ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ВЗАЄМНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ З ВИКОРИСТАННЯМ МЕТОДУ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦЗВ’ЯЗКУ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ВЗАЄМНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ..........16
1.1. Поняття, зміст і сучасний стан інституту взаємної правової допомоги у кримінальних справах ..................................................................................16
1.2. Особливості застосування норм іноземного права при наданні взаємної правової допомоги ........................................................................................55
1.3. Процесуальний стан та повноваження представників іноземних правоохоронних і судових органів у національному кримінальному процесі ...........................................................................................................65
1.4. Використання доказів, отриманих із джерел в іноземній державі в порядку надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах .........................................................................................................................73

РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦЗВ’ЯЗКУ ПРИ НАДАННІ ВЗАЄМНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ........................................................................................................................87
2.1. Поняття і зміст методу відеоконференцзв'язку у сфері надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах .............................................87
2.2. Сучасний стан застосування методу відеоконференцзв'язку при збиранні й перевірці доказів у кримінальних справах .............................................98
2.3. Правове регулювання надання взаємної правової допомоги з використанням відеоконференцзв'язку ....................................................126

РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ ТА ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ НАДАННЯ ВЗАЄМНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ З ВИКОРИСТАННЯМ МЕТОДУ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦЗВ’ЯЗКУ ..................................................................................138
3.1. Реалізація принципу безпосередності дослідження доказів при проведенні процесуальних дій за допомогою методу відеоконференцзв'язку ...............................................................................140
3.2. Загальні умови і підстави надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням відеоконференцзв'язку ...................................149
3.3. Процедурні питання надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням відеоконференцзв'язку .................................................156

ВИСНОВКИ …................................................................................................................175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................................182
ДОДАТКИ .......................................................................................................................210

ВСТУП
Актуальність теми. Однією з умов успіху провадження у кримінальних справах, ускладнених іноземним елементом, є своєчасна, надана з дотриманням встановлених правил і процедур правова допомога. Тенденції сучасної злочинності, особливо організованих її форм, визначають необхідність розробки ефективних механізмів і процедур надання (отримання) ВПД у КС, оскільки принципово важливе значення для розслідування і розгляду кримінальних справ у контексті правової допомоги має оперативність та ефективність дій органів юстиції договірних сторін з повагою до їхнього суверенітету і територіальної цілісності. Положення міжнародних договорів (у тому числі й тих, учасником яких є Україна) свідчать про підвищення ролі нових методів одержання і перевірки доказів при наданні правової допомоги у кримінальних справах. Зокрема, сторони, що розробляють договори про правову допомогу у кримінальних справах, мають забезпечити, щоб ці договори сприяли прискоренню надання правової допомоги, спрощенню порядку одержання доказів і проведенню процесуально-слідчих дій, а також відбивали принцип необхідності збирання доказів з використанням способів, бажаних для запитуючої сторони [353].
Вищенаведене, у поєднанні з інтересом, який нині виявляється до розробки і розвитку нових видів і методів надання ВПД у КС, додає особливої актуальності питанням, розглянутим у дисертації, тим більше що на даний момент комплексні роботи, присвячені системному розгляду теоретичних і практичних питань надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ, і національне законодавство з цього питання в Україні відсутні, хоча процесуальні відносини в цій сфері безпосередньо торкаються як дотримання прав особистості у кримінальному судочинстві, так і сфери державних інтересів.
Теоретично важливим і практично актуальним питанням міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального процесу, чинності кримінального закону в просторі, видачі злочинців, права притулку, громадянства, становища іноземців у свій час приділяли такі відомі юристи дореволюційної Росії, як М.Ф. Владимирський-Буданов, В.П. Даневський, І. Іванівський, П.Е. Казанський, Ф.Ф. Мартенс, Н.Д. Сергієвський, Н.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, а з радянських часів міжнародному співробітництву у сфері кримінального судочинства приділялася увага в працях О.І. Бастрикіна, І.П. Бліщенка, М.В. Буроменського, Р.М. Валєєва, Л.Н. Галенської, В.К. Звірбуля, В.П. Зиміна, Г.В. Ігнатенка, І.І. Карпеця, Ф.І. Кожевнікова, Н.І. Костенка, В.М. Кудрявцева, І.І. Лукашука, Е.Г. Ляхова, О.В. Наумова, В.П. Панова, І.В. Фісенка.
Над дослідженням окремих аспектів зазначеної проблематики працювали такі вчені, як: Ю.П. Аленін, Н.М. Ахтирська, О.М. Бандурка, О.В. Баулін, П.Д. Біленчук, П.Н. Бірюков, Л.В. Брусніцин, В.К. Весельський, О.І. Виноградова, С.М. Вихрист, О.Г. Волеводз, В.М. Волженкіна, Ф.М. В´яткін, Т.С. Гавриш, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, С.Є. Єркенов, Н.А. Зелінська (Дрьоміна), А.В. Іщенко, С. Кареклас, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, М.В. Костицький, А.В. Кофанов, С.Ф. Кравчук, В.С. Кузьмічов, Т.В. Лукашкіна (Затилкіна), А.Г. Маланюк, В.Т. Маляренко, Н.І. Маришева, Е.Б. Мельникова, В.В. Меркушин, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Мілінчук, В.В. Молдован, В.Т. Нор, В.П. Панов, М.І. Пашковський, Д.П. Письменний, Х.У. Рустамов, М.Я. Сегай, А.С. Сизоненко, С.М. Стахівський, В.Ш. Табалдієва, В.Я. Тацій, В.М. Тертишник, М.В. Тропін, Л.Д. Удалова, О.Г. Халіулін, О. Ходирєв, В.Ю. Шепітько, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.
Однак що стосується проблеми використання ВКЗ у кримінальному судочинстві в цілому і сфері надання (отримання) правової допомоги у кримінальних справах, то окремі наукові дослідження з цієї проблематики носять вибірковий характер. Незважаючи на безумовну потребу в працях названих вчених, зовсім не всі проблемні питання знайшли відбиття й адекватне вирішення в цих дослідженнях. Так, за їхніми межами опинились питання про процесуальні та процедурні особливості надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням ВКЗ.
Динамізм у розвитку нових потреб і форм міжнародного співробітництва у кримінальному процесі, а також недослідженість багатьох теоретичних і практичних питань надання (отримання) правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ, обумовлені цим прогалини в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК України) у частині, що стосується ефективних механізмів і процедур міжнародного співробітництва, стали об'єктивною причиною вибору теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000 р. Проблема дослідження є складовою частиною загальної наукової теми “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (номер державної реєстрації 0101U001195), що розробляє Одеська національна юридична академія (далі – ОНЮА), а також складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА за темою “Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2001–2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей надання ВПД у КС з використанням методу ВКЗ, розробці науково-практичних рекомендацій і пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, міжнародних договорів у цій галузі та практики його застосування.
Для досягнення цієї мети автор поставив і вирішував такі завдання:
 розглянути існуючу практику застосування договірних норм з питань міжнародного співробітництва у сфері кримінального процесу, надання правової допомоги у кримінальних справах і з’ясувати правову природу останньої;
 визначити поняття і зміст методу ВКЗ у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах;
 розглянути сутність, значення і сучасний стан використання методу ВКЗ при збиранні й перевірці доказів у кримінальних справах;
 з’ясувати особливості провадження процесуальних дій та процедурні питання надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням ВКЗ;
 внести та обґрунтувати на підставі вивчення положень кримінально-процесуального закону, слідчої та судової практики пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і міжнародних договорів України, а також діяльності правоохоронних і судових органів у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах.
Об’єктом дослідження є діяльність судових і правоохоронних органів України та іноземних держав, а також міжнародних юрисдикційних органів, що пов’язана з наданням правової допомоги у кримінальних справах, та нормативно-правова база у цій сфері.
Предметом дослідження є особливості надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ, а також норми міжнародних договорів і кримінально-процесуального законодавства щодо провадження процесуальних дій, загальних умов, підстав і процедурних питань надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання. У роботі використані такі спеціальні методи наукового дослідження, як метод історичного, системно-функціонального і статистичного аналізу правових норм для дослідження розвитку уявлень про інститут ВПД у КС у сфері міжнародного співробітництва, та їх відбиття в законодавстві й міжнародних договорах України, положеннях міжнародних договорів, що стосуються надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ; формально-логічний та юридичний методи, які використовувалися при аналізі окремих норм кримінально-процесуального права і міжнародних договорів в аспекті їхньої ролі у сфері надання ВПД; статистичний метод, який був використаний у процесі вивчення та узагальнення судової та слідчої практики; порівняльно-правовий метод, який дозволив на основі порівняння норм міжнародних договорів, національного й іноземного законодавства виявити прогалини у внутрішньодержавному правовому регулюванні надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного та проекту КПК України.
Теоретичною основою дослідження є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених, матеріали міжнародних організацій (ООН, Ради Європи). У роботі використана література із загальної теорії права, кримінального права, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, криміналістики і кримінології, міжнародного права.
Нормативною базою дослідження є положення Конституції України, міжнародно-правові акти, кримінально-процесуальне законодавство (національне, європейське, міжнародне), відомчі акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, проект КПК України (реєстраційний № 3456-1), Модельний проект КПК для держав-учасниць СНД. У порівняльно-правовому аспекті досліджено законодавство України, Росії та інших держав, проаналізовані конкретні справи Європейського Суду з прав людини.
Емпіричну базу дослідження склали результати узагальнення судової, прокурорської та слідчої практики з питань міжнародного співробітництва та правової допомоги у кримінальних справах, вивченої на базі прокуратури Одеської області за період з 2001 по 2004 рр., на базі слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області, податкової міліції Державної податкової адміністрації України в Одеській області, слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, місцевих судів Одеської області за 2004 р., статистичних даних ГПУ щодо міжнародного співробітництва та правової допомоги у 2002–2004 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним дослідженням, у якому розглядаються сутність, значення і сучасний стан використання методу ВКЗ при збиранні й перевірці доказів у кримінальних справах, ускладнених іноземним елементом; особливості провадження процесуальних дій за допомогою методу ВКЗ; загальні умови, підстави і процедурні питання надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ. За результатами дослідження сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки та практики, відповідають вимогам наукової новизни і виносяться на захист. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
 запропоновано визначення взаємної правової допомоги у кримінальних справах – як передбаченої міжнародними договорами, національним кримінально-процесуальним законодавством або заснованої на принципі взаємності діяльності компетентних органів запитуваної договірної сторони з проведення на її території або сприяння в проведенні на території запитуючої договірної сторони процесуальних дій з метою сприяння розслідуванню, розгляду і вирішенню кримінальної справи, що знаходиться в провадженні компетентних органів запитуючої договірної сторони;
 набула подальшого розвитку проблема використання доказів, отриманих у порядку надання правової допомоги у кримінальних справах. Зокрема, з метою усунення сумнівів, що виникають при оцінці доказів, отриманих в іноземній державі, пропонується передбачити в КПК України статтю такого змісту: “Докази, отримані на території іноземної держави посадовою особою або компетентним органом цієї держави під час виконання доручення або добровільно надані іноземною державою, а також отримані посадовою особою або компетентним органом запитуючої держави, у випадках, передбачених міжнародними договорами України, або на основі взаємності, засвідчені й передані у встановленому порядку України, мають таку саму юридичну силу, якби вони були отримані на території України в повній відповідності до вимог її КПК”;
 запропоновано визначення, відповідно до якого під проведенням процесуальної дії (судового засідання) з використанням методу ВКЗ в порядку надання правової допомоги необхідно розуміти особливий порядок провадження, при якому посадова особа (суддя, прокурор, слідчий) компетентного органу запитуючої договірної сторони перебуває в місці основного провадження у кримінальній справі, а учасник процесуальної дії (судового засідання) перебуває на території запитуваної договірної сторони і спілкування між ними відбувається в режимі реального часу з використанням технічних засобів за допомогою аудіовізуальної взаємодії;
 набула подальшого розвитку проблема щодо необхідності введення в практику розслідування і розгляду кримінальних справ такого процесуального заходу безпеки, як проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ;
 обґрунтовано положення про те, що використання ВКЗ в національному кримінальному судочинстві потребує регламентації в КПК України: 1) розгляду скарг на незаконне затримання, про зміну запобіжного заходу, а також щодо продовження терміну утримання під вартою; 2) розгляду апеляційними судами областей скарг засуджених в апеляційному порядку; 3) перегляду рішень суду в касаційному порядку, коли участь засудженого в розгляді скарги з якихось причин неможлива, викликає труднощі або про розгляд скарги з використанням ВКЗ подав клопотання сам засуджений;
 обґрунтовано висновок, що проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ може бути альтернативою збирання і надання доказів традиційним способом при виконанні міжнародних слідчих (судових) доручень;
 вперше визначено безпосередні й похідні переваги використання ВКЗ в порівнянні з традиційними способами виконання міжнародних слідчих (судових) доручень;
 вперше обґрунтовано, що метод ВКЗ надає можливість фактично одночасного задоволення прохань двох і більше держав про тимчасову передачу особи, що утримується під вартою на території запитуваної держави, для проведення з її участю процесуально-слідчих дій, тим самим вирішуючи проблему прохань, що збігаються за часом, а також дозволяє вирішити ситуацію, коли особа одночасно є об'єктом кримінального переслідування в одній державі й необхідність її присутності для проведення процесуальних дій потрібна в іншій державі;
 удосконалено співвідношення методу ВКЗ з принципами кримінального судочинства, насамперед принципом безпосередності дослідження доказів, і показано, що проведення процесуально-слідчих дій за допомогою ВКЗ не має суттєвих недоліків у порівнянні з традиційними способами збирання та перевірки доказів, не створює нездоланного бар'єру для ефективної комунікації між учасниками процесуальної дії, не має кардинальних відмінностей в оцінці доказів. Принципи кримінального процесу під впливом таких факторів, як швидкість, простота, процесуальна економія, видозмінюються не втрачаючи свого процесуального характеру;
 обґрунтовано доцільність використання ВКЗ при проведенні таких процесуальних дій у порядку правової допомоги: 1) допиту (свідка, потерпілого, обвинувачуваного, експерта); 2) очної ставки; 3) огляду; 4) пред’явлення для впізнання; 5) віддаленої “присутності” представників запитуючої сторони при наданні таких видів правової допомоги, як обшук і виїмка; 6) віддаленої “присутності” в судовому засіданні окремих учасників кримінального процесу на весь час розгляду справи; 7) проведення необхідних запитуючій державі процесуальних дій з особою, що утримується під вартою на території запитуваної держави; 8) перегляду за клопотаннями засуджених судових рішень, що не набрали законної сили, коли їх участь з якихось причин неможлива або ускладнена; 9) координації спільної діяльності правоохоронних і судових органів держав, у тому числі за допомогою надання запитуючій стороні можливості негайного ознайомлення з доказами, отриманими за запитом про надання правової допомоги;
 вперше обґрунтовано висновок щодо необхідності відрізняти підстави використання методу ВКЗ при проведенні запитуваних процесуальних дій від підстав надання правової допомоги у кримінальних справах;
 вперше визначено процесуальні особливості проведення процесуальних дій з використанням ВКЗ, які полягають в особливому, нетрадиційному для практики надання правової допомоги у кримінальних справах порядку проведення процесуальних дій, обумовлених специфікою розглянутого методу;
 наводяться аргументи на користь того, що проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ має супроводжуватися відеозаписом, який може бути самостійною формою закріплення доказів разом із протоколюванням і дозволить уникнути неточностей (випадкових або зловмисних) у протоколі процесуальної дії або судового засідання.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: 1) при розробці проекту КПК України, підготовці проектів інших нормативно-правових актів і міжнародних договорів України для вдосконалення законодавства України з питань надання ВПД у КС з використанням ВКЗ; 2) у практичній діяльності для організаційно-методичного забезпечення діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів, суддів з надання правової допомоги; 3) у галузі науково-дослідної діяльності як основи для подальшого опрацювання проблем удосконалення надання (отримання) правової допомоги, проведення емпіричних досліджень, розробки окремих аспектів цієї комплексної теми; 4) при підготовці відповідних науково-практичних посібників, розділів підручників, методичних вказівок; 5) у навчальному процесі при викладанні курсів з “Кримінального процесу України”, “Криміналістики” (де має розглядатися, наприклад, тактика проведення процесуально-слідчих дій за допомогою ВКЗ), “Міжнародного права” (де має отримати своє місце питання надання правової допомоги у кримінальних справах, бо сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції і висновки розширюють уявлення про сутність міжнародного співробітництва у сфері кримінального процесу) та спецкурсів.
Теоретичні положення, що містяться в дослідженні, роблять певний внесок у розвиток науки кримінального процесу і можуть бути використані при подальшій розробці її відповідних розділів.
Одержані результати дисертаційного дослідження були використані:
 у законотворчій роботі Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності для вдосконалення проекту КПК України щодо правового регулювання використання ВКЗ у кримінальному судочинстві України (акт впровадження за № 06-19/15-1036 від 12.07.2005 р.);
 міжнародно-правовим управлінням Генеральної прокуратури України для вдосконалення проекту КПК України, практичної діяльності органів досудового слідства і прокуратури в частині використання ВКЗ у сфері міжнародного співробітництва та правової допомоги у кримінальних справах (лист-відповідь № 14/1-137 вих. 05 від 15.06.2005 р.);
 у діяльності слідчих органів прокуратури Одеської області щодо створення належних умов для їхньої роботи та підвищення рівня кваліфікації внаслідок запровадження ВКЗ в практику міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах (акт впровадження від 11.02.2005 р.);
 у навчальному процесі Національній академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Кримінальний процес України”, спеціальних курсів, а також у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів та студентів (акт впровадження від 23.05.2005 р.);
 у навчальному процесі ОНЮА при викладанні курсу “Кримінальний процес України”, спеціальних курсів “Проблеми взаємодії органів юстиції України та інших країн”, “Проблеми теорії доказів у кримінальному процесі України”, а також у науково-дослідницькій роботі студентів (акт впровадження від 10.03.2005 р.).
Крім того, на підставі дисертаційного дослідження та відповідних висновків дисертант надав пропозиції до Науково-консультативної ради при Верховному Суді України з підготовки проектів Постанов Пленуму Верховного Суду України (довідка від 11.04.2005 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу ОНЮА, представлена і обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу, криміналістики та організації судових та правоохоронних органів ОНЮА (протокол № 9 від 17.01.2005 р.), а також на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 10 від 31.03.2005 р.), схвалена ними і рекомендована до захисту.
Основні положення дисертаційного дослідження неодноразово доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науковій конференції (м. Одеса, 2000 р.); 4-й звітній щорічній конференції молодих вчених ОНЮА (м. Одеса, 2001 р.); 4-й (56-й), 5-й (57-й), 6-й (58-й), 7-й (59-й), 8-й (60-й) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (м. Одеса, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 р.); семінарі “E-Ukraine 2003” (м. Одеса, 2003 р.); “круглому столі” “Торгівля людьми: виклик ХХІ століттю” (м. Одеса, 2003 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 2004 р.); міжнародному семінарі “Безпека в Причорноморському регіоні: погрози і протидія” (м. Одеса, 2004 р.); Першій українській літній школі з проблеми “Транснаціональні форми організованої злочинної діяльності” (м. Одеса, 2004 р.); навчально-методичному семінарі зі слідчими органів прокуратури Одеської області щодо створення належних умов для їхньої роботи та підвищення рівня кваліфікації внаслідок запровадження ВКЗ в практику міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах (м. Одеса, м. Білгород-Дністровський, м. Котовськ, 2005 р.); навчально-методичному семінарі зі слідчими органів прокуратури Одеської області з питань практичного застосування окремих положень міжнародних договорів про надання правової допомоги у кримінальних справах (м. Одеса, 2005 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження, викладені автором у двадцяти чотирьох наукових працях, двадцять одна з яких опублікована у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України та Росії.
Структура дисертації обумовлена методологією дослідження, його спрямованістю та логікою змісту, цілями, завданнями і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 268 сторінок, з яких 181 сторінка – безпосередньо текст дисертації, 28 сторінок – список використаних джерел (380 найменувань), 59 сторінок – додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Для ефективної взаємодії держав при провадженні у кримінальних справах, ускладнених іноземним елементом, необхідна оперативність. Діючий механізм співробітництва такої оперативності не забезпечує. Недооцінка значення оперативності може негативно позначитися на вирішенні низки процесуальних проблем, а також організації провадження у кримінальній справі в цілому. Передумовою успішної взаємодії держав має бути максимально оперативне збирання і закріплення слідів злочину.
Положення міжнародних договорів України, що регламентують процесуальну форму взаємодії держав, порядок реалізації конкретних прав і виконання обов'язків, процедурні питання співробітництва мають знайти своє відбиття в національному процесуальному праві. Правильне вирішення даного питання має полягати в діалектичному сполученні швидкості й ефективності правової взаємодії держав зі збереженням процесуальної форми для забезпечення завдань судочинства, дотримання гарантій прав учасників процесу. Регламентація процесуальної форми надання правової допомоги у кримінальних справах має відбуватися за допомогою раціоналізації процесуальних засобів встановлення істини, а також посилення ефективності механізму процедур правової взаємодії держав.
Спрощеному порядку надання правової допомоги мають бути властиві винятки у вигляді прискорених термінів виконання доручень. Потреби практичної діяльності правоохоронних і судових органів при розслідуванні й розгляді кримінальних справ, ускладнених іноземним елементом, ставлять завдання розробити спрощений порядок співробітництва і ввести прямі контакти між компетентними органами України й інших держав, ужити заходів з удосконалення надання правової допомоги у кримінальних справах. Так, при укладанні міжнародних договорів Україні необхідно передбачити можливість направлення клопотань про надання правової допомоги чи повідомлень, пов'язаних з такими клопотаннями, з використанням оперативних засобів зв'язку, включаючи факсимільні повідомлення чи електронну пошту, якщо такі засоби забезпечують відповідні рівні безпеки і підтвердження дійсності, з подальшим офіційним підтвердженням на вимогу запитуваної сторони.
На рівні міжнародних договорів, національного кримінально-процесуального законодавства України необхідно реалізувати принцип децентралізації порядку зносин з питань міжнародного співробітництва та правової допомоги у кримінальних справах, реалізація якого дозволить значно підвищити оперативність виконання запитів, прискорити терміни надання правової допомоги, оскільки відпаде необхідність у звертанні щоразу в центральні органи. Для спрощення контактів органів юстиції держав необхідно передбачити в КПК можливість направляти доручення про проведення процесуальних дій через прокурорів областей і голів обласних судів.
Спрощений порядок надання правової допомоги у кримінальних справах – це встановлена міжнародним договором і внутрішньодержавним кримінально-процесуальним законодавством процедура, якій властиві прискорені терміни виконання міжнародних доручень, можливе здешевлення, раціоналізація, спрощена процесуальна форма співробітництва держав при розслідуванні, розгляді й вирішенні кримінальних справ, ускладнених іноземним елементом.
Аналіз міжнародно-правових документів, які містять норми, спрямовані на впровадження в практику надання правової допомоги методу ВКЗ, дозволяє нам дійти висновку про тенденцію щодо вдосконалення процедури взаємодії держав при розслідуванні й розгляді кримінальних справ, ускладнених іноземним елементом. Використання цього методу дозволяє сподіватися, що надання правової допомоги скористується спрощенням тих процесуальних форм, що невиправдано ускладнюють процес. У той самий час подібна практика зберігає й основні процесуальні гарантії.
Правова регламентація в міжнародних договорах використання методу ВКЗ сприяє прискоренню надання правової допомоги, спрощенню порядку одержання доказів і проведенню процесуально-слідчих дій (свого роду “процесуальної економії”), а також відбиває принцип необхідності збирання доказів з використанням способів, бажаних для запитуючої сторони.
Введення інституту проведення процесуальних дій з використанням методу ВКЗ в практику надання правової допомоги у кримінальних справах, а також в кримінальне судочинство в цілому має бути забезпечене матеріально-технічно, організаційно і насамперед законодавчо. У процесі впровадження методу ВКЗ у кримінальне судочинство так чи інакше перехрещуються сфери дії Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України. Щоб уникнути роз'єднаності названих установ, що беруть участь у цьому процесі, уявляється необхідним створення представницької міжвідомчої комісії, можливо при Верховному Суді України, повноважної вирішувати матеріально-технічні, організаційні й інші питання, пов'язані з реалізацією масштабного впровадження розглянутої технології на загальнодержавному рівні.
У міжнародно-правових документах містяться рекомендації та обов'язкові для виконання норми, що складають міжнародно-правову основу застосування ВКЗ, у тому числі при надані правової допомоги з метою забезпечення безпеки осіб, що сприяють кримінальному судочинству. Тому ВКЗ як захід безпеки може бути використаний як у рамках національної території держави, так і в порядку надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах. Головне, що й у першому і в другому випадках необхідність одержання важливих для справи доказів та їх перевірки пов’язана з забезпеченням безпеки особи, що бере участь у процесуальних діях. ВКЗ як процесуальний захід безпеки ефективно може застосовуватися при проведенні вербальних слідчих дій.
Застосуванню ВКЗ у національному кримінальному судочинстві при перегляді рішень суду в касаційному порядку, а також при розгляді апеляційних скарг та подань має передувати відповідне нормативне регулювання цього питання в КПК, процедурних аспектів використання цього методу. Для цього необхідно передбачити в чинному або новому КПК України статтю “Використання ВКЗ при перегляді судових рішень у касаційному порядку”. Пропонується така процедура ведення судового засідання при розгляді касаційних скарг у Верховному Суді України: засуджений, який подав клопотання про перегляд вироку судом касаційної інстанції, за дорученням головуючого суду доставляється в найближчий до нього (засудженого) суд (якщо зі слідчого ізолятора, де він перебуває, забезпечити ВКЗ неможливо), дату і час також узгоджує суд, що виконує доручення, і головуючий; у цьому самому суді оформляються необхідні за процедурою для участі засудженого в судовому засіданні документи, що факсимільним зв'язком або електронною поштою надсилаються в суд касаційної інстанції; з використанням методу ВКЗ, у режимі реального часу, проводяться всі необхідні процесуальні дії; результатом судового засідання є рішення суду, що з деякими доповненнями другорядного характеру передається у відповідні органи юстиції, від яких залежить його виконання. Таким самим чином можна забезпечити віддалену присутність засуджених, яким обрано запобіжний захід – утримання під вартою і котрі заявили про своє бажання брати участь у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, а також інших осіб, щодо яких передбачене застосувати процесуальний захід забезпечення безпеки за допомогою ВКЗ.
Удосконалення організаційно-правового механізму і порядку надання правової допомоги у кримінальних справах потребує забезпечення імплементації положень міжнародних договорів у національне процесуальне законодавство України, що означає зроблення відповідним законодавство України до норм міжнародних договорів. Підписання міжнародних договорів, а також ратифікація вже підписаних договорів, що регламентують проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ, припускає створення в національному законодавстві відповідних механізмів, здатних на практиці реалізувати застосування ВКЗ при виконанні міжнародних доручень. Відсутність внутрішньодержавного правового регулювання використання ВКЗ буде перешкодою для підписання, а також ратифікації вже підписаних міжнародних договорів. Крім того, норми міжнародних договорів, що передбачають використання ВКЗ, не можуть бути достатньою правовою підставою для виконання відповідних процесуальних дій з використанням ВКЗ при наданні правової допомоги у кримінальних справах, оскільки положення міжнародних договорів не мають детальної пропрацьованості і не можуть вважатися самоздійсненими нормами прямої дії. Так, наприклад, ч. 2 ст. 9 Другого додаткового протоколу 2001 р. передбачає, що запитувана сторона може погодитись на заслуховування свідчень за допомогою ВКЗ за умови, що використання ВКЗ не суперечить основним принципам її законодавства. Однак для правоохоронних і судових органів України пряма дія даного положення Другого додаткового протоколу при наданні ВПД буде неможлива, оскільки слідчий, прокурор і суд пов'язані вимогою національного кримінально-процесуального закону, відповідно до якої перелік доказів і порядок їх збирання обмежується лише КПК, а отримані з порушенням його вимог докази визначаються недопустимими. Це означає, що для допустимого і максимально ефективного надання ВПД у КС із використанням методу ВКЗ необхідне включення відповідної норми (про можливість проведення процесуальних дій з використанням методу ВКЗ у порядку надання правової допомоги) в КПК, тобто створення юридичних передумов для фактичного виконання міжнародних договорів.
Для виконання відповідних клопотань іноземних правоохоронних і судових органів компетентні органи України мають право надати іноземній державі правову допомогу в збиранні й перевірці доказів з використанням методу ВКЗ. Однак міжнародні договори передбачають, що виконання таких клопотань має здійснюватися відповідно до законодавства взаємодіючих держав. Так, згідно зі ст. 105 Кишинівської конвенції 2002 р. використання засобів відеозв'язку здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства Договірних Сторін. Отже, при виконанні міжнародних слідчих (судових) доручень з використанням ВКЗ центр ваги лежить на законах тієї країни, до якої звернулися з проханням про надання правової допомоги. У зв’язку з цим у нині чинному КПК і проекті КПК України має знайти своє відбиття не проста констатація принципової можливості використання ВКЗ при наданні правової допомоги, а процесуальний порядок і процесуальні особливості використання ВКЗ при наданні ВПД у КС, тобто сувора процесуальна форма.
Необхідними умовами виконання взаємних зобов'язань договірних сторін у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ є: 1) включення в національне законодавство положень про допустимість використання у кримінальному судочинстві доказів, отриманих за допомогою ВКЗ; 2) встановлення кримінальної відповідальності свідків й інших осіб, що беруть участь у процесуальних діях за допомогою ВКЗ, за ухилення від явки по відповідній повістці, відмовлення від дачі показань без поважної причини; дачу свідомо неправдивих показань, а також інше перешкоджання здійсненню процесуальних дій під час ВКЗ; 3) проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ таким чином, щоб їх порядок допускав використання процедур, що відповідають законодавству запитуючої сторони в тій мірі, в якій це дозволяє законодавство запитуваної; 4) допустимість погодженого між запитуваною і запитуючою сторонами вирішення процедурних питань, що виникають безпосередньо під час проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ, особливо в частині, що стосується привілеїв і імунітетів; 5) необхідність вирішення і узгодження питань щодо витрат, пов'язаних с проведенням ВКЗ, до початку виконання відповідних запитів про правову допомогу у кримінальних справах; 6) використання найбільш досконалих засобів ВКЗ – для забезпечення належної якості передачі зображення і звуку, а також забезпечення інформаційної безпеки ВКЗ.
Використання ВКЗ у кримінальному судочинстві й у сфері надання ВПД у КС із метою збирання і перевірки доказів відповідає таким умовам: 1) дотримання морально-етичних основ (безпека для здоров'я особи, що бере участь у процесуальних діях, проведених за допомогою ВКЗ); 2) дотримання пізнавальних закономірностей (наукова обґрунтованість і практична результативність методу ВКЗ; можливість одержання об'єктивних, достовірних і таких даних, що можна перевірити). Відсутня лише одна умова, але вона може і має бути усунута законодавчо, а саме організаційно-правова умова, тобто предметна законодавча регламентація на рівні кримінально-процесуального закону і міжнародних договорів України порядку надання (отримання) правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу ВКЗ, процедури проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ, фіксації отриманих результатів, прав і обов'язків учасників і правових наслідків. Тому застосування ВКЗ, як процесуальної форми використання інформаційних технологій у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах, кримінальному судочинстві в цілому, має бути регламентоване в процесуальному праві щодо всіх стадій процесу (це також стосується і перегляду судових рішень), що прискорить розслідування і розгляд справ, змінить саму технологію провадження у кримінальних справах з іноземним елементом у цілому. Застосування ВКЗ при одержанні доказів у кримінальних справах не має обмежуватися проведенням виключно допитів. Необхідно також передбачити можливість дистанційного проведення інших процесуальних дій, таких, як очна ставка, впізнання, огляд, проведення експертизи [146, с. 13-14], віддаленої присутності в судовому засіданні окремих учасників кримінального процесу на весь час розгляду справи та ін.
Використання в кримінальному судочинстві ВКЗ безпосередньо торкається питання дотримання процесуальної форми і є важливою віхою у формуванні процесуальних основ інституту спрощеного порядку надання правової допомоги у кримінальних справах при безумовному дотриманні основних принципів кримінального судочинства, прав і інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Впровадження методу ВКЗ у практику надання правової допомоги у кримінальних справах визначає необхідність формування в національному кримінально-процесуальному праві концептуальних засад надання такого виду правової допомоги, удосконалювання процесуального порядку проведення процесуальних дій за допомогою ВКЗ.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авербух В., Владимиров Д., Пунанов Г. Из кинозала суда. Рассмотрение дел ускорят мониторы в тюремных камерах // Известия. – 2000. – 11 июля. - № 126. – С. 2.
2. Алексеева Л. Видеоконференцсвязь в суде: технические проблемы решены, остались процессуальные // Российская юстиция. – 2000. - № 6. – С. 12.
3. Аленін Ю.П., Пашковський М.І. Міжнародне співробітництво у боротьбі з тероризмом: тенденції розвитку кримінально-процесуальних інститутів // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юридична література, 2000. – Вип. 8. – С. 63-70.
4. Аленін Ю.П., Пашковський М.І. Кримінально-процесуальні інститути у боротьбі з тероризмом: міжнародне співробітництво // Тероризм і боротьба з ним. – Том 19. – К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”, 2000. – С. 350-354.
5. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Одесса: Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264 с.
6. Андреев Р. Российские прокуроры обманули швейцарских // Независимая газета. – 2002. – 9 августа.
7. Андреев Р. Суд по делу “Аэрофлота” ушел от международного скандала // Независимая газета. – 2002. – 16 августа.
8. Анопко В. Институт передачи осужденных в международной правовой практике // Ведомости уголовно-исполнительной системы. – 2002. - № 1. – С. 33-36.
9. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества // Российская юстиция. – 2002. - № 7. – С. 57-58.
10. Базов В. Загальна характеристика чинного законодавства щодо кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни (воєнні злочини) // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 4. – С. 100-104.
11. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій // Юридична Україна. – 2003. - № 1. – С. 33-36.
12. Барнашов А. Экстерриториальная юрисдикция в США: доктрина «минимальных контактов» // Российская юстиция. – 2000. - № 5. – С. 46-47.
13. Бастрыкин А.И. Процессуальные проблемы участия СССР в международной борьбе с преступностью: Учебное пособие. – Л.: Издательство ЛГУ, 1985. – 99 с.
14. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. – Л.: Издательство ЛГУ, 1986. – 136 с.
15. Бастрыкин А., Александрова О. Расследование по делам с участием иностранных граждан // Законность. – 2004. - № 1. – С. 13-15.
16. Бастрыкин А., Александрова О. Особенности допроса иностранных граждан на предварительном следствии // Законность. – 2004. - № 3. – С. 30-32.
17. Белкин Р.С. Профессия-следователь (Введение в юридическую специальность). – М.: «Юристь», 1998. – 168 с.
18. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999. – 272 с.
19. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. – М.: Юристь, 1998. – 416 с.
20. Бирюков П.Н. К вопросу о правовом статусе доказательств по уголовным делам, полученных из источников в иностранном государстве // Правоведение. – 1999. - № 2. – С. 232.
21. Бирюков П.Н. Представитель правоохранительного органа иностранного государства – субъект российского уголовного процесса // Московский журнал международного права. – 2000. - № 3 (43). – С. 4-11.
22. Богданов Л., Радуцький О. Технічна фіксація судових процесів: системний підхід до розвитку комп’ютерних технологій та інформаційних ресурсів // Юридичний журнал. – 2002. - № 2. – С. 84-85.
23. Божьев В. К вопросу о состязательности в Российском уголовном процессе // Уголовное право. – 2000. - № 1. – С. 47-55.
24. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА – М, 2002. – 704 с.
25. Бондаренко О., Сафронов С. Забезпечення безпеки суб’єктів кримінального судочинства // Право України. – 1999. - № 1. – С. 122-123.
26. Борьба с отмыванием доходов от индустрии наркобизнеса в странах содружества / Б.С. Болотский, А.Г. Волеводз, Е.В. Воронова, Б.Ф. Калачев. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 248 с.
27. Бояров В. Проблемні питання захисту свідків у законодавстві України // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса, 2002. – Вип. 13-14. – С. 360-365.
28. Брусницын Л.В. Обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: российский, зарубежный и международный опыт ХХ века (процессуальное исследование). – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 400 с.
29. Брусницын Л.В. Правовое обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию. – М.: Спарк, 2002. – 108 с.
30. Брусницын Л. Потерпевшие и свидетели под псевдонимом: национальное законодательство и прецеденты Европейского суда по правам человека // Уголовное право. – 2002. - № 2. – С. 125-127.
31. Брусницын Л. Обеспечение безопасности участников процесса: возможности и перспективы развития УПК // Российская юстиция. – 2003. - № 5. – С. 48-50.
32. Буроменський М. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 1. – С. 86-94.
33. Буроменский М.В. Значение международной уголовно-правовой юрисдикции в борьбе с организованной преступностью // Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні: Зб. наук. пр. – Харьків, 2001. – Вип. 2. – С. 48-67.
34. Буроменський М. Деякі судження про поняття міжнародного кримінального права // Вісник до 10-річчя Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3 (33-34). – С. 359-370.
35. Васильев Ю.Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) в современном международном праве. – М.: Современная экономика и право, 2003. – 320 с.
36. Васильчикова Н.А. Международный гражданский процесс как составная часть внутригосударственного гражданского процессуального права // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. - № 3. – С. 37-41.
37. Венская декларация о преступности и правосудии: ответы на вызовы ХХІ века. Принята на Десятом Конгрессе ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. – Вена, 10-17 апреля 2000 г.
38. Весельський В. Питання захисту осіб, які мають інформацію про злочинну діяльність // Право України. – 1999. – № 7. – С. 58-61.
39. Весельський В.К., Кузьмічов В.С., Мацишин В.С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 148 с.
40. Виноградова О. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю // Право України. – 1999. - № 4. – С. 90-93.
41. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 22 с.
42. Висновок Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римському Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) // Офіційний вісник України. – 2001. - № 28.
43. Вихрист С. До визначення екстрадиції // Український часопис міжнародного права. – 2001. - № 1. – С. 57-60.
44. Віденська конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.
45. Волеводз А.Г. Методика заявления ходатайств о международной правовой помощи по уголовным делам // Прокурорская и следственная практика. – 2001. - № 1-2. – С. 169-182.
46. Волеводз А.Г. Концептуальные проблемы совершенствования регламентации уголовно-процессуальных аспектов международного сотрудничества в проекте УПК РФ // Юрист. – 2001. - № 1. – С. 68-78.
47. Волеводз А.Г. О формировании правовых основ новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса государств – участников СНГ // Прокурорская и следственная практика. – 2002. - № 3-4. – С. 111-135.
48. Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 496 с.
49. Волеводз А.Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 528 с.
50. Волеводз А.Г. Правовые основы новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса: Автореф. дис... д.ю.н.. – М., 2002. – 40 с.
51. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие. – СПб., 1999. – с. 34.
52. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс»; Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2001. – 359 с.
53. Волженкина В. К вопросу о разработке закона «О выдаче (экстрадиции)» // Уголовное право. – 2002. - № 1. – С. 6-10.
54. Волженкина В. Продолжая дискуссию о Проекте закона о выдаче (экстрадиции) // Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 11-13.
55. Волженкина В.М. Выдача в российском уголовном процессе. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 336 с.
56. Воробьев И.А. Защита свидетелей как одно из ключевых условий эффективной борьбы с организованной преступностью // Журнал российского права. – 1999. - № 2. – С. 133-136.
57. Ворожцов С. Обеспечение процессуальной безопасности потерпевшего и свидетеля // Российская юстиция. – 1996. - № 11. – С. 25.
58. Выводы и рекомендации Совещания Специальной группы экспертов по уменьшению риска насилия в системе уголовного правосудия // Док. E / CN.15 / 1994 / 4 / Add. 3.25 February. 1994. P.10.
59. Вяткин Ф., Зильберман С. Видеоконференцсвязь при рассмотрении кассационных жалоб // Российская юстиция. – 2000. - № 6. – С. 11-12.
60. Вяткин Ф., Зильберман С. Высокие технологии в организации работы судов // Российская юстиция. – 2003. - № 6. – С. 64-65.
61. Гавриш Т.С. Проблеми правової регламентації міжнародного співробітництва у галузі надання Україною правової допомоги в кримінальних справах // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – 2001. – Вип. 13. – С. 381-388.
62. Гавриш Т.С. Особливості процесуального статусу осіб, викликаних для участі у провадженні по кримінальній справі в порядку міжнародної правової допомоги // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 3 (30). – С. 188-198.
63. Гавриш Т.С. Проблеми допустимості доказів, отриманих в ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах: Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2004. – 20 с.
64. Гасымов Н.Г. Международные принципы сотрудничества государств в борьбе с преступностью // Российский следователь. – 2002. - № 6. – С. 38-47.
65. Геворгян К.Г. Учреждение Международного уголовного суда // Международное право. – 1998. - № 3. – С. 204.
66. Глотова С.В. Международные проблемы борьбы с международным терроризмом // Вестник Московского университета. Сер. 11 «Право». – 2004. - № 4. – С. 61-88.
67. Гогусь О. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення законодавства про державне забезпечення безпеки суб’єктів кримінального судочинства // Право України. – 1999. - № 6. – С. 35-37.
68. Годунов И.В. Противодействие организованной преступности: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 2003. – 497 с.
69. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Издательство МНИМП, 1998. – 600 с.
70. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблемы безопасности участников уголовного процесса // Государство и право. – 2000. - № 2. – С. 49-56.
71. Гордін Л.Я. Проблеми законодавчого забезпечення діяльності слідчо-оперативних груп // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. - № 1-2 (9-10). – С. 236-239.
72. Грим и маска для свидетеля // Аргументы и факты. – 2001. - № 44 (327). – С. 13.
73. Грищенко К. Міжнародний кримінальний суд – універсальний механізм міжнародного карного правосуддя // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 4. – С. 9-13.
74. Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципы уголовного процесса, их понятие и система // Государство и право. – 1997. - № 7. – С. 38-39.
75. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. – М.: Юристь, 1998. – 552 с.
76. Грохольський В.Л. До питання про міжнародне співробітництво в боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - № 3. – С. 17-24.
77. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України (до 10 річчя Академії правових наук України). – 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). – С. 686-698.
78. Давыдов Ф., Зимина И. Передача иностранцев для отбывания наказания в страну их гражданства // Преступление и наказание. – 2002. - № 11. – С. 26-28.
79. Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 1970 р.
80. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 267 с.
81. Дистефано Карл Л. Способы получения доказательств из США для судопроизводства за границей // Государство и право. – 1996. - № 10. – С. 30.
82. Договір між Україною і Азербайджанською Республікою про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 1997 р. (ратифікований 21.11.1997 р. Законом України № 669/97; чинності набрав 27.04.1998 р.)
83. Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 2002 р. (ратифікований 06.03.2003 р. Законом України № 620-ІV; підписаний, однак ще не набрав чинності)
84. Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про видачу правопорушників від 2003 р. (підписаний, однак ще не набрав чинності)
85. Договір між Україною і Республікою Вірменія про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 2001 р. (ратифікований 15.11.2001 р. Законом України № 2798-ІІІ; чинності набрав 01.09.2002 р.)
86. Договір між Україною та Соціалістичною Республікою В’єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних та кримінальних справах від 2000 р. (ратифікований 02.11.2000 р. Законом України № 2080-ІІІ; чинності набрав 18.08.2002 р.)
87. Договір між Україною та Гонконгом – Спеціальним Адміністративним Районом Китайської Народної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 2003 р. (ратифікований 20.11.2003 р. Законом України № 1320-ІV; підписаний, однак ще не набрав чинності)
88. Договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах від 1995 р. (ратифікований 22.11.1995 р. Законом України № 451/95; чинності набрав 05.12.1996 р.)
89. Договір між Україною і Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 1997 р. (ратифікований 21.11.1997 р. Законом України № 670/97; чинності набрав 27.04.1998 р.)
90. Договір між Україною і Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах від 1995 р. (ратифікований 22.11.1995 р. Законом України № 450/95; чинності набрав 17.05.1996 р.)
91. Договір між Україною та Республікою Індія про взаємну правову допомогу в кримінальних справах від 2002 р. (ратифікований 06.03.2003 р. Законом України № 622-ІV; підписаний, однак ще не набрав чинності)
92. Договір між Україною та Республікою Індія про видачу правопорушників від 2002 р. (ратифікований 06.03.2003 р. Законом України № 622-ІV; підписаний, однак ще не набрав чинності)
93. Договір між Україною і Республікою Казахстан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 1999 р. (ратифікований 18.05.2000 р. Законом України № 1738-ІІІ; чинності набрав 22.06.2000 р.)
94. Договір між Україною і Канадою про взаємну правову допомогу в кримінальних справах від 1996 р. (ратифікований 17.12.1997 р. Законом України № 740/97; чинності набрав 01.03.1999 р.)
95. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 1992 р. (ратифікований 05.02.1993 р. Законом України № 2996-ХІІ; чинності набрав 20.12.1993 р.)
96. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 1998 р. (ратифікований 21.10.1999 р. Законом України № 1184-ХІV; чинності набрав 13.07.2000 р.)
97. Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про передачу засуджених осіб для відбування покарання від 2001 р. (ратифікований 07.03.2002 р. Законом України № 3106-ІІІ; чинності набрав 12.10.2002 р.)
98. Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах від 2003 р. (підписаний, однак ще не набрав чинності)
99. Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 2003 р. (підписаний, однак ще не набрав чинності)
100. Договір між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 1995 р. (ратифікований 22.11.1995 р. Законом України № 452/95; чинності набрав 12.07.1996 р.)
101. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 1993 р. (ратифікований 17.12.1993 р. Законом України № 3737-ХІІ; чинності набрав 19.12.1994 р.)
102. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 1993 р. (ратифікований 10.11.1994 р. Законом України № 238/94; чинності набрав 24.05.1995 р.)
103. Договір між Україною і Монголією про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 1995 р. (ратифікований 01.11.1996 р. Законом України № 471/96; чинності набрав 04.12.1996 р.)
104. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 1993 р. (ратифікований 04.02.1994 р. Законом України № 3941-ХІІ; чинності набрав 04.08.1994 р.)
105. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 1998 р. (ратифікований 10.02.2000 р. Законом України, обмін ратифікаційними грамотами ще не відбувся, тимчасово застосовується з 30.09.1999 р.; чинності набрав 27.02.2001 р.)
106. Договір між Україною і Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 1998 р. (ратифікований 19.03.1999 р. Законом України № 532-ХІV; чинності набрав 20.06.1999 р.)
107. Доклад Подготовительной комиссии для Международного уголовного суда. Часть І. Окончательный проект текста Правил процедуры и доказывания // Документ ООН PCNICC/2000/1/Add.1, 1 november, 2000.
108. Док. A/CONF.169/7, 24 january, 1995, P. 35.
109. Дремина Н. Международный уголовный суд: проблемы юрисдикции // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 4. – С. 76-87.
110. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 8.11.2001 р. (підписаний від імені України 08.11.2001 р., не ратифікований)
111. Екхарт Фон Бубнофф Боротьба зі злочинністю на інституційному рівні в ЄС. Кроки на шляху до створення спільного Європейського простору для слідчої діяльності і притягнення до кримінальної відповідальності // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 4. – С. 37-51.
112. Ерохин А. Программа ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию // Прокурорская и следственная практика. – 1998. - № 3. – С. 187-191.
113. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 1959 р. (ратифікована разом з протоколом Законом України № 44/98 від 16.01.1998 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законом від 15.12.1999 р. № 1298-ХІV)
114. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 1957 р. (ратифікована разом з обома протоколами Законом України № 43/98 від 16.01.1998 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законом від 15.12.1999 р. № 1299-ХІV)
115. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 1972 р. (приєднання України 22.09.1995 р. Законом України № 339/95 зі змінами і доповненнями, внесеними Законом від 15.12.1999 р. № 1300-ХІV)
116. Єрмак А. За яким правом буде засуджувати та виправдовувати Міжнародний кримінальний суд? // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 4. – С. 61-63.
117. Заїка С. Поняття та значення строків у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 7. – С. 125-129.
118. Зайцев О.А. Теоретические и правовые основы государственной защиты участников уголовного судопроизводства в Российской Федерации: Автореф. дис... д.ю.н.. – М., 1999. – 50 с.
119. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. № 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 11. – Ст. 50.
120. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993 р. № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 11. – Ст. 50.
121. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” // Відомості Верховної Ради. – 2004. - № 29. – Ст. 367.
122. Закон України “Про міжнародні договори України”: Закон України від 22.12.1993 р. № 3767-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 10. – Ст. 45.
123. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30.06.1993 р. № 341-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993. - № 5. – Ст. 358.
124. Законодательство Италии о борьбе с организованной преступностью // Законность. – 1993. - № 11. – С. 34-38.
125. Засурский Я.Н. Информационное общество в рамках международного сотрудничества // Информационное общество. – 2000. - № 1. – С. 59.
126. Зелинская Н. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 4. – С. 93-99.
127. Иванов Э.А. Система международно-правовых норм в сфере борьбы с легализацией (отмыванием) доходов, полученных преступным путем // Государство и право. – 2005. - № 2. – С. 44-49.
128. Ивановский И. Взаимное содействие государств в производстве следствий по делам уголовным. – Одесса: Типография «Одесского вестника», 1989. – 152 с.
129. Исабеков Б. Формирование правовой основы международной правовой помощи по уголовным делам, связанным с организованной преступностью в Российской Федерации и Кыргызской Республике // Следователь. – 2004.