ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Цесар Інна Анатоліївна
УДК 340.155:342.34

ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ
ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор,
Медведчук Віктор Володимирович

Острог – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ ДЕМОКРАТІЇ І ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
1.1. Поняття демократичної держави у сучасній юридичній науці…… 13
1.2. Джерельна база правових досліджень демократичної держави……39
Висновки до Розділу 1……………………………………………………. .45

РОЗДІЛ 2. ПРАВО І ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ У ФУНКЦІОНУВАННІ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
2.1. Правове забезпечення взаємодії громадянського суспільства
і держави як умова постання демократії………………………………….49
2.2. Правові гарантії демократичного плюралізму у сфері
публічно-владних відносин……………………………………………….75
2.3. Роль конституціоналізму в утвердженні і розвиткові
демократичної державності……………………………………………… .90
Висновки до Розділу 2……………………………………………………103
РОЗДІЛ 3. ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ У СУЧАСНІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ
3.1. Принцип правової визначності організації і функціонування
органів державної влади у демократичній державі…………………….106
3.2. Принцип поділу влади як інституціональна гарантія
демократизму держави…………………………………………………... 129
3.3. Правові механізми децентралізації публічної влади у процесі
демократичного державного управління……………………………….149

Висновки до Розділу 3………………………………………………….161

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………177-205

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні тенденції розвитку науки теорії держави і права, так само як і юридичної науки в цілому, переконливо засвідчують, що одним з пріоритетних напрямків теоретичних досліджень стає вивчення такого феномена, як демократична державність, який досліджується юридичною наукою у контексті визначення правових основ організації, функціонування і розвитку даного типу держави. При цьому наявність чітко визначених і юридично гарантованих правових основ організації і функціонування демократичної публічної влади є імперативною умовою, яка дозволяє зробити висновок про практичну реалізацію ідеалів демократичної державності і демократичного врядування.
Актуальність дослідження правових основ розвитку сучасної демократичної держави зумовлюється тим, що у сучасних умовах державно-правового розвитку часто постає проблема щодо того, в який спосіб повинні взаємодіяти держава і право, і який саме з цих двох елементів є визначальним в процесі такої взаємодії. Специфіка сучасного розвитку багатьох держав полягає у тому, що будучи обмеженою правом, держава тим не менш далеко не завжди виконує ті функції, які на неї покладаються на рівні діючого права. При цьому, система державної влади часто організується у такий спосіб, що гуманістичний зміст правових норм формалізується. У цьому аспекті набуває актуальності проблема забезпечення не тільки окремих принципів демократичного врядування, але всієї системи правових основ, що уможливлюють конституювання і розвиток демократичної держави. Також необхідно наголосити, що саме поняття демократичної держави описується у сучасній науці теорії держави і права не лише як сукупність певних демократичних інститутів, але й як чітка організаційна структура, що здатна виконувати функції державного управління, розв’язувати об’єктивні суспільні проблеми, забезпечувати законні інтереси громадян, їх груп, суспільства в цілому. У зв’язку з чим постає питання щодо визначення тих базових правових ідей і положень, які повинні забезпечувати функціонування демократичної держави саме як специфічного управлінського механізму.
Поряд із щойно зазначеними аспектами актуальності дослідження правових основ розвитку сучасних демократичних держав, слід наголосити на тому, що актуальність такого дослідження випливає й з цілого ряду практичних потреб, які існують у державах перехідного типу, коли неусталеність демократичних традицій, недостатній рівень демократизму політичної і правової культури спричиняють появу цілої низки проблем як у розвиткові держави і громадянського суспільства, так і в процесі їх взаємодії. З огляду на це набуває особливої актуальності розв’язання проблеми удосконалення правового забезпечення, а також формування надійних правових основ для розвитку демократичної державної влади, для посилення інститутів громадянського суспільства, а також для надійного правового гарантування взаємодії держави і громадянського суспільства.
В ході роботи над дисертацією автор спирався на праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які вивчали проблематику правового забезпечення розвитку сучасних демократичних держав. При цьому було опрацьовано не лише праці тих фахівців, які безпосередньо аналізували питання правового забезпечення демократичного розвитку у сучасних умовах, але й досліджували конкретні правові принципи або інститути, які гарантують розвиток сучасної демократичної держави. У цьому аспекті необхідно згадати такі імена вітчизняних дослідників як: Ю. Барабаш, Ю. Битяк, М. Буроменський, А. Георгіца, Є. Гіда, Р. Гринюк, В. Денисов, С. Дроботов, В. Ковальчук, М. Козюбра, А. Колодій, О. Кресін, В. Лемак, С. Максимов, В. Медведчук, О. Мурашин, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, В. Опришко, М. Орзіх, Н. Пархоменко, С. Погребняк, Д. Прокопов, О. Пушкіна, П. Рабінович, В. Сіренко, О. Скрипнюк, М. Ставнійчук, В. Тацій, М. Теплюк, В. Тимошенко, В. Тихий, В. Цвєтков, С. Шевчук, М. Хаустова, М. Цвік, Ю. Шемшученко, О. Ющик, О. Ярмиш.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№ 2201020). Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на період 2005–2010 рр. Національної академії правових наук України, була затверджена вченою радою Національного університету «Острозька Академія» 26.05.2008 р., протокол № 27.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування сутності правових основ розвитку сучасної демократичної держави в аспекті визначення теоретико-методологічних засад правових досліджень демократії і демократичної держави, а також розкриття змісту принципів правової організації публічної влади у такій державі.
Досягнення і реалізація цієї мети пов’язана з послідовним розв’язанням наступних дослідницьких задач:
– проаналізувати поняття демократичної держави у сучасній юридичній науці, а також проаналізувати джерельну базу правових досліджень демократичної держави;
– дослідити специфіку правового забезпечення взаємодії громадянського суспільства і держави як умови формування демократії;
– розкрити зміст правових гарантій демократичного плюралізму у сфері публічно-владних відносин;
– обґрунтувати роль конституціоналізму в утвердженні і розвиткові демократичної державності;
– виявити зміст та специфіку забезпечення принципу правової визначеності організації і функціонування органів державної влади у демократичній державі;
– установити критерії класифікації правових форм діяльності держави, обґрунтувати їх системний характер;
– дослідити значення принципу поділу влади як інституціональної гарантії демократизму держави, охарактеризувати основні правові механізми його забезпечення;
– проаналізувати правові механізми децентралізації публічної влади у процесі демократичного державного управління.
Об’єктом дослідження є державно-правові відносини, які визначають організацію, функціонування і розвиток сучасної демократичної держави.
Предметом дослідження є правові основи розвитку сучасної демократичної держави, а також правові інститути і принципи, які забезпечують демократизм державної влади.
Методи дослідження. Основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові принципи об’єктивності, цілісності, обґрунтованості висновків і гіпотез, всебічності аналізу. Для досягнення сформульованої у дисертації мети застосовувались філософські, загальнонаукові і спеціальні методи. Ключовим філософським методом дослідження правових основ розвитку сучасної демократичної держави є гносеологічний метод, який дозволив вичленити певне усталене концептуально-правове ядро у тлумаченні демократичної держави, а також представити її як певний комплекс ідей, положень, понять і концепцій, що на рівні пізнавальної діяльності відображають відповідну державно-правову реальність демократії. Водночас автор спирався на діалектичний метод пізнання, який дозволив представити забезпечення правових основ демократичної держави як складний і багаторівневий процес державного розвитку, в умовах демократичної державності. На окремих стадіях дослідження застосовувались методи: формально-логічного аналізу з метою визначення логічної структури поняття демократичної держави та обґрунтування авторської дефініції цього явища; системний метод – для загальної систематизації правових основ сучасної демократичної держави, виявлення спільних правових ознак і принципів, що дозволяють характеризувати демократичну державу як систему закономірностей, що реалізуються у сфері організації і функціонування публічної влади; метод функціонального аналізу – для аналізу основних функцій права в частині забезпечення розвитку сучасної демократичної держави; історичний метод – для визначення найважливіших підходів до тлумачення змісту поняття демократичної держави, а також для характеристики тих процесів державного розвитку, що мали місце в Україні протягом 1991–2012 років. При роботі з джерелами було використано такі спеціально-юридичні методи, як: порівняльно-правовий – для співставлення правових норм, які встановлюють основні демократичні процедури, процеси та інститути; формально-юридичний і метод тлумачення – для аналізу окремих нормативно-правових актів і з’ясування змісту їх приписів та положень.
В ході дисертаційного дослідження було залучено широку нормативно-правову базу джерел: Конституцію України, закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти інших органів державної влади, акти європейського законодавства і міжнародного права в частині забезпечення демократії і прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним теоретично-правовим дослідженням правових основ розвитку сучасної демократичної держави, в якому обґрунтовується юридично-наукове поняття демократичної держави, її основні правові інститути та ознаки, а також обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення системи правових основ розвитку державотворчих процесів в умовах демократії і демократичного врядування.
Дослідивши обрану тему, здобувач отримав такі нові результати:
вперше:
– доведено, що серед існуючих теорій демократії, які використовуються у сучасних дослідженнях, можна виділи два головні методологічні підходи, головна відмінність між якими полягає у пріоритеті інституціональних або процесуально-процедурних елементів при характеристиці змісту поняття демократичної держави;
– обґрунтовано, що серед представлених у сучасній юридичній науці підходів до характеристики специфіки організації і функціонування публічної влади у демократичній державі можна виділити тенденцію до поступового усунення протиставлення між винятковою науковою орієнтацією на інститути прямої демократії та наголосом на відносній автономності демократичної держави;
– запропоновано визначення поняття демократичної держави як специфічної інституціонально організованої системи органів державної влади і місцевого самоврядування, які забезпечуючи народний суверенітет, здійснюючи волю більшості громадян і спираючись на непорушні правові принципи, реалізують суспільно значимі завдання, сприяють досягненню суспільного консенсусу та убезпечують розвиток громадянського суспільства;
– аргументовано, що правові гарантії принципу демократичного плюралізму постають у правовій сфері як передбачені чинною Конституцією і законами України умови, засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію політичної багатоманітності, конкуренції у встановлених законом межах різних політичних сил, цінностей, концепцій, політичних програм суспільного і державного розвитку;
– доведено, що принцип правової визначеності діяльності демократичної держави несе у собі як формальну (наявність правової основи для функціонування системи органів державної влади), так і матеріальну складову (зміст і спрямованість тих правових норм, які визначають порядок організації і діяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб), кожна з яких нерозривно пов’язана з процесом становлення і утвердження демократії;
удосконалено:
– концепцію правових гарантій взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства завдяки визначенню їх чотирьох основних типів, якими є: а) гарантії визнання державою цінності громадянського суспільства та його інститутів; б) гарантії впливу громадянського суспільства на діяльність держави; в) гарантії невтручання держави до автономної сфери, яка закріплюється за громадянським суспільством; г) гарантії незмінності типу взаємовідносин між державою, громадянським суспільством та окремими громадянами;
дістали подальшого розвитку:
– положення, що правові основи розвитку сучасної демократичної держави для сучасної юридичної науки постають як система найважливіших для існування і динамічної трансформації демократичної держави фундаментальних правових норм і принципів, які закріплюються у сучасному праві і служать гарантією її належної організації і функціонування;
– положення, що неусталеність традицій конституціоналізму в умовах перехідних держав, недостатня забезпеченість принципу верховенства конституції, становить загрозу для демократичної держави, оскільки разом із порушеннями конституції ставиться під удар загальна ідея демократії, а також демократичні основи правової організації і функціонування системи державної влади;
– положення, що якість правового забезпечення принципу децентралізації, а також рівень його практичної реалізації, наразі виступає одним з найважливіших об’єктивних показників успішності демократизаційних процесів в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що представлений у ній матеріал може бути використаний: у науково-дослідній роботі – як теоретична основа для розробки проблем правового забезпечення розвитку демократичної держави, а також для побудови методологічних моделей аналізу процесів практичної реалізації в Україні принципів демократії і демократичної державності; у навчальному процесі – при викладанні курсів «Теорія держави і права», «Історія держави і права» у вищій школі України; у правотворчій сфері – для удосконалення чинного законодавства України з урахуванням об’єктивних потреб забезпечення процесів демократизації держави і системи публічної влади; у правовиховній сфері – для формування сучасного сприйняття громадянами правових основ розвитку демократичної держави, утвердження нових правових цінностей демократичної правової культури, еволюційного розвитку правової свідомості як окремих громадян, так і українського суспільства в цілому.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним та завершеним науковим дослідженням. Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, що були зроблені автором на основі критичного аналізу більш як трьохсот наукових і нормативних джерел. Всі представлені у списку публікацій статті і тези написані і видані без співавторів. У дисертаційному дослідженні окремі питання і проблеми розглядаються вперше, інші – аналізуються з нових позицій, по-новому аргументуються і обґрунтовуються.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія», де було виконано дисертаційне дослідження, а також у ході роботи методологічних і теоретичних семінарів, що проводились для викладачів, докторантів та аспірантів – правознавців університету.
Основні результати дисертації доповідались під час проведення міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій, «круглих столів», семінарів: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 2008 р.); «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008 р.); «Верховенство права і демократія» (м. Острог, 2009 р.); «Сучасний конституціоналізм: проблеми, тенденції та перспективи» (м. Острог, 2010 р.); «Актуальні проблеми запровадження конституційної реформи в Україні» (м. Київ, 2010 р.); «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (м. Острог, 2010 р.); «Сучасний конституційний процес і реформування органів державної влади в Україні» (м. Острог, 2011 р.). Проміжні результати дослідження були представлені у вигляді тематичних доповідей за темами «Поняття принципів організації публічної влади: проблеми компаративного аналізу транзитивних держав» (2011 р.), «Демократичні інститути і їх забезпечення чинним українським законодавством: теоретичні і практичні проблеми» (2012 р.), під час участі у роботі «круглого столу» на тему «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні», який проводився кафедрою державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія».
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 8 наукових публікаціях, серед яких 5 статей, що опубліковані у наукових фахових виданнях України, і 3 тезах виступів на наукових і науково-практичних конференціях. Всі публікації автора є самостійними і виданими без співавторів.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження, дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що містять 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Основний текст дисертації викладений на 176 сторінках. Список використаних джерел складається з 316 найменувань і розміщений на 29 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи результати проведеного дисертаційного дослідження і підвиваючи його загальні підсумки, необхідно насамперед з’ясувати те, наскільки повно було реалізовано сформульовані на початку нашої роботи цілі. Відповідь на це запитання дозволяє надати формальну характеристику роботи, а також визначити ступінь її відповідності, тим конкретним науково-теоретичним і практичним завданням, які було охарактеризовано як визначальні для всієї дисертаційної роботи. З огляду на це, слід зазначити, що загальна структура роботи повністю відображає ті три головні комплекси проблем, які повинні були досліджуватись в частині аналізу правових основ розвитку сучасної демократичної держави. Зокрема ці питання були пов’язані з: а) характеристикою теоретико-методологічних основ правових досліджень демократії і демократичної держави, б) аналізом права і правових інститутів у функціонуванні демократичної держави: теоретичні і практичні аспекти, та в) визначенням і систематизацією основоположних принципів правової організації публічної влади у сучасній демократичній державі.
Відповідно до сформульованих цілей у першому розділі дисертації було визначено та критично проаналізовано головні теоретико-методолоігчні підходи до вивчення феномена і поняття демократичної держави у сучасній юридичній науці, а також охарактеризовано джерельну базу правових досліджень демократичної держави. Завдяки цьому у першому розділі дисертації було отримано необхідні підстави для аналізу проблем правового забезпечення взаємодії громадянського суспільства і держави як умови постання демократії, правових гарантій демократичного плюралізму у сфері публічно-владних відносин, а також ролі конституціоналізму в утвердженні і розвиткові демократичної державності. Нарешті останній третій розділ дисертаційної роботи містить у собі матеріальну і формальну характеристику принципу правової визначності організації і функціонування органів державної влади у демократичній державі, всебічний аналіз принципу поділу влади як теоретичної вимоги і практичної настанови організації публічної влади у демократичній державі, а також визначення та дослідження правових механізмів децентралізації публічної влади у процесі демократичного державного управління.
Таким чином формальний аналіз відповідності вихідних дослідницьких цілей отриманим результатам дозволяє стверджувати, що всі сформульовані на початку роботи цілі і завдання було повною мірою реалізовано і розв’язано в ході представленого дисертаційного дослідження. Утім, проведений узагальнюючий аналіз зібраних у роботі матеріалів дозволяє охарактеризувати дану дисертацію не лише у формальному, але й у змістовному плані. У цьому сенсі, підбиваючи об’єктивні підсумки проведеної наукової роботи, можна подати їх у вигляді наступних положень та узагальнень:
1. Сучасною юридичною наукою до основних інститутів демократії, що є предметом науково-теоретичних досліджень, відносяться: правові основи розвитку демократичної держави, правові інститути і принципи, які забезпечують постання і розвиток такої держави, правові гарантії демократизму державного ладу, специфіка правової системи та системи законодавства у демократичній державі. Серед застосованих теорій демократії, які успішно використовуються у теоретичних і практичних правових дослідженнях, можна виділи два головні методологічні підходи, головна відмінність між якими полягає у пріоритеті інституціональних або процесуально-процедурних елементів при характеристиці змісту демократичної держави. З погляду домінування інституціональної або процесуальної складової, всі сучасні правові способи визначення поняття демократичної держави можна охарактеризувати як інституціонально або процесуально (процедурно) орієнтовані. Для першої групи дефініцій демократична держава є системою пов’язаних та взаємозалежних державно-правових інститутів, які покликані забезпечити максимально широке залучення громадян до регулювання найважливіших суспільних відносин. Не зважаючи на певну варіативність щодо переліку таких інститутів, можна вказати на ряд базових та універсальних інститутів, що притаманні будь-які демократичній державі. Для іншої групи визначень поняття демократичної держави на перше місце висуваються демократичні процедури і процеси, які набувають свого нормативно-правового закріплення і стають органічною основою існування демократичної держави. Прикладом таких процесів може виступити виборчий процес, процес участі громадян у референдумах, законодавчий процес, процес правового урегулювання різноманітних конфліктів (включаючи й державно-правові конфлікти) тощо. При цьому зазначені процеси і процедури є тісно пов’язаними, що дає підстави багатьом дослідникам вживати узагальнене поняття «демократичного процесу» як такого, який має своїми складовими елементами виборчий процес, конституційний процес, законодавчий процес. З погляду цієї методології дослідження, нехтування процесуально-процедурними аспектами існування і функціонування демократичної держави може спричинити негативні наслідки, які зумовлюють викривлення демократії і зрештою відмову від її основоположних принципів і цінностей
2. Аналізуючи поняття демократичної держави у сучасній юридичній науці, а також головні теоретико-методологічні підходи до його визначення, необхідно звернутись до висвітлення змісту тих моделей організації і функціонування публічної влади у демократичній державі, які роблять її демократичною, на відміну від будь-яких інших держав. Усталений підхід до тлумачення самого поняття «демократичного врядування» у юридичній науці передбачає застосування моделі безпосередньої демократії, оскільки вона максимально чітко відображає той зміст, що вкладається у словосполучення «правління народу». У такому випадку основним завданням права є насамперед забезпечення чіткої і неспотвореної передачі інтересів та рішень, які приймаються на рівні суспільства на рівень державної влади. Значною мірою така інтерпретація демократичної держави випливає з того, що сама публічна влада характеризується як дещо, що належить народу і передається державі з метою вирішення найважливіших суспільних проблем. Поряд із цією моделлю аналізу процесів організації і конституювання публічної влади у демократичній державі існує й інша, яка може бути охарактеризована як її протилежність. Якщо для першої теоретико-методологічної моделі рівень самостійності та автономності державної влади є мінімальним і має сенс лише як вираз загальної публічної волі громадян, то у іншому випадку, державна влада набуває настільки високого рівня автономності, що вона може приймати й такі рішення, які не підтримуються громадською думкою. Згідно цієї теорії функціонування публічної влади, отримавши необхідні повноваження держава розвивається цілком самостійно, рахуючись із суспільною думкою, але при цьому не завжди слідуючи ній. Зазначена модель організації державної влади може мати декілька різновидів. Відмінність між ними полягає насамперед у тому, яким є рівень автономності державної влади і у яких стосунках вона знаходиться з суспільством.
3. Серед представлених у сучасній юридичній науці підходів до характеристики специфіки організації і функціонування публічної влади у демократичній державі можна виділити тенденцію до поступового зняття протиставлення між виключною науковою орієнтацією на інститути прямої демократії як засіб прийняття рішень у процесі демократичного врядування та наголосом на відносній автономності демократичної держави. У цьому плані слід виділити дедалі зростаючу за кількістю прихильників групу теорій демократичної держави, які відходячи від протиставлення суб’єктів-носіїв публічної влади у демократичній державі, поступово переносять акценти на проблему правового забезпечення взаємодії між суспільством і державою. Зазначений теоретико-методологічний підхід пов'язаний з переосмисленням ролі права у термінах інструмента та основи взаємодії демократичної держави і суспільства. Якщо в інших теоріях наголос робиться на власне інструментальній складовій права – право як інструмент забезпечення правління народу, або право як інструмент забезпечення демократизму держави, що функціонує в інтересах суспільства, то у цій акцент перенесено на інститути забезпечення взаємодії, які інтерпретуються як визначальна і найважливіша правова ознака сучасної демократичної держави.
4. Спираючись на критичний аналіз існуючих у сучасній юридичній науці підходів до визначення поняття демократичної держави, обґрунтована авторська дефініція, згідно якої демократична держава – це специфічна інституціонально організована система органів державної влади і місцевого самоврядування, які забезпечуючи народний суверенітет, здійснюючи волю більшості громадян і спираючись на непорушні правові принципи (верховенства права, правової визначеності, законності, пріоритету невід’ємних прав і свобод людини і громадянина, поділу влади, гарантованості і реальності прав людини, децентралізації влади при збереженні її цілісності та єдності) реалізують суспільно значимі завдання, сприяють досягненню суспільного консенсусу та убезпечують розвиток громадянського суспільства. При цьому роль і значущість правового виміру існування демократичної держави зумовлюються тим, що в умовах демократичного врядування право набуває властивостей універсального регулятора, який встановлює і визначає засади організації найважливіших суспільних відносин у всіх сферах життя і розвитку суспільства. З огляду на це, правові основи розвитку сучасної демократичної держави можна охарактеризувати як систему найважливіших для існування і динамічної трансформації демократичної держави фундаментальних правових норм і принципів, які закріплюються у сучасному праві і служать гарантією її належної організації і функціонування. Таким чином, через призму аналізу правових основ розвитку демократичної держави можна експлікувати всю складну і багаторівневу гаму суспільних відносин, що притаманні сучасній демократії.
5. Наявність системи правової взаємодії між державою і громадянським суспільством є невід’ємною ознакою демократичної держави, яка випливає з доктринального тлумачення цього поняття як форми управління суспільними справами, яка реалізується виходячи з інтересів суспільства та з метою забезпечення його добробуту і гармонійного політичного, економічного, національно-культурного, інформаційного розвитку. При цьому у загальній системі правових гарантій взаємодії держави і громадянського суспільства можна виділити чотири основні групи: а) гарантії визнання державою цінності громадянського суспільства та його інститутів; б) гарантії впливу громадянського суспільства на діяльність держави; в) гарантії невтручання держави до автономної сфери, яка закріплюється за громадянським суспільством; г) гарантії незмінності типу взаємовідносин між державою, громадянським суспільством та окремими громадянами. Найважливішими правовими гарантіями взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах демократії, що закріплюються на найвищому конституційному рівні є правове гарантування свободи громадянського суспільства і окремих громадян у політичній, економічній, ідеологічній, національно-культурній сферах, визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина, рівність усіх перед законом і правосуддям.
6. Принцип демократичного плюралізму виступає однією з фундаментальних основ організації і розвитку демократичної держави, яка зазнає істотних змін в процесі державотворення і правотворення при здійсненні транзиту від авторитарних або тоталітарних до демократичних політичних режимів. Саме тому створення надійних правових гарантій демократичного плюралізму, який включає у себе такі аспекти як – політичний, економічний та ідеологічний плюралізм, є запорукою і одночасно необхідною умовою процесу демократизації будь-якої держави. У змістовному плані правові гарантії принципу демократичного плюралізму можуть бути охарактеризовані як передбачені чинною конституцією і законами умови, засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію політичної багатоманітності, конкуренції у встановлених законом межах різних політичних сил, цінностей, концепцій, політичних програм суспільного і державного розвитку. З цього погляду дослідження правових гарантій демократичного плюралізму має органічно поєднувати у собі два науково-теоретичні і практичні аспекти, які передбачають їх аналіз у контексті загальних конституційно-правових гарантій демократичних основ суспільного ладу, а також з погляду їх впливу на конкретні інститути сучасної демократичної держави.
7. Утвердження конституціоналізму і забезпечення принципу верховенства конституції має прямий вплив на формування і розвиток демократичної держави, оскільки серед основних елементів змісту феномена конституціоналізму чітко вбачаються фундаментальні принципи демократії і демократичної організації державної влади, якими є: народний суверенітет, верховенство права, законність, визнання незаперечної цінності прав людини і громадянина, пріоритет прав і свобод людини і громадянина, поділ влади, гарантування місцевого самоврядування тощо. Роль конституції і принципу її верховенства у розвиткові демократичної держави випливає з того, що саме вони є головним правовим запобіжником будь-яким тенденціям щодо звуження обсягу демократичних прав і свобод, порушенням державою принципів демократичного врядування, нехтування демократичними цінностями, відходу від передбачених конституцією демократичних процедур. За цієї причини неусталеність традицій конституціоналізму в умовах перехідних держав, недотримання або недостатня забезпеченість принципу верховенства конституції становить загрозу для демократичної держави, оскільки разом із порушеннями конституції, спотворенням змісту конституційних норм ставиться під удар і загальна ідея демократії, а також демократичні основи правової організації і функціонування системи державної влади.
8. Принцип правової визначеності функціонування органів державної влади посідає важливе місце в загальній системі правових принципів організації і функціонування публічної влади у демократичній державі. Його основоположна роль посилюється тим, що саме завдяки ньому створюються додаткові правові гарантії для реалізації інших правових принципів, якими є принцип пріоритету прав людини, принцип народного суверенітету, принцип верховенства права, принцип законності тощо. У змістовному плані принцип правової визначеності діяльності несе у собі як формальну (наявність правової основи для функціонування системи органів державної влади), так і матеріальну складову (зміст і спрямованість тих правових норм, які визначають порядок організації і діяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб), кожна з яких нерозривно пов’язана з процесом становлення і утвердження демократії. Щоправда, якщо формально-юридичний аспект принципу правової визначеності є універсальним та інваріантним для будь-якої демократичної держави, то у матеріально-юридичному плані він передбачає достатньо широку варіативність щодо конкретних правових норм та інститутів, які врегульовують діяльність, функції, повноваження, компетенцію, обов’язки конкретних органів державної влади і місцевого самоврядування. Завдяки останньому аспекту, цей принцип може досліджуватись у компаративному вимірі, що реалізується насамперед у сфері такої науки як порівняльне конституційне право. На відміну від цього, для науки теорії держави і права інтерес становить насамперед формальний аспект даного принципу, який дозволяє побудувати загальну теоретичну модель системи принципів організації публічної влади у демократичній державі. З огляду на це, важливою проблемою, яка повинна бути вирішена у ході забезпечення принципу правової визначеності діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб, є формування цілісної системи законодавства, яка б чітко відповідало конституції як Основному Закону держави і суспільства, регламентувало права, компетенцію і повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування, не залишало будь-якої невизначеності, яка б створювала умови для бюрократизації державної влади, поширення корупції, безвідповідальності та формалізму у ставленні до громадян і до суспільства. У цьому плані на теоретико-правовому рівні істотно актуалізується потреба розвитку та удосконалення системи національного законодавства в частині забезпечення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
9. Дослідження змісту теорії поділу влади у контексті її зв’язку з теорією організації публічної влади у демократичній державі дозволяє зафіксувати, що визначально поділ влади тлумачився не стільки як кінцева мета організації системи державної влади, скільки як засіб, який дозволяє максимально ефективно убезпечити державу від антидемократичних тенденцій до узурпації всієї повноти влади і її відчуження від народу. Таким чином основною метою розробки теорії поділу влади стало створення і обґрунтування таких організаційних умов функціонування системи державної влади, коли вона не може здійснювати будь-які свавільні кроки у напрямі обмеження народного суверенітету і порушення прав і свобод людини і громадянина. Серед існуючих науково-теоретичних інтерпретацій принципу поділу влади можна визначити два головні підходи: формальний і матеріальний. Перший з них виходить з того, що кожна з гілок державної влади має власну прерогативу, а також відмінну від всіх інших гілок компетенцію, і лише разом взяті вони утворюють систему державної влади. Натомість для матеріального підходу властиве тлумачення поділу влади як похідного результату існування цілісної і єдиної державної влади, яка через складність своїх завдань і цілей має реалізовувати три основні групи функцій, які розподіляються між трьома групами органів державної влади. саме цей підхід дозволяє уникнути суперечності та проблеми, які постають у процесі запровадження формально витлумаченої теорії поділу влади. Таким чином, значна кількість проблем, що об’єктивно виникають у процесі практичного запровадження принципу поділу влади пояснюються відсутністю чіткого наукового розуміння того, яка саме модель реалізується у кожному конкретному випадку, що спричиняє непослідовність та суперечливість правотворчого процесу, покликаного сприяти створенню нормативно-правової основи для практичної реалізації і забезпечення правових принципів організації публічної влади у демократичній державі.
10. Принцип децентралізації публічної влади може бути віднесено до групи фундаментальних правових принципів організації демократичної держави, необхідність забезпечення якого зумовлюється як сутнісними властивостями самої демократичної держави, так і вимогами ефективності державного управління, його максимального наближення до потреб та інтересів всіх громадян держави. За цієї причини, одними з найголовніших завдань державної правової політики в частині забезпечення принципу децентралізації влади у сучасній Україні є децентралізація та чітке розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо надання публічних послуг, розширення прав і посилення відповідальності цих органів за розв’язання соціально-економічних проблем розвитку регіонів, запровадження прозорого механізму контролю, у тому числі громадського, на кожному рівні управління, а також максимально прозоре розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами влади стосовно питань бюджету, власності, державної влади та механізму надання суспільних послуг. Якість правового забезпечення принципу децентралізації, а також рівень його практичної реалізації, наразі виступає одним з найважливіших об’єктивних показників успішності демократизаційних процесів в Україні. У зв’язку з чим подальша інтеграція України до ЄС значною мірою залежить від успішності реалізації відповідної європейським вимогам і стандартам політики в галузі місцевого самоврядування, а також регіонального розвитку і планування.
11. Принципи правової визначеності, децентралізації публічної влади та її поділу лежать в основі організації системи державної влади демократичної держави. Їх відмінність від інших принципів, полягає у тому, що вони пов’язані не стільки з процесом функціонування публічної влади у демократичній державі, скільки з тим, як вона організовується. Це дозволяє охарактеризувати їх як «структурно визначальні», або як такі, що утворюють внутрішню інваріантну структуру демократичної держави, що забезпечується їх формально-юридичним характером. Але, не зважаючи на свій формально-юридичний характер, кожен з цих принципів відіграє важливу роль у розвиткові сучасної демократичної держави, оскільки всі вони створюють універсальну модель організації публічної влади у демократичній державі.
Утім, підбиваючи підсумки проведеному аналізу правових основ розвитку сучасної демократичної держави, необхідно зазначити, що подальші дослідження зазначеної проблематики, а також пов’язаних з цим правових принципів організації і функціонування даного типу держави є перспективним напрямком теоретично-правових досліджень, які мають важливе значення як для вітчизняної юридичної науки – зокрема науки теорії держави і права, так і для процесу наукового забезпечення триваючих в Україні державотворчих і правотворчих процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблязов Д.Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство / Д. Е. Аблязов // Юридична Україна. – 2006. – № 5 (41). – С. 28-35.
2. Аблязов Д.Е. Теоретико-методологічні аспекти дослідження принципу верховенства Конституції / Д. Е. Аблязов // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Одеса: Фенікс, 2005. – № 27. – С. 98-109.
3. Авакьян С. А. Политический плюрализм и общественные объединения в российской Федерации: концептуально-правовые основы. – М.: Рос. юрид. изд. дом, 1996. – 359 с.
4. Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В. Б. Авер’янов, В. А. Дерець, М. І. Ославський, Г. М. Писаренко, А. А. Пухтецька. – К.: Юстиніан, 2007. – 288с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: У двох томах / Голова ред. кол. В.Б. Авер’янов. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т. 1. – 584 с.
6. Алексеев С.С. Государство и право / С.С. Алексеев. – М.: Юридическая литература, 1996. – 192 с.
7. Арановский К.В. Конституция как государственно-правовая традиция и условия ее изучения в российской правовой среде / К.В. Арановский // Правоведение. – 2002. – № 1. – С. 40-51.
8. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт. – К.: Дух і літера, 2002. – 539 с.
9. Астафичев П.А. Народный суверенитет: понятие содержание конституционные формы выражения / П.А. Астафичев // Конституционное и муниципальное право. – 2004. – № 4. – С. 2-10.
10. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г. В. Атаманчук. – М.: Издательство ОМЕГА-Л, 2005. – 584 с.
11. Бабенко А.Н. Правовые ценности и государственная власть / А. Н. Бабенко // Академический юридический журнал. – 2007. – № 3 (29). – С. 4-10.
12. Бабенко К.А. Конституційне регулювання основ суспільного ладу як предмет дослідження науки конституційного права / К.А. Бабенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 35. – С. 172-179.
13. Бабенко К.А. Конституційні гарантії демократизму політичного режиму в Україні / К. А. Бабенко // Юридична Україна. – 2007. – № 5. – С. 21-26.
14. Бабенко К. А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні: Монографія / К. А. Бабенко. –К.: Ін Юре, 2008. – 480 с.
15. Бабенко К. А. Конституційні основи розвитку та регулювання соціальних відносин / К. А. Бабенко // «Віче»: Журнал Верховної Ради України. – 2008. – № 2 (215). – С. 3-6.
16. Бабенко К.А. Конституція України як правова основа забезпечення політичної участі громадян / К. А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 9 (71). – С. 43-52.
17. Бабенко К.А. Конституція України як фактор стабілізації та розвитку правового і політичного життя суспільства / К. А. Бабенко // Вісник Конституційного Суду України, 2007. – Вип. 1. – С. 38-44.
18. Бабенко К.А. Становлення громадянського суспільства в Україні: конституційний вимір / К. А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України, 2006. – № 12 (62). – С. 5-14.
19. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 752 с.
20. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні / М.О. Баймуратов, В.А. Григор’єв. – О.: Юридична література, 2003. – 192 с.
21. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права / Ю. Г. Барабаш. – Х.: Право, 2008. – 220 с.
22. Барабаш Ю.Г. Дискреційні повноваження вищих органів влади: правова природа та умови ефективного застосування / Ю. Г. Барабаш // Університетські наукові записки. – 2007. – № 4. – С. 49-54.
23. Барабаш Ю.Г. Конфліктологічний підхід у конституційно-правовому регулюванні державно-владних відносин / Ю. Г. Барабаш // Юридична Україна. – 2008. – № 7. – С. 21-27.
24. Барабаш Ю.Г. Про співвідношення категорії «державно-правовий конфлікт» із іншими суміжними категоріями / Ю. Г. Барабаш // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008 – № 5. – С. 7-13.
25. Барабаш Ю. Правова політика у сфері прав людини: шляхти підвищення ефективності / Ю. Барабаш // Право України. – 2009. – № 4. – С. 55-61.
26. Барабаш Ю. Установча влада Українського народу як конституційний феномен / Ю. Барабаш // Право України. – 2009. – № 11. – С. 73-80.
27. Барнашов А.М. Теория разделения властей: становление, развитие, применение / А. М. Барнашов. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1988. – 100 с.
28. Батанов О.В. Деякі проблеми становлення муніципального права як галузі національного права України / О. В. Батанов // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 20. – С. 181-189.
29. Батанов О.В. Муніципальна влада – самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлення // Правова держава: Щорічний збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 109-120.
30. Батанов О.В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики: Монографія / О. В. Батанов. – К.: Юридична думка, 2010. – 653 с.
31. Батанов О.В. Сучасний муніципалізм в Україні: гуманістичні засади становлення та розвитку / О.В. Батанов // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – Вип. 21. – С. 165-174.
32. Батанов О.В. Що таке місцеве самоврядування з точки зору права? // Правова держава: Щорічний збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2007. – Вип. 18. – С. 172-184.
33. Беляева О.М. Основания (источники) легитимации государственной власти в России / О. М. Беляева // Вестник Волжского университета им. В. Н. Татищева. Серия «Юриспруденция». – 2006. – Вып. 56. – С. 210-215.
34. Бенетон Ф. введение в политическую науку / Ф. Бенетон. – М.: Изд-во «Весь мир», 2002. – 386 с.
35. Богашева Н.В., Ключковський О.Б., Колісецька Л. В. Еволюція виборчого законодавства України (1989 – 2006 роки) / Н. В. Богашева, О. Б. Ключковський, Л. В. Колісецька. – К.: ПЦ «Фоліант», 2006. – 146 с.
36. Бурдье П. Начала. Choses dites / П. Бурдье. – М.: Socio-logos, 1994. – 288 с.
37. Буроменський М. Європейський кодекс свободи і демократії / М. Буроменський // Право України. – 2010. – № 10. – С. 89-97.
38. Варич О. Г. Еволюція функцій держави: аспекти теоретико-порівняльного аналізу / О. Г. Варич // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 20. – С. 146-150.
39. Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь / Г. А. Василевич. – Мн.: Книжный Дом, 2010. – 768 с.
40. Васильев А.А. Муниципальное управление / А.А. Васильев. Нижний Новгород: Издатель Гладкова О.В., 2000. – 160 с.
41. Ваславский Я.И. Конституционные условия для демократии: сравнительный анализ / Я. И. Ваславский. – М.: МГИМО, 2008. – 198 с.
42. Величко А. Ю., Хевсаков В. В. Демократия и народовластие: к проблеме разграничения понятий / А. Ю. Величко, В. В. Хевсаков // Гражданин и право. – 2007. – № 5. – С. 82-87.
43. Влада в Україні: шляхи до ефективності. Всеукраїнський форму учених-правознавців / Відп. ред. О. Д. Святоцький. – К.: Ін Юре, 2010. – 690 с.
44. Воробьева Н.А. Государственная власть как разновидность социальной власти / Н.А. Воробьева // Проблемы развития российской правовой системы. – Сочи: РИО СГУТиКД, 2006. – С. 146-152.
45. Воронин В.В., Матейкович М.С. Народ, гражданское общество, общественность как субъекты конституционно-правовых отношений / В. В. Воронин, М.С. Матейкович // Право и политика. – 2007. – № 10. – С. 85-92.
46. Воронов І. О. Демократичний транзит: політико-владні трансформації / І. О. Воронов. – К. : Генеза, 2006. – 232 с.
47. Гаптрахманов В.М. Сущность и политико-правовая природа государственной власти / В.М. Гаптрахманов // «Черные дыры» в российском законодательстве: Юридический журнал. – 2006. – № 4. – С. 85-86.
48. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники / Эрнст Геллнер. – М.: Ad Marginem, 1995. – 224 с.
49. Георгіца А. З., Шукліна Н. Г. До питання про зміст конституційно-правової категорії «демократія» / Георгіца А. З., Шукліна Н. Г. // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: «Рута», 2003. – Вип. 172. – С.46-51
50. Герасіна Л. Громадянське суспільство і колізії в процесі реалізації політичної влади / Л. Герасіна // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 43-51.
51. Гладуняк І.В. Розвиток системи політичного управління в сучасній Україні / І. В. Гладуняк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 468 с.
52. Гладышев А.Г., Иванов В.Н., Патрушев В.И., Авдеева Т.Т. Муниципальная наука: теория, методология, практика / А. Г. Гладышев, В. Н. Иванов, В. И. Патрушев, Т. Т. Авдеева. – М.: Муниципальный мир, 2003. – 284 с.
53. Глазунова Н.И. Система государственного и муниципального управления / Н. И. Глазунова. – М.: Проспект, 2008. – 630 с.
54. Голосніченко Д. Методологія теорії повноважень / Д. Голосніченко // Юридична Україна. – 2008. – № 1. – С. 5-9.
55. Голосніченко Д. Теоретичні засади встановлення конституційних повноважень: історичні аспекти та сучасне державотворення / Д. Голосніченко // Юридична Україна. – 2008. – № 5. – С. 22-27.
56. Градовский А.Д. Начала русского государственного права / А.Д. Градовский. – М.: Изд-во «Зерцало», 2006. – Т. 1. – 470 с.
57. Граждан В. Д. Теория управления / В. Д. Граждан. – М.: Гардарики, 2006. – 416 с.
58. Грачев Н.И. Государственный и народный суверенитет в их «внешнем» и «внутреннем» выражении / Н. И. Грачев // Философия права. – 2006. – № 4. – С. 27-31.
59. Григор’єв В.А. Публічність і самостійність самоврядної (муніципальної) влади // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 44. – С. 200-204.
60. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація/ Р. Ф. Гринюк. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.
61. Гринюк Р.Ф. Поняття законності та її вплив на процес розбудови правової держави / Р. Ф. Гринюк // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 1 (9). – С. 3-9.
62. Гринюк Р.Ф. Правова держава і демократія: питання взаємодії і взаємозв’язку / Р. Ф. Гринюк // Право України. – 2010. – № 7. – С. 43-50.
63. Грицюк Т. В. Система государственного и муниципального управления / Т. В Грицюк. – М.: РДЛ, 2005. – 591 с.
64. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович. – СПб.: Изд-во Н.К.Мартынова, 1910. – 516 с.
65. Даль Р. А. О демократии / Р. А. Даль. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
66. Даль Р. А. Демократия и ее критики. – М.: РОССПЭН, 2003. – 576 с.
67. Даль Р.А. Поліархія. Участь у політичному житті та опозиція. – Х.: Каравела, 2002. – 216 с.
68. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-восточной Европы. – М.: Наука, 2005. – 184 с.
69. Денисенко В. В. Коллизии правовых актов: сущность и разрешение / В. В. Денисенко // Правоведение. – 2007. – № 3. – С. 28-33.
70. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / За ред. І. О. Кресіної. – К.: Логос, 2007. – 316 с.
71. Джанда К., Берри Д.М., Голдман Д., Хула К.В. Трудным путем демократии: Процесс государственного управления в США / К. Джанда, Д. М. Берри, Д. Голдман, К. В. Хула. – М.: РОССПЭН, 2006. – 656 с.
72. Дмитренко М.А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції / М. А. Дмитренко. – К.: Знання України, 2008. – 544 с.
73. Дмитриев Ю.А., Кучерена А.Г. Гражданское общество в России. Проблемы становления и развития / Ю. А. Дмитриев, А. Г. Кучерена. – М.: Закон и парво, ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 255 с.
74. Домбровська О. Влада як правова категорія: поняття, види та функції / О. Домбровська // Юридична Україна. – 2008. – № 12. – С. 19-23.
75. Дроботова Т. Б. Інститути народовладдя у забезпеченні демократизму державного-правового режиму сучасної України / Т. Б. Дроботова // Юридична Україна. – 2010. – № 3. – С. 39-45.
76. Дроботова Т. Б. Співвідношення держави і права як критерій визначення типу державно-правового режиму / Т. Б. Дроботова // Верховенство права і демократія: Матеріали методологічного семінару, проведеного на базі правничого факультету Національного університету «Острозька академія» (2 жовтня 2009 р.) / За ред. О. В. Скрипнюка. – К.: Логос, 2009. – С. 64-67.
77. Дюгі Л. Конституційне право: Загальна теорія держави / Леон Дюгі. – Одеса: Юридична література, 2005. – 1008 с.
78. Дьюи Д. Общество и его проблемы / Д. Дьюи. – М.: Идея-пресс, 2002. – 160 с.
79. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Георг Еллинек. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 752 с.
80. Ершов В.В. Суд в системе органов государственной власти / В. В. Ершов // Российское правосудие. – 2006. – № 1. – С. 39-52.
81. Євграфова Є. Питання щодо зв’язків права і держави / Є. Євграфова // Право України. – 2009. – № 6. – С. 46-54.
82. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми / За ред. В. П. Горбатенка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична Думка», 2005. – 212 с.
83. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітенту Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи / Отв. ред. Ю. Ключковський. – К.: Логос, 2009. – 500 с.
84. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты / Ж.-П. Жакке. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
85. Жиделев В.А. Государственная власть как правовая категория / В. А. Жиделев // Право и политика. – 2007. – № 6. – С. 11-15.
86. Жиделев В.А. Легитимация государственной власти / В. А. Жиделев // Вестник Волжского университета им. В. Н. Татищева. Серия «Юриспруденция». – 2006. – Вып. 60. – С. 191-198.
87. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. М. В. Цвіка, О. В.Петришина. – Х.: Право, 2009. – 584 с.
88. Заєць А. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці / А. Заєць // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2 (13). – С. 40-50.
89. Заяць Н. Феномен абсентизму в умовах становлення демократичного суспільства в Україні / Н. Заяць // Юридична Україна. – 2008. – № 9. – С. 4-8.
90. Зиновьев А. В. Суверенитет, демократия, государство / А. В. Зиновьев // Правоведение. – 2006. – № 6. – С. 20-28.
91. Иванов В.П., Шипелов А.Е. Конституционный суд в системе органов государственной власти / В. П. Иванов, А. Е. Шипелов // Закон и право. – 2006. – № 2. – С. 5-7.
92. Институты конституционного права иностранных государств. – М.: «Городец-издат», 2002. – 496 с.
93. Кельман М. Теоретико-методологічні підходи до аналізу співвідношення громадянського суспільства та держави / М. Кельман // Право України. – 2010. – № 6. – С. 93-102.
94. Керимов А.Д. Изъяны демократии и пути их преодоления / А. Д. Керимов // Право и политика. – 2002. – № 4. – С. 37-45.
95. Киреев В.В. Сбалансированное развитие политической системы и эффективное разграничение полномочий органов государственной власти как общесоциальные принципы / В.В. Киреев // Проблемы права. Международный правовой журнал. – 2007. – № 1. – С. 37-43.
96. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Б. А. Кистяковский. – СПб.: РХГИ, 1999.