ПРАГМАТИКО-КОМУНІКАТИВНІ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДРАМАТУРГІЧНИХ ТЕКСТІВ ТОМАСА БЕРНГАРДА

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

ОЛЬХОВСЬКА НАТАЛІЯ СЕМЕНІВНА

УДК 811.112.2’42

ПРАГМАТИКО-КОМУНІКАТИВНІ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДРАМАТУРГІЧНИХ ТЕКСТІВ
ТОМАСА БЕРНГАРДА

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Піхтовнікова Лідія Сергіївна,
доктор філологічних наук,
професор

Харків 2007

Зміст
Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ........................................................................4
ВСТУП.............................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. Стильова та мовленнєво-актова структура драматургії
Томаса Бернгарда
1.1. Ступінь дослідженості драматургічних текстів Т. Бернгарда ...............15
1.2. Загальні проблеми вивчення драматургічного тексту........................18
1.3. Стиль драматургічного тексту..............................................................................23
1.4. Мовленнєво-актова структура та конвенціоналізм драматургічного
тексту.......................................................................................................................28
1.5. Мовленнєві акти та контекст.................................................................................36
Висновки.........................................................................................................................42
РОЗДІЛ 2. Прагмастилістичне забезпечення інформативності в драматургічних текстах Томаса Бернгарда
2.1. Проблеми вивчення інформативності в тексті....................................................46
2.2. Інформативність як категорія тексту....................................................................61
2.3. Прояв інформативності в текстах п’єс Т. Бернгарда..........................................66
2.4. Мовні засоби насичення інформацією текстів п’єс Т. Бернгарда.................74
Висновки.........................................................................................................................84
РОЗДІЛ 3. Мовні засоби експресивності в текстах п’єс Томаса Бернгарда
3.1. Експресія, її вираження в художніх текстах на різних рівнях мови..................87
3.2. Лексичний рівень експресивності в текстах п’єс Т. Бернгарда.........................89
3.2.1. С т р у к т у р н і т а с м и с л о в і о с о б л и в о с т і
к о м п о з и т і в.................................................................................................103
3.2.2. Н е о л о г і ч н і к о м п о з и т и.....................................................................105
3.2.3. С у б с т а н т и в а ц і я я к з а с і б с т в о р е н н я
о б р а з н о с т і..................................................................................................111
3.3. Тропи як засіб експресивності в текстах п’єс Т. Бернгарда.............................114
3.4. Синтаксичний рівень експресивності в текстах п’єс Т. Бернгарда.................118
3.4.1. А н т и е л і п с и с я к з а с і б в и р а з н о с т і...........................................118
3.4.2. С и н т а к с и ч н і д и с о ц і а ц і ї в м о в л е н н і
п е р с о н а ж і в................................................................................................121
3.4.3. І з о л ь о в а н і р е ч е н н я я к з а с і б
в и р а з н о с т і..................................................................................................124
3.4.4. З м і н и п о р я д к у с л і в у р е ч е н н і я к с и н т а к т и к о с т и л і с т и ч н и й п р и й о м ......................................................................128
3.4.5. У з а г а л ь н е н н я...........................................................................................132
3.4.6. Р о з р и в и в у м о в н и х п і д р я д н и х р е ч е н н я х...........................135
3.5. Рівень надфразової єдності.....................................................................137
Висновки.......................................................................................................................143
РОЗДІЛ 4. Загальна характеристика комунікативної діяльності
персонажів у текстах п’єс Томаса Бернгарда
4.1. Реляційний потенціал персонажів та його лінгвістичний статус....................146
4.2. Види реляційного потенціалу та концепти в драматургічних текстах
Т. Бернгарда..................148
4.2.1. К о н ц е п т „п р о ф е с і о н а л і з м”............................................................149
4.2.2. К о н ц е п т „д о м і н у в а н н я”...................................................................151
4.2.3. К о н ц е п т „с в я т е н н и ц т в о”................................................................154
4.3. Реляційний потенціал, інформативність та експресивність
драматургічних текстів Т. Бернгарда.................................................................157
4.4. Реляційний потенціал персонажа в схемі комунікативної
діяльності персонажів драматургічного тексту................................................161
4.5. Ескіз аудиторії в текстах п’єс Т. Бернгарда......................................................168
Висновки.......................................................................................................................174
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..........................................................................................176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................181
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ................................202

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДАМ драматургічне авторське мовлення
ДМ драматургічне мовлення
ДПМ драматургічне персонажне мовлення
ДТ драматургічний текст
КМФ композиційно-мовленнєва форма
МА мовленнєвий акт
НФЄ надфразова єдність
ПАМ персонаже-авторське мовлення
РП реляційний потенціал
РПП реляційний потенціал персонажа

ВСТУП

Зацікавленість дослідженнями прагматико-комунікативних і лінгвостилістичних аспектів художнього тексту постійно зростає й сприяє поглибленому осмисленню факторів, що забезпечують їх (мовленнєва діяльність, текстові категорії, стиль, засоби експресивності та ін.). Інформаційна і лінгвостилістична реалізація прагматико-комунікативних аспектів особливо рельєфно проявляється в драматургічному тексті. Комунікативна мовленнєва діяльність у драмі присутня безпосередньо, лише зрідка перемежовуючись з авторськими ремарками, епіграфами, описом дій. Прагматичний аспект мовленнєвої діяльності персонажів має пріоритетне значення, відбиваючи загальні закономірності сценічного мовлення і драматургічного тексту.
Поряд із цим, вивчення лінгвостилістичних і прагматико-комунікативних особливостей драматургічного тексту вимагає комплексного підходу, що поєднує нові парадигми з уже відомими. Так, наприклад, інтеграція комунікативно-функціональної й структурної парадигм здійснюється в такій текстовій категорії як інформативність. Інша грань тієї ж інтеграції стилістичний прояв експресивності на різних мовних рівнях.
Викладені засади стали основою для конкретних досліджень драматургічних текстів Томаса Бернгарда. Дану роботу присвячено дослідженню прагматики й стилю драматургічного тексту, мовленнєвих актів персонажів, мовної конвенції в текстах п’єс, прояву інформативності текстів і авторських способів інформативного насичення тексту, механізмів утворення концептів, а також експресії на різних мовних рівнях.
Сьогодні існує порівняно невеликий корпус вітчизняних досліджень, присвячених лінгвістиці, стилістиці й прагматиці драматургічного тексту (А.Г. Бакланова [9], Л.Р. Безугла [12-14, 40], Н.В. Возненко [27-28], В.І. Волошук [29], М.М. Горюнова [37], В.І. Лагутін [67], В.Я. Мізецька [72, 73], А.М. Науменко [78, 82-86], Л.С. Піхтовнікова [102-105], Л.В.Солощук [123]). У деяких фундаментальних роботах, які стосуються художнього тексту взагалі, у тому числі його текстових категорій, є також дослідження драматургічного тексту [35, 70, 132, 133]. У цих роботах відображено загальні характеристики драматургічного тексту, сценічного мовлення, структури драми. Вони можуть слугувати основою для спеціальних досліджень, оскільки окреслюють „лінгвістичний силует” даного типу тексту, але приділяють мало уваги механізмам утворення і функціонування драматургічного тексту.
Композиційно-стилістичний аспект драматургічного тексту досліджувався на прикладах драм авторів НДР [9]. Композиційне членування драми за двома осями розгляду тематичною та інтенційною дозволило виокремити одиницю структури драми: тематичний фрагмент. Аналіз даної одиниці тексту за вказаними осями виявляє залежність експресивності мовлення персонажа від його комунікативної перспективи. Цитоване дослідження є внеском у вивчення композиції й стилістики художніх текстів, але до ньому не залучено прагматичний, інформативний та когнітивний аспекти драми. Оскільки проведений аналіз базується виключно на методі інтерпретації тексту, парадигма драми не враховує загальні закони сценічних текстів і майже обходить вивчення прагматики мовлення персонажів.
У комунікативно-прагматичному аспекті розглядалась специфіка драматургічних текстів в їх сукупності, визначались основні закономірності й принципи побудови драматургічного тексту як системи, виявлялись диференціальні ознаки на різних рівнях [72, 73]. У даній роботі введено поняття масиву драматургічного мовлення персонажів, наведено його характеристики з точки зору теорії мовленнєвих актів. Зокрема, дано характеристику мовлення персонажів у текстах постмодерністських драматургів („потік свідомості”), до яких належать також досліджувані нами тексти п’єс Т. Бернгарда.
У прагматико-дискурсивному аспекті драматургічний текст розглядався як зразок розмовного мовлення, що робить можливим аналіз діалогічного розмовного дискурсу та інтерпретацію драматургічного тексту [12], а також визначення умов виникнення позаконтекстного смислового простору в драматургічних діалогах [123].
Лінгвопоетичний аспект дослідження драматургічного тексту включає лінгвістичні, стилістичні, поетичні та екстралінгвістичні параметри тексту в синтезі, що дозволяє виявити причини тієї або іншої мовностилістичної реалізації тексту, пояснити інтенції автора тексту, обґрунтувати соціально-історичну значимість типів тексту. Суть лінгвопоетичної концепції полягає в синтетичному вивченні слова і мовлення в художньому тексті як явища лінгвістики й водночас образності як явища лінгвопоетики. Змістом слів і мовлення з точки зору лінгвістики є їх семантика, а формою граматичні категорії. Змістом образності як явища лінгвопоетики є художній образ, а формою лінгвістичні та екстралінгвістичні способи його створення. Цей двоєдиний склад охоплює лінгвопоетика за допомогою своєї ключової категорії архітектоніки (ширше композиції) [78, 82-86, 211-215]. На основі лінгвопоетичної концепції проведено ряд досліджень драматургії сучасних німецьких і австрійських драматургів [79-81].
У суто лінгвостилістичному аспекті розглядались проблеми епізації драматургічного тексту при введенні до тексту так званих сонгів (Б. Брехт) та досліджувалися текстотвірна, текстодоповнююча і текстокомментуюча роль сонгів [27-28]. На матеріалі текстів п’єс З. Ленца окреслено межі ідіолекту як лінгвостилістичного поняття; вибудовано модель ідіолекту на лексичному, синтаксичному, системному рівнях; розроблено визначення і модель підтексту в художніх текстах [29].
У синергетичному аспекті досліджувались параметри „драматичного тексту”, притаманного багатьом типам художніх текстів (в тому числі текстам байок та притч), зокрема стильова риса „драматичність” та її похідні. „Драматичність” у ряді художніх текстів слугує синергетичним параметром порядку, що відповідає за самоорганізацію змісту тексту [102-105].
В інформативному аспекті розглядалась реалізація категорії інформативності драматургічного тексту [53, 109, 110]. Дослідження інформаційної структури драматургічного тексту в цих роботах сходить до фундаментальних теорій інформатики, які використані не лише в лінгвістиці, але в будь-яких великих системах. Зокрема, концепція інформаційної архітектоніки [74] може бути застосована до поетичного тексту [101] і будь-якого іншого типу художнього тексту.
Реферовані джерела свідчать про відсутність системних досліджень драматургічного тексту в синтезі найбільш важливих лінгвістичних аспектів: прагматичного, комунікативного, інформативного, лінгвостилістичного та когнітивного. Невизначеними питаннями залишаються конкретні прагматико-комунікативні, інформативні, стилістичні та когнітивні параметри, які характеризують драматургічний текст, в їх взаємозв’язку та системній взаємообумовленості. Вирішення цих питань у даній роботі уможливлює створення нової парадигми досліджень драматургічного тексу.
Актуальність дисертації визначається її відповідністю комунікативно-функціональній спрямованості сучасної лінгвістики та важливістю всебічного аналізу текстів; підвищеною увагою до вивчення мовленнєвої діяльності комунікантів у різних типах текстів; формуванням парадигми дослідження художніх, зокрема драматургічних текстів, яка здатна поєднати лінгвостилістичний, комунікативно-прагматичний, інформаційний та когнітологічний аналіз. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю в найбільш повному відображенні в лінгвістиці системних характеристик драматургії як соціально-культурного феномену, що відіграє важливу роль у створенні мовної картини світу сучасного німецькомовного соціуму. Актуальність роботи визначається також відсутністю системних лінгвістичних досліджень драматургічних текстів Томаса Бернгарда. Отже, науковим завданням роботи є визначення лінгвістичного статусу драматургічного тексту, зокрема в текстах п’єса Т. Бернгарда, як системи взаємопов’язаних прагматичних, комунікативних, стилістичних та когнітивних параметрів.
Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в рамках наукової бюджетної теми „Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов”, номер державної реєстрації 0106U002233.
Мета дослідження полягає в комплексному вивченні прагматико-комунікативних, лінгвостилістичних, інформаційних та когнітивних характеристик драматургічних текстів Т. Бернгарда.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних конкретних завдань:
- дослідження загальних прагматичних і стильових характеристик сценічного мовлення та їх конкретної реалізації в текстах п’єс Т. Бернгарда;
- уточнення природи мовного конвенціоналізму в драматургічному тексті та описання його прояву в текстах п’єс Т. Бернгарда;
- вивчення інформативності драматургічного тексту, способів насичення інформацією текстів п’єс Т. Бернгарда та розподілу інформативності в драматургічних текстах Т. Бернгарда за композиційними рівнями;
- аналіз мовних засобів експресії в текстах п’єс Т. Бернгарда;
- розкриття когнітивних характеристик комунікативної діяльності персонажів у текстах драм Т. Бернгарда;
- визначення лінгвістичного статусу реляційного потенціалу персонажа, зв’язку реляційного потенціалу з концептами в драматургічному тексті;
- установлення зв’язку між реляційним потенціалом персонажа, мовленнєвим статусом комуніканта та груповою мовленнєвою взаємодією персонажів (ескіз аудиторії).
Об’єктом дослідження в даній дисертації є драматургічні тексти Томаса Бернгарда.
Предмет дослідження комунікативно-прагматичні, стилістичні, інформаційні та когнітивні характеристики драматургічних текстів Томаса Бернгарда.
Матеріалом дослідження слугують тексти 26 п’єс Томаса Бернгарда загальним обсягом 1734 сторінки.
Теоретико-методологічну базу дисертації становлять лінгвістичні концепції художнього тексту, в яких домінують: концепція експресивності драматургічного мовлення; концепція текстових категорій, зокрема інформативності драматургічного тексту; теорія мовленнєвих актів, теорія інформативів; теорія мовної концептуалізації світу.
Методи дослідження. Використано методи лінгвопрагматичного і лінгвостилістичного аналізу: структурно-семантичний для дослідження макросинтаксису драматургічного тексту, системно-структурний для виявлення взаємозв’язків елементів різних рівнів драматургічного тексту, контекстуальний для встановлення співвідношень між контекстом і мовленнєвими актами, композиційно-стилістичний для виокремлення стильових рис та вивчення композиційних рівнів, інформаційний для визначення структурної інформації драматургічного тексту та засобів насичення текстів інформацією, лінгвостилістичної інтерпретації тексту для виявлення текстових концептів.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше для дослідження драматургічного тексту застосовано інтеграційний підхід у поєднанні прагматичного, інформаційного, лінгвостилістичного (у тому числі композиційно-стилістичного) і когнітивного методів аналізу. Уперше композиційно-стилістичну структуру драматургічного тексту проаналізовано з інформаційної точки зору, а саме з використанням концепції інформаційної архітектоніки. Уперше виявлено мовні засоби та авторські прийоми насичення драматургічних текстів Т. Бернгарда інформацією; винайдено джерела мовного конвенціоналізму в драматургічному тексті та вивчено його реалізацію в стильовому просторі текстів п’єс Т. Бернгарда; встановлено загальні характеристики комунікативної діяльності, мовленнєвого статусу, реляційного потенціалу персонажів; розкрито механізми утворення текстових концептів.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1. Стильова структура драматургічних текстів Т. Бернгарда реалізується в наборі стильових рис, які утворюють ієрархічну систему. Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є текстотвірною як головний фактор створення єдиного стильового простору драматургічних текстів Т. Бернгарда. Базовими характеристиками єдиного стильового простору драматургічних текстів Т. Бернгарда є загальне прагнення персонажів до монологічного мовлення з розірваним смислом, численних повторів у мовленні, вживання еліпсисів та умовчання, наявність в одному монолозі кількох непов’язаних тем. У межах єдиного стильового простору реалізується мовний конвенціоналізм драматургічних текстів Т. Бернгарда як набір загальних правил комунікативної діяльності персонажів.
2. Художня інформація в драматургічних текстах Т. Бернгарда є надлишковою на всіх композиційно-стилістичних рівнях тексту. Смисл кожного рівня реалізується повністю лише на більш високому рівні, що відповідає концепції інформаційної архітектоніки. На формальному рівні в текстах п’єс Т. Бернгарда інформація є хаотичною: усередині реплік персонажів відсутнє членування на тематичні блоки, присутні численні повтори, акціям не відповідають реакції, переважає імпліцитна інформація, яку на формальному композиційному рівні неможливо усвідомити. Когнітивний дефіцит (неповна реалізація інформації) на даному рівні поєднується з її надлишковістю. На формально-змістовому рівні інформація набуває якісно нової властивості, стає структурованою „інформацією про інформацію”, тобто відображає структуру зв’язків між персонажами та їх діями. На змістовому рівні текст п’єси сприймається як ціле (фабула і сюжет); головну роль у цьому виконує „інформація про інформацію” формально-змістового рівня. На образному рівні інформація отримує потенційну надлишковість, нерівнозначну власному значенню окремих слів, елементів мовлення.
3. Насичення текстів п’єс Т. Бернгарда інформацією відбувається за допомогою логічних засобів, просторово-часових зсувів, ментальних засобів, асоціативів та інформативів. Інформативи насичують текст інформацією і сприяють самоорганізації інформації й смислу. Завдяки інформативам у драматургічному тексті вибудовуються ланцюги реплік персонажів або великі монологи одного персонажа, в яких відображено інтенції автора: викладення теми, зображення характеру вербального спілкування персонажів та їх комунікативних стратегій.
4. Кожен персонаж у драматургічному тексті має свій реляційний потенціал, який означає міру участі персонажа в комунікативній діяльності. Визначення цієї міри відбувається за часом, обсягом та інформативністю висловлень на певну тему в залежності від інтенцій мовця і контексту. Лінгвістичний статус реляційного потенціалу є сукупністю мовленнєвих актів персонажа драми, що відібрані з загального масиву його мовленнєвих актів за однією з ознак комунікативної діяльності. Реляційний потенціал персонажа втілює концепти драматургічного тексту, впливає на його інформативність та експресивність, корелює з мовленнєвим статусом комуніканта.
5. Текстові концепти в текстах п’єс Т. Бернгарда „професіоналізм”, „домінування”, „святенництво” та інші створено за допомогою мовленнєвих стратегій персонажів. Ці стратегії полягають у відборі та запровадженні до реляційного потенціалу персонажа лексичних засобів, модальних висловлень, а також у здійсненні контролю над співрозмовником.
6. Експресивність драматургічних текстів Т. Бернгарда, що знаходить вираження в межах мовного конвенціоналізму, проявляється на різних мовних рівнях: лексичному, синтаксичному, надфразової єдності. Мовлення персонажів містить прошарок лексики, експресивної за наміром комуніканта, та контекстно-експресивний прошарок лексики, що стає таким за рахунок модального забарвлення, переважно негативного. Експресивність текстів п’єс Т. Бернгарда створюється композитами, зокрема неологічними композитами, та субстантивацією дієслів, які позначають діяльність і зміну стану персонажа.
На синтаксичному рівні мовленню персонажів Т. Бернгарда притаманні буквальні й варійовані повтори, скорочені синтаксичні структури. Зі стильової точки зору повтори реалізуються як повторні номінації, а з синтаксичної як монологічний і діалогічний антиеліпсиси. У текстах п’єс Т. Бернгарда характерними є синтаксичні дисоціації в мовленні персонажів, ізольовані речення, зміна порядку слів у реченні, розриви структури мовлення (зупинки) у підрядних реченнях.
На рівні надфразової єдності експресивність виражена поліфонією тем у репліках персонажів Т. Бернгарда, яка утворює в текстах п’єс парадигматичні зв’язки за рахунок синтагматичних. Парадигматичні зв’язки реалізуються анафорами й катафорами, що створюють структуру надфразової єдності.
Теоретичне значення роботи. Результати дослідження німецькомовного драматургічних текстів Т. Бернгарда є внеском у розвиток лінгво- і прагмастилістики, зокрема в лінгвістичну та прагматичну теорію драматургічного тексту. Комплексний аналіз, проведений в дисертаційному дослідженні, сприяє обґрунтуванню єдності драматургічного тексту як прагмастилістичної, інформаційної, комунікативної та когнітивної структури. Отримані результати також поглиблюють знання про драматургічний текст як семантичну модель аналогію головного та підрядного речення в синтаксисі.
Практична цінність роботи обумовлена тим, що її теоретичні положення й емпіричні результати можуть бути використані в лекційних курсах зі стилістики німецької мови (розділи „Стиль та його моделювання в комунікативно-мовленнєвій діяльності”, „Художній стиль”, „Мовні засоби образності та експресивності”), у спецкурсах з прагматики (розділи ”Прагматика художнього мовлення”, „Художній текст у прагматико-комунікативному аспекті”), теорії драматургічного тексту та драматургічного дискурсу, при вивченні питань теорії й практики інтерпретації текстів, у подальших наукових дослідженнях студентів та аспірантів.
Особистий внесок автора полягає в тому, що в дослідженні виявлено, описано, систематизовано й проаналізовано об’ємний, складний і недосліджений матеріал, що дозволило встановити прагматичні, комунікативні, стилістичні та когнітивні характеристики драматургічних текстів Т. Бернгарда, визначити мовні механізми їх організації та функціонування. Внеском дисертантки є також залучення до дослідження драматургічного тексту робіт з інформатики, які раніше лише фрагментарно застосовувалися до художніх текстів і драматургії.
Апробацію результатів дисертації здійснено на засіданнях кафедри німецької філології Мелітопольського державного педагогічного університету і кафедри німецької філології ХНУ імені В.Н. Каразіна та в доповідях на науково-практичних конференціях Мелітопольського державного педагогічного університету (2001-2006 рр.), на всеукраїнських та міжнародних конференціях „Динаміка міжнародних досліджень” (Дніпропетровськ, 2004), „Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики” (Харків, 2004), „Когнітивні та дискурсивні структури германських мов у соціокультурному просторі комунікації” (Київ, 2005), „Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, 2005); на міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції „Нові виміри сучасного світу” (Мелітополь, 2005); на ХІІІ Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики „Мова і світ” (Ялта, 2006).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено в 10 публікаціях автора (7 статтях без співавторів, 5 з яких у фахових виданнях України, і 3 тезах доповідей на всеукраїнських і міжнародних конференціях).

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, бібліографії, списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації 202 сторінки, з яких 180 сторінок основний текст. Бібліографія містить 250 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу налічує 26 позицій.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації проведено дослідження прагматики й стилістики драматургічних текстів Томаса Бернгарда (1931 1989). З точки зору лінгвістики художній текст є системним поєднанням інформаційних, прагматичних, стилістичних і когнітивних аспектів. Вивчення кожного з них припускає також виявлення їх системних зв’язків та взаємного впливу.
Розроблена в дисертації парадигма дослідження драматургічних текстів дає можливість поєднати їх прагматичні, стилістичні та інформаційні аспекти й визначити механізми утворення і функціонування драматургічного тексту.
Драматургічні тексти, при всій їх розмаїтості, мають певні загальні ознаки, що випливають зі специфіки сценічного мовлення і сценічних дій. Інтенції автора драматургічного тексту виражаються переважно через мовленнєві та позамовні дії персонажів, які, у свою чергу, повинні бути досить простими й зрозумілими для глядача. Для виразності й неповторності кожного персонажа автор надає йому індивідуальний стиль мовлення, а для реалізації своїх інтенцій створює загальний стильовий простір тексту п’єси. Саме така полістильова структура, а також загальний стиль автора найбільш пізнаванні глядачем фактори.
У роботі описано прояв стилю драматургічного тексту у вигляді стильових рис. Комплексна стильова риса „драматичність” проявляється на всіх композиційно-стилістичних рівнях художнього тексту й складається з таких стильових рис: „діалогічність/монологічність”, „стислість/розгорнутість”, „стильова тональність від автора”, „мовленнєво-стильова інтегрованість”. Кожну з названих стильових рис можна простежити в текстах п’єс Т. Бернгарда на рівні лексики та фразеології, синтаксису та надфразової єдності, що в остаточному підсумку й підтверджує наявність цих рис у художньому тексті. Стильові риси реалізують загальні ознаки драматургічного тексту, а також окремі ознаки, що залежать від інтенцій автора.
Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є системоутворюючою для авторського стильового простору. Феноменологічний опис цього простору є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів. Зазначена стильова риса найповніше виражає загальні характеристики комунікативної діяльності персонажів Т. Бернгарда, обумовленої їх „потоком свідомості”.
Введення мовного конвенціоналізму в драматургічному тексті є можливим завдяки тому, що змістове актуальне членування тексту п’єси (тема, рема) синтаксично аналогічне членуванню на головне та підрядне речення. Непрямий контекст драматургічного тексту (рема п’єси) ототожнюється з масивом художніх висловлень. Оскільки цей масив не має реального денотата (усе вигадано автором драматургічного тексту), він спирається, в основному, на мовні конвенції, породжені стильовим простором драми.
Прагматичний аспект драматургічного тексту проявляється в тому, що побудова тексту та інтенції автора реалізуються в конвенціональному просторі, який уворюється в текстах п’єс Т. Бернгарда системоутворюючою стильовою рисою „мовленнєво-стильовою інтегрованістю”. Прагматичний аспект драматургічних текстів Т. Бернгарда проявляється також у мовленнєвих актах персонажів, у співвідношенні мовленнєвого акту та контексту.
Відповідно до сучасних уявлень лінгвопрагматики контекст перебуває в стані додатковості до мовленнєвого акту. Взаємодія мовленнєвого акту та контексту становить основний стрижень прагматичних досліджень.
Розглянуто масив висловлень персонажів Т. Бернгарда за характеристикою „спрямованість на адресата”, за прагматичною заданістю (монофункціональні, поліфункціональні). Встановлено зв’язок висловлень за даними характеристиками з їх іллокутивною силою та перлокутивним ефектом у типових ситуаціях драматургічних текстів Т. Бернгарда.
Подано загальну характеристику контекстів п’єс Т. Бернгарда. Згідно з якою індивідуалізації мовленнєвих партій в драматургічних текстах Т. Бернгарда надається меншого значення, ніж у творчості реалістів і неореалистів. І проте, до кінця кожної п’єси для передачі більше детальної інформації про персонажів мовленнєві акти стають більш розгорнутими та динамічними. Відповідно посилюється індивідуальний стиль мовлення.
Зв’язок прагматичного та інформаційного аспектів описується за допомогою спеціальної теорії інформативності мовленнєвих актів Г. Кларка і Т. Карлсона. У текстах п’єс виявлено дотримання або недотримання персонажами канонічності розмов, принципу відповідальності. Повне врахування інформативів, висловлених персонажами, а також порушень канонічності й принципу відповідальності в мовленні призводить у результаті до виявлення структури зв’язків у текстах п’єс між персонажами, їх діями та стосунками. Таким чином, усвідомлюється структурна інформація тексту, що відіграє роль „інформації про інформацію”.
Розглянуто питання про реалізацію важливої текстової категорії інформативності. Використано концепцію інформативності як розмаїтості, тобто безлічі оригінальних (нетривіальних) висловлень та концепцію інформаційної архітектоніки А. Моля. Це дозволило виявити характеристики інформації на кожному композиційному рівні драматургічних текстів Т. Бернгарда. Так, наприклад, на змістовому композиційному рівні головну роль відіграє згадана вище „інформація про інформацію”, створена на формально-змістовому рівні. Дане поняття введено для розуміння того, яким чином з безлічі мікроінформативних комунікативних актів персонажів виникає структура зв’язків між персонажами та їх діями. Дана структура виявлена в тексті при урахуванні всіх „порушень відповідальності й канонічності розмов”, що дозволило створити „ескізу аудиторії”.
Таким чином, в опосередкованому вигляді стиль драматургічного тексту проявляється і в його інформативних характеристиках через композицію, архітектоніку тексту, що є невід’ємною складовою стилю.
Розглянуто питання насичення драматургічних текстів інформацією. У текстах п’єс Т. Бернгарда для цього використано п’ять класів прийомів і засобів: логічні, просторово-часові, ментальні, асоціативні та інформативи. До логічних засобів насичення інформацією драматургічних текстів належить гротескна логіка персонажів Т. Бернгарда, що несе багато нетривіальної інформації, а також дедуктивні „правильні силогізми”.
Просторово-часові засоби інформативності в текстах п’єсах Т. Бернгарда завжди є засобами транспозиції персонажів у незвичайний, нехарактерний простір і час, що породжує парадоксальну інформацію.
Ментальні засоби полягають у Т. Бернгарда в несподіваному зсуві соціальної ролі й/або соціальної маски персонажа. Соціальна критика за допомогою таких зсувів пробуджує в адресата глибинні прошарки архетипових уявлень щодо будови ідеальних людських відносин. Отже, потік потенційної інформації, породжений цим художнім засобом, має нескінченний семантичний обсяг.
Асоціативними засобами є тропи, гра слів, так звані „силогізми в траві”. Вони сприяють підвищенню семантичного обсягу понять та образів. „Силогізми в траві” поєднують в одному образі, в одному новому понятті семантичні обсяги декількох більших класів понять і в такий спосіб створюють підтекст.
Інформативи з точки зору інформатики поєднують інтенції та мовну ініціативу персонажів з можливими реакціями на них з боку всіх інших присутніх, а не лише адресата. Отже, інформативи надають багатомірності повідомленню адресанта та сприяють насиченню тексту інформацією.
З точки зору інформатики й когнітології всі учасники вистави (автор драми, режисер, актори, глядачі) приймають участь у спільному комунікативному акті та знаходяться в єдиному інформаційному просторі. У цьому просторі автор драми надає учасникам різні інформаційні статуси. Існує чітке рольове розмежування для всіх, хто бере участь у комунікативному акті, яке схематично може бути зображено театральним фреймом. Межі рольового фрейму досить чіткі, але водночас прозорі для інформаційної взаємодії.
Експресивність драматургічних текстів знаходить вираження в межах мовного конвенціоналізму та композиційно-стилістичної структури текстів, і проявляється на різних мовних рівнях. Експресія драматургічних текстів Т. Бернгарда проявляється на рівні лексики (субстантивація, неологічні композити, буквальні й варійовані повтори), синтаксису (ізольовані речення, перестановчі структури, еліпсиси, антиеліпсиси, нерозчленовані висловлення, синтаксичні дисоціації) та надфразової єдності.
Зв’язність як текстова категорія реалізується в драматургічних текстах Т. Бернгарда в основному на надфразовому рівні. Парадигматичні зв’язки, реалізовані анафорами й катафорами, переважають за рахунок синтагматичних.
Підсумок дослідження масиву мовлення персонажів підводимо за допомогою поняття „реляційний потенціал”. З погляду когнітивної лінгвістики це поняття сприяє усвідомленню „розшарування” мовленнєвої діяльності персонажа на тематичні підвиди та виявленню концептів, які створює персонаж в художньому тексті.
Для визначення мовленнєвого статусу комуніканта розроблено „паспорт”, за допомогою якого стало можливим створення „ескізу аудиторії” тієї або іншої п’єси. Ієрархічні схеми драматургічних текстів Т. Бернгарда співпадають з конфігураціями спілкування в соціології та, незважаючи на карикатурність персонажів, адекватно відображають побутові комунікативні ситуації.
Проведені дослідження драматургічних текстів Т. Бернгарда та розроблена парадигма дають можливість застосувати їх до лінгвістичного вивчення драматургічних текстів інших авторів, що не обов’язково сповідують ідеологію „потоку свідомості”. На нашу думку, аспекти драматургічних текстів є універсальними, але внесок кожного аспекту в текстах кожного автора варіює і підлягає конкретному опису та оцінці. Перспективою дослідження може стати подальший розвиток таких питань, як: когнітологічний аналізів художніх текстів Т. Бернгарда; лінгвістичні параметри „потоку свідомості” в художніх текстах Т. Бернгарда; прагматика художніх текстів Т. Бернгарда та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андронова В.Б., Вороніна Л.О., Єйгер Г.В. та ін. До контрастивного аналізу „розриву” мовного ланцюга: (на матеріалі рос., укр., англ. та нім. мов) // Нариси з контрастивної лінгвістики: Зб. наук. праць. К.,1979. С. 159-163.
Аникст А.А. История учений о драме: Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ в. М.: Наука, 1988. 310 с.
Анненкова Н.М. Лингвостилистическая характеристика прозаической басни: (На материале басен Г.Э. Лессинга и немецких писателей ХХ в.): Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1977. 189 с.
Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Искусство, 1997. 215 с.

5. Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Ин. яз. в школе. 1978. № 4. С. 23-31.

Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. М.: Просвещение, 1990. 301 с.
Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изд. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т. 40. № 4. С. 356-367.
Байков В.Г. Асимметрия мозга и стилистическая функция // Лінгвістичні дослідження. Г.: Горлівський пед. ін-т. іноз. мов. 2003. Вип. 3. С. 5-25.
Бакланова А.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста (на материале драмы ГДР): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. Мориса Тераза. М., 1983. 23 с.
Балли Ш. Французская стилистика. М.: URSS, 2001. 393 с.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Высшая школа, 1979. 281 с.
Безугла Л.Р. Види реалізації імплікацій у мовних актах // Іноземна філологія на рубежі тисячоріч. Х.: Константа, 2000. С. 16-17.
Безуглая Л.Р. К проблеме перлокуции // Нова філологія. 2002. № 1 (12). С. 203-208.
Безуглая Л.Р. Разговорный диалогический дискурс в драме // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Асоціації українських германістів (25-26 листопада 2004 р.). Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2004. С. 25-26.
Бейтсон Гр. Ангелы страшатся. Психотехнологии и эффективный менеджмент. М.: Мир, 1992. 173 с.

16.Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Искусство, 1974. 234 с.
17.Бентли Э. Жизнь драмы. М.: Искусство, 1978. 368 с.

Бирюков Б.В. Теория смысла Г.Фреге // Применение логики в науке и технике. М.: АН СССР, 1960. С. 502-555.
Борисова И.Н. Русский разговорный диалог: структура и динамика. М.: Ком Книга, 2005. 320 с.
Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. М.: Высшая школа, 1983. 272 с.
Брандес М.П. Стилистика текста. М.: Прогресс, 2004. 413 с.
Брехт Б. Про мистецтво театру. К.: Мистецтво, 1977. 365 с.

23.Буга Н.Н. Основы теории связи и передачи даннях: Сб наук. тр. Ч.1. Ленинград, 1968. С. 7-10.

Васильева А.Н. Художественная речь. М.: Русский язык, 1983. 256 с.
Вашунин В.С. Субстантивные сложные слова в современном немецком языке. М.: Высшая школа, 1990. 158 с.
Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1996. 208 с.
Возненко Н.В. Стилістика драматичного мовлення Б. Брехта (на матеріалі п’єси „Матінка кураж та її діти”) // Нова філологія. 2002. № 1 (12). С. 251-256.
Возненко Н.В. Стилістика сонгів у Бертольта Брехта: Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 186 с.
Волошук В.І. Лінгвостильові особливості ідіолекту Ленца-новеліста: Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. 209 с.
Волькенштейн В.М. Драматургия. М.: Советский писатель, 1969. 335 с.
Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Высшая школа, 1993. 200 с.
Высоцкая А.В. Диалогическое единство вопрос-ответ как функционально-адаптивная система в английском разговорном дискурсе: Дисс канд. филол. наук: 10.02.04. Х.: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2004. 207 с.
Гаврилова Т. А. Базы знаний. С.-П.: Питер, 2000. 384 с.
Галич О. Роди і жанри літератури. Посібник. Рівне: РДПІ, 1994. 62с.
Гальперин И.В. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 213 с.
Герман И.А. Лингвосинергетика. Барнаул: Алтайская академия экономики и права, 2000. 166 с.
Горюнова М.Н. Лингвостилистические особенности немецкоязычной драматургии ХХ ст.: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К.: КНУ им. Т.Г. Шевченко, 1996. 150 с.
Гофман И. Анализ фреймов. М.: Институт социологии РАН, 2004. 752 с.
Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен: 200-річчю Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна / Л.Р. Безугла, Є.В. Бондаренко, П.М. Донець, А.П. Мартинюк, О.І. Морозова. Х.: Константа, 2005. 356 с.
Дмитренко В.А. Структурно-семантические особенности и функции присоединительных конструкций с сочинительной связью: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. Одесса, 1989. 181 с.
Добрускина Э.М., Берзон В.Е. Синтаксические сверхфразовые связи и их инженерно-лингвистическое моделирование. Кишинев: Штиинца, 1986. 168 с.
Долинин К.А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. № 6. С. 42-43.
Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Ком Книга, 2005. 304 с.
Дорошенко А.В. Побудительные речевые акты в косвенных контекстах // Проблемы интенциональных и прагматических контекстов. М.: Наука, 1989. С. 76-91.
Дружинин В.В. Системотехника. М.: Радио и связь, 1985. 200 с.

46.Єнікєєва С.М. Конституанти та механізми словотвору в сучасній англійській мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Київський університет, 2006. Вип. 17. С. 157-167.
47.Еникеева С.М. Фрагментация слова как основа создания новых деривационных средств английского языка // Придніпровський науковий вісник. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997. № 33 (44). С. 200-25.
48.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г., Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К., 2001. 224 с.

Зарецкий В. Образ и информация // Вопросы литературы. 1963. № 2. С. 73-99.
Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных исскуств. Х.: Фолио, 2000. 256 с.
Затонский Д.В. Художественные ориентиры ХХ в. М.: Советский писатель, 1988. 416 с.
Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): Монографія. К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. 292 с.
Касти Дж. Большие системы. М.: Мир, 1982. 188 с.

54.Киселева Р.А. Интерпретация подтекста в рамках стилистики декодирования. Л.: Просвещение, 1975. 256 с.
55.Кобякова М.К. Функции повтора в отношении к мышлению // Вісник Сумського державного університету. 2002. № 3 (36). С. 41-47.

Ковтунова И.И. Структура художественного текста и новая информация // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 262-275.
Козирева М.С. Слухач та комунікативний акт // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2003. № 609. С. 159-163.
Костелянец Б.О. Лекции по теории драмы: Драма и действие. Л.: ЛГИТМИК, 1976. 159 с.
Кравченко Л. С. Австрийская проблематика и ее художественное воплощение в творчестве Т. Бернхарда: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05 / Киевский. ин-т им. Т.Г. Шевченко АН УССР. К., 1991. 17 с.
Кравченко Л.С. Томас Бернхард и современная Австрия // Радянське літературознавство. 1989. № 5. С. 49-56.
Кравченко Л. С. Художній світ Томаса Бернгарда // Всесвіт. 1991. № 4. С. 170-176.
Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. М.: ИТДГК „Гнозис”, 2001. 270 с.
Кубе Ф. Драма как объект исследования кибернетики // Семиотика и искусствометрия. М.: Мир, 1972. С. 216-232.
Кубрякова Е.С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в позиции мира. М.: Языки славянской культуры, 2004. 560 с.
Купряшкина С.В. Управление речевыми действиями собеседника в диалоге // Вестник Киевского ун-та романо-герм. филол. 1988. № 22. С. 27-30.

66.Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 192 с.

Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога (К прагмалингвистической теории драмы). Кишинев: Штиинца, 1991. 94 с.

68.Ларин Б.А. О разновидностях художественной речи // Эстетика слова и язык писателя. Л., 1974. 271 с.
69.Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М., 1990. 685 с.
70.Лотман Ю.М. Структуры художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.

Лоусон Д. Теория и практика создания пьесы и киносценария. М.: Искусство, 1961. 229 с.
Мизецкая В.Я. Композиционно-речевая организация персонажной подсистемы в драматургическом тексте (на материале англоязычных пьес XVI-XX вв.): Автореф. дис... д-ра филол. наук: 10.02.04 / КНУ им. Т.Г. Шевченко. К., 1992. 29 с.
Мизецкая В.Я. Композиционно-речевая организация персонажной подсистемы в драматургическом тексте (на материале англоязычных пьес XVI-XX вв.): Монография. О.: Черноморье, 1992. 150 с.
Моль А. Искусство и ЭВМ. М.: Мир, 1975. 556 с.
Москальская О.И. Грамматика текста. М, 1981. 246 с.
Москальская О.И. Семантика текста // Вопросы языкознания. 1980. № 6. С. 32-42.
Москальчук Г.Г. Структура текста как синергетический процесс. М.: УРРС, 2003. 294 с.
Науменко А.М. Від рецензії через інтерпретації до аналізу // Нова філологія. 2000. № 1. С. 305-319.
Науменко А.М. Драматургия и театр Австрии // Нова філологія. 2003. № 4. С. 150-228.
Науменко А.М. Жанровая специфика австрийской драмы 1918-1938-х годов: Автореф. дис... д-ра филол. наук: 10.01.05 / Моск. ун-т им. М.В. Ломоносова. М., 1989. 49 с.
Науменко А.М. Жанровая специфика австрийской драмы 1918-1938-х годов // Нові підходи до вивчення філології у вищій школі: Наукова монографія. Запоріжжя: ЗДУ, 1998. 286 с.
Науменко А.М. Лінгвопоетика як наука // Нові підходи до вивчення і викладання філології у вищій школі: Зб. наук. пр. К., 1994. С. 89-105.
Науменко А.М. Сучасні дискусії навколо тексту // Науковий вісник ПУДПУ: Лінгвістичні науки. 2005. № 3. С. 93-119.
Науменко А.М. Текст в оценке современных филологов // Новітня філологія. 2005. № 3. С. 173-191.
Науменко А.М. Типологія лінгвопоетики // Нова філологія. 2001. № 1(10). С. 166-337.
Науменко А.М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики): Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця: Нова Книга, 2005. 416 с.

87.Новое в зарубежной лингвистике: Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. 98 с.

Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. 480 с.
Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. 422 с.
Ольховська Н.С. Драматичний текст та стиль (на матеріалі п’єс Томаса Бернгарда) // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Зб. наук. пр. Г 94 Черкаси: ЧДТУ, 2005. Число дев’яте. С. 269-272.

91.Ольховська Н.С. Інформативність як одна з найважливіших категорій тексту // Нова філологія. 2002. № 2 (13). С. 105-112.
92. Ольховська Н.С. Мова автора в драматичному тексті (на матеріалі п’єс Томаса Бернгарда) // Нові виміри сучасного світу: Матеріали І Міжнародної Інтернет-конференції. Мелітополь: МДПУ, 2005. Т. 1. Ч. 2. С. 67-68.
93.Ольховська Н.С. Мовленнєво-актова структура та конвенціоналізм драматичних текстів (на матеріалі п’єс Томаса Бернгарда) // Вісник Київського Міжнародного університету. Серія: Іноземна філологія. 2005. Вип. 3. С. 82-89.
94.Ольховська Н.С. Мовленнєво-актова та стильова система драматургії Томаса Бернгарда // Динаміка міжнародних досліджень 2004. Проблеми дослідження мови: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (21-30 червня 2004 р.). Том 19. Дніпропетровськ: Наука та освіта, 2004. С. 52-53.
95.Ольховська Н.С. Мовні засоби насичення інформацією текстів п’єс Томаса Бернгарда // Мовні і культурні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Київський університет, 2006. Вип. 17. С. 281-290.
96.Ольховська Н.С. Прояв інформативності в текстах п’єс Томаса Бернгарда // Новітня філологія. 2005. № 3 (23). С. 67-77.
97.Ольховська Н.С. Прояв експресивності на рівні синтаксису у текстах п’єс Томаса Бернгарда // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2006. № 741. С. 173-176.
98.Ольховська Н.С. Реляційний потенціал персонажа у схемі комунікативної діяльності персонажів драматичного тексту (на матеріалі п’єс Томаса Бернгарда) // Культура народов Причерноморья. 2006. № 82. Т. 2. С. 53-56.
99. Ольховська Н.С. Синтаксичні засоби виразності (на матеріалі драматичних п’єс Томаса Бернгарда) // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Асоціації українських германістів (25-26 листопада 2004 р.). Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2004. С. 67-69.

Пастернак Б. Охранная грамота. М.: Современник. 1989. 95 с.
Пихтовникова Л.С. Информативность текста и стиль // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2004. № 635. С. 142-144.
Пихтовникова Л.С. Композиционно-стилистические особенности стихотворной басни (на материале немецких стихотворных басен 18 в.): Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1992. 338 с.

103. Піхтовнікова Л.С. Еволюція німецької віршованої байки (13-20 ст.): жанрово-стилістичні аспекти: Дис... д-ра філол. наук: 10.02.04; 10.01.05. К., 2000. 427 с.
104. Піхтовнікова Л.С. Синергія стилю байки: німецька віршована байка ХІІІ-ХХ ст.: Монографія. Х.: Бізнес Інформ, 1999. 220 с.
105. Піхтовнікова Л.С. Стилістика і синергетика дискурсу // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005. С. 29-36.
106. Поляков М.Я. Теория драмы. Поэтика. М.: ГИТИС, 1980. 118 с.
107. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М.: Прогресс, 1976. 614 с.
108. Радциг С.І. Введение в классическую филологию. М.: Изд-во Московского ун-та, 1965. 525 с.
109. Рєвзіна О.Г., Рєвзін І.І. Деякі математичні методи аналізу драматургічної побудови // Точні методи в дослідженнях культури й мистецтва. М., 1971. Ч. 2. С. 206-227.
110. Ревзина О.Г., Ревзин И.И. Семиотический эксперимент на сцене // Праці по знакових системах: Учені записки Тартуського університету. Т.5. Вип. 284. Тарту, 1971. С. 232-254.
111. Ризель Э.Г. Полярные стилевые черты и их языковое воплощение // Иностр. яз. в школе. 1961. № 3. С. 96-103.
112. Риффатер М. Критерии стилистичексого анализа // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ІХ. Лингвостилистика. М: Прогресс, 1980. С. 69-97.
113. Розен Е. Новые слова и устойчивые словосочетания в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1991. 189 с.
114. Руднев В.П. Прочь от реальности: исследования по философии текста. М.: Аграф, 2000. 429 с.
115. Самохина В.А. Проблемы функционально-комуникативной стилистики фольклорного текста // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2005. № 667. С. 172-175.
116. Сахновський-Панкеєв В.А. Драма і театр. К.: Мистецтво, 1982. 132 с.
117. Святчик К.В., Пілішек С.О. Комунікативно-прагматичний підхід до аналізу експресивності // Нова філологія. 2002. № 2 (13). С. 319-322.
118. Серль Дж. Чужое сознание // Философия, логика и язык. М.: Прогресс, 1989. С. 48-95.

Сковородников А.П. Об одном виде повторной номинации со стилистической значимостью // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 182-196.

120. Скребнев Ю.М. Очерк теории стилистики. Горький, 1975. 175 с.

Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика. Полтава: Довкілля, 2006. 716 с.
Соколова І.В. Повтор як засіб забезпечення максимальної інформативності текстів-анонсів // Вісник Сумського державного університету. Філологічні науки. 2000. № 19. С. 50-61.

123. Солощук Л.В. Інтродуктивна ремарка як засіб створення парал