Політичний режим як об’єкт соціологічного дослідження

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Боровський Олексій Олександрович

УДК 316.334.3

Політичний режим як об’єкт соціологічного дослідження

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
доктор соціологічних наук, професор
Яковенко Юрій Іванович

Київ -- 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ........13
1.1 Поняття режиму як об'єкта соціологічного дослідження.....................15
1.1.1 Етимологія та визначення поняття політичний режим”...........24
1.2 Історичний генезис та зміст політичних режимів.................................28
1.3 Політичні системи неопатримоніального типу....................... .............39
1.4 Демократія як політичний режим..........................................................48
1.5 Політичний режим та його роль в легітимації політичної системи......53
1.6 Політичний режим та його місце в конструюванні девіантності..........59
1.6.1 Функція політичного режиму в здійсненні соціального контролю над девіантною поведінкою.......................................................65
Висновки до першого розділу....................................................................72
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ.....................................................................................................74
2.1 Теоретико - методологічні засади синергетичного аналізу політичного режиму.........................................................................................................75
2.2 Концепція самоорганізації соціальних систем......................................80
2.3 Системний аналіз політичної сфери суспільства..................................83
2.4 Зовнішня і внутрішня проекція політичного режиму............................87
2.5 Вихідні концептуальні положення соціологічної теорії трансформації політичного режиму....................................................................................92
Висновки до другого розділу.....................................................................98
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНІ РЕФЕРЕНТИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ.......................................................................101
3.1 Концептуалізація поняття демократичного розвитку суспільства.....103
3.2 Політична культура як фактор демократичного розвитку..................108
3.3 Інтегральні показники демократичного розвитку суспільства...........121
3.3.1 Процес демократизації суспільства в Україні.........................128
3.3.2 Індикатори громадянського суспільства в Україні................136
3.3.3 Індикатори політичного розвитку суспільства.......................151
3.4 Емпіричні засоби формування групи індикаторів...............................155
3.5. Конструювання показника демократичного розвитку......................166
Висновки до третього розділу..................................................................173
ВИСНОВОК..............................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................179
ДОДАТКИ.................................................................................................197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Процес розбудови демократичного суспільства в Україні має сьогодні велике значення як для суспільства безпосередньо, так і для науковців різної спрямованості та професійної належності, бо пошук узагальнених характеристик, визначення внутрішньої структури, змісту та форми демократичного розвитку українського соціуму не можна вважати здійсненим. Політична сфера має вузли концентрації інтересів суб’єктів політичної дії, навколо кожного з яких формується політичне поле як форма об’єктивізації агентів відповідних практик [див.: 25, 26, 27, 72, 73, 74].
У кожному соціумі ці практики мають певне кратологічне забарвлення: тоталітарне, авторитарне, демократичне тощо. В кожній країні існуюча політична система має забезпечувати рівновагу сил між різними політичними елітами та соціально-електоральними групами, але на сьогодні в Україні з цим певні ускладнення. Незважаючи на те, що владні структури демонструють наміри і роблять відповідні спроби трансформуватися у напрямку саме західної моделі соціально-інституційної архітектури, проте українське суспільство ще остаточно не визначилося у даному питанні.
Демократичність політичного режиму є універсальною цінністю, коли припускається його змістовне розмаїття, наявність у кожній момент часу конкретної значущої уяви щодо нього. Змістовний плюралізм щодо політичного режиму в перехідний період від однієї політичної системи до іншої особливо є багатоаспектним. Тому ступінь реалізації великої кількості різноманітних уявлень режиму (при даних техніко-виробничих, екологічних та інших властивостях системи) виступає важливим індикатором просування до більш демократичного суспільства [див.: 168].
При значних змінах, які відбуваються зараз в українському суспільстві, необхідно розрізняти два процеси: (1) проголошене прямування до того ж політичного режиму, що максимально наближений до західного зразка; (2) прямування до того політичного режиму, при якому усе більша кількість членів суспільства (із тою політичною культурою, що у них є в даний момент і яку не змінити миттєво) знаходить нові можливості для розвитку за законами своєї політичної системи, тобто для збільшення рівня демократичності у тій формі, як вони самі її розуміють.
В даний час є істотна різниця між цими процесами, причому за роки проголошення демократизації існуючої політичної системи, він збільшився й у найближчій перспективі (при зберіганні існуючих умов) буде рости.
Тому у науково-пізнавальному і прикладному сенсі виняткова увага зосереджена на процесі функціонування політичного режиму суспільства за умов суспільно-політичної трансформації. Однак актуальна наукова проблема, одна із спроб знаття якої здійснюється в даній дисертаційній роботі, полягає у тому, що подальший науковий дискурс щодо визначення оптимальної концепції розвитку режиму потребує вироблення процедур верифікації та їх застосування до результатів емпіричних досліджень. Тобто, дослідження цього досі проходили поза контекстом вивчення його емпіричних умов.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається і тими тенденціями, що відбуваються у світовому політичному просторі. Зокрема, впливом глобалізації, пошуком нових шляхів, модернізації, взаємодії, взаємовпливів політичних систем в планетарному вимірі.
Проблема режиму в умовах оновлення політичної системи та генезис громадянських інституцій у посттоталітарному суспільстві, що трансформується, залишається недостатньо розробленою в українській соціології політики. Водночас є достатньо робіт зарубіжних і вітчизняних вчених, в яких опрацьовано різні аспекти даної актуальної наукової проблеми.
Ступінь наукової розробки теми. Як предметна галузь дослідження соціологія політики відокремлює процеси і структури інституціоналізації режиму, охоплюючи соціальні інститути і процеси упорядження стосунків між людьми та групами як суб’єктами політичної діяльності.
В дослідженнях політичної системи виділяється три відносно самостійних компоненти режиму та відповідно три рівні його розгляду. Перший рівень (об’єктивний) своїм предметом має фактичну наявність інституціональних структур режиму в усіх сферах суспільства. Значна увага тому повинна приділятися теоретичним методам дослідження. Другий рівень (функціональний) відомий розглядом процесів функціонування та взаємодії різних компонент режиму. Тут доречне використання соціологічних методів дослідження, зокрема сполучення кількісних та якісних методів щодо визначення стану певних сфер соціуму. Третій рівень (суб’єктивний) своїм предметом акумулює свідомість громадян стосовно дій влади, тобто агентів політичного дійства. Зазначимо, що усі три рівня дослідження тісно пов’язані між собою, але тільки їхня сукупність може дати адекватну картину розвитку політичного режиму в певній країні в конкретний історичний період розвитку.
Питання, щодо ролі форми правління (політичного режиму) в суспільстві за торкнули у своїх роботах західні науковці: Т.Гоббс (T.Hobbes), Є.Бєрк (E.Burke), Ш.Монтеск’є (Ch.-L.Motesquieu), Ал. де Токвіль (A. de Tocqueille), Ф.Фергюсон (F.Fergueson), Б.Констант (B.Konstant), Дж.Мєдісон (J.Madison), К.Маркс (K.Marks), М.Вебер (M.Weber), К.Попер (K.Popper), Д.Кола (D.Cola), Ф.Бенетон (F.Beneton), Р.Арон (R.Aron), Р.Даль (R.Dahl), Е.Вятр та інші. Дана проблематика активно опрацьовувалась такими вітчизняними політологами і соціологами, як О.Горань, В.Горбатенко, А.Колодій, П.Кутуєв, В.Полохало, М.Мищенко, М.Михальченко, І.Бекешкіна, С.Рябов, М.Рябчук, Ф.Рудич, М.Сазонов, О.Фісун. Широкий комплекс проблем посткомуністичного модифікування влади висвітлюється російськими вченими М.Афанасьєвим, К.Гаджиєвим, В.Гельманом, Л.Гудковим, В.Рукавішниковим, І.Клямкіним, Ю.Левадою, М.Ільїним, О.Мельвілем, І.Пантіним, Л.Щевцовою, О.Яницьким.
Оскільки політична культура є чинником розвитку політичної системи, то без врахування вивчення її специфіки західними дослідниками, як Г.Алмонд (G.Almond), С.Верба (S.Verba), Д.Істон (D.Easton), С.Ліпсет (S.Lipset), Л.Пай (L.Pay), Г.Пауелл (G.Powell), Н.Петро (N.Petro), В.Розенбаум (W.Rosenbaum), важко обговорювати специфіку політичного режиму. Вітчизняні соціологи активно включилися в розробку проблем політичної культури на початку 90-х років (І.Бекешкіна, В.Волович, А.Горбачик, Є.Головаха, Н.Паніна, В.Паніотто, В.Королько, В.Оссовський, С.Макеєв, М.Міщенко, В.Матвіенко, В.Матусевич, М.Чурилов, В.Хмелько, Ю.Яковенко).
Розробку теоретичних і методологічних підвалин модернізаційної парадигми утворюють класичні теорії соціальних змін Г.Спенсера (G.Spenser), Е.Дюркгейма (E.Durkheim) та особливо М.Вебера. Особливо цінними стали роботи тих авторів, у яких висвітлюються проблеми сучасної демократизації режиму і розбудови громадянського суспільства. До них відносяться С.Ейзенштадт (S.Eisenstadt), Д.Аптер (D.Apter), М.Доган (M.Dogan), Р.Даль, Л.Даймонд (L.Daimond), Р.Патнем (R.Putnam), Д.Ростоу (D.Rustow), А.Лейпхарт (A.Lijphart), Х.Линз (H.Linz), А.Т.Сміт (A.T.Smith), H.Мур (N.Moore), Е.Шилз (E.Shills), С.Хантінгтон (S.Huntington).
Віддаючи належне науковій і практичній значущості праць, в яких окремо розглядаються різні аспекти визначеної вище актуальної наукової проблеми, необхідно підкреслити очевидну відсутність у вітчизняній науці її цілеспрямованого системного аналізу, який би об’єднував у собі висвітлення її теоретичних, методологічних, методичних та емпіричних сторін. Також недостатньо (передусім у соціологічному контексті) узагальнено теоретичний досвід вивчення режиму. З огляду на перманентні зміни у політичному житті, потребують нового аналізу інституційні, ціннісні та особистісні виміри процесу становлення демократичного режиму в Україні.
Бракує комплексної, узагальнюючої попередні напрацювання у даному напрямку, концептуальної моделі структури режиму. Недостатньо опрацьовані питання політичних криз і змін типів режимів в суспільстві, що трансформується, взаємозв’язків соціального контролю і девіацій, режиму і політичної культури. Таким чином, актуальність даної проблематики на етапі суспільної трансформації в Україні і недостатня розробленість згаданих вище наукових питань зумовили звернення автора до даної теми.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі ряду соціологічних підходів визначити і проаналізувати визначити і проаналізувати якісну специфіку, базові аспекти, параметри, тенденції і закономірності соціальних механізмів формування та функціонування різних типів політичних режимів, а також сукупності індикаторів та показників для оцінки як стану цих режимів, так і наслідків їх функціонування.
На шляху до її досягнення слід розв’язати наступні завдання:
- Дослідити традицію аналізу політичного режиму в історії соціології.
- Обґрунтувати необхідність соціологічного вивчення політичного режиму.
- Окреслити особливості проблематики досліджень політичного режиму в соціології, їх перспективи.
- Уточнити поняття політичного режиму, кодифікувати поняття політичний режим” та супутній понятійний апарат.
- Визначити складові процесу інституціоналізації політичного режиму.
- Визначити специфіку управління соціальною структурою через функціонування політичних режимів.
- З’ясувати соціальні індикатори та показники, що зумовлюють необхідність, специфіку і характер демократизації режиму в суспільстві.
Об’єктом дослідження виступає політичний режим. Предметом дослідження виступають соціальні індикатори і показники, що зумовлюють необхідність, специфіку і характер демократизації режиму, механізми їх функціонування і формування.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є наукові роботи філософів, соціологів, політологів, істориків, які присвячені вивченню проблем соціально-історичного розвитку, соціальних змін взагалі, трансформаційних процесів у соціальному явищу режиму, зокрема О.Конта (O.Conte), Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, К.Маркса, М.Вебера, П.Сорокіна, А.Тоффлера (A.Toffler), Ф.Броделя, П.Штомпки (P.Shtompka), І.Валерестайна (I.Wallerestein), Р.Даля та інших.
Відправним моментами дисертаційного дослідження були концепції теорії модернізації, конвергенції, системний аналіз, соціальна самоорганізація. Основою для соціологічного аналізу політичної системи є методологічні принципи в різних історичних типах соціології (марксизм, структурний функціоналізм, синергетика). Дослідження еволюції режимів спирається на сучасні зарубіжні соціальні концепції (людського капіталу, культурної реконверсії соціальної позиції, політичного капіталу, атрактори, біфуркації, дисипативна структура) та відповідні дослідження вітчизняних соціологів.
Методи дослідження. У дисертації використано загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, порівняльний аналіз, метод аналогій та ін.), загально-соціологічні методи (головним чином метод структурно-функціонального і системного аналізу), а також ряд методів конкретно-соціологічного дослідження (вторинний аналіз).
Наукова новизна одержаних результатів, полягає в розробці підходу до визначення пізнавальної цінності, теоретико-методологічних засад соціологічного осмислення політичного режиму та обґрунтуванні термінологічного поля його розгляду в соціології. В дисертаційної роботі були отримані результати, які претендують на новизну, а саме:
· Уточнено концептуалізована версія функціональних аспектів політичного режиму в соціумі: бо режим, незалежно від форми організації державної влади визначає політичний клімат країни, реальні права і свободи громадян, рівень толерантності щодо різного роду девіацій (докладніше див. с. 59-65).
· Уточнено соціологічний зміст поняття ”політичного режиму” як теоретичного концепту, що відображає не тільки спосіб політичного функціонування соціальної системи, який регулярно реалізований у заданих територіальних межах, а ще й спосіб існування політичних відносин, обумовлений соціальним змістом даного суспільства та спрямований на підтримку цілісності соціуму (докладніше див. с.24-28).
· Розроблено вихідні засади вивчення закономірностей трансформації політичного режиму, що закладає можливість аналізу функціонування політичного режиму у перехідний період, що можна тлумачити іноді навіть як простір екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у перебігу якого один його тип організації управління трансформується в інший за допомогою розв’язання соціальних конфліктів (докладніше див. с.75-80).
· Отримала подальший розвиток теза про необхідність дослідження політичного режиму на трьох, як мінімум засадах: інституціонально-правовій, ціннісно-діяльнісний та особистісний (докладніше див. с.168-173).
· Вперше встановлено, що рівень демократизації політичного режиму можна з’ясувати за наступними критеріями:
1. легітимністю, яка характеризує ступінь та мотиви публічної підтримки існуючих методів політичного керівництва;
2. ідентичністю, яка характеризує ступінь і характер розвитку політичної культури особи;
3. політично активною участю, що демонструє ступінь перетворення політично пасивної більшості в активну завдяки її участі у виборах, у діяльності масових партій, громадських рухів та ін.;
4. дистрибуцією, яка визначає ступінь рівності при суспільному розподілу можливостей і набутків (докладніше див. с.72-74).
· Дістало подальший розвиток окреслення пізнавальних можливостей соціологічного аналізу політичного режиму (докладніше див. с.173-175).
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу подальших наукових розробок і дослідницьких проектів політичної соціології; обумовити розробку додаткових розділів навчальних курсів соціології та політології, створення нових відповідних спецкурсів. Матеріали дисертації також мають вихід у практику політичної діяльності і можуть використовуватися для удосконалення державних програм, а також у практичній діяльності політиків.
Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри галузевої соціології, доповідалися на конференціях, круглих столах різного рівня, зокрема на науково-практичному симпозіумі Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку”, Київ 24-27 жовтня 2000р., на круглому столі Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук”, Київ 13 квітня 2001р., на науково-практичної конференції Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні”, Київ 30 травня 2001р., на науковому семінарі Безпека та стабільність країн постсоціалістичної Європи в контексті розширення НАТО: ілюзії та реалії”, Чернівці 12-13 листопада 2002р., на аспірантських конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень”, Київ 2001р., 2002р., 2003р.
Публікації за темою дисертації здійснені у 4-х фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (211 найменування), повний обсяг дисертації 202 с., основна частина дисертації має 196 с., додатки А, Б, В, Г, Д, Е займають 6 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В процесі дисертаційного дослідження кардинальному переосмисленню було піддано ключове положення модернізаційної теорії про те, що традиційність і сучасність являють собою взаємовиключні протилежності, що сучасність, або перебіг модернізації, завжди, послабляє і витискує традицію. Скоріше, мова йде про те, що обидва чинники завжди співіснують у будь-якому суспільстві - західному або незахідному, передовому або що розвивається. По влучному зауваженню, Р.Бендикса, кожне сучасне суспільство е фактично "частково розвинутим", якийсь сплав сучасності з залишками традицій [див.: 51; 52, с.225]. Дослідження культурних орієнтацій сучасних західних суспільств, проведений Г.Алмондом і С.Вербой, переконливо показав, що усі вони пронизані партикулярістськими і неформальними зв'язками і відношеннями, а раціонально-активістська компонента є важливою, але не єдиним елементом громадянської культури. Визначальну роль у стабільному функціонуванні всіх західних суспільств, на їхню думку, грає постійне відтворення різноманітних "несучасних" соціальних інститутів традиційного походження (пов'язаних із церквою, сім’єю, неформальними корпоративними групами й асоціаціями), а також таких ціннісних чинників як віра, пасивність, шанобливе відношення до влади тощо. Основні вебєрівські типи соціальної дії у будь-якому суспільстві ніколи не можуть існувати у своєму чистому виді. Скоріше, вони завжди подають із себе визначену композицію, де ці елементи скріплюються (синтезуються) у характерні стійкі комбінації ("картини світу"). По суті, всі історичні суспільства відрізняються друг від друга лише по ступені відносного переваження одних елементів над іншими і схемою сполучення (констеляції) їх між собою. Відтак, вони не вишиковуються в еволюційну послідовність сходження від нижчих форм до вищих, а утворять картину унікальних конфігурацій, що відрізняється лише правилами режимами” їхнього синтезу.
Ми виходимо з того, що в найбільш загальному вигляді політичний режим означає реальний механізм функціонування влади, форму державного правління, його стиль, що виявляється в сукупності методів і прийомів здійснення державної влади. Під політичним режимом у вітчизняній літературі розуміється також характер політичних взаємин між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними. Підкреслюється, що політичний режим характеризує відповідний політичний клімат, що існує в суспільстві на даному етапі історичного розвитку.
На думку автора, режим - це спосіб політичного функціонування соціальної системи, який регулярно реалізований у заданих територіальних межах, спосіб існування політичних відносин обумовлений соціальним змістом даного суспільства та реалізуючій функцію відтворення, підтримки цілісності соціуму.
Для нас важливо, що політичний режим, незалежно від форми організації державної влади (республіка, президентська чи парламентська, монархія абсолютна чи обмежена), визначає, у кінцевому рахунку політичний клімат країни, реальні права і свободи громадян (або ж їх юридичне чи фактичне безправ’я), терпимість чи нетерпимість до різного роду девіацій.
Розходження між політичним режимом є головним розходженням, що сприяє упорядкуванню соціального світу. Мають значення ті моменти, у котрих цей засіб організації і цей засіб реалізації управління обумовлює, орієнтує і спрямовують засіб життя індивідів.
Рівень демократизації політичного режиму можна оцінити за наступними основними критеріями:
1. легітимністю, яка характеризує ступінь та мотиви публічної підтримки існуючих методів політичного керівництва;
2. ідентичністю, яка характеризує ступінь і характер розвитку політичної культури особи;
3. політично активною участю, що демонструє ступінь перетворення політично пасивної більшості в активну завдяки її участі у виборах, у діяльності масових партій, громадських рухів та ін.;
4. дистрибуцією, яка визначає ступінь рівності при суспільному розподілу можливостей і набутків.
Різка зміна політичного режиму чи його не стабільність є передумовою й індикатором політичної і демократичної кризи.
Поєднання теорії соціальних протиріч з самоорганізаційним підходом дозволяє динаміку політичного режиму у перехідний період розуміти як процес, що нерівномірно розвивається в режимі із загостренням, який у свою чергу можна уявити у вигляді трьох етапів. У термінології синергетикі добіфуркаційний, біфуркаційний і післябіфуркаційний. Основним поняттям, що дозволяє диференціювати ці етапи, є рівень їх соціальної ентропії, під якою в такому контексті розуміється міра невпорядкованості (міра конфліктності) політичної системи.
Рівень соціальної ентропії системи прямо пропорційний її конфліктному (якій розсіює) потенціалу і зворотно пропорційний гармонійному (стабілізаційному) потенціалу. Екстраполюючи ці висновки, можна констатувати, що перехідний період режиму це просторово часовий інтервал екстремально хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один його тип організації управління трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно конструктивних конфліктів.
Під соціальним конфліктом тут розуміється стан крайнього загострення протиріч у політичній системі, що виступає засобом їхнього розв’язання і трансформації політичної системи в новий якісний стан. Для виявлення закономірностей трансформації політичного режиму важливим є інтеграція зовнішніх і внутрішніх аспектів, як мінімум, на трьох основах: інституціонально-правовій, ціннісно діяльністний (політична культура) і особистісний.
Інституціональна правова вісь задає” нові правила управління закріплені в нових інститутах і правах, зовнішні рамки індивідуальної свободи і які припускаються засоби для її збільшення (зберігання).
Особистісний рівень відфільтровує” із цих змін у соціальній демократії тільки актуальні для індивіда (ті зміни, що у даний момент значимою уявою позначаються на рівні індивідуальної свободи) і сигналізують про готовність індивіді діяти в цьому напрямку.
Цінносно діяльністний рівень показує, як політична система та її розвиток інтерналізувався в когнітивних уявлень, почуттях та соціальних оцінках населення.
Так, вивчаючи зміни в зовнішній проекції нового режиму у взаємозв’язку з внутрішньою проекцією, можна не тільки визначити дійсні (а не проголошені) зміни в його типі, але і виявити основні перешкоди на шляху зміни соціальної демократії в заявленому напрямку, а також оцінити можливі перспективи інституціоналізації і деінституціоналізації тих або інших змін.
Дослідження режиму повинно базуватися на ряді вихідних концептуальних положень і уявлень:
1. У соціологічному предметному полі режим не можна зрозуміти поза зв’язком з основними соціальними відношеннями й інститутами даного суспільства.
2. Говорити про демократію або не демократію індивіда (групи) у якомусь конкретному відношенні будемо і тільки тоді, коли це конкретне щось” (об’єктивне або суб’єктивне) дійсно значимо для соціального суб’єкта.
3. Неминуче буде різноманітна як конкретна уява бажаної індивідуальної демократії, так і її динаміка, обмежувачі і сприятливі чинники.
4. Властивістю режиму в соціологічному предметному полі є його відносність у просторі і в часу, динамічність.
Демократичність політичного режиму виступає універсальною цінністю лише остільки, оскільки припускається його змістовне різноманіття, відсутність у кожний момент часу єдиної конкретної значущої уяви. І оскільки це різноманіття в перехідний період від однієї суспільної системи до іншої особливо є великою, то ступінь реалізації як можна більшого числа різноманітних уявлень режимів (при даних техніковиробничих, екологічних і т. ін. властивостях системи ) виступає важливим індикатором просування до більш демократичного режиму.
У роботі стверджується, що умови упізнавання та адекватності емпіричного явища як показника іншого можуть бути сформовані в межах множини показників певного досліджуваного явища. Тоді лише уся ця сукупність зв’язків може стати системою показників такого соціального явища як політичний режим.
В концептуальній схемі інституціональні складові політичного режиму і політичні ідеї, погляди, уявлення розглядається у якості деякого ідеального” компонента. Узяті в такий спосіб політичні інститути розглядаються в пропонованій системі показників у комплексі з породжуваними ними зв’язками і відносинами, опосередковуваними цим зв’язком відносинами і соціальними нормами. Такий підхід передбачає врахування єдності політичних інститутів з основами їхнього існування і функціонування політичними ідеями і уявленнями різного ступеня спільності, тобто власне ідеологіями. Отже, зміст методологічного опрацювання, що виступає у формі програми етапу збирання даних це поки що ідеальне” обґрунтування умов, за яких деякий тип реального буття можна аналізувати як показник досліджуваного явища. За такої ідеальної постановки питання щодо вивчення режиму як соціального показника в деякій емпіричній ситуації має бути відбита і структура останньої, тобто варто враховувати й інші явища, у контексті яких можна припускати здійсненність взаємин, які нас цікавлять. Розглядаючи показник, не слід обмежуватися тільки ним і відходити від структури самого соціального середовища, що робить такий показник можливим. Якщо йдеться про первинне обґрунтування показника як зв’язку, що спостерігається, і концептуального, то ідеальне” створення програми для збирання інформації (формулювання емпіричної проекції”) припускає включення до того контексту зв’язків, в яких присутнє буття конкретизується в певне явище, й останнє правомірно розглядати як показник визначеного об’єкта , що носить концептуальний характер.
Пропонована система показників повинна враховувати фактор багатокомпонентності політичної культури. Політична культура являє собою сукупність досить стійких зразків політичної свідомості і поведінки, властивих конкретному соціуму. Для побудови демократичного політичного режиму політична культура є значимою не в тому сенсі, що вона однозначно визначає можливість або неможливість затвердження демократії в конкретній країні, а в тому, що вона обумовлює особливості шляху конкретної країни до демократії, специфіку стоячих перед ній на цьому шляху проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амелин В.Н. Социология политики: Спецкурс. -- М.:МГУ,1992. 258 с.
2. Александер Джеффрі С. Парадокси громадянського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. -- № 1. - С.27-42.
3. Американская социологическая мысль. Тексты.-М.: Межд. Ун-т бизнеса и управления, 1994. -- 560 с.
4. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А. Галкиной. М.: Аспект Пресс, 2002. 537 с.
5. Арон Р. Эссе о свободах: Универсальной и единственной формулы свободы не существует” // Политические исследования. 1996. — №1. С.128 137.
6. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. -- М.: "Прогресс", 1993. -- 608 с.
7. Афанасьев В.Г. Мир живого: системность, эволюция и управление. М.: Политиздат, 1986. 334 с.
8. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. Пер. с анг. М.: Прогресс. — 1972. — С. 235- 247.
9. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. — М.: Academia-Центр”, Медиум”. — 1995. — 323 с.
10. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер. с нем. В.Седельника, Н.Федоровой; Послесл. А.Филлипова. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 384 с.
11. Беккер Г. Экономический анализ и человеческое поведение // THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем. Предмет исследования. — Начала-пресс. Зима 1993.- Т.1. — Вып. 1. — С. 24 40.
12. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в ее преемственности и изменении. -- М.: Изд-во иностр. лит., 1961. - 895 c.
13. Бех В.П. Социальный организм: философско-методологический анализ. Запорожье: «Тандем - У», 1998. 186 с.
14. Бех В. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. Запорожье: РА «Тандем - У», 1998. 144 с
15. Бех В. Философия социального мира: гносеологический анализ. Запорожье: «Тандем - У», 1999. 284 с.
16. Бех В. Соціальний організм країни. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. 306 с
17. Бруннер К. Представление о человеке и концепция социума: два подхода к пониманию общества // THESIS:теория и история экономических и социальных институтов и систем. Мир человека.- Осень 1993.- Т.1, вып. 3. — С.51 — 72.
18. Баталов Э. Политическая культура современного американского общества.-- М.: Наука, 1990.-- 256 с.
19. Бекешкіна І. Демократизація в Україні: соціологічний аналіз // Методологія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Харків,2001.—С.189-195
20. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов: Пер. с фр. / Общ. ред. и вступит. ст. Ю.С. Степанова.­М.: Прогресс ­Универс, 1995.-- 456 с.
21. Бенетон Ф. Введение в политическую науку / Пер. с фр. -- М.: Издательство "Весь Мир", 2002. -- 368 с.
22. Бистрицький Є. Протодемократія та культурнополітичні трансформації в Україні // Політична думка. -- 1994. -- № 4. -- С.18-24.
23. Бородянский Ю., Саенко Ю. Концепция многоплановой базы знаний в системе анализа ситуаций и особенности ее применения для анализа социально-политической обстановки // УС и М. -- 1996. -- № 6.-- С.84-90.
24. Быстрицкий Е. Белый А. Построение государства в Украине: пути легитимации // Политическая мысль. -- 1996. -- № 1. -- С. 12-24.
25. Бурдье П. Социология политики. М.: Socio-Logos, 1993. 236 с.
26. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // THESIS. 1993.-- том 1. Вып. 2.- С. 137-151
27. Бурдье П. Начала. -- М.: Socio-Logos,1994. -- 288 с.
28. Бурлацкий Ф.М., Гапкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. -- М., -- Мысль,1985. -- 382 с.
29. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід. влада.власність. К.: Інститут соціології НАНУ,1998. 170 с.
30. Вебер М. Соціологія. Загально історичні аналізи. Політика К.: Основи, 1998.—534 с.
31. Валевський О.Л. Соціологічний вимір деяких макрополітичних тенденцій у громадської думці та аналіз їхнього впливу на політичну ситуацію // Стратегічна панорама.-1999.-№ 1-2.
32. Виндельбанд В. Свобода воли // Избранное: Дух и история. Пер. с нем. — М.: Юрист, 1995. — 687 с. — С.508-654.
33. Вятр Е. Восточная Европа: судьбы демократии // Социологические исследования. -- 1992. -- № 1. -- С. 6-19
34. Вятр Е. Социология политических отношений.-- М.:Прогресс,1979.
35. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері видкритості: дослідження категорії громадянське суспільство. Пер. з нім. Онишко А, -- Львів: Літопис, 2000. 317 с.
36. Гаджиев К.С. Размышления о свободе // Вопросы философии. 1993. — N2. — С. 33 - 46.
37. Гаджиев К.С. Эпоха демократии? // Вопросы философии. 1996. — №9. С.3-22.
38. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. М.: Издательская корпорация Логос”, 1997. 544 с.
39. Гордон Л.А. Социальная адаптация в современных условиях // Социологические исследования. — 1994. — N8 — 9. — С.3 - 15.
40. Геллер М. Машина и винтики. История формирования советского человека. -- МИК”,1994. -- 336 с.
41. Гелнер Э. Условия свободы: Гражданское общество и его исторические соперники. -- М.: Ad Marginem, 1995. 222 с.
42. Гилинский Я. Социальный контроль над девиантностью в современной России: теория, история, перспективы // Социальный контроль над девиантностью в современной России. Спб., 1998.-- С. 4
43. Гилинский Я. Мифологизированное сознание и тоталитаризм // Радуга. -- 1990. -- №9. -- с. 29--31.
44. Головаха Е.И., Панина Н.В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. -- К.: Стилос, 1997. -- 63 с.
45. Головаха Є. Український ексклюзив // День. К., 2002. 2 серпня. С. 4.
46. Головаха Е.И. Трансформирующиеся общество. -- К.: Стилос, 1997.-- 187 с.
47. Головаха Є. Соціальні патології посткомуністичного суспільства // Політична думка. -- 1994. -- № 4. -- С.32-37.
48. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского. -- М.:Аспект-Пресс, -- 208 с.
49. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократия и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии.-1990. № 1. -- С. 74-89
50. Демократизация общества и развитие личности от тоталитаризма к демократии / Под ред. Е.Головаха, -- К.: Наукова думка, 1992. -- 125 с.
51. Доган М. Легитимация режима и кризис доверия // социологические исследования. 1994. -- №6.
52. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология.-М.: Ин-т соц.- пол. Исслед.РАН, 1994.-272 с.
53. Долгополова А. Американское общество в зеркале опросов // США, Канада экономика, политика, культура. -- (363) март 2000.
54. Ерасов Б.С. Цивилизация: Универсалии и самобытность / Отв. ред. Н.Н.Зарубина. М.:Наука, 2002. 524 с.
55. Эндрей Ф. Чарльз. Сравнительный анализ политических систем. Эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования. / Пер. с англ. М.: Издательский дом "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир", 2000. -- 320 с.
56. Элементы теории политики / Пер. с пол., Под.ред. В.П.Макаренко.-Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета. --1991 -- 444 с.
57. Экспертные оценки в социологических исследованиях / Отв.ред. С.Б.Крымский. -- К.:Наукова думка, 1990. -- 318 с.
58. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразования обществ.—М.: Аспект-пресс, 1999.—416 с.
59. Заславская Т.И. Социальный механизм трансформации российского общества // Заславская Т.И. Российское общество на социальном изломе: взгляд изнутри /ВЦИОМ, Моск. высш.школа соц. и экон. наук. М., 1997.- С. 283 299. Или: Социологический журнал. — 1995. — №3. С.5-21.
60. Заславская Т.И. Трансформационный процесс в России: социоструктурный аспект // Социальная траектория реформируемой России: Исследования Новосибирской экономико-социологической школы / Отв. ред.. Т.И. Заславская, З.И. Калугина. Новосибирск: Наука. Сиб.предприятие РАН, 1999. С.149 167.
61. Здравомыслов А.Г. Рациональность и властные отношения // Вопросы социологии. -- 1996. -- Вып.6. -- С.7-71.
62. Иванов В.Н., Назаров М.М. Политическая ментальность: опыт и перспективы исследования // Социально-политические науки. -- 1998. -- № 8.-С.42-57.
63. Ильин В. Государство и социальная стратификация советского и постсоветского обществ. 1917-1996 гг.: Опыт конструктивистско-структуралистского анализа / Сыктывкарский ун-т, Институт социологии РАН. — Сыктывкар, 1996. — С. 349 с.
64. Ильин В.В., Панарин А.С. Философия политики. -- М.: Изд-во, МГУ, 1994. -- 283с.
65. Ионин Л. Свобода в СССР. -- Спб.: Университетская книга”, 1997. -- 320 с.
66. Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос. М.; СПб.: Университетская книга, 2000. 654 с.
67. Кун Т. Структура научных революций. Благовещенск: БГК им. И.А. Бодуэна де Куртенэ, 1998. 296 с.
68. Карнаух В.К. Волны демократизации: сравнительный анализ // Проблема интеграции философских культур в свете компаративистского подхода: Материалы межвузовской научной конференции, 25-26 стр., Санкт-Петербург. -- Спб., 1996. -- С. 121-123.
69. Капустин Б.Г. Современность как предмет политической теории. -- М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. -- 308 с.
70. Калайков И. Цивилизация и адаптация. М.: Прогресс”, 1984. 239 с.
71. Калина Н.Ф., Черный Е.В. Лики ментальности и поле политики.-- К: Агропромвидав України, 1999. 184 с.
72. Качанов Ю.Л. Опыты о поле политики. -- М.: Ин-т эксперем. соц., 1994.--159 с.
73. Качанов Ю.А. Социальное пространство и политическая топология // Вопросы социологии. -- 1996. -- Вып.7. -- С.42-69.
74. Качанов Ю. Агенты поля политики: позиция и идентичность // Вопросы социологии. -- 1992. -- Т.1. -- № 2. -- С.61-82.
75. Качанов Ю.Л. Начало социологии. -- М.: Институт экспериментальной социологии; Спб.: Издательство "Алатейя", 2000. -- 256 с.
76. Клепіков А. Zoon Politicon вчиться говорити: політичний діскурс в посткомуністичній Україні // Політична думка. -- 1994. -- № 3. --С.24-30.
77. Кетлін К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах / Пер. с англ. Р. Ткачук.-К.: ”Основи”, 2000 -- 142 с.
78. Кирдина С.Г. Институциональные матрицы и развитие России. М.: ТЕИС, 2000. 213 с.
79. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мироведение: диалог с И. Пригожиным // Вопросы философии. -- 1992. -- № 12. -- С. 3-20.
80. Констан Б. О свободе у древних в ее сравнении со свободой у современных людей // Политические исследования. -- 1993. -- № 2. -- С.97-106.
81. Ковлер А.И. Кризис демократии? Демократия на рубеже ХХI века.-М.: Ин-т гос.и права РАН, 1997. -- 101 с.
82. Кутуєв П. В. Проблеми політичної соціології ленінських режимів. Навч. посібник / Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Факультет соціальних наук і технологій. Кафедра соціології.-- К.: Видавничий центр "КМ Академія", 2001. -- 52 с.
83. Козловски П. Общество и государство: неизбенный дуализм / Пер. с нем.-М.:Республика, 1998.—368 с.
84. Кола Д.. Политическая социология / Пер. с фр.; Предисл. А.Б. Гофмана.--­ М.: Издательство -"Весь Мир", "ИНФРА-­М", 2001. -- 406 с
85. Колодій А. До питання про політичний режим в України // Сучасність, липень - серпень, 1999. № 7 - 8. -- С. 84 - 97.
86. Колеров М. Новый режим.-- М.: "Дом интеллегентной книги", 2001.-- 196 с.
87. Криминальный режим. Чечня, 1991-1995гг.. -- М.:Кодекс, 1995. --95 с.
88. Крымский С.Б., Пилипенко В.Е., Салюк Ю.В. Верификация социальных прогнозов (методологический аспект) / Отв. ред. Ю.Н. Пахомов. -- К.: Наукова думка, 1992. -- 116 с.
89. Луман Н. Власть / Пер. с нем. А.Ю. Антоновского. М.: Праксис, 2001. 256 с.
90. Клямкин И., Щевцова Л. Внесистемный режим Бориса ІІ: некоторые особенности политического развития постсоветской России / Московский центр Карнеги. -- М., 1999. -- 69 с.
91. Керимов Д.А. О свободе, равенстве и равноправии // Социологические исследования. — 1994. — N 8-9. — С. 120 - 126.
92. Куда идет Россия?.. Альтернативы общественного развития /Общ.ред. Заславской Т.И. и Арутюнян Л.А. — М.: Интерпракс, 1994. — 320 с.
93. Кэмпбелл Дж. Свобода и сообщество // Вопросы философии. 1992. — №12. С.112 126.
94. Ласло Э. Рождение слова -- науки -- эпохи // Политические исследования. -- 1993. -- № 2. -- С. 25-30.
95. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительное исследование / Пер. с англ. Б.И.Макаренко. -- М.: Аспект-Пресс, 1997. -- 286 с.
96. Литвиненко Ю. Истинный мир /взгляд со стороны/. -- К.: Криниця”,1999. -- 205 с.
97. Левин Н. Гражданское общество на Западе и в России // Политические исследования. -- 1996. -- № 5. -- С.107-119.
98. Лой А. Патогенез соціальних інтеграцій у пострадянському суспільстві. // Політична думка. 1997. --№ 3. С.121-135.
99. Лобье Патрик. Социологическая альтернатива: Аристотель -- Маркс. -- К.: Дух и Литера, 1998. -- 152 с.
100. Локк Дж. Сочинения. Т.3. М.: Наука, 1988. С.274 — 275.
101. Лысенко В.И. Выборы и представительные органы в новой Европе: политический опыт и тенденции 80 -- 90-х гг. -- М.: Наука, 1994. --375 с.
102. Макарычев А. Стабильность и нестабильность при демократии:методологические подходы и оценки // Политические исследования. -- 1998. -- № 1.-С.149-157.
103. Мадатов А.С. Проблемы политического участия в демократическом процессе // Социально-гуманитарные знания.-1992. -- № 2. -- С.228-249.
104. Мамардашвілі М.К. Картезіанські роздуми. -- К.: Стилос, 2000. -- 311 с.
105. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -- 1998. -- № 4-5
106. Маколи М. Становление новой российской государственности: опыт прогноза // Политические исследования -- 1993. -- № 3. -- С. 36-44.
107. Маслоу А. Психология бытия. Пер. с англ.. М.: «Рефл-бук», К.: «Веклер», 1997. 304 с.
108. Маслоу А. По направлению к психологии бытия / Пер. с англ. Е. Рачковой. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. 272 с.
109. Максимов А.М. Измерения свободы. — Екатеринбург: Оренбургская госуд.с/хоз. академия, Издательство Диамант”. 1994. 151 с.
110. Милль Д.С. О свободе // Антология западноевропейской классической либеральной мысли. М.: Наука, 1995. С. 288 — 392.
111. Майер Т. Демократический социализм-социальная демократия. Введение. -- К.: Основнні цінності ,2000. - 188 с.
112. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? -- К.: Ин-т соц НАНУ, 2001. -- 440 с.
113. Михальченко Н., Самчук З. Україна доби межичасся. Близк та убозтво куртизанів. -- Дрогобич: Відродження”, 1998. -- 285 с.
114. Назаров М. М. Политическая культура Российского общества 1991- 1995 гг.: Опыт социологического исследования / РАН Ин-т соц.- полит. исследований. -- М.: Эдиториал ЧРСС, 1998. -- 175 с.
115. Орлов И.Б., Лившин А.Я. Социологический анализ писем во власть” (1917-1927-е годы) // Социологические исследования. 1999. — №2. С. 79 87.
116. Островски К., Тюни Г. Три политические культуры-в Европе // Социологические исследования. -- 1998. -- № 2. -- С.34
117. Перегудов С.П. Гражданское общество трехчленная” или одночленная” модель? // Политические исследования. -- 1995. -- № 3.
118. Парсонс Т. Система современных обществ / Под ред. М.С.Ковалевой. М.: Аспект Пресс, 1998. 270 с.
119. Парсонс Т. О структуре социального действия. М.: Академический Проект, 2000. 880 с.
120. Паніна Н.В., Головах