ОЙКОНІМІЯ ПІВНІЧНОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Краткое описание

Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини

На правах рукопису

ГЕРЕТА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 81’373.21

ОЙКОНІМІЯ ПІВНІЧНОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Торчинський Михайло Миколайович, кандидат філологічних наук, доцент

Умань 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................. 3
РОЗДІЛІ. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ОЙКОНІМІВ ТА ВІДОЙКОНІМНИХ ПОХІДНИХ ПІВНІЧНОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ ....................................... 16
1.1. Історія заселення південно-східної Волині та динаміка ойконімного процесу .................................................................................................................. 16
1.2. Ойконімійні варіанти та відойконімні утворення Случе-Горинського межиріччя .................................................................................................................. 44
Висновки до розділу І ..................................................................... 61
РОЗДІЛІІ. СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ОЙКОНІМІКОНУ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ВОЛИНІ ................................................................................. 65
2.1. Структура назв населених пунктів північної Хмельниччини за семантикою твірної основи.......................................................................................... 65
2.2. Мотиваційна класифікація ойконімії Случе-Горинського
межиріччя ........................................................................................ 108
Висновки до розділу ІІ .................................................................... 132
РОЗДІЛІІІ. СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА ОЙКОНІМІЇ ПІВНІЧНОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ ................................................................................. 136
Висновки до розділу ІІІ ................................................................... 173
ВИСНОВКИ .................................................................................... 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .................................. 184

ВСТУП

Вивчення власних назв (онімів) одне з актуальних завдань сучасної лінгвістики, що зумовлюється, по-перше, збереженням у власних назвах архаїчних і діалектних рис, які відсутні у лексемах, що репрезентують сучасний стан літературної мови; по-друге, необхідністю фіксації усіх онімів, зокрема назв мікрооб’єктів, які з часом дедалі більше виходять зі сфери активного вжитку; по-третє, значним переважанням кількості онімів над апелятивами, більшість з яких ще не знайшла свого місця у мовознавчих студіях.
Ономастичні дослідження в цілому і ойконімічні зокрема звичайно виконуються або ареальним, або регіональним способами, які можуть взаємодоповнюватися.
Ареальне вивчення онімів базується на аналізі окремих груп онімної лексики всієї мовно-етнічної території. Воно дозволяє показати географію різних топооснов, словотвірну, фонетичну структуру топонімів [Бондалетов 1983: 51]. Зразками ареальних досліджень на території України є праці Українські топоніми на -івці, -инці” [Бучко1972], Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (Географічні назви на -ичі)” [Купчинський1981], Лексико-семантична і словотворча структура географічних назв на -ин, -ів (Територія України, ХХХст.)” [Купчинська1993]. У них подається історія розвитку досліджуваних формантів, детальний лексико-семантичний та словотвірний аналіз ойконімів, оформлених суфіксами -івц-і, -инц-і, -ич-і, -ів, -ин у діахронічному аспекті, окреслюються ареали їхнього побутування у різні періоди історичного розвитку.
Однак більш поширеним є вивчення онімікону окремих регіонів України. Регіональна методика в ономастичних дослідженнях найкраще забезпечує зручність і економність обстеження ономастичного матеріалу і можливість максимального використання додаткової лінгвістичної, історико-географічної, етнографічної та іншої інформації” [Горпинич 1977: 3]. Переваги регіональних досліджень полягають в охопленні всіх назв, що функціонували або функціонують на певній території, створенні цілісної картини розвитку онімної системи, можливості проведення порівняльно-зіставного аналізу оніміконів різних історико-географічних територій. Це стосується і вивчення ойконімів, оскільки на сьогоднішній день ґрунтовно досліджені назви поселень лише окремих регіонів України (зокрема Буковини, Львівщини, Одещини, Опілля, Південно-Західного Поділля, Волинської області тощо). Саме тому член-кореспондент НАН України А. П. Непокупний у доповіді Стан і перспективи української ономастики” на ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції Ретроспекція і перспективи української ономастики” висловив пропозицію щодо укладання Історико-етимологічного словника назв міст і сіл України”, Ономастичного атласу України”, регіональних словників назв населених пунктів [Мовознавство 2002: 76].
Така робота може ґрунтуватися на дослідженнях діахронічного розвитку української регіональної ойконімії, які почали проводитися з ІІ пол. ХХ ст.
В одній із перших наукових праць Топонімія Львівщини” [Черняховская 1966] розглядається лексико-семантична та словотвірна структура назв міст, сіл, хуторів та частин населених пунктів Львівської області. Є.Черняхівська звернула увагу на різні типи класифікації ойконімного матеріалу, обґрунтувала вибір власної. Автор поділяє всі назви на похідні від осіб і не-осіб, дає їм детальну характеристику.
Назви населених пунктів Чернівецької області в діахронічному аспекті досліджено в дисертації Топонімія Буковини” [Карпенко 1967]. Робота складається із двох частин: у першій подано аналіз буковинських топонімів, зокрема визначено п’ять найбільш уживаних словотвірних моделей та дві семантичні групи (похідні від загальних географічних назв і відантропонімні утворення, куди віднесено також етнічні найменування, загальні назви людей, предметів і явищ культури); друга містить власне словник назв. Крім того, Ю.Карпенко разом з іншими дослідниками уклав словник ойконімів Одеської області (у вигляді реєстрів існуючих та зниклих онімів окремих її частин), де запропоновано реальну або авторську етимологію [Карпенко 1975].
Лінгвістичне дослідження В.Лободи Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя” [Лобода 1976] побудоване у формі словника, де фіксуються назви поселень, починаючи з ХVІІІ ст., а також пропонується етимологія ойконімів.
Дослідженню ойконімійної системи Покуття в її історичному розвитку присвячена дисертація Ойконімія Покуття” [Бучко 1992]. Автор пропонує власну класифікацію українських ойконімів, у якій назви поділяються на дві основні групи: назви поселень доойконімного рівня деривації (первинні ойконіми) та назви поселень ойконімного рівня деривації (вторинні ойконіми), кожна з яких деталізується. Д.Бучко також визначив основні принципи найменування населених пунктів: а) за назвою мешканців, які там жили раніше; б) за належністю поселення до особи; в) за характерними рисами території; г) за характерними рисами самого поселення. До роботи додається Словник ойконімів Покуття”, який містить історико-етимологічну характеристику найменувань цього регіону.
Науковий аналіз ойконімії краю в процесі її розвитку та функціонування здійснено у дослідженні Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (XIIXX ст.)” [Габорак 1999]. Основна увага зосереджена на особливостях топонімного словотвору, зокрема на семантичній та граматичній онімізації і трансонімізації. Роботу супроводжує ряд таблиць, у яких проаналізовано продуктивність різноманітних твірних основ та способів словотвору ойконімікону Прикарпаття.
В основі регіонального дослідження Ойконімія Опілля ХІІХХ ст.” [Котович 2000] лежить класифікація Д. Бучка, тобто поділ ойконімів на первинні і вторинні, а також розгляд словотвірної структури назв населень Опілля та їхній етимологічний аналіз.
Останньою студією в галузі регіональної ономастики є Ойконімія Волині. Етимологічний словник-довідник” [Шульгач 2001]. Автор проаналізував 1100 назв населених пунктів. У словникових статтях наявні вказівки на існування омонімічних найменувань на різних територіях України.
Територія власне Хмельниччини вже була об’єктом ойконімічних студій. На рівні народної етимології розглянуто топонімний матеріал у книзі Топоніміка в школі (На матеріалі Хмельницької області)” [Бабишин1962]. Автор здійснив спробу проаналізувати географічні назви регіону за семантикою твірних основ, однак вартісність цієї праці значно зменшує переоцінка даних так званої народної етимології”.
За трьома типами класифікації охарактеризовано ойконімію Південно-Західного Поділля [Торчинський 1993]. У дисертаційному дослідженні за семантикою твірної основи назви поділяються на відонімні та відапелятивні; за мотиваційними ознаками виділяються локативні, квалітативні, локативно-квалітативні, першопоселенські, посесивні, родові, патронімічні, меморіальні, емоційно-експресивні ойконіми; за словотвірними особливостями традиційні способи деривації. Робота також супроводжується словником ойконімів, які існували протягом ХХХ ст. (2392 назви).
Деякі ойконіми північної Хмельниччини проаналізовано у праці Походження назв населених пунктів Ровенщини”, у якій автор, досліджуючи територію Надгориння, частково торкнувся суміжних областей [Пура 1990].
Окремі аспекти функціонування власних назв поселень розглядалися у статтях ряду авторів. Зокрема, загальні теоретичні положення висвітлено у таких публікаціях, як Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект)” [Бучко 2001: 1013], Про інформацію власних назв у сфері мови і мовлення” [Ковалик 1974: 38], Антонімія в ономастиці” [Корепанова 1974: 5259], Про динаміку номінаційних моделей у східнослов’янській ойконімії” [Першина 1994: 103109] та ін.; словотвірна структура Складні ойконіми Північного Причорномор’я” [Касім 1974: 119122], Словотворча будова української топоніміки (Назви населених пунктів із суфіксом -иц-я (-ниц-я))” [Ковалик 1960: 137143], Генезис та історичний розвиток територіальних назв на -щин-а (-чин-а)” [Масенко 1984: 5660], Словотворчі моделі на -щина в різних топонімічних класах” [Поляруш 1976: 203212] та ін.; лексико-семантична деривація Мікротопонімія як відбиття розвитку лексико-семантичної моделі апелятив-онім” [Вербич 2001: 1619], Місцева географічна номенклатура як джерело номінації сільських кутків (на матеріалі говірок Черкащини)” [Гаврилова 2002: 5464], Топоніми, утворені за семантично єдиною твірною основою” [Корепанова 1994: 6371], Про деякі зміни в семантичній структурі топонімічних та апелятивних основ” [Лучик 1998: 111115], Лексико-семантичні моделі номінації в різних топонімічних класах” [Поляруш 1998: 130136] та ін.; етимологічні дослідження Етимологічний коментар до двох слов’янських топонімів” [Іліаді 2001: 2628], Ойконімія Обухівщини ХVІХVІІст.” [Железняк 1998: 6065], Становлення центральноукраїнської топонімії в євразійському контексті”  [Лучик2001:3842] та ін.
Нерозривним є зв’язок ойконімійного матеріалу з історичними відомостями про заселення краю, однак інформація про розвиток західних земель з останнього десятиріччя ХІІІ ст. відома лише в загальних рисах, бо з того часу немає ніяких місцевих літописів, небагато залишилося документів, і тільки іноземні джерела дають скупі відомості про Волинь” [Крип’якевич 1984: 109]. Характеристиці регіону передусім сприяли наукові праці з історії, географії, у яких наявна і вказівка на час та умови розвитку поселень, етимологію ойконімів тощо. Насамперед це Очерк истории Волынской земли до конца ХІV столетия” [Андрияшев 1887], Коротенька історія Волині: Виклад популярний” [Антонович 1918], Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVII ст.” [Баранович 1930], Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVIIIв.” [Баранович 1955], Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края” [Батюшков 1888], Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях” [Братчиков 1863], Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца ХIV века” [Иванов 1895], Волынская Губерния. Географическо-статистический очерк” [Каретников 1905], Исторический очерк Волыни” [Крушинский 1867], Древняя история Волынской губернии, служащая продолжением первобытной истории народов Государства Российского” [Потоцкий 1829], Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии” [Теодорович 18881899], Исторические исследования о городах, местечках и селах Волынской губернии” [Трипольский 1879], Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року)” [Цинкаловський 1986] та ін.
Інформація стосовно окремих назв південно-східної Волині, зокрема міст, селищ міського типу та деяких сіл, наявна у топонімічних словниках та довідниках: Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України” [Коваль 2001], Ім’я вашого міста” [Кругляк 1978], Топонімічний словник України: Словник-довідник” [Янко 1998].
Частини досліджуваного регіону райони з ономастичного погляду розглянуто у студіях Походження назв містечок і сіл Красилівщини” [Гжимайло1992], Теофіпольщина: Сторінки історії сіл району” [Стасюк1993].
Значну кількість матеріалу щодо історичного розвитку регіону, його адміністративно-територіального поділу, заснування населених пунктів, аналізу похідних основ ойконімів, їхньої словотвірної характеристики містять тези та статті відомих ономастів та місцевих краєзнавців. Це, зокрема, З історії Кузьминської волості” [Байдич 1995], Занепад великого землеволодіння в Надслучнянському краї в першій половині ХІХ ст.” [Байдич 1997], Локалізми в топонімії Хмельниччини” [Баценко 1969], Місцеві апелятиви в топонімії Хмельниччини” [Баценко 1976], Географічні назви на -івці на Поділлі” [Бучко 1965], Місцеві назви на -инці на Поділлі” [Бучко 1968], Надзбручанські топоніми на -івці, -инці” [Бучко 1976], Відапелятивні назви населених пунктів Хмельниччини” [Грипас 1969], Болохівська Русь” [Демидюк 1997], Походження назв поселень на -івці” [Єсюнін 1998], Названия рельефов в говорах Хмельницкой области УССР” [Марусенко 1972], Козацькі території в межах Хмельницької області” [Назаренко 1998], Другий поділ Польщі і Південно-Східна Волинь” [Павлюк 1994], Кордон Поділля й Волині (ХVХVІІІ ст.) на терені сучасної Старокостянтинівщини” [Пажимський 1997], Формування території Волині в давньоруський період”[Панишко 1994], Хутірська сітка поселень на Волині: її формування та розвиток” [Слащук 1994], Янушпольська волость у ХVІ на поч. ХVІІ ст.” [Собчук 1994], Топоніми Хмельниччини, утворені за Радянської влади” [Торчинський 1987], Ойконімія Південно-Західного Поділля, мотивована флоролексемами” [Торчинський 2002], Адміністративно-територіальний поділ Правобережної України у ХІХст.” [Щербина 1970], До питання загибелі Болохівської землі” [Якубовський1980].
Протягом ХІХХХ ст. у світ вийшли історичні студії, присвячені окремим поселенням: Шепетівка. Історично-краєзнавчий нарис” [Гула 1973], Старокостянтинів: Історико-краєзнавчий нарис” [Євтушок 1992], Описание города Староконстантинова от начала основания до наших дней (15611884)” [Зуц 1884], Ізяслав Хмельницької області” [Коваленко 1966], Полонне. Краєзнавчий нарис” [Макаренко 1976], Старокостянтинівщина: історичний формуляр” [Манкевич 1997], Отрывок из истории города Староконстантинова” [Перговский 1881], Новоставці” [Стасюк 1992], Местечко Грицев Заславского уезда Волынской губернии. Исторический очерк” [Теодорович 1892].
Спроби з’ясувати походження місцевих ойконімів знаходимо у публікаціях на краєзнавчі теми в обласних та районних газетах. Дослідження базується переважно на народній етимології. Найбільше відомостей містять газети Радянське село”, Життя і слово” (Білогірський район), Зоря” (Волочиський район), Зоря Надгориння”, Колгоспне життя” (Ізяславський район), Зоря комунізму”, Красилівський вісник” (Красилівський район), Новий шлях” (Полонський район), Нетішинський вісник”, Трудівник Полісся” (Славутський район), Життя Старокостянтинівщини”, Світло Жовтня” (Старокостянтинівський район), Колос” (Старосинявський район), Життя Теофіпольщини”, Червона зірка” (Теофіпольський район), День за днем”, Світло жовтня” (Шепетівський район).
Найчастіше свої розвідки З історії рідного краю” пропонували Р.Адамчук, К.Валігура, В.Ящук (Білогірський район), Т.Борболюк, Г.Василенко, І. Гарнага, В.Задворний (Волочиський район), В.Ковальчук, І.Ткачук (Ізяславський район), О.Байдич, Ю.Гжимайло, В.Онойко (Красилівський район), О.Ксьондзик, П.Янчук (Полонський район), Л.Волощук, І.Гарнага, В.Пархомчук (Славутський район), М.Євтушок, О.Журко, В.Мех, К.Терещук (Старокостянтинівський район), Є.Герасимчук, Г.Панчук (Старосинявський район), І.Гарнага, В.Павлюк, І.Стасюк (Теофіпольський район), М.Кіпран, М.Колос, Н.іЛ.Терещук (Шепетівський район) та інші краєзнавці.
Бібліографія ойконімічних досліджень, виконаних як у всеукраїнському чи регіональному масштабі, так і на місцевому рівні, засвідчила, що комплексне вивчення назв населених пунктів північної Хмельниччини не проводилося, що й зумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.
Таким чином, об’єктом дослідження є назви населених пунктів 10 північних і частково центральних районів Хмельниччини (2132 найменування), зафіксовані у довідниках, словниках, картах, стародавніх актах тощо.
До денотатів ойконімів поряд із містами, селами, хуторами, фільварками відносимо урочища, лісові сторожки, залізничні будки, артілі, призавгоспи тощо, які у ХІХ на поч. ХХ ст. кваліфікувалися як населені пункти, тому що кількість мешканців у них часто була більшою, ніж у традиційних типах поселень, і є підстави вважати, що у перспективі залізничні станції, урочища, призавгоспи і т. п. зможуть стати реально існуючими адміністративно-господарськими термінами.
Предмет дослідження лексико-семантична, мотиваційна та словотвірна структура ойконімії північної Хмельниччини.
Північна Хмельниччина це цілісний історико-географічний регіон, який охоплює Білогірський, Ізяславський, Красилівський, Полонський, Славутський, Старокостянтинівський, Теофіпольський, Шепетівський і частково Волочиський райони, а також окремі населені пункти Старосинявського району. Межа між південною і північною Хмельниччиною збігається із лінією поділу колишніх Волинської та Подільської губерній.
Крім того, досліджувана територія іменується як південно-східна Волинь. Обираючи регіон для ойконімічних студій, враховуємо, що статус хороніма Волинь, будучи історичним, постійно залежав від політико-адміністративного поділу та його змін, тому його слід розглядати в історичному часі та існуючому на той час розумінні територіального простору в усій сукупності взаємозв’язків” [Бондаренко 1994: 10]. На сучасному етапі це поняття вживається стосовно Волинської області, а всі інші землі в історичному краєзнавстві отримали назву Велика Волинь, складовою частиною яких є північні райони Хмельницької області південно-східна Волинь. Виділення регіону водними об’єктами (басейни рік Случ і Горинь) дозволяє кваліфікувати його як Случе-Горинське межиріччя.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертації затверджена на засіданні Координаційної ради (протокол № 2 від 17. 04. 2000 р.). Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Склад лексики української мови з погляду походження і функціонування” і пов’язаний з перспективним планом роботи Східноподільського лінгвокраєзнавчого науково-координаційного центру, створеного при філологічному факультеті університету.
Мета роботи полягає у з’ясуванні визначальних рис ойконімії північної Хмельниччини в діахронному та синхронному аспектах.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
простежити історію формування ойконімійної системи північної Хмельниччини та динаміку її ойконімікону протягом ХІХХ ст.;
охарактеризувати варіанти найменувань поселень та відойконімних похідних південно-східної Волині;
з’ясувати лексико-семантичну, мотиваційну та словотвірну структури назв поселень і встановити взаємовідношення між типами ойконімів на основі різних принципів їхньої класифікації;
визначити продуктивність мотиваційних, лексико-семантичних та словотвірних моделей досліджуваного регіону;
здійснити порівняльно-зіставний аналіз ойконімікону північної Хмельниччини з ойконімними системами інших регіонів України;
укласти словник ойконімів північної Хмельниччини.
Джерельною базою для дослідження стали довідники адміністративно-територіального поділу (списки населених пунктів), основними з яких є Список населенных пунктов Волынской губернии” (1899 р.), Список населенных мест Волынской губернии” (1906, 1911 рр.), Материалы подворной переписи Волынской губернии в 1910 г. Изяславский уезд”, Населені місця Поділля” (1925 р.), Попередні підсумки Всесоюзного перепису 1926 р.”, Список населеним місцям Проскурівщини” (1926 р.), Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ ...” (1946, 1962, 1965, 1967, 1969, 1972, 1987 рр.), Адміністративно-територіальний поділ Хмельницької області на 1 червня 1960 року”. Крім того, переліки поселень південно-східної Волині містять багатотомний Архив Юго-Западной России...” (18591914), Słownik geograficzny Krółestwa Połskiego i innych krajów słowianskich” (18801903), Žródła dziejowe” (18761911) тощо.
Велике значення для дослідження мають картографічні матеріали. На жаль, детальні карти, які фіксували б усі великі й малі поселення досліджуваного регіону, з’являються лише у ХІХ ст. Найбільш об’ємну інформацію щодо локалізації населених пунктів (міст, сіл, урочищ, хуторів, ферм, слобідок тощо) дає Военно-топографическая карта Волынской губернии” (1855 р.). Заслуговують на увагу й інші раніші та пізніші карти Волині: Карта царства Польского ...” (1816 р.), Карта губерний: Киевской, Черниговской Волынской, Каменец-Подольской и Полтавской” (1857 г.), Карта Юго-Западного края. Губернии: Киевская, Волынская и Подольская” (1884), Карта Изяславского уезда” (1921 р.), Карта Полонского уезда” (1921 р.), Карта Староконстантиновского уезда” (1921 р.), Хмельницкая область. Северная часть” (2000).
Методологічною основою дослідження є найважливіші філософські положення загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реальної навколишньої дійсності, а також сучасні наукові положення про зв’язок мовлення із психічним складом носіїв мови, залежність мовного процесу від історичного розвитку суспільства та його матеріального і духовного життя.
Наукові методи і прийоми дослідження. Комплексний підхід до вивчення ойконімії регіону здійснено за допомогою описового методу з використанням стратиграфічного, генетичного, етимологічного, словотвірного, формантного, статистичного, порівняльного, лінгвогеографічного та картографічного прийомів.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає передусім у тому, що територія північної Хмельниччини вперше стала об’єктом монографічного дослідження в галузі регіональної ономастики: розглянуто історію заселення та динаміку ойконімного процесу південно-східної Волині; визначено семантико-словотвірну структуру назв поселень; укладено словник ойконімів досліджуваного регіону, зафіксованих протягом ХІХХ ст.
Теоретичне значення роботи полягає у подальшому вдосконаленні регіональної методики дослідження, що відображається у диференціації трьох принципів класифікування ойконімії і встановленні співвідношення між окремими типами і підтипами власних назв поселень. Заслуговують на увагу і висновки щодо зіставлення отриманих даних з результатами ойконімічних студій інших регіонів України. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації поглиблюють знання про систему ойконімів північної Хмельниччини та їхню семантико-словотвірну структуру.
Практична цінність дослідження визначається можливістю використання його результатів при укладанні регіональних словників ойконімів, підготовці та проведенні у вищих навчальних закладах лекцій і семінарів із спецкурсу Українська ономастика”, у навчально-виховній роботі в освітніх закладах різного рангу.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладено на щорічних загальноуніверситетських звітно-наукових конференціях викладачів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (19982003); на міжвузівській науково-практичній конференції Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), Всеукраїнській науковій конференції Українська мова і література: історія, сучасний стан і перспективи розвитку” (Херсон, 2001), Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002), на ономастичному семінарі Регіональна ономастика в синхронії та діахронії” (Київ, 2002).
З теми дисертації є 9 публікацій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, який включає 269 найменувань. У додатках, видрукуваних окремим томом, подано засади укладання словника, список умовних скорочень, карту регіону, словник ойконімів північної Хмельниччини (2132 назви) та список джерел, використаних при його укладанні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ойконімія південно-східної Волині це назви населених пунктів 10 північних і центральних районів сучасної Хмельницької області, які протягом тривалого часу утворювали відносно цілісний історико-географічний регіон. Дослідження його ойконімікону виконане відповідно до принципів аналогічних студій Д. Бучка, М. Габорака, К. Галаса, Ю. Карпенка, В. Котович, В. Лободи, М. Торчинського, Є. Черняхівської, В.Шульгача та інших ономастів, що зумовлено потребою забезпечити максимально комплексний аналіз усіх аспектів функціонування власних назв поселень протягом усього періоду їхнього існування.
У результаті дослідження ми дійшли таких висновків:
1. Територія південно-східної Волині є однією з давнозаселених історичних областей України, про що свідчать залишки 143 городищ, селищ, стоянок, поселень, які існували до середини І тис. У ХІХІ ст. на основі колишніх укріплених городищ виникали міста, що ставали адміністративно-політичними центрами. У цей період астіоніми складали 57,1 %, а надалі їхня кількість зменшилася до 2,3 % (у 2003 р.) у зв’язку зі зміною статусу міст і містечок та збільшенням кількості поселень сільського типу.
Починаючи з ІІ пол. І тис., досліджуваний регіон у складі Волині стає центром суспільного життя. Протягом історичного розвитку територія сучасної північної Хмельниччини була складовою частиною Дулібсько-Волинського об’єднання, Волинського удільного князівства, Волинського воєводства, Ізяславського намісництва (губернії), Волинської губернії, Кам’янець-Подільської та Вінницької областей. На її території існували такі державні утворення, як Погорина та Болохівщина.
Зміни в адміністративному устрої супроводжувалися утворенням або ліквідацією поселень, що зумовлено різними суспільно-історичними процесами, зокрема перебуванням південно-східної Волині під владою Литви, Польщі, Росії, монголо-татарськими набігами, міграціями з Поділля, Галичини, Холмщини, Польщі, Німеччини, Австрії, Чехії тощо. Ці фактори активно впливали на ойконімікон краю. Основними мотивами номінації на початковому етапі стали належність населеного пункту певній особі чи роду або його локативно-квалітативні ознаки. З часом при назвотворенні бралися до уваги й інші особливості.
Кількість денотатів у регіоні постійно змінювалася, про що свідчать списки населених пунктів 1889, 1906, 1910, 1911, 1926рр. та адміністративно-територіальні довідники 1946, 1960, 1967, 1969, 1972, 1987рр. На сьогоднішній день ойконімікон північної Хмельниччини складається із 708 населених пунктів.
2. Поряд з офіційно прийнятими назвами поселень, ойконімійна система південно-східної Волині відзначається наявністю великої кількості варіантів найменувань, серед яких виділяються синхронічні та діахронічні, різносистемні та односистемні. Їхній появі сприяли фіксації в різних історичних та документальних джерелах, які часто не відповідали нормам літературної мови.
Особливий пласт ономастичної лексики, що супроводжує кожну словникову статтю, становлять ад’єктоніми, катойконіми та генітивні форми ойконімів. Загальна характеристика їхніх офіційних та варіантних форм яскраво відображає фонетичні та дериваційні ознаки таких утворень, особливості функціонування в усному та писемному мовленні.
Для всіх варіантів ойконімів, ад’єктонімів, катойконімів характерні чергування і//о, і//є, и//і, о//а, що з’явилися під впливом російської мови, яка протягом тривалого часу мала статус державної; чергування е//и, о//у, ч//з, с//ш, метатеза, гіперизми, епентеза, протеза тощо, що пояснюється взаємодією діалектів, зокрема південно-волинського говору, з літературною мовою.
З метою економії мовленнєвих ресурсів для аллонімів властива заміна складених та складних назв одиничними лексемами. Зворотний процес фіксується значно рідше. Часто поряд з офіційною назвою вживається народноетимологічний варіант ойконіма.
Щодо способів деривації ад’єктонімів та катойконімів, то вони переважно творяться за такими моделями: ад’єктоніми М1, М2, М3, М5, М12; катойконіми М1, М2, М3, М5, М6.
Для родового відмінка ойконімів характерні флексії -и/-і, -а / -я та закінчення основи -ець, -ок. Постійно простежується заміна -ець → -ців, -ок → -ів, -а → -у, що пояснюється відсутністю кодифікованої граматичної форми.
Поява аллойконімів, аллад’єктонімів, аллкатойконімів, варіантів генітивних форм тісно пов’язана із суспільно-історичним, політичним та економічним життям регіону.
3. Згідно з прийнятою в ойконімії традицією назви населених пунктів класифікуються за трьома принципами: лексико-семантичним, мотиваційним та словотвірним.
За семантикою твірного слова ойконімікон південно-східної Волині поділяється на відонімні та відапелятивні найменування. Ойконіми, мотивовані власними назвами, домінують протягом ХІХХ ст. Найбільшою продуктивністю відзначаються: 1) відантропонімні номінації із посесивним та патронімічним значенням, твірними основами яких є автохтонні та церковнослов’янські імена та прізвища (субстантиви на -ів, -ин, деривати на -івк-а, -івц-і, -инц-і); 2) відойконімні локативні та локативно-квалітативні утворення (словосполучення, ад’єктоніми та суфіксальні назви); 3) відмікротопонімні найменування, мотивовані ойконімами, антропонімами, географічними термінами тощо, що мають локативне, квалітативне та посесивне значення і творяться переважно лексико-семантичним способом. Як твірні основи незначною продуктивністю відзначаються етноніми, хороніми, ороніми та геортоніми.
Серед відапелятивних ойконімів найбільшою уживаністю характеризуються назви, мотивуючою основою яких є: 1) географічні та адміністративно-господарські терміни, які найчастіше ставали найменуваннями внаслідок зміни семантики та суфіксації лексем, а також шляхом поєднання атрибутивного компонента та апелятива і виражали локативне, квалітативне, локативно-квалітативне, локативно-посесивне та квалітативно-посесивне значення; 2) субстантивовані прикметники, що вказували на квалітативну ознаку поселення.
Діахронічний аналіз назв поселень краю свідчить про переважання в ХІХІV ст. ойконімів, мотивованих антропонімами, гідронімами, прикметниками та географічними термінами; у ХV ст. антропонімами, географічними термінами, прикметниками та флоролексемами; у ХVІХVІІІст. та у ІІ пол. ХХ ст. антропонімами, географічними термінами та прикметниками, у ХІХ І трет. ХХ ст. антропонімами, ойконімами, мікротопонімами, географічними та адміністративно-господарськими термінами, прикметниками.
За продуктивністю виділяються такі моделі: зростальні відойконімні, зокрема трансойконімні, відідеонімні (відгеортонімні) та відприкметникові; зростально-спадні відетнонімні, відмікротопонімні та назви, мотивовані АГТ; спадні відоронімні, відчислівникові та назви невідомого походження; порівняно сталою продуктивністю відзначаються відантропонімні, відгідронімні та відфлоролексемні назви.
Специфічними для регіону є відагіонімні та відеклезіонімні назви, що існували в ХІХ на поч. ХХ ст., та одиничні фіксації власне відчислівникових і віддієслівних найменувань у ІІ пол. ХХ ст.
4. Формування ойконімікону будь-якого регіону відбувається під впливом екстралінгвальних факторів, які дають змогу в системі найменувань виділяти різні лексико-семантичні групи. У процесі номінації між денотатом і ойконімом можуть встановлюватися такі мотиваційні відношення: локативні, квалітативні, локативно-квалітативні, посесивні, патронімічні, родові, першопоселенські, емоційно-експресивні, меморіальні, локативно-посесивні, квалітативно-посесивні тощо. Усі вони фіксуються на території північної Хмельниччини, але найвищою продуктивністю відзначаються лише 6 моделей.
Політичний та соціально-економічний розвиток суспільства сприяв широкому побутуванню посесивних, патронімічних і родових назв населених пунктів, які здебільшого мотивувалися антропонімами. Найбільш уживаними серед них були субстантиви на -ів, -ин, -jь, суфіксальні утворення на -івк-а, -івц-і, -инц-і, назви у формі pluralia tantum та генітивні посесиви.
З-поміж відапелятивних найменувань домінуючими є квалітативні ойконіми, мотивовані адміністративно-господарськими та географічними термінами, флороапелятивами та прикметниками. Утворювалися вони різними способами деривації, властивими українській літературній мові. Локативні назви поселень виникали шляхом транссемантизації та афіксації ойконімів, гідронімів, мікротопонімів та географічних термінів. Крім того, у ХІХV ст. фіксувалися описові назви-словосполучення із вказівкою на місцезнаходження денотата. Значного поширення набули найменування з локативно-квалітативними мотиваційними відношеннями, які виражаються двочленними конструкціями (словосполучення і композити) та демінутивними суфіксами.
Темпоральна характеристика свідчить про переважання в ХІХІV та ХІХ на поч. ХХ ст. посесивних, локативних та квалітативних ойконімів, у ХVXVI ст. посесивних, патронімічних і квалітативних, у ХVІІ ХVІІІ ст. посесивних, патронімічних, родових та квалітативних, у І трет. ХХ ст. посесивних, локативних, квалітативних і локативно-квалітативних, у ІІ пол. ХХ ст. посесивних, патронімічних, локативних і квалітативних моделей.
До зростальних належать локативно-квалітативні та емоційно-експресивні; зростально-спадних локативні, меморіальні, квалітативно-посесивні; спадні патронімічні, посесивні, локативно-посесивні назви; сталою продуктивністю виділяються квалітативні, першопоселенські, родові найменування та назви невідомої мотивації.
Специфічними рисами ойконімії регіону можна визначити: функціонування складних локативно-посесивних, квалітативно-посесивних та локативно-квалітативно-посесивних ойконімів; різке збільшення локативних назв на межі ХХХХІ ст. за рахунок трансойконімів; значну продуктивність у ХІХ на поч. ХХ ст. поліфункціонального суфікса -щин-а, який вказував на посесивність та локативність.
5. Для ойконімії найбільш характерними є морфологічний, лексико-синтаксичний, морфолого-синтаксичний, синтаксичний способи деривації, що підтвердив і словотвірний аналіз ойконімікону південно-східної Волині.
Лексико-семантичним способом утворені назви поселень із родовими, локативними та квалітативними мотиваційними відношеннями. Твірними основами для них ставали антропоніми, ойконіми та географічні терміни. Особливою продуктивністю відзначаються форми pluralia tantum.
Морфологічна деривація на досліджуваній території є домінуючою. Найбільш уживаними є суфікси -івк-а, -івц-і, -инц-і, які можуть поєднуватися з усіма без винятку відонімними та відапелятивними твірними основами. Найчастіше вони виражають посесивне, патронімічне, родове значення. Порівняно сталою продуктивністю характеризуються конфіксальні утворення.
Морфолого-синтаксичний спосіб творення властивий посесивним, квалітативним, локативним, локативно-квалітативним ойконімам. Назви-конверсиви мотивуються антропонімами (із суфіксами -ів, -ин), ойконімами, якісними та відносними прикметниками.
Синтаксична деривація була поширена протягом усієї історії розвитку ойконімікону. Назви-словосполучення виражають локативно-квалітативні та квалітативні відношення. Переважно це було поєднання прикметників великий, малий, новий та іменників, мотивованих антропонімами і ойконімами.
У композитах твірними основами виступають прикметники та географічні або адміністративно-господарські терміни, які вказують на квалітативні та локативно-квалітативні відношення.
Малопродуктивними для регіону є префіксальні утворення.
Хронологічна дистрибуція характеризується переважанням в ХІХІVст. морфолого-синтаксичного способу творення, у ХVст. морфологічного та морфолого-синтаксичного, у ХVІХVІІст. морфологічного, у ХІХ І трет. ХХ ст. морфологічного, синтаксичного та семантичного, у ІІ пол. ХХ ст. морфологічного та лексико-семантичного.
До зростальних моделей належать ойконіми на -івк-а; трансойконімні назви; субстантивовані утворення, мотивовані якісними та відносними прикметниками; складні та складені утворення з атрибутивними компонентами. Спадними є префіксальні деривати, присвійні назви та іменниково-іменникові словосполучення і композити. Зростально-спадними є найменування на -івц-і, -инц-і, -щин-а, -ець, -ів, -ин. Порівняно сталою продуктивністю характеризуються конфіксальні, плюральні ойконіми, посесиви з архаїчним суфіксом -jь (-jа, -jе).
Специфічними для досліджуваного регіону можна вважати генітивні сингулярні або плюральні еліптичні посесиви та описові назви-словосполучення, які були поширені у ХІХ І трет. ХХ ст.
6. Аналіз історичного розвитку ойконімії південно-східної Волині засвідчив різноманітність її семантичної та словотвірної структури, що пояснюється багатьма лінгвістичними та екстралінгвальними чинниками. Незважаючи на специфічність окремих моделей, у цілому фіксується абсолютне переважання рис, які характерні для ойконіміконів інших регіонів України: Буковини, Волині, Львівщини, Опілля, Покуття і особливо Південно-Західного Поділля. Це підтверджує висновок про україномовний характер назв населених пунктів досліджуваного регіону практично протягом усього періоду їхнього існування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Акты 18611892 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.125. СПб., 18611892.
Алтухова 1997 Алтухова О. Розсекречені фонди ДАХО про німецький окупаційний режим на Старокостянтинівщині (19411944) // Старокостянтинів і край в просторі часу: Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції Велика Волинь”, присвячені 470-річчю від дня народження К. В. Острозького. 2930 травня 1997 р. Хмельницький Старокостянтинів, 1997. С. 171174.
Андрияшев 1887 Андрияшев А. М. Очерк истории Волынской земли до конца ХІV столетия. К., 1887. 260 с.
Антонович 1901 Антонович В. Б. Археографическая карта Волынской губернии // Труды ХІ археографического съезда. Т. 1. М., 1901. С. 81104.
Антонович 1918 Антонович П. Коротенька історія Волині: Виклад популярний. Житомир, 1918. 63 с.
АЮЗР 18591914 Архивъ Юго-Западной России, издаваемый временной комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 18. К., 18591914.
АТП 1947 Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1946 р. К., 1947. 1064 с.
АТП 1969 Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 квітня 1967 р.: У 2 т. К.: Політвидав України, 1969.
АТП 1987 Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій (на 1 січня 1987 р.) К.: ГРУРУ, 1987. 504 с.
Бабишин 1962 Бабишин С. Д. Топоніміка в школі. К.: Радянська школа, 1962. 122 с.
Байдич 1998 Байдич О. В. З історії Кузьминської волості // Південно-Східна Волинь: наука, освіта, культура: Матеріали регіональної наукової краєзнавчої конференції. Хмельницький Шепетівка, 1995. С. 135136.
Баранович 1930 Баранович О. І. Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVІІ ст. К., 1930. 146 с.
Баранович 1955 Баранович А. И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVIII в. М.: Изд-во АН СССР, 1955. 182 с.
Баранович 1959 Баранович А. И. Украина накануне освободительной войны середины ХVII в. М.: Изд-во АН СССР, 1959. 207 с.
Бармак 1994 Бармак М. В. Початок німецької колонізації Волині // Велика Волинь: минуле і сучасне: Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції, жовтень 1994 р. Хмельницький Ізяслав Шепетівка, 1994. С. 128129.
Батюшков 1888 Батюшков П. Н. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. Спб., 1888. 126 с.
Баценко 1969 Баценко К. С. Локалізми в топонімії Хмельниччини // ІV Республіканська ономастична конференція: Тези. К.: Наукова думка, 1969. С. 6162.
Баценко 1976 Баценко К. С. Місцеві апелятиви в топонімії Хмельниччини // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С. 9396.
Бачинський 1997 Бачинський В. М., Гром В. М., Цибульський В. І. Волинь у ХVІХVІІІ століттях. К., 1997. 111 с.
Безпояско 1987 Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
Беленькая 1969 Беленькая В. Д. Топонимы в составе лексической системы языка. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 168 с.
Белецкий 1972 Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (ономастика). К.: Изд-во КГУ, 1972. 168 с.
Бойко 1963 Бойко І. Д. Селянство України в другій половині ХV першій половині ХVІІ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 331 с.
Бондалетов 1983 Бондалетов В. Д. Русская ономастика. М.: Просвещение, 1983. 224 с.
Бондаревський 1961 Бондаревський А. В. Волосне управління та становлення селян на Україні після реформи 1861 року. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 128 с.
Бондаренко 1994 Бондаренко Г. В. Поняття Волинь” в часі та просторі // Велика Волинь: минуле й сучасне: Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції, жовтень 1994 року. Хмельницький Ізяслав Шепетівка, 1994. С. 1012.
Боплан 1832 Боплан Г. Описание Украины. СПб., 1832. 179 с.
Борек 1979 Борек Г. К проблеме восточнославянских топонимов на -ица // Восточнославянская ономастика. Исследования и материалы. М.: Наука, 1979. С. 154166.
Брайчевский 1951 Брайчевский М. Ю. К происхождению древнерусских городов // Краткие сообщения ИИМК. Вып. 41. М., 1951. С. 3233.
Братчиков 1863 Братчиков А. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. Житомир, 1863. 124 с.
Бродович 1869 Бродович Ф. Записки о событиях на Волыни и Подолье в 1789 году. М., 1869. 364 с.
Бундак 1999 Бундак О. А. Аграрний розвиток Волинської губернії в 17951861 рр.: Дис... канд. іст. наук. Львів, 1999. 229 с.
Бурдаківська 1990 Бурдаківська Н. М. Вираження відношення причини у структурі простого речення в сучасній українській мові: Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 1990. 21 с.
Бучко 1965 Бучко Д. Г. Географічні назви на -івці” на Поділлі // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчої конференції (жовтень, 1965). Хмельницький, 1965. С. 114115.
Бучко 1966 Бучко Д. Г. Географічні назви на -івці на Поділлі: До питання про колонізацію Поділля // Історичні джерела та їх використання. Вип. 2. К.: Наукова думка, 1966. С. 9398.
Бучко 1968 Бучко Д. Г. Географічні назви на -инці на Поділлі // Матеріали Другої Подільської історико-краєзнавчої конференції. Львів: Каменяр, 1968. С. 220222.
Бучко 1969 Бучко Д. Г. Топоніми на -івці, -инці долини річки Збруча // Четверта Республіканська ономастична конференція: Тези. К.: Наукова думка, 1969. С. 181183.
Бучко 1970 Бучко Д. Г. Українські топоніми на -івці, -инці в ХІVХV ст. // Питання історії української мови. К.: Наукова думка, 1970. С. 8896.
Бучко 1972 Бучко Д. Г. Украинские топонимы на -івці, -инці: Автореф. дис канд. филол. наук. Львов, 1972. 22 с.
Бучко 1972 Бучко Д. Г. Українські топоніми на -івці, -инці: Дис... канд. філол. наук. Львів, 1972. 333 с.
Бучко 1976 Бучко Д. Г. Надзбручанські топоніми на -івці, -инці // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С. 216233.
Бучко 1991 Бучко Г. Є. До питання про деривацію онімічну та апелятивну // Методичні читання Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи на Україні професора Івана Ковалика: Тези доповідей. 1517 травня 1991 року. Львів, 1991. С. 1618.
Бучко 1992 Бучко Д. Г. Ойконімія Покуття: Автореф. дис... д-ра філол. наук. Чернівці, 1992. 35 с.
Бучко 1994 Бучко Д. Г. Праслов’янські та давньоруські композитні імена в основах ойконімів Прикарпаття // Питання історичної ономастики України. К.: Наукова думка, 1994. С. 109121.
Бучко 1996 Бучко Г. Є., Антонюк Т. Р. Церковно-християнські імена в основах ойконімів Галичини // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару. К., 1996. С. 1011.
Бучко 1996а Бучко Д. Г. Зв’язок типу географічного об’єкта з принципом і способом його номінації // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару. К., 1996. С. 1213.
Бучко 2001 Бучко Д. Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект) // Наукові записки. Вип. 37. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. С. 1013.
Величко 1848 Лhтопись событій въ Югозападной Россіи въ ХVІІ-мъ вhкh, составилъ Самоилъ Величко, бывшій канцеляристъ канцеляріи войска запорожскаго, 1720. К., 1848. Т. 1. VIII + 454 + 51 + XXX c.; 1851. T. 2. 612 + XVII c.; 1855. T. 3. IV + 568 + XII c.
Вербич 2001 Вербич С. Мікротопонімія як відбиття розвитку лексико-семантичної моделі апелятив онім” // Наукові записки. Вип. 37. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. С. 1619.
Верховний 1960 Верховний О. І. Хмельницька область. К.: Радянська школа, 1960. 111 с.
Винокур 1985 Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров’я та південного Побужжя. Від кам’яного віку до середньовіччя. К. Одеса: Вища школа, 1985. 124 с.
Возний 1974 Возний М. Спостереження над складеними топонімами Миколаївщини // Питання ономастики Південної України. К.: Наукова думка, 1974. С. 7277.
Воронин б. г. Воронин А. Об иностранных поселенцах в Юго-Западном крае. Б м. и г. 17 с.
Габорак 1999 Габорак М. М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (ХІІХХ ст.): Автореф. дис... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1999. 17 с.
Габорак 1999а Габорак М. М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (ХІІХХ ст.): Дис... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1999. 290 с.
Гаврилова 2002 Гаврилова Т. О. Місцева географічна номенклатура як джерело номінації сільських кутків (на матеріалі говірок Черкащини) // Студії з ономастики та етимології. 2002. К.: Кий, 2002. С. 5464.
Галас 1960 Галас К. И. Топонимия Закарпатской области (Названия населенных пунктов): Автореф. дисс канд. филол. наук. Ужгород, 1960. 15 с.
Гжимайло 1992 Гжимайло Ю. Д. Походження назв містечок і сіл Красилівщини. Красилів, 1992. 22 с.
Города 1914 Города России в 1910 году. СПб., 1914. 1159 с.
Горожанкина 1979 Горожанкина Л. В. Проблемы динамики топонимической системы: Автореф. дисс канд. филол. наук. Минск, 1979. 22 с.
Горпинич 1969 Горпинич В. О. Наголос у назвах жителів населених пунктів України // Мовознавство. 1969. № 2. С. 72.
Горпинич 1970 Горпинич В. О. Відтопонімні прикметники в староукраїнській мові ХІVХVІІ ст. // Питання історії української мови. К.: Наукова думка, 1970. С. 129140.
Горпинич 1973 Горпинич В. О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов. К.: Наукова думка, 1973. 167 с.
Горпинич 1976 Горпинич В. О. Відтопонімні прикметники в українській мові: питання теорії і історії словотвору. К.: Вища школа, 1976. 142 с.
Горпинич 1977 Горпинич В. О., Лобода В. В., Масенко Л. Т. Власні назви і відтопонімні утворення Інгуло-Бузького межиріччя. К.: Наукова думка, 1977. 191 с.
Горпинич 1979 Горпинич В. О. Назви жителів в українській мові: Питання словотвору, слововживання та нормування. К.: Вища школа, 1979. 158 с.
Горпинич 1999 Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
Гофман 1998 Гофман І. Чехи на Волині. Основні відомості. Прага, 1998. 32 с.
Грипас 1969 Грипас Н. Я. Відапелятивні назви населених пунктів Хмельниччини // ІV Республіканська ономастична конференція: Тези. К.: Наукова думка, 1969. С. 5558.
Грінченко 19071909 Грінченко Б. Д. Словарь української мови. Т. 14. К., 19071909.
Гула 1973 Гула А. Шепетівка. Історико-краєзнавчий нарис. Львів: Каменяр, 1973. 84 с.
Гумецька 1957 Гумецька Л. Л. Топоніміка української актової мови ХІVХV століть // Мовознавство: Наукові записки. Т. 14. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. С. 1022.
Гумецька 1958 Гумецька Л. Л. Нариси словотворчої системи української актової мови ХІVХV ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 298 с.
Гуртовий 2000 Гуртовий Г. Волинь край козацький: Історико-краєзнавчі нариси. Луцьк: Настир’я, 2000. 352 с.
Даль 1955 Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 14. М.: ГИИНС, 1955.
Данилюк 1996 Данилюк О. К. Назви лісу і відображення їх у мікротопонімії Волині // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару. К., 1996. С. 2425.
Данилюк 2000 Данилюк О. К. Географічна термінологія Волині: Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 2000. 19 с.
Дарманський 1994 Дарманський М. М. Південно-Східна Волинь у полі зору дослідників // Велика Волинь: минуле і сучасне: Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції, жовтень 1994 р. Хмельницький Ізяслав Шепетівка, 1994. С. 36.
Дашкевич 1878 Дашкевич Н. П. Болоховская земля и ее значение в русской истории // Труды ІІІ археологического съезда. Т. 2. К.: Б. м., 1878. С. 69129.
Демидюк 1997 Демидюк С., Журко О. Болохівська Русь // Старокостянтинів і край в просторі часу: Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції Велика Волинь”, присвяченій 470-річчю від дня народження К. В. Острозького, 2930 травня 1997 р. Хмельницький Старокостянтинів Самчики, 1997. С. 149150.
Демчук 1986 Демчук М. О. Українські ойконіми-композити давньоруського відантропонімного походження // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов’янських мовах. К.: Наукова думка, 1986. С. 6466.
Державин 1940 Державин Н. С. Из истории древнеславянского города // Вестник древней истории. 1940. № 34. С. 147158.
Днестр 1878 Днестр и Приднестровье. Описание губернии: Подольской, Бессарабской и Волынской. СПб.: Досуг и Дело, 1878. 401 с.
Дов. з арх. 1987 Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області / І. С. Винокур, А. Ф. Гуцал, С. І. Пеняк, Б. О. Тимощук, В. І. Якубовський. К.: Наукова думка, 1987. 222 с.
Дьяконов 1912 Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя в древней России. СПб., 1912. 170 с.
Дяченко 1962 Дяченко В. Д. Про назви населених пунктів України етнонімічного походження // Питання топоніміки та ономастики. К., 1962. С. 157164.
ЭС Энциклопедический словарь / Издатели Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Т. 141А. СПб., 18901898.
Євтушок 1992 Євтушок М., Мех В. Старокостянтинів: Історико-краєзнавчий нарис. Хмельницький, 1992. 30 с.
Єсюнін 1998 Єсюнін С. М. Походження назв населених пунктів на -івці // Поділля і Південно-Східна Волинь в роки визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст.: Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої науково-практичної конференції, 19 вересня 1998 року. Стара Синява, 1998. С. 261263.
Забелин 1887 Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. Ч. 1. К., 1886. 365 с.
Заяць 1992 Заяць А. Є. Динаміка чисельності міських поселень Волинського воєводства ХVІ першої половини ХVІІ ст. (15661648) // Історико-географічні дослідження на Україні. К.: Наукова думка, 1992. С. 8599.
Заяць 1994 Заяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ першій половині ХVІІІ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук. К., 1994. 18 с.
Збірник 1922 Збірник узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України. К. Харків, 19191930. № 45. С. 669.
Збірник 1925 Збірник узаконень і розпоряджень Уряду УРСР. 1925. № 1819. С. 559562; № 2930. С. 435.
Зінченко 1994 Зінченко А. Л. Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ першій половині ХІХ століття. К., 1994. 179 с.
Зуц 1884 Зуц Н. И. Описание города Староконстантинова от начала основания до наших дней (15611884). Староконстантинов, 1884. 37 с.
Зябловский 1810 Зябловский Е. Землеописание Российской империи для всех состояний. Ч. VI. СПб., 1810. 639 с.
Иванов 1895 Иванов П. А. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца ХІV века. Одесса, 1895. 317 с.
Іліаді 2001 Іліаді О. Етимологічний коментар до двох слов’янських топонімів // Наукові записки. Вип. 37. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. С. 2628.
ІМІС 1971 Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. К.: Інститут історії АН УРСР, 1971. 706 с.
ІМІС 1973 Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. К.: Інститут історії АН УРСР, 1973. 726 с.
Капська 1976 Капська А. Й. Ономастичні утворення, похідні від назв рослинного світу // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С. 212215.
Карачківський б. р. Карачківський М. Розмежування Волинської та Подільської губернії. 1799 р. / Вирізка з історико-географічного збірника. Ч. 2. Б м. і р. 5 с.
Каретников 1905 Каретников С. Волынская губерн