ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………......……………………………… 3
РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
1.1. Поняття професійної діяльності слідчих органів внутрішніх справ України....10
1.2. Структура і зміст професійної діяльності слідчих ОВС України ………....20
1.3. Сучасний стан визначення ефективності професійної діяльності слідчих ОВС України .........................................................……………………………34
РОЗДІЛ 2 ВПЛИВ ПРАВОВИХ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ
2.1. Нормативно-правове забезпечення професійної діяльності слідчих органів внутрішніх справ України.................................................................................65
2.2. Вплив організаційних та індивідуальних особливостей на ефективність професійної діяльності слідчих …………………….......................................89
2.3. Динаміка професійного розвитку слідчих ………………………………...107
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
3.1. Організаційні впливи на підвищення ефективності професійної діяльності слідчих ………………………………………………………….....................136
3.2. Моделювання підготовки слідчих до ефективної професійної діяльності …..…………….......…………………………………...................147
3.3. Напрямки подальшого підвищення ефективності професійної діяльності слідчих органів внутрішніх справ України...................................................156
ВИСНОВКИ……………………........……………………………………………..167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………….. …175

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Створення в Україні правової держави поставило перед органами внутрішніх справ (далі – ОВС) проблеми, які потребують невідкладного вирішення. Значно підвищилася складність розслідування кримінальних справ і зріс обсяг завдань слідчих, оскільки розширення прав підозрюваного (обвинуваченого) на захист, розслідування в повному обсязі злочинів, скоєних неповнолітніми, які не досягли віку, з якого починається кримінальна відповідальність, зміна порядку обрання запобіжних заходів суттєво розширили вимоги до професійної діяльності слідчих. Одночасно відбувається значне омолодження персоналу органів досудового слідства (сьогодні 42,4% слідчих перебувають на своїх посадах менш ніж 3 роки, а 49,7% мають вік, молодший ніж 30 років). Гостро стоїть питання стосовно адаптації молодих фахівців у слідчих підрозділах та оволодіння ними професійною майстерністю. Щорічне звільнення за різними підставами близько 1200 щойно підготовлених спеціалістів об’єктивно вимагає вжиття невідкладних заходів щодо зміцнення професійного ядра слідчого апарату.
Аналіз професійної діяльності слідчих ОВС за сучасних умов дозволяє виділити три групи протиріч. Першу групу складають протиріччя, обумовлені особливостями нормативно-правового регулювання роботи слідчих: між визначеною законом процесуальною незалежністю, правом давати окремі доручення органам дізнання та вимагати їх виконання, і підлеглістю начальникам цих органів; між потребами виконання планових показників щодо закінчених провадженням кримінальних справ і вимогами закону щодо якості розслідування; між вимогами нормативних актів щодо планування діяльності та неплановим характером злочинності. До другої групи належать протиріччя, обумовлені соціально-економічними умовами функціонування органів досудового слідства: між зростанням вимог до фахівців у даній галузі і діючими формами та методами управління, що складалися на підґрунті уявлень про екстенсивні шляхи розвитку системи ОВС та її кадрового забезпечення; між спробами створити науково обґрунтовані нормативи навантаження на працівників і кількістю бюджетних коштів, що можуть бути виділені на оплату праці слідчих. До третьої групи відносяться протиріччя, пов’язані з особистістю слідчого: між рівнем розвитку професійно значущих якостей особистості та вимогами професійної діяльності; між прагненням працівників до кар’єрного зростання та реальними можливостями зайняти більш високу посаду; між потребою у підвищенні свого професійного рівня та здатністю системи професійної підготовки працівників ОВС України її забезпечити.
Здатність органів досудового слідства на високому рівні виконувати поставлені перед ними державою та суспільством завдання залежить від спроможності системи управління даним соціальним інститутом знижувати гостроту вказаних протиріч. Це в свою чергу вимагає створення науково обґрунтованих об’єктивних критеріїв, за допомогою яких можна було б визначити, як саме використовувані у теперішній час форми, методи та засоби управління органами досудового слідства впливають на ефективність їх діяльності. Існуючі сьогодні системи оцінювання як роботи органів досудового слідства взагалі, так і окремого слідчого зокрема, охоплюють лише окремі аспекти їх діяльності, переважно пов’язані з кількісними показниками продуктивності, без урахування взаємозв’язку та взаємообумовленості всіх елементів, що впливають на результати їх роботи. Наслідком такої ситуації є висока плинність кадрів, недостатня якість професійної діяльності слідчих, слабка дієвість існуючих методів стимулювання, що певною мірою гальмує подальший розвиток системи органів досудового слідства. Подолання вказаних негативних тенденцій є можливим лише на засадах міцного теоретико-методологічного підґрунтя ефективної діяльності слідчих органів. Проте, незважаючи на достатню теоретичну розробленість багатьох аспектів професійної діяльності слідчого, до цього часу вони не в повній мірі знайшли своє відображення в організаційно-правовому забезпеченні даного соціального інституту. Причинами цього явища, на нашу думку, є функціональна та міждисциплінарна роздробленість досліджень у галузі професійної діяльності слідчих, коли кожний її феномен вивчається у межах та засобами окремих наук. Здійснення ж реального впливу на ефективність професійної діяльності слідчого можливе лише за умов переходу від предметного аналізу окремих її складових до аналізу її як цілісного явища, з урахуванням взаємозв’язку всіх факторів, які на неї впливають. Удосконалення організаційно-правового забезпечення діяльності органів досудового слідства повинно бути системним і не лише віддзеркалювати у своєму змісті усі сучасні реалії слідчої роботи, але й виконувати функцію прогнозування наслідків, які тягнуть за собою ті чи інші організаційно-правові заходи. Така робота має широкомасштабний характер, є копіткою за своєю сутністю і потребує науково виваженого, аргументованого підходу. Певна частина цієї роботи проведена у даному дисертаційному дослідженні, що й обумовлює актуальність обраної автором теми наукового аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження проводилося відповідно до Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001– 2005 рр.” (п. 7.3), Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2000 рр., затверджених рішенням колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 р. (п.3.2.), Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996– 2000 рр. (п.5), Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 р.р., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 (п.1.1), а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України Національного університету внутрішніх справ, кафедри управління в ОВС, кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні правових та організаційних факторів, які впливають на ефективність професійної діяльності слідчих органів внутрішніх справ України, і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на її підвищення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішені наступні основні завдання:
- досліджено понятійний апарат проблематики ефективності професійної діяльності слідчих ОВС;
- проаналізовано існуючі теоретичні підходи до визначення ефективності професійної діяльності слідчих ОВС;
- вивчено структуру і зміст діяльності слідчих ОВС України за сучасних умов та розроблено пропозиції щодо удосконалення їх професійної діяльності;
- визначено вплив правових та організаційних заходів на ефективність професійної діяльності слідчих;
- розроблено пропозиції з удосконалення організаційно-правового забезпечення професійної діяльності слідчих ОВС.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері професійної діяльності слідчих ОВС України.
Предметом дослідження є правові та організаційні засади підвищення ефективності професійної діяльності слідчих ОВС України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Як загальнонауковий метод використовується системний підхід, який дозволив окреслити проблемні питання ефективної професійної діяльності слідчих ОВС. За допомогою історико-правового методу досліджувались методологічні підходи до проблеми ефективності професійної діяльності слідчих (підрозділ 1.3). Застосування методу абстрагування дозволило виділити найважливіші властивості та риси ефективності професійної діяльності слідчих, а також визначити понятійний апарат досліджуваного явища (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Метод аналізу застосовано при виділенні найсуттєвіших складових ефективності професійної діяльності слідчих (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 2.3). Соціологічний метод застосовувався під час аналізу особливостей кадрового забезпечення органів досудового слідства, визначення існуючих методів стимулювання та покарання, а також їх впливу на ефективність професійної діяльності слідчих (підрозділи 2.2, 3.1). За допомогою методу моделювання сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення організаційно-правового забезпечення діяльності слідчих підрозділів (підрозділи 3.2, 3.3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців з теорії управління, кримінального процесу та юридичної психології С.С.Алексєєва, Е.А.Афоніна, В.Г.Андросюка, О.М.Бандурки, С.П.Бочарової, В.Л.Васильєва, В.С.Венедиктова, В.А.Дубрівного, А.В.Дулова, М.І.Єникеєва, Р.А.Калюжного, Н.І.Клименко, Г.К.Кожевнікова, В.О.Коновалової, В.С.Кузмичева, О.І.Остапенко, М.І.Порубова, О.Г.Ратинова, В.В.Романова, О.Ф.Скакун, В.О.Соболєва, М.М.Тищенка, В.В.Цвєткова, О.Н.Ярмиша та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
1) здійснено системний аналіз теоретичних підходів до оцінки ефективності професійної діяльності слідчих ОВС України;
2) вперше подано визначення ефективності професійної діяльності слідчих;
3) удосконалено систему принципів професійної діяльності слідчого;
4) удосконалено поняття та класифікацію слідчих помилок;
5) досліджено особливості витрат робочого часу слідчих;
6) визначено вплив організаційних та індивідуальних особливостей на ефективність професійної діяльності слідчих;
7) вперше досліджено динаміку професійного розвитку слідчих;
8) розроблено пропозиції щодо удосконалення системи організаційно-правового забезпечення професійної діяльності слідчих ОВС.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері ці результати можуть стати матеріалом для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань організаційно-правового забезпечення ефективної професійної діяльності слідчих;
- у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки проектів та удосконалення існуючих загальних і відомчих нормативно-правових актів у сфері регулювання діяльності органів досудового слідства системи МВС України;
- у галузі організаційно-управлінських відносин – одержані теоретичні положення та результати дослідження можуть бути використані керівниками слідчих органів та підрозділів та кадровими службами для створення оптимальних організаційних умов для ефективної роботи слідчих;
- у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників з наукової організації праці в слідчих підрозділах, у викладанні навчальної дисципліни “Управління в ОВС”, у науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів. Висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані для удосконалення навчальних програм перспективного і поточного характеру, навчальних та тематичних планів дисциплін “Управління в ОВС”.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано в науково-дослідній лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справ. Основні висновки і положення викладено в опублікованих працях дисертантки, доповідалися нею на науково-практичних конференціях: “Виховання, соціальне та психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи та технології” (Харків, 2000), “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ” (Харків, 2002).
Окремі результати досліджень у вигляді зауважень і пропозицій було направлено в Міністерство внутрішніх справ України для використання в роботі з розробки проектів нормативних актів і в практичній діяльності правозастосовчих органів. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу “Управління в ОВС” у Національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у наукових журналах, які входять до переліку фахових видань.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки. Дисертація містить 4 таблиці, список використаних джерел складається із 245 найменувань і займає 18 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Професійна діяльність слідчого органів внутрішніх справ – це вид трудової діяльності, який включає виконання регламентованих законодавством та відомчими нормативно-правовими актами загальних функцій працівника органів внутрішніх справ та функцій досудового розслідування.
2. Ефективність професійної діяльності слідчих органів України – це продуктивність (результативність) виконання регламентованих законодавством та відомчими нормативно-правовими актами загальних функцій працівника органів внутрішніх справ та функцій досудового розслідування, виражена в одиницях обсягу виробничої праці, часу, витраченого на її виконання та допущених при цьому помилок при повному використанні робочого часу та повному відновленні працездатності на початок наступного робочого дня.
3. Мету діяльності слідчих підрозділів необхідно розглядати у двох аспектах – широкому та вузькому. У широкому тлумаченні мета діяльності слідчих підрозділів полягає у досягненні такого стану суспільного життя, коли в межах їх компетенції безпека всіх громадян забезпечена, права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб захищені, усі злочини швидко та повністю розкриті, усі винні встановлені, забезпечено правильне застосування кримінально-процесуального закону з тим, щоб кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до кримінальної відповідальності, а жодного невинного не покарано. У вузькому тлумаченні мета може вважатися досягнутою, коли всі кримінальні справи в межах повноважень органів досудового слідства розслідувані у відповідності до чинного законодавства. Широке тлумачення мети слідчої діяльності відноситься до макрорівня, пов’язаного з діяльністю органів досудового слідства як соціального інституту. Вузьке тлумачення відповідає мікрорівню, пов’язаному з безпосередньою професійною діяльністю слідчого. Проте мікрорівень цілепокладання, про що свідчить аналіз нормативних документів, має включати, крім розслідування кримінальних справ, розгляд матеріалів дослідчих перевірок, за якими має бути прийняте обґрунтоване і законне рішення.
4. Професійна діяльність слідчого повинна будуватися на наступних принципах: а) законності, зміст якого полягає в тому, що вся професійна діяльність слідчого ОВС України повинна відбуватися відповідно до вимог Конституції України, чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також інших нормативно-правових актів, які регламентують його професійну діяльність; б) об’єктивності, згідно з яким усі процесуальні рішення приймаються лише на підставі фактичних даних; в) системності, згідно з яким усі дії слідчого мають підкріплювати та посилювати одна одну, створюючи можливість максимально повного отримання доказової інформації; г) рівності громадян перед законом, який обумовлює прийняття процесуальних рішень незалежно від громадського, посадового та матеріального стану учасників кримінального процесу; ґ) гуманності, який потребує поваги до особистості під час здійснення професійної діяльності, стверджує неприпустимість приниження людської честі та гідності; д) комплексності, який полягає у всебічному дослідженні обставин, які мають значення для встановлення об’єктивної істини у справі, в тому числі з використанням методів різних наук та із залученням фахівців різних галузей; е) науковості, який передбачає знання слідчим і використання в процесі своєї професійної діяльності наукових досягнень, за допомогою яких можна підвищити її ефективність; є) планування, який дає можливість уникнути непродуманих дій, усунути дублювання і розпорошення зусиль з урахуванням особливостей кримінальної справи, заяви або повідомлення про злочин; ж) економічності, згідно з яким забезпечення досягнення слідчим наміченої мети має відбуватися з найменшою витратою сил, засобів та часу.
5. Організація діяльності слідчого в контексті її правового регулювання складається з трьох основних блоків. До першого блоку належать елементи діяльності, які регламентовано нормативними приписами кримінально-процесуального законодавства і визначають порядок провадження у кримінальних справах. Другий блок складають елементи професійної діяльності слідчого, регламентовані відомчими нормативно-правовими документами. Третій блок складають елементи діяльності, які нормативними документами не регламентовані, і до яких відносяться технічне оформлення матеріалів кримінальної справи, організаційні заходи, які здійснюються з метою забезпечення виконання слідчих дій.
6. 57% річного фонду робочого часу слідчого витрачається на виконання робіт, які не пов’язані із закінченням провадженням кримінальних справ і не включаються до нормативів професійної діяльності слідчих, визначених відомчими нормативними актами. Основні витрати робочого часу припадають: а) на здійснення робіт, закріплених нормами кримінально-процесуального законодавства, але не передбачені у відомчих нормативних актах, що регламентують роботу органів досудового слідства, і, відповідно, у системі показників службової діяльності (22,2% річного фонду робочого часу); б) на виконання заходів, участь у яких є обов’язковою для всіх атестованих працівників ОВС України (22% річного фонду робочого часу). На участь у службових нарадах слідчий витрачає близько 12,2% річного фонду робочого часу, що у порівнянні з результатами досліджень кінця 60-х – початку 70-х років минулого століття свідчить про збільшення часу на проведення нарад у 3,5 рази. Відтак, існуючі нормативи показників службової діяльності не повною мірою відображають особливості розподілу робочого часу слідчого та не враховують усіх видів робіт, які він зобов’язаний виконувати згідно з нормативно-правовими приписами.
7. Визначення критеріїв ефективності професійної діяльності слідчих органів внутрішніх справ у сучасних умовах має ґрунтуватися на наступних показниках продуктивності: здійснення слідчих дій за кримінальними справами, які закінчуються провадженням; здійснення слідчих дій за кримінальними справами, які зупиняються провадженням; розгляд матеріалів, за якими приймається рішення щодо відмови у порушенні кримінальної справи, прийняття за ними рішення та його оформлення; здійснення слідчих дій за кримінальними справами, які у майбутньому будуть направлені за підслідністю; виконання окремих доручень слідчих, направлених зі слідчих органів інших регіонів; участь у заняттях в системі службової підготовки; участь у стройових оглядах; чергування; участь у охороні громадського порядку; профілактична робота; участь у службових нарадах.
8. Слідча помилка – це незаконна або необґрунтована дія (бездіяльність) слідчого, що не містить ознак злочину, виражена у неповноті або однобічності розслідування обставин справи, суттєвому порушенні кримінально-процесуального закону та неправильному застосуванні кримінального закону.
9. Слідчі помилки доцільно класифікувати за чотирма ознаками: за їх сутністю; за ознакою процесуальної дії; залежно від суб’єкта, яким було виявлено помилку та залежно від суб’єктивного ставлення слідчого до припущеної помилки.
10. Основними причинами слідчих помилок є фактори, пов’язані з недоліками нормативно-правового забезпечення діяльності слідчих, їх посадовим навантаженням, індивідуально-психологічними особливостями, організаційними умовами роботи слідчих підрозділів та системою професійної підготовки.
11. Перелік завдань органів досудового слідства, який міститься в п.2 Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України, необхідно доповнити наступним завданням: „організація та здійснення розгляду заяв та повідомлень про злочини”.
12. Перелік функцій органів досудового слідства, який міститься в п.3 Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України, має бути доповнений наступними функціями: матеріально-технічне забезпечення слідчих органів та підрозділів; соціальне забезпечення та соціальний захист працівників органів досудового слідства; стимулювання персоналу слідчих підрозділів до високопрофесійної діяльності.
13. П.4.1. Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України доцільно викласти в наступній редакції: „На посаду слідчого може бути призначений працівник органів внутрішніх справ, який має вищу юридичну освіту”.
14. Основними організаційними особливостями професійної діяльності слідчих ОВС є наступні: а) провідною формою організації діяльності у слідчих підрозділах є сумісно-індивідуальна; б) робота у слідчих підрозділах характеризується низькою функціональною диференціацією та тотожністю функцій членів колективу; в) слідчі несуть індивідуальну відповідальність за характер внеску в кінцеві результати роботи підрозділу; г) структура групової мети в слідчих підрозділах – сума індивідуальних незалежних цілей; ґ) основні форми взаємодії слідчих здійснюються через сферу міжособистісних відносин (офіційних та неофіційних); д) чинниками, які визначають рівень взаємодії у слідчих підрозділах, є особистісні якості слідчих та особливості управлінського впливу.
15. Серед специфічних особистих якостей, властивих слідчим з високою ефективністю професійної діяльності, переважають: а) в мотиваційній сфері: прогресивний тип робочої мотивації; переважання внутрішніх мотивів професійної діяльності; б) в інтелектуальній сфері: високий інтелект та логічність умовиводів; здатність до критичного аналізу та експериментування; в) в емоційно-вольовій сфері: впевненість у собі, життєрадісність; г) серед особливостей міжособистісної взаємодії: незалежність; обережність у контактах; ґ) серед особливостей психологічного захисту: неусвідомлений контроль над емоціями та імпульсами за рахунок наявної залежності від раціональної інтерпретації ситуації; повернення до знайомого способу дій після досягнення нового рівня компетентності. Дослідження індивідуально-психологічних особливостей слідчих із низьким рівнем ефективності професійної діяльності засвідчило, що тут переважають: а) в мотиваційній сфері: регресивний або імпульсивний тип робочої мотивації; зовнішні негативні мотиви професійної діяльності; б) в інтелектуальній сфері: середній або низький інтелект; низька логічність умовиводів; консерватизм; в) в емоційно-вольовій сфері: тривожність, легке виникнення почуття провини; г) у сфері міжособистісної взаємодії: залежність, здатність підкорятися; довірливість; ґ) серед особливостей психологічного захисту: переадресування емоції та поведінки з первісного об’єкта на інший; недостатнє усвідомлення оточуючої реальності. Серед специфічних якостей, властивих слідчим з високою ефективністю професійної діяльності, переважають: в мотиваційній сфері: прогресивний тип робочої мотивації; переважання внутрішніх мотивів професійної діяльності; в інтелектуальній сфері: високий інтелект; висока логічність умовиводів; здатність до критичного аналізу та експериментування; в емоційно-вольовій сфері: впевненість у собі, життєрадісність; серед особливостей міжособистісної взаємодії: незалежність; обережність у контактах; серед особливостей психологічного захисту: неусвідомлений контроль над емоціями та імпульсами за рахунок вираженої залежності від раціональної інтерпретації ситуації; повернення до знайомого способу дій після досягнення нового рівня компетентності. Дослідження індивідуально-психологічних особливостей слідчих з низьким рівнем ефективності професійної діяльності показало: в їх мотиваційній сфері переважають: регресивний або імпульсивний тип робочої мотивації; переважання зовнішніх негативних мотивів професійної діяльності; в інтелектуальній сфері: середній або низький інтелект; низька логічність умовиводів; консерватизм; в емоційно-вольовій сфері: тривожність, легке виникнення почуття провини; в сфері міжособистісної взаємодії: залежність, здатність підкорятися; довірливість; серед особливостей психологічного захисту: переадресування емоції та поведінки з первісного об’єкту на інший; недостатнє усвідомлення оточуючої реальності.
16. Періодизація професійного розвитку слідчого включає наступні стадії: оптації, професійного навчання, професійної адаптації, первинної професіоналізації, вторинної професіоналізації, майстерності та стадію в виходу із професії. Перехід до наступної стадії професіоналізації супроводжується кризами професійного розвитку, під якими необхідно розуміти такі моменти професіогенезу, як перебудова професійної свідомості, вибір нових орієнтирів професійної діяльності, зміна професійної поведінки, перебудова відносин з професійним співтовариством тощо. Професійна діяльність слідчих характеризується наступними кризами: криза навчально-професійної орієнтації; криза ревізії та корекції професійного вибору; криза професійних експектацій; криза професійного зростання; криза професійної кар’єри; криза соціально-професіональної самоактуалізації та криза виходу із професії.
17. Процес професіоналізації слідчих за сучасних умов ускладнюється такими суперечностями: між соціальними еталонами праці, які відображуються у планових показниках діяльності, та індивідуальними нормами та критеріями; між саморозвитком та самозбереженням у професії; між результатами та процесом праці; неузгодженістю професійної та соціальної компетентності.
18. Змістом праці та взаємовідносинами з колегами задоволена переважна більшість опитаних слідчих (96,9% и 100% відповідно). Однак системою стимулювання праці не задоволені 97% респондентів, обсягом та напруженістю роботи – відповідно 81,8% та 91% опитаних, перспективами службового зростання – 84,8% опитаних. Умовами праці в цілому не задоволені 71,2%. Отримані дані дозволяють зробити висновок щодо існування в органах досудового слідства кола проблем, пов’язаних з умовами праці слідчих, у першу чергу з їх навантаженням та стимулюванням продуктивної професійної діяльності, в тому числі грошовою винагородою та просуванням по службі.
19. З метою підвищення ефективності наставництва доцільно ввести у слідчих підрозділах посади „слідчий-наставник”, які мають заміщуватись пенсіонерами органів досудового слідства, які не менш ніж 15 років працювали на посадах слідчих та мають необхідні педагогічні здібності. Інші ж слідчі підрозділу мають бути вивільнені від здійснення функцій наставництва;
20. П.3.2 Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України доцільно доповнити наступним підпунктом: „діагностика та психологічне супроводження криз професійного розвитку працівників органів внутрішніх справ”.
21. Підпорядкування психологічної служби органів внутрішніх справ Департаменту роботи з персоналом, до функцій якого питання слідчої роботи не входять, знижує результативність психологічного супроводження слідчої діяльності. Враховуючи значні відмінності у змісті правоохоронних професій та особливість вимог до рівня розвитку професійно важливих якостей слідчого, доцільно створення психологічної служби при слідчих управліннях (відділах) УМВС України в областях та на транспорті.
22. З метою оптимізації професійної підготовки слідчих необхідно розробити спеціальний нормативний акт, який має носити назву „Настанова з організації професійної підготовки слідчих органів внутрішніх справ України”. У даному акті мають бути визначені мета, завдання, функції, методи та діагностичні засоби професійної підготовки слідчих, а також незалежна організаційна структура, що дозволяла б керівникам слідчих органів самостійно вирішувати питання щодо змісту та напрямків професійної підготовки.
23. Для стимулювання трудової активності працівників підрозділів досудового слідства було б доцільно введення рангів слідчих за зразком ст.26 Закону України „Про державну службу”. Для присвоєння чергового рангу слідчий повинен успішно відпрацювати на своїй посаді не менш ніж два роки та мати високий рівень професійної підготовки. Введення рангів для слідчих дозволило б знизити гостроту суперечності між кількістю посад в органах досудового слідства та потребою працівників просуватися по службі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука.- К.: Головна редакція УРЕ, 1985. – 788 с.
2. Политэкономический словарь./ Под ред. М.И.Бурова. - М.: Экономика, 1972. - 1990 с.
3. Хачатуров Т.С. Эффективность капитальных вложений.- М.: Экономика, 1979. – 198 с.
4. Сорокин Г.К. К теории экономической эффективности при социализме. - Вопросы экономики. – 1975. - № 4. - С.117 - 125.
5. Белов В.Г. Управление и общественные отношения. - М.: Политиздат, 1985. – 246 с.
6. Голиков В.И. Теория принятия управленческих решений.- К.: Наукова думка, 1976. – 248 с.
7. Украинский советский энциклопедический словарь: В 3-х т. /Редкол.: А.В.Кудрицкий (ответ.ред.) и др. - К.: Глав.ред. УСЭ, - 1988. Т.2.- 768 с.
8. Украинский советский энциклопедический словарь: В 3-х т. /Редкол.: А.В.Кудрицкий (ответ.ред.) и др. - К.: Глав.ред. УСЭ, - 1988. Т.1.- 756 с.
9. Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно-правовой аспект) / Под общ. ред. В.В.Цветкова. – К.: Наукова думка, 1980. – 360 с.
10. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций / Под общей ред. Е.В. Охотского и В.Г. Игнатова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640с.
11. Кадровое обеспечение государственной службы. – Ростов-на-Дону: Дон, 1994. – 382с.
12. Кудрявцев В. Эффективность системы уголовной юстиции // Социалистическая законность. – 1971. - № 7. – С.14-19.
13. Казмирчук В.П., Боботов С.В. Эффективность права как формы социального контроля //Эффективность применения уголовного закона. - М.: Юрид.лит., 1973. – 208 с.
14. Кузнецова Н.Ф Проблемы изучения эффективности уголовно-правовых норм и институтов /Эффективность применения уголовного закона. -М.: Юрид.лит., 1973. – 208 с.
15. Каминская В.И. Теоретические проблемы социальной обусловленности и эффективности уголовного правосудия //Эффективность применения уголовного закона. - М.: Юрид.лит., 1973. – 208 с.
16. Музичук О.М. Шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності громадськості в Україні на сучасному етапі // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С.120-125.
17. Волов В.Г. Оценка эффективности расследования преступлений// Проблемы предварительного следствия. – Вып.10. – ВСШ МВД СССР, 1980. – 175 с.
18. Пасічник В.Л., Бойко І.В. Визначення критеріїв оцінки слідчих і в цілому підрозділів слідчих за системою вагомих показників. // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. – Х.: Право, 1997. - Вип.1. - С.52-56.
19. Баранов Н.Н., Кондратюк Л.В. Методика оценки эффективности деятельности следственного аппарата. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 40 с.
20. Маркарян Э.С. О научно-интегративном значении понятия „деятельность” /Понятие деятельности в философской науке. Томск: Право, 1978. - С.6-10.
21. Общая психология /Под ред. А.В.Петровского. М.: Педагогика, 1986.- 360 с.
22. Психологический словарь /Под.ред.В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова.- 2 изд., перераб. и доп. - М.: Педагогика-Пресс, 1996.- 440 с.
23. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр.дел, 2000. – 704 с.
24. Власов П.К. Психология формирования стратегии организации на этапе замысла. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 268 с.
25. Argyris C. Interpersonal competence and organizational effectiveness. Homewood, IL, 1962. – 346 р.
26. Seashore S.E., Yuchtman E. Factorial analisis of organizftionals performance// Administrative Sciens Quarterly. 1968.- Р.392 – 404.
27. Perrow C. Complex organizationals: a critical essay. Chicago, 1972.
28. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.6. - М.: Политиздат, 1978 – 520 с.
29. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии - СПб.: Питер Ком, 1999. - с.473.
30. Украинский энциклопедический словарь. В 3-х т. /Редкол.: А.В.Кудрицкий (ответ.ред.) и др. - К.: Глав.ред. УСЭ, 1989.- Т.3.- 868 с.
31. Климов А.Е. Психология профессионального самоопределения. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 280 с.
32. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навчальний посібник /За ред. П.С.Перепелиці, В.В.Рибалки. – Хмельницький: ТУП, 2001. – 330 с.
33. Родина О.Н. О понятии „успешность трудовой деятельности” // Вестник Моск.ун-та. Сер.14. – 1996. - № 3. – С.60-67.
34. Майзель Н.И., Небылицын В.Д., Теплов Б.М. Психологические вопросы отбора // Инженерная психология. /Под ред. А.А.Леонтьева, В.П.Зинченко, Д.Ю.Панова. – М.: Изд-во МГУ, 1964. – С.387-396.
35. Лунев А.Е. Право и эффективность управления. - М.: Экономика, 1973. – 246 с.
36. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
37. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. - 640 с.
38. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие. - М.: Госюриздат, 1965. – 220 с.
39. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М.: Юрид.лит., 1970. – 384 с.
40. Ларин А.М. Расследование по уголовным делам. Планирование. Организация. - М., 1970 - 286 с.
41. Якубович Н.А. Теоретические основы предварительного следствия - М., 1971. – 222 с.
42.Михайлов А.И. Сущность и значение предварительного следствия в советском уголовном судопроизводстве // Проблемы совершенствования предварительного следствия и прокурорского надзора за исполнением закона органами дознания и предварительного следствия. - М., 1982. - С.5- 10.
43. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности. М.: Юрид.лит., 1961.- 190 с.
44. Элькинд П.О. Сущность советского уголовно-процесуального права. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 310 с.
45. Гуткин И.М. Процессуальная деятельность следователя в советском уголовном процессе // Проблемы предварительного расследования. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1972. - Вып. 1 . - С.50-58.
46. Чеканов В.Я. Прокурорский надзор в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во СГУ, 1972.- 224 с.
47. Кузмичев В.С. Теория и практика следственной деятельности. Монография. - Киев: НВТ „Правник”, 1997. - 246 с.
48. Наказ МВС України від 31 жовтня 2002 року № 1100 „Про вдосконалення організації діяльності органів досудового слідства МВС України”. – К., 2002.
49. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учеб.пособие.- К.: Выща шк., 1990. – 103 с.
50. Богданов А.А. Тектология (Всеобщая организационная наука). В 2-х кн.: Кн.1. – М.:Экономика, 1989. – 190 с.
51. Silverman D. The theory of organizations. London, 1970. – 256 p.
52. Schein E.N. Organizational psychology. Englewood Cliffs, NJ, 1965.- 480 р.
53. Егоршин А.П. Управление персоналом. – Н.Новгород: НИМБ, 1999. – 624 с.
54. Морозов Ю.И., Паповян С.С. Системный подход к исследованию психологической структуры контактного коллектива: В кн. Методология и методы социальной психологии. – М.: Наука. – 1992. – 242 с.
55. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов — М.: БСЭ, 1983. — 782 с..
56. W e b е г М. Economy and Society. Berkeley. University of California Press, 1978. — Vol. 1. – 246 P.
57. StinchcombeA. Social Structure and Organizations. In: Handbook of Organizations. Chicago, Rand McNally Company, 1965. — 234 Р .
58. Пригожий А.И. Социология организаций. — М.: Прогресс, 1980. — 220 с.
59. Гвишиани Д.М. Организация и управление. – М.: Наука, 1972. – 270 с.
60. Сербулов А.М., Чеботарев Е.Н., Матвиенко А.М. Организация работы следственного аппарата органов охраны общественного порядка УССР. - Киев: СУ МООП УССР, 1967 – 72 с.
61. Ефимичев С.П., Порубов Н.И. Вопросы внедрения НОТ в следственную работу (учебное пособие). – Волгоград: ВСШ МВД ССР, 1976 – 62 с.
62. Проект Кримінально-процесуального кодексу України / За ред. народних депутатів України Мойсика В.Р., Бандурки О.М., Іванова С.А., Івченко О.Г. та ін.– К., 2004. – Реєстраційний № 3456-1.
63. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. – Х.:Фоліо, 2001. - 540 с.
64. Коновалова В.Е. Криминалистическая тактика: принципы и функции //Криминалистика и судебная экспертиза. – 1981. - Вып. 22.- С.42-51.
65. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. М.: Юрид.лит., 1971.- 286 с.
66. Михеенко М.М. Понятие и система принципов советского уголовного процесса // Проблемы правоведения. К.: Вища школа, 1981.- Вып. 42.- С.90- 98.
67. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М.: Юрид.лит, 1968. - Т.1. – 216 с.
68. Дражина И.В. Нравственные принципы следственной деятельности. Дис... канд.юрид.наук. - Минск, 1984. – 190 с.
69. Нор В.Т. Нравственное содержание принципов советского уголовного процесса // Вестник Львовского Университета. Вып. 22. Львов, 1983. - С.81-88.
70. Федотова И.В. Нравственные принципы и их реализация в следственной деятельности // Проблемы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности в СССР. – Минск: Вышайша школа, 1983. – С.12-18.
71. Коновалова В.Е. Нравственные начала советского судопроизводства //Социалистическая законность.- 1984.- № 5. - С.33- 42.
72. Гутерман М.П. Организационные мероприятия следователя в процессе расследования преступлений.- М: Юрид.лит., 1983.- 280 с.
73. Коновалова В.Е. К вопросу о принципах научной организации следственной деятельности // Вопросы государства и права.- М., 1970. – 196 с.
74. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. М.: Юрид.лит., 1970.- 238 с.
75. Порубов Н.И. Научная организация труда следователя.- Минск., „Вышэйш. Школа”, 1970. - 264 с.
76. Комарков В.С. Тактика допроса. – М.: Юрид. лит., 1980. – 178 с.
77. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Следственная тактика: принципы и функции. К., 1982. – 268 с.
78. Колесниченко А.Н. Исходные положения методики расследования отдельных видов преступлений //Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений.- К., 1988. - С.10 - 18.
79. Волобуев А.Ф. Принципы следственной тактики. – М.: Юрид.лит., 1980. – 224 с.
80. В.А.Дубривный. Деятельность следователя по расследованию преступлений. – Саратов, Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 342 с.
81. Гаврилов А.К. Организация работы начальника следственного отделения. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1972 – 78 с.
82. Деятельность следователя органов внутренних дел по раскрытию преступлений /Туполов С.И., Гаухман Л.Д., Елесин В.И. и др.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1974 – 84 с.
83. Организация профессиональной подготовки следственных работников: Учебн. пособ. / Гаврилов А.К., Кулагин Н.И., Куряков Е.А. и др. /Под редакцией Мурашова С.В. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979 – 127 с.
84. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991 – 206 с.
85. Жильцов Ю.А., Кологривов В.П. Организация работы следственных подразделений городских и районных органов внутренних дел. – К., 1984. – 288 с.
86. Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). – Волгоград, 1976. – 180 с.
87. Белозеров Ю.Н, Рябоконь В.В. Производство слідственных действий. – М.: Юрид. лит., 1990. – 324 с.
88. Домбровский Р.Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1990. – 19 с.
89. Косарев В.Н. К вопросу о комплексном планировании работы следственных подразделений //Организаторская деятельность по повышению качества следственной работы: Сб.научн.тр./Редкол: Кулагин Н.И. (отв.ред.) и др. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 190 с.
90. Каткова А.Г. Правові та організаційні аспекти управління слідчим підрозділам органів внутрішніх справ України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Х.: НУВС, 2003. – 20 с.
91. Сборник приказов Прокуратуры СССР.- Изд.2. - М., 1939. – 270 с.
92. Приказ Генерального Прокурора СССР № 125 от 30 декабря 1965 г.- М., 1965.
93. Панченко С. Оценка работы следователей по статистическим данным //Социалистическая законность. - 1968. - № 1. - С.20-26.
94. Научная организация труда следователя: Пособие для следователей органов внутренних дел. /Зуйков Г.Г., Крикунов А.Е., Сербулов А.М., Поздняк В.Д., Гельфанд И.А, Герасун А.А./Под.ред.Олейника П.А.- К., 1973. - 290 с.
95. Букина В.С. Профессиональная коллизия и средства ее преодоления //Цель и средства в уголовном судопроизводстве: сб.науч.тр. - Н.Новгород, Нижегородская высшая школа МВД СССР, 1991. - С.43-52.
96. Булатов Ю., Соя-Серко Л.О. Организации труда следователя - научную основу // Социалистическая законность. - 1968. - № 8. – С.34-39.
97. Соя-Серко Л.О. Организация работы следователей: Сборник статей. - М., МВД СССР, 1968. - С.14-25.
98. Михайлов А.И.., Соя-Серко Л.А., Соловьев А.Б. Научная организация труда следователей. - М., 1974.- 256 с.
99. Л.А.Соя-Серко, Научная организация труда следователя. //Советское государство и право, 1970, №9. - С.108- 113.
100. Баранов Н.Н., Кондратюк Л.В. Методика оценки эффективности деятельности следственного аппарата // Научная организация управления и труда в следственном аппарате органов внутрренних дел. - М., 1974. - С.149 - 157.
101. Кулагин Н.И. Организация управления в сфере предварительного следствия. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1980. - С.124-126.
102. Коляда П.В. Проблеми досудового слідства в кримінальному процесі. - К., Юрінком Інтер, 2001. - 207с.
103. Наказ МВС від 25 листопада 1992 року № 745. – К., 1992.
104. Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотинець В.М., Янович Ю.П. Науково обґрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. – Х.: Право, 1997. - Вип.1. - С.7-45.
105. Інформаційна довідка про окремі показники роботи з кадрами органів та підрозділів внутрішніх справ України станом на 1 серпня 2003 року/ Департамент роботи з персоналом МВС України. – 6/5 -372 дек від 4.08.2003 р. – 10 с.
106. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 06.11.2002 N 010-1135 „Про норму тривалості робочого часу на 2003 рік” //Праця і зарплата. – 2002. - N 42.
107. Рішення колегії Генеральної Прокуратури України від 24.10.2003 року // Вісник прокуратури. – 2003. - № 2. – С.2-5.
108. Алексеев С.С. Общая теория права. М., 1982. - Т.2.- 520 с.
109. Бабай А.Н. Об основных причинах квалификационных ошибок в деятельности органов внутренних дел //Совершенствование правового регулирования и деятельности органов внутренних дел в условиях перестройки. — Ч. 1. — Хабаровск, 1998. — С. 88—92.
110. Беляев В. Г. Работа следователя по обеспечению неотвратимости уголовной ответственности // Проблемы обеспечения социалистической законности на предварительном следствии. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. — С. 19—23.
111. Вопленко Н.Н. Ошибки в правоприменении: понятие и виды // Сов. гос. и право. — 1981. - № 4. - С. 102-107.
112. Власов В.И. Расследование преступлений. Проблемы качества. – Саратов: СГУ, 1988. – 246 с.
113. Бойков А.Д. Вопросы укрепления законности и повышения эффективности уголовного судопроизводства в свете решений ХХVII съезда КПСС // Вопросы укрепления законности и устранения следственных ошибок в уголовном судопроизводстве. М., 1988. - С.14-20.
114. Соловьев А., Шейфер С., Токарева М. Следственные ошибки и их причины //Социалистическая законность. - 1987.- № 12. - С. 48- 54.
115. Баранов А.М. Процессуальные ошибки, совершаемые на этапе окончания предварительного расследования и способы их устранения. - Омск, 1996. – 198 с.
116. Дугин А.Т. Проблемы борьбы с уголовно-процессуальными правонарушениями при расследовании преступлений средствами прокурорского надзора. Дис....канд.юрид.наук. М., 1995. – 192 с.
117. Власов В.И. Следственные ошибки по делам несовершеннолетних // Актуальные проблемы расследования преступлений несовершеннолетних. - М., 1982. - С.110-122.
118. Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 323 с.
119. Т.Марітчак. Причини помилок у кваліфікації злочинів: результати соціологічного дослідження. // Право України. - 2001. - № 7.- С.48-51.
120. Сафин Н.Н. Нарушение процессуальных норм и их влияние на достижение цели уголовного процесса // Цель и средства в уголовном судопроизводстве. /Сб.науч. тр.- Нижегородская высшая кола МВД СССР. Нижний Новгород, 1991.
121. Соловьев А.Б. Причины следственных ошибок // Вопросы укрепления законности и устранения причин следственных ошибок в уголовном судопроизводстве /Сб. науч.трудов. - М., 1988.- С.29-36.
122. Соловьев А.Б. Характер, причины и способы устранения ошибок в стадии предварительного следствия: Методич. пособие. - М., 1990. – 146 с.
123. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
124. Бандурка О.М. Слідчий – моя професія. – Х.: Вид-во ун-ту внутр.справ, 2000. – 216 с.
125. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” //Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. - Ст.621.
126. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № 1. – 456 с.
127. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
128. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
129. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – Київ, 1993. – 418 с.
130. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. - Ст.358.
131. Закон України “Про попереднє ув’язнення” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35. - Ст.360.
132. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. - Ст.51.
133. Закон України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. - Ст.50.
134. Проект Закон України „Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України” /За ред. народного депутата України Ю.А.Кармазіна. – К., 2004.
135. Закон України “Про адвокатуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – Ст.62.
136. Закон України „Про боротьбу з тероризмом” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 25. – Ст.180.
137. Закон України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19 червня 2003 р. № 975- ІV.
138. Закон України „Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст.793.
139. Закон України „Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 27-28. – Ст.180.
140. Наказ Міністерства фінансів України від 13.01.1999 року №11 “Про затвердження Порядку розпорядження валютними цінностями (крім цінних паперів), дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходить у власність держави”/ Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 квітня 1999 р. за № 261/3554.
141. Конвенція „Про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 46. – Ст.417.
142. Рішення колегії Міністерства внутрішніх справ України від 19 липня 2002 року № 8км/1 „Про заходи щодо вдосконалення діяльності органів досудового слідства системи МВС України в сучасних умовах реформування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства і посилення протидії злочинності”. – К., 2002.
143. Наказ Міністерства внутрішніх справ України №600 від 06.09.95р. “Про затвердження Інструкції “Про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів”. – К., 1995.
144. Наказ Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 року №6/5/3/41 „Про затвердження Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” /Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6.03.1996 р. за №106/1131.
145. Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової Адміністрації України та Міністерства юстиції України від 26.03.2002 № 20/84/293/126/18/5 „Про затвердження Інструкції про єдиний облік злочинів”. – К., 2002.
146. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: „Основа”, 1999. – 440 с.
147. Ковалев Е.В. Менеджмент: Уч.пособие. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр.дел, 2002. – 202 с.
148. Олуйко В.М. Державна кадрова політика в регіоні України: формування і реалізація. Автореферат дис. … канд. юрид наук: 12.00.04. – К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2001. – 21 с.
149. Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 295 „Про проведення експерименту з апробації нової системи підпорядкування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України” – К., 2002.
150. Бахін В.П., Садченко О.О., Кузьмичев В.С. Потреби слідчої практики: Навчальний посібник. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56 с.
151. Гришин Ю.А. К вопросу о принципе процесуальной самостоятельности и ответственности следователя // Вісник Луганського ін-ту внутр.справ МВС Украъни. – 1998. – Вип.3. - С.133-139.
152. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідст