та обмеження методології діяльнісного підходу у вивченні свідомості ............................................................................
1.6. Екологічна свідомість: визначення поняття змісту і форм прояву ..........
Висновки до першого розділу .............................................................................
Розділ 2. ФІЛОГЕНЕТИЧНІ ТА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..
2.1. Філогенетичний план розвитку екологічної свідомості ............................
2.1.1. Екологічна свідомість первісної епохи ............................................
2.1.2. Поява засобів виробництва та екологічна свідомість .....................
2.1.3. Екологічна свідомість в епоху античної державності ....................
2.1.4. Екологічна психологія цивілізації нового часу ...............................
2.1.5. Основні тенденції розвитку сучасної екологічної свідомості .......
2.2. Культурно-історичні витоки екологічної свідомості ................................
2.2.1. Психологічна роль культури у формуванні та розвитку свідомості ......................................................................................................
2.2.2. Екологічна свідомість у культурологічних сенсах способу життя
2.2.3. Екологічна проекція свідомості у практиці суспільного буття......

2.2.4. Екопсихологічна обумовленість суспільної свідомості у культурологічному контексті ..................................................................
2.3. Екопсихологічні спрямування суспільної свідомості в українському менталітеті ............................................................................................................
2.3.1. Екопсихологічна феноменологія у понятті „менталітет” ...............
2.3.2. Українська ментальність у сенсах екологічної свідомості ............
2.3.3. Явище натурналізації екологічної свідомості українців ................
Висновки до другого розділу ..............................................................................
Розділ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ: ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1. Психологічні детермінанти екопсихологічних явищ дистресу буденної свідомості ..............................................................................................................
3.2. Методичне забезпечення польових досліджень екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи ......................................................
3.2.1. Обґрунтування валідизації обсерваційних методів польових екопсихологічних досліджень .....................................................................
3.2.2. Методи та організація інструментальних екопсихологічних досліджень ....................................................................................................
3.2.3. Валідизація методів польових екопсихологічних досліджень ......
3.2.4. Системність в організації дослідження психологічних форм прояву екологічної свідомості ....................................................................
Висновки до третього розділу ............................................................................
Розділ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЕКОЦІННІСНОГО РЕАГУВАННЯ БУДЕННОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ НАСЛІДКІВ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ . . . . . . . . . . . .
4.1. Сюжетно-ситуативний психологічний аналіз спостережень буденної екологічної свідомості .........................................................................................
4.2. Чорнобильський екопсихологічний синдром у вимірах тестової психометрії ............................................................................................................

4.2.1. Психологічна символіка переживань довкілля за кольоровим тестом М. Люшера .......................................................................................
4.2.2. Деформації екологічної свідомості населення за вимірами семантичного диференціалу ........................................................................
4.2.3. Дослідження екологічної свідомості методом анкетування ..........
Висновки до четвертого розділу .........................................................................
Розділ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ФОРМ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.1. Психологічний аналіз явищ і механізмів дезадаптації екологічної свідомості у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи .................
5.2. Соціальнопсихологічні та культурно-історичні складові екопсихологічного адаптогенезу буденної екологічної свідомості ................
5.2.1. Ситуативно обумовлені чинники і стадії адаптогенезу екологічної свідомості в умовах поставарійного дистресу .....................
5.2.2. Соціальний та історичний досвід у підтрим­ці адаптації екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи ......
Висновки до п’ятого розділу ..............................................................................
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Актуальність проблеми. Стосовно екологічної безпеки написано досить багато публікацій як прикладного, так і науково теоретичного характеру. Вони здебільшого аналізують дану проблему в рамках системної кризи, характерної для сучасної цивілізації в цілому [103]. У науковій літературі відзначається відсутність у людини екологічно орієнтованих форм поведінки і навіть, навпаки, наявність установки до активного використання і знищення природного середовища [347, 377]. З парадигми антропоцентризму нерідко виходять антиекологічні форми поведінки і діяльності людини, що пов'язуються з перевагою цінностей технологічної цивілізації, науково-технічного прогресу і вихідного з цих ідей прагматичного використання природи. Природне середовище, споживання ресурсів природи сприймається як умова існування людського співтовариства [294].
Разом з тим, досить широко обговорюються нові шляхи розвитку цивілізації на сторінках академічних видань [54, 98, 105], де формулюються інші, екологічні цінності. Вони виступають не просто альтернативою цінностям технологічної цивілізації, але, насамперед, умовою збереження людства в цілому. Психологічні дослідження даної проблеми показують неадекватність, часто амбівалентність екологічної свідомості, наявність неоднозначного відношення людей до природного середовища [100, 367, 393]. У цьому зв'язку виникає необхідність цілеспрямованого вияву структури і функцій індивідуальної, як і масової свідомості, їх особливостей і співвідношення з метою формування екологічних цінностей, відповідних форм поведінки та діяльності.
Відомо, що в основі проголошення необхідності природоохоронних заходів можуть лежати різні ціннісні орієнтації: з одного боку, природне середовище розуміється як ресурс для розвитку економіки і виступає як щось вторинне стосовно соціокультурного розвитку суспільства, а з іншого, існує розуміння природного середовища, яке наділене самобутною цінністю незалежно від його включеності в соціокультурну реальність. У другому випадку природне середовище має самоцінність. Саме тому великий інтерес представляє вивчення екологічної свідомості людей, коли ця самоцінність природного довкілля порушується. Чим особлива екологічна свідомість людей, що потрапили в ситуацію екологічного лиха, яким стає їх відношення до навколишнього середовища, чим характерні адаптивні прояви, переживання, значеннєво-сенсові новоутворення, мотиви екологічної поведінки, повсякденної діяльності?
Відомо, що проблема екологічного просвітництва споконвічно несе в собі протиріччя. Людина, як відомо, є носієм не тільки психологічних, але і соціальних, національних, етнічних та інших якостей.
Тому проблема екологічної свідомості здавна привертала увагу дослідників, обростаючи масою іноді неупорядкованих і суперечливих уявлень. Однією з причин цього є недостатня розробленість теоретико методологічних основ психології екологічної свідомості. Сьогодні стає очевидним, що методологічна криза діяльнісного підходу в психології значною мірою зумовлена вкрай недостатнім уявленням про свідомість, як основну категорію психіки. Категоріальний апарат екологічної психології, особливо у розробці структури, форм прояву і функцій екологічної свідомості також є актуальною проблемою. Її розробка й опрацювання, безперечно, є важливою справою для удосконалювання понятійного ладу і самої науки психології. У випадку механічного переносу загальнотеоретичних психологічних уявлень на предмет нових реальностей суспільної свідомості хоч і з урахуванням суспільно-економічних реформ та екологічних змін не може породити нової методології. Для цього потрібні спеціальні і фундаментальні розробки, власний методичний апарат, специфічні організаційні засоби дослідження.
Можливості об’єднання діяльнісного і культурно-історичного підходів до виявлення екологічної сутності і специфіки буденної свідомості особистості в психологічних дослідженнях не виключає пошуків і подальших теоретичних та експериментальних розробок проблеми. Використання класичного і для вітчизняної психології традиційного підходу, представленого в дослідженнях іменами С.Л.Рубінштейна, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, Д.Н.Узнадзе, П.К.Анохіна, А.В.Петровського, С.Д.Максименка та інших визначає виявлення культурно-історичних генетичних і функціональних особливостей процесу екологічної свідомості як специфічної форми самовідношення особистості в кризовому життєвому середовищі.
Спроби визначити специфіку синдрому катастроф” виявилися безрезультатними через строкатість чинників, що задіяні у ньому, мозаїку так званої первинної” (фізичної) і вторинної” (психічної) травматизації, тривалості та інтенсивності екстремальної події, індивідуальних відмінностей потерпілих, клімато-географічних умов тощо [353]. Звичайно, проблема ця комплексна. Між тим, у даному великому комплексі є і такі окремі складові, які ще недостатньо вивчені, особливо ті, що стосуються людської психіки у віддалених наслідках катастрофи. І в цьому також полягає актуальність проблеми, що вивчається.
Наслідки психотравмуючих ситуацій залишають сліди не тільки в пам’яті, але й у підсвідомих новоутвореннях. Особливістю психогеній Чорнобильської катастрофи є те, що вона не стала для потерпілих людей подією минулого люди, по-перше, не можуть пригадати конкретну травмуючу подію” (її майже не було), по-друге, вони й зараз живуть в ситуації хронічної психічної травматизації, а по-третє, вочевидь вони не бачать травми”, звідки приходить біда. Стан невизначеності по відношенню до небезпеки, яка існує в розумінні і переживанні то і є травмуюча, екстремальна ситуація, що проявляється і надалі у віддалених наслідках катастрофи. Вирішуючи конкретні проблеми психо­ло­гічної роботи з потерпілим населенням, треба насамперед знати психологічну сутність та особливості функціонування екологічної свідомості буденного рівня за цих умов. Дослідження людської свідомості у зв’язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС набувають значимості не тільки відносно них, а стосовно їх розуміння для майбутнього. Наслідки аварії можуть стати і об’єктивною базою для осмислення, розробки та експериментальної перевірки основних положень нового напрямку прикладної психології екологічної психології. У розбудові цього напрямку також можна вбачати доцільність та актуальність проведених досліджень екологічної свідомості.
У даному дослідженні основна увага приділяється функціональним особливостям прояву буденної екологічної свідомості у віддалених наслідках техногенної катастрофи.
Міра наукової розробленості проблеми. У теорії і практиці впливу екстремальних чинників на психіку людини, як і проявів післятравматичного ушкодження психіки, здебільшого розглядаються гострі (в момент аварії чи катастрофи) невротичні та психотичні зміни і розлади, у тому числі віддалені. Менш опрацьованими є віддалені непатологічні, адаптивні, хронічні розлади та ушкодження психіки, що заважають або сприяють соціальній і трудовій реабілітації потерпілих. І майже не вивчалися проблеми індуктивного переносу ефекту травми на суміжне з потерпілістю людське оточення.
Таким чином, об’єктивна необхідність експериментальнопсихологічного дослідження екологічної свідомості зумовлена, з одного боку, безпосереднім явищем наслідків екотехногенної (Чорнобильської) катастрофи, а з іншого ходом розвитку психології і диференціації її наукових предметів до актуальних прикладних сфер. Дисертаційне дослідження здійснювалось впродовж 1992-2002 років в реальних умовах адаптації сільського, потерпілого від радіаційного забруднення територій населення Чернігівської області, до наслідків Чорнобильської катастрофи.
Виконане дослідження є продовженням державного замовлення Міністерства освіти України по темі Створення комплексних програм екологічної освіти і виховання за навчальним планом педвузів України” (1993 1995 років), який розроблявся під керівництвом автора та узгоджується з темою наукових досліджень лабораторії екологічної психології інституту психології ім. Г.С.Костюка Еколого-психологічні чинники сучасного способу життя”. Держреєстраційний № 0101U000816.
Об’єктом дослідження є буденна екологічна свідомість в умовах віддалених наслідків екотехногенної катастрофи.
Предметом дослідження виступили психологічні особливості екологічної свідомості людей, що потерпіли від катастрофи, як екстремальної життєвої події.
Загальна мета дослідження полягає у вирішенні проблеми, вивчення функціональних проявів екологічної свідомості в умовах адаптації до зміненого катастрофою довкілля, розробці й опрацюванні науково-теоретичних та організаційно-методичних засобів їх дослідження.
Концепція нашого дослідження полягає в тому, що суб’єктивними детермінантами усвідомлення екологічної дійсності потерпілими від катастрофи людьми є: 1) життєвий шлях особистості, 2) її суб’єктивний досвід і 3) активність життєвої позиції щодо переживання сенсоціннісних основ власного буття. У концептуальному підході до вивчення особливостей екологічної свідомості ми спиралися на уявлення про життєвий шлях людини у системних його проявах адаптивного процесу і саморегуляції поведінки та діяльності за умов зміненого довкілля.
Основні завдання дослідження:
1) з’ясувати наукові здобутки сучасної теоретичної психології у розробці поняття свідомості і їх можливості застосування у поясненні та інтерпретації буденної екологічної свідомості;
2) виявити основні чинники та віддалені прояви психологічного стану свідомості людей, що постраждали від катастрофи;
3) виявити найбільш поширені адаптивні форми екодиспозицій у складі масової буденної свідомості;
4) розкрити закономірності та механізми дії поставарійного дистресу на психіку людини;
5) визначити теоретичні та практичні засади природоплинного адаптоекосоціогенезу буденної свідомості в умовах психологічних наслідків катастрофи;
6) перевірити організаційні принципи та методичні можливості польових” досліджень у вивченні екологічної свідомості буденного рівня.
Наше дослідження вписується в контекст вирішення двох головних задач загальної психології: вивчення особливостей свідомості особистості і процесу адаптації буденної свідомості до змінених умов існування. В дисертації ведуться пошуки конкретної категоріальної форми вираження «свідомості як відношення» у теорії діяльності, що забезпечить, з нашого погляду, можливість порівняння й інтеграції обох підходів на спільній основі єдиного для них розуміння свідомості як функції пристосування.
Методологічна основа та джерела дослідження це загальні принципи психологічної науки (детермінізму, відображення, активності, системного підходу та ін.), теоретичні положення загальної, соціальної та генетичної психології, що розкривають закономірності розвитку свідомості у суб’єкта життєдіяльності.
Гіпотетично передбачалося, що гнітючі усвідомлення тривоги і страху, набуваючи хронічних форм суб’єктивно значущих переживань, призводять до дестабілізації функціональних станів психіки, активізації невротичних розладів, дисгармонізації особистості, сенсоціннісних деформацій свідомості. Якщо у досвіді глибинних пікових ” і плато”- переживань, що вивчалися А.Маслоу та К.Роджерсом у позитивній площині, відмічалися особливо гострі, сильні і досить яскраві моменти відчуття радості, щастя, гармонії людини зі світом, то у разі таких самих по силі тривожних і загрозливих психоемоційних станів актуалізуються переживання почуттів цілісності”(за термінологією І.Польстера), за яких людина покладається на власне усвідомлення кожного моменту ситуації, а через це і саме переживання стає для неї самоціллю, засобом осягнення сенсу, тобто надає власному досвіду і її життю сенсовності. Цінності сенсу життя за таких обставин орієнтуються крізь призму минулого у майбутнє, набувають нових особистісних значень, стають компліцитними, індивідуально причетними, екологічно значущими.
Теоретичне підґрунтя психологічного дослідження буденної екологічної свідомості закладено в працях провідних науковців, що розкривають діалектичний зв’язок зовнішнього та внутрішнього, об’єктивного та суб’єктивного, психіки і діяльності (Б.Г.Ананьєв, С.Л.Рубінштейн, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов). Важливі орієнтири щодо рефлексивної функції самосвідомості у суб’єкта життєдіяльності, що викладені в дослідженнях психології життєвого шляху (К.О.Абульханової-Славської, А.В.Брушлинського, С.Д.Максименка, В.О.Моляко, В.О.Татенка, Л.Ф.Бурлачука, Є.І.Головахи, О.О.Кронік, Л.В.Сохань, Т.М.Титаренко), стосовно взаємозв’язку свідомості та результативних процесів діяльності особистості в контексті вивчення значеннєво-смислових утворень у наукових працях (Б.С.Братуся, Г.О.Балла, О.О.Конопкіна, О.С.Mазур, О.Я.Чебикіна), з’ясування їх структурно-функціональної репрезентативності в свідомості суб’єкта (О.Ю.Артем’єва, М.Й.Боришевський, З.С.Карпенко, Д.О.Леонтьєв, В.Ф.Петренко, В.В.Столін, Т.С.Яценко), досліджень онтогенезу психіки (Л.І.Божович, В.П.Зінченко, В.І.Ковальов, О.М.Лактіонов, Т.М.Титаренко, В.А.Роменець), впливу смислової сфери особистості у життєвому її шляху (В.О.Бодров, В.В.Рибалка, Б.О.Федоришин, В.Д.Шадриков), розвитку і трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості (Л.Е.Орбан-Лембрик, М.М.Пейсахов, В.А.Семиченко), динаміки свідомості у професійному самовизначенні (О.Ф.Бондаренко, Н.І.Пов’якель, Н.В.Пророк, Н.В.Чепелєва), свідомості у соціальній, організаційній та управлінській діяльності (Г.М.Андреєва, Л.М.Карамушка, В.В.Москаленко).

Безпосереднє значення для вивчення психологічних особливостей свідомості у потерпілих від катастрофи мають дані про психологічні стани людей в екстремальних ситуаціях (Ю.О.Александровський, Г.О.Балл, Ф.Ю.Василюк, М.Горовиц, Л.О.Китаєв-Смик, М.Д.Левітов, Е.Ліндеман, Б.Ф.Ломов, В.О.Моляко, А.І.Нягу, А.І.Розенцвейг, Г.Сельє, Н.В.Тарабріна, С.І.Яковенко), праці з теорії і практики психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, І.В.Дубровіна, З.Г.Кісарчук, В.С.Мухіна, В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко), вдосконалення діяльності навчально-виховних закладів в зоні радіоекологічного лиха (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук, С.Д.Максименко, С.І.Яковенко).
Джерела даної роботи складають опубліковані матеріали з проблем теорії і методології психологічних досліджень свідомості, емпіричні дані, отримані автором під час реальних польових досліджень буденної екологічної свідомості населення в умовах віддалених наслідків екотехногенної катастрофи.
Методи дослідження:
1) теоретичний аналіз робіт з загальної і експериментальної, соціальної психології, етнопсихології, соціології, філософії, культурології, медицини, що розкривають методологію, походження, феноменологію, характерні прояви і закономірності свідомості взагалі та екологічної свідомості, зокрема.
2) емпіричні методи, які застосовувалися для:
а) вивчення буденних проявів екологічної свідомості;
б) встановлення динаміки перебігу станів свідомості в умовах адаптації до віддалених наслідків катастрофи;
в) аналізу зв’язків ситуативної і соцієтальної психіки у виявах повсякденної суспільної практики;
3) методи етнофілогенетичного та ситуативно-сюжетного аналізу:
а) виявлення соціально-психологічних механізмів і форм прояву масовидних явищ буденної екологічної свідомості;
б) встановлення залежностей і перебігу екоціннісних значень із суспільної свідомості в індивідуальну площину особистісних сенсів, як і зворотних впливів.
На різних етапах дослідження було обстежено більше 800 пересічних громадян, що проживають на забруднених територіях сільської місцевості в Чернігівській області. Збір емпіричного матеріалу здійснювався за допомогою 12 методик, зокрема, класичних тестових (семантичного диференціалу Ч.Осгуда, 8-колірного теста М.Люшера, репертуарних решіток), проективних (колірний тест екоатрибутивної проекції, напівструктуровані інтерв’ю), модифікованих нами методів у відповідності до задач та специфіки дослідження (колірні проекції землі і повітря), деякі з них розроблені спеціально (незавершені речення екологічного спрямування, тест екоціннісних диспозицій). Широко використовувались методи наукових спостережень, тематичних бесід, полемічних інтеракцій, дискусій, обговорень гострих проблем. Обробка кількісних показників комп’ютеризована.
Дослідження проводилось впродовж 1992-2002 років на контингенті потерпілих від атомної екотехногенної катастрофи в основному сільських жителів у спосіб літніх велосипедних екопсихологічних експедицій через кожні два роки поточно. В емпіричній частині дисертації використовуються переважно матеріали психологічних обстежень 1992 року як найбільш репрезентативні. Моніторингові матеріали в дисертаційне дослідження не включалися, адже задачі лонгітюдних спостережень і трансформацій екологічної свідомості у часовій проекції в даному аналізі нами не передбачалися.
Достовірність та надійність результатів дослідження досягались критичністю аналізу методологічних положень сучасної теорії психології стосовно категорії людської свідомості, валідизацією та стандартизацією методів обстеження, психометричних вимірів, тестувань, забезпеченням репрезентативності вибірок, що включалися до розгляду й аналізу, застосуванням методів математичної статистики, незалежної експертизи.
Положення, що виносяться на захист:
1. Екологічна свідомість є екоатрибутивна сутність психічного відтворення природного, антропогенного, соціального оточення та свого внутрішнього стану відносно цього, психологічна саморефлексія, переживання і саморегуляція власного місця й ролі у життєвому середовищі.
Предметом екологічної свідомості, як і свідомості взагалі, є відповідні її складові: значення і сенси екологічного спрямування, чуттєва тканина, яка заслуговує на увагу проявами людських переживань.
2. У повсякденних проявах екологічна свідомість характеризується специфічними (під впливом катастрофи) та неспецифічними (індивідуально-психологічними, соціально-психологічними, етнічними) ознаками. Екологічній свідомості притаманні ознаки імпліцитності, експліцитності (за рівнями саморефлексії) та компліцитності (за особистісними сенсами).
3. Опосередкований ситуативно зумовлений вплив катастрофи провокує напружені психічні стани свідомості, що викликає вторинну травматизацію”, руйнування попередньо сталого образу світу, деформацію ціннісних установок, незадоволення, самоплинну компенсацію, суб’єктивне уявлення ризику, відчуття соціальної незахищеності, втрати впевненості у майбутнє.
4. Поведінкові (функціональні) прояви буденної екологічної свідомості під впливом психотравмуючих чинників катастрофи характеризуються специфічними і неспецифічними ефектами: комплекс незахищеності, фрустрація у сфері сенсоціннісних орієнтацій, спонтанність у пошуках механізмів психологічного захисту та ін.
Виокремлено у віддалених наслідках катастрофи варіанти переживань, значень і особистісних сенсів, встановлено деформування буденної екологічної свідомості стосовно життєво значимих екоатрибуцій: життєвого простору, поширених екозабруднювачів

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі загальні висновки:
1. З теоретичного аналізу проблеми слідує, що категорія свідомості, яка розроблялася у науково-методологічній площині діяльнісного підходу, здебільшого опрацьовувалась у структурно-генетичному плані і мало досліджувалась у функціональному.
Змістовними складовими свідомості є: чуттєва тканина, значення і сенс. Якщо чуттєва тканина свідомості у діяльнісному підході майже не обговорювалася спеціально і зводилася переважно до відтворювальних та афективних функцій психіки, то значення і сенси посідали в теоретичних викладках досить помітне місце. Значення розуміється сучасною психологією, вслід за О.М.Леонтьєвим, як понятійна ємність слова, вербалізований або фіксований навичками взаємодії з довкіллям узагальнений зміст суспільної свідомості, що засвоюється індивідом в межах визначеної культури. Це є соціокультурні інваріанти, в яких закріплюється загальний суспільний досвід. Сенси то є індивідуалізовані значення, які набувають власних смислів за умов їх включеності до складу суб’єктивного буття. Значення і сенси не протипоставляються одне одному, адже значення визначається як системна якість, що наповнюється сенсом за умов єдності смислоутворювального контексту.
Теоретичним аналізом встановлено, що діяльнісний підхід в аналізі категорії свідомості проявляє еврістичність основних положень. Теорія діяльності в психології виявила гносеологічний ресурс в методології наукового пізнання, психіки і свідомості як у загальному плані, так і стосовно особливостей формування, прояву й розвитку екологічної свідомості, змінених її станів за умов кризових ситуацій і катастроф. І все ж, принцип зведення психічного до єдності свідомості та діяльності з провідною і визначальною роллю діяльності орієнтував
дослідження свідомості в її генетичному плані, у той час як за межами психологічних досліджень залишався функціональний аналіз свідомості.
2. Як показало наше дослідження, під впливом наслідків катастрофи свідомість потерпілого населення динамічно і функціонально змінюється. Основними детермінантими змін суб’єктивних станів екологічної свідомості у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи є психоемоційні прояви нервово-психічної напруги і тривоги.
Отже, по відношенню до змісту і функціонування екологічної свідомості, як і по відношенню до інших підструктур особистості (емоційно-вольових, діяльнісних, регуляційних) в умовах наслідків екотехногенної катастрофи виявлені основні чинники та віддалені прояви психічного стану свідомості людей, що містять у собі не тільки об’єктивно-онтологічні форми буття (сомато-іпохондричні скарги, реальні зміни здоров’я), але і суб’єктивно-аксіологічні, суто психологічні складові (компліцитність, екоатрибутивність, диспозиційність людської свідомості).
Однією з центральних проблем виконаного дослідження екологічної свідомості за умов віддалених наслідків катастрофи було вивчення адаптивних комплексів та ознак, форм виразу буденної екологічної свідомості у повсякденні. Серед них гіпотетично позначалися для емпіричної перевірки ряд суто психологічних механізмів адаптації: психоемоційна напруженість, фрустрація, екопсихологічна незахищеність, відповідні переживання та спонтанні пошуки шляхів виходу з життєвої кризи. Встановлено, що ці важелі і механізми адаптації дійсно актуалізуються викликають специфічні явища психосоціального реагування буденної свідомості: екологічного змісту когнітивні дисонанси, конфабуляції, експектації екологічного спрямування, що у свою чергу провокує здійснення екопсихологічного інсайту та виникнення ініціацій екологічної свідомості. Саме на цих механізмах і ситуативно залежних процесах адаптації відслідковуються специфічні функціональні особливості екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи екопсихологічні диспозиції. Останні набувають конкретних форм виразу від екологічної совметральності до екологічної совмісійності.
3. На основі одержаних емпіричних даних і тестових вимірів описана модель функціонування екологічної свідомості, виділені специфічні її особливості і загальні типові риси, опізнані та зафіксовані феномени деформації екологічної свідомості за цих умов, позначені контури самоплинного розвитку психічної саморегуляції і самозахисту під впливом поставарійного дистресу.
4. Поставарійний дистрес у віддалених наслідках катастрофи проявляється психологічними закономірностями актуалізації відповідних механізмів і функціональних новоутворень психіки, що надає свідомості потерпілих людей не тільки ознак адаптивності, але й власне екологічного спрямування. Більше того, виділені загальні закономірності внутрішньої активності суб’єктів життєдіяльності у змінених умовах існування здійснюються під впливом ампліфікації свідомості радіоекологічним досвідом. Процес інтенсивної і стійкої концентрації уваги на радіаційних чинниках довкілля у свою чергу спонукав до розвитку своєрідного самопочуття, занепокоєного невдоволення, невизначеності, прихованої дистантності, що і зорієнтувало формування специфічних особливостей буденної екологічної свідомості. Це формування стало будуватися суб’єктами життєдіяльності як діяльність сенсоутворення, як активний пошук по перетворенню і трансформації своїх переживань у напрямку уможливлення їхнього значеннєвого прийняття. Базовими засобами такої функції свідомості були спонтанно породжувані образи радіації, суспільний та етнічний досвід, з якими суб’єкти життєдіяльності за умов кризи вступали у діалогічні відношення, використовуючи мову ментальної символіки, традицій національної культури, але і мову соматики, емоцій, бажань, очікувань, пильного придивляння, сумнівів і надій. Функціонально екологічна свідомість в процесі адаптації набуває ознак динамічності, емоційної дизгармонійності.
5. Природоплинний адаптоекосоціогенез буденної свідомості в умовах наслідків екотехногенної катастрофи, знаходячись під впливом психоемоційного контура саморегуляції, проходить ряд послідовних етапів свого розвитку.
Якщо перша реакція свідомості потерпілих людей на катастрофу визначалася виключно психоемоційними станами тривоги, що надходила від загрозливої оцінки екологічно зміненого довкілля, то у віддалених її наслідках розширюється діапазон усвідомлення події, набувається досвід, виділяються в ньому адекватні змінам цінності, що, нарешті, осмислюється й узагальнюється.
Внаслідок такої функціональної діяльності свідомості символіка суб’єктивних станів, а згодом ціннісних орієнтацій і досвіду пристосування, що поступово накопичувалися, призводили до відповідного цілепокладання, а через це являлися для буденної свідомості психологічними інваріантами, тими внутрішніми посередниками, які відкривалися для прочитання власного досвіду, звичайно, у відповідності зі специфікою і семантикою національної ментальності потерпілих від катастрофи людей, у даному випадку, українців. За таким напрямом поступово змінювався спосіб бачення довкілля, наповнюючись екологічним змістом, значеннєво перетворюючись. У такий спосіб здійснюється загальний закон адаптації: конституюючі зміни свідомості викликають зміни функціональні, останні ж у свою чергу спонукають до відповідних сенсоутворювальних процесів екологічної свідомості, сприяють змістовним змінам у структурних складових свідомості.
6. Найбільш поширеними адаптивними формами екологічних диспозицій на рівні масової буденної свідомості виявилися ті, що онтологічно забезпечують ситуативну обумовленість поведінки і діяльності людей у їх взаємодії з довкіллям (екоатрибутивність екологічної свідомості).
Виконаним дослідженням виділено у складі буденної екологічної свідомості 5 основних детермінант: 1) суб’єктивні психічні стани, що здійснюються єдністю всіх психічних процесів; 2) характерні ознаки об’єктивної дійсності (довкілля, стану, екології); 3) етнічний, філогенетичний та набутий персонально в умовах виживання життєвий досвід; 4) співвідношення свідомих та підсвідомих, як і неусвідомлюваних установок та суб’єктивно-значущих переживань; 5) навички побутового у повсякденні осмислення, переробки, інтерпретації, розуміння і тлумачення інформації екоціннісного звучання довкілля. Усі вказані компоненти, як емпірично підтвердилося дослідженням, безпосередньо приймають участь в адаптогенезі екологічної свідомості за умов віддалених наслідків екотехногенної катастрофи, наповнюють її змістовно, забезпечують функціонально.
Виявилося, що у функціональних проявах екологічної свідомості є й такі, котрі не описувалися психологічною наукою раніш відомими властивостями. Так, поряд з імпліцит-експліцитністю, як з’ясувалося, екологічній свідомості притаманна ще й компліцитність характерна ознака, що відтворює особистісну залученість, причетність, уособленість переживання людей відносно того, що сприймається реально з довкілля чи плине від його уявлення. Встановлено, що компліцитність є надзвичайно важливе поняття у характеристиці екологічної свідомості, бо саме з цією ознакою людської свідомості пов’язана спрямованість особистості на довкілля, вона виявилася найбільш загостреною в умовах катастрофи. Саме тому екологічна свідомість визначається нами як людська свідомість, що інтенційована екологічними сенсами.
В дисертації здійснюється спроба по-новому підійти до деяких принципових проблем екологічної свідомості, зокрема:
- передумови становлення й розвитку виразної компліцитності екологічної свідомості з необхідністю виникають ще за попередніх до катастрофи умов, норм і принципів ставлення людей до життєвого оточення, природи, довкілля, які зосереджують в собі етнофілогенетичні, культурно-історичні та суспільно-виробничі прояви людського буття. Натурналізації буденної свідомості українців розглядаються нами як матеріалізований вираз компліцитності їх екологічної свідомості;
- екологічне спрямування свідомості пояснюється складними опосередкуваннями загального, особливого та індивідуального в людині, що функціонально мобілізується і модифікується в залежності від реального стану довкілля;
- завдяки інсайту по усвідомленню цінності біологічного початку у власному людському бутті за умов катастрофи набувають зворотного характеру раніш усталені тенденції витіснення і відчуження людини від природи.
7. Розроблений та валідизований у дослідженні підхід до вивчення екологічної свідомості методом організованих польових експедицій зарекомендував себе як найбільш ефективний засіб для вивчення функціональних проявів свідомості. Він дозволяє використовувати широкий спектр нетрадиційних дослідницьких методів: етнофілогенетичний, культурологічний, сюжетно-ситуативний, змістовно-модельний, проективний, теоретичний, що у поєднанні відкриває змістовні ознаки, механізми прояву і функціонування, динамічні зміни, новоутворення буденної свідомості екологічного спрямування, особливо під впливом змінених чи небезпечних умов існування.
Застосовані у психологічних дослідженнях польові екопсихологічні експедиції з підібраним діапазоном тестових, обсерваційних, інших діагностичних методів виявилися валідними щодо вивчення особливостей екологічної свідомості і є інформативними для загальної та соціальної психології. Вони можуть використовуватися у різних модифікаціях для масштабних моніторингових, експертних, соціально-політичних, етнографічних та інших психометричних зрізів, сутнісно-змістовних і функціональних станів буденної свідомості населення.
Розвиток і вдосконалення наукового аналізу поставленої проблеми потребує активізації теоретичних та прикладних досліджень в галузі психології катастроф, створення за участю психологів спеціалізованих підрозділів у службах по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, психологічного забезпечення їх діяльності в екстремальних умовах.

Перспективи дослідження автор вбачає в подальшому вивченні віддалених психологічних наслідків чорнобильської катастрофи за моніторинговими і лонгітюдними зрізами буденної екологічної свідомості, впровадженні у навчальний процес та науково-методичному забезпеченні курсу Екологічна свідомість екстремальних ситуацій” для студентів за спеціальністю „Практична психологія”, перенесенні та адаптації одержаного в таких дослідженнях знання у більш широку площину психологічної теорії і практики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян Д.Н. Об особенностях художественного творчества. - Ереван, 1985. - С. 182-183.
2. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. - Казань: Изд. Казанского ун-та, 1987. - 262 с.
3. Абрамова В. Взгляд психолога на Чернобыльскую аварию // Наука и жизнь. - 1989. - №11. - С.78-81.
4. Абрамова Ю.Г. Психология среды: источники и направления развития // Вопросы психологии. - 1995. - №2. - С.130-136.
5. Абульханова-СлавскаяК.А., БрушлинскийА.В. Философско-психологи-ческая концепция С.Л.Рубинштейна. - М., 1989.
6. Абульханова-Славская К.А. Социальное мышление личности: проблемы и стратегия исследования // Психологический журнал. - 1994. - Т.15, №4.- С.39-55.
7. Агесс П. Ключи к экологии. - Л.: Гидрометиздат, 1982. - 96 с.
8. Алексеева О.Ф.,Аминов Н.А.,Хованская Т.П.Сравнительное изучение особенностей адаптации здоровья людей больных ишемической болезнью сердца к различным видам стресса // Психологический журнал. - 1993. - Т.14, №6. - С.78-85.
9. Альтман И.А. Греческая мифология. - М.-Л., 1937.
10. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М.: Наука, 1977. - 380 с.
11. Андрева Г.М., Агеев В.С. Психологические аспекты формирования нового мышления в ядерную эпоху // Вопросы психологии. - 1987. - №4.- С.22-30.
12. Анисимов С.Ф. Теория ценностей в отечественной философии XX века. (Очерк истории) // Вестник МГУ. Сер. 7. Философия. - 1994. - 4.-С. 34-42.
13. Антонович Д. Українська культура. - К.: Либiдь, 1993.
14. Анцыферова Л.И. Психология повседневности: жизненый мир личности и ''техники'' ее бытия // Психологический журнал. - 1993. - Т.14, №2. -С.3-16.
15. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуациии и психологическая защита // Психологический журнал. - 1994. - Т.15, №1. - С.3-18.
16. Аракелов Г.Г. Стресс и его механизм // Вестник МГУ, Сер.14. Психология. - 1995. - №4. - С.45-54.
17. Арсеньев А. С. Соображение о работе С. Л. Рубинштейна «Человек и мир» // Вопросы философии. - 1993. - № 5.
18. Артемьева Е.Ю. Семантические измерения как модели //Вестник МГУ. Сер.14. Психология. - 1991. - №1. - С.61-73.
19. Ассаджоли Р. Психосинтез: теория и практика.-М.: Reel-Book, 1994.- 314c.
20. АсмоловА.Г., БратусьБ.С, ЗейгарникБ.В., ПетровскийВ.А., СубботскийЭ.В., ХарашА.У., ЦветковаЛ.С. О некоторых перспективах исследования смысловых образований личности // Вопросы психологии. - 1979. - № 4. - С. 35-46.
21. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. - М.: Изд-во МГУ, 1979.
22. Асмолов А.Г. Классификация неосознаваемых явлений и категория деятельности // Вопросы психологии. - 1980. - №3. - С.45-53.
23. Астапов В.М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги // Психологический журнал. - 1992. - Т.13, №5. - С.111-119.
24. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании // Вопросы философии. - 1973. - №6. - С.98-111.
25. Бабiй Л.Т. Дiалектика розвитку iсторичних типiв культури: (фiлос.- соцiал. пробл.). - Львiв: Свiт, 1991. - 157 с.
26. Базылевич Т.Ф., Асеев В.Г., Бодунов М.В., Гусева О.В., Кобазев И.В. О целостности индивидуальности и влиянии радиации на активированность мозга // Психологический журнал. - 1993. - Т.14, №2. - С.25-34.
27. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. - 1989. - №1. - С.92-100.
28. Барякин В.Н. Проблемы анализа структуры неосферы // Вопросы общественных наук. - К., 1991. - Вып.86. - С.132-136.
29. Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. Проблема психологической защиты // Психологический журнал. - 1988. - Т.9, №3. - С.78-86.
30. Бассин Ф.В. "Значащие" переживания и пробема собственно-психологической закономерности // Вопросы психологии. - 1972. - №3. - С.105-124.
31. Баткин Л.М. Пристрастия: Избранные эссе и статьи о культуре. - М.,1994. - 282 с.
32. Батуев А.С., Соколова Л.В. О соотношении биологического и социального в природе человека // Вопросы психологии. - 1994. - №1. - С.81-92.
33. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.- М.: Искусство, 1979.-310 с.
34. Бачинський Г.О. Взаємодiя людського суспiльства i природи на рiзних етапах // Основи соцiоекологiї. / За ред. Г.О. Бачинського. - К., 1995. - С.10-24.
35. Бекон Ф. Нова Атлантида. Зібрані твори у 2-х т. - М., 1972.
36. Бердяев Н.А. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. - М.: Мысль, 1990. - 207 с.
37. Бибиков С.Н. Плотность населения и величина охотничьих угодий в палеолите Крыма // Советская археология. - 1971. - №4.
38. Бобнева М.И. Нормы общения и внутренний мир личности // Проблема общения в психологии. - М., 1981. - С.241-264.
39. Божович Л. И. Значение культурно-исторической концепции Л.С.Выготского для современных исследований психологии личности / Научное творчество Л.С.Выготского и современная психология. - М., 1981. - С. 24-30.
40. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Образование, 1968. - 464 с.
41. БольшуновЯ.В., СоловьевВ.М., ОпаринаН.С. Особенности воспроизведения материала в условиях опосредованного общения // Вопросы психологии. - 1987. - №6. - С.108-112.
42. Бонхеффер Д. Сопротивление и покорность. - М., 1994.
43. Братусь Б.С. К изучению смысловой сферы личности // Вестник МГУ. - Сер. 14. Психология. - 1981. - № 2. - С. 46-56.
44. Бояджієв Г. Деформацiї в iсторичнiй свiдомостi // Фiлософська i соцiологічна думка. - 1992. - № 11. - С. 103-107.
45. Братко М.О. Свiтогляднi принципи екологiчного мислення // Фiлософськi проблеми сучасного природознавства. - К.,1991. - Вип.73. - С.78-93.
46. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке // Психологический журнал. - 1992. - Т.13, №6. - С.3-13.
47. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. К построению теории "измеренной индивидуальности" в психодиагностике // Вопросы психологии. - 1994. - №5. - С.5-11.
48. Бурменская Г.В. Экологическая ориентация в современной американской психологии развития //Вопросы психологии. - 1985. - №4. - С.155-162.
49. Буякас Т.М., Зевина О.Г. Общечеловеческие ценности в индивидуальном сознании // Вопросы психологии. - 1997. - №5. - С. 44-56.
50. Быт и история античности: Сб. ст. АН СССР / Отв.ред. Г.С.Кнабс. - М.:Наука, 1988. - 270 с.
51. Василенко Л.И. Отношения к природе: "традиция управления" и "традиция сотрудничества" // Вопросы психологии.-1987-№7. - С.145-154.
52. Василенко Л.И. Судьбы традиции "управления природой" //Философская и социологическая мысль. - 1991. - №6. - С.3-21.
53. Васильев И. А., Поплужный В. Л., Тихомиров О. К. Эмоции и мышление. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980 - 191 с.
54. Васильева Н.А. Пути и формы достижения ноосферной цивилизованности // Общественные науки и современность. - 1996. - № 1. - С. 123 130.
55. Василюк Ф.Е. Психология переживания. - М.: Изд-во МГУ, 1984.
56. Василюк Ф.Е. Уровни построения переживания и методы психологической помощи // Вопросы психологии. - 1988. - №5. - С.27-37.
57. Венгер Л. А. Диагностика умственного развития дошкольников. - М.: Педагогика, 1978. - 248 с.
58. Венгер А.Л. Структура психологического синдрома // Вопросы психологии. - 1994. - № 4. - С.81-92.
59. Вересов Н.Н. Культура и творчество как психологические идеи // Вопросы психологии. - 1992. - № 1-2. - С. 124-128.
60. Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. - 142 с.
61. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990.
62. Вирт С. Почему люди стали бояться реакторов? //Вопросы философии. - 1992. - №2. - С. 59-70.
63. Вірна В.П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога: Дис. докт. психол. наук. - Луцьк, 2004. - 437 с.
64. Воропаєва Т.С. Українська ментальнiсть: природнi i культурнi вимiри. - К.: Либiдь, 1993.
65. Выготский Л. С. К проблеме психологии шизофрении // Современные проблемы шизофрении. - М.: Медгиз, 1933.
66. Выготский Л. С. Мышление и язык. - М.-Л.: Соцэкгиз, 1934. - 323 с.
67. Выготский Л. С. Проблема умственной отсталости. // Умственно отсталый ребенок. - М.: Учпедгиз, 1935. - С. 20-32.
68. Выготский Л.С. Избранные психологичесеие исследования. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. - 518 с.
69. Выготский Л. С. История развития высших психических функций. // ВыготскийЛ. С. Развитие высших психических функций. - М.: Изд-во Акад. пед,. наук, I960 - С. 11-223.
70. Выготский Л.С .Психология искусства. - М.: Искусство, 1968. - 273 с.
71. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т. - М.: Педагогика, 1981.-Т.1-4.
72. Выготский Л. С. Собрание сочинений. - М.: Педагогика, 1982.- Т. 1.- 485 с.
73. Вылцан М. Психология масс культ героев и культ толпы // Наука и жизнь. - 1993. - №10. - С.36-39.
74. Высоков И.Е. Сравнительный анализ схематической и категориально-признаковой организации значений // Психологический журнал. - 1993. - Т.14, №2. - С. 35-43.
75. Вуд П., Вачек Л., Хамбенн Д.Дж., Леонард Дж.Н. Жизнь до человека. - М., 1977.
76. Галам С., Московичи С. Теория принятия коллективных решений в иерархических и неиерархических группах // Психологический журнал. - 1992. - Т.13, №6. - С.93-104.
77. Генинг В.Ф. Структура археологического познания: Проблемы социально-исторических исследований - К.: Наукова думка, 1989. - 194 с.
78. Гамезо М. В., Ломов Б. Ф., Рубахин В. Ф. Психологические аспекты методологии и общей теории знаков и знаковых систем // Психологические аспекты проблемы переработки знаковой информации. - М.: Наука, 1977.
79. Гильбух Ю.З. Проблема теоретического обоснования предмета испытаний при разработке психологических тестов // Вопросы психологии. - 1982. - №1. - С.29-39.
80. Голдсмит Э. Экологическое мировоззрение (главы из книги). - К.: Инф. агенство "Эхо - Восток", 1995. - 37 с.
81. Горак Г.I. Про особливостi суспiльного пiзнання // Фiлософська думка. -1981. - №5. - С.65-72.
82. Горбовский А.А. Загадки древнейшей истории. Книга гипотез. - М.: Знание, 1971. - 80 с.
83. Гордеева О.В. Измененные состояния сознания в условиях сенсорной депривации. МГУ им. М.В. Ломоносова. - Деп. в ВИНИТИ 18.04. 1994. - № 915-В94.
84. Гордеева О.В. Влияние марксизма на особенности разработки О.М.Леонтьевым проблемы сознания. МГУ им. М.В. Ломоносова. - Деп. в ВИНИТИ 16.01.1994. - № 125-В95
85. Гордеева О.В. О некоторых ограничениях разработки проблемы сознания в марксистской психологии (на материале работ С.Л.Рубинштейна // Вестник МГУ. - Сер. 14. Психология. - 1996. - №3. - С.26-34.
86. Гордеева О.В. Влияние марксизма на разработку проблемы сознания в отечественной психологии (на материале трудов О.М. Леонтьева, С.Л.Рубинштейна и Л.С.Выготского): Канд. дис. - М., 1997.
87. Горелов И. Н. Проблема функционального базиса языка в онтогенезе. - Челябинск, 1974. - 147 с.
88. Грабовская И.Н. Экологические характеристики современной цивилизации и необходимость формирования экологического сознания // Вопросы научого коммунизма. - К., 1990. - Вып.81. - с.51-60.
89. Гриман Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. - М.: Полит. изд.,1989. - 318 с.
90. Гринберг Я.З. Надежность психологического тестирования: индивидуальные и умственные данные // Психологический журнал. - 1990. - Т.11, №5. - С.50-55.
91. Гумилев Л.М. Этногенез и биосфера Земли. - Л.: ЛГУ. - 1989. - 495с.
92. Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников. - М.: Искусство, 1989. - 366 с.
93. Гуревич К.М. Принцип нормативности в изучении и диагностировании мышления // Психологический журнал. - 1994. - Т.15, №1. - С.127-136.
94. Давыдов В. В. Виды обобщения в обучении. - М.: Педагогика, 1972.- 422 с.
95. Давыдов В.В. Категория деятельности и психического отображения в теории А.Н.Леонтьева // Вестник МГУ. Сер.14. Психология, 1979. - №4. - С.25-41.