ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ I. Сутність припинення
цивільно-правового договору
1.1. Розвиток вчення про припинення договору 14
1.2. Поняття припинення цивільно-правового договору 37
Висновки до І розділу 55
РОЗДІЛ II. Загальні підстави і порядок припинення
цивільно-правового договору
2.1. Загальні умови та правові наслідки припинення договору 58
2.2. Припинення договору шляхом його розірвання
та відмови від нього 77
2.3. Суб’єктивні підстави припинення договору 107
2.4. Об’єктивні підстави припинення договору 131
Висновки до ІІ розділу 142
РОЗДІЛ III. Особливості припинення окремих
цивільно-правових договорів
3.1. Припинення договорів, пов’язаних з передачею майна у власність 145
3.2. Припинення договорів, пов’язаних з передачею майна
в користування 170
3.3. Припинення договорів з виконання робіт 178
3.4. Припинення договорів з надання послуг 183
3.5. Припинення договорів, які опосередковують спільну діяльність 198
Висновки до ІІІ розділу 205
Висновки 210
Список використаних джерел 219

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення України як правової держави, інтеграція до європейської спільноти, перехід до ринкової економіки, необхідність залучення іноземних інвестицій потребують належного правового регулювання договірних відносин, розробки механізмів не лише укладення, дії, але і припинення договорів.
Припинення (як і укладення) договорів має велике практичне значення для цивільного обігу, оскільки стосується майнових прав його сторін і в багатьох випадках може спричиняти для останніх негативні правові наслідки. Зрозуміло, що у більшості випадків сторони належно виконують договірні обов’язки. Це хоч і призводить до припинення договору, але є позитивним фактом, оскільки за таких обставин сторони досягають бажаного для них правового результату. Однак так буває далеко не завжди. Припинення договору може бути викликане неналежним виконанням стороною умов договору, відмовою від нього. А відтак постає проблема захисту порушених прав.
Припинення договору зачіпає права й обов’язки контрагентів, впливає на їхній майновий стан, а також майновий стан інших осіб, які не виступають його сторонами, що значною мірою впливає на ефективність цивільно-правового обігу. Ефективне регулювання цивільно-правового обігу потребує визначення сутності, підстав, порядку здійснення та правових наслідків припинення договірних відносин.
Припинення договору повинно відбуватися з дотриманням прав контрагентів, із забезпеченням їх інтересів, без порушення прав інших учасників цивільно-правових відносин. Припинення договору через порушення однією стороною його умов має супроводжуватися компенсацією збитків, поновленням прав, порушених таким припиненням, застосуванням інших заходів.
Між тим чинне законодавство, зокрема і ЦК України, не регулює повною мірою усі ці відносини, а водночас містить прогалини. Недостатня увага надається припиненню зобов’язань у цивілістичній науці.
У працях радянських вчених висвітлювалися переважно проблеми розірвання договору через окремі підстави. У сучасних цивілістичних дослідженнях в Україні також приділялася увага деяким питанням, пов’язаним із припиненням договору. Так, у 2003р. була захищена дисертація Н. М. Процьків «Правове регулювання розірвання цивільно-правових договорів за цивільним законодавством України», в 2006р. – дисертація А. М. Блащука «Припинення договірних зобов’язань у цивільному праві України». Однак ці праці не заповнюють існуючий правовий вакуум досліджень даної теми, оскільки перша стосується лише однієї підстави припинення договору, а друга – договірних зобов’язань. В даному ж дисертаційному дослідженні запропоновано комплексний аналіз усіх відносин щодо припинення договору, а саме припинення договору з визначенням його сутності, підстав, їх класифікації, порядку та правових наслідків припинення договірних відносин.
Обрана тема є актуальною ще й тому, що робота виконана після прийняття Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України відповідно до напрямків наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва АПрН України «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103В003101).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження сутності припинення договору, співвідношення припинення з розірванням договору, характеристика підстав, порядку й наслідків припинення договірних відносин та видів підстав (суб’єктивних і об’єктивних). Для її досягнення поставлені наступні завдання: з’ясувати поняття припинення договору; визначити поняття й ознаки розірвання договору та відмови від нього; розглянути однакові й відмітні риси зазначених правових категорій; класифікувати підстави припинення договору з різних критеріїв і виявити найбільш істотні особливості кожної з них; звернути особливу увагу на підстави, які у 2003 р. вперше були використані на законодавчому рівні, – на відступне і прощення боргу; дати аналіз порядку і правовим наслідкам припинення договору; визначити відмітні риси підстав припинення окремих типів договорів; з урахуванням особливостей припинення договору залежно від його типової належності виявити недоліки і прогалини в порядку припинення договору через порушення його умов однією зі сторін, розробивши пропозиції щодо їх усунення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини між контрагентами, обумовлені припиненням договору.
Предметом дослідження виступає комплекс цивільно-правових норм та умови договору, що регулюють відносини, пов’язані з припиненням договору, судова практика розгляду справ цієї категорії.
Методи дослідження. Викладення дисертаційного матеріалу здійснено за допомогою сукупності методів: діалектичного, формально-логічного, логіко-семантичного, системного аналізу, системно-функціонального, порівняльно-правового, історико-правового тощо.
Єдність історичного й логічного методів сприяла з’ясуванню історичних закономірностей розвитку вчення про припинення договору, правового регулювання припинення договірних відносин у той чи інший історичний період. Характерні для порівняльного методу синхронічний та діахронічний підходи дозволили з’ясувати суть і характерні риси припинення договору порівняно з національними й іноземними аналогами в різні історичні етапи їхнього розвитку.
За допомогою діалектичного методу вивчено зв’язок понять “виконання – порушення договору”, “виконання – припинення договору”, “порушення – припинення договору”, “припинення – наслідки припинення”. Логічний метод обумовив послідовність виявлених суджень, понять та умовиводів.
Метод класифікації дозволив розмежувати поняття залежно від низки ознак, зокрема, класифікувати підстави припинення договору за різними сталими критеріями.
За допомогою системно-структурних методів проаналізовано конструкцію припинення договору, її зв’язок з іншими інститутами цивільного права, а також відмежування від інших правових категорій.
Теоретичну основу дисертаційної роботи та практичні рекомендації становили праці українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського й сучасного періодів, як-от: М. М. Агарков, С. С. Алєксєєв, О. А. Беляневич, М. І. Брагінський, С. М. Братусь, І. Л. Брауде, В. В. Вітрянський, М. В. Гордон, К. А. Граве, А. М. Гуляєв, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, З. М. Заменгоф, О. С. Йоффе, К. Д. Кавелін, Я. А. Канторович, В. М. Корецький, В. М. Коссак, О. О. Красавчиков, Н. С. Кузнєцова, Л. А. Лунц, В. В. Луць, Р. А. Майданик, Д. І. Мейєр, І. Б. Новицький, К. П. Побєдоносцев, І. О. Покровський, О. А. Пушкін, В. К. Райхер, Н. О. Саніахметова, С. В. Сарбаш, М. М. Сібільов, Є. О. Суханов, В. С. Толстой, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, О. Ю. Шилохвост та ін.
У процесі написання дисертації були використані роботи зарубіжних правознавців: Є. Годеме, Г. Дернбурга, Р. Зома, М. Пляніоля, Р. Саватьє, Ф.-К. Савіньї, К. Цвайгерта та ін.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується, зокрема, у наступних теоретичних положеннях та висновках:
1. Вперше виявлено неузгодженість між загальними та спеціальними нормами договірного права, яка виявляється в тому, що в загальних положеннях ЦК України про договір (глави 52, 53) відсутні положення про припинення договору (за винятком положень про розірвання договору), а в нормах ЦК України, які регулюють окремі види договірних зобов’язань, передбачаються підстави припинення окремих договорів (статті 755, 763, 997, 1008, 1044).
Вперше запропоновано главу 53 ЦК України назвати „Укладення, зміна та припинення договору”, у якій передбачити перелік підстав припинення договору, завдяки чому загальні норми про договір будуть адекватно відображати зміст спеціальних норм про окремі види договорів.
2. Вперше надано широке доктринальне визначення припинення договору, під яким пропонується розуміти припинення його чинності за суб’єктивними чи об’єктивними підставами, передбаченими договором або законом, та припинення договірних прав і обов’язків на майбутній період.
3. Набуло подальшого розвитку положення про те, що господарське зобов’язання припиняється не в разі його розірвання, як це нині передбачено ч. 2 ст. 202 ГК України, а в разі розірвання господарського договору, на підставі якого виникло це зобов’язання. Запропоновано вилучити з наведеної статті ГК України таке положення як юридично некоректне.
4. Вперше надано визначення підстави припинення договору, під якою запропоновано розуміти правомірний юридичний факт (сукупність фактів) суб’єктивного чи об’єктивного характеру, передбачений договором або законом, який призводить до припинення чинності договору як правочину та договірних зобов’язань на майбутній період.
5. Через те, що у ст. 604 ЦК України не розкрито зміст домовленості сторін про припинення зобов’язання, вперше обґрунтовано висновок, що способами таких домовленостей можна вважати передання відступного, прощення боргу, взаємоузгоджене зарахування зустрічних вимог, новацію, розірвання сторонами договору, взаємну відмову від договору. Запропоновано зробити їх повний перелік в ст. 604 ЦК України.
6. Дисертант пропонує визначати відступне як дії з передачі грошей, майна, дії з виконання робіт, надання послуг тощо, що передає чи здійснює боржник на користь кредитора з метою припинення договору, а передача такого відступного за своєю правовою природою є двостороннім правочином, предметом якого є вищезазначені об’єкти, але не саме майно, як це передбачено в ст. 600 ЦК України.
7. Дисертант запропонував під прощенням боргу розуміти правочин про звільнення кредитором боржника від виконання ним договірних зобов’язань повністю чи частково за умови виконання умов договору кредитором та наявності згоди боржника й непорушення прав третіх осіб щодо майна кредитора.
8. Вперше сформульовано науковий висновок про те, що усі правові форми домовленостей про припинення зобов’язання мають ознаки правочинів з тією їх особливістю, що усі вони спрямовуються на припинення цивільних прав та обов’язків, що виникли на підставі первісного договору, а відтак такі домовленості мають відповідати загальним вимогам про правомірність правочинів, передбаченим ст. 203 ЦК України.
9. Набуло подальшого розвитку положення про відсутність у ст. 545 ЦК України належного переліку документів, що підтверджують належне виконання договору, оскільки в ній відсутнє посилання на такі докази, як банківсько-розрахункові документи, акти тощо.
10. Вперше обґрунтовано висновок про те, що розірвання договору не є поняттям, тотожним достроковому припиненню договірних зобов’язань, адже розірвання договору, по-перше, може бути вчинено і після спливу терміну його чинності, а по-друге, воно є лише однією з підстав (способів) припинення договірного зобов’язання за домовленістю сторін.
Розірвання договору – це припинення дії (чинності) договору за суб’єктивними підставами на вимогу однієї сторони чи за домовленістю обох сторін, або на вимогу уповноважених законом інших осіб, або за рішенням суду до моменту належного виконання, що тягне за собою припинення необхідності виконання умов договору на майбутній період, відповідний розподіл уже виконаних частково обов’язків або настання інших правових наслідків за домовленістю сторін або за рішенням суду.
11. Дисертант вперше обґрунтовує тезу, що відмова однієї сторони від договору має розглядатися не лише як односторонній правочин, як про це вже зазначалося в юридичній літературі, але і як оферта, спрямована на припинення договору, яка в разі її прийняття (акцепту) другою стороною набуває ознак двостороннього договору, спрямованого на розірвання первісного договору.
Дії сторін, спрямовані на розірвання договору та оформлені належним чином, мають ознаки договору, що лише опосередковано випливає із змісту ст. 654 ЦК України, згідно з якою зміна або розірвання договору вчиняються в такій самій формі, що і договір, який змінюється або розривається. Тому вони могли б бути сформульованими більш однозначно із застереженням про те, що розірвання договору має оформлятися договором, який умовно можна було б назвати «ліквідаційним» або «скасувальним». Отже, ст. 654 ЦК України можна було б доповнити частиною другою наступного змісту: «Розірвання договору вчиняється укладенням скасувального договору». Думається, що таким же договором є взаємоузгоджена сторонами відмова від договору.
12. Вперше обґрунтовано висновок, який полягає в тому, що одностороння відмова від договору не може вважатися такою, що призвела до автоматичного припинення договору. Однак за ч. 3 ст. 651 ЦК України у такому разі договір має вважатися розірваним. Таку норму не можна визнати вдалою, адже друга сторона позбавляється права на захист від можливо необґрунтованої відмови. Тому зазначена норма має бути реформована, а ч. 3 ст. 651 ЦК України викладена в наступній редакції: «У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим, якщо відмова від договору не оскаржена протягом 20 днів з моменту одержання стороною пропозиції про відмову від договору».
13. Обґрунтовано доцільність визначення чіткого порядку реалізації відмови сторони від договору, у зв’язку з чим запропоновано ст. 651 ЦК України доповнити частиною четвертою наступного змісту: «Сторона, яка в односторонньому порядку відмовляється від договору, повинна направити письмову пропозицію про зміну чи відмову від договору другій стороні за договором. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна повідомити у двадцятиденний строк оферента про результати її розгляду. Невиконання цієї вимоги засвідчує прийняття відмови та розірвання договору. У разі недосягнення згоди кожна із сторін має право звернутися за захистом своїх прав до суду».
14. Вперше обґрунтовано недосконалість норми ст. 653 ЦК України, яка надає стороні право на відшкодування збитків лише в разі розірвання договору у зв’язку з його істотним порушенням, та її невідповідність ст. 623 ЦК України, яка покладає на боржника обов’язок відшкодовувати збитки за будь-яке порушення. На думку дисертанта, у разі спору є підстави для надання переваг у застосуванні ст. 623 ЦК України.
15. Вперше виявлено відсутність єдиної системи у побудові норм ЦК України, які регулюють окремі види договорів, адже в одних випадках законодавець передбачає право сторони на відмову від договору (норми про договір купівлі-продажу); в других – право на розірвання договору або на відмову від нього (норми про договори ренти, довічного утримання, дарування, найму, підряду тощо); в третіх – право на припинення договору (норми про договори найму, довічного утримання, доручення); в четвертих випадках взагалі відсутні норми щодо припинення договору будь-яким способом (норми про договори перевезень, зберігання, факторингу).
16. Вперше встановлено, що домінуючою підставою припинення окремих видів договорів за ЦК України є одностороння відмова від договору, зокрема така, яка не обумовлена порушенням договору другою стороною, що не узгоджується з визначальним принципом цивільного права про недопустимість односторонньої відмови від договору, за певними винятками. У ЦК України право на односторонню відмову від договору стало загальним правилом. Така концепція структурної побудови норм щодо припинення договорів та договірних зобов’язань має бути предметом наукових дискусій та майбутнього вдосконалення.
17. З огляду на відсутність у нормах ЦК України та інших законодавчих актах положень щодо припинення окремих видів договорів, у разі спору суду необхідно керуватися нормами, наявними в загальних положеннях ЦК України про зобов’язання. Висловлено пропозицію про доцільність сформування з цього питання правової позиції Верховним Судом України.
18. Вперше обґрунтовано наявність прогалин у статтях, що регулюють певні види договорів, які виявляються у відсутності в них положень про можливість відшкодування збитків у разі розірвання договору або відмови від цього, та запропоновано у разі наявності судового спору застосовувати загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язання у формі відшкодування збитків у повному обсязі, якщо інше не передбачено договором або законом.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в її спрямованості на усунення прогалин у науці цивільного права та законодавстві, яке регулює припинення договірних відносин.
Практична спрямованість дисертаційного дослідження полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства України. Зокрема, реалізація запропонованих змін та доповнень до Цивільного кодексу України дозволить усунути наявні прогалини у цивільному законодавстві щодо розмежування понять припинення договору, розірвання договору та відмови від договору, сприятиме суб’єктам договірних відносин у використанні необхідних підстав припинення договору із дотриманням їх прав та інтересів.
Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі під час підготовки підручників, курсів лекцій, навчальних посібників, у викладанні відповідних спецкурсів з цивільного права юристам цивілістичної спеціалізації.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи були оприлюднені на науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (23 квітня 2003 р., м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); на науковій конференції “Нове законодавство України та питання його застосування” (26–27 грудня 2003 р., м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); на Четвертому науковому конгресі “Державне управління та самоврядування” (26 лютого 2004 р., м. Харків, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України); на науковій конференції “Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (26 березня 2004 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); на ХІІ Міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта” (20 травня 2004 р., м. Запоріжжя, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”); на міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів наукового ступеня “Актуальні проблеми правознавства” (11–12 листопада 2004 р., м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); на науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна, “Актуальні проблеми цивільного права та процесу” (21 травня 2005 р., м. Харків, Національний університет внутрішніх справ); на науковій конференції молодих учених та здобувачів наукового ступеня “Актуальні проблеми правознавства” (01–02 березня 2006 р., м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). Окремі положення й висновки дисертаційного дослідження викладені в наукових публікаціях.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження втілені в семи наукових статтях, опублікованих у профільних фахових виданнях відповідно до вимог Вищої атестаційної комісії України з урахуванням постанови Президії Вищої атестаційної комісії України № 7-05/1 від 15.01.2003 р. “Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Аналіз історичного розвитку інституту припинення договору засвідчує, що його формування у новому ЦК України та інших актах цивільного законодавства відбулося під впливом правових конструкцій та юридичних доктрин періоду римського приватного права, дореволюційної царської Росії, радянського соціалістичного режиму, а також під впливом кардинальних соціально-економічних та політичних реформ в умовах незалежної держави Україна, які наповнили підстави припинення договору (зобов’язання) новим змістом, адекватним принципам приватного права в умовах функціонування права приватної власності та засад ринкової економіки.
2. Домінуючою класифікаційною системою усіх підстав (способів) припинення договору (зобов’язання) в юридичній доктрині став їх поділ на суб’єктивні і об’єктивні. Такий поділ підстав припинення договору як зобов’язання є найоптимальнішим та юридично прагматичним. Під підставою припинення договору дисертантом пропонується розуміти правомірний юридичний факт (сукупність юридичних фактів), передбачений договором або законом, який призводить до припинення чинності (дії) договору як правочину та договірного зобов’язання. Від підстав припинення договору відмежовувати умови (обставини), в яких формується такий юридичний факт та відбувається припинення договору.
3. В цивілістичній науці вживаються поняття «підстави припинення зобов’язання» та «способи припинення зобов’язання». Оскільки ж у новому ЦК України вживається термін «підстави», то відповідно допустиме вживання того чи іншого поняття у тотожному значенні. Між тим в ГК України (ст. 202) мова вже йде про «загальні умови припинення господарських зобов’язань», хоча насправді в цій статті не визначаються умови припинення зобов’язань, а перераховуються випадки їх припинення. Така конструкція норми ст. 202 ГК України є некоректною, а тому в ній мають бути визначені саме підстави припинення зобов’язань і відповідно у цьому контексті вона має тлумачитися.
4. Цілком очевидно, що наведений в ЦК України перелік підстав припинення зобов’язання не є вичерпним, адже відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Іншими словами в договірних зобов’язаннях сторони можуть передбачати будь-які правомірні юридичні факти, що можуть призводити до припинення договірного зобов’язання. Дещо невдалою є наведена норма в тій її частині, в якій міститься посилання на встановлення підстав припинення зобов’язання законом, адже в ній не розмежовуються підстави припинення зобов’язання, встановлені в ЦК України та інших законах. Тому ч. 1 ст. 598 ЦК України була б більш досконалою у наступній редакції: «Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором, або цим Кодексом, або іншим актом законодавства».
5. Здійснено аналіз визначень поняття припинення зобов’язання, наведених в юридичній літературі, оскільки законодавче його визначення відсутнє. Загалом тут домінує думка про те, що під припиненням зобов’язанням слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання. Припинення зобов’язання в узагальненому вигляді – це погашення прав та обов’язків суб’єктів зобов’язальних (договірних або недоговірних) правовідносин на майбутнє через суб’єктивні чи об’єктивні підстави. Якщо ж давати розгорнуте визначення поняття припинення договірного зобов’язання, то під ним можна розуміти добровільну чи примусову ліквідацію (погашення) у сторін прав та обов’язків за договірними чи законодавчими підставами та припинення між ними правового зв’язку, за винятком правозахисних відносин, пов’язаних з невиконанням на момент припинення зобов’язання окремих обов’язків, вимогами про якість продукції, товарів в межах гарантійних термінів та строків позовної давності.
6. Припинення договору – це припинення прав та обов’язків сторін за договором. З врахуванням всього викладеного, під припиненням договору необхідно розуміти у широкому доктринальному значенні припинення (ліквідацію) його чинності за суб’єктивними чи об’єктивними підставами та припинення договірних прав та обов’язків на майбутній період.
7. Припинення договору має здійснюватися у відповідному порядку з дотриманням певних умов, правил. Між тим, ні в нормах ЦК України, які регулювали загальні положення про зобов’язання, ні в інших актах законодавства відсутні правила, які б закріплювали універсальні механізми врегулювання відносин, пов’язаних з припиненням договору. В ЦК України є глава 53, яка регулює укладення, зміну і розірвання договору. Проте фактично в ній лише визначаються підстави розірвання договору, правові наслідки його розірвання та форма розірвання. Частково ці прогалини компенсуються спеціальними нормами, які регулюють деякі конкретні види договорів та процедуру їх припинення, у тому числі шляхом розірвання (наприклад, договір довічного утримання, договір найму майна). За таких обставин цілком можливим є їх застосування в порядку аналогії до тих договорів, регулювання яких не містить норм про порядок їх припинення та розірвання.
8. З огляду на велику поширеність випадків припинення зобов’язання за домовленістю сторін більш логічно було б розташувати ст. 604 ЦК України відразу ж за ст. 599 ЦК України, яка передбачає припинення зобов’язання належним його виконанням та зробити їх повний перелік у ст. 604 ЦК України.
9. Усі правові форми домовленостей про припинення зобов’язання мають ознаки правочинів з тією їх особливістю, що усі вони спрямовуються на припинення цивільних прав та обов’язків, що виникли на підставі первісного договору, а відтак такі домовленості мають відповідати загальним вимогам про правомірність правочинів, передбаченим ст. 203 ЦК України.
10. Аналіз змісту ст. 545 ЦК України свідчить про те, що у ній перераховані лише деякі документи (боргові), які підтверджують належне виконання договору. Тому ч. 1 ст. 545 ЦК України необхідно було б доповнити нормою про те, що належне виконання зобов’язання може підтверджуватися банківсько-розрахунковими документами, актами тощо.
11. Обґрунтовано висновок про те, що розірвання договору не є поняттям, тотожним достроковому припиненню договірних зобов’язань, адже розірвання договору, по-перше, може бути вчинено і після спливу терміну його чинності, а по-друге, воно є лише однією з підстав (способів) припинення договірного зобов’язання за домовленістю сторін.
12. Розірвання договору – це припинення дії договору за суб’єктивними підставами на вимогу однієї сторони чи за домовленістю обох сторін, або на вимогу уповноважених законом інших осіб, або за рішенням суду до моменту належного виконання, що тягне за собою припинення необхідності виконання умов договору на майбутній період, відповідний розподіл вже виконаних частково обов’язків або настання інших правових наслідків за домовленістю сторін або з рішенням суду.
13. Дисертантом обґрунтовується теза, що одностороння відмова однієї сторони від договору має розглядатися не лише як односторонній правочин, як про це вже зазначалося в юридичній літературі, але і як оферта, спрямована на припинення договору, яка у разі її прийняття (акцепту) другою стороною набуває ознак двостороннього договору, спрямованого на розірвання первісного договору.
Дії сторін, спрямовані на розірвання договору та оформлені належним чином мають ознаки договору, що лише опосередковано випливає із змісту ст. 654 ЦК, згідно з якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається. Відповідно ст. 654 ЦК України можна було б доповнити частиною другою наступного змісту: «Розірвання договору вчиняється укладенням скасувального договору». Думається, що таким же договором є взаємоузгоджена сторонами відмова від договору.
14. Сторона, яка одержала оферту, може не погодитись з нею. Проте, щоб його заперечення стали відомими ініціатору (оференту) відмови, він має діяти знову ж таки відповідно до статей 642-645 ЦК України. Думається, що за таких обставин одностороння відмова від договору не може вважатися такою, що призвела до автоматичного припинення договору. Однак за ч. 3 ст. 651 ЦК України у такому разі договір має вважатися розірваним. Таку норму не можна визнати вдалою, адже друга сторона позбавляється права на захист від можливо необґрунтованої відмови. Тому зазначена норма має бути реформована, а ч. 3 ст. 651 ЦК України викладена у наступній редакції: «У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на так відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим, якщо відмова від договору не оскаржена протягом 20 днів з моменту одержання стороною пропозиції про відмову від договору».
Обґрунтовано доцільність визначення чіткого порядку реалізації відмови сторони від договору, у зв’язку з чим запропоновано ст. 651 ЦК доповнити частиною четвертою наступного змісту: «Сторона, яка в односторонньому порядку відмовляється від договору, повинна направити письмову пропозицію про зміну чи відмову від договору другій стороні за договором. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна повідомити у двадцятиденний строк оферента про результати її розгляду. Невиконання цієї вимоги засвідчує про прийняття відмови та розірвання договору. У разі недосягнення згоди кожна із сторін має право звернутися за захистом своїх прав до суду».
В цілому з положеннями, викладеними у ст. 653 ЦК України можна погодитися, за винятком ч. 5, адже її зміст суперечить ст. 623 ЦК України, яка зобов’язує боржника, який порушив зобов’язання, відшкодувати кредиторові завдані цим збитки незалежно від істотності порушення зобов’язання. Тому, на наш погляд, при вирішенні таких спорів перевагу необхідно надавати ст. 623 ЦК України і відповідно стягувати з боржника збитки за будь-яке порушення.
15. Норми ЦК України, що регулюють купівлю-продаж, відзначаються тим, що вони надають покупцю право у разі порушень продавцем договору (не передасть приналежності товару та необхідні документи – ст. 666; передасть некомплектний товар – ст. 684; не передасть товару у передбаченій договором кількості – ст. 670; передасть товар у неналежній тарі та (або) упаковці – ст. 686; передасть товар неналежної якості – ст. 678, ст. 708) лише на відмову від договору і не передбачають права покупця на розірвання договору. Встановлення законодавцем заходів захисту порушених прав покупця наданням йому права припинити договір шляхом відмови від договору є прийнятним правилом лише у тому разі, коли покупець не вчинив ніяких дій на виконання договору та коли продавець надає згоду добровільно виконати вимоги покупця, але не забезпечує ефективного захисту прав покупця, який вчинив певні дії на виконання договору, наприклад, здійснив оплату товару, а продавець відмовляється повернути гроші покупцю. Такий прорахунок у врегулюванні відносин припинення договору купівлі-продажу можна компенсувати за допомогою норм загальних положень про розірвання договору (статті 652, 653 ЦК України). Другою вадою норм зазначених статей є те, що вони взагалі не передбачають права покупця на відшкодування збитків.
16. Не передбачають норми ЦК України про купівлю-продаж право продавця на розірвання договору у разі порушення умов договору покупцем. Натомість вони лише у двох випадках надають йому право на відмову від договору: 1) у разі відмови покупця прийняти та оплатити товар – ст. 692 та у разі невиконання покупцем встановленого обов’язку щодо попередньої оплати товару – ст. 693; 2) та у разі невиконання покупцем обов’язку застрахувати товар, придбаного з розстрочкою платежу – ст. 696 ЦК. Такий підхід законодавця свідчить про ігнорування ним розірвання договору як способу захисту цивільних прав.
17. Визнано юридичну некоректність норм ст. 727 ЦК України, які на відміну від норм ЦК УРСР, надають дарувальнику, а також спадкоємцям дарувальника широке коло підстав для розірвання договору дарування, не пов’язаними безпосередньо з умовами договору. Таке право дарувальника могло б бути виправданим вирішенням цієї проблеми за умови передбачення його в договорі дарування, у зв’язку з цим визнано неприйнятною позиція тих авторів, які пропонують передбачити в загальних положеннях про зобов’язання норми, які надавали б право на розірвання договору не лише сторонам, а й іншим особам, адже такі новели будуть руйнувати усталеність договірних відносин та визначальні принципи розірвання договорів.
18. Відповідно до ст. 739 ЦК платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти, який припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними. Показово, що ст. 739 ЦК передбачає право одержувача безстрокової ренти на відмову від договору без наведення будь-яких мотивів чи юридичних підстав.
По-іншому підходить законодавець до врегулювання питання розірвання договору на вимогу одержувача ренти. Так, за ст. 740 ЦК одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік; порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором, а також в інших випадках, встановлених договором ренти.
19. Визначальні особливості припинення договорів з передачі майна у тимчасове користування полягають у наступному. Так, ЦК України передбачає: 1) безпосередньо припинення договору найму у разі смерті фізичної особи – наймача та у разі ліквідації юридичної особи – наймача або наймодавця (ст. 781); 2) право наймодавця на відмову від договору у разі невнесення наймачем плати протягом трьох місяців підряд (ст. 782); 3) розірвання договору найму на вимогу наймодавця у разі порушень, допущених наймачем (ст. 783); 4) розірвання договору найму на вимогу наймача у разі порушень умов договору наймодавцем (ст. 784). Таку конструкцію способів припинення договору найму можна було б визнати майже ідеальною, за винятком ст. 782 ЦК, адже право наймодавця на відмову від договору цілком логічно було б закріпити як право на розірвання договору найму у зв’язку з невнесенням плати у ст. 783 ЦК „Розірвання договору на вимогу наймодавця”.
20. Високим рівнем збалансованості у визначенні способів припинення договору відзначаються норми, які регулюють підрядні договори, оскільки вони надають, зокрема, замовнику право на розірвання договору підряду або на відмову від нього у разі порушень його умов підрядником, передбачених в статтях 849, 852, 858 ЦК, а також на відшкодування збитків, що не було притаманне нормам, які регулювали договори, спрямовані на передачу майна у власність, у тимчасове користування. Договір підряду може бути припинений також на вимогу підрядника як шляхом його розірвання без відшкодування збитків (ст. 844 ЦК), так і шляхом відмови від договору, але з відшкодуванням збитків.
21. Виявлено і доведено однобічність і незавершеність у врегулюванні порядку та підстав припинення договорів про послуги. Взагалі відсутні будь-які конкретні критерії припинення договорів про надання послуг в загальних положеннях про послуги глави 63 ЦК, адже в ст. 907 ЦК лише зазначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови.
22. Норми ст. 1008 ЦК України передбачають, зокрема, що договір доручення припиняється у разі: відмови довірителя або повіреного від договору без наведення підстав для цього; смерті довірителя або повіреного; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, але не передбачають за ними права на розірвання договору.
23. Право на довільну відмову від договору комісії мають комітент і комісіонер з дотриманням певних правил щодо процедури відмови та правової долі придбаного на виконання договору майна (статті 1021, 1025, 1026 ЦК), але Закон не передбачає за ними права на припинення договору комісії за іншими підставами його припинення.
24. Порівняльний аналіз норм ЦК, що регулюють доручення і комісію, дозволив дійти висновку про безпідставну їх побудову за різними критеріями, адже у першому випадку визначаються підстави припинення договору доручення, а в другому – випадки відмови від договору комісії. Натомість в ГК України (ст. 304) визначаються саме підстави припинення агентського договору.
25. Договори про спільну діяльність можна припинити, якщо один з учасників не вніс чи вніс частково вклад у спільну діяльність, за дорученням уклав угоду, яка спричинила збитки іншим учасникам, і робить неможливою досягнення мети, заради якої укладався цей договір, та ін.
Договір про спільну діяльність може бути припиненим досягненням мети, заради якої він укладався, виділенням частки учасників на вимогу кредитора та ін. Через свою специфіку такий договір не може бути припинено зарахуванням, прощенням боргу чи відступним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Избр. тр. по гражд. праву: В 2-х т. – Т. 1. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – С. 163-460.
2. Александров Б. Новация обязательств по Гражданскому кодексу // Еженедельник сов. юстиции. – 1924. – № 15. – С. 347-349.
3. Александровский С. В. Очерки по гражданскому праву РСФСР. – 3-е изд., доп. и испр. – М.: Юрид. изд-во НКЮ РСФСР, 1924. – 124 с.
4. Алексеев С. С. Гражданское право в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1962. – 283 с.
5. Алексеев С. С. Теория права: Для науч. работников, препод., асп. и студ. юрид. вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 311 с.
6. Андреев С. Е., Сивачева И. А., Федотова А. И. Договор: заключение, изменение, расторжение: Учеб.-практ. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 1998. – 376 с.
7. Анненковъ К. О прекращеніи договоровъ // Журн. гражд. и уголов. права. – 1890. – № 7. – С. 115-140.
8. Анненковъ К. О прекращеніи договоровъ // Журн. гражд. и уголов. права. – 1890. – № 8. – С. 1-24.
9. Архів Господарського суду м. Києва. – 2002. – Справа № 2/120.
10. Архів Господарського суду м. Києва. – 2005. – Справа № 43/986.
11. Архів Господарського суду м. Києва. – 2006. – Справа № 32/592.
12. Архів Господарського суду Харківської області. – 2002. – Справи № 05/78-02, 20/103-02, 20/249-02, 34/38-02, 3467/5-16, 6896/4-33, 15914/6-31.
13. Архів Господарського суду Харківської області. – 2003. – Справи № 08/194-03, 08/389-02, 11/39-03, 11/460-03, 16/529-02, 21/95-03, 22/158-03, 22/212-03, 29/127-03, 29/516-03, 29/655-03, 33/273-03, 33/539-03, 35/159-03, 35/693-03, 40/117-03, 40/448-03, 45/109-03.
14. Архів місцевого суду Орджонікідзевського району м. Харкова. – 2000. – Справа № 2-1901.
15. Бардзскій А. Неисполненіе договора или прекращеніе его по 3 п. 1949 ст. ХІ т. ч. 2-й // Судебная газ. – 1884. – № 25. – С. 12-16.
16. Баранова Л. М. Обставини, які звільняють від відповідальності в цивільному праві: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – Х., 1998. – 18 с.
17. Баранова Л. М. Обстоятельства, освобождающие от ответственности в гражданском праве: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 1998. – 161с.
18. Барон Ю. Система римскаго гражданскаго права / Пер. с нем. Л. Петражицкій. – Вып. третій. Кн. IV: Обязательственныя права. – К.: Тип. Император. ун-та св. Владиміра, 1888. – 176с.
19. Басин Ю. Г., Диденко А. Г. Дисциплинирующее значение оперативных санкций // Советское государство и право. – 1983. – С.4-52.
20. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. – К.: Наук. думка, 2002. – 280 с.
21. Бервено С. М. Проблеми договірного права України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 194 с.
22. Блащук А. М. Припинення договірних зобов’язань у цивільному праві України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – 20 с.
23. Богданов Е. В. Договор в сфере предпринимательства. – Х.: Фирма «Консум», 1997. – 112 с.
24. Богданова Е. Допустимо ли расторжение договора купли-продажи при неоплате приобретенного имущества // Рос. юстиция. – 2003. – № 6. – С. 36-37.
25. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
26. Боднар Т. В. Загальні засади виконання цивільно-правових зобов’язань // Вісн. госп. судочинства. – 2003. – № 4. – С. 169-174.
27. Боднар Т. В. Місце виконання цивільно-правового зобов’язання // Часопис Київ. ун-ту права. – 2003. – № 4. – С. 46-49.
28. Боднар Т. В. Способи припинення зобов’язань // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. пр. – Вип. 45: Правознавство. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 72-83.
29. Борисова В. И. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: Изд. фирма «Интеграл», 1998. – 178 с.
30. Борисова В. І. Про спірні питання, що виникають при виконанні юридичними особами окремих видів договорів // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 61. – С. 66-72.
31. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. – Кн. 1: Общ. положения. – 4-е изд., изм. и доп. – М.: Статут, 2001. – 842 с.
32. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. – Кн. 2: Договоры о передаче имущества. – 4-е изд., изм. и доп. – М.: Статут, 2002. – 800 с.
33. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. – Кн. 3: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.: Статут, 2002. – 1038 с.
34. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. – Кн. 4: Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. – М.: Статут, 2004. – 910 с.
35. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общ. положения. – М.: Статут, 1998. – 682 с.
36. Братусь С. Н., Иоффе О. С. Гражданское право: Пособие для слуш. нар. ун-тов. – М.: Знание, 1967. – 160 с.
37. Братусь С. Н., Лунц Л. А. Вопросы хозяйственного договора. – М.: Госюриздат, 1954. – 156 с.
38. Брауде И. Л. Проблемы зачета в Гражданском кодексе // Право и жизнь. – 1924. – № 10. – С. 73-75.
39. Вайпан В. А., Любимов А. П. Расторжение договора аренды по инициативе арендодателя // Право и экономика. – 2001. – № 12. – С. 82-86.
40. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. та гол. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
41. Витрянский В. В. Обязательства по доверительному управлению имуществом: существо и характерные признаки // Хоз-во и право. – 2001. – № 10. – С. 25-36.
42. Витрянский В. В. Понятие и стороны обязательства. Исполнение обязательств. (Комментарий Гражданского кодекса РФ) // Хоз-во и право. – 1995. – № 8. – С. 3-20.
43. Витрянский В. В. Расторжение (изменение) договора аренды // Хоз-во и право. – 1999. – № 11. – С. 83-87.
44. Власова А. В. Правовая природа принятия исполнения по обязательству // Гос-во и право. – 1995. – № 5. – С. 56-61.
45. Гавзе Ф. И. Обязательственное право: Общ. положения. – Мн.: Изд-во БГУ, 1968. – 128 с.
46. Гавзе Ф. И. Социалистический гражданско-правовой договор. – М.: Юрид. лит., 1972. – 168 с.
47. Гайдук Э. Г. Прекращение договора поручения: основания и последствия // Совр. право. – 2001. – № 1. – С. 6-12.
48. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с фр. И. Б. Новицкого. – М.: Юрид. изд-во, 1948. – 510 с.
49. Горбунов М. П. Невозможность исполнения обязательства / Некоторые вопросы исполнения гражданско-правовых обязательств: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / ВЮЗИ. – М., 1972. – 21с.
50. Гордон М. В. Зачет обязательств // Вестн. сов. юст. – 1927. – № 11-12. – С. 420-423.
51. Гордон М. В. О зачете обязательств в законе и на практике // Вестн. сов. юст. – 1927. – № 19. – С. 665-667.
52. Горячева Ю. Некоторые вопросы исполнения денежных обязательств в иностранной валюте // Закон. – 2000. – № 3. – С. 105-113.
53. Господарське право: Практикум / За ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 197.
54. Господарський кодекс України: Коментар / За ред. Н. О. Саніахметової. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. – 848 с.
55. Граве К. А., Пергамент А. И., Мальцман Т. Б. Гражданское право: Учебник. – 2-е изд., испр. – М.: Госюриздат, 1950. – 264 с.
56. Гражданский кодекс Украины: Комментарий: В 2-х т. / Под ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калитенко. – Т. 1. – 2-е изд. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – 832 с.
57. Гражданский кодекс Украины: Комментарий: В 2-х т. / Под ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калитенко. – Т. 2. – 2-е изд. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – 1024 с.
58. Гражданский кодекс Украины / Пер. с укр. – Х.: Консум, 2003. – 528с.
59. Гражданский кодекс Украины. – Х.: ООО “Одиссей”, 1998. – 160 с.
60. Гражданский кодекс УССР: Утв. ВУЦИК 16 дек. 1922 г. – Х.: Изд. Наркомюста, 1923. – 132 с.
61. Гражданское законодательство СССР и союзных республик / Под ред. И. Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1957. – 780 с.
62. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х ч. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. – Ч. 1. – Х.: Основа, 1996. – 437 с.
63. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. – Т. 2. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 816 с.
64. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. – Ч. 1. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 535с.
65. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. – Ч. 2. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 542с.
66. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – Ч. 1. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Проспект», 1997. – 600 с.
67. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – Ч. 2. – М.: «Проспект», 1997. – 784 с.
68. Гражданское Уложеніе: Проектъ, внес. 16 окт. 1913г. Министромъ Юстиціи въ Гос. Думу // Безплатное приложеніе къ журн. “Вестн. Гражд. Права”. – Кн. 5: Обязательственное право. – Спб.: Тип. т-ва “Обществ. Польза”, 1913. – 208 с.
69. Гражданское Уложеніе: Проектъ Высочайше учрежденной Ред. ком. по сост. Гражд. Уложенія. – Кн.5: Обязательства. – Спб.: Гос. тип., 1899. – 222 с.
70. Гранберг А. Исполнение договоров // Бюл. Госарбитража при СНК СССР. – 1932. – № 8. – С. 1-12.
71. Грек Г., Бондарева О. Заліки у зовнішньоекономічній діяльності // Бізнес (Бухгалтерія: Зб. систематиз. законодавства). – 2002. – 21 жов. (№ 43/1 – 2). – С. 179-184.
72. Грибанов В. П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей. – М., 1973. – С. 38-39.
73. Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – 496 с.
74. Гришин Д. Об исполнении обязательств в натуре: поиск оптимальных решений // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 25-36.
75. Гуляевъ А. М. Русское гражданское право: Учебник. – 4-е изд., пересм. и доп. – Спб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1913. – 638 с.
76. Дернбург Г. Пандекты. – Т. 2: Обязательственное право / Пер. П. Соколовский. – 3-е рус. изд. – М.: Печ. А. И. Снегиревой, 1911. – 394с.
77. Дзера О. В. Деякі проблеми визнання недійсними господарських зобов’язань // Актуальні проблеми господарського права. Зб. наук. праць. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2005. – С. 10-17.
78. Договір у цивільному і трудовому праві: Довідник / За ред. Ю. С. Шемшученка, Я. М. Шевченко. – Ч. 1. – К.: Вид. дім “Юрид. кн.”, 2000. – 280 с.
79. Договоры в социалистическом хозяйстве / Отв. ред. О. С. Иоффе. – М.: Юрид. лит., 1964. – 500 с.
80. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп.. – М.: Изд. гр. Норма – ИНФРА – М, 2000. – 765 с.
81. Доренкова Ю. М. Исполнение договорного обязательства в гражданском праве России: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2000. – 28 с.
82. Дудко А. Г. Существенное изменение обстоятельств как основание изменения или расторжения договора // Вестн. МГУ: Серия ІІ: Право. – 2000. – № 1. – С. 97-105.
83. Еремеев М. Стихийные бедствия не всегда освобождают от выполнения договора // Бюл. Госарбитража при СНК СССР. – 1934. – № 7. – С.21-22.
84. Жилинкова И. В. Брачный контракт (договор). – Х.: Ксилон, 2001. – 128с.
85. Жилинкова И. В. Классификация имущественных договоров супругов // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – Вып. 32. – С. 71-77.
86. Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов: Кн. 4 / Сост. И. М. Тютрюмов. – М.: Статут, 2004. – 636 с.
87. Заменгоф З. М. Изменение и расторжение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. лит., 1967. – 144 с.
88. Заменгоф З. М. Прекращение обязательств // Сов. юстиция. – 1962. – № 15-16. – С. 40,41.
89. Заменгоф З. М. Расторжение и изменение хозяйственных договоров: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / ИГП АН СССР. – М., 1963. – 19с.
90. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 912 с.
91. Зом Р. Институціи римскаго права / Пер. с нем. В. М. Нечаева. – М.: Тип. А. И. Мамонтова, 1888. – 412 с.
92. Ігнатенко В. Договірні та позадоговірні зобов’язання // Підпр-во, госп-во і право. – 2002. – № 11. – С. 7-9.
93. Иоффе О. С. Гражданское правоотношение // Избр. тр. по гражд. праву: Из истории цивилист. мысли. Гражд. правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». – М.: Статут, 2000. – С. 507-694.
94. Иоффе О. С. Из истории цивилистической мысли // Избр. тр. по гражд. праву: Из истории цивилист. мысли. Гражд. правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». – М.: Статут, 2000. – С. 11-506.
95. Иоффе О. С. Обязательственное право // Избр. тр.: В 4-х т. – Т. 3. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – С. 47-832.
96. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880с.
97. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву // Избр. тр.: В 4-х т. – Т. 1: Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – С. 187–572.
98. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 311 с.
99. Иоффе О. С. Советское гражданское право: Курс лекций. – Ч. 1: Общ. ч.: Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – 512 с.
100. Кабалкин А. Изменение и расторжение договора // Рос. юстиция. – 1996. – № 10. – С. 22.
101. Кавелин К. Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам в применении к русскому законодательству: Опыт систематического обозрения // Избр. произв. по гражд. праву. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. – С. 176-666.
102. Кавелинъ К. Д. Права и обязанности по имуществамъ и обязательствамъ въ примененіи къ русскому законодательству: Опытъ систематическаго обозренія. – Спб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1879. – 426 с.
103. Калачев Н. В. Может ли договор, совершенный или засвидетельствованный установленным порядком, быть прекращен или в чем-либо изменен домашним порядком // Юрид. вестн. – 1863. – № 7. – С.79,80.
104. Камалитдинова Р. А. Развитие доктрины невозможности исполнения обязательств в различных правовых системах // Актуал. пробл. гражд. права / Под ред. М. И. Брагинского. – Вып. 4. – М.: Норма, 2002. – С. 111-167.
105. Каменецкая М. С. Права и обязанности участников договора при его расторжении // Законодательство. – 2004. – № 1. – С. 37-43.
106. Канторович Я. А. «Невозможность» исполнения обязательств // Основные идеи гражданского права. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1928. – С. 159-182.
107. Канторович Я. А. «Случай» и «непреодолимая сила» // Основные идеи гражданского права. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1928. – С. 108-119.
108. Канторович Я. Невозможность исполнения обязательств // Вестн. сов. юст. – 1925. – № 4. – С. 155-157.
109. Канторович Я. Невозможность исполнения обязательств по Гражданскому кодексу // Вестн. сов. юст. – 1925. – № 5. – С. 197,198.
110. Канторович Я. Случайная гибель предмета договора // Вестн. сов. юст. – 1926. – № 14-15. – С. 557-559.
111. Кархалев Д. Н. Судебная практика об ответственности за неисполнение денежного обязательства // Рос. юрид. журн. – 2000. – № 3. – С. 117-122.
112. Ківалова Т. С. Відповідальність боржника за передбачуване невиконання зобов’язання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київськ. нац. ун-т. – К., 2001. – 19 с.
113. Комиссарова Е. Г. Расторжение договора и отказ от договора: законодательное соотношение // Рос. юрид. журн. – 2000. – № 4. – С. 34-41.
114. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части первой (постатейный) / Рук. авт. кол. и отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юрид. фирма КОНТРАКТ; ИНФРА М, 1999. – 778с.
115. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части второй (постатейный). – 3-е изд., исправ. и доп. / Рук. авт. кол. и отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юрид. фирма КОНТРАКТ; ИНФРА М, 1999. – 784с.
116. Конвенция ООН о договорах международной купли-продажи товаров (Вена, 1980) // Законодательство Украины о внешнеэкономической деятельности. – Х.: Ксилон, 1999. – С. 77-90.
117. Конституція України. – Х.: Ранок, 1998. – 48 с.
118. Корецкий В. М. К вопросу об исполнении обязательств // Вестн. сов. юст. – 1922. – № 5-7. – С. 27-35.
119. Коссак В. Зміна та розірвання договорів (контрактів) // Вісн. центру комерц. права. – 2001. – № 2. – С.8, 9.
120. Красавчиков О. А. Санкции и ответственность в советском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защита гражданских прав. – Свердловск, 1973. – С. 13.
121. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 182 с.
122. Краснов Н. И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалистическими организациями. – М.: Госюриздат, 1959. – 190с.
123. Красноярова Н. И. Право на односторонний отказ от исполнения договора по Гражданскому кодексу Российской Федерации // Рос. юрид. журн. – 2001. – № 2. – С. 54-61.
124. Крашенинников Е. О прощении долга // Хоз-во и право. – 2002. – № 10. – С. 76-81.
125. Кулагин М. И. Предпринимательство и право: Опыт Запада // Избр. тр. – М.: Статут, 1997. – С. 183-291.
126. Кушнір Ю. Припинення зобов’язань (зарахуванням та угодою сторін (новацією)) // Галицькі контракти. – 1998. – № 37 (ч. ІІ). – С. 81-84.
127. Ландкоф С. Н. Основы гражданского права: Учеб. пособие для юрид. ин-тов и юрид. фак. ун-тов. – 2-е изд. – К.: Сов. шк., 1948. – 424 с.
128. Лебедев К. Зачет взаимных требований при безналичных расчетах между организациями // Сов. юст. – 1984. – № 7. – С. 16-18.
129. Лейст О. Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: МГУ, 1981. – 240 с.
130. Лунц Л. Учение о невозможности исполнения договорных обязательств в английском праве // Учен. зап. ВЮЗИ. – Вып. 5. – М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1947. – С. 89-102.
131. Луць В. В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. лит., 1978. – 144 с.
132. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
133. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – 2-е вид., стереотип. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
134. Луць В. В. Основные проблемы своевременного заключения и исполнения хозяйственных договоров: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Харьков. юрид. ин-т. – Х., 1975. – 39 с.
135. Луць В. В. Отказ от недоброкачественного исполнения по хозяйственному договору // Вестн. Львов. ун-та: Серия юрид. – 1987. – Вып. 25. – С. 29-34.
136. Луць В. В. Отказ от принятия просроченного исполнения по хозяйственному договору // Сов. юст. – 1974. – № 16. – С. 16,17.
137. Луць В. В. Хозяйственный договор и эффективность производства. – Львов: Вища шк., 1979. – 128 с.
138. Малеин Н. С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Наука, 1968. – 207с.
139. Малхаз А. Судебное или внесудебное расторжение договора по 171 статье ГК // Вестн. сов. юстиции. – 1928. – № 4. – С. 107,108.
140. Мамутов В. К., Овсиенко В. В., Юдин В. Я. Предприятие и материальная ответственность. – К.: Наукова думка, 1974. – 191 с.
141. Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Издат-во Киевского ун-та, 1955. – 308 с.
142. Мейер Д. И. Русское гражданское право: Учебник. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Статут, 2000. – 832 с.
143. Миргородський Д. Залік у зовнішньоекономічній діяльності // Бизнес. – 2000. – 16 окт. (№ 42). – С. 96,97.
144. Миргазизова Р. Н. Об основаниях и порядке расторжения договора аренды по требованию арендодателя // Учен. зап. ин-та гос-ва и права Тюмен. ун-та. – Вып. 1. – Тюмень: Изд-во Тюмен. ун-та, 2000. – С. 64-68.
145. Миронец Е. Е. Изменение и расторжение договора по гражданскому законодательству Российской Федерации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Краснодар, 2002. – 24 с.
146. Міхно О. Припинення та розірвання цивільно-правового договору: співвідношення понять // Підпр-во, госп-во і право. – 2003. – № 9. – С. 21-24.
147. Міхно О. Припинення цивільно-правового договору через неможливість його виконання // Підпр-во, госп-во і право. – 2003. – № 11. – С. 92-95.
148. Міхно О. Цивільно-правові аспекти зарахування як способу припинення договору // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 67. – С. 47-55.
149. Мозолин В. П., Фарнсворт Е. А. Договорное право в США и СССР. История и общие концепции / Отв. ред. В. П. Мозолин. – М.: Наука, 1988. – 308 с.
150. Мороз М. Припинення і розірвання договору оренди майна державних підприємств // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1999. – № 3. – С. 94-102.
151. Мызров С. Н. Заключение, изменение и расторжение договора аренды // Юрист. – 1999. – № 12. – С. 29-34.
152. Мышъ М. Право зачета одного обязательства другимъ // Суд. вестн. – 1873. – № 8. – С. 1,2.
153. Мышъ М. Право зачета одного обязательства другимъ // Суд. вестн. – 1873. – № 10. – С. 2.
154. Мышъ М. Право зачета одного обязатель