Птащенко Дмитро Сергійович. УЯВНА ОБОРОНА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

Птащенко Дмитро Сергійович. Назва дисертаційної роботи: "УЯВНА ОБОРОНА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Птащенко Дмитро Сергійович
УДК 343.233
УЯВНА ОБОРОНА
ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ
12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Науковий керівник:
ШАПЧЕНКО Сергій Дмитрович,
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2015
1
ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ 1. Загальна характеристика уявної оборони як кримінальноправового явища 10
1.1. Уявна оборона як предмет дослідження в теорії кримінального права 10
1.2. Основні підходи до регламентації уявної оборони у кримінальному праві
окремих держав 61
Висновки до розділу 1 85
Розділ 2. Уявна оборона як предмет регламентації у Кримінальному кодексі
України 87
2.1. Особливості регламентації уявної оборони в Кримінальному кодексі України
та її основні кримінально-правові характеристики 87
2.2. Проблеми регламентації окремих різновидів уявної оборони в Кримінальному
кодексі України 132
Висновки до розділу 2 180
Розділ 3. Врахування уявної оборони в правозастосовній практиці 185
3.1. Уявна оборона і кримінально-правова кваліфікація 185
3.2. Врахування уявної оборони при обранні заходів кримінально-правового
впливу 207
Висновки до розділу 3 214
ВИСНОВКИ 217
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 223
1
ВСТУП
Актуальність теми. У статті 37 Кримінального кодексу України 2001
року (далі – КК, КК України) – вперше у вітчизняному кримінальному праві
– були закріплені спеціальні положення, які безпосередньо стосуються уявної
оборони. В них дається визначення поняття уявної оборони, виокремлюються
деякі її різновиди, формулюються загальні орієнтири кримінально-правової
оцінки цих різновидів.
В цілому прагнення українського законодавця вирішити основні
питання уявної оборони на нормативному рівні, не перекладаючи їх на
правозастосовну практику та теорію кримінального права, як це було у
період чинності Кримінального кодексу Української РСР (України) 1960
року, заслуговує схвалення. Водночас більш ніж десятирічний досвід
тлумачення та застосування положень ст.37 КК виявив щодо уявної оборони
цілий ряд проблем нормативного, правозастосовного та теоретичного
характеру. Йдеться, зокрема, про визначення специфіки уявної оборони серед
обставин, що виключають злочинність діяння, розуміння особливостей її
юридичної конструкції та змісту окремих законодавчих характеристик,
невичерпність виділених у ст.37 КК різновидів, конкретні правила
кримінально-правової кваліфікації окремих різновидів уявної оборони у
судовій практиці.
В юридичній літературі уявна оборона розглядались переважно при
дослідженні обставин, що виключають злочинність діяння, та помилки у
кримінальному праві. Окремі питання цього складного кримінально-правого
явища досліджували, зокрема, Ю. В. Александров, Г. М. Андрусяк, П. П.
Андрушко, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Н. П. Берестовий, Я. М. Брайнін, В.
М. Бурдін, Г. В. Бушуєв, Ю. А. Вапсва, І. А. Гельфанд, О. А. Герцензон, В. О.
Глушков, Л. В. Гусар, П. С. Дагель, В. П. Діденко, М. Д. Дурманов, С. І.
Дячук, О.О. Кваша, В. Ф. Кириченко, О. Ф. Кістяківський, М. Й.
Коржанський, С. Г. Келіна, В. Н. Козак, О. М. Лупіносова, Ю. І. Ляпунов, Л.
1
А. Остапенко, М. М. Паше-Озерський, Є.О. Письменський, А. А.
Піонтковський, Е. Ф. Побегайло, Л. М. Підкоритова, А. М. Ришелюк, Є. О.
Рускевич, І. І. Слуцький, І. С. Тишкевич, В. І. Ткаченко, Т. Г. Шавгулідзе, М.
Д. Шаргородський, Т. І. Якімець, В. А. Якушин, М. І. Якубович. Вивчення
робіт цих науковців підтвердило: в теорії кримінального права найбільш
важливі питання уявної оборони, в тому числі згадані вище, залишаються
дискусійними.
З моменту набуття Україною незалежності була захищена лише одна
кандидатська дисертація, безпосередньо присвячена уявній обороні. Це
дисертація В.В. Аніщук «Уявна оборона: кримінально-правова
кваліфікація та відповідальність» (2011 р.). В ній науковець розглянула
частину означених питань, але більшою мірою тих, які стосуються
розмежування необхідної та уявної оборони, кримінально-правової
кваліфікації деяких різновидів останньої. Важливі питання теоретичного
та нормативного характеру, в тому числі пов’язані з окремими
концептуальними підходами щодо уявної оборони, потребують
подальших досліджень.
Зазначене підтверджує значущість подальшого комплексного
кримінально-правового слідження основних нормативних,
правозастосовних та теоретичних питань уявної оборони.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана
тема дисертаційного дослідження відповідає плановій темі науководослідних робіт юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Доктрина права в правовій системі
України: теоретичні і практичні аспекти» (тема №11 БФ 042-01, державний
реєстраційний номер 111U008337). Дисертація є складовою плану наукової
роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та
кримінально-виконавчі аспекти» на 2010-2015 рр. Тема дисертаційної роботи
1
затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка 22 вересня 2011 року
(протокол №1).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
комплексна характеристика уявної оборони як відносно самостійного
кримінально-правового явища та формулювання на цій основі науково
обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення її нормативної регламентації у
КК України та рекомендацій щодо поліпшення правозастосовної практики.
У зв’язку з цим робота зорієнтована на вирішення таких задач:
1) з’ясувати основні підходи щодо розуміння кримінально-правової
природи уявної оборони, які існують в теорії кримінального права;
2) встановити особливості регламентації уявної оборони та її
різновидів у кримінальному праві окремих зарубіжних державах, правові
системи яких належать до різних правових сімей, з метою можливого
запозичення позитивного досвіду;
3) визначити особливості регламентації уявної оборони в КК України,
сформулювати конкретні характеристики, які розкривають основний
кримінально-правовий зміст уявної оборони та окремих її різновидів;
4) виявити вади у нормативній регламентації уявної оборони в КК
України, запропонувати загальні підходи та надати конкретні пропозиції
щодо їх усунення;
5) узагальнити вітчизняну практику застосування кримінальноправових норм щодо уявної оборони, виробити рекомендації щодо її
поліпшення – перш за все в частині кримінально-правової кваліфікації
окремих різновидів уявної оборони.
Об’єктом дослідження є норми кримінального права України та
окремих зарубіжних держав, теоретичні положення, правозастосовна
практика судів України щодо уявної оборони.
Предмет дослідження – уявна оборона за кримінальним правом
України.
1
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є основні
загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Їх комплексне використання
було спрямоване на вирішення поставлених задач, забезпечення
достовірності результатів, обґрунтування окремих положень, висновків і
пропозицій. Так, формально-логічний метод використовувався при
встановленні змісту окремих термінів та формулювань, які вживаються в
кримінальному праві для регламентації уявної оборони (підрозділи 1.2, 2.1);
системно-структурний метод – для поглибленого дослідження
співвідношення уявної оборони та її різновидів, а також для систематизації
окремих різновидів уявної оборони (підрозділи 2.1, 2.2.); порівняльноправовий метод – для виявлення особливостей регламентації уявної оборони
у сучасному кримінальному праві низки зарубіжних держав (підрозділ
1.2.);методи спеціально-юридичного та техніко-юридичного аналізу − для
виявлення вад у положеннях Загальної та Особливої частин КК, які
регламентують уявну оборону (підрозділи 2.1, 2.2): статистичний метод –
при проведенні узагальнення правозастосовної практики (підрозділи 3.1,
3.2.).
Нормативно-правову основу дослідження складають чинні Конституція
України, КК України, положення кримінального права більше тридцяти
зарубіжних держав.
Теоретичною основою дисертації є праці радянських, сучасних
вітчизняних та зарубіжних науковців з питань кримінального права,
загальної теорії права, логіки та філософії, які прямо чи опосередковано
стосуються уявної оборони.
Емпіричну базу роботи складають матеріали 129 кримінальних справ
(проваджень). В дисертації також проаналізовані положення окремих
постанов Пленуму Верховного Суду СРСР, Пленуму Верховного Суду
України, пленумів верховних судів окремих держав СНД.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на
підставі комплексного дослідження теоретичних, нормативних та
1
правозастосовних проблем уявної оборони сформульовано і обґрунтовано
деякі нові теоретичні положення, уточнено зміст окремих понять та
характеристик, які стосуються досліджуваного кримінально-правового
явища, запропоновано шляхи вдосконалення регламентації уявної оборони у
КК України. На захист, зокрема, виносяться такі положення, висновки та
пропозиції:
Вперше:
- запропоновано виокремлювати серед обставин, передбачених
розділом VІІІ Загальної частини КК, два їх різновиди: а) ті, які завжди
виключають злочинність діяння (необхідна оборона; затримання особи, що
вчинила злочин; крайня необхідність); б) ті, які в окремих своїх проявах
злочинність діяння не виключають (уявна оборона; фізичний або психічний
примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком;
виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної
діяльності організованої групи чи злочинної організації); уявна оборона
віднесена до другого різновиду тому, що окремі її прояви, зокрема, ті, що
передбачені ч.ч.3, 4 ст.37 КК, злочинності діяння не виключають;
- обґрунтовано, що уявна оборона являє собою особливу кримінальноправову ситуацію, основними узагальненими характеристиками якої є: 1)
фактична помилка щодо наявності суспільно небезпечного посягання, яке дає
право на необхідну оборону; 2) вчинення дій, які за своїм суб’єктивним
змістом спрямовані на припинення посягання; 3) спричинення такими діями
шкоди правам та (або) правоохоронюваним інтересам особи, яка під впливом
фактичної помилки сприймається як така, що здійснює посягання; 4)
відповідність об’єктивних ознак діяння та змісту шкоди ознакам,
передбаченим у окремих статтях Особливої частини КК;
- доведено, що окремі прояви (різновиди) уявної оборони можуть
виключати злочинність діяння не лише у зв’язку з відсутністю вини особи, а і
у зв’язку з відсутністю кримінальної протиправності (наприклад, заподіяння
середньої тяжкості тілесного ушкодження при сумлінній фактичній помилці
1
щодо наявності суспільно небезпечного посягання в ситуації, коли уявна
оборона «прирівнюється» до перевищення меж необхідної оборони);
- відзначено, що виділення окремих різновидів уявної оборони
здійснюється не в межах їх класифікації, а в межах систематизації; вона,
зокрема, дає можливість виділити четвертий різновид уявної оборони, який
не передбачений ст.37 КК, – у разі, коли суб'єктом була допущена
несумлінна (недобросовісна) помилка щодо наявності реального суспільно
небезпечного посягання, а заподіяна шкода перевищує допустимі межі
захисту в умовах відповідного реального посягання;
- виявлено вади окремих формулювань положень статті 37 КК,
сформульовано деякі загальні підходи та конкретні пропозиції щодо їх
усунення (див. Висновки);
удосконалено:
- розуміння специфіки необережної вини при уявній обороні;
- підходи щодо визначення специфічної конструкції та конкретного
змісту складів злочинів, передбачених статтями 118, 124 КК України;
- орієнтири щодо особливостей кримінально-правової кваліфікації
окремих різновидів уявної оборони.
набуло подальшого розвитку:
- основні теоретичні підходи щодо визначення правової природи уявної
оборони;
- аргументи щодо необхідності розуміння «обставин», що виключають
злочинність діяння, як узагальнених кримінально-правових ситуацій;
- встановлення кримінально-правового значення кожного із різновидів
уявної оборони.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість
одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та
пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях – для
подальшого дослідження проблеми уявної оборони; у законотворчій
діяльності – для подальшого вдосконалення чинних нормативних положень
1
КК України в частині регламентації уявної оборони та окремих її різновидів;
у правозастосовній діяльності - у слідчій та судовій практиці; у навчальному
процесі – при викладанні курсу Загальної та Особливої частин кримінального
права та для підготовки відповідних методичних матеріалів, підручників,
навчальних посібників тощо. Результати дисертаційного дослідження були
впроваджені в процес викладання навчальної дисципліни «Кримінальне
право» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Апробація результатів дослідження. Дисертація доповідалась та
обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, схвалена і рекомендована кафедрою до захисту (протокол № 11 від
25 березня 2015 року). Основні положення дисертаційної роботи були
оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції «VIII
Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 23-24 листопада 2012 року), на
міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні держава і право:
теорія та практика» (м. Ірпінь, 7 грудня 2012 року), на міжнародній науковопрактичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м.
Київ, 23 травня 2014 року).
Публікації. Основні результати дослідження відображені у десяти
публікаціях, що включають сім статей, опублікованих у наукових фахових
виданнях (з них дві статті у виданні іноземної держави, яке включено до
міжнародних наукометричних баз, та одна стаття у вітчизняному виданні, яке
включено до міжнародних наукометричних баз), та трьох тезах наукових
доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В процесі дослідження уявної оборони було уточнено деякі теоретичні
положення, сформульовано висновки та внесено пропозиції, що мають певне
наукове та практичне значення. До них, зокрема, можна віднести такі:
1. В навчальній та науковій літературі відсутні системні положення
щодо розуміння того, який реальний предмет відображає словосполучення
«уявна оборона». Проведене дослідження дозволило виділити наступні
теоретичні підходи щодо її розуміння: 1) уявна оборона не виступає
самостійною кримінально-правовою ситуацією, її існування можливе лише в
контексті необхідної оборони; 2) уявна оборона – самостійна обставина, яка
виключає злочинність діяння; 3) уявна оборона є різновидом помилки в
кримінальному праві; 4) уявна оборона є різновидом помилки щодо
наявності обставин, які виключають злочинність діяння. Очевидно, що жоден
із наведених підходів повноцінно не відображає кримінально-правову
правову природу уявної оборони. На думку дисертанта, уявна оборона являє
собою узагальнену кримінально-правову ситуацію, основними
характеристиками якої є: 1) фактична помилка щодо наявності суспільно
небезпечного посягання, яке дає право на необхідну оборону; 2) вчинення
дій, які за своїм суб’єктивним змістом спрямовані на припинення посягання;
3) спричинення такими діями шкоди правам та (або) правоохоронюваним
інтересам особи, яка під впливом фактичної помилки сприймається як така,
що здійснює посягання; 4) відповідність об’єктивних ознак діяння та змісту
шкоди ознакам, передбаченим у відповідних статтях Особливої частини КК.
2. В кримінальному праві зарубіжних держав реалізуються різні підходи
до регламентації уявної оборони. В залежності від способу та ступеню
конкретності такої регламентації серед них можна виділити наступні: 1)
регламентація уявної оборони здійснюється загальними положеннями
кримінального права; 2) регламентація уявної оборони охоплюється
загальними нормами про помилку; 3) уявна оборона регламентується