Прагматична самокорекція комунікантів в українському спонтанному мовленні (на матеріалі теле- та радіотекстів)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут філології

На правах рукопису

ПРОЦЕНКО ОЛЕСЯ ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2:81’271.2

ПРАГМАТИЧНА САМОКОРЕКЦІЯ КОМУНІКАНТІВ
В УКРАЇНСЬКОМУ СПОНТАННОМУ МОВЛЕННІ
(на матеріалі теле- та радіотекстів)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Вовк Поліна Самаріївна
доктор філологічних наук

Київ 2006

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень і символів ... 3
Вступ .. 4
Розділ 1. Теоретичні засади вивчення прагматичної самокорекції в українському спонтанному мовленні 11
1.1. Психолінгвістичний і лінгвістичний аспекти дослідження спонтанного мовлення . 11
1.2. Прагмалінгвістичний аспект операцій самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні 24
1.3. Специфіка самокорекції у спонтанному мовленні білінгвів 35
Висновки до Розділу 1 .77
Розділ 2. Внутрішньомовна самокорекція в українському спонтанному мовленні ... 79
2.1. Парадигматичний аспект самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні 79
2.2. Синтагматичний аспект самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні .. 101
Висновки до Розділу 2 .. 114
Розділ 3. Міжмовна самокорекція в українському спонтанному
мовленні . 116
3.1. Міжмовний вибір текстового рівня .. 116
3.2. Міжмовний вибір внутрішньотекстового рівня ... 122
3.3. Практичні рекомендації щодо можливих шляхів подолання
інтерференції .. 171
Висновки до Розділу 3 ...... 176
Висновки ... 180
Список використаної літератури . 183

ВСТУП

Характерною рисою сучасного етапу розвитку мовознавства є посилена увага до комплексних досліджень мовно-мисленнєвої діяльності.
Розуміння мови як діяльності закладене у працях В.фон Гумбольдта та О.О.Потебні. Ф.де Соссюр трактує мову як тріаду, утворену протиставленням мови (langue) і мовлення (parole) у складі мовленнєвої діяльності (language). Л.В.Щерба визначає мовну систему і мовний матеріал як продукти мовленнєвої діяльності. О.С.Мельничук розуміє мову як характерний для людського суспільства вид знакової діяльності.
Однією із форм мовленнєвої діяльності є спонтанне мовлення. Розкрити характер перебігу процесів спонтанного мовлення і зокрема процесу природного керування мовленням з боку мозку мовця допомагає міждисциплінарний системно-структурний підхід. Методико-методологічними засадами такого підходу є ідеї засновника кібернетики Н.Вінера про кільцевий характер керування процесами в організмі людини, теорія породження рухів відомого фізіолога й біокібернетика М.О.Бернштейна, праці психолога, дослідника динаміки вимовляння М.І.Жинкіна та його учениці І.О.Зимньої. В останню третину ХХ століття процес природного керування мовленням є об’єктом дослідження багатьох наук: нейрофізіології (акад. Н.П.Бехтерєва та її школа, Інститут фізіології імені І.П.Павлова, Санкт-Петербург), медицини (проф. О.М.Вінарська, Москва), психолінгвістики (школа О.О.Леонтьєва, Москва), нейролінгвістики (О.Р.Лурія), мовознавства (Щербівська школа, Санкт-Петербург), експериментальної фонетики і зіставлення мов із метою оптимізації викладання (Київська фонологічна і фонетична школа).
Лінгвістична традиція вивчення спонтанного мовлення представлена, зокрема, дослідженнями спонтанних вербальних явищ, спонтанних мовленнєвих помилок (О.Б.Сиротиніна, Е.Л.Носенко, К.А.Долинін, Б.Ю.Норман, Г.В.Єйгер, І.М.Прожогіна, Ф.С.Бацевич та ін.). У контексті вивчення мовленнєвих помилок постає питання про механізм їх корекції.
У психолінгвістичних моделях корекція пов’язана з механізмом контролю, який діє на всіх етапах породження мовлення (Г.В.Єйгер). Самоконтроль мовця є необхідною ланкою процесу природного керування мовленням з боку мозку комуніканта. У процесі природного керування мовленням і самоконтролю поєднано довільну увагу мовця з автоматизацією деяких параметрів процесу. Як саме відбувається це поєднання ще достатньою мірою не розкрито. Вважаємо, що однією з методик, які можуть допомогти краще зрозуміти взаємодію довільної уваги й автоматизації у процесі природного керування мовленням, є дослідження явища самокорекції комуніканта у спонтанному мовленні.
Самокорекцію розуміємо як екстеріоризовану форму самоконтролю, як операції заміни мовцем елементів поверхневої структури висловлення, спрямовані на вибір іншого варіанту форми вираження, на виправлення помилок. Розширення сфери дії довільної уваги є реакцією природного керування спонтанним мовленням на незбіг бажаного і реалізованого матеріального (звукового) втілення задуму висловлення.
Прагматична самокорекція самокорекція мовця з метою впливу на адресата (співрозмовника, аудиторію слухачів). Прагматичний підхід у дисертації враховує погляди Дж.Остіна, Дж.Серля, Т.ван Дейка, Н.Д.Арутюнової, Ю.С.Степанова, О.Г.Почепцова, Ф.С.Бацевича та ін. Під прагматикою мовлення розуміємо мовленнєві явища, пов’язані з такими елементами спілкування, як фактори адресанта й адресата, ситуації, мети, результатів.
Прагматичну самокорекцію у спонтанному мовленні аналізуємо у внутрішньомовному та міжмовному аспектах. Міжмовний аспект обмежений у реферованій дисертації окремим випадком немонолінгвізму взаємодією двох близькоспоріднених мов (української та російської), що становить особливість мовної ситуації у сучасній Україні. Теоретичними засадами дослідження мовного контакту є праці Л.В.Щерби, У.Вайнрайха, Є.М.Верещагіна, В.О.Виноградова, С.В.Семчинського, П.С.Вовк та ін.
Ця дисертація є логічним продовженням напрямку вивчення порушень процесу з метою визначення суттєвих параметрів процесу. Цей напрямок у Київській лінгвістичній школі сформувався у 60-70-ті роки ХХ ст. на ґрунті досліджень одного мовного рівня рівня звукової форми висловлення. Зокрема, у лабораторії експериментальної фонетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, коли лабораторією керувала проф. Н.І.Тоцька, інтенсивно велися відповідні теоретичні, аудіо та експериментально-фонетичні дослідження мов Азії та Африки з метою встановити акустико-артикуляторну і лінгвістичну відмінність цих мов від цільової мови і використати цей матеріал для подолання інтерференції і для формування координативного білінгвізму. Пізніше число зіставлюваних рівнів було розширено. У 80-ті роки минулого століття відділ російської мови Інституту мовознавства імені О.О.Потебні провів аналіз українсько-російської двомовності у соціолінгвістичному аспекті.
Останні роки ознаменовано соціолінгвістичними дослідженнями проблем мовної стійкості (О.Б.Ткаченко) та взаємодії мов (О.О.Тараненко, Л.О.Ставицька, Н.П.Шумарова, В.М.Труб та інші) у ситуації необхідності подолання порушень норм української мови та забезпечення умов її розвитку згідно з власними внутрішніми закономірностями.
Наслідками взаємодії української і російської мов у мовленні комунікантів є інтерференція заміна одиниць будь-якого мовного рівня однієї мови одиницями іншої. Інтерференція, яку мовець на стадії контролю оцінює як негативну, може коригуватися. Така білінгвальна самокорекція дозволяє дослідити особливості міжмовних перемикань у мовленні двомовців і на цій підставі запропонувати шляхи подолання небажаних інтерферентних явищ.
Дослідження прагматичної самокорекції в українському спонтанному мовленні у лінгвістичному аспекті спрямоване на глибший аналіз спонтанного мовлення; у соціолінгвістичному аспекті на утвердження української літературної мови як державної у засобах масової інформації; в аспекті психолінгвістичному на вивчення процесу природного керування спонтанним мовленням і можливостей коригування результатів цього процесу; у прагмалінгвістичному аспекті на виявлення чинників внутрішньомовного і міжмовного вибору мовця. Недостатній рівень вивчення спонтанного мовлення у зазначених аспектах зумовлює актуальність дисертації.
Мета дисертаційної праці вивчити прагматичну самокорекцію як екстеріоризовану форму самоконтролю мовця у процесі керування спонтанним мовленням і цим самим покращити розуміння цього процесу й уможливити вироблення наукових рекомендацій для попередження помилок в українському спонтанному мовленні.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:
· з’ясувати природу самокорекції у спонтанному мовленні з погляду загальної теорії породження висловлення;
· за даними самокорекції поглибити розуміння закономірностей функціонування механізму контролю у спонтанному мовленні;
· проаналізувати різновиди прагматичної самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні в аспектах парадигматики й синтагматики;
· визначити особливості міжмовної прагматичної самокорекції у мовленнєвій діяльності білінгвів;
· виявити межі реалізації прагматичної самокорекції у спонтанному мовленні шляхом порівняння необхідної білінгвальної самокорекції, визначеної на основі прогнозу інтерферентних помилок в українському мовленні (зіставлення систем української та російської мов) з реалізованою самокорекцією цього типу;
· запропонувати можливі шляхи подолання негативної інтерференції в українському мовленні.
Об’єктом дослідження є українське спонтанне мовлення і помилки у процесі реалізації інтенції мовця.
Предметом безпосереднього аналізу є прагматична самокорекція комуніканта у процесі породження висловлення.
Матеріалом дослідження обрано діалогічне мовлення, а саме тексти телевізійних передач (Саме той”, Особливий погляд”) і радіопередач (Відкрита студія”, Влада слова”, Серед тижня”), які належать до жанру інтерв’ю. Вибір передач мотивований їх однотипністю та різнотематичністю. Кожна з них триває близько тридцяти хвилин, іде у прямому ефірі й побудована у формі діалогу між ведучим і гостем студії. Мовлення останнього розглядаємо як спонтанне продукування текстів з огляду на загальні особливості жанру інтерв’ю (гість студії може бути попередньо ознайомлений з темою інтерв’ю, але на момент спілкування не має готової програми мовної реалізації цієї теми) і численні помилки та необхідність їх виправлення. Оскільки тематика передач визначається актуальністю обговорюваних проблем, то гостями студії стають люди різних професій і з різних регіонів України, що забезпечує об’єктивність отриманих висновків. Додатковий матеріал становлять тексти телевізійних дебатів діалогічного формату. Записано на плівку, розшифровано та проаналізовано українськомовні тексти сімдесяти інтерв’ю (сорок один текст телеінтерв’ю, двадцять дев’ять радіоінтерв’ю) та п’ять текстів телевізійних дебатів, які виходили в ефір на Першому національному радіоканалі, телеканалах «Перший національний» і «1+1» протягом 2000-2005 років. Сукупна вибірка становить близько 1200 висловлень із самокорекцією мовця.
Основними методами дослідження є: описовий, з прийомами безпосереднього спостереження, звукозапису, слухового аналізу, реконструкції матеріально невиражених елементів дискурсу, моделювання, а також зіставний метод (зіставлення систем української та російської мов для прогнозування помилок і самокорекції).
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на матеріалі звукозаписів досліджено прагматичну самокорекцію у спонтанному мовленні й на цьому ґрунті виявлено особливості природного керування мовленням.
Основна прагмалінгвістична концепція дисертації полягає у тому, що самокорекція у ситуації публічного мовлення засвідчує вибір комунікантом певної мови спілкування, змісту, форми висловлення для впливу на багаточисельну аудиторію глядачів і слухачів.
Психолінгвістичний підхід ґрунтується на теоретичній і практичній можливості за даними аналізу самокорекції глибше дослідити процес породження і сприйняття висловлення мовцем. Основною психолінгвістичною концепцією дисертації є неоднаковий ступінь самокоригування комунікантом помилок на різних рівнях мови, що пов’язане з розподілом довільної уваги й автоматизму між різними рівнями мови у процесі природного керування спонтанним мовленням.
Теоретичне значення дисертаційної праці полягає передусім у тому, що вона поглиблює наукові знання про механізм самокорекції у спонтанному мовленні, зокрема у спонтанному мовленні немонолінгвів. А оскільки характерна для сучасної України мовна ситуація є не тільки українською проблемою (двомовність переживали різні народи у період свого мовного самоствердження), такий аналіз має цінність як для українського, так і для загального мовознавства.
Дослідження самокорекції в українському спонтанному мовленні допомагає розкрити загальний механізм самокорекції та глибше зрозуміти характер поєднання довільної уваги й автоматизму у процесі керування спонтанним мовленням.
Практична цінність праці полягає у тому, що вона уможливлює доповнення курсу сучасної української мови розділом «Спонтанне мовлення». Матеріали дисертації можна використати у лінгвістичних, прагмалінгвістичних, соціолінгвістичних, психолінгвістичних спецкурсах. Висновки дисертації доцільно врахувати під час вироблення практичних рекомендацій щодо попередження та подолання негативної інтерференції у спонтанному мовленні немонолінгвів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційного дослідження виголошено у наукових доповідях на семи міжнародних конференціях: Міжнародна наукова конференція за участю молодих учених «Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження» (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція «Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури» (Київ, 2003); Міжнародна лінгвістична конференція на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція «Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу» (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція «Філологія в Київському університеті: історія та сучасність», присвячена 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (Київ, 2005); ХІV Міжнародна конференція імені проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (Київ, 2005).
Публікації. Проблематику, теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи висвітлено у семи публікаціях автора, надрукованих у виданнях, визначених ВАК України як фахові.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (283 позиції), переліку умовних скорочень. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок; без бібліографії 182 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз прагматичної самокорекції комунікантів в українському спонтанному мовленні підтвердив обидві сформульовані концепції (прагмалінгвістичну і психолінгвістичну).
На матеріалі діалогічного спонтанного телевізійного та радіомовлення показано, що породження висловлення є процесом переходу від інтеріоризованого смислу до екстеріоризованої форми його вираження. Самокорекція комуніканта у спонтанному мовленні постає як варіативність поверхневих структур (вибір національної мови чи її різновиду, лексичного і граматичного значень, граматичної форми, синтаксичної конструкції) щодо однієї глибинної структури (смислу).
Самокорекція комунікантів пов’язана з розширенням сфери дії механізму довільної уваги у випадку, коли автоматизований контроль не забезпечує належної (правильної, відповідної задуму мовця) реалізації процесу породження висловлення. Довільна увага може бути увімкнена до озвучення, у момент озвучення та після озвучення помилкової, невідповідної одиниці. Самокорекція може починатися до реалізації матеріальної форми (і тоді вона впливає на довжину пауз), під час озвучення (мовець починає але не завершує слово, вислів, помітивши помилку) або після озвучення (заміна помилкового висловлення). Прагматичній інтерпретації підлягає самокорекція, зафіксована на моторній і постмоторній стадіях реалізації помилкової, невідповідної задуму мовця мовної одиниці.
Характер самокорекції свідчить про більшу увагу мовця до значення (порівняно з формою) мовного знака. Коригування з погляду мовця потребують передусім слово та речення (ядерна структура, пов’язана здебільшого з розподілом семантичних ролей у прагматичній ситуації).
Межі реалізованої самокорекції мовця у процесі породження висловлення свідчать про нерівномірне освітлення довільною увагою самоконтролю і неоднакову прагматичну значущість для мовця різних рівнів мови.
На матеріалі дослідження виявлено особливості механізму самоконтролю і самокорекції як екстеріоризованої форми самоконтролю у процесі породження висловлення. Суттєвою рисою процесу природного керування мовленням є обернено пропорційна залежність розподілу ступенів автоматизму й довільної уваги мовця між рівнями мови: у напрямку від рівня звукової форми до рівня семантики ступінь довільної уваги зростає, а ступінь автоматизму спадає. Коригованість помилок є прямо пропорційною до ступеня довільної уваги й обернено пропорційною до ступеня автоматизму.

ступінь довільної уваги і самокорекція зростають

Фонетика Граматика Лексика Семантика

ступінь автоматизму і некоригованість помилок спадають

Індивідуальний вибір комуніканта пов'язаний як з парадигматикою, так і з синтагматикою мовних одиниць. Парадигматичним аспектом самокорекції є відповідний мовній нормі або адекватний намірам мовця вибір слова з лексико-семантичного, функціонально-семантичного поля. Синтагматичний напрямок самокорекції комуніканта це комунікативно зумовлені особливості структури висловлення (ремо-тематична організація висловлення, відповідність структурної схеми нормам української літературної мови). Матеріал дослідження свідчить про переважання парадигматичного напрямку самокорекції над синтагматичним.
Самокорекція комунікантів у спонтанному мовленні представлена ендоглосною варіативністю (внутрішньомовним вибором) та екзоглосною варіативністю (вибором між різними мовами). Міжмовний вибір становить специфіку процесу породження мовлення комунікантів-немонолінгвів.
На підставі проведеного дослідження, до диференційних ознак некоординативного білінгвізму відносимо наявність етапу перекладу у процесі продукування висловлення. Екстеріоризований етап перекладу у спонтанному мовленні немонолінгвів це операції виправлення комунікантом інтерферем, націлені на таке сприйняття адресатом комунікативних, професійних, особистісних якостей мовця, яке б сприяло досягненню адресантом поставленої мети.
Аналіз українськомовних дискурсів представників різних соціальних груп в аспекті взаємодії української та російської мов свідчить про переважання некоординативного типу білінгвізму (інтерферентні явища засвідчені у 97% проаналізованих дискурсів, отриманих методом суцільної вибірки з передач відповідного жанру).
Водночас особливості самокорекції в українському спонтанному мовленні немонолінгвів свідчать про підвищення соціального статусу української мови (операції виправлення мовцем інтерферем зафіксовані у 56% проаналізованих дискурсів). Самокоригування у мовленні білінгвів, спрямовані на подолання інтерферентного впливу, в умовах немонолінгвальної мовної ситуації вказують на те, що, крім інформативної функції, українська мова наділяється її носіями ще і прагматичною вагою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алефіренко М.Ф., Безкишкіна М.Т. Порівняльна граматика української і російської мов: Зб. вправ і завдань. К.: Вища школа, 1988. 179 с.
2. Аллен Дж.Ф., Перро Р. Выявление коммуникативного намерения, содержащегося в высказывании // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVII. Теория речевых актов. С. 322-362.
3. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса. М.: Медицина, 1968. 558 с.
4. Анохин П.К. Системные механизмы высшей нервной деятельности: Избранные труды. М.: Наука, 1979. 454 с.
5. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика текстів інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний університет. К., 2003. 19с.
6. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2-х т. М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. Т. 2. 767 c.
7. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык (к проблеме языковой картины мира) // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 3-19.
8. Арутюнова Н.Д. Некоторые типы диалогических реакций и почему”-реплик в русском языке // Филологические науки. 1970. № 3. С. 44-58.
9. Арутюнова Н.Д. Прагматика // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 389-390.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
11. Арутюнова Н.Д. Речевой акт // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 412-413.
12. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Том 40. № 4. С. 356-367.
13. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. Лингвистическая прагматика. С. 3-42.
14. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. 608 с.
15. Ахутина Т.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. 216 с.
16. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація спонтанного мовлення. К.: Наукова думка, 1985. 216 с.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с фр. М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.
18. Балли Ш. Французская стилистика: Пер. с фр. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
19. Баранникова Л.И. Специфика проявления нормы в различных формах реализации языка // Функционирование языка и норма. Горький: ГГПИ, 1986. С. 11-26.
20. Барнет В.К. К принципам строения высказываний в разговорной речи // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 15. Современная зарубежная русистика. С. 524-528.
21. Басова Г.Д., Качура А.В., Кихно А.В. Сопоставительная грамматика русского и украинского языков. К.: Наукова думка, 2003. 536 с.
22. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 541 с.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ, 2000. 236 с.
24. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
25. Безменова Н.А., Герасимов В.И. Введение // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики. М.: ИНИОН, 1984. С. 5-24.
26. Безменова Н.А., Герасимов В.И. Некоторые проблемы теории речевых актов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики. М.: ИНИОН, 1984. С. 146-196.
27. Белл Роджер Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы: Пер. с англ. М.: Международные отношения, 1980. 318 с.
28. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. 2.изд. М.: Едиториал УРСС, 2002. 447с.
29. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. 4. С. 434-449.
30. Бергельсон М.Б., Кибрик А.Е. Прагматический «принцип Приоритета» и его отражение в грамматике языка // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Том 40. № 4. С. 342-355.
31. Берковець В.В. Просодичні диференційні ознаки функціонального стилю в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2004. 18 с.
32. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. М.: Медицина, 1966. 350 с.
33. Бехтерева Н.П., Бундзен П.В., Гоголицын Ю.Л. Мозговые коды психической деятельности. Л: Наука, 1977. 145 с.
34. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 88-125.
35. Богданов В.В. Коммуникативная компетенция и коммуникативное лидерство // Язык, дискурс и личность. Тверь: ТГУ, 1990. С. 26-31.
36. Богин Г.И. Разговорная речь и индивидуальные характеристики личности // Ученые записки Горьковского гос. пед. ин-та ин. яз. им. Н.А.Добролюбова. Горький, 1973. Вып. 55. Теория и практика лингвистического описания разговорной речи. Сб. 4. С. 3-11.
37. Борис І. Мотиваційна сфера як проблемний чинник поведінки // Психологія і суспільство. 2002. № 2. С. 48-57.
38. Боровицька О.М. Соціальна прагматика: відхилення у дискурсі (філософсько-методологічний аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. К., 1998. 17 с.
39. Брагина А.А., Вомперский В.П. О телевизионной речи // Филологические науки. 1978. № 2. С.48-57.
40. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1978. 270 с.
41. Бубнова Г.И. Текстовые категории устного спонтанного диалога (на материале французского языка) // Вопросы системной организации речи: Сб. ст. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 47-68.
42. Будагов Р.А. Человек и его язык. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 431с.
43. Булыгина Т.В. О границах и содержании прагматики // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Т. 40. № 4. С. 333-342.
44. Вайнрайх У. Языковые контакты: Состояние и проблемы исследования: Пер. с англ. К.: Вища школа, 1979. 264 с.
45. Вербицкая Л.А. Звуковые единицы русской речи и их соотношение с оттенками и фонемами: Автореф. дис. канд. филол. наук / ЛГУ. Л., 1965. 19 с.
46. Верещагин Е.М. Вопросы теории речи и методики преподавания иностранных языков. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 92 с.
47. Верещагин Е.М. Порождение речи: латентный процесс (предварительное сообщение). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968. 92 с.
48. Вессарт О.В., Калягин В.А. Уровни” речеобразования и речевые ошибки // Тезисы докладов всесоюзного симпозиума Модели речевого процесса в норме и патологии” (Гродно, 13-15 июня 1979 года). Л., 1979. С. 9-10.
49. Виноградов В.А. Лингвистические аспекты обучения языку. Вып. 1. Универсальное и ареальное при обучении произношению. М.: Изд-во МГУ, 1972. 60 с.
50. Виноградов В.А. Лингвистические аспекты обучения языку. Вып. 2. К проблеме иностранного акцента в фонетике. М.: Изд-во МГУ, 1976. 64 с.
51. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360 с.
52. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 172 с.
53. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
54. Вишнякова О.Д. Функционально-когнитивная парадигма как сфера концентрации лингвистической мысли в наступившем столетии // Филологические науки. 2003. № 6. С. 36-42.
55. Вовк П.С. Проблема управления артикуляцией при обучении русскому языку как иностранному: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.15 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2000. 33с.
56. Вовк П.С. Слово. Звукова форма. К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. 188 с.
57. Вовк П.С. Теорія центрів і периферії фонологічної та акцентологічної систем. К.: ІЗМН, 1997. 124 с.
58. Вовк П.С. Центри системи значень українських відмінків // Наукова спадщина проф. С.В.Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. пр. Ч. 1. К., 2001. С. 181-185.
59. Войкунский А.Е. Моделирование общения // Речевое общение: проблемы и перспективы. М.: ИНИОН, 1983. С. 16-60.
60. Волков А.Г. Прагматика политического текста. Запорожье: Просвіта, 2003. 112 с.
61. Воронин Б.Ф. Некоторые вопросы психологического анализа грамматических ошибок в устной речи иностранцев на русском языке: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 731 / Азербайджанский гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина. Баку, 1969. 28 с.
62. Вострова С.В. Комунікативні стратегії і тактики англомовного медичного дискурсу // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. Вип. 2. К.: ВПЦ Київський університет”, 2003. С. 58-70.
63. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собрание сочинений. В 6-ти томах. М.: Педагогика, 1982. Т. 2. С. 5-361.
64. Габашвили З.К. Психологические особенности замены и смешения звуков // Тезисы докладов на II съезде Общества психологов. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. Вып. I. С. 107-108.
65. Гак В.Г. Повторная номинация на уровне предложения // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 91-102.
66. Гаспаров Б.М. Несколько замечаний о понятии языковой правильности // Труды по знаковым системам. Тарту, 1971. Т. 5. С. 377-388.
67. Глаголев Н.В. Языковая экономия и языковая избыточность в синтаксисе разговорной речи (на материале немецкого языка): Автореф. дис. ... канд. филол. наук / Моск. гос. пед. ин-т ин. яз. М., 1967. 20 с.
68. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. Лингвистическая прагматика. С. 276-302.
69. Горелов И.Н. Основы психолингвистики. М.: Лабиринт, 1997. 224 с.
70. Горовая В.Н. О возможности разграничения содержательно-смыслового и прагматического аспектов текста // Прагматические условия функционирования языка. Сб. науч. тр. Кемерово: КемГУ, 1987. С. 31-36.
71. Грамматика русского языка. В 2-х томах. Т.1. Фонетика и морфология. М.: Изд-во АН СССР, 1960. 720 с.
72. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. 2. изд. М.: Прогресс, 2000. 398с.
73. Дейк Т.А. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып.8. Лингвистика текста. С. 259-336.
74. Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
75. Демьянков В.З. Теория речевых актов” в контексте современной зарубежной лингвистической литературы (обзор направлений) // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVII. Теория речевых актов. С. 223-234.
76. Демьянков В.З. О формализации прагматических свойств языка // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики. М., 1984. С. 197-222.
77. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Т. 40. № 4. С. 368-377.
78. Денискіна Г.О. Структурні і комунікативні параметри жанру вільного інтерв'ю (на матеріалі телепередач 2000-2004 років): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2005. 22с.
79. Доброгаев С.М. Речевые рефлексы. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1947. 144 с.
80. Долинин К.А. Об отражении некоторых экстралингвистических детерминант общения в речевом узусе и в системе языка // Романские языки в социальном и географическом пространстве: Межвуз. тематический сборник. Калинин: КГУ, 1980. С. 37-46.
81. Долинин К.А. Спонтанная речь как объект лингвистического исследования // Ученые записки Горьковского гос. пед. ин-та ин. яз. им. Н.А.Добролюбова. Горький, 1973. Вып. 55. С. 58-66.
82. Доценко Е.Л. Механизмы межличностной манипуляции // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. 1993. № 4. С. 3-13.
83. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
84. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1973. 288 с.
85. Дэвидсон Д. Общение и конвенциональность // Философия, логика, язык: Пер. с англ. и нем. М.: Прогресс, 1987. С. 213-233.
86. Ейгер Г.В. Механизмы контроля языковой правильности высказывания. Харьков: Основа, 1990. 184 с.
87. Елина Н.Г. О некоторых речевых структурах, связанных с предвосхищением реплики партнера // Ученые записки Горьковского гос. пед. ин-та ин. яз. им. Н.А.Добролюбова. Горький, 1972. Вып. 49. С. 71-72.
88. Жалагина Т.А. Динамизм развития коммуникативного фокуса // Язык, дискурс и личность: Межвуз. сб. науч. тр. Тверь: ТГУ, 1990. С. 99-104.
89. Жинкин Н.И. Механизмы речи. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. 371 с.
90. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982. 159 с.
91. Залевская А.А. Межъязыковые сопоставления в психолингвистике. Калинин, 1979. 82 с.
92. Зарва М.В. Слово в эфире: о языке и стиле радиопередач. М.: Искусство, 1971. 179 с.
93. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. М.: Дело, 1998. 480 с.
94. Земская Е.А., Китайгородская М.В., Ширяев Е.Н. Русская разговорная речь. Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1981. 276 с.
95. Зернецкий П.Ю. Четырехмерное пространство речевой деятельности // Язык, дискурс и личность: Межвуз. сб. науч. тр. Тверь: ТГУ, 1990. С. 60-68.
96. Иванченко А.И. Сочетание повтора с интенсификаторами как характерная черта речевого акта экспрессива // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації. Х.: Константа, 1996. С. 87-88.
97. Имедадзе Н.В. Экспериментально-психологическое исследование овладения и владения вторым языком. Тбилиси: Мецниереба, 1978. 229 с.
98. Ингве В. Значение исследований в области машинного перевода // Научно-техническая информация. 1965. № 7. С. 42-47.
99. Иссерс О.С. Речевое воздействие в аспекте когнитивных категорий // Вестник Омского университета. 1999. Вып. 1. С. 74-79.
100. Иссерс О.С. Что говорят политики, чтобы нравиться своему народу // Вестник Омского университета. 1996. Вып. 1. С. 71-74.
101. Исследование речевого мышления в психолингвистике. М.: Наука, 1985. 239 с.
102. Ицкович В.А., Шварцкопф Б.С. О контаминации и смежных с ней явлениях // Памяти академика В.В.Виноградова. Сб. ст. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. С. 90-96.
103. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264 с.
104. Карлинский А.Е. Основы теории взаимодействия языков и проблема интерференции: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.19 / КГУ. К., 1980. 48 с.
105. Каспарова М.Г. Иноязычные способности как психологическая предпосылка формирования билингвизма // Моск. пед. ин-т ин. яз. Сб. науч. тр. 1986. Вып. 260. Психология билингвизма. С. 5-12.
106. Кафкова О. О роли контекста в разных типах коммуникатов // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 236-247.
107. Кацнельсон С.Д. Категории языка и мышления: Из научного наследия. М.: Языки славянской культуры, 2001. 851с.
108. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации. Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. 175 с.
109. Кибрик А.Е. К построению лингвистической модели коммуникативного взаимодействия // Методологические проблемы искусственного интеллекта. Тарту, 1983. С. 8-23.
110. Кибрик А.Е. Типология: таксономическая или объяснительная, статическая или динамическая // Вопросы языкознания. 1989. № 1. С. 5-15.
111. Кисіль Г.Г., Кучинський М.В. Культура сучасної української літературної мови. К.: Міленіум, 2005. 270 с.
112. Кларк Г.Г., Карлсон Т.Б. Слушающие и речевой акт // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVII. Теория речевых актов. С. 270-321.
113. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наукова думка, 1973. 186 с.
114. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 251 с.
115. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. К., 1998. 161 с.
116. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Карпіловський В.С., Недозим Т.І. Словник афіксальних морфем української мови. К., 1998. 434 с.
117. Клименко Н.Ф., Пещак М.М., Савченко І.Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики. К.: Наукова думка, 1982. 250 с.
118. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. Успешность речевого взаимодействия. М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. 317 с.
119. Кобозева И.М. Теория речевых актов” как один из вариантов теории речевой деятельности. Вступительная статья // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVII. Теория речевых актов. С. 7-21.
120. Ковалева Л.С. Гиперхарактеризация как нарушение речевой нормы // Русское языкознание: Сб. ст. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. С. 144-157.
121. Ковалевська Т.Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. Одеса: Астропринт, 2001. 341 с.
122. Кожевникова К. О смысловом строении спонтанной устной речи // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 15. Современная зарубежная русистика. С. 512-523.
123. Койт М.Э., Ыйм Х.Я. Понятие коммуникативной стратегии в модели общения // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Тарту, 1998. Вып. 793. Психологические проблемы познания действительности. С. 97-111.
124. Колтунова М.В. Конвенции как прагматический фактор диалогического общения // Вопросы языкознания. 2004. № 6. С. 100-115.
125. Колшанская Ю.В. Лингвистические особенности передачи информации // Прагматические условия функционирования языка. Сб. науч. тр. Кемерово: КемГУ, 1987. С. 16-20.
126. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
127. Королева М.А. Психолингвистический анализ речевых автоматизмов (на материале речевых ошибок): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 / Моск. гос. пед. ин-т ин. яз. М., 1989. 26 с.
128. Коршук Е.В. Психолингвистическая типология межъязыковой лексической интерференции: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 / БГУ. Минск, 1987. 18 с.
129. Красиков Ю.В. Теория речевых ошибок (на материале ошибок наборщика). М.: Наука, 1980. 124 с.
130. Краткая русская грамматика / под ред. Шведовой Н.Ю. и Лопатина В.В. М.: Русский я