ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ВОДНИХ ОБ\'ЄКТІВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

Чумаченко Інна Євгенівна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ В УКРАЇНІ

12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Каракаш Ілля Іванович
кандидат юридичних наук, професор

Одеса – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………..…...…3

ВСТУП…………………………………………………………...…………4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ
1.1. Формування та розвиток водного законодавства у період становлення незалежності української держави…….…………………14
1.2. Становлення законодавства щодо основних видів використання водних об’єктів та контролю за їх здійсненням………………………...34
1.3. Поняття та значення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів……………………………………..…………50
1.4. Принципи здійснення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів……………………………….…………….…71

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ
2.1. Система органів державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів загальної компетенції………….…………..99
2.2. Державний контроль за використанням та охороною вод спеціально уповноваженими органами виконавчої влади………..….123
2.3. Правові форми та методи здійснення державного контролю за використанням та охороню водних об’єктів…………………………..138
2.4. Особливості правового регулювання державного контролю за використанням та охороною вод Чорноморського басейну................158

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………….………………183
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ,
що застосовуються поряд з їх повними назвами

АРК – Автономна Республіка Крим.
ВК України – Водний кодекс України.
Держархбудінспекція України – Державна архітектурно-будівельна інспекція України.
Держводагентство України – Державне агентство водних ресурсів України.
Держгеонадра України – Державна служба геології та надр України.
Держекоінспекція України – Державна екологічна інспекція України.
Держземагентство України – Державне агентство земельних ресурсів України.
Держлісагентство України – Державне агентство лісових ресурсів України.
Держрибагентство – Державне агентство рибного господарства України
ЗК України – Земельний кодекс України.
КУпН – Кодекс України про надра.
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Мінагрополітики України – Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Мінприроди України – Міністерство екології та природних ресурсів України.
МОЗ України – Міністерство охорони здоров’я України.

ВСТУП

Актуальність теми. Усі водні об'єкти на території України є національним надбанням її народу та природною основою економічного розвитку і соціального добробуту. Одночасно водні об'єкти у поєднанні з прилеглими територіями наділені оздоровчою, рекреаційною та естетичною цінністю, а також є важливим елементом природного ландшафту і середовищем існування, відтворення та розвитку водних біоресурсів.
Водна проблема в Україні належить до найбільш гострих, оскільки за запасами водних ресурсів (1 тис. м3 на одного жителя) Україна вважається однією з малозабезпечених країн в Європі. Якщо цей показник нижчий від наведеного об’єму на душу населення, то країна відчуває постійний дефіцит води. У Росії цей показник дорівнює 31.0 тис. м3 на людину, у Німеччині – 1.9, у США – 7.4, у Польщі він близький до України – 1.6 тис. м3. Через низький рівень природного забезпечення водними ресурсами проблема водопостачання населення і галузей економіки вирішується шляхом регулювання і територіального перерозподілу поверхневого стоку вод у межах року та впродовж декількох років різної водності.
Широке народногосподарське використання водних ресурсів протягом багатьох років та спорудження гідротехнічних систем негативно вплинули на стан водних об'єктів. Здійснюючи відповідну господарську діяльність, водокористувачі суттєво впливають на їх кількісний і якісний стан, забруднюючи і виснажуючи водні джерела та порушуючи їх екологічну рівновагу. Україна за рівнем використання водних ресурсів та якістю води, за даними ЮНЕСКО, займає 95 місце серед 122 країн світу. Зростаючий рівень використання водних ресурсів населенням країни та галузями економіки, зміни гідрологічних та гідрометричних характеристик ландшафтів, значні обсяги забруднення та виснаження водного середовища, обумовили кризовий стан навколишнього природного середовища, що свідчить про неефективність системи управління і регулювання водних відносин.
У даний час виникла нагальна потреба у формуванні та здійсненні державної політики сталого водокористування, яка дозволить вирішити низку найактуальніших питань щодо використання наявних водних ресурсів країни. Першочерговим з них є стабільне забезпечення життєво важливих потреб населення та провідних галузей народного господарства у водопостачанні з урахуванням можливостей природних водних джерел.
Вирішення цієї проблеми пов'язане, перш за все, з організацією раціонального використання й ефективної охорони водних об’єктів, що має забезпечуватися комплексом організаційних, господарських і законодавчих заходів. Важливу роль у забезпеченні використання й охорони водних об’єктів та їх ресурсів відіграє організація і здійснення державного контролю у зазначеній сфері, за допомогою якого досягається виконання вимог правових норм і забезпечується виконання водоохоронних заходів.
Наукове дослідження правових проблем державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів у сучасний період є актуальним завданням юридичної науки і має важливе теоретичне і практичне значення для регулювання існуючих та формування нових водно-правових відносин. У вітчизняній правовій літературі практично відсутні комплексні наукові дослідження державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів. Окремим аспектам державного контролю за використанням і охороною природних об’єктів та їх ресурсів присвячені праці провідних фахівців у галузі аграрного, земельного, екологічного та природоресурсного права, а саме: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, В.М. Єрмоленка, І.І. Каракаша, Н.Р. Кобецької, В.В. Костицького, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, Н.Р. Малишевої, М.І. Малишка, А.М. Мірошниченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, В.Ю. Уркевича, М.В. Шульги, Ю.С. Шемшученка та інших науковців.
Для порівняльно-правового дослідження проблеми державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів значний інтерес становлять праці радянських та російських вчених – С.А. Боголюбова, М.М. Бринчука, О.К. Голіченкова, Б.В. Єрофєєва, О.О. Забєлишенського, О.С. Колбасова, О.І. Крассова, М.Є. Певзнера, В.В. Петрова та інших вчених.
Загальні питання контролю як функції державного управління аналізуються у дослідженнях з адміністративного права, зокрема, в працях В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, В.М. Гаращука, Є.В. Додіна, В.І. Курила, В.Я. Малиновського, О.В. Шоріної та інших відомих дослідників. Більш предметно проблеми використання та охорони водних об’єктів розглядались у роботах М.А. Хвесика, А.В. Яцика та в інших дослідженнях, які використовувалися при аналізі окремих питань обраної теми.
Однак слід зазначити, що спеціальні дисертаційні та монографічні дослідження з проблем правового регулювання державного контролю за використанням та охороною водних об'єктів у вітчизняній правовій науці не проводились. Запропонована дисертаційна робота певною мірою спрямована на подолання цієї прогалини, що має місце у вітчизняній юридичній науці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Національного університету "Одеська юридична академія" за загальною університетською темою "Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права на 2011-2015 роки", затвердженою рішенням Вченої ради від 10 лютого 2011 року, протокол № 1 (державний реєстраційний номер 011U0006H) та за темою науково-дослідної роботи кафедри аграрного, земельного та екологічного права університету "Правове забезпечення сталого розвитку земельних та екологічних відносин у південному регіоні України на 2011-2015 роки", затвердженою рішенням кафедри від 1 квітня 2011 року, протокол № 6.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний правовий аналіз теоретичних і практичних аспектів інституту державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів і обґрунтування рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення положень чинного законодавства у зазначеній сфері.
Відповідно до поставленої мети завданнями дисертаційного дослідження є:
– дослідити формування та стан водного законодавства на сучасному етапі розвитку української держави, яке спрямоване на регулювання заходів державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів;
– визначити об’єкт державного контролю у сфері використання та охорони вод;
– розкрити сутність, поняття і види державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів;
– проаналізувати основні принципи організації та здійснення державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів;
– дослідити систему органів державного контролю у сфері використання та охорони водних об’єктів;
– проаналізувати компетенцію органів державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів;
– розкрити особливості правових форм і методів (способів) здійснення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів;
– визначити особливості правового регулювання і реалізації вимог законодавства щодо державного контролю за використанням та охороною вод Чорноморського басейну.
Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державного контролю за використанням та охороною вод.
Предметом дисертаційного дослідження є законодавчі положення, що закріплюють умови і порядок організації та здійснення державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів та практики його застосування.
Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджувався стан та розвиток водного законодавства. Застосування методу системно-структурного аналізу надало можливість визначити місце державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів у складі екологічного контролю, а також його місце в системі інших функцій державного управління у сфері використання й охорони вод. За допомогою формально-юридичного методу проаналізовано зміст чинних нормативно-правових актів, що регулюють порядок здійснення державного водного контролю. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі поглядів науковців щодо змісту організації та діяльності з використання й охорони водних об’єктів, характеристики державного управління в досліджуваній сфері, а також при розкритті окремих положень вітчизняних нормативно-правових актів і законодавства деяких зарубіжних країн щодо теми дисертаційного дослідження. За допомогою комплексного методу дослідження виявлена і сформульована низка наукових визначень та юридичних положень.
Використання зазначених методів наукового пізнання надало змогу комплексно проаналізувати правовий зміст інституту державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів, визначити ефективність застосування вимог чинних правових норм у галузі контрольної діяльності та висловити конкретні пропозиції щодо шляхів подальшого вдосконалення законодавства у цій сфері.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням актуальних теоретичних і практичних питань здійснення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів в українській юридичній науці. В результаті проведеного наукового аналізу зазначених питань в дисертаційній роботі:
вперше:
– сформульовано власне науково-правове визначення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів як врегульованої законодавством діяльності щодо перевірки дотримання вимог водного законодавства, яке здійснюється органами виконавчої влади з метою виявлення правопорушень та вжиття заходів впливу на правопорушників і забезпечення виконання встановленого порядку користування водами, охорони водних об’єктів, спостереження за їх станом і запобігання їх шкідливих дій та їх своєчасної ліквідації, а також інших вимог, встановлених водним законодавством;
– запропоновано вважати об’єктом державного контролю у сфері використання та охорони вод діяльність державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, а також громадян щодо збереження та раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод та їх ресурсів від забруднення, засмічення і вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також права та обов’язки водокористувачів;
– обґрунтовано положення про те, що державний контроль за використанням та охороною водних об’єктів – це складне правове явище, що виступає як функція і як метод державного управління, як стадія управлінського циклу і як засіб забезпечення законності в державному управлінні та характеризується загальними ознаками і конкретними рисами, властивими державному контролю в цілому, а також має специфічні особливості, що проявляються у функціях і методах здійснення водоохоронного контролю;
– виявлено, що зміст державного контролю за використанням та охороною вод складають сукупність контрольних повноважень у цій сфері, якими наділені відповідні державні органи, а також практична діяльність цих органів щодо здійснення ними своїх функцій, реалізації наданих їм прав, обов’язків і повноважень стосовно застосування заходів впливу на порушників водного законодавства, за допомогою чого забезпечується виконання вимог, встановлених водним законодавством;
– наведена власна класифікація принципів державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів, зокрема, запропоновано їх поділ на загальні (законності державного контролю, безперервності та системності контролю, об’єктивності проведення заходів контролю, своєчасності здійснення контролю, дієвості та результативності контролю, відкритості результатів контролю) та спеціальні (централізації та координації державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів, розмежування господарсько-організаційних та контрольно-наглядових функцій, програмно-цільового забезпечення розробки і реалізації заходів у сфері використання й охорони водних ресурсів, поєднання комплексного (інтегрованого) і відокремленого (диференційованого) підходів до здійснення контролю, екологізації контрольних функцій);
– запропоновано впровадження басейнового принципу як підґрунтя для формування системи і структури контролюючих органів, а також забезпечення трансграничного співробітництва у сфері використання та охорони водних об’єктів;
– визначені особливості здійснення державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів Чорноморського басейну, які обумовлені географічним розташуванням Чорного моря, системою контролюючих органів та їх функціональною діяльністю;
удосконалено:
– науково-правові положення про те, що правовий режим використання, відтворення та охорони вод в Україні має бути уточнений з точки зору впровадження інституту права приватної власності на водні об'єкти, запровадження дефініцій "водний об’єкт права приватної власності", "обіг водних об’єктів", деталізації поняття оренди водних об’єктів, що дозволить посилити роль і значення державного контролю у цій сфері;
– положення щодо методів (способів), які застосовуються при здійсненні державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів, до яких слід віднести моніторинг за станом водних об’єктів, інспекторські перевірки, притягнення винних у порушенні вимог водного законодавства до адміністративної відповідальності, відмовлення у видачі або позбавлення (анулювання) виданих дозволів на здійснення спеціального водокористування;
– положення про співвідношення державного контролю та нагляду в сфері використання й охорони водних об’єктів, що набуває актуальності у зв’язку з утворенням Державної екологічної інспекції України з наглядово-контрольними повноваженнями щодо сфери охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення й охорони природних ресурсів;
дістали подальшого розвитку:
– необхідність прийняття Положення про здійснення державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів з метою оптимізації системи органів, що здійснюють контрольну діяльність у зазначеній сфері, та конкретизації їх функцій, у якому мають бути врегульовані суспільні відносини за наступною структурою: завдання державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів; принципи державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів; система органів державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів; повноваження контролюючих органів спеціальної компетенції у сфері державного контролю за використанням та охороною вод; повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів; організація і порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів;
– пропозиції щодо зміни і доповнення переліку правопорушень водного законодавства, а саме: порушень вільного доступу до водних об’єктів для загального водокористування з визначенням випадків його обмеження, передбаченого законом; невиконання заходів запобігання шкідливим діям вод і аваріям на водних об’єктах та ліквідації їх наслідків, у тому числі нецільове використання коштів, призначених для реалізації таких заходів;
– положення про орендне водокористування, а саме: необхідно поширити коло орендодавців водних об’єктів (їх частин) державного значення – районними державними адміністраціями, а місцевого значення – районними радами, а також юридичними особами і громадянами, якщо останні є їх приватними власниками; пропозиції щодо прийняття спеціального Закону України "Про оренду водних об’єктів".
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення, висновки й узагальнення можуть бути використані у правотворчому процесі, а саме при розробці та подальшому вдосконаленні водного законодавства, а також у правозастосовчій діяльності відповідних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо організації контролю за використанням та охороною водних об’єктів. Напрацювання та матеріали дисертаційної роботи можуть стати підставою для подальших наукових досліджень суміжних наукових проблем, а також можуть використовуватися у навчальному процесі при підготовці підручників, навчальних посібників, науково-методичних видань та лекційного матеріалу з природоресурсного й екологічного права.
Апробація результатів дисертації. Результати і висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного університету "Одеська юридична академія".
Основні положення та висновки, викладені в дисертації, були предметом наукових доповідей на: 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії "Правове життя сучасної України" (Одеса, 26 квітня 2006 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Треті Прибузькі юридичні читання" (Миколаїв, 23-24 листопада 2007 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку (Харків, 13-14 грудня 2007 року); Международной научно-практической конференции "Природоресурсовое, аграрное, экологическое право: теория, практика, тенденции развития" (Ижевск, 28 марта 2008 года); 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії "Правове життя сучасної України" (Одеса, 27-28 квітня 2007 року); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії "Правове життя сучасної України" (Одеса, 18-19 квітня 2008 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії "Правове життя сучасної України" (Одеса, 5-6 червня 2009 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії "Правове життя сучасної України" (Одеса, 21-22 травня 2010 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні тенденції розвитку національного законодавства в умовах євроінтеграції" (Київ, 19-20 травня 2011 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу Національного університету "Одеська юридична академія" "Правове життя сучасної України" (Одеса, 20-21 травня 2011 року).
Публікації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертації викладені у 14 наукових працях, з яких 5 опубліковано у фахових виданнях, визначених ВАК України з юридичних наук, а також у тезах доповідей 9-и науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями наукового дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів (які містять 8 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (285 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок друкованого тексту, з них основний текст складає 182 сторінки, а список використаних джерел – 29 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За останнє десятиліття в Україні було прийнято низку важливих законодавчих актів, спрямованих на посилення державного контролю за використання природних ресурсів і охороною навколишнього природного середовища, зокрема водних об’єктів та їх ресурсів. На їх основі у дисертації здійснені теоретичні узагальнення і сприйняті нові підходи до вирішення проблеми обґрунтування правових засад державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів.
Питання здійснення державного контролю за використанням та охороною вод регулюються різноманітними нормативно-правовими актами, окремі з яких перебувають в протиріччі один з одним. В результаті недосконалого розподілу контрольних повноважень між органами державної виконавчої влади у цій сфері існує паралелізм у їх роботі та дублювання функцій, що веде до низької результативності контрольних заходів у сфері охорони та використання водних об’єктів. Саме тому інститут державного водного контролю набуває особливого значення і вимагає удосконалення механізмів контролю за використанням водних об’єктів та їх охороною. Проведене дисертаційне дослідження правового регулювання державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів дозволило автору сформулювати наступні висновки:
1. В рамках дослідження стану та розвитку водного законодавства було виявлено, що в системі водного законодавства України формується правовий інститут державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів, який складається із сукупних правових норм, спрямованих на визначення системи державних органів, їх повноважень, принципів їх діяльності, методів (способів) здійснення контрольно-наглядових заходів.
2. З метою вдосконалення контрольно-наглядових заходів доцільно доповнити склад правопорушень в означеній сфері, зокрема, порушень вільного доступу до водних об’єктів для загального водокористування з визначенням випадків його обмеження, передбаченого законом, невиконання заходів запобігання шкідливим діям вод і аваріям на водних об’єктах та ліквідації їх наслідків, у тому числі нецільове використання коштів, призначених для реалізації таких заходів.
3. Узагальнено, що об’єктом державного контролю у сфері використання та охорони вод, визначено як діяльність суб’єктів права водокористування, так і заходи, що ними здійснюються у галузі раціонального використання, відтворення та охорони водних ресурсів.
4. За результатами аналізу правових положень щодо права власності на водні об’єкти було зроблено висновок, що вони можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Однак у даний час приватна власність на водні об’єкти передбачена земельним законодавством і не закріплена нормами Водного кодексу України. У зв’язку з цим слід внести відповідні зміни і доповнення до ст. 6 Водного кодексу України, зокрема викласти її в такій редакції: "Водні об'єкти є об'єктами права власності Українського народу, який здійснює права власника на водні об'єкти через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Водні об’єкти можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності".
5. На вдосконалення регулювання права приватної власності на водні об’єкти має спрямовуватись законодавчо визначене поняття "водного об’єкта права приватної власності", яким є замкнена непроточна водойма, що не має гідравлічного зв’язку з іншими водними об’єктами, площею до трьох гектарів, а також створені на власній земельній ділянці водогосподарські, рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водоймища. Встановлення приватної власності на водні об’єкти витребує законодавчого регулювання їх обігу, що призведе до необхідності визначення поняття і змісту обігу водних об’єктів як можливості розпорядження цими об’єктами шляхом їх передачі іншим особам на підставі цивільно-правових угод (купівлі-продажу, міни, дарування) або шляхом переходу від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва (реорганізації юридичної особи або спадкоємства). У зв’язку з цим водний обіг стане об’єктом державного контролю, який має включати у свій зміст право уповноважених державних органів контролювати умови водних угод та на підставі певних критеріїв впливати на їх умови та зміст.
6. В дисертації обґрунтована можливість удосконалення водного законодавства шляхом визначення оренди водних об’єктів як договору, відповідно до якого орендодавець передає орендарю у володіння та користування за плату і на визначений строк водний об’єкт чи його частину для здійснення певних видів діяльності, які не суперечать правовому режиму водного об’єкта та вимогам водного законодавства. Доведена також необхідність розширення кола орендодавців, до яких поряд з Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами, мають бути віднесені районні держадміністрації та районні ради, селищні та сільські ради, що стане стимулюючим фактором для них.
7. Сформульований висновок про те, що контрольна діяльність у сфері використання та охорони водних об’єктів базується на загальних принципах законності державного контролю, безперервності та системності контролю, об’єктивності проведення заходів контролю, своєчасності здійснення контролю, дієвості та результативності контролю, відкритості результатів контролю та спеціальних принципах централізації та координації державного контролю за використанням і охороною водних об’єктів, розмежування господарсько-організаційних та контрольно-наглядових функцій, програмно-цільового забезпечення розробки і реалізації заходів у сфері використання й охорони водних ресурсів, поєднання комплексного (інтегрованого) і відокремленого (диференційованого) підходів до здійснення контролю, екологізації контрольних функцій, впровадження басейнового принципу як підґрунтя для формування системи і структури контролюючих органів, а також забезпечення трансграничного співробітництва у сфері використання та охорони водних об’єктів. Особливості прояву загальних і спеціальних принципів водного контролю обумовлені цілями, завданням та змістом норм водного законодавства, у зв’язку з чим вони нерідко набувають нормативно-регулюючого значення. Зокрема, доведено, що у дозволі на спеціальне водокористування сконцентровано дві основні функції контролю: за забезпеченням законності у сфері охорони водних об’єктів та раціональністю використання водних ресурсів, дотримання встановлених екологічних і санітарних норм і нормативів їх використання.
8. Окреслено систему органів державної влади, уповноважених на здійснення контрольних заходів щодо використання та охорони водних об’єктів. Зазначену систему формують органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи прокуратури, внутрішніх справ і судової системи загальних, господарських і адміністративних судів) та органи спеціальної компетенції (Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики та продовольства, Державне агентство водних ресурсів, Державна служба геології та надр, Державне агентство земельних ресурсів, Державна екологічна інспекція, Державна Азовська морська екологічна інспекція, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державне агентство рибного господарства, Державна служба морського та річкового транспорту).
9. Досліджені правові форми та методи здійснення державного контрою за використанням та охороною водних об’єктів. Такий контроль здійснюється у формі попереджувального (на стадіях планування діяльності щодо користування водними об’єктами) та поточного (у процесі здійснення водокористування). До методів, тобто прийомів або способів здійснення контрольної діяльності у сфері використання та охорони водних об’єктів слід віднести: спостереження (моніторинг) водного басейну; видачу або позбавлення (анулювання) дозволів на право спеціального використання водних ресурсів; інспекторські перевірки суб’єктів господарської діяльності та стану водних об’єктів; притягнення винних у порушенні вимог водного законодавства до адміністративної відповідальності. Запропоновано внести зміни і доповнення у Кодекс України про адміністративні правопорушення, зокрема включити юридичних осіб до кола суб’єктів адміністративних правопорушень.
10. Досліджено систему органів державного контролю за використанням та охороною вод Чорноморського басейну, яку формують Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державне агентство рибного господарства і Державна інспекція з безпеки на морському та річковому транспорті. Контрольними повноваженнями наділені також начальники морських портів та капітани портів. Об’єктами контролю є: морські порти та портпункти, морські причали (елінги) яхт-клубів, суднобудівні та судноремонтні підприємства; кораблі, судна та інші плавучі об’єкти і засоби, берегові об’єкти (у тому числі ті, що належать Міністерству оборони України, органам внутрішніх справ, СБУ, Державній прикордонній службі України); морські споруди; підприємства, господарська діяльність яких пов’язана з виловом та переробкою водних живих ресурсів (крім тих, що займаються лише переробкою водних живих ресурсів, без їх самостійного вилову); внутрішні морські води, територіальне море, виключна (морська) економічна зона України, континентальний шельф України та лимани. З метою збільшення кількості мідій, що безпосередньо впливають на якісний екологічний стан морських вод та їх живі ресурси, доведено необхідність зняття обмежень на вилов рапана у Чорному морі.
На думку автора дисертаційного дослідження, врахування вищенаведених висновків і пропозицій суттєво покращить правове регулювання державного контролю за використанням та охороною водних об’єктів. Їх використання має слугувати подальшому вдосконаленню водного законодавства шляхом внесення в нього відповідних змін і доповнень, а також прийняття нових нормативно-правових актів. Крім цього, наведені висновки, пропозиції й узагальнення можуть стати основою теоретичних обґрунтувань для подальших наукових досліджень правових проблем водного законодавства та суміжних наукових проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. / В.Б. Авер'янов. – К.: Ін Юре, 1997. – 47 с.
2. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
3. Аксененок Г.А. О научных основах кодификации водного законодательства Союза ССР и союзных республик. // Вопросы кодификации водного законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид.лит. 1963. – С. 5-47.
4. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. і вузів / В.І. Андрейцев. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
5. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции / О.Ф. Андрийко. – К.: Наукова думка, 1994. – 114 с.
6. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / О.Ф. Андрійко. – К.: Наукова думка, 2004. – 304 с.
7. Афанасьев В.Г Научное управление обществом. / В.Г. Афанасьев – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
8. Бабенко В.І. Організаційно-правові аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів про охорону довкілля: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 [Електронний ресурс] / В.І. Бабенко. – Одеса, 2004. – 20 с. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2004/04bvizod.zip
9. Багнюк В. Питна вода: якою вона має бути. / В. Багнюк. // Надзвичайна ситуація. – 2007. – № 5. – С. 34-37.
10. Балюк Г.Л. Контроль і нагляд за додержанням законодавства про ядерну та радіаційну безпеку // Екологічний контроль: питання теорії і практики. / Г.Л. Балюк. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького. – 1999. – 109 с.
11. Басай О.В. Державний контроль в галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу. / О.В. Басай. // Наше право. – 2007. - № 1. – С.97-100.
12. Батизи А. Отечественная водохозяйственная система России в условиях развития рыночных отношений. / А. Батизи. // Международная экономика. – 2007. - № 9. – С. 67-75.
13. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов / Бахрах Д.Н.- М.: БЕК, 1996. – 368 с.
14. Беляев В.П. Контроль как форма юридической деятельности и гарантия законности. / В.П. Беляев. // Право и политика. – 2004. - № 2. – С.15.
15. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности / А.Г. Бобкова. // НАН Украины. ИЭПИ. Донецкий государственный ун-т. – Донецк: Юго-Восток, 2000. – 308 с.
16. Бобкова А.Г. Рекреационное право / А.Г. Бобкова. // Донецкий нац. ун-т. – Донецк:, 2000. – 244 с.
17. Бондар Л.О. Праовое регулювання використання природних рекреаційних ресурсів // Природоресурсове право України: Навч. посібник / За ред. І.І.Каракаша. – К., 2005. – 376 с.
18. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений / Бринчук М.М. – М.: Юристь, 1998. – 688 с.
19. Бринчук М.М. Экосистемный подход в праве. / М.М. Бринчук. // Экологическое право. – 2008. - № 1. – С.6-13.
20. Буравльов Є.П. Безпека навколишнього середовища. / Є.П. Буравльов. – К., 2004. – 320 с.
21. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В. Контроль і ревізія: Підручник. – Житомир: ПП "Рута", 2000. – 509 с.
22. В Черном море продолжается нашествие рапанов и сокращается численность мидии // Режим доступу: http://sevnews.info/rus/view-news
23. Васенко О. Транскордонний діагностичний аналіз / О. Васенко. // Дніпро: партнерство в ім’я відродження. – 2002. – №3. – С. 4-8.
24. Власов Д.В. Використання водних ресурсів у світі. / Д.В. Власов. // Економіка АПК. – 2009. - № 1. – С. 35-39.
25. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть / Ю.А. Вовк. – Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. – 160 с.
26. Водне господарство України в контексті інтеграційних процесів : монография / М.А. Хвесик, І.Л. Головинський, О.В. Яроцька: НАНУ, Рада по вивченню продуктивних сил України. – К. : [б. и.], 2005. – 123 с.
27. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради. – 1995. - № 24. – Ст. 189.
28. Водный кодекс Российской Федерации от 3 июня 2006 года // Собрание законодательства РФ. – 2006. - № 23. – Ст. 2381.
29. Ганюхина О.Ю. Разграничение полномочий по осуществлению государственного экологического контроля в области охраны окружающей среды. / О.Ю. Ганюхина.// Вестник СГАП. – 2006. - № 3. – С. 106-110.
30. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Навч. посіб. / В.М. Гаращук. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – 55 с.
31. Гетьман А.П. Вступ до теорії еколого-процесуального права України: Навч. посіб. / А.П. Гетьман. – Х.: Основа, 1998. – 208 с.
32. Гетьман А.П. Екологічне право України: підруч. [для студентів юрид. вищ. навч. закладів] / Гетьман А. П., Шульга М. В., Попов В. К. та ін.; за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 382 с.
33. Гетьман А.П. Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання / А.П. Гетьман, Л.М. Здоровко – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2004. – 216 с.
34. Гіжевський В.К. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: проблеми та шляхи вирішення. / В.К. Гіжевський. // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. - № 35. – С. 345-347.
35. Главговський В. Становлення і розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми) / В. Главговський, М. Руденко // Право України. – 1996. - № 1. – С. 43-46.
36. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория и практика правового регулирования / А.К. Голиченков. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 162 с.
37. Голян В.А. Аналіз основних тенденцій використання водних ресурсів та шляхів їх економії. / В.А. Голян. // Статистика України. – 2008. - № 4. – С. 30-35.
38. Голян В.А. Формування інституціонального механізму екологозбалансованого водокористування. / В.А. Голян. // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 9 (87). – С. 145-154.
39. Гордеев В.И. Использование водных обьектов на условиях аренды. / В.И. Гордеев. // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 12. – С. 69–71.
40. Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности. / В.М. Горшенев, И.Б. Шахов. – М.: Юрид. лит., 1987. – 176 с.
41. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
42. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
43. Государственное управление охраной окружающей среды в союзной республике / [Шемшученко Ю.С., Малышева Н.Р., Ерофеев Н. И. и др.]; отв. ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: Наук. думка, 1990. – 278 с.
44. Готун О. Розвиток водного законодавства ЄС і України: проблеми і перспективи / О. Готун. // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №10. – С. 63-66.
45. Грицан О.А. Правові засади екологічного контролю за використанням та охороню надр: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ольга Анатоліївна Грицан. – Київ, 2009. – 16 с.
46. Гулак Н.В. Реализация государственного экологического контроля в правовом государстве. / Н.В. Гулак. // Право и государство: теория и практика. – 2006. - № 3. – С. 118-122.
47. Гусаров В. Контролюючі органи і прокурорський нагляд / В. Гусаров, М. Руденко // Право України. – 1995. - № 1. – С. 17-19.
48. Дембо Л.И. Основные проблемы советского водного законодательства. / Л.И. Дембо // Л.: Изд-во ЛГУ, 1948. – 135 с.
49. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
50. Джуган В.О. Плата за спеціальне водокористування. / В.О. Джуган. // Держава і право. – 2006. – Вип. 33. – С. 421-427.
51. Дмитрієва О.О. Інноваційні технології перебудови водокористування в населених пунктах України. / О.О. Дмитрієва // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 15. – С. 19-21.
52. Дорогунцов С.І. Екосередовище і сучасність. Т.3. Економічна оцінка природного середовища. / С.І. Дорогунцов, М.А. Хвесик, Л.М. Горбач, П.П. Пастушенко. – К.: Кондор, 2006. – 426 с.
53. ДСТУ-95, 3041 – 45, "Система стандартів в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона вод. Терміни і визначення".
54. Екологічне право України. Академічний курс: [Підручник] / [ Ю.С. Шемшученко, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич та ін.]; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
55. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / [А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.]; за ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – 384 с.
56. Екологічне право. Особлива частина. Підручник за ред. проф. В.І. Андрейцева. – К., 2001. – 544 с.
57. Екологічне управління: Підручник / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський та ін. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.
58. Ерицян А.В. Государственный контроль за соблюдением законодательства субъектами предпринимательской деятельности (теоретический аспект) / А.В. Ерицян // Государство и право. – 2002. - № 2. – С. 103-108.
59. Ерофеев Б.В. Советское водное и горное право / Б.В. Ерофеев. – М., 1981. – 68 с.
60. Ерофеев Б.В. Экологическое право: Учебник для вузов / Б.В. Ерофеев. – М.: Новый юрист, 1998. – 688 с.
61. Єрофєєв М.І. Правове регулювання питного водопостачання: стан та перспективи вдосконалення. / М.І. Єрофєєв, В.М. Комарницький. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. - № 1 (14). – С. 233-240.
62. Забелышевский А.А. Правовая охрана земель как составной части природного комплекса: Учеб. пособие. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ун-та, 1979. – 80 с.
63. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 317 с.
64. Загальнодержавна програма "Питна вода України" на 2006-2020 роки: Закон України від 3 березня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 15. – Ст. 243.
65. Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів: Закон України від 22 березня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 28. – Ст. 135.
66. Загальнодержавна програма розвитку водного господарства: Закон України від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 172.
67. Залюбовська І.К. Організаційно-правові засади державного контролю в Україні: навчально-методичний посібник. / І.К. Залюбовська. – Одеса: Юридична література, 2003. – 104 с.
68. Звіт про базове відстеження наказу Держводгоспу України від 26.10.2009 року № 188 "Про затвердження Інструкції з оформлення органами Державного комітету України по водному господарству матеріалів про адміністративні правопорушення" // Режим доступу: www.scwm.gov.ua
69. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вип. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2009. – 600 с.
70. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 3 - 4. – Ст. 27.
71. Земельний кодекс України: наук.-прак. комент. / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. – Вид. 6-е, допов. – Харків: Одісей, 2009. – С. 151.
72. Інституціональне середовище сталого водокористування в умовах ринкових відносин: національні та регіональні виміри [Текст] : моногр. / М.А. Хвесик, В.А. Голян, Ю.М. Хвесик ; НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. Нац. авіац. ун-т. - К. : НАУ, 2005. – 179 с.
73. Калиниченко Т.Г. Водный оборот / Т.Г. Калиниченко // Журнал "Закон". – 2008. – № 11. – С. 179-191.
74. Калиниченко Т.Г. Формирование и развитие международного водного права / Т.Г. Калиниченко // Экологическое право. – 2005. – № 6. – С. 33-39.
75. Капустін А.В. Правова охорона навколишнього середовища в морських торговельних портах. / А.В. Капустін. // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. - № 37. – С. 248-252.
76. Каракаш И.И. Водні об’єкти та їх ресурси в Одеському регіоні: фактичний стан і правовий статус / Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений.: Сборник избранных статей, докладов и решений (1997-2007). – Одесса, 2007. – 430 с.
77. Каракаш И.И. Правовой режим использования и охраны водных объектов Южного региона Украины для питьевого и бытового водоснабжения. / Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений.: Сборник избранных статей, докладов и решений (1997-2007). – Одесса, 2007. – 430 с.
78. Каракаш І.І. Об’єкти і суб’єкти природноресурсового права. / І.І. Каракаш. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. - № 4. – С. 159-170.
79. Каракаш І.І. Особенности права собственности на природные ресурсы. / Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений.: Сборник избранных статей, докладов и решений (1997-2007). – Одесса, 2007. – 430 с.
80. Кармолицкий А.А. Правовое регулирование полномочий государственных инспекций: автореф. дис…канд. юрид. наук. – М., 1976. – 21 с.
81. Кирєєва І.В. Припинення прав громадян України щодо використання природних об’єктів: підстави та порядок: монографія / І.В. Кирєєва. – Харків, 2009. – 160 с.
82. Кобець О.В. Проблеми наглядової діяльності прокурора у сфері додержання законів, спрямованих на охорону довкілля. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия "Юридические науки". – Том 22 (61). - №1. – 2009. – С. 267-273.
83. Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навчальний посібник / Кобецька Н.Р. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.
84. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35 (35 -36, 37). – Ст. 446.
85. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
86. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
87. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
88. Кожушко Л.Ф. Екологічний менеджмент: підручник. – [Л.Ф. Кожушко, П.М. Скрипчук.] – К.: ВЦ "Академія", 2007. – 432 с.
89. Колбасов О.С. Теоретические основы права пользования водами в СССР. / О.С. Колбасов. – М., 1981. – 228 с.
90. Колбасов О.С. Экология: политика – право. / О.С. Колбасов – М.: Наука, 1976. – 230 с.
91. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
92. Комарницький В.М. Екологічне право: Навчальний посібник / В.М. Комарницький, В.І. Шевченко, С.В. Єлькін. – [3-е вид.]. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 224 с.
93. Комарницький В.М. Формування права спеціального природокористування: питання визначення. / В.М. Комарницький. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. - № 6. – С.49-56.
94. Комплексна програма захисту сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 року № 901 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 27.
95. Конституционная законность и прокурорский надзор: Сборник научных трудов. – М., 1994. – 126 с.
96. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 16.
97. Концепція розвитку водного господарства України: Постанова Верховної Ради України від 14 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 8. – Ст. 54.
98. Костицький В.В. Економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища: теорія та практика. / В.В. Костицький. // К: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2004. – 52 с.
99. Костицький В.В. Правові питання плати за забруднення навколишнього середовища / В.В. Костицький. // Право України. – 1997. – №12. – С. 38-43.
100. Краснова М.В. Екологічний контроль як попереджувально-охоронна функція управління в системі запобігання та ліквідації екологічної шкоди / М.В. Краснова // Бюллетень Мінюсту. – 2007. – № 11 (73). – С.44-55.
101. Краснова М.В. Правові аспекти захисту екологічних прав громадян / М.В. Краснова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2002. – № 46. – С. 89-137.
102. Крассов О.И. Земельное право современной России. – М., 2003. – С. 205.
103. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
104. Курило В.І. Деякі питання адміністративного процесу. / В.І. Курило. // Юридична України. – 2004. – № 12. – С. 29-31.
105. Курило В.І. Деякі питання змісту державного контролю у сільському господарстві України. / В.І. Курило. // Адвокат. – 2007. – № 4. – С. 12-15.
106. Курило В.І. Інститут адміністративно-правової відповідальності: стан та перспективи удосконалення / В.І. Курило. // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2002. – Вип. 59. – С. 381-388.
107. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления / Лазарев Б.М. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
108. Лазарев Б.М. Понятие и система принципов государственного управления. / Б.М. Лазарев, Г.С. Яковлев. // Аппарат управления социалистического государства. – ч.1. – М.: Политиздат, 1981. – С.51.
109. Лалаянц Ю.В. Проблема водных ресурсов в контексте техногенной экспансии. / Ю.В. Лалаянц. // Вестник РУДН. – 2007. - № 2. – С. 28-33.
110. Лихачев С.А. В портах Украины необходим системный подход на всех направлениях производственной деятельности. / С.А. Лихачев, Н.П. Лошкарева. // Причорноморський екологічний бюллетень. – 2007. - № 1. – С.167-169.
111. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року в редакції закону від 8 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 21. – Ст.170.
112. Локтєва Н.В. Особливості комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну / Н.В. Локтєва // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 46 – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 256 – 261.
113. Локтєва Н.В. Правове регулювання ведення господарської діяльності в водоохоронних зонах. / Н.В. Локтєва. // Актуальні проблеми політики. – 2006. – Вип. 28. – С. 283-287.
114. Ломакіна В.Ю. До питання здійснення прокурорського нагляду за дотриманням вимог природоохоронного законодавства / В.Ю. Ломакіна, Г.А. Демьохін // Екологічний вісник. – 2005. - № 5. – С. 17-18.
115. Лунев А.Е. Государственный контроль в СССР. / А.Е. Лунев. – М.: Юриздат, 1951. – 78 с.
116. Луцько В.С. Екологічна безпека водних ресурсів в Україні в умовах глобалізації. / В.С. Луцько. // Екологія і ресурси. – 2003. – Вип. 6. – С. 37-49.
117. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посіб./ В.Я. Малиновський. – 2-е вид., доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 575 с.
118. Малишева Н.Р. Деякі теоретичні аспекти організації і здійснення екологічного контролю / Н.Р. Малишева // Екологічний контроль: питання теорії і практики за ред. Ю.С. Шемшученко, Н.Р. Малишевою. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького, 1999. – 109 с.
119. Малишева Н.Р. Теоретичні аспекти гармонізації національного законодавства з міжнародним правом / Н.Р. Малишева // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. – К.: 1998. – С. 19-23.
120. Малышева Н.Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. / Н.Р. Малышева – К., 1996. – 234 с.
121. Малышко Н.И. Государственный контроль за охраной атмосферного воздуха / Н.И. Малышко. – К.: Наукова думка, 1982. – 132 с.
122. Мамішев А. Зміст і призначення контролю в механізмі управління. / А. Мамішев. // Економіка, фінанси, право. – 2003. - № 3. – С. 5-10.
123. Мелкадзе О.В. Контроль: информация, координация, эффективность. / О.В. Мелкадзе. – Тбилиси, 1986. – С. 16-18.
124. Мецаев Б.К. Контроль как средство правовой политики. / Б.К. Мецаев. // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. - № 2. – С. 15-18.
125. Нагребельний А.В. Правовий режим водоохоронних зон: проблеми вдосконалення. / А.В. Нагребельний. // Держава і право. – 2008. – Вип. 42. – С. 472-477.
126. Науково-практичний коментар Водного кодексу України / [Н.О. Багай, Н.Р. Кобецька, І.В. Мироненко та ін.]; за заг. ред. Н.Р. Кобецької. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 360 с.
127. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу. Монографія. – К.: Юрінком Інтер – 2006. – 556 с.
128. Охрана природы. Гидросфера. Гигиенические требования к зонам рекреации водных объектов ГОСТ 17.1.5.02-80: Постановление Государственного комитета СССР по стандартам от 25 декабря1980 года // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.
129. Паращук В.М. Екологічний контроль як чинник екологічної безпеки суспільства / В.М. Паращук. // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – Випуск 3. – 2002. – С.133.
130. Пахомова А. Экологический менеджмент. / А. Пахомова, А. Эндерс, К. Рихтер. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.
131. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об’єктів (їх частин): Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 року № 552 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 25.
132. Петров В. В. Экологическое право России: учебник для вузов / В. В. Петров – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 557 с.
133. Петров В.В. Экология и право. – М.: Юрид.лит., 1981. – 145 с.
134. Погорелко В.Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций советского общенародного государства. / В.Ф. Погорелко. – К.: Наук. думка, 1986. – 234 с.
135. Положение о государственном контроле за использованием и охраной вод: Постановление Совета Министров СССР от 22 июня 1979 года № 591 // Режим доступу: http://knukim-edu.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data02/tex13853.htm
136. Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України: Указ Президента України від 18 квітня 2011 року № 400/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 10. – Ст.553.
137. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459 // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 35.
138. Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті: Наказ Мінтрансзв'язку України від 20 листопада 2003 року № 904 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52.
139. Порядок ведення державного водного кадастру: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року № 413 // Офіційний вісник України. – 1996. – № 10. – Ст. 22.
140. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них: Постанова Кабінету МіністрівУкраїни від 8 травня 1996 року № 486 // Офіційний вісник України. – 1996. – № 18. – Ст. 145.
141. Порядок здійснення державного моніторингу вод: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 року № 815 // Офіційний вісник України. – 1996. – № 15. – Ст. 403.
142. Порядок користування землями водного фонду: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 23.
143. Порядок обліку місць масового відпочинку населення на водних об’єктах: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 березня 2002 року № 264 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 11. – Ст. 508.
144. Порядок складання паспортів річок: Постанова Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року № 347 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 86.
145. Порядок стягнення плати за спеціальне використання водних ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 75 // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 16.
146. Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 347 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 80.
147. Правила любительського і спортивного рибальства: Наказ Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19. – Ст. 372.
148. Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення: Постанова Кабінету Міністрів України № 269 від 29 лютого 1996 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 431 від 29 березня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 14.
149. Правила охорони життя людей на водних об’єктах України: Наказ Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 3 грудня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
150. Правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. – Ст. 31.
151. Природноресурсове право України: Навч. посіб. / [А.Е. Бавбекова, Л.О. Бондар, Н.С. Гавриш та ін.]; за ред. І.І. Каракаша. – К.: Істина, 2005. – 376 с.
152. Природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: учебник / В.В. Петров. – М.: Юрид. лит., 1998 – 512 с.
153. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України від 16 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21. – Ст. 152.
154. Про внесення зміни до ст. 239 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Закон України від 14 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 396.
155. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 350.
156. Про державну геологічну службу України: Закон України від 4 листопада 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 51. – Ст. 456.
157. Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
158. Про затвердження Галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України: Наказ Держжитлкомунгоспу України від 17 лютого 2004 року № 33 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49.
159. Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною": Наказ МОЗ від 12 травня 2010 року № 400 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 51.
160. Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року № 1088 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92.
161. Про затвердження Державної цільової програми комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дніпра, Пруту та Сірету: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 року № 1151 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 100.
162. Про затвердження Інструкції з оформлення органами Державного комітету України по водному господарству матеріалів про адміністративні правопорушення: Наказ Держводгоспу України від 26 жовтня 2009 року № 188 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 91.
163. Про затвердження Інструкції з оформлення органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріалів про адміністративні правопорушення: Наказ Мінприроди України від 5 липня 2004 року № 264 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 31.
164. Про затвердження Інструкції з оформлення органами рибоохорони матеріалів про адміністративні правопорушення: Наказ Мінагрополітики України від 9 квітня 2003 року № 101 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 17.
165. Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод: Наказ Державної комісії України по запасах корисних копалин