ПРАВОВІ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (НА МАТЕРІАЛАХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ)

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП стор. 4 – 13
РОЗДІЛ 1. Місце, структура та зміст кримінально-про-цесуальної діяльності органів внутрішніх справ України
стор. 14 –108
1.1. Поняття кримінально-процесуальної діяльності, її сутність та місце в системі функцій органів внутрішніх справ України

стор. 14 – 63
1.2. Структура та зміст кримінально-процесуальної дія¬льності.
стор. 64 – 108
РОЗДІЛ 2. Стан та проблеми вдосконалення регулюван¬ня кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України

стор. 109 – 248
2.1. Відповідність положенням Конституції України чинного правового регулювання провадження дізнання й досудового слідства

стор. 109 – 191
2.2. Питання вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України відповідно до міжнародно-правових актів з кримінального судочинства

стор. 192 – 248
РОЗДІЛ 3. Проблеми науково-методичного забезпечен¬ня провадження дізнання й досудового слідства в кримінальних справах

стор. 249 – 385
3.1. Поняття та структура науково-методичного забезпечення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України.

стор. 249 – 275
3.2. Проблемні питання використання техніко-криміна¬лістичних засобів при провадженні дізнання й досудового слідства

стор. 276 – 308
3.3. Умови та особливості застосування окремих різно¬видів тактичних прийомів і рекомендацій при проведенні слідчих дій

стор. 309 – 333
3.4. Проблеми вдосконалення методики розслідування окремих видів злочинів і напрями їх розв’язання
стор. 334 – 354
3.5. Дискусійні питання щодо поняття матеріалів опера¬тивно-розшукових заходів та норм чинного законодавства України про їх використання при провадженні досудового слідства у кримінальних справах

стор. 355 – 385
ВИСНОВКИ стор. 386 – 396
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ стор. 397  439
ДОДАТКИ стор. 440  515

ВСТУП

Актуальність теми. Концепція судово-правової реформи, прийнята Верхов¬ною Радою України (1992 рік), а також схвалена Кабінетом Міністрів України Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України (1996 рік) і Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України (2000 рік) передбачають здійснення аналізу та розробки організаційних і правових засад структурної перебудови і розмежування функцій, заходів вдосконалення діяльності системи правоохоронних органів, у тому числі дізнання і досудового слідства МВС України. Потребують перегляду застарілі стереотипи, які є у практиці розслідування злочинів, вдосконалення змісту і напрямів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ та форми взаємодії з іншими правоохоронними органами України, виходячи з їх функціонального спрямування, завдань у зміцненні правопорядку та недопущення росту рівня злочинності. В Указі Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 6 лютого 2003 року робота спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України визнана недостатньою та малоефективною і поставлене завдання цим відомствам дати принципову оцінку роботи керівників усіх ланок, які очолюють роботу по організації боротьби з організованою злочин¬ністю і корупцією, порушеннями громадського порядку та безпеки, пов’язаними з розподілом сфер впливу між злочинними угрупованнями.
Проблемі вдосконалення діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів постійно приділяється увага у працях вчених-юристів України та країн СНД. Окремі аспекти цієї проблеми в різні часові періоди досліджували Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, А.К. Гаврилов, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, М.М. Гродзин¬ський, Ю.М. Грошевий, О.Ф. Долженков, А.Я. Дубинський, А.В. Іщенко, Д.С. Карев, Н.С. Карпов, О.А. Кириченко, Н.І. Клименко, І.П. Козаченко, В.О. Ко¬новалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, М.І. Мельник, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, М.І. Порубов, В.М. Савицький, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, З.Д. Смітієнко, О.П. Снігерьов, М.С. Строгович, М.А. Чельцов, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило, М.П. Яблоков та інші процесуалісти і криміналісти. Разом з тим, кримінально-процесуальна діяльність органів внутрішніх справ України має свою специфіку, визначену розмежуванням функцій суб’єктів, які її здійснюють, компетенцією цих суб’єктів при проведенні процесуальних дій, відомчими та міжвідомчими особливостями взаємодії при розслідуванні злочинів. Це обумовлює те, що у законодавстві й юридичній літературі по-різному визначаються поняття “кримі¬нально-процесуальна діяльність”, її структура, сутність й теоретико-методичні засади. Неврегульованими є питання нормативно-правового, науково-методично¬го й інших видів забезпечення розслідування злочинів, зокрема, таких нових їх різновидів, як вбивства на замовлення, торгівля людьми, організована злочинна діяльність у сфері економіки тощо. Наведені обставини зумовили обрання теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до напрямів, визначених Комплексною цільовою програ¬мою боротьби зі злочинністю на 19962000 роки (розділи V, VI, VII), затвердже¬ною Указом Президента України № 837/96 від 17 вересня 1996 року, Комплекс¬ною програмою профілактики злочинності на 20012005 роки (розділи II, III, IV), затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року. Тема дисертації у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (1999.  № 4.  позиція 393), включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 19982005 роки. Основні положення дисертації входять складовими елементами до програм і тематичних планів з курсів кримінального процесу і криміналістики, спецкурсів “Судові та правоохоронні органи України”, “Дізнання в органах внутрішніх справ України”, які викладаються у Національній академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертації ставиться:
1. З’ясувати сутність, структуру кримінально-процесуальної діяльності і функції уповноважених суб’єктів при провадженні дізнання й досудового слідства підрозділами МВС України.
2. Визначити стан нормативно-правового регулювання чинним законодав-ством і підзаконними актами України провадження дізнання і досудового слідства органами МВС України і їх відповідність Конституції України й міжнародно-правовим документам.
3. Розробити напрямки і шляхи науково-методичного і криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів підрозділами МВС України.
Мета дисертації конкретизується такими завданнями:
1. Дослідження опублікованих визначень кримінально-процесуальної діяль¬ності, її структурних елементів та співвідношення між ними з метою встановлен¬ня їх відповідності нормативно-правовому врегулюванню функцій, повноважень і сучасних завдань органів внутрішніх справ України у зміцненні правопорядку і боротьбі зі злочинністю.
2. Визначення форм і порядку здійснення кримінально-процесуальної діяль¬ності органами дізнання й досудового слідства МВС України, взаємодії їх зі спеціальними підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність при розкритті, розслідуванні й попередженні злочинів.
3. Узагальнення наукових розробок у галузі криміналістичної техніки, такти¬ки і методики розслідування окремих видів злочинів, їх апробацій, впровадження та використання органами дізнання і досудового слідства МВС України.
4. З’ясування структурно-функціональних змін, що відбулися в останні роки в системі органів внутрішніх справ України, і обумовлених ними потреб відповід¬ного оновлення та вдосконалення нормативних актів з питань здійснення кримі¬нально-процесуальної діяльності по розкриттю й розслідуванню злочинів.
5. Аналіз поняття “матеріали оперативно-розшукових заходів” і норм чинно¬го кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють порядок і умови їх використання при провадженні у кримінальних справах.
6. Обґрунтування вимог до професійної підготовки кадрів підрозділів, які здійснюють згідно з компетенцією дізнання й досудове слідство та форми її забезпечення у навчальному процесі відомчих навчальних закладів МВС України.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання й досудового слідства МВС України по розкриттю й розслідуванню злочинів.
Предметом дослідження є особливості регулювання кримінально-проце-суального провадження дізнання і досудового слідства по розкриттю і розсліду¬ванню злочинів підрозділами органів внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ і процесів, загально¬наукові методи, а також концептуальні положення конституційного, кримінально-процесуального, кримінального, адміністративного права України.
У процесі дослідження використовувалися формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи. Так, при визначенні сутності й струк¬тури кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України використані методи аналізу, історико-правовий, системно-структурний. З метою визначення спільних та відмінних рис у діяльності органів дізнання і досудового слідства застосовані порівняльний та формально-логічний методи. Методи логіки використані при дослідженні нормативно-правових актів України, відомчих оглядів і узагальнень діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України, точок зору авторів з окремих питань провадження досудового розслідування.
З питань здійснення кримінально-процесуальної діяльності на досудових стадіях процесу та її окремих проблем за спеціально розробленими анкетами були опитані 570 працівників органів внутрішніх справ України – по 150 працівників органів дізнання (карного розшуку, державних служб боротьби з організованою і економічною злочинністю, відділів дізнання, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції), державного пожежного нагляду і слідчих органів внутрішніх справ України, а також 120 офіцерів внутрішніх військ, які в установленому порядку здійснюють дізнання у своїх частинах. При анкетуванні практичних працівників використані статистичні методи: спостере¬ження, групування, зведення і аналітичної обробки одержаних результатів.
Висновки і рекомендації у дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинного Кримінально-процесуального кодексу України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, на законопроектах з питань діяльно¬сті правоохоронних органів, представлених для розгляду Верховною Радою України. При підготовці дисертації вивчені, узагальнені й проаналізовані наукові праці вітчизняних і закордонних вчених-юристів з теорії держави і права, філо¬софії права, кримінального і кримінально-процесуального права, криміналістики, загальної й судової психології, а також адміністративного, цивільного і міжна¬родного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у встановленні особли-востей кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України та конкретизації напрямів її вдосконалення. Виходячи з цього, пропонується розв’язання ряду проблем і дискусійних питань, які залишаються неврегульова¬ними і суперечливими у чинному законодавстві України. До таких найважли¬віших положень відносяться:
1. Встановлення співвідношення понять “кримінальний процес” і “криміналь¬но-процесуальна діяльність”, обґрунтування уточнення специфіки, особливостей та складових елементів кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання й досудового слідства МВС України.
2. Характеристика врегульованих нормами КПК й підзаконними актами видів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України, до яких віднесені дії органів дізнання, слідчого, експерта; встановлення сутності кожного з цих видів, висвітлення їх напрямів та відмінності від участі у провадженні досудового розслідування інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності (прокурор, адвокат, спеціаліст).
3. Пропозиції з дискусійних у літературі питань щодо співвідношення понять “суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності”, “учасники кримінального про¬цесу”, “суб’єкти доказування”, а також класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України за ознаками їх повноважень.
4. Конкретизація передбачених у КПК та інших нормативних актах положень щодо можливості збирання доказів захисником, у тому числі шляхом проведення за його безпосереднім зверненням попередніх досліджень та експертиз речових доказів в експертних установах системи МВС України та Міністерства юстиції України.
5. Висвітлення точки зору по спірних питаннях щодо здійснення арешту особи та поштово-телеграфної кореспонденції, зняття інформації з каналів зв’язку, огляду, обшуку, примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи та внесення пропозицій по їх вирішенню.
6. Обґрунтування висновку про неузгодженість застосованого у законо-давстві України поняття “конфіденційна інформація” і пропозиції про уточнення його змісту, видів такої інформації, унормування порядку її використання при розслідуванні злочинів.
7. Визначення суперечностей між статтею 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та статтею 178 КПК у частині вилучення документів у банківських установах України, виснування пропозицій про необхідність узгодження між собою цих норм.
8. Аргументація необхідності усунення розбіжностей в описанні у літературі та використання у практиці розслідування технічних засобів: поліграфу, автоматизованих дактилоскопічних ідентифікаційних систем, одорологічних методів та окремих нових способів фіксації об’єктів, вилучених з місця події.
9. Обґрунтування положень і пропозицій зі спірних і неврегульованих питань про можливість проведення розвідувальних допитів, залучення спеціалістів при проведенні дізнання у конкретних кримінальних справах в межах своєї компетенції органами міліції, внутрішніх військ, а також державного пожежного нагляду.
10. Виснування положень про недоліки регулювання у чинному законо-давстві України і відомчих підзаконних актах порядку та правил прилучення до кримінальної справи і використання на досудовому слідстві окремих видів матеріалів оперативно-розшукової діяльності органів дізнання, а також допусти¬мість як джерел доказів попередніх досліджень, проведених науково-дослідними експертними установами МВС України та Міністерства юстиції України за дорученням органів дізнання на стадії порушення кримінальної справи і при подальшому її розслідуванні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропози¬цій і рекомендацій, спрямованих на усунення неузгодженості й невизначеності окремих питань, що виникають при здійсненні кримінально-процесуальної діяль¬ності органами внутрішніх справ України. Тому матеріали дисертації мають значення для подальшої наукової розробки питань діяльності органів внутрішніх справ України, при викладанні курсів кримінально-процесуального права і кримі¬налістики у спеціалізованих навчальних закладах МВС та інших правоохоронних відомств України, а також вузах Міністерства освіти і науки України, у практич¬ній діяльності органів дізнання й досудового слідства МВС України. Це підтверд¬жується тим, що ряд теоретичних положень, висновків і конкретних пропозицій впроваджені у навчальний процес на кафедрах криміналістики, кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України (протокол спільного засідання кафедр № 14 від 27 квітня 2000 року), на факультеті права Національ¬ного технічного університету “Київський політехнічний інститут” (довідка № 187 від 21 березня 2000 року), на соціально-гуманітарному факультеті (довідка № 19 від 23 березня 2000 року) і факультеті профорієнтації та післядипломної освіти (довідка № 118 від 20 квітня 2000 року) Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на факультеті перепідготовки та підвищен¬ня кваліфікації Академії пожежної безпеки МВС України (довідка № 224 від 24 листопада 2000 року), в Одеському інституті внутрішніх справ (акт про впровадження у навчальний процес № 153 від 28 січня 2002 року), на факультеті правничих наук Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка № 301 від 28 жовтня 2002 року).
Узагальнені пропозиції до проектів законів “Про дактилоскопію” та “Про ідентифікацію особи”, “Про спеціального прокурора і спеціальних слідчих” нап¬равлені до Верховної Ради України (вих. № НА/2445 та 2446 від 8 жовтня 1999 року). Пропозиції й рекомендації, викладені у дисертації, прийняті й вико¬ристовуються Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (довідка № 3/20/1-343 від 22 січня 2002 року) та Головним слідчим управлінням МВС України (довідка № 13/7-514 від 28 січня 2002 року) при проведенні навчально-методичних семінарів і практичних занять на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання й досудового слідства МВС України.
Особистий внесок здобувача. У дисертації при висвітленні окремих питань діяльності слідчого на стадії порушення кримінальної справи, використання конфіденційної інформації в розслідуванні злочинів, дослідження підроблених паперових грошових знаків іноземних держав, використання автоматизованих ідентифікаційно-пошукових систем, проведення розвідувальних допитів і виїмки документів у банківських установах України, визначення елементів криміналіс¬тичної характеристики у справах про вбивства на замовлення використані спільні наукові праці, опубліковані у співавторстві, які супроводжуються обов’язковим на них посиланням. Особистий внесок дисертанта у цих працях складає 60 %.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у доповідях і повідомленнях на навчально-методичних зборах, нарадах, наукових та науково-практичних конференціях з питань організації навчального процесу і здійснення розслідування органами дізнання й досудового слідства МВС України: навчально-методичному зборі професорсько-викладацького складу Академії Прикордонних військ України (м. Хмельницький, 19-20 жовтня 1998 року), між¬народній науковій конференції з нагоди 50-ти річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини “Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 10-11 грудня 1998 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 18-20 травня 1999 року), міжвузівській науково-практичній конференції “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, 24-25 вересня 1999 року), науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби із злочинністю” (м. Київ, 30 березня 2000 року), міжна-родній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (м. Донецьк, 20-22 чер¬вня 2000 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності органів внутрішніх справ по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (м. Одеса, 19-20 жовтня 2000 року), науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: пробле¬ми протидії злочинності” (м. Дніпропетровськ, 27-28 жовтня 2000 року), міжна¬родній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Київ, 22-23 березня 2001 року), науково-практичній конференції “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття” (м. Дніпропетровськ, 30-31 травня 2001 року), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 року), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів органів внутрішніх справ України” (м. Луганськ, 30-31 травня 2002 року), міжнародній науково-практичній кон¬ференції “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (м.м. Сімферополь-Алушта, 19-22 вересня 2002 року), міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 25-26 жовтня 2002 року), при проведенні круглого столу в МВС України на тему: “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (м. Київ, 31 січня 2003 року). Крім того, положення і рекоменда¬ції, висвітлені у дисертації, використовуються у практичній діяльності підрозділів МВС України, у навчальному процесі вищих навчальних закладів юридичного спрямування та законодавчій практиці.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані у моно-графії “Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України”, 2002 рік, (17,44 д.а.), двадцяти дев’яти наукових статтях загальним обсягом 11,41 д.а., з яких двадцять три оприлюднені у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, дев’яти тезах висту¬пів на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, метою і завдан¬нями, складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, прикінцевих висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 515 сторінок. Рукописний зміст викладений на 396 сторінках і доповне¬ний списком використаних джерел на 43 сторінках, що включає в себе 408 найме¬нувань, і 7 додатками на 76 сторінках.

Список литературы

Висновки

1. Кримінально-процесуальна діяльність органів внутрішніх справ України на досудових стадіях процесу змістовна і багатогранна. Вона має свою структуру, специфіку, обумовлену розмежуванням функцій органів дізнання й досудового слідства МВС України, компетенцією цих підрозділів при проведенні процесуальних дій. При дослідженні проблем її здійснення проаналізовані норми Конституції України та інших законодавчих і нормативно-правових актів з питань кримінального судочинства. Це Кримінально-процесуальний кодекс України, Закони України “Про судову експертизу”, “Про прокуратуру”, “Про адвокатуру”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, “Про нотаріат”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про інформацію”, “Про банки і банківську діяльність” та інші; Укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, Настанова з організації роботи органів державного пожежного нагляду, Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України, інші нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, постанови Пленуму Верховного Суду України тощо. Акцентована увага на тих положеннях зазначених правових актів, які не в повній мірі відповідають міжнародно-правовим документам, ратифікованим Україною, чинному законодавству і, насамперед, Конституції України. Визначені спірні й законодавчо неврегульовані питання здійснення кримінального судочинства органами дізнання й досудового слідства МВС України на досудових стадіях процесу. На основі такого аналізу висловлене теоретичне узагальнення щодо вирішення завдань вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України. Обґрунтована автор¬ська концепція шляхів і напрямків оптимізації такої діяльності, сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, врахування яких сприятиме правовому регулюванню і науково-методичному забезпеченню кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України.
2. Кримінальний процес як один із видів судочинства, врегульованих законо¬давством України, складається з кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання й досудового слідства при провадженні у кримінальних справах, та суду по їх розгляду, має визначену чинним КПК стадійність, мету і завдання кожної зі стадій, визначає вичерпний перелік учасників і суб’єктів судочинства, їх права, обов’язки і відповідальність, умови реалізації і прийняття відповідних рішень. Сутністю кримінально-процесуальної діяльності, яку здійснює визначене коло уповноважених суб’єктів, є, по-перше, дотримання процесуальної форми провад¬ження у кримінальних справах і прийняття необхідних процесуальних рішень; по-друге, здійснення пошуково-пізнавальних дій, спрямованих на збирання фактич¬них даних про подію злочину й доведення винуватості у його вчиненні конкрет¬них осіб.
3. На основі аналізу висловлених у спеціальній літературі точок зору і проведеного анкетування практичних працівників підрозділів МВС України кри¬мінально-процесуальною визначається регламентована законом діяльність органів дізнання й досудового слідства МВС України по здійсненню своїх повноважень при проведенні процесуальних дій по розкриттю і розслідуванню злочинів, у результаті яких виникають, змінюються або припиняються кримінально-проце¬суальні відносини між суб’єктами і учасниками такої діяльності, збирається та досліджується сукупність доказів, необхідних для прийняття відповідного перед¬баченого законом рішення в конкретних кримінальних справах.
4. Елементами кримінально-процесуальної діяльності визначені:
а) види кримінально-процесуальної діяльності: дії органу дізнання, слідчого, експерта.
Під діями слідчого розуміються передбачені чинним кримінально-проце-суальним законодавством та іншими нормативними документами повноваження і цілеспрямовані дії органів досудового слідства МВС України по перевірці підстав і достатності даних до порушення кримінальної справи, встановленню елементів предмету доказування та інших важливих обставин у ході розслідування злочинів.
Працівниками експертної служби, атестованими Експертно-кваліфікаційною комісією МВС України і зареєстрованими у Державному реєстрі атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, здійсню¬ються у кримінальному судочинстві дії по виконанню ними завдань в межах повноважень, визначених Законами України “Про міліцію”, “Про судову експер¬тизу”, Кримінально-процесуальним кодексом України, наказами Міністерства юстиції України та МВС України.
б) етапи:
– етап перевірки приводів, підстав та встановлення достатності даних для прийняття рішення про порушення кримінальної справи або відмову в цьому (попередній етап);
– проведення невідкладних процесуальних дій, спрямованих на пошук, встановлення і закріплення доказів (початковий етап);
– здійснення планомірного доказування у відповідності зі складеним планом розслідування (наступний етап);
– оцінка зібраних у справі доказів, прийняття рішення про подальший хід розслідування, визначення форм його закінчення ( заключний етап);
в) стадії:
– підтримана і обґрунтована висловлена в літературі пропозиція щодо перейменування першої стадії процесу в стадію перевірки і вирішення заяв і пові¬домлень про злочини, а назву другої стадії – досудове розслідування – залишити без змін.
5. Право захисника збирати відомості про факти, що можуть використовува¬тися як докази у справі, застосування ним науково-технічних засобів при участі у проведенні слідчих дій, одержання захисником письмових висновків фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, у законодавстві України врегульовані суперечливо, а у спеціальній літературі ці питання є дискусійними, по них вислов¬лена авторська точка зору. Так, якщо захисник отримав письмове пояснення від особи, воно має бути передане слідчому. Лише після допиту цієї особи і фіксації показань у протоколі саме цей процесуальний документ, а не пояснення, стає джерелом доказів відповідно до частини другої статті 65 КПК.
6. Підлягають подальшому доопрацюванню питання правового врегулювання арешту особи, проведення огляду і обшуку та деяких інших процесуальних дій, дозвіл на здійснення яких нині дає суддя. За таких обставин вбачається дещо передчасним запровадження законодавчої норми (пункт 21 частини першої статті 54 КПК), згідно з якою суддя, який давав дозвіл на проведення зазначених в законі процесуальних дій, не може розглядати справу в судовому засіданні. Потребує законодавчого уточнення також визначення, в яких випадках потрібна санкція прокурора (частина третя статті 177 КПК), а в яких – обов’язковий дозвіл судді (частина п’ята статті 177 КПК) при здійсненні обшуку в приміщенні. Оскільки в обох випадках йдеться про проведення обшуку в приміщенні, у дисер¬тації запропоновано однозначно визначити в КПК, що обшук у нежитловому приміщенні проводиться з санкції прокурора або його заступника, а в житлово¬му – з дозволу судді.
7. Згідно з частиною третьою статті 187 КПК, нині до порушення криміналь¬ної справи можна проводити зняття інформації з каналів зв’язку як слідча дія. Однак відповідно до частини першої статті 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” зняття інформації з каналів зв’язку одночасно відноситься до оперативно-розшукової дії. Відтепер в законодавстві існують два однакових терміни, які мають як спільні, так і відмінні риси. З метою усунення існування двох однакових термінів у різних значеннях, з Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” потрібно виключити зняття інформації з каналів зв’язку як оперативно-розшуковий захід. За таких умов органи дізнання набудуть можли¬вість проводити слідчу дію  зняття інформації з каналів зв’язку  як на стадії порушення кримінальної справи, так і досудового розслідування.
8. Нормативні акти, які регламентують кримінально-процесуальну діяльність внутрішніх військ та держпожнагляду, мають ряд положень, що не відповідають КПК та чинним Законам України. Так, викликають заперечення і потребують подальшого вдосконалення деякі норми Закону України “Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України”. Відповідно до абзацу четвертого час¬тини першої статті 3 цього Закону, Служба правопорядку одним із завдань має проведення у встановленому порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконан¬ня ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини. Фактично нині у Збройних Силах України і внутрішніх військах існує два органи дізнання з невизначеною компетенцією. З метою усунення такого протиріччя доцільно зали¬шити за командирами військових частин, з’єднань, начальниками військових установ функції органів дізнання, які зобов’язані протягом триденного строку повідомити у Службу правопорядку про факти вчинення нетяжких злочинів, вчинених в умовах очевидності військовослужбовцями чи військовозобов’яза-ними під час проходження ними зборів. Більш юридично підготовленим праців¬никам Служби правопорядку доцільно визначити повноваження по провадженню дізнання у складних справах.
Потребує уточнення ряд норм Інструкції про проведення дізнання у Зброй¬них Силах України. У пункті 2 цього документа невірно визначена сутність діз¬нання як оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, яке проводиться органом дізнання після порушення криміналь¬ної справи з дотриманням чинного кримінально-процесуального законодавства.
Не відповідає статті 193 КПК пункт 25 Інструкції, у якій невірно визначені мета, види і склад учасників проведення освідування. Суперечить статті 31 Кон¬ституції України пункт 34 Інструкції у частині накладення арешту на кореспон¬денцію та її виїмку в поштово-телеграфній установі з санкції військового прокурора. Тому ці та інші положення Інструкції, які не відповідають конститу¬ційним нормам, мають бути скасовані.
Існує нагальна потреба чітко визначити процесуальний статус інспекторів держпожнагляду, які здійснюють перевірочні дії у справах про пожежі й пору-шення протипожежних правил; сутність пожежно-технічного розслідування і перевірки обставин пожеж на стадії порушення кримінальної справи, роль у цьому спеціалістів. Актуальним є питання визначення компетенції держпож-нагляду як органу дізнання, врегулювання питання про взаємодію працівників цього підрозділу з іншими органами дізнання, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Врахування висловлених у дисертації пропози¬цій і рекомендацій сприятиме чіткій та зрозумілій регламентації процесуальних засобів проведення перевірочних дій, удосконаленню правової підготовки праців¬ників держпожнагляду при провадженні ними кримінально-процесуальних дій.
9. Поняття “конфіденційна інформація”, визначене у Законі України “Про інформацію”, прийнятне лише для цивільно-правових відносин. Потребує подаль¬шої деталізації й конкретизації сутність такої інформації, яка використовується у кримінальному судочинстві, її види залежно від специфіки кримінально-проце¬суальної діяльності органів внутрішніх справ України на досудових стадіях процесу і правове регулювання порядку її використання уповноваженими суб’єк¬тами при провадженні дізнання і досудового слідства.
10. Науково-методичним забезпеченням є система науково визначених напрямів діяльності, в кожному з яких цілеспрямоване здійснення певних заходів сприяє оптимізації кримінально-процесуальної діяльності. До його структури доцільно віднести: законодавчий, інформаційний, науково-технічний, організацій¬ний, кадровий і матеріально-технічний напрями, сутність яких послідовно роз¬глядається.
11. Протягом тривалого часу у спеціальній літературі висловлені спірні міркування з питань застосування у розкритті й розслідуванні злочинів поліграфу як технічного засобу виявлення, фіксації, вилучення і дослідження внутрішнього емоційного стану людини. Не викликає сумніву, що сучасний поліграф – це високоточний прилад, який відображає психофізіологічний стан організму досліджуваної особи. У 2001 році в Україні здійснювався експеримент по прове¬денню поліграфної перевірки під час опитування кандидатів на службу в органи внутрішніх справ та навчання в навчальних закладах МВС України, осіб рядового і начальницького складу, які включалися до складу миротворчих місій, висува¬лися на керівні посади під час професійно-психологічного відбору; вибірково – працівників органів внутрішніх справ, щодо яких проводилися службові перевір¬ки. Однак після закінчення такого експерименту не прийнято жодного норматив¬ного документа, згідно якому дозволено було б використовувати поліграф у кримінально-процесуальній чи оперативно-розшуковій діяльності. За відсутності правового регулювання поліграф не може застосовуватися у діяльності органів дізнання й досудового слідства по розкриттю й розслідуванню злочинів.
12. Спірними є висловлені у літературі точки зору щодо можливості прове¬дення одорологічної експертизи з використанням собак-детекторів чи створення універсального детектора розпізнавання індивідуальних запахів людини. У зв’язку з цим доцільним є проведення на базі ДНДЕКЦ МВС України за участю фахівців інших наукових установ ґрунтовних експериментальних досліджень використання одорологічних методів, вивчення досвіду з цих питань правоохо¬ронних органів інших країн і на цій основі вирішення питання про межі застосування методів дослідження запахів людини, їх оформлення у відповідності з вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства України і до¬пустимість використання результатів цих досліджень як доказів.
13. Потребою сьогодення є створення національної автоматизованої дактило¬скопічної ідентифікаційної системи з метою автоматизації накопичення дактокарт та процесу їх перевірок з використанням ЕОМ. Нині в Україні використовуються різні системи, виготовлені за кордоном. У них різне програмне забезпеченням, операційна система, алгоритми побудови цифрових образів зображення для зберігання в базі даних та пошуку. Це не дозволяє створити єдину розподілену систему дактилоскопічної реєстрації, унеможливлює взаємодію між регіонами, перешкоджає здійсненню централізованого управління системою. Тому нагаль¬ною проблемою є створення власної АДІС з однотипним програмним забезпечен¬ням та сучасними високоякісними телекомунікаційними мережами, кадровим забезпеченням по експлуатації АДІС та їх супроводженню, створення нової чіткої системи формування дактомасивів.
14. Використання у розслідуванні злочинів обману, провокацій, слідчих хитрощів і психологічних пасток є дискусійним питанням у спеціальній літера-турі. У дисертації дістало підтримку визначення їх як тактичних прийомів прове¬дення слідчих дій за умови, якщо необхідні для усунення або локалізації протидії встановленню істини, ґрунтуються на реальних даних, не обмежують законних прав осіб і не пов’язані з введенням їх в оману і фальсифікацією. Застосування у інших випадках обману і хитрощів, якщо вони суперечать завданням криміналь¬ного судочинства і заборонені нормами КПК, є неприпустимим.
Провокація у ряді випадків фактично дозволена на законодавчому рівні. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, оперативним підрозділам надається право проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Такі дії здійснюються шляхом придбання оперативними працівниками органів дізнання наркотичних засобів у їх розповсюджувачів з метою встановлення, документування злочинної діяльності таких осіб і подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності.
15. Побудова диспозиції норм статей 143 і 167 КПК дозволяє органу дізнання й слідчому вийти за межі предмету допиту обвинуваченого або свідка, і отримати різноманітну інформацію про інші злочини та причетних до них осіб. Подальша перевірка такої інформації надає можливість виявляти латентні злочини, по яких заяви (повідомлення) не надходили, а також встановлювати осіб, які вчиняли злочини, але своєчасно не були виявлені і затримані. Враховуючи викладене, розвідувальний допит визначається як тактичний прийом отримання відомостей про факти від осіб, які за матеріалами кримінальної справи можуть бути обізнані про інші злочини чи їх епізоди, а також осіб, до них причетних.
16. Питання проведення виїмки, у тому числі в банківських установах, в законодавстві України чітко не вирішене. У чинному КПК і Законі України “Про банки і банківську діяльність” наявна неузгодженість: у статті 178 КПК йдеться про проведення виїмки за постановою слідчого, санкціонованою прокурором або його заступником, а у статті 62 Закону України “Про банки і банківську діяль¬ність” – про направлення письмової вимоги. За наявності такої суперечності у дисертації пропонується внести зміни до статті 62 зазначеного Закону України про можливість при розслідуванні кримінальних справ проводити виїмку банківських документів за постановою слідчого, санкціонованою прокурором або його заступником, як це передбачено у статті 178 КПК. За відсутності таких змін у законодавстві України має місце конкуренція правових норм, які по різному регламентують порядок вилучення банківських документів і неоднозначно засто¬совуються у практичній діяльності органами дізнання, досудового слідства МВС України і працівниками банківських установ України.
17. Криміналістична характеристика як структурний елемент методики розслідування злочинів являє собою систему відомостей про криміналістично значимі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і служить побудові і перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування. Її прикладне значення полягає у тому, що правильне визначення елементів криміналістичної характеристики на попередньому і почат¬ковому етапах розслідування сприяють органу дізнання чи слідчому у обранні окремої методики розслідування виду (групи) злочинів, своєчасному порушенні кримінальної справи, висуненню найбільш ймовірних версій.
Криміналістична характеристика як наукова абстракція використовується з метою напрацювання рекомендацій по значній кількості розслідуваних кримі-нальних справ. Ці рекомендації розробляються за видами і групами злочинів на основі вивчення обставин конкретних злочинів, які відносяться до цих видів і груп, і визначення їх типових ознак. З урахуванням встановлених обставин вибираються елементи криміналістичної характеристики і розробляється типова криміналістична характеристика окремих видів (груп) злочинів. Враховуючи викладене, у дисертації пропонується не розглядати криміналістичну характе¬ристику конкретного злочину, оскільки висновується положення, що по суті нею є лише розкрита і розслідувана кримінальна справа.
18. За чинним КПК при розслідуванні злочинів допускається використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності. Визначається орієнтовний перелік матеріалів, отриманих у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, які можуть бути прилучені до кримінальної справи, порядок їх надсилання до слідчого та його дії при отриманні таких матеріалів. На основі аналізу окремих норм Законів України “Про судову експертизу”, “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, до цього переліку не віднесені попередні дослідження, які проводяться експертами системи МВС і Міністерства юстиції України на стадії порушення кримінальної справи. Тому внесена пропозиція про зміни до пункту 10 статті 10 Закону України “Про міліцію”, у якому слова “за матеріалами оператив¬но-розшукової діяльності” потрібно замінити словами “за завданням органів діз¬нання”, і у пункт 5.3.1 наказу МВС України № 682 від 30 серпня 1999 року “Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України”, в якому передбачене проведення досліджень для органів внутрішніх справ, але мають бути вилучені слова “за оперативними матеріалами”. Після вне¬сення запропонованих змін і уточнень в КПК і галузеві закони України дискусійні питання щодо підстав, порядку і значення проведення попередніх досліджень на стадії порушення кримінальної справи набудуть належного нормативного врегу¬лювання.
19. Взаємодія слідчого і оперативного працівника органу дізнання у частині поінформованості слідчого в сутності матеріалів, отриманих оперативним шля¬хом, полягає у можливості ознайомлення слідчого з такими матеріалами залежно від наявності допуску на роботу з таємними документами. Для визначення рівня знань слідчими, які закінчували цивільні чи військові вузи, основ оперативно-розшукової діяльності обов’язковим є рішення комісії з режиму таємності.
20. У дисертації проаналізовані законопроекти “Про дактилоскопію”, “Про ідентифікацію особи”, “Про спеціального прокурора і спеціальних слідчих”, “Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист”, “Про відшкоду¬вання громадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами”. По окремих положеннях цих проектів, які регламентують процесуальні й непроцесуальні питання розкриття та розслідування злочинів, викладені пропозиції щодо усунен¬ня наявних у них невідповідностей нормам Конституції України, чинному кримінально-процесуальному законодавству України, які направлені до Верхов¬ної Ради України.
Висловлені також інші положення, висновки і пропозиції по окремих питаннях здійснення кримінально-процесуальної діяльності органами внутрішніх справ України, спрямовані на подальше вдосконалення її правового врегулюван¬ня, які можуть бути використані у подальшій науковій розробці цієї складної і багатогранної проблеми, у навчальному процесі вищих навчальних закладів МВС України та Міністерства освіти і науки України, у практичній діяльності органів дізнання і досудового слідства по розкриттю й розслідуванню злочинів, законодавчій роботі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск, 1978. – 195 с.
2. Александренко О.В. Класифікація форм протидії розслідуванню // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2000. – № 4. – С. 132141.
3. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе: Учеб. посо-бие. – Х., 1974. – 38 c.
4. Артамонов И.И. Методологические аспекты криминалистической харак¬теристики // Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. тр. / Редкол.: В.В. Клочков (отв. ред.) и др. – М.: Всесоюз. инт по изуч. причин и разработке мер предупр. преступл., 1984. – С. 6369.
5. Балашов А. Процессуальное оформление взаимодействия следователей и органов дознания // Соц. законность.  1972. – № 8. – С. 58-59.
6. Барилюк В.І. Історичні аспекти теорії та практики застосування приско¬реного провадження в кримінальному судочинстві // Теорія та практика криміна¬лістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. / Редкол.: П.В. Коляда та ін.  К., 2001. – Ч. 2. – С. 119125.
7. Барилюк В.І. Правові засади визначення підслідності органів дізнання при розкритті та розслідуванні злочинів // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 3842.
8. Барко В.І. Перспективи застосування поліграфів “Ахсіton” в органах внутрішніх справ України // Актуальні проблеми юридичної психології: Мат. міжнар. наук.-практ. конф., 1820 травня 1999 р. / За ред. С.І. Яковенка. – К.: РВВ КІВС, 1999. – С. 810.
9. Басай В.Д. Основні напрямки та методика сучасних одорологічних досліджень // Актуальні проблеми сучасної криміналістики: Мат. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – СімферопольАлушта, 1921 вересня 2002 р. – Сімферополь: Доля, 2002. – Ч. 2. – С. 26–34.
10. Баулін О. До альтернативи у обранні захисника на попередньому розслі¬дуванні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 8185, 88.
11. Баулин О.В., Галаган В.И., Федоров К.Л. К проблеме использования полиграфа органами предварительного расследования Украины // Теория и прак¬тика применения полиграфа в правоприменительной деятельности / Под ред. А.Г. Сапрунова и С.Л. Николаева.  Сочи, 2000. – С. 4047.
12. Баулін О.В., Поповченко О.І. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією: Навч.-практ. посібник. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 74 с.
13. Бахин В.П. Допрос: Лекция. – К., 1999. – 40 с.
14. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (19622002).  К., 2002.  268 с.
15. Бахин В.П. Нужна ли обществу дактилоскопическая регистрация? // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб.  2002.  Вип. 3.  С. 1924.
16. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенство¬вания.  К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.
17. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичёв В.С., Цымбал П.В. Проблемы рационализации следствия // Теоретические и практические проблемы обеспече¬ния раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами. – К., 1992. – С. 6674.
18. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 19802002 г.). – К., 2002. – 458 с.
19. Бахин В.П., Когамов М.Ч., Карпов Н.С. Допрос на предварительном следствии (уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы).  Алматы: Өркениет, 1999.  208 с.
20. Бахін В.П., Лисиченко В.К. Проблеми науково-методичного забезпечен¬ня слідчої діяльності // Теоретичні та практичні проблеми використання можли¬востей криміналістики і судової експертизи у розкритті й розслідуванні злочинів: Зб. наук. праць. – К., 1996. – С. 511.
21. Бахін В.П., Цимбал П.В. Удосконалення форм використання науково-технічних досягнень у розслідуванні // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Міжвуз. зб. наук. праць. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993. – С. 112121.
22. Бацько І.М. Морально-етичні правила і процесуальна регламентація протоколювання слідчих дій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк. – 2001. – № 2. – С. 233242.
23. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступ¬лений. – М., 1991. – 208 c.
24. Безруков В., Винберг А., Майоров М., Тодоров Р. Новое в криминалисти¬ке // Соц. законность. – 1965. – № 10. – С. 1012.
25. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободнев¬ные вопросы российской криминалистики – М.: Норма, 2001. – 237 с.
26. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3-х т.  Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М.: Юристъ, 1997. – 480 с.
27. Белкин Р.С. Нравственные начала деятельности следователя органов внутренних дел: Лекция. – М., 1999. – 16 с.
28. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. – М.: Юрид. лит., 1969. – 216 c.
29. Биленчук П.Д., Лукьянчиков Е.Д. Роль криминалистических знаний в профессиональной подготовке следователя: Рецензия // Теоретические и практи¬ческие проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений крими¬налистическими методами и средствами: Науч. тр. – К., 1992. – С. 228233.
30. Биленчук П.Д., Романко В.Н., Цветков С.И. Тактические приемы, такти¬ческие комбинации, тактические операции: Учеб. пособие. – К., 1992. – 25 с.
31. Бірюков В.В. Використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. справ України – К., 2000.  20 c.
32. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 c.
33. Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України.  1999.  № 1.  С. 58.
34. Бояров В.І., Ільковець Л.Б., Грузінова Т.І., Ієрусалимов І.О., Лиховид С.М., Моргун В.І. Коментар до Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 1. – С. 76129.
35. Бринцев В. Досудове слідство: судовий слідчий чи “следственный судья” // Право України. – 1997. – № 7. – С. 79.
36. Бринцев В. Система досудового слідства // Право України. – 1998. – № 12. – С. 99101.
37. Брусницын Л.В. Меры безопасности для содействующих уголовному правосудию // Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 4556.
38. Брусницын Л.В. О компетенции должностных лиц и иных субъектов при обеспечении безопасности граждан, содействующих уголовному правосудию // Государство и право.  2000. – № 2. – С. 4448.
39. Быков В.М. Криминалистическая характеристика групповых преступле¬ний // Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. тр. / Редкол.: В.В. Клочков (отв. ред.) и др. – М.: Всесоюз. инт по изуч. причин и разработке мер предупр. преступл., 1984. – С. 8285.
40. Вайнагій І.І. Деякі проблеми, пов’язані із впровадженням в практику наукових досліджень та розробок // Проблеми підвищення рівня підготовки кадрів для органів внутрішніх справ: Мат. наук.-практ. конф., Київ, 10-11 грудня 1992 р. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993. – С. 324326.
41. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998. – 204 с.
42. Ведерникова О. Фонд для жертв преступлений // Соц. законность. – 1990. – № 11. – С. 2528.
43. Величкин С.А. О соотношении понятий “тактический прием”, “тактическая задача”, “тактическая операция (комбинация)” // Проблемы укрепления социалистической законности в уголовном судопроизводстве: Межвуз. сб. / Редкол.: Е.Н. Тихонов (отв. ред.) и др. – Барнаул: Изд-во АГУ, 1985. – С. 104110.
44. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. – К.: НАВСУ–НВТ “Правник”, 1999. – 126 с.
45. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. Судебная экспертология (Общетеорети¬ческие и методологические проблемы судебных экспертиз): Учеб. пособие / Отв. ред. Б.А. Викторов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979.  183 с.
46. Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследо¬вания // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. – СПб., 1999. – № 1. – С. 5154.
47. Возгрин И.А. Криминалистическая методика расследования преступле¬ний.  Минск: Вышэйшая шк., 1983.  215 с.
48. Волкова Н.В. Проблемы использования одорологии в следственной практике // Актуальні проблеми криміналістики: Мат. наук.-практ. конф. студ., курсант. і слух. – Донецьк: Донецьк. інт внутр. справ МВС України, 2001. – С. 165167.
49. Врублевський О.С. Провадження огляду місця події в примусовому порядку // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – № 2. – С. 226229.
50. Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1992. – 239 с.
51. Галаган В.І. Дотримання прав громадян при розслідуванні кримінальних справ // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. статей / За ред. М. Головка, Н. Морзе, П. Біленчука. – К., 1998. – Ч. 1.  С. 2932.
52. Галаган В.І. Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності на досудо¬вих стадіях процесу // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 3. – С. 7683.
53. Галаган В.І. Теоретичні аспекти початкового етапу розслідування // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законо¬давства: Міжвуз. зб. наук. праць. – К., 1993. – С. 154159.
54. Галаган В.І., Галецький Е.Г. Розкриття банківської таємниці: деякі проблеми співвідношення банківського та кримінально-процесуального законо¬давства // Підприємництво, господарство і право.  2001.  № 6.  С. 9092.
55. Галаган В.І., Кологривов В.П. Значення інформації, отриманої у ході розвідувального допиту (процесуальний та криміналістичний аспекти) // Збірник наукових праць Академії Прикордонних військ України. – Хмельницький, 1999. – № 8. – С. 201205.
56. Галаган В.І., Кологривов В.П. Особливості дослідження елементів криміналістичної характеристики у справах про вбивства на замовлення // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.  2000.  № 2.  С. 221225.
57. Галаган В.І., Матвієнко В.В. Проблеми використання конфіденційної інформації на досудових стадіях кримінального процесу // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  2001.  № 2.  С. 8792.
58. Галаган В., Петряєв С. Перспективи та проблеми впровадження в практику органів внутрішніх справ України автоматизованих дактилоскопічних ідентифікаційних систем // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2000. – № 3. – С. 189194.
59. Галаган В.І., Петряєв С.Ю. Деякі методи отримання інформації при дослідженні паперових грошей іноземних держав // Науковий вісник Національ¬ної академії внутрішніх справ України. – 2000. – № 4. – С. 152156.
60. Галаган І.С., Сусло Д.С. Кримінальний процес Української РСР.  К.: Вища шк., 1970. – 252 с.
61. Гевко В.В. Проблеми правового становища деяких суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності у стадії попереднього розслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.  1998. – № 1. – С. 213216.
62. Головин А.Ю. Криминалистическая систематика: Монография / Под общ. ред. Н.П. Яблокова. – М.: ЛексЭст, 2002. – 336 с.
63. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984. – 152 с.
64. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблемы безопасности участников уголовного процесса // Государство и право.  2000. – № 2. – С. 4956.
65. Горбачов В.П. Щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України // Проблеми правознавства та правоохо¬ронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 2001. – № 2. – C. 205210.
66. Гордон Э.С. О некоторых путях повышения эффективности освиде-тельствований при расследовании уголовных дел // Актуальные вопросы борьбы с преступностью: Сб. статей. / Отв. ред. В.Д. Филимонов. – Томск, 1990. – С. 152156.
67. Грамович Г.И. Некоторые вопросы технико-криминалистического обес¬печения уголовного судопроизводства // Актуальные проблемы судебной экспер¬тизы и криминалистики: Тез. науч.-практ. конф. / Редкол.: В.Ф. Берзин (отв. ред.) и др. – К., 1993. – С. 8688.
68. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Николайченко В.В. Новое в расследо¬вании преступлений // Следователь. – 1998. – № 2. – С. 32-33.
69. Грохольський В.Л. Деякі проблеми реалізації конституційних прав, свобод і гарантій людини й громадянина на сучасному етапі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 2. – С. 107110.
70. Гуліна С.М. Доказове значення матеріалів, отриманих на стадії порушен¬ня кримінальної справи // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 2001. – № 2. – С. 243247.
71. Гуляев П.И., Быховский И.Е. Исследование эмоционального состояния человека в процессе производства следственного действия // Криминалистика и судебная экспертиза.– К., 1972. – Вып. 9. – С. 103109.
72. Густов Г.А. Понятие и виды криминалистической характеристики преступлений // Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. тр. / Редкол.: В.В. Клочков (отв. ред.) и др. – М: Всесоюз. инт по изуч. причин и разработке мер предупр. преступл., 1984. – С. 4348.
73. Густов Г.А. Проблемы методов научного познания в организации расследования преступлений: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 1993. – 63 с.
74. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій.  АмстердамКиїв, 1996.  С. 159161.
75. Декларація про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспі¬льства заохочувати та захищати загальновизнані права людини та основні свободи: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1998 р. // Права людини в документах ООН.  Амстердам-Київ, 1997.  Кн. 1.  С. 5265.
76. Деликатный С.К., Половникова Ж.Ю. Перспективы и направления применения полиграфных устройств в Украине // Актуальні проблеми юридичної психології: Мат. міжнар. наук.-практ. конф., 1820 травня 1999 р. / За ред. С.І. Яковенка. – К.: РВВ КІВС, 1999. – С. 20.
77. Деякі питання пожежної безпеки: Постанова Кабінету Міністрів України № 112 від 2 лютого 2002 р. // Офіц