Предмет доказування і судовий розгляд справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Предмет доказування у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинам 16
1.1. Загальна характеристика структури предмета доказування у кримінальних справах, справах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 16
1.2. Об'єкт і об'єктивна сторона злочину як елементи структури предмета доказування у злочинах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 31
1.3. Суб'єктивна сторона як елемент предмета доказування у кримінальних справах, пов'язаних з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 60
Висновки розділу 1 76
Розділ 2. Особливості доказування у суді по кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин 78
2.1. Поняття, структура і процесуальні способи збирання доказів у кримінальному процесі 78
2.2. Допустимість джерел доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 98
2.3. Особливості збирання і перевірки доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 114
Висновки розділу 2 133
Розділ 3. Судовий розгляд кримінальних справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 135
3.1. Загальні положення судового розгляду 135
3.2. Особливості судового слідства у справах про викрадення вогнепальної зброї та іншого незаконного поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами 150
3.3. Постановления вироку у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 167
Висновки розділу 3 186
Висновки 188
Список використаних джерел 196

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. В умовах динамічного розвитку України відбувається переосмислення багатьох ідей і положень, які донедавна вважалися класичними, виникає необхідність змін у правовому регулюванні багатьох відносин, що мають важливе значення для суспільства. Не є винятком і правовий вплив на відносини у сфері громадської безпеки, зокрема, щодо незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, на механізм досудового слідства і судового розгляду справ про незаконний обіг зазначених предметів озброєння, а також правовий захист життя і здоров’я, майна, честі і гідності громадян, які повинні перебувати під надійною охороною держави.
На громадську безпеку посягає низка злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Найбільш поширеним серед них є носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, відповідальність за які передбачена ст. 263 Кримінального кодексу (далі КК) України.
Актуальність кримінально-правової боротьби з незаконним обігом зброї, речовинами і предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих, на сучасному етапі набуває все більшого значення, тому що незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин стає серйозною загрозою суспільній небезпеці.
Злочини, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, сприяють загостренню криміногенної ситуації в державі, оскільки нерідко створюють умови для вчинення тяжких насильницьких злочинів з використанням вогнепальної зброї — вбивств, розбоїв, організації злочинних та терористичних груп, інших злочинних об’єднань, захоплення заручників, бандитизму, терористичних актів, тобто таких злочинів, які відрізняються від неозброєних діянь підвищеним ступенем небезпеки, зухвалістю та жорстокістю. Незаконний обіг зброї є підґрунтям для тяжких зазіхань на життя, здоров’я, власність та інші цінності, які охороняються кримінальним правом.
Певний період у нашій країні спостерігалася тенденція до збільшення незаконного обігу вогнепальної зброї. У 1996 р. було вилучено 1455 одиниць зброї, в 1997 р. — 1848 одиниць, у 1998 р. — 2012 одиниць, 1999 р. — 2234 одиниці, Протягом 2000-2002 років також зростала кількість вилученої вогнестрільної зброї — відповідно 2577, 2872, 3329 одиниць. За данними Міністерства внутрішніх справ України у 2003 р. вилучено 4523 одиниці, у 2004 р. — 6922 одиниці. Слід зазначити, що цей показник зменшився до 6380 у 2005 р.
За даними Державної судової адміністрації кількість засуджених за ст. 263 КК України у 2004 р. становила 5922 особи, у 2005 р. — 5300 (що на 10,9% менше, ніж у 2004). Кількість кримінальних справ за злочини, передбачені ст. 262 КК України, що перебували на розгляді судів першої інстанції, зменшилась з 90 (2004 р.) до 46 справ у 2005 р., або на 48,9%. У 2005 р. у провадженні судів перебувало 58 кримінальних справ за викрадення привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410 КК), що на 15,9% менше, ніж у 2004 р.
Вдосконалення боротьби зі злочинністю в умовах зростання злочинності, вчинення в мирний час терористичних актів, збільшення злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, поява різних злочинних угруповань, збільшення злочинів із застосуванням вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин набуває особливого значення. Статистика щодо стану злочинності 2002-2003 роках свідчить про те, що кількість злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами та пристроями, у 2002 р. становила 10627, а у 2003 — 11726 (тобто зросла на 10,3%); розбій (при вчиненні якого часто застосовується зброя) у 2002 р. — 5191, а у 2003 р. — 5720 (тобто зростання на 9,8%); грабежі у 2002 р. — 21066, а у 2003 р. 36484 (зростання на 73,2%) і т. ін. У 2004-2005 рр. спостерігаємо певне зменшення зазначених категорій злочинів (11458 — у 2004 р., 11215 — у 2005 р.).
Слід зазначити, що злочинність в Україні за останні роки характеризується збільшенням числа злочинів, вчинених в організованих формах, що дестабілізує ситуацію в суспільстві, набирає значення самостійного і дуже небезпечного криміногенного фактора. Злочинні організації отримують прибуток від діяльності, яка сама по собі є злочинною. Серед них вагоме місце займає незаконний обіг зброї, грабежі, розбійні напади із застосуванням зброї, бандитизм тощо.
Змінюється тактика дій злочинців, а тому подальше посилення боротьби з зазначеною категорією злочинів потребує докорінного поліпшення якості досудового слідства та судового розгляду цих справ. Збільшується кількість умисних вбивств (при вчиненні яких, як правило, застосовується вогнепальна зброя та вибухові речовини), ці злочини є найбільш тяжкими, розслідування їх викликає значні труднощі, враховуючи різноманітність засобів, які використовують злочинці при вчиненні вбивств, приховуванні слідів злочинів, а також тактики дій злочинців. При цьому злочинець, бажаючи уникнути покарання, докладає зусиль до знищення і приховання слідів злочину або спрямування слідства у помилковому напрямку.
Боротьба з незаконним обігом вогнепальної зброї займає особливе місце у попередженні злочинів, оскільки характеризується подвійною превенцією: крім припинення незаконних дій щодо зброї, попереджаються і тяжкі наслідки, які можуть настати при протиправному застосуванні зброї.
Останнім часом незаконний обіг вогнепальної зброї набуває характеру „збройного підприємництва”, становить одну з найбільш прибуткових сфер діяльності організованих злочинних формувань.
Все це свідчить про нагальну потребу наукового дослідження питань, які виникають при притягненні винних до кримінальної відповідальності, з метою надання науково обґрунтованих рекомендацій у боротьбі та попередженні, а також усуненні причин і умов вчинення зазначених злочинів.
На порядку денному — розробка науково обґрунтованої стратегії і тактики боротьби зі злочинністю, вдосконалення досудового слідства та судового розгляду справ щодо незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв, а також вдосконалення чинного законодавства.
Актуальність теми дисертаційного дослідження значною мірою обумовлюється прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, відсутністю комплексних робіт щодо предмета та меж доказування, процесу досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним обігом озброєння.
Питання кримінальної відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, були предметом дослідження багатьох вчених. Ці питання висвітлювали в своїх роботах відомі дослідники, серед яких П. П. Андрушко, В. В. Башилов, І. І Бікєєв, П. Д. Білечук, Р. Л. Козаченко, В. С. Комісаров, Д. А. Корецький,
Н. Ф. Кузнєцова, А. П. Литвин, В. Д. Малков, П. С. Матишевський,
О. Є Михальчук, С. А. Невський, М. І. Панов М. С. Пестун, В. І. Рибачук,
В. П. Тихий, В. Ю. Шепітько та інші. Одні дослідники розглядали лише окремі аспекти кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, роботи інших вчених, зокрема В. В. Башилова, А. П. Литвина, В. Д. Малкова, Л. Ф. Соколова, В. П. Тихого, І. І. Бікєєва, В. І. Рибачука, можна назвати роботами узагальнюючого характеру.
Разом з тим, у дослідженнях залишаються невисвітленими ряд проблем кримінальної відповідальності за незаконний обіг предметів озброєння. Поза увагою залишилися питання щодо особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Крім того, на сучасному етапі виникає потреба в теоретичному осмисленні питання узгодження кримінального права і кримінального процесу з тенденціями розвитку нашого суспільства і держави, використання новітніх досягнень у різних сферах: кримінально-процесуального дослідження, техніки, технології, психології, соціології, зброєзнавства, криміналістики тощо.
Однією з необхідних умов реалізації принципу законності у процесі кримінального судочинства є здійснення поставленого перед ним завдання щодо досягнення об’єктивної істини по справі, точного визначення предмета доказування та встановлення фактичних обставин справи, особливостей доказування по зазначеній категорії справ. Без встановлення предмета доказування в усіх його суттєвих елементах законне, обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи неможливе. У той же час предмет доказування являє собою об’єкт пізнавальної діяльності і одночасно правової оцінки у кримінальному процесі. Саме це ставить на порядок денний проведення комплексного дослідження зазначеної проблематики.
Проблемами щодо визначення предмета доказування та його структури займались відомі дослідники: С. А. Альперт, А. Р. Бєлкін, Ю. М. Грошевий,
М. В. Дєєв, А. Я. Дубинський, О. О. Ейсман, В. С. Зеленецький, П. А. Лупинська, М. М. Міхеєнко, В. В. Молдаван, В. Т. Нор, В. А. Попелюшко, Н. В. Сібільова,
С. В. Слинько, С.М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник та багато інших.
Однак предмет доказування досліджувався переважно в межах науки судового права, доказового права, в процесуальному або окремо взятому гносеологічному аспектах. Водночас, основні поняття, що виражають елементи і структуру предмета доказування, — подія злочину, участь у ній обвинуваченого, вина, мотив злочину, злочинні наслідки, механізм відшкодування завданих збитків тощо висвітлюються в нормах кримінального права. З цього випливає, що дана проблема може бути вирішена із необхідною повнотою лише при комплексному підході — одночасно з позицій матеріального і процесуального права. Це означає, що на сучасному етапі виникає необхідність дослідження комплексу процесуально-правових і матеріально-правових питань, які належать до предмета доказування у кримінальному процесі.
Усе зазначене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень на 2000–2005 рр. Тема дисертаційного дослідження розроблялася згідно з комплексною цільовою програмою академії (номер державної реєстрації.....)
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в систематизації кримінально-правових, криміналістичних і кримінологічних уявлень про вогнепальну зброю, вибухові пристрої та вибухові речовини, а також у комплексному аналізі найістотніших проблем предмета та структури предмета доказування, доказів і доказування, особливостей досудового слідства і судового розгляду у справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю. Передумовами формулювання такої мети стали сучасні проблеми, які виникають при досудовому слідстві і судовому розгляді справ, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.
Дисертаційне дослідження базується на концепції розбудови демократичної та правової держави, яка повинна забезпечувати всебічну охорону прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності досудового слідства і суду у справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.
Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:
- визначити стан наукової розробки та правового регулювання на сучасному етапі обігу вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин;
- дослідити та запропонувати розгорнуту кримінально-правову, криміналістичну та кримінологічну характеристику злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;
- проаналізувати особливості правового регулювання обігу вогнепальної зброї та відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин;
- запропонувати уточнення поняттєво-термінологічного апарату, необхідного для здійснення даного дослідження (зокрема, сформулювати такі правові дефініції, як вогнепальна зброя, предмет доказування та структура предмета доказування);
- проаналізувати особливості доказів і доказування по зазначеній категорії справ;
- виявити правові можливості вдосконалення процесуального механізму досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;
- розробити і сформувати наукові рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і практики боротьби з зазначеним видом злочинів.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері громадської безпеки, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Предмет дослідження — інститути і норми кримінального законодавства (статті 262, 263, 410 КК України), які встановлюють відповідальність за незаконне поводження з такими джерелами підвищеної небезпеки, як різні види вогнепальної зброї, бойові припаси та вибухові речовини; система нормативних актів, що регламентують обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, а також кримінально-процесуальні норми щодо досудового слідства і судового розгляду зазначених злочинів.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності та особливостей окремої досліджуваної проблеми. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи, діалектичний метод пізнання права та прав людини. Методи дослідження застосовувались, виходячи з поставленої в роботі мети та завдань дослідження. Історичний метод дозволив показати генезис проблеми, динаміку кримінально-правової та кримінологічної характеристики злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, та необхідність її подальшого наукового дослідження. Одне з чільних місць займає структурно-системний аналіз, який дає змогу показати внутрішню будову кримінально-правової кваліфікації зазначених злочинів та особливості досудового слідства і судового розгляду по даній категорії справ, взаємозв’язок та взаємообумовленість її елементів, об’єм та зміст відповідних понять, а також місце кваліфікації серед інших понять та правових категорій. Цей метод дозволяє обґрунтувати необхідність виділення окремих видів підстав та принципів кримінально-правової кваліфікації і показати її взаємообумовленість. Метод функціонального аналізу сприяє формуванню уявлення про кримінально-правову характеристику цієї категорії злочинів як поліфункціональну діяльність, яка має виходи на різноманітні проблеми, показує її різнопланове значення і центральну роль у процесі правозастосування. Догматичний аналіз норм чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, проектів нормативно-правових актів сприяє виявленню їх недоліків та формуванню пропозицій по вдосконаленню правових норм під кутом зору їх відповідності завданням, що виникають у зв’язку з кваліфікацією. Соціологічні методи використовувалися при вивченні правозастосовної практики в сфері розслідування та судового розгляду справ, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Вказані та інші методи наукового дослідження використовувалися у взаємозв’язку.
Нормативну основу дослідження становили Конституція України, міжнародно–правове законодавство з питань обігу зброї, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство України і деяких зарубіжних країн, зокрема Росії.
Емпіричну базу становили матеріали слідчої і судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів визначається актуальністю теми, колом проаналізованих проблем, новим підходом до дослідження кримінальної відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв і полягає в тому, що здійснено комплексний підхід до розгляду кримінально-правових, криміналістичних і кримінологічних проблем боротьби незаконним поводженням з предметами озброєння, які становлять підвищену небезпеку для громадян і суспільства; реалізовано також комплексний підхід щодо розслідування і особливостей судового розгляду злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. У дисертації висунуто ряд нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень. Зокрема:
1) визначено предмет та структуру доказування, а також проаналізовано понятійний апарат з цієї проблематики; запропоноване правове визначення поняття “вогнепальна зброя”;
2) опрацьовано ряд дискусійних питань щодо розглянутих злочинів, які викликають певні труднощі в слідчій та судовій практиці;
3) на підставі вивчення та аналізу необхідних матеріалів розроблено кримінально-правову, криміналістичну та кримінологічну характеристику незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;
4) визначено специфіку досудового і судового слідства в процесі досудового слідства і судового розгляду зазначеної категорії справ;
5) сформульовано низку пропозицій стосовно структури збирання доказів як на досудовому слідстві, так і у судовому розгляді.
На захист виносяться такі основні положення:
- наукове трактування об’єкта злочину як визнаної у суспільстві цінності соціально корисного блага, на яке посягає злочинне діяння і яке охороняється кримінальним законом;
- визначення правового поняття “вогнепальна зброя” та проведення його класифікації;
- визначення положення, що кримінальну відповідальність за незаконний обіг предметів озброєння необхідно диференціювати за ознакою їхньої вражаючої здатності, згідно з належністю до таких критеріїв: 1) зброя; 2) особливо небезпечна зброя;
- висновок про необхідність прийняття Закону України „ Про зброю”;
- визначення предмета доказування та структури предмета доказування;
- обґрунтування пропозиції щодо визначення доступності і достатності доказів;
- уточнення співвідношення диспозитивних та імперативних елементів у кримінальному процесі;
- визначення структури збирання доказів у справах про незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у такому:
- у науково-дослідній галузі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані: по-перше, як методологічна основа при вирішенні практично–прикладних питань злочинної поведінки та кваліфікації злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, вибуховими речовинами та вибуховими пристроями; по-друге, як елемент досліджень високого рівня узагальнення — питань юридичної кваліфікації, принципів права, вдосконалення системи права України;
- у правотворчості запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства;
- у правозастосуванні висунуті пропозиції можуть використовуватись при розслідуванні злочинів щодо незаконного поводження зі зброєю в слідчо - прокурорській і судовій практиці;
- у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу кримінально-процесуального права, окремі положення — при викладанні курсу криміналістики.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним цілісним і завершеним науковим дослідженням щодо доказування і особливостей судового розгляду справ про порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, зроблених автором на підставі критичного аналізу понад двохсот наукових, нормативно-правових та інших джерел. У дисертаційному дослідженні окремі питання розглядаються вперше, інші аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень дисертації оприлюднені на міжнародних науково-практичних семінарах, всеукраїнських конференціях, симпозіумах, семінарах.
1. Пінчук М. Г. Загальна характеристика порушень правил поводження зі зброєю, речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих (тези) // Проблеми відповідальності за злочини, що становлять загрозу громадській безпеці за новим Кримінальним кодексом України. Міжнародно-практичний науковий семінар, 1-2 жовтня 2002 р., м. Харків. — С. 254–260.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У роботі наведено теоретичне узагальнення і подається нове вирішення наукової проблеми, стосовно особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду справ про незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів та вибуховими речовин, а також незаконне з ними поводження. На підставі дисертаційного дослідження можна дійти таких висновків:
1. Предмет доказування — це передбачена законодавством сукупність обставин, які підлягають дослідженню та обов’язковому встановленню по кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. З урахуванням зазначеного пункт 1 ст. 131 проекту КПК, яка називається „Предмет доказування у кримінальній справі”, необхідно викласти у такій редакції: „наявність чи відсутність передбаченого суспільно небезпечного діяння, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення”.
2. При розгляді судами наведеної категорії справ для всебічного повного й об’єктивного з’ясування всіх обставин злочину особливо велике значення має саме виявлення джерел викрадення, придбання, виготовлення зброї та бойових припасів, встановлення мети і мотивів винних осіб, що дозволить у майбутньому запобігти вчиненню зазначеної категорії злочинів.
3. Об’єкт злочину необхідно розглядати у двох площинах: а) як нормативно-правову категорію, оскільки злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону; б) як благо, яке охороняється цією нормою (правове благо) і якому злочин спричиняє шкоду. Таке розуміння об’єкта посягання найбільш повно відповідає самій суті кримінального права: охороні від небезпечних посягань конкретних і об’єктивно існуючих проявів реального світу.
Родовим об’єктом, передбаченим у розділі IX Особливої частини КК України, необхідно вважати безпеку населення, тобто стан захищеності населення від злочинів, що загрожують насамперед правам і інтересам невизначеного кола осіб або соціальному укладу і життєздатності суспільства в цілому. Основним безпосереднім об’єктом розглянутих складів злочинів, пов’язаних з незаконним обігом предметів озброєння, є безпека населення від їхнього застосування, використання і дії.
Об’єктивна сторона у злочинах щодо незаконного поводження зі зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами полягає у вчиненні хоча б однієї з вказаних дій: носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.
4. Необхідно розділити зброю на два основних види з відповідною градацією покарання: 1) зброя з невисоким ступенем вражаючої здатності і 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами і т. п.). Такий підхід буде дійовим утіленням принципу справедливості.
Слід дозволити громадянам мати право на придбання нарізної вогнепальної зброї для самозахисту, обмежити кількість одиниць зброї, що може перебувати у власності громадян, двома одиницями, а також встановити обмеження відносно габаритів, швидкострільності, калібру вогнепальної зброї, яка може перебувати у власності громадян.
Диференціювати також кримінальну відповідальність залежно від кількості небезпечних предметів.
5. У Законі України «Про зброю» необхідно дати таке визначення вогнепальної зброї: „Зброя — це пристрої, прилади і предмети, які спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і не мають іншого виробничого чи господарсько-побутового призначення; основні частини зброї — це прилади, що визначають її функціональне призначення, підлягають клеймуванню та нумеруванню на виробництві; вогнестрільна зброя — це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі метальним снарядом, що приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду пороху чи іншої речовини”.
6. У Законі України «Про зброю» подати таке визначення незаконного поводження зі зброєю та основними її частинами: „це виробництво зброї, торгівля зброєю, продаж, колекціонування, експонування, облік, збереження, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію держави і вивезення її за межі держави. ”
7. Криміналістична характеристика є засобом для наповнення предмета доказування певним змістом з метою розкриття, розслідування і профілактики злочину. Предмет доказування і криміналістична характеристика злочинів тісно пов’язані між собою, бо до них належать ті ж самі елементи, але висвітлюють вони різні сторони. Виходячи з цього, вважаємо за необхідне подати таке визначення криміналістичної характеристики злочинів: це система відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, яка відтворює закономірні зв’язки між ними і служить побудові і перевірці слідчих версій у розслідуванні конкретних злочинів. Основні елементи криміналістичної характеристики злочину: а) спосіб злочину; б) місце та обстановка; в) час учинення злочину; г) знаряддя та засоби; ґ) предмет посягання; д) особа потерпілого; е) особа злочинця; є) сліди злочину (у широкому розумінні).
8. Мотиви визначають мету. Їх різноманітність і специфіка в основному обумовлені характером предметів розглядуваних злочинів. Особливість досліджуваної категорії злочині — множинність цілей, які може ставити перед собою винний, коли вчиняє діяння, пов’язане з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Як правило, особа не лише має намір досягти основної мети — одержати ці предмети, а при збуті чи передачі — звільнитися чи позбавитися їх, але й переслідує інші цілі, для здійснення яких вчиняє дії, передбачені ст. 263 КК України. При цьому основна мета виступає як кінцева мета, яка, як правило, пов’язується з використанням зброї, бойових припасів або вибухових речовин. У сучасних умовах необхідно зменшити вік притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 263 КК України до 14 років.
9. У процесі доказування велике значення має принцип всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи.
10. Необхідно удосконалювати процесуальну форму збирання доказів, оскільки по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, слідчим діям повинна приділятися особлива увага.
11 Доказування в кримінальній справі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці й відповідній оцінці та отриманні таким чином висновків по справі. Доказування в кримінальному процесі являє собою два взаємопов’язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як процесуальна діяльність по збиранню, аналізу, перевірці доказів і з другого — обґрунтування висновків по справі.
У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи. Разом з розшуковими діями слідчого оперативно-розшукова діяльність може розглядатися як форма процесуального пізнання, хоча вона і випереджає діяльність слідчого, і це базується на положеннях процесуального законодавства.
12. У сучасних умовах доцільно поширити право уповноважених органів вимагати проведення ревізії на стадії порушення кримінальної справи. Слід закріпити в законі право слідчого вимагати проведення не лише ревізій, але й інших обстежень діяльності підприємств, організацій, установ.
13. Спеціальні знання — це особливі не загальновідомі в судочинстві наукові, технічні і практичні знання, отримані в результаті професійного навчання, або навики, отримані в процесі роботи з певної спеціальності особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду в з’ясуванні обставин справи або дачі висновків з питань, для вирішення яких потрібне їхнє використання. Це визначення, на відміну від інших, відображає юридичний характер поняття спеціальних знань, які використовуються в слідчій і судовій практиці у формі судової експертизи.
14. Розглядаючи кримінальні справи, суд здійснює виключно функцію відправлення правосуддя. Він не повинен підміняти органи і осіб, що формують і обґрунтовують обвинувачення.
15 У новому КПК України доцільно закріпити поняття „допустимість кримінально-процесуальних доказів” і викласти відповідну статтю в такій редакції: „Допустимість кримінально-процесуальних доказів означає правову придатність для використання їх в кримінальному процесі як аргументів у доказуванні по кримінальній справі.
Кримінально-процесуальні докази є допустимими, якщо вони отримані належним суб’єктом, правомочним проводити процесуальні дії по збиранню фактичних даних; являють собою належні процесуальні джерела відомостей, які становлять зміст доказів; отримані в результаті належних процесуальних дій; якщо дотримано належного порядку проведення процесуальних дій, які використовуються як засоби отримання доказів. Допустимість визначається законністю їх джерела, умов і способів його одержання.
Докази, отримані з порушенням КПК, є не допустимі. Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини або з такими порушеннями КПК, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення.
Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватись для підтвердження обвинувачення.
Не можуть бути доказами повідомлені свідком, потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними особами відомості, джерело яких невідоме або його неможливо перевірити».
16. У новому КПК України закріпити положення щодо належності доказів, тобто подати статтю „Належність доказів” у такій редакції: „Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування по кримінальній справі. Належними є докази, які за своїм змістом перебувають у зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню. Сторона обвинувачення та захисник мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження обвинувачення або його заперечення.
Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування”
17. На наш погляд необхідно доповнити ст. 22 чинного КПК України (а також зазначити це в новому кримінальному кодексі) і викласти її в такій редакції: "Однобічним, неповним чи необ’єктивним дізнанням визнається проведене досудове чи судове слідство, яке залишило нез’ясованими обставини, встановлення яких могло мати істотне значення при постановленні вироку”.
18. Докази не можуть збиратися за межами кримінального судочинства, що в принципі неприпустимо і може призводити до значних порушень. Така діяльність суперечить фундаментальним положенням теорії доказів, доказовому праву, системі чинного кримінально-процесуального законодавства.
19. Судовий розгляд — це центральна стадія кримінального процесу. У цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без його призначення.
20. За судом необхідно зберегти повноваження з активного дослідження доказів, які надані сторонами, забезпечити суду право за власною ініціативою проводити певні слідчі дії, пов’язані з перевіркою достовірності і належності доказів (наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту), які характеризують особу підсудного (довідки, характеристики, попередні вироки тощо), необхідних для правильної кваліфікації злочину і призначення покарання.
Пасивна роль суду в процесі доказування і встановлення істини за проектом КПК суперечить вимогам закону щодо постановлення вироку, який повинен бути законним і обґрунтованим. Це означає, що в основу вироку повинні бути покладені докази, розглянуті в судовому засіданні з дотриманням закону; ці докази мають бути достатніми для дослідження обставин справи; а висновки суду відповідати дослідженим доказам. У вироку мають бути зазначені обставини справи так, як вони мали місце насправді. Тобто суд повинен ухвалити рішення відповідно до обставин справи, встановити істину по справі.
21. Новий КПК необхідно доповнити положенням: «У разі відмови прокурора від обвинувачення суд повинен запропонувати потерпілому взяти на себе функцію підтримання обвинувачення”. Якщо потерпілий погодиться взяти на себе функцію приватного обвинувача, суд повинен забезпечити йому можливість здійснення такої діяльності.
22. Судове слідство — етап судового розгляду, в якому суд і учасники судового розгляду досліджують зібрані по справі докази для встановлення фактичних обставин вчиненого злочину. Всебічно, повно і об’єктивно проведене судове слідство забезпечує постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку
23. Судова тактика — це система певних наукових положень і рекомендацій, які розробляються шляхом вивчення й узагальнення даних інших наук, а також слідчої і судової практики, в якій у подальшому вони знаходять своє застосування.
24. Експертиза в суді — це самостійне дослідження із застосуванням спеціальних знань наданих на експертизу об’єктів, що проводиться експертом на вимогу суду. Експертиза у судовому слідстві може призначатися як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду.
25. Вирок — це акт застосування права. Він не утворює нових норм права, а лише включає в себе рішення про застосування правової норми до конкретного випадку. Вимоги вироку випливають з правил, встановлених правовими нормами, в той же час вирок розрахований на певні обставини справи. У вироку реалізуються конкретні приписи права стосовно конкретного випадку і конкретних обставин справи
Обґрунтованість вироку означає, що встановлена з достовірністю не лише подія злочину і винність обвинуваченого, вона також включає в себе призначення справедливої міри покарання, яка відповідає ступеню суспільної небезпечності злочину і особи, яка його вчинила.
26. Щоб запобігти обвинувальному підходу при розгляді кримінальних справ, у проекті КПК України (ст. 419 проекту) необхідно передбачити таку підставу винесення виправдувального вироку, як не доведення участі підсудного у вчиненні злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абызов Р. М., Титаренко В. Г. Способы хищений огнестрельного оружия с заводов-изготовителей и их предупреждение // Актуальные проблемы борьбы с незаконным оборотом оружия в условиях переходного периода. -М.: Ижевск, 1998.
2. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р. С. Белкина. – М.: Изд-во Норма, 2002. – 990 с.
3. Алексеев В. Б., Алексеев Л. Б., Божьев В. П. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. — 638 с.
4. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. — 752 с.
5. Алексеев С. С. Теория государства и права. – М.: Юрид. лит, 1981. – 360 с.
6. Алиев Т. Т, Громов Н. А., Цорева Н. П. Понятие и свойства доказательств // Российский судья. – 2003. – № 6. – С. 14–22.
7. Альперт С. А. Принцип публичности (официальности) и его значение в деятельности советских органов предварительного следствия // Ученые записки Харьковского юрид. ин-та. – Х.: 1957. – Вып. 3. – С. 50.
8. Альперт С. А. Принципы советского уголовного судопроизводства и их роль в формировании правового статуса учасников процесса // Проблемы социалистической законности. – Х.: Выща школа, 1986. – Вып. 17.
9. Альшевский Т. В. Образцы судебных документов по уголовным делам. – М.: Юрид. лит., 1976. – 192 с.
10. Альшевский Т. В., Пискарев И. К. Образцы судебных документов по уголовным и гражданским делам. – М.: Юрид. лит., 1983. – 336 с.
11. Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. – М., 1964.
12. Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. – М., 1964. – С. 29.
13. Бажанов М. И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Дис... д-ра юрид. наук, 1966. — 474 с.
14. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980.
15. Бажанов М. И. О функциях состава преступления (процессуальная функция преступления) // Проблеми законности. – 1995. – Вып. 29. – С. 96.
16. Бажанов М. И. Предварительное следствие // Советский уголовный процесс / Под общей ред. М. И. Бажанова, Ю. М. Грошевого. — К.: Выща школа, 1978.
17. Бажанов М. И., Грошевой Ю. М. Советский уголовный процесс. – К., 1983. – С. 123
18. Банин В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе (гносеологическая и правовая природа). – Саратов, 1981.
19. Банин В. А. Проблемы предмета доказывания и истины в советском уголовном процессе. – Красноярск, 1986.
20. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. — Х.: Одісей, 2003. — С. 7.
21. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 220 с.
22. Бахин В. П., Гора І. В. „Контркриміналістика” або нові завдання криміналістики” / / Актуальні проблеми держави і права. — Вип. 5.
23. Бахін В. П., Карпов Н. С. Предмет та структура злочинної діяльності. — К.: 2002. — С. 124
24. Башилов В. В. Борьба с оганизованными формами преступного оборота огнестрельного оружия, его основных частей, боеприпасов и взрывчатых устройств и криминологические аспекты: Дис... канд. юрид. наук. – М., 2000.
25. Белкин А. Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. — М.: Норма, 2005. — 528 с.
26. Белкин А. Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. -М.: Норма, 1999. — 429 с.
27. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М., 2001.
28. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. — М.: Юристъ, 1997. Частные криминалистические теории.
29. Белкин Р. С. Курс криминалистики: криминалистические средства, приемы и рекомендации. — М.: Норма, 1997. — Т. 3. — С. 316.
30. Белкин Р. С. Курс советской криминалистики: В т. – М., 1977. – Т. 1: Общая теория советской криминалистики. – С. 36.
31. Белкин Р. С. Понятие, ставшее „криминалистическим пережитком” // Российское законодательство и юридические науки в современных условиях: состояние проблемы перспективы. — Тула, 2000.
32. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств. – С. 38.
33. Белкин Р. С. Сущность экспериментального метода исследования в советском уголовном процессе и криминалистике. – М., 1961. – С. 63.
34. Белкин Р., Быховский И., Дулов А. Модное увлечение или новое слово в науке? (Еще раз о криминалистической характеристике преступления) // Соц. законность. — № 9.
35. Белюшина О. В. Правовое регулирование и методика применения полиграфа в раскрытии преступлений: Автреф. дис… канд. юрид. наук. — М., 1998.
36. Беляев Н. А., Глистин В. К., Оперхов В. В. Уголовное право на современном этапе: проблемы преступления и наказания. — Спб.: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1992.
37. Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: зброєзнавство — правові основи обігу вогнепальної зброї. Порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства: Україна. Європа. Світ: Монографія. — К.: Міжнародна агенція „BeeZone”, 2004. — 464 с.
38. Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство. — К.: Міжнародна агенція „BeeZone”, 2003.
39. Богословская Л. А. Односторонность и неполнота предварительного или досудебного следствия как основание к отмене или изменению приговора: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Х.: — 1973.
40. Бозров В. М. Процессуальные, криминалистические и психологические аспекты судебного следствия: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1991.
41. Бойков Л. Д. Сущность социалистического правосудия и его виды // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1982. – Вып. 34. – С. 36-37;
42. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1963. — 275 с.
43. Бурданова В. С. Поиски истины в уголовном процессе. — Спб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 262 с.
44. Буроменский М. В. Международная защита права человека. Документы и коментарии. — Х.: ООО «Синтез, ЛТД»,1998.
45. Бутенко Л. І. Попередження розкрадань та інших корисливих зловживань, що скоюються суб’єктами господарю¬вання при розрахунках за експортно-імпортні операції: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 1998.
46. Быховский И. Е. Развитие процессуальной регламентации следственных действий / / Советское государство и право. — 1972. — № 4.
47. Васильев А. Н. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984. – С. 45.
48. Ващенко Л. О., Єфімов О. М. Тлумачний словник української мови. — К.: Довіра, 2001. — 535 с.
49. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України. — К.: Атіка, 2005. — 224 с.
50. Винберг А. И. Криминалистика. Раздел 1. Введение в науку. – М., 1962; Добровольская Т., Короткова Е. Опознание личности и вещей на судебном следствии // Соц. законность. – 1956. – № 6.
51. Винберг А. М., Шавер Б. М. Криминалистика. – М., 1962. – С. 16.
52. Виноградова О. І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Х., 2000.
53. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. Общая часть. Второе издание, дополненное. — Х.: Типография Каплана и Бирюкова, 1888.
54. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. Общая часть. Общие условия предоставления доказательств. — Х.: Университетская типография, 1883. — 263 с.
55. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. Части общая и особенная. Третье издание, измененное и переработанное. — С.-Петербург: Издание книжного магазина «Законоведение», 1910.
56. Власихин В. А. Доказывание в уголовном процессе: тенденции и современность. – М.: Юристъ, 2000. – С. 36-37.
57. Возгрин И. А. Криминалистическая методика. — Минск, 1983.
58. Возгрин И. А. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений, — Л., 1976. — С. 6–9;
59. Волков Б. С. Проблема вины и уголовная ответственность. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1965. — 136 с.
60. Волкодаев Н., Шейфер С. Пределы доказывания на судебном следствии / / Советская юстиция. — 1969. — № 1.
61. Волобуєв А. Про деякі стандарти злочинної поведінки в технології організованної злочинності / / Вісник Академії правових наук України. — 2001. — № 4.
62. Воробьев Г. А. Планирование судебного следствия. — М.: Юрид. лит., 1978. — 145 с.
63. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. — 634 с.
64. Гайворонський В. Цивільне законодавство: від „нічого приватного” до „нічого публічного”? // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4. – С. 91-100.
65. Галаханов С. С. Криминальные взрывы. Основы оперативно- розыскной деятельности по борьбе с преступлениями террористического характера. — М.: Экзамен, 2002.
66. Гарин К. А. Криминалистику на службу судебному следствию // Соц. законность. – 1956. – № 9; Гродзинский М. М. Советский уголовный процесс и криминалистика // Вопросы криминалистики. – 1961. – № 1-2;
67. Герасимов И. Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. — Свердловск: Свердловский юридический институт, 1975.
68. Глезерман Г. Е. Исторический материализм и развитие социалистического общества. — М.: 1967.
69. Горбачов О. В., Хотенець В. М. Процесуальні документи у кримінальному процесі: Конспект лекцій. — Х.: Вид-во Укр. Державної юрид. академії, 1994. — 32 с.
70. Гошовський М. І., Кучівська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 182 с.
71. Грошевий Ю. М. Принцип безпосередності і правосудність вироку радянського суду / / Радянське право. – 1961. – № 2.
72. Грошевий Ю. М. Стахівський С. М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. — К.:КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2006. — 272 с.
73. Грошевий Ю. М., Коновалова В. О., Шепітько В. Ю., Цимбал М. Л. та ін. Судова еспертиза: норматино-правове регулювання та наукові коментарі: Навчально-довідковий посібник. — Х.: ТОВ „Одісей”, 2004. — 448 с.
74. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — 20 с.
75. Грошевий Ю. М., Мірошниченко Т. М., Хоматов Ю. В. та ін. Кримінальний процес України: Підручник. — Х: Право, 2000. — 494 с.
76. Грошевий Ю., Дідоренко Є., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України. – 2003. – № 1. – С. 73.
77. Грошевой Ю. М. Законность и обоснованность приговора советского суда: Дис... канд. юрид. наук. – Х., 1965. — 308 с.
78. Грошевой Ю. М. Правовые свойства приговора — акта социалистического правосудия: Учебное пособие. — Х.: Харьковский юридический институт им. Ф. Э Дзержинского. — 60 с.
79. Грошевой Ю. М. Процесуальное правосознание судьи и его виды. - Х., 1986. – С. 15.
80. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – Х., 1975. – 35 с.
81. Грошевой Ю. М., Мірошниченко Т. М, Вапнярчук В. В. та ін. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник. — Х.: Право, 2002. — С. 26-27.
82. Грошевой Ю. М.. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. — Х.: Изд-во при Харьковском государственном ун-те. Изд. объед. «Вища школа», 1979. — 144 с.
83. Грун А. Предъявление и обеспечение гражданского иска в уголовном деле // Советская юстиция. — 1959. — № 6.
84. Гуров О. М. Судово-медична оцінка пошкоджень і слідів від впливу простих і комбінованих пижів для гладкоствольної зброї: Автореф. дис... канд. мед. наук. — К., 1996.
85. Гусаков А. Н. Следственные действия и тактические приемы: Дис… канд. юрид. наук. — М., 1973.
86. Гусаков А. Н. Тактика обыска. Криминалистика: Учебник / Под ред. И. Ф. Герасимова, Л. Я. Драпкина. -М.: Высшая школа, 1994. – С. 264.
87. Дагель П. С., Котов П. Д. Субъективная сторона преступления и ее установление. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. — 243 с.
88. Дагель П. С., Михеев Р. И. Установление субъективной стороны преступления. — Владивосток: Изд-во ДГУ, 1972. — 36 с.
89. Даев В. Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. — Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972.
90. Дворянский И. А. Автоматические пистолеты и следы их на пулях и гильзах. — М., 1973.
91. Денисюк С. Ф., Шепитько В. Ю. Обыск в системе следственных действий (тактико-криминалистический анализ): Научно-практическое пособие. — Х.: Консум, 1999.
92. Дєєв М. В. До питання про зміст предмета доказування в кримінальному процесі // Держава і право. – 2001. — № 12.
93. Дикаев С. У. Незаконное приобретение, передача, сбыт, хранение, перевозка или ношение оружия, боеприпасов, взрывчатых веществ и взрывчатых устройств: Учебное пособие. — Уфа: Уфимский юридический институт, 1998.
94. Добровольская Т., Короткова Е. Опознание личности и вещей на судебном следствии // Соц. законность. — 1956. — № 6.
95. Доля Е. Новая Конституция РФ и уголовно-процессуальная деятельность // Российская юстиция. – 1994. – № 4. – С. 19.
96. Дорохов В. Я. Законнная сила приговора в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1949. – № 6. – С. 62-58.
97. Дорохов В. Я. Изменение обвиненния в советском уголовном процессе // Ученые записки Пермского госуниверситета. – Т. Х. Вып. 4: Юридические науки, 1955.;
98. Дорохов В. Я., Николаев В. С. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959 – 130 с.
99. Дорошенко В. Т. Організація роботи слідчо-оперативної групи при розслідуванні умисних вбивств, скоєних організованими злочинними угрупуваннями і на замовлення // Слідча практика України. — 2003. – № 3.
100. Емельянов В. П. Терроризм. Преступления террористической направленности. — Х.: Рубикон, 1997.
101. Журавель В. Криміналістична характеристика злочинів: реальність чи ілюзія? // Правничий часопис Донецького університету. — 2001. — № 6.
102. За ред. / Загальна теорія держави і права: Підручник. — Х.: Право, 2002.
103. Загородников Н. И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву / / Труды Военно-юридической академии. — 1949. — №
104. Загорский Г. И. Судебное разбирательство по уголовному делу. — М.: Юрид. лит., 1985. — 160 с.
105. Закатов А. А., Оропай Ю. Н. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений. — К.: РИО МВД УССР.
106. Зеленецкий В. С. Объект уголовно-процессуального познания действительности // Вопросы государства и права развитого социалистического общества: Тезисы республиканской научной конференции. — Х., 1975. — С. 247-248.
107. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования. – Х., 1999.
108. Зеленецький В. Поняття дізнання та його види // Вісник Академії правових наук. – 1997. – № 3. – С. 106-107.
109. Зинатуллин З. З. Возмещение материального вреда в уголовном процессе. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974.
110. Иеринг Р. История политических и правовых учений. — М.: Юрид. лит., 1988.
111. Ильина Л. В. Признание потерпевшим в советском уголовном процессе // Уч. зап. Перм. гос. ун-та. — 1966. — № 150.
112. Ищенко Е. П. Проблемы криминалистической характеристики // 50 лет в криминалистике. К 80-летию со дня рождения Р. С. Белкина: Материалы междунар. научной конференции. — Воронеж, 2002. — С. 116-123.
113. Ищенко П. П. Получение розыскной информации в ходе предварительного исследования следов преступления. — М.: Берегиня, — 220 с.
114. Ищенко П. П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты). — М.: Юрид. лит., 1990. — 196 с.
115. Калугин В. Служебное оружие. Каким оно должно быть // Оружейный двор. — 1995. — № 2.
116. Каневский Л. Л. Дискуссионные проблемы сущности типовой криминалистической характеристики преступлений и ее использование в процессе расследования // Вестник криминалистики. –2002. — Вып. 1 (3).
117. Каплунов А. И., Милюков С. Ф. Применение и использование огнестрельного оружия. — Спб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 383 с.
118. Каренеева Л. М., Картес И. Источники доказательств. — 1985.
119. Кемеров В. Е. Проблемы личности: методология исследования и жизненный смысл. — М.: Политиздат, 1977. — 256 с.
120. Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. – М.: Статут, 1995.
121. Кірмач Л. А. Доказування як метод пізнання в процесі розслідування злочинів: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Х., 2003.
122. Кірмач Л. А. Соціально-гуманітарні проблеми використання оперативно-розшукової інформації в процесі доказування // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. — Спеціальний випуск.
123. Кобликов А. С. Судебный приговор. – М.: Юрид. лит, 1956.
124. Ковалев А. Г. Психология личности. — М., 1970. — С. 141
125. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 275 с.
126. Когутич І. І. Про місце тактики судового слідства в системі науки криміналістики // Держава і право. — 2004. — № 23.
127. Когутич І. І. Чи потрібна криміналістика у судовому слідстві? // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матерали VІІІ регіональної науково-практичної конференції. — 2002. — №
128. Козаченко И. Я., Незнамова З. А., Новоселов Г. П., Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997.
129. Кокорев Л. Д., Кузнецов Н. П. Уголовный процесс: доказатель¬ства и доказывание. – Воронеж, 1995. – С. 157.
130. Колисниченко А. Н. / Автореф. дис... д-ра юрид. наук. — М., 1964.
131. Колисниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. — Х.: 1976. — С. 20.
132. Кони А. Ф. О праве неоходимой обороны. — М.: 1886
133. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Обыск: тактика и психология: Учебное пособие. – Х.: ГРИФ, 1997. - С. 13–15.
134. Конституція України. Науково-практичний коментар. – Х.: Право, К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – С. 608-609.
135. Корецкий Д. А. О совершенствовании правового режима оружия // Правоведение. — 1983. — № 1.
136. Корецкий Ю. В. Доказывание в уголовном процессе: тенденции и современность. — М.: Юристъ, 2002. — 272 с.
137. Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступления. — Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1976.
138. Коржанский Н. И. Предмет преступления (понятие, виды и значение для квалификации): Учебное пособие. — Волгоград: Высшая следственная школа МВД, 1976.
139. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К.: Атіка, Академія Ельга-Н, 2001. — 656 с.
140. Корнеева Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – С. 8.
141. Костенко Р. В. Понятия и признаки уголовно-процесуальных доказательств. — М.: Юрлитинформ, 2006.
142. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2005. – 18 с.
143. Кофанов А. В. Вплив перешкод на характер вогнепальних пошкоджень // Актуальні проблеми сучасної науки: Збірник наукових праць. – Х.: УВС, 1997. – № 3. – С. 71-76.
144. Кривобок В. В. Деятельность прокурора по обеспечению возмещения материального вреда, причененного преступлением: Дис... канд. юрид. наук. — Х., 1997.
145. Крикунов О. В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі: Дис… канд. юрид. наук. — Львів, 2001.
146. Криминалистика: Учебное пособие / Под ред. А. В. Дулова. — Мн., 1996.
147. Криминология: Учебник / / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. — М.: Изд-во МГУ, 1994.
148. Криминология: Учебник / Под ред. Б. В. Коробейникова, Н. Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. — М.: Юрид. лит., 1988.
149. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. — К.; Х.: Юрінком Інтер — Право, 2001. — 416 с.
150. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. — 1196 с.
151. Кримінально-процесуальне законодавство України: шляхи реформування (за проектом остаточної редакції нового Кримінально-процесуального кодексу України), 24 червня 2005. – К.: Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. – С. 101-102.
152. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. — М.: Госюриздат, 1960.
153. Кузнецов Н. П. Доказательства и доказывание // Уголовный процесс России. — Воронеж, 2003.
154. Курылев С. В. Установление истины в советском правосудии: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. — М., 1967
155. Кустанович С. Д. Экспертиза для установления относимости исследуемого объекта к огнестрельному оружию // Советская криминалистика на службе следствия. — 1961. – № 14.
156. Лазарев А. М. Субъект преступления. — М.: ВЮЗИ, 1981.
157. Ларин А. М. Криминалистика и паракриминалистика. — М. 1996.
158. Ларин А. М. Презумпция невиновности. – М.: Наука, 1982.
159. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. — М.: Юрид. лит., 1979.
160. Лебедев В. М. Уголовный процесс для студентов юридических вузов и факультетов. — М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003. — 776 с.
161. Лившец Е. Н. Назначение и проведение экспертизы. – Волгоград, 1977. – С. 5.
162. Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. – К., 1987. – С. 19.
163. Литвин А. Л. Борьба органов внутренних дел с незаконным обращением с предметами вооружения. — К., 1990.
164. Лонь С. Л. Проблемы применения судом уголовно-процессуального законодательства о потерпевшем и граждаском истце // Вестник Томского госуниверситета. Серия: Экономика. Юридические науки. — 2003. — № 4.
165. Лунеев В. В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. — М., 1997.
166. Лупинская П. А. Доказательства и доказывание в новом уголовном процессе / / Российская юстиция. — 2002. — № 7.
167. Лупинская П. А. Проверка законности и обоснованности приговоров, определений и постановлений в порядке надзора в советском уголовном процессе. – М., 1956.
168. Лупинская П. А. Тыричева И. В. Уголовный процесс: Учебник. – М.: БЕК, 1992. — 420 с.
169. Лупинская П. А. Уголовно-процессуальное право РФ: Учебник. — М., 1997. — С. 369.
170. Ляпунов Ю. О. Основные теоретические проблемы уголовно-правовой охраны природы в СССР: Дис... канд. юрид. наук. – М., 1976.
171. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. — М.: Юридическая литература, 1967.
172. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. — М.: Юридическая литература, 1977.
173. Макуха А. Д. Уголовная ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ: Дис... канд. юрид. наук. — М., 1993.
174. Малеин Н. С. О моральном вреде // Государство и право. — 1993. — № 3.
175. Малков В. Д. Хищение огнестрельного оружия, боев