ПЕТРУК Оксана Миколаївна РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ГРАМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ НА ЗАСАДАХ ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПЕТРУК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 372.46053.5:81’36

РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ГРАМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
НА ЗАСАДАХ ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ

13.00.02 теорія і методика навчання української мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
доктор педагогічних наук,
професор О.Н.Хорошковська

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП.3
РОЗДІЛ 1. Проблема формування мовленнєвих умінь молодших школярів на основі функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу в теорії та практиці навчання.14
1.1. Сутність функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу14
1.2. Психолого-педагогічні умови формування мовленнєвих умінь молодших школярів під час вивчення граматичного матеріалу ..29
1.3. Лінгвістичний аналіз функцій граматичних категорій початкового курсу української мови та їх методична інтерпретація.39
1.4. Стан проблеми розвитку мовленнєвих умінь у процесі вивчення граматичного матеріалу в лінгводидактичній літературі та практиці.68
Висновки з розділу 188
РОЗДІЛ 2. Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів під час засвоєння граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу та експериментальна перевірка її ефективності...90
2.1. Вихідні положення та особливості експериментальної методики розвитку мовленнєвих умінь молодших школярів90
2.2. Вибір методів і прийомів вивчення граматичного матеріалу на функціональній основі та формування мовленнєвих умінь105
2.3. Типологія вправ та їх систематизація відповідно до етапів розвитку мовленнєвих умінь..117
2.4. Організація експериментального навчання та перевірка його ефективності131
Висновки з розділу 2..160
ВИСНОВКИ162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...166
ДОДАТКИ...187

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку освіти початкова школа перейшла на нові структуру і зміст. Зросли вимоги до якості початкової освіти, створено сприятливі умови для посилення практичної спрямованості навчання та творчого розвитку дитини. Особливу роль у навчальному процесі відведено рідній мові з огляду на її значущість для опанування знань з інших предметів та становлення і розвитку духовно багатої особистості.
З середини 90-х років ХХ століття відбувається переорієнтація мовної освіти на забезпечення комунікативної компетенції учнів, що знаходить вияв у нових концепціях [17], [19], [77], [195], Державних стандартах [33], [60], [61], програмах [174], [175], [176], [177], в яких окреслено мету і зміст навчання, визначено вимоги, вибудовано нові підходи до навчання рідної мови.
Упровадження зазначених освітніх документів у практику зумовлює перегляд усталених стратегій навчання рідної мови. Нові тенденції шкільної мовної освіти передбачають посилення практичної спрямованості процесу опанування рідної мови, підпорядкування роботи над мовною теорією інтересам мовленнєвого розвитку учнів. З огляду на це у сучасній лінгводидактиці визначений пріоритетним і перспективним комунікативний підхід, за якого розвиток комунікативного мовлення набуває статусу провідного принципу навчання рідної мови [61, 31], а мета шкільного мовного курсу вбачається у тому, щоб навчити учнів вільно користуватися українською мовою як засобом спілкування, духовного збагачення та формування інтелектуальної культури” [19, 16], у забезпеченні належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з найважливіших умов їхньої успішної соціалізації” [60, 18].
Все більше вчених-методистів схиляються до того, що засвоєння теоретичних знань не забезпечує практичного оволодіння мовою, не мовні вміння й навички ведуть до мовлення, а мовленнєва діяльність формує відповідні вміння й навички [13, 32], натомість мовні знання розглядаються як підґрунтя для вдосконалення мовлення учнів. Тому стратегія нового напряму в навчанні рідної мови, на який орієнтують освітні документи, полягає у тому, що школа повинна готувати не мовознавців-теоретиків, а передусім гуманних, освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях” [145.
Відповідно до Концепції та Державного стандарту початковий курс української мови передбачає насамперед не системну лінгвістичну освіту, а достатній мовленнєвий розвиток і складається з чотирьох змістових ліній − комунікативної, яка є домінуючою, лінгвістичної, українознавчої і діяльнісної. Зазначені змістові лінії знайшли відображення в нових програмах з української мови для початкових класів [175], [176], [177], у яких сформульовано вимоги до мовного і мовленнєвого розвитку учнів.
Зазначимо, що в методиці навчання рідної мови проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів розроблялася ще з дореволюційних часів. У контексті комунікативно спрямованого навчання рідної мови вимагають належної уваги погляди М.Ф.Бунакова, Ф.І.Буслаєва, А.П.Свидницького, І.І.Срезневського, К.Д.Ушинського, що стосуються розвитку мовлення, зокрема, завдань формування й удосконалення мовленнєвих умінь учнів у процесі вивчення граматичного матеріалу. Вчені обстоювали вивчення граматики у тісному зв’язку з розвитком мовлення дітей, вказували на виняткове значення мовленнєвої практики.
У вітчизняній методиці 20-30 років ХХ століття проблема мовленнєвого розвитку була предметом особливої уваги І.Огієнка та С.Ф.Русової. Так, С.Ф.Русова у своїх працях зазначала, що у навчанні мови поряд ідуть два взаємопов’язані, але водночас різні процеси знати мову і могти нею користуватися. Саме у розвиткові мовленнєвих умінь учнів вона вбачала головне завдання школи. Крім того, у 30-х роках піднімалося питання про мовленнєву (тоді мовну) культуру школярів. Ряд аспектів цієї проблеми розглянуто у роботах О.М.Пєшковського, Л.В.Щерби, а пізніше у працях І.К.Білодіда [15], [16], Є.Д.Чак [226], [227], [228].
У 40-60-х роках утверджується граматичний підхід до навчання мови, який було започатковано у працях С.Х.Чавдарова. Методист розглядав вивчення граматики (мовні знання) як основний засіб розвитку мовлення.
У 60-70-х роках окремі аспекти формування умінь і навичок зв’язного мовлення розглядалися у працях відомого педагога В.О.Сухомлинського [203], [205]. Рідній мові вчений надавав першорядної ваги в системі шкільних предметів. В.О.Сухомлинський один із перших в українській лінгводидактиці головним у навчанні мови визнав не стільки засвоєння теоретичних відомостей з граматики, скільки роботу над словом, розвиток усного і писемного мовлення учнів, підвищення їхньої мовленнєвої культури.
Протягом ХХ століття посилена увага науковців до вивчення граматики поперемінно змінювалася інтересом до розвитку мовлення, що відображено у програмах і підручниках з рідної мови. Однак, починаючи з 70-х років, категорія комунікативності починає утверджуватися у лінгводидактиці, зокрема в методиці навчання другої мови, і стає „основною платформою, що об’єднує світову методику” [141, 78]. 80-90-ті роки означені сплеском інтересу методистів до проблем практичної спрямованості навчання рідної й другої мов (В.І.Капінос, О.Ю.Купалова, Т.О.Ладиженська, Н.А.Пашківська) [96], [107], [113], [159], комунікативного методу навчання мови (О.А.Бистрова, К.Дімчев, М.Р.Львов, Ю.І.Пассов) [26], [62], [128], [154], навчання на основі тексту (Л.О.Варзацька, М.С.Вашуленко) [28], [35], розробки комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом (В.Я.Мельничайко, Л.В.Скуратівський, М.Г.Стельмахович) [135], [196], [200], [201], мовленнєвого розвитку дошкільників (А.М.Богуш, Є.І.Тихєєва) [38], [209], молодших школярів (В.І.Бадер, О.Н.Хорошковська) [9], [10], [224], учнів основної та старшої школи (О.М.Біляєв, Т.К.Донченко, М.І.Пентилюк, Г.Т.Шелехова) [18], [162], [163], [230].
Науково-теоретичний аналіз сучасного дисертаційного фонду свідчить про те, що зацікавленість науковців проблемою розробки ефективних підходів до навчання мови та розвитку мовлення учнів зростає. Підставою для такого твердження є активні наукові пошуки розв’язання проблеми комунікативної спрямованості навчання мови, зокрема дослідження Г.С.Демидчик (розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами службових частин мови) [59], М.С.Казанджиєвої (формування комунікативно-мовленнєвих умінь у процесі роботи з навчальними текстами) [93], С.Д.Пенькової (формування культури українського мовлення першокласників) [166], А.І.Ляшкевич (формування діалогічного мовлення учнів 1-5 класів) [127], Н.М.Веніг (формування мовленнєвої компетенції старшокласників) [36], Л.В.Давидюк (удосконалення комунікативних умінь учнів 8-х класів під час вивчення синтаксису) [55]. Сучасна методична наука пропонує процес навчання школярів рідної мови скеровувати на розвиток у них мовленнєвих умінь і навичок та формування комунікативної компетенції шляхом активного залучення до навчально-мовленнєвої діяльності, вирішення комунікативних завдань. Проте у практиці роботи багатьох вчителів усе ще традиційним залишається системно-описовий підхід до вивчення мовних явищ, який не забезпечує належного мовленнєвого розвитку учнів. Загалом це пояснюється тим, що комунікативна спрямованість навчального процесу ще не знайшла свого місця у практиці навчання. Критично оцінюючи традиційну систему навчання рідної мови, М.С.Вашуленко одним з недоліків називає відсутність функціональної спрямованості знань з рідної мови [32, 14].
Останнім часом в українській лінгводидактиці з’явилися дослідження, в яких обґрунтовано окремі аспекти функціонального напряму в навчанні рідної мови [73], [94], [152], [153]. Проте з них тільки одне дослідження С.Г.Дубовик торкається проблеми реалізації функціонального підходу до початкової мовної освіти, зокрема в процесі вивчення категорії відмінка іменника [73].
Незважаючи на загальне зростання інтересу вітчизняних дослідників до проблеми мовленнєвого розвитку школярів (В.І.Бадер, Г.С.Демидчик, А.І.Ляшкевич, М.О.Орап, М.І.Пентилюк, Г.Т.Шелехова) та появу окремих теоретичних досліджень щодо обґрунтування функціонально-комунікативного підходу до навчання (С.Г.Дубовик, В.А.Каліш, Л.М.Паламар, О.С.Паламарчук), проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів на засадах функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу в українській лінгводидактиці комплексно не досліджувалася. Граматичні явища для школярів лишаються нецікавими, знання формальними, а тому недостатньо впливають на вдосконалення граматично правильного мовлення. Нерозробленість зазначеної проблеми та недоліки в практиці навчання зумовили актуальність нашого дослідження і вибір теми дисертації Розвиток мовленнєвих умінь молодших школярів під час вивчення граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язаний із проблематикою науково-дослідної роботи кафедри теорії і методик початкового навчання Рівненського державного гуманітарного університету та лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України і є аспектом комплексної теми Зміст та методичне забезпечення державних стандартів початкової освіти” (№ 0198U007753). Тему дисертаційного дослідження затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №3 від 27.03.2002 року).
Об’єктом дослідження є процес засвоєння граматичного матеріалу в початковому курсі навчання рідної мови.
Предмет дослідження методика формування мовленнєвих умінь учнів 4-х класів на засадах функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу.
Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованої методики розвитку мовленнєвих умінь у процесі вивчення граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу та експериментальній перевірці її ефективності.
В основу дисертаційного дослідження покладено робочу гіпотезу: процес формування мовленнєвих умінь молодших школярів буде більш ефективним за умови вивчення граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу, що передбачає: 1) з’ясування функцій тієї чи іншої мовної одиниці та її граматичних категорій; 2) вибір таких методів і прийомів опрацювання граматичного матеріалу, які сприяли б осмисленню функцій і норм використання морфологічних категорій у мовленні; 3) види вправ і їх систематизація будуть спрямовані на поетапне формування мовних і мовленнєвих умінь.
Мета і вихідна гіпотеза конкретизуються в процесі розв’язання таких завдань дослідження:
1) вивчити лінгвістичну, лінгводидактичну та психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження;
2) обґрунтувати доцільність застосування функціонально-комунікативного підходу до навчання граматики рідної мови у початковій школі та дослідити рівень його реалізації на уроках української мови;
3) виявити оптимальні методи і прийоми формування й удосконалення мовних (граматичних) та мовленнєвих умінь у процесі вивчення граматичного матеріалу;
4) дібрати відповідні види вправ;
5) розробити методику розвитку мовленнєвих умінь молодших школярів під час вивчення граматичного матеріалу та експериментально перевірити її ефективність.
Для реалізації поставлених мети та завдань було використано такі методи наукового дослідження:
а) теоретичні: теоретичний аналіз лінгвістичної, психологічної, психолінгвістичної та лінгводидактичної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз шкільної навчальної літератури та практики; лінгвістичний аналіз функцій граматичних категорій, що вивчаються у початковому курсі рідної мови з метою їх відбору для представлення молодшим школярам; теоретичне обґрунтування шляхів розвитку мовленнєвих умінь учнів у процесі вивчення граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу; аналіз і узагальнення результатів експериментального дослідження;
б) емпіричні: цілеспрямовані педагогічні спостереження за навчально-виховним процесом; осмислення педагогічного досвіду вчителів шляхом анкетування, бесід; педагогічний експеримент (констатувальні зрізи, формувальний, контрольний), що здійснювався з метою вивчення практичної діяльності вчителів з розвитку мовленнєвих умінь учнів під час опрацювання граматичного матеріалу, діагностування рівня сформованості мовно-граматичних і мовленнєвих знань і вмінь, перевірки пропонованої методики розвитку мовленнєвих умінь учнів 4-х класів;
в) статистичні: кількісний і якісний аналіз здобутих експериментальних даних щодо розвитку мовленнєвих умінь учнів під час вивчення граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу.
Методологічними засадами дослідження є філософські положення про діалектичну єдність мислення, мови і мовлення, психологічні і психолінгвістичні положення теорії мовленнєвої діяльності про природу і функції мовлення, концепції перебудови освіти на засадах формування національно свідомої мовної особистості (О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, С.Я.Єрмоленко, Л.І.Мацько, Л.В.Скуратівський, Г.Т.Шелехова та ін.).
Теоретичну основу дослідження становлять праці психологів, психолінгвістів, дидактів та лінгводидактів щодо феноменів умінь і навичок (В.О.Артемов, Л.С.Виготський, М.Д.Левітов, К.К.Платонов, З.І.Ходжава, О.Я.Савченко, Л.М.Супрун), про мовлення як специфічний вид діяльності (М.І.Жинкін, С.Ф.Жуйков, І.О.Зимня, О.М.Леонтьєв, О.О.Леонтьєв, А.К.Маркова), роль мови як засобу формування мовленнєвої особистості (О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Т.К.Донченко, Л.І.Мацько, М.І.Пентилюк, Л.М.Паламар), а також провідні ідеї українських (О.М.Біляєв, Л.О.Варзацька, Г.П.Коваль, В.Я.Мельничайко, О.Н.Хорошковська, Г.Т.Шелехова та ін.) і російських (О.Ю.Купалова, В.І.Капінос, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, Л.П.Федоренко та ін.) методистів, що розкривають основні положення мовленнєвого розвитку школярів.
Дослідження здійснювалося протягом трьох етапів:
На першому етапі (2000-2001 рр.) проводилося опрацювання та аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми; вивчався стан проблеми в практиці роботи школи; визначалися актуальність, об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження, висунуто робочу гіпотезу.
Другий етап (2002-2003 рр.) присвячено розробці експериментальної методики розвитку мовленнєвих умінь учнів 4 класів та перевірці її ефективності в процесі дослідного навчання.
На третьому етапі (2004-2005 рр.) здійснювався якісний і кількісний аналіз, обробка й узагальнення результатів, здобутих у ході експериментального навчання; формулювалися основні методичні положення, висновки та рекомендації.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження. Вперше розроблено методику формування мовленнєвих умінь молодших школярів на засадах функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу. Уточнено і науково обґрунтовано поняття функціонально-комунікативний підхід”, комунікативний метод”, комунікативний принцип”, функціональний принцип”. Дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо функціонально-комунікативного підходу до навчання рідної мови; обґрунтовано доцільність його застосування в системі розвитку мовленнєвих умінь учнів у процесі вивчення граматичного матеріалу.
Практичне значення дослідження полягає в розробці комплексної методики вивчення граматичного матеріалу і формування мовленнєвих умінь на функціонально-комунікативних засадах.
Здобуті результати можуть бути використані в процесі вдосконалення змісту програм і підручників, у створенні методичних посібників з рідної мови. Значна частина дослідного матеріалу (типологія вправ, зразки завдань тощо) можуть прислужитися вчителеві в процесі опрацювання граматичного матеріалу та слугувати моделлю для розробки аналогічних завдань щодо інших розділів програми. Впровадження у практику запропонованих завдань та вправ збагатить методику проведення роботи над удосконаленням мовленнєвих умінь учнів, позитивно вплине на ефективність початкового навчання мови в цілому.
Експериментальна база дослідження. Дослідне навчання проводилося на базі ЗОШ № 10, ЗОШ № 22, навчально-виховного об’єднання № 18 м. Рівного, Краснопільської ЗОШ Гощанського району Рівненської області, Старопочаївської ЗОШ Кременецького району Тернопільської області. На різних етапах експериментом було охоплено 745 учнів 4-х класів. В анкетуванні взяло участь 126 учителів початкових класів.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій, застосуванням комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження, що відповідають меті і завданням, якісним і кількісним аналізом здобутих даних у процесі експериментально-дослідного навчання.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на VIII міжнародній науково-практичній конференції Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (м. Рівне, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Ефективні підходи та результативні технології навчання й виховання в умовах нової структури і змісту початкової освіти (психологічні та педагогічні аспекти)” (м. Рівне, 2003 р.); звітних засіданнях кафедри теорії і методик початкового навчання Рівненського державного гуманітарного університету (протягом 2000-2003 рр.); звітних науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України Зміст і технології шкільної освіти” (м. Київ, 2004, 2005 рр.).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 7 наукових праць, із них 5 статей і 2 тез у фахових журналах та збірниках наукових праць.
Обсяг і структура роботи.
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (232 найменування), додатків. Обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них 165 сторінок основного тексту.
У першому розділі Проблема формування мовленнєвих умінь молодших школярів на основі функціонально-комунікативного підходу до вивчення граматичного матеріалу в теорії і практиці навчання” розглянуто теоретичні засади методики формування мовленнєвих умінь під час вивчення граматичного матеріалу на основі функціонально-комунікативного підходу: зокрема, сутність функціонально-комунікативного підходу й доцільність застосування його з метою розвитку мовленнєвих умінь учнів у процесі вивчення граматичного матеріалу, здійснено лінгвістичний аналіз функцій граматичних категорій української мови, що вивчаються у початкових класах, розглянуто психолого-педагогічні передумови опанування молодшими школярами граматичного матеріалу та їхнього мовленнєвого розвитку, виявлено стан реалізації функціонального-комунікативного підходу в практиці навчання.
У другому розділі Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів під час засвоєння граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного підходу та експериментальна перевірка її ефективності” розкрито принципи побудови методики, методи і прийоми навчання, подано типологію вправ і їх систематизацію, проаналізовано хід та результати дослідного навчання.
У висновках сформульовано загальні положення за результатами дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Функціонально-комунікативний підхід до вивчення граматичного матеріалу є актуальною проблемою лінгводидактики. На сучасному етапі розвитку методичної науки з огляду на мету шкільної мовної освіти більше уваги приділяється питанню комунікативної спрямованості навчання рідної мови, а функціональний підхід (за окремими винятками) ще не знайшов належного висвітлення. Проте вивчення та зіставлення особливостей функціонального і комунікативного підходів засвідчило їх взаємозв’язок і взаємозалежність, а отже, дозволило стверджувати, що інтегрування цих двох підходів дає якісно новий напрям, який забезпечує практичну спрямованість навчання граматики, свідоме оволодіння мовою як засобом спілкування, а також слугує надійною основою для формування й удосконалення мовленнєвих умінь учнів. Упровадження функціонально-комунікативного підходу передбачає розкриття функціонального призначення і комунікативних можливостей мовних засобів, формування вмінь свідомо відбирати мовні засоби відповідно до комунікативної ситуації, що безпосередньо впливає на рівень мовленнєвої компетенції молодших школярів. З огляду на сутність функціонально-комунікативного підходу застосування його в процесі вивчення граматичного матеріалу є доцільним і необхідним, оскільки забезпечує практичну спрямованість навчання граматики, свідоме оволодіння мовою як засобом спілкування.
2. У процесі аналізу наукових джерел було визначено психолого-педагогічні передумови формування мовленнєвих умінь молодших школярів під час вивчення граматичного матеріалу. Ефективність роботи щодо мовленнєвого розвитку у процесі опанування граматики на функціонально-комунікативних засадах забезпечується дотриманням настанов на: максимальну активізацію мислительних процесів учнів; урахування закономірностей функціонування мовних засобів у мовленні; спостереження учнів за спеціально організованим мовним матеріалом; використання ігрових прийомів; забезпечення мотивації мовлення; організацію ситуативної навчально-мовленнєвої діяльності.
3. Сучасна лінгвістична теорія про функції частин мови дала змогу уточнити лінгводидактичні засади їх вивчення у початковому курсі рідної мови. Методична інтерпретація і розкриття функціональної ролі частин мови створюють умови для усвідомленого використання учнями мовних одиниць, граматичних категорій та форм з огляду на комунікативну ситуацію, що є важливим для мовленнєвого розвитку молодших школярів. Мовленнєва спрямованість вивчення граматичного матеріалу може бути досягнена шляхом використання спеціального дидактичного матеріалу насамперед, текстів, які є основою для презентації функцій виучуваних мовних явищ.
4. Вивчення методичної літератури, аналіз шкільної практики навчання рідної мови у початковій ланці та результати зрізових контрольних робіт молодших школярів засвідчили, що за традиційною системою навчання недостатньо розкриваються функції і комунікативні потенції частин мови та їх граматичних категорій, що спричиняє порівняно невисокий рівень розвитку мовленнєвих умінь випускників початкової школи.
5. У результаті експериментально-дослідної роботи було визначено основні напрями методичної роботи із засвоєння граматичного матеріалу з тією метою, щоб учні перейшли від інтуїтивного рівня сприймання частин мови та їх граматичних категорій на рівень свідомого їх засвоєння, що є основою формування граматично правильного мовлення. Увага до функціонального призначення і комунікативних можливостей частин мови, граматичних категорій та форм підвищує ефективність процесу формування відповідних практичних умінь і навичок, розвитку усного і писемного мовлення учнів початкових класів.
6. Під час розробки експериментальної методики важливим було дотримання загальнодидактичних принципів активності й свідомості, науковості, доступності, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, практичної спрямованості знань, а також лінгводидактичних принципів комунікативності, функціональності, поетапного підходу до формування мовленнєвих умінь, розвитку чуття мови, які забезпечували вивчення граматичного матеріалу на функціонально-комунікативній основі та розвиток мовленнєвих умінь молодших школярів у процесі міжособистісної комунікації.
7. У ході апробації експериментальної методики було виявлено, що для усвідомлення учнями функціонального призначення граматичних категорій і форм ефективними є спостереження над мовним матеріалом, евристична бесіда, лінгвістична казка, прийом порівняння (зіставлення і протиставлення мовних явищ).
У формуванні мовних і мовленнєвих умінь вирішальну роль відіграють вправи, які мають забезпечувати здатність аналізувати виучувані частини мови, визначати їх функціональне призначення і комунікативну доцільність, конструювати словосполучення і речення, враховуючи лексичну, граматичну сполучуваність і відповідність мовленнєвій ситуації, а також вживати зазначені мовні засоби у власних висловлюваннях.
З огляду на мету експериментальної методики застосування комунікативного методу було адекватним на всіх етапах навчання. Підвищенню ефективності роботи над розвитком мовленнєвих умінь сприяло оптимальне поєднання різних методів і прийомів навчання.
Аналіз результатів контрольних зрізових робіт засвідчив вищі на 14-17 % показники рівнів сформованості мовленнєвих умінь в учнів ЕК, ніж в учнів КК, що підтверджує ефективність пропонованої методики.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. У перспективі дослідної роботи необхідно зосередити увагу на: обґрунтуванні лінгводидактичних умов упровадження функціонально-комунікативного підходу у процес початкового навчання рідної мови; питаннях реалізації функціонально-комунікативного підходу до вивчення інших мовних розділів; проблемах удосконалення граматичних умінь, що забезпечують правильність усного і писемного мовлення молодших школярів.