ПРАВООХОРОННІ ВІДНОСИНИ: ПОНЯТТЯ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ПІДСТАВИ РОЗВИТКУ ПРАВООХОРОННИХ ВІДНОСИН ……………………………………….11
1.1 Поняття правоохоронних відносин ………………………………......11
1.2 Види правоохоронних відносин ………………………………………41
1.3 Поняття та види юридичних фактів і їхній вплив на динаміку правоохоронних відносин ……………………………………………..55
1.4 Правові презумпції, правові преюдиції й юридичні фікції та їхній вплив на розвиток правоохоронних відносин ……………………….81
Висновки до розділу ……………………………………………….......94
РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА ПРАВООХОРОННИХ ВІДНОСИН ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ СКЛАДОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ……………………….100
2.1 Особливості суб’єктного складу правоохоронних відносин………100
2.2 Поняття та особливості об’єкта правоохоронних відносин …….....119
2.3 Особливості змісту правоохоронних відносин …………………….138
Висновки до розділу ……………………………………………….....168
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………181
ДОДАТКИ ………………………………………………………………….194

ВСТУП
Актуальність теми. Із здобуттям незалежності українське суспільство стало на шлях розбудови правової держави, одним із основних принципів якої є реальність прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина [50, с. 33]. Втілення цього принципу в життя вимагає від держави не лише декларування прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина в законодавчих актах, але й створення дієвих та ефективних механізмів їх реалізації, охорони та захисту. Заходи держави, спрямовані на профілактику правопорушень, їх припинення, відновлення порушених прав та притягнення винних до юридичної відповідальності здійснюються, переважно, у межах правоохоронних відносин, що актуалізує проблему їхнього комплексного дослідження на рівні загальнотеоретичної юридичної науки.
У ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов’язком держави проголошено утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що розширило можливості контрагента в аспекті їх охорони та захисту, в тому числі з використанням міжнародних судових органів. Це, в свою чергу, вимагає від держави вдосконалення її правоохоронної системи та підвищення ефективності правоохоронної діяльності, формою якої є правовідносини відповідної функціональної спрямованості.
У сучасній юридичній науці все більшого значення набуває плюралізм підходів до праворозуміння, який визнає існування права не лише на інституціональному рівні у вигляді правових норм, але й на матеріальному рівні, у вигляді конкретних правовідносин – правового зв’язку суб’єктивних прав і обов’язків, що із сфери можливого трансформуються в реальність за допомогою правомірної поведінки різних суб’єктів права, у тому числі судових і правоохоронних органів держави, які покликані відреагувати на кожний факт вчинення правопорушення і дати належну правову оцінку поведінці винних осіб.
Проблема правовідносин, зважаючи на її важливість і складність, завжди знаходилась у центрі уваги фахівців у галузі загальнотеоретичної юридичної науки. Серед різних аспектів наукових досліджень проблеми правовідносин основний акцент було зроблено на розкритті їхнього змісту, взаємозв’язку з нормами права і суспільними відносинами, їх класифікації, з’ясуванні структури (суб’єктного складу, об’єкта, змісту), а також визначенні місця правовідносин у механізмі правового регулювання. Вагомий внесок у розробку цих питань зробили такі дослідники, як С.С. Алексєєв, М.Г. Александров, Б.Т. Базилєв, О.Г. Братко, Є.В. Бурлай, Ю.І. Грєвцов, А.П. Дудін, О.С. Іоффе, С.Ф. Кечек’ян, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, М.І. Матузов, Н.М. Оніщенко, Ю.С. Решитов, Л.М. Розин, О.Ф. Скакун, Ю.Г. Ткаченко, Ю.К. Толстой, Р.Й. Халфіна, М.Д. Шаргородський, Л.С. Явич та інші. Необхідно відзначити і тих учених-юристів, роботи яких певною мірою торкаються проблематики правоохоронних відносин: О.В. Аверіна, В.Б. Авер’янова, Ю.А. Ведєрнікова, С.Д. Гусарєва, П.С. Елькінд, Є.А. Крашеніннікова, А.М. Кучука, О.В. Малька, Є.Я. Мотовиловкера, П.О. Недбайла, В.М. Протасова, А.С. Спаського, О.Д. Тихомирова, Р.Й. Халфіної, О.Н. Ярмиша та інших.
На особливу увагу в контексті теми нашого дослідження заслуговують наукові праці вітчизняних учених О.І. Харитонової та О.В. Юристи, предметом дослідження яких, відповідно, є адміністративно-правові охоронні відносини та правоохоронні відносини за участю міліції.
Водночас, у загальнотеоретичній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження правоохоронних відносин, в якому б знайшли своє висвітлення як дискусійні, так і невирішені питання, що торкаються їх поняття, термінології, видів, підстав виникнення і розвитку, особливостей суб’єктного складу, об’єкта та змісту, виходячи зі змін у національному законодавстві, яке регулює суспільні відносини, пов’язані з діяльністю судових і правоохоронних органів держави у галузі захисту прав і свобод людини.
Дисертаційна робота дозволить певною мірою заповнити ці прогалини, а дослідження зазначених вище аспектів проблеми правоохоронних відносин становить її головну суть і зміст.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до пп. 1.5-1.6, 1.10, 3.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року.
Тема дисертаційного дослідження обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 31.01. 2008 року) та включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт цього навчального закладу.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розв’язання конкретного наукового завдання щодо розкриття змісту, з’ясування особливостей структурних елементів та видів правоохоронних відносин як самостійного явища правової дійсності.
Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:
- обґрунтувати недоречність використання в навчальній і науковій юридичній літературі терміна «правовідношення» для словесного позначення поняття, яким відбивається таке явище правової дійсності, як правові зв’язки між людьми та їхніми об’єднаннями;
- розкрити зміст поняття «правоохоронні відносини», виокремити його суттєві ознаки, а також провести класифікацію правоохоронних відносин;
- визначити співвідношення понять «правоохоронні відносини», «охоронні правовідносини» та «правозахисні відносини»;
- дослідити особливості впливу юридичних фактів на динаміку правоохоронних відносин;
- розкрити зміст понять «правова презумпція», «правова преюдиція» та «юридична фікція», з’ясувати їх співвідношення з категорією «юридичний факт», а також визначити їхню роль у розвитку правоохоронних відносин;
- з’ясувати специфіку суб’єктного складу правоохоронних відносин;
- запропонувати власний підхід до розуміння об’єкта правоохоронних відносин та визначити його особливості;
- дослідити особливості змісту правоохоронних відносин.
Об’єкт дослідження - правові відносини як самостійне явище правової дійсності.
Предмет дослідження - правоохоронні відносини, їх особливості та види.
Методи дослідження. При підготовці дисертації використовувався діалектичний метод пізнання, який дозволив дослідити правоохоронні відносини в динаміці та взаємозв’язку з іншими елементами механізму правового регулювання. За допомогою логічного методу аналізу було з’ясовано ознаки правоохоронних відносин і проведено їх класифікацію. Метод синтезу дозволив розкрити зміст понять, які складають предмет досліджуваної теми, а також сформулювати відповідні висновки. Для визначення елементного складу правоохоронних відносин використовувався структурно-функціональний метод. За допомогою порівняльно-правового методу було з’ясовано спільні та відмінні риси між поняттям «юридичний факт» та поняттями «правова презумпція», «правова преюдиція» й «юридична фікція», а також між поняттями «юридичне право державного правоохоронного (юрисдикційного) органу», «юридичний обов’язок державного правоохоронного (юрисдикційного) органу» та «суб’єктивне юридичне право» і «суб’єктивний юридичний обов’язок» відповідно. Для розкриття змісту суб’єктивного юридичного права та суб’єктивного юридичного обов’язку використовувався спеціально-юридичний метод пізнання. За допомогою герменевтичного методу було розкрито зміст нормативно-правових приписів, закріплених у законодавчих актах, використаних автором при підготовці дисертації. Соціологічні методи дозволили оцінити відношення працівників міліції до дисциплінарного провадження в ОВС та запровадження в Україні суду присяжних.
Емпіричну основу дослідження склали законодавчі акти Парламенту, рішення Конституційного Суду України, що слугують юридичною підставою для розвитку правоохоронних відносин, матеріали Першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які стосуються діяльності судових органів України, а також результати проведеного автором анкетування 250 працівників міліції УМВС України в Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретичних висновках і положеннях, що відображають особистий внесок автора у дослідження проблеми:
уперше:
- аргументовано тезу про некоректність використання в навчальній і науковій юридичній літературі, а також чинному національному законодавстві терміна «правовідношення» для словесного позначення поняття, яким відбивається таке явище правової дійсності, як правові зв’язки між людьми та їхніми об’єднаннями. Вказаний умовивід у повній мірі поширюється і на термін «охоронне правовідношення», який, будучи складним, містить у собі слово «правовідношення»;
- обґрунтовано нові підходи до класифікації правоохоронних відносин за такими критеріями: 1) особливостями юрисдикційних повноважень судового чи правоохоронного органу; 2) найближчими цілями; 3) залежно від того, чи перебувають сторони правоохоронних відносин у службовій підлеглості;
- визначено співвідношення поняття «юридичний факт» з поняттями «правова презумпція», «правова преюдиція» та «юридична фікція», а також їхню роль у динаміці правоохоронних відносин;
- обґрунтовано дуалістичний підхід до розуміння об’єкта правоохоронних відносин, згідно з яким об’єктом правоохоронних відносин виступають правова поведінка суб’єктів та її результати як прояв взаємодії цих суб’єктів;
удосконалено:
- визначення поняття правоохоронних відносин як правової форми соціальної взаємодії право-дієздатних суб’єктів, яка носить владний характер, детермінована фактом вчинення правопорушення і має на меті відновлення порушеного права, притягнення правопорушника до певного виду юридичної відповідальності та уможливлює примусове виконання ним суб’єктивного юридичного обов’язку, передбаченого законом або договором і опосередкованого правозастосовним актом;
- дефініцію поняття «юридичний факт», яка дозволяє врахувати не лише позитивні, але й негативні життєво важливі обставини, що є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин;
- визначення поняття «правова преюдиція», що являє собою виключення можливості оспорювати раніше доведений юридичний факт, який має документальне підтвердження і слугує підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Зазначене визначення враховує особливості не лише цивільного, але й кримінального процесу;
- дефініцію поняття «юридична фікція», під якою слід розуміти умовне припущення про існування таких дій або подій (тобто юридичних фактів), яких насправді не було, немає і не могло бути, або ж вірогідність існування яких у дійсності є мінімальною (незначною);
- визначення понять «суб’єктивне юридичне право» та «суб’єктивний юридичний обов’язок»;
- дефініції понять «юридичне право державного правоохоронного (юрисдикційного) органу» та «юридичний обов’язок державного правоохоронного (юрисдикційного) органу», а також визначено їх співвідношення між собою та поняттями «суб’єктивне юридичне право» і «суб’єктивний юридичний обов’язок»;
набули подальшого розвитку:
- визначення співвідношення понять «правоохоронні відносини», «охоронні правовідносини» та «правозахисні відносини»;
- ідея про п’ятичленну структуру змісту суб’єктивних юридичних прав, закріплених Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод і факультативними протоколами до неї, причому додатковим елементом, всупереч усталеному в загальнотеоретичній юридичній науці підходу щодо чотиричленної структури змісту суб’єктивного юридичного права, є можливість використання міжнародного захисту конвенційних прав і свобод людини кожним, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту.
Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми дисертаційного дослідження та його теоретико-прикладною спрямованістю.
Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані у:
1) науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії правовідносин;
2) правотворчості – для вдосконалення підстав юридичної відповідальності та правової основи діяльності судових і правоохоронних органів української держави у галузі захисту прав і свобод людини;
3) правозастосовній діяльності - для правильної юридичної оцінки конфліктної соціальної ситуації, що виникла з факту вчинення правопорушення;
4) навчальному процесі – під час підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з таких дисциплін, як: «Теорія держави і права» та «Актуальні проблеми теорії держави і права», а також при викладанні цих дисциплін;
5) правовиховній роботі – з метою підвищення рівня правової культури населення та суб’єктів правоохоронної діяльності.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Дніпропетровського університету внутрішніх справ та кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.
Теоретичні здобутки, викладені в роботі, використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з дисциплін: «Теорія держави і права» та «Актуальні проблеми теорії держави і права. Порівняльне правознавство» (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 3 лютого 2008 року).
Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах, а саме:
- науково-практичній конференції «Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів» (Харків, 2000 р.);
- засіданні круглого столу «Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина» (Львів, 2003 р.);
- семінарі «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (Донецьк, 2003 р.);
- міжнародній науковій конференції «Формування правової системи в Україні на сучасному етапі» (Дніпропетровськ, 2005 р.);
- науково-практичній конференції «Взаємодія кафедр соціальних та загально-правових дисциплін щодо підготовки дільничних інспекторів міліції» (Дніпропетровськ, 2005 р.);
- засіданні круглого столу «Захист прав людини: національний та міжнародний досвід», який присвячений 57-річниці прийняття Загальної Декларації прав людини (Дніпропетровськ, 2005 р.);
- засіданні круглого столу «Захист прав людини: національний та міжнародний досвід», який присвячений 58-річниці прийняття Загальної Декларації прав людини (Дніпропетровськ, 2006 р.);
- засіданні круглого столу «Міжнародно-правові стандарти прав людини та їх імплементація в національному законодавстві України», який присвячений Дню прав людини (Дніпропетровськ, 2007 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в десяти наукових публікаціях автора у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів , які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 200 сторінок, з яких 180 сторінок основного змісту, 14 сторінок списку використаних джерел (152 найменування), 6 сторінок містять додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення конкретного наукового завдання щодо розкриття змісту, з’ясування особливостей структурних елементів та видів правоохоронних відносин як самостійного явища правової дійсності. Проведене дослідження правоохоронних відносин дало можливість сформулювати такі висновки:
1. Термін «правовідношення» недоречно вживати в навчальній і науковій літературі для словесного позначення такого явища правової дійсності, як правові зв’язки між людьми та їхніми об’єднаннями. Вказаний умовивід у повній мірі поширюється і на термін «охоронне правовідношення», який, будучи складним, містить у собі слово «правовідношення». Водночас, цей термін може бути використаний в юридичній літературі, хоча і з певними застереженнями, у значенні ставлення (оцінки) людини до минулого, діючого чи майбутнього права (в смислі відношення до права). У зв’язку з цим вбачається методологічно правильним для словесного вираження поняття, яким відбиваються правові зв’язки між людьми та їхніми об’єднаннями, використовувати термін «правовідносини» або «правостосунки», хоча останній у навчальній і науковій літературі вживається значно рідше. Зазначене положення в повній мірі стосується і такого юридичного терміна як «охоронне правовідношення». Однозначне використання термінів «правовідношення» та «правовідносини» має велике пізнавальне значення, адже від цього залежить правильне розуміння змісту не лише наукових праць, присвячених актуальним проблемам теорії правовідносин, але й змісту правових норм, письмове викладення яких передбачає використання слова «правовідносини».
2. Правоохоронні відносини – це правова форма соціальної взаємодії право-дієздатних суб’єктів, яка носить владний характер, детермінована фактом вчинення правопорушення і має на меті відновлення порушеного права, притягнення правопорушника до певного виду юридичної відповідальності та уможливлює примусове виконання ним суб’єктивного юридичного обов’язку, передбаченого законом або договором і опосередкованого правозастосовним актом.
3. Аналіз існуючих у сучасній науковій і навчальній юридичній літературі дефініцій понять «охоронні правовідносини» та «правозахисні відносини» дає підстави для висновку про те, що, розкриваючи зміст даних загальнотеоретичних категорій, вчені основний акцент роблять на фактичній та юридичній підставах їх виникнення, взаємозв’язку з юридичною відповідальністю, обов’язковій участі як уповноваженої сторони державного органу, наділеного владою, що в повній мірі відповідає ознакам правоохоронних відносин. Тому, на нашу думку, немає вагомих підстав для розмежування згаданих вище загальнотеоретичних понять, які, з огляду на своє функціональне призначення, повинні сприйматися як однорідні.
4. Автором запропоновано ряд нових підходів до класифікації правоохоронних відносин.
1) З огляду на особливості юрисдикційних повноважень судового чи правоохоронного органу, можна виокремити наступні різновиди правоохоронних відносин: 1) правовідносини, що виникають у сфері міжнародного судочинства між Європейським Судом з прав людини та державою, в межах яких встановлюється факт порушення нею прав людини, передбачених Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод, у результаті чого на державу покладається юридичний обов’язок відшкодувати потерпілому завдану матеріальну і моральну шкоду, а також вжити заходів загального характеру, спрямованих на недопущення порушення конвенційних прав у майбутньому; 2) правовідносини, що виникають у сфері конституційного судочинства між Конституційним Судом України та суб’єктами права на конституційне подання, в межах яких припиняється дія законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим через їхню невідповідність Основному Закону держави; 3) правовідносини між судом загальної юрисдикції і підозрюваним (обвинуваченим, підсудним або засудженим) у сфері кримінального судочинства, в межах яких приймаються допоміжні та основний правозастосовні акти, що визначають процесуально-правовий статус особи, яка скоїла кримінальний злочин; 4) правовідносини між судом загальної юрисдикції і цивільним відповідачем у сфері цивільного судочинства, в межах яких забезпечується розв’язання правової суперечки, що є предметом судового розгляду та задовольняються законні вимоги цивільного позивача; 5) правовідносини між судом загальної юрисдикції і особою, яка вчинила адміністративне правопорушення при вирішенні справи про адміністративне правопорушення та накладенні адміністративного стягнення за наявності в її діях вини; 6) та інші.
2) За найближчими цілями варто виділяти: а) превентивні правоохоронні відносини, які спрямовані на запобігання правопорушенню; б) припиняючі правоохоронні відносини, які спрямовані на припинення виявленого правопорушення; в) відновлюючі правоохоронні відносини, які спрямовані на усунення або відшкодування негативних наслідків правопорушення; г) каральні (штрафні) правоохоронні відносини, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення.
3) Залежно від того, чи перебувають сторони правоохоронних відносин у службовій підлеглості, пропонується розрізняти: а) зовнішні правоохоронні відносини, в яких зобов’язана сторона в особі правопорушника не перебуває в підпорядкуванні уповноваженої сторони, якою виступає юрисдикційний державний орган (його посадова особа); б) внутрішні правоохоронні відносини, в яких уповноважена сторона наділена юрисдикційними повноваженнями щодо тієї особи, яка знаходиться в її (уповноваженої особи) службовому підпорядкуванні.
5. Аналіз існуючих у науковій та навчальній юридичній літературі дефініцій поняття «юридичний факт» свідчить про те, що ними значно звужується обсяг цього поняття, залишаючи поза увагою вчених і практиків ті життєво важливі обставини, відсутність яких гіпотезою правової норми визначена як підстава для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Тому дефініція поняття «юридичний факт» може бути сформульована наступним чином: «це ті життєво важливі обставини, з наявністю або з відсутністю яких норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин».
6. Зважаючи на результат доктринального тлумачення норми права, закріпленої в ст. 2 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, що містить визначення поняття «дисциплінарний проступок» в аспекті теорії реалізації норм права та з метою усунення закладеної суб’єктом правотворчості очевидної суперечності між дефінітивними нормами права, закріпленими в ст.ст. 1-2 згаданого вище кодифікованого акта, на нашу думку, необхідно внести зміни до цих статей і викласти їх у такій редакції:
- «дисциплінарний проступок – це винне невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу своїх службових обов’язків, недотримання передбачених законом заборон чи зловживання службовими правами за відсутності ознак адміністративного правопорушення або злочину»;
- «службова дисципліна – це виконання та дотримання особами рядового і начальницького складу зобов’язуючих і забороняючих приписів Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та присяги працівника органів внутрішніх справ України». Запропоноване нами визначення поняття службової дисципліни націлює співробітників ОВС не лише на дотримання заборон, але й на належне виконання своїх службових обов’язків, спонукуючи їх, таким чином, до вияву активності.
7. Особливості впливу юридичних фактів на динаміку правоохоронних відносин полягають у такому:
1) неправомірні дії суб’єктів (правопорушення) є фактичною підставою для виникнення або зміни правоохоронних відносин, причому кожний новий такий факт, як правило, збільшує міру юридичної відповідальності зобов’язаної сторони правоохоронних відносин;
2) юридичні акти державних органів (законодавчого, глави держави, судових, правоохоронних та інших юрисдикційних органів) як уповноваженої сторони правоохоронних відносин є юридичною підставою для їх виникнення, зміни чи припинення;
3) правомірні дії особи, винної у вчиненні правопорушення, по реалізації юридичного обов’язку, що складає зміст юридичної відповідальності, як правило, є підставою для припинення правоохоронних відносин.
8. Порівняльний аналіз поняття «юридичний факт» та понять «правова презумпція», «правова преюдиція» й «юридична фікція» дає підстави для висновку про те, що не зважаючи на схожу юридичну природу (зв’язок із діями або подіями, що слугують підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин, а також певний регулюючий вплив на поведінку суб’єктів), зазначені загальнотеоретичні категорії все ж слід розмежовувати. Відмінність між ними полягає в такому:
а) правова презумпція являє собою своєрідну гіпотезу щодо наявності або відсутності тих дій або подій, які мають юридичне значення, а тому при формулюванні визначення цього поняття як ключовий використовується термін «припущення», а не термін «обставини», притаманний категорії «юридичний факт»;
б) якщо юридичні факти являють собою життєво важливі обставини, передбачені нормами права як підстава для виникнення, зміни або припинення правовідносин, правові преюдиції необхідно розуміти як своєрідний імператив, адресований судовим і правоохоронним органам держави щодо неприпустимості при вирішенні конкретних юридичних справ оспорювати раніше доведені в передбаченому законом порядку юридичні факти, щоправда за наявності їхнього документального підтвердження. Нехтування цією вимогою закону знаходить свій вияв у неправильній кваліфікації поведінки суб’єктів, а по суті – порушенні вимог принципу законності в процесі правозастосовної діяльності;
в) загальнотеоретичні категорії «юридичний факт» та «юридична фікція» хоча й мають спільну ознаку, а саме: породжують юридичні наслідки, однак при цьому не можуть визнаватися як тотожні, адже юридична фікція, на відміну від юридичного факту, являє собою умовне припущення про існування таких дій або подій (тобто юридичних фактів), яких насправді не було, немає і не могло бути, або ж вірогідність існування яких у дійсності є мінімальною (незначною). Що ж до юридичного факту, то це така життєво важлива обставина, яка мала чи має місце в дійсності і до того ж передбачена гіпотезою правової норми у якості підстави для виникнення, зміни або припинення правовідносин.
9. Особливості суб’єктного складу правоохоронних відносин обумовлені правовим статусом їх учасників, а також чинниками, що мають визначальний вплив на нього, зокрема: 1) юрисдикційними повноваженнями державних органів, їхніх службових і посадових осіб, які здійснюють правоохоронну діяльність; 2) галузевою приналежністю норм права, на підставі яких вчинене діяння кваліфікується як суспільно небезпечне (тобто, злочин) чи суспільно шкідливе (тобто, проступок), що в подальшому відбивається на процесуально-правовому статусі суб’єктів правовідносин; 3) станом фізичного та психічного здоров¢я суб’єкта в момент та після вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що є одним із визначальних факторів у виборі передбачених законом заходів державного впливу (примусу), що застосовуються до нього; 4) фактом притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності в минулому, з яким закон пов’язує виникнення особливого правового стану (наприклад, судимість у разі притягнення до кримінальної відповідальності); 5) віком фізичної особи, що значною мірою впливає на обсяг її дієздатності й особливо деліктоздатності; 6) фактом відсутності або приналежності до громадянства іншої держави, від якого залежить можливість застосування до суб’єкта, котрий вчинив правопорушення, окремих заходів державного впливу (наприклад, адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства).
10. Альтернативою визначенню поняття об’єкта правовідносин як матеріального чи нематеріального блага або ж спробам його конкретизації, які б враховували особливості правоохоронних відносин, на нашу думку, може послугувати його визначення як явища матеріального чи нематеріального характеру, з приводу якого та заради досягнення чого суб’єкти вступають у правовідносини, наділяючись взаємними юридичними правами та юридичними обов’язками. Такий підхід до розуміння об’єкта правовідносин дозволяє врахувати як подвійний смисловий зміст досліджуваного нами поняття, так і всі аспекти їхнього можливого розвитку: момент виникнення правовідносин у запропонованій нами дефініції відбивається словосполученням «з приводу якого», а час їх зміни і припинення – словосполученням «заради досягнення чого». При цьому необхідно дещо обмежити філософську категорію, словесним символом якої є явище, натомість збагативши її зміст такою суттєвою ознакою, як відсутність достатньо високого рівня свідомості, який притаманний людині як суб’єкту права та учаснику правовідносин.
11. Об’єктом правоохоронних відносин є правова поведінка суб’єктів та її результати. Означений дуалістичний підхід до об’єкта правоохоронних відносин певною мірою узгоджується з моністичною та плюралістичною його концепціями і має важливе не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки акцентує увагу на двоаспектному характері взаємодії суб’єктів правоохоронних відносин та її результаті.
12. Особливості об’єкта правоохоронних відносин, обумовлені неправомірною поведінкою, необхідно пов’язувати з: 1) галузевою належністю вчиненого суб’єктом правопорушення; 2) особливостями об’єктивних і суб’єктивних ознак фактичних складів правопорушень; 3) особливостями юридичних конструкцій правопорушень певного виду, а правомірної поведінки – з: 1) з нормами процесуального права, які визначають процесуально-правовий статус учасників правоохоронних відносин, основними елементами якого являються їхні процесуальні права й обов’язки; 2) ступенем деталізації правомірної поведінки їх учасників; 3) зовнішньою та юридичною формами її вираження.

13. Особливістю юридичного змісту правоохоронних відносин є те, що правоохоронний чи то юрисдикційний орган, будучи переважно уповноваженою стороною вищезазначених правовідносин, для вирішення поставлених перед ним завдань та здійснення обумовлених цими завданнями функцій, наділений державно-владними повноваженнями, що являють собою діалектичну єдність юридичних прав та юридичних обов’язків державного органу, посадової чи службової особи цього органу. Зобов’язана сторона правоохоронних відносин (фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення), відповідно, наділяється кореспондуючими юридичним правам та юридичним обов’язкам державного органу, посадової чи службової особи цього органу суб’єктивними юридичними правами та суб’єктивними юридичними обов’язками.
14. Зважаючи на положення ч. 4 ст. 55 Конституції України, що є додатковою гарантією міжнародного захисту прав і свобод людини, закріплених Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод, а також факультативними протоколами до неї та сучасний розвиток прав людини, який супроводжується активним використанням конституційного права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини, в структурі змісту вищезгаданих суб’єктивних юридичних прав, на нашу думку, доречно виокремлювати п’ять структурних елементів. Додатковим елементом, всупереч усталеному в загальнотеоретичній юридичній науці підходу щодо чотиричленної структури змісту суб’єктивного юридичного права, є можливість використання міжнародного захисту конвенційних прав і свобод людини кожним, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту.
Збагачення змісту суб’єктивного юридичного права з необхідністю супроводжується появою відповідного елементу змісту юридичного обов’язку, яким є необхідність держави-порушниці конвенційних зобов’язань ужити заходів загального характеру стосовно потенційних потерпілих і заходів індивідуального характеру стосовно особи, чиї конвенційні права безпосередньо порушені державою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. II - М.: Юрид. лит. 1982. – 360 с.
2. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
3. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права / Учебник. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
4. Аверин А.В. Правоотношения и судебная практика: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 1994. – С. 144-145.
5. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат , 1955.
6. Анисимов П.В. Особенности понятия «правозащитные отношения» // Российский судья. – 2004. № 12. – С. 33-36.
7. Анисимов П.В. Юридическое содержание правозащитного отношения // Юристъ-Правоведъ. – 2004. - № 2 (9). – С. 5-12.
8. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). – Красноярск: Изд-во Краснояр-го ун-та, 1985. – 120 с.
9. Бельский К.С. Полицейское право: Лекционный курс / Под ред. канд. юрид. наук А.В. Куракина. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2004. – 816 с.
10. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М., 2000. – 576 с.
11. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно-процессуальных правоотношений: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1990.
12. Братко А.Г. Правоохранительная система (вопросы теории). – М.: Юрид. лит, 1991. – 206 с.
13. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М., 1976. – 215 с.
14. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – Киев: Наукова думка, 1987. – 92 с.
15. Ведєрніков Ю.А. Правоохоронна діяльність як напрям розвитку юридичної освіти на сучасному етапі // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - № 3. – С. 13-17.
16. Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К., Карпунчев В.П. Щодо визначення поняття правоохоронної діяльності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - № 3. – С. 102-111.
17. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
18. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1987. – 343 с.
19. Гао Яньцзюнь. Некоторые вопросы теории правоотношения: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – М., 1995. – 162 с.
20. Гнатущенко Ю.В. Деякі аспекти генезису правовідносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 31. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2006. – С. 58-65.
21. Гнатущенко Ю.В. Підходи до визначення поняття правовідношення // Часопис Київського університету права. – 2005/2. – С. 44-49.
22. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Слов.-довід. – К.: Вища шк., 1995. – 319 с.
23. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. – 127 с.
24. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 83 с.
25. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – Спб., 1910. – 421 с.
26. Гусейнов Л.Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини: Автореф. дис. … доктора юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 36 с.
27. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
28. Дисциплінарний Статут органів внутрішніх справ України, затверджений законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV // Офіційний вісник України. – 2006. - № 12 – Ст. 792.
29. Дудин А.П. Диалектика правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 121 с.
30. Дудин А.П. Объект правоотношения: (Вопросы теории). – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 128 с.
31. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод / Европейский Суд по правам человека, Избранные решения: В 2 т. Т.2. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – С. 665-680.
32. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т. 2 / Председатель редакционной коллегии – доктор юридических наук, профессор В.А. Туманов. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 808 с.
33. Єрмоленко В. Об’єкт у структурі правовідносин // Юридична Україна. – 2004. - № 1. – С. 11-15.
34. Завальний А.М. Юридичні факти в сфері здійснення правоохоронної діяльності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., – 2007. – 20 с.
35. Завальний А.М. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння // Право України. – 2006. - № 1. – С. 113-116.
36. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
37. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» // Офіційний вісник України. – 2006. - № 12 – Ст. 792.
38. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року. – К.: Атіка, 2002. – С. 68.
39. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. – К.: Юридична практика, 2006. – 560 с.
40. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. М., 1984. – 144 с.
41. Иеринг Р. Юридическая техника. СПб., 1905. – 105 с.
42. Йоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т. 1. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 574 с.
43. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., - 2002 р. – 409 с.
44. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (зі схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
45. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). / 2-е изд. – М.: Аванта +, 2001. – 560 с.
46. Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права // Право України. – 2003. - № 7. – С. 29-34.
47. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіц. видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 504 с.
48. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с. – Бібліогр.: С. 455-460.
49. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
50. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): Дис. … доктора юрид. наук: 12.00.01. – К., - 1998. – 391 с.
51. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
52. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки.1997-2001. Книга 1 / Відповід. ред. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
53. Конституція України. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 144 с.
54. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер¢янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво «Право»; К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
55. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Спб., 1910. – 354 с.
56. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М., 1958. – 182 с.
57. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
58. Крымов А.А. Всеобщая Декларация прав человека и презумпция невиновности // Защита прав человека и соблюдение законности органами внутренних дел. Материалы международной научно-практической конференции (10 декабря 1998 г.). – М.: МЮИ МВД России, Изд-во «Щит-М», 1999. – С. 177-179.
59. Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України: Характеристика категорій в умовах системного реформування: Автореф. дис. … доктора юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. – К., - 2004. – 36 с.
60. Кучук А.М. Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні: Автореф. дис. … канд.. юрид. наук / Інститут Законодавства Верховної Ради України. – К., – 2007. – 20 с.
61. Кучук А.М. Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., – 2007. – 213 с.
62. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001. – 440 с.
63. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
64. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. – М., 1981. – 239 с.
65. Лившиц Р.З. Судебная практика как источник права. – М., 1997.
66. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини: Монографія. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 204 с.
67. Магазинер Я.М. Избранные труды по общей теории права / Отв. ред. доктор юрид. наук, проф. А.К. Кравцов. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 352 с.
68. Малько А.В. Охранительные правоотношения как гарантийная форма личности // Вопросы теории охранительных правоотношений. – Ярославль, 1991. – С. 27-29.
69. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие, - 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2003. – 300 с.
70. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: учеб. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2006. – 768 с.
71. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. – Изд-во Саратовского университета, 1972. – 291 с.
72. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2002. – 512 c.
73. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 576 с.
74. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1232 с.
75. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. – М.: «Юристь», 2002. – 414 с.
76. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 136 с.
77. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К., - 2002. – 1104 с.
78. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2004. – 552 с.
79. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. Том 1. Рекомендовано Міністерством освіти України. Видання друге, виправлене. Укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушко. Київ. Видавництво “АКОНІТ” 2006. – 926 с.
80. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. Том 2. Рекомендовано Міністерством освіти України. Видання друге, виправлене. Укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушко. Київ. Видавництво “АКОНІТ” 2006. - 928 с.
81. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. Том 3. Рекомендовано Міністерством освіти України. Видання друге, виправлене. Укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушко. Київ. Видавництво “АКОНІТ” 2006. - 864 с.
82. Новоселов В.И. Граждане как субъекты советского административного права // Субъекты советского административного права. Свердловск, 1985. – С. 26-37.
83. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Изд-во «Зерцало», 1998. – 656 с.
84. Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве: Учебное пособие. – Рязань: Изд-во Рязан. высш. шк.,1976. – 206 с.
85. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
86. Онопенко П.В. Правоохоронні функції держави Україна – К.: «Варта», 2003. – 128 с.
87. Основи правознавства: Навч. посібник. – 5-е вид., доп. і перероб. / Кер. авт. кол. д-р юрид. наук, засл. юрист України О.В. Негодченко. –Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. – 332 с.
88. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности: В 2 т. СПб., Т. 2. – 1908.
89. Популярний юридический энциклопедический словарь / Редкол.: О.Е. Кутафин, В.А. Туманов, И.В. Шмаров и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, «РИПОЛ КЛАССИК», 2001. – 800 с.
90. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 560 с.
91. Права человека. Учебник для вузов. Ответственный редактор – член-корр. РАН, доктор юридических наук Е.А. Лукашева. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 573 с.
92. Протасов В.Н. Что и как регулирует право: Учеб. Пособие – М., Юристь, 1995. – 96 с.
93. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5 – те, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.
94. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студентів. – Вид. 2. – К., 1994. – 240 с.
95. Разгильдяев Б.Т. Уголовно-правовые отношения и реализация ими задач уголовного права РФ. Саратов, 1995.
96. Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. – М.: Дело, 2002. – 344 с.
97. Селиванова О.Ю. Субъективное право: сущность, структура, ценность: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Н. Новгород, 2001. – 22 с.
98. Сердюк І.А. Вживання термінів «правовідношення» та «правовідносини» в науковій і навчальній юридичній літературі // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2004. - № 4. – С. 84–87.
99. Сердюк І.А. Класифікація правоохоронних відносин: аналіз існуючих та нові підходи // Науковий вісник Дніпропетровського університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2007. - № 4. – С. 52-63.
100. Сердюк І.А. Методологічний аналіз інтерпретацій поняття «правовідносини» // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. – Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. – 1999. - № 1. – С. 111- 116.
101. Сердюк І.А. Методологічний аналіз інтерпретацій понять «суб’єктивне юридичне право» та «суб’єктивний юридичний обов’язок» // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2005. - № 3. – С. 113-123.
102. Сердюк І.А. Методологічний аналіз сучасних інтерпретацій поняття «об’єкт правовідносин» // Науковий вісник Дніпропетровського університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2008. - № 1. – С. 45-57.
103. Сердюк І.А. Особливості юридичного змісту правоохоронних відносин // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2005. - № 4. – С. 63-74.
104. Сердюк І.А. Поняття, види та вплив юридичних фактів на динаміку правоохоронних відносин // Науковий вісник Дніпропетровського університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2007. - № 1. – С. 6-23.
105. Сердюк І.А. Поняття правоохоронних відносин та їх співвідношення з поняттями «охоронні правовідносини» та «правозахисні відносини» // Науковий вісник Дніпропетровського університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2007. - № 3. – С. 53-63.
106. Сердюк І.А. Чинники, що впливають на статус суб’єктів правоохоронних відносин // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2004. - № 2 (15). – С. 146-153.
107. Сердюк І.А. Щодо ознак правовідносин за участю працівників міліції // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2000. - № 2. – С. 215-218.
108. Сердюк І.А. Юридичні факти у співвідношенні з правовими презумпціями, правовими преюдиціями й юридичними фікціями та їхній вплив на динаміку правоохоронних відносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2005. – С. 315-326.
109. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. – Харьков: Эспада, 2005. – 840 с.
110. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
111. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. Головна Редакція Української енциклопедії Академії Наук Української РСР Київ – 1974. – 776 с.
112. Словник труднощів української мови / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Рад. шк., 1989. – 336 с.
113. Спаський А.С. Правовідносини за участю органів внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях: теоретико-правовий аспект: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Х., – 2007 р. – 287 с.
114. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В.С. Ковальський, В.С. Лукомський та ін.; Відп. ред. В. Маляренко. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 352 с. – Бібліогр., С. 338-350.
115. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2002. – 776 с.
116. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова – М.: Издательская группа ИНФРА ∙ М – НОРМА, 1997. – 570 с.
117. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристь, 2002. – 592 с.
118. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
119. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с. – Бібліогр.: С. – 358-364.
120. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Авт.-упоряд. Кравчук М.В.- К.: Атіка, 2003. – 288 с.
121. Теория государства и права: учеб. [для юрид. вузов] / А.Б. Венгеров. – 4-е изд., стер. – Москва: Омега-Л, 2007. – 608 с. : табл. (Высшее юридическое образование).
122. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юристь, 1997. – 421 с.
123. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056 с. – (Нормативні документи та коментарі).
124. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. статья В.Ф. Погорилко. – К.: Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.
125. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правового отношения. – М., 1980. – 175 с.
126. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. – Х.: Факт, 2001. – 328 с.
127. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1959. – 88 с.
128. Тихомиров О.Д., Ведєрніков Ю.А. Діалектика змісту та форми правоохоронної діяльності // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – К., 1995. – С. 166-173.
129. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2001 – 20 с.
130. Ульянов О.І. Адміністративно-правовий захист міліцією прав громадян у сфері громадського порядку: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – О., – 2002. – 180 с.
131. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 576 с.
132. Фрицький Ю.О. Державна влада в Україні: становлення, організація, функціонування: Монограф. – Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2006. – 360 с.
133. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 352 с.
134. Харитонова О.І. Адміністративно – правові відносини: концептуальні засади та правова природа: Автореф. дис. … доктора юрид. наук. – О., - 2004. – 36 с.
135. Харитонова О.І. Адміністративно – правові відносини: концептуальні засади та правова природа: Дис. … доктора юрид. наук: 12.00.07. – О., – 2004. – 435 с.
136. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії): Монографія. – Одеса: Юридична література, 2004. – 328 с.
137. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г. Стрекозова – М., 2001. – 377 с.
138. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 264 с.
139. Цвік М.В. Про систему юридичних актів // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 4 (31). – С. 14-24.
140. Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 р. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 856 с.
141. Шон Т.Д. Конституционная ответственность // Государство и право. – 1995. - №7. – С. 35-43.
142. Шуба В.В. Адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України: загальнотеоретичні аспекти: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Д., - 2006 р. – 200 с.
143. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», Т. 1: А – Г. – 1998. – 672 с.
144. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.