ПОСТАТІ НАРОДНИХ ВАТАЖКІВ ДОБИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ У СЕМІОТИЧНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

КОРНЄВ Андрій Юрійович

УДК 94 (477) «16»: 801.81 (043.5)

ПОСТАТІ НАРОДНИХ ВАТАЖКІВ
ДОБИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
У СЕМІОТИЧНОМУ ПРОСТОРІ
УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
за спеціальністю
17.00.01
— теорія та історія культури

Науковий керівник:
Богуславський Всеволод Михайлович,
доктор мистецтвознавства, профессор, доцент

Харків — 2005

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЗМ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ:
СТАН ДОСЛІДЖЕНОСТІ
1.1.Особливості пісенного фольклору
як історичного джерела.................................................................. 11
1.2.Методологічні засади дослідження ......................................... 34
Висновки до розділу ..........................................................................45

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ
КОЗАЦЬКОГО” ЕПОСУ
2.1. Феномен козацтва .......................................................................49
2.2. Визвольна війна в пісенному фольклорі ................................61
2.3. Чужі” та свої”: епічний світ доби Хмельниччини ............74
Висновки до розділу ...........................................................................96

РОЗДІЛ 3. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ АНАЛІЗ
ПОСТАТЕЙ НАРОДНИХ ВАТАЖКІВ
У ТВОРАХ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ

3.1. Богдан Хмельницький..............................................................100
3.1.1. Рослинна символіка .. ...............................................................103
3.1.2. Символіка батька”...................................................................115
3.3. Постаті полковників..... ............................................................126
3.2.1. Іван Богун...................................................................................128
3.2.2. Станіслав Морозенко................................................................132
3.2.3. Максим Кривоніс та Данило Нечай ....... ................................138
Висновки до розділу..........................................................................160

ВИСНОВКИ .....................................................................164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................172

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Пісенний фольклор в цілому і героїчний епос українського народу, зокрема, протягом кількох століть відігравав важливу роль у процесах етнічної самоідентифікації, а згодом у формуванні української нації. Останній процес мав спільні ознаки з розвитком європейської фольклористики, та рухом будителей” у слов’янських народів східної Європи. Справжнє захоплення національним фольклором у ХІХ ст., особливо героїчним епосом, пояснюється високим пафосом боротьби за волю й незалежність, що була закладена в його основі. Приймаючи до уваги загальноєвропейський контекст, треба зауважити, що на Україні роль пісенного епосу була більшою ніж будь-де. По-перше, це пояснюється складним і довготривалим процесом боротьби українців за незалежність і державність, отже актуальність героїчного епосу, його надихаючий приклад, не згасали навіть протягом ХХ століття. По-друге, тільки в Україні, в силу вищевказаної актуальності, а також наявності активного середовища селянства, необхідного для постійного функціонування фольклору, збереглася жива традиція кобзарства. Не випадково, кобзарство було фізично знищене в той час, коли радянський репресивний апарат розпочав геноцид проти українського села.
На щастя, до того моменту, дослідниками-аматорами, визначними вченими і діячами національної культури, була пророблена велика праця по фіксації й збереженню фольклорної спадщини. Протягом другої половини ХІХ століття, навіть у межах Російської імперії, виходили численні публікації щодо малоросійського” фольклору, окремі збірки з текстами українських народних пісень. Для означення пізньої української епічної традиції, виник термін думи”, що став загальноприйнятим в академічній науці. Захоплення всім українським стало настільки всеосяжним, що імперська російська влада вдалася до заборонних дій стосовно української мови та культури. Однак і поліцейські заходи не припинили активний процес збирання та публікації пам’яток українського фольклору. Нарешті, коли процес накопичування вже переходив у стадію осмислення і наукового вивчення, в розвиток української фольклористики втрутилися світові історичні події. Спочатку перша світова війна, яка посилила російські шовіністичні настрої, потім більшовицька революція, військова експансія проти Української держави, згодом утворення тоталітарної радянської ідеології усе це не сприяло розвитку національної фольклористики. Сталінські репресії 30-х рр. і розгром української інтелігенції призвели до того, що будь-яка згадка про глибоке коріння української культури, стала практично неможливою. Навіть із послабленням фізичних репресій, радянська наука вже спотворена тоталітарною ідеологією, розвивалася тільки в дозволених їй межах. Так, були встановлені певні прерогативи на культурне надбання часів Київської Русі. Праці українських чи білоруських учених, в цьому напрямі, складали лише невеличку частку, відносно російських досліджень.
Не дивлячись на сильний тиск, українська наука знайшла можливості для подальшого розвитку, відшукуючи своєрідні лакуни, в яких могла б працювати. Зокрема, це виявився пізній пісенний епос, в тому числі той, що оспівував Хмельниччину. В результаті, у 60-70ті роки вийшов ряд важливих публікацій із застосуванням порівняльно-історичної методології, в тому числі монографічних досліджень, присвячених думам та історичним пісням козацької доби”. Дослідження історичних джерел і фольклорних пам’яток також дозволялося вести тільки в контексті возз’єднання”. Таким чином, фактично під забороною залишалися цілий ряд проблемних питань, пов’язаних із визвольною війною: релігійні та етнічні питання, складні політичні стосунки гетьмана Хмельницького з різними державами, суть та наслідки Переяславської ради і березневих статей”, неоднозначність ситуації, що склалася після смерті гетьмана. Вищенаведену ситуацію видатна дослідниця фольклору С. Грица охарактеризувала наступним чином: Стан вивчення українського думового епосу міг би бути індикатором політичних справ українського народу, його сходжень і стагнацій в історичному розвитку” [48, с.122].
Тільки завдяки здобуттю Україною незалежності, став можливим вільний обмін думками із усіх проблем вітчизняної історії та культури. За останнє десятиріччя українська наука, в тому числі історична, звільнилась від ідеологічних перекручень радянської епохи, повернулися в науковий обіг праці видатних дослідників козаччини минулих часів, з’явилися монографії з новими поглядами на козацтво, всебічно розглянута роль Богдана Хмельницького, як військового, політичного, державного діяча, його взаємин із Московським царством та іншими країнами. Нарешті, пройшли перевірку часом дослідження радянського часу, з них було взято все достойне уваги, але ще ясніше стали викривлення чи замовчування окремих проблем.
Невеличкий екскурс в історію української фольклористики знадобився саме для пояснення процесів, які зумовили високу ступінь актуальності дослідження героїчного епосу України на сучасному етапі. Зважаючи на це, до актуальних напрямків слід віднести дослідження найбільш значних етапів становлення ментальної картини світу” українського народу, з використанням нових методологічних підходів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження, виконане згідно з планом підготовки наукових кадрів кафедри Історії та теорії мистецтва Харківської державної академії дизайну та мистецтв.
Отже, метою даного дослідження постає історико-культурна реконструкція постатей народних ватажків доби Хмельниччини в семіотичному просторі (семіосфері) української пісенної епіки. Головним завданням роботи є окреслення чинників семіотичного простору героїчної епіки пізньої доби й визначення основних кодів народної свідомості, які зумовили побутування реальних історичних осіб доби Хмельниччини, в якості епічних постатей.
Для досягнення мети також поставлений ряд конкретних завдань:
1. Систематизувати та узагальнити теоретичні положення попередніх наукових розробок, визначити сучасний стан дослідженості проблеми.
2. Окреслити методологічні засади дослідження на основі праць провідних фахівців в області семіотичного аналізу.
3. Виходячи з методологічних засад, сформулювати головні чинники народного світогляду доби Хмельниччини та найближчих до неї історичних періодів, в яких побутувала козацька” епіка.
4. Систематизувати та проаналізувати історичні думи та пісні, визначити в них типові коди народної свідомості, які вплинули на формування конкретної семіосфери.
5. На підставі текстологічного, порівняльно-історичного та семіотичного аналізу визначити типові риси постатей народних ватажків.
Отже об’єктом дослідження є епічні постаті народних ватажків, а предметом семіотичний простір героїчної епіки, яка оспівує діяльність Хмельницького та його полковників.
Методологія дослідження. У загальнотеоретичному осмисленні проблеми задіяні концептуальні розробки українських та зарубіжних учених, зокрема французької школи Анналів” (М. Блок, Л. Февр, Ж. Ле Гофф), і її послідовників, зокрема А. Гуревича, видатних представників російської семіотичної школи М. Бахтіна і Ю. Лотмана, а також фундаментальні праці відомих українських дослідників: В. Горського, С. Грици, А. Макарова, П. Мірошниченка, С. Мишанича, О. Удода. Специфіка предмета дослідження, його мета та завдання зумовили використання культурологічних підходів, побудованих на прийомах текстологічного, порівняльного, семіотичного аналізу.
Хронологічні межі дослідження зумовлені метою і завданням роботи. Жвава дискусія щодо історизму пізньої пісенної епіки, яка розпочалася ще наприкінці ХІХ століття, завершилася констатацією відповідності основних історичних реалій і їх відображення в пісенному фольклорі. Звичайно, в умовах живої традиції кобзарства в Україні ще у ХХ столітті, неможливо точно визначити, які тексти належать безпосередньо до часів Хмельниччини, а які були складені згодом чи зазнали суттєвих змін. Однак, проблема дисертаційного дослідження поставлена таким чином, що розглядає народну свідомість і ментальні чинники, що формувалися в добу Хмельниччини і проіснували, майже без змін, до новітньої доби і збереглися у відповідних фольклорних текстах. Отже, хронологічними межами залишаються події Визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького, упритул до смерті видатного українського гетьмана. На той час уже загинула і більша частина народних ватажків, згадувана в пісенному епосі.
Територіальні межі дослідження також пов’язані з подіями Хмельниччини і обумовлені місцем дії козацького війська і окремих загонів, якими керували видатні українські ватажки.
Наукова новизна одержаних результатів. Представлена дисертаційна робота є першою спробою аналізу кодів народної свідомості, які вплинули на формування епічних постатей народних ватажків Хмельниччини в пісенному фольклорі. У процесі роботи також отримані результати, які можна вважати новими, в контексті поставленої проблеми:
1. Уперше виокремлена та описана категорія чужі” стосовно конкретного історичного періоду. Показане неминуче зіткнення цієї категорії із світом своїх”. Саме це зіткнення є основою героїчного епосу, але його всебічний аналіз, стосовно доби Хмельниччини, здійснений уперше у вітчизняній науці.
2. Уперше дана характеристика категорії свої”, що стала джерелом морально-етичних настанов, звідки зростали” конкретні постаті Визвольної війни.
3. Отримав подальший розвиток розгляд семіотичного шару фольклорної постаті Богдана Хмельницького.
4. Уперше в повному обсязі розглянуті форми побутування фольклорної постаті гетьмана в народній свідомості. Здійснено семіотичний аналіз на рівні провідних мотивів та сюжетів.
5. Аналогічна робота проведена стосовно народних ватажків, яким пісенний фольклор приділяє особливу увагу. Уперше виділені типологічні риси відповідних фольклорних постатей.
6. В ході роботи уточнені семіотичні коди” народної свідомості у відповідний історичний період та розглянуто їхній вплив на функціонування постатей народних ватажків доби Хмельниччини в пісенній епіці.
Практичне значення одержаних результатів. Головні положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися в концептуальній основі теоретичних курсів, що викладаються у вищих та середніх закладах зокрема: "культурологія", "етнокультурологія", "народознавство", історія України” та інших предметів гуманітарного циклу. Результати дослідження , особливо ті, що стосуються описання семіосфери пісенної епіки, можливо використати як своєрідну модель для реконструкції семіотичного простору доби Хмельниччини в повному обсязі, включаючи літературні твори, структури повсякденності, тощо.
Особистий внесок здобувача. Автором подана спроба реконструкції образу мислення української спільноти ХVІІ ст., в умовах епічних” війн за незалежність, цілком самостійно виділені та описані категорії свої” і чужі”; окреслені межі семіотичного простору пісенної епіки, що оспівувала Хмельниччину; виведені типологізовані епічні постаті Богдана Хмельницького і провідних ватажків визвольної війни; проведений семіотичний аналіз побутування цих постатей в конкретній історико-культурній семіосфері.
Апробація роботи. Головні положення дисертаційного дослідження викладені та обговорені на VІІ-й науковій міжнародній конференції Слобожанські читання” (Харків, 25-26 вересня 2003 р.), І-й міжнародній науковій конференції Духовна вісь України: Галичина Наддніпрянщина Донеччина” (Івано-Франківськ, 24-25 червня 2004 р.), V-му всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 7-9 жовтня 2004 р.), на І-й електронній науковій конференції молодих науковців «Молода мистецька наука України», науково-практичних конференціях Харківської академії дизайну та мистецтв (Харків, ХДАДМ, квітень 2002; Харків, ХДАДМ, квітень 2003 р.; Харків, ХДАДМ, квітень 2004 р.), на науково-методичному семінарі кафедри історії та теорії мистецтва ХДАДМ (Харків, 26 грудня 2003 р.).
Набуті під час дослідження матеріали та попередні результати були частково використані у викладанні лекційного курсу Культурологія”, який читається у ХДАДМ, а також в авторській хрестоматії для позакласного читання в загальноосвітніх школах Святковий рік”(Харків, видавництво Ранок”, 2003 р.), авторській публіцистиці на сторінках регіональної преси.
Публікації. Основні положення, висновки та результати дослідження опубліковано у 11 наукових статтях, серед них 3 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 185 сторінках і складається із вступу, трьох розділів, висновків і науково-довідкового апарату, який містить бібліографію (266 найменувань). Перший розділ складається з двох параграфів. Згідно логіці дослідження, спочатку поданий аналіз літератури, в якій піднімається проблема історизму пісенної епіки, а також теоретичні праці, що простежують генезис епічного жанру, його місце в загальній структурі українського фольклору. Окреслена джерельна база дослідження, в її основі збірки відомих фольклористів і збирачів фольклору, починаючи із середини ХІХ століття. В окремому параграфі розкриваються методологічні засади дослідження, та принципи їх застосування в аналізі текстів пісенної епіки.
У другому розділі розглядається феномен козацтва, яке ніколи не вкладалося в межи феодального” соціального стану, а згодом перетворилося на державницьку основу перетворень Богдана Хмельницького. Подається узагальнена картина подій Хмельниччини, головним чином подана через постаті народних ватажків а також встановлюються основні чинники, що складають семіосферу пісенної епіки, перш за все категорії свої” та чужі”.

У третьому розділі окремому розгляду підлягають семіотичні коди, що становлять основні характеристики фольклорних постатей гетьмана Хмельницького і його полковників. На основі семіотичного аналізу виділені типологічні риси, притаманні фольклорним постатям народних ватажків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки роботи в цілому, відмітимо, що проблематика наукового пошуку, та отримані результати як узагальнюючі, так і нові, набуті в процесі дослідження, стали можливими, завдяки семантичному та семіотичному підходам до пісенної епіки, як фольклорного джерела. Специфіка цього виду джерел, особливо творів, присвячених Хмельниччині, полягає в тому що вони знаходяться одразу в двох площинах фольклорному та історичному. Фактично перед дослідником постає особливий культурно-історичний часопростір пісенної епіки.
В ході комплексного аналізу фактографії, отриманої з різних галузей гуманітарної науки історії, філології та фольклористики, теорії культури, вдалося з’ясувати наступне: починаючи з перших доробок у царині українського фольклору, пізня пісенна епіка розглядалася переважно в історичній площині із застосуванням історико-порівняльного методу. До цього першорядного завдання долучалися інші підходи та методи. Отже, наукові дискусії тривали навколо питання історизму відповідних дум або історичних пісень, їх відповідності реальним подіям, географічним (просторовим) та часовим координатам. Семіотичний аналіз не передбачався подібними дослідженнями, а якщо і виникав, то фрагментарно, у своєрідному надлишку”.
Між тим в історичній пісенній епіці, так само, як і в інших видах і жанрах пісенного фольклору, одним із найважливіших чинників змістовної та емоціональної побудови тексту, є символічний ряд чи семантичні тропи, обумовлені народною свідомістю. На ці аспекти і була звернена основна увага в даному дослідженні. Ще одним важливим елементом історичної пісенної епіки є наголос на особистостях. Більшість текстів присвячена справжнім постатям народно-визвольної боротьби: Богдану Хмельницькому і козацьким полковникам. Оскільки історизм цих діячів не підлягає сумніву, окремі невідповідні реаліям деталі, наприклад, вигадані обставини загибелі Кривоноса чи Морозенка, залишилися поза увагою науковців саме в силу не історичності” згаданих епізодів. Однак у своєрідному семіотичному просторі пісенної епіки виникнення подібних невідповідностей реальному перебігу подій, не випадкове, що і було продемонстровано в дисертаційному дослідженні.
Застосування семіотичного аналізу дозволило розглянути видатні історичні постаті визвольної боротьби, в символічному вимірі фольклорних творів, у площині картини світу” і відповідним їй ментальним характеристикам. В ході дослідження було з’ясовано, що епічне протистояння обумовлює чітку дуальність, розподіляючи весь світ на чужих” та своїх”. Характеристики перших знаходяться в тісному зв’язку із другими, і навпаки. Реконструкція колективного позасвідомого” українського населення в умовах Речі Посполитої ХVІІ ст., з огляду на ці дві категорії, сприяла виявленню мотивацій у ставленні української спільноти до чужих”, враховуючи релігійні, соціальні, політичні аспекти. Така постановка проблеми була фактично табуйована до недавнього часу, і тільки в останні роки стали виходити поодинокі дослідження, здатні на неупереджений погляд щодо непростих міжетнічних та міжконфесійних відносин на українських територіях у відповідний період.
В даній роботі вперше з’явилася характеристика категорії чужі” в конкретних історичних обставинах. Вона є монолітною тільки на перший погляд. Навіть негативні характеристики дозволяють розрізнити нюанси у відношенні до представників різних етносів, і, певною мірою, культур: євреїв, поляків, татар, росіян. Спроба визначення цих відмінностей на матеріалі пісенної епіки, також не має аналогів у сучасній науці. Отримані в ході дослідження результати дозволили прийти до наступних висновків.
Історична ситуація склалася, перш за все, не на користь єврейському етносу на теренах України. Опинившись між поляками та українським населенням, займаючись діяльністю, значною мірою, несумісною з релігійними поглядами християн, євреї потрапили в категорію безумовно чужих”, отже витиснення євреїв з козацьких”, тобто українських територій, вважалося однією із чеснот своїх”. Залишитися на православних християнських землях євреї могли тільки змінивши віру, а разом з цим, як вважалося, і рід занять, і сам життєвий уклад. В той же час, слід звернути увагу, що у сатирично-загрозливому зверненні до євреїв, гротескно поданих образах, проступають контури тривалого і досить мирного спільного життя, знання звичаїв та культурного середовища сусідів-іудеїв.
Звичайно, що чужими” були і поляки, однак на війні вони представляли бойового супротивника, який, хоча і поступається моральними якостями, та все ж таки є воїном, отже заслуговує якщо не на повагу, то на увагу. В даному випадку чужі” та свої” зустрічаються на бранному полі”, їхнє протистояння непримириме, але має свої нюанси. Частіше за все трапляються варіанти військової гри” із дошкульними закликами та бойовим герцем. Особливо підкреслена зневага і ненависть до тієї частини гонорової шляхти, яка вважала українців нижчою кастою, в даному випадку маємо справу з нашаруванням соціальних та національних проблем. Отже поляки-чужинці” могли бути небезпечними ворогами і навіть отримати тимчасову перемогу, завдяки підступності та чисельній перевазі, тоді своїм” загрожувала смертельна небезпека, навіть загибель. Подібне протистояння також передбачало вигнання чужих” за межу дідизни”, рідної землі, позначеної в пісенній епіці річними кордонами Случ-Вісла.
Татари (татари-турки”) в українській свідомості проходять складну генезу, що вкладається у схему: чужі свої чужі”. Так саме, як і у випадку з євреями, через недовіру до чужих” проглядає спільний досвід не тільки ворожнечі, а й мирного співіснування. З ними можлива навіть домовленість, однак тільки за умов керівництва з боку своїх” над норовливим та непевним союзником. В думах та піснях таке під силу тільки батьку-Богдану”, за плечима якого час від часу постає, загрозлива для інших чужих”, союзна орда. У всіх інших випадках татари вкладаються в ту ж саму схему військового протистояння, що і поляки.
З образами росіян, відповідно темі дослідження, зустрічаємося лише зрідка, переважно у зв’язку із постаттю гетьмана Богдана, чи у вигляді своєрідного історичного тла, отже вони відносяться до непевної категорії не зовсім чужих”, але й не своїх”. Така непевність відображає конкретні історичні реалії, коли у широких мас населення не склалося чіткого враження про союз з Москвою” за життя Хмельницького. Єдиним виключно позитивним моментом, вбачалася спільна віра, як запорука встановлення мирного життя.
Всі вищенаведені реакції у відношенні до чужих” в пісенній епіці, притаманні постатям Хмельницького та полковників, як уособленням ідеальних образів своїх”, але перше місце, безумовно, посідає харизматична фігура гетьмана Богдана. Саме тому серед всього корпусу дум та пісень відповідного періоду, тексти присвячені Хмельницькому, збереглися найкраще.
В окремих дослідженнях зверталася увага і на головні семіотичні коди (за прийнятою раніше термінологією символи), хоча і викладені схематично та безсистемно. Окрім систематизації вже досягнутого попередниками, в даній дисертаційній роботі, вдалося значно розширити рамки семіотичного аналізу, а також виявити відповідність характеристик гетьмана, як історичної особи, і його фольклорної постаті. Вперше розглядалася і сама міфологізована постать гетьмана, як самостійний персонаж пісенної епіки. В останньому випадку, історичні реалії є тільки часткою складного і багатошарового образу Богдана, який також поєднує в своїй особі залишки язичництва, особисті характеристики, притаманні епіці, часів Київської Русі, а також християнський вплив, поданий у дусі народних апокріфічних переказів. Ці висновки, повною мірою стосуються і характеристик козацьких полковників.
Таким чином, результатом проведеного наукового пошуку стало, перше у вітчизняній науці, спеціальне дослідження семіотичного простору українського пісенного епосу, в якому постає доба Хмельниччини. В ході роботи були досягнуті наступні результати:
1. Виявлені особливості українського суспільства доби Хмельниччини, в загальних рисах, відповідають середньовічній європейській картині світу” з властивим їй способом мислення. Окреслений ментальний план зумовлений, в першу чергу, полярністю середньовічного космосу” і християнським світовідчуттям. Релігійні та соціальні процеси, що протікали в Речі Посполитій на початок повстання Хмельницького, нагадують ситуацію, що склалася в Європі доби Реформації, з характерною для неї гостротою вирішення релігійного питання. Також важливо, що водночас з Реформацією, іде процес національно-культурної самоідентифікації європейських етносів.
2. Перебуваючи в загальноєвропейському контексті розвитку соціальних, економічних та релігійних процесів, українська спільнота набула своєрідний вигляд, завдяки впливу козацтва. Цей культурно-соціальний феномен поєднував військовий устрій, з елементами архаїчних демократій, ідею оборони православної віри із значними проявами так званого двовір’я”. На середину ХVІІ століття ціла низка козацько-селянських повстань проти соціально-релігійних утисків польської влади і її адміністрації призвела до того, що козацькій ідеал волі і нескореності польським державним інституціям, стає прикладом для наслідування широкими верствами українського населення. Козацькі характеристики поступово ототожнювалися з рисами української ментальності, січовий устрій слугував зразком в утворенні елементів народного самоврядування.
3. Виходячи з цього, в представленому дисертаційному дослідженні вперше дана спроба відтворення конкретної культурно-історичної семіосфери на основі реконструкції колективного позасвідомого”, як образу мислення української спільноти ХVІІ ст., в умовах епічних” війн за незалежність. Головною категорією, що розбудовує антагоністичний світ військового та ментального протистояння є дихотомія свої-чужі”. Чужі” існують у різних іпостасях: гнобителів (євреї, поляки); загарбників (поляки, татари); непевних союзників (татари, росіяни). Народна правда-справедливість” вимагає їх вигнання з рідної землі чи зміни ментального плану, який вбачався, перш за все, в приналежності до конкретної релігійної конфесії.
4. Постаті, покликані виконати це завдання, подані як історичні особи Богдана Хмельницького та його полковників. Складність аналізу неподільного хронотопу” епічного твору постає в його багатошаровості, що поєднує історичний та семіотичний плани. Останній, був головним предметом дослідження, на відміну від попередніх наукових розвідок, які мали головною метою, доведення історичної відповідності реалій Хмельниччини їх відображенню у фольклорі.
5. Отже постать Богдана Хмельницького в роботі трактується як, певною мірою, міфологізована” персона. Її нижчий” рівень пов’язаний із складним семіотичним кодом рослини хміль”. По-перше, це спритність, здатність подолання і захоплення навколишнього простору. По-друге, здібність слугувати бродильним елементом, збудником усякої колотнечі чи заколоту”, стосовно людського суспільства. По-третє, своєрідний еротизм, що повинен свідчити на користь фізичної сили і моці, а також є запорукою розгалужених родинних зв’язків з потенційними союзниками.
6. Вищий” рівень репрезентує родове ім’я Богдан, також універсальний семіотичний об’єкт народного світогляду. Гетьман даний Богом” своєму народу, постає в образі батька”, який несе відповідальність за все що коїться з його родиною”, причому родинна” межа переростає виключно козацьке середовище і поширюється на всю українську людність. В цьому плані батько Богдан” наближається до Бога-батька”, хоча і не зливається з ним, залишаючись земним упорядником вищої сили.
7. Семіотичний аналіз текстів дозволив зробити висновки щодо існування постаті Хмельницького в якості культурного героя” для української спільноти. Таким чином в постаті гетьмана перетинаються різночасові нашарування, що дозволяє окреслити архаїчні елементи у формуванні культурного героя”: характеристики, притаманні ранній богатирській” епіці, а також кращі козацькі риси, уособленням яких теж є гетьман Богдан.
8. Полковники Хмельницького також постають в міфологізованій іпостасі безумовно своїх” і складають своєрідний пантеон” цього земного деміурга”. Всі вони висловлюють єдину ідею безкомпромісної боротьби за волю і землю”, однак різняться своїми характеристиками.
Іван Богун репрезентує образ намісника Хмельницького, такого як і гетьман, обдарованого розумом і спритністю. Він ніби завершує формування образу трійці” в фольклорно-християнському контексті епічного простору (Бог-батько батько Богдан Богун).
Станіслав Морозенко, Максим Кривоніс та Данила Нечай виконують роль мучеників за правду-справедливість”, важливою складовою частиною якої є приналежність до православної віри. Феномен народного двовір’я полягає в тому, що борці за віру можуть бути характерниками, як Кривоніс чи Нечай. Відповідно і семіотичні шари наповнені символами, що трактуються близько за змістом в християнській, і в язичницькій традиції. Такі, зокрема, семіотичні коди бенкету та споживання риби.
До того ж, через постать Нечая проводиться традиція родинного голосіння за покійним. В громадському плані важливо, що тужіння за Нечаєм та Морозенком переростає рамки козацького стану, за ними тужить вся Україна, що свідчить про наявність розуміння боротьби за волю, як всенародної справи, вищої за соціальні обмеження. Таким чином через постаті полковників український народ виявляє свої патріотичні або протопатріотичні” відчуття свідчення важливої віхи становлення української нації.
9. В дисертаційній роботі описаний історико-культурний хронотоп, що дозволило авторові розглянути процеси утворення постаті національного героя”, притаманного саме українській культурній традиції та його функціонування в семіотичному просторі козацької” епіки.
Результати роботи мають практичну цінність для подальших досліджень українського пісенного фольклору пізньої доби. Крім того, вони передбачають продовження культурологічних розвідок на рівні виявлення ментальних засад українського суспільства та створення автентичної картини світу” відповідної історичної епохи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Византия и Русь: два типа духовности // Новый мир. №9. 1988. С. 227-236.
2. Азбелев С.Н. Историзм былин и специфика фольклора. Л.: Наука, 1982. 327с.
3. Алексеев Э. Фольклор в контексте современной культуры. М.: Сов. композитор, 1988. 236с.
4. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238с.
5. Антонович В., Драгоманов В. Исторические песни малорусского народа. Т.2. К.: Типограф. М.П. Фрица, 1875. 166с.
6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи та реальність. К.: Варта, 1994. 93с.
7. Апанович О. Козацтво ментальність українського народу // Сучасність. 1995. № 9. С. 104-108.
8. Апанович О. Сподвижники Богдана Хмельницького // Наука і суспільство. 1996. № 3-4. С.58-65.
9. Апанович Е. Какому богу молилась Запорожская сечь? // Наука и религия. 1990. - № 10. С. 40-43.
10. Аркас М. Історія України-Русі. К.: Вища школа, 1991. 395с.
11. Барабаш Ю.Я. Коли забуду тебе, Єрусалиме...” Гоголь і Шевченко: порівняльно-типологічні студії. Х.: Акта, 2001. 373с.
12. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Введение (Постановка проблемы) // Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С. 291-353.
13. Безверха Г., Логвин В. Світоглядні орієнтації в усній творчості українського народу: Навчальний посібник. К.: ІЗМН, 1996. 160с.
14. Березовський І.П. Українська радянська фольклористика. Етапи розвитку і проблематика. К.: Наукова думка, 1968. 343с.
15. Бернс Р. Стихи. М.: Художественная литература, 1976. 382с.
16. Библейская энциклопедия. М.-Л.: Московская Патриархия, 1990. 902 с.
17. Библия. М.: Московская патриархия, 1989. 1376с.
18. Блок М. Апология истории. М.: Наука, 1986. 256с.
19. Боплан Г. Опис України. Львів: Каменяр, 1990. 302с.
20. Боровой С.Я. Классовая борьба на Украине ХVII в. в свете современных еврейских хроник // Еврейские хроники ХVII столетия. (Эпоха хмельниччины”). Москва-Иерусалим: Гешарим, 1997.
С. 11-81.
21. Будівничий А.В. Богдан Хмельницький гетьман України // Українська культура. 1995. № 1. С.1-4.
22. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1992. 414с.
23. Бычков В.В. Эстетическое сознание Древней Руси. М.: Знание, 1988. 63с.
24. Бычков В.В. Эстетика в России ХVІІ в. М.: Знание, 1989. 64с.
25. Величко Самійло. Літопис. К.: Дніпро, 1991. Т.1. 369с.
26. Винниченко В. Єврейське питання на Україні // Хроніка 2000. 1998. Вип. 21-22. С. 153-165.
27. Воронцов О.М., Кичак А.В. Поділля у Визвольній війні українського народу 1648-16454 рр. Вінниця: б.в., 1995. 8с.
28. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: Вид-во Львівського університету, 1999. 143с.
29. Героїчний епос українського народу. К.: Либідь, 1993. 431с.
30. Голобуцкий В. Богдан Хмельницкий великий сын украинского народа. К.: Госполитиздат, 1954. 104с.
31. Голобуцкий В. Освободительная война украинского народа под руководством Хмельницкого (1648-1654 гг.) М.: Госполитиздат, 1954. 159с.
32. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. К.: Госполитиздат УССР, 1962. 360с.
33. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К.: Вища школа, 1994. 520с.
34. Гомін Л. (Королевич Л.Д.) Визвольна війна 1648-1654 рр. у народній творчості. К.: Радянська школа, 1960. 190с.
35. Гордеев А.А. История казаков. В 3-х ч. М.: Страстной бульвар, 1992. Ч.1. 173с.
36. Горобець В. М. Українська козацько-гетьманська держава // Історія України в особах: Козаччина. К.: Україна, 2000. С. 5-30.
37. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. 286с.
38. Горфункель А.Х. Гуманизм Реформация контрреформация. // Культура эпохи Возрождения и Реформации. Л.: Наука, 1981. С.7-18.
39. Гоцуляк В.В. Людина козацької доби // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (матеріали ІV Всеукраїнських історичних читань). Київ Черкаси: Інститут історії України, 1994. С. 114-115.
40. Грабовецький В.В. Західноукраїнські землі в період народновизвольної війни 1648-1654рр. К.: Наукова думка, 1972. 192с.
41. Грабович Г. Грані міфічного: образ України в польському й українському романтизмі // До історії української літератури. К.: Основи, 1997. С. 170-195.
42. Грабович О. Думи, як символічний код переказу культурних цінностей // Родовід. 1993. № 5. С. 30-36.
43. Гринченко Б. Думы кобзарськи. Чернигів: Друкарня Губернскаго Земства, 1897. 107с.
44. Грица С.Й. Мелос української народної епіки. К.: Наукова думка, 1979. 247с.
45. Грица С.Й. Становлення і розвиток наукової думки про народну творчість // Українська художня культура. К.: Либідь, 1996. С.32-53.
46. Грица С.Й. Час і простір у фольклорі, його стратифікація у зв’язку з етнографічним регіонуванням України // Українська художня культура. К.: Либідь, 1996. С.148-170.
47. Грица С. Й. Фольклор у просторі та часі. Вибрані статті. Тернопіль: Астон, 2000. 228с.
48. Грица С.Й. Трансмісія фольклорної традиції. Етномузикологічні розвідки. К.-Тернопіль: Астон, 2002. 235с.
49. Грушевська К. Українські народні думи. Т.2. К.-Х.: Пролетар, 1931. 304 (ХХХ) с.
50. Грушевська К. До питання про історизм в українських народних думах // Родовід. 1998. № 1. С. 12.
51. Грушевський М. Духовна Україна. Зб. творів К.: Либідь, 1994. 558с.
52. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наукова думка, 1992. 544 с.
53. Грушевський М. Історія української літератури. К.: Либідь, 1993. 250с.
54. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. К.: Наукова думка, 1995. 288с.
55. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. ІХ. К.: Наукова думка, 1996. 869с.
56. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. ІХ-2. К.: Наукова думка, 1997. 776с.
57. Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького. Дніпропетровськ: Січ,1993. 53с.
58. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. М.: Танаис,1994. 541с.
59. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры. М.: Искусство, 1981. 358с.
60. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350с.
61. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 396с.
62. Гуревич А.Я. Исторический синтез и Школа Анналов”. М.: Индрик, 1993. 328 с.
63. Гуржій І. О. Повстання селян в Турбаях. К.: Вид-во АН УРСР, 1950. 143с.
64. Гуржій О.І. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ ХVІІІ ст.: кордони, населення, право. К.: Основи, 1996. 223с.
65. Гуржій О.І. Іван Богун: деякі міфи та реальність // УІЖ. 1998. - № 1. С. 99-112.
66. Гуржій О., Корнієнко В. Міф, у який хочеться вірити. З історії бойової еліти українського козацтва // Україна. 2002. № 42. С. 5-11.
67. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296с.
68. Дашкевич Я. Родинний клан Хмельницьких // Київська старовина. 1995. № 4. С. 95-101.
69. Дей О.І. Українська народна балада. К.: Наукова думка, 1986. 263с.
70. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. К.: Наукова думка, 1975. 271с.
71. Дикарєв М. Знадоби до української народної ботаніки // Бандурка: Українські сороміцькі пісні. К.: Дніпро, 2001. С. 227-278.
72. Дмитренко М. Актуальні проблеми сучасної фольклористики: досвід і перспективи // Матеріали до української етнології: Зб. н. пр. В.2 (5). К.: ІМФЕ, 2002. С.369-371.
73. Документи Богдана Хмельницького. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 740с.
74. Документы об освободительной войне украинского народа (1648-1654). К.: Наукова думка, 1965. 826с.
75. Донченко Л.О. Деякі аспекти суспільно-психологічного відображення та генези національної самосвідомості українців у ХVІІІ ст. в контексті історичної пам'яті про Хмельниччину // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (матеріали ІV Всеукраїнських історичних читань). Київ Черкаси: Інститут історії України, 1994. С. 151-153.
76. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. К.: Глобус, 1992. 349с.
77. Драгоманов М. Малорусскія народныя преданія и разсказы. К.: Типография М.П. Фрица, 1876. 436с.
78. Думи та історичні пісні / Упорядкування та вступна стаття М.Плісецького. К.: Радянський письменник, 1941. 299с.
79. Думи та пісні про Богдана Хмельницького. К.: Музична Україна, 1970. 132с.
80. Дунаєвська Л.Ф. Український фольклор у контексті міфу. К.: Наукова думка, 1981. 56с.
81. Єнсен А. Мазепа. К.: Український письменник, 1992. 205 с.
82. Еврейские хроники ХVII столетия. (Эпоха хмельниччины”). Москва-Иерусалим: Гешарим, 1997. 287 с.
83. Жеребкин С. Сексуальность в Украине: Гендерные «политики идентификации» в эпоху казачества / Гендерные исследования. 1998. № 1. С. 228-254.
84. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К.: Типографія Корчак-Новицкого, 1893. 249с.
85. Житецький П. Про українські народні думи. К.: Друкар, 1919. 118с.
86. Заборовский Л.В. Некоторые проблемы изучения религиозной жизни украинского казачества в гетманство Богдана Хмельницкого // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. Матеріали Міжнародної наукової конференції. К.: б.в. С. 196-205.
87. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні прислів’я, скоромовки. К.: Веселка, 1989. 606с.
88. Замлинський В. Микола Костомаров // Історія України в особах ХІХ ХХ ст. К.: Україна, 1995. С. 70-73.
89. Змієві вали. Українські легенди та перекази. К.: Веселка, 1992. 159с.
90. З української старовини: Альбом / Текст Д.І. Яворницького; мал. М.С. Самокиша, С.І. Васильківського. К.: Мистецтво, 1991. 316с.
91. Іваницький А. Народні пісні з архіву Дмитра Яворницького // Народна творчість та етнографія. 1993. - № 2. С.83-85.
92. Иванов В.В., Топоров В.Н. Инвариант и трансформации в мифологических и фольклорных текстах. // Типологические исследования по фольклору. М.: Наука, 1975. С.44-76.
93. Іларіон, митрополіт. Дохристиянські вірування українського народу. К.: Обереги, 1991. 424 с.
94. Ісаєвич Я.Д. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. Львів: ІУ, 1996. 335с.
95. Історія Української РСР. У 8т. К.: Наукова думка, 1979. Т.2. 615с.
96. Історія України в документах і матеріалах. У 3т. К.: Вид-во АН УРСР, 1941. Т.3. 292с.
97. История еврейского народа. Иерусалим: Алия, 1994. 304 с.
98. Кальмучин А. В нього здоровий погляд на речі і проникливий розум” // Наука і суспільство. 1970. № 6. С. 44-45.
99. Кирдан Б.П.Украинские народные думы. М.: Наука,1962. 288с.
100. Кирдан Б.П. Украинский народный эпос. М.: Наука, 1965. 352с.
101. Кирилюк А. Универсалии культуры и семиотика дискурса. Миф. Одесса: Рось, 1996. 141 с.
102. Киян О. Пантелеймон Куліш / Історія України в особах ХІХ ХХ ст. К.: Україна, 1995. С. 73-79.
103. Кісь Р. Ерос: водна стихія (первісна семіотичність шлюбної магії) // Сучасність. 1994. № 1. С. 83-98.
104. Ключевский В.О. Сочинения: В 9-ти т. Т.1. Курс русской истории. Ч.1. М.: Мысль, 1987. 430с.
105. Кобзарь Остап Вересай. Его думы и песни // Киевская старина. 1882. № 3-6. С.259-280.
106. Козацкі часи в народній пісні / З замітками В.Будзиновского. Львів: Друкарня Народова, б.р. 327с.
107. Колесса Ф.М. Мелодії українських народних дум. К.: Наукова думка, 1969. 586с.
108. Колесса Ф.М. Українські народні думи. Львів: Просвіта, 1920. 160 (VIII)с.
109. Колесса Ф.М. Українська усна словесність. Едмонтон: Канадський інститут укр. студій: Альбертський Університет, 1983. 643с.
110. Колесса Ф.М. Фольклористичні праці. К.: Наукова думка, 1970. &n