ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ НЕДОПУСТИМОСТІ ПОВОРОТУ ДО ГІРШОГО

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….…………………………4

Розділ 1. Сутність інституту недопустимості повороту до гіршого в кримінальному процесі………………………………….……………………………………….……..13

1.1. Обвинувачення як фундаментальна категорія інституту недопустимості повороту до гіршого…………………………………..………………………..13
1.2. Правова природа та зміст інституту недопустимості повороту до гіршого в кримінальному процесі………………………………………...…………………………..….…27
Висновки до розділу 1…………………………………….……...………………….42

Розділ 2. Проблеми зміни обвинувачення на досудових стадіях кримінального судочинства………………………………………………………………….………..45

2.1. Спірні питання зміни обвинувачення слідчим при провадженні досудового слідства……………………...……………………………...……….……….….45
2.2. Спірні питання зміни обвинувачення прокурором при перевірці справи з обвинувальним висновком…………………………………………...………..58
Висновки до розділу 2………………………………………......……………….......72

Розділ 3. Недопустимість повороту до гіршого у судових стадіях кримінального процесу………………………………………………………………………………...74

3.1. Спірні питання зміни обвинувачення в суді першої інстанції……..................74
3.2. Особливості реалізації інституту недопустимості повороту до гіршого під час розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку…………………...111
3.3. Реалізація інституту недопустимості повороту до гіршого в суді касаційної інстанції………………………………………………………………………..138
3.4. Недопустимість повороту до гіршого при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження…………………………….………………………155
Висновки до розділу 3……………………………………………………………...181

Висновки………………………………………………………………….…...…….183

Список використаної літератури…………………………………….…………..186

ВСТУП

В сучасних умовах розвитку кримінально-процесуального законодавства, розробки проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі – проекту КПК), що має на меті створення в Україні судочинства охоронного типу, особливого значення набувають питання розширення і зміцнення процесуальних гарантій охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві. При цьому чіткої визначеності та правової регламентації і захисту вимагають, перш за все, права тих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, щодо яких у встановленому законом порядку висунуто обвинувачення у вчиненні злочину і які потерпіли від злочину. Рівень правової захищеності цих осіб характеризує сутність та спрямованість кримінально-процесуальної діяльності, орієнтування її виключно на розслідування злочину та встановлення особи, винної у його вчиненні, або на пріоритетний захист прав та законних інтересів осіб, які приймають в ній участь.
Зміни та доповнення чинного КПК України, які в останні роки здійснені законодавцем, дозволяють констатувати його прагнення до створення принципово нової моделі кримінального процесу, зміни концептуальних підходів щодо визначення його завдань та функціонального призначення. На перший план постає всебічний захист особи не тільки від злочинів, а й від зловживань державних органів, які наділені владними повноваженнями у сфері кримінального процесу, що суттєво обмежують конституційні права його учасників. У зв’язку з цим в Україні повинна формуватися нова правозастосовча практика, в якій важливе місце займають міжнародні стандарти захисту прав людини в сфері кримінального судочинства, прецеденти Європейського суду з прав людини, правові позиції Конституційного Суду України.
В цьому плані дослідження окремих інститутів кримінально-процесуального права, що входять до правових механізмів захисту прав людини, має не тільки доктринальне, а й важливе практичне значення.
Одним з таких інститутів в системі процесуальних гарантій захисту прав та законних інтересів обвинуваченого і, насамперед, реалізації його права на захист, є інститут недопустимості повороту до гіршого. Він виступає важливою гарантією одного з найбільш ґрунтовних, основоположних прав обвинуваченого - його права на захист і, водночас, гарантією правосуддя, забезпечуючи своєчасне виявлення і виправлення слідчих та судових помилок та успішне виконання завдань кримінального судочинства України в цілому. Крім того, інститут недопустимості повороту до гіршого займає чільне місце й серед правових засад кримінального процесу. Знаходячи свій основний прояв у недопустимості погіршення становища обвинуваченого, який оскаржує судове рішення, він тим самим сприяє формуванню у обвинуваченого такої моральної та правової установки, яка надає йому можливості займати активну позицію у справі, не побоюючись погіршення свого становища в результаті перегляду прийнятого судом рішення. В цьому аспекті інститут недопустимості повороту до гіршого є гарантією забезпечення кожному обвинуваченому доступу до правосуддя, ефективного поновлення його порушених прав, забезпечує справедливість вироку.
Саме тому дослідження поняття і суті даного інституту, механізму та особливостей його реалізації на різних етапах кримінально-процесуальної діяльності має суттєве значення у формуванні процесуальних механізмів захисту обвинуваченого, підсудного, засудженого в кримінальному судочинстві. Це тим більш актуалізується у зв’язку із внесенням до КПК України змін і доповнень у червні-липні 2001 року, які наповнили норми, що регулюють питання недопустимості повороту до гіршого, новим змістом, що вимагає їх ретельного наукового аналізу, відповідної оцінки і якісно нового теоретичного обґрунтування.
Значний внесок у дослідження зазначених проблем зробив М.І.Бажанов. Його роботи, в яких закладені ідеї щодо поняття та структури обвинувачення, порядку його зміни, стали теоретичним підґрунтям даної праці. Різні аспекти вказаної проблематики були об'єктом наукових досліджень Ю.П.Алєніна, С.А.Альперта, В.П.Бойка, І.В.Вернидубова, В.Г.Гончаренка, П.М.Давидова, О.Я.Дубинського, В.С.Зеленецького, З.З.Зінатулліна, Л.М.Карнєєвої, О.М.Ларіна, Л.М.Лобойка, П.А.Лупинської, В.Т.Маляренка, О.Р.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, Я.О. Мотовиловкера, В.Т.Нора, Г.М.Омельяненко, П.Ф.Пашкевича, І.Л.Петрухіна, І.Д. Перлова, Д.А.Постового, Р.Д. Рахунова, А.Л. Рівліна, В.М.Савицького, В.О.Середи, М.І.Сірого, А.В. Смірнова, М.С.Строговича, Ф.Н.Фаткуліна, М.Ю.Черкової, В.П.Шибіка та інших. Разом з тим, як було зазначено вище, проблема реалізації інституту недопустимості повороту до гіршого потребує комплексного аналізу та переосмислення на підставі чинного, суттєво оновленого законодавства України. Посилення ролі суду в кримінальному процесі, пріоритетність захисту прав і свобод учасників судочинства, розширення змагальності вимагають нових теоретичних підходів до розгляду нормативного змісту гарантій права обвинуваченого на захист і постановлення справедливого рішення суду, однією з яких є інститут недопустимості повороту до гіршого.
Наведені положення обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження, а також актуальність наукового аналізу правової природи інституту недопустимості повороту до гіршого, специфіки його реалізації на різних стадіях кримінального процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду і правоохоронних органів» (номер державної реєстрації 0106И002293).Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол №5 від 28.12.2000 р.).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є виявлення існуючих проблем реалізації інституту недопустимості повороту до гіршого та специфіки його дії протягом всієї кримінально-процесуальної діяльності.
Для досягнення цієї мети в процесі роботи ставилися такі основні завдання:
- зۥясувати поняття та розкрити нормативний зміст інституту недопустимості повороту до гіршого;
- визначити його місце та роль в системі гарантій прав обвинуваченого (підсудного);
- проаналізувати процесуальні механізми зміни обвинувачення, підстави та межі;
- виявити типові недоліки слідчої, прокурорської та судової практики, які мають місце при зміні обвинувачення в різних стадіях кримінального процесу, та окреслити шляхи їх подолання.
Об’єктом дисертаційного дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають при реалізації механізму забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого при провадженні по кримінальній справі.
Предметом дисертаційного дослідження стали положення чинного законодавства України, проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, що стосуються процесуального порядку зміни обвинувачення при провадженні по кримінальній справі, процесуальних гарантій забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого.
Методи дослідження обрані виходячи із специфіки цілей, задач, об’єкта і предмета дослідження. В роботі дисертант використав: діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження – історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурний, методи моделювання, спостереження, узагальнення та ін.
Історико-правовий метод використовувався для дослідження генезису інституту недопустимості повороту до гіршого в Україні. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено аналіз кримінально-процесуального законодавства України та іншим держав в частині правового регулювання інституту недопустимості повороту до гіршого. Статистичний метод використовувався для дослідження правозастосовчої практики, її узагальнення, виявлення типових помилок правозастосування. З допомогою системно-структурного методу визначено місце інституту недопустимості повороту до гіршого в системі кримінально-процесуальних гарантій прав особи в кримінальному судочинстві. Метод моделювання застосовувався при розробці науково-теоретичних моделей змін до чинного законодавства України з метою підвищення правової захищеності обвинуваченого (підсудного), забезпечення реалізації в кримінальному процесі загальнотеоретичного принципу справедливості. Метод узагальнення був використаний при послідовному зведенні одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення прогалин правового регулювання та можливих шляхів його удосконалення в частині забезпечення права обвинуваченого (підсудного) на захист.
Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, коректність отриманих наукових результатів.
Нормативну основу дисертаційного дослідження складають: Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, національне кримінально-процесуальне законодавства та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України.
Загальнотеоретичну базу наукового дослідження забезпечили праці вчених в галузі кримінального та кримінально-процесуального права, прокурорського нагляду, загальної теорії держави і права та ін.
Емпіричне підґрунтя дисертації складають дані, отримані при вивченні 236 кримінальних справ, що розглядалися в місцевих судах Вінницької області та Апеляційному суді Вінницької області, а також результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є першим на Україні комплексним дослідженням реалізації на різних стадіях кримінального процесу інституту недопустимості повороту до гіршого, на основі якого запропоновано науково-практичну модель підстав та меж зміни обвинувачення.
До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:
- підкреслюється значення інституту недопустимості повороту до гіршого як важливої гарантії від необґрунтованого обвинувачення, яка посідає чільне місце у механізмі захисту прав та законних інтересів обвинуваченого, підсудного, засудженого;
- вперше наведено аргументи щодо включення до структури обвинувачення наступних елементів: - фабули або фактичних обставин вчиненого злочину; - юридичної кваліфікації; - ознак суб’єкту злочину, які мають кримінально-правове значення; - розміру шкоди, завданої злочином; - обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання. Всі ці елементи знаходяться в органічній єдності і у своєї взаємообумовленості складають зміст обвинувачення;
- вперше досліджено предмет доказування при зміні обвинувачення – його складають ті з вищезазначених елементів структури обвинувачення, які змінюються в ході кримінально-процесуального пізнання і знаходять своє підтвердження відповідними доказами;
- по-новому з’ясована природа та зміст інституту недопустимості повороту до гіршого як процесуальної гарантії, сутність якої полягає в тому, що при проведенні досудового розслідування, розгляді справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції забороняється, за відсутності певних умов (при недотриманні гарантій права обвинуваченого на захист, гарантій об'єктивного, неупередженого здійснення правосуддя судом та інш.), погіршувати становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, а суд касаційної інстанції не вправі, за жодних умов, безпосередньо посилювати покарання, застосовувати закон про більш тяжкий злочин або в інший спосіб погіршувати становище засудженого, виправданого та іншої особи, щодо якої винесено судове рішення судом першої чи судом апеляційної інстанції;
- вперше обґрунтовується висновок, що цей інститут, по суті, є конкретизацією в кримінальному процесі загальноправового принципу справедливості та спрямований на забезпечення правової стабільності при провадженні по кримінальній справі. В силу даного правила стає неможливою довільна зміна правового положення обвинуваченого;
- розглянута правова природа процесуального механізму зміни обвинувачення. Виходячи з похідного та корелятивного характеру захисту, в роботі обстоюється точка зору щодо такого порядку зміни обвинувачення, при якому б в повній мірі як обвинуваченому, так і потерпілому надавалась можливість реалізувати їхні права та законні інтереси;
- запропоновано класифікацію зміни обвинувачення залежно від стадії кримінального процесу, на якій приймається дане процесуальне рішення; суб’єкту його прийняття; складових елементів структури обвинувачення, які змінюються при подальшому провадженні по кримінальній справі; наслідків для обвинуваченого і підкреслюється, що зміна обвинувачення допустима лише в межах тих фактичних підстав, які сформульовані слідчим у постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого;
- обґрунтовується доцільність запровадження процесуального порядку повідомлення потерпілого, як самостійного суб’єкта доказування по кримінальній справі, про пред’явлене обвинувачення чи його зміну з метою надання йому можливості активно приймати участь у кримінальному судочинстві;
- додатково аргументовано положення про те, що обвинувачення, яке здійснюється потерпілим в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, складає окремий вид обвинувачення, яке є самостійним і тому не може визнаватися субсидіарним. У цьому аспекті, також досліджено право потерпілого за власною ініціативою ставити питання зміни обвинувачення як в сторону покращення, так і погіршення;
- заперечується доцільність збереження в новому кримінально-процесуальному законодавстві України інституту повернення кримінальної справи судом на додаткове розслідування як такого, що звужує змагальність кримінального процесу та покладає на суд здійснення не властивої йому функції. Разом з тим, відмова від даного інституту, на погляд дисертанта, має супроводжуватися підвищенням процесуальної активності суду з метою сприяння сторонам процесу у наданні доказів по кримінальній справі;
- обґрунтовано висновок, що чинна нормативна модель апеляційного провадження, спрямованого на виправлення допущених судом першої інстанції помилок та забезпечення таким чином реалізації права кожного на судовий захист, передбачає можливість виправлення не тільки тих порушень, які зазначені в апеляції, а й інших, якщо цим не погіршується становище засудженого чи особи, до якої застосовано примусові заходи виховного чи медичного характеру.
На підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК України, а також пропозиції до нового КПК України, що стосуються дії інституту недопустимості повороту до гіршого не тільки як гарантії забезпечення права обвинуваченого (підсудного) на захист, а й справедливого судочинства.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і у практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність інституту недопустимості повороту до гіршого, специфіку його реалізації в різних стадіях кримінального процесу, чинний правовий механізм забезпечення права обвинуваченого (підсудного) на захист.
Висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані: а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки на підставі отриманих даних проблеми забезпечення права обвинуваченого (підсудного) на захист; б) у нормотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства, розробки нового КПК України; в) у правозастосовній діяльності – викладені в дисертації положення можуть виконувати важливу методичну функцію, оскільки нададуть практичну допомогу слідчим, прокурорам та суддям у правильному застосуванні закону і допоможуть уникнути помилок в їх діяльності; г) у навчальному процесі – при вивченні курсу кримінального процесу та спецкурсів студентами вищих юридичних навчальних закладів, при підготовці та перепідготовці практичних працівників, в науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Окремі положення дисертації оприлюднені у вигляді виступів і доповідей на науково-практичних конференціях: «Конституція—основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України». Наукова конференція (м. Харків, 30 червня 2001 р.); «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До міжнародного дня науки за мир і розвиток). Наукова конференція (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.)»
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у п’яти наукових публікаціях, із яких 3 наукові статті у фахових виданнях та 2 тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, що поєднують 8 підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи, списку використаної літератури (225 найменувань). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 206 сторінок, з них основного тексту 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті правової природи інституту недопустимості повороту до гіршого, особливостей його реалізації на різних стадіях кримінального процесу, та визначенні місця і ролі вказаного інституту в системі кримінально-процесуальних гарантій.
1. З’ясована правова природа інституту недопустимості повороту до гіршого. Його сутність полягає в тому, що при проведенні досудового розслідування, розгляді справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції забороняється, за відсутності певних умов (при недотриманні гарантій права обвинуваченого на захист, гарантій об'єктивного, неупередженого здійснення правосуддя судом та інш.), погіршувати становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, порівняно з тим, що було визначено на попередній стадії процесу, а суд касаційної інстанції не вправі, за жодних умов, безпосередньо посилювати покарання, застосовувати закон про більш тяжкий злочин або в інший спосіб погіршувати становище засудженого, виправданого та іншої особи, щодо якої винесено судове рішення судом першої чи судом апеляційної інстанції.
2. Аналіз форм реалізації інституту недопустимості повороту до гіршого на всіх стадіях кримінального процесу дозволяє зробити висновок, що він відіграє роль важливої гарантії від необґрунтованого обвинувачення, а тому посідає чільне місце у механізмі захисту прав та законних інтересів обвинуваченого, підсудного, засудженого.
3. До структури обвинувачення слід включати наступні елементи, кожен з яких при подальшому доказуванні по кримінальній справі може змінюватися: - фабула або фактичні обставини вчиненого злочину; - юридична кваліфікація; - ознаки субۥєкту злочину, які мають кримінально-правове значення; - розмір шкоди, завданої злочином; - обставини, які помۥякшують або обтяжують покарання. Всі ці елементи знаходяться в органічній єдності і у своєї взаємообумовленості складають зміст обвинувачення. В ході подальшої процесуальної діяльності кожен із зазначених елементів обвинувачення може змінюватись як одночасно так і окремо.
4. В роботі розглянуті можливі варіанти зміни обвинувачення в досудовому провадженні по кримінальній справі. На підставі аналізу ст. 130 КПК України робиться висновок про необхідність винесення слідчим при зміні кваліфікації дій обвинуваченого окремої постанови про перекваліфікацію діяння. Таким чином, винесенню нової постанови про притягнення особи як обвинуваченого має передувати постанова про перекваліфікацію його дій. Якщо ж деякі факти, що складають зміст обвинувачення, не знайшли свого підтвердження, слідчий, керуючись ст. 213 КПК України, складає постанову про закриття кримінальної справи в частині обвинувачення, а якщо це тягне зміну кваліфікації дій обвинуваченого – то також постанову і про перекваліфікацію і нову постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Ця постанова має бути пред’явлена обвинуваченому з дотриманням вимог ст. 133 КПК України.
5. Розглядаючи правовий механізм зміни обвинувачення в суді першої інстанції, автор дійшов висновку, що суд вправі вийти за межі обвинувачення, сформульованого в обвинувальному висновку, в бік погіршення становища підсудного лише після внесення відповідних змін стороною обвинувачення і при забезпеченні підсудному права на захист, а також за умови, якщо нове обвинувачення знайде підтвердження в ході судового слідства.
6. Здійснене дослідження дозволяє дійти висновку, що чинна нормативна модель апеляційного провадження, спрямованого на виправлення допущених судом першої інстанції помилок та забезпечення таким чином реалізації права кожного на судовий захист, передбачає можливість виправлення не тільки тих порушень, які зазначені в апеляції, а й інших, якщо цим не погіршується становище засудженого чи особи, до якої застосовано примусові заходи виховного чи медичного характеру. У зв'язку з цим в дослідженні пропонується ч. 1 ст. 365 КПК України після слів „вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції" доповнити нормою такого змісту: „За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які подали апеляцію, але не вказали на них в апеляції, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення". Наступні положення, які викладені в частині першій цієї статті слід було б виключити.
7. Виходячи з аналізу передбачених в законі умов, за яких можливе скасування апеляційною інстанцією виправдувального вироку, в дисертації пропонується такі ж правила поширити і на ухвали (постанови) про закриття провадження у справі за „так званими" реабілітуючими обставинами (зокрема, в зв'язку з відсутністю події чи складу злочину), оскільки за своїми юридичними наслідками такі рішення аналогічні виправдувальному вироку, а тому на осіб, щодо яких прийнято рішення про закриття справи за вказаними підставами доцільно поширити такі ж гарантії охорони їх прав, які встановлені законом для осіб, щодо яких постановлений виправдувальний вирок.
8. В дисертації обґрунтовано заперечується доцільність надання касаційній інстанції права погіршувати становище засудженого (виправданого), у зв’язку з чим пропонуються певні зміни до відповідних положень чинного кримінально-процесуального законодавства.
На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції, спрямовані на удосконалення кримінально-процесуального законодавства України в частині правової регламентації інституту недопустимості повороту до гіршого, зокрема, запропонована нова редакція статей 275, 277, 397 КПК України, зміни та доповнення до ст. 141, ч. 2 ст. 231, ч. 1, 2 ст. 395, п.2 ч. 1 ст. 4004 КПК України. Також наголошується на необхідності прийняття Пленумом Верховного Суду України відповідної постанови з питань застосування кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює загальні умови зміни обвинувачення в різних стадіях кримінального процесу.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
2. Загальна Декларація прав людини, 10 грудня 1948 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – № 3. – С. 94.
3. Пакт про громадянські і політичні права. – Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Наукова думка, 1992. – 200 с.
4. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. – Європейська конвенція прав людини. – К.: Українська Правнича Фундація, Рада Європи, 1997. – 38 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Кодекси України. – 1996. – № 6. – 270 с.
6. Адвокат в уголовном процессе // Под ред. д. ю. н., проф. В.И. Сергеева. – М.: Закон и право, 2004. – 351 с.
7. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, перспективы, проблемы / Под ред. В.З. Лукашевича. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. гос. ун-та, 2003. – 562 с.
8. Алексеев В.Б. Надзорное производство нуждается в совершенствовании.- Социалистическая законность. – 1965. – № 2. – С. 43-47.
9. Алексеев В., Бойков А. Изучение и предотвращение судебных ошибок // Сов. юст. – 1968. – № 12. – С. 43-48.
10. Алексеев В.Б., Божьев В.П., Грун А.Я. Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР. Научно-практический комментарий. – М., 1981. – 617 с.
11. Алексеев Н.С., Лукашевич В.З. К реформе уголовного судопроизводства // Правоведение. – 1990. – № 4. – С. 71 – 77.
12. Алексеева Л.Б. Практика применения ст. 6 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод Европейским Судом по правам человека. Право на справедливое правосудие и доступ к механизмам судебной защиты. – М.: Изд-во «Рудомино», 2000. – 347 с.
13. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти: Конспект лекцій. – Х.: Нац. юридична академія України,1995. – 28 с.
14. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Х.: 1997. – 60 с.
15. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления: Текст лекций. Харьк. юрид. инст. – Х., 1984. – 36 с.
16. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Х., 1974. – 38 с.
17. Анашкин Г.З., Перлов И.Д. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. М.: Юрид. лит., 1982. – 352 с.
18. Амирбеков К. Правовой статус прокурора в судебных стадиях уголовного процесса.//Законность. – 2002. - № 8 С. 7-8.
19. Архів Залізничного районного суду м. Львова. Справа № 1-52 за 1995 рік.
20. Баев М.О., Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Прокурорская тактика. Адвокатская тактика: Научно-практическое пособие. – М.: Изд-во «Экзамен», 2005. – 186 с.
21. Бажанов М.И. Изменение обвинения в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1954. – 55 с.
22. Бажанов М.И. Пределы изменения квалификации преступления в судебном приговоре / Вопросы государства и права (Сборник статей). – М.: «Юридическая литература», 1970. – С. 272 – 285.
23. Бажанов М.И., Грошевой Ю.М. Советский уголовный процес. – К., 1978. – 437 с.
24. Бакаев М. Надзор прокурора района за расследованием уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1979. – 98 с.
25. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление. – СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юрид. центр Пресс», 2005. – 257 с.
26. Басков В.И. Возобновление уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам. Советское государство и право. – 1981 - № 12. 133-137с.
27. Басков В.И., Темушкин О.П. Прокурор в суде второй инстанции по уголовным делам. – М., 1972. – 160 с.
28. Батюк О.В. Актуальні питання щодо зміни і доповнення обвинувачення // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України // Збірник наукових статей. Випуск 8. - Івано-Франківськ: „Пласт", 2002. – С. 187 – 189.
29. Батюк О.В. Щодо питання про зміну пред’явленого обвинувачення за проектом кримінально-процесуального кодексу // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 10, 2003. – С. 61 – 69.
30. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России: Изд-е второе, перераб. и доп. – М.: Проспект, 2004– 478 с.
31. Бобечко Н. Заборона "повороту на гірше" при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження // Право України. – 2003. - № 12. С. 97-100.
32. Бобечко Н.Р. Прегляд справ в порядку виключного провадження – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. –Львів, 2004, 220 с.
33. Богословская Л.А. О расширении полномочий кассационной инстанции по уголовным делам // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник. – 1978, № 3. – С. 109 – 116.
34. Благов Е.В. Неправильное применение уголовного закона как основание к отмене или изменению приговора. Автореф. дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08. Казань. 20 с.
35. Бойко В. П. Заборона повороту на гірше в судових стадіях кримінального процесу. – Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – Львів, 1997. – 209 с.
36. Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудие): Пути реформирования в Украине. – Х.: Ксилон, 1998. – 182 с.
37. Бронз Й.Л. Зміни й доповнення, що пропонуються використати під час обговорення проекту кримінально-процесуального кодексу України // Адвокат. – 2003. – № 3. – С. 9 – 11.
38. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998. – 204 с.
39. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М.: Юридическое бюро «ГОРОДЕЦ», 1997. – 448 с.
40. Вісник Верховного Суду України. – 2006. - № 11 (75). – С. 16
41. Вісник Верховного Суду України. – 2006. - № 2(66). – С. 27
42. Волколуп О.В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования. – С. – Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 267 с.
43. Воробейников М.А. Запрет преобразования к «худшему» в советском уголовном процессе. – Ярославль, 1976. – 24 с.
44. Ворожцов С. Принципы кассации по новому УПК // Российская юстиция. – 2002. – № 12. – С. 14 – 15.
45. Гальперин И.М. Направление судом уголовного дела на доследование. — М.: Госюриздат, 1960. – 170 с.
46. Гапонов А., Хруслова Л. Зміна прокурором обвинувачення в суді: окремі проблемні питання // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 84 – 88.
47. Гарапон Антуан. Хранитель обещаний: суд и демократия. – М.: «NOTA BENE» Медиа Трейд Компания, 2004. – 328 с.
48. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. – К., Атіка. – 2003. – 351с.
49. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – № 2 (33) – 3 (34), 2003. – С. – 698 – 710.
50. Горбачев А. Признание обвиняемого – «особо убедительное доказательство»? // Рос.юст. – № 6. – 2004. – С. 38 – 40.
51. Государський В.Ф., Марітчак Т.М. Виявлення та виправлення помилок у кваліфікації злочинів під час розгляду справи судом у першій інстанції // Життя і право. — 2004. – №1. – С. 54 – 60.
52. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе – М.: Госюриздат, 1953. – 231 с.
53. Громов Н.А., Пономаренко В.А., Гущин А.Н., Францифоров Ю.В. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: Приор, 2001. – 207 с.
54. Грошевой Ю. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник академії правових наук України. – № 3 (38). – Х., 2004. – С. 134 – 145.
55. Грошевий Ю.М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства // Матеріали науково-практичної конференції. «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи». – 25 червня 1997 р., Київ. – Х.: «Право», 1998. – С. 180 – 184.
56. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук. – 2003. – № 2 (33) - № 3 (34). – С. 686 – 698.
57. Грошевой Ю.М., Пономаренко Л.Г., Хотенец В.М. Кассационный протест прокурора по уголовным делам: Учебное пособие. – К.: УМК ВО, 1989. – 86 с.
58. Грошевой Ю.М. Прокуратура в системе «сдержек и противовесов», в разграничении и взаимодействии властей // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - Мат. респ. наук.-практ. Конф. 26 грудня 1995 року. – К., 1996. – С. 29 – 34.
59. Грошевой Ю.М. Судебная реформа в Украине: современное состояние и перспективы развития // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 9 – 12.
60. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: «Зерцало – М». – 2001. – 470 с.
61. Гуценко К.Ф, Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. Изд. 2-е, доп. и испр. – Издательство «Зерцало – М», 2002. – 528 с.
62. Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України // Право України. – № 6. – 1997. – С. 43 – 46.
63. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. – Автореферат дисс. докт. юрид. наук. – Свердловск, 1973. – 48 с.
64. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. – Свердловск, 1974. – 71 с.
65. Дідоренко Е. Деякі проблеми теорії та практики кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – № 2 (33) - № 3 (34). – Х., 2003. – С. 711 – 720.
66. Дженис М., Кей Р., Брэдли Є. Европейское право в области прав человека. Практика и комментарии. – М. – Изд-во «Права человека». – Будапешт. – Институт по Конституционной и Законодательной Политике (COLPI). – 1997. – 607 с.
67. Добровольская Т. Н. Изменения обвинения в судебных стадиях советского уголовного процесса. - М: Юрид. лит., 1977. – 112 с.
68. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1971. – 197 с.
69. Дорохов В.Я. Изменение обвинения в советском уголовном процессе / Ученые записки Пермского университета. - Т. 10. - Вып. 4. - 1955. - С. 144-149.
70. Дорошков В.В. Мировой судья. Исторические, организационные и процессуальные аспекты деятельности. – М.: Норма, 2004. – 319с.
71. Духовской М.В. Русский уголовній процесс. Посмертное изданіе. – М.: Складъ изданія в книжном магазине М.В. Клюк вина, Моховая, д. Бенкендорфъ,1905. – 591 с.
72. Жидков В.И., Аширбекова М.Т. О публично-правовой природе активности суда в уголовном процессе // Рос. судья. – 2004, № 9. – С. 36 – 39.
73. Жигалов А. Перекваліфікація злочинних дій у кримінальному процесі // Юридичний вісник України. – 2005. – 30 квітня – 6 травня. – № 17. – С. 14 – 16.
74. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая лит-ра., 1965. – 367 с.
75. Жук О.Д. Уголовное преследование по уголовным делам об организации преступных сообществ (преступных организаций). – М.: ИНФРА-М, 2004. – 168 с.
76. З практики Верховного суду України. Рішення у кримінальних справах. // Право України. – 2004. – №2. – С.145-146.
77. Захарченко О.В. Кваліфікація злочину як основний елемент інституту підслідності // Право і безпека. – 2003 № 2 (4). – С. 113 – 116.
78. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. –Х: Изд-во «Вища школа», 1979. – 274 с.
79. Зеленецкий В.С. , Глинская Н.В.Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. – Х.: Страйд, 2006. – 336 с.
80. Зеленецкий В.С. Деятельность прокурора в советском уголовном процессе. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1977. – 37 с.
81. Зеленецкий В.С. Классификация субъектов государственного обвинения и характеристика их взаимоотношений в советском уголовном процессе/Проблемы социалистической законности/ Республиканский межведомственный научный сборник. Выпуск №6. – Харьков, 1980. –С. 132 – 141.
82. Зеленецкий В.С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе. – Х.: Восточно-регион. центр гуманитарно-образовательныъ инициатив, 2004. – 180 с.
83. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования. – Х.: ИПК Генеральной прокуратуры Украины, 1990. – 92 с.
84. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением органами дознания и досудебного следствия законов при приеме, регистрации, проверке и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях. – Х.:Восточно-регион. центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 400 с.
85. Зеленецький В.С. Отказ прокурора от государственного обвинения. – Х.: Юрид. ин-т, 1979. – 112 с.
86. Ігнатенко Ю. Окремі питання участі прокурора в кримінальному судочинстві // Вісн. Прокуратури .–2 002. – № 1(13) лют. – С.70-75.
87. Калашникова Н.Я. Гарантии права обвиняемого на защиту при изменении обвинения и наказания. – М: Изд-во МГУ, 1974. – 144 с.
88. Калашникова Н.Я. Гарантия права обвиняемого на защиту при изменении обвинения и наказания. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1975. – 144 с.
89. Каминская В.И. В чем значение процессуальных гарантий в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1950. – № 5. – С. 55 – 57.
90. Каркач П.М. Організація роботи прокуратури міста (району) по виконанню функцій, визначених Конституцією України. – Х.: Легас, 2004. – 240 с.
91. Каркач П.М. Курочка М.Й. Конституційні функції прокуратури в діяльності суду. Навч. пос. – Луганськ. – 2004. – 114 с.
92. Карнеева Л.М., Статкус В.Ф. Предъявление обвинения. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1973. – 56 с.
93. Карнеева Л.М.Привлечение в качестве обвиняемого. – М.: Гос. изд-во юрид. лит. – 91 с.
94. Кехлеров С. Статья 405 УПК РФ признана неконституционной // Законность. – 2005. – №7. – С. 2 – 7.
95. Кобзарев Ф. Взаимодействие основных участников уголовного судопроизводства: новые процессуальные условия и организационные потребности // Рос. юст. - № 12. – 2003. – С. 52 – 53.
96. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. Навчальний посібник. – К.: «Юрінком Інтер». – 2003. – 575 с.
97. Козлов А. Конституционное право на защиту // Законность. – № 10. – 2003. – С. 26 – 29.
98. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе. – Изд-во воронежского ун-та. – Воронеж, 1973. – 271 с.
99. Колоколов Н.А., Рябинина Т. Государственное Обвинение в условиях реальной состязательности. Что мешает прокурорам больше: несовершенство закона или плохая организация работы? // Российский судья. – № 5. – 2002. – С. 16 – 18.
100. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 198 с.
101. Костюченко О. Ревізійні засади перегляду кримінальних справ у апеляційному і касаційному порядку // Право України. – 1996. – № 9. – С. 54-56.
102. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. Комментарий / Под общ. ред. В.М. Лебедева. – М.: «Спарк», 2003. – 1007 с.
103. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект. Підготовлений робочою групою КМУ за станом на 1 березня 2000 р. – К., 2000 – 498 с.
104. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (реєстр. № 3456-Д від 18.11.2005 року). 305 с.
105. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект № 3456-1 від 19.05.2003., прийнятий за основу 22. 05.2003р. -К.,2003. 340 с.
106. Кримінально-процесуальний Кодекс України (проект), підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. - Вид.-во „Право". - Київ, 1994.
107. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
108. Курочкина Л.А. Обеспечение прокурором прав участников судебного разбирательства уголовных дел. – М.: Юрлитинформ, 2004. – 160с.
109. Курочкина Л., Разинкина А. О роли прокурора в обеспечении прав потерпевшего в суде первой и апелляционной инстанции // Уголовное право. - № 1. – 2004. – С. 83 – 84.
110. Куцова Э.Ф. Советская кассация как гарантия законности в правосудии. – М.: Госюриздат, 1957. – 227 с.
111. Куцова Є.Ф. Гарантия прав личности в советском уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1973. – 198 с.
112. Лазарева Л.И. Недопустимость поворота к „худшему" как одна из гарантий свободы обжалования приговора // Советское гос-во и право. – 1978. – № 4. – С. 106 – 108.
113. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – М.: «Наука». – 1982.– 152 с.
114. Лобойко Л.М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми. // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. – Мат. наук. конф. 18 – 19 квітня 2002 р. – м. Харків. – Київ – Харків. – «Юрінком Інтер». – 2002. – С. 248 – 250.
115. Лобойко Л.М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права // Вісн. Верх. Суду Укр. - № 9 (49), 2004. – С. 39 – 43.
116. Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монограф. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра лтд. – 2004. – 216 с.
117. Лобойко Л. Співвідношення стадій логічної та функціональної послідовності в кримінальному процесі // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 2 (32). – С. 78-86.
118. Лобойко Л.М. Методи кримінально-процесуального права. – Дніпропетровськ: Дніпропетр. держ. ун-т внутр.справ, 2006. – 352 с.
119. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П.А. Лупинская. – М.: Юристь, 2003. – 649 с.
120. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку. – К.: Ін Юре, 2004. – 534 с.
121. Маляренко В.Т. Про окремі питання касаційного перегляду кримінальних справ за новими правилами //Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 26. – С. 42 – 48.
122. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах.// Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 1 (29).2002. – С. 42-53.
123. Маляренко В.Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку // Вісн. Верх. Суду України. – 2002. – № 2 (30). – С. 48-55.
124. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Монографія. – К.: Концерн „Видавничий дім". Ін. Юре, 2004 – 471 с.
125. Маляренко В. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Право України. – 2004. – № 4. – С. 3-10.
126. Маляренко В.Т. Про перегляд судових рішень у кримінальних справах у порядку виключного провадження. // Вісн. Верх. Суду України. – 2001. – № 5. – С. 17-23.
127. Мартынчик Е.Г. Охрана прав осужденного в кассационном производстве. – Кишинев, Штиница, 1979. – 120 с.
128. Марчук Ф. Державний обвинувач: нові аспекти участі в кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. - № 6 (12) Грудень 2001. – С. 16 – 21.
129. Матишевський П.С. Законодавство України про кримінальну відповідальність // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. 670 с.
130. Матієк С. Обвинувачення як кримінальний позов // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 47 – 49.
131. Матієк С. Щодо визначення поняття "обвинувачення" //Вісник прокуратури. – 2002. – №5(17). – С. 55 – 58
132. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. – К.:Юринком Интер, 1999. – 448 с.
133. Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 2(9). – С. 98 – 107.
134. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський В.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Бюлетень законодавства і юридичної практики Українии. – К., 1995. – № 4.
135. Мірошниченко Т.М. Поняття принципів і проблеми реалізації прав особи в кримінальному процесі // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. - До 50 річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Матеріали науково -практичної конференції) У 2-х частинах (за ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Національна академія України, 2000. - Ч. 2 - С. 152 – 153.
136. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
137. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
138. Морщакова Т.Г. Отмена судебных решений по уголовным делам и поворот «к худшему». Комментарий судебной практики за 1983 год. – М.: Юрид. лит., 1984. – С. 131 – 139.
139. Мотовиловкер Я.О. Проверка законности и обоснованности приговора.- Ярославль, 1984. – 231 с.
140. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства. Ч. 1. – Кемерово: Б. и., 1962. – 296 с.
141. Мотовиловкер Я.О. Проверка законности и обоснованности приговора. - Ярославль, 1975. – 203 с.
142. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права. – М.: «Былина», 2002. – 287 с.
143. Мухин И.И. Кассационное обжалование, опротестование и пересмотр приговоров. – М.: Госюриздат, 1956. – 200 с.
144. Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 353 с.
145. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально- правової кваліфікації. – К.: Атака, 1999. – 510 с.
146. Новий тлумачний словник української мови у 3-х томах. Т. 1. К.: Аконіт, 2001. – 1024 с.
147. Омельяненко Г. Питання заборони „повороту на гірше" в касаційній практиці //Юридичний вісник України – 1996. – № 24 – С. 12 – 13.
148. Омельяненко Г. Поняття, суть і форми перегляду вироків, постанов і ухвал суду в кримінальних справах // Право України. – 2003. – № 10. – С. 90 – 93.
149. Офіційний вісник. – 1999. - № 44. – Ст. 2193.
150. Пашкевич П.Ф. Возможность и необходимость расширения прав суда кассационной инстанции с целью повышения эффективности правосудия по уголовным делам // Вопр. повыш. эфективн. правосуд. поугол. делам. – Калининград, 1961. – Вып. 9.
151. Пашкевич П.Ф. Проблемы процессуального (законодательного) обеспечения оперативности и быстроты уголовного судопроизводства. - В кн. «Проблемы искоренения правонарушений в СССР». – М., 1971. – С. 37 – 38.
152. Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1984. – 176 с.
153. Перлов И. Д. Судебное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 247 с.
154. Перлов И.Д. Надзорное производство в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1974. – 255 с.
155. Петрухин И.Л. Запрет поворота к худшему в российском уголовном процессе // Государство и право. – 2006. - № 3. – С. 46 – 53.
156. Петрухин И.Л. Суд и прокурор встадиях проверки законности и обоснованности приговоров // Судебная власть / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО «ТКС89 Велби», 2003. – 720 с.
157. Познанский В.А. Вопросы теории и практики кассационного производства в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 136 с.
158. Познанский В.А. О расширении прав кассационной инстанции. В сборнике «50 лет Советской власти и актуальные проблемы правовой науки» - Саратов. – 1967. – С. 161-168.
159. Полянский Н.Н. Очерк развития советской науки уголовного процесса. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 211 с.
160. Полянский Н. Н. К вопросу о юридической природе обвинения перед судом// Правоведение – 1960 – №1. – С. 107 – 113.
161. Попелюшко В.О. «Мала» судова реформа в Україні та захист прав громадян. – Острог. – 2003. – 123 с.
162. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи // Навчальний посібник. – Острог, 2003. – 192 с.
163. Постанови Пленуму Верховного Суду України. Том 2. / За загальною редакцією В.Т.Маляренка. - Київ, 2004.
164. Постовой Д. А. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. Диссер. на соискание учен.степени канд. юрид. наук. Харьков. 1964. – 178 с.
165. Потеружа И.И. Роль суда второй инстанции в укреплении законности. – Мн.: Наука и техника, 1974. – 192 с.
166. Практика судів у кримінальних справах //Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1993. – № 4. – С. 305 – 306.
167. Проект КПК України (реєстр. № 3456-д) ст. 6 п. 36 від 13.03.2006 р.
168. Проект Основ уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. //Социалистическая законность. – 1990. – № 3. – С. 27 – 39.
169. Рабцевич О.И. Право на справедливое судебное разбирательство:международное и внутригосударственное правовое регулирование. – М.: Лекс-Книга, 2005. – С. 107-108
170. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Вид. 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – Тернопіль: Лілея, 2002. 295 с.
171. Ривлин А.Л. Пересмотр приговоров в СССР. – М.: Гос. издат. юрид. лит.,1958. – 273 с.
172. Рогатюк І. В. Обвинувачення у кримінальному процесі України. К., Атіка. 2006. – 198 с.
173. Рогатюк І. Перекваліфікація злочинних дій у кримінальному процесі: проблема юридична чи статистична // Право України. – 2004. – №12. – С. 58 – 60.
174. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство. Пособіе к лекціямъ. – Томскъ: Типо-лит. Сибирск. Т-ва Печатн. Дела, уг. Дворянск. Ул. Ямск.цер.соб.д., 1913. – 589 с.
175. Рыжаков П.А. Комментарий к уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. – 2-е изд., измен. и доп. – М.: Норма (Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М), 2002. – 1024 с.
176. Середа В.О. Поняття обвинувачення в кримінальному процесі // Право і безпека. – 2003. – №2/2. – С. 136 – 137.
177. Сірий М.І. Кримінально-процесуальне законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку //Правова держава. – Випуск 14. – С. 391 – 399.
178. Сірий М. Сучасні тенденції розвитку кримінального судочинства України // Матеріали щорічної конференції. – 23 квітня 2004 р. – С. 191 – 199.
179. Случевский. Учебникь русскаго уголовнаго процесса. – С. - Петербургъ: Типографія М.М. Стасюлевича, Вас.Остр., 5 лин., 28, 1892. – 231 с.
180. Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. – СПб., 2000. – 221 с.
181. Смирнов А.В. Состязательный процесс. – СПб.: Альфа, 2001. – 320 с.
182. Соловйов О.В. Поняття "кримінальне обвинувачення" у ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Бюлетень міністерства юстиції України. -2005. – №1 (39). – С. 85 – 92.
183. Статкус В.Ф., Цоколов И.А., Жидких А.А. Предъявление обвинения и составление обвинительного заключения. – М.: Издательский дом «Книжная находка», 2002. – 160 с.
184. Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности судебных приговоров. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1956. 270 с.
185. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. - М. Наука, 1968 — Т. 1-й. – 470 с.
186. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1958. – 703 с.
187. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. - М., 1984. – 143 с.
188. Строгович М.С. Уголовное преследование в советском уголовном процессе. – М., 1951. – 189 с.
189. Судова практика. Рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2 (36). – С. 36.
190. О.П. Темушкин. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров. – М.: Наука, 1978. – 239 с.
191. Томин В.Т. Острые углы уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
192. Тушев А.А. Прокурор в уголовном процессе Российской Федерации / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. И.Ф. Демидов. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005 – 325 с.
193. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. - К., 1984. – 678 с.
194. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации // Под ред. П.А. Лупинской. – М.: «Юристъ», - 2003. – 795 с
195. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: учеб. – 2-е изд., пере раб. и доп. / Л.Н. Башкатов [и др.]; отв. ред. И.Л. Петрухин. – М: ТК Велди, Изд-во Проспект, 2006. – 664 с.
196. Ухвала спільного засідання судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України. // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 5. С. 13-14.
197. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. Комментарий / Под общ. ред. В.М. Лебедева. – М.: «Спарк». – 1007 с.
198. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: «Одиссей», 2005. – 968 с.
199. Фактуллин Ф.Н., Зиннатулин 3.3., Аврах Я.С. Обвинение и защита по уголовным делам. - Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1976. – 166 с.
200. Фаткулин Ф.Н. Обвинение и судебный приговор. – К.:. Изд-во Казанского ун-та, 1965. – 531 с.
201. Фаткуллин Ф.Н. Изменение обвинения. – М.: Юрид. лит.-ра., 1971. – 164 с.
202. Фаткуллин Ф.Н. Критерии допустимости изменения обвинения в судебном приговоре // Социалистическая законность. – 1966 – № 8. С. – 45 – 47.
203. Фаткуллин Ф. Формулирование и изменение первоначального обвинения на предварительном следствии // Социалистическая законность. – 1965. – № 1. – С. 51 – 53.
204. Филин Д.В. Диспозитивно-публичное начало, апелляции в уголовном процессе Украины // Право і безпека. – 2001. – № 1. – С. 97 – 100.
205. Филин Д.В., Штанько А.Ф. Обвинение в уголовном процессе Украины // Право і безпека. – 2003. – № 2. – С. 142 – 147.
206. Фойницкий И.Я. Курс Уголовного судопроизводства. – Петроград, 1915. – 572 с.
207. Халиулин А.Г. Осуществление функции уголовного преследования прокуратурой России. – Кемерово, 1997, – 149 с.
208. Хачатрян М. Г. Уголовно-процессуальное законодательство Армянской ССР и вопросы его совершенствования: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1974. – 25 с.
209. Химичева О.В. Концептуальные основы процессуального контроля и надзора на досудебных стадиях уголовного судопроизводства. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 174 с.
210. Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе: Практ. пособие. – М.: Юрайт, 2000. – 501 с.
211. Цыпкин А.Л. Право на защиту в кассационном и надзорном производстве и при исполнении приговора. – Саратов, Приволж. кн. изд., 1964. – 152 с.
212. Цыпкин А.Л. принесени протеста в порядке судебного надзора по уголовным делам // Учен. зап. Саратов. юрид. ин-та. – Вып. 11: Вопр. угол. права, угол. проц. и криминалист. – Саратов, 1964.
213. Чебан В.М. Нове кримінально-процесуальне законодавство та проблеми його застосування на практиці // Держава і право. – Випуск 20. – С. 377 – 382.
214. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1951. – 512 с.
215. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. – СПб.: Равена, Альфа, 1995. – 846 с.
216. Черкова М.Ю. Зміна обвинувачення в суді не вимагає додаткового розслідування // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 12 –13.
217. Черкова М.Ю. Інститут зміни обвинувачення: пропозиції щодо вдосконалення КПК України // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Випуск 3. – Луганськ, 2006. – С. 100-110.
218. Черкова М.Ю. Зміна обвинувачення в кримінально-процесуальному праві України: Автореф. дис….канд. юрид. наук: 12.00.09. / Академія адвокатури. – К., 2006. – 20 с.
219. Шевченко Т.В. Нове кримінально-процесуальне законодавство потребує подальшого вдосконалення // Вісн. Верх. Суду Укр. – 2002. – № 3 (31). – С. 30-31.
220. Шифман М.Л. Прокурор в уголовном процессе. – М.: Юриздат, 1948. – 207 с.
221. Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права. Изд. ЛГУ., 1963. – 169 с.
222. Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 146 с.
223. Юрчишин В.М. Зміна прокурором обвинувачення в суді, її правові наслідки та правове регулювання // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 200. Правознавство. Збірник наук. праць. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 115 – 119.
224. Юрчишин В.М. Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київськ. нац. ун-т. – К., 2004. – 19 с.
225. Якуб М.Л. О понятии принципа уголовного права и уголовного процесса // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 58 – 65.