Психологічні особливості СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ

Краткое описание

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

На правах рукопису

Малєєва Олена Львівна
УДК: 155.23+155.24+158.2

Психологічні особливості СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ

19.00.01 загальна психологія, історія психології
дисертація на здобуття наукового ступеню
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
доктор психологічних наук,
професор Саннікова О.П.

Одеса 2007

ЗМІСТ
Список умовних скорочень............................................................4
ВСТУП.....................................................................................................................7
Розділ І. Теоретико-методологічні основи вивчення психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини......................16
1.1. Сутність феномену провини, його структура.....16
1.2. Основні психологічні та психотерапевтичні підходи до вивчення феномену провини.....34
1.3. Генезис та функції провини...59
1.4. Феномен схильності до переживання почуття провини в системі стійких характеристик особистості...73
РОЗДІЛ ІІ. Методичне забезпечення емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності до переживання почуття провини..83
2.1. Організація та етапи дослідження........83
2.2. Проблема діагностики схильності до переживання почуття провини..................................................................85
2.3. Розробка психодіагностичних інструментів для діагностики схильності до почуття провини...93
2.3.1. Особливості створення та опис теоретичного концепту комплексу методик діагностики схильності до почуття провини...93
2.3.2. Особливості конструювання комплексу методик....96
2.3.3. Оцінка психометричних властивостей комплексу методик діагностики схильності до почуття провини..101
2.3.4. Результати процедури стандартизації тест-опитувальників.110
2.4. Методики діагностики, обрані для вивчення взаємозв’язків компонентів провини-риси з показниками інших психологічних характеристик..112
РОЗДІЛ ІІІ. Результати емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини.118
3.1. Взаємозв’язки між показниками рис особистості, що вивчаються.........118
3.1.1. Співвідношення формально-динамічних та якісних показників схильності до переживання почуття провини..119
3.1.2. Співвідношення параметрів схильності до переживання почуття провини та показників емпатії, мотивації афіліації, адаптивності та самоставлення..122
3.1.3. Зв’язок показників схильності до переживання почуття провини з широким спектром рис особистості (за моделлю Р.Кеттелла)..................137
3.1.4. Вивчення феномену провини в системі психологічних явищ методом кластерного аналізу.146
3.2. Специфіка поєднання психологічних рис у осіб з різною ступінню вираженості переживання почуття провини.150
3.3. Психологічні особливості осіб з домінуванням одного або декількох компонентів схильності до переживання почуття провини (типів)...167
3.3.1. Формально-динамічні характеристики виділених типів...169
3.3.2. Специфіка емпатії у осіб з певним домінуванням якісних компонентів схильності до почуття провини..177
3.3.3. Особливості самоставлення у осіб, які є представниками типів переживання почуття провини...183
3.3.4. Специфіка адаптивності у осіб з певним домінуванням якісних компонентів схильності до почуття провини...190
3.3.5. Специфіка мотивації афіліації у осіб з певним типом схильності до переживання почуття провини..195
3.3.6. Психологічні портрети означених типів (в контексті багатофакторної структури Р.Кеттелла)199
ВИСНОВКИ.........................................................................................................218
ЛІТЕРАТУРА.......................................................................................................223
ДОДАТКИ............................................................................................................247

ВСТУП
Актуальність та доцільність дослідження. Почуття провини відноситься до числа тих феноменів, науковий інтерес до яких зберігається, незважаючи на багаторічну історію їх вивчення. Це пов’язано, перш за все, з потребами практики: надмірно виражене, неадекватне реальній ситуації почуття провини, так само, як і повна нездатність його переживати, можуть порушувати міжособистісні зв’язки, а у крайніх формах приводити до психічної патології та соціально небезпечної поведінки. Ще у 1960 році відомий дослідник та психотерапевт, О.Маурер, писав, що «провина є ядром усіх психіатричних труднощів». Разом з тим, почуття провини як реакція, актуальний стан та риса особистості, займає рівноцінне місце серед усієї палітри емоційних переживань здорової людини. У наші дні проблема провини не втрачає своєї актуальності: час, як і особливості культури, впливає переважно на її змістовні характеристики.
Інтерес до феномену провини привернули клінічні дослідження (починаючи з З.Фрейда). Згодом з’явилось чимало робіт представників різних психотерапевтичних напрямків, що були прямо чи опосередковано пов’язані з провиною (у межах психодинамічного підходу - А.Адлер, Е.Еріксон, М.Кляйн, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі та ін; екзістенціально-гуманістичного - В.Франкл, Р.Мей, І.Ялом та ін.; когнітивно-поведінкового Дж.Ангер, А.Т.Бек, Б.А.Магер, О.Маурер, Д.Л.Мошер, Д.Олівер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер). Створено багато підходів та «технік», спрямованих на позбавлення від почуття провини, але одночасно існує думка, що це переживання необхідне людині для духовного розвитку і тому не завжди доцільно його полегшувати. Теоретичне осмислення феномену провини довгий час ґрунтувалося на світоглядних позиціях певних психотерапевтичних систем, даних антропології та соціальної психології (М.Мід, Д.Майерс та ін.). Однак потрібно зазначити, що, незважаючи на суперечливість існуючих точок зору та недостатню теоретичну вивченість цього складного феномену, в психології накопичено багато матеріалу стосовно його сутності, ґенезису та впливу на все психічне життя людини. Виникає необхідність інтеграції, систематизації знань щодо феномену провини та продовженні емпіричних досліджень, які б допомогли більш об’єктивно підійти до його вивчення.
Психологія провини інтенсивно розвивається у зарубіжній психології. Однак існує проблема застосування результатів цих досліджень в умовах нашої країни: почуття провини соціальний за своєю суттю та походженням феномен, який дуже чутливий до культурних впливів. Зарубіжні дослідження провини, хоча й дають надзвичайно цікаву та корисну інформацію, але для вітчизняної психології представляють обмежену цінність, бо оперують теоретичними положеннями, що базуються на експериментальному матеріалі, зібраному в іншому культурному середовищі. Сказане повною мірою відноситься і до застосування зарубіжних тестів діагностики провини (навіть «адаптованих»). Тому доцільним та актуальним є створення діагностичного інструментарію, який би враховував особливості соціальних умов та національного менталітету сучасних українців з наступним його застосуванням у емпіричних дослідженнях.
Останнім часом з’явились дослідження (І.А.Бєлік, О.В.Короткова та ін.), в яких значна увага приділяється змістовним характеристикам провини-риси, її зв’язку з цінностями, смислами, системою відношень людини; рівнем особистісного розвитку та ролі цього почуття у регуляції соціальних відносин. Практично відсутні роботи, в яких би вивчались структурні аспекти провини як відносно стійкої риси особистості чи переживання цього почуття як процесу (виключенням є праці К.Муздибаєва). Аналіз літератури показує, що у науці поки немає чіткого уявлення про природу, генезис, функції провини, її структуру та місце у системі інших характеристик особистості. Дискусійними залишаються питання взаємовідносин схильності до переживання почуття провини та особливостей ставлення людини до себе, її адаптивності, комунікативності, тощо. Саме тому обрана тема є актуальною та перспективною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою темою кафедри загальної і диференціальної психології «Теорія та практика конструювання та адаптації комп’ютерної діагностики професійних властивостей особистості» (номер держреєстрації № 0197 V 008545) і входить до тематичного плану науково-дослідних робіт ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. Тема затверджена Вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (протокол №5 від 29.12.2005р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 27 червня 2006 року). Автор займався розробкою проблеми схильності особистості до переживання почуття провини та її діагностики.
Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті структури схильності до переживання почуття провини та вивченні її окремих компонентів в системі властивостей особистості; в виділенні і описанні функцій провини; в визначенні специфіки психологічних особливостей осіб, які розрізняються певним поєднанням структурних компонентів провини-риси.
Завдання дослідження:
1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до дослідження проблеми провини і схильності до цього почуття як риси особистості. Вивчити структуру провини-риси шляхом визначення її окремих компонентів та взаємозв’язків між ними.
2. Спираючись на літературні дані щодо розвитку провини в антропо- та онтогенезі, теоретичні положення про генезис існування особистості, відомості щодо функцій емоційних явищ та власні емпіричні дані, виділити і описати функції провини.
3. На основі аналізу існуючих досліджень, окреслити коло психологічних характеристик, зв'язок яких з провиною як рисою особистості емпірично вивчений недостатньо та представляє особливий практичний інтерес.
4. Розробити діагностичний інструментарій для вимірювання «формально-динамічних» та «якісних» компонентів схильності до переживання почуття провини та підібрати комплекс методик діагностики інших стійких особливостей особистості, обраних для вивчення у взаємозв’язку з провиною-рисою.
5. З’ясувати зв’язки та структурно-їєрархічні взаємовідносини між компонентами схильності до почуття провини та широким спектром стійких психологічних особливостей особистості.
6. Вивчити психологічні особливості осіб з певним поєднанням структурних характеристик провини як риси особистості.
Об’єкт дослідження психологічні особливості осіб, які відрізняються специфікою схильності до переживання почуття провини.
Предмет дослідження формально-динамічні та якісні показники провини як риси особистості та їх індивідуально-психологічні прояви.
Гіпотеза дослідження. Спираючись на уявлення про провину-рису як багатокомпонентний феномен, ми припустили, що ця психічна характеристика може бути представлена такими формально-динамічними та якісними компонентами як: «чутливість», «усталеність», «ініціативність», «інтенсивність», «рухливість» та «виразність», «емоційний», «когнітивний», «дійовий», «екзистенціальний», «регулятивно-вольовий». Схильність до переживання почуття провини пов’язана з широким спектром рис особистості, серед яких можна виділити найбільш значущі з точки зору потреб практики: адаптивність, самоставлення, емпатійність, тривожність, конформність, афіліативність та ін. Індивідуально-психологічні особливості провини-риси проявляються в якісно-кількісному поєднанні її показників та характеризуються певними проявами взаємопов’язаних з нею характеристик особистості.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали уявлення про почуття провини, розроблені в рамках філософії (Н.А.Бердяєв, С.К’єркегор, М.Хайдеггер), теології (М.Бубер, П.Тілліх та ін.); теорії рис (А.Айзенк, Р.Кеттелл, Г.Олпорт та ін.); психоаналітичного підходу (А.Адлер, Е.Еріксон, М.Кляйн, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі); екзистенціально-гуманістичного (Р.Мей, В.Франкл, Е.Фромм, І.Ялом та ін.) та когнітивно-поведінкового (Дж.Ангер, А.Т.Бек, А.Елліс, О.Маурер, Б.А.Магер, Д.Л.Мошер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер та ін.) напрямків; сімейної психотерапії (Е.Г.Ейдеміллер, К.Маданес, Дж.Хейлі, В.Юстіцкіс та ін.); соціальної психології (Е.Аронсон, Р.Ейкерт, Д.Майерс, Д.Макміллен, Дж.Остін, Д.Ріган, Т.Уілсон та ін.), теорії емоцій та емоційності (В.К.Вілюнас, К.Ізард, Є.П.Ільїн, О.П.Саннікова, О.Я.Чебикін та ін); вікової психології (Л.Колберг, Дж.Льовінгер та ін.); психології провини (Р.Баумайстер, І.А.Бєлік, У.Джемс, В.Джонс, К.Куглер, О.В.Короткова, Х.Левіс, К.Муздибаєв, С.Перера, Є.Роулінгз, А.Стіллвелл, Дж.П.Тангней); психології спілкування (В.А.Горяніна, Н.В.Куніцина, І.С.Кон, В.А.Лабунская та ін.); теоретичні погляди на генезис існування особистості (С.Д.Максименко); концепція багаторівневої, багатовимірної, ієрархічної будови психічних явищ (К.А.Абульханова-Славская, В.А.Ганзен, Б.Ф.Ломов, О.П.Саннікова, В.А.Ядов).
Методи дослідження. У роботі використано комплекс методів дослідження: теоретичні методи (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація існуючих теоретичних підходів та емпіричних результатів); емпіричні методи (спостереження, бесіда, тестування, аналіз продуктів діяльності (контент-аналіз творів); математико-статистичні методи (кількісний (кореляційний, кластерний) та якісний аналізи обробки отриманих даних). Статистична обробка здійснювалась за допомогою комп’ютерної програми SPSS 13.0 for Windows. В рамках роботи було обчислено статистичні критерії: Р.Кеттелла, Лівена, асиметрії та ексцесу, Колмогорова-Смирнова, параметричний t-критерій Ст’юдента.
Психодіагностичний комплекс склали: «16-факторний особистісний опитувальник» - форми А і Б (Р.Кеттелл); «Психодіагностичний модальнісний опитувальник емпатії» (О.П.Саннікова); «Тест-опитувальник соціальної адаптивності» (О.П.Саннікова, О.В.Кузнєцова); «Тест-опитувальник самоставлення» (В.В.Столін, С.Р.Пантилєєв); методика «Мотивація афіліації» (А.Мехрабіан, модифікація М.Ш.Магомед-Емінова).
Для діагностики схильності до переживання почуття провини було використано створені в співавторстві: «Комплекс методик, які діагностують формально-динамічні показники риси провини» та «Комплекс методик, які діагностують якісні показники усталеної схильності до переживання провини (риси провини)». В дані комплекси ввійшли як самооціночні тест-опитувальники, так і модифікації методики Дембо-Рубінштейн «Розміщення себе на умовній шкалі» (свідоцтва про реєстрацію авторських прав на науково-методичні твори № 17302, № 17303). Стандартизація проводилась на базі Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Одеського політехнічного національного університету, Одеського екологічного університету. Вибірку стандартизації склали студенти денної та заочної форм навчання в кількості 370 осіб віком 18-45 років.
Вибірку дослідження склали студенти Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського денної та заочної форм навчання в кількості 130 осіб віком 18-30 років та слухачі факультету післядипломної освіти «Психологія» (70 осіб віком 23-40 років). Всього 200 осіб. Об’єм вибірки та її склад забезпечує статистичну вірогідність отриманих результатів.
Загалом в дослідженні прийняло участь 570 осіб.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що: вперше встановлено, що схильність до переживання почуття провини може бути представлена компонентами: формально-динамічними - чутливість, інтенсивність, усталеність, ініціативність, рухливість, виразність; якісними - емоційний, когнітивний, дійовий, екзистенціальний, контрольно-регулятивний; виділено, описано та систематизовано функції переживання почуття провини: регулятивна, адаптивна, комунікативна, саморозуміння та самовдосконалення; емпірично встановлено, що переважання у провині-рисі «екзистенціального компоненту» значною мірою пов’язане з низькими показниками адаптивності, самоставлення, загальної задоволеності життям, тривожністю та ін.; встановлено, що провина як риса особистості є цілісним єдиним явищем, «екзистенціальний компонент» якого виявляється у дифузності, глобальності та деяких змістовних характеристиках переживання почуття провини; емпірично встановлена наявність типів особистості за проявом схильності до переживання почуття провини, що характеризуються певним якісно-кількісним поєднанням її показників, досліджено їх психологічні характеристики; за допомогою теоретико-емпіричних методів виділено центральні показники провини-риси (її «ядро»): «чутливість» (поріг), «інтенсивність», «усталеність», «ініціативність», «емоційний» та «екзистенціальний» компоненти.
Практичне значення роботи полягає у розробці комплексу стандартизованих психодіагностичних методик діагностики формально-динамічних та якісних показників схильності до переживання почуття провини та в можливості їх використання з науковою та практичною метою; у теоретико-емпіричному виділенні параметру «ступінь вираженості почуття провини», який дозволяє швидко отримувати узагальнену інформацію щодо найважливіших кількісних характеристик провини-риси.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках надається узагальнення результатів теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини, а саме:
1. Визначено поняття «схильність до почуття провини», під яким ми розуміємо складну, цілісну рису особистості, що представляє собою сукупність емоційних, когнітивних, поведінкових та вольових утворень, пов’язаних з усвідомленням відповідальності за власні вчинки і життя в цілому. Схильність до переживання почуття провини може розглядатись як поєднання структурних та змістовних характеристик. Серед структурних характеристик виділено дві групи компонентів: формально-динамічні та якісні. Такий поділ дає можливість виокремити як формальні характеристики схильності до почуття провини, що дають змогу кількісно оцінити ступінь її вираженості, так і якісні її сторони, що характеризують індивідуальні особливості провини-риси з точки зору переважання у переживанні тієї чи іншої сторони емоційної, когнітивної та ін.
2. Серед формально-динамічних показників схильності до переживання почуття провини виділено: «чутливість», «інтенсивність», «усталеність», «виразність», «ініціативність», «рухливість», серед якісних компонентів - «емоційний», «когнітивний», «дійовий», «контрольно-регулятивний», «екзистенціальний». Визначено параметр «ступінь вираженості почуття провини», який представляє собою середнє арифметичне значень трьох формально-динамічних компонентів («чутливість», «інтенсивність», «усталеність») та в узагальненій формі кількісно характеризує вираженість провини як риси особистості.
3. Встановлено, що між онтогенезом та антропогенезом провини є багато спільного: обидва процеси проходять етапи, що пов’язані з рівнем моральної свідомості, ступенем інтелектуального та духовного розвитку; кожен з них ґрунтується на потребі індивіда у належності та потребі суспільства у підтриманні своєї стабільності. Вектори розвитку провини у онтогенезі та антропогенезі співпадають: вони спрямовані на регуляцію відношень між людьми на основі вищих духовних цінностей, але точкою відліку в них є регуляція за допомогою досить простих механізмів страху відторгнення та покарання.
4. В онтогенезі та антропогенезі провина виконує певні функції. Основні з них: регулятивна, адаптивна, комунікативна, саморозуміння та самовдосконалення. Мотиваційна функція провини проявляється в трьох напрямках, які можна назвати її складовими: «повернення до себе», «повернення до інших», «повернення до природи».
5. Визначено коло рис особистості, зв'язок яких зі схильністю до переживання почуття провини потребує емпіричного вивчення. Серед них найбільш значущі у практичному відношенні: адаптивність, емпатійність, конформність, афіліативність, тривожність та ін.
6. Аналіз психодіагностичної літератури показав відсутність методик, які діагностують означені в роботі показники схильності до переживання почуття провини. Для вивчення даних показників, згідно правил психометрики, було створено в співавторстві комплекси методик, які діагностують формально-динамічні та якісні показники провини-риси. Створені комплекси методик пройшли апробацію та стандартизацію.
7. Емпіричне дослідження показників схильності до переживання почуття провини показало існування значущих кореляційних зв’язків між її формально-динамічними та якісними параметрами, що свідчить про цілісність означеного феномену. З метою системного вивчення провини як риси особистості було досліджено зв'язок її структурних компонентів з широким спектром рис особистості та деякими стійкими мотиваційними тенденціями. Виявлено взаємозв’язок виділених характеристик провини-риси з параметрами емпатії, мотивації афіліації, самоставлення, адаптивності та рисами особистості, представленими факторною моделлю Р.Кеттелла.
8. Результати кластерного аналізу дозволили встановити і описати взаємозв’язки між групами змінних, виявити їх ієрархічну підпорядкованість і, як результат - визначити місце кожного з структурних компонентів схильності до переживання почуття провини в системі психологічних характеристик особистості, залучених в дослідженні. Виявлено, що «формальним ядром» схильності до переживання почуття провини є сполучення параметрів «усталеність», «інтенсивність», «чутливість» (поріг), «емоційний компонент», «ініціативність», «екзистенціальний компонент», які складають «кластер провини». Найбільш близьким об’єктом до виділеного нами «ядра», є тривожність. Таким чином, знайшла підтвердження гіпотеза щодо опосередкованості зв’язку (через тривожність) схильності до переживання почуття провини з деякими рисами особистості та мотиваційними тенденціями.
Виділення основних параметрів схильності до переживання почуття провини в окремий первинний кластер свідчить про те, що цей психологічний феномен є цілісним самостійним утворенням, а порядок їх об’єднання - про існування складного ієрархічного зв’язку між ними.
Встановлено, що провина як риса особистості складне, але цілісне явище. «Екзистенційний вимір» почуття провини не є самостійним утворенням, а представляє собою одну з «ядерних» характеристик даної риси.
9. За ступінню загальної вираженості схильності до переживання почуття провини емпірично виділено групи осіб з максимальним та мінімальним значенням цього показника. Вивчено їх психологічні характеристики в контексті широкого спектру рис та деяких усталених мотиваційних тенденцій.
Встановлено, що особи з високим рівнем вираженості схильності до переживання почуття провини (група СВПП+) сприймають себе високоемпатійними, здатними до встановлення афективного зв’язку з іншою людиною, передбачення її емоційного стану та специфіки реагування. Найбільш вираженими характеристиками їх самоставлення є «самозвинувачення», «інтерес до себе», «самокерівництво», «самопослідовність», «глобальне відчуття за своє Я», тощо. Особи цієї групи схильні відчувати затруднення в «розпізнаванні сигналів соціуму», «орієнтуванні у соціальних очікуваннях». Для них характерний страх відторгнення, невпевненість в собі, підозріливість, напруженість, тривожність, проте вони здатні уникати невдачі та в цілому задоволені життям.
Доведено, що особам з низьким рівнем вираженості схильності до переживання почуття провини (група СВПП−) також властиве уявлення про себе як про осіб досить емпатійних, здатних передбачити емоційний стан іншої людини, специфіку її реагування. Відрізняє їх те, що вони відчувають деякі труднощі у встановленні афективних зв’язків з іншими людьми. Представникам цієї групи властиві, перш за все, високі показники «глобального ставлення до себе», яке конкретизується в самоінтересі, самоприйнятті та аутосимпатії. Вони добре адаптовані, орієнтуються в соціальних очікуваннях, емоційно усталені, задоволені життям, для них не характерний страх відторгнення. Представники цієї групи - незалежні, сміливі, не схильні до почуття провини, самовпевнені особи.
Таким чином, обидві групи (СВПП+, СВПП−) характеризуються адаптивністю, позитивним ставленням до себе та загальною задоволеністю життям. Однак, група СВПП−, в порівнянні з групою СВПП+, характеризується більш високими значеннями показників адаптивності, ставлення до себе та загальною задоволеністю життям.
10. Досліджено психологічні особливості осіб, які розрізняються певним поєднанням якісних компонентів провини-риси. Встановлена наявність специфіки рис особистості та деяких усталених мотиваційних тенденцій у виділених «типів». Чим більшу кількість компонентів об’єднує тип (якщо серед них немає «контрольно-регулятивного» чи «дійового»), тим більше психологічних складностей проявляється у їх представників (погіршується самоставлення, знижується адаптивність та ін.). Включення «екзистенціального компоненту» в будь-який «тип» схильності до переживання почуття провини виявляється в суттєвому зниженні загальної адаптивності, задоволеності життям, аутосимапатії, глобального відношення до себе та ін., водночас зростає тривожність, самозвинувачення, страх відторгнення, напруженість, тощо.
Проведене нами дослідження не охоплює всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у створенні психодіагностичних інструментів, призначених для більш детальної діагностики екзістенціальної провини; у пошуку гендерних та вікових відмінностей в проявах схильності до переживання почуття провини; вивченні психологічних характеристик осіб, які не схильні до цього переживання; подальшому теоретико-емпіричному вивченні генезису та функцій провини.

Література
1. Адлер А. О нервическом характере. Университетская книга ЛСТ. СПб.: Москва, 1997. - 388с.
2. Аминов Н.А. Психофизиологические и психологические предпосылки педагогических способностей // Вопросы психологии, №5, 1988. с.71-77.
3. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн. / Пер. с англ.: Кн.1. М.: Педагогика, 1982. 318с.
4. Андрієнко В.О. Математична статистика для психологів: Навчальний посібник. Одеса: Астропринт, 1999. 232с.
5. Андрусенко В.А. Социальный страх: опыт философского анализа. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. 168с.
6. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. 560с.
7. Батаршев А.В. Многофакторный личностный опросник Р.Кэттелла: Практическое руководство. М.: ТЦ Сфера, 2002. 96с.
8. Батаршев А.В. Психология личности и общения. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. 248с.
9. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: 1979. 318с.
10. Белик И.А. Чувство вины в связи с особенностями развития личности. Дисс. канд. психол. наук. Санкт-Петербург. 2006. 209с.
11. Бердяев Н.А. Опыт парадоксальной этики. // Вступ. ст. В.Н.Калюжного. М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2003. 703с.
12. Бердяев Н.А. О назначении человека. М.: Республика, 1997. 283с.
13. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: психология человеческой судьбы: Пер. с англ. / Общ. ред. М.С.Мацковского. М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1996. 336с.
14. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности. Автореф. дис..докт. психол. наук. К., 1992. 42с.
15. Бігун Я.Й. Математичні методи в психології. Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2006. 76с.
16. Бодалев А.А., Столин В.В. Общая психодиагностика. СПб.: Изд-во «Речь», 2004. 440с.
17. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. М.: Информационно-издательский дом «Филинъ», 1996. 472с.
18. Бокаленко О.А. Евристична функція емоційного переживання (філософсько-методологічний аналіз). Автореф. ...дис. канд. філос. наук. Харків. 2006. 17с.
19. Большакова А.Н. Методологические основы психодиагностики: Конспект лекций. Харьков: ХГАК, 2002. 86с.
20. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б.Мещеряков, В.Зинченко.- СПб.: Прайм Еврознак, 2004. 672с.
21. Большой толковый психологический словарь. Том 1. Артур Ребер. М.: Вече-АСТ, 2001. - 357с.
22. Бондарчук О.І. Експериментальна психологія: Курс лекцій. К.: мауп, 2003. 120с.
23. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій. К.: мауп, 2006. 88с.
24. Борисова М.Н., Гуревич К.М., Ольшанникова А.Е., Равич-Щербо Н.В. Некоторые проблемы психофизиологии индивидуальных различий // Вопросы психологии, №5, 1976. - с. 15-35.
25. Бранд Г.А., Лобок Л.М. Преодоление морали или парадоксы «нравственного искусства». М.: Знание. 1991. 63с.
26. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Мысль, 1988. - 304с.
27. Братусь Б.С. Нравственное сознание личности .- М,.Знание,1985. -64с.
28. Бринза І.В. Особливості переживання професійної кризи у осіб з різним типом емоційності. Дис. канд. психол. наук. К., 2000. 233с.
29. Бродовська В.Й., Патрик І.П., Яблонко В.Я. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові: Словник. 2-е видання. К.: ВД «Професіонал», 2005. 224с.
30. Бубер М. Вина и чувство вины. // Вестник РАТЭПП 1994. - №2. С.7-34.
31. Бурбо Л. Ответственность, обязательство, чувство вины. М., «София», 2006. 112с.
32. Бурлачук Л. Психодиагностика. СПб.: Питер, 2002. 352с.
33. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. - СПб.: Питер, 2000. 462с.
34. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. СПб: Питер, 2001. 304с.
35. Бьюдженталь Дж. Наука быть живым: Диалоги между терапевтом и пациентом в гуманистической терапии. - М.: Класс,1998.-336с.
36. Вайсс Д. Как работает психотерапия. М.: Класс, 1998. 240с.
37. Вартанов А.В., Вартанова И.И. Эмоции, мотивация, потребность в филогенезе психики и мозга. - Вестн. Моск. ун-та, сер. 14., Психология, №3, 2005. с.20-35.
38. Василишина Т.В. Емпатія як фактор ефективності педагогічного спілкування. Автореф. дисканд. психол. наук. Київ, 2000. 19с.
39. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М.: МГУ, 1984. 200с.
40. Василюк Ф.Е. Уровни построения переживания и методы психологической науки // Вопросы психологии. 1988. - №5. С.27-37.
41. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. К.: Четверта хвиля, 2004. 256с.
42. Веккер Л.М. Психические процессы /В 3-х томах/.- Л.: Изд. ЛГУ т.3. - Субъект. Переживание. Действие. Сознание. 1981. -326с.
43. Вилюнас В. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2006. 496с.
44. Вилюнас В.К. Эмпирические характеристики эмоциональной жизни // Психологический журнал, Т.18., №3, 1997. - С.26-35.
45. Виноградова Л.В. Когнитивные аспекты субъективного отражения эмоционально трудных жизненных ситуаций. - Дисс...канд. психол. наук. К., 1995. - 184с.
46. Вичев В. Мораль и социальная психика. М.: Прогресс. 1978. 357с.
47. Власова Т.В. Эмпатия: от психологии к феноменологии. - Владивосток: ДВГМА. 2000. 84с.
48. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. М.: Педагогика. 1984. Т.4. 432с.
49. Ганзен В.А. Системные описания в психологии. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1984. 176с.
50. Гаркавий В.К., Ярова В.В. Математична статистика: Навчальний посібник. К.: ВД «Професіонал», 2004. 384с.
51. Геллер И.И. Переживание как категория общей психологии. Дис.канд. психол. наук. Одесса. 1993. 178с.
52. Герриг Р., Зимбардо Ф. Психология и жизнь. 16-е изд. - СПб.: Питер, 2004. 955с.
53. Глушко Т. Низкая самооценка. К.: Издат. центр «Фарес», 2005. 96с.
54. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. М.: Изд-во МГУ, 1987. 176с.
55. Горобец Т.Н. Самоотношение как этиологический фактор аутодеструктивного поведения. Мир психологии. №3. 2005. С.146-154.
56. Горянина В.А. Психологические предпосылки непродуктивности стиля межличностного взаимодействия // Психологический журнал, №6, 1997. с.73-83.
57. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Издательский центр «Академия», 2005. 368с.
58. Гуревич П.С. Популярный психологический словарь. М.: Знание. 2001. 270с.
59. Дарвин Ч. Выражение душевных волнений. Перев. М.Филиппова. - Спб., 1896 136с.
60. Демиденко В.К. Совість: Навч.-метод. посіб. // Науково-метод. центр середньої освіти. К., 2000. 86с.
61. Додонов Б.И. Типы общей эмоциональной направленности людей и тенденции структурирования их эмоциональной сферы // Вопросы психологии, №1, 1972. - с. 45-55.
62. Достоевский Ф.М. Собр. соч. в десяти томах. М.:Гослитиздат.,1956
63. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. 3-е изд.; испр.; перераб. СПб.: Речь, 2003. 292с.
64. Дроздов О.Ю. Основи експериментальної психології: навчальний посібник для студентів. Чернігів: УДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2005. 100с.
65. Дружинин В.Е. Психология эмоций, чувств и воли. М.: ТЦ Сфера, 2003. 96с.
66. Духовность, художественное творчество, нравственность («Материалы круглого стола») // Вопросы философии. 1996. - №2. С.3-41.
67. Дьяченко М.И., Кондыбович Л.А. Психологический словарь справочник. Мн.: «Харвест», М.:АСТ,2001. - 576с.
68. Егидес А.П. Психологическая коррекция конфликтного общения. // Психологический журнал. 1984. Т.5. - №5. С.52-62.
69. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. М.: Планета детей, 1997. 328с.
70. Еременко В.И. Воспоминание и знание как функционально независимые мнемические явления. // Вопросы психологии, №6, 2006. С.64-73.
71. Задикян А.И. Сборник душевно-духовных проблем для осознания жизни человека. М., 2000. 455с.
72. Занюк С.С. Психологія мотивації: Навч. посібник. К.: Либідь, 2002. 304с.
73. Знаков В.В. Самопонимание субъекта как когнитивная и экзистенциальная проблема. Психологический журнал. 2005. Т.26. - №1. С.18-28.
74. Иванова Н.В. Проблема вины в русской этической мысли: (На материале русской художественной литературы ХІХ века): Диссканд. филос. Наук. СПб - 2006. -178с.
75. Игнатьева А.А. Понятие о нравственных чувствах альтруизма, эгоизма, стыда и вины как устойчивых эмоциональных отношениях //Научные труды Вятского социально-экономического института. Киров, 2002. Вып.1.-С.178-191.
76. Изард К. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2003. 464с.
77. Изард К. Эмоции человека: Пер. с англ. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1980. 440с.
78. Ильин Е. Мотивация и мотивы. Спб.: Питер, 2003. 512с.
79. Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. СПб.: Питер, 2004. 701с.
80. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. СПб.: Питер, 2002. 752с.
81. Ильичева И.М. Духовность в зеркале философско-психологических учений (от древности до наших дней): Учеб пособие. РАО Московский психолого-социальный ин-т. М.: МПСИ, Воронеж: НПО «МОДЭК». 2003. 205с.
82. Казанжи М.Й. Психологічні особливості фасилятивності як властивості особистості. Дис. канд. психол. наук. Одеса. 2006. 252с.
83. Калин В.К. На путях построения теории воли // Психологический журнал. т.10, №2, 1989. с.46-55.
84. Калина Н.Ф. Основы психоанализа. - М.: «Рефл-бук»; К.: «Ваклер», 2001. 352с.
85. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. М.: «Рефл-бук»; К.: «Ваклер», 1997. 272с.
86. Капустин Б.Г. Заметки об «общественной морали». Вопросы психологии. - №12. 2006. С.3-10.
87. Каффка Ф. Процесс. СПб: Азбука-классика, 2005. - 168с.
88. Кемпински А. Экзистенциальная психиатрия. // А.А.Боричев (пер. с пол.). М.: Совершенство; СПб.: Университетская книга, 1998. 320с.
89. Кемпински А. Психопатология неврозов. Варшава: Польское медицинское издательство, 1975. 400с.
90. Кендалл М.Дж. Ранговые корреляции. М., 1975. 216с.
91. Кернберг О. Отношения любви: Норма и патология. - М.: Класс, 2000. -256с.
92. Кирилина Т.В. Совесть и ее роль в нравственном развитии личности. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та леса, 2001. -126с.
93. Клайн П. Справочное руководство по конструированию тестов. К.: ПАН Лтд, 1994. 276с.
94. Клименко И.Ф. Психологические особенности отношений к себе и другим как носителям нравственных ценностей на разных этапах онтогенеза личности. Автореф. дис. канд психол. наук. М., 1989. 18с.
95. Климчук В.О. Кластерний аналіз: використання у психологічних дослідженнях. Практична психологія та соціальна робота. - №4, 2006. С.30-36.
96. Климчук В.О.Факторний аналіз: використання у психологічних дослідженнях. Практична психологія та соціальна робота. - №8, 2006. С.43-48.
97. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников. // Пер. с англ. А.Ф. Ускова. СПб.: Б.С.К., 1997. 96с.
98. Когнитивная терапия депрессии // А.Бек, А.Раш, Б.Шо, Г.Эмери. СПб.: Питер, 2003. 304с.
99. Комаров В.В. Совесть как фактор нравственной саморегуляции личности: Дис.канд. психол. наук. - Тамбов, 2004. - 154с.
100. Кон И.С. Категория «Я» в психологии. // Психологический журнал. 1981. Т.2. - №3. С.25-37.
101. Кон И.С. Моральное сознание личности и регулятивные механизмы культуры // Социальная психология личности. М.: Наука, 1979. С.85-113.
102. Кон И.С. Открытие Я. М.: Политиздат, 1978. 367с.
103. Кондратов Р.Р. Отношение личности к самой себе как фундаментальный психологический феномен. / На материале работ Э.В.Ильенкова. // В сб. Методологические проблемы психологии личности. - М., 1981. С.145-166.
104. Константинов В.В. Экспериментальная психология. Курс для практического психолога. - СПб.: Питер, 2006. 272с.
105. Кордуэлл М. Психология А-Я: Словарь-справочник // Пер. с англ. К.С. Ткаченко. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. 448с.
106. Корнилов М.Н. «Культура стыда» и «культура вины» в Японии и на Западе //Человек: образ и сущность.-М., 1988. Вып.9. С.94-123
107. Короткова Е.В. Социально-психологический анализ вины и стыда как системы отношений личности к себе и другому. Дисс. канд. психол. наук. Ростов-на Дону. 2002. 226с.
108.