Реформування правової системи як засіб підвищення її ефективності

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................... 3

РОЗДІЛ І. ПРАВОВА РЕФОРМА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
1.1. Сутність та зміст поняття правова реформа......................................14
1.2 Правова реформа як нова галузь знань..............................................42

РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ
2.1 Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку………………………………………………………………….73
2.2 Реформа інституційної системи: питання теорії та практики……99

РОЗДІЛ 3. НОРМОТВОРЧІСТЬ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА УМОВА РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
3.1 Поняття та значення нормотворчості у процесі здійснення реформування правової системи………………………………..…..…129
3.2 Нормотворчий процес як форма реалізації реформування правової системи…………………………………………………………..………160

ВИСНОВКИ............................................................................................ 188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................ 195

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у розв’язанні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати активний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти гуманізації держави і права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, формуванню високої суспільної та індивідуальної правосвідомості.
Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема — європейськими правовими стандартами є процесом складним та багатофункціональним, а тому потребує глибокого наукового аналізу правової дійсності та вироблення концептуальних засад її функціонування та розвитку. Нинішній період розвитку української правової системи (яка за своїм генезисом та юридичними ознаками с правовою системою романо-германського типу) пов'язаний як з вдосконаленням основних ознак континентального права, так і з формуванням ефективних способів зближення її з європейськими міжнародними правовими системами.
Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася “суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою”. Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради УРСР “Про проголошення незалежності України” та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, які задекларували появу нової держави — України. День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування національної правової системи.
Правова система України виникла об'єктивно у період досягнення радянською правовою системою “точки біфуркації”, коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Насамперед це стосувалося взаємозв'язку з навколишніми умовами, вибором шляхів розвитку.
У сучасних умовах Україна сама повинна забезпечувати нормативно-правове регулювання тих проблем суспільного життя, які віднесені до її компетенції. У цьому і полягала одна з головних причин актуальності проведення правової реформи. Інша, не менш важлива причина, - перехід нашої держави до ринкової економіки. По суті, на наших очах відбувається зміна суспільно-політичної формації. Зміна форм власності на засоби виробництва та виробничі відносини, природно, також постійно вимагає адекватної їм реформи правового масиву.
Сила держави не вимірюється кількістю, чисельністю та повноваженнями “силових структур”. Вона також не може будуватися тільки на популістських гаслах, що дозволяють інколи мобілізовувати широкі верстви населення, одержувати їх тимчасову підтримку. По-справжньому стабільна держава - це перш за все правова держава, з якою обґрунтовано пов'язане верховенство закону. Не довільна команда вищестоящого начальника, не адміністративне розпорядження, а закон як єдиний масштаб стає головним регулятором суспільних відносин.
Докорінні зміни державно-правових відносин, підвищення уваги до прав людини, потреби зміцнення Української держави зумовили правову реформу як об’єктивну реальність. В той же час саме поняття “правова реформа” сьогодні перетворюється на оцінну теоретичну категорію, за допомогою якої необхідно вимірювати сутність і значення здійснюваних перетворень у галузі державно-правового будівництва в Україні в цілому, об’єднати в єдине ціле все, що робиться в цій галузі як в центрі, так і на місцях.
Єдність і цілісність правової реформи, здійснюваної в сучасній Україні, в першу чергу потребує науково-теоретичного осмислення. Саме в цій сфері сьогодні нагромадилися дуже серйозні проблеми, від оптимального вирішення яких і залежатиме успішність здійснення правової реформи у нашій державі. В цьому плані сьогодні постає проблема одноманітності розуміння суті та значення правових реформ, що проводяться, для того, щоб створити законодавство, яке необхідне для сучасної правової системи України.
Тому сьогодні набуває великого значення науково-правове осмислення проблем, що виникають у зв'язку із здійсненням правової реформи в Україні та безпосередньо пов'язаних із нормотворчою активністю, реформуванням правової системи в цілому та її складових.
Останнє десятиріччя української історії характеризується кардинальними змінами суспільно-політичного та державного устрою. Держава з великими труднощами здійснює перехід від централізованої до децентралізованої системи організації суспільства. Зрозуміло, цих змін не вдалося б досягти без використання такої правової форми, як законодавство, яке в якості національного феномену почало розвиватися, по суті, з отриманням державної незалежності.
Для характеристики правової реформи важливо визначити її місце в системі теоретичних знань, сформувати її теоретичний образ і визначити значення в загальному процесі пізнання державно-правових явищ. Завдання української державно-правової науки в галузі дослідження правових реформ полягає в тому, щоб сформувати масив ґрунтовних знань, у якому повинні знайти своє місце найбільш конструктивні ідеї і концепції, що пояснюють процеси та зміни, які відбуваються в Україні. Пояснення правової реформи необхідне не тільки в рамках недалекого минулого та майбутнього, але і з погляду конкретно-історичного уявлення про процеси, що відбуваються в правовій системі, а також з погляду того, яким це явище представлялося в інші перехідні періоди розвитку державності та як воно виглядає сьогодні. При таких зіставленнях можлива переоцінка концепцій, що склалися із цього приводу, але саме це і може допомогти з’ясувати істину. З'являється необхідність і перспектива ширшого використання при дослідженні правових реформ теоретико-методологічних розробок, створених ученими різних історичних епох, а також представниками різних галузей наукових знань, що особливо активізувалися в перехідні періоди розвитку державності. На наш погляд, також необхідне обґрунтування взаємозв'язку конкретно-історичних уявлень про правову реформу, її змісту та значення в державно-правовому будівництві з філософським рівнем пізнання великомасштабних закономірностей та тенденцій виникнення та розвитку держави і права.
У зв'язку з викладеним теоретичне дослідження реформи правової системи України, зокрема, виявлення, аналіз й узагальнення її дії, понятійного, концептуального аспектів, представляється достатньо важливим і актуальним. Гострота проблем правової реформи стає ще відчутнішою, якщо враховувати, що вони є актуальними не тільки для України, а й набули значної актуальності в міжнародних масштабах. Процесами перетворення правової системи держави охоплені не тільки країни СНД, Балтії, Середньої Азії і Закавказзя. Ці процеси відбуваються в усіх країнах колишнього соціалістичного табору. Особливо слід підкреслити, що процеси, які привели суспільство та державу до правової реформи, сьогодні не тільки не втратили своєї гостроти, але й навпаки. Поглиблення економічної кризи затримує формування ринкових відносин, тіньова економіка, що набирає все більших масштабів, породжує корупцію. Слабкість української державності виявляється в постійному протистоянні різних гілок влади, що аж ніяк не сприяє становленню громадянського суспільства. Погляди аналітиків знову звернені до проблем реформування, від успішного вирішення яких залежить доля України, її державності, її народу.
Таким чином, актуальність теми випливає з таких причин:
по-перше, шлях правових реформ в Україні важливий і цікавий для дослідження;
по-друге, у зв’язку з проведенням реформ законодавчої бази виникають раніше невідомі проблеми в Україні. Це, зокрема, необхідність ухвалення Законів “Про закони”, “Про нормотворчість” та ін. Цікавим і необхідним є розгляд цієї проблематики, виявлення причин її формування та можливостей розв’язання;
по-третє, без осмислення результатів правових реформ, без розгляду тенденцій реформи правової системи України неможлива побудова правової держави, розвиток принципів демократичного суспільства.
Важливо відзначити, що проблематика нашої теми та тенденції мало досліджені в сучасних юридичних працях: відсутні тематичні монографії. У рамках курсів “Теорія держави і права” та “Історія держави і права України” сучасна правова реформа розглядається в найзагальніших рисах. Більше того, тема правової реформи безперервно розвивається, постійно приймаються нові нормативні акти, удосконалюється правова система, і тому сучасні юридичні праці відображають лише часткову характеристику правової реформи та її результатів.
Таким чином, на сьогодні найбільш актуальним завданням є вироблення єдиного напряму розвитку правової реформи в Україні, концепції реформування законодавчої бази нашої держави. Вона дозволяє робити пошук основних напрямів зміни законодавства і ясно уявляти мету, яка повинна бути досягнена, а також передбачати системні наслідки внесення відповідних змін у законодавство.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із державною науковою програмою “Правові засади розбудови державності”, планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2007 рр. Тема дослідження пов’язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ - ХХІ ст.”, а також є складовою частиною загальноуніверситетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в державному реєстрі за № 0196U008267.
Джерельну базу дослідження становлять, зокрема, законодавство України й деяких зарубіжних країн, міжнародно-правові акти, правозастосовча й правотлумачна практика, матеріали діяльності Верховної Ради, Верховного Суду, Конституційного Суду України; спеціальна наукова література (філософська, історична, політологічна, теоретико-юридична, галузева юридична, міжнародноправова). При написанні дисертації було використано матеріали наукових конференцій, присвячених перехідному до демократії періоду, розвитку суспільства та держави, права та національного законодавства в Україні, удосконалення його системи.
Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці українських та зарубіжних учених, політичних діячів, адже сучасна наука не стоїть осторонь актуальних проблем демократичних перетворень, аналізу їх законодавчого забезпечення. Суттєву увагу до трансформаційних процесів, перехідного періоду, функціонування громадянського суспільства, демократичних інститутів виявляють сучасні юристи, політологи, історики, зокрема С.Алексєєв, І.Биля, С.Бобровник, Н.Железняк, В.Ковальський, М.Козюбра, А.Колодій, В.Копєйчиков, О.Копиленко, В.Лемак, Л.Луць, Н.Матузов, А.Медушевский, Н.Онищенко, В.Опришко, М.Орзіх, Н.Пронюк, П.Рабінович, В.Радаєв, Ф.Сафін, В.Селіванов, О.Скакун, Ю.Тихомиров, М.Хаустова, Ю.Шемшученко, О.Ющик та ін.
Останнім часом з’явилися деякі фундаментальні праці з проблем реформування правової системи України, а також комплексні монографічні дослідження теоретичних і практичних проблем посткомуністичної трансформації, закономірностей розвитку національного законодавства, окремих його галузей. Це зокрема, фундаментальна монографія О. Ющика “Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні” (Київ, 1997) яка дає не тільки соціально-правову орієнтацію, методологічно обґрунтовану постановку проблем, але і пропонує розв'язання окремих важливих науково-практичних питань сучасного розвитку суспільства і держави.
Разом з тим, існуючі дослідження не охоплюють усіх проблем досліджуваної тематики. Ряд питань належним чином не вивчені, а деякі мають лише загальний описовий характер.
Мета і завдання дослідження. Метою нашого дослідження є здійснити комплексний теоретико-історичний аналіз проведення правової реформи в Україні та її вплив на формування правової системи. Досягнення цієї мети зумовило постановку таких завдань:
- уточнити поняття, сутність і природу категорії “правова реформа”, пов'язати її із завданнями, що постали перед Україною в галузі сучасного державно-правового розвитку;
- виокремити та систематизувати основні теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу поняття “правова реформа” в зарубіжній і вітчизняній юридичній науці;
- з’ясувати проблеми співвідношення поняття „правова реформа” з терміном “правова система”;
- виявити суспільно-політичну потребу продовження правової реформи, спробувати переосмислити основні принципи державного будівництва, проаналізувати, наскільки закони, що приймаються, відповідають українським реаліям;
- проаналізувати особливості перехідного періоду в Україні, по-перше, з точки зору демократизації політичного та державного життя, по-друге, з точки зору передумов та реального формування національного законодавства, його ролі в забезпеченні процесу демократизації, здійсненні суспільних перетворень;
- з’ясувати ознаки та встановити особливості правової системи України, визначити її сучасний стан та вказати на можливі перспективи розвитку;
- розкрити зміст та вказати на випадки використання понятійного апарату, що застосовується при здійсненні процесу реформування правової системи, як-от: “нормотворчість”, “правотворчість”, “нормотворчій процес”, “законодавчий процес” та ін., з'ясувати спільні та відмінні ознаки цих юридичних категорій;
- визначити й обґрунтувати основні риси, етапи, тенденції і фактори, які впливають на становлення та розвиток процесу нормотворчості в України; динаміку розвитку окремих галузей та інститутів законодавства;
- проаналізувати передумови та перспективи удосконалення чинного національного законодавства, підвищення його узгодженості й ефективності в умовах реформування правової системи в Україні.
- установити об'єктивний зв'язок між необхідністю реформування процесу нормотворчості та проблемами становлення правової системи України;
- виробити, в міру можливості, рекомендації щодо подальшого розширення та поглиблення реформи правової системи.
Об’єктом дослідження виступають різні сфери державно-правового життя, в яких за допомогою правового регулювання в умовах перехідного періоду повинні бути здійснені перетворення, які відповідають ідеям формування правової держави.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні проблеми реформи правової системи в Україні, її сутність, напрями та результати.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи та засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та поставлених перед дослідником цілей та завдань. Ми виходимо з вимог загальнофілософських методів, а також пов’язаних з ними загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Так, досліджувати явище правової реформи неможливо без системного методу. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати нормотворчість та практику суспільних перетворень в Україні й інших країнах, встановити основні тенденції, напрями та закономірності становлення національного законодавства в умовах проведення реформи правової системи. Загальнонаукові (структурно-функціональний, прогнозування, багатофакторності) та спеціально-правові методи (історико-правовий, формально-юридичний та ін.) були застосовані при з’ясуванні сутності та реального змісту політичних, економічних, правових явищ сучасної української дійсності. Метод прогнозування дав підстави для формулювання рекомендацій з удосконалення проведення реформи правової системи. Конкретно-соціологічний метод (документальний, спостереження, вивчення документів) уможливив доказово ілюструвати теоретичні висновки та положення дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні та у країнах СНД науковим дослідженням, у якому комплексно, системно в порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні та практичні проблеми здійснення реформування правової системи в Україні, вплив на цей процес нормотворчої діяльності.
Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
1. Незважаючи на те, що вченими-правознавцями, юристами-практиками та політологами виконана певна робота, проте, в цілому наукові пізнання про правову реформу ще незначні. На загальнотеоретичному рівні ця проблема розроблена недостатньо. Крім того, незважаючи на доведену необхідність правової реформи, сама категорія “правова реформа” всесторонньо не досліджена.
2. Обґрунтовано, що поняття правової реформи багатовимірне, певною мірою конгломератне, хоча і цілком автономне. Правом так чи інакше оформлюються, закріплюються всі види державної реформи, але правова реформа має свої особливості та свій зміст, вона відображає, визначає правовий розвиток країни. Оформлення правом інших видів реформи не скасовує правової реформи як одного з самостійних феноменів.
3. Доведено, що у ході правової реформи, становлення правової державності в Україні та її нової правової системи викликає необхідність правового обґрунтування, нових орієнтирів та характеристик. У результаті цього формується новий комплексний науковий напрямок на стику політичних та юридичних наук - теорія правових реформ.
4. Встановлено, що бажане реформування правової системи вимагає систематичних зусиль та витрат протягом досить тривалих періодів часу, переважно на основі продуманих і гнучких для коректування програм. Саме тому за відсутності довгострокової політики правова реформа або не відбувається або затягується та супроводжується значними витратами та втратами, а тому можна і потрібно змінювати методи здійснення корисних перетворень правових інститутів.
5. Уточнено співвідношення поняття правової системи з іншими суміжними поняттями: “правова реформа”, “нормотворчість”.
6. Уперше обґрунтовано, що умовами які визначають успіх чи неуспіх спрямованої реформи правової системи є наступні: 1) ретельний відбір інституційних зразків; 2) ефективне адміністрування нових правових норм; 3) досягнення комплементарності старих та нових правових норм; 4) укорінення нових правових норм на всіх рівнях правової системи.
7. Сьогодні в Україні як ніколи потрібні законодавчі основи правової реформи, тобто в першу чергу прийняття нових Законів України (“Про нормативно-правові акти”; “Про нормотворчість” та ін.), оскільки нормативні положення цих законів є критерієм перевірки всього законодавства України на відповідність принципу верховенства права та основою реалізації верховенства правового закону в Україні.
8. Серед головних елементів здійснення нормотворчості в умовах правового реформування в Україні є наступні: 1) цілеспрямована підготовка кадрового потенціалу для роботи в сфері нормотворчості; 2) підготовка нормативно-правового масиву шляхом роботи над ним на двох стадіях; 3) урахування в перспективі процедури реалізації реформованого нормативно-правового масиву.
Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи випливає зі специфічного напряму дослідження, у якому теоретичний аналіз здійснюється на ґрунті історичних і фактологічних спостережень. Сформульовані в дисертації узагальнення та висновки можуть бути використані у практичній діяльності органів державної влади, причетних до організаційного забезпечення реформування правової системи, в діяльності політичних партій, громадських об’єднань тощо.
Аналітичний матеріал дисертації може бути корисним у наукових дослідженнях проблем трансформації суспільства та становлення правової системи України в рамках юридичної, політичної та історичної науки; при розробці навчальних посібників та методичних рекомендацій та викладанні курсів “Теорія держави і права”, “Історія української державності і права” тощо. До певної міри результати дослідження можуть сприяти правовиховній діяльності, стверджуючи конструктивно-критичний погляд на сучасну правову систему, її суперечливу роль при формуванні громадянського суспільства в Україні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Створення сучасної ефективної правової системи, що покликана забезпечити розвиток України як демократичної, соціально-правової держави, потребує подальшої розробки відповідної теоретичної моделі. Така модель має ґрунтуватися на найновіших досягненнях світової та вітчизняної правової думки, враховувати всю сукупність передумов і орієнтирів, шляхів та механізмів подальшого реформування суспільства, розвитку оновленої правової системи.
Узагальнюються результати проведеного в роботі дослідження пропонуємо наступні висновки:
1. Демократичні перетворення в Україні, вдосконалення громадянського суспільства, соціальної правової держа¬ви, ринкових відносин відбуваються за безпосередньої участі право¬вої системи, усіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Підвищення ролі права в процесі соціального регулювання, роз¬ширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.
2. Поряд з цим для правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що свідчитиме про створення власне системи. Адже будь-яка система об'єктивно перебуває у стані взаємопереходів рівноваги та нерівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому видається необхідним створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв'язків між ними, тобто належною її структуризацією.
3. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у розв’язанні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати активний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти гуманізації держави та права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, формуванню високої суспільної та індивідуальної правосвідомості.
4. Заперечення правової реформи як особливого напряму державної діяльності рівнозначне запереченню ідей побудови правової держави, необхідності удосконалення юридичної системи, підвищення ефективності правового регулювання, правосуддя, прокурорського нагляду, посилення захисту прав громадян, гарантій їх безпеки. Правом так чи інакше оформлюються, закріплюються всі види державної реформи, але правова реформа має свої особливості та свій зміст, вона відображає, визначає правовий розвиток країни. Оформлення правом інших видів реформи не скасовує правової реформи як одного з самостійних феноменів.
5. Правова реформа - неминуча та невід'ємна частина загальної історії України, а теоретичні знання про неї складають необхідну ланку в системах наук, що вивчають державу і право. Для характеристики правової реформи важливо визначити її місце в системі теоретичних знань, сформувати її теоретичний образ і визначити значення в загальному процесі пізнання державно-правових явищ. Завдання української державно-правової науки в галузі дослідження правових реформ полягає в тому, щоб сформувати масив ґрунтовних знань, в якому повинні знайти своє місце найбільш конструктивні ідеї і концепції, що пояснюють процеси та зміни, які відбуваються в Україні. Пояснення правової реформи необхідне не тільки в рамках недалекого минулого та майбутнього, але і з погляду конкретно-історичного уявлення про процеси, що відбуваються в правовій системі, а також з погляду того, яким це явище представлялося в інші перехідні періоди розвитку державності та як воно виглядає сьогодні. При таких зіставленнях можлива переоцінка концепцій, що склалися із цього приводу, але саме це і може допомогти з’ясувати істину. З'являється необхідність і перспектива ширшого використання при дослідженні правових реформ теоретико-методологічних розробок, створених ученими різних історичних епох, а також представниками різних галузей наукових знань, що особливо активізувалися в перехідні періоди розвитку державності. На наш погляд також необхідне обґрунтування взаємозв'язку конкретно-історичних уявлень про правову реформу, її змісту та значення в державно-правовому будівництві з філософським рівнем пізнання великомасштабних закономірностей та тенденцій виникнення та розвитку держави і права.
6. У результаті наукового обґрунтування становлення правової державності в Україні та її нової правової системи формується новий комплексний науковий напрямок на стику політичних та юридичних наук - теорія правових реформ - один із самостійних напрямків пізнання закономірностей перетворення держави і права в перехідні періоди. Дослідницький процес здатний породити розмаїтість позицій і думок із причин розходження переконань, поглядів, підходів, мотивувань. У силу цього повинні бути запропоновані різні теоретичні концепції, юридичні та логічні конструкції, що пояснюють явище правової реформи в цілому чи окремих її фрагментів. Теорія правових реформ має всі ознаки самостійного комплексного наукового напрямку: предмет дослідження, методологічну базу, функції, зміст, особливості, обумовлені міждисциплінарним характером, історичні рамки, емпіричну основу та концептуальні начала.
Як історичне державно-правове явище, правова реформа відрізняється відносною незалежністю, саме тому вона дотепер не визначена та не визнана як предмет наукового пізнання ні однією з юридичних наук. Кожна правова реформа, що історично існувала безумовно відрізняється своєрідністю. Але у всіх правових реформах мають місце загальні ознаки та якості, що комплексно пояснюють даний феномен, його сутність і значення. Вони дозволяють розглядати його як обов'язкове явище в історії країни, що має внутрішньо детермінований характер. Дослідження правової реформи допомагає правильно витлумачити природу змін, що відбуваються в державі і суспільстві.
7. На підставі аналізу становлення та реформування правової системи України, вважаємо, що джерелами сучасної кризи правової системи, виступають наступні суспільні явища: 1) надмірна залежність правової системи від політичного й адміністративного втручання; 2) відсутність у зв'язку з цим необхідної автономності правового регулювання; 3) штучне позитивістське розширення предметів правового впливу; 4) неефективність механізмів правозастосовчої пристосовності права до мінливого соціальній обстановці, що має наслідком нестабільність юридичної практики; 5) хронічна кадрова незабезпеченість професійної юридичної діяльності, її правокультурна дезорієнтованість; 6) криза національно-державного типу правосвідомості; 7) неконтрольовані масштаби запозичення іноземних політико-правових форм, що суперечать вітчизняному соціальному контексту.
8. Умовами які визначають успіх чи неуспіх спрямованої реформи правової системи на сьогодні є наступні: 1) ретельний відбір інституційних зразків; 2) ефективне адміністрування нових правових норм (їхнє підкріплення діючими правилами контролю — вертикальними та горизонтальними; 3) досягнення комплементарності старих та нових правових норм (вибудовування зв'язків між новими правовими нормами та нормами, що вже існують у суміжних галузях; забезпечення конгруентності взаємодіючих інститутів; запобігання інституційних розривів); 4) укорінення нових правових норм на всіх рівнях правової системи (норми означає її проникнення на всі рівні правової системи, вимагає тривалих спеціальних зусиль у роз'ясненні змісту нового правила поведінки, навчанні новим практикам проходження цього правила поведінки, відшуковувані сил для підтримки в різних прошарках суспільства та легітимізації даної правової норми).
9. Серед малодосліджених положень процесу реформування правової системи під час трансформаційних процесів перехідного періоду розвитку України значної актуальності набула проблема нормотворчості. Значення нормотворчості полягає в тому, щоб вибрати саме той варіант регулювання, юридичної регламентації, який би в найбільш повній мірі відповідав інтересам країни та сприяв би прогресу суспільства та розвитку правової системи. В зв’язку з чим воно повинно будуватись на раціональних та ефективних принципах, які б не залишались абстрактно-теоретичними розробками, а позитивним чином впливали на практику створення юридичних нормативних документів, знижували вірогідність появи неефективних правових норм.
10. Зараз, коли нормотворчість в Україні переживає пік своєї активності, як ніколи потрібні законодавчі основи правової реформи нашої держави. Звичайно головною такою основою виступає Конституція України, але в рамках Основного Закону просто неможливо включити всі аспекти механізму нормотворчості. Проте ніде на рівні Закону не визначено: що таке “закон”, що таке “законодавство” і як воно співвідноситься з поняттям “підзаконні акти”. Крім того, на сьогоднішній день фактично ніде і ніким не встановлена ієрархія діючих нормативних актів, не визначений вичерпний список їх видів для різних нормотворчих органів.
Всі ці та інші проблеми можливо та й потрібно вирішити в рамках нових Законів України, як-от: “Про нормативно-правові акти”; “Про нормотворчість”, “Про закони та законодавчу діяльність в Україні”, “Про законодавчі терміни”, “Про порядок прийняття конституційних та інших законів України”, “Про систематизацію та кодификацію нормативних правових актів”, “Про мову законів” та ряд інших. Прийняття перелічених законів необхідне для якісного завершення реформи правової системи України.
11. Робота з правовими приписами – процес надзвичайно складний, вимагає великого запасу різнобічних знань, життєвого досвіду, серйозних спостережень за явищами суспільного буття, їх ретельного аналізу, неупередженої, об'єктивної оцінки. Визначаючи зміст правового припису, нормопроектувальник повинен забезпечити його відповідність цілям, які передбачається досягти прийняттям відповідного проекту нормативного акта; змісту основних приписів конституції, міжнародних угод та інших актів вищої юридичної сили; принципам відповідної галузі права; юридичній практиці тощо.
12. Наявність великої кількості змін у нещодавно прийнятих законах та недостатня кількість процесуальних норм зумовлюють нестабільність національного законодавства, а диспропорції у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх ускладнюють процеси правореалізації. Найкращий спосіб підготовки нормативно-правового масиву полягає в роботі над ним на двох стадіях, а саме, на стадіях розроблення концепції та формулювання текстів проектів актів на основі обраної концепції. Для поліпшення якості підготовки проектів найефективнішим підходом, безперечно, є визнання того, що розроблення концепції становить фундаментальну передумову підготовки проектів нормативних актів. Тим самим забезпечується застосування процедур та прийомів, завдяки яким є більше можливостей привнести виважені відповіді на головні питання, особливо, коли йдеться про впровадження складних та важких реформ.
Для того, щоб належним чином реалізувати це важливе завдання, вже сьогодні повинні здійснюються заходи щодо належної організації роботи над законопроектами, широкого залучення науковців, підготовки кадрів нормопроектувальників. Оскільки процес нормотворчості – це складний соціальний процес, який поєднує дію нормативно-правових актів об'єктивної дійсності та суб'єктивну думку нормотворчого органу, тільки розробка об'єктивно обумовлених нормативно-правових актів, які відображають суспільні потреби, може слугувати основою ефективного законодавства, основним показником якого є реальна дія норм права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
2. Алексеев С.С. Теория права. - М., 1994. – 212 с.
3. Алексеєв С. С. Проблемы теория права: В 2-х томах.  Свердловск, 1973. – Т. 2.  401 с.
4. Андресюк Б. На шляху до громадянського суспільства. Європейський контекст суспільно-політичного розвитку України. – К., 2000. – 136 с.
5. Аринін А. Н. Федерализм власти и власть федерализма. - М., 1997. – 57 с.
6. Аристотель. Политика // Соч. Т. 4. - М., 1984. – 421 с.
7. Артемова В.Н., Круталевич В.А., Мариков О.П. и др. Правовая реформа: Повышение действенности законодательства. – Минск, 1992. – 184 с.
8. Бабаев В.К. Уровни правового регулирования общественных отношений и социалистический правопорядок. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции 1977 г. / Отв. ред. М. И. Байтин. – Саратов, 1980. – 287 с.
9. Батлер У.Э. Правовая реформа накануне ХХІ в. – М., 1998. – 114 с.
10. Бердяев Н.А. Государство // Власть и право. Из истории русской правовой мысли. - Л., 1990. – 310 с.
11. Биля І.О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки: Дис… канд. юр. наук: 12.00.01. – Х., 2003. – 201 с.
12. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. — К.: Наукова думка, 1994. – 98 с.
13. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава. — К., 1997. — Вип. 8. — с. 77 - 80.
14. Большой энциклопедический словарь. - М., 1998. - 1591 с.
15. Братко А.Г. ,Лазарев В.В. Источники права: общая теория права и государства: Учебник. / Под ред. В.В. Лазарева.- М.: Юрид. лит., I994. -234 с.
16. Бутько Л.В. Конституционно-правовая реформа: теоретико-правовой аналіз: Дис… д-ра. юр. наук: 12.00.01. - С.-П., 1998 г. – 427 с.
17. Бэкон Ф. О достоинстве и усовершенствовании наук. Ч. 1. – Спб, 1877. – 780 с.
18. Веденеев Ю.А. Теория и практика переходных процессов в развитии российской го¬сударственности // Государство и право. – 1995. - №1. - с. 107-117.
19. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Часть l. - M., 1996. – 245 с.
20. Воронов Н.П. Проблеми нормотворчої діяльності органів державної влади та самоврядування України // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції.  К., 1993.  с. 45-49.
21. Вульфкенсен Джеймс Д. Государство в меняющемся мире // Вопросы экономики. – 1997. – с. 4–5.
22. Гаврилов О.А. Правотворчество и актуальные проблемы социального развития // Право и правотворчество: вопросы теории. – М.: АН СССР, 1982. – с. 43 – 47.
23. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социального прогнозирования. — М., 1993. — 188 с.
24. Гавриш С.Б. Демократический транзит в Украине: проблемы и перспективы // Вестник Междунар. славянского универ. - Т.2. - 1999. - №3. - с.15-17.
25. Гайдар Е. Государство и эволюция. – С.-П.: Норма, 1997. – 211 с.
26. Гальчинський А.С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. – К.: Українські пропілеї. – 2001. – 320 с.
27. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи. – 1999. – 120 с.
28. Гендерна експертиза українського законодавства (концептуальні засади) / Відп. ред. Т.М. .Мельник. - К.: Логос, 2001. - 120 с.
29. Головатий С. Конституційний процес: Україна на переході до демократії // Конституції нових держав Європи та Азії. - К., 1996. - с. 523-529.
30. Головченко В.В. Система права: комплексні правові спільності // Правова держава. — К., 1997. — Вип. 8. — с. 87—91.
31. Горбатенко В. П. Модернізція українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів. Автореф. дис... докт. політ. наук. – К., 1999. – 53 с.
32. Горбатенко В.В. Робоча нормопроектна група: її створення та діяльність // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - № 1. – С. 12 – 15.
33. Горобец В.Д. Правовая реформа в Российской Федерации: состояние и перспективы: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – М., 1992. – 19 с.
34. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: Дис…канд. юр. наук: 12.00.01. - К., 2002. – 227 с.
35. Гурвич Е. Власти пора самоограничится // Компания. – 2005. - № 8. – с. 28.
36. Гусарєв С.Д. Судова діяльність в аспекті тенденцій розвитку правової системи України // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - № 5. – 2005. – с. 122 - 125.
37. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. - К.: Знання. - 2005. - 375 с.
38. Де Сото Э. Иной путь. Невидимая революция в третьем мире. – М., 1995. – 120 с.
39. Дельнуа Поль. Роль нормопроектувальників у визначенні змісту правових норм // Нариси з нормотворення (міжнародний досвід). Книга  I. – Київ: Українська школа навчання нормопроектувальників, 2000. – с. 1 – 17.
40. Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – 342 с.
41. Державотворення і правотворення в Україні / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К. 2001. - 632 с.
42. Докторова Ж.П. Вимоги до проектів нормативно-правових актів: порівняльний аналіз України та ЄС // Збірник тез лекцій з питань нормопроектування. – К., 2005. – с. 5 - 27.
43. Долженков О. Чи є пострадянські країни “перехідними суспільствами”// Людина і політика. – 2001. – № 2. – с. 43-50.
44. Дрейшев Б.В. Правотворчество в советском государственном управлении. – М.: Юридическая литература, 1977. – 166 с.
45. Дрейшеф Б.В. Правотворческие нормы в системе советского права // Правоведение. – 1976.  № 5. – с. 21-23.
46. Дрейшов Б. В. Правотворчество и правовое регулирование // Правоведение. — 1985. — № 1. — с. 36 - 39.
47. Дутко А. Загальна характеристика техніки юридичної нормотворчості // Вісн. Львів. ун-ту. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – с. 48  51.
48. Дюрягин И.Л, Пиголкин А.С. Правотворчество в советском Государстве. - М.: Юрид. лит.,1974. - I57 с..
49. Единая конституционная система Российской Федерации. - М., 1994. - 212 с.
50. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М., 1914. – 236 с.
51. Железняк Н.А. Нормотворча діяльність як правова форма реалізації державної правової політики та об’єднана Європа // Збірник тез лекцій з питань нормопроектування. – К., 2005. – с. 30 – 102.
52. Журавський В. Суспільство перехідного типу: загальні характеристики системи // ООН і майбутні покоління / Матер. міжн. симпозіуму, присвяченому 50-річчю ООН. - К.: Логос, 1996. - с.41 - 44.
53. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
54. Зайчук О., Оніщенко Н. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України, - 2002. - №11. - с. 26 – 29.
55. Запорожец А.Л. Проблема структуры права Украины // Правовая система Украины. — К., 1993. — с. 41—43.
56. Иеринг Р. Борьба за право. - М., 1991.- 295 с.
57. Ильин И. О сущности правосознания. - М., 1993. – 310 с.
58. Ильин И. Порядок или беспорядок. - М., 1987. – 161 с.
59. Ильин И.К., Миронов Н.В. О форме и стиле правовых актов (Некоторые вопросы законодательной техники) // Советское государство и право. – 1960.  № 12. – с. 65  73.
60. Имре Сабо. Основы теории права. - М.: Прогресс, 1974. – 171 с.
61. Исаков В. Подготовка и принятие законов в правовом государстве // Российская юстиція. - I997. - № 7. - с.13 - 19.
62. Исполнение законов / «Круглый стол» журнала «Советское государство и право» // Советское государство и право. - 1991. - №7. - c.5 -11.
63. Казимирчук В.Н., Боботов С.В. Цели и функции правовой системы // Правовая система социализма. — М., 1987. — Кн. 2. — с. 20—21.
64. Казьмин И. Ф., Поленина С. В. “Закон о законах”: проблемы издания и содержания // Советское государство и право. – 1988. – № 12. – c.4 - 8.
65. Карлин А.Б. К укреплению права через исполнительскую дисциплину // Бюллетень Министерства юстиции. - 2001. - № 5. - с. 38 - 41.
66. Карпец В.И. Реформы и право в России: история и современность // Реформы и право. - М., ГУ ВШЭ. – 2006. – с. 58 - 62.
67. Касьяненко Л.М. Особливості законодавчого процесу в Україні // Життя і право: Львівський правничий часопис . – 2004. - № 6(6). – С. 19-24.
68. Кашанина Т. В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере // Советское государство и право. – 1992. – №1. – с. 122 – 130.
69. Керимов Д. А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. – М., Аванта, 2001. – 560 с.
70. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. - М., 1986. – 187 с.
71. Керимов Д.А. Философские проблемы права. - М., 1972. - 255 с.
72. Кищин В.А., Фомин В.В. Правовая реформа в России // Государство и право. – 2005. - № 6. – с. 34 – 41.
73. Кобринська С.Б. До питання про поняття та структуру правової системи. – К., 1993. — 78 с.
74. Коваленко А.И. Общая теория государства и права (в вопросах и ответах): Учебное пособие. - М., 1996. – 221 с.
75. Ковальський В.С., Козінцев І.П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
76. Козлихин И. Право и политика. - СПб., 1996. – 272 с.
77. Кокошин Ф. Ф. Юридическая природа манифеста 17 октября // Юридический вестник. – 1913. – Кн. 1. – с.46 – 51.
78. Комаров С.А. Общая теория государства и пра¬ва: Курс лекций. - М., 1996. – 360 с.
79. Конституція України та проблеми систематизації законодавства: Зб. наук. праць Інституту законодавства Верховної Ради України. — К., 1999. — Вип. 5. — 120 с.
80. Конституція України. - К.: Юрінком Інтер, 2005. – 81 с.
81. Корецький В.М. Монтеск’є. – К., 1955. – 190 с.
82. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 201 с.
83. Красильщиков В.А. Вдогонку за прошедшим веком. Развитие России в ХХ веке с точки зрения мировых модернизаций. – М., 1998. – 263 с.
84. Краснов М. Закон силен, когда сильна власть // Российская газета. - 1997. - 18 марта.
85. Кривенко Л. Воля народу, її трансформація у державну волю. Теоретичні і конституційні питання державно-правової реформи // Віче. – 1997. - № 9. – с. 43 - 54.
86. Кудрявцев В.Н. Правомерное поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982. – 360 с.
87. Кузьминов Я., Радаев В., Яковлев А. Институты: от заимствования к выращиванию // Вопросы экономики. – 2005. - № 5. – с. 6 - 15.
88. Кузьминов Я.И., Радаев В.В., Яковлев А.А. Институты: от заимствования к выращиванию. Опыт российских реформ и возможности культивирования институциональных изменений. – М., 2005. – 83 с.
89. Кулик О.Г. Системно-юридична оцінка – необхідний етап процесу підготовки законопроектів. // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. Верховна Рада України, Інститут законодавства. – К., 1997. – 420 с.
90. Курінний Є.В. Предмет та об’єкт адміністративного права України: Монографія. – Д.: Юрид. акад. м-ва внутр. справ, Ліра лтд, 2004. – 340 с.
91. Кухарчук Г.В. Некоторые теоретико-методологические вопросы исследования понятия правовой системы // Правоведение. – 1998. – № 2. – с. 46–50.
92. Кучма Л. Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур'єр. – 2002. – 4 черв. – с. 5-12.
93. Лаптева Л.Е. Правовое мышление и правовые реформы в России // Реформы и право. Сб. статей. – М.: ГУ ВШЭ. – 2006. – 365 с.
94. Лата Н.Ф. Адміністративно-правове регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Дис… канд. юр. наук: 12.00.07. – Ірпінь, 2004. – 198 с.
95. Лемак В.В. Правова реформа в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації: теоретичні і практичні проблеми: Дис... д-ра. юр. наук: 12.00.01. – Х., 2003. – 415 с.
96. Ленгер Я.І. Захист прав національних меншин в контексті правової реформи. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Педагогіка. Соціальна робота. – 2006. – Випуск 10. – с. 57-59.
97. Ленгер Я.І. Модернізація конституції: питання теорії // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2006 - № 6. – с. 71-73.
98. Ленгер Я.І. Особливості нормотворчості у сфері додержання міжнародних стандартів прав дитини // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Педагогіка. Соціальна робота. – 2005. – Випуск 9. – с. 55-57.
99. Ленгер Я.І. Правова реформа: засоби та технологія // Часопис Київського університету права. – 2007. - № 2. – с. 32-35.
100. Ленгер Я.І. Реформа інституційної системи в Україні: окремі аспекти // Держава і право. Збірник наукових праць. – 2007. – Випуск 36. – с. 76 – 79.
101. Ленгер Я.І. Реформа правової системи та нормотворчій процес: актуальні питання. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2007 р. - № 8. – с. 51-55.
102. Ленгер Я.І. Розвиток правової системи в умовах правової реформи // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2007. - № 7. – с. 75-78.
103. Ленгер Я.І. Сучасна правова реформа: питання нормотворчості // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2005. - № 4. – с. 47-50.
104. Лисюткин А. Б. Юридическая техника и правовые ошибки // Государство и право. – 2001. – № 11. – с. 22  28.
105. Лифшиц Р.З. Естественное и позитивное право // Драма российского закона. - М.,1996. - с. 41 - 55.
106. Лифшиц Р.З. Судебная практика как источник права // Журнал российского права. – 1997. – № 6. – с. 50 – 54.
107. Лихачев Д.С. Заметки о русском. - М., 1984. – 98 с.
108. Лукич Р. Методология права. - М.: Прогресс, 1981. – 278 с.
109. Лукьянова Е. А. Закон о законах // Законодательство. – 1999. - №11. – с. 34 – 39.
110. Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України — вимога часу // Право України. – 2003. - №3 – с. 28 – 31.
111. Малько А.В., Суменков С. Ю. Исключения в праве в условиях реформ: постановка проблемы // Весник Московського государственного университета. - № 10. - 2006. – с. 23 – 27.
112. Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая реформа современной России: цели и средства // Государство и право. - 2001. - № 7. - с. 15 -19.
113. Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы. - М., 1999. - 411 с.
114. Мамут Л.С. Основания политических прав // Политические права и свободные выборы: Сб. докл. / Институт права и публичной политики. - М., 2005. - с. 194 - 198.
115. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 2001. – 760 с.
116. Материалы ХХVIII съезда Коммунистической партии Советского Союза. – М., 1990. – 207 с.
117. Матузов Н. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - с. 6 - 10.
118. Матузов Н. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. – 1997. - №4. – с. 7 - 11.
119. Матузов Н.И. Общая концепция и основные приоритеты российской правовой политики // Правовая политика и правовая жизнь. - 2000. - № 1. - с. 32 – 41.
120. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. Учебник. М., 2002. – 511 с.
121. Мачкув Е. Преобразования коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация // Полис, 2000, №4. – С.4-8.
122. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 7. – с. 34 -39.
123. Медушевский А. Конституционные революции в России XX века: Сравнительный анализ // «Неприкосновенный запас». – 2005. - №6(44) – с. 18 - 25.
124. Медушевский А. Реформы и контрреформы в России XVIII – XX вв. // Весник высшей школы. – 1990. - № 4. – с. 66 - 75.
125. Мельник М. Українські проблеми. Збірник статей і коментарів. – К.: Смолоскип, 1999. – 694 с.
126. Михалева Н. Координация правотворчества в Российской Федерации. – М., 1996. – 210 с.
127. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы. – К, 2001. – 439 с.
128. Мицкевич А. В. Акты высших органов советского государства.  М.: «Юрид. лит.», 1967. – 175 с.
129. Мокшин В.К. Трансформации политических режимов восточно-европейских стран во второй половине ХХ века. – Архангельск, 1997. – 271 с.
130. Монтескье Ш. О духе законов. – СПб.: Изд. Л.Ф. Пантелеева, 1900. – 706 с.
131. Морозова Л.А. Конфликт закона и правовая реформа (“круглый стол” в ИГП РАН) // Правоведение. – 1997. - № 12. - с. 5-12.
132. Научные основы советского правотворчества / Под ред. Р.О. Халфиной. – М.: Наука, 1981. – 320 с.
133. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. -М.: Прогресс, 1974. - 354 с.
134. Неволин К. Энциклопедия законоведения. Сочин. в 2 т. - К., 1839. - 633 с.
135. Нечитайленко О. А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма «Консул», 1998. – 176 с.
136. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование государства. - М.: «Начала». – 1997. – 190 с.
137. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии: Монография. - Од., 2001. - 160 с.
138. Общая теория права / Под ред. А.С.Пиголкина. - М., 1996. - 278 с.
139. Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева. - М., 1996. – 320 с.
140. Окушева Р.Т. Особенности процедуры внесения изменений и дополнений в Конституцию Республики Казахстан: опыт и проблемы // Право и политика. - 2000. - №8. - с. 14-21.
141. Олсон М. Логика коллективных действий: общественные блага и теория групп. - М., 1995. – с. 34.
142. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К., 2002. – 352 с.
143. Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.01. – К., 2002. – 35 с.
144. Оніщенко Н.М. Загальна характеристика правової системи // Правова держава. — 2000. — № 11. — с. 62—72.
145. Оніщенко Н.М. Правова система та специфіка української правової ментальності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика” (1—3 червня 2000 p., Ужгород). — Ужгород, 2000. — с. 198—200.
146. Опришко В.Ф. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 року. // Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005 роки. / В.Ф. Опришко, М.І. Єрофєєв, В.К. Лисиченко та ін. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1997. – 122 с.
147. Палиенко М.И. Предмет и задачи энциклопедии права и идея права. Академічна юридична думка / Укладачі: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук. – К.: Ін Юре, 1998. – 362 с.
148. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України, 2001, №8. – С.36- 40.
149. Пасько Я. Громадянське суспільство: світоглядні версії та історичне втілення (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис... канд. філософ. наук. – К., 1998. – 19 с.
150. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов (Организация и методика). – М.: Юрид. лит., 1968. – 168 с.
151. Пиголкин А.С. Процессуальные формы правотворчества. - М.: Юрид. лит., 1976. – 165 с.
152. Пиголкин А.С. Толкование норм права и правотворчество: проблемы соотношения // Закон: создание и толкование / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Спарк, 1998. – с. 65 – 75.
153. Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах Центральної та Східної Європи. – К.: УАДУ при Президентові України, 1998. – 299 с.
154. Погорілко В., Малишко А. Правова система – система права – система законодавства суверенної України // Право України. – 1993. – № 9—10. – с. 10 – 14.
155. Поклонська О.Ю. Пострадянський розвиток держави та права в Україні: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.01. – К., 2007. – 19 с.
156. Поленина С.В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России // Государство и право. — М., 1999. — № 9. — с. 5 - 9.
157. Політичні режими сучасності та перехід до демократії / С.А. Давимука, А.Ф. Колодій, Ю.А. Кужелюк, В.І. Харченко. - Львів, 1999. - 168 с.
158. Послание Президента РФ В.В. Путина Федеральному Собранию Российской Федерации. 18 апреля 2000 года // Российская газета, 19 апреля 2000 г., № 71 (2939).
159. Пояснювальна записка до Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки // Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки / Кер. авт. кол. В.Ф. Опришко. – К., 1997. – с. 3-11.
160. Правова система України: теорія і практика. — К., 1993. – 245 с.
161. Правовая реформа и проблемы совершенствования профессиональной юридической деятельности. — Ярославль, 1980. — 90 с.
162. Правовая система социализма. Понятие, структура, социальные связи / Под ред. А.М. Васильева. – М., 1986. – Т. 1. – 154 с.
163. Правовые системы современности. — М., 1993. – 256 с.
164. Правотворчество в СССР / Под ред. А.В. Мицкевича. – М., Юрид. лит., 1974. – 319 c.
165. Про вдосконалення роботи з підготовки законопроектів та проведення правової реформи: Указ Президента від 29 квітня 1994 року № 198/94 // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 88-89.
166. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35. // Вістник Вищого арбітражного суду України. –2000. – № 2. – с. 20-25.
167. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 лютого 1999 року № 145 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 6. – Ст. 189.
168. Про нормативно-правові акти: Проект Закону України № 2577 від 21.02.2007 // http://portal.rada.gov.ua/
169. Про закони і законодавчу діяльність: Проект Закону України № 2763 від 18.12.2006 // http://portal.rada.gov.ua/
170. Проблемы конституционного развития суверенной республіки. - Уфа, 1992. – 218 с.
171. Проблемы общей теории и государства: Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 832 с.
172. Пронюк Н.В. Національне законодавство і його роль у демократичних перетвореннях в Україні: Дис…канд. юр. наук: 12.00.01. - К., 2004. – 198 с.
173. “Пропозиції Президенту. Нова хвиля реформ”. Звіт комісії “Блакитної стрічки”. – К., 2005. – 125 с.
174. Проскурнин В. За¬мет¬ки к “ре¬фор¬ме пра¬во¬вой сис¬те¬мы” (ме¬то¬до¬ло¬гичес¬кие пред¬по¬сыл¬ки). - М., 1999. – 59 с.
175. Рабінович П. М. Техніка законотворення у сучасній Україні: стан, проблеми та перспеткиви // Нариси з законопроектування. – Оттава, 1999. – с. 1 – 25.
176. Рабінович П.М. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник Академії правових наук України. — 1991. — № 1. – с. 31 – 35.
177. Радаев В. Институиональная динамика и легализация бизнеса // Вопросы экономики. – 2002. - № 1. – с. 68 – 71.
178. Радаев В. Почему работают или не работают принимаемые законы // Реформы в России: проблемы теории и методологии. – с. 26 – 32.
179. Радаев В.В. Деформализация правил и уход от налогов в российской хозяйственной деятельности // Вопросы экономики. – 2001. - № 6. - с. 60 – 78.
180. Радаев В.В. Социология рынков: к формированию нового направления. – М.: ГУ ВШЭ. – 2003. – 127 с.
181. Романюк О.І. Про взаємозумовленість процесів розбудови української суверенної державності та посттоталітарної трансформації українського суспільства // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Зб. наук. статей. - Х.: Право, 2001. - с.78-79.
182. Российское законодательство 1917 - 2001. Справочник. - М.: Издат. Радуница, 2001. - 584 с.
183. Российское законодательство на современном этапе. Государственная Дума в формировании правового пространства России (1994-2003). – М., 2004. – 67 с.
184. Ручкин Е. Б. К вопросу о нормативности права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 46. – с. 3  9.
185. Сафин Ф.М. Правовая реформа: проблемы реализации в субъектах Российской Федерации: Дис…канд. юр. наук.: 12.00.01. - М., 1999. - 167 с.
186. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. - Монографія. - К.: Ін Юре, 2002. - 724 с.
187. Синюков В.Н. Исполнение законов // Советское государство и право. - 1991. - №6. - с.7 - 11.
188. Синюков В.И. Российская правовая система. – Саратов, 1994. – 91 с.
189. Сідак М.В., Ленгер Я.І. Конституційно-правова реформа: теоретичні основи // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2006. - № 5. – с. 51-54.
190. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
191. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2000. – 90 с.
192. Соколов Н.Я. Правовая реформа глазами юристов // Право и жизнь. – 2006. - № 5. – с. 12 -15.
193. Соловьев В. Право и нравственность: Очерки из прикладной этики. - СПб.,1899. – 514 с.
194. Социология права / Под ред. В.М. Сырых. - М., 2001. – 250 с.
195. Справочник по нормотворческой технике. / Пер. с нем. – 2-е изд., перераб. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 296 с.
196. Старк Д. Рекомбинированая собственность и рождение восточноевропейского капитализма // Вопросы экономики. – 1996. - № 6. – с. 6 – 12.
197. Стичинський В.С. Основні напрямки розвитку та реформування українського законодавства // Правова держава. — К., 1999. — Вип. 10. — с. 156 - 159.
198. Тамбовцев В.Л. Институты российского капитализма // Куда идет Россия?… Кризис институциональных систем: Век, десятилетие, год. / Под общ. ред. Т.И. Заславской. – М.: “Логос”. – 1999. – с. 195 - 201.
199. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Норма, 1997. – 570 с.
200. Теория юридического процеса / Под ред. В. М. Горшенева. – Харьков, 1985. – 192 с.
201. Терент’єва В.С. Політичні режими та їх трансформації в сучасній України // Вісник Східноукр. держ. універс. - 1998. - №5 (15). - с. 148-156.
202. Тихомиров Ю.А. Публичное право. — М., 1995. – 250 с.
203. Тихомиров Ю. А. Коллизионное право. – М.: Юристъ, 2000. – 190 с.
204. Топорнин Б.Н. Правовая реформа и развитие высшего юридического образования в России // Государство и право. - 1996. - №7. - с. 35-36.
205. Тордія В.В. Судова реформа в Грузії: проблеми та шляхи її розв’язання // Правова держава. Щорічн. наук. праць. - Вип.10. - К., 1999. - с. 248 - 253.
206. Україна очима “Економіста” // Спостерігач. - 1994. - №5. - с. 2-18.
207. Фундаментальные проблемы концепции формирования советского правового государства. — Х., 1990. — 181 с.
208. Футей Б. Становлення правової державності: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. - 145 с.
209. Хамнуев Ю.Г. О существующих определениях термина “законодательство” в отечественном правоведении // С