Речення тотожності в сучасній українській мові

Краткое описание

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О. ПОТЕБНІ
НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Горголюк Ніна Георгіївна

УДК 811.161.2:81’367.3

Речення тотожності в сучасній українській мові

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Науковий керівник
Бріцин Віктор Михайлович
доктор філологічних наук,
професор

КИЇВ 2005

зміст

Вступ4
розділ І. Поняття тотожності та його мовна реалізація .12
1.1. Логічні та філософські аспекти проблеми тотожності.13
1.2. Розпрацювання проблеми тотожності в лінгвістиці.19
1.2.1. Сутність та специфіка речень тотожності.22
1.2.1.1. Визначення речень тотожності.24
1.2.1.2. Роль категорії референції у формуванні
відношень тотожності29
1.2.1.3. Типологія речень тотожності44
Висновки до розділу І .60
РОЗДІЛ ІІ. Граматична організація речень тотожності.62
2.1. Проблема визначення головних членів у реченнях
тотожності зразка N1-N1...63
2.2. Граматична специфіка відношень тотожності в
реченнях зразка Inf-Inf..72
2.3. Граматична форма речень зразка N1-Inf та Inf-N1...79
2.3.1. Номінатив у ролі головного члена речень
зразка N1-Inf та Inf-N179
2.3.2. Роль вказівних слів.81
2.3.3. Інфінітив у ролі головного члена речень
тотожності зразка N1-Inf84
2.3.3.1. Інфінітивний підмет.87
2.3.3.2. Інфінітивний присудок.92
2.4. Засоби вираження категорії часу в реченнях тотожності..94
2.5. Комунікативна організація речень тотожності...101
Висновки до розділу ІІ 105
РОЗДІЛ ІІІ. Структурно-семантичні типи речень зі значенням тотожності..107
3.1. Семантична характеристика речень зразка N1N1.108
3.1.1. "Чисті" індекси "чисті" індекси108
3.1.2. "Чисті" індекси ↔ дескрипції..113
3.2. Синкретичні семантичні моделі речень зразка N1N1..121
3.2.1. Тавтологічні висловлення121
3.2.2. Метафора як синкретичний член конструкції
зразка N1N1..129
3.3. Семантична структура речень зразка InfInf139
3.4. Семантична характеристика речень зразка N1↔Inf.147
Висновки до розділу ІІІ ..160
ВИСНОВКИ..163
Використана література...167
Список цитованих першоджерел182

ВСТУП

Дослідження взаємовідношень між будовою, семантикою і прагматикою синтаксичної одиниці дозволяє сформувати комплексний підхід до вивчення лінгвістичного об'єкта. Останнім часом у колі семантичних досліджень спостерігаємо "ренесанс" логічного підходу як до мови загалом, так і до структури речення зокрема.
Логічний напрямок в царині вивчення семантики речення уже має певний досвід опису структури речення з опорою на структуру думки і досвід опису тієї ж структури з опорою на логічну систему предикатів.
У дослідженнях семантичної структури речень з опорою на логічну систему предикатів використовуються семантичні категорії, розроблені ще в давньогрецькій філософії Аристотелем. У логічних категоріях Аристотеля мовознавці вбачають універсальні предикати, які можуть слугувати основою для пропозицій функцій, чи структурних схем речень, конкретних мов” [Степанов, 1981:134]. На думку В.Г. Адмоні, найглибиннішим у всій системі аспектів речення є аспект логіко-граматичних типів речення [Адмони, 1975:54], оскільки вони є найзагальнішими моделями, в яких думка формує зміст [Арутюнова, 1976 б: 18]. В.Г. Адмоні характеризує логіко-граматичні типи речень як конкретні граматичні структури, які мають граматичну форму, за допомогою якої виражається, однак, не що інше, як логічний зміст, тобто відображені в людському мисленні типові зв’язки і відношення об’єктивної дійсності” [Адмоні, 1955: 103-104].
Характеристика логіко-граматичних типів речення базується, як відомо, на двох основних підходах семасіологічному (від форми до значення) і ономасіологічному (від значення до форми). Теорія логіко-граматичних типів речення із семасіологічних позицій сформувалась переважно на матеріалі німецької мови (див.: [Адмони, 1968, 1973]). Ономасіологічний підхід найбільш детально розроблений на матеріалі російської мови (див.: [Арутюнова, 1976 б; Арутюнова, Ширяев, 1983]). Н.Д.Арутюнова класифікує логіко-граматичні типи речень на підставі поєднуваності двох базових мисленнєвих категорій: природи сутностей, якими оперує людське мислення (предмет, поняття, ім’я) і які представлені у висловленні денотатом або сигніфікатом і позначувальним, і напрямку руху думки між двома будь-якими сутностями. Ці фактори дозволяють виділити чотири логіко-граматичних початки”, кожне з яких виражається у певних семантичних типах речень.
Семантично орієнтований ономасіологічний підхід до логіко-граматичної класифікації речень через універсальність мисленнєвих і семантичних категорій робить цю класифікацію незалежною від граматичних особливостей конкретної мови і адекватною для опису різних мов. Враховуючи різний ступінь деталізації класифікацій і те, що вони розроблені у різних мовах російській, французькій і німецькій [Адмоні, 1973; Арутюнова, 1976 б; Гак, 1986] можемо відзначити схожість цих класифікацій.
Найбільше суперечностей і розбіжностей у поглядах мовознавців викликав розгляд речень тотожності.
Дисертація присвячена комплексному вивченню структурно-семантичних, синтаксичних та функціональних особливостей речень тотожності у сучасній українській мові, оскільки з цим типом речень пов'язана у світовому мовознавстві низка суперечностей і проблем.
Розвиток синтаксичної науки, накопичення нових наукових даних про різні сторони речення, усвідомлення незвичайної складності цієї одиниці все це утруднює визначення сутності проблеми тотожності, формулювання її базових ознак.
Спроби визначити статус РТ робило багато логіків та лінгвістів, особливий же інтерес до них виявив Г. Фреге. Дослідження РТ проводились на матеріалі різних мов, у російському ж мовознавстві термін РТ вперше з’явився у роботах академіка О.О. Шахматова.
До РТ у різних його аспектах зверталися на матеріалі російської мови Н.Д.Арутюнова, О.С.Ахманова, К.Берка, Д.Вайс, О.М.Гвоздєв, Є.В.Кротевич, О.В.Падучева, О.М.Пєшковський, О.О.Потебня, Ю.С.Степанов, Л.П.Старосельцев, А.Б.Шапіро. На матеріалі німецької мови РТ вивчали В.Г.Адмоні, Г.Брікман, І.І.Ревзін, О.І.Москальська, Л.В.Солодушникова; на матеріалі іспанської мови А.Є.Супрун. У сучасній англійській мові РТ проаналізовано в роботах О.Єсперсена, К.Міяке, Дж.Лайонза, Ю.Найди. Вони були об’єктом аналізу в дисертаційних дослідженнях Л.І. Коваленко (на матеріалі англійської мови), О.О.Касаткіної (на матеріалі французької мови). В українському мовознавстві РТ, хоча і не були об’єктом спеціального аналізу, але виділялися й описувалися в контексті висвітлення системи речень (В.М.Русанівський, І.Р.Вихованець, В.М.Бріцин, Н.В.Гуйванюк, Н.Л.Іваницька, К.Г.Городенська, Н.Ф.Баландіна, Г.П.Арполенко, С.Я.Єрмоленко, В.І.Кононенко, М.І.Личук).
Проблемою виділення РТ та суміжних типів речень займались французькі лінгвісти Є. Бенвеніст, Ф. Брюно, Ж. Галише, К.Сведеліус, А.Сеше; про речення ідентифікації згадується в роботі Ж. Рей-Дебов Le me ta langange”; подано класифікацію типів речення і аналіз РТ у Теоретической грамматике французского языка” В.Г. Гака.
Узагальнювальні роботи в галузі виділення і дослідження РТ належать Н.Д. Арутюновій, В.Г. Гаку, О.В. Падучевій, Ю.С. Степанову, А.Є.Супруну.
Актуальність пропонованої праці зумовлена насамперед тим, що проблема відношення тотожності, незважаючи на теоретичні здобутки її вивчення на матеріалі різних мов, залишається однією з найбільш, дискусійних. РТ мають виразні структурно-семантичні особливості, які відрізняють їх від речень класичного підметово-присудкового зразка. Тому опис їхніх структурних семантичних і функціональних характеристик є необхідною складовою роботи, спрямованої на вирішення такого актуального для українського мовознавства завдання, як формування повних уявлень про реченнєвий репертуар української мови. Запроваджена в дисертації методика аналізу цього типу речень дає нові факти для подальшої розробки таких актуальних мовознавчих питань як методика і методи дослідження речення, взаємовідношення мовознавства і логіки, філософії в інтерпретації базових категорій синтаксису, співвідношення та ієрархічні відношення різних підходів до інтерпретації синтаксичної семантики.
Аналіз наукової літератури з логіки, філософії, мовознавства дозволяє в загальних рисах зрозуміти думку, висловлену свого часу П.О.Лекантом, який зазначив, що проблема тотожності в її сутності ніколи не може бути знятою з порядку денного, як не може бути оголошено про повне завершення дослідження цієї основної одиниці синтаксису [Лекант, 1985:3].
Це, з одного боку, пов’язано зі змістовими, логіко-філософськими розбіжностями в тлумаченні категорії тотожності. Інша причина складності полягає в тому, що мовознавче витлумачення одиниць, які передають тотожність, змушує звертатися до категорії тотожності, пропущеної через мовну призму, а отже натрапляти на випадки дифузності, перехідності від тотожності в строгому розумінні цього терміна до суміжних явищ. Багатоманітність проявів тотожності випливає з двобічної природи речення, яке є єдністю позначувального і позначуваного [Шведова, 1973:483]. Ототожнення в реченні повинно орієнтуватися на обидва ці аспекти (змістовий і формальний). І змістова, і формальна площина характеризуються такою багатоплановістю, що ототожнення кожної з них вимагає складного обґрунтування і диференціації [Кокорина, 1974: 32].
РТ породжують цілу низку проблем, із яких одні розв’язані (причому відносно недавно, у безпосередньому зв’язку з розвитком лінгвістичної референції), а для інших розв’язання поки ще не знайдено, хоч поставлені вони були ще логіками ХІХ століття. У коло основних проблем, пов’язаних з РТ у природній мові, входять:
1) відмежування РТ від речень інших логіко-граматичних типів;
2) синтаксична атрибуція іменних компонентів у РТ;
3) комунікативна структура іменних компонентів з РТ;
4) семантика відношення тотожності”.
Мета дисертаційної роботи комплексний аналіз РТ у структурно-синтаксичному, семантико-синтаксичному і функціональному аспектах.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) окреслити коло лінгвістичних проблем, пов’язаних із визначенням категорійної сутності РТ;
2) схарактеризувати місце РТ в синтаксисі української мови;
3) визначити роль лінгвістичної категорії референції у формуванні відношень тотожності;
4) виробити методику, релевантну для аналізу РТ, встановити типи РТ в українській мові;
5) дослідити специфіку граматичної форми РТ, охарактеризувати засоби вираження категорії часу в РТ;
6) дослідити специфіку комунікативної організації РТ.
7) описати семантику різних структурних моделей РТ;
8) визначити типи мутацій відношення тотожності в різних структурно-семантичних моделях РТ.
Об’єктом дослідження є РТ як особливий структурно-семантичний тип речень.
Предметом дослідження є структурно-семантичні, структурно-синтаксичні та функціональні особливості РТ у сучасній українській мові.
Матеріалом дослідження стало близько 2 тис. фіксацій РТ. Фактичний матеріал дібраний методом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників ХІХ ХХ ст., публіцистичних і наукових текстів, а також з записів усного мовлення та збірників паремій.
Відповідно до мети та поставлених завдань у дисертації використовуються такі методи дослідження: описовий, гіпотетико-дедуктивний, а також прийоми логіко-семантичного, дистрибутивного і трансформаційного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що монографічний аналіз РТ в українському мовознавстві зроблено вперше. Запропоновані нові підходи до визначення РТ, їх типологізації, опису семантичної, граматичної та комунікативної природи релевантні для опису РТ в інших мовах.
Теоретичне значення. Дослідження поглиблює розуміння характеру відношень тотожності в лінгвістичному аспекті, синтаксичну теорію в царині семантичних варіювань відношення тотожності в мовленнєвій діяльності, сприяє глибшому пізнанню семантичних, граматичних і функціональних процесів, відкриває нові можливості для наукових досліджень синтаксису в когнітивному аспекті.
Практичне значення. Результати і положення здійсненого аналізу можуть знайти застосування у лекційних курсах сучасної української літературної мови, зіставної типології, проведенні спецсемінарів і спецкурсів. Дисертація може бути використана для написання навчальних посібників і методичних розробок з синтаксису української мови і з загального мовознавства.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були представлені для ознайомлення та обговорення на ХІ, ХІІ та ХІІІ Міжнародних конференціях Мова і культура” (Київ, 2002, 2003, 2004), Всеукраїнській науковій конференції Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Черкаси, 2003), Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми слов'янознавства" (Київ, 2004), наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського славістичного університету (2003, 2004).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено в чотирьох публікаціях, включених у фахові видання, що ввійшли до переліку ВАК України.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної наукової літератури і цитованих першоджерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сучасна мовознавча парадигма передбачає комплексний підхід до аналізу мовної одиниці. Повнота лінгвістичного опису забезпечується єдністю формального, семантичного та функціонального аспектів у дослідженні певного фрагмента мовної системи.
Своєрідність організації РТ у сучасній українській мові робить актуальним пошук адекватних способів їх репрезентації. Проведене у роботі комплексне дослідження РТ дозволяє стверджувати, що такі конструкції є окремим типом двоскладного речення в українській мові, який має певну граматичну форму, семантичну структуру та функціональну організацію.
Аналіз логічних та філософських аспектів поняття тотожності показує, що вони є релевантними для лінгвістичної дефініції конструкцій з семантикою тотожності, яка враховує і логічний (формальну модель), і філософський (підстави для застосування цієї моделі) підходи.
У дисертаційному дослідженні розробляється концепція, що базується на широкому лінгвістичному розумінні поняття тотожності. У мовному зрізі поняття тотожності виражає відношення між різними "явищами" одного об'єкта (предметами, явищами, ознаками, поняттями).
Результати дослідження дозволили деталізувати типологію РТ. Окреслена в роботі типологія РТ базується на онтологічній характеристиці об'єктів ідентифікації і відношень між об'єктами з урахуванням семантичних і структурних критеріїв.
Матеріал сучасної української мови дозволяє виділити такі типи РТ:
· речення номінативної тотожності, у яких повідомляється, що певний об'єкт (особа, предмет чи клас предметів) має більше, ніж одне ім'я, тобто встановлюється еквівалентність імен за тотожністю їхнього денотата.
· речення денотативної тотожності, сутність яких полягає в констатації того факту, що різні ознаки чи властивості мають одного носія, тобто встановлюється ідентичність денотата за іменами чи дескрипціями, які до нього належать;
· речення сигніфікативної тотожності, які констатують однаковий обсяг понять;
· речення функціональної тотожності, які базуються на відношенні синонімії, тобто в таких конструкціях повідомляється про синонімічність предикатних слів.
Власне РТ визнано речення денотативної тотожності з конкретно-референтними компонентами, тобто речення, які виражають тотожність референтів двох іменних груп. Найпристосованішими для здійснення конкретної референції є такі типи слів: дейктичні займенники, які виконують вказівну функцію до будь-якого предмета, власні назви, які виконують номінативну функцію щодо об’єктів та наділені властивістю сингулярної референції, незалежної від умов комунікації, загальні назви, які виконують денотативну функцію і застосовні до будь-якого предмета, щодо якого їхні значення є істинними. Використання дескрипцій для ототожнення предмета мовлення передбачає наявність у мовців спільної сфери ідентифікувальних знань, включення спеціальної системи актуалізації, створеної вказівними і присвійними займенниками, а також іншими граматичними і семантичними (контекстуальними) компонентами, які перетворюють загальну назву на прагматично залежну власну назву або сингулярний терм. Власне РТ не ускладнені додатковими відтінками значення.
Специфіка граматичної форми РТ полягає у встановленні відношень тотожності між членами предикативного ядра.
Власне РТ не підлягають синтаксичному членуванню. Нереферентність одного з компонентів призводить до різної синтаксичної інтерпретації цих конструкцій. Для аналізу таких речень визначальними є семантичний (денотативний) та формальний (морфологічний) критерії визначення головних членів речення.
Особливістю граматичної організації біінфінітивних РТ є функціонально-синтаксичне вираження залежності присудка від підмета, оскільки в таких конструкціях вживаються інфінітиви одного виду.
Семантика іменників і їхні позиційні відношення є релевантними для визначення граматичного статусу головних членів речення в конструкціях з номінативом та інфінітивом.
Проведений аналіз семантичного наповнення структурної схеми N1-N1 дозволяє виділити такі типи речень: власне речення тотожності; синкретичні семантичні моделі з поєднанням відношення тотожності з іншими типами логіко-граматичних відношень (характеризації та класифікації).
Референтна характеристика компонентів, позиція в реченні, контекст, валентність та логічний наголос є суттєвими факторами, які впливають на тип відношень між структурними компонентами схеми N1-N1.
До власне речень тотожності належать конструкції, в яких у першому і другому компонентах вживаються "чисті" індексальні висловлення (особові та вказівні займенники, власні назви). За умови вживання власної назви як другого компонента речення можлива й номінативна інтерпретація. Речення з тавтологією головних членів та речення з метафорою в ролі головного члена є синкретичними моделями речень зразка N1N1.
Релевантними ознаками семантичної структури біінфінітивних речень є референтне співвідношення номінацій, ступінь конкретності-ускладненості, можливість переставляння номінацій, спільність видового значення інфінітивних компонентів, однаковий обсяг понять.
Семантика номінатива та деякі конструктивні і позиційні відношення значною мірою впливають на визначення типу семантичних відношень у конструкціях зразка N1-Inf. Залежно від семантики іменників, які входять до складу конструкції, розрізняють два різновиди оцінних відтінків значення модального та емоційного характеру. У реченнях зі значенням емоційної оцінки превалюють відношення характеризації.
Специфіка вираження категорії синтаксичного часу в РТ пов’язана з їхньою граматичною формою, загальною семантикою і особливими стилістичними функціями. РТ можуть виражати всі три значення реального часу: теперішній, минулий і майбутній, проте найхарактернішим для них є теперішній час, що є засобом позначення актуальної темпоральності або позачасовості.
У реченнєвих утвореннях, подібних до РТ, спостерігається підвищення ролі актуального членування для семантико-синтаксичної інтерпретації речення. Особливістю комунікативної структури РТ є те, що співвідношення теми і реми на відміну від звичайних речень змінюється на протилежне. Опозиція "тема / рема" в РТ не збігається ні з дихотомією "актуальне / неактуальне", ні з дихотомією "визначене / невизначене".
Застосована методика аналізу РТ відкриває перспективи для аналізу інших типів речень, які відходять від класичної підметово-присудкової організації, зокрема речень зі значенням подібності-неподібності, речень зі значенням включення (константного та змінного), для розуміння утворень, де іменний предикат є метафорою.

Література

1. Аванесов Р.И., Сидоров В.Н. Очерк грамматики русского литературного языка. М.: Учпедгиз, 1945. Ч.I. 236 с.
2. Адмони В.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка. М.: Изд-во литературы на иностранных языках, 1955. Т.2. 688 с.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1973. 366 с.
4. Адмони В.Г. Типология предложения и логико-грамматические типы // Вопросы языкознания. 1975. №2. С. 46-57.
5. Адмони В.Г. Типология предложения. "Исследования по общей теории грамматики". М.: Наука, 1968. 148 с.
6. Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І. Слинька / Н.В. Гуйванюк (ред.); НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. Чернівці: Рута, 1997. 161с.
7. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. №2. С. 91-98.
8. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса итальянского языка. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293с.
9. Аникина Л.В. Составные именные члены предложения с глаголом-связкой в форме инфинитива: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01/ МОПИ Н.К.Крупской., М., 1970. 16с.
10. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 366 с.
11. Апресян Ю.Д. Прагматика и лексикография: прагматическая информация для толкового словаря // Пропозициональные предикаты в логическом и лингвистическом аспекте. Тезисы докладов научного совещания АН СССР. Институт языкознания. М.: Изд-во АН СССР, 1987. С. 6-10.
12. Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разных уровней грамматического строя и их взаимодействие. М.: Изд-во АН СССР, 1969. С. 304-306.
13. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1984. 159 с.
14. Аристотель. Поэтика // Античные теории языка и стиля. М., Л.: Соцэкгиз, 1936. 341 с.
15. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. М.: Мысль, 1978. Т.2. 688 с.
16. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып.13. С. 5-40.
17. Арутюнова Н.Д. Логические теории значения // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976 а. С. 92-118.
18. Арутюнова Н.Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы языкознания. 1971. №6. С. 63-73.
19. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976 б. 383 с.
20. Арутюнова Н.Д. Референция имени и структура предложения // Вопросы языкознания. 1976 в. №2. С. 24-35.
21. Арутюнова Н.Д. Тождество и подобие // Логический анализ языка. М.: Наука, 1990. Вып. 3 С. 7-32.
22. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1974. С. 147-173.
23. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип. М.: Русский язык, 1983. 198 с.
24. Асмус В.Ф. Логика. М.: Госполитиздат, 1947. 388 с.
25. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 607 с.
26. Бабайцева В.В. Русский язык. Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 269 с.
27. Бабайцева В.В. Соотношение структурных и семантических признаков синтаксических единиц при изучении и описании // Предложение и его структура в языке. М.: Изд-во МГПИ, 1986. С. 3-13.
28. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностранной литературы. 1955. 416 с.
29. Бархударов Л.С. Проблемы синтаксиса простого предложения современного английского языка: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.01.04 / МГПИ им.М.Тореза. М., 1965. 40с.
30. Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. М.: Высшая школа, 1965. 418 с.
31. Беллерт И. Об одном условии связности текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып.VIII. С. 172-207.
32. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 448 с.
33. Берка К. Функции глагола быть с точки зрения современной формальной логики // Логико-грамматические очерки. М.: Высшая школа, 1961. С. 160-180.
34. Беркли Дж. Сочинения. М.: Мысль, 1978. 556 с.
35. Бирюков Б.В. Теория смысла Готлиба Фреге // Применение логики в науке и технике. М.: Изд-во АН СССР, 1960. С. 502-555.
36. Блох М.Я. Проблема тождества предложения в свете соотношения понятий синтаксиса, семантики и информации // Вопросы языкознания. 1977. №3. С. 73-85.
37. Блумфилд Л. Язык / пер. с англ./. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
38. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. 204 с.
39. Богданович А.В. Две функции инфинитива в современном русском литературном языке // Русский язык в школе. 1954. №2. С. 18-20.
40. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. 5-е изд. М. Л.: Гос. соц. эк. изд., 1935. 213 с.
41. Большая советская энциклопедия. 3-е изд. М.: Советская энциклопедия, 1977. Т.26. 622 с.
42. Бондарко А.В. Вопросы глагольного времени на IV Международном съезде славистов // Вопросы языкознания. 1959. № 3 C. 131-135.
43. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 115с.
44. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива. К.: Наукова думка, 1990. 319 с.
45. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Интерпретация семантических аномалий в реальном тексте // Семиотические аспекты формализации интеллектуальной деятельности. Тезисы докладов и сообщений / АН СССР. Ин-т кибернетики М.: Изд-во АН СССР, 1988. 419 с.
46. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. Синтаксис. 3-е изд. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
47. Бурсье Э. Основы романского языкознания. М.: Иностранная литература, 1952. 668 с.
48. Вайс Д. Высказывания тождества в русском языке: опыт их отграничения от высказывания других типов // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 15. С. 434-463.
49. Валгина Н.С. О предикативной осложненности предложения // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. 1978. №5. С. 58-64.
50. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю. М.: Соцэкгиз, 1937. 410 с.
51. Василевская Л.И. Синтаксические возможности имени собственного // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С. 136-146.
52. Васильева И.Г. Определение синтаксических функций инфинитива и имени существительного в предикативном сочетании // Ученые записки МОПИ. 1967. Т. 197. Вып.13. С. 362-367.
53. Васильева И.Г. Роль указательных слов в определении синтаксических функций инфинитива и имени существительного в предикативном сочетании // Ученые записки МОПИ. 1967. Т.204. Вып.14. С. 87-91.
54. Вежбицкая А. Дескрипции или цитация? // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып.13. С. 237-262.
55. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса: (От Ломоносова до Фортунатова). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 400с.
56. Виноградов В.В. Русский язык. М., Л.: Учпедгиз, 1947. 748 с.
57. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 133 с.
58. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико- синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
59. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
60. Вольф Е. Граматика и семантика прилагательного. М.: Наука, 1978. 200 с.
61. Вопросы грамматического строя русского языка. Л.: Наука, 1971. С. 135-137с.
62. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики, 1972. М.: Наука, 1973. С. 349-372.
63. Гак В.Г. К проблеме соотношения языка и действительности // Вопросы языкознания. 1972. №5. С. 12-22.
64. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания. Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.01.05 / МГПИ им.М.Тореза. М., 1968. 55 с.
65. Гак В.Г. Теоретическая грамматика русского языка. Синтаксис. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1986. 220 с.
66. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Высшая школа, 1981. 208 с.
67. Галкина-Федорук Е.М., Горшкова К.В., Шанский Н.М. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 199 с.
68. Галкина-Федорук Е.М. К вопросу о синтаксической функции инфинитива // Русский язык в школе. 1949. №5. С.10-15.
69. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык. Синтаксис. 3-е изд. М.: Просвещение, 1968. Ч.II. 344 с.
70. Гегель Г. Сочинения: В 14т. / АН СССР. Ин-т философии. М.; Л: Политиздат, 1937. Т.5. 714 с.
71. Герасименко Н.А. Грамматическая форма и семантическая структура предложений тождества в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. обл. пед. ин-т им. Н.К.Крупской. М., 1981. 19 с.
72. Герасименко Н.А. Средства выражения категории времени в предложениях тождества // Средства выражения предикативного значения предложения. М.: МОПИ, 1983. С. 88-94.
73. Гетманова А.Д. Логика. М.: Высшая школа, 1986. 287 с.
74. Горголюк Н.Г. Тавтологічні висловлення: ідеальні конструкції чи мовний парадокс // Система і структура східнослов'янських мов. К.: Знання України, 2002. С. 14-19.
75. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1985. Вып. XVI. С. 217-237.
76. Горский Д.П. Диалектика научного познания: Очерк диалектической логики. М.: Наука, 1978. 479 с.
77. Горский Д.П. Логика. М.: Учпедгиз, 1954. 158 с.
78. Горский Д.П. Проблемы общей методологии наук и диалектической логики. М.: Мысль, 1966. 374 с.
79. Грамматика современного русского литературного языка: в 2-х т. М.: Наука, 1954. Т.I. 720 с.; Т.II. ч.I. 703 с., Т.II. ч.II. 444 с.
80. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
81. Грамматика 1980 Русская грамматика: в 2-х т. М.: Наука, 1980. Т.I. 788с.; Т.II. 709 с.
82. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
83. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь. Синтаксис и лексика. М.: Международные отношения, 1979. 254 с.
84. Доннелан К.С. Референция и определенные дескрипции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13. С. 134-160.
85. Ермакова О.П. О взаимообусловленности форм подлежащего и сказуемого в современном русском языке // Синтаксис и норма. М.: Наука, 1974. С.220-234.
86. Ермакова О.П. О некоторых синтаксических функциях инфинитива // Известия АН СССР. Серия лит. и языка. М.: 1963. Т.XXII. Вып.5. С.415-422.
87. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 404 с.
88. Зегет В. Элементарная логика / Пер. Морозовой И.И. М.: Высшая школа, 1985. 256 с.
89. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
90. Золотова Г.А. К понятию предикативности // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1975. С. 147-154.
91. Золотова Г.А. О синтаксической природе инфинитива // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. М., 1979. №5. С. 43-51.
92. Золотова Г.А. О субъекте предложения в современном русском языке // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. 1981. №1. С.33-42.
93. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
94. Золотова Г.А. Развитие некоторых типов именных двусоставных предложений в современном русском языке // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С. 175-302.
95. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 167 с.
96. Иванов В.В. Семантика возможных мифов и филология // Проблемы структурной лингвистики, 1980. М.: Наука, 1982. С. 5-19.
97. Ильш В.А. Строй современного английского языка. Л.: Просвещение, 1971. 366 с.
98. Ионицэ М.П., Потапова М.Д. Проблемы логико-синтаксической организации предложения. Кишинев: Штиинца, 1982. 136 с.
99. Исаченко А.В. О грамматическом значении // Вопросы языкознания. 1961. №1. С. 28-30.
100. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследование по семантической и модальной логике / Пер. Н.В. Воробьева. М.: Изд-во иностр. лит., 1959. 382 с.
101. Каринский М.И. Классификация выводов // Избранные труды русских логиков XIX в. М.: Изд-во АН СССР, 1956. С. 6-117.
102. Касаткина О.А. Предложения тождества в современном французском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05 / МОПИ М., 1990. 22 с.
103. Коваленко Л.И. Предложения тождества в современном английском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ им. Т.Г.Шевченка. К., 1984. 24 с.
104. Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения. М.: Просвещение, 1976. 239 с.
105. Кодухов В.И. Способы и средства выражения грамматических значений. Л.: Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И. Герцена, 1959. 40 с.
106. Кокова И.С. О закономерностях отнесения предложений к логико-грамматическим типам тождества и предикации // Вестник Московского ун-та. Сер.9. Филол.. 1986. №4. С. 29-36.
107. Кокорина С.И. К вопросу о грамматической семантике структурной схемы простого предложения // Спорные вопросы синтаксиса. М.: Изд-во МГУ, 1974. С. 3-33.
108. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Изд-во МГУ, 1979. 77 с.
109. Колшанский Г.В. Контекстная семантика М.: Наука, 1980. 149 с.
110. Колшанский Г.В. Логика и структура языка. М.: Высшая школа, 1965. 240 с.
111. Колшанский Г.В. Некоторые вопросы семантики языка в гносеологическом аспекте // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С. 5-31.
112. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. 2-е, испр. и доп. изд. М.: Наука, 1975. 720 с.
113. Королев А.П. Функционально-семантическая общность и структурная соотносительность предложений тождества и пояснительных конструкций, выражающих дефиниции: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Куйбышевский пед. ин-т им. В.В. Куйбышева. Куйбышев, 1973. 27 с.
114. Крылов С.А., Падучева Е.В. Дейксис: общетеоретические аспекты // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики. М.: ИНИОН, 1983. С. 25-96.
115. Крипке С. Тождество и необходимость // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13. С. 340-376.
116. Кротевич Е.В. Синтаксические отношения между словами и способы их выражения в русском и украинском языках. Львов: Изд-во Львов. гос. ун-та, 1949. 31 с.
117. Куайн У.О. Референция и модальность // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып.13. С. 87-108.
118. Кудрявский Д.Н. Отзыв о сочинениях А.М. Пешковского "Труды по русской и славянской филологии", II // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Тарту, 1959. Вып. 18. С. 288-303.
119. Куно С. Некоторые свойства нереферентных именных групп // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13. С. 292-339.
120. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. М.: Прогресс, 1978. 544 с.
121. Лейб