Психологічні засоби формування у майбутнього педагога здатності до довільної саморегуляції поведінки

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Малазонія Світлана Валеріївна

УДК 159.923

Психологічні засоби формування у майбутнього педагога здатності до довільної саморегуляції поведінки

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

науковий керівник:
доктор психологічних наук,
професор,
Коваленко Алла Борисівна

Київ 2004

Зміст
Вступ3
Розділ I ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ЗАДАЧ ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Дослідження проблеми саморегуляції у зарубіжній психології ..... 10
1.2 Дослідження феномена саморегуляції у вітчизняній психології.... 21
1.3 Феноменологія саморегуляції в структурі активності особистості .31
Висновки до Розділу I... 43

Розділ II ЗАГАЛЬНІ Принципи, МЕТОДИ І ПРОЦЕДУРА
еКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО дослідження
2.1 Процесуально-змістова характеристика інженерно-педагогічної
діяльності та її регуляторні механізми ........45
2.2 Інструментальні засоби дослідження та їх психологічне обґрунтування....50
2.3 Результати діагностики рівня сформованості здатності особистості до регуляції власної активності..................................................................66
Висновки до Розділу II115

Розділ III ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ДО САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПЕРВИННОЇ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ
3.1. Програма формування та процедура її реалізації.................................... 118
3.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів....................................... 138
Висновки до Розділу ІІІ...............................................................................179

ВИСНОВКИ..........181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............188
ДОДАТОК........209

ВСТУП
Актуальність дослідження. Психологія особистості, рушійних сил її розвитку, є тією цариною психологічної науки, яка на теперішній час відчуває найгострішу потребу у дальшому теоретичному осмисленні чисельних проблем діяльності людини на всіх етапах її життєвого шляху
На відміну від існуючих поглядів на особистість як на суму окремих рис, необхідних для оптимального пристосування останньої до певних умов і вимог тієї чи тієї діяльності, сучасна психологія активно утверджує тезу про необхідність усвідомлення особистості як суб”єкта ініціації власної активності. У цьому контексті функцію провідних характеристик сутності особистості виконують такі поняття, як ініціативність, творчість, відповідальність, самоставлення, самовизначення, самоактуалізація, самодетермінація, саморефлексія (самопізнання, саморозуміння, самоусвідомлення), самопроектування тощо (К.О.Абульханова-Славська, Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, Б.С.Братусь, А.В.Брушлінський, А.Б.Коваленко, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейн, М.В.Савчин, Л.В.Сохань, В.І.Слободчиков, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Швалб, Т.С.Яценко).
У складі зазначених вище характеристик фундаментальною є така, як здатність особистості до оволодіння власною поведінкою (активністю), або саморегуляція. Остання, як відносно самостійна психологічна категорія, отримала у психології особливий теоретико-методологічний статус, функцію як провідного пояснювального принципу, так і критерію для побудови дослідницьких технологій, передовсім розвивального (прогностичного) спрямування.
Звідси цілком логічним і закономірним є факт виокремлення проблеми саморегуляції у самостійний об’єкт дослідження, якому надається все більше уваги як з боку її теоретичного осмислення (Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, А.В.Брушлінський, Л.Ф.Бурлачук, О.О.Конопкін, Т.В.Корнілова, Б.Ф.Ломов, В.І.Моросанова, С.Д.Смірнов, В.С.Юркевич), так і в руслі розв’язання значного кола прикладних психологічних, соціально-психологічних, психофізіологічних і педагогічних проблем ( В.А.Бодров, О.Ф.Бондаренко, М.Т.Дригус, Н.Д.Завалова, Є.М.Коноз, Г.В.Ложкін, Г.С.Пригін, Р.Р.Сагієв, В.В.Семікін, О.Я.Чебикін).
Натомість, незважаючи на певне зростання кількості досліджень, присвячених проблемі саморегуляції у сучасній психології, зберігається значний розрив між теоретичними засадами і їх експериментальним утіленням (в формі продуктивних технік і прийомів) у практику психологічного забезпечення педагогічної діяльності особистості, зокрема на етапі її професійної підготовки.
Відтак, проблема розробки ефективних психологічних засобів формування у майбутнього педагога здатності до свідомої саморегуляції довільної активності залишає й досі чимало відкритих питань.
Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психології, а також її вагомості у розв’язанні практичних завдань освіти було визначено тему дисертаційного дослідження Психологічні засоби формування у майбутнього педагога здатності до довільної саморегуляції поведінки”
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти”. Номер держреєстрації 196U006943.
Тема затверджена на Вченій Раді Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України та затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН в Україні (протокол №2 від 24.02.2004 р.)
Об’єкт дослідження процес саморегуляції поведінки особистості.
Предмет дослідження особливості саморегуляції поведінки у майбутнього педагога на етапі його професійної підготовки.
Мета дослідження полягає у розробці психологічних засобів удосконалення здатності до довільної саморегуляції поведінки у майбутнього педагога
Відповідно до предмету та мети дослідження було висунуто такі гіпотези:
- оволодіння майбутнім педагогом прийомами саморегуляції є важливим чинником самопізнання особистості загалом, її професійно-педагогічної майстерності зокрема;
- процес становлення особистості як суб’єкта професійно-педагогічної діяльності може бути суттєво прискорений за умови впровадження у зміст навчальної програми спеціальних психологічних засобів формувального характеру.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:
· Здійснити теоретико-методологічне обгрунтування досліджуваної проблеми з позиції суб’єктно-діяльнісного підходу.
· Визначити оптимальні шляхи застосування зазначеного підходу з огляду на специфіку задач і умов здійснення педагогічної діяльності.
· Розробити й апробувати методики діагностики особливостей перебігу саморегуляції особистості на етапі її професійної підготовки.
· Розробити програму вдосконалення у майбутніх педагогів здатності до довільної саморегуляції.
· На базі розробленої програми з’ясувати ефективність прийомів, спрямованих на формування у майбутнього педагога здатності до довільної саморегуляції поведінки, запропонувати можливі шляхи впровадження цієї програми у зміст навчального процесу вищого педагогічного закладу освіти.
Методологічну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта власної життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, В.О. Моляко, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Т.С. Яценко); концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський); уявлення про функціональну структуру системи свідомої саморегуляції довільної активності людини (О.А.Конопкін); положення про механізми регуляції й саморегуляції діяльності (М.Й. Боришевський, М.В. Савчин, П.Р. Чамата); психологічні засади регулятивного підходу (В.А.Бодров, Ю.А.Голіков, Н.Д.Завалова, О.О.Конопкін, Б.Ф.Ломов, В.І.Моросанова, В.С.Юркевич); концептуальні засади і методи дослідження особистості вчителя як суб’єкта професійно-педагогічної діяльності (Г.О. Балл, М.М. Заброцький, Н.В. Кузьміна, С.О.Мусатов, Д.Ф. Ніколенко, Н.В. Чепелєва, Т.Д. Щербан), загалом, на етапі професійної підготовки майбутнього педагога у закладах вищої ланки педагогічної освіти зокрема (Т.П.Коваленко, Л.В.Долинська, Є.Є.Лисенко, Л.М.Мітіна, В.А.Семиченко, Л.С.Шубіна, Т.С.Яценко).
Методи дослідження. Завдання дослідження були зреалізовані шляхом проведення експерименту, що складався з констатуючої та формувальної (тренінгової) частин. На різних етапах дослідження добирався і використовувся комплекс методів і прийомів, що включав спостереження, анкетування, аналіз продуктів діяльності, експертне оцінювання, контент-аналіз, індивідуальні і групові техніки, спрямовані на розвиток у особистості здатності до довільної саморегуляції поведінки.
Отримані дані піддавались кількісному аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовим узагальненням. Статистична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою персонального комп’ютера на базі пакету статистичних програм SPSS 10.0.
Організація і база дослідження. Дослідження здійснювалось впродовж 2001-2003 рр. на базі Української інженерно-педагогічної академії. Загальна кількість досліджуваних становила 104 особи віком від 17 до 26 років, на етапі діагностики і формування 92 особи.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні теоретико-експериментальної програми формування у майбутніх педагогів здатності до довільної саморегуляції у процесі оволодіння ними професійно-педагогічною діяльністю, що базується на засадах суб’єктно-діяльнісного підходу; в уточненні й поглибленні уявлень про роль механізму саморегуляції у детермінації особистісного зростання і професійного становлення особистості студента інженерно-педагогічного профілю; у емпіричному дослідженні індивідуально-типологічних особливостей саморегуляції студента залежно від стилю педагогічного керування їх навчальною діяльністю; здійсненні змістової характеристики та порівняльного аналізу ефективності виокремлених особливостей саморегуляції і розробці на цій основі психологічних засобів, якими забезпечується повнота процесу саморегуляції особистості.
Практичне значення дослідження визначається тим, що отримані у дослідженні результати можуть бути використані у процесі навчально-професійної підготовки майбутніх педагогів інженерно-педагогічного профілю; експериментальним шляхом обґрунтовано прогностичність розробленої програми як психологічного засобу розвивального характеру. Розроблена у дослідженні програма формування здатності особистості до регуляції власної поведінки може використовуватися працівниками вищих педагогічних закладів освіти у роботі зі студентами з метою оптимізації процесу їх особистісного і професійного становлення, а також в функції засобу пролонгованого контролю упродовж усього етапу оволодіння майбутніми спеціалістами педагогічною професією. Запропоновані у роботі методичні рекомендації можуть використовуватись викладачами вищих педагогічних навчальних закладів при викладанні курсів педагогіки, психології, основ педагогічної майстерності, а також при створенні навчально-методичних посібників.
Особистий внесок автора. В опублікованих у співавторстві роботах концептуальні ідеї, методичні розробки та результати, отримані співавторами, не використовувались; спільною була організація дослідження та структурування його викладу. Розроблені автором наукові положення та здобуті експериментальні дані є самостійним внеском у розробку проблеми саморегуляції.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм оброблення даних.
Положення, що виносяться на захист:
- У складі детермінант, які забезпечують продуктивність оволодіння особистістю процесуально-змістовними характеристиками діяльності, стрижневими є ті, що належать до регуляторного рівня психофізіологічної організації людини. Продуктивним щодо визначення специфіки і функціональної ролі зазначених детермінант є суб’єктно-діяльнісний підхід. Такий підхід відкриває реальні можливості встановити індивідуальні і типові особливості перебігу саморегуляції, зв’язок цих особливостей із характеристиками особистості, мінливими і константними параметрами її поведінки;
- Ефективність адаптації і успішність оволодіння майбутніми педагогами педагогічною (інженерно-педагогічної) діяльністю може бути суттєво підвищена в разі урахування в процесі навчання типових особливостей функціонування системи довільної саморегуляції, зокрема, особистісної;
- Характер перебігу процесів саморегуляції залежить від сталих типологічних властивостей особистості, зокрема, таких, як самоактуалізація (самовираження), самомоставлення, сенсожиттєві орієнтації, рефлективність, а також від стилю керування педагогами їх навчальною діяльністю;
- Умовою цілеспрямованого розвитку у майбутніх педагогів здатності до довільної саморегуляції поведінки є застосування упродовж професійної підготовки (навчання у внз) комплексу психотехнічних засобів розвивального змісту.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Головні положення та результати наукового дослідження були опубліковані в наукових збірках та наукових періодичних виданнях, доповідалися і були схвалені на засіданнях ради електротехнічного факультету м. Артемівська Української інженерно-педагогічної академії, а також на наукових практичних конференціях: Науково-методичні та організаційно-практичні проблеми розвитку промислових регіонів з максимальним використовуванням місцевих ресурсів (Артемівськ, 1996), Індивідуально-психофізіологічні особливості людини та професійна діяльність” (Черкаси, 2001),”Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку в Україні” (Харків, 2001), Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 2001, 2002), Управління якістю професійної освіти” (Донецьк, 2002), обговорювалися на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відбито у 10 публікаціях. Із них 5 - у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 237 найменувань (із них 44 іноземною мовою), та додатків. Основний зміст роботи викладено на 187 сторінках. Дисертація містить 15 таблиць та 10 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз теоретичних концепцій і емпіричних досліджень, присвячених порушеної у даному дослідженні проблеми, показав, що у сучасній психології відсутні достатньо чіткі і систематизовані погляди щодо сутності феномена саморегуляції, а сам термін здебільшого вживається в дослідженнях психофізіологічного напрямку, або ж при розв’язанні практичних задач спортивної психології. Показано, що у дослідженнях, присвячених вивченню вікових особливостей саморегуляції активності, термін "саморегуляція " використовується як синонім довільної регуляції поведінки. У дослідженнях соціальної поведінки, керування діяльністю, саморегуляція, навпаки, розглядається як результат функціонування настановних утворень.
Така розмаїтість уявлень про саморегуляцію зробила необхідним здійснення спеціального аналізу проблеми саморегуляції та огляд основних методологічних уявлень, у межах яких згадана проблема досліджується у зарубіжній та вітчизняній психології Цьому питанню і був присвячений перший, теоретичний розділ даного дослідження.
Показано, що поняття саморегуляції як міждисциплінарне постає предметом уваги представників різних наукових дисциплін (кібернетики, фізіології, медицини, тощо) і напрямків (бігевіоризм, гештальтизм, фрейдизм і постфрейдизм тощо), що розробляють це поняття у найрізноманітніших проблемних і теоретичних контекстах. Здійснений у даному розділі аналіз психологічних підходів, які розроблялись і розробляються зарубіжними і вітчизняними дослідниками, виявив строкатість поглядів авторів, які так чи інакше торкаються проблеми саморегуляції, її функцій, структури, поведінкової феноменології, місця в структурі психічних утворень особистості і низки інших питань.
Численність спроб визначення обсягу поняття саморегуляції, її сутнісних характеристик і прогностичності, з огляду розв’язання проблеми самодетермінації та детермінації ефективності здійснюваної людиною діяльності, свідчить про багатоаспектність досліджуваної реальності, яка досліджується різними авторами майже незалежно один від одного, при цьому у найрізноманітніших дослідницьких і смислових контекстах. Як складне, інтегративне утворення, системна суб’єктна якість, поняття саморегуляції отримує свою відносну однозначність, відтак і статус пояснювального принципу у суб’єктно-діяльнісному підході, в рамках якого це поняття отримало свою теоретичну оформленість і методичне забезпечення.
Натомість, у заломленні до розв’язанні конкретних задач педагогічної практики феномен саморегуляції не отримав своєї належної розробки, а тому використовується здебільшого в контексті сформульованої свого часу загальнотеоретичної моделі діяльності, яка потребує свого змістовного наповнення, зокрема, із урахуванням специфіки здійснюваної суб’єктом діяльності, у даному випадку учбово-професійної і професійно-педагогічної.
Констатовано, що дослідницька стратегія, як і розробка адекватної останньої системи методичних процедур (технології), стають можливими в разі чіткого окреслення предметного змісту досліджуваної реальності, якою і зумовлюється специфіка функціонування її регулятивних механізмів. В цьому зв’язку особлива увага у розділі була зосереджена на уточненні поняттєвого апарату феноменології саморегуляції і її поведінкових референтів, зокрема, у процесі оволодіння майбутніми педагогами засобами самокерування загалом, керування (управління) педагогічною діяльністю зокрема.
Показано, що провідними індикаторами діагностики регулятивних аспектів у переважній більшості слугують ті, що адресуються виконавській ланці процесу діяльності, або характеристикам тим чи іншим, домінантним для тієї чи тієї діяльності психічних станів, в той час, як особливості функціонування цілісної системи саморегуляції суб’єкта діяльності у зв’язку із особливостями управління ним педагогічною діяльністю, залишається предметом поодиноких і, як правило, не пов’язаних із сферою педагогічної (управлінської) діяльністю, дослідженнях.
Існуючий у цьому напряму досвід, а також методичні підходи дозволили сформулювати вихідні положення і розбудувати відповідно з цим логіку подальшого дослідження, включно і розробку засобів цілеспрямованого (формувального) впливу, спрямованого на розвиток у особистості здатності до довільної саморегуляції діяльності (поведінки) особистості як умови і стрижневого складника її психологічної готовності загалом, досягнення нею належного рівня педагогічної майстерності зокрема.
Основним механізмом розвитку та удосконалювання саморегуляції на особистісному рівні регуляції активності стає рефлексія. Це здатність диференціювати об'єкт і образ об'єкта у власній свідомості, об'єктивувати суб'єктивний зміст і суб’єкту вати об'єктивне значення власних дій. Остання виявляється також в умінні вербалізувати відчуття, стан, думки.
Здатність особистості до довільної саморегуляції поведінки розглядається у роботі як системне, багатоаспектне утворення, що складається із певного комплексу інваріантних і варіативних компонентів, а саме системи процесів саморегуляції, особистісно (суб’єктних) регулятивних властивостей, мобілізаційних (активаційних) передумов, поведінкових і результативних.
У підсумку здійсненого аналізу відповідних літературних джерел до складу діагностичної процедури були дібрані методи і прийоми, безпосередньо пов’язані із організацією і функціонуванням механізму саморегуляції. Попередня апробація і реалізація вказаних методик здійснювалися у другому розділі даного дослідження.
Окремим завданням другого розділу дослідження було визначення релевантних майбутньої педагогічної діяльності педагогічних ситуацій і особливостей їх розв’язання майбутніми педагогами у період проходження ними педагогічної практики. У підсумку адекватними і такими, що отримали у констатуючій частині дослідження належну обґрунтованість, був остаточно визначений перелік методик, їх кількісна і якісна інформативність.
Отримані за допомогою вказаної батареї методик дані дали можливість диференціювати методом кластер-аналізу загальну вибірку досліджуваних на три групи. Подальший між груповий аналіз відмінностей (за методом Т-квадрат Хоттелінга) дозволив констатувати наявність між ними значних відмінностей.
Змістовна характеристика отриманих відмінностей дозволила кваліфікувати ці групи як за типом саморегуляції (конструктивний, адаптивний і дефіцитарний), так і за способом управління педагогічною діяльністю( раціональний, інтуїтивний, нераціональний).
Отримані на етапі констатації результати були покладені в основу технології навчання умінням саморегуляції майбутніх педагогів. У результаті аналізу і експертних показників успішності педагогічної діяльності були з'ясовані основні типи саморегулятивних дій, які забезпечують високу ефективність педагогічного процесу, а саме уміння регулювати свій функціональний стан (мобілізовуватись і релаксувати) і емоційний стан у процесі спілкування.
В основу розробленої програми експериментального навчання були покладені традиційні методики навчання навичкам саморегуляції функціональних станів, але специфіка навчання у вузі зажадала їхньої модифікації відповідно до умов (заняття тривалістю в дві академічних години і звичайні навчальні аудиторії, не пристосовані для класичних занять аутогенним тренуванням або релаксацією). У результаті в розробленій технології навчання інтегровані класичні методи і деякі прийоми соціально-психологічних методів навчання. Передбачалося, що навчання прийомам довільної саморегуляції , сприятиме посиленню рефлексивних процесів, усвідомлювання і здатності до тонкої вербалізації, що приведе до розвитку регулятивних механізмів.
Підсумковий аналіз отриманих результатів показав, що у випробуваних експериментальної групи, які взяли участь у тренінговій програмі, відбулися статистично значимі зміни за всіма досліджуваними явищами (що свідчили про позитивні зміни регулятивних утворень особистості), в той час, як відповідні зміни у контрольній групі були мінімальними.
Отримані показники надійності отриманого фекту на групі професіоналів дали вагомі підстави стверджувати про цілковиту обґрунтованість у роботі гіпотези, що дало можливість рекомендувати розроблену програму формування у майбутніх педагогів здатності до довільної саморегуляції у практику роботи психологічної служби вузу з метою підвищення ефективності професійно-педагогічної підготовки з одного боку, як засіб самоактуалізації особистості з іншого.
У висновках підведено підсумки здійсненого теоретико-експериментального дослідження, результати якого підтвердили висунуті гіпотези, а також накреслена перспектива подальшої розробки проблеми.
Здійснене дослідження дозволило сформулювати такі висновки :
- Підтверджено, що продуктивною передумовою діагностики і формування у особистості здатності до усвідомлюваної саморегуляції власної активності є суб’єктно-діяльнісний підхід. Змістова реалізація зазначеного підходу передбачає постановку, як домінантної, проблеми формування механізмів особистісної саморегуляції як чинника самостійного і усвідомлюваного цілепокладання і цілереалізації.
- Показано, що здатність особистості до саморегуляції поведінки, як системна, суб’єктна якість, охоплює низку складників (процеси саморегуляції, особистісно-регуляторні властивості, функціональні стани, діяльнісні , результативні компоненти), взаємопов’язанісь та єдність яких забезпечують цілісність і гармонійність організації і функціонування регуляторної системи особистості, з одного боку, належну ефективність розв’язання нею навчально -професійних і професійно-педагогічних задач з іншого..
-У процесі діагностичного дослідження було виокремлено (шляхом кластер-аналізу і застосування стандартних статистичних прийомів оброблення даних) три групи досліджуваних, які відрізнялись між собою як за типом саморегуляції (конструктивним, адаптивним і дефіцитарним), так і за способом поведінки у процесі розв”язання педагогічних задач (раціональним, інтуїтивним і нераціональним).
- Доведено, що досягнення особистістю належної успішності навчально-професійної і професійно-педагогічної діяльності стає можливим за умови сформованості у неї комплексу утворень, що забезпечують її загальну здатність до довільної регуляції власної активності. Остання пов”язана із певними особистісними властивостями, зокрема, із рефлексією самоактуалізацією, самоприйняттям і внутрішнім локусом контролю Я, що дозволяє розглядати психічну саморегуляцію як важливу і складноорганізовану суб’єктну якість.
- Встановлено, що недостатня розвиненість у особистості регуляторних механізмів виявляється у нестабільності діяльності, афективних реакціях, імпульсивності, тривожності, швидкій виснажливості (вигоряння), психовегетативних дисоціаціях тощо. Зазначений комплекс явищ супроводжується водночас низьким рівнем самоактуалізації, самооцінки (впевненість у собі, самоприйняття, самозвинувачування, низьким локусом контролю Я). а також схильністю до внутрішньої конфліктності.
- Доведено, що ефективним психологічним засобом попередження наведеної вище феноменології, слугує система спеціальних прийомів впливу ( рефлексивне навчання, формування уміння розв’язувати педагогічні задачі, ділові ігри, моделювання складних педагогічних ситуацій, нервово - м’язова релаксація, гетеротренінг, автотренінг), послідовне застосування яких сприяє такій актуалізації внутрішніх механізмів, яка дає особистості можливість самостійно обирати конструктивні способи як організації власної поведінки, так і управління педагогічним процесом, а відтак і досягати прийнятих критеріїв успішності здійснення професійно-педагогічної діяльності.
- Показано, що розроблена й апробована програма формування здатності особистості до довільної саморегуляції поведінки, може слугувати ефективним засобом як оптимізації потенційних можливостей особистості, з одного боку, так і діагностики надійності діяльності суб’єкта в ускладнених (стресогенних) умовах педагогічної діяльності з іншого.
- Отриманий у даному дослідженні матеріал дає вагомі підстави вважати підтвердженими висунуті у ньому гіпотези, а відтак і належн обгрунтованими розроблені і апробовані у ньому психологічні засоби, спрямовані на формування у майбутнього педагога здатності до довільної саморегуляції поведінки.
Відзначається, що поданий у даному дослідженні матеріал не претендує на повне висвітлення і остаточний розв’язок досліджуваної проблеми. У цьому зв’язку перспективним убачається звернення до лонгітюдної стратегії, що дасть змогу отримати відповідь на питання про співвідношення особистісного і набутого у становленні регулятивних структур особистості, а також і на питання щодо евристичності застосування відповідних до встановленої залежності засобів її діагностики і оптимізації.

ЛІТЕРАТУРА
1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. 299 с.
2. Айламазьян A.M. Выбор мотивов деятельности: теоретические аспекты проблемы и экспериментальное изучение // Вопросы психологии. 1990. - № 4. - С. 123-130.
3. Алексеев А.В. Себя преодолеть. - М. : Мысль, 1978. - С. 3 - 4.
4. Алешина Ю.Е., Кроз М.В. Измерение уровня самоактуализации личности // Социально-психологические методы исследования супружеских отношений. М.: МГУ, 1987 С. 91 114.
5. Алиев Х.М. Ключ к себе: этюды о саморегуляции. - М.: Мол. гвардия, 1990. - 223 с.
6. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование: Пер. с англ. / Под ред. А.А.Алексеева. СПб..: Питер, 2001. - 688 с.
7. Андреева Г.М., Богомолова П.И., Петровская Г.А. Современная социальная психология на западе. - М.: Изд-во. Моск. ун-та, 1978. 271 с.
8. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. - М.: Наука, 1980 . 196 с.
9. Анцыферова Л.И. Психология личности как открытой системы // Вопросы психологии. - 1970. - № 5. С. 168-177.
10. Афифи А., Эйзен С. Статистический анализ: Подход с использованием ЭВМ. М.: Мир, 1982 488 с.
11. Баррон Ф. Личность как функция проектирования человеком самого себя // Вопросы психологии. - 1990. - № 2. - C. 153-155.
12. Бедер Я. Психологическая коррекция недостатков саморегуляции у детей с задержками развития // Вопросы психологии 1983 - № 4 С. 70 71.
13. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений: Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. /Общ. ред. М.С.Мацковского/. - СПб.: Лениздат, 1992. - 400 с.
14. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М.: Прогресс, 1986. 420 с.
15. Біла О.Г. Психокорекційні можливості методу активного соціально-психологічного навчання (на матеріалі підготовки психологів-практиків) \ Дис. канд. психол. наук Черкаси, 2002 241 с.
16. Богданов В.А. Системологическое моделирование личности в социальной психологии. - Л.: Изд. ЛГУ, 1987. - 144 с.
17. Бодров В.А., Ложкин Г.В., Плющ А.Н. Нелинейная модель мотивационной сферы личности // Психологический журнал 2001 № 2 С. 90 100.
18. Божович Л.И. Избранные психологические труды. Проблемы формирование личности: Под ред. Д.И.Фельдштейна. - М.: Педагогика, 1993. - 211 с.
19. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості Харків.: Фоліо, 1996. 237 с.
20. Боришевський М.Й. Моральна саморегуляція поведінки особистості: понятійний апарат Київ, 1993 23 с.
21. Боришевський М.Й., Галян І.М. Саморегуляція оцінної діяльності вчителя як вид психічної активності К.: Дніпро, 2001 74 с.
22. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. Учебное пособие М.: Российское педагогическое агентство, 1998 263 с.
23. Бурлачук Л.Ф., Михайлова Н.Б. К психологической теории ситуации // Психологический журнал 2002 - № 1 С. 5 17.
24. Васильев Н.Н. Тренинг преодоления конфликтов Спб.: Речь, 2002 174 с.
25. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 200 с.
26. Веракса Н.Е., Дьяченко О.М. Способы регуляции поведения у детей дошкольного возраста // Вопросы психологии. - 1996. - № 3. - С. 14-27.
27. Вербицкий А.А. Концепция знаково-контекстного обучения в вузе // Вопросы психологии. - 1987. - № 5. - С. 31-39.
28. Волгина Н.П., Коваленок Т.П. Психологические особенности учащихся групп допрофессионального образования // Новые формы и технологии обучения в системе непрерывного сельскохозяйственного образования. Сб. науч. тр. МГАУ. - М., 1996. - С. 83-90.
29. Волков А.М., Микадзе Ю.В., Солнцева Г.Н. Деятельность: структура и регуляция. М.: Изд-во МГУ, 1987. 217 с.
30. Волянюк Н. Эмоциональное выгорание спортивного педагога \ Вісник Харківського Університету. Серія Психологія. 2003. - №599 С. 67-72.
31. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. /Проблемы развития психики / Под ред. А.М.Матюшкина. - М.: Педагогика, 1983. Т. 3. 368 с.
32. Габдреева Г.Ш., Пейсахов Г.Н. К методике самоуправления психическим состоянием // Вопросы психологии 1982 - № 5 С. 101 108.
33. Ганзен В.А., Гостев А.А. Систематика мысленных образов // Психологический журнал - 1989. - №2 - С.12-21.
34. Гипенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 318 с.
35. Глуханюк Н.С. Психологические особенности развития деятельности и личности инженера-педагога \ Дис канд. психол. наук - Екатеринбург, 1991. - 169 с.
36. Гозман Л.Я., Кроз М.В., Латинская М.В. Самоактуализационный тест. - М.: РПА, 1995. - 45 с.
37. Головко О.А. Формирование сморегуляции поведения у детей с аффективными проявлениями // Автореф. дисс. канд. психол. наук Киев, 1986 19 с.
38. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. - М.: Политиздат, 1989. - 319 с.
39. Гримак Л.П., Звонников В.М., Скрыпников А.И. Психическая саморегуляция в деятельности человека-оператора // Вопросы кибернетики. Психические состояния и эффективность деятельности. - М., 1983. - С. 150-167.
40. Гришина Н.В. Психология конфликта Спб.: Изд-во «Питер», 2000 464 с.
41. Групповая психотерапия /Под ред. Б. Д. Карвасарского, С. Ледера. - М.: Медицина, 1990. - 384 с.
42. Гук Н.С. Оцінка та корекція психічних станів співробітників органів виконання покарань // Автореф. дис. канд. психол. наук Київ, 1996 25 с.
43. Дикая Л.Г., Семикин В.В. Регулирующая роль образа функционального состояния в экстремальных условиях деятельности // Психологический журнал. 1991. - № 1. - С. 55-65.
44. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А., Мирошников М.П., Шарай В.Б. Тест дифференцированной самооценки функционального состояния \ Вопросы психологии. 1973. №6 С. 141-145
45. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л.: ЛГУ, 1985. - 168 с.
46. Ермолова Т.В., Колмогорцева И.С. Временной аспект образа себя у старших дошкольников // Вопросы психологии. 1995. - № 2. - С. 47-58.
47. Задорожнюк И.Е. Широкому читателю о возможностях саморегуляции // Вопросы психологии. 1988. - № 2. - С. 156-157.
48. Запорожец А.В. Избранные психологические труды, в 2-х томах. - М.: Педагогика, 1986. - 296 с.
49. 3еер Э.Ф. Профессиональное становление личности инженера-педагога. - Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1988. - 118 с.
50. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: Изд-во Моск-го ун-та, 1985. 287 с.
51. Зейгарник Б.В., Холмогорова А.Б., Мазур Е.С. Саморегуляция поведения в норме и патологии // Психологический журнал. 1989 - № 2. - С. 121-133.
52. Зелыдер Д.Н. О некоторых условиях формирования психологической устойчивости учителя // Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности: Тезисы Всесоюзной конференции молодых ученых. - Симферополь, 1983. - С. 167-170.
53. Іванашко О.Є. Емоційна напруженість в професійній діяльності вчителя \ Вісник Харківського Університету. 2003 - №599. С.128-133.
54. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М.: Изд-во УРАО, 1998. - 164 с.
55. Иванова Е.М. Психотехнология изучения человека в трудовой деятельности: Учеб.-методическое пособие для студентов факультетов психологии гос. ун-тов. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. - 94 с.
56. Игры - обучение, тренинг, досуг: В 4 книгах. /Под ред. В.В.Петрусинского.- М.: Новая школа, 1994. - 368 с.
57. Ильин Е.П. Удовлетворенность деятельностью как социально-психологический феномен // Психофизиологическое изучение учебной и спортивной деятельности. Л., 1981. С. 4-13.
58. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. СПб.: Питер, 2002. 752 с.
59. Ильин Е.П., Молчанова Н.М., Замкова М.А. Изучение проявлений нервно-эмоционального напряжения у студентов во время сдачи экзаменов и зачетов // Современная высшая школа. 1979. - № 1. С. 67.
60. Калин В.К. Воля, эмоции, интеллект // Эмоционально- волевая регуляция поведения и деятельности.: Тезисы Всесоюзной конференции молодых ученых. - Симферополь, 1983. - С. 171-175.
61. Калин В. К. На путях построения теории воли // Психологический журнал. 1989 - № 2. - С. 46-56.
62. Калина Н.Ф. О самоактуализации личности (Вместо послесловия) // А. Маслоу. Психология бытия М.: «Рефл-Бук»; Киев.: «Ваклер», 1997 С. 283 300.
63. Карвасарский Б.Д., Карабельщиков К.В., Мясищев В.Н. К психофизиологическому исследованию волевого усилия у больных с нервно-психическими заболеваниями // Труды Ленинградского научно-исследовательского психоневрологического института им. В.М.Бехтерова. Л., 1969. Т. 50. С. 45-48.
64. Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учебное пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988 - 200 с.
65. Климов Е.А. Образ мира в разнотипных профессиях: Учебное пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995 - 224 с.
66. Климов Е.А. Психология профессионала. - М.: Издательство "Институт практической психологии"- Воронеж: НПО"Модэк", 1996 - 400 с.
67. Коваленко А.Б. Психологія розуміння Київ, 1999 184 с.
68. Коваленко А.Б. Розвиток головних компонентів розуміння в процесі творчого тренінгу // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології К.: «Міленіум», 2002, Т.2. С. 148 151.
69. Коваленок Т.П. Методические рекомендации и задания для самостоятельного выполнения по спецкурсу "Саморегуляция в педагогической деятельности." - М., 1995. - 27 с.
70. Коваленок Т.П. Аутогенная тренировка - способ формирования функционального состояния педагога // Новые формы и технологии обучения в системе непрерывного сельскохозяйственного образования: Сб.науч. тр. МГАУ. - М., 1993. - С. 80-85.
71. Коваленок Т.П. Уровень развития саморегуляции и образ «Я» // Новые формы и технологии обучения в системе непрерывного сельскохозяйственного образования: Сб. науч. тр. МГАУ. - М., 1996. - С. 76-84.
72. Коломинский Я.Л., Оловникова Н.Г. Педагогические ситуации. Практикум. // Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология Спб.: «Питер-Ком», 1999 С. 379 399.
73. Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням К.: Рад. школа, 1981 170 с.
74. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 1984. - 335 с.
75. Кон И.С. Открытие "Я". - М.: Политиздат, 1978. - 367 с.
76. Кондратьева И.И. Планирование своей деятельности младшими школьниками // Вопросы психологии. - 1990. - № 4. - С. 47-55.
77. Конопкин О.А. Психологические механизмы регуляции деятельности. - М.: Наука, 1980. - 256 с.
78. Конопкин О.А., Прыгин Г.С. Связь учебной успеваемости студентов с индивидуально-психологическими особенностями их саморегуляции. // Вопросы психологии - 1984 - № 3 С. 42 52.
79. Конопкин О.А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека (структурно функциональный аспект) // Вопросы психологии. 1995 - № 1 С. 5 12.
80. Конопкин О.А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъектного развития \ Вопросы психологии.- 2004 - №2 С. 128-135.
81. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Группировки мотивационно-личностных свойств как регулятивные системы принятия решений // Вопросы психологии 2002 - № 6 С. - 73 83.
82. Костюк Г.С. Принцип развития в психологии // Методологические и теоретические проблемы психологии М.: Наука, 1969 С. 118 152
83. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості К.: Рад. школа, 1989 608 с.
84. Косырев В.П. Диагностика профессионально-педагогической подготовки студентов инженерно-педагогических специальностей // Новые формы и технологии обучения в системе непрерывного сельскохозяйственного образования: Сб. науч. тр. МГАУ. - М., 1993. - С. 16-21.
85. Кривцова С.В., Мухаматтулина Е.А. Сценарий тренинга педагогической эффективности (руководство для практического психолога) М.: ТОО "Инсайт-центр", 1994. - 57 с.
86. Кроль Л.М., Михайлова Е.Л. "Человек-оркестр": микроструктура общения. - М.: "Независимая фирма "Класс", 1993. - 160 с.
87. Кроник А.А. Психологические основания типологии индивидуальных стилей жизни // Стиль жизни личности. Теоретические и методологические проблемы. - Киев.: Наукова думка, 1982 - С. 165-199 с.
88. Кузнецов С.А. Экспериментальные данные о психофизиологических механизмах психической устойчивости. О понятии психической устойчивости // Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности.: Тезисы Всесоюзной конференции молодых ученых. - Симферополь, 1983 - С. 176-181.
89. Кузнецова А.С. Методы психологической саморегуляции и психопрофилактика неблагоприятных функциональных состояний человека в связи с особенностями профессиональной деятельности Дисс. канд. психол. наук. - М., 1992. - 226 с.
90. Кулагин Б.В., Сергеев С.Т. Типологический подход к исследованию проблемы профотбора // Психологический журнал 1989 - № 1 С. 62 70.
91. Курск Н.С. Дефицит психической активности: пассивность личности и болезнь. - М.: Институт психологии РАН, 1996. - 245 с.
92. Куценко Г.В. Когнітивний стиль особистості в структурі саморегуляції соціальної поведінки // Автореф. дис. канд. психол. наук Київ, 1998 17 с.
93. Лебедев В.И. Личность в экстремальных условиях. - М.: Политиздат, 1989. - 304 с.
94. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. М.: Наука, 1964. 274 с.
95. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний. - М.: Изд-во Моск. ун-та , 1984. - 200 с.
96. Леонова А.Б. Психологические средства оценки и регуляции функционального состояния человека \ Диссдоктора психол. наук. М., 1988. 355 с.