Проблеми допустимості доказів, отриманих в ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах

Краткое описание

З М І С Т
Вступ 3
Розділ 1. Міжнародна правова допомога в кримінальних справах:
поняття, загальна характеристика та галузева належність як
правового інституту 12
1.1. Поняття міжнародної правової допомоги у кримінальних справах 12
1.2. Галузева належність інституту міжнародної правової допомоги у
кримінальних cправах 25
1.3. Види міжнародної правової допомоги у кримінальних справах 35
Розділ 2. Умови визнання допустимими фактичних даних,
отриманих у порядку міжнародної правової допомоги в кримінальних
справах 45
2.1. Організаційні форми співробітництва у галузі міжнародної правової
допомоги в кримінальних справах 45
2.2. Критерії допустимості фактичних даних, отриманих у ході
міжнародної правової допомоги в кримінальних справах 57
2.3. Проблеми допустимості фактичних даних, отриманих у результаті
проведення окремих процесуальних дій у порядку надання міжнародної
правової допомоги в кримінальних справах 115
2.3.1. Проблеми допустимості фактичних даних, отриманих у результаті
допиту свідків, потерпілих, цивільних позивачів, цивільних відповідачів,
їх представників та експертів 115
2.3.2. Проблеми допустимості фактичних даних, отриманих у результаті
обшуку та виїмки 127
2.3.4. Проблеми допустимості фактичних даних, отриманих з
використанням сучасних інформаційних технологій 131
Розділ 3. Правові основи й організація видачі правопорушників 141
3.1. Загальна характеристика видачі правопорушників як виду міжнародної
правової допомоги в кримінальних справах 141
3.2. Принципи екстрадиційного процесу 148
3.3. Кримінально-процесуальні проблеми видачі правопорушників 158
Висновки 184
Список використаної літератури 189
Таблиці 216
В С Т У П

Актуальність теми дослідження визначена завданнями, які поставлені перед юридичною наукою у зв'язку з інтеграцією України в європейське співтовариство, інтенсифікацією міжнародного співробітництва у всіх сферах суспільного життя, в тому числі у сфері боротьби зі злочинністю. Її сучасний рівень, набуття нею транскордонних та транснаціональних форм обумовлює необхідність консолідації зусиль правоохоронних органів різних держав у здійсненні спільних заходів, які забезпечують ефективність боротьби з нею.
В Рекомендації R (96) Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що у довгостроковій перспективі існуючі структури взаємної допомоги, які базуються на традиційній концепції окремих держав, могли би бути доповнені адекватними заходами співробітництва і покращені створенням нових наднаціональних судових структур. Останнім часом намітилася тенденція до здійснення більш гармонізованої кримінальної політики європейських держав, створення транснаціонального правосуддя, єдиного загальноєвропейського простору безпеки.
В зв'язку з цим перед законодавцем постає завдання розробки дієвих механізмів надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, адже головним фактором, що впливає на її ефективність, на погляд дисертанта, є її належна правова регламентація на рівні не лише міжнародного договору (Україна на сьогоднішній день є учасницею понад 100 таких договорів), а й національного закону.
Основною метою надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах є сприяння іноземній державі у відправленні правосуддя, отриманні доказів, необхідних для розслідування і вирішення кримінальної справи, відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином, відновленні порушених прав та законних інтересів учасників кримінального процесу. Проте розбіжності у законодавчих системах Договірних Сторін викликають низку проблем щодо здійснення співробітництва у цій галузі. Однією з найбільш актуальних серед них є проблема допустимості фактичних даних, отриманих в ході міжнародної правової допомоги, наукова розробка її критеріїв, створення оптимального юридичного механізму запитування доказів з території іноземної держави, який би належним чином забезпечував отримання документів, масксимально адаптованих до національного процесуального законодавства.
Окремі проблеми інституту, що аналізується, були предметом дослідження видатних вчених дореволюційного періоду - Ф. Ф. Мартенса, І. Я.Фойницького, Н. С.Таганцева, В.П.Даневського, М.Ф.Владимирського-Буданова.
Як інститут міжнародного кримінального права вона розглядалася в роботах І. П. Бліщенка, М. В. Буроменського, Л. Н. Галенської, І. Ф. Демідова, В. К.Звірбуля, В. П. Зиміна, М. Н. Зуєва, Г. В. Ігнатенка, І. І. Карпеця, Н. І. Костенка, І. І.Лукашука, О. В. Наумова, В. П. Панова, І. В. Фісенка, В. П. Шупілова та ін.
В останні роки наукова розробка цих проблем значно інтенсифікувалася; з'явилися монографічні роботи російських вчених О. І. Бастрикіна, В. Волженкіної, Н. І. Маришевої, В. В. Мілінчук, О. Г. Волєводза, дисертаційні дослідження українських науковців О. І. Виноградової, В. М. Гребенюка, М. І. Пашковського, в яких з урахуванням правозастосовчої практики розглянуті окремі кримінально-процесуальні аспекти міжнародного співробітництва у цій галузі.
Проте низка питань залишаються дискусійними. Перш за все це стосується проблеми допустимості доказів, отриманих у ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, яка не була об'єктом комплексного дослідження. З цієї проблематики наявні лише окремі публікації Н. Н. Ахтирської, П. Н. Бірюкова, Є. В. Курушиної, В. Т. Маляренка, В. Максименка, Л. Б. Мельникової, Г. Мінковського, Є. В. Сидоренка, М. Смирнова та дисертаційне дослідження А. С. Сизоненка. В умовах відсутності належної правової регламентації даного питання в національному законодавстві України та недостатнього рівня його наукової розробки на практиці в ряді випадків виникають складні питання щодо подальшого використання в кримінальному процесі України доказів, отриманих у ході міжнародної правової допомоги.
В кримінально-процесуальній теорії не склалося єдності поглядів також й щодо основних питань, які стосуються процесуального механізму надання/отримання правової допомоги, їх нормативно-правового регулювання, що також обумовлює актуальність їх наукового аналізу у межах дисертаційного дослідження.
Особливий інтерес до даної проблеми викликаний підготовкою і прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, в якому вперше в історії національного кримінально-процесуального законодавства будуть розвинуті та конкретизовані положення міжнародних договорів України у галузі правової допомоги в кримінальних справах, створено необхідні правові умови здійснення співробітництва правоохоронних органів та суду.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми "Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави" (державний номер реєстрації 0186. 0. 099031).
Мета і задачі дисертаційного дослідження. Основною метою дослідження є комплексний науковий аналіз кримінально-процесуальних аспектів здійснення міжнародного співробітництва у сфері надання правової допомоги в кримінальних справах; визначення критеріїв допустимості отриманих в її результаті фактичних даних і розробка на цій підставі науково-практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізмів даного виду співробітництва.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі задачі:
- з'ясувати правову природу інституту міжнародної правової допомоги в кримінальних справах;
- проаналізувати і узагальнити висловлені в юридичній літературі погляди щодо поняття, обсягу та значення міжнародної правової допомоги в кримінальних справах;
- дослідити передбачені міжнародними договорами України механізми здійснення співробітництва у цій галузі, проаналізувати теоретичні та практичні проблеми, пов'язані із застосуванням норм міжнародних договорів;
- визначити критерії допустимості фактичних даних, отриманих в ході міжнародної допомоги, при розгляді кримінальних справ національними судами і на цій основі сформулювати науково-практичні рекомендації, спрямовані на отримання документів, адаптованих до вимог національного процесуального законодавства;
- на підставі вивчення чинних та перспективних міжнародних договорів проаналізувати організаційно-правові форми здійснення співробітництва;
- дослідити кримінально-процесуальні аспекти екстрадиційного процесу;
- на основі проведеного дослідження внести пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах.
Об'єктом дослідження є Конституція України, двосторонні та багатосторонні міжнародні договори у сфері надання правової допомоги в кримінальних справах, кримінально-процесуальне законодавство України, міжнародні відомчі угоди з питань співробітництва у цій галузі, Конституції Російської Федерації, Республіки Білорусь, Кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Казахстану, Узбекістану, Республіки Білорусь, Приднестровської Молдавської Республіки, Закон Азербайджанської Республіки про правову допомогу в кримінальних справах, рішення Конституційного Суду України та Конституційного Суду Російської Федерації, Постанови Пленуму Верховного Суду України, СРСР, Російської Федерації, Інструкція щодо міжнародної правової допомоги в кримінальних справах Міністерства юстиції Швейцарії, Модельний КПК для держав-учасниць СНД, проекти КПК України.
Предметом дослідження є передбачені міжнародними договорами механізми надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, правозастосовча практика прокуратури Харківської області та Генеральної прокуратури України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та інші.
Історичний метод використовувався для дослідження генезису міжнародної правової допомоги в кримінальних справах як комплексного правового інституту і окремого напрямку сучасного міжнародного співробітництва держав.
Системно-структурний метод наукового дослідження використовувався при аналізі міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю як поліелементного механізму, однією з складових якого є правова допомога в кримінальних справах, окремих видів правової допомоги, визначенні корелятивних зв'язків між ними, формулюванні на цій підставі пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності співробітництва в цілому.
За допомогою порівняльно-правового методу здійснено аналіз окремих положень багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів з правової допомоги в кримінальних справах, проекту КПК України та відповідних розділів КПК деяких зарубіжних країн, а також законів іноземних держав, які регламентують питання правової допомоги в кримінальних справах та видачі (екстрадиції). У роботі також наведені та проаналізовані статистичні дані, які об'єктивно характеризують динаміку співробітництва правоохоронних органів України з відповідними органами іноземних держав у галузі надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах.
Нормативно-правову основу роботи склали Конституція України, Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р., двосторонні та багатосторонні міжнародні договори про надання правової допомоги в кримінальних справах, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти, проекти КПК України, Конституції держав-членів СНД, КПК Російської Федерації, Казахстану, Узбекістану, Білорусі, Приднестровської Молдавської Республіки, кримінально-процесуальне законодавство ФРН, Великої Британії, США, практика Європейського Суду з прав людини, Статут Міжнародного кримінального суду, Модельний КПК СНД.
Емпіричну базу дослідження склали результати узагальнення слідчої практики з питань отримання/надання правової допомоги в кримінальних справах, вивченої на базі прокуратури Харківської області; статистичні дані Генеральної прокуратури України щодо надання правової допомоги в кримінальних справах у 1999-2002 роках, опублікована практика.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дисертація є комплексним дослідженням кримінально-процесуальних аспектів міжнародної правової допомоги в кримінальних справах; особлива увага приділена визначенню та характеристиці критеріїв допустимості фактичних даних, отриманих в ході співробітництва.
До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести таке:
- розкрито сутність міжнародної правової допомоги в кримінальних справах як гарантії здійснення правосуддя, оскільки завдяки їй забезпечується отримання доказів з території іноземної держави, виконання прийнятих процесуальних рішень, притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину, а також вирішення інших завдань кримінального судочинства;
- виявлено шляхи інтенсифікації міжнародної правової допомоги в кримінальних справах;
- уточнено поняття міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, під якою пропонується розуміти передбачену міжнародними договорами або таку, що здійснюється на умовах взаємності, діяльність компетентних органів запитуваної держави по провадженню на її території процесуальних (а у випадках, прямо передбачених відповідним договором, оперативно-розшукових) заходів у зв'язку з виконанням слідчих або судових доручень компетентних органів запитуючої держави, яка здійснюється незалежно від територіальних кордонів, різниці національного законодавства та правозастосовчої практики держав.
Метою цієї діяльності є сприяння розслідуванню або судовому розгляду кримінальної справи шляхом збирання та надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування шкоди, спричиненої злочином, а також захист прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства;
- обгрунтовано висновок, що правова допомога є комплексним правовим інститутом, який не входить повністю до складу конкретної галузі права - міжнародного або кримінально-процесуального; складовою частиною останніх є лише окремі норми, які в сукупності складають його нормативний зміст;
- виходячи з комплексного характеру інституту міжнародної правової допомоги, розроблені критерії допустимості доказів, отриманих у ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, показана специфіка їх оцінки з урахуванням дотримання сторонами договору цих критеріїв.
До них пропонується віднести: 1) здійснення правової допомоги на підставі міжнародного договору або на умовах взаємності; 2) неухильне дотримання суб'єктами міжнародної правової допомоги встановленого міжнародним договором порядку зносин; 3) здійснення співробітництва в цій галузі компетентними органами держав-учасниць договору; 4) відповідність форми та змісту запиту про надання правової допомоги вимогам міжнародного договору; 5) неухильне дотримання вимог національного закону запитуваної Сторони при виконанні запиту; 6) забезпечення прав осіб, які залучаються до участі у провадженні у кримінальній справі в порядку надання правової допомоги; 7) дотримання встановленого порядку посвідчення отриманих матеріалів; 8) здійснення співробітництва у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах в організаційно-правових формах, передбачених міжнародними договорами та національним законодавством Договірних Сторін;
- на підставі проведеного дослідження запропоновано низку змін та доповнень до проекту КПК України (зокрема ч. 1 ст. 158 проекту КПК України пропонується викласти в такій редакції: "Доказами в кримінальній справі є відомості про факти, зібрані в порядку, визначеному цим Кодексом та/або міжнародним договором України, з допомогою яких дізнавач, слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість чи невинуватість особи, яка його вчинила, та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі"; ч. 2 ст. 164 в наступній редакції: "Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини або з такими порушеннями цього Кодексу та/або міжнародних договорів України, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення";
- аргументовано необхідність правового врегулювання строків виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах в кримінально-процесуальному законодавстві України та відповідних міжнародних договорах. Такі строки можуть бути диференційовані залежно від складності виконання та обсягу запитуваних дій;
- обґрунтовується доцільність диференційованого підходу до закріплення нормативного змісту принципу подвійної кримінальності вчиненого діяння залежно від характеру процесуальних дій, що здійснюються в рамках правової допомоги: дія даного принципу, на погляд дисертанта, повинна поширюватися на запити про екстрадицію і надання інших видів правової допомоги, пов'язаних з обмеженням конституційних прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто провадження обшуку, виїмки тощо. Водночас поширення його дії на інші види правової допомоги недоцільно у зв'язку з тим, що це суттєво обмежить можливості співробітництва, а виходячи з цього - матиме негативні наслідки для здійснення правосуддя у кримінальній справі;
- пропонується закріпити в майбутньому КПК України такі організаційно-правові форми здійснення співробітництва щодо надання правової допомоги: спільне проведення на територіях Договірних Сторін слідчих дій (або провадження спільних розслідувань); створення спільних слідчих та слідчо-оперативних груп; присутність представників запитуючої держави при виконанні запитуваних дій; координація заходів, здійснюваних у порядку міжнародної правової допомоги;
- аналізуючи положення Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, Кишинівської конвенції щодо використання в ході міжнародної правової допомоги відеоконференції та телефонної конференції, дисертант робить висновок про доцільність поширення використання сучасних інформаційних технологій при провадженні не тільки допиту, а й інших слідчих дій – очної ставки, впізнання, огляду, проведення експертизи. Але на критичну оцінку, на думку автора, заслуговує запропонована в юридичній літературі концепція «дистанційного правосуддя»;
- констатовано формування в останні роки окремої підгалузі міжнародного публічного права – міжнародного кримінально-процесуального права, яке охоплює різні правові механізми надання правової допомоги в кримінальних справах.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертанта можуть стати теоретичною основою для подальшого удосконалення механізму правового регулювання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах; вони також можуть бути використані у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та спецкурсів; при підготовці науково-методичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення в опублікованих статтях і тезах доповідей, які оприлюднені на Міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» (Харків, 13-14 грудня 2002 р.), на засіданні «круглого столу» «Затримання та взяття під варту в стадії досудового розслідування в Україні: міжнародні стандарти, законодавство України, практика застосування» (Харків, 27 травня 2004 р.) і використані під час проведення практичних занять з кримінального процесу.
Публікації. Основні положення проведеного дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 статтях у фахових виданнях і тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (282 найменувань), таблиць. Загальний обсяг роботи – 224 с.; текст дисертації – 188 с.

Список литературы

В И С Н О В К И
1. Проведене дослідження міжнародних договорів у галузі надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, практики їх застосування правоохоронними органами України дозволяє дійти висновку, що цей напрямок міжнародного співробітництва України в останні роки суттєво розширився, набув значення одного з основних в кримінально-процесуальній діяльності. Про це свідчать як статистичні дані, які дозволяють об'єктивно оцінити рівень та ефективність співробітництва, так і його нормативно-правова база, яка в останні роки значно зросла та зазнала суттєвих якісних змін.
Нові угрози з боку сучасної злочинності міжнародному співтовариству потребують вжиття ним принципово нових заходів щодо удосконалення чинних механізмів взаємодії, а у перспективі - створення єдиного простору безпеки та правосуддя, так званого транснаціонального судочинства.
Втім, реалізація положень міжнародних договорів, що встановлюють нові види міжнародної правової допомоги, без їх належної національно-правової імплементації в процесуальне законодавство України уявляється практично неможливою. Вона потребує формування достатнього правового забезпечення в національному кримінально-процесуальному законодавстві, а саме - правової регламентації сутності, порядку, умов здійснення нових процесуальних дій, гарантій забезпечення прав осіб, які приймають в них участь. Це має виключне значення щодо вирішення проблеми подальшого використання фактичних даних, отриманих в результаті зазначених дій, як доказів у кримінальній справі.
2. У дисертації з'ясовано характер інституту правової допомоги як інтегрованого комплексного інституту, який поєднює елементи різних галузевих режимів правового регулювання; уточнено поняття правової допомоги в кримінальних справах, її обсяг, види.
3. Грунтуючись на проведеному дослідженні, можна зробити наступні висновки щодо правової регламентації міжнародної правової допомоги в кримінальних справах в проекті КПК України та сформулювати такі пропозиції:
3.1 Заслуговує на підтримку позиція розробників проекту КПК України щодо визначення основних напрямків правової допомоги в кримінальних справах у відкритому переліку. Це відповідає міжнародній договірній практиці та сприяє більш ефективному співробітництву в даній сфері.
3.2. Пропонується передбачити в окремій статті КПК України правові вимоги не тільки щодо форми і змісту міжнародного слідчого доручення про надання правової допомоги (як це передбачено проектом КПК України), а й до відповідних доручень суду.
3.3. Частину 1 ст. 158 проекту КПК України пропонується викласти в такій редакції: "Доказами в кримінальній справі є фактичні дані, зібрані в порядку, визначеному цим Кодексом та/або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, за допомогою яких особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість чи невинуватість особи, яка його вчинила, та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі".
Частина 2 ст. 164 проекту КПК України пропонується в наступній редакції: "Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини, або з такими порушеннями цього Кодексу та/або міжнародних договорів України, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення".
3.4. Виходячи з комплексного характеру інституту правової допомоги в кримінальних справах, дисертант запропонував закріпити в окремій статті КПК України наступні критерії допустимості доказів, отриманих в ході даного напрямку взаємодії суду та державних правоохоронних органів:
- здійснення правової допомоги на підставі міжнародного договору або на умовах взаємності;
- неухильне дотримання суб'єктами міжнародної правової допомоги встановленого міжнародним договором порядку зносин;
- здійснення співробітництва в цій галузі компетентними органами держав-учасниць договору;
- відповідність форми та змісту запиту про надання правової допомоги вимогам міжнародного договору;
- неухильне дотримання вимог національного закону запитуваної сторони при виконанні запиту;
- забезпечення прав осіб, які залучаються до участі у провадженні по кримінальній справі в порядку надання міжнародної правової допомоги;
- дотримання встановленого порядку посвідчення отриманих матеріалів;
- здійснення співробітництва у галузі надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах в організаційно-правових формах, передбачених міжнародними договорами та національним законодавством договірних сторін.
3.5. Позитивно вцілому оцінюючи новели проекту КПК України щодо використання при допиті свідка, потерпілого, обвинуваченого відеоконференції, в роботі аргументується доцільність поширення цієї процедури й на інші слідчі дії - очну ставку, впізнання, огляд, проведення експертизи. За умови належної правової регламентації порядку провадження зазначених процесуальних дій з використанням відео конференції в режимі "реального часу", така процедура має суттєві переваги і надає можливість отримання фактичних даних, які матимуть значення доказів в кримінальній справі, навіть у тих випадках, коли особиста присутність учасника процесу є неможливою. Водночас критичної оцінки, на погляд автора, заслуговує запропонована в юридичній літературі концепція «дистанційного правосуддя», яка не лише суперечить сталим традиціям судового процесу, а й суттєво ускладнює реалізацію принципу гласності кримінального судочинства, а також криміналістичних прийомів провадження слідчих та судовий дій.
3.6. Аналіз перспективних та нових міжнародних договорів у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах дозволяє констатувати наявність тенденції до розширення організаційно-правових форм даного напрямку співробітництва - вони передбачають принципово нові форми, такі як провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та слідчо-оперативних груп (ст. 19 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000), Кишинівська конвенція 2002 р., Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (Страсбург, 8.11.2001 р.).
Їх належна правова регламентація у майбутньому КПК України має важливе значення як для здійснення співробітництва, так і для використання отриманих фактичних даних як доказів в кримінальній справі. У зв'язку з цим в роботі сформульована наступна редакція цієї статті законопроекту:
"Порядок, підстави та умови створення і діяльності міжнародної слідчої та слідчо-оперативної групи.
З метою швидкого та всебічного розслідування злочинів, що вчинені однією або декількома особами на територіях двох та більше держав або що порушують їх інтереси, можуть створюватися спільні слідчі та слідчо-оперативні групи із представників компетентних органів України і відповідних установ іноземних держав.
Спільне рішення про створення групи приймають Генеральний прокурор України або його заступники та компетентна особа з боку іноземної держави на підставі міжнародного договору або на умовах взаємності. Одночасно із створенням групи вирішується питання про умови розслідування та порядок провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Наказом Генерального прокурора України або його заступників призначається керівник групи, який здійснює координацію дій членів спільної групи та діє в межах своїх повноважень відповідно до кримінально-процесуального законодавства України.
При провадженні членами спільної слідчої та слідчо-оперативної групи на території України слідчих та оперативно-розшукових заходів застосовується законодавство України.
Члени спільної слідчої та слідчо-оперативної групи мають повноваження, визначені законодавством України, та відповідним міжнародним договором України.
Нагляд за дотриманням закону в діяльності спільної міждержавної слідчої та слідчо-оперативної групи здійснює Генеральний прокурор України або призначені ним відповідні прокурори, та компетентні особи іноземної держави, визначені у міжнародному договорі. Порядок здійснення нагляду узгоджується при створенні групи".
4. Провадження оперативно-розшукової діяльності як акту правової допомоги в кримінальних справах потребує конкретизації відповідних положень міжнародних договорів не тільки в Кримінально-процесуальному кодексі України, а й в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність", у зв'язку з чим пропонуються до нього зміни та доповнення.
5. Враховуючи потреби сучасної практики співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, слід визнати такою, що ним не відповідає, Інструкцію про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Тому наголошується на необхідності підготовки її нової редакції, яка має бути узгоджена відповідно Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом України з питань виконання покарань і зареєстрована у Міністерстві юстиції України.
6. З метою уніфікації правозастосовчої практики, підвищення ефективності міжнародного співробітництва уявляється необхідним проведення Верховним Судом України узагальнення практики надання/ отримання правової допомоги в кримінальних справах та застосування міжнародних договорів України компетентними державними органами України, та прийняття на цій підставі відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України про застосування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя.
7. З метою підготовки фахівців пропонується ввести до програми навчання студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів навчальний спецкурс "Міжнародне співробітництво України у галузі надання/отримання правової допомоги в кримінальних справах".

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авербух В. Из кинозала суда. Рассмотрение дел ускорят мониторы в тюремных камерах // Известия. – 2000. – № 126. – 11 июля.
2. Аверин Д. Д. Процессуальные вопросы сотрудничества органов юстиции социалистических государств. Исполнение решений и поручений иностранных судов.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1963. – 57 с.
3. Агаев Ф. А., Галузо В. Н. Иммунитеты в российском уголовном процессе. – М.: ТЕИС, 1998. – 135 с.
4. Алексеев С. С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: НОРМА, 2001. – 176 с.
5. Алексеев С. С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
6. Аленин Ю. П., Пашковский Н. И. Отдельные уголовно-процессуальные проблемы оказания международной правовой помощи в борьбе с организованной преступностью и пути их решения // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні. – Х.: Право, 2000. – С. 141-147.
7. Аль Захарна Салім Мухаммед Сааді. Міжнародний кримінальний суд: важливий інструмент у боротьбі з міжнародною злочинністю // Право України. – 2000. - №10. – С. 120 – 127.
8. Андреев Р. Российские прокуроры обманули швейцарских // Независимая газета. – 2002. – 9 августа.
9. Андреев Р. Суд по делу «Аэрофлота» ушел от международного скандала // Независимая газета. – 2002. – 16 августа.
10. Апарова Т. В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Институт международного права и экономики. Триада, Лтд, 1996. – 157 с.
11. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества // Российская юстиция. – 2002. - № 7. – С. 57-58.
12. Бастрыкин А. И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. – Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1986. – 135 с.
13. Бастрыкин А. И. Вызов свидетелей, эксперта и вручение документов по уголовным делам по договорам о правовой помощи с социалистическими государствами // Правоведение. – 1988. - № 2. – С. 65-69.
14. Bedi S. D. Extradition in International Law and Practice. – Rotterdam, 1966, р. 16.
15. Безлепкин Б. Т. Уголовный процесс России. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 480 с.
16. Беляев С. С. Юридическая регламентация института экстрадиции (выдачи) // Государство и право. – 1998. - № 1. – С. 96-99.
17. Бессарабов В. Г. Европейский Суд по правам человека. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 248 с.
18. Бирюков П. Н. К вопросу о правовом статусе доказательств по уголовным делам, полученных из источников в иностранном государстве // Правоведение. – 1999. - № 2. – С. 230 – 237 .
19. Блищенко И. П., Каламкарян Р. А., Карпец И. И. и др. Международное уголовное право. – М., 1995. – 172 с.
20. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Международный уголовный суд. – М., 1998. – 239 с.
21. Богачева Е. Экстрадиция // Законность. – 2000. - № 5. – С. 24-25.
22. Божелко О. А. О проблемах совершенствования сотрудничества государств-участников Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью. Доклад от Координационного совета Генеральных прокуроров государств-участников СНГ // Прокурорская и следственная практика. – 1999. - № 1-2. – С. 56 – 63.
23. Болотский Б. С., Волеводз А. Г., Воронова Е. Г., Калачев Б. Ф. Борьба с отмыванием доходов от индустрии наркобизнеса в странах содружества. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 248 с.
24. Буроменский М. В. Значение международной уголовно-правовой юрисдикции в борьбе с организованной преступностью // Вісник Запорізького юридичного інституту. – С. 48-67.
25. Буроменский М. В. О возможности и особенностях применения в Украине международных договоров о борьбе с организованной преступностью // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Вип. 1. – Х., 2000. – С. 320 – 341.
26. Вапнярчук В. В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. – Х.,: ТОРСИНГ, 2001. – 220 с.
27. Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) как отдельный институт права // Государство и право. – 2003. - № 3. – С. 67-68.
28. Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиция) в современном международном праве. – М.: Современная экономика и право, 2003. – 320 с.
29. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: Наука, 1987. – 111 с.
30. Виноградова О. Законодавче забезпечення участі України у діяльності Міжнародного кримінального суду // Адвокат. – 2002. - № 2-3. – С. 6-8.
31. Виноградова О. Г. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Дис...канд. юрид. наук. – Х., 2000. – 230 с.
32. Виноградова О. І. Видача (екстрадиція) осіб, які вчинили злочини // Адвокат. – 1999. - № 1. – С. 13-14.
33. Винокуров С. М. Повышение эффективности взаимодействия правоохранительных органов государств СНГ при оказании правовой помощи // Прокурорская и следственная практика. – 1999. - № 1-2. – С. 72-75.
34. Витрук Н. В. Основы правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 229 с.
35. Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 3(37). – С. 22-23.
36. Волеводз А. Г. Концептуальные проблемы совершенствования регламентации уголовно-процессуальных аспектов международного сотрудничества в проекте УПК РФ // Юрист. – 2001. - № 1. – С. 69- 74.
37. Волеводз А. Г. Правовое регулирование деятельности правоохранительных органов государств романо-германской системы континентального права по оказанию международной правовой помощи в розыске, аресте и конфискации денежных средств и имущества, полученных преступным путем // Российский следователь. – 2000. - № 1. – С. 39-49.
38. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 528 с.
39. Волеводз А. Г. Правовые и методические основы деятельности органов предварительного следствия России по розыску, аресту и обеспечению конфискации за рубежом денежных средств и имущества, полученных преступным путем. – Дис. … канд. юрид. наук. – М, 1999. – 225 с.
40. Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 336 с.
41. Волженкина В. М. Международное сотрудничество в сфере уголовной юстиции. – СПб., 1998. – 44 с.
42. Волженкина В. М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб.: Юридический центр Пресс; Санкт-Петербургский юрид. ин-т Генеральной прокуратуры РФ, 2001. – 359 с.
43. Волженкина В. М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие – СПб., 1999. – 112 с.
44. Волженкина В. Продолжая дискуссию о Проекте закона о выдаче (экстрадиции)// Уголовное право. – 2002. - № 1. – С. 6-9.
45. Волженкина В. Продолжая дискуссию о Проекте закона о выдаче (экстрадиции)// Уголовное право. – 2002. - № 2. – С. 11-13.
46. Волкотруб С. Г. Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві. – Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 19 с.
47. Дельмас Марти М. Интернационализация преступности и ответ движения социальной защиты. Европейская модель уголовного правосудия // Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. – М.: БЕК, 1995. – С. 26-29.
48. De Cuellar X. P. Report of the Secretary General on the Work of the Organization. – 1991. - N/Y., UN. – 1991.
49. Гаврилець В. М. Міжнародне співробітництво у виконанні окремих процесуальних дій в кримінальних справах // Науково-практичний збірник “Актуальні проблеми юридичної науки у дослідженнях учених” (додаток до журналу “Міліція України”). – К., 2001. – № 9а. – С. 4-10.
50. Галенская Л. Н. Международная борьба с преступностью. – М.: Межд. отношения, 1972. – 86 с.
51. Гандзя О. Проблемні питання, які виникають під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах // Крок. – 2001. - № 14. – липень. – 7 с.
52. Гардоцкий Л. Международное сотрудничество по уголовным делам // Соц. законность. – 1979. - № 6. – С. 61 – 63.
53. Гефтер А. В. Европейское международное право. – СПб.: Типография В. Безобразова и комп., 1880. – 572 с.
54. Гогусь О. В. Проблема екстрадиції в міжнародному праві, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України // Законодавство України та міжнародне право: Збірник наукових праць. Вип. 4. – К., 1998. – С. 173-188.
55. Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 303 с.
56. Грабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). – М., 1958. – 491 с.
57. Гребенюк В. М. Договірні відносини України у сфері взаємодопомоги у кримінальних справах (теорія і практика): Автореф. дис…канд. юрид. наук. – К.: 1997. – 20 с.
58. Греков Б. Д. Киевская Русь. – М., 1953. – 568 с.
59. Грошевой Ю. М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм в доказуванні // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 2 (9). –С. 112 – 121.
60. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало - 2001. – 480 с.
61. Давимука І. Спірні проблеми допустимості доказів у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 6. – С. 90-93.
62. Доклад от Координационного совета Генеральных прокуроров государств-участников СНГ // Прокурорская и следственная практика. – 1999. - № 1-2. – С. 59 – 61.
63. Дремина Н. «Политическое преступление» в контексте выдачи террористов // Юридический вестник. – 2000. - № 3. – С. 121-125.
64. Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок. – К.: Наукова думка, 1990. – 128 с.
65. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) // Українське право. – 1998. - № 1.
66. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения.– М.: НОРМА, 2000. – Т. 1. – 856 с.
67. Жешко С. Ф., Конах Е. И. Правовые основы и организация межгосударственного розыска лиц, скрывающихся от следствия и суда // Прокурорская и следственная практика. – 1998. - № 4. – С. 63-72.
68. Жумабеков О. И. Взаимодействие правоохранительных органов двух независимых государств в раскрытии и расследовании тяжких преступлений (из опыта работы первой межгосударственной следственно-оперативной группы) // Прокурорская и следственная практика. – 1998. - № 4. – С. 117-122.
69. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
70. Звирбуль В. К., Шупилов В. П. Выдача уголовных преступников. – М., 1974. – 102 с.
71. Зимин В. П., Зуев М. Н. Международное сотрудничество в области борьбы с преступностью и охраны общественного порядка. – М.: Юристъ, 1993. – С. 72-86.
72. Зимин В. П. Международное сотрудничество правоохранительных органов. – М., 1990. – 53 с.
73. Игнатенко Г. В. Международно-правовые проблемы противодействия транснациональной преступности и коррупции // Организованная преступность и коррупция. – 2001. - № 1. – С. 99 – 107.
74. Илларионов В. П., Путова И. В. Правовые и организационно-методические аспекты международного розыска преступников: Учебное пособие. – М.: Книжный мир, 1999. – 94 с.
75. Кабанець В., Кравчук С. Міжнародне доручення як правова допомога у кримінальних справах// Вісник прокуратури. – 1999. - № 1. – С. 85 – 90.
76. Кенсовский П. А. Легализация и признание документов иностранных государств. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 385 с.
77. Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. – М.: Юристъ, 1995. – 128 с.
78. Климович О. Підстави застосування норм міжнародного права судами України та Польщі // Юридический вестник. – 2000. - № 4. – С. 121–125.
79. Ковалев Н. Д. Наша главная задача – безопасность СНГ // Прокурорская и следственная практика. – 1998. - № 1. – С. 47-54.
80. Коваленко О. Візит правоохоронців Швейцарії // Вісник прокуратури. – 1999. - № 1. – С. 93-95.
81. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальная ответственность. – Воронеж, 1984. - 191с.
82. Колчевский И. Б., Нагаев Е. А., Спанов Б. И., Дудченко В. Л. Доказательственное значение материалов, полученных от правоохранительных органов иностранных государств при производстве предварительного следствия // Российский следователь. – 2003. - № 12. – С. 17-20.
83. Комлев Б. Исключение доказательств, полученных в других государствах, из процесса доказывания // Законность. – 1998. - № 3. – С. 21-24.
84. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания // Законность. – 1997. - № 12. – С. 16–19.
85. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общей ред. Мозякова В. В. – М.: Экзамен, 2002. – 864 с.
86. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А. В. Смирнова. – СПб.: Питер, 2003. – 1008 с.
87. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. И. Л. Петрухина. – М.: ООО “ТК Велби”, 2002. – 896 с.
88. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
89. Конституции государств-участников СНГ. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 736 с.
90. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. Л. А.Окунькова. – М.: НОРМА, 2001.
91. Корнуков В. М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 179 с.
92. Коровин Е. А. История международного права. Вып. 1. – М.: ВЮА, 1946. – 108 с.
93. Костенко Н. И. Международный уголовный суд. – М.: ПРИОР, 2002. – 272 с.
94. Костенко Н. И. Международный уголовный суд (юрисдикционные аспекты) // Государство и право. – 2000. - № 3. – С. 92-103.
95. Костенко Н. И. Проблемы международно-правового регулирования института выдачи (экстрадиции) // Государство и право. – 2002. - № 5. – С. 68 – 76.
96. Костенко Н. И. Судопроизводство международного уголовного суда – основа международного уголовного процесса // Государство и право. – 2001. - № 2. – С. 64-70.
97. Костенко Н. И. Международная уголовная юстиция. Проблемы развития. – М.: РКонсульт, 2002. – 448 с.
98. Кравчук С. Процесуальні особливості виконання міжнародного доручення про надання правової допомоги у кримінальних справах // Право України. – 1998. - № 11. – С. 61-64.
99. Кравчук С. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах // Право України. – 1999. – № 12. – С. 59–61.
100. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
101. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. проф. Ю. М. Грошевого та доц. В. М. Хотенця. – Х.: Право , 2000. – 496 с.
102. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За загальною ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
103. Курушина Е. В. Вопросы допустимости доказательств, полученных из источников права зарубежных стран в уголовно-процессуальном праве РФ // Российский следователь. – 2002. - № 10. – С. 11-13.
104. Курушина Е. В. Применение в РФ международных норм, регламентирующих вопросы выдачи лиц для уголовного преследования или исполнения приговора // Российский следователь. – 2002. – № 11. – С. 13-16.
105. Ларин А. М., Мельникова Э. Б., Савицкий В. М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки. – М.: БЕК, 1997. – 324 с.
106. Лещенко Д. Вирішення питання юрисдикційної компетенції в сучасному праві екстрадиції: теорія і практика // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 4. – С. 23-27.
107. Лисенко В. Міжнародне співробітництво податкової міліції України у здійсненні протидії податковим злочинам // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 3. – С. 103-106.
108. Лихова С., Свистуленко М. Актуальні питання вдосконалення інституту екстрадиції // Право України. – 2001. – С. 120-124.
109. Лобанов С. А. Международный уголовный процесс: тенденции современного развития // Государство и право. – 2003. - № 1. – С. 23-34.
110. Лосицкая Л. Применение конвенций «О взаимной правовой помощи по уголовным делам» и «О выдаче» // Российская юстиция. – 2000. - № 12. – С. 8–10.
111. Лукашук И. И. Глобализация, государство, право, XXI век. – М.: Спарк, 2000. – 279 с.
112. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть. – М.: БЕК, 1997. – 410 с.
113. Лукашук И. И., Наумов А. В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Рос. юрид. издат. дом, 1998. – 160 с.
114. Лунеев В. В. Десятый конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, его место в истории конгрессов // Государство и право. – 2000. - № 9. – С. 95-100.
115. Максименко В. Гармонізація законодавства України про правову допомогу зарубіжним державам у кримінальних справах з міжнародним правом // Право України. – 1999. - № 12. – С. 74-77.
116. Максименко В. Україна - суб'єкт правової допомоги зарубіжним державам у кримінальних справах // Право України. – 1998. - № 11. – С. 149-152.
117. Маляренко В. Т. Щодо міжнародного співробітництва у виконанні окремих процесуальних дій в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 1/23. – С. 41-44.
118. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К., 1999.
119. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов.– СПб., 1896. –Т. 2. – 609 с.
120. Мартынов Ю. Обеспечение допустимости доказательств в уголовном процессе: международный опыт и законодательство Республики Беларусь // Юстиция Беларуси. – 2000. - № 4. – С. 27-32.
121. Марышева Н. И. Международная правовая помощь по гражданским и уголовным делам: Докторская диссертация в форме научного доклада. – М., 1996.
122. Махов В. Н., Пешков М. А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). – М.: ЗАО Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1998. – 208 с.
123. Международное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова. – М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 584 с.
124. Международное право в документах. – М.: Юрид. лит., 1982. – 856 с.
125. Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М.: Изд. группа НОРМА- ИНФРА.М, 1998. – 784 с.
126. Международно-правовые акты о сотрудничестве России с иностранными государствами по оказанию правовой взаимопомощи / Сост. М. Е. Волосов. – М.: НОРМА, 2003. – 592 с.
127. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері: Зб. міжнар. документів. – Х.: Фоліо, 1998. – 217 с.
128. Милинчук В. В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 351 с.
129. Милинчук В. В. Использование видеосвязи при получении доказательств по уголовным делам в рамках международного сотрудничества // Вестник Московского университета. Сер. 11, Право. – 2001. - № 5. – С. 91-104.
130. Милинчук В.В. Новые тенденции международного сотрудничества в сфере уголовного процесса: концепция транснационального правосудия // Государство и право. – 2004. - № 1. – С. 87-97.
131. Мовчан А. П. Современный международный правопорядок: понятие и характерные черты // Общественные науки. – 1987. - № 3. – С. 47-53.
132. Модельный уголовно-процессуальный кодекс для государств – участников СНГ. Рекомендательный законодательный акт / Приложение к Информационному бюллетеню Межпарламентской Ассамблеи, 1996. - № 10.
133. Москалькова Т. М. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования). – М.: Спарк, 1996. – 125 с.
134. Мюллерсон Р. А. Международный договор и национальный закон: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – М., 1979. – 19 с.
135. Назаров А. Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 323 с.
136. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В. М. Лебедева; Научн. ред. В. П. Божьев. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с.
137. Никольский Д. О выдаче преступников по началам международного права. – СПб., 1884. – 539 с.
138. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України / За ред. проф. Ю. М. Грошевого. – Х.: Право, 2002. – 160 с.
139. Панов В. П. Международное уголовное право: Учебное пособие. – М.: ИНФРА.М, 1997.- 320 с.
140. Пашковський М. І. Проблема допустимості показань осіб (обвинувачених та підозрюваних), які були доставлені на територію України з порушенням національного та міжнародного права // Актуальні проблеми держави та права: Збірн. наук. праць. Вип. 10. – Одеса, 2001. – С. 92-100.
141. Пашковский Н. И. Субъекты международной правовой помощи по уголовным делам // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса, – 1999.– Вип. 6. – Ч. II.
142. Пашковський М. І. Дистанційне кримінальне правосуддя: міф чи реальність // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 5 (27). – С. 36-40.
143. Попов В. Ф. Критерии допустимости и исследование доказательств в рамках судебного следствия // Российский судья. – 2000. - № 3. – С. 30–38.
144. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА, 2001. – 832 с.
145. Проект Межгосударственной программы совместных мер борьбы с преступностью на период с 2000 до 2003 года // Прокурорская и следственная практика. – 1999. - № 1-2. - С. 81-85.
146. Рекомендации Международной научно-практической конференции на тему: “О совершенствовании сотрудничества государств-участников Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью” // Прокурорская и следственная практика. – 1999. - № 1-2. – С. 81-85.
147. Решетов Ю. А. Современный международный правопорядок // СЕМП, 1986. – М.: Наука, 1987. – С. 97-197.
148. Родионов К. С. Закон Российской империи 1911 г. об экстрадиции // Государство и право. – 2003. - № 7. – С. 80-91.
149. Роднов А. М. Сотрудничество государств в борьбе с тяжкими преступлениями: Учебное пособие. – Караганда, 1978. – 78 с.
150. Русская правда (Краткая редакция) // Российское законодательство X-XX веков: В 9 т.– М.: Юрид. лит-ра, 1984. – Т. 1. Законодательство Древней Руси.– 430 с.
151. Савицкий В. М. Уголовный процесс России на новом витке демократизации // Государство и право. – 1994. - № 6. – С. 96-101.
152. Сборник стандартов и норм ООН в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк, 1992.
153. Сегай М. Сучасна парадигма інформатизації судочинства і питання захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 4(27). – С. 190-198.
154. Сибилева Н. В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. – К.: УМК ВО, 1990. – 66 с.
155. Сидоренко Е. В. Допустимость доказательств, полученных на территории других государств (по материалам уголовного дела по обвинению Д. Якубовского) // Законность. – 1998. - № 2. – С. 26-29.
156. Сизоненко А. Відеозв'язок як засіб проведення слідчих дій за межами України // Право України. – 2003. - № 3. – С. 96-99.
157. Симсон Э. О невыдаче собственных подданных. – СПб., 1882. – 112 с.
158. Скуратов Ю. И. О взаимодействии правоохранительных органов стран Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью // Прокурорская и следственная практика. – 1998. - № 1. – С. 28-38.
159. Смирнов А. В., Калиновский К. Б. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А. В.Смирнова. – СПб.: Питер, 2003. – 1008 с.
160. Смирнов М. І. Щодо використання відеоконференцзвязку при перегляді судових рішень у касаційному порядку // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 1(41). – С. 38-40.
161. Смирнов М. Застосування відеозвязку при одержанні доказів по кримінальних справах у порядку надання взаємної правової допомоги (процесуальні особливості) // Юридична Україна. – 2003. - № 8. – С. 23-30.
162. Степанов О. Допустимість доказів за кримінально-процесуальним законодавством України // Право України. – 2002. - № . – С. 61-65.
163. Строгович М. С. Вопросы теории прав личности // Философия и современность. – М., 1976. – С. 33-35.
164. Сырых В. М. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Былина, 1998. – 592 с.
165. Талалаев А. Н. Право международных договоров. Общие вопросы. – М.: Междунар. отношения, 1980. – 312 с.
166. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лучина, Б. С. Эбзеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право., 2000. – 640 с.
167. Теория государства и права: Учебник для вузов и факультетов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – М.: Изд.группа НОРМА-ИНФРА.М, 1998. – 570 с.
168. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юрид. литература, 1973. – 736 с.
169. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. – М.: НОРМА, 1996. – 432 с.
170. Трунов И. Л., Трунова Л. К. Меры пресечения в уголовном процессе. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 356 с.
171. Тускоз Ж. Міжнародне право. – Будапешт: Ін-т відкритого суспільства (OSI), Ін-т Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI), К.: АртЕк, 1998. – 416 с.
172. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. – М.: БЕК, 1995. – 296 с.
173. Уголовный процесс / Под общей ред. проф. П. А. Лупинской. – М., 1995. – 591 с.
174. Уголовный процесс: Учебник / Под ред. В. П. Божьева. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Спарк, 2002. – 704 с.
175. Уголовный процесс: Учебник для высших учебных заведений / Под общ. ред. В. И. Радченко. – М.: Юридический дом “Юстицинформ”, 2003. – 752 с.
176. Уголовный процесс: Учебник / Под ред. И. Л. Петрухина. – М.: ПБОЮЛ Грачев С. М., 2001. – 520 с.
177. Уголовный процесс: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Под общ. ред. В. М. Лебедева. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003. – 776 с.
178. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации // Отв. ред. П. А. Лупинская. – М.: Юристъ, 1999. – 696 с.
179. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П. А. Лупинская. – М.: Юристъ, 2003. – 797 с.
180. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша): Збірник документів (українською і російською мовами). – К.: Юрінком, 1996. – 1184 с.
181. Черниченко С. В. Теория международного права: В 2-х т. – М.: НИМП, 1999. – Т. 1: Современные теоретические проблемы. – 336 с.
182. Шабас У. А. Международный уголовный суд: исторический шаг в деле борьбы с безнаказанностью // Московский журнал международного права. – 1999. - № 4. – С. 14-33.
183. Шаргородский М. Д. Уголовный закон: Курс уголовного права.– Л.: ВИЮН МЮ СССР, 1948. – Т.3. – 310 с.
184. Шемонаев П. Экстрадиция – самостоятельное направление прокурорского надзора // Законность. – 2000. - № 8.- С. 11-12.
185. Шупилов В. П. Международная правовая помощь по уголовным делам // Сов. государство и право. – 1974. - № 3. – С. 85-91.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
Міжнародно-правові акти
186. Загальна декларація прав людини, 1948 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
187. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
188. Конвенція про захист прав людини та основних свобод, 1950 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
189. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 1969 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
190. Віденська конвенція про дипломатичні зносини, 1961 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
191. Віденська конвенція про консульські зносини, 1963 р. / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
192. Декларация о принципах международного права, касающихся дружеских отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН // Международное право в документах. – М.: Юрид. лит, 1982.
193. Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства від 26.11.1968 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1970. - № 2. – 18 с.
194. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників, 1979 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога (книга