ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ І НАСТУПНІСТЬ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Херсонський державний університет

На правах рукопису

МАМЧУР ЛІДІЯ ІВАНІВНА

УДК 371.212–056.87+811.161.2(07)

ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ І НАСТУПНІСТЬ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук із спеціальності
13.00.02 – теорія і методика навчання (українська мова)

Науковий консультант:
доктор педагогічних наук,
професор Пентилюк М.І.

Херсон–2012

ЗМІСТ

ВСТУП
5
РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ 20
1.1 Комунікативна компетентність у сучасному науковому просторі 20
1.1.1. Філософсько-методологічні передумови досліджуваної проблеми 21
1.1.2. Розвиток мовної особистості в контексті сучасної освіти 29
1.1.3. Базові поняття комунікативної компетентності 39
1.2 Психолінгвістичні чинники формування комунікативних умінь і навичок 60
1.3. Лінгвістична основа розвитку комунікативної здатності особистості 86
1.3.1 Текст і дискурс як основа формування комунікативних умінь 89
1.3.2 Співвідношення і взаємодія основних одиниць мовленнєвої комунікації у дискурсі 101
1.3.3 Форми і стилі мовлення, стилі спілкування як процес реалізації комунікативної діяльності учнів 114
Висновки до І розділу 129
РОЗДІЛ ІІ. ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З УРАХУВАННЯМ ПРИНЦИПІВ ПЕРСПЕКТИВНОСТІ Й НАСТУПНОСТІ

131
2.1 Основні підходи до формування комунікативної компетентності на засадах перспективності й наступності 138
2.2 Перспективність і наступність як провідні принципи проектування методичної системи розвитку комунікативної компетентності учнів 157
2.3 Методи і прийоми навчання мови в основній школі з метою формування комунікативної компетентності 183
2.4 Засоби забезпечення розвитку комунікативних умінь учнів 222
Висновки до ІІ розділу 238
РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ 5–9 КЛАСІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

241
3.1 Стандартизація мовної освіти в початковій та основній школі 241
3.2 Аналіз шкільних програм з досліджуваної проблеми 250
3.3 Комунікативна наповненість змісту підручників з української мови 264
3.4 Аналіз наукової літератури та навчально-методичних посібників у проекції комунікативного навчання української мови 279
Висновки до ІІІ розділу 285
РОЗДІЛ ІV. ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ НА ЗАСАДАХ ПЕРСПЕКТИВНОСТІ Й НАСТУПНОСТІ

288
4.1 Вихідні положення, структура і зміст методичної системи розвитку комунікативної компетентності учнів 5–9 класів 288
4.2 Важливість комплексного формування комунікативної компетентності учнів 306
4.2.1 Особливості опанування мовною компетентністю 308
4.2.1 Поетапний розвиток мовленнєвої компетентності 327
4.2.3 Генералізація і методика вивчення теоретичних відомостей про спілкування 369
4.2.4 Текстова основа розвитку комунікативної компетентності 378
4.3 Застосування традиційних та інноваційних методів комунікативної взаємодії учасників навчального спілкування 405
4.4 Система вправ з формування комунікативної компетентності учнів основної школи 422
Висновки до ІV розділу 432
РОЗДІЛ V. ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДНОГО НАВЧАННЯ
434
5.1 Діагностика рівнів сформованості комунікативної компетентності учнів 434
5.2 Організація та проведення експериментально-дослідного навчання за розробленою методичною системою 450
5.3 Оцінка ефективності навчання за експериментальною методикою 454
ВИСНОВКИ 466
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 474
ДОДАТКИ 517

ВСТУП

Актуальність дослідження. Якісні зміни, що відбулися у свідомості громадян незалежної України, вимагають перегляду стратегії шкільної мовної освіти – головного завдання сучасної освітньої політики в державі. Зростання соціальної ролі молодої людини, її активне творче самовиявлення зумовлюють необхідність формування комунікативно компетентної мовної особистості, здатної вміло користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, зберігати й примножувати цінності та ідеали народу. Зазначена ідея є домінантою Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, Концепції мовної освіти загальноосвітньої школи, Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти.
Актуальним є усвідомлення українцями «рідності», «материнськості» української мови як чинника згуртування їх у єдину національну спільноту. Школа покликана сформувати мовну особистість, готову жити в соціумі та самовдосконалюватися. Сучасне розуміння проблеми розвитку мовної особистості зумовлює переосмислення навчання української мови в основній школі, де змінюються акценти із засвоєння знань із теорії мови на формування життєво необхідних умінь їх використовувати. Основна мета шкільного навчання української мови розглядається в площині формування комунікативної компетентності учня, його здатності до ефективного спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів, творчого розвитку в комунікативній взаємодії.
Від якості, глибини й обсягу знань, якими оволодіває учень на уроках української мови в основній школі, його сформованої комунікативної компетентності значною мірою залежить сучасний стан і майбутній розвиток нашої держави. Оскільки зберігати надбання предків, підтримувати традиції національної культури, проводити національну політику неможливо без досконалого знання рідної мови та комунікативно доцільного її використання.
Освітні завдання сучасна школа має розв’язувати за допомогою як усієї системи навчання й виховання, так і предметів, що вивчаються в школі, але українська мова серед них посідає чільне місце як державна, як фундамент освіти в дошкільному навчальному закладі, початковій та основній школі. Тому необхідний пошук оптимальних шляхів формування мовної особистості, підготовки її до розв’язання питань у будь-якій сфері діяльності. Вирішення цієї важливої проблеми спрямоване на розвиток комунікативної компетентності учнів, що вимагає врахування лінгвістичних, психолого-педагогічних та лінгводидактичних наукових засад для досягнення високого рівня культури спілкування.
Проте дослідження вчених у цій площині, теоретичні та прикладні аспекти формування комунікативної компетентності учнів основної школи, що забезпечуються принципами перспективності й наступності, належним чином ще не висвітлені в наукових працях, тому потребують свого вирішення з позиції сучасної психології, психолінгвістики, дидактики та лінгводидактики щодо змісту, структури, обсягу неперервного навчання мови.
Аналіз наукових джерел із філософії, психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання мови дослідники приділяли увагу таким аспектам означеної проблеми:
– вплив мови на формування мовної картини світу, мовленнєву здатність її носіїв (Аристотель, Бодуен де Куртене, Й. Вайсгерберг, Г. Гадамер, В. фон Гумбольдт, І. Зязюн, І. Кант, М. Колшанський, В. Кононенко, В. Кремень, О. Потебня, Ж.-Ж Руссо, Ф. де Соссюр, Цицерон, Л. Щерба);
– роль народної педагогіки в процесі становлення особистості та розвитку її вмінь спілкуватися (Г. Ващенко, Г. Волков, О. Духнович, Я. Коменський, В. Мосіяшенко, І. Песталоцці, Г. Сковорода, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, К. Ушинський);
– духовне становлення особистості школяра як складник її мовленнєвого розвитку (О. Біляєв, Ф. Буслаєв, М. Вашуленко, Г. Ващенко, Б. Грінченко, М. Драгоманов, М. Костомаров, Л. Мацько, І. Срезневський, О. Потебня, М. Пентилюк, В. Сухомлинський та ін.);
– визначення загальних питань теорії та практики навчання для ефективного забезпечення навчально-виховного процесу (А. Алексюк, Ю. Бабанський, С. Гончаренко, Й. Гербарт, М. Данилов, А. Дистервег, Я. Коменський, О. Савченко, І. Песталоцці, К. Ушинський, Л. Федоренко, В. Ягупов та ін.);
– дослідження вітчизняних та зарубіжних лінгвістів про мову як систему, взаємозв’язок мовних явищ, роль і значення мовних одиниць у спілкуванні (Н. Арутюнова, Н. Бабич, Ф. Бацевич, О. Білецький, Л. Булаховський, Ф. Буслаєв, В. Виноградов, Б. Головін, В. Гумбольт, С. Єрмоленко, М. Львов, Л. Мацько, В. Олексенко, В. Русанівський, О. Селіванова, Ф. де Соссюр, М. Хомський та ін.);
– психолінгвістичні чинники навчання мови загалом і формування мовленнєвого розвитку, що знайшли своє відображення в працях Л. Айдарової, Б. Ананьєва, Б. Баєва, І. Беха, А. Вежбицької, Л. Виготського, П. Гальперіна, М. Жинкіна, О. Залевської, І. Зимньої, Д. Ельконіна, Г. Костюка, Ю. Караулова, О. Кубрякової Т. Ладиженської, О. М. Леонтьєва, О. О. Леонтьєва, О. Потебні, С. Рубінштейна, Ю. Сорокіна, І. Синиці, П. Якобсона, Д. Узнадзе та ін.;
– лінгводидактичні засади навчання рідної (української) мови та розвитку мовленнєвих умінь із комунікативною метою (Н. Бабич, З. Бакум, О. Біляєв, А. Богуш, Л. Варзацька, М. Вашуленко, Є. Голобородько, Н.Голуб, О. Горошкіна, Т. Донченко, І.Дроздова, С. Єрмоленко, С. Караман, В. Кононенко, Л. Мацько, В. Мельничайко, Г. Михайловська В. Онищук, Л. Паламар, Н. Пашківська, М. Пентилюк, К. Плиско, Т. Симоненко, В.Статівка, М. Стельмахович, В.Сухомлинський, О. Текучов, І. Хом’як, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.);
– практичне застосування дидактичної системи в процесі формування мовленнєвих (комунікативних) умінь і навичок (А. Богуш, М. Вашуленко, О. Горошкіна, О. Духнович, І. Огієнко, Г. Онкович, М. Пентилюк, С. Русова, В. Сухомлинський, І. Хом’як, К. Ушинський та ін.).
Особливий інтерес із досліджуваної проблеми становлять наукові праці М. Вашуленка (методика розвитку усного мовлення, комунікативно-діяльнісний підхід до навчання мови), М. Пентилюк (методика викладання рідної мови, культура мовлення, стилістика), М. Стельмаховича (методика розвитку мовлення учнів, етнопедагогічна основа навчання мови), О. Біляєва (комунікативно-діяльнісний підхід до навчання мови), Т. Донченко (комунікативна спрямованість навчання мовлення старшокласників), Е. Палихатої (розвиток українського діалогічного мовлення в учнів основної школи), О.Горошкіної (мовленнєвий розвиток учнів), Г. Михайловської (формування комунікативно-мовленнєвих умінь у процесі вивчення російської мови), Л. Попової (розвиток монологічного мовлення учнів середньої школи), А. Ляшкевич (формування діалогічного мовлення учнів), Т. Левченко, А. Нікітіної, Л. Сугейко, що стосуються збагачення мовлення учнів та формування мовленнєвих, стилістичних, комунікативних умінь і навичок.
Віддаючи належне науковій цінності цих досліджень з розвитку мовленнєвих, комунікативних умінь особистості, слід зазначити, що сьогодні у вітчизняній лінгводидактиці існує низка нерозв’язаних питань і суперечностей між: потребою суспільства в особистості, яка володіє високим рівнем комунікативної компетентності, і недостатньою розробкою теоретико-методичних аспектів означеної проблеми; вимогою мовної освіти ХХІ століття і відсутністю цілісного дослідження, у якому було б обґрунтовано комплексну систему поетапного формування комунікативної компетентності учнів основної школи на засадах перспективності й наступності з урахуванням етнопсихологічних особливостей індивіда; значущістю неперервного навчання рідної мови з метою формування мовної особистості учнів 5–9 класів і специфікою сучасного навчання української мови в основній школі.
Актуальність дослідження зумовлена вимогами часу, освітніми цілями, соціальним значенням життєвоважливої проблеми, недостатнім рівнем володіння учнями 5–9 класів засобами мови в процесі мовленнєвої діяльності для успішного спілкування, а вчителями української мови – методикою навчання мови, що й спонукало нас до вибору теми наукової роботи «Перспективність і наступність у формуванні комунікативної компетентності учнів основної школи».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної теми кафедри мовознавства Херсонського державного університету «Технології формування комунікативно-професійної компетенції майбутніх фахівців гуманітарної сфери в умовах стандартизованої мовної освіти» (реєстраційний номер РК 0107U000759), що входить до загальноуніверситетської теми «Провідні тенденції підготовки фахівців у галузі освіти в контексті Болонського процесу» (реєстраційний номер 0109U002277). Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Херсонського державного університету (протокол № 7 від 06 лютого 2006 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 7 від 26 вересня 2006 р.).
Мета дослідження полягає в розробленні та експериментальній перевірці методики формування комунікативної компетентності учнів 5–9 класів на уроках української мови з урахуванням принципів перспективності й наступності на основі створеної цілісної концептуальної моделі-системи.
Для досягнення поставленої мети визначено завдання дослідження:
1) обґрунтувати теоретико-методичні засади наукового пошуку, здійснивши аналіз відповідної літератури; розкрити сутність базових понять «компетенція», «компетентність», «комунікативна компетентність», «складники комунікативної компетентності»; вивчити стан досліджуваної проблеми;
2) виявити лінгвістичні та психолінгвістичні чинники формування мовної особистості учнів основної школи;
3) визначити й обґрунтувати основні підходи до формування комунікативної компетентності учнів;
4) з’ясувати сутнісні характеристики поняття «перспективність і наступність» у зв’язку з комунікативною компетентністю особистості та визначити їх роль і місце в процесі навчання української мови в 5–9 класах;
5) схарактеризувати багаторівневу систему методів, прийомів і засобів навчання української мови в проекції досліджуваної проблеми;
6) проаналізувати програми, підручники й методичні посібники з проблеми дослідження;
7) виявити рівні сформованості комунікативної компетентності учнів 5–9 класів загальноосвітніх навчальних закладів;
8) побудувати концептуальну модель-систему та розробити методику формування комунікативної компетентності учнів основної школи з урахуванням принципів перспективності й наступності та експериментально перевірити її ефективність.
Об’єктом дослідження є процес навчання учнів основної школи на уроках української мови та розвиток їхнього мовлення.
Предмет дослідження – методика формування комунікативної компетентності учнів основної школи з урахуванням принципів перспективності й наступності.
Провідна ідея дослідження: комунікативна компетентність розглядається як важлива життєво необхідна якісна ознака особистості учня, громадянина України, що може бути сформована й розвинена в процесі навчання української мови в основній школі.
Концепція дослідження. Теоретичне і практичне вивчення означеної проблеми дало змогу визначити комунікативну компетентність учнів як комплекс субкомпетентностей – предметних (мовної, мовленнєвої, комунікативної) та загальнонавчальних (соціокультурної і діяльнісної (стратегічної)) і сформувати авторську концепцію про неперервність, поетапне формування, розвиток та вдосконалення комунікативної компетентності учнів основної школи в процесі реалізації компетентнісного й особистісно орієнтованого підходів у поєднанні з комунікативно-діяльнісним, функційно-стилістичним, лінгвістичним, текстоцентричним, соціокультурним й етнопедагогічним підходами до навчання української мови.
За лінгвометодичну основу обрано провідні принципи перспективності й наступності, що діють у взаємозв’язку із загальнодидактичними (науковості, систематичності й послідовності, зв’язку теорії з практикою, доступності, наочності, проблемності, свідомості) й лінгвометодичними принципами навчання (комунікативного навантаження мовних одиниць, взаємозв’язку розділів лінгвістичної науки, вивчення мовних одиниць з опорою на текст, комунікативної доцільності, зв’язку теорії з комунікативною практикою, практичної спрямованості, взаємозв’язку навчання з життєвою комунікацією).
Розроблена система навчання реалізована на аспектних уроках й уроках розвитку комунікативних умінь і навичок під час вивчення теоретичних відомостей про особливості та семантичну специфіку мовних одиниць і мовленнєво-комунікативних явищ, можливості їх використання в спілкуванні. Особливістю пропонованої концепції є використання методів навчання як традиційних – розповідь (описова, доказова, проблемна), бесіда (репродуктивна, аналітична, евристична, проблемна), спостереження (над мовними одиницями, мовленнєвими та комунікативними явищами), робота з підручником, метод вправ, так і інноваційних – дидактичні ігри, комунікативний тренінг, моделювання комунікативних ситуацій, кейс-метод, метод проектів, дискусія, мікрофон, мозковий штурм. Комплексне формування мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної, діяльнісної субкомпетентностей здійснено за допомогою ефективних комунікативно спрямованих вправ (мовних, умовно-мовленнєвих, мовленнєвих, власне комунікативних). Основну увагу в системі вправ приділяємо комунікативним, ситуативним і ситуативно-моделювальним вправам, що безпосередньо пов’язані з продукуванням і репродукуванням мовлення відповідно до комунікативної ситуації. У процесі роботи застосовано сучасні дієві засоби навчання (вербальні, візуальні, вербально-візуальні, аудіювальні, аудіовізуальні, електронні, паралінгвістичні, комунікативні ситуації), що підсилюють дію дидактичних методів.
Головна думка й основні положення дослідження зосереджено в загальній гіпотезі, що ґрунтується на припущенні про залежність формування комунікативної компетентності учнів основної школи від визначених підходів, принципів, змісту, методів і форм запропонованого комплексу всієї системи навчання української мови.
Загальна гіпотеза конкретизована в часткових гіпотезах, які передбачають, що рівень комунікативної компетентності учнів основної школи підвищиться якщо:
1) навчання рідної мови здійснювати з урахуванням та реалізацією компетентнісного, особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, функційно-стилістичного, лінгвістичного, текстоцентричного, соціокультурного й етнопедагогічного підходів;
2) у навчально-виховному процесі дотримуватися принципів перспективності й наступності;
3) поєднувати традиційні та інноваційні методи навчання;
4) використовувати систему навчальних вправ і завдань на основі етнокультурних текстів-взірців різних стилів, типів і жанрів мовлення;
5) проводити систематичну, комплексну, поетапну роботу з формування комунікативної компетентності учнів з урахуванням принципів перспективності й наступності.
Методологічною основою дослідження стали Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, Національна доктрина розвитку освіти в Україні ХХІ століття, сучасні концепції мовної освіти, філософське вчення про мову як засіб спілкування нації, збереження й передачі інформації, взаємозв’язок мови з розумовою діяльністю представника етносу, його психологією, способом мислення, свідомістю; наукові дослідження про зв’язок етнопсихології з особливостями мовленнєвої діяльності особистості; педагогічні теорії про роль народної основи навчання і виховання в процесі формування комунікативної компетентності учнів.
Теоретичною основою дослідження слугували психолінгвістичні положення теорії мовленнєвої діяльності, вчення про мову як засіб спілкування і пізнання, психолінгвістичні основи мовленнєвої комунікації (Л. Виготський, О. О.Леонтьєв, О. Леонтьєв, М. Жинкін, І. Зимня, І. Синиця); лінгвістичні та лінгводидактичні основи формування комунікативних умінь (Н. Бабич, Ф. Бацевич, А. Богуш, О. Біляєв, М. Вашуленко, Г. Ващенко, О.Горошкіна, Т.Донченко, В. Кононенко, Г.Михайловська, Л. Паламар, М.Пентилюк, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, І. Хом’як, К. Ушинський); етнолінгвістики (В. Гумбольд, М. Драгоманов, Р. Кісь, М. Костомаров, В. Маслова, О. Потебня, І. Огієнко).
З метою реалізації поставлених завдань і перевірки гіпотези використовувалися такі методи дослідження: теоретичні – аналіз і синтез наукових (філософських, педагогічних, лінгвістичних, психологічних, психолінгвістичних та лінгводидактичних) ідей; аналіз чинних програм, підручників, навчально-методичних посібників; визначення мети, об’єкта, предмета, гіпотези й завдань дослідження; емпіричні – спостереження за навчально-виховним процесом на уроках української мови; бесіди з учителями й учнями, анкетування; аналіз мовлення учнів; педагогічний експеримент; статистичні – кількісний і якісний аналіз отриманих результатів із формування комунікативної компетентності учнів з урахуванням дидактичних принципів перспективності й наступності.
Дослідження здійснювалося протягом восьми років за двома основними напрямами: а) теоретичне обґрунтування методики формування комунікативної компетентності учнів 5–9 класів з урахуванням принципів перспективності й наступності; б) впровадження експериментальної методики у практику навчання і перевірка її ефективності.
Експериментально-дослідною базою дослідження були 5–9 класи загальноосвітніх шкіл восьми областей України (Житомирської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської, Черкаської) та АР Крим.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше обґрунтовано теоретико-методичні засади наукової проблеми і розроблено методику комплексного, поетапного формування комунікативної компетентності учнів основної школи на засадах перспективності й наступності, що забезпечили неперервність навчання української мови з урахуванням народнодидактичної навчально-виховної системи та особливостей етнічної психології індивіда; створено авторську концептуальну модель-систему формування комунікативної компетентності учнів основної школи з урахуванням принципів перспективності й наступності, визначено сукупність педагогічних умов, за яких досліджуваний навчально-виховний процес у 5–9 класах є ефективним; уточнено базові поняття «комунікативна компетентність», «комунікативна компетенція», «складники комунікативної компетентності», обґрунтовано основні положення цих понять із погляду лінгвістики та лінгводидактики; визначено зміст комунікативно орієнтованого теоретичного матеріалу, спрямованого на розвиток мовної та мовленнєвої компетентностей; уведено в зміст авторської програми вивчення комунікативних термінів «комунікативна ситуація», «комунікант», «комунікат», «мовленнєвий акт», «мовленнєвий жанр», «дискурс»; інтерпретовано сучасні підходи до формування комунікативної компетентності учнів та принципи навчання (загальнодидактичні й лінгвометодичні); упроваджено ефективні методи навчання (традиційні та інноваційні), що забезпечили всебічний розвиток мовної особистості; експериментально підтверджено позитивну динаміку розвитку комунікативної компетентності учнів, доцільність методів і прийомів, оптимальність комплексу організаційно-методичних засобів, спрямованих на розвиток комунікативної компетентності учнів 5–9 класів; описано статистичні дані формування комунікативної компетентності учнів за допомогою лінійної кореляції (Пірсона), що дозволило встановити прямі зв’язки між перемінними величинами за їх абсолютним значенням; подальшого розвитку набула методика формування комунікативної компетентності учнів основної школи, спрямована на поетапний, інтегрований розвиток основних складників комунікативної компетентності (субкомпетентностей) – мовної, мовленнєвої, комунікативної.
Практична цінність дослідження визначається тим, що розроблена й апробована методика формування комунікативної компетентності учнів з урахуванням принципів перспективності й наступності, в основу якої покладена концептуальна модель-система, може бути використана в практичній роботі вчителями української мови загальноосвітніх закладів; сформульовані теоретичні положення, висновки, рекомендації допоможуть ученим у створенні програм, підручників і навчально-методичних посібників з української мови та методики її навчання, у проведенні лекційних курсів, практичних і лабораторних занять для студентів-філологів вищих навчальних закладів із курсу «Методика викладання української мови»; результати наукового пошуку доцільно використовувати під час проведення науково-методичних семінарів, а також лекцій на курсах підвищення кваліфікації вчителів української мови.
Теоретичні положення, результати наукового дослідження, висновки та методичні рекомендації впроваджено в навчальний процес Житомирської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 15 (акт № 342 від 20. 08. 2012), Севастопольської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 30 (акт № 130 від 07. 05. 2012), Кривоозерської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 Миколаївської обл. (акт № 111-26/01 від 12. 05. 2012), Новоархангельської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 Кіровоградської обл. (акт № 109 від 21. 05. 2012), Лутугинської районної гімназії Луганської обл. (акт № 352 від 08. 06. 2012), Паланської ЗОШ І–ІІІ ступенів Уманського р-ну Черкаської обл. (акт № 169 від 27. 08. 2012), Любашівської ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназії Одеської обл. (акт № 376 від 21. 08. 2012), Ставищенської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 Київської обл. (акт № 176 від 15. 05. 2012), Херсонської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 41 (акт № 155 від 28.08. 2012), Уманської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3 Черкаської обл. (акт № 563 від 17. 05. 2012).
Достовірність результатів дослідження забезпечено науково-методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження; репрезентативністю бази джерел; опорою на досягнення сучасної лінгвістики, педагогіки, психології, психолінгвістики, методики навчання української мови; сукупністю використаних методів дослідження, а також позитивними результатами експериментального навчання.
Особистий внесок автора. Концептуальні ідеї та думки, що належать співавторам, не використовувалися в матеріалах дисертації. У спільних зі співавторами навчальних і методичних посібниках здобувачеві належить ідея створення книг, розроблення їх змісту і структури, написання вступної частини, здійснення загальної редакції; теоретичний і практичний матеріал посібників розроблено зі співавторами порівну. У статтях, написаних у співавторстві, здобувачеві належить постановка проблеми, розробка теоретичної концепції формування комунікативної компетентності особистості, участь у проведенні досліджень, узагальнення основних результатів і здійснення загальної редакції.
Організація та етапи дослідження. Дослідження проводилося впродовж 2005–2011 рр. У процесі роботи виокремлено чотири етапи.
На першому етапі (2005–2006 рр.) – пошуковому – теоретично осмислювалася тема, вивчалася філософська, дидактична, лінгвістична, психологічна, психолінгвістична, лінгводидактична література з проблеми розвитку мовленнєвої діяльності особистості, формування її комунікативної компетентності; визначалися й конкретизувалися вихідні положення, об’єкт, предмет, гіпотеза, завдання й методи дослідження, розроблялася методика проведення констатувального експерименту. Основні положення цього етапу відбито у виступах на науково-практичних конференціях, навчально-методичних семінарах учителів української мови, лекціях і практичних заняттях для студентів філологічних факультетів ВНЗ.
На другому етапі (2006–2007 рр.) – констатувальному – проводилися контрольні зрізи із метою виявлення рівнів сформованості комунікативної компетентності учнів основної школи й реалізації принципів перспективності й наступності.
На третьому етапі (2007–2009 рр.) – основному – ураховуючи результати констатувального експерименту визначалися наукові засади, розроблялися програма, модель-система й методика поетапного формування комунікативної компетентності учнів 5–9 класів із використанням ефективних принципів, методів, прийомів і застосуванням інноваційних технологій, проводилося експериментально-дослідне навчання (формувальний експеримент).
На четвертому етапі дослідження (2009–2011 рр.) – підсумковому – перевірялася ефективність запропонованої методики поетапного формування комунікативної компетентності учнів 5–9 класів з опорою на принципи перспективності й наступності; ураховувалися пропозиції та відгуки вчителів щодо її доцільності; узагальнювалися результати дослідження, формулювалися висновки.
Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні положення проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр українського мовознавства Херсонського державного університету, практичного мовознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, висвітлювалися в доповідях на конференціях різних рівнів: міжнародних – «Мова і культура» (Київ, 2006, 2007), «Українська термінологія і сучасність» (Київ, 2007, 2009, 2010), «Інформаційно-комунікативні технології навчання» (Умань, 2007), «Проблеми дошкільної та початкової освіти у контексті сучасного виміру» (Умань, 2008), «Роль едукаційного середовища в підготовці вчителя початкової школи» (Умань, 2010), інтернет-конференціях «Актуальні проблеми прикладної лінгвістики» (Умань, 2011, 2012), «Динамічні процеси в лексиці та граматиці слов’янських мов» (Умань, 2011); усеукраїнських – «Підготовка педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах у контексті процесів глобалізації» (Умань, 2005), «Методи і засоби забезпечення інноваційності едукаційного процесу в закладах освіти» (Черкаси, 2006), «Діалогічні аспекти педагогічної спадщини видатних українських дидактів-філологів Євгена Пасічника, Бориса Степанишина, Олександра Біляєва, Леоніда Скуратівського» (Переяслав-Хмельницький, 2008), «Професійна підготовка вчителя-словесника в умовах кредитно-модульної системи» (2008), «Текст у парадигматичному просторі сучасної лінгвістики» (Переяслав-Хмельницький, 2010), «Сучасні технології розвитку професійної майстерності майбутніх учителів» (Умань, 2010), «Сучасні технології розвитку професійної майстерності майбутніх учителів» (Умань, 2010), «Актуальні проблеми шкільної та вишівської лінгводидактики: реалії та перспективи. Доробок наукової школи М. І. Пентилюк» (Херсон, 2011), «Лінгвістика та лінгводидактика: надбання, актуальні проблеми, перспективи розвитку» (Бердянськ, 2011), «Слово, речення, текст: когнітивний, прагматичний та лінгводидактичний аспекти» (Херсон, 2012); обласних, міських і районних конференціях працівників освіти; регіональному науково-методичному семінарі «Методичні засади професійної підготовки майбутнього вчителя-словесника у ВНЗ» (Черкаси, 2009).
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із теми «Лінгводидактична спадщина В. О. Сухомлинського» захищена 1998 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 51 наукову і науково-методичну працю, у тому числі – 1 монографія (одноосібна), 4 посібники (три в співавторстві), 3 методичні рекомендації, 29 статей у фахових виданнях України (чотири в співавторстві), 14 тез виступів на конференціях та семінарах. Загальний обсяг авторського доробку з теми складає 54,8 друк. арк., з яких автору належить 47,8 друк. арк.
Обсяг і структура дисертації. Логіку викладу і структуру роботи визначили мета й завдання дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до них і загальних висновків, списку використаних джерел (507 найменувань) та 12 додатків. Повний обсяг дисертації становить 545 сторінок, із них 473 сторінки основного тексту. Робота містить 28 таблиць, 9 схем, 15 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Формування комунікативної компетентності учнів основної школи, зумовлене потребами сучасного суспільства в компетентних особистостях з творчим мисленням, високою мовленнєвою культурою, здатністю реалізувати комунікативний намір у життєвій, а згодом і в професійній діяльності, без сумніву є важливим і актуальним. Це засвідчили результати нашого дослідження.
Дані проведеного теоретичного та експериментального дослідження підтвердили правомірність провідних концептуальних положень висунутої гіпотези, засвідчили ефективність розв’язання поставлених завдань і дали підстави для формулювання висновків.
1. Аналіз наукової літератури, вивчення стану досліджуваної проблеми показав, що мовна освіта в Україні покликана виробити в учнів стійку мотивацію до вивчення української (державної) мови і забезпечити усвідомлення ними її суспільних функцій. Навчання мови в загальноосвітній школі повинне забезпечувати розвиток в учнів інтелектуально-пізнавальних, комунікативно-орієнтованих здібностей, виховання гуманістичного світогляду, усвідомлення й розуміння національних і загальнолюдських цінностей.
Аналітичний огляд, синтез, теоретичне узагальнення нагромадженого попереднього теоретико-методичного досвіду дозволив констатувати, що навчання української мови, формування комунікативної компетентності забезпечує розвиток мовної особистості та її готовності до ефективної комунікативної взаємодії в суспільстві.
Здійснений ретроспективний аналіз філософської, психолінгвістичної, лінгвістичної, лінгводидактичної літератури дозволив визначити чинники, що сприяють розвитку комунікативної здатності учнів і є необхідним теоретичним підґрунтям для створення методики їх формування в основній школі.
У процесі дослідження розкрито й уточнено сутність міждисциплінарних термінів «компетенція» і «компетентність», «комунікативна компетентність» та її основні складники – мовна, мовленнєва, комунікативна, соціокультурна і діяльнісна (стратегічна) субкомпетентності. Осмислення означених стрижневих дефініцій сприяло окресленню методологічних засад порушеної проблеми і послужило основою для проектування результативної концептуальної методичної моделі-системи формування комунікативної компетентності учнів основної школи.
2. Звернення до психолінгвістичних досліджень дало змогу визначити важливі для комунікативно спрямованого навчання української мови поняття, а саме: мовленнєва діяльність, модель мовленнєвої діяльності, етапи процесу породження висловлювання, фази сприйняття і розуміння чужого мовлення, модель мовленнєвої діяльності (міжособистісного спілкування). Особливу увагу приділено взаємозв’язку між основними етапами процесу створення власного висловлювання учнями, доведено значущість докомунікативного етапу текстотворення (в усній чи писемній формі), що є обов’язковою передумовою вдалого вербального спілкування. У процесі роботи ми керувалися дослідженнями вчених про специфічні вікові риси учнів, особливості розвитку їхнього креативного й образного мислення, уваги, пам’яті, вміння бачити факти, порівнювати, аналізувати тощо для проектування продуктивної технології навчання.
Вивчення праць учених-мовознавців дало можливість з’ясувати, що процес формування комунікативної компетентності учнів 5–9 класів ґрунтується на наукових положеннях сучасних лінгвістів про текст і його ознаки, дискурс і його характеристики, комунікативний акт, форми мовлення, функційні стилі мовлення та стилі спілкування. Обґрунтовано доцільність уведення в зміст шкільного навчання української мови відомостей про дискурс, мовленнєвий жанр, комунікативний акт.
3. Аналіз традиційних і нових підходів до розв’язання проблеми розвитку комунікативної здатності учнів показав, що їх взаємодія сприяє переорієнтації мовної освіти в комунікативному напрямі, і підтвердив доцільність організації процесу формування комунікативної компетентності з опорою на визначені нами підходи: компетентнісний, особистісно орієнтований, комунікативно-діяльнісний, функційно-стилістичний, текстоцентричний, соціокультурний, етнопедагогічний. З позиції означених підходів визначено стратегічну мету курсу «Українська мова» в основній школі, що полягає у формуванні комунікативної компетентності учня, який здійснює залежно від вікових характеристик різні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), здатний на мовленнєві операції та комунікативні дії на рівні фонетики й орфоепії, лексики і граматики в процесі мовленнєвої комунікації.
4. За науково-методичну основу неперервного процесу формування комунікативної компетентності учнів узято провідні принципи перспективності й наступності, що забезпечують цілісний поетапний розвиток усіх її складників – мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної, діяльнісної (стратегічної) субкомпетентностей. Принципи перспективності й наступності діють взаємопов’язано й невіддільно, мають пірамідальну структуру: основа і грані якої – наступність у формуванні основних субкомпетентностей (мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної, діяльнісної), а вершина – перспективність – високий рівень комунікативної компетентності учня основної школи. Означені принципи дають змогу спроектувати й організувати технологію навчання в проекції комунікативно-діяльнісної спрямованості шкільної мовної освіти.
5. З позиції сьогодення визначено сутність методів, прийомів і засобів навчання. З’ясовано місце, роль та можливість активного використання в експериментально-дослідній роботі традиційних методів (розповідь (описова, доказова, проблемна), бесіда (репродуктивна, аналітична, евристична, проблемна), спостереження (над мовними одиницями, мовленнєвими й комунікативними явищами); робота з підручником, метод вправ) та інноваційних методів (дидактичні ігри, комунікативний тренінг, моделювання комунікативних ситуацій, кейс-метод, метод проектів, дискусія, мікрофон, мозковий штурм).
6. У процесі дослідження визначено, що теоретико-практичне підґрунтя сучасної мовної освіти в Україні складають законодавчо-нормативні документи (Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)», Національна доктрина розвитку освіти в Україні, Державний стандарт базової і повної середньої загальної освіти та Державний стандарт початкової освіти, Концепція мовної освіти 11-річної школи «Українська мова як рідна», концепції когнітивної та комунікативної методик навчання мови, що регламентують навчання української мови на всіх рівнях – від дошкільного етапу до основної, старшої і вищої школи.
На основі аналізу чинних документів підтверджено нагальну потребу дотримуватися комунікативно компетентнісного напряму в процесі навчання сучасного молодого покоління, окреслено основні орієнтири в реалізації неперервної мовної освіти – розвиток мовної особистості, яка вільно й успішно володіє вербальними та невербальними засобами під час суспільно-життєвої комунікації, і визначено стратегічну мету навчання української мови в основній школі, що полягає у формуванні комунікативної компетентності учнів, їх здатності виконувати мовні, мовленнєві й комунікативні операції та дії в спілкуванні.
Уважаємо, що необхідно певною мірою вдосконалити чинну програму, а саме: конкретизувати перелік комунікативних тем із поступовим ускладненням змісту інформації та вибору мовних одиниць для висловлювання, доповнити зміст програмового матеріалу комунікативними термінами (комунікативна ситуація, комунікант, комунікат, мовленнєвий акт, мовленнєвий жанр, дискурс), відомостями про паралінгвістичні засоби; конкретизувати стилістичні аспекти фонетики, лексики і фразеології, граматики, що мають певний комунікативний потенціал; орієнтувати засвоєння мови в дії, тобто на основі перенесення знань у нову навчальну комунікативну ситуацію, реально здійснену на уроці мови; узгодити і корелювати зміст програм початкової та основної школи з метою поступового розширення комунікативної компетентності учнів.
7. Рівні сформованості комунікативної компетентності учнів визначено за критеріями рівнів розвитку основних її складників (субкомпетентностей) – мовної (знання і вміння використовувати лінгвістичні засоби відповідно до норм літературної мови), мовленнєвої (знання функцій мовних засобів, стилів, типів та жанрів мовлення і володіння всіма видами мовленнєвої діяльності), комунікативної (оперування комунікативними поняттями й уміння використовувати вербальні та невербальні засоби у власних висловлюваннях відповідно до комунікативної ситуації, обставин спілкування), соціокультурної (умінь використовувати культурні надбання народу в проекції комунікативної ситуації) і діяльнісної (здатність організувати комунікативні дії, творчо й інформативно викладати власну думку). Відповідно до визначених критеріїв (мотивації спілкування, ситуативності, комунікативної доцільності, культуромовної правильності), у яких враховано комплекс знань, умінь, навичок і досвід їх застосування, виділено 4 рівні сформованості комунікативної компетентності учнів (високий, достатній, середній і низький), за якими здійснено градацію учнів на початку експериментально-дослідного навчання.
8. Побудовано концептуальну модель-систему проектувальної творчої діяльності вчителя, спрямовану на поетапне формування комунікативної компетентності учнів основної школи в процесі навчання української мови, визначено етапи формування комунікативної компетентності учнів основної школи (формувально-пізнавальний, формувально-систематизувальний, формувально-узагальнювальний) як ефективні для неперервного розвитку комунікативної компетентності учнів загальноосвітньої школи на базі основної ланки. Упровадження концептуальної моделі-системи було спрямоване на більш якісне перетворення існуючої практики навчання української мови в сучасній школі і дало змогу результативно здійснювати навчально-виховний процес, забезпечуючи належний розвиток комунікативної компетентності підростаючого покоління.
Запропонована в дослідженні методика формування комунікативної компетентності учнів основної школи ґрунтується на провідних принципах перспективності й наступності, крім означених стрижневих принципів, спирається на загальнодидактичні принципи (науковості, систематичності й послідовності, зв’язку теорії з практикою, доступності, наочності, проблемності, свідомості) і лінгвометодичні принципи (комунікативного навантаження мовних одиниць, взаємозв’язку розділів лінгвістичної науки; вивчення мовних одиниць з опорою на текст; комунікативної доцільності; зв’язку з комунікативною практикою, практичної спрямованості, взаємозв’язку навчання з життєвою комунікацією). Експериментальне навчання ґрунтується на взаємодії традиційних і нових підходів до навчання мови – компетентнісного й особистісно орієнтованого в поєднанні з комунікативно-діяльнісним, функційно-стилістичним, лінгвістичним, текстоцентричним, соціокультурним й етнопедагогічним. Розроблена технологія навчання передбачає оптимальне співвідношення і цілеспрямоване використання традиційних та інноваційних методів, прийомів і засобів навчання, підпорядкованих досягненню очікуваних результатів.
З огляду на те, що сучасна лінгвістика і лінгводидактика розглядає комунікативну компетентність як багатокомпонентну структуру, яка сприяє чіткому цілеспрямуванню навчання української мови, нами визначено і розроблено основні структурні складники комунікативної компетентності – субкомпетентності: мовна (засвоєння базових мовних знань, вивчення формальної структури мови і певного засобу комунікативного наповнення, розвиток мовних умінь і навичок), мовленнєва (ознайомлення із функціюванням мовних засобів, вивчення стилів, типів і жанрів, розвиток продуктивної і репродуктивної мовленнєвої діяльності), комунікативна (усвідомлення ролі комунікативного процесу, поетапності його підготовки і реалізації, розуміння комунікативної спрямованості мовних одиниць), соціокультурна (засвоєння особливостей національного спілкування, вивчення національної культури українського народу, специфіки соціальної комунікативної поведінки), діяльнісна (стратегічна) (опрацьовування стратегічного планування комунікативної діяльності, ознайомлення з організацією творчих комунікативних дій).
З метою інтегрованого розвитку основних складників комунікативної компетентності – мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної, діяльнісної (стратегічної) субкомпетентностей – розроблено систему комунікативно орієнтованих вправ (мовних, умовно-мовленнєвих і власне комунікативних) з опорою на етнокультурні тексти різних стилів, типів та жанрів мовлення, які комплексно, послідовно й систематично впроваджено в навчальний процес, апробовано на більшості аспектних уроків і уроків розвитку комунікативних умінь і проаналізовано їх перевагу та ефективність.
Результати педагогічного експерименту переконливо довели, що в учнів основної школи належним чином сформовано комунікативну компетентність у процесі вивчення української мови. Порівняльна характеристика показників розвитку комунікативної компетентності учнів основної школи в експериментальних і контрольних класах наприкінці формувального експерименту виявила такі дані: високий рівень в ЕК – 20,3 %, КК – 16,8 %; достатній рівень в ЕК – 31,3 %, КК – 25,9 %; середній рівень в ЕК – 41,2%, КК – 46,7 %; низький рівень в ЕК – 7,2 %, КК – 10,6 %. Отже, наприкінці педагогічного експерименту зафіксовано суттєві позитивні зрушення в динаміці розвитку комунікативної компетентності учнів основної школи: показники високого рівня збільшилися на 11,3 %; на достатньому рівні – на 4,3 %; на середньому рівні різниця складає 6,8 %; низький рівень показників зменшився на 8,8 %. Зазначимо, що відносний рівень якості сформованої комунікативної компетентності учнів ЕК основної школи зріс на 8,9 %.
Упровадження основних положень дослідження спрямоване на більш якісне перетворення існуючої практики навчання української мови в сучасній школі. Пропонована система формування комунікативної компетентності учнів дасть змогу результативно здійснювати навчально-виховний процес, забезпечуючи належну мовну й мовленнєву підготовку підростаючого покоління.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів важливої проблеми. Перспективним є наукова розробка теоретико-методичного аспектів проектування мовної освіти учня і подальша робота має бути спрямована на розроблення: 1) лінгвістичного наповнення й дидактичного забезпечення навчального процесу, пов’язаного з розвитком комунікативної субкомпетентності учнів, 2) тренінгових комунікативних програм для учнів основної школи, 3) теорії та практики формування комунікативної компетентності учнів у білінгвальному середовищі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович С. Мовленнєва комунікація : підручник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарьова. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 472 с.
2. Абелева И. Ю. Речь о речи. Коммуникативная система человека / И. Ю. Абелева. – М. : Логос, 2004. – 304 с.
3. Адаир Д. Эффективная коммуникация / Д. И. Адаир. – М. : Эксмо, 2003. – 178 с.
4. Азимов Э. Г. Словарь методических терминов / Э. Г. Азимов, А. Н. Щукин. − СПб. : Златоуст, 1999. − 236 с.
5. Акимов М. К. Индивидуальность учеников и индивидуальный подход / М. К. Акимов, В. Т. Козлова. − М. : Знание, 1992. − 78 с.
6. Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі / А. М. Алексюк. – К. : Вища школа, 1981. – 206 с.
7. Амонашвили Ш. А. Принципы гуманного педагогического процесса / Ш. А. Амонашвили // Размышления о гуманной педагогике. − М., 1995. − С. 186–193.
8. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: статті, нариси, інтерв’ю / В. П. Андрущенко. − 2-ге вид., допов. − К. : Знання України, 2008. − 819 с.
9. Андрущенко Е. Социальная психология : учебное пособие / Е. Андрущенко и др., [под ред. В. И. Сластенина]. – М. : Академия, 2000. – 264 с.
10. Ануфрієва Н. М. Соціальна психологія : навч.-метод. посібник / Н. М. Ануфрієва, Т. М. Зелінська, Н. О. Єрмакова – К. : Каравела, 2009. – 216 с.
11. Аристотель. Риторика / Пер. О. Цыбенко. Риторика. Поэтика. – М. : Лабиринт, 2000. – 220 с.
12. Артемов В. А. Психология обучения иностранным язикам : учеб. пособие / А. А. Артемов. – М. : Просвещение, 1969. – 279 с.
13. Арутюнова Н. Диалогическая модальность и явление цитации / Н. Д. Арутюнова // Человеческий фактор в языке : коммуникация, модальность, дейксис [под ред. Т. В. Булыгиной]. – М. : Наука, 1992. – С. 52–79.
14. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. – М., 1998. – 896 с.
15. Архипова Е. В. О реализации приципа преемственности в программах по руському язику в начальной и среденй школе / Е. В. Архипова // Русский язик в школе. – 1998. – № 3. – С. 3–7.
16. Архипова Е. В. Системный подход к обучению языку и методическая система речового развития школьников / Елена Викторовна Архипова // Русский язык в школе. − 2005. − № 4. − С. 3−10.
17. Архипова Е. В. Основы методики развития речи учащихся : учеб. пособие для студ. пед. вузов / Елена Викторовна Архипова. – М. : Вербум–М, 2004. – 192 с.
18. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / [автор-сост. О. С. Ахманова]. – изд. 4-е, стереотипное. – М. : КомКнига, 2007. – 576 с.
19. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований / Ю. К. Бабанский. − М. : Педагогика, 1982. – 192 с.
20. Бадер В. Взаємозв’язок у розвитку усного і писемного мовлення молодших школярів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук : спец. 13.00.02 «Теорія та методика (українська мова)» / В. І. Бадер. – К., 2004. – 36 с.
21. Баев Б. Ф. Психология внутренней речи : автореф. дисс. на соиск. учен. степ. д-ра. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теория и методика (русский язык)» / ЛГПИ – Л., 1967. – 32 с.
22. Бакум З. П. Теоретико-методичні засади навчання фонетики української мови в гімназії : монографія / Зінаїда Павлівна Бакум. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – 338 с.
23. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. – М. : Изд-во иностр. лит., 1961. − 394 с.
24. Баранник Д. Х. Усний монолог / Д. Х. Баранник. – Дніпропетровськ, 1969. – 127 с.
25. Баранов М. Т. Виды упражнений для формирования умений и навыков // Рус. яз. в школе / М. Т. Баранов. – 1993. – №3. – С. 36–43.
26. Баранов А. Г. Функционально-практическая концепция текста / А. Г. Баранов. – Ростов-на-Дону, 1993. – 182 c.
27. Барахович И. И. Формирование коммуникативной компетентности студентов педагогического колледжа : автореф. на соиск. учен. степ. дисс. канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «История та теория педагогики» / И. И. Барахович. – Красноярск, 2002. – 27 с.
28. Баташов Н. А. Совершенствование устной монологической речи студентов 3-го курса языкового факультета на основе системно-функциональной организации учебно-речевого материала (английский язик): автореф. дис. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теория и методика обученя» / Н. А. Баташов. – Л., 1988. – 23 с.
29. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М. : Искуство, 1986. – 445 с.
30. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С. Бацевич. – К. : Довіра, 2007. – 205 с.
31. Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови. Лінгвофілософські нариси : монографія / Ф. С. Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2009. – 192 с.
32. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.
33. Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної генеалогії : навчальний посібник / Ф. С. Бацевич. – К. : «Академія», 2006. – 248 с.
34. Башинська Т. Проектувальна діяльність – основа взаємодії вчителя та учнів / Т. Башинська // Дайджест педагогічних ідей та технологій – 2003. – № 3. – С 49–52.
35. Бгажноков Б. Х. К определению понятия «стиль общения» / Б. Х. Бгажноков // Материалы V Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации. – М.– Ч.2., 1972.–С.27–32.
36. Белянин В. П. Психолингвистика : учебник / В. П. Белянин. – М. : Флинта, 2004. – 232 с.
37. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист. – Москва, 1974. – 448 с.
38. Бернштейн Н. А. О ловкости и её развитии [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://psychologiya.com.ua/kognitivnaya-psixologiya / 394-bernshtejn-n-a-o-lovkosti-i-eyo-razvitii.html.
39. Бех І. Інтеграція як освітня перспектива / Іван Бех // Початкова школа. – 2002. – № 5. – С. 5–6.
40. Бех І. Д. Виховання особистості : навчально-методичний посібник / Іван Бех. – К. : Либідь, 2003. – 344 с.
41. Бим И .Л. Теория и практика обучения немецкому язику в средней школе / И. Л. Бим. – М. : Просвещение, 1988. – 256 с.
42. Бим И. Л. Методика обучения иностранным языкам как наука и проблемы школьного учебника / И. Л. Бим. – М., 1977. – 288 с.
43. Бізнес-словник : Англо-український / [уклад. С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленко]. – Київ : Школа, 2002. – 720 с.
44. Білецький А. О. Про мову і мовознавство : навчальний посібник / А. О. Білецький. – К. : АртЕк, 1997. –224 с.
45. Білоусенко П. Проблемно-ситуативні завдання на уроках української мови [текст] : посібник для вчителя / П. І. Білоусенко, В. В Явір. – К. : Освіта, 1992. – 128 с.
46. Біляєв О.М. Вправи в навчанні мови / О. М. Біляєв // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 6. – С. 2–5.
47. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навчально-методичний посібник / О. М. Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
48. Біляєв О. М. Сучасний урок української мови / О. М. Біляєв. – К. : Радянська школа, 1981. – 176 с.
49. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг, Э. Г. Юдин. – М. : Наука, 1973. – 270 с.
50. Богин Г. И. Современная лингводидактика : учеб. пособие / Г. И. Богин. – Калинин : Калинин. гос. ун-т, 1980. − 61 с.
51. Богин Г. И. Типология понимания текста / Г. И. Богин. – Калинин : Калинин. гос. ун-т, 1986. − 84 с.
52. Богословская О. Тренинг как обучающая технология / О. Богословская, В. Павлова // Вестник высшей школы «Alma mater». − 2007. − № 5. − С. 8−11.
53. Бодалев А. А. Общение как предмет теоретических и прикладных исследований : избранные психологические труды / [А. А. Бодалев и др.]. – М. : Международная педагогическая академия, 1995. – 326 с.
54. Бодалев А. А. Личность и общение : избранные труды / А. А. Бодалев. – М. : Педагогика, 1983. – 271 с.
55. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / [гл. ред. Ярцева В. Н.]. – М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. – 685 с.
56. Бондаренко Н. Нові підручники у навчально-виховному процесі / Н. Бондаренко // Українська мова і література в школі. – 2008. – № 6. – С. 3–9.
57. Бондарчук Л. І. Методику підказує текст / Л. І. Бондарчук. – Тернопіль, 2001. – 157 с.
58. Брандес М. П. Стилистика немецкого языка / М. П. Брандес. – М., 1990. – 249с.
59. Брант Р. Ф. О лженаучности нашого правописания / Р. Ф. Брант. – Воронеж, 1901. – 37 с.
60. Бубнова Г. И. Текстовые категории устного спонтанного диалога / Г. И. Бубнова // Вопросы системной организации речи. − М., 1987. − С. 47−68.
61. Будагов Р. А. Как мы говорим и пишем / Р. А. Будагов. − М. : Изд-во МГУ, 1988. – 79 с.
62. Булаховский Л. А. Введение в языкознание / Л. А. Булаховский. − М. : Учпедгиз, 1953. – Ч. 2. − 23 с.
63. Булгакова В. Адаптувати людину до життя. До питання про співвідношення понять «комунікативна компетентність» та «комунікативна компетенція» / В. Булгакова // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2005. – № 6 (16). – С. 82 – 86.
64. Бутенко Н. Ю. Комунікативні процеси у навчанні / Н. Ю. Бутенко. – К. : КНЕУ, 2004. – 383 с.
65. Буш Г. Диалогика и творчество / Г. Буш. – Рига: АВОТС, 1985. – 317с.
66. Валгина Н. Теория текста : учебное пособие / Н. С. Валгина. – Москва, Изд-во МГУП «Мир книги», 1998. – 210 с.
67. Варзацька Л. Особистісно зорієнтована модель мовленнєвого розвитку особистості / Л. Варзацька // Укр. мова і література в школі. – 2007. – № 2. – С. 13–18.
68. Варнавська І. Формування мовленнєвої компетентності учнів 5–7 класів у процесі засвоєння виражальних засобів української мови : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 «Теорія та методика (українська мова)» / І. В. Варнавська. – Херсон, 2005. – 24 с.
69. Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга / И. В. Вачков. − М. : Ось-89, 2000. − 224 с. − (Практ. психология).
70. Вашуленко М. Підготовка майбутніх учителів до формування мовно-мовленнєвої компетентності молодших школярів / М. Вашуленко, В. Собко // Початкова школа. – 2001. – №6. – С. 27–31.
71. Вашуленко М. С. Перспективність і наступність у навчанні української мови в початковій і середній школі / М. С. Вашуленко // Українська мова і література в школа. – 1991. – № 8. – С. 15–20.
72. Вашуленко М. С. Українська мова і мовлення в початковій школі : методичний посібник / М. С. Вашуленко. – К. : Освіта, 2006. – 268 с.
73. Вашуленко М. С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання / М. С. Вашуленко // Початкова школа. – 2001. – № 1. – С. 11–14.
74. Ващенко Г. Загальні методи навчання: підручник для педагогів / Г. Ващенко. − К. : Укр. видав. спілка, 1997. − 441 с.
75. Вежбицка А. Речевые жанры // Жанры речи. / Сб. науч. Статей / А. Вежбицка. – Саратов : Изд-во ГосУНЦ «Колледж», 1997. – Вып. 1. – С. 99–111.
76. Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови / [уклад. і голов. ред. Бусол В. Т.]. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
77. Верещагин Е. М. Порождение речи : латентный процесс / Е. М. Верещагин. – М., 1968. – 91 с.
78. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика / В. В. Виноградов. − М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 255 с.
79. Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения / Т. Г. Винокур. − М. : Наука, 1993. − 172 с.
80. Винокур Т. Г. Информативная и фатическая речь как обнаружение разных коммуникативных намерений говорящего и слушающего // Русский язык в его функционировании: коммуникативно-прагматический аспект. – М., 1993. – 476 с.
81. Вихованець І. Р. Роль мови у формуванні соціально активного індивіда / І. Р. Вихованець // Мова і культура. − К., 1986. − С. 30−50.
82. Вікова та педагогічна психологія навчальний посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К., Просвіта, 2001. – 416 с.
83. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Наталія Павлівна Волкова. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 576 с.
84. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація : навч. посіб. / Наталія Павлівна Волкова. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.
85. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна із передумов досягнення життєвої мети // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С. 13–16.
86. Выготский Л. С. Психология развития человека / Л. С. Выготский. – М.: Изд-во Смысл: ЭКСМО, 2005. – 1136 с.
87. Выготский Л. С. Избранные психологические исследования / Лев Семенович Выготский. – М. : Учпедгиз, 1956. – 347 с.
88. Выготский Л. С. Мышление и речь / Лев Семенович Выготский. – М. : Лабиринт, 2005. – 352 с.
89. Вятутнєв М. Н. Коммуникативная направленность обучения русскому языку в зарубежных школах / М. Н. Вятутнєв // Русский язык за рубежом. – 1977. – № 6. – С. 38 – 45.
90. Гадамер Г. Истина и метод / Г. Гадамер; [пер. с нем. Б. Н. Бессонова]. − М. : Прогресс, 1988. − 699 с.
91. Гадамер Х.-Г. Iстина i метод (фрагменти) / Х.-Г. Гадамер // Читанка з iсторiї фiлософiї. [Книга 6.] – Зарубiжна фiлософiя ХХ ст. – К., 1993. – С. 196 – 201.
92. Галузяк В. М. Две личности – две парадигмы воспитания // Педагогика / В.М.Галузяк, Н.И. Сметанський.– 2002. – №3. – С. 83–87.
93. Гальперин П. Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий / П. Я. Гальперин // Исследование мышления в советской психологии. − М. : Наука, 1966. − С. 236−277.
94. Гальперин И. Р. Грамматические категории текста (опыт обобщения) / И. Р. Гальперин // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1977. – Т. 36. – С. 522–532.
95. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистических исследований / И. Р. Гальперин. – М., 1981. – 139 с.
96. Ганелин Ш. И. Педагогика : учебник / Ш. И. Ганелин. – М., 1966. – 287 с.
97. Гарднер Г. Структура разума : теория множественного интеллекта / Г. Гарднер. – М., 2010. – 512 с.
98. Гаспаров Б. М. Язык, память, образ : лингвистика языкового существования / Б. М. Гаспаров. – М. : Нов. лит. обозрение, 1996. – 352 с.
99. Гез Н. И. Взаимоотношение между устной и письменной формами коммуникации / Н. И. Гез // Иностранные языки в школе. − 1966. − № 2. − С.5.
100. Гез Н. И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований / Н. И. Гез // Иностранные языки в школе. – 1985. – № 2. – С. 17–24.
101. Гез Н. И. Система упражнений и последовательность развития речевых умений и навыков / Н. И. Гез // Иностранные языки в школе. − 1969. − № 6. − С. 28–35.
102. Глазова О. Рідна мова : підручник для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О. Глазова, Ю. Кузнецов. – К. : Зодіак-ЕКО, 2006. – 288 с.
103. Глазова О. П. Перспективність і наступність у формуванні текстотворчих умінь в учнів початкових і 5 класів загальноосвітньої школи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. : спец. 13.00.02 «Теорія та методика (українська мова)» – К., 1999. –23с.
104. Гнаткович Т. Д. Алгоритмізація мовного явища як прийом підвищення мовної культури учнів: Поради вчителю / Т. Д. Гнаткович. – Ужгород, Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2005. – 34 с.
105. Гнаткович Т. Д. Формування мовної компетентності учнів основної школи у процесі вивчення синтаксису української мови : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.02 «Теорія та методика (українська мова)» / Т.Д. Гнаткович. – Херсон, 2011. – 21 с.
106. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация : учебник / О. Я. Гойхман, Т. М. Надина. – М. : ИНФРА-М, 2007. – 272 с.
107. Голобородько Є. П. Аспекти підготовки сучасного вчителя / Є. П. Голобородько // Збірник наукових праць. Педагаогічні науки. – Херсон : ОЛДІ-плюс, 2001. – Вип. ХІХ. – С. 14–17.
108. Голобородько Є. П. Загальні питання інтерактивного навчання / Є. П. Голобородько // Збірник наукових праць: Інтерактивне навчання: Досвід впровадження / За заг. ред. В. Д. Шарко. – Херсон : ОЛДІ-плюс, 2000. – С.3–6.
109. Голобородько Є. П. Комплексний аналіз тексту на уроках мови / Є. П. Голобородько // Збірник наукових праць. Пед. науки. – Херсон : ОЛДІ-плюс, 2009. – Вип. LІІ. – С. 75–80.
110. Головин Б. Н. Основы культуры речи : учеб. [для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.»] / Б. Н Головин. –М. : Высш. шк., 1988.
111. Голуб Н. Інтерактивні методи у навчанні риторики майбутніх учителів / Ніна Голуб // Українська мова і література в школі. – 2009. – № 2. – С. 36 – 43.
112. Голуб Н. Риторична компетентність учнів старших класів як показник сучасної мовної освіти / Ніна Голуб // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 8. – С. 2–7.
113. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко.– К. : Либідь, 1997. – 376 с.
114. Горошкіна О. Лінгводидактичні засади створення підручників з української мови для профільної школи / Олена Горошкіна // Вісник Львівського університету. Серія філологія. – 2010. – С. 73–79.
115. Горошкіна О. Особливості використання інтерактивних методів навчання української мови в старших класах / Олена Горошкіна // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – № 4. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – С. 39–43.
116. Горошкіна О. М. Лінгводидактичні засади навчання української мови в старших класах природничо-математичного профілю : монографія / Олена Миколаївна Горошкіна. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – 362 с.
117. Ґудзик І. П. Аудіювання українською мовою : Посібник / І. П. Ґудзик. – К. : Педагогічна думка, 2003. – 144 с.
118. Ґудзик І. Завдання для розвитку комунікативної компетенції у шкільних підручниках з російської мови / І. П. Ґудзик // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 12–16.
119. Гудзин И. Ф. Компетентносно ориентированное обучение русскому зяыку в начальных классах (в школах с украинским языком обучения) / И. Ф. Гудзин. – Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2007. – 496 с.
120. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В. Гумбольдт; [пер. с нем. яз. Г. В. Рамишвили]. − М. : Прогресс, 2000. − 400 с.
121. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влияние на духовное развитие человеческого рода : цит. по истории языкознания ХІХ–ХХ веков в очерках и извлечениях / В. Гумбольдт. – Ч. І., – М, 1969. – 322 с.
122. Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. [сб. работ]. – М. Прогресс, 1989. – 310 с.
123. Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)». – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.
124. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Дивослово. – 2004. – № 3. – С. 76–81.
125. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. Проект // Дивослово. – 2011. – № 7. – С. 20–27.
126. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. 2006. – № 2. – С. 8–12.
127. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа.–2010. – № 8. – С. 1–17.
128. Дидактика средней школы / [под. ред. М. А. Данилова, М. Н. Скаткина]. – М., 1975. – 356 с.
129. Дистервег А. Руководство к образованию немецких учителей / Сост. И. Елакин, Н. Макаревич, А. Рычагов. – Минск : Высшая школа, 1971. – С. 215–256.
130. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І. М. Дичківська. − К. : Академвидав, 2004. − 352 с.
131. Дідук Г. І. Лінгвостилістичні та комунікативно-ситуативні вправи на уроках української мови у 5–7 класах / Г. І. Дідук. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2004. – 80 с.
132. Дмитровський Є. М. Методика викладання української мови в середній школі / Є. М. Дмитровський. – К. : Радянська школа. – 1965. – 286 с.
133. Довженко І. В. Інтеграційний підхід до формування професійного мовлення студентів навчальних закладів сфери побутового обслуговування / І. В. Довженко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2007. – С. 54–57.
134. Донченко Т. Інтеграція системно-описового, функціонально-стилістичного і комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови / Т. Донченко // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 2. – С. 5–11.
135. Донченко Т. Мета навчання української мови як системне утворення та шляхи її реалізації / Т. Донченко // Українська мова і література в школі. – 2011. – № 1. – С. 2–6.
136. Дороз В. Переосмислення процесу навчання і виховання національно свідомої мовної особистості на уроках української мови з ціннісних позицій / В. Дороз // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 2. – С. 6–12.
137. Дридзе Т. М. Язык и социальная психология / Т. М. Дридзе. – М. : Высшая школа, 1980. – 224 с.
138. Дроздова І. Наукові основи формування українського професійного мовлення студентів ВНЗ нефілологічних спеціальностей : монографія / І. П. Дроздова. – Х. : ХНАМГ, 2010. – 320 с.
139. Дудик П. С. Стилістика української мови : навчальний посібник / П. С. Дудик. – К. : Академія, 2005. – 368 с.
140. Дьюи Дж. Демократия и образование / [пер. с англ. Ю. И. Турчаниновой и др.]. – Москва : Педагогика-пресс, 2000. – 384с.
141. Емельянов Ю. Н. Организаторский потенциал личности руководителя // Промышленная социальная психология. – Л., 1982. – 211 с.
142. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України [головний ред. В. Г. Кремень.]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
143. Етимологічний словник української мови.– Т. 2. – К. : Наукова думка, 1985.– 541 с.
144. Ефремова Т. Ф. Новый словарь русского языка. Толково-образовательный: в 2 т. Ефремова Т. Ф. – М. : Русский язык, 2001. – 675 с.
145. Єрмаков І. Г. Розвивати життєву компетентність / І. Г. Єрмаков, Д. О. Пузіков // Шкільний світ. – 2005. – №37. – С. 5–12.
146. Єрмоленко С. Я. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови // Початкова школа / С. Я. Єрмоленко, Л. І. Мацько – 1995. – № 1. – С. 33–37.
147. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: підручник / А. М. Єрмоленко. – К. : Лібра, 1999. – 488 с.
148. Єрмоленко С. Я. Культура української мови / Мова. Людина. Суспільство. – К. : Наукова думка, 1977. – С. 103–110.
149. Єрмоленко С. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови / С. Єрмоленко, Л. Мацько // Дивослово. – 1994. – № 7. – С. 28–34.
150. Єфремцева С. А. Тренінг спілкування для старшокласників / С. А. Єфремцева ; [пер. з рос. Ю. З. Гільбух]. – К. : Інститут психології АПН України, 1994. – 76 с.
151. Жинкин Н. И. Механизмы речи / Н. И. Жинкин. – М. : Наука, 1958. – 352 с.
152. Жинкин Н. И. Психологические особенности спонтанной речи / Н. И. Жинкин // Иностр. языки в школе. – 1965. – №4. – С.2 – 11.
153. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации / Н. И. Жинкин. – М. : Наука, 1982. –159 с.
154. Життєва компетентність особистості : науково-методичний посібник / [за ред. Л. В. Сохонь та ін.] – К. : Богдана. – 2003. – 530 с.
155. Життєва компетентність особистості : від теорії до практики : Науково-методичний посібник/ [ред. І. Г. Єрмакова]. – Запоріжжя : Центріон, 2005. – 640 с.
156. Жуков С. М. Творчий потенціал особистості вчителя / С. М. Жуков // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики : зб. наук. праць. − К., 2003. − Вип. 10. − С. 4−9.
157. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти : вивчення, викладання, оцінювання / [наук. ред. укр. вид. доктор пед. наук, проф. С. Ю. Ніколаєва]. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.
158. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследования / В. И. Загвязинский. – М. : Педагогтка, 1982. – 160 с.
159. Загнітко А. П. Особливості конструювання тексту // Український синтаксис / А. П. Загнітко. – К., 1996. – 467 с.
160. Залевская А. Понимание текста : психолингвистический подход : учебное пособие. – Калинин, 1988. – 95 с.
161. Зарубина Н. Д. Текст : лингвистический и методический аспекты / Н. Д. Зарубина. − М. : Руссский язык, 1981. −