Понипаляк Олександр Дмитрович Діяльність старшинських і підстаршинських шкіл Української повстанської армії (1943 - 1946 рр.)

Краткое описание

Понипаляк Олександр Дмитрович, аспірант кафедри новітньої історії України Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка: «Діяльність старшинських і підстаршинських шкіл Української повстанської армії (1943 - 1946 рр.)» (07.00.01 - історія України). Спецрада Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова робота
на правах рукопису
ПОНИПАЛЯК ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ
УДК: 94(477):355.425.4:[37.035:355.01] «1943/1946»(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ДІЯЛЬНІСТЬ СТАРШИНСЬКИХ І ПІДСТАРШИНСЬКИХ ШКІЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (1943 – 1946 рр.)
Спеціальність: 07.00.01 – Історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________Понипаляк О. Д.
Науковий керівник:
Патриляк Іван Казимирович
доктор історичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………...……..…...12
ВСТУП …………………………………………………………….……...…...…...14
Розділ І. Історіографія, джерельна база
та методологічні основи дослідження…………………........…….….22
1.1. Стан наукової розробки теми…………….………………........22
1.2. Джерельна база дослідження………….......…………...….......39
1.3. Методологічні засади роботи……………….………..…..…....52
Розділ ІІ. Передумови розгортання старшинського та
підстаршинського вишколу в УПА ………………………………..58
2.1. Проблеми військової підготовки в ОУН
у міжвоєнний період…………………………..……....………58
2.2. Військова підготовка в ОУН напередодні та
в перші роки Другої світової війни…………..…..…..…....…71
2.3. Старшинський та підстаршинський вишкіл в
ОУН (1941 – 1942)……………….…………………....….…..81
Розділ ІІІ. Діяльність підстаршинських шкіл
Української повстанської армії ……………………….…..…....….94
3.1. Підстаршинські школи УПА:
створення, організаційна структура…………..………....……95
3.2. Чисельність курсантів і особовий склад
підстаршинських шкіл УПА…………………………........…108
3.3. Вишкільні програми, системи оцінювання і
навчальна література………...…………………………….....118
3.4. Озброєння і участь в бойових операціях………..……….….137
Розділ ІV. Старшинські школи УПА як важливий елемент
підготовки командного складу………….…..………………….…144
4.1. Створення, організаційна структура,
особливості функціонування….…………………....…..…..144
4.2. Внутрішній розпорядок
старшинських шкіл УПА.…………………..………….....…161
4.3. Навчальні програми і вишкільна література…...............…166
4.4. Особовий склад і чисельність………………..……...….......168
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….……..………178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……...…………..185
ДОДАТКИ …………………………………………………………......………....218

Список литературы

ВИСНОВКИ
• Аналіз історіографії свідчить, що тема діяльності старшинських і
підстаршинських шкіл УПА довгий час була не досліджена на рівні окремої
синтетичної роботи, окрім статей і розділу в докторській роботі І. Патриляка, в
тематичних дослідженнях П. Содоля, Р. Забілого та в статтях В. Тимківа,
І. Омельченка та ін. Джерельна база дослідження повномірно не відображає
історії діяльності всіх старшинських і підстаршинських шкіл УПА, однак
наявні архівні матеріали дають можливість провести вивчення відповідно до
поставлених науково-дослідних завдань. Основний масив документів з
визначеного нами об’єкту і предмету дослідження перебувають на постійному
зберіганні в державних архівах України (ЦДАВО України, ГДА СБУ та ін.) та
архівах громадських об’єднань, зокрема в архіві ЦДВР. Методологічний апарат
роботи вироблений на основі наукових методів історичної науки та суміжних
гуманітарних дисциплін, включає необхідні для повного розкриття теми
дисертації засоби і прийоми вивчення. Базована на основоположних принципах
наукового пізнання, запропонована нами методологія дає можливість зробити
комплексний аналіз історії діяльності старшинських і підстаршинських шкіл
УПА.
• Від часу заснування Організації українських націоналістів питання
військового будівництва стало одним із пріоритетних в діяльності структури,
керівний склад та левова частка якої складалася із старшин українських армій –
ветеранів Перших визвольних змагань 1917 – 1921 рр. Впродовж 30-х рр.
XX ст. ОУН докладала значні зусилля для налагодження системи військової
підготовки нового покоління революціонерів, дитинство і юність яких припала
на роки Першої світової війни, часів існування УНР, ЗУНР та розчленування
українських земель між сусідніми державами.
Для побудови мережі армійського вишколу, підготовки і видання
відповідної навчальної літератури, ОУН використовувала всі можливі зв’язки
як в Європі, так і за океаном. В міжвоєнній Польщі ОУН залучає українські
179
пластові, спортивні й громадські організації, під прикриттям яких намагається
проводити первинний військовий і бойовий вишкіл. Однак попри помітні
успіхи в підпільній та диверсійній роботі в цей час, українським націоналістам,
окрім епізодичних випадків, не вдається налагодити системну і широку роботу
з підготовки спеціалістів у військовій сфері. Важливого імпульсу в напрямку
військового будівництва для ОУН приносить загострення геополітичної
ситуації у світі та в Європі зокрема. Агресія Німеччини проти Чехословаччини
й утворення Карпатської України у 1938 – 1939 рр. дає можливість ОУН взяти
участь у створенні та підготовці командного складу перших українських
збройних сил від часів інтернування Армії УНР і УГА – Карпатської Січі.
Формування батальйонів ДУН у 1941 р., поряд з організацією
старшинського вишколу в Кракові в 1940 р. та підготовкою ОУН
антирадянського повстання в Україні створювали передумови того, що в
наступному етапі світової війни український фактор із об’єкта стане суб’єктом
міждержавної політики, що підтвердилось 30 червня 1941 р. після
проголошення Акту відновлення української Держави у щойно відбитому від
більшовиків Львові.
Відверта й випереджаюча діяльність обох ОУН в перші місяці німецькорадянської війни у напрямку розбудови державних інститутів, перехоплення з
рук як відступаючого, так і наступаючого противника процесу формування
цивільних адміністрацій на місцях, паралельно із початком розгортання
українських збройних сил, створення старшинських, підстаршинських
військових шкіл, курсів армійської підготовки та загальновійськового вишколу
яскраво демонстрували реальні плани українських націоналістів в прагненні
побудови незалежної України. Питання старшинського й підстаршинського
вишколу було одним з пріоритетних в їхній діяльності цього часу. І тільки
надзвичайні репресивні заходи нового окупанта включно з арештами й
розстрілами змогли на певний період призупинити активну державницьку
діяльність ОУН, яка під тиском нацистів з кінця 1941 р. – на початку 1942 р.
переходить в підпілля.
180
Вже в другій половині 1942 р. українські націоналісти здійснюють
збройні акції проти німецьких окупантів, а від осені цього ж року окремі їхні
групи об’єднуються в перші повстанські підрозділи. В кінці 1942 р. – на
початку 1943 р. на базі вже діючих повстанських загонів українських
націоналістів на Волині та Поліссі під політичним проводом революційної ОУН
створюється Українська повстанська армія з єдиним військовим
командуванням і армійською системою.
• Формування і подальше розгортання УПА зіткнулося із рядом
організаційних проблем, пов’язаних з налагодженням належного постачання
зброї, амуніції, провізії, та, насамперед, в кадровому забезпеченні. Вирішення
цих питань було частково покладено на підпільну мережу ОУН. Проте підпілля
не могло самостійно вирішити одну з найгостріших проблем своєї армії –
великого дефіциту кадрових військовослужбовців, які мали очолити і
командувати підрозділами УПА на різних рівнях. Спочатку цей кадровий
вакуум заповнювався добре перевіреними членами ОУН, що або служили в
збройних силах країн міжвоєнного часу, або отримали базову військову
підготовку в Кракові та у батальйонах ДУН. Згодом були залучені ветерани
Армії УНР і УГА, перебіжчики з допоміжної поліції, червоноармійці-оточенці
та інші перевірені СБ ОУН особи з військовим досвідом. Але всіх цих сил
вистачало, здебільшого, на укомплектування ГК УПА, військових штабів
різних рівнів та на командні посади в крупні повстанські формування (загони,
курені). З цих причин, щоб становлення УПА не захлинулось вже в процесі
свого формування, військове командування УПА за підтримки ОУН вже
весною 1943 р. починає створення спеціальних підпільних військових шкіл для
підготовки підстаршинського, а від літа цього ж року і старшинського складу
УПА.
Унікальність історичного явища військових шкіл УПА полягає в тому, що
український визвольний рух чи не єдиний з-поміж визвольних рухів
Центрально-Східної і Північної Європи самотужки налагодив складну систему
підготовки командного складу своєї армії. Адже українці в міжвоєнний період
181
не мали власної державності, а отже і національної армії. Натомість поляки,
литовці, латиші та естонці мали у цей період власні держави і свої національні
армії, офіцерський корпус яких став основою формування військових сил їхніх
національно-визвольних рухів. Тому ані в Балтиці, ані в Польщі національні
підпілля не відчували такого кадрового голоду й не створювали таких
спеціальних військових шкіл підготовки командного складу.
• Інструкторський штат підстаршинських і старшинських шкіл УПА
складався з колишніх офіцерів Червоної армії (від молодшого лейтенанта до
майора), рідше – Війська польського та інших армій. В більшості це були
українці. Вони викладали предмети військової підготовки (статути, тактику,
вогневу і стройову підготовку, військову топографію та ін.), натомість
політекономію і політичний вишкіл здійснювали старшини – члени ОУН.
Курсанти підстаршинських шкіл УПА набирались із місцевих мешканців
району, де розташовувалась база школи. Це були українці, в більшості –
мешканці сільської місцевості, землероби, середнім віком до 22 років, за
освітнім рівнем в середньому – 5 – 6 класів шкільної освіти. Для вишколу на
старшинське звання абітурієнтів відряджали з усього регіону. За національним і
соціальним складом курсанти старшинської школи майже не відрізнялися від
підстаршинської, однак рівень освіти кандидатів в старшини був вищим – 7-8
класів шкільної освіти і до 4-х класів гімназійної. Окрім того, абітурієнти як
підстаршинських, так і старшинських шкіл УПА мали пройти відповідну
перевірку на благонадійність і мати добре фізичне здоров’я.
Нами підраховано, що лише пістаршинські школи УПА змогли
підготувати близько 40 % молодших командирів, які командували роями,
чотами, а не рідко й сотнями. І хоча старшинські та підстаршинські школи не
змогли повністю покрити дефіцит командного складу, однак, поряд із
залученням військовослужбовців із інших армій та інших спеціалістів, вони
відіграли суттєву роль у перетворенні УПА на професійну армію, яка впродовж
років успішно протистояла збройним силам, спецвійськам і органам
держбезпеки найпотужніших тоталітарних режимів того часу.
182
• Під час навчання курсанти вивчали не лише теоретичний, а й
практичний матеріал, велика увага приділялась конспірації, партизанській
тактиці ведення війни, маневруванню невеликими відділами на різних типах
місцевості. Більше того, підстаршинські школи УПА, на відміну від більшості
старшинських, були добре озброєні стрілецькою зброєю й мали достатню
кількість амуніції, що дозволяло їм брати участь у військових операціях УПА.
Так, перші підстаршинські школи УПА, створені на Волині, входили до
внутрішнього кільця оборони військових штабів, а підстаршинські школи на
Закерзонні у 1946 р. були повноцінними бойовими одиницями і в разі гострої
необхідності залучались до бойових дій. Натомість курсанти старшинських
шкіл проходили навчання, як правило, без особистої зброї, що стало причиною
великих жертв під час нападу радянських сил на табір старшинської школи
«Олені – ІІ» у жовтні 1944 р.
Навчальна література з військової підготовки видавалась в ОУН ще в 30-
ті роки XX cт., але вона майже не використовувалась у військових школах
УПА, оскільки, як випливає з наявних архівних документів, командування
повстанської армії прийняло рішення вишколювати своїх командирів на
сучасних навчальних матеріалах. Тому більшість вишкільної літератури (як і
військових статутів) є перекладами на українську мову з навчальної літератури
РСЧА за 1942 – 1943 р., а також переклади матеріалів з німецької, польської та
інших армій (матеріали з топографії, положення про піхотні відділення, взвод
/рота, батальйон, полк/, підручник із застосування протитанкових рушниць,
захист проти хімічної зброї та ін.). Натомість матеріали з політичного вишколу
були повністю складені на базі програмних документів ОУН та ідеологічної
літератури українського інтегрального націоналізму.
Старшинські і підстаршинські школи Української повстанської армії були
військовими режимними об’єктами, із внутрішньою армійською організацією і
дисципліною, діяльність яких регламентувалась військовими статутами УПА
та іншими нормативно-правовими актами ГК УПА і УГВР, а розпорядок дня –
відповідно до програми вишколу. В процесі навчання курсант опановував
183
основи військової справи, подібно як і в стаціонарних військових школах
сержантів і молодших офіцерів. Після успішного закінчення двомісячного
курсу підстаршини або чотирьохмісячного курсу старшини, курсант отримував
посвідку про закінчення військової школи із присвоєнням військового звання.
Після закінчення вишколу підстаршина чи старшина або повертався в
підрозділ попередньої служби, або направлявся на нове місце служби, де
обіймали військові посади відповідно до звання й до освітнього рівня.
• Побут у військових школах УПА був скромний. Школи
розташовувались польовим табором у важкодоступних місцях (болотиста
місцевість на Поліссі, в лісових зонах на Закерзонні і Львівщині, під
прикриттям лісів і гір в Карпатах). Навчання проходило на галявинах. Курсанти
проживали в дерев’яних бараках зрубної конструкції, спали на нарах,
обігрівали житлові приміщення дровами, готували їжу на вогні у великих
казанах. Час на дозвілля відводився раз на тиждень – у неділю, коли не було ні
навчання, ні роботи. Командування школи забезпечувало курсантів банею, а на
свята – святковою вечерею (на Різдво, Великдень та ін.). Провізію
забезпечувала мережа ОУН. Курсанти отримували достатній об’єм калорій на
день за рахунок вуглеводних продуктів.
Загалом, необхідність у власних військових кадрах була настільки
актуальною в діяльності УПА, що робота військових шкіл повстанської армії не
припинялась впродовж всієї активної фази боротьби – з першої половини
1943 р. – до кінця 1946 р. За нашими підрахунками в цей час діяло 27
військових шкіл УПА (22 підстаршинські і 5 старшинських). Їхня діяльність є
характерною для всіх територій широкого повстанського руху: від Волині до
Галичини й від Карпатських гір до Закерзоння. Звичайно, військові школи УПА
мають і свої відмінності, пов’язані з територіальними особливостями і
процесом навчання (наприклад, підстаршинські школи, що діяли як вишкільні
сотні при бойових куренях, школи з прискореним курсом навчання у ЗГ УПА
на Волині в 1944 р., школи, які об’єднували і старшинський, і підстаршинський
курс навчання та ін.). Різняться вони й за чисельністю курсантів, кількістю
184
курсів, прослідковуються зміни навчальної програми між 1943 р. і 1946 р. тощо.
Але що їх об’єднує, так це головне спрямування їхньої діяльності, яке полягало
у швидкій і фаховій підготовці старшин і підстаршин – командного кістяка
Української повстанської армії.
Таким чином, діяльність військових шкіл Української повстанської армії
з підготовки підстаршинського й старшинського складу відіграла важливу роль
у становленні УПА як професійної армії і є унікальним явищем не лише
української, але й світової історії.