РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ОРІЄНТАЦІЙ В УКРАЇНІ

Краткое описание

Національна академія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

Середа Вікторія Віталіївна

УДК 316.334.52 (477)

Регіональні особливості історичних ідентичностей та їх вплив на формування сучасних політичних орієнтацій в Україні

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Головаха Євген Іванович
доктор філософських наук,
старший науковий співробітник

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1.

Теоретико-методологічні засади вивчення регіональних особливостей історичної ідентичності та її впливу на формування політичних орієнтацій в Україні

13

1.1. Стан досліджень концепції "історичної ідентичності"

13

1.2. Означення термінологічного поля категорій "історична ідентичність" і "політичні орієнтації"

22

1.2.1. Історична ідентичність

27

1.2.2. Політичні орієнтації

33

1.3. Операціоналізація понять "історична ідентичність" та "політичні орієнтації"

38

1.4. Методика дослідження

41

1.4.1. Вибір регіонів

42

1.4.2. Визначення часових рамок

44

1.4.3. Вибір джерел, вибірка

44

1.4.4. Методи

50

1.4.4.1. Контент-аналіз
1.4.4.2. Дискурс-аналіз
1.4.4.3. Статистичні методи аналізу

50
53
55

Висновки до розділу 1

56

Розділ 2.

Регіональні особливості історичних ідентичностей в Україні: приклад Львова та Донецька

58

2.1. Аналіз промов Президента

58

2.2. Структура історичної ідентичності

69

2.2.1. Свята

69

2.2.1.1. Радянські свята
2.2.1.2. Традиційні українські свята
2.2.1.3 Нові українські свята

71
78
83

2.2.2. Особистості

87

2.2.3. Основні періоди, події

108

Висновки до розділу 2

126

Розділ 3.

Вплив регіональних особливостей історичної ідентичності на формування політичних орієнтацій

129

3.1 Зв’язок преференцій респондентів щодо національного минулого з їх соціально-демографічними характеристиками

129

3.2. Аналіз впливу регіональних особливостей історичної ідентичності на політичні орієнтації мешканців Львова та Донецька

136

Висновки до розділу 3

152

Висновки

155

Список використаних джерел

165

Додаток А

Таблиці і Рисунки до Розділів 1-3

182

Додаток Б

Запитання в анкеті соціологічного опитування "Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей", спрямовані на аналіз історичних ідентичностей і політичних орієнтацій

223

Додаток В

Кодувальні бланки для контент-аналізу фокус-групових дискусій, промов Президента і газет

232

Вступ

Актуальність теми. Починаючи з 1991р., серед головних викликів стабільності української держави дослідники називають небезпеку активізації дезінтеграційних процесів та брак культурної і політичної єдності різних регіонів України. Питання територіальної цілісності є надзвичайно важливим для новопосталих держав нашого регіону. Адміністративні еліти часто розглядають політичні кордони своїх держав як незмінні чи навіть об’єктивно зумовлені, але одночасно перед ними постає проблема відсутності чітко сформованої національної ідентичності, яка б об’єднувала всіх громадян. Важливим фактором, що зумовлює подібну національну неодностайність, часто виступає відмінність історичних досвідів та історичної спадщини в різних регіонах країни. Український випадок у цьому відношенні є дуже показовим. Україна як політично-адміністративна одиниця в її сьогоднішніх кордонах постала лише у 1954році. Отже, історичний досвід, а також політичні, соціальні та культурні обставини істотно відрізняються у різних регіонах України. Дослідження українського випадку може пролити світло на роль різних факторів у творенні і перетворенні колективних ідентичностей в період соціально-політичних трансформацій та криз.
Актуальність теми визначається потребою дослідження того, як історичні ідентичності, які домінують в окремих регіонах, впливають на сучасні політичні орієнтації населення цих регіонів та їх преференції щодо шляху майбутнього розвитку України, що досі не було предметом окремої наукової праці. Особливої значущості дослідження історичних ідентичностей та їх впливу на формування політичних орієнтацій в Україні набувають з огляду на процес деконструювання комуністичної ідеології та старого аксіонормативного порядку та легітимації нових соціокультурних ідентичностей.
Багатоманіття практик та інституцій, через які проявляються процеси пам’яті, пригадування та формуються історичні ідентичності (серед них: усна традиція, історична художня література, шкільна програма, ЗМІ, музеї, монументи та місця пам’яті, комемораційні ритуали, масові святкування, історичний туризм, інше) дозволяє дослідникам з різних дисциплін соціологам, історикам, соціальним психологам, політологам, антропологам, культурологам, соціолінгвістам, дослідникам націоналізму розглядати цю ділянку як предмет своїх наукових зацікавлень.
Дискусії навколо питань колективної та історичної пам’яті розпочалися ще в першій половині ХХстоліття, разом з появою праць М.Гальбвакса. Однак протягом останніх кількох років стався справжній вибух наукового зацікавлення проблемами пам’яті та ідентичності, частково спровокований розвитком нових міждисциплінарних ділянок та парадигм, зокрема культурної антропології (С.Браун, С.Божич-Врбанчич, К.Дункан, С.Ковен, Дж.Хілл, інші), нової культурної історії (Е.Гобсбаум, Дж.Даун-Холл, Дж.Джілліс, А.Конфіно, С.Крейн, Г. Неш, Д.Френсіс, інші), соціолінгвістичних студій (Т.Ван Дийк, Н.Фейркло), досліджень націоналізму (Б.Андерсон, Г.Баба, М.Білліг, Д.МакКрон, Е.Сміт), частково виходом у світ семитомного дослідження послідовника М.Гальбвакса П.Нори, присвяченого французьким "місцям пам’яті".
У зв’язку з цим витворився широкий спектр термінів, які концептуалізують феномени соціального конструювання історичного минулого: "групова/індивідуальна пам’ять", "соціальна пам’ять", "колективна пам’ять", "національна пам’ять", "історична свідомість", "історична ментальність" тощо. Згадані вище дисципліни найчастіше використовують саме термін "пам’ять". Однак небезпека такого широкого його застосування полягає в тому, що, з одного боку, він застосовується для позначення досвіду, прожитого певною особою, а з іншого для опису її уявлень про історичне минуле, свідком якого вона безпосередньо не була. Тут, на нашу думку, постає необхідність запровадження нового терміну, який би чіткіше означив згадані вище явища.
Спроби концептуального осмислення регіональної багатоманітності України з’являються у багатьох наукових розвідках про сучасну Україну (С.Макєєв, О.Стегній, Н.Черниш, інші). Починаючи з дослідження В.Хмелька, проведеного у 1994р. під час президентських та парламентських виборів, дослідники зосереджують свою увагу переважно на дослідженні зв'язку між лінгвістичними практиками та політичними орієнтаціями. Інші дослідники, зокрема Я.Грицак, наголошують на тому, що мовний фактор та національність є менш визначальними у формуванні масових уявлень та колективних ідентичностей, ніж регіон проживання. Натомість у даній дисертації пропонується зосередитися на історичній ідентичності як важливому факторі групової солідарності чи диференціації українців та її регіональних вимірах.
Поодинокі праці українських (В.Кравченко, О.Фостачук) та західних дослідників (К.Ваннер, Т.Кузьо), які зосереджують свою увагу на питаннях соціального конструювання минулого в Україні, переважно зосереджуються саме на описі макрорівневих домінантних парадигм та офіційних історичних дискурсів, майже не заглиблюючись у розгляд регіональних варіацій означення та артикуляції національного історичного минулого, а також у мікрорівневий аналіз особливостей інтерналізації офіційних та регіональних історичних дискурсів населенням. Однак, на нашу думку, в рамках українського націєпростору можна прослідкувати не тільки різні (інколи взаємовиключні) моделі національного минулого, але й різні його рівні локальні, регіональні, загальнонаціональні, і навіть глобальні. З нашої точки зору, слід приділити більше уваги аналізові того, які саме моделі національного минулого співіснують в сучасному українському соціумі та їх локальним чи регіональним особливостям.
Не зважаючи на популярність окресленої тематики та появу числених досліджень у згаданій нами ділянці як українських, так і західних соціологів, нам таки не вдалося відшукати дослідження, яке б, з одного боку, аналізувало процеси конструювання історичного минулого на різних рівнях (національному та регіональному), порівнюючи їх взаємовпливи чи взаємозаперечення, а з іншого перевіряло б рівень їх інтерналізації, створивши синтетичну модель, котра одночасно поєднувала б ключові елементи історичної ідентичності (свята, історичні події, історичні особи). Маємо дослідження, які аналізують лише окремі аспекти історичної ідентичності свята (О.Главацька, Л.Малес) чи історичні особи або події (Я.Грицак, В.Сусак, В.Тихонович). Одночасно більшості з цих досліджень бракує діахронної перспективи.
На нашу думку, важливим є не тільки дослідити особливості регіональних ідентичностей в Україні, але й прослідкувати їх зв’язок із формуванням політичних ідентичностей у зазначених регіонах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика і ракурс роботи також пов’язані з напрямками науково-дослідної діяльності кафедри історії і теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка Формування національних і соціальних ідентичностей в Україні новітнього часу (ХІХХХст.)”, затвердженими Міністерством освіти і науки України (№ державної реєстрації теми 0101U001425, шифр ОБ-94Б), "Соціологічні виміри сучасного українського суспільства: регіоналізм, інституціоналізація та структурні трансформації" (термін виконання: 01.05 12.08. Індекс УДК 94 (477.8) "04/19"). Автор дисертації брала участь у розробці концепцій, інструментарію, аналізі отриманої інформації, рекомендацій у рамках аналітичних звітів із зазначених тем.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка комплексного, концептуально обґрунтованого та методологічно зорієнтованого підходу до дослідження регіональних особливостей історичної ідентичності та їх впливу на політичні орієнтації в Україні. Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні дослідницькі завдання:
систематизувати положення теорій, що пояснюють процеси соціального конструювання історичного минулого та їх впливів на формування колективних ідентичностей;
розробити концепцію "історичної ідентичності" і здійснити її теоретичну інтерпретацію;
розробити теоретико-методологічну схему вимірювання "історичної ідентичності" та провести її валідизацію;
дослідити особливості проявів історичної ідентичності на національному та регіональних рівнях;
провести теоретичну соціологічну інтерпретацію зв’язку регіональних особливостей історичної ідентичності з процесами формування політичних орієнтацій;
прослідкувати, спираючись на матеріали емпіричних досліджень, вплив регіональних особливостей історичної ідентичності на політичні орієнтації мешканців Львова й Донецька.
Об’єкт дослідження соціальні механізми формування історичної ідентичності та політичних орієнтацій.
Предмет дослідження структури і прояви регіональних особливостей історичних ідентичностей, їх взаємозв’язок з офіційним історичними дискурсом та політичними орієнтаціями мешканців Львова та Донецька.
Методи дослідження. У межах дисертаційної роботи для вирішення поставлених дослідницьких завдань використовувався комплекс загальнонаукових методів: методи порівняльного аналізу й синтезу (для характеристики теоретичних основ дослідження процесів соціального конструювання історичного минулого та їх впливів на формування колективних ідентичностей, систематизації теоретичних положень про політичні орієнтації та побудови теоретичної моделі їх взаємозв’язку з історичними ідентичностями), системного аналізу (для розробки концепції "історичної ідентичності" і здійснення її теоретичної інтерпретації та операціоналізації), типологізації (для опису моделей національного минулого, що становлять основу історичної ідентичності мешканців Львова чи Донецька). Для дослідження регіональних особливостей історичних ідентичностей та їх співвіднесенням з офіційним історичним дискурсом в Україні використовувалися контент- та дискурс-аналіз текстів (промов Президента України, регіональної преси, матеріалів фокус-групових дискусій).
Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження пов’язані з концепціями, які розробляються у межах так званої дискурсивної теорії Е.Лакло і Ш.Муфф, Н.Фейркло, А.Міллер, О.Толпигіна. Як теоретичні підходи до аналізу історичної ідентичності використовуються соціальнопсихологічні теорії Е.Фрома, інтеракціоністська соціологія Дж.Міда та Ч.Кулі, Р.Тернера, процесуальний інтеракціонізм Р.Дженкінса. Серед українських соціологів Н.Костенко, О.Маланчук, С.Макєєв, А.Мусієздов, А.Ручка. Основу концептуалізації соціологічних уявлень про політичні орієнтації заклали Г.Алмонд та С.Верба, Е.Баталов, В.Розенбаум. Вагомий внесок у теоретичну адаптацію цієї концепції до особливостей українського суспільства зробили Є.Головаха, А.Горбачик, В.Матусевич, О.Резник.
У роботі використані дані трендового дослідження "Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей", яке проводилося у 1994, 1999 та 2004 роках Інститутом історичних досліджень (Львів, Україна), Мічіганським університетом (США) та кафедрою історії і теорії соціології Львівського національного університету ім.І.Франка. Вибірка становила 400 респондентів в кожному місті (Львів: n = 400, Донецьк: n = 400). На додаток до матеріалів основного дослідження ми використовуємо дані соціологічного опитування "Ви в інформаційному середовищі м.Львова", яке проводилося у грудні 2002 лютому 2003рр. кафедрою історії та теорії соціології Львівського національного університету ім.І.Франка під керівництвом проф. Н.Черниш (n = 518).
Наша дисертаційна робота базується також на матеріалах контент-аназу та дискурс-аналізу двох регіональних газет: "Донецкие Новости" (м.Донецьк) та "Високий Замок" (м.Львів) із застосуванням суцільної вибірки за період 1994-2004рр. з кроком у п’ять років, симетричним до трендового опитування "Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей" та офіційних промов Президента України Л.Кучми за 1994-2004рр., опублікованих у 2001 році у двохтомному виданні чи розміщених на його офіційній веб-сторінці.
Крім кількісних методів збору інформації, у нашій роботі використовуються також матеріали 6 фокус-групових досліджень Історична пам’ять і формулювання регіональних та національних ідентичностей: приклад Львова у порівняльному контексті”, що репрезентують 3 вікові групи у Львові і 3 вікові групи у Донецьку, які проводилися у 2001-2002рр. Інститутом історичних досліджень Львівського національного університету ім.І.Франка.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування поняття "історична ідентичність", розроблено комплексну багаторівневу схему емпіричного аналізу структури історичних ідентичностей та їх зв’язку з політичними орієнтаціями, а саме:
вперше вводиться у науковий обіг і обґрунтовується поняття "історична ідентичність", яке базується на дискурсивній теорії та визначається як структуроване коло зв’язків між домінантними парадигмами розуміння і пояснення минулого та "особистою" пам'яттю індивідів;
вперше на підставі аналізу й узагальнення теоретичних підходів та емпіричних результатів розроблено комплексну мультиметодну (якісні, кількісно-якісні, кількісні методи дослідження) схему вимірювання історичних ідентичностей, проведено її валідизацію;
вперше розкрито функціонування історичних ідентичностей на різних рівнях соціуму: на макрорівні в офіційному історичному дискурсі, на мезорівні у регіональному медіа-дискурсі, на мікрорівні в уявленнях мешканців Львова й Донецька про свята, історичні особи та події;
прослідковано у діахронній перспективі джерела формування і структуру історичних ідентичностей, в яку у змістовному плані входять: уявлення про свята, історичні особи та події, проведено їх міжрегіональне порівняння;
доведено, що історична ідентичність у Донецьку твориться не вздовж ліній національної солідарності, а вздовж регіональної; натомість у Львові можемо говорити про змішаний тип національно-регіональних солідарностей у витворенні історичної ідентичності;
доведено, що, аналізуючи віковий розподіл респондентів у Львові й Донецьку та їх преференції щодо моделей національного минулого, простежується достатньо висока міжгенераційна солідарність; однак можемо говорити про наявність ознак кризи історичної ідентичності серед молодого покоління Донбасу, оскільки молодь демонструє вужчий репертуар історичних подій та осіб, спостерігається досить високий ступінь неузгодженостей у ставленні до них;
уточнено емпіричну схему вимірювання політичних орієнтацій, до переліку субпоказників у групі "ставлення до політичних об’єктів" включено субпоказник ставлення до відносин з іншими державами;
вперше теоретично обґрунтовано та емпірично доведено взаємозв’язок між регіональними особливостями історичних ідентичностей та політичними орієнтаціями, репрезентованими як українська і радянська модель національного минулого, з одного боку, та орієнтації респондентів стосовно "режиму", їх ставлення до політичних об’єктів і орієнтації щодо власної політичної діяльності з іншого.
Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження значною мірою конкретизують загальнотеоретичні положення дискурсивного підходу в соціології стосовно дослідження історичної ідентичності (ідентичностей) великих соціальних груп, зокрема "національних спільнот", уточнюють уявлення про механізми їх формування на загальнонаціональному та регіональному рівнях, а також їх складові елементи. Результати дисертаційного дослідження розширюють можливості соціологічного пояснення процесів витворення і каналів відтворення історичних ідентичностей та їх взаємозв’язку з політичними орієнтаціями в українському суспільстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання при розробці понятійно-методологічної бази та добору необхідних індикаторів для подальших досліджень функціонування офіційних історичних дискурсів та процесів формування та репродукування історичних ідентичностей, а також їх взаємозв’язку з політичними полем.
Результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані для:
подальшого теоретичного й емпіричного дослідження регіональних особливостей історичних ідентичностей, їх розподілу за віковими, освітніми, національними характеристиками їх носіїв;
розробки державних освітніх програм чи програм із розвитку політичної культури та громадянського суспільства;
розробки заходів з увіковічення державою чи місцевими громадами пам’яті різних історичних осіб і подій, розробки нових концепцій музейних виставок та комплексів;
підготовки та викладання курсів з основ соціології, етносоціології, соціології ЗМІ, соціології політики, соціології культури, порівняльного аналізу регіональних особливостей у сучасному українському суспільстві.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені автором та обговорювались на таких наукових форумах: Міжнародних науково-практичних конференціях "Харківські соціологічні читання" (Харків, 20022005); звітно-наукових конференціях Львівського національного університету ім.І.Франка (Львів, 20032005); міжнародній науковій конференції "Політика історії і колективної пам’яті в публічних дискурсах Центрально-Східної Європи", університету м.Бремен (Бремен, 2005), круглому столі "Феномен регіональної ідентичності: історичний, політичний та соціально-культурний аспекти" міжнародного конгресу Американської ради наукових товариств (Харків, 2005).
Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у трьох статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, а також в одній статті в іншому виданні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У першому розділі нашого дослідження було проаналізовано низку теорій, що пояснюють процеси соціального конструювання історичного минулого загалом і зокрема в Україні. На основі цього аналізу було запропоновано ввести у науковий обіг концепцію "історичної ідентичності" та здійснено її теоретичну інтерпретацію. Наступним кроком стала розробка комплексної теоретико-методологічної схеми вимірювання "історичної ідентичності", яка дозволила нам в емпіричній частині нашого дослідження прослідкувати механізми формування та структуру історичних ідентичностей на макро-, мезо- та мікрорівнях у діахронному вимірі, а також дослідити їх зв’язок з політичними орієнтаціями. Наша теоретична модель передбачала взаємозалежність та взаємодовнюваність процесів конструювання минулого та формування політичних орієнтацій, а проаналізований емпіричний матеріал дозволив прослідкувати це на регіональному рівні.
У другому розділі, використовуючи матеріали емпіричного дослідження, було здійснено аналіз найвищого рівня функціонуванні історичної ідентичності офіційного історичного дискурсу, репрезентованого офіційними промовами Президента України Леоніда Кучми (19942004). Аналіз засвідчив постійне зростання кількості звертань Президента Л.Кучми до історичного минулого, основним фокусом яких постає Друга світова війна і такі державотворчі події, як День Соборності і проголошення УНР, День Незалежності і День Конституції. З 2003р. спостерігаємо також поступове відновлення традиції привітання з колишніми радянськими святами, котрі отримують нове трактування. Отже, аналізуючи промови Президента Л.Кучми, спостерігаємо два паралельних процеси. З одного боку, він робить кроки для інституціоналізації окремих традиційних (наприклад, День Злуки) чи новопосталих (День незалежності України) українських національних свят, а також означення у національному героїчному пантеоні діячів з козацької доби або ж ХІХ-ХХст., зокрема, Б.Хмельницького, Т.Шевченка, М.Грушевського, що відповідало б витворенню та відтворенню української моделі національного минулого. З іншого, влада радше намагалася перетворити старі радянські свята на нові українські і таким чином зняти конфлікт між радянською історичною ідентичністю та новою українською політичною лояльністю. Отже, в домінантному офіційному наративі, репрезентованому зверненнями Президента України у 1994-2004рр., зберігався амбівалентний характер пострадянської української ідентичності, а для означення національного минулого часто використовувалися події та свята, які мають конфліктуючі ідеологічні та символічні значення.
Подібне поєднання українських і радянських елементів минулого в одному дискурсі, з одного боку, може сприяти "зближенню" регіонів через витворення усередненої моделі минулого, але одночасно і дозволяє кожному регіону, в запропонованих Президентом дискурсивних рамках, сигніфікувати свої елементи (особи, події, свята) історичного минулого та репродукувати їх у регіональних комемораційних практиках, тим самим відтворюючи існуючі відмінності.
Нашим наступним дослідницьким завданням став перехід від аналізу особливостей прояву історичної ідентичності на національному рівні до її регіональних вимірів на прикладі Львова та Донецька у період з 1994 по 2004рік. Щоб прослідкувати, якою мірою офіційний історичний дискурс відтворюється на рівні регіонів і як він співвідноситься з регіонально репродукованими моделями національного минулого, було проведено контент- та дискурс-аналіз регіональної преси у Львівській та Донецькій областях. Під час аналізу газет завдання полягало у дослідженні регіональних особливостей відтворення основних структурних елементів історичної ідентичності: свят, історичних осіб, подій та зміни у їх репрезентації протягом останніх десяти років. Нашим подальшим кроком став аналіз уявлень мешканців цих регіонів про свята, героїв та історичні події, що описуються ними як важливі (позитивно чи негативно означені) та їх співставлення з регіональним медіа- й офіційним історичним дискурсами. В процесі аналізу всі національні свята, що описувалися у "Донецких Новостях" чи "Високому Замку", було поділено на 3 категорії: старі радянські, традиційні українські (дорадянські) та нові українські.
У Львові, як і в Донецьку, преса вибірково відтворює офіційний історичний дискурс, по-різному артикулюючи вказані вище групи свят, приписуючи їм відмінні символічні репрезентації, що накладає свій відбиток на уявлення респондентів про відповідні практики святкування і впливає на формування регіональних особливостей історичної ідентичності. До того ж, в обох газетах свята та вшановування пам’яті все більше прив’язуються до регіонального досвіду та регіональної історичної пам’яті, що в свою чергу впливає на витворення таких історичних моделей минулого, які легітимізують символічні кордони між регіонами, стимулюючи відмінні напрямки політичної мобілізації.
За результатами опитування бачимо, що для львів’ян найбільш святкованою групою є нові українські свята, незважаючи на відносно недавнє їх запровадження, можемо говорити про їх глибоку інтерналізацію, адже своєю популярністю вони перевершують навіть традиційні українські свята. Натомість практично всі колишні радянські свята, за винятком лише Дня Перемоги, втратили свою актуальність (відсоток їх підтримки коливається від 3,5% до 13,3%). У Донецьку радянські свята випереджають за популярністю всі традиційні та нові українські свята. Тут виняток становить День незалежності України, який випереджає лише святкування Дня Жовтневої революції.
Репертуар історичних осіб та подій, до яких звертається львівська преса у згаданий період (19942004рр.), є достатньо широким, натомість у донецькій пресі він постійно скорочується. Подібна недорепрезентованість історичних подій та осіб у донецькому меді-дискурсі знаходить своє віддзеркалення в уявленнях респондентів про національне минуле. Зокрема, при аналізі результатів опитування у Львові кількість відсутніх відповідей виявилася відносно незначна: 38,8% респондентів не змогли назвати 3 національних героїв, і 54% трьох негативних історичних осіб, натомість у Донецьку ці відсотки були вищі і становили: 74% і 80% відповідно. Подібна тенденція проявляється і при порівнянні відповідей львівських і донецьких респондентів щодо історичних подій. Низький відсоток респондентів у Донецьку, котрі змогли назвати три персоналії чи три важливі події з історії України, може свідчити про кризовість чи несформованість історичної ідентичності у регіоні, оскільки його населення ще не встигло інтерналізувати елементи нової моделі історичного минулого, а регіональний медіа-дискурс не сприяє цьому процесові.
Такі висновки підтверджує і аналіз коефіцієнтів кореляції між факторами, що репрезентують українську та радянську моделі національного минулого, і змінними, які ілюструють, з яких джерел респонденти отримують знання про історію України. Бачимо, що українська модель історичного минулого є переважно "медійною", вона формується через вплив газет, телебачення і радіо. Натомість радянська модель історичної ідентичності формується в першу чергу через освітні програми.
Якщо порівнювати національний склад осіб, які глорифікуються львів’янами чи донеччанами, то для мешканців Львова національні герої належать до "української моделі" історичного минулого, в якій представники інших національних груп практично зовсім відсутні. Натомість героям і персоналіям з радянського та російського дореволюційного минулого переважно відводиться роль референтного іншого ("антигероя"), який маркує символічні кордони національної спільноти. Подібною є схема у трактування історичних подій. У Донецьку українські історичні персоналії поділяються на групу тих, кого глорифікують, і на групу тих, що становлять референтного іншого, отже символічні групові кордони не визначаються за національним критерієм. Аналіз донецького рейтингу 10 найбільш позитивних і негативних подій знов ж таки демонструє наявність внутрішніх суперечностей і неузгодженостей у історичній ідентичності мешканців цього регіону, репрезентуючи одночасно дві моделі історичного минулого українську національну та радянську, які, з одного боку, можуть творити взаємні контр-наративи, а з іншого, співіснувати в історичній свідомості тих самих соціальних груп.
Порівняння 10 осіб, що найчастіше згадуються як герої та "антигерої" у Львові і Донецьку, підтверджує деякі вищевказані тенденції. По-перше, з 4 осіб, які співпадають в обох містах 3 (Б.Хмельницький, М.Грушевський і Т.Шевченко) є саме тими національними героями, що пропагуються офіційним історичним дискурсом. По-друге, інші 4 особи, які у Львові означені як позитивні, в Донецьку знаходяться в негативному рейтингу, і навпаки. Тобто ті особи, які репрезентуються як герої у Донецьку, можуть виступати "антигероями" у львівській регіональній моделі національного минулого, а персоналії, важливі для львівської історичної ідентичності, заперечуються у Донецьку. Одночасно можна зауважити, що серед національних лідерів у Донецьку є 3 радянські діячі, а отже можемо твердити, що радянська компонента є достатньо важливою для історичної ідентичності донеччан.
Фокус-групи підтвердили результати, виявлені під час аналізу матеріалів опитування про те, що мешканці Львова проявляють більшу обізнаність з національними минулим і володіють значно ширшим репертуаром національних героїв (чи "антигероїв"), а також подій, ніж мешканці Донецька. На основі матеріалів фокус-груп, проведених у Донецьку, була простежена амбівалентність і невизначеність у трактуванні радянського минулого, певна гібридизація українських та радянських елементів у конструюванні історичних ідентичностей, подібно до ситуації, виявленої під час аналізу рейтингів з 10 найбільш позитивних і негативних подій.
Завдяки тому, що соціологічне дослідження "Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей" було трендовим, ми отримали можливість не тільки проаналізувати структуру історичної ідентичності та політичної орієнтації мешканців обох регіонів, але й прослідкувати динаміку змін, що відбувались в уявленнях мешканців цих регіонів у ставленні до ключових подій національного минулого та сучасного протягом 19942004рр. Важливим наслідком цих змін є те, що з плином часу регіони зближуються в своїх уявленнях про важливі для українського національного минулого події.
Відповідно ті процеси, що відбуваються сьогодні в кожному регіоні у сфері конструювання національного минулого, ми повинні розглядати як символічну боротьбу за право домінуючої інтерпретації між регіональними та офіційним історичними дискурсами. Подібне символічне протистояння різних моделей національного минулого може призводити до ускладненої інтерналізації елементів історичної ідентичності та посилення їх внутрішньої неузгодженості у свідомості жителів обох регіонів і особливо донецького.
Наступним етапом нашого дослідження стало визначення зв’язку між преференціями респондентів щодо моделей національного минулого з їх іншими соціально-демографічними характеристиками, зокрема віком та національністю.
Загалом, нам не вдалося прослідкувати якоїсь значної відмінності у поглядах різних вікових груп ні у Львові, ні в Донецьку. Аналізуючи віковий розподіл респондентів та їх преференції щодо свят, які вони святкують, можемо стверджувати, що і у Львові, і в Донецьку прослідковується достатньо висока міжгенераційна солідарність, хоч нові українські свята значно активніше сприймаються саме молоддю. Одночасно серед вікових груп у Львові спостерігається більша одностайність у трактуванні національного героїчного минулого та "антигероїв", ніж в Донецьку. Результати фокус-групових дискусій в Донецьку демонструють, що найбільш обізнаною з історичними постатями та подіями України виявилась середня вікова група, тоді як молодь і старша вікова група продемонстрували значно нижчу активність, окресливши дуже вузький репертуар історичних подій та осіб. Разом з тим на молодіжній фокус-групі спостерігався досить високий ступінь амбівалентного ставлення до історичних подій, неможливість чітко їх артикулювати чи окреслити як позитивну чи негативну. Очевидно можемо говорити про наявність ознак кризи історичної ідентичності серед молодого покоління Донбасу, адже саме молодь стає тією групою, навколо якої відбувається боротьба різних націє-структуруючих проектів, а відповідно і боротьба різних моделей національного минулого, в межах яких ті самі історичні події, особи та місця пам’яті можуть набувати зовсім іншого символічного значення або навіть витіснятися новими.
Як засвідчує аналіз комемораційних практик, у Донецьку відмінності між українцями та росіянами є незначними. Натомість у Львові радянська модель святкування є більш значущою для росіян, водночас традиційні українські та нові свята є більш важливими для українців. У матеріалах львівського опитування подібна тенденція зберігається і під час аналізу 10 найважливіших подій та осіб. У Донецьку уявлення про національне минуле є достатньо подібним для всіх національних груп міста. Виняток становить тільки ставлення донецьких росіян до проголошення Україною незалежності, яке вони визначають як менш важливу подію, ніж українці (відповідно 29.7%, 37.1%) та розбіжності в трактуванні виборів 2004р. і "помаранчевої революції". Одночасно у Львові відмінність між росіянами і українцями прослідковується більшою мірою. Отже, можемо зробити висновок, що історична ідентичність у Донецьку твориться не вздовж ліній національної солідарності, як можна було б цього очікувати, а, в першу чергу, вздовж регіональної. Натомість у Львові можемо говорити про змішаний тип національно-регіональних солідарностей у витворенні історичної ідентичності.
В третьому розділі нашого дослідження було запропоновано теоретичне та емпіричне описання механізмів взаємозв’язку між історичними ідентичностями та політичними орієнтаціями. Спираючись на матеріали емпіричних досліджень, нам вдалося прослідкувати взаємозв’язки між регіональними особливостями історичних ідентичностей та політичними орієнтаціями мешканців Львова та Донецька.
Вже на етапі аналізу структурних елементів історичної ідентичності бачимо, що в кожному регіоні відбувається активне вписування сучасних політичних подій та осіб у наратив історичного минулого. Так, у львівській десятці найбільш позитивних подій та осіб маємо 4 сучасні політичні персоналії та 3 політичних події, а у десятці найбільш негативних 4 сучасних політиків і 2 події. У Донецьку знаходимо 3 політиків серед рейтингу позитивних історичних осіб і 5 серед негативних, одночасно серед позитивних подій згадується 3 політичні події, а серед негативних 4. Аналіз структури історичних моделей минулого, означуваних в кожному регіоні, демонструє те, що у символічному національному просторі відбувається процес інтенсивного накладання” героїчного минулого на сучасні політичні орієнтації і навпаки.
Наш наступний крок полягав у аналізі характеру політичних орієнтацій за трьома групами змінних, які репрезентували орієнтації респондентів стосовно "режиму", їх ставлення до політичних об’єктів, а також орієнтації щодо власної політичної діяльності. Для кожної групи по черзі було визначено та проінтерпретовано ті змінні, які мали найбільший взаємозв’язок з історичними моделями минулого, репрезентованими факторами "українська історія" і "радянська історія". Для цього для кожної групи змінних було встановлено і проранговано коефіцієнти кореляцій.
Проведений аналіз показав, що відмінності у регіональних історичних ідентичностях впливають на орієнтації респондентів стосовно сучасного "режиму" в країні, оцінку ними політичних діячів та тих політичних змін, які відбуваються в країні. Зокрема, якщо носії української моделі історичного минулого будують свої політичні орієнтації, в першу чергу, через позитивне ставленні до обраних політичних діячів, то політичні орієнтації носіїв радянської моделі історичного минулого часто будуються через заперечення/несприйняття політиків. Загалом, елементи "негативної ідентичності" (за Л.Гудковим) проявляються саме у тій групі респондентів, яка надає більшого значення радянській моделі історичного минулого.
Порівняння даних за 1994 - 2004 роки проявило певні характерні тенденції. Так, у 1994р. політичні орієнтації групи респондентів, яка представляє фактор "українська історія", скеровані на заперечення єдності з Росією та наголошення політичної ідентифікації з державою, її символами і кордонами. У 2004р. найвищі коефіцієнти кореляції фактор "українська історія" демонструє саме із змінними, що репрезентують міждержавні відносини, а політичні ідентифікації з державою та її символами, а також з політичними групами (за винятком ставлення до українських націоналістів) стають менш значущими. Натомість ставлення до політичних об’єктів, репрезентоване фактором "радянська історія", є дзеркальним до фактора "українська історія", але зі зворотнім знаком. Для цих респондентів важливим є зв’язок з Росією, відсутність відчуття гордості за синьо-жовтий прапор, негативне ставлення до українських націоналістів і позитивне до комуністів. У 2004 році політичні орієнтації респондентів, що є носіями радянської моделі історичного минулого, будувалися на наголошенні того, ким вони не є тут першу позицію посідає негативне ставлення до українських націоналістів. Таким чином, для фактора "українська історія" відбувається переорієнтація та перенаголошення ставлення до політичних об’єктів саме на міждержавні стосунки, а для фактора "радянська історія" на міждержавні та міжгрупові.
Впродовж усіх десяти років для мешканців обох регіонів важливими є символічно-політичні аспекти їх політичних орієнтацій (ставлення до прапора, політичних груп, які маркуються як "свої" чи "інші", міждержавні зв’язки та їх напрямки), натомість значно менше уваги приділяється оцінкам того, як і за якими "правилами гри" повинна функціонувати держава.
Аналіз діяльнісного складника політичних орієнтацій мешканців Львова та Донецька у їх відношенні до національного минулого продемонстрував, що респонденти, які репрезентують українську і радянську модель національного минулого, голосують за різні партії. Характерно, що респонденти, які належать до фактора "українська історія", мають більш деперсоналізовані політичні орієнтації, а для респондентів, що належать до фактора "радянська історія", людський, персоналізований вимір політичних орієнтацій залишається більш вагомим.
Водночас, незважаючи на усі виявлені регіональні відмінності, простежується певна тенденція до поступового зближення позицій щодо різних складових політичних орієнтацій. Наприклад, як для української моделі історичного минулого, так і для радянської, демократія західного типу є найбільш бажаною моделлю політичної системи України. Важливо також, що незважаючи на існуючі відмінності і конфлікти, для жодного з факторів регіоналізація України не сприймалася як приваблива можливість політичного розвитку країни.
Загалом, наш аналіз регіональних особливостей історичних ідентичностей та їх впливів на політичні орієнтації мешканців Львова і Донецька підводить до висновку про те, що існуюча амбівалентність і регіоналізованість історичної ідентичності населення України істотно відображається у політичних поділах сучасного українського суспільства.
З одного боку, нами виявлена стійка тенденція до зближення як моделей історичної ідентичності, так і політичних орієнтацій львівського та донецького регіонів України. Однак, з другого боку, можемо передбачити, що даний процес буде повільним і не приведе до швидкої зміни історичних ідентичностей і політичних орієнтацій у кожному з регіонів та витворення спільних загальнодержавних моделей. Бачимо, що під впливом національних та регіональних еліт респонденти Львова й Донецька, незважаючи на генераційні поділи, й надалі є носіями двох різних моделей історичного минулого, і це також впливає на їх сучасні політичні орієнтації і уявлення щодо шляху майбутнього розвитку України.

Список використаних джерел

1. АлмондГ., ВербаС. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. 1992. - №4. С.122-135.
2. АндерсонБ. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження і поширення націоналізму. Київ: Критика, 2001. 271с.
3. АчкасовВ. Этническая идентичность в ситуациях общественного выбора // Журнал социологии и социальной антропологии. 1999. Т.2. №1 /www.soc.ru/publications/jssa/ 14.09.2005.
4. БаталовЭ. Политическая культура современного американсткого общества / Отв. ред. Ю.Замошкин; АН СССР, Институт США и Канады. Москва: Наука, 1990. 252с.
5. БурлачукВ. Символ и власть. Роль символических структур в построении картины мира. Киев: Институт социологии НАН Украины, 2002. 266с.
6. БююльА., ЦефельП. SPSS: искусство обработки информации. Москва- Санкт-Петербург-Киев: DiaSoft, 2002. 601с.
7. Вступне слово Президента України Л.Кучми на науковій конференції "Нові політичні реалії України на межі тисячоліть" 15листопада 2000р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/ 28.08.2001.
8. Високий Замок. 1994-2004.
9. Виступ Президента України Л.Кучми на відкритті Монумента Незалежності України. 23серпня 2001р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/ 28.08.01.
10. ГлавацкаяЕ. Праздник как выражение коллективных и индивидуальных идентификаций // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. Харків, 2001. С.350-354.
11. ГоловахаЕ., ПанинаН., ПахомовЮ., ЧуриловН. Политическая культура населения Украины. Результаты социологических исследований. Киев: Наукова Думка, 1993. 134с.
12. ГоловахаЕ. Трансформирующееся общество. Киев: Институт социологи НАН Украины, 1996. 142c.
13. ГорбачикА. Політичні орієнтації населення України: тенденції змін та фактори формування // Українське суспільство 2004. Соціологічний моніторинг. Київ: Інститут соціології НАН України, 2004. С.221-231.
14. ГородяненкоВ. Социологический практикум. Учебно-методическое пособие. Киев: Издательский центр Академия”, 1999. 160с.
15. ГрицакЯ. Страсті за націоналізмом. Київ: Критика, 2004. 344с.
16. ГрицакЯ., СусакВ. Звіт про польову роботу проекту: Історична пам’ять формулювання регіональних і національних ідентичностей: приклад Львова у порівняльному контексті”. Львів: Інститут історичних досліджень, Львівський національний університет імені Івана Франка, 20012002. 207с.
17. ГудковЛ. Негативная идентичность. Статьи 19972002 годов. Москва: Новое литературное обозрение, "ВЦИОМ-А", 2004. 816с.
18. ДжадтТ. Места памяти” Пьера Нора: Чьи места? Чья память? // Ab Imperio. 2004. №1. С.44-71.
19. Дзеркало тижня. 2002. №43. 9-16 листопада. С.1.
20. Донецкие Новости. 19942004.
21. ЕкельчикС. Украинская историческая память и советский канон: как определялось национальное наследие Украины в сталинскую эпоху // Ab Imperio. 2004. №2. С.77-125.
22. Звернення Президента України Л.Кучми до українського народу з нагоди Дня соборності України 22січня 2001р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/27609416.html 06.01.2005.
23. Звернення Президента України Л.Кучми до українського народу з нагоди Дня Перемоги 7травня 2002р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/1027770823.html 06.01.2005
24. Звернення Президента України Л.Кучми до українського народу з нагоди Воскресіння Христового. 11квітня 2004р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/27609416.html 06.01.2005.
25. Звернення Президента України Л.Кучми до козаків України з нагоди Дня українського козацтва 14жовтня 2003р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/198351042.html 06.01.2005.
26. Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році". 17березня 2004року // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/ 06.01.2005.
27. Звернення Президента України Л.Кучми до учасників урочистих зборів у пам'ять жертв Голодомору. 11листопада 2004року // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/297218364_mode_print.html 06.01.2005
28. Звернення Президента України з нагоди 58-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. 8травня 2003р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/157194396.html 06.01.2005
29. Звернення Президента України Л.Кучми з нагоди 56-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 19411945 років. 9травня 2001р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/27609454.html 28.08.2001.
30. Звернення Президента України Л.Кучми з нагоди Дня Соборності та 85-річчя Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. 22січня 2004року // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/224336580.html 06.01.05
31. Звернення Президента України Л.Кучми з нагоди Дня Європи. 15травня 2004р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/ 06.01.05.
32. Звернення Президента України Л.Кучми з нагоди Дня Європи. 17травня 2003р. // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/159529275.html 06.01.05
33. Звернення Президента України Л.Кучми до українського народу з нагоди Дня Конституції. 28червня 2002року // http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/speakto/1027770837.html 06.01.05.
34. ЗдравомысловА. Трансформация смыслов в национальном дискурсе // Язык и этнический конфликт / Под ред. Брилл ОлкоттМ., СеменоваИ. Москва: Гендальф, 2001. C.34-58.
35. ЗлобінаО., ТихоновичВ. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. Київ: Стилос, 2001. 238с.
36. ЙоргенсенМ., ФиллипсЛ. Дискурс-анализ. Теория и метод. Харьков: Гуманитарный центр, 2004. 336с.
37. КаревінаО. Соціально-економічні орієнтації населення України на перехідному етапі: динаміка та фактори формування: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук: 22.00.03 / Інститут соціології НАН України. Київ, 1998. 23с.
38. КозеллекР., ШерерЮ., СіговК. Історичні пошуки ідентичності. Київ: Дух і літера, 2004. 144с.
39. КолесниковЮ. Прикладная социлогия. Ростов-на-Дону: Фенікс, 2001. 320с.
40. КостенкоН. РозділIV. Масова комунікація // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №6. С.127-151.
41. КостенкоН. Культурні ідентичності: перетворення і визнання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. №4. С.69-88.
42. КостенкоН., ІвановВ. Досвід контент-аналізу. Моделі та практики. Київ: Центр вільної преси, 2003. 200с.
43. КравченкоВ. Бой с тенью: советское прошлое в исторической памяти современного украинского общества // Ab Imperio. 2004. №2. С.329-369.
44. КромМ. Прошлое крупным планом: Современные исследования по микроистории. Санкт-Петербург: Европейский университет в Санкт-Петербурге; Алетейя, 2003. 268с.
45. КуликВ. Україна, яку нам обирають // Критика. 2002. №5. С.2-9.
46. КучмаЛ. Вірю в український народ. Т.1. Київ: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. 456с.
47. КучмаЛ. Україна європейська держава. Т.2. Київ: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. 368с.
48. ЛангенольА. Общественная память после смены строя: сходства и различия между практиками памяти в посткоммунистических и постколониальных странах // Ab Imperio. 2004. №1. С.365-390.
49. ЛогуноваМ. Вплив психологічних чинників на процеси демократизації політичного життя в сучасній Україні // http://www.dep.kiev.ua/confer/Conference%202002/ Section%2001/Logunova.pdf. 22.06.2004.
50. ЛоскутоваМ. О памяти, зрительных образах, устной истории, и не только о них // Ab Imperio. 2004. №1. С.72-84.
51. МакеевС., ОксамитнаяС., ШвачкоЕ. Социальные идентификации и идентичности. Киев: Институт социологии НАН Украины, 1996. 185с.
52. МакєєвС., ПатраковаА. Регіональна специфікація соціокультурних відмінностей в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №3. С.109-125.
53. МалесЛ. Свята в українському суспільстві // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, 2003. С.486-490.
54. МатусевичВ. Політична культура: теоретико