ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………........................3

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ…………………………………………….............12

1.1. Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ…………………………………………12

1.2. Класифікація злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ……………………………………………………......................................... 57

1.3. Латентність насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ………………………………………………………………......66

1.4. Кримінологічна характеристика особистості та мотиваційної сфери працівників органів внутрішніх справ, які вчинили насильницькі злочини…………………74

Висновки до розділу 1…………………………………………………………………90

РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНАЦІЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ…………...94

2.1. Поняття та загальна характеристика детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ…..............................................94

2.2. Загальні детермінанти насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ………………………………..............................................103

2.3. Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з професійною діяльністю……………………………………………………114

2.4. Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин……………………………..................................126

2.5. Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з професійною діяльністю..133

Висновки до розділу 2…………………………………..............................................139

РОЗДІЛ 3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ….............141
3.1. Поняття і загальна характеристика попередження злочинності працівників органів внутрішніх справ……………………………………………………………..141

3.2. Загальні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ…………………………………………….147

3.3. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з професійною діяльністю...............................................................................159

3.4. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин……………..........................................................168

3.5. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з професійною
діяльністю……………………………………………………………………………. .175

Висновки до розділу 3…………………………….……..............................................182

ВИСНОВКИ………………………...…………………………………………………185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.…… ……………………....……………...193

ДОДАТКИ……………………………….......………………………………………...217

ВСТУП
Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Важлива роль у захисті людини, її прав та свобод від протиправних і, щонайперше, насильницьких посягань належить органам внутрішніх справ.
Саме тому вчинення злочинів особами, на яких покладено функції забезпечення безпеки та захисту інших людей, не лише підривають засади правової держави, перешкоджають побудові громадянського суспільства, завдають істотної шкоди авторитету державної влади, погіршують імідж правоохоронних органів, але й сприяють деформації правосвідомості громадян, морально розбещують суспільство, привчаючи його до думки, що несправедливість і насильство з боку влади цілком припустимі й природні; виступають вагомим каталізатором правового нігілізму в суспільстві, що вкрай негативно позначається на ефективності діяльності щодо мінімізації рівня злочинності. Особливо це стосується вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів, що посягають на найвищу соціальну цінність – людину, її життя і здоров’я, а також на невід’ємні права та свободи.
Статистика за роки незалежності України свідчить, що протиправні дії працівників ОВС є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища. Відносно невелика питома вага насильницьких злочинів, учинених працівниками ОВС (приблизно 17,5%), у загальній структурі злочинності працівників ОВС України не знижує гостроту проблеми через їх величезну суспільну небезпеку і шкідливість наслідків. Усього за період з 1992 по 2006 роки, за даними відомчої статистики, працівниками органів внутрішніх справ України було вчинено 170 навмисних вбивств; 198 випадків завдання тілесних ушкоджень; 48 зґвалтувань; 74 розбійні напади; 101 грабіж; 82 випадки хуліганства. І хоча загалом цифри начебто незначні, злочини, вчинені цією категорією громадян, за рівнем латентності у декілька разів перевищують злочинність взагалі. Це пов’язано насамперед з тим, що в силу специфіки службового статусу працівники ОВС мають реальні можливості для провадження тривалої безкарної злочинної діяльності.
Отже, необхідність глибокого цілеспрямованого комплексного дослідження насильницьких злочинів, що вчиняються представниками стійкої, соціально-корпоративної, відособленої групи осіб – працівниками органів внутрішніх справ, – з метою пошуку найбільш ефективних заходів попередження набуває сьогодні особливої актуальності.
У вітчизняній науці різні аспекти попередження протиправної поведінки працівників ОВС України досліджувалися у роботах М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, В. П. Ворушила, О. Ф. Гіди, Д. О. Кобзіна, В. С. Медведєва, О. В. Негодченка, О. Ю. Синявської, С. С. Сливки, А. А. Стародубцева та ін. Безпосередньо кримінологічному вивченню злочинів, учинених працівниками ОВС України, присвячені лише дослідження О. С. Новакова та С. А. Шалгунової, але вони були обмежені окремими видами злочинів, не пов’язаних з насильством. У 2005 році побачила світ монографія О. А. Мартиненка „Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины”, а також колективна монографія за загальною редакцією О. Н. Ярмиша „Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: соціологічний та історико-правовий аналіз”, яка присвячена аналізу протизаконного насильства, пов’язаного лише із суто службовою діяльністю працівників ОВС.
Дослідженню питань попередження певних видів злочинів, які вчиняють працівники окремих служб та підрозділів ОВС, присвячені праці російських дослідників: С. А. Алтухова, О. М. Варигіна, В. І. Динеки, Ю. А. Мерзлова, К. О. Прохорова, Р. В. Скоморохова, О. С. Черепашкіна та ін.
Однак, незважаючи на виключну суспільну небезпеку насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, ця проблема ще не була предметом окремого комплексного дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр., Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., пп. 1.2, 2.1, 2.7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.
Мета і завдання дослідження полягає у всебічному аналізі й встановленні кримінологічної характеристики насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, їх детермінант, особистості злочинця, а також у виробленні системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності існуючих форм і методів попередження цих злочинів.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:
1) уточнити понятійно-категоріальний апарат: а) конкретизувати поняття „насильство”; б) з’ясувати кримінологічний зміст поняття “насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;
2) дати загальну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;
3) розробити кримінологічну класифікацію таких злочинів, включаючи виокремлення основних видів злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, та встановити кількісно-якісні характеристики кожного виду;
4) оцінити рівень та встановити основні детермінанти латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;
5) визначити специфічні риси особистості колишніх працівників ОВС, засуджених за вчинення насильницьких злочинів (зокрема соціально-демографічні та морально-психологічні риси); виробити класифікацію злочинців-працівників ОВС за мотивами вчинення насильницьких злочинів;
6) встановити та проаналізувати комплекс загальних криміногенних факторів детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, а також факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду для визначення основних напрямків превенції;
7) визначити та обґрунтувати основні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, − як загальні, так і заходи попередження кожного окремого виду злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС України.
Предмет дослідження становлять теоретичні засади системи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних та спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Основним є системний метод, який дозволив вивчити різноманітні аспекти прояву та існування розглянутого феномена у взаємозв’язку із узгодженням функціональних елементів та закономірностей. Логіко-семантичний та формально-юридичний методи дозволили визначити поняття насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС. Методи класифікації, групування та структурування, а також формально-логічний метод застосовувалися для виділення певних видів досліджуваних злочинів, завдяки чому можна досягти необхідної диференціації заходів попередження, забезпечити їх своєчасність і цілеспрямованість; для встановлення певних типів злочинців – працівників ОВС, що вчинили насильницькі злочини. Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити досліджувані злочини, як явище, котрому властиві певні зв’язки між складовими елементами, а також з іншими соціальними явищами і процесами, що дало змогу визначити основні детермінанти розглянутого явища. Статистичні методи дозволили з’ясувати рівень, динаміку і структуру досліджуваних злочинів, встановити певні закономірності їх розвитку та якісні ознаки цього явища. Історико-порівняльний метод дав змогу виявити тенденції розвитку досліджуваних злочинів, залежно від змін соціальних умов та активності органів кримінальної юстиції. Конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу інформації (вибірковий, вивчення документів, контент-аналіз, кореляційний аналіз) допомогли дослідити різні аспекти процесу детермінації досліджуваних злочинів, а також виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо протидії цьому явищу; встановити основні якісні характеристики кожного окремого виду цих та кримінологічно значущі характеристики особистості злочинця.
Теоретичною основою дослідження є праці з філософії, теорії держави та права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, теорії управління, статистики, судової медицини.
Нормативну базу склали Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, інші чинні законодавчі та нормативно-правові акти щодо питань діяльності ОВС.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході:
– аналізу статистичних даних МВС України за період з 1992 по 2006 рр.;
– аналізу 160 кримінальних справ;
– опитування 300 випускників вищих навчальних закладів МВС України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що ця робота є першим спеціальним комплексним монографічним дослідженням насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, проведеним на базі основних положень теорії кримінології з урахуванням сучасних тенденцій у соціально-економічній, соціально-правовій, політичній та інших сферах життя суспільства.
Основні положення, що складають наукову новизну роботи:
Уперше запропоновано:
– комплексну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (встановлено рівень, динаміку, структуру, а також особливості географічного (територіального) розповсюдження зазначених злочинів на території України);
– кримінологічну класифікацію насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС скоєно злочин; виокремлено такі основні види: насильницькі злочини, що скоюються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю, у сфері сімейно-побутових відносин, поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю;
– кримінологічну характеристику кожного виду насильницьких злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, виявлено їх основні кількісно-якісні кримінологічні особливості;
– положення, що насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС, є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища з властивою йому певною сталістю;
– класифікацію злочинців-працівників ОВС на підставі мотивів скоєння насильницьких злочинів, урахування якої може істотно вплинути на ефективність планування основних напрямів та розробку конкретних заходів попередження;
– положення, що рівень латентності насильницьких злочинів, які вчиняються працівниками ОВС, у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Рівень латентності змінюється залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється насильницький злочин. Основними факторами існування високого рівня латентності злочинів працівників ОВС є ті, що пов'язані зі специфікою діяльності та статусом суб’єкта злочину, а також чинники, пов’язані з негативними рисами бюрократії в ОВС (авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю тощо);
– особливості впливу загальних та специфічних факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду (залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин), що вчиняються працівниками ОВС;
– основні напрямки удосконалення заходів спеціально-кримінологічного попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (як загальних, так і щодо кожного окремого виду злочинів, залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин);
– якісно нову систему критеріїв оцінки ефективності діяльності ОВС та організації контролю за їх діяльністю. Такими критеріями доцільно вважати навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності і дотримання законності.
Дістало подальшого розвитку та вдосконалення:
– поняття „насильство”;
– поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”;
– визначення поняття „насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;
– кримінологічна характеристика особистості злочинців-працівників ОВС, які вчинили насильницькі злочини (соціально-демографічні та морально-психологічні риси). Доведено, що деякі криміногенні риси особистості працівників ОВС формуються ще на стадії професійного навчання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:
– у сфері науково-дослідної діяльності – як підґрунтя для подальших наукових досліджень проблем виявлення і попередження злочинної та іншої девіантної поведінки правоохоронних органів;
– у правотворчості – для вдосконалення чинного законодавства у сфері попередження злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема при підготовці відповідних законопроектів та удосконаленні нормативно-правової бази МВС України;
– у правозастосувальній діяльності – в аналітичній та практичній роботі (відбір кадрів, виховна робота тощо) кадрових служб, Департаменту внутрішньої безпеки та інших спеціалізованих служб та органів, а також при розслідуванні такої категорії злочинів (Додатки А, Б);
– у правовиховній сфері – у роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників ОВС, зміцнення конструктивних взаємовідносин між населенням та органами внутрішніх справ;
– у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій, підручників і навчальних посібників з дисципліни “Кримінологія” та окремих спецкурсів для студентів вищих юридичних навчальних закладів, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів (Додаток В).
Особистий внесок здобувача. У статті „Феномен правопорушень серед працівників міліції: питання кримінально-правової дефініції”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Право України. – 2005. – № 1. – С. 60-63), особистий внесок автора (50 %) складає подальша розробка поняття „злочини працівників органів внутрішніх справ”, встановлення кримінологічних характеристик суб’єкта злочину, поглиблення і конкретизація поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”. У статті „Регіональний розподіл злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – 2005. – Вип. 8. – С.16-23), особистий внесок автора (50 %) складає розробка кримінологічних показників та особливостей географічного (територіального) розповсюдження на території України насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 23 квітня 2004 р.); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2005 р.); „Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харків, 17 березня 2006 р.); „VIII звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ” (Сімферополь, 2006 р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладені дисертантом у 9 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях України, а також у 3 тезах доповідей.
Структура дисертації обумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається з вступу, трьох розділів‚ які містять чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (271 найменування на 24 сторінках) та додатків (12 додатків на 23 сторінках). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить – 239 сторінки, обсяг основного тексту дисертації 192 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання – всебічного аналізу і встановлення кримінологічної характеристики насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, їх детермінант, особистості злочинця, а також вироблення системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності існуючих форм і методів попередження цих злочинів. Найбільш важливі результати дослідження відображено у наступних висновках, що мають наукове та практичне значення:
1. У результаті аналізу статистичних даних встановлено, що протиправні дії працівників органів внутрішніх справ є сукупністю випадків, яка характеризується сталістю пропорційних співвідношень між основними видами правопорушень і має ознаки системності.
2. Динаміка зміни кількісних показників насильницьких злочинів працівників ОВС та загальної злочинності в Україні має характер системного взаємозв'язку частини та цілого. Сукупність насильницьких злочинів працівників ОВС одночасно є похідною від загальної злочинності та не суперечить основним тенденціям її розвитку, що пояснюється спільністю загальних детермінант, специфікою кореляційних зв’язків та їх взаємообумовленістю.
3. На підставі традиційного в кримінології виділення окремих видів злочинності за критерієм суб'єкта злочину та аналізу кримінально-правової статистики, аналізу кримінальних справ тощо дисертантом додатково аргументується доцільність виокремлення вивчення злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, у відносно самостійну галузь кримінологічних досліджень.
4. Під злочинами працівників органів внутрішніх справ слід розуміти сукупність всіх злочинів, вчинених працівниками ОВС з використанням службового становища у країні за обліковий період. При цьому під використанням працівником ОВС службового становища (в рамках кримінологічного підходу) слід розуміти: 1) використання ним будь-яких фактичних можливостей, що випливають з повноважень, властивих працівнику міліції у зв'язку із займаною посадою; 2) використання атрибутів працівника ОВС (формений одяг, службове посвідчення тощо); 3) використання спеціальних засобів і вогнепальної зброї; 4) використання відповідних знань і навичок, якими володіє працівник ОВС у зв'язку з службовою діяльністю.
5. У рамках дослідження в основу об’єднання насильницьких злочинів працівників ОВС в окрему кримінологічно значиму групу покладено наступні критерії: 1) суб’єкт злочину – працівник органів внутрішніх справ; 2) форма вини – умисел; 3) вчинення злочину з використанням службового становища; 4) спосіб вчинення злочину – фізичне або психічне насильство (у т.ч. - вчинене шляхом бездіяльності); 5) насильство відбувається проти або поза волею потерпілого; 6) спричиняють шкоду життю, здоров’ю, фізичній та психічній недоторканності людини.
6. З огляду на відсутність єдиного наукового підходу до поняття насильства та його нормативно-правового визначення, пропонуємо визначати насильство як енергетичний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або вплив на її психіку шляхом інформаційного впливу, що вчиняється всупереч або поза її волею, здатний заподіяти смерть, фізичну або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.
7. Під насильницькими злочинами працівників органів внутрішніх справ слід розуміти умисні кримінально-карані діяння, які вчиняються працівниками ОВС з використанням службового становища, шляхом фізичного або психічного насильства, здатні заподіяти смерть, фізичну або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.
8. Насильницькі злочини становлять 17,5 % усієї злочинності працівників ОВС України. Аналіз стану насильницьких злочинів працівників органів внутрішніх справ, їх динаміки та географії висвітлює загальну тенденцію до зниження їх кількісних показників. Однак викликають занепокоєння якісні характеристики структури насильницької злочинності працівників ОВС. Протягом всього періоду з 1992 до 2006 рр. переважають такі злочини, як умисне вбивство (частка в структурі насильницької злочинності працівників ОВС – 22,9 %) і тілесні ушкодження (34 %). У 2005 р. питома вага вбивств у насильницькій злочинності працівників ОВС досягла свого максимального значення (44,4 %) за весь аналізований період. Більшість насильницьких злочинів було вчинено працівниками патрульно-постової служби міліції (30,7%). Працівники цієї служби посідають перше місце не лише за кількістю вчинених насильницьких злочинів, але й за вчиненням злочинів кожного виду. Далі по кількості вчинених насильницьких злочинів йдуть працівники державної служби охорони (12,8 %), адміністративної служби міліції (12,4 %), дільничні інспектори міліції (9,6 %) та працівники карного розшуку (8,71 %).
9. Дослідження показало, що виходячи з територіального розподілу кількісно-якісних показників насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС, найбільш криміногенними є Івано-Франківська, Миколаївська, Закарпатська, Волинська області і м. Севастополь. Дисертант робить висновок, що зазначена тенденція у значній мірі обумовлена інтенсивністю та ефективністю діяльності керівництва регіональних управлінь внутрішніх справ і відповідних органів з контролю за станом дисципліни і законності серед працівників ОВС.
10. Залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, ми поділяємо всю масу злочинів на три відносно самостійних кримінологічні групи, які мають свої специфічні особливості детермінації, що в свою чергу обумовлює відповідну диференціацію заходів їх попередження: 1) насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю (катування, примушування до дачі показань; перевищення влади або службових повноважень пов’язане з насильством тощо); 2) насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин (хуліганство, завдання тілесних ушкоджень, вбивство тощо); 3) насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю (грабіж, розбій, вимагання тощо).
11. Рівень латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Найвищий ступінь латентності властивий насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю. Насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю, за ступенем латентності займають проміжне місце. Найменш латентною є група насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин.
12. Основними факторами існування латентної злочинності працівників ОВС є негативні риси бюрократії в ОВС – авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю. Водночас рівень латентності пов'язаний зі специфікою діяльності та статусу суб’єкта злочину; ступенем активності керівників тих або інших підрозділів і служб ОВС щодо приховування насильницьких злочинів, учинених підлеглими.
13. Дуже високий рівень латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, заважає адекватній оцінці їх кількісних та якісних показників, та, відповідно, розробці ефективних заходів попередження. Тому латентність різних видів злочинів працівників ОВС має досліджуватися не лише науковцями, але й відповідними комітетами Верховної Ради, прокуратурою і, перш за все, Міністерством внутрішніх справ.
14. Група насильницьких злочинів працівників ОВС має свої специфічні соціально-демографічні риси. Так, серед засуджених працівників нами не виявлено жодної жінки. Серед працівників ОВС, які вчинили насильницькі злочини, переважають особи вікової категорії 26-30 років; із середньою освітою (38,7 %,) та здебільшого одружені (76,6 %). Більшість насильницьких злочинів були вчинені особами рядового складу ОВС, зі стажем служби до 3 років.
15. Певні негативні морально-психологічні риси особистості злочинців - працівників ОВС формуються під час професійного навчання. 2,8 % опитаних працівників ОВС відмітили, що застосування незаконного насильства в практичній діяльності „в інтересах справи” – необхідне, а 27,6 % – припустиме. Проблема вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів пов'язана також з дефектами професійної підготовки та виховання, які мають місце під час професійного навчання.
16. Встановлено, що 57 % насильницьких злочинів скоєно працівниками ОВС у групі (абсолютна більшість розбоїв, 91 % грабежів, 87,5 % вимагань, 66,6 % зґвалтувань). Вчинення насильницьких злочинів групою, кількість учасників якої складала п'ять і більш осіб, виявлено у 15 % випадків. У 77 % випадків злочинні групи складалися тільки з працівників ОВС, причому, у 62,5 % випадків співучасниками насильницьких злочинів були працівники однієї служби або підрозділу.
17. Увесь масив мотивів насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, дисертант пропонує розділити на три основні групи, кожній з яких відповідає певний тип (типи) злочинця:
1. Злочини, мотивація яких пов'язана з агресією, вчиняються переважно у сфері сімейно-побутових відносин. Злочини цієї групи скоюють особи, яких умовно можна поділити на два типи: 1) „аутсайдери”; 2) „дебошири”. Для злочинів, що вчиняються злочинцями першого типу, найбільш характерні такі мотиви, пов’язані з агресією, як: ревнощі, помста, бажання позбавити себе турбот, перешкодити наміру дружини залишити сім’ю, а також такі групи несвідомих мотивів, як мотиви захисту від реальних та уявних небезпек та мотиви подолання тривоги і страхів, які можуть мати пряме відношення до захисту. Для злочинів, що вчиняються „дебоширами”, найбільш характерні мотиви ствердження та самоствердження, домінує бажання особи ствердитися в очах оточення будь-яким способом. Цьому типу злочинців притаманні безліч мотивів, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями.
2. Злочини, мотивація яких пов'язана з експансією, вчиняються працівниками ОВС здебільшого поза сферою сімейно-побутових відносин і не пов’язані з службовою діяльністю. Цю групу злочинів вчиняють працівники ОВС, яких умовно можна назвати „перевертні”; характеризуються різними корисливими мотивами, пов’язаними з бажанням злочинця задовольнити свої потреби будь-яким способом.
3. Злочини, мотивація яких пов'язана з обманом. Мотивація вказаного типу найбільш характерна для злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю. Осіб, які вчиняють злочини цієї групи, умовно можна поділити на два типи: 1) „фанатики”, які скоюють злочини з різних „ідейних” мотивів, пов'язаних з помилково зрозумілими інтересами служби (службовими обов'язками й повноваженнями); 2) „ледарі”. Для злочинів, що вчиняються злочинцями цього типу, найбільш характерні так звані кар'єристські, „службістські” мотиви.
18. Ефективна реалізація заходів попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, які здебільшого мають організаційно-управлінський характер, залежить перш за все від активності їх впровадження самими органами внутрішніх справ, насамперед Міністерством внутрішніх справ України.
Однак, детермінація досліджуваних злочинів значною мірою пов’язана з факторами загальносоціального рівня, тому, перш за все, необхідне конструктивне реформування ОВС: з інструменту силової підтримки державної влади система органів внутрішніх справ має перетворитися на соціальний інститут, який буде забезпечувати належний рівень правопорядку у державі.
19. Ідеологія правоохоронної діяльності повинна ґрунтуватися на суспільно-альтруїстичних цінностях. Тому необхідний розвинутий і технічно забезпечений інформаційно-пропагандистський апарат впливу на особовий склад, покликаний формувати в працівників єдину позитивну морально-правову орієнтацію.
20. Враховуючи, що конфліктно-змістовний характер службової діяльності працівників ОВС, особливо обумовлений негативним ставленням до працівників ОВС з боку населення, є одним з вагомих факторів детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (особливо у сфері сімейно-побутових відносин), ефективним заходом їх попередження є досягнення високого рівня партнерських відносин „міліція-населення”.
Важливим кроком у становленні соціально-орієнтованої стратегії діяльності ОВС є створення позитивного іміджу працівника ОВС, що можливо лише за умовою підтримки з боку держави та активної взаємодії ОВС з засобами масової інформації. Одним зі способів взаємодії ЗМІ та ОВС є попередження віктимної поведінки населення щодо злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ.
21. Слід усунути залежність оцінки ефективності діяльності ОВС від статистичних даних про стан злочинності або інших систематично відображуваних кількісних показників. Дисертантом запропонована якісно нова система критеріїв оцінки ефективності діяльності ОВС та організації контролю за їх діяльністю. Критеріями оцінки повинні бути – навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності та дотримання законності. Оцінка ефективності діяльності тієї або іншої служби або підрозділу (на основі якої оцінюється діяльність ОВС взагалі) повинна ґрунтуватися на оцінці діяльності кожного працівника, з урахуванням специфіки напрямків діяльності служби та підрозділу.
22. Дисертантом підкреслюється необхідність структурного відокремлення слідчих органів, що дозволить ліквідувати недоречну відповідальність працівників слідчих органів за „кінцевий результат”.
23. Нагальною є потреба вдосконалення кадрової роботи, включаючи відбір, підготовку та розміщення кадрів. Удосконалення потребує механізм і методики відбору кандидатів на службу в ОВС, причому це стосується як відбору кандидатів на службу в конкретних службах і підрозділах, так і комплектування абітурієнтами навчальних закладів МВС України.
24. Необхідна активізація та підвищення ефективності діяльності психологічних служб щодо забезпечення психологічної грамотності, психологічного консультування та соціально-психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності особового складу ОВС.
25. Величезну роль у попередженні досліджуваних злочинів має діяльність керівників підрозділів та працівників відповідних кадрових та психологічних служб щодо виявлення осіб, поведінка яких свідчить про реальну можливість вчинення ними правопорушень та злочинів. У цьому сенсі важливе значення має індивідуальне прогнозування протиправної поведінки працівників керівниками служб і підрозділів ОВС, у яких вони працюють.
26. Характер службової дисципліни в ОВС обумовлює необхідність постійного вдосконалювання форм і методів відомчого контролю з боку керівників органів внутрішніх справ та відповідних кадрових та психологічних служб за станами дисциплінованості й законності в підрозділах, що стосується як усього колективу, так і кожного окремого працівника. Необхідна їх постійна активна діяльність щодо оздоровлення та підтримки позитивного морально-психологічного клімату в трудовому колективі та формування соціально-позитивної субкультури працівників
Відсутність ефективної діяльності з попередження й припинення різного роду дрібних провин і некримінальних правопорушень (у тому числі дисциплінарних) є криміногенним фактором, що детермінує більш серйозні правопорушення (у тому числі насильницькі злочини). У зв'язку із цим, необхідно підвищення ефективності дисциплінарної практики в ОВС.
27. Враховуючи те, що потужний вплив на вчинення насильницького злочину має фактична можливість використання працівником ОВС табельної вогнепальної зброї (а також спеціальних засобів), необхідне посилення контролю за їх користуванням. Особливо це стосується недопущення постійного зберігання зброї працівниками при собі або вдома у випадках, не передбачених законом.
28. Доцільним є створення спеціалізованих кризово-консультативних центрів з питань проблем сімей працівників ОВС, фахівці яких не тільки допоможуть членам родин працівників ОВС знайти вихід з багатьох кризових ситуацій (у тому числі, пов’язаних з насильницькими конфліктами), але й допоможуть вивчати актуальні проблеми соціального плану, та розробляти рекомендації відповідним органам щодо їх розв’язання. Створення відповідних центрів має відбуватися в результаті тісної співпраці відповідних громадських організацій та територіальних підрозділів ОВС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абельцев С.Н. Криминологическое изучение насилия и защита личности от насильственных преступлений: Дис….д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М., 2000. – 325 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СРСР, 1980. – 526 с.
3. Адміністративна діяльність міліції: Підручник / За заг. ред. акад. АпрНУ, проф. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 448 с.
4. Аксенов Ю.А. Криминологический анализ и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками органов внутренних дел: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – СПб., 2004. – 161 с.
5. Александров О.Н. Роль подразделений собственной безопасности МВД в профи¬лактике правонарушений среди сотрудников органов внутренних дел (на примере Смоленской области) // Проблемы профилактики преступлений, совершаемых со¬трудниками правоохранительных органов: Материалы межвузовского научно-практического семинара. Юридический институт МВД России (Смоленский филиал). – Смоленск, 2000. – С. 12-13.
6. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
7. Алексеев А.И. Криминология: Курс лекций. – М.: Щит-М, 1998. – 340 с.
8. Алтухов С. А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды, особенности профилактики). – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 271 с.
9. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – К., 1999. – 378 с.
10. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений. – М.: Юристъ, 1996. – 336 с.
11. Антонян Ю.М. Криминология. Избранные лекции. – М.: Логос, 2004. – 448 с.
12. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366 с.
13. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопр. борьбы с преступностью. Вып.26. – М.: Юрид.лит., 1977. – С. 25-34.
14. Антонян Ю.М., Панфилов Г.А. Профилактика преступлений в сфере быта. ВНИИ МВД СССР. – М., 1980. – 40 с.
15. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Негодченко О.В., Соболев В.О., Шкарупа В.К., Щербина В.І. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України: Навчально-методичний посібник. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 164 с.
16. Ануфрієв М.І. Основні напрямки кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України: організаційно правовий аспект: Монографія. – Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 238 с.
17. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах / Общ. ред. А.И. Доватура; АН СССР, Ин-т филос. – М.: Мысль, 1984. – Т. 4. – 832 с.
18. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС з надзвичайних подій серед особового складу ОВС України у Луганській обл., № 103 (нетаємно), 2002.
19. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС з надзвичайних подій серед особового складу ОВС України у м. Київ. – № 74. – Т. 2 (нетаємно), 2003.
20. Архів ДВБ ГУБОЗ МВС України. НС з надзвичайних подій серед особового складу ОВС України у Чернівецької обл., №90 (нетаємно), 2003.
21. Балалаева М.В. Обстоятельства, исключающие преступность действий сотрудников органов внутренних дел, совершаемых в сфере их профессиональной деятельности: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Н.Новгород, 2001. – 264 с.
22. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Х.: Основа, 2003. – 368 с.
23. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. – 440 с.
24. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. – Х.: Ун-т внутр. дел, 1996. – 198 с.
25. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московець В.І. Партнерські взаємовідносини між населенням і міліцією: Підручник. – Х., 2003. – 348 с.
26. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 480 с.
27. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
28. Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів, передбачених розділом ХVII Кримінального кодексу України: Навчальний посібник. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 116 с.
29. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Дис. ... канд..юрид.наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 215 с.
30. Бафия Е. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации: Пер. с польск. – М.: Юрид. лит., 1983. – 150 с.
31. Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 308 с.
32. Беспалов В. Процентная липа // Милиция. – 2000. – № 2. – С. 45-46.
33. Бєляков К.І. Оцінка правоохоронної діяльності: теорія та практика // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. – № 10. – С. 106-111.
34. Блувштейн Ю.Д., Яковлев А.М. Введение в курс криминологии. Учебное пособие. – Минск, 1983. – 83 с.
35. Бойцов Н.И. Понятие насильственного преступления // Криминологические и уголовно-правовые проблемы борьбы с насильственной преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Л., 1988. – С. 135-150.
36. Болотова В.О., Щербакова І.В. Соціальні уявлення про ОВС як фактор співробітництва між міліцією та населенням // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 31. – С. 145-149.
37. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зінченко. – СПб.: ЕВРОЗНАК, 2003. – 672 с.
38. Борисова С.Е. Профессиональная деформация сотрудников милиции и ее личностные детерминанты: Дис. … канд. псих. наук: 19.00.06. – М., 1998. – 204 с.
39. Бортник В. Захист прав, честі і гідності підозрюваного під час допиту: окремі проблеми // Право України. – 2005. – № 11. – С. 49-52.
40. Бортновська З. Реалізація прав на свободу і особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України. – 2003. – № 10. – С. 104-108.
41. Брайцева Е.А. Преступления, совершаемые следователями и дознавателями в системе органов внутренних дел: криминологический аспект: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М, 2002. – 178 с.
42. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб., 2000. – 351 с.
43. Валуйська М. Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 179 с.
44. Варыгин А.Н. Преступность сотрудников органов внутренних дел и воздействие на нее / Под ред. Б.Т. Разгильдиева. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2003. – 221 с.
45. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – Київ-Ірпінь: Перун, 2002. – 1440 с.
46. Виноградов М.В. Основные направления и предварительные результаты исследований по проблеме психофизиологического отбора и психопрофилактики личного состава в органах внутренних дел // Мат-лы Всесоюз. совещания-семинара председателей ВВК-ОВВК МВД-УВД. – М., 1980. – С. 69-76.
47. Виноградов М.В. Проблемы распространенности, диагностики и профилактики психических расстройств среди личного состава органов внутренних дел. – М., 1982. – 122 с.
48. Вирок Київського міського суду від 10.06.1994 року. – Справа № 1-76.
49. Вирок Маріїнського райсуду Донецької області від 12.03.1996 р. – Справа № 1-78
50. Вирок Радянського райсуду м. Києва від 4.07.1996 р. – Справа № 1-183.
51. Вирок Шевченківського райсуду м. Києва від 13.11.1995 р. – Справа № 1-385.
52. Вицин С.Е. Системный подход и преступность: Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 140 с.
53. Візит КЗК – що це таке? 15 запитань та відповідей для працівників правоохоронних органів. – К., 2002. – 20 с.
54. Волженкин Б. В. Служебные преступления. – М.: Юрист, 2000. – 368 с.
55. Галай А.О. Організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання: Дис. ... канд..юрид.наук: 12.00.07. – К., 2003. – 229 с.
56. Галустян О. Процент раскрываемости и права человека // Милиция. – 1999. – №8. – С. 58-59.
57. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2003. – 412 с.
58. Гаухман Л. Коррупция и коррупционное преступление // Законность. – 2000. – № 6. – С. 2-6.
59. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 167 с.
60. Гаухман Л.Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1981. – 159 с.
61. Гельфанд И.А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. – К., 1970. – 251 с.
62. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию.– М. Юрид. лит., 1965. – 227 с.
63. Голина В.В. О понятии “преступность” // Преступность, социальный контроль и защита прав личности: Материалы 2-го Международного причерноморского социально-девиантологического симпозиума. – Одесса, 1996. – Т. 1. – С. 48-49.
64. Голина В.В. Современные тенденции тяжкой насильственной преступности против личности и основные направления борьбы с ней // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні: Збірник матеріалів наукових праць. – Х., 2001. – С. 54-60.
65. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Х.: Рубікон, 1998. – 125 с.
66. Голіна В.В. Основні положення концепції Закону України про попередження насильства в сім’ї // Проблеми насильства в сім’ї: правові та соціальні аспекти / Упоряд. О.М. Руднєва; наук. ред. А.П. Гетьман. – Х.: Право, 1999. – С. 10-23.
67. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя, здоров’я особи. – Х.: Право, 1997. – 298 с.
68. Головкін Б.М. Сімейно-побутові конфлікти у системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень: Дис. …канд.юрид.наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 218 с.
69. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К.: Юрінком Inter, 1998. – 224 с.
70. Горяинов К.К. Криминологическая обстановка: Методологические аспекты. – М., 1991. – 98 с.
71. Горяинов К.К., Исиченко А.П., Кондратюк Л.В. Латентная преступность в России: опыт теоретического и прикладного исследования. – М.: НИИ МВД РФ, 1994. – 148 с.
72. Грица Т.Г. Організація професійної освіти в системі МВС України (управлінський та адміністративно-правовий аспекти): Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 342 с.
73. Горшенева И.А. Полиция в механизме современного демократического государства: Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности 021100 «Юриспруденция» / И.А. Горшенева; Фонд содействия правоохран. органам «Закон и право». – М.: ЮНИТА-ДАНА, Закон и право, 2004. – 174 с.
74. Гришанин П.Ф. Пути укрепления законности в практике квалификации преступлений // Советское государство и право. – 1985. – № 1. – С. 53-54.
75. Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: Монография. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр.дел, 2005. – 302 с.
76. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. – Х.: Право, 1998. – 144 с.
77. Даньшин И.Н. К вопросу о личности преступника // Проблемы социалистической законности. – 1980. – Вып. 6. – С. 117-124.
78. Даньшин И.Н. «Фоновые» явления преступности как дополнительный предмет криминологии // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп.ред. В.Я. Тацій – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 68. – С. 87-91.
79. Даньшин И.Н. Преступность: понятие, общая характеристика, причины и условия. – К., 1988. – 86 с.
80. Дейкун Р. “Рівняймось на євростандарти” // Міліція України. – 2005. – №2 (92) – С. 28.
81. Джафарова О.В. Правові основи партнерства міліції і населення: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2003. – 206 с.
82. Динека В.И. Уголовная ответственность работников органов внутренних дел за превышение власти или служебных полномочий: Учебное пособие. – М., ЮИ МВД РФ, 1994. – 60 с.
83. Долгова А.И., Ванюшкин С.В., Ильин О.С., Романова А.Г. Преступность сотрудников правоохранительных органов // Преступность, статистика, закон. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 1997. – С. 45-51.
84. Долгова А.И. Криминология. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2005. – 352 с.
85. Доценко О.С. Організація управління міліцією громадської безпеки в сучасних умовах: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – К., 2003. – 200 с.
86. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: (О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения). – М.: Политиздат, 1982. – 304 с.
87. Ещенко Н.Г. Негативные психические состояния в деятельности сотрудников специальных отрядов быстрого реагирования и пути преодоления их последствий: 19.00.03. – Дис. ... канд. психол. наук. – Тверь, 1997. – 186 с.
88. Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная политика // Советское государство и право. – 1991. – № 3. – С. 101-112.
89. Жалинский А.Э. Социально-правовое мышление: проблемы борьбы с преступностью. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
90. Журавель В. Криміналістична класифікація злочинів: засади формування та механізм застосування // Вісник Академії правових наук України . – 2002. – №3. – С. 160-166.
91. Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. - Ст. 490.
92. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УССР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
93. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
94. Зелинский А.Ф. Криминология: курс лекций. – Х.: Прапор, 1996. – 260 с.
95. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Вища шк., 1986. – 165 с.
96. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 40 с.
97. Зубрилов И.С., Скрытников А.И. Использование полиграфа при решении кадровых вопросов // Вестник МВД РФ. – 1999. – № 5. – С. 82-83.
98. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Закон и право, 2003. – 383 с.
99. Иншаков С.М. Системное воздействие на преступность в Вооруженных Силах России: 12.00.08. – Дис. ... док. юрид. наук. – М., 1997. – 467 с.
100. Их нравы: полицейские-насильники в Германии // http://sextalk.ru/showthreaded.php?Cat=&Board=trep&Number=49722&page;
101. Ігнатов О. Деякі фактори латентної злочинності працівників міліції: шляхи їх усунення // Право України. – 2005. – №11. – С. 52-55.
102. Ігнатов О.М. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів серед працівників міліції // Право України. – 2005. – № 6. – С. 71-75.
103. Ігнатов О. Кримінальне насильство: окремі питання // Право України. – 2005. – № 3. – С. 67-71.
104. Ігнатов О.М. Особистість працівників міліції, що вчинили насильницькі злочини: соціально-демографічні та морально-психологічні характеристики // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – Вип. 8. – С. 111-118.
105. Ігнатов О.М. Роль економічних факторів в детермінації насильницької злочинності працівників міліції // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2006. – Вип. 9. – С. 78-84.
106. Ігнатов О. М. Роль політичних факторів в детермінації злочинності працівників міліції // Наше право. – 2006. – №2. – С. 68-72.
107. Інструкція про порядок обліку порушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій за участю особового складу органів внутрішніх справ України, затверджена Наказом МВС України від 6 грудня 1991 р. № 552.
108. Інформація по некомплекту органів і підрозділів Управління МВС станом на 17.05.2005 (вакансії в органах внутрішніх справ). http://urp.kharkov.ua/index.htm
109. Ірхіна С.М. Програма психологічного вивчення кандидатів на службу в органах внутрішніх справ // Проблеми пенітенціарної теорії та практики: Щоріч. бюл. Вип. 10 (ювіл.) / Ред.: А.А. Музика. – К.: Юрид. ін-т КНУВС, 2005. — С. 618-624.
110. Кальман О.Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження: Дис….д-ра юрид. наук: 12.00.01. – Х., 2004. – 367 с.
111. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М.: Рос. право, 1992. – 431 с.
112. Кобзин Д.А. Соціальні зміни як детермінанта дисципліни в органах внутрішніх справ. Дис. ... канд. социолог. наук: 22.00.03. – Х., 2000. – 206 с.
113. Коваленко В.П. Деякі етичні та кримінологічні аспекти застосування насильства в правоохоронній діяльності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 4. – С. 45-49.
114. Ковальська В.В. Пошук критеріїв ефективності діяльності органів внутрішніх справ // Вісник Національного універсітету внутрішніх справ. – 2002. – № 17. – С. 147-150.
115. Коган В.М. Значение социально-демографических факторов для изучения причин преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1975. – Вып. 22. – С. 88-94.
116. Кондаков А.В. Преупреждение нарушений законности в правоохранительной деятельности милиции: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 – Саратов, 2006. – 230 с.
117. Кондратюк Л.В. Антропология преступления. (Микрокриминология.). М.: НОРМА. – 2001. – 338 с.
118. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
119. Корецкий Д. Тяжкие бытовые преступления и их предупреждение. Учебное пособие - М.: ВЗЮШ МВД СССР, 1989. - 84 с.
120. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (Системное исследование психологического механизма криминального поведения). – К.: Наук. думка, 1987. – 128 с.
121. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави: Дис. … д-ра. юрид. наук: 12.00.01. – Х., 2003. – 390 с.
122. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений . – Х.: Вища шк., 1983 . – 129 с.
123. Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 215 с.
124. Криминология и профилактика преступлений: Учебник / Под ред. А.И. Алексеева. – М.: МВШМ МВД СССР, 1989. – 430 с.
125. Криминология. / Под. общ. ред. Ю.Ф. Кваши. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 407 с.
126. Криминология: Словарь – справочник / Сост. Х.-Ю. Кернер: Пер. с нем. / Отв. ред. перевода А.И. Долгова. – М.: НОРМА, 1998. – 391 с.
127. Криминология: учеб. для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [Гуров А.И. и др.]; науч. редакторы – Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеев. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 640 с.
128. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В.Н. Бурлакова, проф., академика В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – 576 с.
129. Криминология: Учебник: Общая часть / Под ред. В.В.Орехова. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. – 216 с.
130. Криминология: Учебник / Под. ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М.: Юрист, 1995. – 512 с.
131. Криминология: Учебник / Под. ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 2004. – 734 с.
132. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер. – Право, 2002. – 416 с.
133. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – 452 с.
134. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд / За ред. проф. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
135. Кримінологія: Навчальний посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов, П.М. Опанасенко, В.Г. Пшеничний, В.Г. Сюравчик / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.
136. Кримінологія: Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 232 с.
137. Кримінологія: Підручник / за заг. Ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
138. Кримінологія / Под общ. ред. А.И. Долговой. – М.: НОРМА, 1997. – 784 с.
139. Крысин Л.П. Толковый словарь иноязычных слов. 2-е изд. – М.: Русский язык, 2000. – 689 с.
140. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
141. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд. МГУ, 1969. – 232 с.
142. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.
143. Куманеев В.В. Правонарушения сотрудников органов внутренних дел в современной России. Проблемы теории и практики: Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 – Н.-Новгород, 2000. – 189 с.
144. Купленский А.А. Криминологическая характеристика преступлений, совершаемых сотрудниками уголовного розыска в связи со служебной деятельностью: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. высшая школа милиции. – Омск, 1991. – 19 с.
145. Курс кримінології. Особ