ПРАВОВА РЕФОРМА В ЧЕХІЇ І СЛОВАЧЧИНІ В УМОВАХ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ: ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАК-ТИЧНІ ПРОБЛЕМИ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ............................................................................................................3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи правової реформи
в постсоціалістичному суспільстві.......................................................14
1.1. Теоретичні аспекти постсоціалістичного суспільства і держави..14
1.2. Правова реформа як категорія: сутність і понятійний склад.........52
1.3. Ступінь розробки наукової проблеми..............................................72
Розділ 2. Формування нової сутності чехословацької держави
в процесі постсоціалістичної модернізації.........................................81
2.1. Політико-правова реформа в ході “оксамитової революції”........81
2.2. Напрями реформування правової системи ...................................109
2.3. Федеральна реформа та процес припинення союзної держави...159
Розділ 3. Теоретичні основи і проблеми реалізації правової
реформи в Чеській Республіці.............................................................201
3.1. Становлення та вдосконалення моделі парламентаризму............201
3.2. Формування нової концепції держави в процесі
реформи публічного управління............................................................237
3.3. Судово-правова реформа: законодавчі основи і практичні
проблеми...........................................................................…...................261
Розділ 4. Теоретичні та організаційно-юридичні проблеми
правової реформи в Словацькій Республіці....................................283
4.1. Особливості публічної влади в процесі державотворення..........283
4.2. Зміст і юридична техніка конституційної
реформи 1999-2001 рр............................................................................312
4.3. Концептуальні основи і практика реформи
публічного управління...........................................................................331
4.4. Формування нової моделі правоохоронної системи....................347
Висновки................................................................................................373
Список використаних джерел………................................................381

ВСТУП
Актуальність теми. Для реформування і подальшого розвитку правової системи України на засадах демократії і правової держави цінною виступає потреба в теоретичному осмисленні та врахуванні закономірностей зарубіжного досвіду проведення правової реформи, передовсім у країнах, які протягом останнього десятиліття вирішували схожі до вітчизняних соціальні задачі. Такою країною виступала Чехословаччина, а після її припинення з 1 січня 1993 р. – Чехія і Словаччина, держави, в яких правова реформа проводилася в подібних до українських суспільних умовах на фоні демократизації, економічної реформи та державного будівництва.
Теоретичні розробки й досвід проведення правової реформи в Чехії і Словаччині є тим більш важливими для України на сучасному етапі, коли, з одного боку, продовжується процес законодавчого та інституційного наповнення положень Конституції України, а з іншого – розпочинається практична діяльність щодо впровадження правової реформи в усіх її основних напрямах. В першу чергу, це стосується ініційованої Президентом України політичної реформи.
Виділяємо такі аргументи актуальності теми дослідження:
1. Необхідність створення та розвитку теоретичного знання про постсоціалістичні суспільство й державу та роль правової реформи в їх модернізації як окремого напряму теорії держави і права. Емпіричний матеріал Чехії і Словаччини дозволяє зробити це на початку ХХІ ст.
2. Потреба в удосконаленні конституційної системи влади в Україні зумовлює використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування владних систем країн дослідження, зокрема на етапі їх підготовки до вступу в Європейський союз. Звернемо увагу на той факт, що в нашій країні на початку 2003 року відсутнє правове регулювання на рівні законів діяльності практично всіх органів державної влади вищого і центрального рівня. Це викликає також інтерес до таких теоретичних проблем як знаходження оптимальної національної моделі взаємодії й противаг між президентом, урядом і парламентом, доцільності парламентського бікамералізму, основ взаємостосунків держави і політичних партій тощо. Тому з’ясування відповідного державно-правового досвіду в країнах дослідження допоможе уникнути цілого ряду помилок у діяльності органів публічної влади.
3. Теоретичні підходи й державно-правова практика Чехії і Словаччини ви-ступають цінними щодо вироблення методології та конкретних пропозицій до впровадження в Україні адміністративної реформи, зокрема таких її складових: а) деконцентрації і децентралізації публічного управління; б) реформування державної служби; в) удосконалення адміністративно-територіального поділу; г) реформи самоврядування на рівні області, району та територіальної громади. Врахувати вказаний досвід важливо також для формування ідеології судово-правової реформи в Україні та її реального поглиблення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота проводилась на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України і виконана відповідно до Зведеного плану наукової діяльності Академії за комплексним науковим напрямом “Виконавча влада: організаційно-правові питання формування і функціонування” відповідно до наукового проекту Академії “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації РК 0199И002827).
Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем правової реформи в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації та в контексті становлення і розвитку Української держави після припинення Союзу РСР, необхідності реформування її правової системи на конституційних засадах демократії та правової держави.
Поставлена мета досягається в ході вирішення таких загальних і конкретних задач:
1) розвиток теорії постсоціалістичного суспільства і постсоціалістичної дер-жави як напряму загальної теорії держави і права, в тому числі з’ясування закономірностей їх становлення і розвитку, розробка системи категорій і понять, пов’язаних із проблемою;
2) розвиток теоретичних уявлень про правову реформу, в тому числі її системний аналіз, вироблення та уточнення відповідного понятійно-категоріального апарату;
3) розгляд технології й закономірностей системних політико-правових перетворень, які призвели до формування нової сутності чехословацької держави після “оксамитової революції”, їх законодавчого забезпечення, напрямів і засобів; на базі аналізу законодавчого матеріалу та державно-правової практики аналіз послідовності організаційно-правових заходів щодо створення основ демократичного режиму, реорганізації владної системи, зміни цивільного, господарського і кримінального законодавства;
4) висвітлення процесу федеральної реформи, законодавчих основ поділу ЧСФР, з’ясування факторів, котрі сприяли дезінтеграції єдиної держави, а також механізму розв’язання комплексу правових задач, що постали перед Чехією і Словаччиною у зв’язку із незалежним характером їх подальшого державно-правового розвитку після 1 січня 1993 р.;
5) аналіз становлення національних моделей розподілу влади, “механізму стримувань і противаг”, розвитку таких конституційно-правових інститутів як парламент, президент, уряд та конституційний суд у Чехії та в Словаччині, теоретична характеристика їх форми державного правління відповідно до конституцій, схвалених у 1992 р.;
6) розкриття змісту конституційних реформ у Чехії і Словаччині в 1999-2001 роках в умовах поступової інтеграції країн до євроатлантичних структур, у тому числі їх обґрунтування, напрямів, юридичної техніки, впливу на інші напрями правової реформи та результатів;
7) аналіз сутності реформ публічного управління у досліджуваних країнах, зокрема їх теоретичного обґрунтування, передумов, законодавчого забезпечення, основних напрямів та результатів;
8) розкриття змісту реформ судових і правоохоронних органів у Чехії і Словаччині, зокрема, питання законодавчого й інституційного забезпечення незалежності судів (і суддів), підвищення ефективності правосуддя, питання реформування поліцейських органів і прокуратури (державного представництва), формування їх нової моделі в сучасній демократичній державі;
9) вироблення загальних висновків та конкретних пропозицій щодо поглиб-лення правової реформи в Україні, ефективнішого законодавчого забезпечення основних її напрямів.
Об’єктом дослідження виступають правові відносини в сфері здійснення правової реформи в Чехії і Словаччині в умовах їх постсоціалістичної модернізації.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні проблеми моделі правової реформи в Чехії і Словаччині, її сутність, напрями та результати. Автор розглядає правову (державно-правову) реформу як складний багатовимірний процес, котрий розпочався в листопаді 1989 р. і отримав відносне завершення на початку ХХІ ст. Предмет дисертації розуміється як складова частина предмету загальної теорії держави і права з відповідним понятійно-категоріальним апаратом і методологією дослідження.
До предмету дисертаційного дослідження ввійшли (стали його складовими) питання теоретичної розробки проблеми правової реформи в постсоціалістичному суспільстві, з’ясування закономірностей законодавчого та інституційного забезпечення правової реформи в Чехії і Словаччині за такими напрямами як конституційна реформа, адміністративна реформа, реформа судів і правоохоронних органів. Предмет дисертації відзначається не лише логічною обумовленістю, а й характером державно-правових процесів, що відбувалися в названих країнах. Автор включає до предмету дослідження не лише теоретичні, а й практичні проблеми правової реформи, які виникали й вирішувалися в ході її впровадження.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. У дисертації враховано сучасний тип наукової раціональності та наукову парадигму вітчизняної правознавчої науки.
На світоглядному методологічному рівні автор виходить із таких загальновизнаних і закріплених у Конституції Україні цінностей, як пріоритет людини, її прав і інтересів як вищої соціальної цінності, демократії, правової і соціальної держави, верховенства права. Через їх призму оцінюються складні державно-правові явища в їх розвитку та багатофакторній детермінації.
При визначенні методології дисертації автор враховує складність і неоднорідність самого предмету дослідження, необхідність знаходження оптимальної відповідності методологічного інструментарію елементному складу досліджуваного об’єкта. Тому основу методології пізнання проблем правової реформи в Чехії і Словаччині, її основних напрямів, становив системний підхід. Завдяки йому дисертант розглядає правову реформу через реалізацію концепції системності як руху від цілого до частини, від системи до елементів. Крім того, використання системного підходу дозволило виділити структурні рівні правової реформи в постсоціалістичному суспільстві, виробити теоретичну модель правової реформи як системи, врахувати властиві їй протиріччя.
Виявлення особливостей правової реформи здійснюється завдяки використанню цілого ряду інших наукових методів. Вона виступає динамічним соціальним явищем і для з’ясування її генезису використовується історико-правовий метод, обов’язковою вимогою якого є аналіз предмету в контексті конкретної історичної ситуації, етапів його розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі.
Тема дослідження обумовлює широке використання порівняльно-правового методу, ефективність якого, на думку автора, залежить від врахування таких факторів як спорідненість об’єктів порівняння, ступінь зрілості суспільних відносин, особливості правосвідомості, традиції суспільства та контекст його правової системи загалом. До предмету порівняльного аналізу автор відносив, у першу чергу, такі елементи правової системи країн дослідження, реформування котрих виступає особливо актуальним для України.
Особливістю дисертаційної роботи виступає поєднання теоретичного і емпі-ричного рівнів пізнання. Головним для автора виступає теоретичний аналіз, проте під час розкриття теми автор виходив із необхідності його доповнення аналізом емпіричним. На думку дисертанта, ігнорування останнього може призвести дослідника до помилкових висновків. Необхідно, щоб об’єктом пізнання виступали не лише ідеальні моделі, відображені в наукових публікаціях, а й реальний об’єкт – складова правової дійсності. Саме на цій стадії пізнання реалізується можливість перевірки і доповнення науково-теоретичного аналізу відомостями і враженнями, отриманими автором у процесі безпосереднього вивчення практичного впровадження правової реформи в Чехії і Словаччині, функціонування їх владних структур, вивчення нормативно-правової бази цих країн. Нарешті, поєднання даних рівнів пізнання дозволить довести до суб’єктів юридичної діяльності в Україні знання про закономірності та конкретні державно-правові зразки, події і факти правового життя країн, які дос-ліджуються.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, В. Опришка, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, російських вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна та В. Чиркіна, а також чеських і словацьких науковців-юристів З. Їчінського, В. Кнаппа, Л. Цібулки, М. Чіча та Я. Філіпа.
Інформаційною і емпіричною основою роботи стали законодавчі та інші нормативні акти Чехословаччини, Чеської Республіки, Словацької Республіки, інших постсоціалістичних країн, документи міжнародних організацій, наукові публікації, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний теоретичний аналіз правової реформи в Чехії і Словаччині, через яку провадилося перетворення сутності вказаних держав, їх основних функцій та правових систем. Особистим внеском автора є розробка теоретичної проблеми правової реформи в постсоціаліс-тичному суспільстві як окремого напряму розвитку теорії держави і права, дослідження практичних проблем її впровадження у вказаних країнах. Зокрема, автором досліджено зміст такої реформи, основні напрями, ступінь законодавчого забезпечення, з’ясовано детермінуючі її фактори та соціальне середовище.
В результаті здійсненого дослідження отримано нові результати, які прямо чи опосередковано здатні вплинути на вдосконалення процесу проведення правової реформи в Україні.
До основних наукових результатів дисертації належать:
1) на основі теоретичного аналізу розроблено та уточнено понятійно-категоріальний апарат, пов’язаний із дослідженням постсоціалістичного соціального простору, зокрема:
зроблено висновок про те, що постсоціалістичне суспільство – це особлива соціальна спільність, котра постала після падіння системи тоталітарного соціалізму, відзначається перехідним станом, високим ступенем динаміки, нестабільністю основних інститутів і структури загалом і одночасно модернізується у напрямі до втілення основоположних цивілізаційних цінностей (народовладдя, прав людини, ринкової економіки);
зроблено висновок про постсоціалістичну модернізацію як особливу модель “наздоганяючої модернізації”, котра полягає в системному, цілеспрямованому реформуванні основ суспільного і державного ладу тоталітарного соціалізму, становленні політичної й економічної системи, заснованої на принципах демократії і ринкової економіки;
зроблено висновок про те, що постсоціалістична держава – це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки; з огляду на тип постсоціалістичної модернізації проведено їх класифікацію на: а) держави, в яких провадиться азіатська модель модернізації; б) східноєвропейські держави. Останні, в свою чергу, також поділяються на дві групи: центральноєвропейські та пострадянські;
зроблено висновок про те, що постсоціалістична модернізація призвела до інтенсивних державотворчих процесів: із 30 постсоціалістичних держав 22 отримали незалежність після 1991 р.;
2) теоретично розроблено сутність категорії правової реформи та з’ясовано її понятійний склад, зокрема:
сформульовано визначення поняття правової реформи як державної політики, спрямованої на системні перетворення за допомогою юридичних засобів сутності держави, її основних функцій, правових основ стосунків із суспільством та окремими індивідами на основі принципів конституціоналізму та правової держави; обґрунтовано позицію автора щодо співвідношення понять “правова реформа” і “державно-правова реформа”;
розкрито понятійний склад категорії “правова реформа”, в тому числі такі взаємопов’язані поняття як напрями правової реформи, її суб’єкт та об’єкт;
3) уперше подано теоретико-юридичний аналіз та суттєво доповнено нау-ково встановлену систему соціальних фактів щодо впровадження правової реформи в Чехословаччині в умовах існування єдиної держави, визначено її ознаки та закономірності; обгрунтовано висновок про першочерговість конституційної реформи в постсоціалістичних суспільних перетвореннях;
4) уперше досліджено закономірності становлення національних конститу-ційних моделей розподілу влади в Чехії і Словаччині в процесі державного будівництва, подано їх теоретичну характеристику та з’ясовані проблеми функціонування;
5) уперше здійснено комплексне дослідження змісту та технології консти-туційних реформ, проведених у Чехії і Словаччині в 1999-2001 роках, спрямованих на адаптацію конституційних систем до вимог європейської інтеграції, зокрема реорганізації вищих органів державної влади, вироблення механізму інтеграції країн до Європейського союзу, удосконалення конституційного статусу особи;
6) уперше проаналізовано зміст реформ публічного управління в країнах дослідження, зокрема їх концептуальні основи, систему управління процесом впровадження, ступінь законодавчого забезпечення, напрями, послідовність організаційно-правових заходів, ефективність, взаємопов’язаність із суміжними видами реформ; зроблено висновок про органічний зв’язок цієї реформи з конституційною реформою та іншими напрямами правових перетворень;
7) уперше досліджено сутність реформ судової системи та правоохоронних органів у Чехії і Словаччині, зокрема змін у статусі суддів, організації судової системи, створення моделі державного представництва в Чеській Республіці і перетворення прокуратури в Словацькій Республіці, питання вдосконалення поліцейської діяльності; зроблено висновок про закономірності в реформуванні вказаних органів, вироблено конкретні рекомендації щодо вдосконалення відповідних інституцій в Україні;
8) подано системні пропозиції щодо поглиблення правової реформи в Україні, зокрема щодо: вироблення Стратегії правової реформи в Україні як концептуального документу, покликаного узгодити різні напрями правових перетворень та закріплення її законом України; створення системи управління правовою реформою; першочерговості конституційної реформи, її завдань і змісту; взаємозв’язку різних напрямів правової реформи зі змінами до Конституції України.
Наведене засвідчує, що автором уперше у вітчизняній теоретико-правовій науці проведене спеціальне системне дослідження правової реформи в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації. Його результати мають важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дозволяють вирішити важливу наукову проблему – створити теоретичне знання про роль правової реформи в постсоціалістичних перетвореннях та виробити на основі нього національну модель правової реформи в Україні.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в можливості, з одного боку, глибше зрозуміти закономірності проведення правової реформи в постсоціалістичному суспільстві, а, з іншого, – використати позитивний досвід для з’ясування можливостей його впровадження в Україні. Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:
1) у науковій – результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень теорії і практики правової реформи в постсоціалістичному світі, причому не лише країн Центральної Європи, а й інших регіонів, зокрема країн-членів СНД, балтійських держав;
2) у правотворчій – законодавці та представники інших правотворчих органів можуть скористатися ними для поглиблення та інтенсифікації правової реформи в Україні, а саме: а) для оптимального проведення політичної реформи, спрямованої на удосконалення форми державного правління, в першу чергу, нового конституційного врегулювання відносин між вищими органами державної влади, раціоналізації владної моделі, створення більш ефективного механізму взаємодії Кабінету Міністрів України і депутатської більшості Верховної Ради України; б) для подальшої роботи щодо створення законодавчої бази для ефективного і стабільного функціонування інститутів демократії в Україні; в) для проведення адміністративної реформи в Україні, її концептуального і законодавчого забезпечення, децентралізації та деконцентрації державної влади, реформування державної служби; г) для законодавчого забезпечення вдосконалення судової системи та реформування міліції і прокуратури;
3) у навчально-методичній – здобутки дослідження можуть бути використані в процесі підготовки фахівців-юристів, зокрема в ході читання навчальних дисциплін з теорії держави і права, порівняльного правознавства, державного права зарубіжних країн, історії держави і права зарубіжних країн.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною нау-ковою працею, результатом власних досліджень автора. Під час підготовки публікацій у співавторстві (з Білоусом В., Горінецьким Й., Нижник Н., Ткачуком П.), співавтори надали допомогу в пошуку частини емпіричного матеріалу та його теоретичному аналізі, водночас здобувач залишає за собою авторський пріоритет щодо тих теоретичних положень і висновків даних робіт, які використані у дисертації. Монографія, котра написана у співавторстві з професором Нижник Н., містить виділення авторства розділів.
Апробація, публікація та реалізація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри державного управління і менеджменту та кафедри права і законотворчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України. Окремі питання роботи доповідалися на зустрічі-круглому столі “Ужгородський міськвиконком і громадські організації” (Ужгород, 1997), на трьох міжнародних наукових конференціях, проведених спільно кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету УжНУ та кафедрою історії держави і права юридичного факультету Кошицького університету ім. П. Шафарика у Словацькій Республіці (Кошице – 1996, Кошице – 1997, Ужгород – 1998), міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування” (Ужгород, 2000), на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету.
У 2002 р. окремі аспекти роботи доповідалися автором в ході міжнародних наукових конференцій: “Державне управління в умовах європейської інтеграції” (травень 2002, Київ, Українська Академія державного управління при Президентові України) та “Законодавство про вибори і референдум: шляхи удосконалення” (листопад 2002, Київ, Центральна виборча комісія). Автор брав участь у підготовці документів щодо впровадження адміністративної реформи в Україні.
Результати дослідження використовувалися дисертантом при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, читанні лекцій та проведенні семінарських занять по курсах “Теорія держави і права” та “Історія вчень про державу і право” в Ужгородському національному університеті.
Публікації. З теми дисертації опубліковано дві монографії (одна у співавторстві з професором Нижник Н. Р., з виділенням авторства розділів), по-над 40 наукових публікацій, в тому числі 21 стаття в наукових фахових та іноземних виданнях.
Структура дисертації обумовлена авторським розумінням предмету дослі-дження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків (повний обсяг дисертації 415 с., в тому числі основний текст – 372 с.) і списку використаних джерел (440 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дане дисертаційне дослідження вирішує важливу й актуальну наукову про-блему, суть якої в полягає в з’ясуванні закономірностей підготовки та прове-дення правової реформи в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної мо-дернізації, обґрунтуванні можливості врахування даного теоретичного знання для поглиблення правової реформи в Україні.
Врахування сучасного рівня розвитку вітчизняного правознавства, застосу-вання методологічних підходів до пізнання широкої емпіричної бази предмету дослідження, дозволяє підвести підсумки та зробити ряд висновків.
Перше. Після 1989 р. на євроазіатському континенті поступово форму-ється новий соціальний простір, для дослідження сутності якого слід застосовувати такі категорії як постсоціалістичне суспільство, постсоціалістична держава та постсоціалістична модернізація.
На основі теоретичного аналізу емпіричного матеріалу можуть бути подані такі концентровані визначення понять: постсоціалістичне суспільство – особлива соціальна спільність, котра постала після падіння тоталітарного соціалізму, відзначається перехідним станом, високим ступенем динаміки, нестабільністю основних інститутів і структури загалом і одночасно модернізується у напрямі до втілення основоположних цивілізаційних цінностей (народовладдя, ринкової економіки, прав людини); постсоціалістична держава – це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки; постсоціалістична модернізація – це особлива модель “наздоганяючої модернізації”, котра полягає в системному цілеспрямованому реформуванні основ суспільного і державного ладу тоталітарного соціалізму, становленні політичної й економічної системи, заснованої на принципах демократії і ринкової економіки.
Друге. Уточнено сутність і понятійний склад правової реформи як клю-чової категорії дисертаційного дослідження, в тому числі: а) сформульовано авторське визначення поняття правової реформи як державної політики, спрямованої на системні перетворення за допомогою юридичних засобів сутності держави, її основних функцій, правових основ стосунків із суспільством та окремими індивідами на основі принципів конституціоналізму та правової держави; б) з’ясовані сутнісні ознаки правової реформи, які відображають її окремі аспекти, а саме: 1) вона виступає державною правовою політикою; 2) є реформаторською діяльністю і в цьому плані відрізняється від еволюції, з одного боку, і революції, з іншого; 3) заснована на законі (“правовому законі”), тобто здійснюється виключно на основі чинного законодавства і в межах, визначених ним; 4) здійснюється переважно за допомогою юридичних засобів; 5) вона органічно пов’язана з правом та праворозумінням у суспільстві; 6) вектор правової реформи полягає в становленні інститутів конституціоналізму та засад правової держави, утвердженні їх у суспільстві та державі.
Третє. Після “оксамитової революції” в Чехословаччині через правову реформу формувалася нова сутність держави. Зміст правової реформи в цей час полягав у проведенні державної політики, спрямованої на комплексне перетворення інституційного і нормативного компонентів правової системи.
Особливості правової реформи в ЧСФР полягали в такому: 1) пріоритетним напрямом правової реформи і загалом суспільних перетворень виступала конституційна реформа; 2) основними напрямами правової реформи виступали: а) реформа конституційної моделі влади; б) створення нової управлінської еліти (суб’єкта реформи); в) судова реформа; г) реформа територіального устрою, котра мала призвести до “реальної федерації”, згодом до конфедеративного утворення (на основі угоди між республіками). У другій половині 1992 р. мова йшла вже про законодавче забезпечення поділу держави і конституювання в республіках владних систем; д) реформа галузевого законодавства, зокрема цивільного і кримінального, створення правових основ для економічних ринкових перетворень; 3) високий рівень інтенсивності; 4) правова реформа опиралася на високі потенційні можливості закону як засобу перетворення.
Автор приходить до висновку, що найважливішим фактором ефективності правової реформи виступав конституційно закріплений механізм прийняття полі-тичних рішень в Чехословаччині, котрий складався з наступних логічно пов’язаних між собою компонентів:
положення про реформу знаходить своє відображення в передвиборчій програмі політичної партії;
через безпосередню участь у виборах політична партія приходить до парламенту і бере участь (самостійно чи разом з іншими партіями) у формуванні уряду;
положення реформи знаходять своє відображення в програмі діяльності уряду, котра затверджується парламентом, одночасно ця програма в загальних рисах є також програмою законодавчої діяльності парламенту;
положення реформи знаходять своє відображення у законах, які приймаються парламентом; відповідно до законів, які закріплюють положення про реформу, приймаються нормативні акти уряду, котрими проводяться в життя положення відповідних законів, та здійснюється правозастосовна діяльність іншими компетентними органами.
Четверте. Проведений комплексний аналіз здійснення правової ре-форми в Чеській Республіці після здобуття нею незалежності в 1993 р. дозволяє виділити такі її закономірності:
ефективність правової реформи залежить від таких факторів: 1) якісного стану суб’єкта правової реформи (політичної еліти), її мотивації до перетворень та рівня правової культури. Досвід цієї країни засвідчив, що тільки в тому разі, коли формування такого суб’єкту на початковому етапі суспільних перетворень виступає окремим об’єктом державної політики, правова реформа здійснюється інтенсивно і результативно; 2) визначення задачі перетворення конституційної системи влади як першочергової і пріоритетної; 3) відмови суб’єкта правової реформи від намагань поєднати соціалістичну правову традицію з сучасними тенденціями розвитку державно-правової системи та його зосередженні на чітко визначених цінностях і пріоритетах; 4) належного законодавчого, концептуального і фінансового забезпечення;
процес державотворення в країні відбувався на основі Конституції 1992 р., через її норм реалізацію на законодавчому та інституційному рівні. В основі сформованої конституційної системи влади функціонує парламентська модель класичного зразка;
конституційна реформа в Чеській Республіці, проведена в 2000-2001 рр., вирішила таке завдання як адаптацію влади та правової системи загалом до вступу країни до НАТО та процесу підготовки до вступу до Європейського со-юзу;
сформована модель взаємовідносин між державою і політичними партіями характеризується намаганням демократичної держави не лише створити належні правові основи для участі партій у виборах та інших формах народовладдя, а й також комплексом організаційно-правових заходів щодо: гарантій для їх організаційної діяльності, в тому числі виключно судовий порядок заборони; диверсифікації фінансових джерел у діяльності політичних партій шляхом обмеження максимального розміру членського внеску з боку однієї особи та встановлення вимоги письмового оформлення пожертвувань; державної фінансової допомоги політичним партіям за наслідками парламентських і крайових виборів;
реформа публічного управління, котра розуміється не лише як перетворення виконавчої влади, а як досягнення “нової концепції держави”, зміни її ролі в суспільстві, спрямована на вирішення таких завдань як децентралізація і деконцентрація публічної влади, підвищення якості публічних служб та удосконалення адміністративно-територіального устрою;
судово-правова реформа, котра реально розпочалася в 1999 р., інтенсивно проводиться в напрямі створення такої системи правосуддя (судів та органів, які сприяють правосуддю), котра була б органічно імплементованою в механізм демократичної держави та змогла відповідати сучасним викликам у боротьбі із злочинністю.
П’яте. Аналіз теоретичних підходів і практики здійснення правової реформи в Словацькій Республіці після здобуття нею незалежності дозволяє зробити такі висновки:
державотворчий процес в країні носив відбиток намагання національної еліти виробити окрему модель організації і здійснення публічної влади, котра повинна була поєднати деякі ознаки колишньої соціалістичної системи з сучасними західними зразками. Такий підхід проявився в особливостях форми державного правління, визначеної Конституцією СР 1992 р. (парламентська республіка з рядом деструкцій), та в недемократичних ознаках політичного режиму в період 1994-1998 рр.;
основним напрямом правової реформи після 1998 р. виступала конституційна реформа, проведена у два етапи (1999 і 2001 рр.), котра вирішила власні завдання (раціоналізувала модель влади, ввела конституційні способи розв’язання можливої кризи; заснувала нові конституційні органи влади, зокрема Судову раду, Публічного захисника прав людини; закріпила механізм входження до Європейського союзу) та створила умови для проведення інших напрямів правових перетворень;
реформа публічного управління після парламентських виборів 1998 р. була спрямована на вирішення таких завдань: а) деконцентрацію, тобто перенесення частини компетенції держави на нижчі рівні публічного управління; б) децентралізацію компетенції у напрямі від місцевих органів державного управління до місцевого самоврядування, нова модель якого мала бути створена; в) зміни адміністративно-територіального поділу країни; г) ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування;
реформа судів і правоохоронних органів проводилася через реалізацію конституційних норм на законодавчому й інституційному рівнях, а також через удосконалення їх конституційного статусу. Конституційна реформа 2001 р. істотно вплинула і на цей напрям правової реформи, зокрема було створено Судову раду та розширено арсенал засобів забезпечення незалежності суддів.
Шосте. Беручи до уваги практичну функцію теоретико-правової науки, сформулюємо системні пропозиції щодо підвищення ефективності правової реформи в Україні, зокрема:
1) виробити Стратегію правової реформи в Україні як концептуального документу, покликаного узгодити різні напрями правових перетворень та закріпити її законом України, а також створити систему управління правовою реформою на чолі з Державною комісією з питань правової реформи, очолюваної Прем’єр-міністром;
2) першочерговим кроком правової реформи повинна виступати конституційна реформа з такими завданнями: а) раціоналізація конституційної моделі влади, її наближення до засад європейського конституціоналізму; 2) уможливлення проведення інших напрямів правової реформи. Автор вважає, що сучасна редакція Конституції України виступає однією з основних перешкод до проведення правової реформи;
3) включити до змісту конституційної реформи такі новели:
внести положення про пріоритетність норм міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, порівняно з нормами внутрішньодержавного права, а також про пов’язаність ними суддів у правозастосовній діяльності;
внести положення про заборону імперативного характеру депутатського мандату члена парламенту;
сформулювати положення, яким передбачити, що новосформований Уряд подає до Верховної Ради України Програму своєї діяльності впродовж одного місяця від моменту сформування;
внести положення про те, що новосформований Уряд набуває своїх повноважень після отримання вотуму довіри з боку парламентської більшості;
внести положення про політичну відповідальність Верховної Ради України за створення нею ситуації, пов’язаної з відсутністю стабільної депутатської більшості, шляхом визначення конкретних підстав для дострокового припинення її повноважень, рішення про що приймається Президентом України після консультацій з Прем’єр-міністром України. Враховуючи відповідний досвід досліджуваних країн, конституційні підстави для дострокового припинення пов-новажень Верховної Ради України, на нашу думку, можуть бути сформульовані в такий спосіб: 1) протягом 6 місяців від часу формування Уряду не схвалила програму його діяльності; 2) не схвалила протягом трьох місяців законопроект, з яким Кабінет Міністрів України пов'язує висловлення довіри до себе; 3) протягом 30 днів чергової сесії не може зібратися на пленарне засідання;
внести доповнення щодо надання Кабінету Міністрів України права ви-значати законопроекти як невідкладні;
внести зміни до положень, які визначають правила законодавчого процесу, визначивши, що поточні закони приймаються Верховною Радою України більшістю від присутніх народних депутатів України за умови присутності більшості від конституційного складу, а президентське вето долається більшістю голосів депутатів від конституційного складу;
4) У напрямі адміністративної реформи провести зміни до Конституції України, котрі покликані уможливити перетворення, в тому числі:
а) внести зміни до положень про місцеве самоврядування з таким розрахун-ком, щоб його реформа могла бути проведена на рівні звичайного закону. Нові конституційні положення мають визначати лише засади місцевого самовряду-вання, а не називати їх органи та закріплювати повноваження. Досвід Чехії і Словаччини засвідчує необхідність зміцнення самоврядування на рівні області, розширення повноважень обласної ради і, одночасно, ліквідації районних рад. Хочеться підкреслити також, що самоврядування на рівні області та району, котре характеризується відсутністю виконавчих органів, робить таку модель нераціональною;
б) внести зміни до положень про місцеві органи державної виконавчої влади також із таким розрахунком, щоби й дана ланка державного управління могла бути реформована на рівні звичайного закону в напрямі перенесення частини їх компетенції до органів місцевого самоврядування;
в) внести зміни до положень про адміністративно-територіальний устрій України, вилучивши з них перелік назв адміністративно-територіальних одиниць вищого рівня. Такі зміни покликані уможливити законодавче проведення такого напряму адміністративної реформи як удосконалення системи адміністративно-територіального устрою, котре може стосуватися подрібнення або укрупнення областей;
5) у напрямі судово-правової реформи внести зміни й доповнення до Конституції України та до відповідних законів України щодо посилення гарантій незалежності суддів, прокурорів та слідчих, у тому числі: а) сформулювати положення про недоторканість суддів та прокурорів у обсязі, визначеному законом для народних депутатів України; б) змінити положення про порядок призначення суддів, передбачивши, що суддя вперше призначається Верховною Радою за поданням Вищої ради юстиції без обмеження строку його повноважень; в) змінити порядок звільнення з посади Генерального прокурора України, передбачивши, що він звільняється Президентом України за згодою Верховної Ради України; г) передбачити, що прокурори призначаються без обмеження строку їх повноважень; д) змінити порядок призначення (звільнення) слідчих, передбачивши, що їх призначення (звільнення) провадиться міністром внутрішніх справ або керівником відповідного відомства.
Окрім того, зміст правової реформи повинен враховувати поступову інтеграцію України до правового простору Європейського союзу. У цій площині конкретні правові зразки того чи іншого напряму реформи не можуть бути поза процесом гармонізації законодавства України з правовими вимогами Євросоюзу. Врахування інтеграційних процесів під час впровадження реформи має здійснюватися як у площині юридичної термінології законодавства, що буде готуватися, так і в площині змісту конкретних правових норм. Такий підхід, на нашу думку, хоч і призведе до ускладнення процесу підготовки нормативних актів, дозволить уникнути цілого ряду дискусій з питань щодо визначення змісту таких понять, як наприклад, “вільні вибори”, “незалежні ЗМІ”, “гарантії діяльності опозиції”, “парламентська більшість”, “гарантії самоврядування”, “етичні правила державних службовців” тощо.
Сьоме. Зміст даного дослідження зумовлює подальші наукові студії вітчизняною теоретико-правовою наукою таких проблем: 1) з’ясування державно-правових закономірностей розвитку постсоціалістичного суспільства і держави на початку ХХІ ст.; 2) функції постсоціалістичної держави в умовах європейської інтеграції та перенесення частини її суверенних прав до міжнародних організацій; 3) розкриття сутності й типологізація правової системи постсоціалістичних держав; 4) взаємовплив правової традиції й сучасних тенденцій на формування державно-правової системи постсоціалістичних країн тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алебастрова И.А. Основы американского конституционализма. – М., Юриспруденция. 2001. – 160 с.
2. Алексєєнко І.Г. Європейська модель конституційної юстиції: теоретико-правові проблеми становлення і розвитку. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 16 с.
3. Андресюк Б. На шляху до громадянського суспільства. Європейський кон-текст суспільно-політичного розвитку України. – К., 2000. – 136 с.
4. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади. Автореф. дис... докт. юрид. наук. – К., 1999. – 42 с.
5. Артемова В.Н., Круталевич В.А., Мариков О.П. и др. Правовая реформа: Повышение действенности законодательства. – Минск, 1992. – 184 с.
6. Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. – М., 1997. – 480 с.
7. Балканы: между прошлым и будущим. – М., 1995. – 222 с.
8. Бальцерович Л. Социализм. Капитализм. Трансформация. Очерки на рубеже эпох. – М., 1999. – 352 с.
9. Вахрамеев А.В., Дерябина М.А., Язькова А.А. Страны Восточной Европы: время кардинальных перемен. – М., 1990. – 64 с.
10. Видлакова О. Политико-административные отношения в Чешской Респу-блике // Политико-административные отношения: Кто стоит у власти? / Под ред. Т. Верхейна. – М., 2001. – C.105-130.
11. Гавриш С. Виступ на засіданні Європейської комісії “За демократію через право”// Право України, 2001, №9. – С.3-5.
12. Георгіца А. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. Авто-реф. дис... докт. юрид. наук. – К., 1998. – 43 c.
13. Глобальные тенденции развития человечества до 2015 года / Пер. с англ. М.Леонтовича. Под ред. К.Жвакина. Екатеринбург, 2002. – 120 с.
14. Горбатенко В. П. Модернізція українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів. Автореф. дис... докт. політ. наук. – К., 1999. – 53 с.
15. Горобец В.Д. Правовая реформа в Российской Федерации: состояние и перспективы. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1992. – 19 с.
16. Грацианская Н.Н. Мораване Чешской республики // Этнические мень-шинства в современной Европе / Отв. ред. Кожановский А.Н. – М.: Вост. лит.-ра РАН, 1997. – С.53-73.
17. Грищенко Т.В. Соціально-політичний вимір в’єтнамського досвіду модернізації. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2000. – 19 с.
18. Данільян О.Г. Особливості державного управління в економічній сфері в перехідний період розвитку суспільства // Державне будівництво і місцеве самоврядування. – Харків, 2002. Випуск 3. – С.33- 40.
19. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство // Вопросы философии, 1994, № 3. – C.37-48.
20. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии, 1990. – №9. – C.70-71.
21. Даудерштадт М., Геррітс А., Маркус Д.Д. Драматичний перехід. Соціал-демократія у Східній та Центральній Європі. – К., 2000. – 232 с.
22. Дем’янець В. Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989-1999 рр. Автореф. дис... канд. політ наук. К., 2001. – 14 с.
23. Денчев К.Д. Опыт перехода стран Восточной Европы к демократии. Ав-тореф. дис... докт. полит. наук. – М., 1997. – 45 с.
24. Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – 342 с.
25. Десять лет системной трансформации в странах ЦВЕ и в России // Власть. – № 2000. – С.22- 46.
26. Долженков О. Чи є пострадянські країни “перехідними суспільствами”// Лю-дина і політика. – 2001. – № 2. – С. 43-50.
27. Дунаєва Л. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2001. – 13 с.
28. Дяо Лі. Державне регулювання економіки в Китаї. Автореф. дис... канд. екон. наук. – Х., 2000. – 17 с.
29. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М., 2001. – 354 с.
30. Журавський В. Двопалатний парламент в Україні: проблеми формування // Право України, 2001. – №3. – С.33-35.
31. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – 247 с.
32. Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації. Автореф. дис... докт. юрид. наук. – К., 1999. – 36 с.
33. Заславская Т.И., Шабанова М.А. Неправовые социальные практики и социальные трансформации в России // Социс, 2002, № 6. – С.3-17.
34. Зеленько Г. Україна і Польща: моделі політичної модернізації. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2001. – 22 с.
35. Золотарева М. Ассиметрия в федеративном устройстве России // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право, 1999, № 1. – С.74-83.
36. Калинина И.В. Избрание Президента Чешской Республики // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1999. – №7. – С.66-82.
37. Карапетян Л. К вопросу о “моделях” федерализма (Критический обзор некоторых публикаций) // Государство и право, 1996. – №12. – С.53-65.
38. Керимов Д. А. Философские основания политико-правовых исследований. – М., 1986. – 332 с.
39. Керимов Д. А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. – М., Аванта, 2001. – 560 с.
40. Козловский В.В., Уткин А.И., Федотова В.Г.. Модернизация: от равенства к свободе. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1995. – 280 с.
41. Колесников В.А. Трансформация политической системы Чехословакии (вто-рая половина 80-х - нач. 90-х гг.). Автореф. дис... кандидата полит. наук. – Воронеж, 1996. – 24 с.
42. Коммерческий кодекс Чешской республики // Три кита чешского права. Сбоник кодексов. / Ред. П. Мейтув. – Прага, 1998. – С.10-65.
43. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної ради України, 1996, № 30. ст.141.
44. Конституции государств Восточной Европы. Учебное и справочное пособие / Отв. ред. Д. Ковачев. – М., 1996. – 160 с.
45. Конституции государств Центральной и Восточной Европы. – М., 1997. – 578 с.
46. Конституция Республики Беларусь // Конституции государств – учасников СНГ. – М, 2000. – С.127-170.
47. Конституция Республики Молдова. С изменениями и дополнениями от 5 июля 2000 г. – Кишенэу, 2000. – 64 с.
48. Красильщиков В.А. Вдогонку за прошедшим веком. Развитие России в ХХ веке с точки зрения мировых модернизаций. – М., 1998. – 263 с.
49. Кремнев П.П. Образование и прекращение существования СССР как субъекта международного права. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 2000. – 22 с.
50. Кривега Л.Д. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства. Автореф. дис... докт. філософ. наук. – Харків, 1999. – 19 с.
51. Кривенко Л. Воля народу, її трансформація у державну волю. Теоретичні і конституційні питання державно-правової реформи // Віче, 1997, № 9. – С.43-54.
52. Кудрявцев В.Н. Социальные деформации (причины, механизмы и пути преодоления). – М., 1992. – 132 с.
53. Кудрявцев В.Н. Преступность и нравы переходного общества. – М., 2002. – 238 с.
54. Кучма Л. Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур'єр. – 2002. – 4 черв. – С.1, 5-12.
55. Латигіна Н.А. Політичні еліти в системі управління посткомуністичним суспільством (структурно-функціональний аналіз). Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2000. – 20 с.
56. Латыш М.В. “Пражская весна” и реакция Кремля. – М., 1998. – 383 с.
57. Лемак В. Адаптація конституційної системи Словацької Республіки до вимог європейської інтеграції (реформа 2001 р.) // Держава і право. Збірник наукових праць. 2002. Випуск 18. – С.93-98.
58. Лемак В. Державно-правова реформа в Чехословаччині в умовах постсоціалістичної модернізації та поділу федерації. Монографія. – Ужгород, 2002. – 248 c.
59. Лемак В., Білоус В. Прокуратура Словацької Республіки: проблеми реформування // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 19. Харків, 2002. – С.196 - 200.
60. Лемак В. Зміни в правовому регулюванні фінансової системи територіа-льних одиниць в Чеській Республіці в контексті адміністративної реформи // Регіональні студії, 2001, № 3. – С.61- 63.
61. Лемак В. Конституційні основи “федералізації” ЧССР (до проблеми взаємовпливу політичного режиму і територіального устрою) // Регіональні студії, 2001, № 1. – С.39-45.
62. Лемак В. Кримінально-правова реформа в Чехословаччині (1990-1992 рр.) // Право. Соціальна робота: теорія і практика. Матеріали доповідей та повідомлень підсумкової конференції УжДУ. Ужгород, 2000. – С. 46-56.
63. Лемак В. “Люстрація” державного апарату в Чехії і Словаччині // Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 17-20 вересня 2000. – Ужгород, 2000. – С. 76-86.
64. Лемак В., Нижник Н. Цікавий досвід Чеської Республіки // Право України, 2002, № 12. – 150-154.
65. Лемак В., Нижник Н., Білоус В. Організація діяльності поліції: досвід Че-ської Республіки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2002, № 2. Частина 2. – С.73-79.
66. Лемак В., Нижник Н., Задорожна М. Реформування державної служби в Словацькій Республіці// Вісник державної служби України, 2002, № 3. – С.64-69.
67. Лемак В., Нижник Н. Постсоціалістична держава: теоретико-правові проблеми. Монографія. – Ужгород, 2003. – 104 с.
68. Лемак В. Новий закон про використання мов національних меншин у Словацькій Республіці: можливий досвід для України // Регіональні студії, 2001, № 2. – С. 112-118.
69. Лемак В. Парламентська реформа 1999-2001 років у Словацькій Республіці (у контексті спроби конституційної реформи в Україні 2000 р.) // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. 2002. Випуск 3. – С.16-22.
70. Лемак В. Словацька інформаційна служба в період уряду В. Мечіяра (1994-1998 рр.) // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права, 2002, № 4. – С.44-46.
71. Лемак В. Українська модель правового статусу громадських організацій // Ужгородський міськвиконком і громадські організації. Матеріали до зустрічі за “круглим столом”. – Ужгород, 1997. – С. 27-31.
72. Леонова Л. А. Политический плюрализм и коалиционная власть в посттоталитарной Чехо-Словакии. Автореф. дис... канд. ист. наук. – М., 1992. – 20 с.
73. Леслі А. Пал. Аналіз державної політики. – К., 1999. – 422 с.
74. Маликова Л., Старонова К. Политико-административные отношения в Словакии // Политико-правовые отношения: кто стоит у власти? / Под ред. Т. Верхейни. – Москва, 2001. – C.315-348.
75. Малько А.В. Правовые средства как общетеоретическая проблема // Правоведение, 1999, № 2. – С.6-10.
76. Материалы ХХVIII съезда Коммунистической партии Советского Союза. – М., 1990. – 207 с.
77. Матоушек С. Положение Национального фронта в политической системе ЧССР. – М., 1979. – 224 с.
78. Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право, 2001, №10. – C.5-12.
79. Мачкув Е. Преобразования коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация // Полис, 2000, №4. – С.4-8.
80. Медведчук В. Політико-правові перспективи соціал-демократичного рефор-мування в Україні // Право України, 2000, № 11. – С. 3-12.
81. Медведчук В. Новий вимір демократії. – К., 2001. – 144 с.
82. Медушевский А. Кельзеновская модель конституционного правосудия и из-менения конституций в странах Восточной Европы // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах: Сб. докладов. Отв. ред. И.Г. Шаблинский. – М., 1999. – C.17-20.
83. Медушевский А. Конституционные кризисы в обществах переходного типа // Вопросы философии, 1999, № 12. – С.3-21.
84. Мельвиль А. Опыт теоретико-методологического синтеза структурного и процедурного подходов к демократическим транзитам // Полис, 1998, №2. – С. 6-38.
85. Менюк О.А. Формування правової культури підприємця. Теоретичні та прикладні аспекти – К., 2001. – 172 с.
86. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы. – К, 2001. – 439 с.
87. Мичко М.І. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи. – Донецьк, 2001. – 325 с.
88. Мокшин В.К. Трансформации политических режимов восточно-европейских стран во второй половине ХХ века. – Архангельск, 1997. – 271 с.
89. Насонова С. Проблемы мирного урегулирования конфликта в Боснии и Герцеговине (1992-1995 гг.). Автореф… дис. канд. ист. наук. – М., 2000. – 24 с.
90. На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України / Гол. ред. П. Шатковський. – Київ, 2002. – 155 c.
91. Нгуєн Ван Зунг. Теоретичні проблеми взаємодії гілок влади у пострадян-ських суспільствах. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2000. – 16 с.
92. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М., 2000. – 539 с.
93. Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. – М., 1997. – 288 с.
94. Нижник Н. До проблеми ефективності державного управління в Україні //Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та сві-товий досвід: Зб. наук. пр./ За заг. ред. В. М. Князєва. – К., 2000. – С.6-11.
95. Новопашин Ю.С. “Восточноевропейский социализм” как объект исследо-вания (вместо введения) // “Восточноевропейский социализм”: становление режима, попытки его модификации, причины краха. Сб. статей / Отв. ред. Марьина В.В., Новопашин Ю.С. – М., 1992. – С. 4-11.
96. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К., 2002. – 352 с.
97. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. – К., 2001. – 210 с.
98. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: общая и особенная часть. – М., 2000. – 352 с.
99. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України, 2001, №8. – С.36- 40.
100. Пасько Я. Громадянське суспільство: світоглядні версії та історичне втілення (соціально-філософський аналіз). Автореф. дис... канд. філософ. наук. – К., 1998. – 16 с.
101. Пахоленко Н. От тоталитаризма к демократии: о функциях государства в переходный период // Политические проблемы теории государства / Отв. ред. Н. Деев. – М., 1993. – С.28-38.
102. Переш І. Особливості формування Конституційного суду Словацької Республіки у контексті європейського досвіду // Регіональні студії. 2002. – №5. –C.63-67.
103. Переш І. Становлення конституційної юрисдикції Чеської Республіки // Регіональні студії. Науковий збірник, 2002, №4. – C.50-53.
104. Петришин О.В. Правовий режим державної служби: питання загальної теорії. Автореф. дис... докт. юрид. наук. – Х., 1999. – 36 с.
105. Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах Центральної та Східної Європи. – К.: УАДУ при Президентові України, 1998. – 299 с.
106. Погорєлов Є.В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект). Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 2000. – 18 с.
107. Поп И. И. Крутые повороты карьеры Густава Гусака // Бывшие “хозяева” Восточной Европы. Политические портреты. / Отв. ред. Ю.Новопашин. М.: РАН, 1995. – С.256-308.
108. Послание Президента РФ В.В. Путина Федеральному Собранию Российс-кой Федерации. 18 апреля 2002 года // Российская газета, 19 апреля 2002 г., № 71 (2939).
109. Потебенько М. Інститут державності //Вісник прокуратури, 2001, № 1. – С.3-7.
110. Пояснювальна записка до Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки // Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки / Кер. авт. кол. В.Ф. Опришко. – К., 1997. – С.3-11.
111. Приватизація в Центральній Європі. Доповіді Центральноєвропейського університету з питань приватизації. Том 1. / Фрідман Р., Рапачинський А., Ерл Джон С. - К., 1994. – 301 с.
112. Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни. – Ужгород, 1999. – 96 с.
113. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. – М., 1999. – 320 с.
114. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади // Право України, 2001, № 8. – С.41- 44.
115. Розумюк В. Тоталітарна держава: еволюція політичних режимів у міжнародному контексті. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2001. – 20 с.
116. Рохлин В. И., Стуканов А. П. Прокурорский надзор в Российской Феде-рации: проблемы и перспективы // Правоведение, 2000, № 5. – С.154-163.
117. Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – 176 с.
118. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. Методологічні аспекти. – К., 2002. – 724 с.
119. Синельникова Р.Д. Державне право зарубіжних соціалістичних країн. - Київ: Вид-во КДУ ім. Т.Г. Шевченка, 1966. – 187 с.
120. Скрипнюк О. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2000. – 599 с.
121. Сморгунов Л. Эволюция идей политического плюрализма и практика пе-ремен в странах Восточной Европы // Политический плюрализм. Исторические и современные проблемы. Межвузовский сборник / Под ред. Л.В.Сморгунова. – СПб, 1992. – С.79-89.
122. Сорос Дж. Утвердження демократії. – К., 1994. – 223 с.
123. Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. 1989 – 1990. – М., 1991. – 207 с.
124. Сухонос В.В. Сутність та функції авторитарного державного режиму в умовах переходу до демократії (теоретико-методологічний аналіз). Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 20 с.
125. Таран В. Концепція ідеології перехідного суспільства в контексті соціокуль-турного аналізу. Автореф. дис... докт. філософ. наук. – К., 2001. – 38 с.
126. Тарасов Н. Н. Методологическая ситуация в современном правоведении: аспекты анализа // Академический юридический журнал, 2001, № 3. – С.4 -15.
127. Тацій В., Тодика Ю. Методологічні питання розвитку конституційного процесу// Право України, 1996, №12. – С.28-29.
128. Тацій В., Тодика Ю. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Право України, 1997, № 8. – С.29-34.
129. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине. – К., 2001. – 344 с.
130. Тимченко С. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 2001. – 18 с.
131. Тихомиров Ю. А. Государство на рубеже тысячелетий // Государство и право, 1997, № 2. – С. 24-32.
132. Ткаченко Ю.В. Проблеми конституційної законності в Україні. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 2001. – 19 с.
133. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины – основной закон государства и общества. – Х., 2001. – 382 с.
134. Токарєва Т. Місце і роль управлінської еліти в суспільстві перехідного типу. Автореф. дис... канд. соціологіч. наук. – Х., 1996. – 23 с.
135. Токвіль А. Про демократію в Америці. – К., 1999. – 587 с.
136. Толстокулаков И. Развитие демократического процесса в Южной Корее в период VI Республики. Автореф. дис… канд. ист. наук. – Владивосток, 2000. – 29 с.
137. Туряниця В. Конституційні права і свободи людини у країнах Центральної Європи (на прикладі Словаччини і Чехії). – Ужгород, 2002. – 139 с.
138. Уилсон Д. Американское правительство. Пер. с англ. – М., 1995. – 512 с.
139. Україна у цифрах у 2000 році. Короткий статистичний довідник. – К., 2001. – 256 c.
140. Уроки кризисного развития в Компартии Чехословакии и обществе после ХIII съезда КПЧ. Документ, принятый на пленуме ЦК КПЧ в декабре 1970 г. – М.: Политиздат, 1971. – 64 с.
141. Федерация в зарубежных странах / Отв. ред. Д. Ковачев. – М., 1993. – 112 с.
142. Федотова В. Модернизация “второй” Европы // Свободная мысль. – 1997. - № 8. – C.97-99.
143. Фесенко Є. Проблеми визначення функцій прокуратури // Вісник прокуратури, 2001, № 1. – C.12-16.
144. Харитончук М.В. Зарубіжні концепції і практика децентралізації державного управління. Автореф. дис... канд. політ. наук. – К., 2000. – 17 с.
145. Харциева Г.Ю. Отношение словацких партий и движений к дезинтеграции ЧСФР // Политические партии и движения Восточной Европы. Проблемы адаптации к современным условиям / Отв. ред. Новопашин Н.Ю. – М., 1994. – С.224-225.
146. Хоанг Хай Банг. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств (порівняльний аналіз досвіду України і В’єтнаму). Автореф. дис... канд. філософ. наук. – К., 1999. – 13 с.
147. Цапф В., Хабих Р., Бульман Т., Делей Я. Германия: трансформация через объединение // Социс, 2002, № 5. – C.
148. Чередниченко С. Теория международного права. В 2-х томах. Том 2: Ста-рые и новые теоретические проблемы. – М., 1999. – 531 с.
149. Чиркин В.Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право, 1997. № 6. – С.4-11.
150. Чиркин В. Е. Государственное управление. – М., 2002. – 320 с.
151. Чиркин В. Модели современного федерализма: сравнительный анализ // Государство и право, 1994. – № 8-9. – С.58-62.
152. Шакун В.І., Колодій А.М. Правова система – основа державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали на-уково-практичної конференції. – К., 1997 – С.123-125.