ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ І ПІДКОРЕННЯ ЇХ ТІЛЬКИ ЗАКОНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

В С Т У П ............................................................................................................ с. 3
РОЗДІЛ 1. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДДІВ І ПІДКОРЕННЯ ЇХ ТІЛЬКИ ЗАКОНУ - КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ
1.1. Поняття, зміст і значення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України........ с.17
1.2. Становлення та еволюція принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в юридичній доктрині і практиці України .............. ...... с.43
1.3. Поняття, класифікація та система гарантій принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону ................................................................. с.69

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ
2.1. Порядок формування суддівського корпусу як гарантія незалежності суддів ......................................................................................................... с.87
2.2. Суддівський імунітет і незалежність суддів …………………………. с.109
2.3. Організаційне забезпечення судової системи та органи суддівського самоврядування і незалежність суддів ................................................. с.126

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ
3.1. Відвід та самовідвід суддів ..................................................................... с.139
3.2. Змагальність сторін і принцип незалежності суддів .. ......................... с.153
3.3. Таємниця нарадчої кімнати і окрема думка судді ................................ с.167
3.4. Межі обов’язковості вказівок вищестоящої інстанції ......................... с.181

ВИСНОВКИ .................................................................................................... с.185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... с.189
ДОДАТКИ с.225
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Теоретична та практична актуальність проблеми суддівської незалежності завжди привертала велику увагу як науковців, так і юристів-практиків. Ще в часи, коли Україна була складовою частиною Російської імперії, інститут незалежної судової влади було започатковано знаменитими реформами середини 60-х років ХІХ століття. Як відомо, саме тоді були зроблені й істотні кроки до становлення незалежного судочинства. На теренах Російської імперії було проголошено і теоретично обгрунтовано концепцію судової влади, що не повинна залежати від виконавчої адміністрації. На жаль, подальші події не дали можливості як слід розгорнутися цим паросткам судової незалежності, але результати тієї реформи мали значні позитивні наслідки як для судової практики, так і для юриспруденції.
Історичний досвід між тим переконливо довів, що без незалежного судочинства суспільство приречене на беззаконня, масове порушення прав і свобод громадян.
За тривалий період радянського досвіду існування судової системи принцип незалежності судів та суддів і підкорення їх тільки закону зазнав певної еволюції. Відразу ж після Жовтневої революції його дія була призупинена, бо діяльність судової системи нова влада принесла у жертву революційній доцільності. Формальної реабілітації він набув в рамках Конституції СРСР 1936 р., хоча насправді був обмежений контролем з боку партійних та радянських органів. Офіційна ідеологія і юридична наука розглядали суди як інструмент здійснення політичного курсу, орієнтованого на побудову комуністичного суспільства. Відтак положення про незалежність судової влади та суддів за радянських часів здебільшого залишалося декларацією.
Нові перспективи та очікування змін щодо реального забезпечення в Україні незалежності суддів та підкорення їх тільки закону вперше з’являються лише наприкінці 80-х років, на хвилі процесів демократизації і гласності. На порядок денний були поставлені питання про поділ гілок влади в демократичному суспільстві. Судова влада мала б посісти в її рамках гідне місце цілком незалежної гілки влади поряд із законодавчою та виконавчою.
Особливо питання незалежності суддів актуалізуються сьогодні, в період становлення і розвитку в Україні правової держави, формування громадянського суспільства. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону є однією з важливих демократичних засад кримінального процесу, здійснення якого є важливою умовою побудови правової держави в Україні. Без дотримання вимог цього принципу неможливо вести мову про існування правової держави і правосуддя. Проблема реалізації принципу незалежності суддів не обмежується окремою державою. Вона привертає увагу міжнародного співтовариства. У цьому сенсі можливо говорити про інтернаціоналізацію стандартів незалежності суддів. Тому виникає необхідність осмислення на теоретичному, правотворчому і правозастосовному рівнях міжнародних правових стандартів незалежності суддів.
Вступивши у 1995 р. до складу Ради Європи, Україна, повинна виконати взяті на себе зобов’язання, що наведені у Висновку ПАРЄ № 190. Одним із зобов’язань є забезпечення принципу незалежності суддів. На міжнародному рівні він визнається як загальна ознака (атрибут) суддів в демократичних суспільствах. Вважається, що суддя, якому надана правомочність вирішення правових питань, повинен бути спроможним робити це вільно від втручання з боку законодавчої і виконавчої влад, а також взагалі без будь-якого примусу або незаконних впливів.
Міжнародно-правові документи загального характеру ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. передбачають право на справедливий судовий розгляд і неодмінно підкреслюють такі властивості суддів, як незалежність, компетентність та безсторонність.
В Основних принципах незалежності судових органів (Мілан, Італія, 1985 р.) підкреслюється, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або інших законах країни (п.1). У своїй резолюції № 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам дотримуватися Основних принципів та впроваджувати їх у національне законодавство і практику правозастосування. В той же час положення міжнародних документів не повинні служити підставою для зміни національних правил в бік зниження рівня гарантій, вже досягнутого у відповідних країнах (п.1.1. Європейської хартії про статус суддів).
Судді повинні вирішувати передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання від будь-кого. Усі державні та інші установи зобов’язані дотримуватися незалежності суддів і шанувати її. Законодавча та виконавча влади не можуть мати право приймати рішення, які скасовують попередні рішення суду, повинні забезпечувати, щоб судді були незалежними і щоб не вживались заходи, які можуть поставити під загрозу їх незалежність. Тому актуальність теми дисертації обумовлюють також потреби конкретизації цих загальних за своїм змістом положень принципу незалежності суддів у національному, зокрема кримінально-процесуальному, законодавстві.
Найважливішим кроком у державотворенні було прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, в якій гарантовано незалежність і недоторканність суддів та заборонено вплив на суддів у будь-який незаконний спосіб. У Законі України “Про статус суддів” зазначається, що незалежність суддів забезпечується також передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; недоторканністю суддів (ст.11). Аналогічні положення містяться у Законі “Про судоустрій України”(п.7 ст.14).
Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, структури і змісту принципу незалежності суддів і підкорення їх закону в кримінальному процесі, дослідження його гарантій.
Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності судової влади і суддів, як її носіїв уже були предметом вивчення багатьох учених, комплексне наукове дослідження принцип незалежності суддів і підкорення їх закону в кримінальному процесі в Україні не провадилось, як немає й фундаментальних досліджень юридичної природи, структури і змісту незалежності суддів як правового інституту, а також сутності службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності судді у відповідності з міжнародними стандартами. Належне законодавче визначення гарантій принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі і є вирішальним кроком до становлення дійсно незалежної судової влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даної наукової праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка на тему: “Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство” (номер державної реєстрації 97165).
Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці українських, російських англійських, американських, австрійських, французьких, німецьких та інших дослідників з проблем незалежності судів і суддів.
Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону закладалася у дореволюційній правовій доктрині Росії, до складу якої тоді входила й Україна, такими вченими, як Є.В.Васьковський, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, В.Ф.Дейтріх, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, О.Ф.Кістяківський, А.Ф.Коні, І.В.Михайловський, С.П.Мокринський, М.І.Муравйов, М.М.Розін, М.Д.Сергієвський, С.М.Тригубов, Д.Г.Тальберг, Л.Я.Таубер, Л.І.Фенін, Г.С.Фельдштейн, І.Я.Фойницький та ін.
Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили процесуалісти колишнього СРСР та країн-членів СНД, у тому числі й України: О.Б.Абросімова, Г.Н.Агеєва, Ж.Л.Акішєва, М.С.Алєксєєв, Л.Б.Алексєєва, С.А.Альперт, В.П.Божьєв, В.Ф.Бойко, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, Ю.М.Грошевий, К.Ф.Гуценко, Т.М.Добровольска, В.В.Ершов, М.І.Клеандров, В.І.Кононенко, О.М.Ларін, В.М.Лебедєв, В.В.Леоненко, П.А.Лупинська, Н.Р.Максімов, В.Т.Маляренко, В.В.Медведчук, В.В.Мельник, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, Т.Г.Морщакова, П.О.Недбайло, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, В.М.Петрєнко, І.Л.Петрухін, В.Ф.Погорілко, М.М.Полянський, В.М.Савицький, В.М.Селіванов, Н.П.Сиза, О.В.Смирнов, В.С.Стефанюк, Ю.І.Стецовський, М.С.Строгович, Д.С.Сусло, Н.В.Радутна, Р.Д.Рахунов, Ф.М.Решетников, Д.М.Хачатурян, Г.І.Чангулі, Н.М.Чепурнова, М.О.Чельцов-Бебутов, В.П.Шибіко, В.І.Шишкін, С.О.Юсупова та інші.
Незалежність суддів у сучасних умовах стала предметом дослідження і правників з далекого зарубіжжя: П.Арчера, А.Барака, У.Бернема, Г.Бребана, Д.Гом’єн, Е.Джинджера, Д.Карлена, Д.Кларка, Е.Кларка, Р.Коллінсона, Л.Зваака, Д.Мердока, Д.Мідорока, Р.Уолкера, Л.Уайнреба, Б.Футея, В.Хайде, Д.Хариса, Р.Шарвена та ін. Вони справляють значний вплив на формування законодавства про незалежність суддів і ефективність правозастосовної практики.
Протягом 70-х - початку 90-х років минулого століття з’явилося кілька дисертаційних досліджень, присвячених принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, у тому числи й у кримінальному процесі, які стали певним науковим внеском у розробку проблеми незалежності суддів

[268; 212; 405; 79] . Проте здебільшого ці дослідження пов’язані з розробкою проблем радянського судочинства в умовах, коли суд розглядався як орган боротьби зі злочинністю.
Зрозуміло, що нині, в методологічному аспекті ці роботи певною мірою вже застаріли, хоча в них відчувається прагнення по-науковому осмислювати підняті проблеми й свого часу вони адекватно відображали реалії, що мали місце в юридичній практиці та вітчизняному правознавстві. Проте час демократичних реформ, в рамках яких здійснюється й судово-правова реформа в Україні, викликає потребу принципово, з нових позицій переосмислити зроблене, пошуку оптимальних та адекватних для нашого суспільства моделей судоустрою та судочинства.
Вищезазначене свідчить про те, що проблеми, пов`язані з утвердженням інституту незалежності суддів і підкорення їх тільки закону вимагають ретельного підходу з точки зору аналізу суспільно-політичних, історико-правових традицій країни, особливо в період судової реформи, яка нині здійснюється в Україні. Проте, якщо загалом проблемі незалежності судової влади у світовій та вітчизняній юридичній науці приділено певну увагу, то питання незалежності суддів і підкорення їх тільки закону у кримінальному процесі незалежної України досліджені недостатньо, а спеціальне монографічне дослідження не проводилось.
Цим і обумовлена актуальність даної роботи, в якій вперше за часи незалежності України зроблена спроба проаналізувати суть і дію принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції та механізму дії принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України; розкриття його організаційно-правових та процесуальних гарантій і на цій основі розроблення і наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства, яке визначає правовий статус суддів, їх кримінально-процесуальну діяльність.
Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні завдання:
- дослідити в історичному аспекті становлення і еволюцію принципу незалежності суддів в законодавстві та юридичній доктрині нашої країни;
- розглянути опубліковані в юридичній літературі підходи щодо розуміння сутності досліджуваного принципу, визначити його поняття, зміст і значення в кримінальному процесі України;
- проаналізувати зв’язок та співвідношення принципу незалежності суддів з конституційними засадами судочинства;
- дослідити систему гарантій принципу незалежності суддів;
- оцінити рівень відповідності існуючих юридичних гарантій принципу незалежності суддів в сьогоденній практиці;
- з’ясувати особливості дії процесуальних гарантій незалежності суддів у кримінальному судочинстві;
- дослідити співвідношення міжнародно-правових норм та чинного національного законодавства України, які закріплюють принцип незалежності суддів, і на цій основі сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що забезпечує реалізацію цього принципу у кримінальному процесі.
Об`єктом дослідження є еволюція і сучасний стан принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави.
Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі реалізації принципу незалежності суддів в кримінальному процесі, результати теоретичних розробок, а також норми чинного законодавства, які визначають зміст та гарантії цього принципу.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, апеляційних судів м. Києва, Харківської, Донецької областей; б) результати узагальнень кримінальних справ, які були розглянуті у Верховному Суді України у 1999-2002 р.; в) результати анкетування 708 суддів, із них 582 суддів місцевих та 126 суддів апеляційних судів м. Києва, Харківської і Донецької областей.
Нормативну базу дослідження складають положення Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Європейської хартії про статус суддів (1998 р.), Основних принципів незалежності судових органів (1985 р.), Ефективних процедур здійснення Основних принципів незалежності судових органів (1990 р.), Рекомендацій R (94) 12 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи про незалежність суддів (1994 р.), норми Конституції та законодавства України і зарубіжних держав, які регулюють незалежність суддів, а також практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України.
Крім того, автор використав законодавчі акти, які в історії кримінального процесу діяли на території України, зокрема, Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 й 1588 років, “Права, за якими судиться малоросійський народ”(1743 р.) тощо. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих актів, прийнятих під час судової реформи в Росії 1864 року, законодавства колишнього СРСР та УРСР.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування принципу незалежності суддів під час здійснення кримінального судочинства. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, аналогії та моделювання, соціологічний, статистичний та інші методи.
Метод системно-структурного аналізу застосовувався при визначенні поняття і змісту принципу незалежності суддів, його співвідношення з іншими конституційними засадами судочинства, а також реалізації існуючої системи гарантій цього принципу в кримінальному процесі України.
Використання історичного і порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію принципу незалежності суддів в законодавстві та юридичній доктрині України та зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи щодо розуміння сутності досліджуваного принципу.
Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити незалежність суддів як поліфункціональну систему правовідносин, які виникають в судовій практиці, пов’язану з різноманітними правовими проблемами, висвітлити її значення у кримінальному судочинстві.
Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і вдосконалення чинних правових норм з урахуванням природи, цілей і завдань суддівської незалежності.
Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізі справ, розглянутих в інших країнах, а також при анкетуванні професійних суддів щодо проблем їх незалежності в Україні.
У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило вирішення поставлених завдань за темою дослідження.
У дослідженні автор використав концептуальні положення, розроблені в загальній теорії держави і права, теорії кримінального і кримінально-процесуального права, а також у теоретичних основах судоустрою та юридичної психології.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці кримінального процесу на монографічному рівні досліджено питання становлення, сучасного стану та перспектив правового регулювання принципу незалежності суддів та системи гарантій його реалізації у кримінальному процесі України.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
1. Обґрунтовано висновок про те, що в кожній державі незалежність суддів є необхідною умовою легітимності судової влади і має основоположне значення для становлення правової держави та громадянського суспільства, захисту прав та основних свобод людини, забезпечення стабільності конституційного ладу.
2. З урахуванням сучасного розвитку правової системи України визначено поняття, зміст і значення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі, під яким слід розуміти врегульовану чинним законодавством демократичну засаду, яка передбачає здійснення суддями процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також непідзвітність суддів будь-кому та самостійне право кожного судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за власним переконанням. Дістало подальший розвиток питання про співвідношення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону з іншими принципами (засадами) судочинства (законності, змагальності, гласності судового розгляду, обов’язковості рішень суду).
3. Вперше у вітчизняній науці досліджено співвідношення понять “самостійність судової влади”, “незалежність суду”, “незалежність суддів” через аналіз правових статусів суду та суддів. Самостійність судової влади передує незалежності суду, а незалежність суддів співвідноситься з незалежністю суду як видове і родове поняття.
4. Вперше аргументується, що підкорення суддів закону має зміст і межі, які залежать від суддівського угляду при оцінки доказів та тлумаченні правових норм. Суддя може не підкорятися законам, які суперечать Конституції України, а також законам, що визначають права й обов’язки осіб, але не доведені до відома населення у встановленому законом порядку.
5. Отримали подальший розвиток положення про межі правомірного впливу на формування внутрішнього суддівського переконання суб’єктів кримінального судочинства.
6. Аргументовано, що еволюція принципу незалежності суддів в законодавстві, юридичній практиці і доктрині України має кілька етапів: 1) етап так званої підросійської України (період до 1917 р.), 2) етап радянського періоду (1917-1991 рр.) та 3) етап започаткованої нещодавно державної незалежності (з 1991 р.), кожен з яких мав свою специфіку, зумовлену соціальними, політичними, економічними, історичними та іншими чинниками.
7. Вперше серед правових засобів, реалізація яких спрямована на забезпечення суддівської незалежності, виділяються дві групи обставин: передумови (умови) та гарантії суддівської незалежності. Якщо передумови незалежності суддів стосуються їх особистих якостей, то гарантії – сфери їх діяльності. Обгрунтовано більш широку систему гарантій незалежності суддів (соціальні, політичні, економічні, ідеологічні, юридичні).
8. Обґрунтовано доцільність виділення існування незалежності народних засідателів та присяжних як самостійного принципу кримінального процесу, котрий має свій зміст і систему гарантій та потребує окремого комплексного дослідження.
9. Обгрунтовано необхідність удосконалення процедури притягнення суддів до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності.
10. Обґрунтовано, що пріоритетними напрямками розвитку законодавства про незалежність суддів є зміцнення гарантій реалізації прав і обов’язків суддів, забезпечення справедливого судового захисту прав та основних свобод людини. Запропоновано відповідні зміни і доповнення до чинного КПК України, Законів України „Про статус суддів”, „Про судоустрій України”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки наукових основ незалежності суддів, а також науково обґрунтованої системи гарантій її забезпечення.
в) у нормотворчій діяльності – при вдосконаленні правової регламентації гарантій принципу незалежності суддів у КПК України, Законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», при доопрацюванні проекту нового КПК відповідно до ратифікованих Україною міжнародно-правових актів з питань прав людини і судочинства;
б) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що встановлює гарантії незалежності суддів;
г) у навчальному процесі – під час викладання у вищих юридичних навчальних закладах дисциплін “Кримінально-процесуальне право України”, “Судоустрій України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, у науково-дослідній роботі студентів, а також для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на Міжнародній правовій конференції “Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в України” (м. Харків, 27 грудня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (м. Київ, 29-30 листопада 2001 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2001 р.); Зустрічі експертів Ради Європи та України з питань реформування судової системи України (м. Київ, 23-24 червня 2003р.), на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її попередню наукову експертизу і рекомендовано до захисту.
Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі у лекціях з дисципліни „Судоустрій України” і практичних заняттях з курсу „Кримінально-процесуальне право України” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
До Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності дисертантом направлено наукову записку з пропозиціями вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, що стосуються незалежності суддів і підкорення їх тільки закону у кримінальному процесі України, які були позитивно оцінені Комітетом (лист №06-19/15-771 від 6 жовтня 2003 року).
Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації дисертації опубліковані в шести наукових статтях, з яких 4 - у фахових наукових виданнях ВАК України, а також в тезах повідомлення на науковій конференції. Особистий внесок дисертанта у публікації „Питання правових гарантій незалежності суддів в Україні”, яка виконана у співавторстві з Кузьмінцем О.В., становить 90 відсотків.
Структура дисертації обрана відповідно до мети, завдань та логіки дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків. Загальний обсяг дисертації – 228 сторінок, обсяг основного тексту - 187 . Список літератури містить 429 найменувань.

Список литературы

В И С Н О В К И
1. Поняття „судова влада” і „незалежність суддів” взаємопов’язані. Не може бути залежної судової влади і незалежного судді. Незалежність суддів є легітимною тільки в їх процесуальній діяльності по здійсненню судової влади. Незалежність суддів є необхідною умовою здійснення судової влади, важливою гарантією формування внутрішнього переконання суддів, повного та об’єктивного розгляду матеріалів справи і винесення законного судового рішення. За своїм змістом незалежність суддів не передбачає повної й абсолютної їх автономності, яка б давала їм можливість вирішувати кримінальні справи на особистий розсуд, від їх бажання та настрою, оскільки судді залежні від закону. Незалежність суддів не є їх самоціллю, а служить обов’язковою умовою реального судового захисту прав людини та основних свобод.
2. Між поняттями “самостійність судової влади”, “незалежність суду” та “незалежність суддів” існує взаємозв’язок, однак вони мають різний зміст. В першому відображається статус однієї з гілок державної влади, в другому – органу влади, в останньому – посадових осіб цього органу. Незалежність суду, як органу судової влади, знаходить своє вираження через правовий статус суду, його повноваження, доступність, можливість самостійного прийняття ним обов’язкового для виконання рішення. Зміст незалежності суддів найточніше визначають їх права та обов’язки при розгляді конкретних справ, а також їх взаємовідносини з іншими суб’єктами процесуальної діяльності. Незалежність суддів можна розглядати як один з важливих засобів досягнення незалежності самого суду в системі інших органів державної влади.
Водночас таке трактування незалежності не дає підстав для протиставлення зазначених проявів незалежності та виділення її видів, оскільки вона (незалежність) складає універсальний контекст функціонування судової влади і її носіїв. Незалежність суддів не можна уявити при залежному становищі суду чи самої судової влади. І навпаки, ідея самостійності судової влади окремо від правового статусу суду просто незрозуміла. Самостійність судової влади передує незалежності суду, а незалежність суддів співвідноситься з незалежністю суду як видове і родове поняття.
3. Під принципом незалежності суддів і підкорення їх тільки закону слід розуміти врегульовану чинним законодавством демократичну засаду, яка передбачає здійснення суддями процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також непідзвітність суддів будь – кому та самостійне право кожного судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за власним переконанням.
4. Оскільки носіями судової влади є професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу (народні засідателі та присяжні), правове становище яких різне, то незалежність суддів і незалежність народних засідателів та присяжних складають самостійні правові поняття. Тому незалежність народних засідателів і присяжних треба розглядати як самостійний принцип, котрий має окрему систему гарантій незалежності зазначених суб’єктів і потребує самостійного комплексного вивчення.
5. З метою забезпечення незалежного й однакового підходу при формуванні суддівського корпусу потрібно:
5.1. Прийняти розділ у Законі України «Про статус суддів», в якому слід визначити передусім принципи кадрової роботи; процедуру підбору суддів і вимоги до кандидатів на цю посаду: соціальний, освітній, професійний статус, особистісні і професійно важливі якості і здібності, процедуру їх встановлення і оцінки; компетенцію органів, що здійснюють підбір кандидатів на посади суддів; права і обов'язки осіб, які претендують на заняття посади професійного судді України.
5.2 Наділити Вищу раду юстиції виключною компетенцією по добору кандидатів на посади суддів, що призначаються Президентом України та обираються Верховною Радою України.
5.3. У Законі України "Про статус суддів" потрібно встановити такі формальні вимоги до претендентів на посаду судді, як: граничний вік кандидата на посаду судді; конкретизація поняття «стаж роботи у галузі права»; визначення кола психічних і фізичних недуг, що перешкоджають заняттю посади; закріплення положення про недопущення до здійснення правосуддя осіб, які мають судимість, за винятком реабілітованих; введення обов'язкової підготовки в спеціалізованому навчальному закладі для суддів.
5.4. Прийняти державну програму навчання суддів, що передбачає набуття суддями відповідної кваліфікації або спеціалізації на основі спеціального навчання і досвіду практичної діяльності.
6. З метою вдосконалення гарантій незалежності суддів доцільно:
6.1. Закріпити у законодавстві положення, згідно з яким в державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, які скасовують чи обмежують незалежність суддів.
6.2. Ухвалити на законодавчому рівні кодекс професійної честі і гідності судді в Україні.
6.3. Статтю 11 Закону України "Про статус суддів" доповнити такими гарантіями, як непідзвітність суддів у своїй діяльності при здійсненні правосуддя, особиста безпека суддів, особливий державний захист не лише судді, а й членів його сім’ї та їхнього майна.
6.4. Статтю 12 Закону України “Про статус суддів” доповнити частиною 3 такого змісту: “Суддя не може бути притягнутий до юридичної відповідальності за висловлену ним при здійсненні судочинства думку і прийняте рішення, за винятком винесення рішення, неправосудність якого встановлена у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством”.
6.5. Статтю 13 Закону України ”Про статус суддів” доповнити частиною 7 такого змісту: “Якщо суддя, на момент вчинення ним злочину, не був позбавлений своїх повноважень, але на момент порушення щодо нього кримінальної справи чи (або) її розслідування його повноваження припинені на законних підставах, на нього також поширюються гарантії недоторканності, передбачені у цій статті”.
6.7. Передбачити в Законі України „Про статус суддів” дозвільний порядок (за згодою Верховної Ради України) застосування щодо суддів заходів адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку.
6.8. Статтю 15 Закону України “Про статус суддів” доповнити такими підставами припинення повноважень судді: як виїзд судді за межі України на постійне проживання, винесення судом рішення про обмеження його дієздатності, визнання його недієздатним, винесення постанови за згодою судді про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих його підстав.
6.9. Викласти статтю 18 КПК України в такій редакції – “Судді, народні засідателі та присяжні при здійсненні передбачених законом процесуальних повноважень незалежні і підкоряються тільки закону”.
6.10. Ввести в ст.55 КПК України норму, згідно з якою суддя, котрий брав участь у попередньому розгляді справи, не може брати участь в подальшому розгляді даної справи в суді будь-якої інстанції.
6.11. Доповнити статтю 399 КПК України частиною другою такого змісту: «Скасовуючи вирок, постанову, ухвалу, касаційний суд не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої чи апеляційної інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання».
6.12. Створити при Державній судовій адміністрації України спеціальний державний фонд розвитку судової системи, який буде формуватися за рахунок відрахувань від сум сплаченого державного мита.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
НОРМАТИВНІ АКТИ
Міжнародні документи
1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. - У кн.: Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Юрінформ, 1992. - С. 18-24.
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – С.202-205.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.:Юрінформ, 1992. - С. 36-62.
4. Основні принципи незалежності судових органів від 6 вересня 1985р. / Международная защита прав человека. Документы и комментарии. - Х.: Синтекс. - 1998. - С.162-166.
5. Європейська хартія про статус суддів // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №4. – С.2-9.
6. Рекомендація № R (94) 12 Комітету Міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 262-265.
Закони, підзаконні та інші нормативно-правові акти України
7. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України, 13 липня 1996р., №128.
8. Закон України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. - Додаток до № 24. - Ст. 357; Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 35. - Ст. 508; 1994. - № 26. - Ст.204; 1999. - №4. - Ст.35; 2000. - № 50 – Ст.436; 2001. - №9. - Ст.38, №40. - Ст. 191; 2002. - №27-28. – Ст.180.
9. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст.20; Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №36. - Ст.526; 1993. - №11. - Ст.83, №22. – Ст.234; 1994. - №26. – Ст.216; 1995. - №15. - Ст.102; 1999. - №4. – Ст.35, №34. – Ст.298; 2000. - №10. – Ст.79, №27. – Ст.213; 2001. - №10. – Ст.44, №40. – Ст.193; 2002. - №17. – Ст.117, №26. – Ст.176; 2003. - №29. – Ст.233, №30. – Ст.247.
10. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - Ст. 793; 1993. - №22. - Ст.229, №50. - Ст.747; 1995. - №11. - Ст.71; 1995. - №34. - Ст.268; 2001. - №9. - Ст.38, №44. – Ст.233; 2002. - №17. – Ст. 117, №17. – Ст.125; 2003. - №29. – Ст.233, №30. – Ст. 247, №32. – Ст. 1690.
11. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №22. – Ст.303, №39. - Ст.572; 1993. - №11. - Ст.83; 1994. - №11. - Ст.52; 1998. - №26. - Ст.149; 1999. - №4. - Ст.35; 2000. - №10. - Ст.79; 2001. - №10. - Ст.44; 2001. - №14. – Ст. 72; 2002. - №33. – Ст.236; 2003. - №27. – Ст.209, №29. – Ст. 236, №30. Ст.247; Офіційний вісник України. – 2003. - № 29. – Ст.1434, №32. – Ст.1690.
12. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62; 2002. - №16. – Ст.114, №29. – Ст.194; 2003. - №32. - Ст.1690.
13. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 50; 1999. - № 4. – Ст.35; 2002. - № 33. – Ст.236; 2003. - № 29. – Ст.233.
14. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 51; 2003. - № 16. – Ст.124.
15. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст. 56; 1994. - № 22. - Ст.142, № 26. - Ст.203, № 26. – Ст. 214; 1995. - №34. – Ст.268; 1999. - № 50. – Ст.434; 2000. - №10. – Ст.79, № 13. – Ст.102; 2001. - №40. – Ст.180.
16. Закон України “Про статус народного депутата України” від 15 грудня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №42. – Ст.212; 2002. - №35. – Ст.264, №43. – Ст.314.
17. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 02 лютого 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 22. - Ст. 138; 2001. - №33. - Ст.181; 2002. - №27-28. – Ст.180.
18. Закон України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України” від 02 лютого 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 22. - Ст. 140; 2001. - №40. - Ст.192; 2002. - №27-28. – Ст.180.
19. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №1. - Ст.1; 2001. - №9. – Ст. 38; 2003. - №27. – Ст.209; Офіційний вісник України. – 2003. - №32. – Ст. 1690.
20. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №4. - Ст. 272.
21. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - Ст.263; 1999. - №22-23. – Ст.197.
22. Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №25. - Ст.146.
23. Закон України “Про внесення змін до ст.13 Закону України “Про статус суддів” від 08 жовтня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №50. – Ст.434.
24. Закон України „Про судоустрій України” від 07 лютого 2002р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.
25. Кодекс законів про працю України // Законодавство України про працю: Зб. нормат. актів: У 3 кн. / Упоряд. і наук. ред. В.Вакуленко. - К.: Істина, 1999.
26. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Офіційний текст. – К.: Видавництво „Право”, 2004. – 208с.
27. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний суд України; Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
28. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001року. - К.: Атіка, 2001. - 160с.
29. Указ Президента України "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" від 30 грудня 1997р. // Офіційний вісник. - 1998. - №2. - Ст.47, №37. – Ст.1352; 1999. - № 6. – Ст..189; 2000. - №31. – Ст.1303; 2001. - №32. - Ст.1465; 2002. - №3. – Ст.80; 2003. - №1. – Ст9, №8. – Ст.301.
30. Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 р // Відомості Верховної Ради. - 1990. - №31. - Ст.429.
31. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" від 24 серпня 1991р. // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 38. - Ст.502.
32. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №18. – Ст.133.
33. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 24 квітня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - ст.426.
34. Постанова Верховної Ради України “Про забезпечення діяльності судів” від 24 лютого 1994р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 26. - Ст. 215.
35. Постанова Верховної Ради України “Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства” від 22 вересня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 33. - Ст.258.
36. Постанова Кабінету Міністрів України від 12. 01. 2001 р № 8 “Про затвердження Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів” // Офіційний вісник України.- 2001.- № 3.- Ст.65; 2002.- № 42 Ст. 1933.
37. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2003 р. № 1393 “Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції // Офіційний вісник України. - 2003.- № 36.- Ст.1948.
38. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 1999 р. № 432 “Про обмеження видатків Державного бюджету України на 1999 рік” // Офіційний вісник України. - 1999. - № 12. - Ст.476.
39. Інструкція щодо заповнення форм статистичної звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім господарських судів).– Наказ Державного Комітету статистики України, Верховного Суду України від 27 травня 2002 р. № 206/90/44/5.- Офіційний вісник України.- 2002.- № 24.- Ст.1181.
40. Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Затв. Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996р. № 6/5, 3, 41 // Юридичний вісник України.- 5-12 червня 1997 р. - № 23.
41. Інструкція з діловодства у Верховному суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах. - Наказ Міністерства юстиції України №22/5 від 13.03.1997р.
42. Правила обліку нормативно-правових актів та матеріалів судової і нотаріальної практики в судах, органах і установах юстиції. – Наказ Міністерства юстиції України № 39/5 від 03.07.1998р.
43. Перелік судових справ та документів діяльності суду із зазначенням строків їх зберігання. – Наказ Міністерства юстиції України №27/5 від 07.07.2000р.
44. Інструкція про порядок передавання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передавання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду. – Наказ Міністерства юстиції України №29/5 від 13.07.2000р.
45. Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/99 від 24 червня 1999 р. (справа про фінансування судів) // Вісник Конституційного Суду України.- 1999.- № 4.-С. 24.
46. Рішення Конституційного Суду України №4-рп/99 від 19 травня 1999 року (справа про запити народних депутатів України) // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. - №3.
Законодавчі акти інших країн
47. Закон СССР “О статусе судей” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. – №249. – Ст.842.
48. Закон РФ “О статусе судей” // Ведомости Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. - №30. – Ст. 1792; 1993. - №17. – Ст.606.
49. Закон о статусе судей в Российской Федерации// Собрание законодательства РФ.-1995.-№ 26.-Ст.2399.
50. Закон РСФСР “Об утверждении Уголовно-процессуального кодекса РСФСР// Ведомости ВС РСФСР. – 1960. - №40. – Ст.592.
51. Федеральный закон “О Судебном департаменте при Верховном Суде Российской Федерации”. – М.: Городец, 1998. – С. 16-36.
52. Кодекс чести судьи РФ // Советская юстиция. – 1993.- №23. – С.31.

Історичні джерела
53. Права, по которым судится малороссийский народ / Под ред. А. Кистяковского. – Киев: универс. Типогр. И.Завадского, 1879.-841 с.
54. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. / Під ред. О.Прицяка. - К.: Веселка, 1994. – 77 с.
55. Судебные уставы 20 ноября 1864 г.2-е доп. изд.- СПб., 1867.-690 с.
56. Судебные уставы 20 ноября 1864 г. за пятьдесят лет.- СПб., 1914. - Т.2. – 831 с.
57. Закон “Преобразование местных крестьянских учреждений и судебной части в Империи”// Собрание узаконений и распоряжений правительства. - СПб., 1889. - 2-е полугодие. - С. 1367 - 1368.
58. Положение “О мерах к охранению государственного порядка и общественного спокойствия” // Собрание узаконений и распоряжений правительства. - СПб., 1881. - С. 1556 - 1565.
59. Положение “О земских участковых начальниках” // Собрание узаконений и распоряжений правительства. - СПб., 1889. 2-е полугодие. - С. 1373 - 1398.
60. Третій Універсал Центральної Ради від 20 листопада 1917 р. // Україна в XX столітті: Зб. докум. і матеріалів (1900 - 1939) / Упор.: А.Г. Слюсаренко, А.О. Буравченков, Н.І. Миронець та ін. - К.: ІЗМН, 1997. – С.106.
61. Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. // Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України.- К.: ІнЮре, 1992. - С.24-32.
62. Закон України “Про тимчасовий державний устрій України” // Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України.- К.: ІнЮре, 1992.- С.82-85.
63. Декрет о суде № 1 // СУ РСФСР. - 1917г. - № 4. - Ст. 50.
64. Декрет о суде № 2 // СУ РСФСР. - 1918г. - № 26 - Ст. 347.
65. Постанова “Про революційні військові трибунали” від 4 лютого 1919 р. // СУ РСФСР. - 1919.- № 13.- Ст.131.
66. Декрет РНК УРСР “Про суд” від 14 лютого 1919 р. // ЗУ УРСР. -1919.- № 14. - Ст. 154.
67. Положення про народний суд від 21 жовтня 1920 р. // СУ РСФСР.- 1920.- № 83.- Ст. 407.
68. Положення про народний суд від 26 жовтня 1920 р. // СУ УССР. - 1920. - №25. - Ст.536.
69. Декрет ВЦВК і РНК “Про порядок арешту прокурорів та їх помічників, голів та членів революційних трибуналів, народних суддів та слідчих” // СУ РСФСР. 1922. №77. Ст.960.
70. Постанова Президії ЦВК СРСР “Про порядок провадження справ про підготовку або скоєння терористичних актів” від 1 грудня 1934 р. // Сборник законодательных нормативных актов о репрессиях и реабилитации жертв политических репрессий. - М.:.Юрид. лит., 1993. - С.31- 34.
71. Постановление президиума ЦИК СССР «О внесение изменений в действующие уголовно-процессуальные кодексы» от 5 декабря 1934 г. // СЗ СССР. - 1934. - № 64. - Ст. 459.
72. Положение о Народном Комиссариате юстиции СССР // Советская юстиция. – 1937. - № 11. – С.1 - 8.
73. Указ Президиума Верховного Совета СССР “Об образовании президиумов в составе Верховных Судов союзных и автономных республик, краевых, областных судов и судов автономных областей” от 14 августа 1954г. // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1954. - № 17. - Ст. 360.
74. Основы законодательства о судоустройстве Союза ССР, союзных и автономных республик от 25 грудня 1958 г. // Ведомости ВС СССР. – 1959. - №1. – Ст.12.
75. Указ Президиума Верховного Совета СССР «Об образовании союзно-республиканского Министерства юстиции СССР» от 30 августа 1970г. // Ведомости ВС СССР. – 1970. - №36. – Ст.361.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
76. Абросимова Е.Б. Судебная власть в Российской Федерации: Система и принципы. – М.: Инстит. права и публичн. политики, 2002.-160 с.
77. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 203 с.
78. Агеева Г.Н. Организационное руководство судами. - М.: ВЮЗИ, 1978. – 51 с.
79. Акишева Ж.Л. Гарантии реализации принципа независимости судей и подчинения их только закону в гражданском судопроизводстве: Дис… канд. юрид. наук. - М., 1991. – 228 с.
80. Акишева Ж.Л. Гарантии реализации принципа независимости судей и подчинения их только закону в гражданском судопроизводстве: Автореф. дис... канд. юрид. наук.– М.,1991.– 18 с.
81. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, перспективы, проблемы / Под.ред. В.З.Лукашевича.- СПб.: Изд-во С.-Петерб.гос.ун-та, 2003.- 562 с.
82. Алексеев В.Б., Морщакова Т.Г. Научное исследование организации судебной деятельности // Советское государство и право. - 1975. - № 9. - С. 92 - 98;
83. Алексеев С.С. Право и перестройка: вопросы, раздумья, прогнозы. - М.: Юрид. лит., 1987. – 175 с.
84. Алексеев С.С. Правовое государство - судьба социализма. - М.: Юрид. лит., 1988. – 175 с.
85. Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
86. Алексеева Л.Б., Радутная Н.В. Предупреждение судебных ошибок, обусловленных обвинительным уклоном в деятельности судов первой и кассационной инстанций.- М.: Юрид.лит., 1989.- 159 с.
87. Алексеева Л.Б. Практика применения ст.6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод Европейским судом по правам человека. – М.: Издательство «Рудомино», 2000. – 230 с.
88. Альперт С.А. Співвідношення обвинувачення і захисту: проблеми нормативного регулювання // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – Харків: Основа, 1995. – С.321-323.
89. Амирбеков К. Отказ прокурора от обвинения // Законность.- 2001.- № 8.- С. 31-32.
90. Апарова Т.В. Статус судей в Великобритании // Журнал российского права. – 1999. - № 7,8. - С.20-28.
91. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Триада, 1996. – 157 с.
92. Байдуков В.А. Обеспечение судебной власти в деятельности районного суда: Дис… канд. юрид. наук.- Екатеринбург, 1998.– 226 с.
93. Балашов В. Конспект по уголовному судопроизводству. - СПб.: Право, 1902.- 156 с.
94. Барак А. Судейское усмотрение.- М.: НОРМА, 1999.- 364 с.
95. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. - Коломия, "Вік". - 2001. – 631 с.
96. Басков В.И., Темушкин О.П. Прокурор в суде первой инстанции по уголовным делам. - М.: Юрид. лит., 1972. – 159 с.
97. Басков В.И. Прокурорский надзор.- М.: Зерцало, 1998.- 468 с.
98. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора. – Минск: Университетское, 1986. – 160 с.
99. Бірюченський О. Громадська довіра: неупереджене правосуддя та юстиція // Матеріали українсько-канадської конференції 1-3 жовтня 1997 р. – К.: 1999. – С.32-35.
100. Боботов С.В. Правосудие во Франции. - М.: Издательство “ЕАВ”, 1994. – 198 с.
101. Божьев В.П., Добровольская Т.Н., Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР (Судебное управление) – М.: Юрид. лит., 1966. – 212 с.
102. Бойко В.Ф. 75 років Верховному Суду України: сьогодення на тлі історії // Вісник Верховного Суду України. - 1998. - №1 (7). - С.2-7.
103. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. - №1. – С.16-18.
104. Бойко В. Решение КС отбросило реформирование судебной системы к самому началу // Зеркало недели.- № 49 (747).- 20 декабря 2003.- С.6.
105. Бойков А.Д. Предмет и пределы гласности уголовного судопроизводства // Охрана прав граждан в уголовном судопроизводстве. Сб. науч.тр. - М.: Изд-во ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1989. - С. 9-12.
106. Бойков А. Суд народный // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - № 1. – С. 32-34.
107. Бойков А.Д. Третья власть в России.- М.: Юрлитинформ, 1997.- 250 с.
108. Бойков А.Д. Третья власть в России. Книга вторая – продолжение реформ.- М.: Юрлитинформ, 2002. – 280 с.
109. Брынцев В.Д. Единоличный судья в правовом государстве. Его статус и функции: Дис.. канд. юрид. наук.- Харьков, 1995. – 239 с.
110. Брынцев В.Д. Судебная власть / Правосудне /: Пути реформирования в Украине. – Харьков: Ксилон, 1998. – 225 с.
111. Бунін І.О. Про створення належних умов для діяльності судів та осіб, які беруть участь у судочинстві // Адвокат. – 1999. – №3. – С.77 - 78.
112. Бушуев Г.И. Совещание судей при постановлении приговора.- М.: Юрид. лит., 1988.- 108 с.
113. Васильев А.М. О правовых идеях – принципах // Советское государство и право. - 1975.- №3. - С.11-18.
114. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. - М.: Юрид. лит., 1976. - 264с.
115. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - М.: Изд-во братьев Башмаковых, 1917. – 429 с.
116. Вернидубов І. Правові наслідки відмови прокурора від обвинувачення // Право України.- 1995.-№ 4.-С.41-44.
117. Відкритий лист судді Вищого господарського суду України В.Чупруна // Юридичний журнал.- 2003.-№ 10 (16).-С.126-127.
118. Виступ Дриги М.Д. // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 1. – С. 9 - 10.
119. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. - М.: Право, 1911. – 320 с.
120. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Изд.Сарат.юрид.акад., 1969. – 400 с.
121. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. - Ростов-на-Дону: Изд-во "Феникс", 1995. – 640 с.
122. Власов И. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах // Советская юстиция. – 1993. - № 14. –С.13-14.
123. Гессен И.В. Судебная реформа. - СПб, Изд. Уткина, 1905. – 267 с.
124. Гнидин М.П. О природе особого мнения судьи в уголовном процессе // Совершенствование законодательства о суде и правосудии.- М.: Юрид. лит., 1985. – С.124-127.
125. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве.– СПб.: Изд-во «Юрид.центр Пресс», 2002.– 544 с.
126. Гомьем Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: МНИМП, 1998. – 600 с.
127. Горелик А. Кто защитит от судьи // Советская юстиция. – 2001. - №12. – С.19-20.
128. Градовский А.Д. Собрание сочинений. – СПб.: Изд-во Уткина, 1904. – Т.9. – С.585.
129. Гражданский процесс: учебник под ред.Комарова В.В.-Х.: Одисей, 2001.- 704 с.
130. Громов В. Классовое начало в сфере применения мер пресечения // Еженедельник советской юстиции. – 1924. - № 17. - С. 392-393.
131. Громов Н.А., Францифоров Ю.В. Правоприменительная деятельность органов предварительного расследования, прокуратуры и судов. Основные начала. – М.: “Издательство ПРИОР”, 2000.- 160 с.
132. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Харьков: Вища школа, 1975. – 156 с.
133. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
134. Гусев С.И. Некоторые проблемы будущей концепции прокурорского надзора в стране // Сов. гос и право. – 1990. - № 9. – С.50-56;
135. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США. – М.: Юрид. лит., 1979.- 190 с.
136. Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
137. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало, 2001. – 480 с.
138. Даев В.Г. Иммунитеты в уголовно-процессуальной деятельности // Правоведение. – 1992. – №3. - С. 48 - 52.
139. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: ТИС, 1956. – Т.2. –779 с.
140. Данилов Ю. Проблемы защиты судебной власти // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - №7. – С. 13 - 15.
141. Джатиев В. Особое мнение судьи // Советская юстиция. - 1993. - N 15. - С.22.
142. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування. - К.: АртЕк, 1997. – 583 с.
143. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. – 1997. - № 8. – С.42-54.
144. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. - К.: Наук. думка, 1984. – 182 с.
145. Дуракова И. Б. Управление персоналом. - М.: Лига-пресс, 1998.- 196 с.
146. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. - М.: Право, 1910. – 448 с.
147. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 532 с.
148. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. / Под ред. В.А.Туманова. – М.: НОРМА, Т.1. – 2000. – 856 с.
149. Ершов М. Партийные организации судебных органов и укрепление законности // Советская юстиция. - 1968. - № 16. - С. 3 - 4.
150. Жалинский А.Э., Жалинская-Рерих А.А. Введение в немецкое право. - М.: Спарк, 2001. – 767 с.
151. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Госюриздат, 1961. – 206 с.
152. Жуковська О. Судова реформа в Україні: якій їй бути? // Адвокат. – 1996. - №1. – С. 133-135.
153. За строгое соблюдение конституционного принципа независимости судей и подчинения их только закону // Советская юстиция. - 1958. - № 5. - С. 1 – 6;
154. Забара Ю. Высший совет юстиции – самый демократичный конституционный орган // Криминал-ИНФО плюс. – 2001. – № 7. – С. 2.
155. Зайцев В.О. О независимости судей // Советская юстиция. – 1990. - №11. – С. 6.
156. Зайцев Л.М. Независимость суда. - СПб.: Типогр. Уткина, 1912. – 26 с.
157. Звягинцев В. Противостояние на секретном полигоне // Законность. – 1995. - № 2. – С.42-45.
158. Зеленецкий В.С. Компетентность специалиста (О теоретической компетентности практиков и практической компетентности теоретиков) // Весы Фемиды. – 2000. – № 4 (16). – С.53–58.
159. Землянська В. Судове законодавство Директорії. // Право України. - 2000. - №1. - С.125-128.
160. Землянська В Діяльність надзвичайних військових судів у добу Директорії. // Право України. - 2000. - № 10. - С.107-109.
161. Зен С. Конспект уголовного процесса.- М.: Современность, 1914.- 147 с.
162. Зуев В.М. Организация судебного управления на местах в СССР: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Томск, 1982. – 20 с.
163. Зусь Л.Б., Резниченко И. Особое мнение судьи.- 1995.- 391 с. (автор главы - Т.Г.Морщакова).
164. Иммунитет // Юридический словарь. / Гл. ред. П.И. Кудрявцев. Т.1. “А - Н”. 2-е изд. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1956. – С.382-384.
165. Иммунитет // Советский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1989. – С. 490.
166. Імунітет // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко.Т.2: Д - Й - К., 1998. - С.668.
167. Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко – К.: Право, 1997. – 464 с.
168. Каминская В. Презумпция невиновности в советском уголовном праве // Социалистическая законность. - 1946. - № 4 – 5. - С. 11 – 16.
169. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. - К.: Знання, 1998. – 186 с.
170. Карнозова Л.М. Возрожденный суд присяжных. Замысел и проблемы становления – М.: NOTA BENE, – 2000. – С. 366 с.
171. Кашепов В.П. В книге: Истина… И только истина! Пять бесед о судебно-правовой реформе / Круглый стол изд-ва “Юридическая литература”. – М.: Юрид. лит., 1990. – 432 с.
172. Клеандров М.И. Статус судьи.– Новосибирск: Наука. Сибирская изд. фирма РАН, 2000. — 444 с.
173. Кобликов А.С. Судебная власть и процессуальные гарантии // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - № 8. – С.25-28.
174. Ковтун Г. И. Состязательность и поиск истины // Российская юстиция. – 1997. - № 7. – С.12-13.
175. Кожевников М.В. История советского суда.- М.: Госюриздат, 1957.- 383 c.
176. Колбая Г.Н. Конституционное положение о самостоятельности органов законодательной, исполнительной и судебной власти незыблемо // Журнал российского права. - 1999. - №5/6. - С.21-28.
177. Колбая Г.Н. Закон, умаляющий независимость судей, не может быть принят // Журнал российского права. – 1999. - № 12. – С.23-27.
178. Колодій А.М. Принципи права України.- Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
179. Коляда П. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - № 9. – С.6.
180. Комментарий к Уголовно– процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.В.Смирнова – СПб.: ЗАО Издательский дом “Питер”, 2003. – 1008 с.
181. Кондратьев А.В., Л.М.Давыденко, П.М.Каркач Прокурорский надзор и судебный контроль в стадии досудебного следствия за законностью применения мер процессуального принуждения: Учебное пособие.- Донецк, ДонГУ, 2003.-101 с.
182. Кони А.Ф. Курс русского уголовного судопроизводства. - СПб., 1878.
183. Кононенко В.І. Неупередженість суддів // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №2(30). - С.56-59.
184. Кононенко В. Проблемы народных судов // Советская юстиция. – 1991. - № 3. – С.13.
185. Конституційні акти України 1917 - 1920. Невідомі конституції України. - К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 269 с.
186. Конституции зарубежных государств. Соединенные Штаты Америки, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада / В.В. Маклаков (сост.). – М.: БЕК, 1996. – 432 с.
187. Конституционные основы правосудия в СССР / А.М.Ларин, А.А.Мельников, И.Л.Петрухин; Под ред. В.М. Савицкого. - М.: Наука, 1981. – 360 с.
188. Копиленко О., Копиленко М. "Друга” УНР: спроба історико-теоретичного аналізу // Право України. - 1996. - №8. - С.54-60.
189. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства: Монографія.- Одесса: Юрид. лит., 2002.- 376 с.
190. Косюта М.В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави: Автореф. дис. ...докт. юрид. наук: 12.00.10 / – Харків, 2002.- 30 с.
191. Кривенко В.В. Новим Законом України “Про судовий устрій” має бути визначено правові засади діяльності органів суддівського самоврядування // Вісник Верховного Суду України. – 2000. - № 2. – С.3-15.
192. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М.Грошевий, Т.М.Мірошниченко, Ю.В.Хоматов та ін.; За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця. - Харків: Право, 2000. – 296 с.
193. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К., 2000. – 840 с.
194. Крыленко Н.В. Суд и право в СССР. – М.: Юриздат, 1927.- 180 с.
195. Кривоносова Л.А. Коллегиальность в рассмотрении гражданских дел // Применение права: вопросы истории, теории и практики. – Л., 1983. – С. 121- 126.
196. Кудрявцева А.В., Лившиц Ю.Д. О понятии принципа в уголовном процессе // Правоведение. - 1994. - № 4. - С. 165-166.
197. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - Львів: Світ, 1996. - 296 с.
198. Курашвили Б.П. Страна на распутье.- М.: Юрид. лит., 1990.– 176 с.
199. Курс советского уголовно-процессуального права: Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М.: Юрид. лит., 1984. - 460 с.
200. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1973. – 199 с.
201. Лаговиер Н. Надзор за проведением классовой линии на предварительном следствии // Еженедельник советской юстиции. – 1924. - № 42. - С. 999 - 1001.
202. Лазарева В.А. Судебная власть и уголовное судопроизводство // Государство и право. – 2001. - №5. – С.51 - 56.
203. Ланге Г. Древнее русское уголовное производство XIV, XV, XVI и половины XVII веков. - С-Птб., 1884. – 248 с.
204. Ларін М. Вища рада юстиції стане більш “прозорою” // Юридичний вісник України. — 2001. — 16-22 червня. — С. 3, 4.
205. Лебедев В.М. Итоги работы судов в 1998г. // Российский судья. – 1999. - №1. – С.10.
206. Лебедев В.М. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития. - СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, юридический факультет. Изд-во "Лань", 2001.- 384 с.
207. Леонтьев А. Суд и его независимость. – СПб., 1905. – 24 с.
208. Лимарченко С.Л. Основные этапы развития органов предварительного расследования Украинской ССР.- К.: Наукова думка, 1972.- 85 с.
209. Лопатина С.Н., Рябцов Ю.А. Совершенствование государственной судебной власти в Российской Федерации // Известия вузов. Правоведение. – 2001 - №5. – С. 104- 112.
210. Лубшев Ю.Ф. Адвокат в уголовном деле: Учебник / Под ред. И.Б.Мартковича. – М.: Манускрипт, 1999. – 408 с.
211. Макаренко Г. Наша держава опинилася у ситуації правового колапсу // Юридичний вісник України. - 2002. - №4. - С.2-3.
212. Максимов Н.Р. Сущность и обеспечение независимости судей и подчинения их только закону в советском уголовном процессе. Дисс... канд. юрид. наук.- Свердловск, 1971.- 208 с.
213. Маляренко В.Т. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. – 1996. - №1. – С. 31 – 36.
214. Маляренко В.Т. Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика. - К.: Юрінком, 1997. – 464 с.
215. Маляренко В.Т. Новий КПК – яким йому бути? // Адвокат. – 1999. – № 2. – С. 5-12.
216. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
217. Марочкин И.Е. Судебная власть как социальная ценность // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства. Матеріали наукової конференції / Упорядники Ю.М.Грошевий, М.І.Панов. – Х.: Право, 2001. – С. 336–337.
218. Мартиненко П. «Право гаманця» і незалежність суду // Юридичний вісник України. – 1998. - № 15. - 9-15 квітня. – С.3.
219. Мартынчик Е.Г. Особое мнение судьи по уголовному де