ПРАВОВА КУЛЬТУРА У ФОРМУВАННІ ПРАВОВОЇ, СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................................................ 3
Розділ 1. Правова культура. Поняття та загальна характеристика..................................... 11
1.1. Структура і функції правової культури............................................................................. 11
1.2. Правова культура та правосвідомість. Взаємозв'язок і взаємовплив........................... 33
1.3. Правова культура і правове виховання.............................................................................. 46
Розділ 2. Правова культура та суспільний розвиток.............................................................. 62
2.1. Правова культура і політика................................................................................................ 62
2.2. Правова культура та право................................................................................................... 82
2.3. Правова культура і економіка.............................................................................................. 103
Розділ 3. Вплив правової культури на формування правової, соціальної
держави............................................................................................................................
121
3.1. Соціокультурні фактори розвитку правової, соціальної держави................................ 121
3.2. Законність та правова культура, їх взаємообумовленість............................................. 137
3.3. Роль правової культури у формуванні правової, соціальної держави......................... 153
Висновки......................................................................................................................................... 172
Список використаних джерел..................................................................................................... 182

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні процеси демократизації суспільного розвитку вимагають іншого, більш зваженого й абсолютно реального погляду на основні напрямки та складові державотворення. Розпочавши розбудову української державності, ми орієнтувалися на створення демократії за найвищими цивілізаційними зразками. То було скоріше емоційне прагнення, підсвідома реакція на довгі роки і десятиліття тоталітарних обмежень та утисків, ніж чіткі програми дій чи ясне бачення шляхів, якими треба йти.
Тоді, на світанку незалежності, переважали і, як це не парадоксально виглядає зараз, співіснували два діаметрально протилежні підходи до орієнтирів, цілей та перспектив державотворення і суспільного розвитку.
З одного боку було постійне озирання назад в історію або недавнє минуле, де все здавалося таким звичним, надійним та усталеним порівняно з тим невідомим і незвіданим, що чекало за крутим поворотом буття. Багатьом не вірилося, що минуле відійшло вже назавжди і безповоротно.
А з іншого боку, і це стосувалося перш за все значної частини українських інтелектуалів, політикуму, мали місце революційне нетерпіння та забігання наперед, прагнення досягти всього і відразу, незважаючи ні на що і перескакуючи через обов'язкові та неминучі, як це виявилося вже незабаром, еволюційні щаблі.
Багато в чому це йшло від безоглядного прагнення копіювати зарубіжний досвід, хоча об'єктивно він не відповідав нашим умовам.
Надто численними, гострими та багатогранними були проблеми, з якими зіткнулася незалежна Україна – як задавнені, успадковані від попередньої системи, так і нові, здетоновані тектонічними зсувами в суспільстві, політиці та економіці, у повсякденному житті.
Відтак дедалі більшої актуальності набувають дослідження базових характеристик політичної сфери суспільства взагалі й особливо таких її елементів, як політична система, держава та її інститути, на засадах загальнонаціональних інтересів та національної ідеї, технології реалізації політичної влади, специфіки політичної діяльності в різних суспільно-історичних, політико-правових і соціально-психологічних умовах. Ці та інші проблеми зумовили потребу з'ясувати ідейні витоки і сучасні уявлення про сутність таких феноменів, як правова культура, правова, соціальна держава, громадянське суспільство як основних орієнтирів суспільного розвитку, політичних перетворень, спрямованих на втілення цінностей свободи і демократії.
Створення громадянського суспільства є однією з необхідних умов розвитку України шляхом значних соціально-політичних, економічних та правових реформ. У зв’язку з цим необхідно розглянути вплив громадянського суспільства, що формується, на державу та право, на майбутнє цих соціальних інститутів. Оскільки правова держава - це держава, підпорядкована праву, у якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності та законності, а також підконтрольні незалежним судам, юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Правова держава може існувати лише в поєднанні з громадянським суспільством, забезпечуючи його функціонування. Правова держава та громадянське суспільство створюються синергетично. Тому, з якою швидкістю створюється громадянське суспільство, такою ж мірою створюється і правова держава. В існуванні та розвитку громадянського суспільства – зміст, соціальне призначення та майбутнє правової держави. На формування та майбутнє правової та соціальної держави впливає не тільки становлення громадянського суспільства, підвищення соціальної цінності держави, укріплення національних основ державності, але й еволюція державності у багатьох народів. Саме людина в концепції держави правової та соціальної є метою державно-правового життя суспільства.
Правотворча та правозастосувальна діяльність тільки тоді буде ефективною, коли поряд з міцними самоорганізуючими витоками пріоритетне місце займе свідома організаційна творчість. Правосвідомість суспільства, окремих груп, індивідів, та його більш значуща соціальна форма – правова культура – органічно пов’язані з правом як соціальним цілісним інститутом, його виникненням, функціонуванням та розвитком, правотворчістю та правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства.
Суттєвою перешкодою на шляху розбудови правової держави стає правовий нігілізм, який в умовах кризи набув широких масштабів, охопив усі сфери суспільства. У нашій державі він набув нового змісту: дещо змінилась його природа, причини існування, джерела, що його відтворюють, форми та способи впливу на суспільне життя. Успішно стримувати поширення правового нігілізму, обмежувати його енергію можна тільки тоді, коли будуть з'ясовані чинники, що його породжують та відтворюють.
Саме тому існує нагальна потреба привернути ува¬гу науковців до висвітлення наступних питань: вплив правової культури на еволюцію державності в цілому; взаємодія правового та етичного нігілізму, які дійсно можуть привести суспільство до повної деградації; збереження правової регулятивної системи; збереження та розвиток, у перспективі держави як особливої форми політичного, територіального, структурного об’єднання людства.
Актуальність дослідження правової культури зумовлена рядом інших принципово важливих обставин. По-перше, в умовах трансформування і демократизації суспільства, прийняття нових законодавчих актів, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в гро¬мадській правосвідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на правову культуру з позиції соціально-правового суспільства. По-друге, зросла кількість правопорушень. У зв'язку з цим актуалізується необхідність підвищення рівня профілактичної і виховної функції правової культури. По-третє, стан правової свідомості і правової культури суспільства в цілому та особистості зокрема не відповідає європейським стандартам, в наслідок чого виникає байдужість людей до правових цінностей, відсутність потреб і навичок користування нормами права, що призводить до появи нелегітимних норм поведінки та правопорушень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Ін¬ституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та планів наукової роботи відділу теорії держави і права.
Проблеми, що розглядаються в дисертаційному дослідженні, тісно пов'язані з програмами курсів теорії й історії держави та права, історії політичних і правових учень, які викладаються в юридичних вузах України. Висновки, зроблені в дисертації, спрямовані на вдосконалення навчальних програм, тематичних планів теорії держави та права.
Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб, спираючись на напрацьовані раніше здобутки правознавства з проблем правової культури та правосвідомості громадян, проаналізувати поняття, структуру, види, форми і зміст правової культури як однієї з основних ознак процесу формування правової, соціальної держави з теоретичної та практичної точок зору.
Для досягнення цієї мети необхідно:
1) науково обґрунтувати поняття і зміст правової культури;
2) дослідити специфіку взаємозв’язку правосвідомості та правової культури;
3) з'ясувати загальні закономірності формування правової культури громадян і конкретизувати їх прояви в сучасних умовах державотворення в Україні, її переходу до ринкової економіки;
4) визначити шляхи та засоби підвищення рівня правової культури;
5) висвітлити і проаналізувати вплив правової культури на еволюцію державності в цілому та на формування правової, соціальної держави в Україні зокрема;
6) спрогнозувати шляхи зменшення впливу правового нігілізму на правову систему держави;
7) сформулювати відповідні рекомендації, які могли б бути запроваджені в практику заходів щодо формування правової культури особистості.
Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є науковий аналіз діалектичного взаємозв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної й індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову); загальнонаукові методи: історико-правовий, системно-структурний, порівняльний, логічний. Це ґрунтується на певних закономірностях формування й функціонування індивідуальної правової культури в суспільному житті. Також застосовувалися такі методи соціального дослідження, як системний, структурно-функціональний, конкретно-соціологічний тощо. У першому розділі використовується структурно-функціональний, формально-догматичний і системний методи, а також аналіз та синтез як прийоми логічного методу для формування визначення правової культури (1.1.). Через рух від абстрактного до конкретного автор досліджує взаємозв’язок і взаємовплив правової культури та правосвідомості (1.2). Під час характеристики чинників правовиховного впливу на особу використовується системний метод і принцип об’єктивності (1.3). У другому розділі за допомогою методу юридичного моделювання і логічних прийомів індукції та дедукції зроблено спробу визначити залежність правової культури від політики, права та економіки (2.1, 2.2, 2.3).
Підґрунтям для розроблення теми автору стали дослідження О.В. Аграновської, С.С. Алєксєєва, В.Д. Бабкіна, Г.І. Балюк, Н.А. Бури, В.В. Головченка, В.П. Зеніна, Е.А. Зорченка, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, М.В. Костицького, А.Ф. Крижанівського, В.М. Кудрявцева, О.А. Лукашової, М.І. Матузова, Є.В. Назаренка, А.Ф. Нікітіна, В.В. Оксамитного, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіха, П.М. Рабіновича, О.Р. Ратинова, Р.К. Русинова, В.П. Сальникова, В.М. Селіванова, О.П. Семітка, В.Ф. Сіренка, О.В. Татаринцевої, В.Д. Шишкина, В.А. Щегорцова та ін.
Емпіричну базу дослідження становили результати соціологічних досліджень стану правової культури і правової свідомості гро¬мадян України, зокрема опитування 100 осіб м. Києва.
Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об’єктом дослідження є правова культура в умовах формування правової, соціальної держави. Предметом є коло проблемних питань, пов’язаних з комплексним формуванням правосвідомості, правової ідеології та правової культури; взаємодія правосвідомості і права; правова культура, правовий нігілізм та правове виховання, які впливають на формування держави правової та соціальної.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним з перших комплексних монографічних досліджень теоретично-прикладних проблем правової культури в умовах сучасного державотворення в Україні, що значною мірою підносить теоретичне і практичне значення проведеного дослідження порівняно з існуючими.
У межах здійсненого автором дослідження одержано результати, що мають наукову новизну, яка полягає в розробленні та формулюванні в дисертаційній роботі таких положень:
1) визначено структуру та функції правової культури як структурно-складного цілісного утворення, яке включає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображеного в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової і правозастосувальної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки і взаємної відповідальності держави та особистості, що позитивно впливає на підтримання умов функціонування суспільства;
2) на основі аналізу різних наукових підходів виокремлено складові елементи правової культури;
3) сформульовано положення про дію і взаємозв'язок у системотворчому процесі демократичного розвитку українського суспільства трьох підсистем: громадянського суспільства, соціальної, правової держави та ринкової економіки;
4) істотно уточнено політологічне визначення соціальної держави як такої, що забезпечує внутрішній порядок та стабільність, зовнішню безпеку, гідне існування громадян; бере на себе і реально виконує обов'язки щодо підтримки стабільного соціально-економічного становища соціуму та громадянської злагоди; активно сприяє ефективному функціонуванню основних інститутів громадянського суспільства;
5) аргументовано положення про взаємну зумовленість соціально-регулятивної функції держави, її оптимального впливу на процес становлення правової культури людини і розширення сфери громадянського суспільства;
6) доведено залежність ефективності політики соціальної держави від рівня розвитку правової культури особистості, а також політичних чинників: соціальної спрямованості політичних партій, розстановки сил у парламенті та його законотворчої діяльності, стану розвитку правосвідомості;
7) доведено положення про те, що в перехідний період, коли руйнуються старі політичні інститути та структури і набувають дедалі більшої легітимізації нові відносини, засновані на активності й підприємливості громадян, роль соціальної, правової держави не знижується, а навпаки, зростає;
8) визначено, що основними функціями сучасної соціальної держави для підвищення рівня правової культури повинно бути: державно-правове регулювання економіки; перерозподіл доходів; підвищення рівня захисної функції (у широкому її розумінні – захист суспільства від розколу і потрясінь, підтримка соціального миру, у вузькому – захист населення в умовах ринкових відносин).
Науково - практична значимість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані:
1) у наступних дослідженнях з проблем правової культури як суспільства в цілому, так і особистості зокрема;
2) у системі правової освіти та правового виховання громадян та попередження правопорушень;
3) для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого й іншого нормативно-правового регулювання суспільних відносин;
4) для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема вироблення нормативних актів щодо розвитку, вдосконалення структури і функцій правової культури, здійснення заходів, спрямованих на посилення її соціальної ефективності; активізації процесу інтеграції України у світову та європейську правову системи.
Висновки, зроблені в процесі дослідження, можуть також використовуватись для подальшого опрацювання проблем розбудови правової, соціальної держави, здійснення масштабних державно-правових реформ в умовах перехідного періоду, форм і методів подолання правового нігілізму, підвищення правової та політичної культури громадян.
Особистий внесок дисертанта. Здобуті автором результати, сформульовані теоретичні положення та практичні рекомендації мають наукове та прикладне значення. Матеріали дисертації покликані сприяти подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правової культури в умовах державного правового реформування, її місця і ролі в соціальному середовищі, шляхів подальшого розвитку та вдосконалення, всебічного обґрунтування і врахування особливостей національної правової системи. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, яка була викладена в чотирьох публікаціях.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і рекомендова¬на до захисту у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Окремі положення дослідження, зроблені в ньому узагальнення і висновки, доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 2000 р.) та на Міжнародній науковій конференції до 10 роковини проголошення незалежної Української держави “Україна в ХХ столітті: уроки, проблеми, перспективи” (м. Київ, 2001 р.), а також опубліковані в чотирьох наукових статтях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

До важливих наукових та практичних результатів, отриманих у процесі дисертаційного дослідження, слід віднести наступне.
Дисертантом досліджено актуальну теоретично-прикладну проблему формування правової культури в умовах сучасного державотворення в Україні, подолання явищ правового нігілізму, який перешкоджає розбудові правової держави та в умовах кризи набув широких масштабів, охопив усі сфери суспільства.
Диференційні висновки наприкінці розділів дисертації дозволяють інтегрувати за-гальний підсумок дослідження та сформулювати рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів.
1. Поділяючи точку зору, згідно з якою правова культура є результатом правосвідомості, ми намагалися не ототожнювати правосвідомість з правовою культурою, а розглядати її як структурно-складне неподільне утворення, яке складається з таких основних об’єктивних та суб’єктивних елементів: 1) рівня розвитку права (розвитку правового знання, відношення до права); 2) рівня розвитку правової діяльності (правозастосувальної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, правовідносин); 3) рівня правосвідомості (установки на правові норми та поведінки особистості).
На наш погляд, правова культура особистості не повністю обумовлена правовою культурою суспільства, вона є показником позитивно-правового розвитку свідомості саме цієї особистості.
Право не відокремлене від правової культури, а виступає її структурною частиною, органічно пов'язаною з іншими частинами цілого. Діалектич¬на єдність права і правової культури означає, що вони обопільно утримуються одне в одному, утворюючи тотожність, і разом з тим розрізняються, коли поро¬джують певні змістовно-функціональні дії своїх носіїв.
2. Поряд з цим дисертант дійшов висновку, що виділення функцій правової культури як її структурних елементів, повинно відбуватися на двох рівнях і на основі структури правової культури та функцій правової системи. Це допоможе більш детально зрозуміти зміст і призначення функцій та реальний їх вплив на суб’єктивний фактор правової культури.
На першому рівні основними функціями правової культури є відображальна та регулятивна.
Перша функція правової культури – відображення правової дійсності (відображальна функція) – уміщує в собі декілька взаємопов’язаних моментів: пізнання явищ правового життя, їх розуміння та оцінка, що виступає як сукупність поглядів на право.
Якщо правова культура всього суспільства характеризується наявністю конституційно закріплених і гарантованих прав, свобод та обов’язків його членів, то правову культуру особистості перш за все характеризує те, як особистість оцінює, усвідомлює, реалізує права і виконує обов'язки.
Характер відображення права залежить від рівня правової культури особистості з одного боку, а з іншого – впливає на її розвиток. Важливим етапом функціонування правової культури в суспільстві є усвідомлення через категорію юридичних прав і обов’язків правового життя суспільства та його оцінка.
На другому рівні відображальної функції можна виділити такі функції, як:
1) пізнавально-правоосвітня функція, що покликана сприяти узгодженню суспільних, групових та особистих інтересів, поставити людину в центр суспільного розвитку, створити їй гідні умови життя і праці, забезпечити соціальну справедливість, політичну волю, можливість усебічного розвитку;
2) ціннісно-нормативна функція правової культури, тобто правові норми виступають об’єктом оцінки;
3) правосоціалізаторська функція, яка може бути вивчена крізь призму формування правових якостей особистості через правове виховання;
4) комунікативна функція, що забезпечує спілкування громадян у юридичній сфері та існує через це спілкування, впливаючи на нього;
5) прогностична функція, яка охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечення правомірної поведінки громадян, їх соціальну активність, включає аналіз тенденцій, характерних для всієї правової системи.
Другою функцією правової культури виступає регулятивна функція – вироблення ціннісно-нормативної орієнтації особистості в правовій сфері, регулювання її поведінки, діяльності залежно від правового становища держави. Регулятивна функція реалізується через правові та інші соціальні норми. Завдяки цій функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних прагнень та ідеалів, взаємність прав і обов'язків громадян, вносить елемент упорядкованості в ці відносини.
Другий рівень функцій правової культури складає праворегулятивна функція, спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного й ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а тому й суспільства в цілому. Вона є механізмом правового регулювання суспільних відносин. Об'єктивна суть праворегулятивної функції правової культури полягає в ідейно¬му вираженні потреби в правовому регулюванні та його соціальній спрямованості на встановлення і закріплення необхідного громадського правопорядку.
3. Правова культура охоплює правосвідомість у поєднанні з формами її прояву. Правову культуру необхідно поєднувати з оцінкою рівня знань та розуміння, розвиненістю поглядів, уявлень, переконань, настроїв відносно права, законності, практичною поведінкою суб’єктів. Іншими словами, правова культура – це єдність правових знань, оцінок і поведінки. Рівень правової культури визначається рівнем правосвідомості, ступенем прогресу правосвідомості.
Правосвідомість є відображенням правового життя суспільства, правових відносин, сутності та ролі правових установок у свідомості суспільства, соціальної групи, особистості. Правосвідомість є знанням про право, оцінкою діючого права та мислення, ідеєю щодо змін у праві, тобто правосвідомість – це не тільки результат відображення об’єкта, але й засіб дії на об’єкт, на всю правову систему держави. Правосвідомість суспільства спрямована на врегулювання відносин між людьми, що забезпечує збереження цілісності суспільства.
Формування правової культури – довготривалий процес, у якому мають значення правові знання, правовий досвід, реальна практика юридичної діяльності і, без сумніву, уся правова реальність. Правова культура не може бути самостійним елементом суспільного життя, складовою частиною загальної структури правосвідомості, не може функціонувати окремо від правосвідомості всього суспільства та індивідів. Крім цього, правова культура не може виступати джерелом правосвідомості. Ці дві категорії неподільні між собою, їх функціонування в суспільстві обумовлене взаємовпливом і взаємозалежністю. Тому недоцільно виокремлювати правову культуру із середовища правосвідомості та навпаки, функціонування правової культури суспільства детерміноване правосвідомістю суспільства.
4. Антиподом правової культури є правовий нігілізм, без подолання якого неможливо досягти певних успіхів у формуванні правової культури.
Найбільш поширеними формами прояву правового нігілізму в Україні є пору-шення законодавства, негативне ставлення до існуючої системи права, ігно¬рування вимог Конституції, засад порушення прав і свобод людини, корупція, недосконалість правотворчості й недоліки в правозастосуванні та правоохоронній діяльності. Вони заважають демократичним перетворенням у нашому суспільстві, гальмують процес розбудови правової держави, що в сучасних умовах загрожує її політичній незалежності та суверенітету.
Завдання з подолання правового нігілізму тісно пов’язані з реалізацією програми підвищення правової культури громадян, що повинно стати органічною частиною реформування політичної системи у двох її аспе¬ктах: стабілізації суспільно-політичної ситуації в країні та усуненні з практики державного будівництва силових технологій функціонування влади. Вирішення цих завдань безпосередньо пов'язане з наявним потенціалом правового виховання. Проведений нами аналіз свідчить про те, що загалом в Україні цей потенціал достатній для проведення державно-правової реформи, підтримання високої право¬вої культури громадян та подолання правового нігілізму.
Правова культура не може реалізуватися, минаючи соціально-психологічну сферу, оскільки повинна бути усвідомлена особистістю, перетворитися зі знань у переконання. Чим глибше усвідомлені особистістю правові ідеї та принципи, чим більше вони переповнені почуттями, тим твердіші переконання. Цьому покликане слугувати правове виховання – цілеспрямована систематична діяльність держави, її органів, суспільних організацій та трудових колективів з формування і підвищення правової свідомості та правової культури.
Цілі правового виховання визначають завдання, які стоять перед правовиховним процесом. До завдань, що випливають із цілей правового виховання та освіти, ми віднесли:
1) формування та розвиток у громадян правових знань у сфері державного управління;
2) виховання поваги до права як соціальної цінності, до принципів законності;
3) вироблення потреб і навичок активного захисту в установленому законом порядку своїх прав та обов’язків.
Реалізація вищезазначених цілей та завдань дозволить сформувати належний рівень правової культури громадян.
Основна або головна мета правового виховання полягає у формуванні в особистості, суспільстві високого рівня правової культури. Правова культура особистості може бути і повинна стати базою для затвердження в суспільстві норм моралі як основного регулятора суспільних відносин. Тому, якщо розвиток та підвищення рівня правової культури є основною метою правового виховання, то формування моральності – його кінцевим результатом.
5. Аналізуючи взаємозв'язок правової культури з політикою, дисертант дійшов висновку, що показник правової культури – це міра активності суб'єкта права в правовій та політичній сферах, добровільного виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Оцінка правової культури та політики в переважній більшості збігається з моральною оцінкою відповідної поведінки.
Рівень політичної та правової культури з якісного боку узагальнено характеризує політику як особливу, самостійну сферу суспільної діяльності. Чим вищий рівень освіти людини і правової культури загалом, тим більше вона є політично орієнтованою і може впливати на політичне життя суспільства. Правокультурні цінності відіграють змістовну роль у формуванні політичних норм. Політичні норми створюються шляхом співвідношення суб'єктів дій та самої діяльності і її результатів із загальними цінностями, в основному визнаними всіма учасниками політичного життя.
Реалізація прав особистості в будь-якому демократичному суспільстві включає їх охорону і захист, необхідний для найбільш повного та безперешкодного здійснення політичних, соціально-економічних і особистісних прав та свобод громадян.
6. У загальному розумінні правова культура відображає юридичну дійсність і регулює поведінку будь-якої особистості у сфері права. Правова культура є засобом регулювання суспільних відносин, заснованих на законах. Останні виконують роль регулятора відносин між суб’єктами. Структурними елементами правової культури в особливому ракурсі еталонів поведінки виступають такі компоненти юридичної дійсності, як правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна поведінка суб'єктів.
Саме по собі усвідомлення особистістю своїх прав та свобод, обов'язків і відповідальності ще не формує відношення до правового життя суспільства. Усвідомлення прав, свобод, обов'язків, відповідальності, а через них – інших явищ правової дійсності пов’язане з їхньою оцінкою. Оцінювальний компонент – важливий аспект правової культури. Правова культура особистості означає не тільки знання і розуміння права, але й правові судження про нього як про соціальну цінність та реалізацію правових норм.
Усе більшої уваги набуває наукове усвідомлення суті, ролі та місця правової культури особи в становленні демократичного українського суспільства, його соціальної структури. Правова культура особи як явище, що здатне матеріалізуватися, значною мірою пов’язана із соціальною сферою, у якій знаходиться ця особа. Вона наповнює відносини правовим змістом, сприяє досягненню правовими засобами певної мети. Таким чином, правова культура є системою правових цінностей, які складаються зі ступеня оволодіння правом, правових уявлень, меж застосування отриманих правових знань та поведінки особи в суспільстві.
Правова культура виступає показником правового розвитку свідомості особи, що забезпечує правомірність поведінки.
7. Україна перебуває в економічній кризі. Для сьогоднішнього суспільства характерне зростання злочинності. А правова культура мо¬же і повинна впливати на стабільність українського суспільства. Вона покликана бути інструментом духовного оздоровлення останнього.
До чинників, які у своїй сукупності призвели до появи стійких тенденцій криміналізації економіки та її корумпованості, зокрема до широкомасштабного відмивання (легалізації) коштів злочинного походження, і які необхідно подолати, ми віднесемо:
1) суттєві прогалини та недосконалість податкового законодавства України, що призводить до ухилення підприємств від сплати податків;
2) відсутність реального і надійного механізму захисту іноземних інвестицій;
3) недосконалість системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, що створює умови для існування фіктивних підприємств;
4) наявність великої кількості обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності, а відтак зростання фактів корупції та хабарництва з боку посадових осіб органів влади і управління;
5) діяльність підприємств-монополістів, завдяки яким створюються штучні перепони розвитку малого та середнього бізнесу;
6) відсутність загальнодержавної інформаційної мережі стосовно підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим існує неналежна обізнаність правоохоронних і контролюючих органів з цього питання.
8. В умовах кризового стану суспільство потребує переосмислення проблеми ролі держави на фунда¬ментальному і прикладному рівнях. Поновлення дослі¬дження цієї проблеми має на меті обґрунтувати якісно новий погляд на місце правової та соціальної держави. Демократичні перетворення означають не послаблення її ролі, а навпа¬ки, посилення. Інакше виникає ряд негативних явищ, що характеризуються втратою керованості суспільством в цілому і економічними процесами зокрема, зниженням престижу закону, зростанням злочинності, корупції тощо. Але нині мова йде про зростання ролі держави демократичної та соціальної, що має позитивно впливати на розвиток економіки. Адже в “чистому вигляді” ринкова економіка відсутня навіть у розвинених країнах. Проте зростання ролі держави повинно вимі¬рюватися не посиленням адміністративно-командних заходів, а утвердженням демократичних перетворень, здійсненням державно-правової реформи. У свою чергу тільки економічно сильна держава може бути гарантом законності й пра¬вопорядку в суспільстві, розвинутої правової культури своїх громадян.
До ряду відмінних ознак правової держави поряд з іншими ознаками відносимо:
1) визнання та захист прав і свобод людини та громадянина;
2) верховенство правового закону;
3) організація та функціонування суверенної державної влади на засадах принципу розподілу влад.
У змістовній площині цим ознакам відповідають три взаємопов’язані компоненти правової держави. Ці компоненти (елементи теорії та практики) правової держави умовно можна назвати так: гуманітарно-правовий (права і свободи людини та громадянина), нормативно-правовий (правовий характер закону, конституційно-правова природа й основа джерел чинного позитивного законодавства) та інституціонально-правовий (система розподілу і взаємодії влад, включаючи їх взаємні стримування та противаги).
9. З урахуванням історичного досвіду, суспільної та державної практики, виходячи з позицій сучасного наукового розуміння, виділимо наступні принципи правової держави: 1) принцип пріоритету прав; 2) принцип правового захисту людини та громадянина; 3) принцип єдності права і закону; 4) принцип правового розмежування діяльності різних гілок державної влади; 5) принцип взаємної відповідальності держави й особистості.
Ідея правової держави термінологічно означає зв’язок права та держави. Але розкрити справжній зміст цього зв’язку можна тільки крізь призму людини, яка створює правові та державні установи в процесі розвитку своєї інтелектуальної і духовної суті, удосконалення індивідуальних та соціальних рис, які формують вільне громадянське суспільство.
Створення й еволюція ідей правової держави – процеси реальні та пізнавальні. На кожному із етапів розвитку громадянського суспільства вони відображають відповідний рівень культури і реальну правову дійсність країни та світу в цілому. Доля нашої країни, її суспільно-історичний, політичний, культурний розвиток наклали свій відбиток на специфіку формування теорії та практики правової державності.
Побудувати правову, соціальну державу неможливо без дотримання законності. Законність у демократичному суспільстві являє собою сукупність взаємозалежних вимог суспільства до держави, права і права до держави й інших учасників суспільних відносин; відображення цих вимог у суспільній свідомості; реалізацію даних вимог у соціальній практиці.
Правова культура включає в себе атмосферу політичного життя держави. Дія права, його ефективність, стан законності створюють умови, у яких відношення суспільства до права є негативним або позитивним. Для того, щоб визначити рівень правової культури, необхідно зрозуміти реальне ставлення до права не тільки посадових осіб, але й пересічних громадян.
10. Відштовхуючись від загального посилання на те, що правова культура носить нормативно-оцінювальний характер, містить у собі якісний стан правового життя суспільства, вираженого в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової та правозастосувальної діяльності, ми намагалися розглянути її роль у законотворчій діяльності у чотирьох аспектах.
По-перше, правова культура закладена в самому змісті законності. По-друге, сама діяльність суб'єктів законотворчої діяльності повинна бути пронизаною правовою культурою. По-третє, рішення, правозастосувальні акти, що встановлюють права та обов'язки, повинні базуватися на справедливості, яка залежить від рівня правової культури. І, нарешті, законотворча діяльність повинна бути найважливішим юридичним засобом повного здійснення принципу справедливості.
Для подолання зазначеної проблеми та підвищення рівня законності й правопорядку держава повинна виховувати у своїх громадян поважне ставлення до права, зробивши таким чином право джерелом позитивних перетворень у державі.
Правова культура в демократичному суспільстві має бути спрямованою на виховання таких людей, які поважають закон, але порушують його в тих випадках, коли порушуються їх права. Її реалізація може бути дієвою, якщо в кожної людини будуть чіткі ідеї обмеження влади та готовність боротися законними за¬собами для підтримки цих обмежень.
Побудова соціальної демократії має стати метою та формою нової політики. У результаті побудови соціальної демократії правова культура суспільства відчуває подвійну потребу у:
1) виробленні нової державно-правової системи регулювання відносин соціуму та людини, побудованої на принципах правової держави з чіткою системою гарантій громадянських прав і свобод особи;
2) формуванні нового механізму саморегуляції, самоконтролю поведінки людини.
Основними завданнями сучасної соціальної держави повинні бути:
1) державно-правове регулювання економіки;
2) перерозподіл доходів;
3) захист суспільства від розколу і потрясінь, підтримка соціального миру, захист населення в умовах ринкових відносин;
4) боротьба з бідністю, зниження соціальної нерівності;
5) боротьба зі злочинністю.
Поряд з цим основними завданнями у сфері підвищення правової культури громадян дисертант вважає наступне: формування правосвідомості та активності громадян під час реалізації своїх конституційних прав; створення належних умов для набуття широкими верствами населення знань про законодавство; формування системи надання правової консультаційної допомоги громадянам; запобігання порушенням законодавства в будь-яких сферах життєдіяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 22, ст. 303 (із змінами ВВР 1992, № 39, ст. 572; 1993, № 11, ст. 83; 1994, № 11, ст. 52; 1998, № 26, ст. 149; 1999, № 4, ст. 35; 2000, № 10, ст. 79; 2001, № 10, ст. 44, № 14, ст. 72; 2002, № 33, ст. 236; 2003, № 27, ст. 209, № 29, ст. 236, № 30, ст. 247, № 45, ст. 357; 2004, № 8, ст. 66).
3. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 14, ст.168 (зі змінами ВВР 1998, № 17, ст. 80; 2000, № 32, ст.256, № 38, ст.318, № 46, ст.397; 2001, № 22, ст. 108).
4. Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.” № 276а від 23.02.2000.
5. Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001 –2005 роки” // Офіційний Вісник України 2000, 52 від 12.01.2001.
6. Абрамов В.Ф. Теория местного самоуправления на отечественной почве // Полис. – М., 1998. – № 4. – С. 152.
7. Агешин Ю.А. Правовое знание и культура человека. – М.: Юрид. лит., 1973. – 64 с.
8. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности / Отв. ред. Е.А. Лукашева; АН СССР. Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука, 1988. – 145 с.
9. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т.1.– 360 с., Т.2. – 1982. – 360 с.
10. Алексеев С.С. Право и правовая культура в советском обществе. – М.: Прогресс, 1991.– 215 с.
11. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма: Научн. публицист. очерк. – М.: Юрид. лит., 1988.– 174 с.
12. Амвросов В.А., Аракелова К.А., Богданов А.С. Курс экономической теории / М.Н. Чепурин (общ. ред.); Московский ин-т международных отношений МИД РФ. - Киров: АСА, 1995. – 624 с.
13. Амиралиев М.И. Правовое воспитание: Стиль, практика, методы / – Махачкала: Даг. кн. изд-во, 1986. – 164 с.
14. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права: Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – 384 с.
15. Аржанов М.А. Государство и право в их соотношении. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 287 с.
16. Аристотель. Политика; Афинская полития / Предисл. Е.И. Темнова. – М., 1997. – 459 с.
17. Балин Л.Е. Правовое воспитание и его профилактическая функция в развитом социалистическом обществе: Учебн. пособие / – Ташкент: ТВШ МВД СССР, 1983.– 80 с.
18. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. – К.: О-во “Знание” УССР, 1984.– 48 с.
19. Бартенев С.А., Большакова И.И., Булатов А.С. Экономика: Учебник по курсу “Экон. теория” / Булатов А.С. (ред.). – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 1997. – 816 с.
20. Батыр К.И. Институционализм в изучении революционной государственности XVII-XVIII веков // Право и идеология: Сб. науч. трудов / Отв. ред. И.А. Исаев. – М.: МЮИ, 1991. – 507 с.
21. Безматерных В.Г. Государство в рыночной экономике: Лекционный материал. – Симферополь: КЭИ КНЭУ, 2000. – 28 с.
22. Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания. – М.: Высшая школа, 1982. – 183 с.
23. Беляев И.Д. История русского законодательства: Для студ. вузов, обуч. по юрид. спец. / Ю.А. Санулов (сост.); Санкт-Петербургский ун-т . С.Пб.: Лань, 1999. – 640 с.
24. Берман Г.Д. Западная традиция права: эпоха формирования. – 2-е. изд. – М.: МГУ, 1998. – 624 с.
25. Беседа товарища Сталина с председателем американского газетного объединения “Скрипс-Говард Ньюспейперс” г-ном Рой Говардом 1 марта 1936 г. – М.: Госполитиздат, 1936. – 20 с.
26. Білецький В. Фіктивне підприємство і економічна злочинність // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34.
27. Большая Советская Энциклопедия: В 30-ти томах / Под. ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд.– М., 1974. – Т. 17. – 616 с.
28. Боровой А. История личной свободы во Франции: В 3 т. – М., 1910. Т. 1: Старый порядок и революция. Ч. 1. – 315 с.
29. Бородюк В., Приходько Т., Турчинов О. Оцінка стану тіньової економіки України та методи розрахунків її обсягів / НАН України; Інститут Росії. — К., 2000. – 138 с.
30. Бура Н.А. Функции общественного правосознания / АН УССР, Ин-т гос-ва и права. – К.: Наукова Думка, 1986.– 85 с.
31. Бурмистров В.А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства. – Симферополь: Таврида, 1996. – 188 с.
32. Бышевский Ю.В., Конев А.А. Латентная преступность и правосознание: Учеб. пособие. – Омск: Омская высшая школа милиции, 1986. – 73 с.
33. Величко А.М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур. – С.Пб.: Изд-во Юридического института, 1999. – 235 с.
34. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Новый юрист, 1998.– С. 585.
35. Вербицкий Н.П. Правовое воспитание молодежи: Материалы в помощь лектору. – Минск: Правл. о-ва “Знание” БССР, 1991. – 21 с.
36. Вернадский Г.В. История права: Для студ. вузов, обуч. по юрид. спец. Ю.А. Сандулов (сост.).; Санкт-Петербургский ун-т – С.Пб.: Лань, 1999. – 175 с.
37. Вилков Н.Г. Методы унификации права международных коммерческих контрактов // Государство и право.– 1998. – № 7. – С. 25.
38. Витрук Н. В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Общая теория права: Курс лекций. – Нижний Новгород, 1993. – 586 с.
39. Гегель. Философия права /Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц; АН СССР. Ин-т философии / Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
40. Гоббс Т., Левиафан Н. Мир философии: Книга для чтения. – М.: Политиздат, 1991. – Ч. 2: Человек. Общество. Культура . – 378 с.
41. Головченко В.В., Погоріло В.Ф., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В.Ф. Погоріло, В.В. Головченко, М.І. Сірий; НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К.: Ін Юре, 1997. – 51 с.
42. Головченко В.В. Правовая культура и демократизация: Метод. реком. в помощь лектору / Подгот. В.В. Головченко; О-во “Знание” УССР. Киевская гор. организация. – К., 1990. – 20 с.
43. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: Понятие, критерии, методика измерения. ¬– К.: Наукова Думка, 1985. – 127 с.
44. Грошев А.В. Правосознание и правотворчество (Уголовно-правовой аспект): Учебн. пособие / А.В. Грошев; МВД России, Екатеринбург. высш. шк. – Екатеринбург: Изд-во КВШ МВД РФ, 1996. – 76 с.
45. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь / Сост. и общ. ред. А.И. Куркчи. – М.: Институт ДИ-ДИК, 1997. – 512 с.
46. Дарієнко А. Естетична культура юриста (спроба філософсько-правового осмислення) / Львівський ін-т внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Л., 2001. – 80 с.
47. Домбровский В.К. Повышение роли человеческого фактора и правовая культура. – М., 1987. – 212 с.
48. Ефремов А. Ф. Единство законности – важнейшее условие ее соблюдения // Юридический вестник. – 1999. - № 4. - С. 11.
49. Єршова Л.А. Правовая культура должностных лиц и пути её формирования: Автореферат дис. … к-та юрид. наук: 12.00.01. / Акад. обществ. наук ЦККПСС.- М., 1991. – 23 с.
50. Загальна теорія держави і права / За редакцією В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
51. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учебное пособие для вузов / А.Г. Здравомыслов; Ин-т “Открытое о-во”. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект-
прес, 1996. – 317 с.
52. Злобин Н.С. Проблемы теории культуры. – М.: Наука, 1977. – 284 с.
53. Зорченко Е.А. Воспитание правовой культуры молодежи. – Минск: Беларусь, 1986. – 79 с.
54. Ильин И.А. Основы государственного устройства; Проект Основного Закона Российской империи / Сост., предисл. и прим Ю.Т. Лисица. – М. : Рарогъ, 1996. – 160 с.
55. Ильин И.А. О сущности правосознания / Сост. и авт. вступ. ст. И. Смирнов. – М.: ТОО “Рарогъ”, 1993. – 234 с.
56. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
57. Исаев И.А. История государства и права России: Правовые традиции: Полный курс лекций. – М.: Юристъ, 1996. – 448 с.
58. История философия права / А.П. Альбов, В.М. Баранов, З.Ш. Идрисов и др. – С.Пб.: ЮИ, СПбУ МВД РФ, 1998. – 510 с.
59. Іова В.Ю. Формування правової культури особистості на засадах духовності: Навч.- метод. посіб / Хмельницький обласний ін-т удосконалення вчителів. – Хмельницький: Абетка, 2001. – 167 с.
60. Казимирчук В. П., Кудрявцев В. Н. Современная социология права: Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
61. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры. Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1974. – 74 с.
62. Кант И. Сочинения: В 6 т. / Под общ. ред. В.Ф. Асмуса и др. – М.: “Мысль”, 1965. – Т.4., Ч.2. – 546 с., Т.6. – 579 с.
63. Карбонье Ж. Юридическая социология. - М.: БГК им. И.А. Бодуэна, 1998. – 359 с.
64. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 334 с.
65. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура: Методол. пробл. – М.: Юрид. лит., 1983. – 231 с.
66. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. – М.: Республика, 1998. – 368 с.
67. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наукова думка, 1979. – 156 с.
68. Колодій А.М. Принципи права України / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 1998. – 208 с.
69. Конституции мира: Сборник конституций государств мира: В 4 т. / Составители и авторы введения, вступительных статей У. Таджиханов и А. Саидов. – Ташкент: Академия МВД Республики Узбекистан, 1997. – Т.1. – 448 с.
70. Костенко О. Правова культура і екологічна безпека // Право України .– К., 1999. – № 3. – С. 85-86.
71. Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця (дослідження з застосуванням принципу натуралізму): Автореф. дис ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – К., 1995. – 46 с.
72. Краткий философский словарь / Под. ред. М. Розенталя и П. Юдина. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – 567 с.
73. Кривоший О.П. Материзна. Жінка в правовій культурі українського народу (Х - перша половина ХVІІ ст.) / Запорізький держ. ун-т. — Запоріжжя : Поліграф, 2001. – 95 с.
74. Крижанівський А.Ф. Політична та правова культура перехідного суспільства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 1997. – Вип.1. – С.11-14.
75. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
76. Кудрявцев В.Н., Лукашева Е.А. На пути к социалистическому правовому государству. – М., 1989. – 127 с.
77. Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Зб. офіційних документів / М.В. Гарник (відп. ред.), В.І. Фрич (упоряд.); Генеральна прокуратура України . – К. : Істина, 2002. – 336 с.
78. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978.– 207 с.
79. Лексин В.Н., Швецов А.Н. Государство и регионы. Теория и практика государственного регулирования территориального развития. – М.: УРСС, 1999. – 258 с.
80. Ленин В.И. О лозунге Соединенных Штатов Европы // Полн. Собр. Соч. – Т. 26; Троцкий Л.Д. К истории русской революции. М.: Политиздат, 1990. – 985 с.
81. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1982. (В надзаг.: Ин-т марксизма – ленинизма при ЦК КПСС). – Т.34. – 608 с.
82. Личность, право, правовая система. Межвузовский научный сборник / Ред.кол. Н.И. Матузов (отв. ред.). – Саратов, Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – 193 с.
83. Лісовий В.Г. Ідеологія – Політика – Культура. – К., 1997. – 484 с.
84. Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2 т. / Вступ. статья И.С. Нарского. – М., Соцэкгиз, 1960. – Т.2. – 473 с.
85. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек - тест - семиосфера – история / Тартуский ун-т. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 464 с.
86. Лукашева Е.А. Право и мораль в советском социалистическом обществе. – М., О-во “Знание” РСФСР, 1974. – 160 с.
87. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность / Отв. ред. В.М.Чхиквадзе; АН СССР. Институт гос-ва и права. – М.: Наука, 1986. – 263 с.
88. Лукашева Е.А. Правосознание и укрепление законности в СССР. – М.: Госюриздат, 1957. – 106 с.
89. Лукашева Е.А. Социалистическое государство и защита прав человека / Отв. ред. Е.А. Лукашева; РАН; Ин-т гос-ва и права. – М., 1994. – 147 с.
90. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность / Отв. ред. В.М.Чхиквадзе. – М.: Наука, 1987. – 160 с.
91. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. – 344 с.
92. Лукич Р. Методология права. / Под ред. и с вступ. статей Д.А. Керимова: Пер. с сербско-хорв. В.М. Кулистикова. – М.: Прогресс, 1981. – 304 с.
93. Лютвинскас А. Правовое воспитание молодежи / Под. ред. А. Лютвинскас. – Вильнюс: Минтис, 1982. – 93 с.
94. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Изд. 2-е. - М.: Госполитиздат, 1959. – Т.20. – 458 с., Т.41. – 472 с.
95. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы
субъективного права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1972.– 292 с.
96. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 297 с.
97. Матузов Н.И. Социалистическое право и коммунистическая мораль в их взаимодействии. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1969. – 90 с.
98. Матузов Н.И. Субъективные права граждан СССР. – Саратов: Поволж. кн. изд, 1966. – 190 с.
99. Молчанов А.А. Правовая культура в социальной жизни: Вопросы методологии // Правоведение. – 1991. - № 1. – С. 69-73.
100. Молчанов М.А. Дискуссионные аспекты проблемы “национальный интерес” // Полис. 2000. ¬¬¬– № 1. – С. 12.
101. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1959. – 179 с.
102. Мочерный С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В. Основы экономической теории: Учебник для студ. вузов / С.В. Мочерный (ред.). – К. : Знання, 2000. – 608 с.
103. На пути к правовому государству: Сборник / Сост. Ю.С. Наумов, М.Р. Ракута. – Л.: Лениздат, 1989. – 140 с.
104. Найманов К.Х. Правовое воспитание молодежи: Вопр. орг. и эффективности: Пособие для учителей / К.Х. Найманов. – Фрунзе: Мектеп, 1983. – 72 с.
105. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. / Под. ред. Д.А. Керимова, А.В. Мицквича; Перевод с рум. И.Фодор. – М.: Прогресс, 1974. – 256 с.
106. Неновски Н. Единство и взаимодействие государства и права. / Нено Неновски; Перевод с болг. В.М. Сафронова. – М., 1982. – 148 с.
107. Нерсесянс В.С. Общая теория права и государства.: Учеб. для вузов / Ин-т государства и права АН, Акад. правовой ин-т. – М.: НОРМА – Инфра-М, 2000. – 539 с.
108. Николин А. Церковь и государство: История правовых отношений. – М.: Сретенский монастырь, 1997. – 430 с.
109. Общая теория права и государства / Под. ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1999. – 675 с.
110. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др., А.С. Поголкин (ред); Московский институт
экономики, политики и права. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996. – 384 с.
111. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наукова думка, 1985. – 176 с.
112. Оксамытный В.В. Социально-правовое исследование уровня правосознания молодежи / В.В. Оксамытный. – К.: О-во “Знание” УССР, 1982. – 16 с.
113. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 352 с.
114. Организованная преступность и переход к рыночным отношениям : Круглый стол // Государство и право. – М.: Наука, 1992. – № 3. – С. 34.
115. Орзих М.Ф. Личность и право. – М., 1975. – 172 с.
116. Очерки кодификации и новеллизации буржуазного гражданского права. – М.: ВЮЗИ, 1983. – 276 с.
117. Павлов А.С. Правовое воспитание. – М.: Сов. Россия, 1972. – 270 с.
118. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискус / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 1998. – 416 с.
119. Платон. Собрание сочинений: В 4 т. / Отв. ред. А.Ф. Лосева и др.; Авт. вступ. ст. А.Ф. Лосев; Примеч. А.А. Тахо-Годи. – М.: Рос. АН Ин-т философии: Мысль, 1994. – (ФН: Философское население / Редкол.: В.В. Соколов (зам. пред.) и др.). – Т.3., Ч.1. – 538 с., Ч.2. – 551 с.
120. Подберезський М.К. Правова культура майбутнього вчителя (теоретико - методологічний аспект) / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х.: Основа, 1997. – 220 с.
121. Подвинцев О.Б. Сложности постимперской адаптации консервативного сознания: постановка проблемы и опыт классификации // Полис. – 1999. – № 3. – С. 53.
122. Покровский И.Ф. Формирование правосознания личности: Вопросы теории и практики. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1972. – 152 с.
123. Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К. – 1998. – 352 с.
124. Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги / Пер. з анг. – К.: Основи,
1994. – 253 с.
125. Пословицы русского народа / Сборник В. Даля. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1957. – 992 с.
126. Постановление Президиума Верховного Суда по вопросу о меропр